Основні етапи трансформації військових засобів масової комунікації в контексті реформування Збройних Сил України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні етапи трансформації військових засобів масової комунікації в контексті реформування Збройних Сил України (1991-2010 рр.)

Сегеда С.П

На будь-якому етапі будівництва Збройних Сил держави важливу роль відіграє система військових засобів масової комунікації (ВЗМК), яка слугує, зокрема, для інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу армії та формування позитивного іміджу збройних сил у суспільстві. Метою статті є характеристика процесів трансформації української системи військових засобів масової комунікації на тлі будівництва і реформування Збройних Сил нашої держави.

Питання формування новітнього українського інформаційного простору розглядали історики, зокрема М. Романюк та М. Галушко[24], С. Костилєва[20], які, однак, обійшли увагою військові видання. Також існує низка ознайомчих статей невеликого обсягу, написаних 1993- 1994рр. (Г. Вартанов[2], В. Козлов[19], Г. Кривошея[21] та інші), які торкаються окремих проблем становлення військових ЗМІ незалежної України у перші роки її існування.

Після розпаду Радянського Союзу українські військові засоби масової комунікації, як і Збройні Сили в цілому, пережили непростий період становлення та реформування. Якщо розглядати функціонування національно-патріотичної української військової преси від її виникнення до сьогодні як цілісний процес, то нині триває новітній період становлення системи військової преси незалежної України. Цей період можна поділити на окремі етапи: перехідний - 1991-1995 pp., етап реформування - 1995-2003 pp., етап становлення європейської моделі друкованих ЗМІ України - 2003-2007 pp.). Така періодизація запропонована вперше і ґрунтується вона на документах, якими визначається функціонування військової преси на теренах України. Варто зауважити, що хоча процес становлення національної військової преси нерозривно пов'язаний зі становленням ЗСУ, однак етапи становлення ВЗМК України хронологічно дещо не співпадають з етапами реформування українського війська, які мають такі часові межі: 1991-1996 pp.(формування основ ЗСУ); 1996-2000 pp.(час виконання Державної програми будівництва та розвитку ЗСУ, що спочатку була розрахована на 1997-2005 pp.); 2000-2005рр. (третій етап військового будівництва, втілення другої Державної програми реформування та розвитку ЗСУ на період до 2005 р.[ 17]); 2006-2010 pp. (подальша трансформація ЗСУ згідно з Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 19 грудня 2005 р. [1,с.115]. і «Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 рр.[18]).

Жодна з ключових подій у будівництві сучасних Збройних Сил України не пройшла повз увагу ВЗМК. Українське політичне і військове керівництво молодої держави України доклало чимало зусиль, щоб на основі одного з найпотужніших військових угруповань у Європі, яке дісталося країні у спадок після розпаду Радянського Союзу, створити власні Збройні Сили[22;27]. Інформаційно-пропагандистське забезпечення особового складу Радянської Армії (на 1991р. на території України дислокувалися ракетна армія, три загальновійськові та дві танкові армії, один армійський корпус, чотири повітряні армії, окрема армія Протиповітряної оборони (ППО), Чорноморський флот, низка військових навчальних закладів) здійснювалося через чітку і розгалужену систему радянської військової преси, куди входили на 1991 рік три окружні газети Збройних Сил Радянського Союзу - «Слава Родины» (Прикарпатський військовий округ), «Ленинское знамя» (Київський військовий округ), «Защитник Отчизны» (Одеський військовий округ), одна армійська газета військ ППО «Страж неба», газета Чорноморського флоту «Флаг Родины», 15 дивізійних видань і преса військових навчальних закладів[26,с.250-257]. Вся тогочасна військова преса виходила винятково російською мовою, тож відмітною характеристикою першого етапу був поступовий перехід українських ВЗМК на українську мову. Наприклад, до 1994 року в центральному друкованому органі ЗСУ газеті «Народна Армія» публікувалися матеріали як українською, так і російською мовами. Непростим і болючим питанням було неминуче при скороченні армії розформування газет, майно яких передавалося на склади Міністерства оборони України, а фахівці-журналісти переходили на інші посади у війську(командирські, тилові, у виховні структури тощо) чи звільнялися в запас. 1995р. можна вважати завершальним у першому, перехідному, етапі формування структури української військової преси, так як на той час було вже розформовано дивізійні газети та друковані органи тих військових навчальних закладів, які у зв'язку з реформою військової освіти підлягали скороченню. Сформовано основу системи ВЗМК України.

