Канцелярія київського окремого цензора: історія та діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Канцелярія київського окремого цензора: історія та діяльність

Юрченко В.В.

Цензурні установи відігравали важливу роль у суспільно-політичному житті України у другій половині ХІХ ст., коли друковані видання набули значного поширення. В той час у Києві, Одесі та Харкові діяли окремі цензори з внутрішньої та зовнішньої цензури а також позаштатні співробітники - цензори єврейських видань. У своїй роботі вони керувалися законом про пресу 1865 року.

Перші дослідження діяльності цензури в Україні з'явилися на початку ХХ ст. Це були відгуки українських діячів М. Грушевського, П. Стебницького, Б. Грінченка, С. Єфремова та інших на тодішні нормативні акти, які обмежували українське друковане слово [1]. Цій же проблемі присвятив кілька статей і Симон Петлюра [2].

Вказані праці можна вважати першими спробами дослідження розвитку і діяльності цензурних установ в Україні.

У радянський період дослідження діяльності цензурних установ вважалося неактуальним, адже в СРСР діяла своя цензура - Головліт. Після проголошення незалежності України з'явилися перші статті про антиукраїнську цензурну політику російського уряду [3] в яких показано також діяльність цензурних установ в Україні в ХІХ - на початку ХХ ст.

Нині питання розвитку цензури в Україні у ХІХ ст. - на початку ХХ ст. дотично висвітлюється у працях про історію преси [4]. Важливим завданням сучасних істориків залишається написання історії цензурних установ у окремих містах і губерніях, що й стало метою даної статті 1 грудня 1865 року за розпорядженням міністра внутрішніх справ був ліквідований Київський цензурний комітет. У м. Києві були затверджені посади двох окремих цензорів - з іноземної і внутрішньої цензури [5, арк.2].

Посада цензора видань на єврейській мові була збережена на попередніх умовах. Перетворення цензурних установ було пов'язано з втіленням в життя нового закону про пресу [6, ст. 41988, 41990] який займав певне місце серед реформ 1860-х років.

Як дві окремі установи з самостійним діловодством окремі цензори по іноземній і внутрішній цензурі у м. Києві існували нетривалий час. Уже в 1870-80-х роках, на відміну від цензурних установ у інших місцях, у Києві відбулося фактичне об'єднання згаданих двох установ в одну: Канцелярію київського окремого цензора, в штат якої увійшли окремий цензор по іноземній цензурі, окремий цензор по внутрішній цензурі, позаштатний співробітник по цензурі єврейських видань і два писарі. Очолював установу окремий цензор по іноземній цензурі [7]. У зв'язку з ростом періодичної і неперіодичної преси і порівняно невеликою кількістю іноземних видань, які поступали у цензуру в м. Києві, обов'язки окремих цензорів змішалися. Цензор по іноземній цензурі, разом з цензурою іноземних видань, здійснював роботу і по внутрішній цензурі. київський цензор канцелярія

У функції Канцелярії київського окремого цензора входило: нагляд за місцевою періодичною пресою і неперіодичними виданнями, які доставлялися з будь - яких місць. Практично це були видання, які виходили на території Київської, Подільської, Волинської, Полтавської, Чернігівської і Харківської губерній. З утворенням посади харківського окремого цензора по внутрішній цензурі цензура видань, які виходили в Харківській губернії, перейшла у його відання. Свої висновки по перегляду рукописів і книг окремий цензор подавав у Головне управління у справах преси. У функції Канцелярії київського окремого цензора входив також перегляд іноземних періодичних і неперіодичних видань, які виписувалися чи привозилися із-за кордону. Свої висновки по іноземних виданнях окремий цензор направляв на затвердження в Комітет цензури іноземної в Петербурзі чи звіряв з друкованими списками заборонених і дозволених до поширення іноземних видань, які розсилалися Комітетом на місця.

В основу роботи Канцелярії київського окремого цензора (як і всіх цензурних установ Росії) було покладено тимчасовий закон про пресу 1865 року. Згідно цього закону поряд з попередньою цензурою, функції якої визначалися статутом 1828 року і тимчасовими правилами від 12 травня 1862 року, вводилася каральна цензура для ряду видань. Від попередньої цензури в Петербурзі і Москві звільнялися періодичні видання, які отримали дозвіл Міністра внутрішніх справ; оригінальні твори, об'ємом не менше 10 друкованих аркушів і переклади об'ємом не менше 20 друкованих аркушів. Повсюдно: наукові видання, всі видання уряду, видання на давніх класичних мовах і переклади з цих мов, а також плани, карти, креслення. Звільнені видання повинні були доставлятися в цензуру після їх друкування, але за декілька днів до передбачуваного випуску в світ. Цензурі надавалося право тримати книги три, а щомісячні журнали два дні, потім або дозволяти їх випуск, або затримувати видання і розпочинати судове переслідування. Щотижневі і щоденні газети і журнали повинні були доставлятися в цензурні комітети одночасно з початком друкування тиражу. Влада залишила за собою право негайно зупиняти випуск у світ твору, одночасно розпочавши судове переслідування.

