Острозька Академія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

У жовтні 1996р. виповнилось 420 років з часу заснування першого вищого навчального закладу Східної Європи - перлини української освіти й культури - Острозької Академії (ОА), її заснував один із найбільших магнатів Волині того часу, відомий меценат, політичний діяч, нащадок київського кн. св. Володимира - кн. Василь-Костянтин Костянтинович Острозький. Величезні маєтності, походження, посідання впливових урядових і адміністративно-політичних посад давали йому змогу протягом півстоліття відігравати визначну роль у політичному житті.

Найбільшим досягненням кн. В.-К.Острозького, безперечно, була Академія, заснована в його резиденції при князівському дворі на так званому Пригородку. На зламі ХVІ-ХVП ст. в Острозі панувала особлива духовна атмосфера. Зустрічались, поєднувались і взаємовпливали різні національно-культурні традиції. Острог швидко зробився відкритим до сприйняття всіляких новітніх культурних, мистецьких та релігійних віянь. Досить сказати, що протягом останньої чверті XVI ст. докорінно змінився зовнішній вигляд Острога (за участю італійських архітекторів). Отже, князевий вибір Острога для влаштування тут культурно-освітнього видавничого центру не був випадковим. Великі суми на розбудову ОА надала й племіниця кн. В.-К. Острозького, дочка його брата Іллі Гальшка кн. Острозька.

В основу діяльності ОА було покладено традиційне для середньовічної Європи, однак цілком незвичне для українського шкільництва, вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії). Вивчався в ОА і ряд інших дисциплін, серед яких медицина, основи тогочасного права тощо. Унікальність та оригінальність ОА виявилися й у тому, що тут уперше в українському шкільництві було запроваджене викладання грецькою та латинською мовами, а навчання церковнослов'янською було поставлено на науково-методичний рівень.

РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНО-ДУХОВНА СПАДЩИНА ОСТРОГА

Райцентр на півдні Рівенської області. Вже від самої назви міста віє чимось стародавнім - і назва, як і саме місто, подорожуючого не обмане. Не даремно тут в 1981 році було створено Державний історико-культурний заповідник [3].

В літописах Острог вперше зустрічається під 1100 роком в Іпатіївському літописі, хоча поселення, без сумнівів, виникло набагато раніше.

Найважливішою архітектурною домінантою міста є замок князів Острозьких - справжня перлина давньоруського фортифікаційного мистецтва.

Саме тут, у замку, де виявлено і залишки давньоруського городища, почав свій розвиток Острог. Його перші дерев'яні укріплення, збудовані ще в домонгольські часи, були повністю знищені татарськими ордами в 1241 році. Та вже в першій половині наступного століття перший історично відомий князь з династії Острозьких - Даниїл (помер близько 1386 р.) - відновлює на Судовій (замковій) горі зруйновані споруди. Пізніше вони не один раз добудовувалися та перебудовувалися, та все одно зберегли суворий вигляд середньовіччя.

Рід князів Острозьких, які володіли містом майже без перерв з 14 по 17 ст. і були одними з найбагатших та найвпливовіших українських магнатів, заслуговує на увагу і історика, і туриста.

Даниїл відомий своїми щедрими пожертвуваннями місцевим храмам, він же смертельно поранив в битві королівського гетьмана Войцеха Целея. Його старший син Федір (помер бл. 1441 р.) розширив острозькі володіння, боровся на стороні Яна Гуса проти Тевтонського ордену, сам воював з своїм загоном в Грюнвальдський битві в 1410 р. Василь Федорович Острозький (Красний) (помер до 1461 р.) теж розширював володіння, був приятелем великого князя литовського Казимира Ягеллончика. Саме він збудував багато чого в Острозі, Дубно та інших волинських містах.

Його онук - литовський гетьман Костянтин Іванович Острозький - прославився перемогами над татарами. Він заснував татарське передмістя з в'їздною баштою, де поселив взятих в полон татарів.

Найзнаменитішим же був його молодший син - Костянтин-Василь (1526 - 1608 рр.). В 1550 р. він став володимирським старостою, в 1559 р. - київським воєводою, а після Люблінської унії ще й коронним сенатором. Це був успішний правитель та сміливий полководець, який всіляко підтримував православну церкву, розвивав українську культуру та книгодрукування. Він був настільки багатим, що навіть ходив вираз: "багатий, як Острозький". Закінчився цей могутній рід його молодшим сином Янушем (помер в 1620 р.), який не залишив дітей [7].

Замок розташований на відносно невеликому (0,7 га) овальному майданчику на пагорбі. Сама природа тут піклувалася про оборону місця: південна та східна сторони замку виходили на крутий схил більш як 20-метрової висоти, а північна та західна частини відділені від міста глибокими ровами на основі колись існуючого яру.

В ансамбль замку входять сьогодні чотири основних будівлі: житлова оборонна вежа - "Вежа мурована", Богоявленська церква, башта Нова та дзвіниця більш пізньої забудови (1905 р.).

Найдавніша споруда фортеці - "Вежа мурована" (так її названо в акті від 1603 р. про розділ маєтків князя К.-В. Острозького поміж його синами). Перші камені в її фундамент поклав ще Даниїл Острозький. Розміщена вона біля південно-східного рогу замкового пагорба. Це досить рідкісний для України тип середньовічної башти-донжона. В нижньому ярусі споруди зберігалися різноманітні припаси, тут же було зроблено глибокий колодязь. Верня частини башти - результат пізніших перебудов ХІХ - початку ХХ століть [3].

Вже після ремонтних робіт в 1913 - 1915 рр. приміщення було пристосоване під музей з бібліотекою. Сьогоді в 9 залах музею - досить цікава експозиція Острозького краєзнавчого музею.

В кількох десятках метрів від Вежі Мурованої - Богоявленський собор, типовий зразок хрестовокупольної системи, такої популярної в домонгольській Русі. Коли саме з'явився цей храм, історикам невідомо. Припускають, що ще за часів Василя Красного. Церква була частиною оборонних споруд міста: для цього її північну стіну, яка виходить на глибокий штучний рів, було потовщено до 2,8 м та з'єднано з фортечними стінами. В нижній її частині з'явилися бійниці, в верхній - досить широкий уступ для вартових.

