Публікація мемуарів на сторінках часопису "Киевская старина": проблематика, систематизація, аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Публікація мемуарів на сторінках часопису «Киевская старина»: проблематика, систематизація, аналіз

Поліщук Т.В

Заснування та видання журналу «Киевская старина» є однією з найяскравіших сторінок в історії суспільно-політичного і культурного життя України кінця ХІХ - початку ХХ ст. З початку свого існування він став центром науково-просвітницької та видавничої діяльності наукової еліти Києва і сьогодні є важливим джерелом з української історії, етнографії, фольклористики, географії, мовознавства, літературознавства тощо. Він згуртував навколо себе провідні сили української наукової інтелігенції. В різний час журнал очолювали видатні діячі українського руху: Феофан Лебединцев (1882-1887), Олександр Лашкевич (1888-1892), Євген Кивлицький (1890-1892), Володимир Науменко (1893-1906) [1,4]. Авторами публікацій журналу були В.Антонович, О.Лазаревський, М.Петров, Б.Познанський, П.Житецький, М.Владимирський-Буданов, В.Іконников, М.Довнар-Запольський та ін. Загалом кількість авторів та кореспондентів «Киевской старины» сягає понад 450 [2,9].

За роки існування часопису в ньому було надруковано величезну кількість матеріалів, видано чимало історичних джерел. У програмі «Киевской старины» зазначалось, що у виданні «.найдут место как самостоятельные исследования по истории южной России, как и собраные материалы для нее - в виде особо ценных исторических документов, мемуаров, хроник, дневников, записок, воспоминаний, рассказов, биографий, некрологов, характеристик, описаний вещественных памятников южнорусской древности и заметок обо всем вообще, что составляет принадлежность и характерную особенность исторически сложившегося народного быта, или служит проявленим народного творчества и мировоззрения, каковы неисследованные обычаи религиозные, правовые и т.д....» [3,157]. Значну частину виданих на сторінках часопису матеріалів складають мемуарні джерела, що відображають різні сторони суспільно-політичного життя, і свідчать про підвищений інтерес до них з боку наукової спільноти. Серед документальних публікацій «Киевской старины», за словами М.Г.Палієнко, джерела особового походження, до яких відносяться мемуари, значно переважають над актовим матеріалом, розробкою і публікацією яких займалися переважно державні установи та наукові товариства. Цей факт не є дивиною, оскільки з середини ХІХ ст. мемуарний жанр набув широкого поширення як одна з форм звернення до минулого і саме історичні часописи виступали ініціаторами написання і публікації таких джерел у ХІХ - на початку ХХ ст. Кількість мемуарної літератури збільшилась вдесятеро у порівнянні з XVm ст. [4,131]. Журнал «Киевская старина» стимулював видання мемуарної літератури з української історії, упорядники спонукали науковців до видання джерел такого характеру, що планувалось у програмі журналу: «Старые дворянские роды Южной России могут сохранить память о себе на страницах нашего издания. и мы надеемся, что отдельные их представители откроют нам свои фамильные архивы, не откажут нам в сообщении своих личных воспоминаний о жизнедеятельности их ближайших предков» [3,159]. Проте, видавці виключно на публікацію мемуарів дворян не орієнтувались, значну увагу було звернено на видання спогадів, записок простого народу «родной старины».

На сторінках «Киевской старины» було опубліковано різні за тематикою та об'ємом мемуари. Серед них - такі відомі історичні пам'ятки, як щоденники М.Ханенка [5], Я.Марковича [6], видані Лазаревським, автобіографії М.Максимовича [7], О.Кістяківського [8], О.Лазаревського [9], спогади про таких видатних діячів української культури, як Т.Шевченко [10], М.Костомаров [11], А.Маркович [12]; численні мандрівні записки, наприклад, М.Д.Іванішева [13] та інші матеріали.

