Жанр в журналістиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Що ж собою являє жанр? Розумні теоретики - вчені вже давно вивели цілком усталене визначення:

Жанр - категорія типологічна, тобто володіє рядом стійких, повторюваних ознак. Саме це допомагає зрозуміти сенс відомої метафори М.М. Бахтіна: "Жанр - представник творчої пам'яті в процесі літературного розвитку". Спосіб відображення дійсності у кожному жанрі свій і зумовлюється насамперед пізнавальними завданнями, розв'язуваними публіцистом. Якщо пам'ятати, що жанр - це, по-перше, специфічний спосіб відображення дійсності, а по-друге, специфічний спосіб її аналізу, то метод постане як з'єднувач змісту і форми: характер відібраних для аналізу фактів (змістовний аспект) невіддільний від обраного автором методу ознайомлення з цими фактами (формальний аспект). Точно так само нерозривні форма і зміст жанру в способі аналізу дійсності: система аргументації (зміст) та спосіб зіставлення фактів, спосіб викладу аргументів створюють цілісність публіцистичного тексту. Чи йде мова про емпіричному описі фактів або про їх осмисленні, журналіст, препаруючи факт, встановлює причинно-наслідкові зв'язки, що дозволяють побачити за конкретним фактом явище.

Зміст тексту (будь-якого жанру) залежить від завдань, що вирішуються публіцистом, рівня пізнання дійсності, від його індивідуально-психологічних особливостей сприйняття навколишнього світу. У загальному вигляді зміст тексту - це з'єднання об'єктивно існуючого факту з суб'єктивної його оцінкою. У кожному конкретному випадку таке сполучення здійснюється на різних рівнях відтворення і осмислення дійсності: коротко і розгорнуто, в описі події та описі переживання, в описі процесу або в системі доказів. Зміст тексту - це освоєна публіцистом реальність, перетворена в систему фактів, міркувань, оцінок і висновків. Форма жанру зумовлена ??як особливостями особистості публіциста (тим, що називається індивідуально-психологічним баченням світу), так і стійкими ознаками публіцистичного розповіді, властивими того чи іншого жанру. Набір композиційних і стильових прийомів, використовуваних публіцистом для відтворення картини світу або його фрагментів, великий. Головне тут - залучення уваги до описуваних фактів, проблем, ситуацій: ясність і логічність у системі аргументації; цікавість і дотепність у викладі матеріалу; створення цілісного уявлення про відтворюваної соціально-моральної проблеми, що стала предметом аналізу.

Репортаж

Репортаж - один з улюблених жанрів сучасних журналістів. Так було завжди, ще з часів виникнення цього жанру в газетній періодиці. Та й сьогодні репортаж сприймається багатьма як синонім оперативності, актуальності та документальної точності. Пізнавальні та виразні можливості репортажу дозволяють сучасним журналістам наочно і предметно відображати навіть найскладніші явища дійсності. Саме в цьому, мабуть, криється нев'янучий секрет привабливості даного жанру, як для професіоналів, так і для читачів і саме тому обрана тема даної курсової роботи настільки актуальна на сьогоднішній день.

Визначення жанру

Поняття репортаж утворилося від латинського слова "reportare" і буквально означало "передавати", "повідомляти". На початку XIX століття, коли в Європі і в Росії розвивається щоденна періодична преса, а жанрова палітра не відрізнялася різноманіттям форм, під репортажем малися на увазі будь-які оперативні повідомлення із залів суду, міських зборищ, засідань парламенту. М.М. Кім у своїй книзі "Репортаж: технологія жанру" пише, що "за своєю формою початкові репортажі більше були схожі на сучасні звіти, в них переважно відбивалися основні моменти зборів та їх підсумки". Якщо говорити про власне історичне становлення репортажу, то слід зазначити, що дана жанрова форма перш за все "відливалася" у кращих творах російських журналістів. Овсепян Р.Г. писав, що "саме в репортажах публіцистів і журналістів XIX-XX ст., таких' як В. Гіляровський, М. Кольцов, Л. Рейнснер, даний жанр набуває свої індивідуальні ознаки і риси, які й дали підставу для створення теорії сучасного репортажу". Так яке ж можна дати визначення репортажу? Теоретики журналістики відповідають на це питання по-різному. Наприклад, А.А. Тертичний стверджує, що репортаж все-таки схиляється до художньо-публіцистичного жанру, так як при створенні репортажу "використовується метод наочного зображення дійсності, але як самоціль, а не засіб узагальнення або" оживлення "тексту".

А ось С.М. Гуревич виділяє репортаж як один з інформаційних жанрів, хоч і не заперечує його "спорідненість з деякими іншими жанрами (особливо художньо-публіцистичними)". Автор статті в збірці "Основи творчої діяльності журналіста" доктор філологічних наук, професор Л. Є. Кройчик називає репортаж жанром публіцистики "оперативно-дослідними текстами", де на перший план виступає тлумачення інформації. У цих жанрах "аналіз - не самоціль, а природно виникає підсумок відтвореного події або його коментарю". Дається таке визначення жанру: "Репортаж - публіцистичний жанр, який дає наочне уявлення про подію через безпосереднє сприйняття автора - очевидця чи учасника події" Активна і суб'єктивна роль журналіста полягає і в тому, що він "вільний відбирати найбільш значущі, з його точки зору, епізоди того, що відбувається". "Репортаж - один з найефективніших жанрів публіцистики, оскільки поєднує в собі переваги оперативної передачі інформації з її аналізом, - пише Кройчик. - Головний жанровий елемент тут - відображення події в тому вигляді, в якому воно відбувалося насправді. Як і будь-якому публіцистичного жанру, репортажу властиво специфічне відтворення часу і простору. Час в репортажі дискретно (уривчасто), умовно, бо не відповідає за тривалістю реального часу описуваної події (:), але воно завжди рухається в одну сторону - від початку опису події до його завершення. Це жанр фабульний (як і звіт): основу оповідання складає послідовний опис події. У поєднанні з наочністю послідовність опису створює ефект присутності репортера на місці події ". А ось А. Кобяков дає своє визначення репортажу: "Репортаж - виклад актуального фактичного матеріалу, отриманого з" місця події ". Оповідач - безпосередній учасник події або спостерігач. Тут припустимі емоційність, вигуки, суб'єктивні відчуття. Найчастіше використовується пряма мова, короткі діалоги. Обсяг газетного репортажу - від 100 рядків ". Також А. Кобяков вважає, що "репортаж поєднує в собі елементи всіх інформаційних жанрів (оповідання, пряма мова, характеристика персонажів, історичний відступ і т.д.)".

