Права та обов’язки журналіста

Размещено на http://www.allbest.ru/

Права та обов'язки журналіста. Особливості пошуку тем та джерел інформації для журналістських матеріалів

Питання для обговорення

1. Права та обов'язки журналіста

2. Особливості пошуку тем та джерел інформації для журналістських матеріалів

3. Вимоги до журналіста при роботі з отриманою інформацією

1. Права та обов'язки журналіста

Журналіст має особливі права, якими він може користуватися у своїй роботі. Але у нього є також обов'язки, і їх набагато більше, ніж прав. Якщо ви не будете знати своїх прав, то у вас можуть виникнути серйозні труднощі при одержанні інформації, яка вас цікавить. А якщо не будете знати своїх обов'язків, то можете швидко розпрощатися з професією. Кожен журналіст повинен досконало знати, щонайменше 1 закон - ЗУ "Про друковані засоби масової інформації (пресі) в Україні". Власне права та обов'язки журналіста чітко виписані в ст. 26. Також - ЗУ "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право та суміжні права", "Про рекламу" тощо.

Згідно зі статтею 26. Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" журналіст має такі права:

1) на вільне одержання, використання, поширення (публiкацiю) та зберігання iнформацiї;

2) вiдвiдувати державні органи влади, органи місцевого i регiонального самоврядування, а також підприємства, установи i органiзацiї та бути прийнятим їх посадовими особами;

3) вiдкрито здiйснювати записи, в тому числi iз застосуванням будь-яких технiчних засобiв, за винятком випадкiв, передбачених законом;

4) на вiльний доступ до статистичних даних, архiвних, бiблiотечних i музейних фондiв; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфiкою цiнностей та особливими умовами їх схоронностi, що визначаються чинним законодавством України;

5) переваги на одержання вiдкритої за режимом доступу iнформацiї;

6) на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офiцiйних документiв;

7) по пред'явленнi редакцiйного посвiдчення чи iншого документа, що засвiдчує його належнiсть до друкованого засобу масової iнформацiї, перебувати в районi стихiйного лиха, катастроф, в мiсцях аварiй, масових безпорядкiв, на мiтингах i демонстрацiях, на територiях, де оголошено надзвичайний стан;

8) звертатися до спецiалiстiв при перевiрцi одержаних iнформацiйних матерiалiв;

9) поширювати пiдготовленi ним повiдомлення i матерiали за власним пiдписом, пiд умовним iм'ям (псевдонiмом) або без пiдпису (анонiмно);

10) вiдмовлятися вiд публiкацiї матерiалу за власним пiдписом, якщо його змiст пiсля редакцiйної правки суперечить особистим переконанням автора;

11) на збереження таємницi авторства та джерел iнформацiї, за винятком випадкiв, коли цi таємницi обнародуються на вимогу суду.

Журналiст зобов'язаний:

1) дотримуватися програми дiяльностi друкованого засобу масової iнформацiї, з редакцiєю якого вiн перебуває у трудових або iнших договiрних вiдносинах, керуватися положеннями статуту редакцiї;

2) подавати для публiкацiї об'єктивну i достовiрну iнформацiю;

3) задовольняти прохання осiб, якi надають iнформацiю, щодо їх авторства або збереження таємницi авторства;

4) вiдмовлятися вiд доручення редактора (головного редактора) чи редакцiї, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

5) представлятися та пред'являти редакцiйне посвiдчення чи iнший документ, що засвiдчує його належнiсть до друкованого засобу масової iнформацiї;

6) виконувати обов'язки учасника iнформацiйних вiдносин;

7) утримуватися вiд поширення в комерцiйних цiлях iнформацiйних матерiалiв, якi мiстять рекламнi вiдомостi про реквiзити виробника продукцiї чи послуг (його адресу, контактний телефон, банкiвський рахунок), комерцiйнi ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст не може користуватися правами та свободами журналіста для:

1) закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини;

2) пропаганди винятковості, переваги або неповноцінності громадян за їх релігійними, національними, расовими, соціальними та іншими ознаками;

3) поширення недобросовісної або прихованої реклами.

Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачувану законодавством таємницю.

Журналісту забороняється використовувати в теле-, радіо-, відео-, кінопрограмах, документальних фільмах тощо приховані вставки, які впливають на підсвідомість та/або зашкоджують здоров'ю людей.

Журналіст не може використовувати своє службове становище в інтересах кандидата на будь-яку виборну посаду, довіреною особою якого він є, або в інтересах політичної партії, виборчого блоку, членом яких він є або яким надає будь-як оплачувані чи неоплачувані послуги, перебуваючи з ними у трудових або цивільно-правових відносинах чи на громадських засадах.

Окрім того, журналіст повинен дотримуватися пунктів Кодексу етики українського журналіста. Також існують правила внутрішнього кодексу етики. Приміром, це може бути:

Не показувати "людей, які намагаються покінчити життя самогубством", або погрожують це зробити, задля вирішення власних проблем. Адже такі приклади можуть стати заразними, бо люди люблять дивитися себе по телевізору і легко можуть влаштовувати такі "акції".

Не показувати тіла загиблих крупним планом. Це правило уже давно прийнято журналістами українських та закордонних телекомпаній. Також табу на використання у сюжеті на кримінальну тему слова "труп".

У новинах не повинно бути замовних матеріалів. На перший погляд, це аксіома справжніх професіоналів. Проте, наші канали дуже часто цим грішать… Зовсім не зважаючи на той факт, що найперше варто цінувати довіру читачів до видання. Це є найголовнішим козирем з точки зору комерційної ефективності. Якщо виданню, або ТК довіряє читач, глядач, отже воно популярне, а якщо воно популярне, то в ньому висока вартість площі за рекламу. Отже, етика й економіка тісно пов'язані між собою. Рентабельно бути чесним перед читачем. Ефективний комерційний шлях - бути чесним перед читачем, ніколи не змішуючи редакційну політику та інформаційну насиченість з рекламою.

2. Особливості пошуку тем та джерел інформації для журналістських матеріалів

Що таке інформація, знає кожен журналіст. Це й сировина для роботи журналіста, і результат його роботи. Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі й навколишньому природному середовищі.

Доступ до інформації є одним із важливих чинників роботи журналіста. Проте отримавши інформацію, варто замислитися, хто може бути її споживачем, у кого взяти коментар із приводу її практичного використання тощо. Кожен журналіст має власні джерела інформації. Їх необхідно постійно розширювати. Урахування різних позицій та об'єктивне висвітлення проблем неможливі без залучення різноманітних, протилежних за оцінкою інформації джерел.

Існує три типи джерел інформації: документ, людина та предметно-речове середовище. Письмові джерела ґрунтуються на принципі гласності і свободи інформації, які дозволяють знайомитися з документами, класифікованими як суспільно доступні (офіційні папери, листи, звіти, протоколи, акти, накази тощо). Людина завжди може роз'яснити зміст документа, прокоментувати його, розказати передісторію події, надасть пораду тощо. Інколи обстановка, яка оточує людину (предмети і речі), може розповісти про неї більше, ніж вона сама.

Усні джерела інформації - люди, не завжди згодні із зазначенням свого імені у публікації. У зв'язку з цим вони можуть бути:

- відкритими;

- анонімними;

- джерелами "не для друку".

Зазвичай працівники мас-медіа використовують два найпоширеніші методи: інтерв'ю і вивчення документів (рідше - спостереження та експеримент). Серед них менш надійним є інтерв'ю, при використанні якого виявляється суб'єктивність журналіста, котру важко перебороти. Однак практика свідчить, що більшість матеріалів все ж готується саме на підставі бесід з людьми і найважливішими джерелами інформації є усні джерела. Адже знайти вичерпну інформацію в документальній формі не завжди можливо.

Існує великий поділ джерел на офіційні (будь-який державний орган законодавчої, виконавчої, судової влади, органи місцевого самоврядування, державні службовці, посадові особи державних органів влади, інформаційні служби та ЗМІ органів державної влади) і неофіційні (фізичні та юридичні особи, Інтернет, повідомлення ЗМІ (крім комунальних та державних), повідомлення громадських організацій, чутки).