Після переходу місцевих князів в католицизм Богоявленський храм було піддано анафемі. Церква більш як 200 років стояла пусткою і до середини ХІХ ст. перетворилася на руїну. Лише в 1886 р. почалася реконструкція храму за проектом архітектора В. Токарева. Відновлення, в ході якого була збережена лише північна стіна з бійницями, було завершено в 1891 р. "Копія" в натуральну величину зберегла основні пропорції трьохнефного, чотиристовпного п'ятиглавого храму, характерного для давньої Русі. Та пропорції i деталювання фрагментів церкви, особливо глав, були помітно порушені. Витягнулися вгору барабани, зникли готичні елементи декору зовнішніх стін, з'явилися натомість деталі в модному на той час "візантійському" стилі. Помітно стала довшою апсидна частина, біля зхідного входу з'явилась невеличка прибудова. В інтер'єрі був встановлений масивний "візантійський" іконостас роботи петербурзьких майстрів. Стіни покрили розписами (зараз забілені).

В 80-ті рр. ХХ ст. куполи позолотили. Зараз храм виглядає, занадто новеньким. Можливо, багатство кольорів на фасаді тому сприяє.

В південно-західному куті замкового подвір`я знаходиться третя пам`ятка ансамблю - Нова башта, яку іноді ще називають Кругла. За віком вона трошки молодша за Муровану та за церкву. В літературі її як правило датують кінцем 16 ст., хоча це скоріше дата надбудови верхнього ренесансного ярусу башти. Відомо, що ще в часи Василя Красного місто обвели фортечними стінами і вже тоді, в середині 15 ст., були закладені нижні частини Нової башти.

Зразу біля замку, відділений від нього глибоким ровом, витягнувся невеликий прямокутний сквер. Тут встановлена в 1978 р. невелика стела, присвячена 400-літньому ювілею Острозької академії. Саме тут колись знаходилась скромна будівля, під дахом якої вийшли в світ знамениті видання Івана Федорова - “Азбука”, Острозька Біблія (творча вершина Федорова). Серед архітектурних пам`ятників Oстрога Луцька брама займає особливе місце. Протягом довгих років слугувала вона як важливий захисний пункт в західній частині міських укріплень з сторони Луцька, одночасно виконуючи функції міських ворут та бойової башти. Остання обставина зумовила своєрідність її об`ємної побудови. Внутрішня стіна з боку міста була з`єднана з лінією оборонних стін, тоді як весь інший об`єм виступав назовні, створюючи ідеальні умови для флангового обстрілу під час осади. Зараз тут - музей стародруків, колекція книжок вражає як на масштаби міста.

Піднявшись від Луцької башти ще вище, до верхньої площадки Красної гори і потім звернувши направо по крутому спуску, можна вийти до Татарської башти - наступного важливого оборонного пункту міста. Назву башта отримала від сусідства з Татарським передмістям. Це був головний міський вхід з сторони Корця та Звягеля. Башта досить схожа на Луцьку браму, та збереглася до наших часів набагато гірше. Історія не зберегла імен архітекторів, що звели Луцьку та Татарську браму, та безсумнівно те, що майстри ці наочно були знайомі з давньоримською архітектурою. Бо як інакше пояснити надзвичайну композиційно-пропорційну схожість острозьких будівель з величною спорудою гробівця Цецилії Метелли в Римі (кінець І ст. до н. е.), що, мабуть, була прообразом острозьких твердинь [9].

РОЗДІЛ 2. ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ

2.1 Заснування Острозької Академії

У другій половині ХVІ-го століття український народ опинився на тяжкому переломі. Люблінська державна унія 1569-го року насиллям приєднала Литву й Русь-Україну до Польщі, і тим широко відкрила дорогу польському католицтву в Україну. В цей час з'явилися й лицемірні єзуїти, і розпочали свою глибоко обдуману працю запровадження унії в Україні, - щоб нею знищити Православну Віру, а тим і саму Україну.

Єзуїти відразу почали будувати свої школи, добре їх обслуговували, і хитро ловили православних у ці свої липкі сітки. Вони постановили планово затягувати в католицтво русько-українське боярство та інтелігенцію, а простий народ "сам піде за ними". Будуймо свої школи, а вони зроблять те, що хочемо ми!

До того самого приступали й тодішні протестанти, їх провідник, князь Микола Радзивил Чорний, воєвода Віленський, був посвоячений з князем Костянтином Острозьким. Кн. Микола Радзивил став закладати по своїх маєтках різні школи, заклав у Бересті Литовському й друкарню, звідки вийшла в 1563р. відома Радивилівська Біблія [5].

Усе це бачив кн. Костянтин Острозький, і рано переконався, що й Україна-Русь сильно потребує того самого. Організованих шкіл в Україні тоді ще не було, і православне Духовенство одержувало звичайно малу домову освіту. І кн. Костянтин Острозький постановив закласти добру школу в м. Острозі, цебто в своєму столичному місті на Волині. Поспішав це робити, щоб підняти освіту православних, а тим самим дати їм можливість реально боротися з войовничим католицтвом, що вперто сунуло на Україну.

Того часу, в 1677р. впливовий і настирливий єзуїт Петро Скарга випустив свою книгу польською мовою: "Про єдність Божої Церкви", і в ній з'їдливо висміяв православних, що вони не мають шкіл. Більше того, єзуїт твердив, що слов'янською мовою не можна провадити навчання взагалі. Голосно кричав, що українцям зостається одне: єднатися з Римом в унію, а мову приймати польську. І взагалі найкращий вихід - ставати поляками... І як на сміх усій Україні, Петро Скарга присвятив свою розкладову книжку... князю Костянтинові, як найбільшому оборонцеві українського народу та його Православної Віри.

Це був публічний виклик і князеві Острозькому, і всій Україні. Князь Костянтин цей виклик прийняв, і негайно приступив до заснування вищої української школи в м. Острозі. Час на те був дуже відповідний.

Князь Острозький поспішив зі школою. Поспішив, бо ще перед тим задумав надрукувати повну Біблію, яка вийшла в світ 12 серпня 1581 року. На підготовлення біблійного тексту, на заснування нової друкарні, на сам склад величезної Книги потрібний був довгий час і кн. Костянтин спочатку заснував друкарню, а вже пізніше заснував і школу [7].

Закладати школу кн. Костянтин почав в 1577 році, для чого побудував окремий будинок у місті Острозі, у своєму замку.

2.2 Три періоди існування Острозької Академії

Час становлення Острозької Академії (1576-1586)

В історії ОА можна окреслити три періоди. Час її становлення (1576-1586) характеризується великим інтенсивним спалахом. Острозький культурно-освітній центр, який окрім ОА включав ще літературно-публіцистичний гурток та видавництво, залучав до співпраці діячів різних конфесій, ідеологічних та політичних орієнтацій, попри перевагу православного спрямування діяльності осередку. Першим ректором Академії був письменник-полеміст і поет Герасим Смотрицький, родом із Поділля. Як свідчать сучасники і акти костела фарного в Острозі, учні (спудеї) навчались "при Академії Руській під керівництвом руського ректора". Герасим Смотрицький був, безперечно, одним із найвидатніших культурних і освітніх діячів, просвітителів XVI ст. в Україні.

