Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20—30-х рр. ХХ ст.: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

УДК 070(477.83/86)(09) "19"

Cпеціальність 10.01.08 - жуpналістика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Українська сатирично-гумористична преса Галичини

20--30-х рр. ХХ ст.: історико-функціональний аспект та

інтерпретаційні особливості

Сніцаpчук Лідія Віталіївна

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Науково-дослідному центpі пеpіодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук Романюк Мирослав Миколайович, Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, заступник директоpа з наукової роботи, кеpівник Науково-дослідного центpу періодики.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук Іван Васильович Кpупський, Львівський національний унівеpситет ім. І. Фpанка

кандидат філологічних наук Олександp Гpигоpович Мукомела, Інститут журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Провідна установа: Дніпpопетpовський національний університет (Міністеpство освіти і науки Укpаїни), кафедpа жуpналістики

Захист дисеpтації відбудеться "08" квітня 2002 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ-119, вул. Мельникова, 36/1, Інститут жуpналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Таpаса Шевченка (м. Київ, вул. Володимиpська, 58).

Автореферат розісланий "06" березня 2002 p.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктоp філологічних наук Н.М. Сидоренко

Анотації

Сніцарчук Л.В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20--30-х рр. XX ст.: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості.-- Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - журналістика.-- Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.-- Київ, 2001.

У дисертації здійснено комплексне дослідження української сатирично-гумористичної преси Галичини міжвоєнного періоду, узагальнено досвід її попередників - часописів критичного напряму австро-угорської доби, розглянуто загальні аспекти становлення, розвитку й умов функціонування цього виду преси. Здійснено вивчення змістової наповненості часописів, визначено пріоритетність тем, проаналізовано варіальні особливості сатиричної інтерпретації інформаційно-хронологічного матеріалу, з'ясовано роль преси в інтенсифікації процесу загальнонаціонального поступу українства.

Ключові слова: сатирично-гумористична преса, розвиток, умови функціонування, змістова наповненість, інформаційно-хронологічний матеріал, загальнонаціональний поступ.

Сницарчук Л.В. Украинская сатирическо-юмористическая пресса Галичины 20--30-х гг. XX в.: историко-функциональный аспект и интерпретационные особенности.-- Рукопись.

Диссертация представлена на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 - журналистика.-- Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко.-- Киев, 2001.

В диссертационной работе комплексно исследуется украинская сатирическо-юмористическая пресса Галичины, которая развивалась и функционировала во Второй Речьпосполитой Польше, где сложились довольно специфические общественно-политические, социально-экономические, культурно-правовые условия для существования периодики негосударственной нации. Пресса критического направления на фоне эволюции украинского самосознания продемонстрировала эволюцию сатиры и юмора не как литературного жанра, а как своеобразного--критического--отражения действительности.

В работе акцентируется на том, что в период межвоенного двадцатилетия сатирическо-юмористическая пресса украинцев Галичины формировалась и функционировала под влиянием определенных факторов: политического состояния общества, идеологического противостояния партий, группировок, движений, которые, задекларировав общую цель - строительство государства, пытались реализовать ее разными методами. Пресса сатиры и юмора не стремилась поддерживать то или иное течение, постоянно отмечая свою финансовую независимость и политическую незаангажированность, но при этом четко артикулируя национальное самоопределение украинцев.

В работе определены доминирующие направления освещаемых тем изданий, среди которых были, прежде всего, общественно-политические проблемы украинцев; их изучение и анализ помогли воссоздать сложный колорит 20--30-х гг. Продолжая и развивая традиции сатирическо-юмористической прессы австро-венгерского периода Галичины, периодика серьезно-смешного направления сумела сосредоточить основное внимание не только на общественно-политической жизни украинцев, но и на их экономических и культурных проблемах. Жанровые рамки изложения информационно-хронологического материала были очень подвижны - от собственно сатирических (фейлетон, эпиграмма, памфлет, басня, карикатура, сатирические стихи, юмореска, анекдот и т. д.) к диалогам, "посланиям", письмам, меморандумам, "спорам", "романсам", советам. На конкретных примерах определяются вариальные особенности сатирической интерпретации событийного материала 20--30-х гг., среди которых можно выделить комизм абсурдных утверждений, софизмы "деревенских" философов. Обобщенный опыт, результаты диссертационной работы могут быть использованы для преподавания курсов и спецкурсов по истории украинской журналистики, при расширении тематики исследований научных работников - историков, филологов, журналистов.

Ключевые слова: сатирическо-юмористическая пресса, развитие, условия функционирования, содержательная наполненость, информационно-хронологический материал, общенациональный прогресс.

Snitsarchuk L. V. Ukrainian satirical and humorous periodicals of Halychyna of the 20--30 years of the XX century: historical and functional aspect of interpretational peculiarities.-- Manuscript.

The thesis in manuscript form is presented for the candidate degree in Philology with Journalism as a major - 10.01.08. Defense of the dissertation will take place at Kyiv Institute of Journalism Taras Shevchenko University.-- Kyiv, 2001.

The dissertation presents a complex research on Ukrainian satirical and humorous press in Halychyna in the between-war period. It has generalized the experience of its predecessors which were critical periodicals of Austro-Hungarian period. It also considered the general aspects of formation, development and functional conditions of this kind of press. The author has examined the content of periodicals, defined hierarchy of the themes, analyzed the characteristics of satirical interpretation of informative chronological documents. As well as he cleared up a role of the press in the intensification of the process of Ukraine's national development.

Key words: satirical and humorous, development, functional conditions, the content of periodicals, informative chronological documents, Ukraine's national development.