Умовно джерела інформації можна також поділити на редакційні та позаредакційні.

Редакційні:

§ власні розслідування та ідеї журналіста;

§ інформація, завдання, пропозиції редактора та колег видання.

Позаредакційні:

§ листи, дзвінки читачів та відвідувачів редакції;

§ інформація урядових та державних структур:

§ звіти, доповіді, закони, документи та постанови, промови політиків, заяви урядовців, прес-релізи та інші повідомлення офіційних прес-служб;

§ статистичні звіти;

§ новини та бюлетені інформаційних агенцій;

§ матеріали журналістів інших ЗМІ;

§ об'єднання за інтересами, або НУО;

§ науковці вузів, дослідних інститутів тощо;

§ депутати та матеріали їх передвиборчої кампанії;

§ наукова та енциклопедична, довідкова література;

§ різноманітні заходи для журналістів: прес-конференції, брифінги, поїздки, зустрічі та "круглі столи", робота та засідання клубів спілок журналістів чи інших професійних об'єднань, семінари підвищення кваліфікації тощо;

§ інтернет та електронна пошта;

§ заходи для громадськості: науково-популярні доповіді, виступи, конференції та їх матеріали; свята та народні традиції тощо;

§ події - від катастроф і акцій протесту до організації виставок, ярмарок, концертів тощо;

§ населення (наприклад, думка пересічної людини "з вулиці"), опитування людей;

§ соціологічні дослідження;

§ оголошення;

§ реклама;

§ експерти;

§ архіви;

§ речові докази (матеріальні свідчення);

§ особисті знайомства, сім'я тощо;

§ чутки.

Джерела інформації також можна поділити на:

§ безпосередні - особа або інстанція, до якої журналіст має особистий доступ (тим не менше, публікуючи таку інформацію, журналісти часто пишуть про контакторів: "як нас поінформувала міліція", "як показали свідки події, з якими ми розмовляли", "з інтерв'ю віце-прем'єра представнику нашої газети"). Безпосередніми джерелами можуть бути також інші ЗМІ та інформагентства. У тексті це позначається так: "Як повідомили в прес-службі мерії…", "за словами начальника управління транспорту, …", "на думку генерального директора острова Хортиця, …", "так вважають аналітики нью-йоркської газети "Daily News";

§ опосередковані - це ті джерела, які передають інформацію, одержану ще від когось. У тексті це позначається так: "Німецький комерційний телевізійний канал Vox, посилаючись на відповідь поліцейського чиновника, звернув увагу на те, що …", "".

§ ідентифіковані - це той на кого посилаються, згадуючи прізвище і функції. Текст звучить так: "Президент Віктор Ющенко повідомив…" або "Прес-секретар міського голови Запоріжжя Тетяна Гузенко спростувала чутки…", зустрічаються також колективні ідентифіковані джерела: "Компанія "Авіалінії України" повідомляє…, "Кремль виразив думку…"

§ неідентифіковані - використовуються за допомогою стандартних формулювань: "як повідомляють парламентські джерела…", "як стало відомо з неофіційних джерел…", "як говорять в колах, близьких до БЮТ…", "як зазначають у бізнесових колах…", "як стверджують експерти… (фахівці)". Цитуючи таке джерело, журналіст повинен бути готовим нести відповідальність за достовірність інформації, подану з чужих слів.

Існує поділ джерел на:

§ мертві (документована інформація (нотатки з прес-конференцій, книги, бюлетені тощо)

§ живі (люди; заходи, на яких журналіст одержав інформацію; події, свідком яких став журналіст).

Французький журналіст Брюно Пфейфер радить дiлити всi цi джерела пiд час практичного використання за таким принципом:

§ бiлi - офiцiйна iнформацiя, прес-релiзи, документованi джерела державних і комерцiйних установ, доступнi для широкого загалу;

§ сiрi - експертизи, доповіді, документи, якi "нелегко здобути", архiви;

§ чорнi - ексклюзивнi нотатки із записника журналiста, що володiє iнформацiєю з перших рук.

