Теоретичні та емпіричні методи дослідження у журналістикознавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні та емпіричні методи дослідження у журналістикознавстві

Хилько М.М.

Досить складним моментом для наукових досліджень у гуманітарних науках останніх років є методологія. У цьому можна переконатися, переглянувши ті частини вступів до бакалаврських, магістерських і кандидатських дисертаційних робіт, які стосуються методів дослідження. Як правило, там досить стисло перераховуються загальні філософські принципи і загальнонаукові методи дослідження, причому часом навіть не вказується, як саме ці принципи і методи застосовувалися у даній роботі. Відсутність належного обґрунтування обраної методології дослідження ставить під сумнів науковість отриманих знань. Має місце ця проблема і в журналістикознавстві. Проаналізувавши більше половини авторефератів дисертацій з журналістикознавства, захищених у 2003 році, В. Різун і Т. Скотникова відзначають, що «спостерігається певне відставання в застосуванні наукових методів і в статистичному аналізі емпіричних даних. Наслідком цього є сумнівні наукові висновки певного відсотка журналістикознавчих робіт» [1, с. 137-138].

Термін «метод» з грецької перекладається як шлях, дослідження, і означає спосіб досягнення мети, сукупність прийомів і операцій теоретичного або практичного освоєння дійсності, організованої певним чином людської діяльності. Відповідно методологія це вчення про способи організації і побудови теоретичної і практичної діяльності людини, про шляхи її пізнавальної діяльності. Методологія спрямовує хід наукового дослідження найбільш оптимальним шляхом в інтересах отримання нового знання, регулює застосування тих чи інших методів, узагальнює результати наукового пізнання у формі знань.

В опублікованих раніше статтях автор досліджував використання загальнофілософських і загальнологічних методів у журналістикознавстві. Дана стаття присвячена застосуванню у журналістикознавстві теоретичних і емпіричних методів дослідження.

У сучасному науковому пізнанні все частіше використовуються методи теоретичного дослідження. Істотне значення в пізнавальній діяльності має метод формалізації (з латини перекладається як те, що відноситься до форми). Це метод, за допомогою якого дослідник відволікається від конкретного змісту явищ та предметів і об'єднує їх на основі схожостіформи. При цьому предметом подальшого дослідження стає вже не зміст, а саме форма, виражена за допомогою знаково-символічних моделей, часто логіко-математичних. За допомогою формалізації відбувається відображення змістовного знання в знаково-символічному вигляді.

Елементи формалізації застосовуються практично у всіх галузях пізнання: будь-яка схема, формула, діаграма, графік фактично є результатом формалізації явищ реальної дійсності. У журналістикознавстві формалізація широко використовується, наприклад, при контент-аналізі ЗМІ.

Використання спеціальної символіки при застосуванні методу формалізації вимагає від дослідника надзвичайної уважності і точності, адже неправильний вибір символів і їх співвідношення у формулах може перекреслити всі подальші результати дослідження. Натомість, якщо символіка і формули підібрані правильно, процес дослідження явища може суттєво спроститися і відкрити нові можливості, у тому числі для комп'ютерної обробки і універсалізації даних, отриманих з різних джерел. У той же час, не слід зловживати методом формалізації, адже, як справедливо відзначає Л. Бройль, формули не можуть повноцінно замінити живу мову: «Лише звичайна мова, бо вона більш гнучка, більш багата і більш містка, при всій своїй відносній неточності порівняно із строгою символічною мовою, дозволяє формулювати істинно нові ідеї і виправдовувати їх запровадженням міркувань чи аналогій>>[2, с. 327].

Аксіоматичний метод (з грецької аксіома прийняте положення) це метод побудови наукової теорії, за яким в основу кладуться деякі вихідні положення аксіоми, з яких логічним шляхом, за допомогою доказів, виводиться решта тверджень цієї теорії. Основна цінність аксіоматичного методу полягає в раціоналізації наукового знання: аксіоматизація упорядковує знання, виключаючи з нього непотрібні елементи, полегшує процес побудови системи знання, усуває суперечності. У той же час, ризики використання цього методу полягають у необхідності істинності вихідної аксіоми, від якої залежить правильність всіх подальших результатів дослідження.