На тлі подальшої трансформації Збройних Сил України система військових засобів масової комунікації також проходила через значні труднощі становлення та розвитку. Протягом 1996-2003 pp. функціонували такі військові видання: центральний друкований орган «Народна Армія», газета «Вартові неба»(розформована 29.12.2004 р. згідно з Директивою Міністра оборони № 312[3,арк. 1 ]), «Флот України» - газета Військово-Морських Сил, «Слава і Честь» - газета Одеського військового округу(з 16.11.1999 р. - газета Південного оперативного командування), «Армія України» - газета Прикарпатського військового округу(з 16.11.1999 р. - газета Західного оперативного командування), «Північні військові відомості» - газета Північного оперативного командування(створена 24.11.1998 р.[5,арк.1], розформована 20.06.2005, згідно з Директивою Міністра оборони № 332 [6,арк.З]), «Крила У країни» - газета Військово-Повітряних Сил України (сформована 29.11.1999 p., [7,арк.1].

Але вже на 2005 рік у структурі військових ЗМІ в цілому нараховувалося лише 9 друкованих видань. З них - 5 газет: «Народна армія» (центральний друкований орган MO України), «Крила України» (розформована 30.04.2007, згідно з Директивою Міністра оборони № 322[9,арк.4]), «Флот України», «Армія України»(розформована 20.04.2007[13,арк.6]), «Слава і Честь»(розформована 20.04.2007 [11,арк. 1]) і 3 журнали: «Військо У країни», «Атлантична панорама», «Морська держава», науковий журнал «Гуманітарний вісник Збройних Сил України». Також до системи військових засобів масової комунікації входили 2 аудіовізуальних органи: Центральна телерадіокомпанія Міністерства оборони України і телерадіокомпанія Військово-Морських Сил Збройних Сил України «Бриз». Загальна чисельність особового складу всіх військових засобів масової інформації на той час становила 469 осіб (221 військовослужбовець, 247 працівників Збройних Сил України), яка теж підлягала поступовому скороченню в процесі подальшої трансформації ЗМІ. Наприклад, організаційними заходами на 2006 рік було заплановано скоротити чисельність особового складу військових ЗМІ на 18%, а саме на 86 осіб (40 військовослужбовців і 46 працівників Збройних Сил У країни), і на 12.06 їх чисельність становила 383 особи (181 військовослужбовець, 202 працівники Збройних Сил України)[25,с.93]. Далі пропонувалося залишити у складі системи ЗМІ центральну щоденну газету «Народна армія», журнали «Військо України» і «Атлантична панорама» та одну регіональну газету «Флот У країни». Решту військових друкованих видань планувалося розформувати [3,арк.7;4,арк.8;5,арк.9;10,арк.88;8,арк.8;12, арк.9;14,арк.21; 15,арк. 197], а чисельність особового складу військових ЗМІ скоротити на 97 осіб (50 військовослужбовців, 47 працівників Збройних Сил України), тобто на 25% від чисельності станом на 1 грудня 2006 року [26,с.250-257].

Досвід створення та існування протягом 2005-2006 pp. щоквартального наукового журналу «Гуманітарний вісник Збройних Сил України», якого було випущено лише 5 номерів

Цей журнал було засновано відповідно до п. 1-6 розпорядження Президента України від 25.10.2003 року №338/2003-рп «Про заходи щодо реформування гуманітарної сфери Збройних Сил України» та наказу Міністра оборони України від 31.03.2004 року № 106 «Про заснування наукового журналу «Гуманітарний вісник Збройних Сил України». Процедура реєстрації журналу тривала до 2005р. Для журналу були характерні такі тематичні напрями: проблеми, тенденції розвитку гуманітарної сфери в ЗС України, утвердження та реалізація української національної ідеї в армії, державна політика щодо розвитку освіти і культури в армії, сутність, засади та основні напрями етнонаціональної політики держави в ЗС України, виховання у військовослужбовців відповідальності за виконання військової присяги та службових обов'язків, забезпечення прав і основних свобод військовослужбовців як громадян України, розвиток військово-гуманітарної науки як засобу аналізу та прогнозування гуманітарних процесів у ЗС У країни, проблеми морально-психологічного забезпечення життєдіяльності та застосування військ. До редакційної колегії залучалися військові фахівці та вчені з тих спеціальностей, які відповідали колу інтересів наукового журналу.