Предмет, цілі, тематика жанру

Мета репортажу в порівнянні зі звітом ускладнюється. Репортер прагне якомога швидше показати читачеві картину події на всіх етапах його розвитку - від початку до завершення, оперативно відтворити "історію події" як його очевидець або учасник. Це - жанр-розвідник, до нього звертаються журналісти, прагнучи повідомити про те, що відбувається в нашій країні та за її рубежами. Предметом репортажу завжди є хід події, що поєднує візуальну і усну форму вираження його змісту. Тому автор репортажу повинен організувати збір матеріалу таким чином, щоб мати можливість особисто спостерігати подію. Інші способи додавання інформації при цьому зовсім не виключаються. Корисно почитати щось близьке до теми. Можна ставити запитання, реконструювати хід події за свідченням очевидців. Але в результаті для читача повинен бути створений "ефект присутності" (читач як би сам бачить те, що відбувається). Як стверджує С.М. Гуревич, "роль репортера велика: він веде репортаж, стаючи часом не тільки свідком події, але іноді навіть його ініціатором та організатором ". Тематичне коло явищ дійсності, для відображення яких використовують репортаж, майже не обмежений. У залежності від сфери життя людини і суспільства виділяються різні тематичні види цього жанру: науковий репортаж, спортивний, соціальний та ін. Завдання, яке ставить перед собою автор, визначає особливість його твору. Прагнучи оперативно інформувати читачів про актуальну подію, він створює подієвий репортаж. Але він може і не пов'язувати свій текст з певною одномоментною подією, а розповісти про який-небудь винахід, творчий процес або про цікаву людину. Тоді в газеті з'являється пізнавальний репортаж - з майстерні художника, з музею, наукової лабораторії, книгосховища або з кабінету письменника. Такі репортажі не настільки оперативні, як подієві, зазвичай їх планують заздалегідь.

Природоутворюючі елементи репортажу У середині 1970-х Геннадій Бочаров, відомий в ті роки репортер "Літературної газети", стверджував, що журналіст може написати гарний репортаж, навіть не побувавши на місці події, а реконструювавши його. М. І. Шостак, автор ряду грунтовних робіт, присвячених праці репортерів, пише про те, що репортажу "зовсім не завжди потрібна послідовна констатація хронологічних моментів". І далі: "Участь автора у події дуже бажано". Однак репортаж не може бути написаний зі слів очевидців. Реконструкція події - прерогатива нарису, замальовки. Журналіст вільний відбирати найбільш значущі, з його точки зору, епізоди того, що відбувається. Але обирати для розповіді композицію, що руйнує реальний хід, значить зруйнувати жанр: замість репортажу читач побачить кореспонденцію з елементами репортажу, статтю, огляд і т.д. Репортер має право привести свідчення інших учасників або очевидців подій, але вони будуть лише своєрідною цитатою в тексті, в якому панує автор. Автор репортажу - не обов'язково дійова особа події (хоча може і бути їм, наприклад, у матеріалах типу "репортер змінює професію"), але він завжди - активний спостерігач і коментатор дії. Події в репортажі не інсценуються (як інколи прийнято думати), а відтворюються у всій їх повноті. Іншими словами, репортаж - жанр, який дає наочне уявлення про подію через безпосереднє сприйняття автора - очевидця чи учасника події. Природоутворюючі елементи репортажу: - послідовне відтворення події - динамізм розповіді, пов'язаний з протяжністю дії в часі та просторі; - наочність - створення образної картини відбувається шляхом використання предметного опису деталей, приведення подробиць ситуації, відтворення вчинків і реплік дійових осіб; - гранична документальність - репортаж не терпить ні реконструкції, ні ретроспекції, ні творчого вимислу (який можливий у нарисі і фейлетоні); - образна аналітичність - відповідаючи на запитання, яким чином відбувалася подія, публіцист виступає як дослідник (згадаємо знамениті репортажі В. Гіляровського); - емоційно забарвлений стиль розповіді, що надає розповіді додаткову переконливість;

- активна роль особистості самого репортера, що дозволяє не тільки побачити подію очима оповідача, а й спонукає аудиторію до самостійної роботи уяви.

Композиція Слово композиція походить від лат. Composition - складання, зв'язування. У журналістському творі (в силу особливостей публікаційного відображення дійсності - переривчасто і мозаїчно) можуть зв'язуватися різні події, розділені в часі і просторі; смислові блоки, що розкривають суть того чи іншого явища; різнорідні факти і спостереження, думки і оцінки людей і т.д. Проте мається на увазі не просте їх "скріплення", а таке поєднання різних змістовних компонентів, яке сприяло б створенню цілісного твору. У журналістській практиці вироблена стійка схема репортажного опису. Ученова пише про композицію репортажу так: "Спочатку дається замальовочна заставка (як правило, яскравий життєвий епізод), за допомогою якої журналіст вводить читача в курс події. Роль такої заставки - залучення уваги читача до матеріалу. Далі йде власне репортажний опис. Тут присутні різні відступи, діалоги з героями, власні авторські враження. Зі змістовної точки зору саме ці елементи здатні створити в репортажі так званий ефект присутності. Безпосередньо звертаючись до своїх читачів, автору можна апелювати не тільки до їхнього розуму, але і до почуттів. В основній частині важливі і вдало підібрані деталі, і подробиці, за допомогою яких відтворюється, відображається дійсність. Для додання репортажному опису особливої динамічності необхідно, щоб у кожному епізоді "проглядалися" дії, щоб учасники події постійно перебували в тісній взаємодії, щоб саме авторське ставлення до об'єкту носило активний характер. У кінцівці автор повинен підсумовувати або узагальнити свої враження, оцінки, думки ". Така структурно-композиційна схема репортажу, яка при бажанні може бути видозмінена. Наприклад, репортаж можна побудувати на асоціативних зв'язках або на історичних паралелях. Але найчастіше репортаж будується на фабульній основі. При цьому колоритність репортажного опису залежить від вдало помічених деталей, пейзажних і портретних замальовок, діалогів і т.п.