Якщо говорити про науковий інтерес до «Киевской старины», то заснування та діяльність журналу не залишились поза увагою наукової громадськості. Як сама діяльність журналу, так і матеріали, надруковані на його сторінках, досліджувались істориками, мовознавцями, краєзнавцями та спеціалістами інших галузей науки. Існує чимало різнопланових розвідок, присвячених історії і діяльності «Киевской старины». Серед тих, хто досліджував історію журналу та матеріали, надруковані на його сторінках, слід назвати Ю.Короткого [14], В.Матях [15], М.Кучинського [16], О.Кияна [17], М.Палієнко [18], Н.Побірченко [1]. Історії часопису присвячені також і спеціальні наукові (в тому числі дисертаційні дослідження): «Журнал «Киевская старина» в громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок XX ст.)» М. Палієнко [19], «Проблеми історії України XVІ - XVIII ст. у висвітленні журналу «Киевская старина» В.Матях [20], «Журнал «Киевская старина» и украинский литературный процесс конца ХІХ - начала ХХ ст.» М.Кучинського [21], «Журнал «Киевская старина» и вопросы фольклористики на Украине в конце XIX- начале ХХ вв.» А.Іоаніді [22]. Це лише невелика частка тих вчених, які присвятили свої дослідження аналізу матеріалів часопису, що був центром науково-просвітницької діяльності науковців кінця ХІХ - початку XX ст. Не залишилось поза їх увагою і питання дослідження мемуарів на сторінках журналу «Киевская старина», хоча цей аспект розглядався побіжно при вивченні і систематизації усіх матеріалів періодичного видання. У своїх працях автори охарактеризували мемуарні джерела, опубліковані на сторінках часопису «Киевская старина» як невід'ємну складову джерельного комплексу журналу. Найбільш повно дане питання висвітлила М.Г.Палієнко [4].

Загалом на сторінках журналу за час його існування (з 1882 по 1906 рр.) було опубліковано понад 280 мемуарних джерел, представлених автобіографіями, спогадами, щоденниками, записками. Їх значення, обсяг і ґрунтовність М.Палієнко вважає нерівноцінними [4,131]. Дійсно, у своїй більшості вони представлені неповними, часто уривчастими текстами, інколи без початку або закінчення, однак цінність їх безперечна. Висвітлення усієї мемуарної спадщини на шпальтах одного журналу було неможливим. Саме тому видавці обрали метод вибіркової публікації тексту мемуару, його скорочений варіант. Це - прийнятна і давня традиція в археографічній практиці. В спеціальних виданнях історичні джерела друкувались уривками ще у XVШ ст. [23,221] Такий підхід скороченої передачі джерел був необхідним, і обґрунтованим, якщо, звичайно, він здійснювався з позицій археографічного опрацювання джерел і їх підготовки до публікації. У такий спосіб вони сприяли введенню в науковий обіг максимально широкого кола історичних джерел [23,223]. Якщо говорити про рівень археографічного опрацювання документів у журналі «Киевская старина» - він в цілому відповідав вимогам історичної науки останньої чверті ХІХ ст. Джерельні публікації часопису супроводжувала передмова, яка містила археографічну характеристику документа. Науково-довідковий апарат доповнювали підрядкові коментарі з анотаціями [4,144]. Прикладом публікації таких джерел на сторінках журналу є щоденники Станіслава Освеціма [24], Федора Євлашевського [25], Миколи Ханенка [5], Якова Марковича [6], численні записки, наприклад, А.Солтановського [26], автобіографії, зокрема, М.Максимовича [7] та ін. Автори публікацій намагались комплексно охарактеризувати і проаналізувати документи. Часто зазначалось місце зберігання рукопису, давалась характеристика особи автора, повнота і ступінь збереження оригінальних документів, пояснювались палеографічні особливості джерел і відображення їх у публікаціях.

Слід враховувати також те, що на неповноту опублікованих матеріалів журналу впливала цензура, що не допускала до друку матеріал з критикою соціальної та національної політики царського уряду, проукраїнських настроїв. З цензурних міркувань значна частина матеріалів друкувалась під псевдонімами та криптонімами. Проте, незважаючи на низку факторів, на сторінках журналу часто автори намагались якомога повніше опублікувати мемуарні джерела: щоденники, спогади та ін., зберегти структуру і послідовність оригінальних творів. Це робить визначений джерельний комплекс досить інформативним і корисним для історичної науки.

