Українська преса як фактор впливу на міжнародну діяльність держави (проблеми становлення і розвитку відносин України та НАТО у 90-х роках)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

УДК 070 : [327 (477) : 327.7]

Українська преса як фактор впливу на міжнародну діяльність держави (проблеми становлення і розвитку відносин України та НАТО у 90-х роках)

10.01.08 - журналістика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Власенко Вікторія Іванівна

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі організації масово-інформаційної діяльності Інституту журналістики імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться “18” грудня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул.Мельникова, 36/1.

Автореферат розісланий “18” листопада 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради ЄСИПЕНКО Р.М.

змі політика громадський

АНОТАЦІЯ

Власенко В.І. Українська преса як фактор впливу на міжнародну діяльність держави (проблеми становлення і розвитку відносин України та НАТО у 90-х роках). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08. - Журналістика. Інститут журналістики Київського національного університету ім.Т.Шевченка, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню впливу друкованих засобів масової інформації різного політичного спрямування на міжнародну діяльність держави на прикладі становлення і розвитку відносин між Україною та НАТО у 90-х роках. Дослідження проводилося на основі публікацій в дев'яти провідних українських газетах. За допомогою класичних методів соціологічного аналізу текстів масової комунікації було з'ясовано, у чому полягають і чим зумовлені можливості і ефективність впливу друкованих ЗМІ на вироблення та реалізацію зовнішньої політики України, зокрема на такому її важливому напрямку як розвиток відносин з Північноатлантичним оборонним союзом. Крім того було досліджено реалізацію новітніми українськими ЗМІ (пресою) виконання функції формування об'єктивної громадської думки.

Обгрунтовано необхідність розвитку друкованих ЗМІ на сучасному етапі, визначено їх роль у процесі підготовки та прийняття державних зовнішньополітичних рішень, вказано на важливість налагодження співпраці між пресою та владними структурами, причетними до прийняття зовнішньополітичних рішень з метою відстоювання державних інтересів України на міжнародній арені. Встановлено, що протягом окресленого етапу вплив друкованих ЗМІ на прийняття важливих зовнішньополітичних рішень був недостатнім через низку об'єктивних і суб'єктивних причин. Викладено пропозиції працівникам ЗМІ та представникам владних структур щодо поліпшення системи підготовки журналістів-міжнародників та пришвидшення євроінтеграційних процесів в Україні.

Ключові слова: друковані засоби масової інформації, вплив, преса, зовнішньополітична кампанія, НАТО, ядерне роззброєння, офіційна влада, імідж, громадська думка, газети, інформаційний тиск.

АННОТАЦИЯ

Власенко В.И. Украинская пресса как фактор влияния на международную деятельность государства (проблемы становление и развития отношений Украины и НАТО в 90-х годах). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08. - Журналистика. Институт журналистики Киевского национального университета им.Т.Шевченко, Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию влияния печатных средств массовой информации различной политической направленности на международную деятельность государства на примере становления и развития отношений между Украиной и НАТО в 90-х годах. Исследование проводилось на основе публикаций в девяти ведущих украинских газетах. С помощью классических методов социологического анализа текстов массовой коммуникации было установлено, в чем состоят и чем обусловлены возможности и эффективность влияния печатных СМИ на определение и реализацию внешней политики Украины, в частности на таком ее важном направлении как развитие отношений с Североатлантическим оборонительным союзом. Кроме того, была исследована реализация украинскими СМИ (прессой) функции формирования объективного общественного мнения.

Обоснована необходимость развития печатных СМИ на современном этапе, определена их роль в процессе подготовки и принятие государственных внешнеполитических решений, указано на важность налаживания сотрудничества между прессой и структурами власти, причастными к принятию внешнеполитических решений с целью отстаивания государственных интересов Украины на международной арене. Установлено, что на протяжении взятого этапа влияние печатных СМИ на принятие важных внешнеполитических решений было недостаточным из-за ряда объективных и субъективных причин. Изложены предложения работникам СМИ и представителям властных структур относительно улучшения системы подготовки журналистов-международников и ускорения евроинтеграционных процессов в Украине.

Ключевые слова: печатные средства массовой информации, влияние, пресса, внешнеполитическая кампания, НАТО, ядерное разоружение, официальная власть, имидж, общественное мнения, газеты, информационное давление.

ANNOTATION

Vlasenko V.I. The Ukrainian Press as a Factor of Influence on the Foreign Activity of the State (issues of formation and development of the Ukraine-NATO's relationship in the nineties). - The Manuscript.

The Dissertation is presented to obtain the Doctor degree of Philology by specialty of 10.01.08. - Journalism. Institute of Journalism Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2000.

The Dissertation is devoted to research of issues concerning an impact of the Ukrainian press on the foreign activity of the State (on the example of Ukraine-NATO relationship's development in the nineties). The research has been conducted on the basis of materials published in nine leading Ukrainian newspapers.

Using the classic methods of sociology the reasons of an effective impact of the press on formation and realization of the Ukrainian foreign policy in such an important direction as a relationship with NATO were determined in the Dissertation. Besides, the Dissertation introduces the survey of methods on realization of functions of an objective public opinion maker by the Ukrainian printed media.

The Dissertation defines that since Ukraine gained its independency the first significant articles concerning the foreign policy have appeared in the newspapers as soon as Ukraine became facing to the important problems on the international arena. It means that the Ukrainian international journalists were not be able to envisage the situation in some important foreign policy areas during the first years of Ukrainian independency. The most important among them were the issues of nuclear disarmament of Ukraine.