Складнощі сюжетно-композиційної побудови репортажу

За своєю природою репортаж має синтетичний характер. М. М. Кім припускає, що "саме тому його не можна однозначно віднести до групи інформаційних матеріалів, тому що в ньому можуть проявитися видові риси і властивості інших жанрів". Відмінною рисою ж репортажу є динамічна дія. Для репортера, на відміну від хронікера або оглядача, важливіше показати те, як розгортається сама подія, а не її підсумок. Звідси і виникають складнощі сюжетно-композиційної побудови репортажу, такі як: * вибрати весь відрізок події; * вибір і розстановка учасників події; * відбір і розташування фактичного матеріалу в репортажі; * відбір і компонування найбільш яскравих епізодів для опису; * відбір характерних деталей; * відбір авторських вражень. У репортажі ключова роль відводиться автору, так як саме він є головним розпорядником усієї дії. Основне завдання журналіста - створення цілісного враження про епізод життя.

Журналіст, маючи у своєму розпорядженні різнорідні факти, спостереження, думки, враження, цікаві деталі, замальовки з натури, стикається з труднощами їх структурної організації. "Журналістський репортаж, - зауважує В. В. Ученова, - зовсім не є прямою проекцією, точним зліпком живого процесу спостереження як одного з провідних методів пізнання. Як би повно процес живого спостереження журналіста над дійсністю не був розгорнутий в тому чи іншому репортажному творі, між методом пізнання і втіленням існує певний "зазор". Він дуже неоднаковий у різних репортажних рішеннях, і ця неоднозначність породжує різноманітні відтінки жанрових варіантів ".

Види репортажу

У сучасному репортажі з успіхом можуть поєднуватися як інформаційні, так і аналітичні та публіцистичні початки. Саме з цієї причини і виникають певні труднощі не тільки з оцінкою функціональних особливостей репортажу, але і з його внутрішньо жанровою класифікацією. Завданням класифікаційної побудови репортажу є те, щоб, по-перше, більш чітко визначити предметно-тематичну заданість різних видів репортажу, по-друге, охарактеризувати завдання, що стоять перед репортером, по-третє, виявити основні авторські методи відображення дійсності. Важливим при цьому, як пише Б. Я. Місонжніков, не тільки і не стільки навіть, "констатація і фіксація будь-якої даності, а вироблення особливого методологічного інструментарію для більш повного і глибокого пізнання феноменів предметно-практичного характеру". Репортажі за предметно-тематичною ознакою поділяються на подієвий, проблемний (аналітичний) і пізнавально-тематичний.

Подієвий репортаж

До основних ознак подієвого репортажу можна віднести оперативність і актуальність. Перша якість проявляється в тому, що подієвий репортаж-це завжди моментальний і навіть миттєвий відгук на те, що відбувається. Тому саме даному різновиду репортажу особливо характерно хронологічне слідування за подією, точна вказівка місця і часу дії, за рахунок чого і створюється "ефект присутності". Предметом репортажного опису виступає подія, яка відбувається на очах репортера і знаходить своє наочне відображення в тексті як результат безпосередньо авторських спостережень. З точки зору актуальності подієвий репортаж завжди присвячений суспільно-значущій темі. Щоб показати події в динаміці, репортерові необхідно в центр твору поставити найяскравіші і емоційно насичені моменти. При цьому автор повинен не тільки чітко описувати події що розгортаються на його очах, але і відстежувати всі повороти і колізії. У репортажі позиція автора є домінуючою, оскільки саме через його особистісне сприйняття читачеві передається весь колорит того, що відбувається. Для створення "ефекту присутності" автор може поділитися з читачами своїми безпосередніми почуттями і враженнями, описати свої внутрішні переживання і емоції, оцінити, привести власні міркування та коментарі. Документальність і точність зображення досягаються і за рахунок створення "ефекту наочності". Засоби, за допомогою яких досягається цей ефект, дуже різноманітні. - використання яскравих деталей і подробиць. Через подібного роду змістовні елементи можна описати різні предмети або об'єкти матеріального світу, охарактеризувати поведінку людей, змалювати зовнішню обстановку події; - використання мовних стратегій. Міні-діалоги, міні-інтерв'ю, репліки і т.д. допомагають відтворити в репортажі мову дійових героїв, тим самим вносячи в тканину репортажу живі голоси реальних людей. Таким чином, можна відзначити, що в основі подієвого репортажу, з одного боку можуть лежати події, що вимагають свого оперативного висвітлення, а з іншого - ті з них, які потребують проникнення у суть. Але і в тому, і в іншому випадку потрібен відбір найбільш яскравих і значущих елементів події, а також показ їх через динамічну дію або через опис внутрішньої напруженості. Особливо важливим є створення "ефекту присутності". Читач повинен бачити очима автора, співпереживати разом з ним, наочно представляти час і місце репортажної дії.

Аналітичний (проблемний) репортаж

Даний вид репортажу орієнтований не тільки на опис одномоментної події, а й на з'ясування причин його виникнення та розвитку. Тому в даному різновиді репортажу ми спостерігаємо симбіоз різних жанрових елементів. В аналітичному репортажі можуть бути присутніми замальовочні елементи (опис місця дії, характеристика його учасників), інформаційні (факти, цифри, свідоцтва), аналітичні (оцінка, коментар, прогноз). Всі ці різнорідні елементи, як правило, об'єднуються єдиною темою, яка розкривається автором у логічній послідовності. Рух теми розгортається за схемою: теза-аргумент - висновок. Тому в аналітичному репортажі автору найважливіше показати логіку розвитку події, всі попередні та супутні факти і випадки, які в тій чи іншій мірі можуть пролити світло на життєву ситуацію. Для розкриття суті тієї чи іншої проблеми журналіст може розглянути не одне, а кілька однорідних подій, що відбулися в різний час і в різних місцях, але обумовлених одними і тими ж причинами. Тому в аналітичному репортажі можливі часові та просторові зміщення. Динаміка розповіді може бути досягнута за рахунок розгортання авторських думок, суджень і версій, а також показу внутрішніх рушійних сил проблеми. На відміну від інших різновидів, в аналітичному репортажі факти даються в узагальненому вигляді, тобто як певний підсумок вже осмислених автором даних.

