Загальнологічні методи у дослідженні журналістикознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальнологічні методи у дослідженні журналістикознавства

Хилько М.М

Журналістикознавство вивчає історію, теорію і практику засобів масової інформації і є онтологією такого суспільного явища як журналістика. Ця наука має свою історію, філософію і методологію. Незважаючи на значні досягнення у дослідженні окремих аспектів з історії і теорії журналістики, залишається актуальним питання комплексного, системного дослідження всього журналістикознавчого процесу в Україні. Як і в будь-якій іншій науці, в журналістикознавстві дослідження неможливі без правильно обраної методології.

У даній статті аналізується використання у журналістикознавстві загальнонаукових методів дослідження, які забезпечують зв'язок між філософією і фундаментальними теоретико-методологічними положеннями спеціальних наук, і набули широкого застосування в науці у XX столітті. Завдяки своїй універсальності загальнонаукові методи застосовуються у переважній більшості наук, у тому числі і в журналістикознавстві. Загальнонаукові методи класифікують на: загальнологічні методи дослідження (серед загальнонаукових методів вони найближчі до філософських методів); методи теоретичного пізнання; методи емпіричного дослідження.

Загальнологічні методи дослідження застосовуються переважно на теоретичному рівні наукового дослідження, хоча деякі з них можуть застосовуватися і на емпіричному рівні. Найбільш широко застосовуваним методом у наукових дослідженнях є метод аналізу. Термін аналіз має грецьке походження і означає розкладання, розчленування. Отже аналіз є методом наукового пізнання, який передбачає уявне розчленовування предмету дослідження на складові елементи з метою вивчення його структури, ознак, властивостей, зв'язків. Аналіз дає можливість досліднику виявляти головні, сутнісні елементи предмету дослідження.

Аналіз як логічна операція, як правило, є першою стадією дослідження, коли дослідник переходить від нерозчленованого описання предмету до виявлення його структури, складу, властивостей, зв'язків. При цьому, слідпам'ятати, що розчленування предмету повинно мати розумну межу, за якою дослідник переходить до дослідження предмету іншого характеру за своєю суттю і властивостями. Так, Гегель наводив приклад, що якщо хімік, аналізуючи шматок м'яса, поділить його до рівня кисню, вуглецю та інших хімічних елементів, він відійде від предмету дослідження, адже ці хімічні сполуки не є суттю м'яса[1,с.97]. Отже вичленовані шляхом аналізу елементи предмету дослідження обов'язково повинні відповідати суті цього предмету.

У журналістикознавстві, як і в інших науках, аналіз присутній практично у будь-яких дослідженнях, адже без нього неможливо скільки-небудь серйозно заглибитися в дослідження предмету чи явища. Наприклад, досліджуючи художній стиль публіциста, науковець окремо аналізуватиме його праці у різні періоди творчості, у різних жанрах, окремо вивчатиме застосування автором різних літературних прийомів, його мову тощо. Аналізуючи якість роботи засобу масової інформації, дослідник окремо розгляне рівень достовірності інформації, об'єктивність даного ЗМІ, оперативність, точність, ефективність подачі інформації, реакцію на неї споживачів тощо.

Різновидами аналізу є класифікація і періодизація, без яких також не обходиться жодна наука. Класифікація необхідна для з'ясування зв'язків і закономірностей розвитку предмету дослідження. За допомогою класифікації дослідник визначає місце предмету дослідження у групі йому подібних предметів; виявляє суттєві ознаки предмету дослідження і близьких до нього предметів. Кількість чинників, за якими відбувається класифікація, залежно від мети дослідження може варіюватися від одного до десятків.

Так, у журналістикознавстві при аналізі засобів масової інформації необхідно враховувати, до яких типів вони відносяться. При цьому, залежно від завдань дослідження, класифікацію ЗМІ можна зробити за цілим рядом ознак: за тематикою (громадсько-політичні, економічні, спортивні тощо), за територією поширення (загальнодержавні і регіональні), за цільовою аудиторією (масові чи орієнтовані на певні демографічні, соціальні, професійні групи), за формою власності і видавцем (державні, комунальні, при установі чи навчальному закладі, партійні, приватні із вітчизняними чи зарубіжними інвесторами), за популярністю і впливовістю (тиражем, індексом цитування, реакцією на матеріали), за цільовим призначенням (має на меті комерційний успіх, просвітницька або пропагандистська мета), за рівнем об'єктивності і незаангажованості, за мовою, жанром, стилем, оформленням, способом розповсюдження тощо.