В організаційно-видавничій діяльності журналу «Киевская старина» виділяють три періоди, пов'язані із зміною головних редакторів часопису. В кожен із періодів «Киевская старина» зазнавала певних змін у структурній організації журналу, тематичній спрямованості друкованих матеріалів.

Першим періодом є час 1882 - 1887 років. Це час редакторської діяльності Феофана Лебединцева - одного із засновників журналу, науковця, який власними силами забезпечував життєдіяльність цього наукового органу. Даний період був складним для «Киевской старины» тим, що нагляд цензурних установ був жорстким, перечити догматам політики царського уряду було неможливо. Натяк на українофільство тоді вважався сепаратизмом. Тому редакція була змушена дотримуватись поміркованих поглядів. Упорядники були змушені відмовитися від публікації україномовних документів, так як навіть цитування їх мовою оригіналу було заборонене. Джерела і дослідження, опубліковані в часописі не мали громадсько-політичної спрямованості.

Другим періодом в діяльності журналу є 1888 - 1892 роки - період, коли редакторами часопису були О.Лашкевич (1888 - 1889 рр.), а згодом і Є.Кивлицький (1890 - 1892 рр.). В даний період журнал зазнав певних структурно-організаційних змін, збільшилось коло авторів журналу з числа науковців, викладачів університету і академії, осіб духовного сану, підвищився науковий потенціал публікацій. Через те, що бюджет часопису в даний період збільшився, з'явилась можливість більш ретельно відбирати матеріал для друку. Також збільшилась джерельна насиченість публікацій [4,51-52].

Третім періодом є час 1893 - 1906 роки - редакторська діяльність В.Науменка. У даний період посилилась українофільська спрямованість журналу. Матеріали носили просвітницький характер, що було пов'язано з громадянської позицією редактора. Велася боротьба за дозвіл друкування художніх творів українською мовою. Своє відображення знаходили праці по шевченкознавству. На початку ХХ ст. кількість української художньої літератури на сторінках «Киевской старины» збільшилась удвічі, порівняно з попередніми 1880 - 1890 роками, що раніше складали 1/4 загального обсягу журналу [4,76]. Із зменшенням цензурного тиску відкрилась можливість дослідження нових тем і публікації джерел, що раніше не дозволялось; журнал все більше набуває громадсько-політичного спрямування.

Зміни у організаційно-видавничій діяльності журналу вплинули на рівень публікації на його сторінках мемуарної літератури. Найбільше мемуарів друкувалось в перший період існування журналу, тобто за часів редакторства Ф.Лебединцева. Протягом 6 років на сторінках часопису було опубліковано понад 100 різних мемуарів. В середньому видавалось по 17 мемуарів щорічно. Це щоденники С.Освеціма [24], М.Ханенка [5], спогади про відомих діячів суспільно-політичного руху: Т.Шевченка [10], М.Костомарова [11] та ін. Опубліковані в даний період джерела були різними за видами, жанрами, авторством, тематикою.

Дещо змінюється картина публікації мемуарної літератури в другий період діяльності журналу. Хоча він є найменшим серед всіх інших періодів, проте, не менш важливий. Тоді не лише зменшується число мемуарів, а й змінюється тенденція їх публікації. Звичний синусоїдний принцип продовжується до 1889 року, досягши рекордного числа опублікованих матеріалів і далі простежується різкий спад у даному процесі. Вже в 1891 році «Киевская старина» представила увазі читачів лише одну публікацію [27], однак в досить детальному вигляді, публікуючи її частинами протягом цілого року. В даний період видавалось в середньому понад 10 мемуарів на рік.

Середня кількість опублікованих мемуарів протягом ІІІ періоду існування часопису налічує 9 мемуарів щорічно і в цілому складає 127 мемуарів за 14 років. Це практично вдвічі менше, аніж видано в перший період. Простежується поступове зменшення кількості мемуарної літератури, що друкувалась в «Киевской старине». Піковим є 1895 рік, після цього редактори журналу відводили все менше місця для мемуарних джерел. Таку ситуацію можна пояснити громадсько-політичною орієнтацією редактора журналу, його спрямованістю публікувати більше українських літературних творів.