One of the reasons for solving the nuclear issue in the way unfavorable for Ukraine was the fact that the state newspapers that present legislative and executive powers thought that their function was just to reflect precisely the positions of legislative and executive powers as to the disarmament, but not, using their trust in the official corridors and among public opinion, taking upon themselves the role of unprejudiced advisers. It was stressed in the Dissertation, that then the Ukrainian non-governmental newspapers were not fully prepared to form their own, professional, critical point of view on the issues of disarmament, which could be accepted by the official authorities as a basis for shaping a prudent and acceptable decision. The parties' newspapers that were issued at that time did not draw much attention to the foreign policy issues, because the parties that financed these newspapers, did not built any distinct foreign conception and did not participate in formation of the behavioral concept of Ukraine on the international arena. Also, one of the important facts in the case of nuclear disarmament of Ukraine was that by 1991-1994 the Ukrainian press had not possessed any experience of working under the conditions of informational war from the side of other countries. Ukraine was forced to conduct the negotiations on the nuclear disarmament under the conditions of political and informational pressure from the side of the US and Russia.

Across the line of NATO's partnership development the Ukrainian press became forming the cardinally new NATO's image, which used to be totally negative during the Soviet times. It was determined in the Dissertation that the schema of presentation of press-materials, which aimed to form the new NATO's image, had five classical phases: 1) preparation of public opinion; 2) providing with information concerning events; 3) demonstration of arguments in favor of occurrence (phase of propaganda); 4) solid presentation of analytical articles (phase of conclusions); 5) abrupt cessation of the topic. It became obvious on the second phase of this image-formation schema that one of the principal informational resources about NATO was trips of the Ukrainian journalists and politicians to NATO, organized by the Press and Information Department of NATO. The frequency of these trips increased simultaneously with the approaching of important decisions making aimed to strengthen the Ukraine-NATO cooperation. The Ukrainian foreign policy correspondents did not observe the conflict of interests and displayed the indirect informational pressure during such informational trips, sponsored by NATO. The reasons of it were that the correspondents did not possess any experience of journalistic activity in conditions of democratic society in accordance with the norms of international journalistic ethics as well as the financial state of the international departments of majority of the Ukrainian newspapers was poor.

The conclusion was made in the Dissertation that the newspapers issued by the representatives of Ukrainian business, introduced their objective opinion with the emphasis on the critical elements as to the Ukraine-NATO partnership. It could be explained that the foreign policy area, especially relationship with NATO, had no direct influence on the business interests of the newspapers issued by the representatives of Ukrainian business.

The pique of NATO's image campaign coincided with the fourth phase of the image-formation schema, namely, solid presentation of analytical articles. The official negotiation between Kyiv and Brussels concerning the text of the Ukraine-NATO Charter were conducted at that period. Using the classic methods of sociology it was determined in the Dissertation that the newspapers, which endeavored to adhere to the old Soviet NATO stereotype and the newspapers, which supported the official policy of Ukraine towards the partnership with NATO applied the same methods of propaganda.

It was stressed that the Ukrainian diplomats, who elaborated the Charter's text along with the NATO's experts, were not able to produce an instrument, which would take into consideration all Ukrainian interests. It occurred chiefly because of the inability of Ukrainian diplomats to work along with the press and to defend the state's interests by means of mass-media.

The Dissertation defines the opening of the NATO Information and Documentation Center in Kyiv in 1997 as an impact on the public opinion as to NATO in Ukraine. This event became an evidence of openness and accessibility of NATO that assisted to form a positive NATO's image among Ukrainians.

In virtue of the abovementioned the conclusion was made that the West played a decisive role not only in choice of Ukraine to integrate into the European and the European-Atlantic structures, but also in the purposeful influence on the Ukrainian press as far as the importance of the press in the process of formation of a positive NATO's image among Ukrainians proved to be obvious and significant.

Key words: printed media, influence, press, external policy campaign, NATO, disarmament, official authorities, image, public opinion, newspapers, informational pressure.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Після здобуття Україною незалежності докорінно змінилися місце та функції засобів масової інформації у суспільстві, оскільки мас-медіа, преса зокрема, позбулися всесильного ідеолога - комуністичної партії, а журналіст - своєї принизливої ролі її “вірного підручного”. Незалежні, позапартійні українські ЗМІ, які виникли внаслідок роздержавлення інформаційного простору, почали орієнтуватися на світові зразки роботи журналістів в умовах свободи слова та думки і усвідомлювати важливість впливу “четвертої влади” у суспільстві. Українські ЗМІ пострадянського періоду вже не просто інформують аудиторію, а намагаються формувати вільну громадську думку, позитивну чи негативну, щодо того чи того суспільного явища, процесу або політичного діяча. Таким чином, актуальність звернення до проблеми впливу вітчизняних друкованих ЗМІ на міжнародну діяльність держави зумовлена кількома факторами, а саме: 1) новою роллю, яку друковані мас-медіа незалежної України, вільні від державного тиску, відіграють у сучасному суспільстві; 2) необхідністю наукового забезпечення (детального аналізу, обгрунтування) процесу становлення та формування, через який на сьогодні проходять і зовнішня політика Української держави, і її ЗМІ (преса); 3) потребою визначити механізм взаємодії та впливу “четвертої влади” на законодавчу та виконавчу гілки у процесі діяльності держави на міжнародній арені; 4) об'єктивною вимогою збагатити досвід сучасної української міжнародної журналістики у веденні зовнішньополітичних кампаній.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертаційна робота пов'язана з розробленою Інститутом журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка науковою програмою “Роль журналістики у процесі державотворення”, з програмами кафедр організації масово-інформаційної діяльності “Вільна преса у демократичному суспільстві” та міжнародної журналістики “Українська журналістика в контексті світової”. Ці теми щорічно привертають увагу дипломників та знаходять відбиток у курсах лекцій, що запроваджено у навчальному закладі з метою формування навичок та вмінь щодо ефективного висвітлення зовнішньополітичної тематики в українських ЗМІ, використання новітніх технологій, зокрема задля реалізації ролі мас-медіа як четвертої влади у суспільстві. Проблема ефективності впливу друкованих ЗМІ, які є важливим елементом у системі інформаційної безпеки держави, постійно перебуває в центрі уваги Національного інституту стратегічних досліджень, Київського Інституту соціології, Ради національної безпеки та оборони України.