Що стосується періодизації, то вона є необхідною при дослідженні як історії самого предмету, так і історії його дослідження. Періодизація передбачає визначення за певними чинниками часових проміжків. Ці чинники науковець обирає залежно від мети дослідження, а також від об'єктивного ходу історичного розвитку предмету чи явища. За допомогою періодизації науковець виділяє найважливіші етапи розвитку предмету, з'ясовує, як він виник, розвився, на якому життєвому етапі перебуває в момент дослідження; хто і коли вже досліджував цей предмет, яка буде послідовність дій при дослідженні цього предмету тощо.

Наприклад, у журналістикознавстві, досліджуючи творчих шлях публіциста, як правило, виділяють основні періоди його творчості залежно від зміни його стилю, тематики, місця роботи чи проживання, переосмислення публіцистом власних поглядів, змін в особистому житті, соціально-політичних змін у країні, що вплинули на його творчість тощо.

На наступній стадії наукового дослідження застосовується метод синтезу. З грецької мови синтез перекладається як з'єднання, сполучення, і є методом наукового пізнання, за яким відбувається поєднання вичленованих методом аналізу елементів предмету дослідження (з врахуванням всіх виявлених властивостей і елементів) для дослідження його як єдиного цілого. Синтез розкриває те істотне загальне, що зв'язує частини предмета в єдине ціле.

Залежно від характеру дослідження предмету і глибини проникнення в його сутність виділяють наступні види аналізу і синтезу: емпіричний аналіз і синтез (застосовується, як правило, на стадії поверхневого ознайомлення з предметом дослідження і дає можливість пізнати його як явище); елементарно-теоретичний аналіз і синтез (використовується для встановлення причинно-наслідкових зв'язків і виявлення закономірностей); структурно-генетичний аналіз і синтез (дозволяє найбільше глибоко проникнути в сутність предмету дослідження і вичленовування в ньому найбільш головне і сутнісне).

Метод абстрагування (з латини перекладається як відволікання) передбачає уявне відволікання від несуттєвих сторін, властивостей і зв'язків предмету дослідження з уявним виділенням суттєвих, істотних сторін, властивостей і зв'язків, які цікавлять дослідника залежно від конкретних задач дослідження. Таким чином необхідна сторона досліджуваного предмету розглядається так би мовити «у чистому виді», тобто окремо від інших сторін, які для даного конкретного дослідження не є суттєвими. Внаслідок сукупності логічних операцій абстрагування дослідник отримує абстракцію як знання про деякі сторони досліджуваних об'єктів.

В ході свого історичного розвитку наука постійно рухається від нижчого рівня абстрагування до вищого. Як справедливо відзначає В.Гейзенберг, «поняття, спочатку отримані шляхом абстрагування від конкретного досвіду, отримують власне життя. Вони виявляються більш змістовними і продуктивними, ніж можна було очікувати спочатку. У наступному розвитку вони виявляють власні конструктивні можливості: вони сприяють побудові нових форм і понять, дозволяють встановити зв'язку між ними і можуть бути у певних межах застосовні в наших спробах зрозуміти світ явищ»[2,,243].

Як окремий вид абстрагування розкладається ідеалізація мислене конструювання понять про предмети чи явища, які не існують в реальному світі, але мають свої прообрази в існуючих речах. В ідеалізованому предметі його певні властивості робляться більш вираженими, ніж вони є насправді; а ті властивостей, які не є суттєвими для даного дослідження, робляться менш вираженими. При цьому, ідеалізовані предмети і явища не є фікцією і вимислом, а є складним опосередкованим відображенням реально існуючих предметів і явищ.

Наприклад, в реальному житті не існує ідеально білого кольору, але в інтересах дослідження певний колір можуть вважати ідеально білим. Так само неможливо провести більшість наукових експериментів в ідеальних умовах, повністю усунувши всі людські й природні чинники, які можуть заважати «чистоті експерименту». Тому в реальності умови експериментів по можливості наближають до ідеальних, а до самого ідеалу їх доводять вже у мисленні. Так, говорячи про закон інерції, А.Ейнштейн відзначав, що цей закон «можна вивести лише мисленням, пов'язаним із спостереженням.

Цей ідеалізований експеримент ніколи не можна виконати в дійсності, хоча він веде до глибокого розуміння дійсних експериментів»[3,с.11]. Використання ідеальних об'єктів дозволяє переходити від емпіричних об'єктів до їх строгого формулювання мовою математики.