Чисельний масив публікацій мемуарних джерел на сторінках журналу вимагає певної їх класифікації. Досить цікавою є спроба М.Г. Палієнко класифікувати джерела особового походження, опубліковані в «Киевской старине». У своїй монографії вона наводить такі групи мемуарних джерел:

- мемуари загального характеру, автори яких намагались висвітлити основні події свого життя в контексті суспільно-політичних та культурних рухів епохи;

- група, де автори торкались окремих явищ та подій суспільного життя, які вони спостерігали чи брали в них активну участь;

- спогади про громадських та культурних діячів України ХІХ ст.;

- записки іноземців;

- публікації козацьких щоденників [4,131-137].

Якщо зупинитись на більш детальній класифікації цього специфічного джерельного комплексу, то, на нашу думку, найбільш доцільним принципом класифікації буде обрання тих тем, які порушувались в опублікованих джерелах особового походження. Відповідно до цього, найбільш чисельною групою виступає комплекс мемуарів, які відображають життя та діяльність конкретних особистостей. Сюди відносяться щоденники, спогади, записки, хроніки, автобіографії громадських і культурних діячів та спогади про їх діяльність друзів, знайомих, або випадкових осіб. Даний комплекс джерел стосується різних сторін життя осіб, що відіграли певну роль в історії України. Наряду з особами мемуаристів, їх громадсько-політичною та суспільною діяльністю в джерелах описуються події та факти починаючи від XVI ст., які є надзвичайно цінним та інформативним матеріалом, незважаючи на суб'єктивізм мемуарних джерел.

Наступною групою досліджуваних джерел виступають мемуари, що стосуються військової історії. Найбільш повно у них відображені події козацького періоду в історії України. Звідси можна почерпнути цінні факти з історії проведення військових дій [28], організації устрою козацької держави [29], побутового життя козаків [30], діяльності найвидатніших ватажків [31]. Знайшли своє відображення у військових мемуарах, опублікованих в «Киевской старине» події гайдамацького руху в Україні [32]. Меншою за чисельністю є група мемуарів, що відображає військові події ХІХ ст.

На сторінках журналу «Киевская старина» друкувались мемуари, що мають краєзнавчий характер, тобто висвітлюють історію, побут населення України, регіональні особливості життя українців. Ці матеріали є джерелом з історії окремих населених пунктів нашої країни [33], торкаються особливостей побуту її мешканців [34]. Слід зазначити, що саме відродження культурного життя сприяло підвищеному інтересу тогочасних науковців до краєзнавчих досліджень. Мемуарна література, опублікована на сторінках часопису знайомить читачів з проведенням ярмарок в Україні [35], вертепів [36], інших народних свят [37].

Важливим джерелом мемуарної літератури є мандрівні записки. В «Киевской старине» їх опубліковано чимало, при чому авторами їх були не тільки вітчизняні мандрівники [13], які фіксували найбільш цікаві моменти з історії та побуту українців, а й іноземці, зокрема росіяни [38]. Цікавила Україна і мандрівників із Західної Європи [39], які залишили свої враження і їх спогади друкувались на сторінках часопису. Загалом М.Палієнко нарахувала 13 записок іноземців XVI - початку XVIII ст. про Україну, що були опубліковані в журналі. Серед них - «Отрывки о нравах татар, литовцев и москвитян» М.Литвина, «Описание войны Ивония, воеводы волошского» Л.Горецького, «Дневник» Е.Лясоти, «Записки о Хотинской войне» Я.Собеського, «Описание Украины» Г.Боплана, «Дневник военных действий, происходивших между войсками коронным и запорожским в 1637 и 1638 годах» С.Опольського [4,133] та ін. Упорядники вибирали ті розділи, які відображали події в Україні, тому інформація вміщувалась, переважно, в уривках, проте рівень археографічних публікацій цих джерел був досить високим.

