Роль газети "Терджиман" у пропаганді реформаторських процесів у мусульманській громаді Російської Імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

Роль газети „Терджиман” у пропаганді реформаторських процесів у мусульманській громаді Російської Імперії

Богданович Ігор Олександрович

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена потребою фундаментальної розробки історичних аспектів етно-конфесійної проблематики, тому що, як свідчить досвід, конфлікти на релігійному чи національному ґрунті можуть призвести до негативних глобальних наслідків. Саме їх необхідно уникати і прагнути до реальної культурної взаємодії, взаємопорозуміння та взаємоповаги. Отже, наукові дослідження мають здійснюватися у напрямку розробки нагальних питань міжетнічної консолідації, міжконфесійного та міжкультурного діалогу.

Одним із найбільш показових прикладів такої діяльності стала робота видатного кримськотатарського просвітителя, громадського та культурного діяча Ісмаїла Гаспринського (1851-1914) зі створення газети „Терджиман”. Недарма Президент України Л.Д. Кучма цілком переконаний у тому, „що у незалежній Україні, що стала матір'ю людей усіх національностей, які живуть на її землі, ідейна та творча спадщина видатного мислителя і гуманіста слугуватиме надійній інтеграції в українське суспільство, миру і консолідації”.

Саме кримськотатарська газета „Терджиман” довгий час була єдиним тюркомовним виданням, яке намітило орієнтири соціального, духовного та культурного розвитку тюркомовних народів, принаймні Російської імперії на межі ХІХ-ХХ ст. Окрім цього, кілька запланованих прогресивними представниками інтелектуальної еліти різних тюрко-мусульманських народів просвітянських, релігійних, громадських, культурних та суспільно-політичних проектів були реалізовані саме за безпосередньої участі та допомоги цієї газети. По суті, вона на кілька десятиліть стала найбільш повним і концентрованим віддзеркаленням громадських, релігійних, просвітянських та загальнокультурних питань у житті багатьох тюркських народів, які сповідували ісламське віровчення. Газета „Терджиман” стала для них національною гордістю, культурною пам'яткою, яка об'єднувала й об'єднує мусульманські тюркомовні народи та етнічні групи.

Об'єктивне, неупереджене осмислення ролі газети у пропаганді реформаторських процесів у мусульманській громаді Російської імперії створює можливість вирішення актуальної наукової проблеми та використання накопиченого досвіду за сучасних умов державотворення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає у тому, що воно здійснюється в рамках держбюджетної теми Таврійського національного університету ім. В.Вернадського „Етнокультурні проблеми народів Криму” -- шифр реєстрації 169/97). Ця тема відповідає Координаційному плану Міністерства освіти і науки України „Історія етнонаціональних процесів в Україні” (реєстраційний номер програми -- 05-04-МВ/97).

Об'єктом дослідження є реформаторські процеси у суспільно-політичному, громадському, духовному та культурному житті тюрко-мусульманських народів Російської імперії.

Предметом дослідження є матеріали газети „Терджиман” та їх роль у реформаторських перетвореннях у просвітянському, релігійному, суспільно-політичному та культурному житті мусульманської громади Російської імперії періоду 1883-1905 рр. і відомих як „джадидизм” (від „усуління ролі і джадід” -- „новий метод” навчання; у широкому розумінні „обновленство”).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період започаткування та розвитку газети „Терджиман” як загальнотюркського поборника реформаторських процесів у мусульманській громаді Російської імперії. За загальновизнаною думкою, це припадає на період з 1883 р. по 1905 р. Саме в цей час, за висловом академіка А.Ю. Кримського, газета „Терджиман” набула „спільно-тюркської” ваги. Із 1905 р. по 1918 р. видання фактично перетворилося на регіональне кримськотатарське, хоча й подекуди зберігало певний авторитет (до смерті у 1914 р. І.Гаспринського). Але цей часовий проміжок уже виходить за межі теми дисертаційного дослідження.

Територіальні межі дослідження зумовлені ареалом постійного проживання тюрко-мусульманських народів, насамперед тих, які мешкали в Російській імперії (Закавказзя, Кавказ, Крим, Поволжя, Приуралля, Російський Туркестан, Сибір тощо). В окремих випадках рамки розширюються до сусідніх тюркських або ісламських країн (Східний (Китайський) Туркестан, Північна Персія, Туреччина тощо).

Мета дослідження полягає у комплексному висвітленні ролі газети „Терджиман” у пропагаді та здійсненні реформаторських процесів у мусульманській громаді Російської імперії за умов виникнення та розвитку обновленських джадидистських тенденцій.

Згідно із метою ставляться такі дослідницькі завдання:

- узагальнити історіографічну спадщину та проаналізувати джерельну базу з історії газети „Терджиман”;

- послідовно висвітлити стан народної освіти й окреслити основні напрямки розвитку просвітянських процесів за матеріалами цього видання;

використовуючи публікації газети, дати оцінку ситуації в релігійному житті мусульман та показати напрямки реформ органів конфесійного самоврядування;

вивчивши численні матеріали „Терджиману”, з'ясувати основні причини виникнення мусульманських благодійних громад та мусульманських товариств взаємодопомоги;

спираючись на статті видання, висвітлити основні чинники та процес виникнення політичного руху серед тюрко-мусульман;

проаналізувати розвиток ідеології джадидизму, відображеної в основних художніх творах І.Гаспринського, опублікованих у газеті „Терджиман”;

комплексно співставити зміст газетних публікацій „Терджиману” та основні напрямки реформаторських процесів в мусульманському середовищі Російської імперії і визначити їх взаємозв'язок.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у постановці самої проблеми і розв'язанні низки конкретних дослідницьких завдань щодо газети „Терджиман” як виразника реформаторських ініціатив та процесів у мусульманській громаді. Використання історіографічної спадщини та численних матеріалів газети дозволило вперше комплексно розглянути загальноетнічні, культурні та просвітянські питання розвитку багатьох тюркомовних народів, в першу чергу кримських татар.