У журналістикознавстві прикладами ідеалізації виступають відправні точки оцінювання, наприклад, інформаційної чи художньої якості конкретного матеріалу або якості інформаційної політики конкретного засобу масової інформації, або рівня свободи слова. Зрозуміло, що ідеальних форм подачі інформації, ідеальної свободи слова в реальному житті не існує. Але з метою отримати можливість порівняння і оцінки дослідник у процесі мислення створює такий ідеал, при цьому, орієнтуючись на його реальні «прототипи», які певною мірою є близькими до уявного ідеалу.

Метод узагальнення представляє собою уявний перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального. Узагальнення об'єднує предмети і явища за подібними властивостями чи зв'язкам в однорідні роди, групи і класи, шукає спільне у різноманітному, виділяє закономірне у випадковому. Розрізняють індуктивне і логічне узагальнення. Перше передбачає перехід окремих одиничних фактів до їх загального вираження в думках. Друге перехід від менш загальної думки до більш загальної. Межею узагальнення є філософські категорії, які не підлягають узагальненню, оскільки не мають родового поняття.

Метод узагальнення необхідний як для проведення окремих досліджень, так і для функціонування науки в цілому. Наприклад, у журналістикознавстві без узагальнення і абстрагування неможливим було би вивчення загальних і специфічних закономірностей і принципів діяльності ЗМІ як одного з інститутів системи суспільства, як форми матеріалізації процесу поширення ідей і суспільно-значимої інформації, виховання соціальних почуттів, спонукань; неможливим було би дослідження форм і жанрів роботи ЗМІ, спадщини публіцистів тощо.

Індукція у перекладі з латини означає наведення. За цим методом наукового пізнання думка дослідника від одиничного йде до загального; з дослідження окремих елементів певного класу предметів робиться загальний висновок про знання про весь клас. Основою індукції є повторюваність явищ реальної дійсності і їх ознак. Тобто дослідник, виявляючи подібні риси в багатьох або всіх предметів певного класу предметів, робить загальний висновок про те, що виявлені риси властиві всім предметам цього класу. Характеризуючи індукцію, Л. де Бройль писав: «Великі відкриття, стрибки наукової думки вперед створюються індукцією, ризиковим, але істинно творчим методом»[4,с.178].

Якщо загальний висновок про клас предметів робиться на підставі вивчення всіх предметів даного класу це повна індукція, яка дає достовірні висновки. У той ж час, повна індукція має той недолік, що вона фактично не дає нового знання, а лише підтверджує правильність висновків, зроблених ще на стадіях неповної або популярної індукції, при цьому вимагаючи значно більших затрат часу, зусиль і матеріальних ресурсів. Більш продуктивною є наукова індукція, яка, включаючи в себе висновки повної індукції, також дає додаткове змістовне обґрунтування його істинності.

Якщо регулярно виявлені властивості у предметів певного класу переносяться на весь клас це популярна індукція, яка дає досить достовірні висновки, проте можуть бути виключення. Наприклад, щоб достатньо точно зробити висновок про тематичну спрямованість друкованого видання достатньо проаналізувати певну кількість його випусків, і немає потреби застосовувати повну індукцію та аналізувати всі випуски цього видання, адже це вимагатиме в рази більше затрат часу і зусиль, але дасть практично той самий результат, що й при застосуванні популярної індукції. А у деяких випадках застосувати повну індукцію буває просто неможливо, як, наприклад, у біології чи зоології при дослідженні певного виду рослин чи тварин у більшості випадків фізично неможливо дослідити всі екземпляри даного виду.

Якщо досліджується лише частина предметів даного класу це неповна індукція, і отримані за її допомогою висновки мають вірогідний характер, тобто припускають можливість помилки. Незважаючи на можливість помилки, при правильному застосуванні неповна індукція може дати адекватні результати і застосовується у науці там, де застосування повної або популярної індукції неможливе або недоцільне з огляду на значну складність реалізації.

За типами встановлення причинно-наслідкового зв'язку виділяють п'ять методів наукової індукції: метод єдиної подібності (якщо два або більше випадки досліджуваного явища мають лише одну спільну рису чи обставину, а всі інші риси різні, але саме ця риса чи обставина і є причиною даного явища); метод єдиного розходження (якщо випадки, при яких явище настає або не настає, розрізняються лише однією рисою чи обставиною, а всі інші однакові, то саме ця риса чи обставина і є причиною даного явища); об'єднаний метод подібності і розходження (є поєднанням двох попередніх методів); метод супровідних змін (якщо виникнення або зміна одного явища перебуває в причинному зв'язку із зміною іншого); метод залишку (якщо причиною досліджуваного явища не є жодна риса чи обставина, окрім однієї, те саме ця риса чи обставина і є причиною даного явища). Ці методи наукової індукції найчастіше застосовуються не по окремості, а по кілька одразу, доповнюючи і підтверджуючи один одного.

