Епохальні відкриття О.С. Попова на сторінках журналу "Наука і суспільство" (1951-1969 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Епохальні відкриття О.С. Попова на сторінках журналу «Наука і суспільство» (1951-1969 рр.)

Логвинюк Т.В

На всіх етапах політичного, економічного, культурного життя суспільства преса (газети і журнали) активно відповідали на виклики часу, відображували нові суспільні течії, наукові ідеї і відкриття. Сьогодні періодика слугує важливим джерелом вивчення прогресу суспільства в галузі науки і техніки, культури практичного застосування найновіших відкриттів.

Публікації журналу «Наука і суспільство» можна умовно розділити на дві групи. Першу - становлять журнальні статті про видатних учених минулого, їх внесок у розвиток нових наукових напрямів. У цих матеріалах містяться біографічні дані, визначаються основні періоди наукової творчості вчених, розкриваються чинники впливу на появу відкриттів, їх визнання науковою громадськістю.

Друга частина об'єднує інформацію про практичне застосування відкриттів минулого на сучасному етапі розвитку суспільства, напрями подальшого поглиблення наукових досліджень, використання їх у високотехнологічних галузях.

За таким підходом у запропонованій статті розкривається наукова діяльність О. С. Попова - першовідкривача вітчизняного радіо.

Вивчаючи журнал «Наука і суспільство», ми враховували реалії суспільно-політичного життя досліджуваної епохи. «Протягом років існування СРСР, - як відзначає О.О. Федотова, - в колі зору органів цензури безперервно знаходилися видавничі та поліграфічні підприємства, засоби масової інформації, бібліотеки й архівні установи, наукові інституції, культурні організації тощо» [ 1,2].

Отже, досягнення в галузі радіозв'язку XIX ст. базувалися на піднесенні європейської і світової науки на новий щабель розвитку. Саме фізика відносилась до тієї галузі науки, де, починаючи з кінця XIX століття вчені роблять великі відкриття радіоактивності, електромагнітних хвиль рентгенівських променів, проникають у таємниці атомного ядра тощо.

Проте Російська імперія не мала належної дослідницької бази для дослідження фізичних явищ. Відомий факт, коли видатний вчений О.С. Попов попросив виділити тисячу карбованців на проведення дослідів у галузі щойно відкритого нового виду зв'язку - радіо, то військовий міністр на проханні написав: «На таку химеру коштів відпускати не дозволяю». Про це згадується у статті «Розвиток фізики на Україні» в журналі «Наука і суспільство» № 6 за 1957 рік[2]. Ta незважаючи на великі матеріальні і фінансові труднощі, багато вчених, зокрема фізиків, принесли вітчизняній науці невмирущу славу.

Провідною тематикою журналу «Наука і суспільство», починаючи з 1950-х років, був розвиток вітчизняного радіо. У рубриках «сторінки радіоаматора», «успіхи радянської науки і техніки», «з історії вітчизняної науки і техніки», «техніка п'ятої п'ятирічки», «будова Всесвіту» лише в 1951-1969 роках було вміщено двадцять вісім статей, кореспонденцій, заміток про радіозв'язок.

Журнал систематично відображав досягнення видатних вчених конструкторів, які були головними героями науково- публіцистичних статей, розкривав творчу лабораторію обдарованих науковців, які знаходили технічне втілення наукових ідей для потреб розвитку народного господарства.

Загально відомо, що винахідником радіо був Олександр Степанович Попов, який ще в 1889 р. вказав на можливість використання електромагнітних хвиль для передачі сигналів без дротів. О. С. Попов не тільки вперше запропонував і здійснив принцип радіозв'язку, він винайшов також антену, здійснив радіоприйом на слух з допомогою телефону і створив схему посилення радіосигналів з використанням енергії місцевого джерела. В 1897 році видатний російський вчений відмітив явище відбиття радіохвиль від кораблів і запропонував створити, ґрунтуючись на цьому принципі, радіомаяки, що можуть надійно працювати і вночі, і в тумані. Це відкриття поклало початок радіонавігації та радіолокації.

Дуже цікавий факт, про який згадується у статті «Історія великого винаходу», що опублікована в журналі «Наука і суспільство» № 5 за 1952 рік, на завжди дасть зрозуміти важливість радіозв'язку в нашому житті[3].