Залучення інформації з різних місць країни, де мешкали тюркські етноси, сприяло об'єктивному аналізові стану та розвитку джадидистського реформаторського руху в питаннях просвіти. На основі цікавих та достатньо повно висвітлених фактів уперше вдалося синтезувати і викласти джадидистське бачення напрямків реформування конфесійного життя тюрко-мусульманських народів. Із застосуванням численних матеріалів видання окреслено напрямки дій щодо оновлення та розвитку громадської діяльності джадидистів від створення мусульманських благодійних громад, мусульманських товариств взаємодопомоги до виникнення національно-ліберального суспільно-політичного руху.

Вперше в історичній науці розкрито програму реформаторів, яку вони пропонували сучасникам-одновірцям на ґрунті європейського науково-технічного розвитку, збереження мусульманської духовності та культури. Соціологічний аналіз літературних творів І.Гаспринського доводить, що джадидисти жорстко критикували стан мусульманської громади. Не ідеалізуючи індустріально розвинене європейське життя, вони запропонували своєрідний цивілізаційний симбіоз.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання одержаних результатів при написанні узагальнюючих наукових праць та монографічних досліджень з історії ісламу і тюркомовних народів, а також при читанні загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах. Матеріали дисертації можуть бути враховані урядовцями та відповідними службами під час опрацювання політики держави щодо економічно впливових та динамічних мусульманських і тюркських країн. Вони допоможуть у справі налагодження культурного та духовного діалогу з народами, які сповідують ісламське віровчення та належать до тюркської мовної групи.

Апробація результатів дисертації пройшла на наукових конференціях різного рівня: Міжнародній науково-практичній конференції „Исмаил-бей Гаспринский -- великий сын крымскотатарского народа” (Сімферополь, 14-16 травня 2001 р.); Міжнародній науковій конференції „Исмаил Гаспринский -- просветитель народов Востока” (Москва, 1-5 листопада 2001 р); V Сходознавчих читаннях А.Кримського (Київ, 10-12 жовтня 2001 р.); Міжнародній науковій конференції „Языки Крыма в информационном пространстве Европы” (м.Алушта, 10-11 травня 2002 р.); Республіканській науково-практичній конференції „Крымскотатарская школа в поликультурном образовательном пространстве Крыма” (Сімферополь, 14-15 червня 2002 р.). Матеріали дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії України та допоміжних історичних дисциплін ТНУ ім. В.Вернадського.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у 8 публікаціях, в тому числі 5 статтях у провідних фахових наукових виданнях.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів (10 параграфів), висновків, списку використаних джерел та літератури (409 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 180 сторінок.

Основний зміст роботи

газета терджиман національний гаспринський

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначено об'єкт та предмет дослідження; розкрито новизну одержаних результатів; окреслено хронологічні та географічні межі роботи, її мету і структуру; показано практичне значення та апробацію отриманих результатів.

Розділ 1. Історіографія, джерела та методика дослідження газети „Терджиман” -- розглядається стан наукової розробки проблеми, подається огляд джерел, а також розкриваються методологія і методи дослідження.

1.1. Історіографія діяльності газети „Терджиман”. Для об'єктивного дослідження історії газети „Терджиман” нами проведено періодизацію історіографічної спадщини досліджуваної проблеми та запропоновано її поділ на російську дореволюційну, радянську та сучасну. Радянську історіографію проблеми в свою чергу можна розділити на окремі етапи, які відображають ставлення комуністичних ідеологів до кримських татар та джадидистських реформ узагалі. У зарубіжних дослідженнях окремі етапи не виокремлюються, тому що вони віддзеркалюють загальний фон процесу вивчення газети „Терджиман” зі всіма досягненнями і втратами. З цього видно, дослідники яких країн у той чи інший проміжок часу були найактивнішими у вивченні минулого газети та її матеріалів.

Одним із перших, хто звернув увагу на публікації „Терджиману”, був М.І. Ільмінський, який уже в грудні 1883 р. у своєму листі до К.П. Побєдоносцева писав про особистість видавця, мову, граматику, термінологію, зробив перші аналізи змісту газети „Терджиман” та виокремив цілі, які ставило це видання. Власне, з цього часу розпочалася „російська” доба історіографічних досліджень історії газети та її матеріалів. Послідовник і учень М.І. Ільмінського М.П. Остроумов, критикуючи просвітянську та громадську позицію І.Гаспринського, досить широко користувався матеріалами газети „Терджиман” у своїх сходознавчих студіях. Звертали увагу на газету і видатні сходознавці того часу: В.В. Бартольд, О.М. Самойлович, В.О. Гордлевський, А.Ю. Кримський, В.Д. Смирнов та інші.

У той час матеріали „Терджиману” аналізували й визначні європейські орієнталісти, серед яких треба назвати угорського вченого А.Вамбері та німецького ісламознавця М.Хартманна.

Досить уважно слідкували за публікаціями газети сходознавчі видання того часу. Серед таких орієнталістичних часописів слід звернути увагу на французький „Revue du Monde Musulman” та російські „Мир ислама” і додаток до „Православного собеседника” під характерною назвою „Инородческое обозрение”.