Найвищий розквіт Острозької Академії

Наступний період діяльності ОА - 1587 - поч. 1620-х - час її найвищого розквіту. Вона зав'язала тісні міжнародні стосунки з різними освітніми та науковими центрами Європи, зокрема, з Грецією, Балканськими країнами, а також з Австрією, Литвою, залучила до праці багатьох видатних особистостей того часу - українців та чужоземців, які з'їхались до "міста мудреців", їх набутий у відомих європейських університетах досвід був втілений у діяльність ОА. Про те, що викладання в Академії було на дуже високому рівні і саме тут, в Острозі, зосереджувались великі наукові сили, свідчить видатний діяч української культури, просвітитель і письменник, випускник ОА, архімандрит Києво-Печерської лаври Захарія Копистенський у виданому в 1621р. у Києві монументальному трактаті "Палінодія". Він зазначав, що в Острозі, в ОА було багато ораторів рівня Демосфена, філософів і мудреців, докторів слов'янської, грецької і латинської мов, тут були "славні" математики, астрологи тощо. Серед професорів Академії найвидатнішими були: грек Никифор Кантакузин, славний своєю ерудицією, випускник Падуанської академії; його співвітчизник Кирило Лукаріс, також вихованець Падуанської академії, певний час ректор ОА, згодом патріарх Александрійський та Константинопольський; астроном, математик, доктор медицини, випускник Краківського і Падуанського університетів Ян Лятош (Лятос). Певний внесок у поширення знань про Академію та її гуманітаризацію зробив Симон Пекалід (Пенкаля, Пенкальський), латино-мовний поет, випускник Краківської академії, а також блискучий полеміст Мартин Броневський, якого вважають справжнім автором полемічного трактату, що скрив своє прізвище під псевдонімом Христофор Філалет. Найбільшу славу Острогу принесли українці - визнані публіцисти Смотрицький Герасим і його син Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Василь Суразький (Малюшицький), Клірик Острозький, літератор Делі'ян Наливайко (брат Северина, ватажка козацько-селянського повстання 1593-1596), друкарі, книжники. Вихованці ОА працювали вчителями, перекладачами, літераторами, друкарями, проповідниками, секретарями в державних і приватних установах, ставали релігійними діячами. На жаль, не всі імена зберегла для нас історія. До випускників ОА зараховуються Єлисей Плетенецький, Іов Борецький, що заклали основи майбутньої Києво-Могилянської Академії; Мелетій Смотрицький, талановитий письменник, людина, яка залишила глибокий слід в історії української науки й культури як учений, мислитель, автор славнозвісної "Грамматіки славенської", значення якої було надзвичайно великим, оскільки правила правопису, викладені М.Смотрицьким, стали нормою або моделлю для інших слов'янських мов. Ця книга склала основу для створення російської граматики: на неї спирався М.В.Ломоносов і називав її "Братами ученості". Про вплив "Граматики" М. Смотрицького на "московську" орфографію та літературу писав відомий російський професор О.Архангельський, зазначивши, що "Смотрицькому... значною мірою належить наша граматична термінологія, котра частково залишилася, не дивлячись на спроби Ломо-носова змінити її. Дем'ян Наливайко заснував друкарню в с. Дермані, був одним із зачинателів української літературної мови задовго до І. Котляревського. Захарія Копистенський - відомий церковний культурний діяч, письменник, перекладач, викладач, редактор, видавець "Часослова", автор "Книги о вере единой", знаменитої "Палінодії". Вона оцінювалась як фундаментальний церковно-історичний трактат, як наукова праця, котра відзначалась своєю аргументованістю, багатством зібраних і використаних автором джерельних матеріалів і фактично була першим історіографічним твором в Україні. Випускником ОА був знаменитий гетьман запорозького козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний. В острозькрму культурному осередку разом із Академією постало найпотужніше тогочасне українське видавництво. Діяла кирилична друкарня, де працював визначний східнослов'янський друкар Іван Федоров (Федорович), який разом з іншими культурними діячами видав цілу низку навчальних, богослужбових книг та творів полемічної літератури. Серед них виділяється "Буквар" - перший український підручник, що в 1576р. вийшов з острозької друкарні. Тимофія Михайловича - перший в історії кириличної поліграфії покажчик стародрукованих текстів, шедевр тогочасного друкарства - "Біблія" Острозька (1580-1581), найвидатніша книга Івана Федорова (Федоровича), "Хронологія" білоруського поета-протестанта Андрія Римші. Це - найвидатніші поліграфічні твори і продукція острозької друкарні федорів-ського періоду. Інтенсивна діяльність цієї друкарні (всього було надруковано до 1612 понад 20 видань) сприяла виникненню в Острозі власної папірні, існування якої підтверджується документально протягом 1585-1654. Для потреб студентів і професорів Академії в Острозі при ОА була створена також бібліотека з латинських, грецьких і церковнослов'янських видань (130 з них і зараз зберігаються в ЦНБ ім. В.І.Вернадського НАН України). Як свідчив сучасник Симон (Шимон) Пекалід (Пенкаля, Пенкальський), в 1600 в Острозі "квітне бібліотека, зібрана з немалим трудом". Вражає географія книжкових зв'язків Академії та видавництва з такими країнами та містами: Аравія, Александрія, Константинополь, Афон, Італія, Москва, Білорусія, Польща, Литва. Значний внесок зробила ОА у розвиток образотворчого та музичного мистецтв. Із часом функціонування О А збігається діяльність в Острозі єдиного на Волині значного малярського осередку, студентського присоборного хору та міського цеху музикантів, які зробили значний внесок у розвиток вітчизняної музичної культури. Цьому сприяли зацікавлення В.-К. кн. Острозького хоровим співом та культивування його в стінах Академії. Не випадково ректор Академії згідно з фунданційною грамотою опікувався хором при кафедральному Богоявленському соборі. Учасниками його були студенти. Як наслідок, в Острозі виник відомий серед східнослов'янських народів острозький наспів [9].

У XVI ст. в Острозі проживали поряд з українським населенням значні польська, єврейська та татарська громади, які сприяли формуванню своєрідної острозької міської культури з її етнічною та релігійною толерантністю. Тут декілька століть існувала відома на всю Східну Європу Єшибот - школа коментаторів талмуду. Діяли в Острозі антитринітарський та кальвіністський "збори" зі школами, єзуїтський колегіум.