Йдеться про один з листопадових днів 1899 року, коли з Кронштадтському порту вирушав у кругосвітнє плавання новий російський панцерник. Вночі підчас шторму, корабель збився з курсу і сів на мілину в Фінській затоці. Підводні скелі, на які натрапив корабель, не лише зробили небезпечні пробоїни в його корпусі, а і завдали чималої шкоди механізмам, що забезпечували його життєдіяльність. Потрібно було терміново розпочати рятувальні роботи, налагодити зв'язок з морською базою - Кронштадтом. Виникла думка про встановлення кабельного зв'язку з материком по дну Фінської затоки, який вимагав чимало часу та коштів.

Саме тоді згадали про скромного російського вченого Олександра Степановича Попова - винахідника радіо. Морське міністерство доручило йому встановити радіозв'язок між островом, біля якого знаходився корабель, і материком. Це було перше серйозне практичне застосування радіозв'язку в військовій сфері.

Винахідник з великим бажанням узявся за втілення в життя свого відкриття. Він особисто, не гаючи жодної хвилини, виїхав в Котку, найближчий до місця аварії телеграфний пункт на Фінському узбережжі, а його вірний помічник, молодий фізик Рибкін з командою матросів на криголамі «Срмак» попрямував до місця подій. Минуло небагато часу, і запрацював радіозв'язок, що відіграло велику роль в успішному проведенні рятувальних робіт.

Ane це не єдина подія, яка довела універсальність бездротового зв'язку. На початку лютого 1900 року Кронштадт облетіла звістка про те, що у відкрите море на крижині віднесло велику групу рибалок. Врятувати приречених людей міг лише криголам «Срмак». Установивши з ним зв'язок О. С. Попов допоміг врятувати рибалок.

Ця подія на світанку розвитку радіотехніки викликала визнання творця і винахідника нового засобу зв'язку. Відомий російський адмірал Макаров телеграфував Попову: «Сердечно вітаю з блискучим успіхом вашого винаходу. Відкриття регулярного бездротового зв'язку між Коткою і Гогландом становить величезну наукову перемогу».

Успіх, якого досягнув російський винахідник, не був випадковістю. Він був підсумком багаторічної, наполегливої, кропіткої праці в галузі радіозв'язку, якій дослідник присвятив усе творче життя.

У журналі «Наука і суспільство» № 3 за 1959 рік, в статті «Від Попова до наших днів» І. В. Акаловський описує сторінки біографії видатного науковця^]. Народився Олександр Степанович Попов 16 березня 1859 року в гірничому селищі Туринських мідних рудників на Уралі. Тут, на берегах невеликої річки Тур'ї, минули його дитячі роки. Вже в початковій школі проявляється нахил майбутнього винахідника до точних наук - математики, фізики, хімії, У 18 років він вступає на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. В стінах цього навчального закладу остаточно визначився напрям наукової діяльності. Він захоплюється ще молодою тоді галуззю фізики - електротехнікою.

На той час Росія вже була батьківщиною багатьох електротехнічних винаходів. Ще в 1802 році Василь Володимирович Петров перший в світі відкрив електричну дугу. Незабаром спалахнули перші електричні свічки Яблочкова і лампочки Лодигіна, які стали широко відомі за кордоном під назвою «російського світла». На цю ниву, де старанно працювала плеяда видатних російських вчених, сміливо ступив і молодий Попов.

Успішно закінчивши університет, Олександр Степанович починає працювати викладачем Кронштадтської мінної школи. Тут була одна з найкращих у країні фізичних і електротехнічних лабораторій. Вона й привернула особливу увагу майбутнього винахідника до електротехніки. Саме тут Попов зробив своє блискуче відкриття, яке принесло невмирущу славу вітчизняній науці.

Глибоке вивчення природи швидких електричних коливань, їх походження і законів поширення в просторі, привели Олександра Степановича до висновку, що електричні коливання високої частоти можна використати для телеграфування без дротів. He раз він підкреслював, що людський організм не має органу відчуття, який реагував би на електричні коливання високої частоти. Якби винайти такий прилад, його можна було б використовувати для передачі сигналів на віддаль.

Геній з Попова виявився насамперед в тому, що складне завдання передачі електричних сигналів на віддаль без дротів він розв'язав у простий і дешевий спосіб. Основні частини приладу Попова включали скляну трубку, наповнену металевими опилками, електричний дзвінок і звичайне телеграфне електромагнітне реле.