Пізнавально-тематичний репортаж

За своїм функціональним призначенням цей різновид репортажу можна розділити на спеціальний, розслідувальний і коментований. У всіх цих різновидах на перше місце висувається опис репортером цікавої життєвої ситуації. Тому головне тут не оперативний привід, а розкриття і пізнання нових і невідомих сторін життя соціуму. Спеціальний репортаж готується в тих випадках, коли та чи інша ситуація або проблема вимагає від репортера ретельного і всебічного вивчення. Як правило, спеціальні репортажі пишуться на найактуальніші та суспільно значимі теми. Щоб виділити з числа численних подій саме цікаве, необхідно особливе репортерське чуття. При цьому, як відзначають, теоретики, "спеціальний репортаж повинен виправдовувати свою назву. Тому варто задуматися: чи можна саме з цієї події зробити репортаж з ремаркою "спеціальний" ".

Отже, в основі спеціального репортажу завжди повинна лежати актуальна тема. Важливіше не оперативна подача фактів, а, скоріше, їх актуальність і значимість для громадськості. На відміну від спеціального репортажу, в репортажі-розслідуванні головний акцент робиться на самому процесі пізнання репортером ситуації. При цьому тут багато чого залежить від тієї ролі, яку обирає журналіст. Як правило, в таких репортажах використовують метод "включеного спостереження". Саме з цією метою змінюють професію або ж активно включаються в різного роду експерименти. Родоначальниками методу "зміни професії" у вітчизняній журналістиці були Лариса Рейнснер і М. Кольцов. Репортаж - розслідування, на думку дослідників, це "динамічний опис смуги перешкод", подоланої журналістом в пошуку інформації, яку намагаються приховати. 2.6.4. Репортаж-коментар

Даний вид репортажу орієнтований не на докладне висвітлення події, а на детальний коментар. Користуючись елементами коментаря, репортер може розтлумачити читачам суть події, тобто, як зазначають теоретики, "виокремити з того, що відбувається найголовніше, але не інтерпретувати його глибоко, із залученням додаткових аргументів, без яких неможливий серйозний аналіз, а дати простір для роздумів і уяви самим читачам". У репортажі-коментарі можуть використовуватися такі види коментаря: розширений коментар - розлоге роз'яснення факту; синхронний коментар - роз'яснення фактів до найменших подробиць; коментар фахівця - факт коментується професіоналом, більш компетентною людиною; популярний коментар-тлумачення, роз'яснення факту різними фахівцями. У всіх цих випадках репортажний коментар повинен бути обов'язково співвіднесений з описуваною подією або з тим чи іншим документом, людським вчинком, життєвою ситуацією. Таким чином, розглянувши різні види репортажу, ми можемо відзначити, що даний жанр можна класифікувати по таким критеріям: по предмету відображення і функціональним призначенням (подієвий, аналітичний), пізнавально-тематичний (спеціальний, розслідувальних, репортаж-коментар). У всіх цих випадках, підкреслимо, репортаж зберігає свою інформаційну природу, навіть, якщо в ньому присутні елементи аналізу. жанр репортаж замітка журналіст

Замітка

Мистецтво замітки в її класичному трактуванні все ж полягає в максимальній конкретиці, у намаганні журналіста якомога повніше висвітлити факт події. Паралельно, зі зростанням конкурентної боротьби між періодичними друкованими виданнями, журналісти змушені вдаватися до безперервного творчого пошуку нових прийомів та методів роботи, які допомагали б їм у боротьбі за виживання.

Специфіка, короткої інформаційної замітки, полягає в тому, що вона застаріває вже на момент появи якогось цікавого факту, який одразу привертає увагу працівників аудіовізуальних ЗМІ. Телебачення та інтернет-видання першими реагують на цікаву інформацію, подаючи її не тільки у текстовому, а й у візуальному вигляді. Часто-густо трапляється, що суто "міжнародні цікавинки" (спортивні новини, інформація з художньо-мистецького життя) звучать на хвилях FM-радіостанцій, втрачаючи після цього, звичайно, свою актуальність для преси.

Українське журналістикознавство ще не має цілком усталеної думки, до якого саме жанру зарахувати замітку, що в українській пресі має ознаки як суто інформаційні, так і повідомлення. Замітка в газеті радянських часів швидше нагадувала репліку у великій офіційній виставі, щось середнє між розширеною інформацією та незакінченою кореспонденцією. Крім того, журналістський сленг передбачав однозначне трактування замітки як інформації. "Написати невелику замітку" - класичне побажання редактора чи заввідділу для пересічного журналіста здебільшого означало написання текстового матеріалу в формі розширеної інформації до 50-60 газетних рядків. Терміни "замітка", "замітка в газеті" на рівні побутового сприйняття також передбачають, що йдеться про інформаційне повідомлення.

Тим часом замітка - один із найпоширеніших жанрів західної преси. Вона будується переважно на повідомленнях агентства та офіційних комюніке і передбачає обмежений мінімум авторських коментарів. Обсяг замітки - до 150 рядків.

Замітка в українській пресі однозначно менша і тому розмір авторського коментарю відповідно менший. Крім того, є ще одна важлива різниця. На відміну від західних видань, де замітку, як правило, не підписує автор (традиційними є посилання на інформагентство або на власне редакцію), в українській журналістиці замітка має яскраво виявлений авторський характер.

Як у західній, так і в українській пресі існує практика "міксу" - поєднання в межах розширеної замітки кількох фактів, можливість використання матеріалів інформагентств, запозичень з інших видань тощо. У практичній журналістиці це не розцінюється як плагіат. Більше того, часто замітка використовується у газетній полеміці, а цитата чи теза з газети-конкурента (вирвана, як правило, з контексту) відіграє роль агресивно-наступального заходу.

У західній пресі у замітці висновки майже не практикуються: західні етичні норми вимагають, щоб коментувалася тільки та інформація, яку журналіст знайшов самостійно.

