Механізм впливу влади засобів масової інформації на соціальну поведінку особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Механізм впливу влади засобів масової інформації на соціальну поведінку особистості

Калініченко Б.М.

Зростання ролі інформації у житті суспільства призводить до посилення впливу засобів масової інформації на суспільно-політичні процеси у державі, що призводить до виникнення явища, яке називають "владою інформації". Це пояснюється тим, що інформація постає як основна цінність, а ЗМІ виконують функцію основного засобу її розподілу. Тому метою статті є з'ясування механізму владного впливу засобів ЗМІ на особистість, етнічні групи і територіальні громади або громадянське суспільство в цілому.

Для визначення масштабів, ступеня та механізмів впливу ціннісно-смислового поля, яке так нав'язливо щоденно відтворюється ЗМІ, на особистість та її угрупування звернемось до результатів наукових праць Н.В. Крохмаль, яка обґрунтувала три типи механізмів смислової саморегуляції соціального процесу, а саме: архетипний, нормативний та семантичний або інформаційно-знаковий [6]. Якщо використати логіку цього автора, то особистості властиво більше спиратися на архетипний і інформаційно-знаковий рівні регуляції своєї поведінки, залишаючи нормативний інструментарій адміністративному управлінню, яким переважно користуються державні службовці, органи місцевого самоврядування та менеджери корпорацій.

Висвітлити влив влади ЗМІ на людину можна на основі аналізу дії на структуру особистості двох видів інформації: генотипної і фенотипної, що по-різному впливають на мислення і поведінку людини. Перша з них стосується того, що феномен влади взагалі діє, як відомо, за двома алгоритмами: через насилля і вплив. У цій царині командування відбувається завдяки впливу фенотипної інформації на особистість. Пояснимо це детальніше, оскільки це є центральним моментом у розумінні здатності ЗМІ організаційно впливати на поведінку людей та їх об'єднань. Ключ до пояснення залежностей, які існують, полягає у розумінні механізму такої взаємодії, коли один з учасників є об'єктивованою особою (ЗМІ), а інший - живою людиною. Один з них не здатний до будь-яких реакцій і, відповідно, змін, а другий може реагувати на смисли, які продукує інший.

Виявляється, що результатом акцентування кратичних/владних характеристик взаємної дії ЗМІ і особистості стає виокремлення як особливо важливих двох її дискурсів: узалежнення і впорядкування. У дискурсі узалежнення відображаються взаємні намагання цих суб'єктів актуалізовувати i реалізовувати мотиваційно-афективні складники їхньої психіки, що втілюються насамперед у різного роду емоційних особистісних залежностях.

Дискурс упорядкування означає прагнення учасників взаємодії до оптимального регулювання їхніх когнітивних і поведінкових сфер відповідно до раціонально окреслюваної доцільності. Ці дискурси виявляються, мають місце в найрізноманітніших аспектах інтерсуб'єктної взаємодії.

Друга особливість організаційного впливу ЗМІ на особистість полягає у з'ясуванні так званого "вторинного кодування" (за Н. Луманом) як специфічного аспекту процесу взаємодії між цими двома суб'єктами: об'єктивованою людиною і живою людиною. Н. Луман таку взаємодію подає за алгоритмом: сенс - вплив - влада - реакція [9]. Тобто команди, які лунають з медіаджерел, багаторазово опосередковуються і тому діють специфічно: по-перше, надто завуальовано; по-друге, зі значною затримкою у часі; по-третє, якщо людина потрапляє під вплив такої команди, то це надовго, оскільки вона ґрунтується на глибинних структури мисленнєвої діяльності людини.

Третя особливість специфіки прояву влади ЗМІ визначається тим, що командування у цьому випадку замінюється на психологічне навіювання і, як наслідок, проявляється на практиці цілковитим підкоренням особистості телеглядача або маси населення закликам з боку медіаджерел. Влада ЗМІ над особистістю, яка підпадає під її вплив, реалізується завдяки властивостям фенотипного потенціалу тексту, що закладений у повідомлення.

Механізм взаємодії можна пояснити на основі гено- i фенотексту, які виокремлює Ю. Кристева [5,251-252]. Взаємодію в структурі генотексту слід наділити насамперед характеристиками дискурсу узалежнення, а фенотексту - упорядкування, тобто фенотекст, який продукується ЗМІ, постає перед суб'єктом як обов'язковий або майже обов'язковий зразок для наслідування, як сукупність критеріїв, що нав'язуються йому об'єктивно i визначають його життєдіяльність згідно з усталеним порядком. Натомність генотекст, який щоразу активізує телеглядач, є ніби заздалегідь призначеним для різноманітних узалежнень суб'єкта від конкретних умов узгодження ним своєї життєдіяльності з нормами й зразками фенотексту.