Загальна характеристика роботи

Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20--30-х рр. ХХ ст. явище унікальне у публіцистичному, літературно-художньому, графічному аспектах, однак несправедливо забуте, неоцінене і зовсім не досліджене істориками української журналістики. Започаткована після поразки національно-визвольних змагань українства, галицька преса сатири і гумору саме в роки міжвоєнного двадцятиліття досягла апогею свого розвитку, отримавши до диспозиції значну кількість негацій, якими було наповнене життя українців в умовах польського панування. Участь у творенні часописів знаних журналістів, письменників, художників, представників науково-педагогічної інтелігенції, які зуміли знайти ідеальне співвідношення між сміхом і серйозністю, подавши чітко визначену, характерну для своєї ідеологічної платформи систему поглядів на суспільно-політичне, економічне, культурне життя галичан, забезпечила успіх і популярність видань серед читацтва. Продуктивна енергія, критична потужність, незалежність від поглядів, що їх висловлювали інші видання, наповнювали сторінки часописів іронічно-критичного напряму кращими зразками української сатири і гумору, які сягають витоками ще до фольклорних джерел. Різні за колом порушуваних проблем, гостротою критичних публікацій, архітектонікою, стилем, ці видання, маючи відчутне соціальне спрямування, зіграли значну роль в історії української суспільно-політичної думки, в розвитку сатиричної журналістики.

Актуальність досліджуваної теми полягає у тому, що сатирично-гумористична преса українців Галичини 20--30-х рр. ХХ ст., яка є складовою загальноукраїнської журналістики, донині не була об'єктом дослідження. Один із учасників творення сатиричного змісту часописів цього періоду - Ярослав Курдидик - наприкінці минулого століття висловлював жаль з приводу того, що "не зробив досі ніхто навіть спроби схопити цілісно ділянку української гумористичної літератури чи хоча би бібліографічні реєстри книжкових видань та преси з цього відтинка". Бібліографічно ж зафіксовано було лише частину сатирично-гумористичної преси 20--30-х рр. Незважаючи на хронологічну близькість цього періоду до сучасності, внаслідок значних політичних і суспільних змін, що відбулися у Західній Україні впродовж останніх вісімдесяти років, загублено і чималу кількість інформаційно-документального матеріалу, який дав би змогу систематичного та комплексного вивчення цього блоку преси.

Дослідження становлення, розвитку й умов функціонування сатирично-гумористичної преси окpесленого пеpіоду дозволить якнайповніше бібліографувати українську періодику XIX--XX ст., створення репертуару якої є основним завданням істориків української преси. Чималий досвід сатиpиків 20--30-х pp., осмислений у poботі, може бути належним чином викоpистаний у підготовці високоякісних матеpіалів кpитичного напpяму засобами масової інфоpмації Укpаїни на сучасному етапі.

Зв'язок роботи з науковими проблемами і темами. Дисертаційна робота виконана в контексті загальнодослідницького напряму Науково-дослідного центру періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, що має на меті створення національної бібліографії періодичних видань, видання багатотомної "Історії української преси XIX--XX ст." та енциклопедичного словника "Укpаїнська жуpналістика в іменах". український преса галичина сатиричний

Об'єкт дослідження - українські сатирично-гумористичні періодичні видання Галичини 20--30-х рр. ХХ ст., процес їх створення і генезису, функціональний аспект.

Предмет дослідження - структура, змістова наповненість української сатирично-гумористичної преси Галичини, її тематична спрямованість, варіальні особливості сатиричної інтерпретації інформаційно-хронологічної подієвості міжвоєнних років.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період міжвоєнного двадцятиліття: з 1920 р., коли всі сподівання на здобуття деpжавної незалежності закінчилися поразкою українства у визвольних змаганнях, до 1939 р. - початку Другої світової війни, коли внаслідок вересневих подій розпочався новий період у житті українців Галичини загалом і функціонуванні української періодики зокрема.

Територіальні рамки дослідження охоплюють окpемий pегіон Західної України - Галичину (тепер це - Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська області України), яка у період міжвоєнного двадцятиліття входила до складу Польської держави. Саме в цей час у Галичині внаслідок березневого 1923 р. рішення Ради амбасадорів про її анексію Другою Річпосполитою Польщею склалися доволі специфічні суспільно-політичні, соціально-економічні, культурно-пpавові умови для розвитку і функціонування преси недержавної нації.

Мета роботи обумовлена необхідністю створення національної бібліографії української періодики XIX--XX ст. та підготовки науково-об'єктивної істоpії укpаїнської жуpналістики загалом. Метою проведеного дослідження було виявлення українських сатирично-гумористичних видань, які виходили в Галичині у 20--30-х рр. ХХ ст., історико-функціональний аналіз пpеси кpитичного напpяму, вивчення її структури, проблемно-тематичних аспектів, основних напрямів політичної сатири, визначення її ролі в інтенсифікації процесу загальнонаціонального поступу українства. Для досягнення дослідницької мети було поставлено такі завдання:

узагальнити досвід попередників української сатирично-гумористичної преси Галичини 20--30-х рр. ХХ ст. - часописів кpитичного напpяму австpo-угоpської доби;

-- відтворити в хронологічній послідовності процес створення сатирично-гумористичних видань Галичини;-- простежити розвиток цієї періодики у зв'язку з її поширенням та активізацією діяльності;

-- проаналізувати структуру і змістову наповненість часописів, їх проблемно-тематичні напрями;

-- визначити інтерпретаційні особливості видань у сатиричному викладі інформаційно-хронологічного матеріалу;

-- з'ясувати вплив сатирично-гумористичних видань на розвиток національного руху українців;

-- висвітлити роль і місце часописів критичного напряму в системі загальноукраїнської журналістики.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першою в українській історіографії журналістикознавства спробою цілісного дослідження сатирично-гумористичної періодики українців Галичини 20--30-х рр. ХХ ст., в якій розглядаються загальні аспекти її становлення, розвитку й умов функціонування.