Мета даної роботи: з'ясувати, у чому полягають і чим зумовлені можливості і ефективність впливу друкованих ЗМІ на вироблення та реалізацію зовнішньої політики України, зокрема на такому її важливому напрямку як розвиток відносин з Північноатлантичним оборонним союзом; встановити, наскільки успішно новітні українські ЗМІ (преса) виконують функцію формування об'єктивної громадської думки. Адже у демократичних суспільствах за довгі роки боротьби, перемог і втрат друковані ЗМІ “відвоювали” собі місце в структурі громадянського суспільства, стали важливим і необхідним засобом інформування громадян про дії влади і передачі органам влади громадської думки.

Завданням даного дисертаційного дослідження є узагальнення за визначений проміжок часу результатів діяльності друкованих ЗМІ щодо вироблення та реалізації зовнішньополітичних рішень, і ступеня впливу друкованих мас-медіа на громадську думку з метою формування іміджу конкретного явища чи факту, у даному випадку - НАТО.

Як об'єкт для відстеження впливу ЗМІ на міжнародну діяльність України ми обрали розвиток діалогу “преса - влада” у ході еволюції відносин України з Північноатлантичним альянсом у 90-их роках. Тут варто зауважити, що позиція незалежної України щодо НАТО серед інших зовнішньополітичних віх держави є певною мірою показова. Адже еволюція у ставленні керівництва України до НАТО - від позаблоковості й нейтралітету до особливого партнерства - відображає також і внутрішньополітичні зміни в державі за період діяльності двох президентів і двох міністрів закордонних справ. Але ми концентруємо свою увагу не стільки на політологічному аспекті проблеми, скільки, головним чином, на тій ролі, яку відіграла у цих відносинах преса, яка у політичній структурі громадянського суспільства є “автономним політичним інститутом”. Як самостійний елемент політичної системи тут “вона виконує бінарну функцію: репродуктивну і продуктивну, тобто і реалізує, і творить політику”. Під цим кутом зору ми й спробуємо проаналізувати, як висвітлювала історію відносин України з Альянсом саме українська періодика. Предметом даного дослідження є процес започаткування і розвитку відносин Україна-НАТО (вони беруть свій початок ще з радянських часів, а отже від стану “холодної війни”, в якому разом з СРСР перебувала, звісно, й радянська Україна, проходять через позаблоковий стан незалежної України до Хартії про особливе партнерство) у співставленні зі зміною стану громадської свідомості й думки щодо Альянсу.

Ступінь наукового опрацювання проблеми на момент написання даної роботи є ще не достатньо високим. Її політологічному аспекту, тобто відносинам між Україною та НАТО українські та зарубіжні політологи приділили вже чимало уваги. Проте саме той кут зору, який обрано для дисертаційного дослідження, тобто взаємовплив офіційної влади та друкованих ЗМІ незалежної України у ході вироблення конкретного державного напрямку у зовнішній політиці, є ще відносно новим для сучасної журналістики як науки. У даній роботі буде зроблено спробу проаналізувати запропоновану проблему, залучивши напрацювання теорії журналістики, політології і соціології. Слід зауважити, що великий внесок у вивчення особливостей друкованих мас-медіа зробили такі вчені, як В. Бебик, Ю.Гудвін (США) , О.Мелещенко, А.Москаленко, Г. Почепцов , Т.Приступенко, Є. Прохоров ( РФ) , В.Шкляр, Розглядаючи сучасні друковані мас-медіа крізь призму їх участі у політичній системі суспільства, вони роблять цікаві узагальнення, пов'язані з діяльністю журналістів як представників “четвертої влади” у функціонуванні політичної системи суспільства. Окрім того автор спирався на наукові праці та статті політиків і політологів (З.Бжезинський (США), О.Литвиненко, О.Маначинський, Б.Парахонський, О.Стрекаль, С.Телбот (США), А.Фельдгузен (ФРН), котрі у своїх наукових роботах та статтях аналізують розвиток зовнішньополітичного курсу України з огляду на відповідність національним інтересам та інформаційній безпеці держави. Соціологічна сторона даної праці спирається на роботи В.Іванова,Г.Мельник (РФ), Ю.Фінклера , О.Ющенка, присвячені проблемам соціології масової комунікації, зокрема впливу ЗМІ на вироблення громадської думки.

Джерельною базою даного дослідження стала низка українських газет. Аби створити якомога об'ємнішу картину, друковані засоби масової інформації для проведення цього своєрідного моніторингу були підібрані таким чином, щоб вони репрезентували собою як позицію органів влади, так й інтереси основних політичних сил українського суспільства. Адже саме з приводу становлення та розвитку відносин України з НАТО серед політичних сил нашого суспільства існувала велика різноманістність поглядів - від повного несприйняття до якнайшвидшого вступу.