Фенотекст - це порядок, який існував до індивідуального суб'єкта та існуватиме після нього, порядок, до якого треба приєднатися і якого треба досягти. Генотекст - це те, як індивідуальний суб'єкт - телеглядач виконує цю функцію, яким він у ній постає перед іншими і перед самим собою, які зв'язки встановлюються між ним та іншими суб'єктами в процесі спільного із медіазасобами творення і перетворення фенотексту.

З огляду на це слід розглядати бажання ЗМі встановити контроль над цим процесом шляхом утворення розгорнутого діалогу між редакцією і користувачами їхньої продукції. Оцінюючи на основі публікацій зміст влади ЗМІ не можна не звернути уваги на ідеї такого авторитетного автора у цій галузі, як Н. Луман. У свої відомій праці "Власть" він пише: "Влада стає більш могутньою, якщо вона виявляється здатною домагатися визнання своїх рішень за наявності привабливих альтернатив чи дії бездіяльності. Зі збільшенням свободи вибору підлеглих вона підсилюється" [9,17-18].

Отже, генотипна інформація, що циркулює на рівні людського організму як біологічної системи, забезпечує її цілісність, здатність до самовідтворення та саморегуляції в умовах, що змінюються. Спільність законів функціонування генотипної інформації для усього живого визначає єдність людини як біологічного виду із фізичною складовою універсуму, залучаючи її до всесвітнього еволюційного процесу розвитку живої речовини. змі влада суспільство семантика

Особистість не сприймає на віру інформаційні повідомлення, що їх продукують сучасні ЗМІ. Вона захищає свою свідомість від потужних атак - повідомлень ЗМІ політологічного і маркетингового призначення за допомогою специфічної системи внутрішньоособистісних фільтрів психічного і психологічного походження [11,20].

Серед індивідуальних семантичних фільтрів, які діють на рівні психіки, можна визначити декілька найбільш важливих. По-перше, це так звані імпрінти, виникнення яких стає можливим навіть під впливом одного враження, в результаті чого формується особистий тунель свідомості. Як зауважує Р. Уілсон, імпрінти пов'язують нейрони в рефлексивні мережі, які залишаються на усе життя [14,98-103]. По-друге, особливий тип індивідуальних фільтрів може виникати під дією процесу кондиціонування, який вимагає неодноразового повторення одного і того ж враження, але при цьому сталість такого фільтру залишається проблематичною. По-третє, це фільтри, які виникають під час навчання, коли людина переймає їх у готовому вигляді чи формує під впливом тієї інформації, яку отримує від тих, хто її навчає.

Селекція інформації, що надходить із зовнішнього середовища завдяки функціонуванню ЗМІ, означає встановлення певного ціннісного ставлення до неї, у межах якого формуються самі цінності як позитивне значення певної інформації для конкретного суб'єкта діяльності, зокрема для її використання у процесі задоволення відповідних потреб. При цьому чим більше значущих смислів (необхідних для здійснення певних дій чи потреб) міститься у певному обсязі інформації, тим вищою є її цінність для суб'єкта, іншими словами, зміст цінності полягає у якісному відношенні між інформацією та потребою у ній.

Значення ціннісних орієнтацій полягає у тому, що вони надають соціально визнаної форми процесу задоволення потреб, адже зміст самої ціннісної орієнтації, за дослідженням О.Г. Здравомислова, "зумовлений культурними досягненнями суспільства" [4,160], тобто якісним рівнем його розвитку. Це означає, що актуальні у конкретно-історичний проміжок часу потреби, які за ієрархією А. Маслоу складають три рівні, сприяють формуванню відповідної системи цінностей, яка відображає пріоритетні засоби та форми задоволення цих потреб.

Вплив індивідуальних семантичних фільтрів, а також ціннісних орієнтацій особистості на процес формування знання зумовлюють його ідеальний характер, результатом чого стає суб'єктивність уявлення людини про навколишній світ, зокрема соціальний світ, тому може йти мова про існування потенційного соціального світу семантичної природи, тобто такого, яким кожна окрема людина бачить його у системі "минуле-теперішнє-майбутнє" крізь призму індивідуально значущих смислів. При цьому мається на увазі ціннісно-смислова форма існування потенційного соціального світу, яка виникає, згідно з дослідженням В.П. Беха, у структурі особистості "під час руху від фізичного через психічне до семантичного" [1,76].