В українській пресі-ж навпаки: коментар автора заохочується і сприймається як органічний складник розширеної замітки. Надзвичайно проблематично в такому випадку з'ясувати, чи коментує український журналіст факт, який він знайшов особисто, чи оперує фактами, запозиченими у своїх колег по цеху. Ніхто не береться за виконання подібного завдання з єдиної причини - подібне трактування фактів, чиє авторство практично не встановлено, - усталена традиція української журналістики.

Елементи замітки

Традиційною для заміток в українській пресі ще з радянських часів стала їх композиція. Найпопулярніший початок такої замітки - так званий узагальнений вступ. Маючи суто інформативний, подекуди менторський характер, цей вступ максимально звужено інформує про основну подію. Узагальнений вступ - характерна ознака інформації, що надходить з інформагентств, де за традицією домінують консервативні погляди щодо творення інформаційного продукту.

З практики західної журналістики до нас прийшов так званий "модифікований вступ". Він менш формалізований, ніж узагальнений вступ, який уже в першому реченні має якнайбільше відповідей на ключові питання, а тому важко сприймається. Модифікований вступ активно впроваджується українськими газетярами там, де йдеться про використання оригінальних матеріалів закордонних інформагентств. Цим шляхом модифікований вступ в інформації закріплюється у підсвідомості читачів, і слід сподіватися, що через кілька років він стане звичним для національної новинної журналістики.

Перше речення у модифікованому вступі має ознайомлювальний характер, повідомляє про якусь подію чи факт, не коментуючи їх. Вже друге речення починається зворотом на зразок: "Це стало зрозуміло…"; "Це випливає …"; "Цілком очевидно, що …". Зрозуміло, що подібна варіативність на початку новинного повідомлення приваблює читача своєю оригінальністю і самим стилем звертання - довірливим, індивідуальним. На підсвідомому рівні спрацьовує відповідний рефлекс щодо конфіденційності повідомлення, яке газета сповіщає нібито тобі одному. Для старшого покоління, яке виросло у тоталітарну епоху, цей принцип, як свідчить газетна практика, завжди спрацьовує, бо масова свідомість була призвичаєна головним чином до закритої інформації.

Крім того, модифікований варіант вступу має і суто мовно-стилістичні переваги. Відійшовши від канонів класичного початку в інформаційній замітці, журналіст може змінювати стиль невеликого повідомлення, одночасно розширюючи мовний запас. Модифікований вступ у новинній інформації часто продукується у молодіжній пресі України. Так само оптимально для читачів, середній вік яких сягає 25 років, зрозумілим і досить оригінальним є анонімний вступ до новинного повідомлення. Анонімний вступ має своїм завданням максимально зацікавити читача несподіваною, загадковою першою фразою. Зрозуміло, що більш консервативне мислення читачів старшого віку органічно не сприймає подібні новації, насамперед у традиційних новинах. Однак читач, обтяжений стереотипами старої журналістики, охоче сприймає подану оригінальним чином новинну інформацію. Водночас вважається, що найбільш оптимальною для відповіді на запитання хто? є практика, коли у замітці йдеться про відому пересічному читачеві особу. Після визначення цієї особи, замітка відповідає на запитання що? Тобто, що власне вчинила, виголосила, пообіцяла ця VIP-особа.

І, навпаки, коли в замітці фігурує особа чи об'єкт маловідомий широкому загалу, першою фразою має бути відповідь на запитання що?

Це логічне, послідовне і найбільш оптимальне рішення з огляду на читацький інтерес. Так само, з урахуванням читацьких уподобань і найбільш зручної форми подання матеріалу, редакція або сам журналіст може прийняти рішення про початок газетної замітки із запитання де? або коли?

Тут слід наголосити, що деякі інформаційні агентства (Рейтер, ЮПІ), як правило, зазначають місце і час події перед новинами: "Лондон, … червня"; "Москва, … липня" - тому запитання з визначенням події у часі й просторі відпадає саме по собі.

Проте, коли такого визначення на початку новин немає, журналісти можуть вдатися до нетрадиційного початку, в якому міститься відповідь на запитання де? коли?

Німецькі фахівці свідчать, що "дедалі більше щоденних газет відмовляються від питання коли?".

З огляду на конкуренцію з боку аудіовізуальних ЗМІ, подібний факт можна легко пояснити. Запитання коли? актуалізується у випадках, коли подія чи факт уже мали місце у минулому, і важливо провести історичну ретроспекцію, щоб подати новини якнайповніше. Запитання коли? дуже актуальне на початку новини, якщо йдеться про події, що мають статися у майбутньому.

На запитання де? замітка відповідає одразу, коли конче потрібно сповістити читачеві місце події. Такого плану замітки характерні для воєнних і кримінальних новин. І, навпаки, практично не вживається подібний початок, коли йдеться про події культурно-мистецького життя. Зрозуміло, що однозначно відповісти, де саме було задумано художній твір чи музичну композицію, не в змозі навіть її автор. Крім того, культурологічні замітки воліють надавати перевагу все ж якісній характеристиці факту, а не його часово-просторовим параметрам.

Досить рідко, але новинні замітки можуть починатися з відповіді на запитання як? Це цілком природно, коли наголошується на тому, яким саме чином було здійснено ту чи іншу акцію. За умов прискореного розвитку ультрасучасних технологій, початок новинної інформації, що відповідає на запитання як?, буває єдино правильним варіантом. Запитання як? не підміняє собою коментар в інформаційній замітці, воно лише показує шлях досягнення мети. Також із запитання як? починається новинна замітка, де йдеться про можливість для конкретного індивіда здійснити певну дію. Досить поширеним у західній новинній журналістиці є початок інформації із запитання чому? Зазначимо, що в 90-х роках минулого століття цей початок був надзвичайно популярним у багатьох матеріалах перших українських незалежних газет.

Це було цілком зрозуміло суто з психологічних причин: спроба суспільної свідомості прояснити питання моральної та історичної відповідальності конкретних індивідів і партій за деструктивні явища у загальнолюдському цивілізаційному процесі. Зараз в українській новинній пресі початок, що відповідає на запитання чому?, має більш утилітарний характер. Характер запитання на початку інформаційної замітки вже передбачає необхідність відповіді, адекватної реакції на негативний факт.