Занепад ОА, як і всього Острозького культурно-освітнього центру, почався незабаром після смерті В.-К. кн. Острозького і був прямим наслідком переходу міста Острога до спадкоємців. Як свідчить унікальний документ "Постановєнє на Академіє Острозской", датований приблизно після 1629, на потреби Академії ще на початку XVII ст. з більмазького фільварку (окраїна Острога), а також із Завидова та Борисова (під Острогом) й суразьких володінь виконувалися різні повинності, відповідно до "фундушу і листовного надання від світлої пам'яті князя його милості небощика старого (тобто, В.-К. кн. Острозького, який помер 1608) з оренди суразької на школу Острозьку". Можна припустити, аналізуючи цей документ та залучаючи інші свідчення, що припинення надання підтримки і субсидій Академії після смерті кн. В.-К. Острозького призвело до згортання її діяльності. Висококваліфіковані викладачі-чужоземці вже не мали змоги приїжджати до Острога. Почав розпадатися літературно-публіцистичний гурток, згортала свою діяльніть друкарня. Цей процес, однак, тривав біля 10 років і близько 1636р. ОА припинила своє існування.

Все ж вироблена в Острозі система шкільництва не зникла безслідно. Сформований власне тут тип національного вищого навчального закладу православного спрямування слов'яно-греко-латинська академія - був перенесений до Києва і дав імпульс відкриттю Києво-Могилянської Академії, звідки поширився до Молдавії та Москви. У тому, що Київ перейняв естафету українського вищого шкільництва, була закономірність. Саме завдяки "острожанам" близько 1615р. (час поступового занепаду Академії) тут утворилися два культурно-освітні осередки - братство зі школою та літературно-перекладацький гурток з друкарнею при Печерській Лаврі. До їх становлення, зокрема, доклали зусиль Іов Борецький, перший ректор братської школи, та лаврський архімандрит Єлисей Плетенецький. Вже на їх основі Петро Могила у 1632р. зміг заснувати Київську Академію.

Друге народження Острозької Академії

Світло науки, просвітництва і культури, яке запалила ОА, продовжувало горіти протягом віків, і після більше, ніж 350-річної перерви ОА, нарешті, пережила своє друге народження. Зусилля ентузіастів, особливо Острозького науково-краєзнавчого Товариства "Спадщина" ім. князів Острозьких на чолі з першим його головою Петром Андруховим (1924-1996), громадськості, народних депутатів, Рівненської обласної та Острозької міської адміністрацій увінчались довгоочікуваним успіхом. 12 квітня 1994р. опубліковано Указ Президента України Леоніда Кравчука про утворення Острозького Колегіуму, що незабаром отримав статус Вищого (ОВК). Указом другого Президента України Леоніда Кучми від 5 черня 1996р. цей вищий навчальний заклад був перейменований в Острозьку Академію. Таким чином здійснилась історична справедливість про відновлення споконвічної назви цього першого у Східній Європі вищого навчального закладу. Історична доля навіки поєднала ОА та НаУКМА, адже в XVI ст. ОА стала біля джерел створення Києво-Могилянської Академії, а наприкінці XX ст. НаУКМА - біля витоків відновлення ОА [9].

Приміщення сучасної ОА - академмістечко, розташоване у мальовничому куточку Острога на базі будинків колишнього монастиря та середніх навчальних закладів. Загальна площа його будівель (понад 10 тис. кв. м) включає три навчальні корпуси, гуртожитки, їдальню, наукову бібліотеку, спортивний комплекс, медичну частину тощо. Спудеями ОА стають випускники середніх або студенти вищих навчальних закладів, що успішно склали вступний іспит у формі письмового тестування на спеціальності "історія", "культурологія", "економіка", "правознавство". В ОА 1996-1997 навч. році працює 36 викладачів, 67% з яких доктори та кандидати наук. Студенти, які навчаються в Академії, - це, як правило, відмінники навчання, золоті або срібні медалісти, переможці обласних та республіканських олімпіад з окремих предметів, частина з них закінчила навчальні заклади за кордоном. Абітурієнти, які не пройшли за конкурсом, можуть навчатись в ОА на нульовому факультеті, що працює протягом семи місяців з листопада по травень. На нульовому факультеті абітурієнти мають змогу поглибити знання з предметів, які включені у вступне тестування. В ОА навчаються студенти з усіх областей України. Крім того, Академія має ліцензію на навчання іноземних громадян.

У новій ОА створились певні урочисті традиції початку кожного навчального року, зокрема з жовтня 1994р., коли була проведена перша посвята слухачів нульового відділення, яке тоді мало назву підготовчого. Наприкінці серпня 1995р. відбулась урочиста інавгурація (акт проголошення початку першого навчального року нового ВЗО) ОА, назва якого тоді була Острозький Вищий Колегіум, за участю громадськості, представників ВЗО регіону, керівництва Національного Університету "Києво - Могилянська Академія", спудеїв (так називаються студенти цього закладу), їх батьків, родичів та близьких, а в кінці серпня 1996р. в урочистій атмосфері на майдані перед будівлями ОА відбулось відкриття нового академічного навчального року. Під час тих урочистостей всі спудеї - першокурсники урочисто прийняли клятву, в якій обіцяли: "Сумлінно опановувати здобутками світової культури і науки, невтомно долати шлях до істини, а пізнавши її, ніколи не зрадити їй... Бути гідними традицій Острозької Академії, видатних її діячів і вихованців: Костянтина Острозького, Гальшки Острозької, Герасима і Мелетія Смотрицьких, Дем'яна і Северина Наливайків, Івана Федоровича, Петра Конашевича-Сагайдачного, всіх вірних синів і дочок України... Ніколи і ні в чому не зрадити чесноти студентського братства, любити і поважати своїх викладачів... Пронести через усе життя любов до рідної землі, ідеали демократії та гуманізму... Вірою і правдою служити своєму народові, віддавати на його благо свої здібності і здобуті знання, захищати його незалежність і демократію...".

В ОА вже існують дві студентські організації: Студентське Братство і Наукове студентське товариство (НСТ) "Академік".