Серед обраних нами газет, котрі представляють державну позицію, - “Голос України” (газета Верховної Ради України. Заснована в 1990 році) та “Урядовий кур'єр” (газета органів державної влади України. Заснована 1990 року). Необхідність представити позиції офіційної влади двома виданнями пояснюється тим, що виконавча та законодавча гілки влади в Україні, котрі повинні були б органічно співіснувати, перебувають майже весь час у стані більшого чи меншого протистояння, що викликає між ними дискусії і щодо зовнішньої політики загалом, і щодо відносин з НАТО зокрема. Тому, на нашу думку, було цікавим простежити позиції і Верховної Ради, і виконавчої влади, точніше їх розбіжності, з приводу означеного питання. На наш погляд, буде доцільним використати також матеріали газети “Україна молода” (інформаційно-політична газета, виходить з 1991 року), яка певний час після заснування дотримувалася нейтральних поглядів, а згодом стала, негласним, неофіційним органом Адміністрації Президента України. Як виразників позиції лівих сил України, ми взяли газету “Комуніст” (орган Комуністичної партії України. Видається з лютого 1994 року) і газету Соціалістичної партії України “Товариш”, (видається з 1992 року). А щоб врівноважити ці позиції, звернулися до публікацій газет правого спрямування: “Час-Tайм” (газета Народного руху України, видається з 1995 року) і “За вільну Україну” (видається з 1990 року). Як трибуну для висловлювання думки ліберально-демократичних політичних сил, ми включили до роботи матеріали газети “День”. Виразником інтересів певних фінансових кіл українського суспільства, на нашу думку, може слугувати газета “Киевские ведомости” - “щоденна українська газета для тих, хто читає російською мовою /207/ ”, видається з 1992 року. “КВ” стали першим прикладом цілком нового для України типу газети, створеної на комерційних засадах. І хоча так звані “спонсорські” ЗМІ не визначають інформаційного обличчя України, але вагомо впливають на ефективність інформаційної політики держави, а точніше на сам політичний процес у країні ”.

Безумовно, найкраще було б відібрати для даного дослідження ті газети, які виходили від першого дня незалежності України і аж до 1998 року, оскільки за такої умови зміна поглядів газети (або ж їхня незмінність) простежувалися б дуже точно. Проте, на жаль, це важко зробити, оскільки деякі найвпливовіші на сьогодні українські газети розпочали свій випуск лише у 1993-94 роках; а ті, які виходили за радянських часів, пережили період трансформації початку 90-х і існують нині, втратили свій вплив та популярність. Помітним явищем у сучасній українській журналістиці є газета “Зеркало недели” (“міжнародний суспільно-політичний тижневик, видається з жовтня 1994 року, видавець - редакція газети ”, яка, безперечно, відіграє не останню роль у політичних процесах держави. Отож, хоча “ЗН” і вирізняється авторитетністю та високою професійністю деяких штатних журналістів, проте вона “орієнтується на елітну читацьку аудиторію”.

Часові рамки даного дослідження охоплюють неповні сім років. 1991 рік - рік незалежності України, відправна точка, з якої починалося формування її зовнішньої політики і висвітлення її на сторінках новітньої української преси, а отже саме від неї ми починаємо аналіз запропонованої теми. На нашу думку, є доцільним обмежити це дослідження 1997 роком, бо на ньому завершується певний етап не лише в історії відносин Україна-НАТО, а й в історії існування самого Альянсу. Адже у 1997 році відбулося підписання Хартії про особливе партнерство Україна-НАТО і дискусії про першу хвилю розширення НАТО перейшли у більш практичну площину. Вже у 1999 до НАТО були прийняті три східноєвропейські країни, тобто було втілено у життя постулати оновленого НАТО, яке оголосило себе відкритою військово-політичною організацію. Крім того, ювілейний для Північноатлантичного альянсу 1999 рік увійшов в історію як рік повітряної військової кампанії НАТО на території колишньої Югославії. Лише сам перебіг цього конфлікту, його природа та далекосяжні наслідки як для країн-членів НАТО, так і для всього світу, а головне - висвітлення повітряної кампанії Альянсу у засобах масової інформації України заслуговують, на нашу думку, на те, щоб стати предметом дослідження окремої наукової праці. Тому ми обмежимося лише означеним періодом.

Наукова новизна одержаних результатів вбачається у якісно новому підході до оцінки газетної інформації на зовнішньополітичну тематику з точки зору її впливу на громадську думку і на представників владних структур, які причетні до вироблення і прийняття зовнішньополітичних державних рішень; у встановленні впливу приналежності конкретних друкованих українських ЗМІ тим чи іншим політичним силам або комерційним угрупованням на об'єктивність висвітлення зовнішньополітичної тематики цими виданнями; у спробах віднайти дієві механізми ефективної співпраці журналістів-міжнародників друкованих мас-медіа з представниками владних структур України з метою ведення успішних зовнішньополітичних кампаній; у визначенні ролі та рівня ідеологічного тиску зовнішніх чинників на українські друковані ЗМІ та громадську думку у процесі здійснення Україною важливих кроків на міжнародній арені.

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю теми дисертаційного дослідження. На сьогодні, за оцінками експертів НАТО та українських спеціалістів, ступінь інформаційного забезпечення відносин України з Північноатлантичним альянсом залишається все ще надзвичайно низьким. І це тоді, коли успішна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур України великою мірою залежить від громадської думки. У червні 2000 року Міжнародний секретаріат НАТО присудив стипендію ім.М.Вернера на 2000 рік співробітнику Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут, кандидату технічних наук Олександру Ющенку для здійснення наукового проекту “Інтелектуальне моделювання інформаційного впливу на політико-психологічну динаміку ставлення населення до НАТО” . Метою проекту є аналіз політичних настроїв українського суспільства, підготовка рекомендацій для українських політичних лідерів та представників ЗМІ щодо формування позитивного ставлення широких верств населення до процесів інтеграції в європейські та євроатлантичні структури. Автор даного дисертаційного дослідження зв'язався з О.Ющенком. Останній висловив зацікавлення у використанні результатів даної роботи у своєму науковому проекті.

Крім того, на думку автора, висновки роботи можливо враховувати не лише у практичній журналістиці при висвітленні євроінтеграційних процесів, а також при підготовці майбутніх професійних журналістів, зокрема журналістів-міжнародників, у вищих навчальних закладах, у можливості використання її основних положень і висновків у розділах курсів “Соціологія масової комунікації”, “Теорія й методи журналістської творчості”, “Основи масово-інформаційної діяльності” та відповідних курсах і спецкурсах, наприклад, “Преса у зовнішньополітичних кампаніях”, “Преса й влада”, “Методи та засоби впливу друкованих ЗМІ на громадську думку”, “Міжнародна журналістика”.