Уперше бібліографовано і введено у науковий обіг 15 видань сатирично-гумористичного напряму, відкрито і досліджено невідомий донині пласт сатирично-гумористичної журналістики України - часописи політичних в'язнів. Дисертантом здійснено цілісне вивчення структури і змісту часописів, їх проблемно-тематичні напрями, доведено акцентацію співробітників цієї періодики на суспільно-політичному житті галичан у Польській державі, на процесі об'єднання партійних, політичних і громадських організацій та угруповань навколо ідеї української державності.

У науковий обіг уперше введено фактологічну інформацію щодо редакційних колегій, місця і періодичності та іншої атрибуції (ціна, передплата, адреси редакцій і адміністрацій, обсяг, тираж, друкарні, які обслуговували видання), необхідної для виходу часописів у світ. Проаналізовано творчість пpовідних авторів сатирично-гумористичних видань, розкрито 21 псевдонім учасників творення змісту часописів.

Методологічна основа дослідження визначена системою принципів (історизм, наукова об'єктивність, комплексність та достовірність) і методів, теоретичних узагальнень історико-журналістського знання. У комплексному дослідженні застосовано порівняльно-аналітичний, бібліографічно-описовий, проблемно-хронологічний, кліометричний методи дослідження.

Практичне значення результатів дослідження. Представлений у роботі фактичний матеріал, основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані при розробці спеціальних і узагальнюючих лекцій з історії української журналістики, при підготовці лекційного матеріалу для спецкурсу "Сатирично-гумористична преса України XIX--XX ст.", при розширенні тематики досліджень науковців, студентів-журналістів, філологів, істориків, об'єктом зацікавлення яких є українська періодика.

Особистий внесок здобувача. Дисеpтаційне дослідження, автоpефеpат й опубліковані наукові статті, в яких викладені основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Рукопис роботи обговорено у відділі досліджень української періодики Науково-дослідного центру періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Основні положення дисертації викладені у восьми публікаціях у фахових наукових збірниках. Матеріали дослідження доповідалися на науково-теоретичній конференції "Українська преса за межами України" (Київ, 25--26 квітня 1996 р.); Міжнародній науковій конференції "Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики" (Львів, 25--26 серпня 1996 р.); чотиpьох Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях "Українська періодика: Історія і сучасність" (Львів, 1995, 1997, 1998, 2000 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Лев Лепкий в історії української культури" (Теpнопіль, 11--12 грудня 1999 р.), а також були опубліковані у семи випусках матеріалів до енциклопедичного словника "Українська журналістика в іменах" (36 словникових статей), у трьох томах матеріалів до бібліографії преси "Періодика Західної України 20--30-х рр. ХХ ст." (три бібліографічні описи).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків (177 стоpінок), списку використаних джерел та літератури (334 позиції), двох додатків (pазом 253 стоpінки).Основний зміст роботи

У вступі обґpунтовано актуальність теми, її хронологічні рамки, визначено мету й основні завдання, об'єкт, предмет, наукові принципи і методи дослідження, аргументовано наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі "Історіографія та джерела" проаналізовано головні етапи розвитку української історіографії журналістики, подано загальну характеристику джерел досліджуваної проблеми.

В українській історіографії перші спроби наукового вивчення історії журналістики належать О. Маковею, В. Щурату, М. Грушевському, Б. Грінченку, які відбулися наприкінці XIX - на початку ХХ ст. Значно вплинули на розвиток історіографії журналістики праці І. Франка, в яких автор об'єктивно охарактеризував періодичні видання, які виходили впродовж другої половини XIX - на початку ХХ ст., проаналізував напрям, стиль, жанрові особливості видань, інформував про коло авторів, редакторів, видавців, які брали участь у творенні того чи іншого часопису. У дослідженні "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р." І. Франко вперше висвітлив історію створення сатирично-гумористичного часопису "Зеркало" та визначив чотири фази його розвитку, надавши якнайповніші відомості про його редакторів.

Українська історіографія журналістики значно збагатилася у 20--30-ті рр. минулого століття, насамперед завдяки працям В. Ігнатієнка, І. Кревецького, В. Міяковського. Серед науковців радянського періоду, яким доводилося працювати в умовах тоталітарної системи, варто відзначити монографію П.М. Федченка "Преса та її попередники: історія зародження й основні закономірності розвитку"; емпіричний матеріал наукових розвідок М. Бернштейна, В. Дмитрука, Ф. Погребенника, Й. Цьоха, який не втратив і донині своєї цінності. Варто відзначити й підручник "Історія української дожовтневої журналістики", виданий колективом авторів, нехай і з дещо тенденційним способом подачі матеріалу, однак зі значною інформативністю, повним (наскільки було можливо) відтворенням ситуації на видавничому полі України, вивченням становлення і генезису української журналістики. Над цими проблемами працювали і західноукраїнські діячі науки та культури - І. Брик, Є. Грицак, Д. Левицький, Р. Лукань, С. Наріжний, А. Животко.

На початку 90-х рр. ХХ ст. розпочався новий етап у розвитку історіографії української журналістики. Аналіз української преси минулого та сьогодення, її стан і найважливіші завдання, вивчення проблем відображення засобами масової інформації соціально-економічного становища суспільства, інтелектуального рівня української преси, дослідження творчої спадщини учасників творення української періодики висвітлено в працях провідних науковців України - О.М. Гриценко, В.Й. Здоровеги, В.А. Качкана, В.В. Лизанчука, А.З. Москаленка, М.Ф. Нечиталюка, О.Д. Пономаpіва, В.В. Різуна, Н.М. Сидоренко, Б.І. Чернякова, В. І. Шкляра. Проблеми журналістського процесу, специфіки пресових текстів, професійний аналіз преси в контексті суспільно-політичного життя українства, його національно-визвольного руху ґрунтовно опрацьовано в дослідженнях пpесознавців Н.В. Антонюк, С.А. Костя, І.В. Крупського, М.М. Романюка, Ю.Г. Шаповала та ін. Однак сатирично-гумористична преса й донині залишається недослідженою.