Із встановленням радянської влади певний час газета „Терджиман” розглядалась як явище прогресивне. Найбільш детально на той час описав біографію І.Гаспринського та проаналізував його літературний і публіцистичний доробок Дж.Валідов. Крім нього серед дослідників тієї доби треба назвати А.Асанова, Г.Губайдулліна, А.Лятиф-заде, А.Одабаша та І.Кая. Деякі відомі радянські політичні діячі 20-х р.р. ХХ ст. теж перебували під впливом газети „Терджиман” і використовували її матеріали. Серед них треба згадати Н.Наріманова та М.Султан-Галієва.

Продовжували ставитися до газети „Терджиман” як до національного надбання кримських татар та інших тюркомовних народів Російської імперії визначні громадські діячі, які не сприйняли радянську владу й опинилися в еміграції. Серед них треба відзначити Дж.Сейдамета, А.Зіхні, К.Абдуллаогли, Ю.Акчуріна, М.С.Арсала та інших.

Із закріпленням комуністів на політичній арені СРСР почався процес боротьби проти національно-культурного надбання народів Російської імперії, у тому числі і тюрко-мусульманських. З формуванням радянської історіографії уже наприкінці 20-х -- на початку 30-х р.р. ХХ ст. розгорнувся активний процес шельмування І.Гаспринського, вилучення його творів зі скарбниці тюркської літературної спадщини, що означало фактичну заборону вивчати матеріали газети „Терджиман”. У Криму та поза його межами творчість І.Гаспринського критикували А.Озенбашли, Т.Боятжієв, М.Ф. Бунегін, А.К. Бочагов і Г.Касимов.

У другій половині 30-х р.р. ХХ ст. було вироблено компартійну позицію щодо газети „Терджиман”. Реально це був своєрідний пік паплюження образу тюрко-мусульманського просвітителя, перекручення його ідей і таврування публікацій. Серед критиків найпомітнішим було ім'я Л.І. Климовича.

На Заході вивчення доробку І.Гаспринського не припинялося. Але й воно значною мірою було обумовлене ідеологічними потребами. Так, наприклад, німецький вчений Г. фон Менде досить ретельно вивчав тюркологію й оцінював значення „Терджиману” для тюрко-мусульманських народів Російської імперії в антиросійському спрямуванні.

У 40-х -- 50-х р.р. ХХ ст. ставлення до І.Гаспринського та його газети „Терджиман” майже не змінилося. Крім цього, у зв'язку з відомими діями комуністичного керівництва щодо депортації багатьох народів доробок просвітителя і матеріали видання у дослідженнях майже не використовувалися. Якщо „Терджиман” і згадувався, то тільки з негативною оцінкою. Це можна простежити на прикладах творів Л.І. Климовича та Т.Н. Кари-Ніязова.

З іншого боку, західні вчені намагалися дотримуватися більшої об'єктивності й визнавали прогресивною позицію газети „Терджиман”. Серед таких дослідників треба виокремити Е.Кірімаля та Г.Бурбієля.

Із другої половини 50-х р.р. ХХ ст. в публікаціях радянських учених стали з'являтися згадки про газету „Терджиман”. Але вони були образливими, політично та ідеологічно заангажованими. Поміж таких дослідників треба зазначити М.Х. Гайнулліна та І.С. Брагінського.

У 60-х р.р. ХХ ст. радянські сходознавці визнавали, що газета „Терджиман” мала певні прогресивні набутки. Але зовсім відмовитися від необ'єктивної критики їм не вдалося. Про це свідчать роботи Х.Х. Хасанова.

З іншого боку, західні орієнталісти намагалися використати ім'я І.Гаспринського та його газету „Терджиман” в антирадянській та антикомуністичній боротьбі. Серед таких праць є характерною стаття О.Беннігсена та С.Лемерсьє-Келькеже.

70-і р.р. ХХ ст. позначилися певним інтересом дослідників до наукового осмислення теоретичного і практичного надбання І.Гаспринського. Цьому могло допомогти тільки широке використання його творчої спадщини та численних публікацій газети „Терджиман”. Серед таких учених треба назвати насамперед американців Т.Куттнера та Е.Лаззеріні.

У 80-х р.р. ХХ ст. радянські вчені згадували „Терджиман” уже майже без використання ідеологічних ярликів. Серед тих, хто розумів значення кримськотатарської газети „Терджиман”, можна назвати А.Г. Карімулліна, В.М. Кулієва та А.Ахмедова. Проте з класових позицій продовжував оцінювати видання Р.У. Амірханов.

Західні орієнталісти намагалися й далі активно продовжувати вивчення спадщини І.Гаспринського та використовувати її й у пропагандистсько-політичних цілях. У цьому напрямку була помітною діяльність школи О.Беннігсена, який друкував свої статті, інколи у співавторстві із М.Броксап та С.Вімбуш, з використанням публікацій газети „Терджиман”. Тоді ж продовжували займатися біографією І.Гаспринського та історією його газети американські науковці Е.Лаззеріні та А.Фішер.

Із другої половини 80-х р.р. ХХ ст. визначилися нові орієнтири у вивченні кримськотатарської історії та культури в СРСР. Як не дивно, вони були започатковані Л.І. Климовичем у статті „На службе просвещения. О первой тюркоязычной газете „Терджиман” и ее издателе И.Гаспринском”. Дослідник суттєво переглянув свої попередні погляди й погодився з великим прогресивним значенням газети. Цей висновок підтримали кримськотатарські письменники Р.Фазил та С.Нагаєв.

Переломним моментом у „реабілітації” газети „Терджиман” і діяльності її видавця став 1991 р., коли проводилася міжнародна наукова конференція „Исмаил Гаспринский -- выдающийся крымскотатарский просветитель и гуманист” (Сімферополь, 1991), присвячена 140-річчю І.Гаспринського. Із статтями у провідних наукових виданнях виступили відомі науковці та сходознавці С.М. Червонна, Ю.М. Кочубей, А.Куркчі, Е.Байрамов, Р.Фазил та інші.