7 травня 1895 року ввійшло в історію людської культури як день народження радіо. У цей день О. С. Попов виступив на засіданні Російського фізико-хімічного товариства перед відомими вченими країни з історичною доповіддю «Про відношення металевих порошків до електричних коливань». Після доповіді геніальний російський винахідник продемонстрував свій перший у світі радіоприймач, (журнал «Наука і суспільство» № 5 за 1952 рік[3]), в якому вже були всі основні елементи сучасного радіоприймача, а також антена. Цей винахід вчений скромно назвав «грозовідмітником» тому, що спочатку через відсутність достатньо потужних джерел електричних коливань винайдений прилад «приймав» електричні збурення, викликані грозовими розрядами. Грозовідмітник Попова зразу знайшов практичне застосування в метеорології. У журналі «Наука і суспільство», № 9 за 1958 рік[5], у статті «Радіометеорологія», В. М. Мучник описує практичне використання електромагнітних коливань (радіохвиль) в атмосфері. Відзначаються великі заслуги О. С. Попова, його досліджень, які стосуються грозовідмітника. У цій статті подається загальний вигляд цього приладу. Встановлений в Лісному інституті в Петербурзі цей прилад чітко реагував на появу грозових розрядів на віддалі до ЗО кілометрів. Але не це було кінцевою метою Олександра Степановича, він поставив собі завдання здійснити за допомогою електромагнітних хвиль передачу повідомлень без дротів. Нове наукове завдання винахідник розв'язав менш ніж через рік.

24 березня 1896 року у фізичній лабораторії Петербурзького університету зібрання відомих російських учених заслухало повідомлення Попова, про передачу електричних сигналів на відстані. Дослідник установив радіоприймач, з'єднаний з телеграфним апаратом Морзе. Радіопередавач містився на віддалі 250 метрів у сусідньому будинку. Біля нього чергував вірний помічник Попова - Рибкін.

Попов пояснив, що його помічник почне передавати сигнали з аудиторії, яка знаходиться в сусідньому будинку, ці сигнали запише телеграфний апарат Морзе. Передавач і приймач не з'єднані ніякими дротами. В цьому кожен з присутніх міг переконатися. В залі запанувала тиша. Погляди присутніх були звернені до приймача. Раптом тишу порушило стукання телеграфного апарата - довге і коротке, що відповідало тире і крапкам азбуки Морзе. Громом оплесків нагородили присутні скромного російського винахідника. Так була передана перша в світі радіограма[3,с.26].

Але досягнуті успіхи не задовольняють вченого: він ще з більшим запалом працює над удосконаленням радіозв'язку. Радіус дії радіозв'язку невпинно росте: 640 метрів, 5, 11, 17, 40 кілометрів - такі знаменні віхи цього росту.

О. С. Цопов докладав величезних зусиль, щоб поширити свій винахід на рідній батьківщині. Він наполягав нас творенні вітчизняної радіопромисловості, широкого застосування радіозв'язку. Але недалекоглядний царський уряд недооцінив велике значення винаходу вченого. Плазуючи перед іноземщиною, царські чиновники не вірили в можливості вітчизняної науки і вважали, що її результати зручніше запозичувати з європейських країн. І хоч було складно без державної підтримки проводити дослідження в Росії, великий учений продовжував удосконалювати свій науковий винахід.

Незабаром, коли винахід Попова став відомий за кордоном, до вченого почали звертатися численні представники іноземних фірм. Вони пропонували за великі гроші і почесті продати їм винахід. Але Олександр Степанович як справжній патріот з обуренням відхилив усі ці пропозиції.

Попов сказав, що він російська людина і всі свої знання, всю працю, всі свої досягнення має право віддати тільки своїй батьківщині. Він пишається тим, що народився росіянином. І якщо не сучасники, то нащадки зрозуміють, його відданість батьківщині, значимість відкриття нового засобу зв'язку[3,с.26].

О. С. Попов був прогресивним ученим, прагнув до всього нового і готовий був пожертвувати своїми особистими інтересами заради розвитку науки. Очолюючи кафедру фізики в Електротехнічному інституті, Олександр Степанович багато сил віддав вихованню молоді, прищеплюючи їй любов до науки, самостійної дослідницької роботи. Студенти відповідали своєму вчителю глибокою любов'ю і повагою.

У 1905 році, царський уряд під тиском невдоволених революційних сил, змушений був піти на деякі реформи і, зокрема, на введення автономії вищої школи. Першим директором Електротехнічного інституту, якого обрав науково-педагогічний колектив навчального закладу, став професор О. С. Попов.

Інститут разом зі своїм директором не стояв осторонь революційного суспільно-політичного життя початку XIX ст. В аудиторіях і гуртожитках відбувалися мітинги і збори молоді. Поліція довідалася про доброзичливе ставлення Попова до революційних студентів. Він був викликаний на розмову до міністерства внутрішніх справ. Напружена праця, переслідування вченого за схильне ставлення до революційної молоді підірвали здоров'я організатора нового наукового напряму. 13 січня 1906 року Попова не стало. Йому було лише 46 років.