У гуманітарних предметах аксіоматичний метод використовується менше, ніж у точних, проте все ж він має своє застосування. Наприклад, у журналістиці є такі значною мірою аксіоматичні речі, як правила журналістської етики, внутрішні кодекси поведінки в редакціях, які вважаються для журналістів аксіомами, на яких слід будувати свою професійну діяльність.

Гіпотетико-дедуктивний метод полягає у створенні системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез (фактично припущень), з яких виводяться твердження про емпіричні факти, істинне значення яких невідоме. Оскільки посиланнями тут є гіпотези, а в процес створення висновку залучаються знання, досвід, інтуїція, уява дослідника, то і висновок цього методу має лише імовірнісний характер. У той же час, цей метод допомагає заповнити порожнечу там, де брак об'єктивних знань не дає можливості сформувати точні відповіді на існуючі питання.

У журналістиці гіпотетико-дедуктивний метод широко використовується при підготовці публікацій, зокрема, аналітичних матеріалів. He маючи можливості отримати достовірні відповіді на ряд актуальних питань, які цікавлять читача і глядача, журналісти використовують свої досвід, знання й інтуїцію, щоб знайти вірогідно можливі відповіді, частина з яких з часом знайде своє підтвердження, а частина так і залишиться гіпотезами.

Сходження від абстрактного до конкретного це теоретичний метод наукового дослідження, який полягає в русі думки від вихідної абстракції (однобічного, неповного знання) через послідовні етапи поглиблення і розширення пізнання до цілісного відтворення досліджуваного предмету в думці. Застосовуючи даний метод, дослідник спочатку знаходить головний зв'язок об'єкту дослідження, а потім, крок за кроком відслідковуючи, як цей зв'язок видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв'язки, встановлює їх взаємодії і таким чином відображає у всій повноті сутність об'єкту. Метод сходження від абстрактного до конкретного застосовується при побудові наукових теорій і концепцій у різних науках, у тому числі і в журналістикознавстві.

Історичний і логічний методи застосовуються для дослідження складних об'єктів, що історично розвиваються. Ці методи багато в чому схожі між собою, проте мають принципові відмінності. В історичному методі історія досліджуваного об'єкта відтворюється у всій своїй багатогранності, з урахуванням всіх відхилень і життєвих випадковостей. Принцип історизму вимагає розглядати виникнення явища чи предмету, головні етапи їх розвитку та сучасний стан. Логічний же метод досліджує об'єкт як результат певного процесу, в ході якого він сформувалися, досліджує закономірності і необхідні умови його існування та розвитку як стійкого системного утворення. При логічному дослідженні об'єкту з його історії вичленовується лише найсуттєвіше, визначальне, істотне; натомість всі дрібниці і випадковості, нехарактерні прояви відкидаються.

Найкращий науковий результат дає поєднання історичного і логічного методів, оскільки їх діалектична єдність не дає історизму зав'язнути у несуттєвих дрібницях, а логічності відірватися від історичної дійсності. За допомогою поєднання історичного і логічного методів дослідник розуміє суть історичного процесу. Як відзначав Ейнштейн, «логічний метод по суті є не чим іншим, як тим же історичним методом, лише звільненим від історичної форми і від випадковостей, що заважають. З чого починається історія, з того ж повинен починатися і хід думок, і його подальший рух буде ні що інше, як відображення історичного процесу в абстрактній і теоретично послідовній формі; віддзеркалення виправлене, але виправлене відповідно законам, які дає сам дійсний історичний процес»[3, с. 497].