Дію механізму суб'єктивації можна пояснити наступним чином. Людина, будучи відкритою інформаційною системою, продуктивна діяльність (саморегуляція) та розвиток (самовдосконалення) якої зумовлюється надходженням інформації ззовні (принцип зовнішнього доповнення), отримує фенотипну інформацію за різними каналами інформаційного зв'язку із навколишнім світом. Отримана інформація обробляється та селекціонується за допомогою індивідуальних семантичних фільтрів, які виникають як функціональний орган у структурі особистості для виконання функції відбору важливої інформації та відсіювання так званого інформаційного шуму. Відсутність семантичних фільтрів призводить до інформаційного перевантаження, тиску та загибелі системи, що не може переробити та використовувати інформацію, яка надходить ззовні.

Досліджуючи механізм інформаційного обміну, що відбувається у структурі людини, зауважимо, що необхідною умовою його здійснення є, в першу чергу, інформаційні задатки індивіда, розвиток яких забезпечує процес сприйняття, обробки, зберігання, використання, а також продукування інформації.

Залучення людини до інформаційних потоків відбувається двома способами. Перший із них означає розуміння, оволодіння смислами через спонтанне породження суб'єктом нового фільтру, що відповідає наявній ситуації, яка визначається не тільки новими текстами, але й іншими умовами життя. У цьому випадку розуміння являє собою перевідкриття конкретною людиною тих смислів, що були розпаковані до неї і закодовані у загальноприйнятій формі через символи та знаки мовлення, що повсякденно й багаторазово відтворюються мережами ЗМІ та Інтернетом. У результаті цього процесу людина підключається до семантичного поля людства, яке є розпакованою протягом історичного розвитку частиною смислового континууму.

Засобами такого способу оволодіння смислами є навчання, спілкування, виховання. Розпаковування смислів відбувається і через процес творчості, коли фільтри, які виникають спонтанно, дозволяють оволодіти смислами, що залишалися ще нерозпакованими на семантичному континуумі. Це процес створення ідей, гіпотез, теоретичних концепцій тощо. Його механізм досить детально пояснив В.В. Налімов у монографії "Спонтанность сознания" [10].

Отже, перебіг генотипної та фенотипної інформації, які забезпечують, з одного боку, поєднання біологічної людини із фізичним та семантичним світом, а з іншого - підключення особистості до світу соціального завдяки ЗМІ та Інтернету, забезпечується через посередництво психічного рівня, де виникають семантичні фільтри, що регулюють перехід інформації з рівня безсвідомого на рівень свідомості, таким чином селекціонуючи найбільш важливу для функціонування особистості інформацію.

Циркулювання фенотипної та генотипної інформації у просторі ЗМІ та Інтернету створює і відтворює енергоінформаційне поле особистості як форми існування її сутнісних сил. Умовою здійснення інформаційного обміну на рівні особистості при цьому стає розвиток здібностей суб'єкта, які зумовлюють можливість сприйняття, селекції, обробки, зберігання та продукування інформації. Необхідність зняття цього протиріччя детермінує активність людини, яка визначається мірою розвитку її сутнісних сил. Набуття активністю предметно-орієнтованого характеру визначає інтереси особистості як спрямованість на засоби задоволення потреби. При цьому особистість людини, у структурі якої діє, за науковими доробками В. Беха, цілісна система внутрішньо-особистісних механізмів, здатна творчо опановувати новими організаційними цінностями і інноваційними смислами - новим науковим знанням, найбільш важливими серед яких є механізми збудження, цілеутворення і смислопородження [1;2].

Узагальнення результатів цілої низки досліджень дали підстави вітчизняному досліднику В. Васютинському для "визначення кількох основних інтеракційних механізмів (радше сукупностей, класів механізмів) домінування-підпорядкування. По-перше, слід вести мову про механізми взаємної суб'єктної активації учасників взаємодії. Друга сукупність механізмів стосується взаємного узгодження позицій і статусів. Третя сукупність означає встановлення або порушення різних видів близькості-віддаленості між учасниками взаємодії, насамперед просторової та психологічної. Четверта група механізмів, найчисленніша серед вивчених, зумовлює примусово-наказово-обмежувальний модус владно-підвладної взаємодії з погляду панівної і підлеглої її сторін. П'ята група включає механізми, що роблять взаємодію емоційно насиченою і формують її за шкалою "любов - ненависть" [3,59].