На сторінках журналу «Киевская старина» знайшла своє відображення релігійна тематика. Положення програми часопису говорить: «церковно-религиозному быту южнорусского народа . в часности быту и положению духовенства, взаимных отношений его и паствы, по важности сего предмета, мы готовы отвести одно из видных мест в нашем издании, рассчитывая при этом на содействие любителей и знатоков старины в его собственной среде» [3,159]. Поміж інших матеріалів, що інформують про церковне життя України, діяльність богословів, тут чимало творів особового походження. Сюди відноситься і мемуарна література, що є джерелом з історії церкви в Україні. Основну масу таких джерел становлять твори, створені самими священиками, а саме їх щоденники, записки, спогади, також спогади наближених осіб. Серед них - записки Петра Могили [40], щоденник митрополита Серапіона [41], численні записки священиків [42], їх автобіографії [43], мемуарна література віруючих людей [44]. Наявність у «Киевской старине» матеріалів з церковної тематики є питанням цілком закономірним, оскільки суспільство кінця ХІХ - початку XX ст. не можна розглядати окремо від духовного життя, у якому церковні цінності були одним із вирішальних чинників у їх світогляді. Крім того, церковні діячі були також упорядниками досліджуваного часопису, тому актуальність питання публікації церковних матеріалів не викликає сумніву.

Окремим блоком мемуарної літератури виступають мемуари, що розкривають стан української освіти, хоча за чисельністю дана група значно поступається попереднім. Питання розвитку вищої освіти в джерелах особового походження на сторінках журналу практично не порушувалось. Мемуари «Киевской Старины» розповідають про історію життя гімназій, училищ, семінарій. Вони представлені спогадами, щоденниками, записками священиків та учнів. Більшість інформації про стан освіти викладена про навчальні заклади духовного спрямування. Одним із найяскравіших прикладів мемуарної літератури цієї групи є уривок із щоденника митрополита Серапіона про Київську гімназію [45], спогади про Немирівську [46], Білоцерківську гімназії [47], Богуславське духовне училище [48] та ін. Даний матеріал допомагає не лише розкрити стан системи середньої освіти в тогочасний період, а й висвітлити побутові сторони життя учнів та учителів.

Журнал «Киевская старина» був унікальним виданням кінця ХІХ - початку ХХ ст. Одночасно з ним в Києві видавались і інші часописи, проте вони публікували значно менше мемуарних джерел. Прикладом такого часопису є «Киевские епархиальные ведомости», в якому значну частину опублікованого матеріалу займали джерела з історії церкви та духовного життя. Порівнюючи зміст опублікованих матеріалів даного видання з «Киевской стариной», можна констатувати, що число мемуарної літератури тут значно поступається «Киевской старине». Мемуари, опубліковані тут, в основному стосуються духовних осіб: це спогади про життя церкви, діяльність священиків тощо. Це є закономірним з огляду на характер та призначення часопису. Не просто знайти рівних досліджуваному журналу і серед інших видань сучасного йому періоду. Тому видання «Киевской старины» було знаковою подією в науково-громадському житті суспільства.

Таким чином, в період з 1882 року по 1906 рік часопис «Киевская старина», не дивлячись на скрутні умови свого існування, залишив на своїх сторінках чималий пласт джерельного матеріалу з національної історії, що і сьогодні досліджується науковцями. Значну частину матеріалу складають мемуарні джерела, що є об'єктом вивчення у даній статті. Вони представлені щоденниками, записками, спогадами, автобіографіями тощо. Кожний період в історії часопису характерний своєю специфікою, що відобразилось на публікації корпусу мемуарних джерел. Проте, всі вони - важливе джерело з історії України, перебігу військових подій, церковного, освітянського життя.

Література

журнал старина козацький видання

1. ПобірченкоН.С. Проблеми освіти на сторінках часопису «Киевская старина» (1882-1906). - К.: Науковий світ, 2000. - 91с.

2. Палієнко М.Г. «Киевская старина» (1882-1906): Хронологічний покажчик змісту журналу - К.: Темпора, 2005. - 480с.

3. Програма історичного журналу «Киевская старина», затверджена міністром внутрішніх справ М.П.Ігнатьєвим 17 жовтня 1881р. // Палієнко М.Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - К.: Темпора, 2005. - С.157-160.