Існує така класифiкацiя джерел-людей, вiд яких можна дiзнатись про потрiбнi речi:

§ експерт,

§ внутрiшнiй iнформатор,

§ "гарячий" iнформатор,

§ впроваджений iнформатор,

§ легковажний iнформатор,

§ контактер,

§ спiльник,

§ випадкове джерело.

Джерела інформації під час виборчої кампанії

Організація і підготовка проведення виборів є дуже складним процесом. Це зумовлено, перш за все, великою кількістю учасників (організаторів виборів на різних етапах виборчого процесу). Серед них основну роль відіграють:

1) органи державної влади;

2) органи місцевого самоврядування;

3) виборчі комісії.

Саме рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також рішення виборчих комісій відіграють важливу роль в процесі організації і підготовки проведення виборів. Доступність цих рішень для всіх суб'єктів виборчого процесу є невід'ємною ознакою прозорих демократичних виборів.

Джерелами інформації виступають також:

- претенденти на депутатське крісло чи вищу державну посаду;

- незалежні експерти;

- громадські організації;

- міжнародні спостерігачі;

- політологи;

- тощо.

3. Вимоги до журналіста при роботі з отриманою інформацією

журналіст інформація право законодавство

Існують вимоги до роботи з отриманою інформацією.

Журналіст повинен:

· простою і зрозумілою мовою викладати факти, не спотворюючи їх, не створюючи двозначності, уникаючи механічних повторень, писати короткими реченнями;

· вибирати найголовніше із зібраних документів, уникати непотрібних, другорядних деталей, спеціальних термінів, абревіатур і особливо уважно перевіряти написання імен, прізвищ, посад, адміністративних назв, цифр, цитат;

· приділяти особливу увагу мові, назві заголовка. Інформація має бути різноманітною, цікавою для читача.

· якщо це критичний матеріал, має бути переконлива аргументація, ретельно перевірені факти, а в разі потреби - посилання на наукові джерела.

· уникати використання непідтверджених відомостей і чуток.

У тому випадку, коли чутки стають предметом інтересу журналіста, варто:

а) спробувати відшукати джерело і підтвердити інформацію;

б) у випадку відмови джерела, знайти інших, хто може підтвердити чутки;

в) домовитися з останніми про те, що у випадку неприємностей вони підтвердять сказане в суді.

Корисно перед публікацією показати матеріал юристу, щоб упевнитися: чи не потягне публікація звинувачень.

Ті ж самі дії можливі і тоді, коли журналіст повідомляє інформацію із посиланнями на "джерела, які заслуговують на довіру", або починаючи "як нам стало відомо". Усі матеріали (записники, касети, свідчення, копії документів, фотографії) слід зберігати в надійному місці.

· вислуховувати іншу сторону і надавати конкуруючі точки зору;

· не надавати узагальнень і висновків на обмеженому матеріалі.

Не соромитися, що ви не орієнтуєтеся в якійсь темі, адже за коментарями й роз'ясненнями ви і звертаєтеся до фахівців. Журналіст - звичайна людина, і не може знати все. Тому не варто робити вигляд, що ви дока, краще зайвий раз перепитати, уточнити, якщо треба передзвонити. Ви лише задаєте питання, уважно слухаєте, конспектуєте, записуєте на диктофон. Завдання журналіста - подати питання у відповідній формі Читачу, Слухачу, Глядачу. При цьому ви повинні стежити за тим, щоб професійна лексика була скорочена до мінімуму.

Гріхом журналістської професії є недотримання бар'єрів між поняттями суспільного й особистого. На це страждає бульварна преса. Тому ніколи не збирати інформацію анонімно. Обов'язково представлятися: прізвище, ім'я, редакція.

Стаття 23, розділу ІІІ ЗУ "Про інформацію" говорить: "забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї".

Размещено на Allbest.ru