На цю функцію позитивно впливають й психологічні механізми, що діють у структурі людини, наприклад механізм символотворення, який ґрунтується, на думку А.О. Осіпова, "на заглибленні людини у власні тілесні процеси, які мають місце в ході предметно-практичної взаємодії людини з "речовиною" - предметом, і на цих засадах - усвідомленні духовної сторони як власного тіла так і "речовини", з якою тіло людини взаємодіє. Але безпосереднє поєднання двох натур внутрішньої і зовнішньої вбудовується тілесно в символі" [12].

Символ є образом, в якому завжди присутній певний сенс, що злитий з образом, але не зводиться до нього. Переходячи в символ, образ соціального явища стає "прозорим"; смисл "просвічує" крізь нього. Створюючи символ, людина ніби кодує соціальну інформацію з метою її подальшого розпізнання й використання. К.Г. Юнг характеризував символи як "можливість якогось ще ширшого, вищого смислу за межами нашої здатності сприйняття на певній хвилині натяк на такий смисл [15,278], зазначаючи також, що символ виражає такий смисл, який неможливо виразити словами сучасної мови [15,291].

Аналізу символу із цієї точки зору присвячені монографії М.М. Рубцова [13] і Н.В. Кулагіної [7]. Згідно з М.М. Рубцовим, символи є найуніверсальнішим й конструктивним вираженням світоглядних смислів; символи - це утворення, заряджені смисловою енергією. При цьому символ не співвідноситься з одиничним смислом. "Символ - це потенційно вичерпна смислова глибина. Символ завжди є деякою межею, що розкриває себе в цілому континуумі смислових одиничностей. Символ - це завжди відкритий образ, його смисл ніколи не зводиться до одного визначеного значення, він завжди - віяло можливостей, смислових перспектив" [13,43].

Н.В. Кулагіна, також говорячи про невичерпну смислову глибину символу, підкреслює, що символ виступає універсальним засобом регуляції духовно-практичного досвіду, дозволяючи актуалізувати смисли буття, що не об'єктивовані в знакових формах [7,6]. Без смислу не може бути символу; смисл символу утворюється за допомогою перенесення на символічний предмет смислу іншої речі за механізмом асоціативного зв'язку. У структурі організму людини існують інші психологічні механізми, що обслуговують раціональну складову демократизації освіти, наприклад породження смислу: замкнення життєвих відносин, індукція смислу, ідентифікація, інсайт, зіткнення смислів, надання смислу [8].

Завдяки механізму смислопородження людина здатна породжувати власні смисли і керуватися ними у сфері соціальної комунікації. Роль активності самого суб'єкта у породженні смислів особливо підкреслюють Дж. Бьюдженталь, Дж. Келлі, С. Мадді, Л. Томас, В. Франкл, Ш. Харрі-Аугстайн, М. Чиксентмихалі, Дж. Шоттер. Соціокультурну детермінацію смислів відмічають Р. Мей, Я. Смедслунд, Л. Томас, Ф. Фенікс, Ш. Харрі-Аугстайн, Р. Харре, М. Чиксентмихалі, К.Г. Юнг, при цьому особливу роль навчання і самонавчання у породженні смислів відзначають Ф. Фенікс, Л. Томас, Ш. Харрі-Аугстайн, а також Дж. Шоттер; К. Левін звертає увагу на вплив інших людей на породження смислів (валентностей) у вигляді наказу, заборони або прикладу. Існує глибинний технологічний зв'язок політичного простору суспільства і людини.

За ідеями Д. Леонтьєва особистість має психологічні механізми опрацювання смислів у вигляді провідних структур, а саме: особистісний смисл, смислова установка, мотив, смислова диспозиція, смисловий конструкт, особистісні цінності. Функціональний аналіз довів, що цей вид детермінації проявляється у поведінці людини як смислова регуляція [8].

На основі викладеного вище можна зробити наступні висновки.

По-перше, вплив влади ЗМІ на інших учасників політичного процесу стає принципово важливим завдяки наявності посередника між ними. Цю роль виконує система саморегуляції соціального світу, що має три рівні і три типи регуляторів: на рівні підсвідомості - архетипи, міфи, символи та інше, що залучаються до дії механізмами навіювання; на рівні свідомості - правові, моральні, релігійні норми, що впроваджуються у дію примусом; на рівні надсвідомості - знакові системи, мови, що реалізуються механізмами смислотворчості, смисловиробництва і смислопродукування.