Наприклад, досліджуючи вплив певного ЗМІ на громадську думку, причинно-наслідкові зв'язки можна виявити індукційними методами єдиного розходження і метод залишку, дослідивши певні дії людей зі схожими соціально-психологічними характеристиками до отримання певної інформації з даного ЗМІ, а також після отриманням цієї інформації. Наприклад, якщо серед прихильників певної політичної сили одна людина прочитала в газеті критичний матеріал про дану політичну силу і змінила своє ставлення до неї, а ті, хто не читав цієї публікації, своїх симпатій не міняли, і всі інші умови отримання інформації про цю політичну силу були однаковими, значить саме ця публікація, швидше за все, стала причиною зміни політичних симпатій у людини, що її прочитала. Ефективність появи в ЗМІ певної передачі чи рубрики можна дослідити за допомогою індуктивного методу супровідних змін. Наприклад, у час трансляції певної передачі рейтинг телеканалу зростає значить саме ця передача приваблює глядача. Якщо п'ятничний номер газети розходиться більшим накладом, а єдиною його відмінністю від номерів за інші дні, є наявність телепрограми значить саме через неї частина читачів купує цю газету по п'ятницям.

Дедукція у перекладі з латині означає виведення і представляє собою розумовий процес, в якому мислення йде від загального до конкретного, а знання про предмет з певного класу виводяться зі знань загальних властивостей усього класу. Дедуктивний метод дозволяє краще пізнати одиничне, виходячи із знань про загальні риси, ознаки, характерні предметам даного класу. Віддаючи первинну роль у здобутті нових знань індукції, Л. де Бройль відзначав і важливу роль дедукції, яка «заважає уяві впадати в оману, лише вона дозволяє після встановлення індукцією нових вихідних пунктів вивести наслідки і зіставити висновки з фактами. Лише одна дедукція може забезпечити перевірку гіпотез і служити цінною протиотрутою проти фантазії, що надмірно розігралася»[4,с.178].

У журналістикознавстві, як і в інших науках, метод дедукції часто використовується з метою поглибити, перевірити, підтвердити або спростувати раніше отримані знання. Зокрема, маючи загальні характеристики певного періоду розвитку української журналістики, науковець може поглиблено дослідити діяльність певного ЗМІ у цей період і за допомогою порівняння отриманих результатів із вже існуючими загальноприйнятими висновками по цьому періоду знайти нові підтвердження вже існуючим висновками або ж виявити виключення, яке поставить їх під сумнів і спонукатиме до можливого переосмислення і більш детального вивчення означеного періоду. Б.Черняков у праці «Методи дослідження ранньої зображальної журналістики» відзначає, що виокремлення певних типів журналістики «є результатом застосування дедуктивного підходу, тобто на основі теоретичного сутнісно-змістового аналізу преси, що складалася як система на більш пізніх етапах історичного розвитку. Дедуктивний підхід до явищ ранньої журналістики вимагає високого рівня знань про досліджувану реальність систему масових комунікацій і закономірності їх функціонування»[5,с.9-10].

Аналогія у грецькій мові означає схожість, відповідність. За допомогою цього методу знання про вже досліджений предмет чи явище переносяться на подібні до них, але менш досліджені чи недоступні для дослідження предмети чи явища. Отримані за допомогою аналогії знання є вірогідними, але припускають можливість помилки. Аналогія дозволяє прискорити науковий прогрес, дає можливість досліднику рухатися вперед, не зупиняючись при зіткненні з неможливістю в даний час дослідити певну властивість предмету або явища.

У журналістикознавстві дослідник може за методом аналогії зробити припущення, які можуть підказати йому правильний шлях подальших дій і уникнути помилок. Наприклад, виявивши в процесі дослідження, що певний телеканал не об'єктивно висвітлює діяльність певної політичної сили (наприклад, викривляючи зміст її заяв, подаючи в ефір вирвані з контексту фрази), можна припустити, що аналогічно цей телеканал може вчиняти і з висвітленням діяльності інших політичних сил. Це може зекономити чимало часу і допомогти уникнути помилок, якщо метою дослідження є не об'єктивність даного телеканалу, а, наприклад, позиція різних політичних сил щодо законодавства а галузі свободи слова та інформації. Адже науковець ще на ранніх стадіях дослідження відсіє недостовірне джерело інформації, яке не дає уявлення про реальну позицію політичних сил у даному питанні.