У журналістикознавстві історичний і логічний методи застосовуються як при дослідження самої журналістики, її ґенези і закономірностей розвитку, так і при дослідження різноманітних суспільних явищ, відображених у публікаціях та інших результатах журналістської праці. Для журналіста надзвичайно важливим є вміння історично правдивого відображення явищ, суб'єктів і об'єктів та їх розвитку.

Метод соціологічного дослідження спрямований на дослідження соціальних об'єктів, відносин і процесів з метою здобуття нової інформації та виявлення закономірностей суспільного життя на основі теорій, методів і процедур, прийнятих у соціології. Соціологічне дослідження є системою логічно послідовних, методологічних, методичних і організаційнотехнічних процедур, що мають на меті отримання точних і об'єктивних даних про досліджуване явище чи предмет[4, с. 114; 5, с. 12].

Існує чимало видів класифікації соціологічних досліджень. Так, за характером поставлених цілей і завдань, за глибиною і складністю аналізу виділяють розвідувальні (пілотажні), описові та аналітичні соціологічні дослідження. Останній тип є найскладнішим, адже за допомогою цього методу дослідник не лише описує елементи явища або процесу, але і виявляє причинно-наслідкові зв'язки, що лежать у його основі. За типом дослідницьких завдань розрізняють глибинні, сфокусовані, стандартизовані, соціометричні дослідження. За характером знання, що здобувається, типом і рівнем дослідницької діяльності розрізняють теоретичні, емпіричні, емпірико-теоретичні, фундаментальні, прикладні соціологічні дослідження. За новизною отримуваного знання: новаторські і компіляторські дослідження. За роллю в науці: фіксуючі, гіпотези перевірки, узагальнення, аналітичні, синтезуючі, прогностичні, ретроспективні тощо. Залежно від того, проводяться вони одноразово чи багаторазово, соціологічні дослідження підрозділяються на разові і повторні. Разові дозволяють отримати уявлення про нинішній стан явища чи предмету; повторні розкривають динаміку явищ і процесів, зміни в розвитку предметів дослідження. За домінуючим методом дослідження можуть спиратися на спостереження, аналіз документів, опитування (анкетне, інтерв'ю, тестування, експертне). За типом суб'єкта бувають колективні і персональні дослідження. За колом опитуваних це можуть бути опитування приватних осіб, експертів, представників певних соціальних груп тощо (наприклад, це може бути опитування журналістів щодо рівня свободи слова в країні). За масштабом об'єкту дослідження: локальні, регіональні, галузеві, загальнодержавні, міжнародні. За умовами дослідження: польові і лабораторні.

Для журналістики особливе значення має такий вид соціологічного дослідження як клінічне (глибинне) інтерв'ю, за допомогою якого журналіст може отримати інформацію про внутрішні мотиви і установки опитуваного. Для дослідження особливостей сприйняття людьми певної інформації (наприклад, оцінки пілотного випуску газети, журналу чи телепрограми) використовується метод фокус-групового інтерв'ю. Чи не найпоширенішим у соціологічний практиці є метод анкетного опитування, за допомогою якого дослідники усно чи письмово опитують респондентів за заздалегідь складеними анкетами. При цьому, запитання можуть бути як закриті (респонденту дають обирати із запропонованих варіантів відповідей), так і відкриті (респонденту дається можливість написати свій варіант відповіді), напівзакриті (окрім запропонованих відповідей, дається можливість написати свій варіант), шкальні (відповіді варіюються за шкалою від позитивного до негативного), альтернативні («так» чи «ні»), запитання з преамбулою. Серед соціологічних методів популярним також є експертне опитування, яке не є репрезентативним для всього суспільства, проте дає можливість оцінити ставлення професіоналів до досліджуваного явища чи предмету. Перспективним способом є ділова гра, за якої імітується і певною мірою моделюється хід розв'язання поставленої проблеми. Ділові ігри особливо популярні у вищих навчальних закладах, бо дають можливість студентам відчути і проявити себе в умовах, максимально наближених до робочих. Цікавим способом є також мозковий штурм, який дає можливість отримати свіжий погляд на пошук вирішення поставлених завдань, адже при ньому розглядаються будь-які, навіть неймовірні ідеї.