Особистий внесок здобувача. У дисертації використано практичний досвід автора, отриманий у співпраці з газетами “Урядовий кур'єр” (відділ суспільно-політичних проблем та міжнародного життя), “Україна молода” (відділ міжнародної політики), “Kyiv Post”, агентствами “Інтерфакс-Україна”, “Intelnews”; а також в роботі на міжнародній конференції “Свобода слова у демократичному суспільстві” (Стокгольм /Швеція/, жовтень 1997 р.), від стажування для журналістів у рамках стипендії фонду імені Гайнца Кюна (земля Північний Рейн-Вестфалія /ФРН/, серпень 1998 - лютий 1999 рр.), у відрядженні до штаб-квартири НАТО (Брюссель /Бельгія/, травень 1999 р.), на семінарі для молодих журналістів з Центральної та Східної Європи (Мюнхен /ФРН/, серпень 1999 р.); а також у особистих розмовах автора з доктором філософських наук Борисом Парахонським (Інститут українсько-російських відносин, НІСД), доктором політології Маркіяном Білинським (Інститут демократії ім.П.Орлика, Київ), доктором політології Наталією Мельничук (Центр інформації та документації НАТО в Києві), Олександром Мартиненком (Адміністрація Президента України), кандидатом технічних наук Олександром Ющенком (Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”).

Апробація результатів дисертації. Теоретичні основи дисертаційної роботи було викладено у низці публікацій автора, вміщених у наукових, а також періодичних виданнях. Окрім того, окремі положення дисертаційного дослідження були використані автором як основа для виступів на щорічних наукових конференціях “Українська журналістика-98”, “Українська журналістика-99”; викладено під час міжнародного науково-практичного семінару “Політична глобалізація Європи” (Зонненберг, ФРН, серпень 2000 р.); апробовано під час ведення семінарів з курсу “Соціологія засобів масової комунікації” в Інституті журналістики Київського національного університету ім.Т.Шевченка.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять 6 підрозділів, висновку, списку використаних джерел, додатка. Повний обсяг дисертації становить 175 сторінок, із них 15 займає список використаних джерел (усього 232 найменування), 1 сторінка - таблиця та додаток у вигляді таблиці, який займає 4 сторінки.

2. ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У “Вступі” подано обгрунтування актуальності теми, її наукову новизну, теоретичну та практичну цінність; визначено мету та завдання роботи, ступінь наукового опрацювання обраної теми, об'єкт і предмет дослідження; окреслено часові рамки роботи, обгрунтовано вибір джерельної бази, на матеріалах якої досліджувалася дана проблема, а також приведені дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “ЯДЕРНЕ РОЗЗБРОЄННЯ УКРАЇНИ - ОСНОВНИЙ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ” досліджується становлення міжнародної журналістики незалежної України у 1991-1994 рр., визначаються фактори, які вплинули на стан міжнародної журналістики на момент здобуття Україною незалежності. На прикладі історії вивезення з території України стратегічної ядерної зброї, яка стала відправною точкою у подальшому поглибленні партнерства з НАТО, простежується здатність друкованих ЗМІ цього періоду об'єктивно висвітлювати зовнішньополітичну проблематику, давати компетентну оцінку стану справ, впливати на прийняття відповідних рішень представниками виконавчої та законодавчої влади. Детально аналізується роль, яку відіграла українська преса у ході кампанії з вивезення ядерної зброї. Обумовлюється важливість результатів цієї кампанії для майбутнього Української держави.

У першому підрозділі “Ринок друкованих ЗМІ незалежної України: типологія, структура, особливості тематичного спрямування (зовнішньополітичний аспект)” зроблено короткий аналіз українського ринку друкованих ЗМІ - від перших років незалежності до кінця 90-х. Це було зроблено з метою продемонструвати процес становлення нових, незалежних від партійного тиску українських друкованих ЗМІ, оскільки цей процес становлення переживала на той момент і українська зовнішня політика. Згідно з результатами опитувань соціологічної служби “Соціс-Геллап”, серед населення “дуже популярним” вважається телебачення 82,7 відсотка опитуваних. Проте, незважаючи на те, що в “Україні регулярно читає газети лише п'ята частина суспільства, їх роль у державі залишається вагомою ”. Було визначено також головні тенденції, які розвинулися у процесі поступу друкованих мас-медіа України, зокрема, - роздержавлення. Але процес роздержавлення проходив “на фоні олігархізації преси та непростих економічних умов ”, що нерідко призводить до того, що деякі друковані ЗМІ стають “заручниками” окремих фінансово-політичних угруповань. Ця обставина тією чи тією мірою позначилася як на становищі, так і на авторитеті й впливові так званої “четвертої” гілки влади.

Звертається також увага на те, що як для самої новонародженої держави, попередниця якої - УРСР - у складі Радянського Союзу не вела відокремленої зовнішньої політики, було новим формування власних зовнішньополітичних пріоритетів, так само і для української журналістики ця тематика була сферою малознайомою. Особливо наголошується, що, оскільки за часів СРСР “власних традицій міжнародної журналістики, окрім Росії, не мала жодна з інших республік” Радянського Союзу, то, з огляду на цю обставину, зовнішньополітичній тематиці на шпальтах українських газет приділялося не достатньо уваги. У підрозділі дається також характеристика роботи міжнародних відділів дев'яти українських газет, обраних для дисертаційного дослідження, стилістичні особливості подачі матеріалів на зовнішньополітичну тематику цих видань.