Водночас розпочався процес активного використання творчої спадщини І.Гаспринського у дисертаційних працях. Серед них слід відзначити дослідження А.Е. Аблаєва та В.Ю.Ганкевича.

З початку 90-х років дослідження біографії І.Гаспринського та історії газети „Терджиман” ще більш активізувалися. Інтелектуальну спадщину та матеріали газети аналізували сходознавці пострадянських країн: А.І. Іонова, Н.С. Хамітбаєва, М.А. Усманов, Р.Г. Ланда, Л.Р. Полонська, Ф.Ю. Гаффарова, М.П. Горошков, І.А. Керимов, Р.Ф. Мухамметдінов, Р.Р. Фахрутдінов та А.Б. Юнусова.

Отже, процес вивчення матеріалів газети „Терджиман” має строкатий вигляд. У різні часи до цієї проблеми ставилися з різним рівнем науковості. Певною мірою цьому завадила заполітизованість як радянських, так і деяких західних дослідників. Нині стало значно легше вивчати творчий доробок І.Гаспринського, статті його знаменитого „Терджиману”. Але сучасні роботи обмежені за тематикою (педагогіка, політика, література та ін.), регіонами (Крим, Татарстан, Азербайджан, Узбекистан тощо) та національностями (кримські татари, башкири, татари, азербайджанці, узбеки і под).

Таким чином, можна зробити висновок, що дотепер не зроблено комплексного аналізу матеріалів газети „Терджиман”, доказово не висвітлено її ролі в розвитку педагогіки, політики, літератури, громадської та релігійної думки в усіх регіонах, насамперед тих, де жили тюрко-мусульманські народи Російської імперії кінця ХІХ -- початку ХХ ст.

1.2. Джерела вивчення ролі газети „Терджиман” у пропаганді реформаторських процесів серед мусульман. Головним джерелом дисертаційної роботи є газета „Терджиман”. Її повний комплект в Україні не зберігся, але він є в Російській національній бібліотеці (Санкт-Петербург) та Російській державній бібліотеці (Москва). Крім того, майже повний комплект „Терджиману” зберігся в бібліотеці Гельсінського університету. Досить солідні комплекти „Терджиману” зберігаються в Туреччині, Франції, США.

Про репрезентативність та цінність газети „Терджиман” свідчить той факт, що редакція користувалася статтями європейських видань („Temps”, „Matin”, „Koenigsberger hartungsche zeitung”, „Post”, „Neue freie presse”, „Daily chronicle”, „Standart”, „Morning post” тощо), мусульманських („Ікдам”, „Ватан”, „Хізмет”, „Діккат”, „Гайрет”, „Агонк”, „Заман”, „Каїр”, „Ніл”, „Ахтер”, „Наасурі” тощо) та російських газет, у тому числі й сходознавчих часописів, які публікували важливі статті про стан мусульманської громади у світі.

Газета „Терджиман” розповсюджувалась у кримських містах Бахчисарай, Сімферополь, Євпаторія, Керч, Ялта, Карасубазар тощо. Видання передплачували майже в усіх губерніях і великих містах Російської імперії. Її читали й обговорювали у таких містах і регіонах Російської імперії, як Санкт-Петербург, Москва, Агдаш, Аксьоново, Альметьєво, Астрахань, Асхабад, Баку, Бузулук, Верхньоуральськ, Єлабуга, Ірмз, Казалінськ, Казань, Касимов, Київ, Нижній Новгород, Новий Маргелан, Нуха, Одеса, Омськ, Оренбург, Орськ, Оса, Перм, Петропавловськ, Ростов, Самара, Смоленськ, Стерлітамак, Суми, Ташкент, Тифліс, Троїцьк, Тюмень, Уфа, Фастово, Харків, Челябінськ, Чистополь, Шуша; у селах та аулах Астраханської, Вятської, Самарської, Саратовської, Оренбурзької, Уфимської, Казанської, Пермської, Тамбовської, Тобольської губерній і Дагестану. Це свідчить про вплив цієї газети на широкі верстви тюрко-мусульманської етно-конфесійної спільноти, принаймні у Росії.

Тільки імена відомих і майже невідомих журналістів, учителів, духівників, купців, мурз, беїв та інших осіб можуть свідчити про певну всестановість видання. Можна говорити про те, що дописувачами видання І.Гаспринського були представники майже всіх тюрко-мусульманських народів та більшості інших етносів, які сповідували ісламське віровчення. Серед найбільш активних треба зазначити кримських, касимівських та поволзьких татар, башкирів, узбеків, казахів, киргизів, азербайджанців, туркменів, а також тюрків інших регіонів, нетюркомовних народів Північного Кавказу та Середньої Азії тощо. Це свідчить як про репрезентативність цього джерела, так і про вплив „Терджиману” на широкі етнічні, станові та конфесійні верстви тюрко-мусульманської спільноти.

Основною тематикою газети „Терджиман” були питання просвіти, реформування системи традиційної мусульманської освіти, перебудови органів конфесійного самоврядування, створення мережі громадських, а потім і суспільно-політичних організацій, розвитку художньої літератури тюркських народів Російської імперії тощо. Отже, видання відображало найактуальніші проблеми, які хвилювали тюрко-мусульманську спільноту Росії на межі ХІХ -- початку ХХ ст.

Матеріали газети „Терджиман” можна вважати представницьким історичним джерелом ще й тому, що його якість певною мірою забезпечували видатні російські сходознавці-цензори В.Д. Смирнов та І.І. Казас. Аналіз матеріалів „Терджиману” доводить, що видання мало загальнотюркське (у межах Російської імперії) значення. Все це дозволяє стверджувати, що саме ця газета відігравала неабияку роль у громадському, культурному, релігійному та освітянському житті тюрко-мусульман країни, була своєрідним керманичем прогресивної їх частини.