Засновником наукового журналу «Гуманітарний вісник Збройних Сил України» виступало Міністерство оборони України, Періодичність випуску - один раз на квартал, обсяг журналу до 20 умовно-друкарських аркушів у форматі А-4, запланований тираж 350 примірників. Читацька аудиторія журналу - керівний склад Збройних Сил України, науковці, викладачі гуманітарних кафедр навчальних закладів MO України, усі, хто цікавиться питаннями гуманітарного розвитку Збройних Сил. Ta вже в № 4(5) за 2006р. було надруковано повідомлення про припинення випуску наукового журналу відповідно до наказу Міністра оборони України від 16.09.2006 р. №534 «Про припинення випуску наукового журналу Гуманітарний вісник Збройних Сил України»: «З метою удосконалення системи військових засобів масової інформації починаючи з січня 2007 р. випуск наукового журналу «Гуманітарний вісник Збройних Сил України» припинено, а його назва вилучена з каталогу «Преса України»«[16,с.137-138].

Існуюча на сьогодні структура військової преси України, нажаль, не задовольняє потреб в оптимальному інформаційно-пропагандистському забезпеченні особового складу ЗС України. Вивчаються пропозиції подальшої трансформації військових ЗМІУ країни. Наприклад, створення мережі регіональних медіа-центрів інформаційної політики. Головними завданнями таких центрів має стати аналіз інформаційного простору, а також збір і підготовка інформаційних матеріалів для розповсюдження їх через всі доступні канали інформаційного впливу на громадську думку, перш за все - через цивільні засоби масової інформації. Регіональні медіа-центри передбачалося створити при видах Збройних Сил У країни, територіальних управліннях, а також у містах Дніпропетровську і Харкові. За рахунок цього планувалося зменшити кількість військовослужбовців, задіяних у військових ЗМІ. З урахуванням особливостей регіонів, зокрема, кількості військових гарнізонів, засобів масової комунікації та інших установ, які впливають на формування громадської думки, чисельність особового складу регіонального центру мала коректуватися в межах встановленої загальної чисельності особового складу регіональних центрів. Замість регіональних видань при медіа-центрах також планувалося створити мережу кореспондентських пунктів центрального друкованого органу Міністерства оборони України щоденної газети «Народна армія» та Центральної телерадіостудії, в обов'язки яких мала входити підготовка матеріалів для військових і для цивільних ЗМІ в центрі і в регіонах.

Нині стоять завдання оптимізації організаційно-штатної структури військових засобів масової інформації та підвищення їх ефективності; зменшення витрат на утримання військових ЗМІ. Важливо забезпечити активну присутність інформаційних структур Міністерства оборони України не тільки в місцях дислокації Збройних Сил України, але і в інших регіонах України, щоб активізувати інформування громадськості з метою поліпшення іміджу Збройних Сил України в цілому. Останнє завдання є одним з найважливіших, бо розвиток армії на сьогодні є досить нелегким процесом з багатьох точок зору: соціальної, етичної, політичної та економічної. Виходячи з цього, проблема підтримки з боку населення процесів, які відбуваються у Збройних Силах України, формування позитивної громадської думки, стає ще більш важливою.

З метою одержання підтримки громадськості та об'єктивного, своєчасного інформування населення про діяльність військового відомства ще в 1992 році була сформована прес-служба Міністерства оборони України. Обсяг робіт, який вона виконувала, вийшов за межі просто джерела офіційної інформації. Інформаційна структура Збройних Сил до квітня 2010 року була представлена прес-службою Міністерства оборони України, прес-центрами видів Збройних Сил і оперативних командувань. Серед основних завдань, які були покладені на прес-службу Міністерства оборони України, варто виділити такі: розробка і управління інформаційною політикою Міністерства оборони України, визначення її пріоритетів; оперативне та об'єктивне інформування громадськості через вітчизняні та іноземні засоби масової інформації з питань військового будівництва та військової політики; спростування недостовірної інформації про Збройні Сили України; аналіз матеріалів преси, радіо й телебачення з військово-політичної тематики та своєчасне інформування Міністра оборони України, організація і проведення прес-конференцій, брифінгів та інших заходів за участю керівного складу Міністерства оборони України; надання допомоги українським та іноземним журналістам у їх роботі з підготовки матеріалів про Збройні Сили України; взаємодія з інформаційними структурами міністерств і відомств України та інших держав.

Таким чином, прес-служба фактично виконувала завдання центру громадських зв'язків, створила концепцію інформаційної діяльності Збройних Сил України. Оперативність діяльності прес-служби безпосередньо залежала від якості взаємодії зі структурними підрозділами Міністерства оборони та Генерального штабу.