Таким чином, замітка з провокаційним початком автоматично означає взаємоперехід жанрів: запитання чому? у самій замітці передбачає розгорнутий коментар і відповідь у формі будь-якого з матеріалів групи аналогічних жанрів. Тому замітка, де початок пояснює причину події, відповідаючи на запитання чому?, є найбільш перспективною в плані журналістського розслідування. Крім функціонального призначення інформувати, подібна замітка несе у собі потенційний заряд для потужного емоційно-психологічного впливу на читача.

В українській журналістиці цим видом початку активно користуються редакції партійних газет, причому робиться це не завжди коректно і толерантно. Враховуючи той факт, що інформаційна замітка, як і будь-який інший матеріал у газетах, може бути використана для судового позову. Інформаційні замітки такого типу часто стають предметом запальних дискусій у ЗМІ. Насамперед слід зважити на той факт, що подібні замітки у партійних виданнях, як правило, надзвичайно полемічно насичені, сповнені яскравих епітетів і часто досить брутальних порівнянь. Ці замітки можуть також використовуватися з метою розв'язання певного конфлікту, піарної акції і т. ін. В останніх випадках в основу замітки може бути покладена неперевірена інформація, що надійшла до редакції у формі пліток, чуток. Із загостренням соціально-економічної кризи у будь-якому суспільстві кількість подібного виду заміток різко зростає, але це ніколи не свідчить про підвищення фахової культури журналістів друкованих видань.

Досвід західних журналістикознавчих шкіл має велике значення для розвитку практичної журналістики в Україні. Пропонуються до розгляду такі незвичні для українських фахівців новоутворення, як початок замітки із гучного заголовка. "Для підігрівання читацького інтересу бульварні газети часто вдаються до форми вступу, яку ми назвали "вступ, що нагадує гучний заголовок". При цьому відповідь на запитання чому? зводиться до короткої формули, а новина опиняється на початку", - зазначає представник Німецької школи журналістикознавства З. Вайшенберг.

Подібна форма початку газетної замітки набуває все більшого поширення і у звичайних виданнях. Пов'язано це з бажанням редакції одразу з першої фрази зацікавити читача інтригою, що розвивається в замітці далі. Особливо цей стиль початку характерний для змалювання якоїсь дії за умови, звичайно, коли і в подальшому тексті замітки зберігаються динаміка і напруження.

Є ще один важливий чинник, що зумовлює вживання гучного великого заголовка на початку інформаційного повідомлення. Читачеві може не сподобатися сама сторінка або рубрика у газеті, де вміщено інформацію. Скажімо, він шукав спорт, а випадково натрапив на економічну тематику. Гучний заголовок теоретично має затримати увагу читача, тому є шанси, що він прочитає інформаційну замітку. Редактор чи видавець шляхом штучного впровадження гучних заголовків на початку заміток можуть досягти певної тактичної мети: зорієнтувати громадську свідомість на яке питання, вигідне самому видавцеві чи його інвесторам.

Заголовок новинного матеріалу може починатися з цитати. Остання, у свою чергу, має бути яскраво, емоційно забарвленою, щоби заохотити читача прочитати матеріал повністю. Окремі дослідники вважають, що цитата - "це останній варіант на той випадок, коли важко знайти інший вступ".

Обмеженість вживання цитат на початку газетної інформації зумовлена тим незаперечним фактом, що мовний запас пересічного респондента, як правило, дуже невеликий. Говорити, що журналістська практика повсякчас дає можливість спілкування з блискучими стилістами, теж не доводиться.

Деякі фахівці вважають за потрібне в цьому випадку наводити не цитату, а переказ того, що сказав респондент. По-перше, це часто стає досить лояльним вчинком щодо самого респондента, який в екстремальній ситуації не зміг контролювати своїх висловлювань. По-друге, журналіст не завжди встигає увімкнути диктофон, а отже, колоритна фраза просто губиться і не може бути ідентично встановлена згодом.

У такому випадку журналісту рекомендовано вживати слова "як", словосполучення "таким чином висловив" тощо, щоб уникнути звинувачень в неправильній передачі слів респондента.

Початок цитати досить характерний для полемічної журналістики. Часто-густо одна фраза, вирвана з контексту і винесена в заголовок або включена у фразу новинної інформації, здатна спрацювати саме на той ефект, що його було спрогнозовано журналістом. Фраза, взята із контексту, є водночас правдивою і такою, що не повною мірою відображає зміст промовленого респондентом. Але в будь-якому випадку ця фраза реально існує (за умови фіксації її на певному звуконосії), і тому довести, що респондент мав на меті сказати інше, буде практично неможливо. "Правилом цитати", крім бульварних видань, також користуються газети і журнали, пов'язані з висвітленням перебігу партійних змагань, боротьби зі злочинністю тощо. В останньому випадку подана сленгом фраза може одразу ввести читача у відповідну атмосферу специфічного виду людської діяльності.

Далі журналіст має показати досить виразну різницю між початком інформаційної замітки і описом факту. У другому випадку спочатку завжди наводяться ключові слова (ім'я героя матеріалу, назва об'єкта, дія тощо). Потім ключові слова переходять у власне інформаційне повідомлення, яке дає змогу усвідомити суть матеріалу. Нарешті, повідомляється, як і в який спосіб дія відбулася, часто з конкретизацією місця і часу події.

Отже, коли навіть брати до уваги концепцію журналістикознавця про надзвичайну роль факту в сучасній журналістиці, то можемо спостерігати певну відмінність між тлумаченням факту і написанням традиційної замітки.

Для того, щоб ще більше підкреслити цю різницю, варто зупинитися на так званих "містках", покликаних поєднати різні частини інформаційної замітки. Роль містків очевидна і зрозуміла: стилістичне закінчення одного речення має логічно переходити на початок іншого. Коли логічний місток перекинути важко, вживаються допоміжні словосполучення на зразок: "під час подій", "на зустрічі", "в ході операції" та ін.

Часом своєрідним містком, як не парадоксально, є відсутність самого містка. Кожне речення подається з абзацу, певним чином примушуючи читача максимально зосереджуватися, намагаючись самому особисто знайти внутрішній логічний зв'язок у послідовності подій.

Більш усталеним є, однак, так званий формальний перехід. При цьому варіанті у першій фразі зміст коротко узагальнюється, сам місток "започатковується формулами типу: "це сказав", "це стало результатом", "це рекомендує".