Для підвищення імовірності правильності висновків, отриманих за допомогою методу аналогії, досліднику необхідно виявити схожість не лише зовнішніх, але і внутрішніх рис та властивостей предметів чи явищ; ця схожість має стосуватися, перш за все, суттєвих, істотних ознак, а не другорядних; слід звертати увагу не лише на подібності, але й на різне в рисах і властивостях предметів щоб проведення аналогії не стало результатом ігнорування суттєвих відмінностей предметів чи явищ.

Пов'язаним із методом аналогії є метод моделювання (з латинської модель перекладається як образ, норма), за допомогою якого вивчення предмету здійснюється шляхом створення його аналогічної ідеальної чи матеріальної моделі (копії), яка потім досліджується. При цьому, модель не обов'язково має бути повною копією оригіналу предмету дослідження, проте має містити його сутнісні характеристики, важливі для наукового дослідження. Метод наукового моделювання допомагає дослідити предмети і явища, вивчення оригіналів яких є неможливим або недоцільним з огляду на матеріальні і часові затрати. Моделювання також часто передує створенню реального предмету для вивчення доцільності такого створення.

Наприклад, перед зведенням будівельного комплексу спочатку робиться його модель, оцінюються її переваги і недоліки, як вона впишеться в існуючі ландшафт та інфраструктуру; за потреби усуваються недоліки, і лише потім починається справжнє будівництво. Так само і в журналістиці: щоб оцінити перспективи того чи іншого інформаційного продукту спочатку робиться його пілотний проект (наприклад невеликим накладом друкується пробний номер газети), оцінюються його перспективи, за потреби вносяться корективи і приймається рішення про доцільність повноцінного виведення видання на ринок.

Сьогодні особливо популярним в різних галузях науки і практики є комп'ютерне моделювання. За допомогою спеціальних програм створюються електронні моделі предметів дослідження, які потім аналізуються. Значною перевагою комп'ютерної моделі є можливість оперативного внесення змін і практично необмежена кількість спроб дослідження моделі. Наприклад, у журналістиці сьогодні популярним є пілотний запуск нового інформаційного продукту (телепередачі, газетної рубрики) або й нового ЗМі спочатку як інтернет-проекту, а вже потім як ефірної телепередачі чи друкованого видання.

Метод прогнозування передбачає, що до явищ майбутнього можна застосувати імовірнісний підхід з врахуванням певної кількості можливих варіантів. Основними типами прогнозів є пошукові і нормативні прогнози. У пошуковий прогнозах розвиток явищ прогнозується за допомогою умовного продовження в майбутнє нинішніх і минулих тенденцій; тобто прогнозується, що буде, якщо явища розвиватимуться надалі таким же чином, як це вони робили донині. Нормативні прогнози мають на меті спрогнозувати розвиток явищ за бажаним для дослідника сценарієм.

У журналістиці використовуються обидва типи прогнозів, причому для однієї і тієї ж мети може спочатку застосовуватися пошуковий прогноз, а потім нормативний. Наприклад, щоб спрогнозувати попит на певний вид інформаційної продукції видавець і редактор можуть спочатку спрогнозувати, яка інформація і в якій формі подачі буде цікавити читача чи глядача у наступному році за умови збереження нинішніх тенденцій. Далі видавець і редактор можуть подумати, які чинники вони можуть застосувати для спрямування інтересу споживача на ту інформаційну продукцію, яку вони можуть запропонувати, і змоделювати можливий попит на цю продукцію з урахуванням запланованих заходів.

За допомогою імовірнісно-статистичних методів дослідники вивчають дію ймовірних або випадкових чинників, які характеризуються стійкою частотою, що дозволяє простежити певну необхідність. Імовірність характеризує ступінь можливості появи певної випадкової події за певних умов, які можуть багаторазово повторюватися. При цьому досліджуються закономірності, які регулярно виникають при взаємодії великого числа випадкових чинників. Імовірнісно-статистичні методи переважно застосовують до аналізу взаємодії великої кількості елементів системи, які визначають стан або поведінку системи в цілому. Зокрема, ці методи широко застосовують при дослідженні масових явищ, суспільства. Імовірнісно-статистичні методи дають не точні, але імовірні знання, тобто помилка можлива, хоча при правильному застосуванні методу зведена до мінімуму. Як відзначає В.Гейзенберг, «хоча статистичні закономірності і можуть привести до тверджень, ступінь імовірності яких настільки висока, що межує з достовірністю, проте принципово завжди можливі виключення»[2,с.125].