У квітні 2010 року створено Департамент преси та інформації Міністерства оборони України, який взяв на себе управління всіма військовими засобами масової комунікації та функції прес-служби. Прес-служба Генерального Штабу була скасована, таким чином оптимізована чисельність особового складу військових ЗМІ.

Через ВЗМК Збройні Сили України надають можливість громадськості спостерігати за процесами, що відбуваються в них, а також шанс відстежувати тенденції розвитку громадської думки щодо армії. Це важливе завдання для сучасної української армії: не допускати невиправданого приховування інформації, здійснюваного просто заради якої-небудь адміністративної мети. Тому важливо виробити певні стандарти прозорості для того, щоб прозорість не була використана для розкриття таємної інформації. Головне, щоб інформація надавалася регулярно, своєчасно, добровільно, постійно через канали, до яких існує легкий доступ громадськості. Інформація повинна бути чіткою і доступною.

При реформуванні системи інформаційно-пропагандистського забезпечення війська варто враховувати і досвід європейських країн. Наприклад, вартий уваги досвід має Республіка Болгарія, яка інформаційне забезпечення особового складу збройних сил здійснює через Виконавчу агенцію «Військові клуби та інформація», що входить до складу Державної адміністрації й підпорядкована міністру оборони. Серед функцій Агенції - видання друкованих органів Міністерства оборони: газети «Болгарська армія» (щоденне видання на 16 стор. (п'ятниця - 24 стор.), тираж - 10 тис. примірників (планується збільшення до 50 тис.). Під час міжнародних навчань газета виходить також англійською мовою); та вісника «Болгарський воїн» (щомісячне видання, тираж - 1000 прим.); продукування реклами, відеопродукції, аудіоматеріалів та різноманітної друкованої продукції в інтересах Міністерства оборони та Болгарської армії. Одним з пріоритетних напрямів Виконавчої агенції «Військові клуби та інформація» виступає інформаційна діяльність, зміст якої становить: розвиток та підтримка регіональної електронної мережі Міністерства оборони; підтримка регіональних інформаційних центрів військових клубів; моніторинг центральних та регіональних ЗМІ; підготовка щоденних інформаційних бюлетенів за публікаціями ЗМІ, доведення змісту публікацій, що стосуються війська, до керівництва Міністерства оборони та Генерального штабу, військових аташе; проведення регіональних рекламно-інформаційних кампаній за дорученням Міністра оборони; організація прес-конференцій та брифінгів командирів для ЗМІ у військових клубах; інформування громадськості про вакансії для проходження військової служби за контрактом; розробка та підтримка веб-сторінки Міністерства оборони в мережі Інтернет; підтримка сайту газети «Болгарська армія» в Інтернет. Передплата на періодичні видання для особового складу збройних сил здійснюється централізовано, з розрахунку: 1 газета на 4-х військовослужбовців. Друковані видання діють виключно як інформаційні та не мають на меті отримання прибутку. Основою інформаційної стратегії у Республіці Болгарія на сучасному етапі виступає забезпечення реалізації прав громадян на інформацію шляхом розширення доступу військовослужбовців до локальних електронних мереж міністерства оборони та мережі Інтернет, а також забезпечення можливостей користування цивільними особами електронними мережами Міністерства оборони[26,с.254].

Цікавий досвід організації інформаційно-пропагандистського забезпечення існує і в інших країнах, він потребує ретельного аналізу і формулювання пропозицій щодо його врахування в подальшій діяльності ВЗМК України.

Отже, в Україні триває процес реформування ВЗМК, він тісно пов'язаний з економічними та суспільно-політичними чинниками. Одним із перспективних напрямів реформування військових ЗМК визначають розвиток електронних ЗМІ, а також ширше використання потенціалу цивільних ЗМІ для інформування суспільства про життєдіяльність ЗСУ, що сприяє активному будівництву і функціонуванню Збройних

Сил України. Однак друковані органи ВЗМК продовжують відігравати важливу роль в інформаційно-пропагандистському забезпеченні війська, особливо в процесі бойових дій. І перспективи реформування системи друкованих військових видань - це розвиток та оновлення технічної бази газет і журналів, осучаснення форми подачі матеріалів та збагачення, поглиблення змісту видань, які б задовольняли різнобічні потреби військовослужбовців та сприяли виконанню покладених на них завдань.