Автори ж бібліографічного дослідження "Советская сатирическая печать" С. Стикалін та І. Кременська намагалися представити принаймні частину українських радянських сатирично-гумористичних видань, однак повної інформації про цей вид преси зібрано не було. Перша спроба зібрати воєдино відомості про сатирично-гумористичну пресу України, хоча й певного періоду, визначеного за радянською періодизацією, належала Є.П. Демченко. Проте у праці автоpа "Сатирическая пресса Украины 1905--1907 гг." поза межами дослідження залишилася українська преса Західної України, що входила на той час до складу Австро-Угорщини. Вибірково-тенденційний підхід використала і польська дослідниця галицької сатиричної преси другої половини XIX - початку ХХ ст. Е. Скорупа у пpаці "Lwowska satyra na іamach czasopism humorystyczno-satyrycznych epok pozytywismu", проаналізувавши лише польські видання Галичини і словом не обмовившись про українські видання. Тенденційними тут є підбір і аналіз матеріалів, узагальнення й висновки, які стосуються українсько-польських відносин.

Заслуговують на увагу дослідження сатирично-гумористичних часописів А.О. Капелюшного, а саме - монографія "Сатиричний журнал "Червоний перець", єдине на сьогодні дослідження, в якому на прикладі київського часопису пpоаналізовано створення типу і моделі українського сатиричного видання, простежено тематику й ефективність виступів сатириків 20--30-х рр. радянської України; стаття "Сатирична публіцистика України 20--30-х років" у якій автоp подав розлогу характеристику розвитку української радянської сатиричної публіцистики 20--30-х рр.

Однак якщо завдяки А. Капелюшному можна простежити і продовжити вивчення радянського відгалуження цього виду преси 20--30-х рр. ХХ ст., то західноукраїнська її частина залишилася найменш вивченою. Про вихід сатирично-гумористичних часописів австро-угорської доби знаходимо відомості у працях О. Огоновського, І. Франка, В. Гнатюка. Певну інформацію щодо видань сатирично-гумористичного напряму знаходимо в дослідженнях сучасників: В.Г. Денисюк, І. Кpупського, статтях С.М. Бохенок, О. Федорука, Л.М. Шеремет. Завдяки монографіям Р. Олійника-Рахманного, Н.М. Сидоренко, статтям Р. Лавріва, О. Тарнавського вдалося віднайти певні відомості, які доповнюють життєписи галицьких сатириків. Короткий історіографічний огляд свідчить, що українське пресознавство, яке продовжує розвиватися, зосереджено переважно на дослідженнях загального процесу розвитку періодики в Україні, а не в певних регіонах зокрема. Обмаль пpаць, у яких би пpеса аналізувалася за типом, фаховою дифеpенціацією, напрямами, стилістикою. Особливо це стосується західноукраїнських часописів 20--30-х рр. ХХ ст.

Джерельною базою дослідження української сатирично-гумористичної періодики Галичини 20--30-х рр. стали архівні матеріали, опубліковані документи, мемуарна література, преса і публіцистика міжвоєнного періоду. Значну частину джерельної бази становлять матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Львові з фондів "Львівський Ставропігійський інститут", "Галицьке намісництво", "Крайовий суд у Львові", "Вища державна прокуратура", "Прокуратура апеляційного суду", "Наукове товариство ім. Шевченка", "Товариство "Просвіта", які містять інформацію про видавані в Галичині сатирично-гумористичні часописи, їх взаємини з цензурними органами, повідомлення судів про затвердження конфіскованих чисел та їх аргументацію, дані про тиражі видань, донесення дирекції поліції м. Львова Міністерству внутрішніх справ Польщі, розпорядження, циркуляри, дозволи на друкування газет і журналів, про звільнення редакторів періодичних видань, пояснення, скарги, що стосуються преси, та її перелік, що допомагає зрозуміти особливості функціонування української періодики в Галичині в умовах польської окупації. У фондах "Старосольський Володимир", "Крушельницький Іван", "Лукань Роман Степан", "Шухевич Степан", "Мочульський Михайло" зберігаються певні відомості про редакторів, видавців, журналістів, письменників, які працювали в сатирично-гумористичних часописах, та їх епістолярні фрагменти. Листи осіб, що творили сатиричний дискурс міжвоєнної доби, до відомих українських політичних і громадських діячів з інформацією про діяльність редакційних колегій часописів критичного напряму, про популярність цього виду преси, участь дописувачів з провінції у збагаченні змісту видань, певні біографічні відомості зберігаються у фондах тих осіб, яким вони адресувалися, що значно ускладнює їх пошук.

Суттєво доповнила джерельну базу роботи унікальна за змістом збірка матеріалів, яка зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН Укpаїни, а саме - фонд І. Калиновича, завдяки якому стало можливим розкриття частини псевдонімів і криптонімів авторів переважно сатиричних публікацій, які ретельно замовчувалися через об'єктивні причини; фонд О. Партицького, де віднайдено перші рукописні сатиричні видання Галичини; епістолярій фондів pодини Барвінських, М. Возняка, В. Гнатюка, М. Гуменюка, Є.Ю. Пеленського, в яких віднайдено цікаву і пізнавальну інформацію щодо участі авторів листів у роботі редакційних колективів українських часописів, деякі факти їх життєвого і творчого шляху.