Студентське Братство ("Братство спудеїв Острозької Академії") є "добровільною, позапартійною, позаконфесійною організацією громадського самоврядування, що діє згідно з Конституцією України, її чинним законодавством, Статутами Острозької Академії та Братства спудеїв". Тут же зазначено, що Братство "є вищою формою студентського самоврядування" Академії. У Статуті Студентського Братства сформульовані його мета та завдання: "Мета БС - реалізація та захист прав і свобод його членів, розвиток їх активності і творчої самодіяльності". У Статуті визначені такі завдання братства спудеїв: "збереження та примноження традицій БС та ОА", "захист престижу, честі й гідності членів БС та ОА", "сприяння всебічному (духовному, інтелектуальному, культурному, фізичному) розвитку членів БС ОА, належній професійній підготовці", забезпечення прав і свобод спудеїв ОА, "надання посильної матеріальної допомоги членам БС ОА із малозабезпечених сімей", "налагодження контактів і співпраці зі студентами інших навчальних закладів України та зарубіжжя", "активна співпраця з адміністрацією та професорсько-викладацьким складом ОА". У березні 1997р. на альтернативних засадах було обрано головою БС О А студ. II курсу гуманітарного ф-ту (спец. "історія") Сергія Глинянчука [3].

СНТ "Академік" (першим головою був обраний Григорій Олійник, студент-історик гуманітар. ф-ту) є громадською організацією, створеною відповідно до Статуту ОА. Товариство засноване з метою реалізації наукових інтересів його членів, розвитку їх активної наукової діяльності і творчого відношення до навчального процесу. Основними завданнями СНТ є: сприяти науковому пошуку студентів у вивченні актуальних проблем наук і дисциплін, що викладаються в ОА; брати участь в організації науково-дослідницької роботи і пов'язаних із нею конференціях; сприяти публікації студентських праць у періодичних та спецільних виданнях. Вже у вересні 1995р. студенти першого курсу ОВК взяли участь у Рівненському обласному конкурсі студентських науково-пошукових робіт. Результати цього конкурсу були дуже обнадійливі і засвідчили високий рівень науково-дослідницької роботи в цьому молодому навчальному закладі. Ухвалою журі цього конкурсу його призерами стали дві студентки ОВК - Н.Ветвінська і Л.Подмайстрович відповідно за спеціальностями конкурсних робіт "культурологія" та "економіка", які серед 30 робіт студентів ВЗО Рівненщини зайняли перші місця.

У 1996р. студентами ОА були подані на черговий обласний конкурс 6 студентських досліджень, з них двоє (Олександр Талавера студ. 2-го курсу економічного фак-ту та Іван Шишкін студ. 2-го курсу гуманітарного фак-ту) були відзначені дипломами, нагороджені грамотами і грошовими преміями. Студенти ОА взяли участь у 1996 в декількох наукових конференціях, зокрема 2-ій Всеукраїнський - "Україна: людина, суспільство, природа", науково- практичному семінарі "Міф. Символ. Свідомість" (всі вони відбулися у Києві), "Християнське виховання молоді на ідеях миру та милосердя" (Рівне).

У квітні 1996р. була проведена перша наукова студентська конференція ОА, на якій працювали дві секції. Вже виданий перший збірник наукових студентських робіт за участю самих студентів, які стали і членами редколегії і здійснили редагування та комп'ютерний набір текстів тез доповідей та повідомлень цієї конференції [2].

В ОА створена Наглядова Рада з числа представників громадськості і визначних керівників промисловості та народного господарства західного регіону України. Першим головою НР ОА став п. Любомир Буняк, генеральний директор Управління магістрального нафтопроводу "Дружба". Для всебічної підтримки і сприяння ОА заснована Міжнародна Консультативна Рада (МКР). В її складі у 1997 - 13 видатних учених і діячів науки різних країн світу. Очолює МКР професор Тарас Закидальський з Канади, яким виділені іменні стипендії для талановитих студентів ОА. У складі МКР, зокрема, професори Дарія Маркусь, Джефрі Міррел, Мирон Куропась, Девід Ріплі (всі із СПІА), радник Фрідрих Джонсон (Швеція), М.Шептицький (Великобританія) та інші.

У липні 1995р. за ініціативою ректорату ОВК було засноване Острозьке Академічне Братство (ОАБ), яке має свій Статут. Президентом ОАБ є ректор ОА, віце-президентом - проректор з наукової роботи ОА проф. М.Ковальський. Мета ОАБ - "об'єднати найвизначніший духовний потенціал - провідних вчених, діячів культури, творчих працівників, громадсько-політичних діячів, які зробили вагомий особистий внесок у розбудову і розвиток Острозької Академії, Острога та Острожчини". Завдання ОАБ полягає у дослідженні історії ОА, Української держави, діяльності видатних острозьких просвітителів, імена яких пов'язані з ОА, відродженні академічних традицій славнозвісної Острозької Академії. Відповідно до ухвали першої сесії Ради ОАБ за вагомий внесок у розвиток національної науки, освіти та культури і розбудову ОА у липні 1995р. було присвоєне звання Академіка ОАБ з врученням дипломів та мантій Академіку НАН України, директору Інституту літератури НАН України Миколі Жулинському, тодішньому Голові Рівненської облдержадміністрації Роману Василишину, Президенту Національного Університету "Києво-Могилянська Академія" В'ячеславу Брюховецькому, проректору з наукової роботи ОА, заслуженому діячу науки і техніки України, доктору історичних наук, професору Миколі Ковальському. У 1996р. звання академіка ОА були надані ще трьом особам: Віталію Бабаку, заступнику міністра освіти України, доктору технічних наук, Любомиру Буняку, голові Наглядової Ради ОА, і Леоніду Кравчуку, першому Президенту України, що своїм указом 1994 р. відновив ОА у формі ОВК.

Модульна система навчання, що запроваджена в ОА, допомагає залучити до читання лекцій кращі інтелектуальні сили ВЗО України та зарубіжжя. В ОА регулярно викладають провідні професори та викладачі як вітчизняних, так і західноєвропейських та американських університетів. Серед них Тарас Закидальський, доктор філософії, професор Торонтського університету (Канада), Віктор Стів, доктор юридичних наук, Віктор Китастий, президент Американського дому в Україні (США) та Зірка Воронка, професор (США), доктори філософії Північно-Іллінойського ун-ту Мирон Куропась, Девід Ріплі, Джефрі Міррел.