І досі за кордоном точиться дискусія стосовно того, що радіо винайшов італієць Марконі, а не Попов. Але ця безпідставна вигадка, яка не відповідає дійсності, була документально спростована ще в 1908 році. Спеціальна комісія, до складу якої ввійшли видатні науковці, після вивчення документів і проведення міжнародної експертизи, в якій взяли участь світового значення вчені, чітко підтвердила: радіо винайшов російський вчений Олександр Степанович Попов.

Минули десятиріччя в СРСР було збудовано найдосконаліші і найпотужніші в світі радіостанції. За їх загальною потужністю країна займала перше місце в світі.

Сучасне радіо - не лише могутній засіб зв'язку: воно успішно використовується у фізиці, геології, хімії, астрономії, медицині та в багатьох галузях національної економіки.

Помітний внесок радіотехніки в розкриття таємниць ядра атома, в автоматизацію виробництва, керування роботою механізмів на відстані. В 50- 80-ті pp. XIX ст., вчені і винахідники постійно вдосконалювали радіотехніку, розширювали межі практичного застосування електромагнітних хвиль. Досліджуючи електрохвилі, вчені переконалися в тому, що радіосигнали, мають властивість, відбиватися від перешкод так було відкрито сучасну радіолокацію («Наука і суспільство» № 5, 1955 рік[6]) яка дозволяє на великій віддалі визначити місцезнаходження літака в небі, кораблів у морі, а також перебувати в повітрі і на воді в найскладніших умовах. У статті С. І. Тетельбаум «Великий винахід» журналу «Наука і суспільство» № 2 за 1951р.[7], йдеться про те, що ще в 1922 році в столиці СРСР - Москві під керівництвом одного з основоположників радянської радіотехніки М.О. Бонч-Бруєвича була збудована найпотужніша радіостанція на земній кулі,завдяки якій з Москви був переданий перший у світі радіоконцерт.

В СРСР широко використовувався швидкодіючий радіотелеграфний зв'язок, а також радіотелефон. Учені винайшли різні види струмів високої частоти, які раніше використовувалися лише для радіозв'язку, для промислового застосування. Наприклад, високочастотне загартовування сталі, яке знижує зношування і підвищує міцність виробів, зобов'язане саме такому відкриттю. Широко застосовувалося прискорене сушіння деревини і багатьох інших матеріалів в електричному полі високої частоти. Радіотехнічні засоби й електровакуумні прилади широко використовувалися для автоматизації виробничих процесів. Радіоапаратура застосовувалася в ультразвукових приладах для підводного зв'язку, у вимірювальній техніці, багатоканального зв'язку по дротах, звуковому кіно. Радіозасоби використовувалися для наукових досліджень з астрономії, геології, метеорології, фізиці, біології, медицині та ін. Важко переоцінити роль радіозасобів для морського й авіаційного транспорту. Радіонавігація, літаків і кораблів становить велику самостійну галузь техніки. Радіомаяки дають змогу вести літаки чи кораблі точно по заданому курсу незалежно від погодних на воді чи землі, впливу сонця, місяця чи зірок, гарантуючи безпеку польотів. Сучасні аеродроми обладнані радіоустановками для «сліпої» посадки авіалайнерів.

Велику роль у радіонавігації відіграють прилади, що діють за радіолокаційним принципом. Наприклад, кораблі, обладнанні радіолокаторами, дозволяють капітанові «бачити» зустрічні судна, берег, мілини в любу погоду, вдень і вночі. Передавач радіолокатора випромінює радіохвилі короткими імпульсами. Випущені сигнали, досягаючи зустрічного корабля чи берега, частково відбиваються від них.

З допомогою радіолокатора здійснено радіоконтакт з Місяцем, («Радіохвилі з всесвіту», журнал «Наука і суспільство» № 6 за 1954 рік[8]) Радіохвилі досяглії Місяця і повернулись назад менш ніж за три секунди, дозволивши ще раз уточнити відстань до супутника Землі. За допомогою радіоприладів, побудованих на радіолокаційному принципі, успішно розшукуються корисні копалини. Радіолокаційні дані входять в арсенал синоптика як один із засобів прогнозу погоди.

Журнал «Наука і суспільство» містить чисельні публікації, в яких розкриваються досягнення вітчизняної радіотехніки учених, інженерів, у розвиток започаткованої О.С. Поповим справи, впровадження високоефективних радіотехнічних методів у народному господарстві.