4. Палієнко М.Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок XX ст.). - К.: Темпора, 2005. - 384 c.

5. Лазаревський А. Дневник генерального хорунжего Николая Ханенка (17371753) // Киевская старина (далі - КС). - Приложение. - 1884. - №№ 3-6,8-11; 1885. - №№ 3-4,6-7,9,12; 1886. - №№ 4-5,7-12.

6. Лазаревський А. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича // КС. - 1893. - №№ 1, 3-6, 10-12; 1894. - №№ 1-6, 11-12, 1896. - №№ 4-12.

7. Автобиография Мих.Алек.Максимовича // КС. - 1904. - № 9. - С.322-346.

8. Александр Федорович Кистяковский (Биографический очерк, с отрывком из рукописной автобиографии его) // КС. - 1895 - № 1/2/3. - С.1-43.

9. Отрывки из автобиографии Александра Матвеевича Лазаревского // КС. - 1902. - № 6. - С.470-494.

10. Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831-1861) // КС. - 1882. - № 10. - с.66-77; Воспоминание о Шевченке // КС. - 1883. - № 9. - с.320-322; Воспоминание о Т.Шевченке его случайного ученика // КС. - 1885. - № 2. - С.229-240.

11. Воспоминания о последних годах жизни Н.И.Костомарова // КС. - 1885. - № 6. - С.219-237; Воспоминания о Н.И. Костомарове // КС. - 1890. - № 1. - С.22-34; 1891. - № 7. - С.75-84.

12. К воспоминаниям об Аф.Вас. Марковиче // КС. - 1893. - № 5. - С.263-271; Случай с Марковичем, историком Малороссии в Лебедине (Из рассказов старожила) // КС. - 1897. - № 1. - С.4-7.

13. Путевые заметки Н.Д.Иванишева // КС. - 1882 - № 10. - С.78-88.

14. Короткий ЮА. З історії створення першого історичного журналу на Україні // Український історичний журнал (далі - УіЖ). - 1972. - № 1. - С.125-127

15. Матях В. Біля витоків «Киевской старины» // УІЖ. - 1992. - № 1. -

16. С.142-150.; Історія українського козацтва в публікаціях журналу «Киевская старина» // УІЖ. - 1992. - № 9. - С.26-36.

17. Кучинський М. «Киевская старина» - це моє третє дитя. // КС. - 1995. - № 3. - С.107-112.

18. Киян О. З історії видання «Киевской старины» // КС. - 1996. - № 4-5. - С.4-10.

19. Палієнко М. Діяльність редакції «Киевской старины» в оцінці жандармського агента (1900р) // Київська старовина. - 1997. - № 1-2. - С.74-85.; Повернення із забуття: портрет вченого, журналіста, видавця Володимира Науменка. - К., 1998. - 40 с.; «Киевская старина» в боротьбі за українську мову як мову науки та літератури // Дослідження з філології: Зб. наук. праць. - К., 1994. - Вип.3. - С.94-106.

20. Палієнко М.Г. «Журнал «Киевская старина» в громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок XX ст.)»: Автореф. дис. канд. іст. Наук. - К., 1994. - 20с.

21. Матях В.М.«Проблеми історії України XVI - XVIII ст. у висвітленні журналу «Киевская старина»: Автореф. дис. канд. іст. Наук. - К., 1993.

22. КучинскийН.В. «Журнал «Киевская старина» и украинский литературный процесс конца XIX - начала XX ст.»: Автореф. дис. канд. филол. Наук. - К., 1990.

23. Иоаниди А.Л. «Журнал «Киевская старина» и вопросы фольклористики на Украине в конце XIX - начале XX вв.»: Автореф. дис. канд. филол. наук. - К, 1969.

24. Копенев А.И. О сокращенных изданиях массовых источников XVIII в. // Археографический ежегодник за 1977 год. - М.: «Наука», 1978. - С.221-225.

25. Дневник Станислава Освецима // КС. - 1882. - № 1, 2, 5, 6, 9, 11, 12.

26. Дневник новгородского подсудка Федора Евлашевского (1564-1604) // КС. - 1886. - № 1. - С.124-160.