Отже, сучасна інформаційна замітка - жанр, що постійно розвивається, відповідаючи на запити безпосередньої журналістської практики. Інформаційне суспільство потребує інваріантності жанру в друкованих засобах масової інформації.

Звіт

Найменш поширений у сучасній пресі в групі інформаційних жанрів - звіт. За визначенням, сформульованим у період значної активізації і функціонування звіту (післявоєнний період у радянських ЗМІ - до 1995 р. включно), звіт - це вдумливий журналістський виклад обміну думками між людьми під час нарад, з'їздів, конференцій тощо з метою найбільш повного відображення суспільно-політичного значення події, що описується. У характері, стилістиці звіту, глибині суджень і узагальнень виражається позиція не тільки автора, а й засобу масової інформації, його видавця чи інвестора.

На відміну від замітки, яка, наприклад, про збори політичної партії чи руху повідомляє лише, де і коли вони відбулися, звіт оперативно і дуже детально розповідає про цю подію, зазначає досягнення, зосереджує увагу на причинах хиб і упущень, пропонує шляхи оптимізації стану справ. Звіт є також важливою формою не тільки інформування про соціально значущі події, а й аналізу, узагальнень пропаганди передового досвіду. У звіті, зокрема політичному звіті, спостерігаємо яскраво виявлені елементи полеміки з представниками інших партій, їх ідеологій, утвердження принципів критичного аналізу. Останнє, проте, існує більше у плані побажання при написанні звіту про перебіг політичних явищ, насамперед, коли вони надруковані у партійних виданнях, тяжіють все ж до самокритики поміркованої, перевага надається дошкульним зауваженням у бік політичних супротивників.

Традиції звіту в сучасній пресі, як взагалі й сам факт поодинокої появи матеріалів у формі звіту на сторінках друкованих видань України початку третього тисячоліття, - не данина пам'яті, а скоріше інерція мислення, що притаманна деяким видавцям ще з доби тоталітарної держави. У радянських підручниках з журналістики звітом починався розділ "Інформаційні жанри", оскільки сам звіт домінував на шпальтах партійно-радянської періодики під час багатоденних з'їздів, коротких конференцій, розширених нарад.

Звіт як жанр виник у ХІХ столітті, коли друковані видання були єдиною можливістю інформувати суспільство про якусь важливу новину. Зокрема, це були звіти з парламентських засідань в Англії, Національних зборів в Німеччині. Не маючи змоги побачити і почути виступи державних діячів, делегатів через аудіовізуальні ЗМІ, обиватель, як правило, представник середнього класу, ознайомлювався з детальним описом події і майже протокольним текстом виступів у газеті, журналі.

Звіт, у ХІХ столітті мав значною мірою характер універсального комплексного інформування про певну глобальну подію. У газетах чи журналах того історичного періоду він займав місце, адекватне обсягу видання. Ознайомлення з історією звіту свідчить, що він був досить популярним, бо значною мірою задовольняв потреби споживачів інформації і робив це ґрунтовно, розлого, не поспішаючи - згідно з вимогами часу.

За звітом Ульянова-Леніна у газетах "Правда", "Волна", "Эхо", "Пролетарий" можна мати уявлення про перебіг класової і партійної боротьби на початку минулого століття. Традиції Леніна-публіциста згодом широко використовувалися при написанні звітів радянськими журналістами після приходу партії більшовиків до влади.

Проте звіт, навіть в умовах тоталітарної системи (за винятком, зрозуміло, партійних звітів), уже мав ознаки регулятивної функції. Редакція, сам журналіст подекуди дістали хоч і незначну, але певну можливість виявити у звіті ставлення до події вже через інтерпретацію факту. У звітах з партійно-господарських активів редакція мала право замінити "ліберальний" вступ на більш критичний, наголосити в матеріалах звіту на певній ваді, обминаючи увагою інші.

Ця практика набула досить широкого поширення в умовах багатопартійної системи, коли з метою максимально ефективного впливу на читацьку підсвідомість партійна преса у звітних матеріалах загострює увагу на дрібних негативах, уникаючи згадки про більш істотні вади.

Прийнято вважати, що чим старанніше реалізував журналіст свої творчі здібності у звітному матеріалі, чим ефективніше подала цей звіт газета на своїх шпальтах, тим ширше використані можливості цього конкретного друкованого ЗМІ. Проте теорія страждає від практики втручання в редакційну політику власників газети чи журналу, чиї економічні та політичні інтереси дуже часто не мають нічого спільного з правдивою інтерпретацією подій.

Видова характеристика звітів, їх різновиди зумовлені творчим, редакційним завданням, задумом автора і характерними особливостями об'єкта чи події, що підлягає аналізу в звіті. Залежно від теми, яку ставить перед редакцією інвестор, звіт може мати суто інформаційний або аналітичний характер.

Найбільш оперативно, лаконічно повідомляє про подію стислий хронікальний звіт. Насправді він мало в чому відрізняється від розширеної інформаційної замітки або короткої кореспонденції. Такий звіт зазвичай відповідає на запитання: хто (що)? де? коли? яким чином?

Виграючи в оперативності, стислий хронікальний звіт розкриває суть, політичну чи соціальну спрямованість події, але не дає повного, детального уявлення про неї. Часто такий звіт передує розгорнутому звітові, самою своєю появою викликаючи у читача бажання більш повно дізнатися про те, що сталося.

Точне і якнайповніше відтворення події з усіма її подробицями у відповідній часовій послідовності дає прямий інформаційний (загальний, розгорнутий) звіт.

У прямих інформаційних звітах, як правило, з протокольною точністю розповідається про визначні події у житті суспільства: інавгурація Президента, урочисте відкриття сесії парламенту нового скликання і т. ін. Ці звіти характеризуються детальним описом подій, часовим хронометражем, великою кількістю світлин. При цьому передбачається робота не одного, а цілої бригади журналістів, кожний з яких відповідає за свою ділянку роботи, висвітлюючи об'єкт чи подію з необхідного ракурсу. В інформаційному звіті обмежується застосування переказу слів учасників події, небажане цитування уривків доповідей чи діалогів. Заохочуються пряма мова, адекватно записане інтерв'ю.