Науково-публіцистичний журнал поряд з публікаціями про історію радіо, містить чимало інформації і про становлення телебачення. Зокрема повідомлялося, що в 1907 році російський вчений Б. Л. Розінг збудував перший у світі телевізійний радіоприймач. Згодом запрацювали Московський, Ленінградський і Харківський телевізійні центри. У 50-х р. позначив роботу Київський телевізійний центр, обладнаний найдосконалішою апаратурою вітчизняного виробництва. Більш детально дізнатися про роботу телевізійного передавача можна на сторінках журналу «Наука і суспільство», № 1 за 1956 рік[9], зі статті кандидата технічних наук М. Т. Бови «Поширення радіохвиль».

За визначні винаходи і дослідження в галузі радіо, впровадження високоефективних способів радіозв'язку і створення нової апаратури багато вчених і працівників радіопромисловості були удостоєні званням лауреатів Державних премій. Відомим радянським вченим: академікові А. І. Бергу, Б. О. Введенськом, членам-кореспондентам AH СРСР В. П. Вологідіну та О. Л. Мінцу за видатні наукові праці та досягнення в галузі радіо були присуджені «Золоті медалі ім. О.С.Попова».

Радіо стало важливою складовою життя і побуту людей. Воно посідає почесне місце в політичному і культурному розвитку народу, виступає вагомим джерелом офіційної інформації про внутрішні події в країні, її міжнародне становище. Перед мікрофоном виступають вчені, письменники, видатні громадські діячі, новатори промисловості і сільського господарства. До радіо з більшою довірою ставиться населення країни бо воно базується на давніх традиціях, принципах правдивості і толерантності.

Вшановуючи винахід Олександра Степановича Попова та з метою популяризації досягнень радянської науки і техніки в галузі радіо і заохочення радіоаматорського руху Радянський Уряд встановив 7 травня - щорічний День радіо. У цей день з вдячністю згадувався Олександр Степанович Попов, наукове відкриття якого зробило Росію батьківщиною найвидатнішого винаходу людства.

Отже, журнал «Наука і суспільство» є важливим джерелом вивчення становлення і розвитку вітчизняного радіозв'язку. Чисельні публікації відслідковують найголовніші віхи життя, наукової, організаційної діяльності О. С. Попова - засновника радіозв'язку, вченого зі світовим ім'ям.

Окрему групу становлять журнальні статті, в яких розкривається практичне застосування відкриття О. С. Попова в повітряній і морській навігації, в промисловому виробництві, в побуті.

Помітна частка публікації, які розкривають сучасне застосування винаходів О. С. Попова в дослідженні космосу, надр землі, в управлінні складними автоматизованими системами на виробництві та військовій галузі.

Водночас, детально розкриваючи технічні прикладні аспекти застосування радіозв'язку у виробничій сфері, журнал поза увагою залишив такі аспекти радіо, як його вплив на формування в суспільстві громадської думки, виховне значення для молоді, розвитку дитячої і юнацької творчості, культурологічні впливи на громадян країни, розважальні аспекти радіомовлення.

He дивлячись на брак таких статей, сам журнал «Наука і суспільство» є важливим явищем суспільно-політичного, наукового життя досліджуваного періоду, який відігравав політичну роль у розвитку вітчизняної науки популяризації її досягнень, формуванні нових поколінь вчених, винахідників, раціоналізаторів виробництва.

Список використаних джерел

наука суспільство журнал радіо

1. Федотова О.О. Політична цензура друкованих віщань в УСРР - УРСР. Становлення, технологія, еволюція. Автореферат дис. доктора істор. наук. - Переяслав-Хмельницький, 2009.

2. Жмудський 0.3. Розвиток фізики на Україні// Наука і суспільство. - 1957. № 6 - С.4 - 8.

3. Ногін С. І. Історія великого винаходу// Наука і суспільство. - 1952. - № 5 С.25 - 27.

4. Акаловський І. В. Від Попова до наших днів// Наука і суспільство. - 1959 № 3 - С.16 - 19.

5. Мучник В. М. Радіометеорологія// Наука і суспільство. - 1958 - №9-С,18-21.

6. Гладишев Г. І. Радіолокація в народному господарстві// Наука і суспільство. - 1955 - № 5 - С.7 - 9.

7. Тетельбаум С. І. Великий винахід// Наука і суспільство. - 1951 - №2-0.20- 22/

8. Левитський С. М. Радіохвилі з всесвіту// Наука і суспільство. - 1954 - № 6 - С.24 - 26.

9. Бова М. Т. Поширення радіохвиль// Наука і суспільство. - 1956 - № I - С.8 - 10.

10. ЛогвинюкТ.В. Эпохальные открытия А.С. Попова на страницах журнала «Наука і суспільство» (1951-1969 гг.)

Размещено на Allbest.ru