ОА - навчальний заклад, що утворює єдиний академічний науково-дидактичний комплекс із Національним Університетом "Києво-Могилянська Академія". Тут вдало поєднуються вітчизняні та зарубіжні навчальні технології. Добре зарекомендувала себе рейтингова система оцінювання знань, що є могутнім мотивуючим засобом у процесі навчання. Для перевірки рівня знань, навичок та вмінь студентів широко застосовується система письмових тестів, яка допомагає регулярно й об'єктивно оцінювати рівень підготовки студентів із різних предметів та вчасно ліквідовувати прогалини в їх знаннях. Студенти ОА мають право вибирати частину навчальних курсів, що складає близько 30% навчального навантаження, а також можуть, за бажанням, навчатись паралельно на двох факультетах. У ВЗО під час вивчення окремих дисциплін, зокрема іноземної мови, використовується диференційоване навчання студентів. У залежності від рівня володіння ними навичками та вміннями з іноземної мови, вони навчаються в різних групах. В ОА вивченню англійської мови приділяється значна увага, оскільки вона, поряд з українською, є другою викладовою мовою в навчальному закладі. Крім того, студенти мають змогу оволодіти ще однією мовою за вибором (польською, німецькою, французькою, іспанською, латинською). В ОА працюють ком'ютерні класи, які обладнані найновішими потужними комп'ютерами. ОА входить до Міжнародної системи "Інтернет". Це дає можливість за допомогою електронної пошти обмінюватись інформацією з науковими та навчальними закладами світу. В ОА функціонує наукова бібліотека. Вона разом з бібліотеками міста становить бібліотечний комплекс і нараховувала в 1996 близько 100 тис. примірників літератури. В Академії 10-15 % літератури іноземними мовами, 70-75 % - підручники і наукова література, 20 % - художня література. Значний внесок у поповнення НБ ОА зробила "Києво-Могилянська Академія", Парламентська національна бібліотека, обласні та наукові бібліотеки України. Бібліотека також поповнюється за рахунок надходжень від вітчизняних та зарубіжних меценатів [7].

Випускникам, що здобули вищу освіту (перший освітній рівень), після 4-х років навчання присуджується перший науковий ступінь - бакалавра наук. Після 5-ти років навчання випускники отримують звання спеціаліста. Тим, хто здобув другий освітній рівень, після 6-ти років навчання і захисту магістерської наукової роботи, присуджується другий науковий ступінь - магістра наук.

2.3 Будівлі сучасної Острозької Академії

Найбільш давні будівлі, де нині розміщується ОА, були зведені в др. пол. XVIIІ ст. і належали ордену капуцинів. 3 квітня 1750 р. кн. Януш Сангушко, ординат Острозький, надав правом фундушовим землі за валами Острога при дорозі, що вела на Дубно, на будівництво капуцинського монастиря. У тому ж році розпочалися будівельні роботи на кошти таборовського старости Самуїла Лубковського. Після смерті Лубковського кошти на будівництво монастиря надав Канут Фелікс Малинський, мечник Волинський. Автором проекту був архітектор Павло Антоні Фонтана (1696-1765), за походженням італієць, з Костелло Вальсольді у північно-західній провінції Комо, придворний архітектор Сангушків. Серед його праць на Україні можна відзначити місіонерський костел та монастир в Ізяславі, костел та монастир капуцинів в Устилузі та палац кн. Сангушків в Ізяславі. До монастирського ансамблю увійшов костел та невеликий корпус келій, прибудований до костелу. На південь від костелу мав бути розташований монастирський парк по променистій центричній схемі. На жаль, цей задум не був реалізований. Костел та монастир будувались одночасно із господарськими спорудами, які розміщувались на схід та південь від корпусу келій. У 1778 костел був освячений під іменем Святої Трійці ксьондзом Францішеком Коморницьким (1733-1780), біскупом Цесарополітанським, суфраганом Луцьким. У 1796 р. в костелі був похований його фундатор Канут Фелікс Малинський. Костел являв собою кам'яну двоповерхову, трьохнефну, з циліндричними склепіннями базиліку, увінчану високим двосхилим дахом з фронтоном. Перехід від верхнього, вужчого, ярусу до нижнього, ширшого, здійснювався за допомогою плавних вигинів волют. Фронтон костелу прикрашало вікно у вигляді чотирьохпелюсткової квітки. Фасад костелу декорований між'ярусним карнизом, іконою над центральним входом та вертикальними тягами, розміщеними відповідно внутрішньому розподілу костелу. З опису 1816 дізнаємося, що фасад храму прикрашали скульптури Св. Франциска Ассізького та Св. Антонія Падуанського. Дах був увінчаний хрестом. Скромні суворі фасади корпусу келій урізноманітнювали карнизи, тяги, наличники вікон. Внутрішнє планування корпусу коридорне, з двостороннім розташуванням приміщень. У костелі знаходилось 8 дерев'яних багато оздоблених вівтарів: Св. Трійці, розіп'ятого Ісуса, Св. Франциска, Св. Фіделікса, Св. Іозефа, Св. Антонія, Св. Фелікса, Св. Тадеуша. Перед костелом розміщувався цвинтар, викладений каменем, посередині якого стояла колона із фігурою Пресвятої Діви Марії. Після польського листопадового повстання 1830 року проти російського царату на Волині було скасовано ряд католицьких монастирів. У 1832 був закритий капуцинський монастир в Острозі, монахи переведені до Старокостянтинова, костельні речі розібрані по інших католицьких монастирях. Споруди та землі монастиря перейшли у власність уряду. Довгий час монастир стояв пусткою. Тимчасово тут були розміщені військові склади. Після появи в Острозі благодійно освітнього Кирило-Мефодіївського братства в 1865 його попечительниця графиня А.Д.Блудова виклопотала дозвіл на передачу йому занедбаної оселі колишнього монастиря. В 1865-1867 з ініціативи А.Д.Блудової та при допомозі уряду монастир був реставрований, а костел перебудований архітектором Глейзером на православну церкву у псевдоруському стилі [11].

В 1923 в будовах монастиря розмістилась польська учительська семінарія. Церква ще залишалась православною. 13 березня 1931 року церква була закрита. В 1937-38 вона знову була перебудована на костел. Псевдоросійське архітектурне декорування було знищено, але повністю відновити первісний вигляд храму не вдалося. Після возз'єднання Західної України з УРСР в костелі був влаштований спортивний зал, в корпусах - педагогічне училище. В перші тижні війни 1941 в монастирі розміщувався госпіталь: у вересні - жовтні 1941 тут функціонувала гімназія, незабаром закрита за розпорядженням німецьких властей; в кінці 1941-1942 - німецькі учительські курси; в 1943 - на початку 1944 - німецький табір, в якому відпочивали військові пілоти. Після закінчення війни в будовах монастиря розмістилось педагогічне училище, в 1956 - середня школа-інтернат. У 1956 було розпочато будівництво типового спального корпусу, в 1957-1958 збудований новий навчальний корпус на 12 класів, який з'єднувався утепленим переходом з корпусом, спорудженим в 1914. В 1986, після закриття середньої школи-інтернату, в її будовах розмістилась восьмирічна школа-інтернат для дітей із затухаючими формами туберкульозу, в 1992 - середня школа № 4, в 1994 - Острозький Вищий колегіум, створений згідно з указом Президента України Л.Кравчука від 12 квіт. 1994, переіменований указом Президента України Л.Кучми від 5 черв. 1996 - в ОА.