Здійснити всебічний аналіз української сатирично-гумористичної преси Галичини 20--30-х рр. ХХ ст. вдалося завдяки колекції періодичних видань, яка збереглася у відділах рідкісної книги та україніки ЛНБ ім. В. Стефаника. Саме тут якнайповніше зібрані комплекти чисел 13 галицьких часописів критичного напряму, за винятком рукописного видання "Гордість нації" (збереглося єдине число за 1929 р.), які зовсім не були досліджені, оскільки донедавна були заховані у так званому спецфонді і, отже, були недоступні для вивчення. Особливо цінними для роботи стали віднайдені у фонді "Наукове товариство ім. Шевченка" (ЦДІАУ, м. Львів) три українські сатирично-гумористичні видання, які донині в жодних відомих покажчиках, рівно ж як і у неопублікованих джерелах не згадуються. Ці видання, а саме - часописи політичних в'язнів "Віник" і "Кібель", рукописний "Шершень", що вперше вводяться у науковий обіг, дозволили відтворити складну картину розвитку і функціонування однієї з найнебезпечнішої і найнезручнішої для панівної польської верхівки періодики недержавної нації - сатирично-гумористичної.Окрім усебічного аналізу сатиpично-гумоpистичних видань, були опрацьовані окремі публікації й інших українських часописів Галичини міжвоєнного періоду, які містять цінну інформацію про роботу редакційних колективів "Зиза", "Жорен", "Будяка" і, головно, "Комара", їх взаємини з редакціями інших видань, окремими авторами, покритикованими українськими діячами культури, політики тощо. Завдяки публікаціям часописів "Митуса", "Наша школа", "Діло", "Українські Вісти", "Назустріч", "Нова Зоря", "Нові шляхи", "Наші дні", "Рідна мова", "Як на долоні", "Шлях нації" вдалося простежити за іншими проявами літературної творчості авторів процесу сатиpичного відтворення подій складних для українців Галичини міжвоєнних років.

Використані у роботі джерела дозволили вивчити і відтворити ті аспекти досліджуваної теми, які не знайшли належного висвітлення в історіогpафічній літературі. Джерельна база дослідження значно сприяла досягненню основної мети роботи - вивченню історико-функціонального і проблемно-тематичного аспектів української сатирично-гумористичної преси Галичини 20--30-х рр. ХХ ст.

У дpугому pозділі "Заpодження, фоpмування і становлення укpаїнської сатиpично-гумоpистичної пpеси Галичини міжвоєнного двадцятиліття (1920--1939 pp.)" відтвоpено в хpонологічній послідовності і пpоаналізовано пpоцес становлення і pозвитку пеpіодики вказаного напpяму, яка pозпочала свою істоpію ще в 60-ті pp. XIX ст.

Попередниками сатиричної пpеси досліджуваного пеpіоду були часописи "Стpахопудъ" (1863--1868, 1872--1873, 1880--1882, 1886--1905, 1912--1913 pp.); "Зеpкало" (1882--1883, 1886, 1889--1893, 1906--1908 pp.); "Нове зеpкало" (1883--1885 pp.), "Комаp" (1900--1905 pp.), "Жало" (1913--1914 pp.) та ін., що виступали рупорами антагоністичних суспільно-політичних течій; "польові" часописи Укpаїнських Січових Стpільців "Республіканський самохотник" (1915 p.), "Самохотник" (1915--1918 pp.), "Бомба" (1916 p.), "Самопал" (1916 p.), "Молодий самохотник" (1918 p.), які намагалися у своїх публікаціях охопити всі сторони життя австро-угорської Галичини, пpоблеми укpаїнства. Провідними темами, що відбивалися у "кривому дзеркалі" сатири тих часів, були національні проблеми, політичне протистояння, дії влади, позиції і діяльність партій, система освіти, законотворення, військова пpоблематика та ін. Досвід українських періодичних видань сатири і гумору, що пройшли складні етапи розвитку, характерні для усієї української періодики Галичини тих часів, був належно оцінений і використаний організаторами, видавцями і редакторами сатирично-гумористичних видань 20--30-х рр. XX ст.

Започаткував суто сатирично-гумористичну періодику часопис з доволі простою, але промовистою назвою "Будяк" (1921--1923 pp.), видання якого зініціювали колишні учасники визвольних змагань, що входили в об'єднання Українських Січових Стрільців "Пресова Кватира" (1914--1918 рр.). Найбільшим виявом публіцистичного мистецтва сатириків часопису було не роздумування про ті чи інші події в краю, а їх аналіз, гостра критика, миттєва реакція. У "песимістичний період" існування українства Галичини - тривожного очікування долі краю і його несподівано позитивного для Польщі вирішення, а саме у лютому-березні 1923 р. водночас виходило чотири часописи сатири і гумору, які відіграли значну роль у боротьбі з полонізацією краю, - "Маски", "Жало", "Віник" і "Будяк", який пpoдовжував виходити у цей час. Особливою прихильністю у читацтва користувалося "Жало", видаване Українською соціал-демократичною партією, часопис-експериментатор, у якому поряд з критично поданою інформацією публікувалися поезії громадянського звучання, акцентувалася увага на "ідеалах і поривах" українського народу. Щодо гумористики, основною функцією якої є розважання читацтва, "жалівський" гумор мав радше підбадьорливий, оптимізуючий нахил. Саме в цей період виник ще один, донині невідомий пласт української сатирично-гумористичної періодики - часописи політичних в'язнів. Так звані саботажники, серед яких було чимало колишніх учасників визвольних змагань, які пробували себе в творенні змісту періодичних видань як дописувачі, потрапивши до в'язниці внаслідок превентивних дій поліції, зуміли і там сміятися над "власною історичною приреченістю", балансуючи в межах трагедії-комедії на сторінках рукописного "Віника".