Список використаних джерел

інформаційний військовий масовий комуникація

1. Біла книга 2005: оборонна політика України. - Київ: Заповіт, 2006. - 134с.

2. Вартанов Г. Берегти і множити традиції військової преси//Засоби масової інформації і становлення національної армії України: збірник наукових праць/ За заг. ред. А.З.Москаленка. K.,1994. - С.84-85.

3. Галузевий архів Міністерства оборони України. - Ф.277. - Оп.37406. - Спр.1. - Арк. 1-7.

4. Там само. - Ф.277. - Оп. 37407. - Спр.1. - Арк.8.

5. Там само. - Ф.5423. - Оп.38397. - Спр.1. - Арк.1-9

6. Там само. - Ф.5423. - Оп.39842. - Спр.1. - Арк.З.

7. Там само. - Ф.5654. - Оп.44591. - Спр.1. - Арк.1.

8. Там само. - Ф.5654. - Оп. 44591. - Спр.1. - Арк. 8.

9. Там само. - Ф.5654. - Оп.45232. - Спр.1. - Арк.4

10. Там само. - Ф.5654. - Оп.45233. - Спр.1. - Арк.88.

11. Там само. - Ф.5791. - Оп.45748. - Спр.1. - Арк.1

12. Там само. - Ф.5791. - Оп.45748. - Спр.1. - Арк.9.

13. Там само. - Ф.5794. - Оп.45794. - Спр.1. - Арк.6

14. Там само. - Ф.5794. - Оп.45794. - Спр.1. - Арк.21.

15. Там само. - Ф.5794. - Оп.45795. - Спр.1. - Арк. 197.

16. Гуманітарний вісник збройних Сил України. №4(5), 2006.

17. Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року // «Військо України». - 2000. - № 11-12. - С.17-41.

18. Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки (основні положення). - К.:3аповіт,2006. - 60 с.

19. Козлов В. Військова читацька аудиторія як об'єкт впливу військових засобів масової інформації//Засоби масової інформації і становлення національної армії України: збірник наукових праць/ За заг. ред. А.З. Москаленка. К, 1994.-С,88-89.

20. Костилєва С.О. Становлення і розвиток друкованих засобів масової інформації новітньої Україии(друга половина 80-х - 90-ті pp. XX ст.): Дис... д-ра іст. наук: 07.00.01/Національний технічний ун-т України «Київський політехнічний ін- т». - K., 2004. - 477 с.

21. Кривошея Г.П. Координація військових ЗМІ та їхня інтеграція в загальнодержавну інформаційну систему//Засоби масової інформації і становлення національної армії України: збірник наукових праць/ За заг. ред. А.З. Москаленка. К, 1994.-С,80-82.

22. Постанова Верховної Ради України від 24.08.1991г. № 1431--XII. «Про військові формування в Україні» - Режим доступу до нормативно-правового акту: zakon.rada.gov.ua / cgi-bin / laws / main.cgi? Nreg = 1431-12.

23. Реформування Збройних Сил України: пріоритети, передумови та перспективи: За матеріалами міжнародних семінарів «Реформування Збройних Сил України. Потреба у змінах», Київ, 14-15 лютого 2000р.; «Відносини між збройними силами, суспільством і державою», Київ, 22-23 червня 2000р. - K., 176 с.

24. Романюк М.М., Галушко М.В. Українські часописи Коломиї1865-1994 pp.) Історико-бібліографічне дослідження. - Львів: Фенікс, 1996. - 238 с.

25. Сегеда С.П. Реформування військових засобів масової інформації Збройних Сил України. // Методика викладання історико-журналістських дисциплін і професійні потреби. Матеріали секційних засідань кафедри історії журналістики Міжнародної наукової конференції «Журналістика-2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти», Київ, 17-18 квітня, 2008р. / Київ, Нац. ун-т ім. Т.Шевченка, ін-т журналістики; Дослідницький центр історії української преси; за ред. Н.М. Сидоренко. - K., 2008. - 100 с.

26. Сегеда С.П. Сучасна військова преса як джерело дослідження реформування Збройних Сил України. // Вісник Київського міжнародного університету (журналістика,медіа лінгвістика, кінотелемистецтво). - Вип. 7. - K.: КиМУ, 2008. - С,250-257.

27. Телелим В.М. Деякі роздуми про визначення категорії «військова організація держави» і «військове формування» / Василь Максимович Телелим // Наука і оборона. - 2007. - № 4. - С.7-9.

Размещено на Allbest.ru