У журналістикознавстві імовірнісно-статистичні методи застосовуються досить часто, зокрема, при дослідженні суспільних відносин, що пов'язані із розповсюдженням масової інформації, дослідженні впливу на суспільство і окремі соціальні групи поширюваних ЗМІ ідей і суспільнозначимої інформації тощо.

Одним з найбільш широко використовуваних у наукових дослідженнях є системний метод (з грецького система означає ціле, що складене з частин) сукупність загальнонаукових методологічних принципів і способів дослідження, в основі яких лежить орієнтація на розкриття цілісності об'єкта як системи. При цьому система є сукупністю взаємопов'язаних і взаємозалежних між собою і з середовищем елементів, що утворюють певну цілісністю, єдність предмету дослідження.

Системний метод передбачає виявлення залежності кожного елемента від його місця і функцій у системі з врахуванням того, що властивості цілого не можна зводити лише до суми властивостей його складових. Робиться аналіз того, наскільки поведінка системи обумовлена особливостями її окремих елементів, а також властивостями її структури; проводиться дослідження механізму взаємодії системи і середовища; вивчення характеру ієрархії системи; всебічне описання системи; розгляд системи як динамічної цілісності, що розвивається. За необхідності, у складних системах виділяють підсистеми, які досліджуються окремо.

Близьким і пов'язаним із системним є структурно-функціональний метод (його навіть інколи розглядають як різновид системного методу), який базується на основі виділення в цілісних системах їх структури (з латинського будівля, розташування, порядок) як сукупності стійких відносин і взаємозв'язків між елементами і їх функцій відносно один одного.

У журналістикознавстві застосування системного і структурнофункціонального методу є необхідним при дослідження будь-яких складних предметів і явищ. Зокрема, є поняттєво-термінологічна система журналістикознавства; є система її методології; системною має бути історія науки про журналістику; системою є суспільні відносини, що пов'язані із розповсюдженням масової інформації, створенням і функціонуванням ЗМі; системою є кожне окреме ЗМі тощо. Як зазначає Б.Черняков, саме за допомогою системного підходу стало можливим типологічне дослідження ЗМІ як сукупності інформаційних каналів різних типів, рівнів, аудиторної спрямованості та тематичної спеціалізації. Системний підхід дозволяє ще до детального типологічного визначення багатьох окремих видань змоделювати процес розвитку преси в цілому, накреслити класифікаційні схеми, знайти типоформуючі категорії, визначити типологічні групи видань[5,с.12].

Важливим для системного і структурно-функціональний методів є поняття самоорганізація, яке характеризує процес створення, відтворення, удосконалювання організації складної, відкритої, нелінійної, динамічної системи, що самоорганізується і саморозвивається, зв'язки між елементами якої мають вірогідний характер. Такою системою, наприклад, є людський колектив (у т.ч. трудовий колектив Інституту журналістики, редакція будь-якого ЗМІ тощо). Дослідження таких систем є спеціальним предметом дослідження синергетики загальнонаукової теорії самоорганізації, орієнтованої на пошук законів еволюції природних, соціальних, когнітивних систем.

Отже, застосування загальнонаукових методів дослідження є необхідною умовою розвитку української наукової школи журналістикознавства. Правильно обраний метод дослідження і адекватне його застосування є необхідною умовою успіху наукового дослідження. При цьому слід пам'ятати, що методологію дослідження потрібно використовувати комплексно, застосовуючи і філософські, і загальнонаукові, і спеціальні, і міждисциплінарні методи, адже лише таким чином можливо дослідити всі аспекти предмету чи явища.

Список використаних джерел

1. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: Учеб. пособие. 2-е изд., испр. К.: МАУП, 2004.

2. Гейзенберг В. Шаги за горизонт. М.: «Мысль», 1987.

3. Эйнштейн А. Физика и реальность. М.: «Наука», 1965.

4. Бройль Луи де. По тропам науки. М.: Издательство иностранной литературы, 1962.

5. Черняков Б.І. Методи дослідження ранньої зображальної журналістики / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. К.: Центр вільної преси, 1998.

Размещено на Allbest.ru