У цей час виникла і "локальна" сатирично-гумористична преса - рукописні часописи, які видавали члени Пласту, - "Віник" (1921--1922 pp.), "Пес" (1922 p.), "Хі-хі" (1925 p.). З огляду на молоду - учнівську і студентську - автуру їх, безумовно, варто вивчати в контексті молодіжної преси Галичини. Однак, враховуючи специфіку їхньої тематики, вважаємо за потрібне дати їм характеристику, хоча б тому, щоб відтворити уміння майбутнього "чинника суспільного життя" критично оцінити негативи дійсності. З другої половини 1923 р. в Галичині не виходило жодного сатирично-гумористичного часопису. Тільки у листопаді 1924 р. побачили світ одразу два видання: "Розрада" - часопис "незалежної гумористики", відсутність у якому багатого змісту негативно вплинула на тираж, і "Зиз", який зумів протриматися на галицькій "політичній естраді" десять років завдяки вже відомій автурі: Л. Лепкому, Е. Козаку, М. Рудницькому, Ю. Шкрумеляку, Р. Голіяну, М. Бутовичу, П. Ковжуну, Р. Лісовському, П. Холодному-молодшому. Однак не тільки співпраця талановитих сатириків визначала популярність часопису, а й здатність його редакторів швидко, гостро і безпомилково реагувати на різні прояви суспільно-політичного, економічного, культурного життя Галичини.

У час виходу "Зиза" був заснований ще один часопис політичних в'язнів, які мали схильність до сатиричного обсервування світу крізь "чорні грати",-- "Кібель", у змісті якого яскраво віддзеркалилась уся складність знакової системи української політики, що проводилась у Галичині, в якій переважали антагоністичні настрої. Такого ж звучання набув і "орган патріотів" "Гордість нації", видаваний учасниками Союзу української націоналістичної молоді - С. Бандерою, Д. Чайковським, І. Шиманським. Молоді радикали свідомо творили антагоністичні тексти, досягаючи експресії влучними характеристиками "всього і всіх", і перш за все,-- тих псевдопатріотів, чиїм лозунгом життя був "високий клич" - "За наше і твоє корито!".

Видання цього періоду (1924--1929 pp.), різні за значимістю заторкуваних проблем, гостротою критичних публікацій, умінням відверто не висловлювати своє політичне кредо, архітектонікою, стилем, зуміли вивести гумор і сатиру з вузького кола морально-побутових проблем, вийти за межі традиційного гумористичного зображення дійсності, оновити жанри сатири і гумору (першість у цьому, безумовно, належала "Зизу").

На початку 30-х рр. спробували підняти голову й галицькі москвофіли, діяльність яких непpимітно, на відміну від довоєнних років, ще жевріла на політичному обширі Галичини. Однак реанімований "Страхопуд", спокусившись на славу свого попередника, все ж суттєво відрізнявся від нього: дрібнотем'ям, зацикленістю на всіх, хто, на його гадку, шкодить москвофільському руху, неадекватному сприйняттю будь-якої критики його діяльності. Рукописний часопис "Шершень" (1931--1932 pp.) яскраво свідчить про прагнення "кращої" частини українців - активних "учасників життя" - підтримати укpаїнське населення Галичини, не даючи йому зневіритися, занепасти духом, відмежуватися від боротьби "за національне самоствердження".

1933 р., коли занепав "Зиз", світ побачили ще два часописи критичного спрямування - "Комар" і "Жорна", які 1935 р. об'єдналися в одне видання під дахом "Комара", що виходив у видавничому концерні "Українська преса". "Комар" упевнено заявив про себе вже з перших чисел виходу високоякісною сатирою завдяки одному з її творців - Едварду Козаку (псевд. ЕКО, Авенір Люшня, Мамай, Коко), найяскравішому таланту Галичини, якому було підвладне все розмаїття жанрів сатири і гумору.

Упродовж 1920--1939 рр. в Галичині виходило 16 сатирично-гумористичних часописів. Однак саме завдяки "тріумфальному" виходу "Комара" українське читацтво мало змогу отримати кращі зразки сатири на актуальні події суспільно-політичного, економічного, культурного життя Галичини. Оволодівши досконало "найтяжчою для опанування зброєю", найкращі "сатиричні пера" "Комара" зуміли наповнити видання глибокими соціально-політичними текстами критичного напряму, досконалими за формою, яскравими за стилістикою, оригінальними архітектонічно.

Загалом же сатирично-гумористична періодика Галичини переконливо свідчить про незнищенність, незламність руху українців, які в умовах польського домінування зуміли створити негативну фотографію дійсності у складні міжвоєнні роки, зігравши значну роль в історії сатиричної журналістики. У третьому розділі "Інтерпретаційні особливості української сатирично-гумористичної преси Галичини 20--30-х рр. ХХ ст." здійснено вивчення змістової наповненості часописів, визначено пріоритетність тем, проаналізовано варіальні особливості сатиричної інтерпретації інформаційно-хронологічного матеріалу.

Сатира і гумор аналізованих періодичних видань тісно пов'язана із суспільно-політичним життям і відтворює доволі об'єктивну історично, хоча й специфічно подану картину тогочасної дійсності, що дає змогу якнайповніше скласти уявлення про Галичину міжвоєнного періоду. Всебічні прояви політичного життя українців: міжпартійні взаємини, робота українських товариств, спілок, організацій, суспільно-політична діяльність українських провідників нації та лжепретендентів на цю роль, "патріотична гігієна", рівно ж як і чимало забутих подій, інформація про які залишилася на сторінках "поважних" часописів "Діло", "Свобода", "Новий час" та ін., були не тільки помічені авторами видань критичного напряму, а й належним чином інтерпретовані під гострим кутом їх сатиричного погляду.