Водночас, при підготовці дисертації було використано як центральні загальноросійські („Правительственный вестник” та „Сенатские ведомости”), так і регіональні („Ведомости Одесского градоначальства”, „Пермские губернские ведомости”, „Семиреченские областные ведомости”, „Степной край”, „Таврические губернские ведомости”, „Туркестанские областные ведомости”, „Уфимские губернские ведомости”, „Харьковские губернские ведомости” тощо) та національні („Кешкуль”, „Зія-і Кавказ” та „Мшак”) періодичні видання. Матеріалами саме цих газет та часописів про стан мусульман у країні свого часу широко користувалася редакція досліджуваного видання.

Серед використаних при підготовці дисертації архівних документів найбільшу цінність складають матеріали щодо історії розвитку газети „Терджиман”, які зберігаються в Державному архіві при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь). Найвищою інформативністю з досліджуваної теми відзначаються ф.26 -- Канцелярії Таврійського губернатора та ф.27 -- Таврійського губернського правління.

Важлива для підготовки дисертаційного дослідження узагальнююча інформація міститься в документах Російського державного історичного архіву (м. Санкт-Петербург). Особливу цінність становлять ф.776 -- Головного управління в справах преси МВС та ф.777 -- Санкт-Петербурзького цензурного комітету.

1.3. Методика дослідження ролі газети „Терджиман” у пропаганді реформаторських процесів серед мусульман. У роботі над темою, враховуючи її цивілізаційний та міждисциплінарний характер було використано відповідну методологію та комплекс методів.

Загальнометодологічні принципи у своїй сукупності були спрямовані на пізнання конкретних етапів, стадій розвитку соціальних явищ, з'ясування їх загальних та особливих рис. У даному випадку чільними стали принципи історизму та об'єктивності які органічно пов'язані між собою. Якщо перший дозволяє знайти у численних фактах та явищах загальні закономірності та специфічність, зрозуміти єдність теорії та практики у пізнанні, то другий вимагає всебічного аналізу історичних фактів, подій, процесів. До того ж, разом з іншими методологічними принципами, об'єктивність сприяє адекватному пізнанню минулого та сьогодення. Саме тому ці принципи були залучені й використовувалися при висвітленні подій та явищ, які відобразилися у газеті „Терджиман” і проаналізовані в даному дисертаційному дослідженні.

У роботі широко використовуються загальнонаукові методи, серед яких треба назвати аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, опис, пояснення тощо. У контексті цих методів застосовуються історичний, логічний та структурно-системний підходи. Саме вони дозволяють комплексно та повно уявити об'єкт та всебічно розглянути предмет дослідження зі всіма притаманними їм рисами.

Безперечно, у роботі використовуються й методи власне історичного дослідження, зокрема історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний та синхронний.

Отже, комплекс загальнонаукових, загальногуманітарних та суто історичних методів дозволяє виявити і проаналізувати основні напрямки та форми ідеологічної роботи джадидистів, об'єктивно та науково розглянути їх просвітянську, громадську та культурну діяльність, відображену в матеріалах газети „Терджиман”.

Розділ 2 -- „Висвітлення реформування системи просвіти тюркських народів Російської імперії” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. Оцінка стану системи просвіти мусульман напередодні джадидистських реформ у публікаціях „Терджиману”. Матеріали газети свідчать, що мусульмани Російської імперії ХІХ ст. мали розгалужену систему етно-конфесійної освіти, яка складалась із початкової (мектебе) та вищої (медресе) школи. З плином часу методика і дидактика, які панували в традиційних навчальних закладах, стали регресивним чинником у розвитку суспільства тюрко-татарських народів країни. Створення державної системи освіти для мусульман через низку важливих причин не виконувало свого призначення. Ця система відлякувала мусульман і не сприяла поширенню російської мови серед татар, хоча й створювалася саме з цією метою.

Важливою проблемою, за визначенням „Терджиману”, було вивчення мусульманами рідної мови . Для цього була потрібна добра воля уряду та адміністрації разом із філологічними науковими розробками. Це сприяло б не тільки реформуванню системи освіти, а й стимулювало процес створення нових підручників, написаних зрозумілою для учнів мовою. Поступово на противагу обновленцям-джадидистам організаційно стали згуртовуватися кадимісти -- апологети традиційних форм навчання (від „усулі кадім” -- „старий метод” навчання; у широкому смислі -- консерватизм, ретроградство). Безперечно, вони були приречені на поразку. Але їм вдавалося пригальмувати окремі заходи прогресистів. До того ж у певних районах вони мали досить потужний вплив на пересічних мусульман. Матеріали „Терджиману” свідчили, що система народної освіти мусульман, яка склалася на кінець ХІХ ст., була регресивною й відчутно затратною. Мусульманська просвіта того часу суттєво гальмувала суспільний, економічний та промисловий розвиток тюрко-татарських народів Російської імперії. У такій формі вона віджила своє.

Підрозділ 2.2. Роль газети „Терджиман” у реформуванні системи просвіти мусульман дозволяє зробити висновок про те, що джадидисти досить розумно реалізовували розроблений ними план просвіти тюрко-мусульман Російської імперії. Вони опрацювали новий звуковий метод навчання. Зекономлений час та кошти дозволили їм розробити дієві реформаторські засади, які суттєво змінили систему початкової освіти в традиційних мектебе та систему вищих навчальних закладів. Джадидисти зробили помітний крок у справі докорінного реформування жіночої освіти, яка отримала постійні й незаперечні в мусульманському суспільстві права, а якість навчання в таких мектебе наближалася до кращих зразків ісламських початкових навчальних закладів.