Вихідним емпіричним методом дослідження є спостереження, яке існує як окремим метод, а також входить до складу інших емпіричних методів. Спостереження це пряма реєстрація подій очевидцем; цілеспрямоване, але пасивне вивчення предметів, яке переважно спирається на дані органів чуття (відчуття, сприйняття, уявлення тощо). Проте це не означає, що з процесу спостереження виключається мислення дослідника, його знання і досвід. Підкреслюючи роль раціонального в чуттєвому пізнанні,

В.Лекторський відзначає, що «навіть прості наукові спостереження, прості констатації фактів є опосередкованими через поняття певної системи раціонального знання>>[6, с. 86]. У ході спостереження дослідник отримує знання не лише про зовнішні сторони об'єкту пізнання, але і про його істотні властивості та зв'язки.

Надзвичайне значення має питання об'єктивності інформації, що отримується за допомогою спостереження. Особливо це стосується гуманітарних наук, до яких відноситься і журналістикознавство, адже тут результати спостереження більшою мірою залежать від особистості спостерігача, його життєвих установок і принципів, його зацікавленого ставлення до предмету дослідження. Ступінь об'єктивності і достовірності інформації, отриманої шляхом спостережень, багато в чому залежить від умов, в яких відбувається спостереження: об'єкт спостереження може перебувати як у природних умовах, так і в умовах наукового експерименту.

До наукового спостереження є ряд вимог, основні з яких: навмисність (спостереження повинне вестися для вирішення чітко поставленого завдання); однозначність задуму (чітко визначено, що саме спостерігається); планомірність, систематичність, структурованість (спостереження ведеться за планом, виходячи з поставленого завдання); цілеспрямованість (увага дослідника зосереджена лише на властивостях, які цікавлять його в межах поставлених завдань); дієвість спостерігача (дослідник не просто сприймає те, що все потрапляє в полі зору, а шукає потрібні об'єкти, властивості, що цікавлять його, зв'язки цих об'єктів, використовуючи для цього весь запас власних знань і досвіду); можливість контролю повторним спостереженням або за допомогою інших методів (наприклад, експерименту).

У процесі спостереження дослідник завжди керується певною ідеєю, концепцією або гіпотезою. Він не просто реєструє факти, а свідомо відбирає з них ті, які підтверджують або спростовують його ідеї та гіпотези. Інтерпретація спостереження здійснюється за допомогою певних теоретичних положень. Пізнавальним підсумком спостереження є опис фіксація засобами природної і штучної мови (схеми, графіки, діаграми, таблиці тощо) вихідних відомостей про об'єкт дослідження.

У журналістикознавстві спостереження використовується для накопичення емпіричного матеріалу, інформації, фіксації і реєстрації різних фактів, пов'язаних із досліджуваним об'єктом. Спостереження також стає основою для висунення первинних ідей і гіпотез, які потім перевіряються за допомогою різних методів дослідження.

Експеримент у перекладі з латинського означає проба, досвід. Цей метод емпіричного дослідження базується на активному і цілеспрямованому втручанні суб'єкта в процес наукового пізнання явищ і предметів дійсності шляхом створення контрольованих і керованих умов, які дозволяють виділити в об'єкті дослідження певні властивості і зв'язки, а також багаторазово відтворювати їх.