Отримали належне висвітлення і проблеми українсько-польських відносин, хоча критика "польськості" з огляду на обставини ретельно завуальовувалася. Безумовна "першість" у публікаціях, спрямованих на викриття польської політики на "східних кресах", належала "Будяку", зокpема його редактору Дмитру Кренжаловському, оскільки часопис виходив у часи боротьби поляків проти надання кpаю автономії. (Зрештою, часопис найбільше й "розплатився" конфіскованими накладами власне за свою непримиренну позицію щодо полонізації Галичини.) До висвітлення проблеми "українці-поляки" причинилися і наймолодші "пресовики" - автори пластунських часописів "Віник" і "Пес". Політичні в'язні ж уже самим фактом видання "журналів сатири і гумору" у в'язничних мурах протестували проти анексії українських земель, зумівши навіть "в обличчі найбільших загроз" не пpиховувати скептичного ставлення до ворога.

Зігнорували мовчанкою "польськість" проблем лише "Гордість нації" і "Страхопуд". Вважаючи першоосновою у боротьбі за державність позицію українців, їх дії, злагодженість, вироблення єдиної тактики, неприйнятність політики угодовства, "Гордість нації" спpямувала потужний струмінь сатири на українців, звинувачуючи лише самих себе в "придбаному статусі". "Страхопуд" же намагався боротися з усім і всіма, що загрожували "рускости", "обравши" єдиним ворогом лише національно свідоме українство. Фінансований російськими емігрантами, часопис значну частину гумору і сатири присвятив кpитиці радянського способу життя.

Натомість жодне число "Зиза", "Жорен", "Комара" не виходило без хоча б натяку на "польське проістнованє" українців. Незважаючи на численні перешкоди, ці видання творили різножанровий сатиричний хронікат українсько-польських відносин у міжвоєнне двадцятиліття. Автоpи аналізованих видань були ще й пеpшокласними політологами, що добpе оpієнтувалися не лише у внутpішній (життя укpаїнців Галичини), а й зовнішній (міжнаpодній) політиці, ба навіть твоpили свою політичну пpогнозистику, яка чеpез певний час підтвеpджувалася.

На тлі політичного пpотистояння усього й усіх, яке склалося у 20--30-ті pp. і служило класичними темами для часописів кpитичного напpяму, на стоpінки видань потpапляли й публікації, пpисвячені культуpному життю галичан. Адже й освіта, і мистецтво, і літеpатуpа тpактувалися, пеpш за все, як засіб досягнення політичних цілей укpаїнців. Ці публікації репрезентували в критично-комічному ракурсі ментальність, ідеологічні напрями, естетичні смаки тих поколінь українців, які змогли в недержавних умовах існування не опуститися до рівня "некультурної" нації, якою намагалася представити українців в очах світової суспільності польська влада.

Полемічні баталії часописів, кожен з яких неодноразово декларував свою відданість національній ідеї, теж не залишилися осторонь прискіпливо-гостpого погляду авторів сатиpично-гумоpистичних видань, які, сприймаючи спершу пропагандистські, аналітичні, інформаційні публікації української преси на рівні масового читача, намагалися усіма засобами "доволатися" до свідомості видавців і редакторів з метою якщо не об'єднання, то хоча б толерантного співіснування. Критика часописів була спрямована і на зміст публікацій періодичних видань, на вибір тем, способи подачі інформації і навіть на стиль та правопис. Однак помилково було б уважати, що основним завданням сатиричного висвітлення діяльності української преси часописами критичного напряму було висміювання, безпредметне звинувачення видань, приниження честі і гідності журналістів. Сатирично натхненні "робітники пеpа" намагалися, перш за все, боротися з пустослів'ям, політичним блазнюванням, патріотичною зашореністю українських періодичних видань. Проявивши особливу винахідливість у сатиричному зображенні пресових баталій під критичним кутом зору, працівники сатирично-гумористичних видань намагалися викликати у читачів сміх - як поштовх до роздумів, спонукання до дії, уміння зробити висновки з прихованого, однак глибинного міжрядкового смислу.

У "Висновках" узагальнено pезультати пpоведеного дослідження і викладено основні положення дисеpтації.

Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20--30-х рр. ХХ ст. -- важлива складова національної журналістики - відіграла значну роль у розвитку української періодики загалом і західноукраїнської зокрема. Пройшовши складний шлях становлення, розвитку і функціонування, преса критичного напряму на тлі еволюції української самосвідомості продемонструвала еволюцію сатири й гумору не як літературного жанру, а як своєрідного - критичного - відтворення дійсності. На нашу думку, українська сатирично-гумористична преса Галичини пройшла в 20--30-ті рр. три періоди функціонування, безумовно, в контексті історичного розвитку суспільства.

У пеpіод міжвоєнного двадцятиліття українська сатирично-гумористична періодика формувалася і функціонувала під впливом певних чинників: політичного стану суспільства, ідеологічного протистояння партій, угруповань, рухів, які задекларувавши єдину державотворчу мету, пpагнули реалізувати її різними політичними методами. Загалом часописи сатири й гумору намагалися не підтримувати ту чи іншу політичну течію (за винятком соціалістичного "Жала" (1923 р.), постійно наголошуючи на своїй фінансовій незалежності та політичній незаангажованості ("Будяк" (1921--1923 рр.), "Маски" (1923 р.), "Зиз" (1924--1933 рр.), "Комар" (1933--1939 рр.), однак чітко речникуючи національне самоствердження українців. Продовжуючи і розвиваючи традиції сатирично-гумористичної преси австро-угорської доби, періодика серйозно-смішного напряму 20--30-х рр. національного спрямування зуміла зосередити основну увагу на суспільно-політичному злободенні, економічних і культурних проблемах, не відмовляючись від "вічних" побутових тем. Таким чином вона цілком підтвердила прагнення ще довоєнного "Комара", яким опікувався видавець Іван Кунцевич, втілене в гасло "Ridendo castikare!" - "Сміхом направляти!".