Важливе місце в системі освіти мусульман Російської імперії займали російсько-мусульманські училища. Саме там часто отримувала необхідну початкову та відповідну педагогічну освіту майбутня генерація джадидистів. Показовим фактом, який сприяв поширенню новаторських ідей та планів щодо джадидистських заходів, у мусульманській уммі („спільноті”) була благодійність. Великі кошти жертводавців часто були найбільш дієвою формою створення джадидистських навчальних закладів та поширення інших акцій новометодників. Однією з найбільш дієвих форм поширення джадидистських ідей була справа друку. Новометодники видавали численні підручники та посібники, які наближалися до найкращих стандартів світової педагогічної науки. Крім книжок, джадисти намагалися видавати й періодичні органи. Не завжди такі спроби були вдалими, особливо до 1905 р. Але таким шляхом вони набували необхідного досвіду, а історія газети „Терджиман” надихала прогресистів на нові спроби.

Важливою справою джадидистів було видавництво світської літератури і творів красного письменства. Вони заклали основи новітньої тюркомовної літератури народів Російської імперії на межі ХІХ-ХХ ст. Кращі взірці національної літератури, безперечно, ґрунтувалися на досягненнях світової класики та художніх творах російської літератури. Саме тому джадидисти звертали увагу на переклади творів О.С. Пушкіна, І.А. Крилова та М.В. Гоголя. Наступним етапом запровадження джадидистських принципів та поширення обновленських ідей стало залучення пересічних читачів до народних читалень та публічних бібліотек. Саме там формувалися національна свідомість і потреба в постійному процесі самоосвіти.

Розділ 3 -- „Відображення релігійного, суспільного та початку політичного життя мусульманської громади Російської імперії в газеті „Терджиман” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. Висвітлення стану та реформи духовного життя й системи релігійного самоврядування в матеріалах газети „Терджиман”. Газета „Терджиман” була дуже корисною в справі розвитку конфесійного життя в ісламській уммі Російської імперії кінця ХІХ -- початку ХХ ст. Це розуміли насамперед самі мусульмани та їхні духовні лідери. Цікаво, що вищі духовні особи вбачали в діяльності І.Гаспринського та його газети „Терджиман” багато корисного і прогресивного.

Газета „Терджиман” була своєрідним координатором духовного життя мусульман Російської імперії. Вона переймалася найбільш важливими його питаннями, про що свідчить аналіз її численних статей. Редакція розповідала про стан мусульманського духівництва, його позитивний та негативний вплив на суспільство, боролася за вдосконалення освіти мулл. І.Гаспринський та його однодумці засуджували вияви релігійного фанатизму. На сторінках газети періодично проводилися відкриті для всіх богословські дискусії, обговорювалися важливі конфесійні питання. Досить частими на шпальтах газети, яка виступала з прогресивних позицій, були матеріали про функціонування релігійної моралі, етики, становища мусульманського жіноцтва, органів релігійного самоврядування, обрання релігійних посадових осіб. До того ж вона боролася за поліпшення стану мечетей та інших культових споруд, за збереження вакуфного майна, розширення благодійництва й різко засуджувала вияви бездушності та корисливості серед мусульман. Із позиції загальнолюдських цінностей газета „Терджиман” розглядала складні міжконфесійні стосунки, боролася за пом'якшення відносин між людьми різної віри, а також між народами і культурами.

Наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. мусульмани опинилися перед проблемою розвитку не тільки релігійного, але й суспільного життя. Духівництво намагалося очолити політичний рух мусульман і навіть намагалося боротись за суспільні та громадські реформи в урядових структурах Російської імперії.

3.2. Доцентрові рухи суспільного життя у публікаціях газети „Терджиман”. На кінець ХІХ ст. у Російській імперії нараховувалося близько десятка мусульманських благодійних громад, що свідчило про початок серед мусульман громадського життя. Вони були організовані у Санкт-Петербурзі, Астрахані, Казані, Касимові, Криму, Семипалатинську, Уфі, Терській області та в інших місцях. Через десять років їх уже нараховувалося близько сорока. Тільки в Криму на початку ХХ ст. було створено шість громад допомоги бідним мусульманам. Регіональні мусульманські благодійні громади переймалися високоморальними проблемами, мали шляхетну мету допомагати немічним та бідним, сприяли просвіті тощо. Але в них була й ще одна, на перший погляд не задекларована мета. Вона полягала в тому, що за допомогою цих структур у мусульманській уммі країни фактично розпочалися доцентрові процеси, виховувались і концентрувалися кадри, спроможні керувати суспільним рухом тюрко-мусульман. Отже, регіональні мусульманські благодійні громади стали помітними чинниками суспільного життя тюркських народів Російської імперії на межі ХІХ-ХХ ст.

Ідея створення мусульманських товариств взаємодопомоги стала ще одним кроком до доцентрового процесу, що став помітним наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. Цього разу вона мала на меті економічно об'єднати мусульман певного регіону, професії чи верстви. Фактично це була чудова думка, реалізація якої могла легально прискорити процеси суспільного й національного поєднання. Пропозиція про створення регіональних мусульманських благодійних громад та мусульманських товариств взаємодопомоги реально сприяла посиленню доцентрових тенденцій у мусульманському суспільстві на межі ХІХ-ХХ ст. Це був, можливо, останній, але важливий крок до початку створення суспільно-політичних структур тюрко-мусульманських народів Російської імперії напередодні першої російської революції 1905-1907 р.р.