У другому підрозділі “Технологія зовнішньополітичних інформаційних кампаній” розглянуто перебіг кампанії з вивезення стратегічної ядерної зброї з території України. Необхідність у аналізі історії з ядерним роззброєнням України у даній роботі вбачається в тому, що, по-перше, вивезення ядерної зброї стало першим серйозним випробовуванням для української міжнародної журналістики і, по-друге, саме після остаточного вирішення так званого ядерного питання відносини України з НАТО набирають більш конкретних вимірів і починають стрімко розвиватися. Подано об'єктивний аналіз політичних обставин, в яких опинилася Україна на момент виникнення цієї проблеми. Детально розглядається участь друкованих мас-медіа у першій серйозній зовнішньополітичній кампанії, якою стало для українських газет ядерне роззброєння. Аналізуючи матеріали з приводу вивезення зброї, розміщені у тій чи тій газеті, автор бере до уваги політичну чи фінансово-комерційну приналежність друкованого видання, що дає змогу зрозуміти, яку позицію з приводу роззброєння займали різні впливові сили українського суспільства того часу, а також оцінити ступінь об'єктивності й компетентності, з якими друковані мас-медіа як представники четвертої влади висвітлювали проблему вивезення зброї. При цьому наголошується, що молода міжнародна журналістика повною мірою не усвідомила важливості і своєї відповідальності за прийняття історичного рішення про вивезення зброї і його наслідків для України у майбутньому, крім того, журналістам подекуди елементарно бракувало необхідних знань, щоб компетентно оцінювати процес роззброєння. Більшість матеріалів в українській пресі на тему ядерного роззброєння середини 1992 - кінця 1993 рр. можна назвати спровокованими виступами, оскільки вони були переважно своєрідними відповідями на напади преси російської чи американської, а також на офіційні й неофіційні заяви та ультиматуми політиків цих двох держав. Українська преса того часу ще не оволоділа мистецтвом журналістського політичного нападу, прийомами лобіювання державних інтересів, і тому їй частіше доводилося вдаватися до інформаційної оборони, публікуючи різного роду спростування та дещо запізнілі інтерв'ю-відповіді й подекуди коментарі після чергових випадів з боку американських чи російських журналістів або політиків (під час кампанії з вивезення зброї Росія та США об'єднали свої шовіністичні й імперські амбіції, з позицій яких діяла у тому числі й преса цих двох держав).

У другому розділі “ПРЕСА ЯК ЗАСІБ МІЖНАРОДНОГО СПІЛКУВАННЯ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА НАТО” досліджено та визначено прийоми, які були використані національними друкованими виданнями на перших етапах формування образу НАТО у 1995-1996 рр. Було також зафіксовано перші прояви відчутного впливу зовнішніх чинників, зокрема з боку Північноатлантичного альянсу, на висвітлення українськими журналістами відносин Україна-НАТО, що зумовило значне зміцнення позитивного образу НАТО у вітчизняних мас-медіа і відповідно серед громадян України.

У першому підрозділі “Етапи формування образу НАТО українськими друкованими ЗМІ” дається короткий аналіз зовнішньополітичної ситуації, в якій опинилася Україна після вивезення ядерної зброї, а також визначаються причини, через які офіційний Київ пішов на стрімке зближення з НАТО. Детально ілюструється реакція українських газет різного політичного спрямування на приєднання у 1994 році України до програми Північноатлантичного альянсу “Партнерство заради миру”, що стало першим серйозним кроком у відносинах Україна-НАТО. У 1994 році публікації в українській пресі про “ПЗМ” переважно нагадують своєрідний “лікнеп”. У них передусім йдеться про те, що ж таке “ПЗМ”. І журналісти великою мірою пояснюють це не лише своїм читачам, а й самим собі, оскільки для більшості з них новий ракурс теми НАТО так само незвичний. Проте наголошується, що цей етап інформування є органічним у схемі подачі друкованими мас-медіа публікацій, “які мають на меті формування громадської думки з приводу конкретної, чітко окресленої проблеми”. У підрозділі наводиться соціологічна формула, за якою відбувається формування іміджу НАТО в українській пресі. Якщо в розвитку діалогу Україна-НАТО за початковий момент взяти кампанію з вивезення ядерної зброї, а як кінцеву мету визначити становлення громадської думки щодо Північноатлантичного альянсу періоду липня 1997 року, на момент підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, то схема подачі матеріалів на цю тему проходить п'ять етапів оповіщення: “підготовка громадської думки /.../; повідомлення про події (етап інформування); демонстрація аргументів на користь явища (етап пропаганди); масована подача аналітичних матеріалів (етап підведення висновків) /.../; різке занедбання теми”. У підрозділі зазначається, що з початку-середини 1995 року починається поступове формування іміджу Північноатлантичного альянсу українськими засобами масової інформації, пресою зокрема. Цей процес був особливо цікавим тому, що за часів існування Радянського Союзу образ НАТО в очах пересічного громадянина був стовідсотково негативним. Як зазначає професор Г.Почепцов, “із теорії пропаганди відомо, що змінити стереотипні уявлення практично неможливо, скільки б грошей не вкладалося в інформаційну кампанію”, додаючи, що “можна розробити нові характеристики, а не заперечувати ті, які входили до стереотипів”. Проте на прикладі формування образу НАТО пострадянськими українськими друкованими ЗМІ можна спостерігати виняток із цього правила. Оскільки тим мас-медіа, які підтримують проєвропейський курс України, таки вдається певною мірою зламати усталені радянські стереотипи щодо Альянсу. Їм прислужилося те, що після здобуття Україною незалежності у суспільстві спостерігається загальний перегляд ціннісно-орієнтаційних норм, котрі були усталені за часів СРСР. Отже, з цього випливає, що “зміна стереотипа відбувається при акумулюванні великої кількості спростовуючої інформації”.