РОЗДІЛ 3. ДРУКАРНІ УКРАЇНИ НА ЗЛАМІ XVI-XVII ст. ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ: РЕДАГУВАННЯ І ВИДАННЯ КНИГ

острозький академія книга видання

Після виходу у світ Біблії друкування в Острозі на певний час припинилося. Тривала редакційно-літературна праця, планувалося підвищення наукового рівня школи. Якщо ж ідеться про друкарство, то ініціатива на якийсь час перейшла до інших осередків. Є всі підстави припускати, що князь Острозький і його співробітники співчували заходам львівських міщан щодо викупу друкарського обладнання. Співпрацювали острожани також і з віленськими білоруськими друкарями. 1583 р. після семирічної перерви відновила роботу віленська друкарня Мамоничів, 1586 р. у Вільнюсі видано посібник з граматики та діалектики за рукописом, отриманим з острізької "газофілакії". Під цим словом звичайно розуміють бібліотеку, але можна тлумачити його ширше - як скарбницю, тобто це було образне означення освітнього осередку. Мабуть, маючи на увазі майбутню співпрацю з віленськими друкарями, князь Острозький у 1588 р. погодився на передачу Кузьмі Мамоничу друкарського обладнання, яке було на той час "у ясновельможного пана князя Острозького воєводи київського у місті Константанові". Характерно, що саме у Вільнюсі друкувалися окремі видання на замовлення тодішнього луцького й острізького єпископа Кирила Терлецького [4].

Є підстави для припущення, що не в Острозі, а у Вільнюсі вийшов друком написаний "в академії острозькій" збірник, який містив полемічні твори Герасима Смотрицького "простою" мовою, - "Ключ царства небесного" та "Календар римський новий". У вступі ("До народов руських короткая а пилная предмовка") автор писав про потребу дати відсіч "учителям костела римського", що вели полеміку "так словне c казальниць, яко і письмом з варстатов друкарських". Відзначимо оперативність полеміки: острізький автор критикує брошуру єзуїта Бенедикта Гербеста "Wiary koњcioіa rzymskiego wywody", надруковану в Кракові попереднього року. Якщо ж збірник Смотрицького надрукований таки в Острозі (в ньому, крім шрифтів, що перейшли до Вільнюса, були і шрифти, якими в 90-х роках друкували в Острозі 3), то сталося це не відразу після 1587 р., а значно пізніше. Друкарня в Острозі запрацювала тільки після того, як було підготовано до друку фундаментальні видання творів візантійських богословів. Першим після Біблії датованим острізьким виданням стала велика за обсягом (302 паперові аркуші) "Книга о постничестві" Василія Великого з датою 3 березня 1594 р. У післямові відзначено, що книжка вийшла "повелЂніем и власным коштом и накладом трудом и промыслом" князя Костянтина Острозького. Її надруковано тим самим шрифтом, що й віленське Євангеліє Петра Мстиславця; заставки та ініціали взято з віленських Євангелія та Псалтиря, а гравюра із зображенням Василія Великого стилістично близька до віленських гравюр Мстиславця. Однакова щільність набору дозволяє припустити, що той самий майстер виливав шрифти для віленських видань Мстиславця і для острізької "Книги о постничестві" (а також одношрифтного з нею Часослова 1602 р.). Подібність способів друку є підставою для припущення, що 1594 р. (і пізніше, 1602 р.) в Острозі працював Петро Мстиславець або його учень.

Відбитки з кліше Мстиславця є також в Маргариті - збірнику "слів" Іоана Златоустого, який вийшов у світ 11 червня 1595 року - як і "Книга о постничестві, "промышлением же всем и накладом" князя Острозького. Для цього видання, як і для попереднього, в числі інших було використано тексти, перекладені та відредаговані гуртком князя А.М. Курбського. Упорядником, як припускає І.Мицько, був Василь Андрійович Малюшицький (Суразький), - в усякому разі в кінці тексту є літери В.А.

Видання друком книг візантійських богословів, призначених не для літургічного вжитку, а для самостійного читання, було, за висловом М.П. Кисельова, поштовхом, хоч і незначним, у напрямі розкріпачення друку, розширення його тематичного діапазону [6].

Значні тиражі таких великих за обсягом видань, як "Книга о постничестві" та "Маргарит", ще раз засвідчили великі можливості острізького науково-видавничого осередку, при якому до того ж з 1594-1595 рр. діяла папірня. Такий осередок виявився особливо потрібним в умовах, коли насувалася нова хвиля національно-релігійних конфліктів.

Проголошення в 1596 р. Берестейської церковної унії поставило перед Острізькою друкарнею нові завдання. Ще 1595 року, коли єпископи вели активну підготовку до укладення церковної унії, князя Острозького звинувачували, що він насмілився віддати до друку "бунтівницькі" універсали. У жовтні 1596 р. в Бересті відбулися собор ієрархів, що прийняли унію, і православний собор, який її засудив, а вже в грудні 1596 р. Юрій Рогатинець писав з Острога до своїх колег у Львівському Ставропігійському братстві про прохання К.Острозького "аби позичити письма грецького и словенського для видруковання того сеноду Берестейського, што найборзєй может бити". Отже, планувалося видання матеріалів Берестейського собору грецькою та церковнослов'янською мовами. У 1597 р. протокольний опис православного собору, який засудив собор прибічників унії, було видрукувано польською мовою під назвою "Ekthesis" (у краківській друкарні антитринітарія Олексія Родецького).