Такі звіти, як правило, займають велику газетну площу і практикуються урядовими виданнями "Голос України", "Урядовий кур'єр".

Аналітичні звіти

У приватних виданнях набула популярності аналітична форма звіту. Часом за обсягом вона нагадує розширену кореспонденцію, але відрізняється від неї принаймні прагненням автора чи редакції загалом дотримуватися документально засвідчених фактів, не проводити широких масштабних порівнянь. Автор аналітичного звіту прагне не тільки переповісти суть того, що сталося, а й зробити власні узагальнення, висновки.

Аналітичні звіти поділяються на тематичні та проблемні. У тематичному звіті журналіст виділяє із усієї інформації головну тему, яка становить основу, лейтмотив події. Для підготовки тематичного звіту до уваги може братися кілька виступів або навіть один. Це дає можливість вводити в матеріал елементи власного аналізу, додаткові факти, найповніше використовувати особисті враження. Практикується розгляд кількох питань, здебільшого пов'язаних між собою. Висвітлення перебігу подій у тематичному звіті може не відповідати справжньому її розвитку в часі й максимальній повноті. Така форма звіту більшою мірою суб'єктивна. Адже, починаючи з теми і закінчуючи узагальненнями, - це результат журналістського бачення події [62, 33]. Тематичний звіт якнайповніше відповідає політичним орієнтаціям сучасних видань і є спробою певним чином вплинути на економічні стосунки в інтересах інвестора.

Проблемний звіт

Проблемний звіт у самій своїй основі передбачає порушення проблеми, водночас пропонуючи варіант її вирішення. Подія у проблемному звіті, на відміну від інформаційного, є лише приводом для написання матеріалу. Журналіст бере до уваги лише окремі думки, вислови, судження, почуті й усвідомлені під час перебігу події. Для висвітлення проблеми залучається велика кількість фактів, проводяться паралелі, часто - історичні екскурси, глобальні узагальнення. Аналіз у проблемному звіті виходить, таким чином, за межі опису самої події, але сам факт аналізу сприяє розв'язанню проблеми.

Проблемний звіт через полемічну загостреність, критичний елемент є найбільш читабельним серед інших варіантів звіту. Часто використовується у міжпартійній боротьбі, при з'ясуванні економічних суперечок.

Таким чином, група інформаційних жанрів у сучасній друкованій журналістиці має тенденцію до надзвичайно швидкого і динамічного розвитку. Відбувається взаємоперехід жанрів у межах самої інформаційної системи, що свідчить про підвищення професійного рівня українських журналістів, які вчасно реагують на запити читацької аудиторії.

Серед інформаційних жанрів найбільш вживаними у друкованих ЗМІ є репортаж та інтерв'ю. Форми та інваріантність цих жанрів малорозроблені українською журналістикознавчою наукою і тому журналісти-практики часто діють навмання, інтуїтивно шукаючи найоптимальніші методи подання матеріалу. Відставання національної репортерської школи від західних і північноамериканських стандартів зумовлено десятиріччями фактичного занепаду системи інформаційних жанрів, що підлягала суворій цензурі в умовах однопартійної системи і державної власності на ЗМІ.

Проте система інформаційних жанрів, діючи в нових соціально-економічних умовах, швидко відновлюється, відповідаючи на суспільні запити читачів.

Інтерн'ю

Інтерв'ю є одним із найпоширеніших інформаційних жанрів. Розрізняється інтерв'ю як метод збирання інформації та інтерв'ю як власне жанр.

Існує безліч визначень інтерв'ю, кожне з яких лише почасти відображає багатогранність та інваріантність цього інформаційного жанру.

Так, французькі фахівці вважають, що інтерв'ю - це "журналістська ініціатива, яка передбачає розпитування відомої особи чи анонімної особи, щоб виявити інформацію, пояснення, позицію, які мають сенс тільки в тому випадку, коли їх повідомила саме ця людина, щоб передати потім зібрану інформацію чітко визначеній аудиторії у формі запитань-відповідей".

Більш стисло визначає жанр інтерв'ю німецький дослідник З. Вайшенберг: "За допомогою інтерв'ю фіксуються висловлювання певних осіб щодо тих чи інших тем, а також інформація про самих осіб".

Академічно і більш розлого характеризує інтерв'ю О. Чекмишев: "Інтерв'ю - це інформаційний жанр, який покликаний передати позицію, погляд, ставлення, оцінку, коментар ключової особи з приводу події, ситуації, проблеми. Обсяг та хронометраж інтерв'ю, як правило, визначаються форматом періодичного друкованого видання".

Важливо, що на додаток до цього визначення, автор дефініції уточнює оригінальний термін "ключова особа", вважаючи, що це той індивід, який найбільш компетентний у події чи факті, що трапився.

Специфіка інтерв'ю як жанру полягає в тому, що факт, подія, явище, їх суспільно-політичне значення розкриваються через повідомлення, думку компетентного співбесідника, який володіє інформацією. Отримання її від очевидця через пряму мову створює відчуття достовірності.

Таким чином, завдання інтерв'юера - отримати і повідомити читачу нові, раніше невідомі факти про важливу подію; проаналізувати подію, що вже трапилася; ознайомити з точкою зору офіційних представників, джерел; порадити, які можливості є у індивіда чи суспільства в цілому для досягнення певної мети.

Російські дослідники, уникаючи дефініцій, досить розлого описують теоретичні питання, пов'язані з процесом пізнавання дійсності через інтерв'ю. Так, на думку В. Ученової, "структура пізнавального процесу … може практично без змін перевтілитися у структуру жанру". Висловлення досить спірне, коли виходити з досвіду філософської полеміки, то вищевказане твердження - класичний софізм. Так само незрозумілим є той факт, що в посібниках російських фахівців інтерв'ю приділяється півтори-дві сторінки тексту (М. Кім, В. Ученова), домінують визначення на зразок: "Інтерв'ю - поширений інформаційний жанр газети".

Тим часом, інтерв'ю потребує чіткої класифікації і виокремлення саме як інформаційний жанр, завдяки якому журналіст дістає оптимальну можливість адекватно інформувати читача про перебіг подій, отримавши максимум інформації у компетентного фахівця-респондента.