У випадку порушення закону видання піддавалися судовому переслідуванню, а періодика ще й адміністративним стягненням.

Закон максимально розширив коло відповідальних осіб. За зміст надрукованого твору могли нести відповідальність автор, власник типографії, видавець. В періодичних виданнях відповідальність лягала на редактора як на головного винуватця.

Справи преси і цензури зосереджувалися в Головному управлінні у справах преси при Міністерстві внутрішніх справ під вищим наглядом міністра. Він давав дозвіл на видання газети чи журналу і вирішував, чи будуть вони звільнені від попередньої цензури. Він мав також право робити періодичним виданням попередження з вказівкою на статті, які дали привід для цього. Після третього попередження видання призупинялося на термін до шести місяців.

Приватне книгодрукування і періодична преса в провінції виходили лише після проходження попередньої цензури.

Головне управління в справах преси давало свої вказівки місцевим цезурним комітетам у вигляді циркулярів. Циркуляри можна поділити на:

- розпорядження по загальних питаннях преси;

- розпорядження, які стосувалися цензурування періодичних видань;

- розпорядження, які відносилися до цензурування творів на малоросійському наріччі;

- про цензурування творів на польській мові;

- про цензурування творів на єврейській мові;

- розпорядження про недопущення в пресі розбору справ про політичні злочини і взагалі про недопущення в пресі ніяких відомостей про політичних злочинців;

- про твори, які підлягали дозволу поліції;

- керівництво по цензуруванню художніх творів і про художні виставки;

- про права цензури, які відносилися до засобів тиснення;

- про цензурування медичних прейскурантів і оголошень;

- про цензурування духовних творів;

- про порядок друкування на обкладинках схвалень Міністерства народної освіти.

Візьмемо для прикладу циркуляр, який відносився до розпоряджень по загальних питаннях преси і стосувався різних обмежень щодо друкованого слова. В ньому зазначалося: "І. У всіх взагалі друкованих творах не допускати порушення належної уваги до вчення і обрядів церкви, охороняти недоторканість верховної влади і її атрибутів, повагу до осіб царського дому, непорушність основних законів, народну мораль, честь і приватне життя кожного. ІІ. Не допускати до друку творів і статей, що містять шкідливе вчення соціалізму і комунізму, схиляються до потрясіння та повалення існуючого порядку і поширенню анархії. У судженнях про недоліки адміністрації не допускати друкування імен осіб та назв міст і установ. Не дозволяється друкувати критики рішень Правлячого Сенату та інших вищих урядових установ,. статей, що ставлять під сумнів факти, проголошені в державних фінансових актах. Не допускати до друку статті: а) в яких розгортається неприязнь і ненависть одного стану до іншого і б) в яких містяться образливі насмішки над цілими станами чи посадами державної і громадської служби" [8, арк.1].

Видання звільнені від попередньої цензури Височайшим указом 6 квітня 1865 повинні були виходити у світ з дотриманням певного порядку, встановленого тимчасовими правилами. На основі цих правил екземпляри кожного номера періодичного видання, звільненого від попередньої цензури, надаються в місцеву цензуру, до випуску в світ, одночасно з тим, коли видання почали друкувати, якщо воно виходить не менше одного разу в тиждень, і не пізніше як за два дні до розсилки передплатникам чи випуску в продаж, якщо видання виходить рідше одного разу в тиждень... Звинувачені в невчасному поданні екземплярів підлягали грошовому стягненню до 100 крб. Твір надрукований без попередньої цензури, міг бути випущений у світ не раніше як по закінченню триденного терміну з отримання розписки в отриманні Цензурним комітетом передбаченого законом числа екземплярів. Звинувачені у недотриманні цього правила підлягали тому ж стягненню. Із цього правила виключалися лише оголошення державних установ і твори, які стосувалися загально житейських і домашніх потреб, наприклад, весільні і різні інші запрошення [8, арк.11]. Особливо уважними, пропонувало Головне управління в справах преси, бути цензорам при цензуруванні дешевих видань, які призначалися для народного читання: "... при дозволі творів, призначених для народного читання, цензура зобов'язана суворо наглядати, щоб у них не тільки не містилося ворожого протиставлення нижчого стану з вищим, але і не було ніяких роздумів чи сцен, які схиляли б до розгортання в народі незадоволення його становим становищем чи взагалі існуючими у нас, в силу закону, державними і суспільними порядками." [8, арк.24].