По-друге, влада ЗМІ може знаходитись як у структурі громадянського суспільства, так і у структурі держави. У першому випадку вона спирається переважно на підсвідомий і надсвідомий рівні саморегуляції і використовує механізми психологічного навіювання і смислопродукування, а у другому - на рівень свідомості людини, оскільки використовує або має використовувати інструмент законів, тобто забезпечувати нормативну регуляцію. Її провідником і інтегратором є наявність двох видів інформації: генотипної і фенотипної, що по-різному впливають на мислення і поведінку людини: генотипна зберігає її гомеостаз, а фенотипічна провокує до зміни і розвитку.

По-третє, на основі взаємозалежності між двома видами інформаційного потоку виникає два види поведінки учасників інформаційної взаємодії: узалежнення і впорядкування. У дискурсі узалежнення відображаються взаємні намагання цих суб'єктів актуалізовувати i реалізовувати мотиваційно-афективні складники їхньої психіки, що втілюються насамперед у різного роду емоційних особистісних залежностях, а дискурс упорядкування означає прагнення учасників взаємодії до оптимального регулювання їхніх когнітивних і поведінкових сфер відповідно до раціонально окресленої доцільності.

По-четверте, специфікою прояву влади ЗМІ є те, що командування у цьому випадку замінюється на психологічне навіювання і, як наслідок, проявляється на практиці покорою особистості телеглядача або маси населення закликам з боку медіаджерел. Влада ЗМІ над особистістю, що підпадає під її вплив, реалізується завдяки властивостям фенотипного потенціалу тексту.

По-п'яте, алгоритм дії влади ЗМІ у структурі людини відтворюється низкою переходів: мова ЗМІ - текст, що постійно реінтерпретується і є особистістю, - сенс, що закладений у повідомлення ЗМІ, трансформується у мотив поведінки людини.

По-шосте, особистість захищається від агресії ЗМІ шляхом активізації внутрішньо-особистісної системи семантичних фільтрів, до яких входять імпрінти, виникнення яких стає можливим навіть під впливом одного враження, у результаті чого формується особистий тунель свідомості і які пов'язують нейрони в рефлексивні мережі, що залишаються на усе життя.

Отже, потребує детальнішого аналізу дія влади ЗМІ у кратологічному вимірі - у зовнішньому середовищі, а саме у громадянському суспільстві і системі саморегуляції соціального організму країни, у якому четверта гілка влади протистоїть державній владі на засадах постійного і непримиренного опонента і механізму зворотного зв'язку.

Література

1. Бех В.П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ. - Запорожье: "Тандем - У", 1998. - 144 с.

2. Бех В.П., Семененко Л.М. Саморегуляція соціального організму навчального закладу: Монографія. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - 330 с.

3. Васютинський В.А. Інтеракційна психологія влади. - К.: 2005. - 492 с.

4. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. - М.: Политиздат, 1986. - 223 с.

5. Калина Н.Ф. Лингвистическая психотерапия. - К.: Ваклер. - 1999. - 282 с.

6. Крохмаль Н.В. Історичні форми саморегуляції соціального процесу. - Запоріжжя: Просвіта, 2004. - 144 с.

7. Кулагина Н.В. Символ как средство мировосприятия и миропонимания. - М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: НПО "МОДЭК", 1999. - 80 с.

8. ЛеонтьевД.А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. - М.: Смысл, 1999. - 487 с.

9. Луман Никлас. Власть / Пер. с нем. А.Ю. Антоновского. - М.: Праксис, 2001. - 256 с.

10. Налимов В.В. Спонтанность сознания. Вероятностная теория смыслов и смысловая архетектоника личности. - М.: Прометей, 1989. - 287 с.

11. Налимов В.В., Дрогалина Ж.А. Реальность нереального. Вероятностная модель бессознательного. - М.: Изд-во "Мир идей", АО АКРОН, 1995.

12. Осипов А.О. Онтична природа доінтерпретативного етапу символот- ворення як підгрунтя духовного зростання особистості (на прикладі ідей Г.С. Сковороди) // Практична філософія. - 2006 (№22). - №4.

13. Рубцов Н.Н. Символ в искусстве и жизни. - М.: Наука, 1991. - 176 с.

14. Уилсон Р. Квантовая психология: Пер. с англ. - К.: "Янус", 1998. - 162 с.

Размещено на Allbest.ru