3.3. Висвітлення у газеті „Терджиман” процесу становлення політичного руху. Публікації газети „Терджиман” висвітлювали важливі факти в політичному розвитку тюрко-мусульманської спільноти у 1905 р. Серед них треба відзначити роботу повноважних делегацій мусульман у Санкт-Петербурзі навесні, заснування влітку організації „Іттіфак ель муслімін”, створення регіональних осередків та боротьбу за місця у Державній Думі восени. Таким чином, численні матеріали газети „Терджиман” є цінним джерелом з історії виникнення суспільно-політичного руху мусульман Російської імперії. У ній відображалася еволюція поглядів інтелектуальної еліти тюрко-мусульманських народів на ситуацію у революційній країні. Іттіфаківці рухались у напрямку російської ліберальної ідеології, але із притаманними мусульманам особливостями. Теоретично вони орієнтувалися в межах від „Партії народної свободи” (кадети) до „Союза 17 октября” (октябристів). Газета „Терджиман” була своєрідним рупором ідей, координатором дій у громадському житті мусульман Російської імперії. Вона максимально виважено та об'єктивно відображала політичні події, які хвилювали тюрко-мусульманські народи на початку ХХ ст.

Розділ 4. Відображення суспільних ідей мусульман Російської імперії в художніх творах на сторінках „Терджиману”складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 4.1. Висвітлення стану азіатсько-мусульманської цивілізації в художніх творах. За допомогою видатних пам'яток тюркомовного красного письменства було реконструйовано чітку ідеологічну схему джадидизму. До цих творів треба віднести найбільш потужні за своїм соціальним звучанням роман „Французькі листи”, його складову частину „Країна спокою”; повісті „Африканські листи” та „Країна амазонок”; новелу „Горе Сходу” та кілька інших. Саме в цьому літературному доробку І.Гаспринський сформулював своє ставлення до проблем сучасності, яке поділяли його однодумці.

Серед причин занепаду мусульманської культури І.Гаспринський та його соратники визначали деградацію системи просвіти, несправедливе ставлення до жіноцтва та занепад моральності й духовності. Вони чітко бачили рівень падіння мусульманських народів, їхній поступовий рух до імперіалізму. Саме тому вони докладно проаналізували стан ісламської умми; відверто стали розповідати про ненормальність ситуації, що склалася; щиро прагнули її змінити. Безперечно, такі ідеї були притаманні мусульманській ліберальній інтелігенції кінця ХІХ -- початку ХХ ст. Вона намагалася всіма силами сприяти відродженню та оновленню суспільного життя своїх одновірців, їх просуванню шляхом наукового та духовного прогресу.

4.2. Оцінка стану європейсько-християнської цивілізації в художніх творах. Для російських тюрків -- читачів „Терджиману” європейський шлях розвитку мусульманського суспільства, ісламської цивілізації також був принципово неприйнятним. Справа полягала навіть не в релігійних, етнографічних, побутових чи культурних відмінностях азіатів-мусульман і європейців-християн. У певних формах вони могли бути сприйняті одновірцями Молли Аббаса Франсові. Але європейській цивілізації, аби вважатися прогресивною моделлю для наслідування, бракувало стрижня „справедливості”. На думку автора, науково-технічна цивілізація без духовності мала невеликі шанси на впровадження в мусульманські умми. І.Гаспринський спробував уявити таку фантастичну громаду, де мешканці при збереженні мусульманської духовності користувалися б досягненнями Європейської науково-технічної цивілізації.

4.3. Модель ідеальної європейсько-мусульманської цивілізації у художніх творах. У таємничій країні „Дар уль Рахат мусульманлари” уособилися важливі ідеї джадидистів про подальший шлях розвитку мусульманської громади. За їхньою думкою, треба було зберегти власну культуру, історію, мистецтво, а головне -- мусульманську духовність. Все це, за прикладом мешканців тієї чудової країни, треба було поєднати з останніми науково-технічними досягненнями європейської цивілізації. Саме в симбіозі цих двох чинників джадидисти бачили реальний шлях до національного відродження та подальшого розвитку разом з усім людством. Художні твори, надруковані на сторінках газети „Терджиман”, свідчать про ті шляхи реформ, до яких прагнули обновленці, пояснюють необхідність соціального та економічного перетворення, нагальну необхідність докорінної перебудови громадського життя мусульманських народів.

Основні результати дисертаційного дослідження

Процес вивчення матеріалів виразника тюрко-мусульманського обновленства, яким була газета „Терджиман”, має строкатий характер. Необхідно зазначити, що дослідження цих матеріалів у світовій орієнталістиці майже не припинялося. Але дослідження вітчизняних і зарубіжних учених торкалися окремих питань (педагогіки, політики, літератури тощо) або певних етнічних груп тюрко-мусульманської спільноти (кримських татар, татар, башкирів, азербайджанців, узбеків, казахів, киргизів, туркменів і под.).

Матеріали газети „Терджиман” є представницьким історичним джерелом, яке ґрунтується на численних публікаціях багатьох сучасних „Терджиману” російськомовних, національних та іноземних періодичних видань і власних кореспонденціях, що відображали стан громадського та культурного життя майже всіх тюрко-мусульманських народів Російської імперії. Художні твори, надруковані на шпальтах газети, відображали основні проблеми суспільного життя тюркських та інших етносів, які сповідували ісламське віровчення.

Відомо, що в мусульман Російської імперії ХІХ ст. існувала розгалужена система етно-конфесійної освіти, але її стан, на думку редакції газети „Терджиман”, суттєво гальмував суспільний, економічний та промисловий розвиток тюрко-татарських народів Російської імперії.

Джадидисти розробили та реалізовували через „Терджиман” досить розумний план реформи просвіти тюрко-мусульман Російської імперії: було опрацьовано новий звуковий метод навчання, суттєво змінено систему навчання у мектебе та в медресе, докорінно реформовано жіночу освіту; започатковано національне книгодрукування; залучено читачів до народних читалень і публічних бібліотек. Саме там формувалися національна свідомість і потреба в постійному процесі самоосвіти.