Заборонялося ввозити в межі імперії, без особливого на те дозволу Головного управління в справах преси, будь - які книги і брошури, які видавалися за кордоном на малоросійському наріччі. Друкування і видання в імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонялося, за виключенням лише історичних документів, пам'яток і творів "изящной словесности", але за умови що при друкуванні історичних пам'яток, безумовно дотримувався правопис оригіналів, а в творах "изящной словесности" не було допущено ніяких відхилень від загальноприйнятого російського правопису. Заборонялися також різні сценічні постановки і читання на малоросійському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музичних нот [8, арк.290-290 об.]. Ось що зазначалося в одному з циркулярів Головного управління в справах преси: ".з особливою суворістю і увагою розглядати всі оригінальні малоросійські твори, піддаючи виключенням і забороняючи при цьому не тільки все що суперечило загальним цензурним правилам, але при найменшому на те приводі, при можливості скорочуючи кількість таких бездарних творів у цілях чисто державних" [8, арк.303].

Цензурні комітети подавали Головному управлінню в справах преси щорічні звіти в яких містилися відомості про періодичні безцензурні видання, що виходили в світ у звітному році, окремо від відомостей про видання підцензурні, зазначаючи в тих і інших відомостях назви видань і кількість випущених номерів, друкованих аркушів і екземплярів кожного видання окремо, розподіляючи газети і журнали по змісту і характеру (офіційні, суспільно-політичні, ілюстровані, технічні, сільськогосподарські і ін.), а також за термінами виходу їх в світ (щоденні, щотижневі, щомісячні і т. д.). Інформація про видання щойно дозволених у звітному році і тих які припинили своє існування в цьому році, про різні зміни, які відбулися на протязі року (про розширення програм, про дозвіл додатків і ілюстрацій, про зміну термінів виходу в світ і підписної ціни, про зміну редакторів і видавців і ін.). У цих звітах також зазначалися дані про заходи, прийняті з приводу порушення постанов про пресу. Бажаним також було висвітлення у звітах висновків, які стосувалися загальної характеристики місцевої періодичної преси.

Що стосувалося видань неперіодичних, то по них необхідно було надавати особливі відомості про видання, які виходили в світ без попередньої цензури, і про видання, які виходили під цензурою, а також і відомості з розподілом видань за мовами і за наступними категоріями:

- азбуки, граматики, і інші книги для вивчення мов;

- книги для дитячого читання;

- книги для народного читання;

- белетристика;

- філософія, психологія, логіка;

- педагогіка і твори по шкільним питанням;

- богослов'я інших віросповідань;

- історія, археологія, біографія;

- географія, етнографія і подорожі;

- соціологія, юридична і державна науки;

- математика;

- природознавство;

- технологія;

- твори по військовій і морській справі;

- сільське господарство;

- медицина;

- музичні твори і ноти;

- малюнки, креслення і т. ін.

- змішане.

У всіх цих відомостях повинно бути вказано: число творів і кількість друкованих листів і екземплярів [9, арк.117].

При виконанні своїх обов'язків цензори повинні були керуватися цензурним статутом, вказівками Головного управління в справах преси, а також розпорядженнями місцевого генерал-губернатора, до якого вони повинні були звертатися за вказівками, особливо у випадках виникнення яких-небудь непорозумінь по цензуруванню місцевих періодичних видань. 12 травня 1906 року за розпорядженням міністра внутрішніх справ Канцелярія київського окремого цензора була ліквідована на основі нових правил про пресу від 26 квітня 1906 року, які відміняли попередню цензуру. Було утворено Київський тимчасовий комітет у справах преси, головним завданням якого було судове переслідування видавців та редакторів газет та журналів за порушення цензурних правил.

Література

1. Грушевський М. Ганебній пам'яті // Україна. - Кн. 4. - К., 1926. - С. 46 - 47; Грінченко Б. Тяжким шляхом (про українську пресу). - К., 1912. - 74 с.; Єфремов С.З нашого життя (мова в українській пресі та вимоги читачів) // Рада. - 1907. - № 84.

2. Петлюра С. З українського життя в минулому році // Слово. - 1908. - №1 - 3; Його ж. Російські культурно-просвітницькі інституції на Україні // Слово. - 1907. - № 27.

3. Овсієнко О.Ф. Антиукраїнська цензурна політика // Українське питання в Російській імперії (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.). - К., 1999. - Ч. 1. - 203 с.; Тимошик М. Історія видавничої справи. - К., 2003.- 405 с.

4. Щербак М., Щербак Н. Цензура і преса в Києві на початку ХХ ст.// Історія. Сучасність. - К., 2007. - № 9.- С. 141-146.

5. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі - ЦДІАК України). - Ф. 442. - Оп. 371. - Спр. 107.

6. Полное собрание законов. Собр.2, Т.40.

7. ЦДІАК України. - Ф. 294. - Оп. 1.

8. Там само. - Спр. 4А.

9. Там само. - Спр.94.

Размещено на Allbest.ru