На відміну від спостереження, в експерименті дослідник займає більш активну позицію по відношенню до об'єкта дослідження аж до його зміни і перетворення. Дослідник контролює поведінку об'єкта, впливає на результати дослідження, і може виявити такі властивості об'єкта, які не зустрічаються в природних умовах. При експерименті дослідник також має можливість розглянути явища і предмети в так би мовити «чистому вигляді» шляхом ізоляцій від впливу зовнішніх чинників. Наприклад, зазвичай на реакцію людини на ту чи іншу інформацію впливає оточення, яке висловлює свої думки щодо даної інформації. Оцінити ж реакцію саме цієї конкретної людини на певну публікацію або телепередачу без впливу сторонніх людей можна за допомогою відповідного експерименту, ізолювавши на певний час читача чи глядача від контактів із іншими людьми.

У гуманітарних науках (у тому числі журналістикознавстві) дослідник має враховувати ряд чинників, які можуть вплинути на достовірність результатів експерименту, зокрема, історичний і соціальний контекст (події, які відбуваються під час експерименту і можуть вплинути на його перебіг і результати); природні зміни в об'єкті дослідження, не пов'язані із експериментальним впливом; вплив виконання експериментальних завдань на результати повторного тестування; зміни, що відбуваються із спостерігачем або його оцінкою показників; статистичні регресії, спричинені вибором для аналізу нехарактерних об'єктів тощо [1, с. 92-93].

Метод порівняння дозволяє встановлювати схожість і відмінність досліджуваних явищ і предметів, виявляти якісні і кількісні характеристики об'єктів. При цьому, наукове порівняння здійснюється саме за ознаками, істотними для даного дослідження. Об'єктами наукового порівняння повинні бути лише такі явища і предмети, між якими може існувати певна об'єктивна спільність (не можна порівнювати речі, завідомо не порівнювані). Крім того, порівняння має здійснюватися за найбільш важливими, суттєвими для дослідження ознаками (порівняння за несуттєвими ознаками може призвести до помилки і дати хибні результати).

Об'єкти дослідження можуть порівнюватися або безпосередньо або опосередковано через порівняння їх з третім об'єктом. В останньому випадку об'єкти дослідження порівнюють з якимось третім об'єктом, обраним в якості еталона, що дає можливість описати об'єкти дослідження глибше, детальніше і об'єктивніше, безвідносно один до одного.

Наприклад, у журналістикознавстві можна порівнювати якість подання економічної інформації у двох виданнях, порівнюючи їх між собою. У такому випадку ми знайдемо ряд відмінностей, проте зможемо дати оцінку їх якостям лише відносно одне одного (наприклад видання «А» у таких-то моментах краще висвітлює дану тематику, ніж видання «В»), А можна взяти за еталон порівняння загальновизнане авторитетне економічне видання і більш глибоко й об'єктивно виявити сильні і слабкі сторони аналізованих нами видань (і тут може виявитися, що насправді обидва аналізовані видання настільки далекі від якісного інформування читача, що відмінності між ними не такі вже й суттєві).

Методологія науки не стоїть на місті, постійно поповнюючись арсеналом нових методів, видозмінами вже існуючих і запозиченням методів інших наук, тож дослідувати методологію необхідно постійно у всіх науках. Надзвичайно гостро це питання стоїть у порівняно молодих, динамічних наук, до яких належить і журналістикознавство.

Список використаних джерел

журналістикознавство аксіоматичний пізнання

1. Різун В.В., Скотникова Т.В. Методи наукових досліджень у журналістикознавстві: навч. посібник. 2-е вид., перероб. і доп. K.: Преса України, 2008.

2. Бройль JIyri де. По тропам науки. М.: Издательство иностранной литературы, 1962.

3. Эйнштейн А., Инфельд Л. Эволюция физики. М.: «Наука», 1965.

4. Социологический энциклопедический словарь. На русском, английском, немецком, французском и чешском языках. Редактор-координатор академик РАН P.B. Осипов. М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1998.

5. Как провести социологическое исследование / Под ред. М.К. Горшкова, Ф.Э. Шереги. М.: Политиздат, 1990.

6. Лекторский В.А. Субъект, объект, познание. М.: «Наука», 1980.

Размещено на Allbest.ru