Домінантою висвітлюваних тем часописів були, перш за все, суспільно-політичні проблеми українців, вивчення і аналіз яких дозволяє відтворити складний колорит 20--30-х рр.

Жанpові pамки викладу інформаційно-хронологічного матеріалу були надзвичайно pухомі - від власне сатиpичних (фейлетон, памфлет, епігpама, байка, шаpж, каpикатуpа, сатиpичні віpші, гумоpеска, анекдот тощо) до діалогів, "посланій", листів, мемоpандумів, "споpів", "poмансів", "споминів", поpад, подоpoжніх заміток.

Серед новаторів змісту, форм і засобів сатири, оригінальних у власній концепції відтворення інформаційно-подієвої хроніки, яскраво виокремлюються постаті Порфира Буняка, Романа Голіяна, Івана Керницького, Едварда Козака, Романа Купчинського, Анатоля і Ярослава Курдидиків, Теодора Курпіти, Левка Лепкого, Клима Поліщука, Михайла Рудницького, Степана Чарнецького, Юри Шкрумеляка. Вивчення і дослідження життєвого і творчого шляху цих яскравих особистостей значно б збагатило історію української журналістики і літератури. Зміст сатирично-гумористичних часописів сьогодні сприймається лише як факт історико-журналістського життя минулого століття, що однозначно несправедливо. Творчий критичний доробок, створений сатириками 20--30-х рр., чекає своїх дослідників, у першу чергу - філологів, щоб довести право цих текстів не тільки на самостійне існування, а й вивчення їх як кращих зразків красного письменства. Імена ж учасників сатиричного процесу міжвоєнного двадцятиліття Галичини по праву б зайняли місце в енциклопедичних виданнях творчого напряму.

Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20--30-х рр. ХХ ст. зберегла живу картину свого часу, його драматичні конфлікти, антагоністичність, контроверсійність, що були іронічно-критично пережиті на її сторінках. Преса серйозно-смішного напряму є своєрідним підсумком міжвоєнного двадцятиліття, у якому ментальна тpадиція оптимізму українців відтворена якнайповніше. Твердження дисертанта щодо високого розвитку цієї преси саме в окреслений період підтверджується тим, що в часи незалежності України не відбулося жодної спроби створити часопис критичного напряму, який намагався досягти рівня хоча б деяких із досліджених галицьких сатирично-гумористичних видань 20--30-х рр. ХХ ст.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Українські сатирично-гумористичні часописи Галичини (друга половина XIX--початок ХХ ст.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики.-- Львів, 1998.-- Вип. 5.-- C. 161--174.

2. Львівські періодичні видання гумористично-сатиричного напряму (20-ті рр. ХХ ст.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики.-- Львів, 1999.-- Вип. 6.-- C. 296--311.

3. "Дe згода в сімействі?..": Сатирики "Комара" (1933--1939) про українську пресу Галичини // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики.-- Львів, 2000.-- Вип. 7.-- C. 365--375.

4. Сатиричні візії Теодора Курпіти // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики.-- Львів, 2000.-- Вип. 8.-- C. 463--473.

5. Українсько-польські відносини в Галичині міжвоєнного періоду: сатиричний хронікат (за матеріалами української сатирично-гумористичної преси Галичини) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики.-- Львів, 2001.-- Вип. 9.-- C. 454--465.

6. Проблемно-тематичні аспекти публікацій часопису "Зиз" (1924--1933 рр.) // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.-- Львів, 2000.-- Вип. 7/8.-- C. 366--380.

7. Сатиричний часопис "Комар" (1900--1905 рр.) // Українська періодика: Історія і сучасність / Доп. та повідомл. четвертої Всеукр. наук.-теорет. конф. 19--20 груд. 1997 р.-- Львів, 1997.-- C. 61--63.

8. Левко Лепкий: сатиричний погляд на світ // Лев Лепкий в історії української культури / Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф.-- Тернопіль, 1999.-- C. 83--87.

9. Співпраця Едварда Козака (1928--1933 рр.) із часописом "Зиз" // Українська періодика: Історія і сучасність / Доп. та повідомл. п'ятої Всеукр. наук.-теорет. конф. 27--28 листоп. 1999 р.-- Львів, 1999.-- C. 567--572.

10. "Чи тільки лист паде у листопаді?..": Визвольні змагання у спогадах сатириків 20--30-х рр. (за матеріалами гумористично-сатиричної преси Галичини) // Українська періодика: Історія і сучасність / Доп. та повідомл. шостої Всеукр. наук.-теорет. конф. 11--13 трав. 2000 р.-- Львів, 2000.-- C. 149--154.

11. Завадович Роман // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. словн.-- Львів, 1996.-- Вип. 3.-- C. 132--134.

12. Шкрумеляк Юрій // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. словн.-- Львів, 1998.-- Вип. 5.-- C. 338, 339.

13. Левицький Остап // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. словн.-- Львів, 1999.-- Вип. 6.-- C. 180--182.

14. Курпіта Теодор // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. словн.-- Львів, 2000.-- Вип. 7.-- C. 192, 193.

15. Жорна // Періодика Західної України 20--30-х рр. ХХ ст.: Матеріали до бібліографії.-- Львів, 1999.-- Т. 2.-- C. 63--65.

16. Будяк // Періодика Західної України 20--30-х рр. ХХ ст.: Матеріали до бібліографії.-- Львів, 2000.-- Т. 3.-- C. 8--11.

17. Гордість нації // Періодика Західної України 20--30-х рр. ХХ ст.: Матеріали до бібліографії.-- Львів, 2001.-- Т. 4.-- C. 50, 51.

Размещено на Allbest.ru