Можливо, певна роль у підготовці книги до друку належала острізькому пресвітерові Ігнатієві старшому серед писарів Берестейського собору. Публікація "Ектезису" була дуже своєчасною, оскільки православна церква змогла протиставити свою версію тій, яку подав Петро Скарґа у книзі "Synod brzeski i jego obrona" (Краків 1597). Однак найґрунтовніше книгу Скарґи скритиковано в "Апокрисисі" Христофора Філалета (є підстави вважати, що за цим псевдонімом сховався шляхтич з Великопольщі Мартин Бронєвський), надрукованому польською мовою в друкарні того ж Родецького (1597 або, ймовірно, 1598, післямова датована 31 жовтня 1597 р.), а в українському перекладі - острізькою друкарнею (1598 або 1599 р.). У книзі опубліковано низку документів про підготовку унії й проведено думку, що унія не тільки суперечить інтересам православної церкви, але й може мати небезпечні наслідки для польської держави. Ймовірний автор книжки Мартин Бронєвський був протестантом, видання польського варіанта "Апокрисиса", як і "Ектезиса", в антитринітарській друкарні також є одним з виявів зв'язків діячів, згуртованих навколо Острізької друкарні, з протестантами. Перекладачем "Апокрисису", судячи зі стилю, був літератор, що називав себе "кліриком острозьким" - так він підписав у 1598 р. відповідь на лист Іпатія Потія до князя Костянтина Острозького (Отпис на лист...) 14. "Отпис", відразу ж видрукуваний, дуже негативно оцінював церковну унію і спосіб її впроваджування. До свого твору "Клірик" додав "давно написану" (ним, очевидно, лише перероблену) "Історію о листрикійськом то єст разбойничеськом ферарськом або флоренськом синоді". З усіх спроб розкрити псевдонім "Клірик острозький" найпереконливішою, на наш погляд, є гіпотеза про авторство Гаврила Дорофійовича - пов'язаного з острізькими діячами вчителя, який був кліриком, але не священиком і не монахом. І. Мицько припускав, що "кліриком" назвав себе острізький священик і проповідник Ігнатій [8].

Того ж 1598 року видано написану десять років перед тим збірку ("книжицю") 1588 р. із шести розділів. Її укладачем і автором частини матеріалів був Василь Суразький-Малющицький, який назвав себе просто Василієм. Твір присвячувався, насамперед, полеміці з католицькими богословами з догматичних питань, другорядне місце займає полеміка з протестантами. Використано твори Максима Грека, відчувається вплив послань старця Артемія церковнослов'янською мовою. Укладену Василієм "Книжицю" високо цінував Іван Вишенський, для якого острізьке видання було одним з джерел "ИзвЂщенія краткого о латинских прелестех".

Спрямована проти церковної унії нова "Книжиця" з десяти розділів, що вийшла у 1598 р. і містила вісім листів патріарха александрійського Мелетія Пігаса, лист князя К.-В. Острозького й анонімний ("від афонських монахів") лист князеві Острозькому Івана Вишенського - єдину прижиттєву публікацію одного з творів цього видатного письменника.

Редактором-укладачем "Книжиці" з десяти розділів 1598 р. міг бути той самий Василь Суразький-Малюшицький, який десять років перед тим уклав "Книжицю з шести розділів". У кінці того ж 1598 р. Василь випустив "Правило істинного живота християнського" (Псалтир з возслідуванням); у вступних статтях до цього видання він знову полемізує з католиками, зокрема з питання "о новоутвореном...календарю" [6].

З виданих в Острозі 1598 року шести книжок було дві навчальні (Буквар "Книжка словенская рекомая кграматика" та Часослов), решта чотири тією чи іншою мірою присвячені полеміці з католицькими богословами, критиці способів проведення "партикулярної" церковної унії. Таким чином, незабаром після проголошення унії острізький гурток активізував видавничу діяльність, що цілком зрозуміло в умовах небаченого перед тим загострення релігійно-політичних конфліктів. Як і раніше, склад гуртка та осіб, що з ним співпрацювали, був неоднорідним. В Острозі працював Гаврило Дорофійович, який на початку XVII ст. підтримував єпископат у його конфлікті з братствами, з другого боку, мали ділові контакти з друкарнею видатні діячі братського руху Дмитро Красовський, Юрій Рогатинець. З острізьким гуртком були пов'язані шляхтичі-протестанти Андрій Римша, Симон Пекалід, Мартин Бронєвський. У той же час, друкарня видала і твір православного письменника-аскета Івана Вишенського. Одним з керівників острізького гуртка був Дем'ян Наливайко рідний брат Северина Наливайка. (Пізніше Касіян Сакович, ставши католиком, писав, що, мовляв, "козак Наливайко... вбивав тіла", а "піп Наливайко вбивав душі"). Поряд з православними й протестантами князь Острозький до своїх освітніх акцій залучав і католиків.

Після проголошення унії навіть помірковані православні діячі погоджувалися на видання творів радикально настроєних публіцистів. Однак пожвавлення видавничої діяльності острізького гуртка не тривало довго. В 1598-1599 рр. вийшло кілька книг, а тоді в праці друкарні настала нова перерва. Посилювалися переслідування активних супротивників унії (їх жертвою став, зокрема, протосингел Никифор Парасхес, який помер в ув'язненні в Мальборзькій фортеці). У православних колах виходили на перший план діячі поміркованого крила. Друкована полеміка на деякий час затихла, низка полемічних творів залишилась у рукописах. Всупереч твердженню деяких авторів, не була надрукована написана у 1599 p. відповідь Клірика Острозького "на другий лист велебного отца Іпатія". Не вийшла друком і "Книжка" Івана Вишенського, до якої він (очевидно, за зразком острізької "Книжиці з десяти розділів" 1598 р.) включив десять своїх творів, попередивши їх трьома вступними статтями та переліком розділів. Слід гадати, що "Книжка" готувалася для друку в Острізькій друкарні і що її діяльність Іван Вишенський знав і схвалював.

З видань Острізької друкарні перелому XVI-XVIІ ст. зберігся тільки, і то лише в одному примірнику, Часослов 1602 р., надрукований "ученія ради отрочят". Незабаром після виходу цієї книжки друкарню перенесено до Дерманського монастиря.

В одному з листів 1602 р. князь Костянтин Острозький писав, що доживає останні роки. Готувався поділ (оформлений 1603 р.) Острога між синами старого князя Костянтина православним Олександром, земний шлях якого вже підходив до кінця, та католиком Янушем. Після переходу міста на власність вихованця єзуїтів Януша Острозького важко було б розраховувати на таку, як раніше, підтримку для друкарні. Більш вдалим місцем для її роботи уявлявся Дерманський монастир, де вже раніше велася підготовка до видавничої діяльності. Грамотою 1602 р. князь Костянтин Острозький передав монастир під "общеє житіє чернцам" з тим, щоб приймалися до нього "способнійшіє до науки", для навчання "письма словенського, гречеського і латинського". Очевидно, цей акт мав забезпечити монастир, а тим самим і друкарню, яка туди переносилася, від можливих утисків майбутніх патронів-католиків. З переходом друкарні до Дермані слід пов'язувати і переїзд туди видатних літературних діячів Ісакія Борисковича (пізніше він став єпископом луцьким і острізьким), Йова Княгиницького, врешті Кипріяна, відомого своїми перекладами з грецької мови [8].