27. Отрывки из записок Автонома Акимовича Солтановского // КС. - 1892. - № 4-9, 11-12; 1893. - № 3-9, 11-12; 1894. - № 1,3.

28. Записки Михаила Чайковскаго (Садык-паши) // КС. - 1891. - № 1-12.

29. Повесть об осаде г.Михайлова гетманом Сагайчачным // КС. - 1885. - № 12. - С.684-689.

30. Запорожские выборы и порядки 2 половины XVII века (по современным описаним)// КС. - 1883. - № 5. - С.127-139; Изразсказов о запорожцях и гайдамаках // КС. - 1886. - № 8. - С.758-760.

31. Жизнь запорожский козаков по рассказу современника-очевидца.// КС. - 1883. - № 10. - С.497-510

32. Свидетельство современника о Наливайке // КС. - 1895. - № 1/2/3. - С.54-55.

33. Материалы для истории Гайдамаччины // КС. - 1888. - № 11. - С.307-325.

34. Чернигов 80 лет тому назад // КС. - 1888. - № 8. - с.55-62; Три «черкасские» слободы XVIII в по современному их описанию // КС. - 1887. - № 6-7. - С.559-566; Село Сахановка каневского уезда и кн. П.ПЛопухин // КС. - 1897. - № 7-8. - С.20-26.

35. Украинская деревня второй чверти нынешнего столетия по воспоминаниям детства // КС. - 1882. - № 9. - С.457-485; Картинки народной жизни (из эпохи перехода от казачества к крестьянству) // КС. - 1883. - № 9. -

36. С.199-236; «Пошисть» (рассказ из быта крестьян черниговской губернии) // КС. - 1895. - № 7-8. - С.185-210.

37. Необыкновенная ярмарка // КС. - 1883. - № 9. - С.301-309; Бердычевская ярмарка (из воспоминаний шляхтича, относящихся к 1823 году) // КС. - 1893. - № 6. - С.428-458; Воспоминание роменского старожила об Ильинской ярмарке // КС. - 1895. - № 7. - С.47-65.

38. Вертеп в Купянском уезде Харьковской губернии // КС. - 1884. - № 3. - С.512-515; Вертеп в Духовщине (уезном городе смоленской губернии // КС. - 1883. - № 3. - С.659-667.

39. Вечер в день Купала // КС. - 1899. - № 6. - С.98-100; Праздник (из воспоминаний польского шляхтича о событиях в юго-западном крае 1819-1824) // КС. - 1897. - № 12. - С.311-331.

40. Путешествия в Малороссию академика Гильденштедта и кн. И.М. Долгорукого // КС. - 1893. - № 2. - С.274-292.

41. Приключение английского путешественника в Миргородщине в 1888г// КС. - 1990. - № 3. - С.135-138; От Случи до Буга // КС. - 1890. - № 5. - С.342-363.

42. О современных подвижниках в православной церкви (в записках П.Могилы) // КС. - 1882. - № 4. - С.15-24.

43. Серапион, митрополит Киевский // КС. - 1883. - № 9. - С.88-134.

44. Из записной книжки Южно-русского священника 1725г // КС. - 1886. - № 9. - С.191-194.

45. Автобиография южно-русского священника первой половины XVIII в. // КС. - 1885. - № 2. - С.191-194.

46. Из воспоминаний отшельника К-ской пустыни // КС. - 1887. - № 12. -

47. С.717-760; Отрывок из записок паломника первой половины XVII века о Киеве // КС. - 1890. - № 2. - С.344-346.

48. Хроника киевской общественной гимназии по дневнику митрополита Серапиона // КС. - 1884. - № 7. - С.423-446

49. Две ревизии (немировская гимназия 40-х годов) // КС. - 1893. - № 2. - С.444-453.

50. Белоцерковская гимназия // КС. - 1900. - № 11. - С. 218-243; № 12. - С.401-430.

51. Богуславское духовное училище (по школьным воспоминаниям) // КС. - 1894. - № 9. - С.415-433; № 10. - С.25-39; № 11. - С.271-278

Размещено на Allbest.ru