У другому підрозділі “Інформаційні десанти” преси як інструмент формування компромісної позиції Української держави щодо партнерства з НАТО” розглядається вплив інформаційно-ознайомчих поїздок до штаб-квартири НАТО для українських журналістів, організованих за рахунок Північноатлантичного альянсу. Наголошується, що цей вплив НАТО на процес формування громадської думки в Україні був, можливо, на перший погляд, непомітний, але досить відчутний. Зазначається, що в НАТО давно усвідомлювали важливість залучення на свій бік такої сили як громадська думка і застосовували практику проведення інформаційних операцій протягом уже тривалого часу. У підрозділі подається таблиця з графіками інформаційно-ознайомчих поїздок для різних груп з України. Помічено, що з наближенням прийняття важливих рішень у відносинах Україна-НАТО крива поїздок для журналістських груп зростає, оскільки “ЗМІ можуть регулювати політичну тематику, робити відповідні акценти, використовуючи свій творчий потенціал”. Простежується поява публікацій за матеріалами таких поїздок в українських газетах. Зазначається, що організація таких поїздок не відповідала нормам міжнародної журналістської етики і, за професором Ю.Гудвіном, загострила так звану проблему “конфлікту інтересів”.

У третьому розділі “ВІД “АГРЕСОРА” ДО “ПАРТНЕРА”: ЗАКЛЮЧНИЙ ЕТАП ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЮ ПРЕСОЮ СТРАТЕГІЇ ТА ТАКТИКИ ЩОДО НАТО” йдеться про політичні умови, за яких відбувалися підготовка й прийняття рішення про підписання документу, який регулює відносини України з НАТО, - Хартії про особливе партнерство. А також про участь української преси у прийнятті цього рішення. Крім того, розглядається процес підготовки громадської думки українськими мас-медіа до підписання Хартії між Києвом та Брюсселем.

У першому підрозділі “Розширення НАТО як вплив світової глобалізації на зовнішньополітичний курс України та української преси” розглядається реакція українських політиків та журналістів на геополітичні зміни, тенденції глобалізації, які почали все чіткіше намічатися у світі, зокрема на перспективу розширення НАТО на Схід. Відзначається коливання та розбіжності у висловлюваннях українських політиків з приводу розширення НАТО, що відбивається і на публікаціях української преси. Особлива увага приділяється дискусії про можливий вступ України до НАТО, яка розгорнулася у 1996 році як реакція на популістські заяви Заходу, зокрема США.

У другому підрозділі “Політико-інформаційні технології стратегічного партнерства України та НАТО” оцінюється роль Центру інформації та документації НАТО в Києві у процесі формування громадської думки в Україні щодо Північноатлантичного альянсу. У підрозділі говориться, що саме на кінець 1996 року припадає поява на сторінках деяких українських газет результатів перших громадських опитувань про оцінку партнерства з НАТО, його перспектив, з яких випливає, що рівень обізнаності населення з даного питання залишається низьким. Проте з боку офіційного Києва не вживається достатньо пропагандистських заходів для надання громадянам об'єктивної інформації про НАТО. Натомість у травні 1997 року НАТО відкриває у Києві свій інформаційний центр, який став єдиною подібною установою на території країн-партнерів Альянсу. Розглядається принцип добору західних дипломатів на посаду директора ЦІД. Крім того, у підрозділі детально аналізується реакція різних українських газет на факт відкриття ЦІД.

Розглядається процес вироблення засадничого документу між Україною та НАТО як кульмінаційний момент у відносинах між Києвом і Брюсселем. Наголошується, що винесення тексту майбутньої угоди на суд громадськості українською пресою, як і під час ведення кампанії з ядерного роззброєння України, відбулося надто пізно, коли підготовка до підписання Хартії перебувала вже у завершальній фазі. Вказується на неузгодженість дій преси і виконавчої влади, зокрема, українських дипломатів, які намагалися не втаємничувати ЗМІ у тонкощі переговорів з приводу укладення тексту майбутньої угоди Україна-НАТО.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми, що виявляється у встановленні ступеня впливу українських друкованих видань на міжнародну діяльність держави (на прикладі становлення і розвитку відносин України та НАТО у 90-х роках.), а також ефективність, з якою українська преса брала участь у формуванні громадської думки щодо НАТО протягом згаданого періоду. Результати даного дослідження дадуть змогу з'ясувати, у чому полягають і чим зумовлені можливості і ефективність впливу друкованих ЗМІ на вироблення та реалізацію зовнішньої політики України, збагатять досвід вітчизняних ЗМІ у протистоянні інформаційному тискові з боку інших держав, а також утвердять роль громадської думки у процесі здійснення державою важливих зовнішньополітичних кроків.

Після здобуття незалежності Українською державою паралельно зі становленням головних інститутів відбувається формування інформаційного простору країни, основу якого протягом першого періоду становили ЗМІ, котрі були створені і працювали за часів Радянського Союзу. Однією з позитивних тенденцій у цьому процесі стало роздержавлення інформаційного простору. Згодом поруч з державними ЗМІ відбувається зростання кількості новітніх періодичних видань, теле- та радіостанцій, проте починає чітко простежуватися фінансова залежність деяких українських друкованих мас-медіа від конкретних політичних і бізнесових структур держави. Таким чином, очевидним стає й ідеологічний вплив цих структур на зміст тих чи тих друкованих видань. Водночас довіра до друкованого слова серед громадян незалежної України, незважаючи на постійне зростання популярності телебачення, а також вплив друкованих ЗМІ у суспільстві залишаються традиційно високими.

Хоча більшість друкованих ЗМІ України на початку 90-х років за своїм тематичним спрямуванням характеризуються як загальнополітичні, проте темі зовнішньої політики на сторінках періодичних видань протягом зазначеного часу приділяється недостатньо уваги. Матеріали про двосторонні відносини України, про її вихід на міжнародну арену нерідко обмежуються короткими офіційними повідомленнями, тематичним міжнародним сторінкам відводяться останні шпальти.

Цей факт зумовлюється тим, що на момент здобуття незалежності у серпні 1991 року Україна фактично не мала досвідченого, професійно підготовленого корпусу журналістів-міжнародників, які були б здатні об'єктивно оцінювати ситуацію й оперативно реагувати на зовнішньополітичні проблеми з позицій національних державних інтересів.