Газета „Терджиман” була своєрідним координатором духовного життя мусульман Російської імперії. Вона переймалася найбільш важливими питаннями їхнього духовного життя, серед яких -- стан мусульманського духівництва, його освіта і негативні вияви релігійного фанатизму; різко засуджувала прояви бездушності й корисливості серед мусульман. На сторінках газети проводилися відкриті для всіх богословські дискусії; обговорювалися важливі питання релігійної моралі, етики, становище мусульманського жіноцтва; ставилися проблеми функціонування органів релігійного самоврядування, обрання релігійних посадових осіб; газета боролася за поліпшення стану мечетей та інших культових споруд, за збереження вакуфного майна, розширення релігійного благодійництва; розглядала складні міжконфесійні стосунки; сприяла пом'якшенню відносин між людьми різної віри, між народами і культурами.

Активізація громадського життя, тяжкий економічний і культурний стан тюрко-мусульман призвели до постановки, обговорення та реалізації джадидистських ідей щодо створення регіональних мусульманських благодійних громад і мусульманських товариств взаємодопомоги. Вони реально сприяли посиленню доцентрових тенденцій у мусульманському суспільстві на межі ХІХ-ХХ ст.

Газета „Терджиман” на початку ХХ ст. стояла біля витоків суспільного життя тюрко-мусульманських народів, створення політичних структур. У її матеріалах відображалась еволюція поглядів інтелектуальної еліти тюрко-мусульманських народів на ситуацію в революційній Росії, висвітлювалися початки політичного руху серед мусульман. Поза сумнівом, газета „Терджиман” була своєрідним рупором ідей, координатором дій у громадському житті мусульман Російської імперії.

Для постійного прогресивного руху вперед треба було змінити громадську думку численної мусульманської умми країни. Джадидисти досить успішно використовували можливості художньої літератури для пропаганди ідей необхідності соціальних та культурних реформ. Твори красного письменства, які друкувались у „Терджимані”, свідчать про те, що обновленці провели ретельний аналіз причин занепаду мусульманської культури. Такими причинами стали деградація системи просвіти, статева сегрегація і зубожіння моральності й духовності. Це призводило і до економічних та політичних втрат мусульманської цивілізації.

Джадидистам був відомий досвід науково-технічного прогресу європейської цивілізації. На їх думку, він базувався насамперед на використанні нових знань та інтелектуального потенціалу. Але такий досвід лише частково був прийнятним для мусульман через певні культурні, етичні та релігійні особливості. Отже, обновленці не ідеалізували європейські просвітянські та індустріальні досягнення, хоча й захоплювалися ними.

Джадидисти запропонували мусульманам рухатися вперед, вивчати науково-технічний досвід Заходу, але зберігати етичні, конфесіональні, культурні особливості Сходу. Вони навіть вдалися до прийому соціальної утопії і вправно використали таку можливість.

Отже, газета „Терджиман” є видатною пам'яткою історії, культури і літератури тюркомовних та тюрко-мусульманських народів. Вона об'єктивно та глибоко відображала всі помітні просвітянські, конфесійні, соціальні, суспільно-політичні процеси, громадську думку прогресивно налаштованої мусульманської інтелігенції. Тому це корисне й цікаве видання можна вважати виразником реформ та оновлення в мусульманській громаді Російської імперії кінця ХІХ -- початку ХХ ст.

Список опублікованих наукових праць

1. Богданович И.А. Газета „Переводчик-Терджиман” о реформах Аджи Абибуллы эфенди в Зинджерли-медресе // Культура народов Причерноморья.-- 2001.-- №22.-- С.76-79.

2. Богданович І.О. Стан системи просвіти тюркських народів Російської імперії // Культура народов Причерноморья.-- 2001.-- №24.-- С.68-73.

3. Богданович И.А. Газета „Терджиман” Исмаила Гаспринского и реформы Аджи Абибуллы еффенди в Зинджерли-медресе // Исмаил Гаспринский -- просветитель народов Востока: Материалы Международной научной конференции.-- М.: НИИ теории и истории изобразительных искусств Российской академии художеств, 2001.-- С.158-163.

4. Богданович І.О. Кримськотатарська газета „Терджиман” як джерело з історії реформ духовного життя та просвіти мусульман Російської імперії // V Сходознавчі читання А.Кримського: Тези доповідей міжнародної наукової конференції (Київ, 10-12 жовтня 2001).-- К.: Інститут сходознавства ім. А.Кримського НАНУ, 2001.-- С.50-51.

5. Богданович І.О. Роман І.Гаспринського „Френкістан мектюплєрі” про ідеальну мусульманську політичну систему // Вісник Запорізького юридичного інституту.-- 2002.-- №1.-- С.219-223.

6. Богданович І.О. Відображення обновленських реформ жіночої освіти мусульманської громади Російської імперії на межі ХІХ-ХХ ст. на сторінках газети „Терджиман” // Культура народов Причерноморья.-- 2002.-- №27.-- С.134-137.

7. Богданович І.О. Газета „Терджиман” як джерело з історії реформаторських процесів у мусульманській громаді Російської імперії // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского.-- Т.15(54). №1.-- 2002.-- С.103-107.

8. Богданович І.О. Жіноче питання у ідеальному європейсько-мусульманському суспільстві (за романом І.Гаспринського „Французькі листи”) // Наука и образование Крыма. Языки Крыма в информационном пространстве Европы.-- Вып. 2.-- Симферополь: КНЦ, 2002.-- С.133-135.

Размещено на Allbest.ru