Перші виступи української новітньої міжнародної журналістики починаються лише як реакція на серйозні політичні виклики, які поставали перед незалежною Україною. Тобто журналісти-міжнародники не могли в той час прогнозувати ситуацію і розвиток подій з приводу кількох важливих проблем, з якими зіштовхнулась Україна на міжнародній арені протягом перших років незалежності.

Найсерйознішою з них було питання про вивезення тактичної та стратегічної ядерної зброї з України, котра залишилася на її території з радянських часів. Українські політики, які на той момент опинилися на керівних посадах, в силу своєї державотворчої недосвідченості не змогли повести переговори із Заходом, зокрема США та Росією, у вірному руслі, відстоюючи національні інтереси молодої держави, в результаті чого стратегічна ядерна зброя була вивезена надто поспішно, а запропонована Україні компенсація (не лише у грошовому еквіваленті, а також в плані технічної допомоги) була недостатньою. Але головне - без'ядерній Україні не було надано чітких гарантій безпеки.

Однією з причин такого розв'язання питання ядерного роззброєння України стало те, що державні газети, президентська і парламентська, вбачали свої функції лише в тому, аби точно відбивати позиції відповідно виконавчої і законодавчої влади з приводу проблеми роззброєння, а не, користуючись довірою у владних кіл і громадськості, взяти не себе роль неупередженого радника. Щодо української недержавної преси, то на той момент вона ще не відбулася як сила, що була спроможна сформувати свій власний авторитетний критичний погляд на проблему роззброєння, який би офіційна влада могла взяти за основу у виробленні виваженого рішення. Партійна преса цього періоду була представлена недостатньо широко. До того ж, деякі з партійних газет, які існували на той момент, не висвітлювали зовнішньополітичну проблематику систематично, оскільки партії, чиїми органами вони були, не мали чіткої зовнішньополітичної концепції і з політичних міркувань не брали активної участі у формуванні стратегії поведінки України на світовій арені. Позицію інших офіційна влада не враховувала через відверту тенденційність суджень.

Крім того, українські друковані ЗМІ не мали досвіду роботи в умовах інформаційної війни з боку зацікавлених країн, а саме в таких умовах у 1991-94 рр. опиняється Україна, яка, крім політичного тиску, почуває значний тиск мас-медіа США та Росії. Можна сказати, що для преси перших років незалежності України роль “четвертої влади” була малознайомою і незвичною, тому подекуди журналістам-міжнародникам було важко відірватися від описання офіційної владної позиції не лише через брак належної професійної підготовки, але й через ідеологічну інерцію, яка збереглась в української журналістики з радянських часів.

Після усвідомлення потреби у твердих гарантіях безпеки українське керівництво почало розвивати партнерство з Північноатлантичним альянсом. Одночасно з цим українські друковані ЗМІ розпочинають формування кардинально відмінного від радянського стереотипу іміджу НАТО. Можна сказати, що зовнішньополітична тематика у цей період стає однією з пріоритетних на сторінках української преси, розширюється і жанрова різноманітність таких матеріалів.

Схема подачі матеріалів, кінцевою метою яких було формування нового іміджу НАТО, проходить п'ять етапів оповіщення. І вже на одному з перших - інформування - з'ясовується, що головним джерелом інформації про НАТО є інформаційно-ознайомчі поїздки для груп українських політиків і журналістів, яким у роботі дано визначення “інформаційний десант”, організованих Відділом преси та інформації штаб-квартири НАТО.

Їх частота збільшується в залежності від наближення прийняття важливих рішень, спрямованих на зміцнення відносин між Україною та НАТО, тобто коли загострюється потреба у підготовці громадської думки до сприйняття нових зовнішньополітичних реалій. Українські журналісти-міжнародники, з огляду на відсутність альтернативних джерел інформації про НАТО, брак досвіду журналістської діяльності в демократичному суспільстві згідно з загальноприйнятими нормами журналістської етики і, головне, через недостатню фінансову забезпеченість роботи міжнародного відділу переважної більшості газет не побачили у самому факті організації цих поїздок момент непрямого інформаційного тиску з боку НАТО.

У цей час загострюється протистояння державних і правих газет, а також незалежних друкованих ЗМІ, котрі, незважаючи на деякі ідеологічні розбіжності, загалом схвалюють і підтримують курс держави на партнерство з НАТО, з лівими газетами, які переважно є друкованими органами лівих партій і які різко засуджують кроки офіційної влади на зближення з Альянсом.

На особливу увагу заслуговує той факт, що деякі з газет, котрі були офіційно зареєстровані як незалежні видання, проте видавалися на гроші представників українського бізнесу, представляли справді виважену об'єктивну оцінку з елементами конструктивної критики офіційної позиції щодо розвитку партнерства Україна-НАТО та його перспектив. Це пояснюється тим, що зовнішньополітична сфера, надто відносини з Північноатлантичним альянсом, не зачіпали напряму бізнесові інтереси негласних видавців таких газет. А отже й журналісти-міжнародники цих редакцій мали змогу писати про співробітництво з НАТО більш-менш об'єктивно, не лобіюючи, за вказівкою керівництва, нічиїх приватних інтересів.

На час етапу подачі аналітичних матеріалів українською пресою, який передує підписанню Хартії Україна-НАТО у Мадриді, припадає пік кампанії з формування іміджу НАТО в українських друкованих ЗМІ. За допомогою класичних методів соціологічного аналізу текстів ЗМК нами було встановлено, що ліва преса, намагаючись зберегти в громадській думці старий стереотип щодо НАТО, і преса, яка підтримала курс на партнерство з Північноатлантичним альянсом, застосовують однакові методи і способи пропаганди: ефект близькості, прийом колоритного викладу подій, схильність аудиторії різко реагувати на расові, етнічні та релігійні ситуації, ствердження, ідентифікація ворога, звернення до авторитету. Крім того, у формуванні позитивного чи негативного образу НАТО серед аудиторії як найпереконливіший аргумент українська преса використовує так званий “російський фактор”.