Гавриїл Костельник як журналіст і літературний критик

Дослідження актуальності публіцистики Г. Костельника в розкритті злочинних ідеологічних намагань Москви, спрямованих на знищення української духовності та її носія. Розгляд процесу еволюції знаменитого теолога в напрямі візантійської орієнтації.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 25.04.2014
Размер файла 48,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВЕЖЕЛЬ Ліна Михайлівна

УДК 070:821.161.2-92 Костельник

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ГАВРИЇЛ КОСТЕЛЬНИК ЯК ЖУРНАЛІСТ І ЛІТЕРАТУРНИЙ КРИТИК

Спеціальність 10.01.08 - журналістика

Київ-2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі організації мовно-інформаційної діяльності Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Іванов Валерій Феліксович, зав. кафедри організації масово-інформаційної діяльності Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Лизанчук Василь Васильовича, зав. кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка.

Кандидат філологічних наук Сегеда Сергій Павлович, старший викладач Військового гуманітарного інституту Національної Академії Оборони України.

Провідна установа - Національний технічний університет України “КПІ” (Міністерство освіти та науки України), кафедри літературного редагування.

Захист відбудеться 8 жовтня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 35/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 6 вересня 2001р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук Сидоренко Н.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Нинішні реалії українського життя спонукають до написання не тільки правдивої історії нашого минулого у всіх його виявах, а й Церкви як надійної опори державотворення та національного самоусвідомлення. В реалізації цих завдань допоможуть як праці М. Грушевського, Д. Донцова, В. Липинського, І.Огієнка, так і Г. Костельника.

Вивченню спадщини останнього й присвячується це дослідження, покликане заповнити прогалини в історії журналістики, Української Церкви та її намірах консолідуватися з усіма розгалуженнями, наблизити до наукових потреб його філософські, публіцистичні та літературознавчі праці.

АКТУАЛЬНІСТЬ обраної теми зумовлена повною відсутністю об'єктивних наукових розробок щодо спровокованого Москвою Львівського псевдособору 1946 року по ліквідації Берестейської унії та УГКЦ, а також висвітлення загадкової участі у цій незаконній акції знаменитого теолога, філософа, письменника й журналіста Гавриїла Костельника. Поруч з цим значна увага приділяється аналізові філософської, письменницької та літературознавчої спадщини протопресвітера.

На етапі прикрого сьогодення, коли невизначеними зостаються суспільно-політичні та економічні магістралі України, способи нівеляції міжконфесійних антагонізмів, спадщина Г.Костельника спроможна стати міцним підгрунтям для порозуміння та утворення єдиної Української Помісної Церкви. У такій консолідації вбачаємо запоруку міцності Незалежної України, моноліт співжиття представників різних національностей.

Для активного функціонування Української Православної Помісної Церкви з візантійськими традиціями, на думку Г. Костельника, належить запровадити єдину і всім зрозумілу літературну мову

Християнство як ідеологія й наука в умовах більшовицького геноциду піддавалось нищенню, виплоджуючи масову аморальність, безбожність, денаціоналізацію і пов'язану з цим вседозволеність. У боротьбі зі згаданим злом в Україні велику роль зіграли дослідження Г.Костельника на релігійну тематику ("Спір про епіклезу між Сходом і Заходам", "Справжнє джерело атеїзму", "Доля унії", "Мамона неправди", "Моральне зло", "Пізнання зовнішнього світу", "Становище й походження людини", "Народна чи вселенська Церква?" ).

ЗВ'ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ПРОГРАМАМИ, ПЛАНАМИ ТА ТЕМАМИ Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка безпосередній, оскільки тематично наближений до комплексних наукових програм та планів, що розробляються протягом останнього часу, зокрема, "Роль ЗМІ у процесах державотворення України", "Редакційно-видавнича справа: досвід, проблеми, майбутнє", "Українська журналістика в контексті світової”.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ - ввести до наукового обігу численні релігійно-філософські, публіцистичні та художні твори Г.Костельника, які з ідеологічних міркувань були заборонені і штучно вилучені з контексту духовних надбань України; розвінчати псевдонаукові й агітаційні радянські стереотипи про домінуючу роль цього відомого громадсько-політичного й релігійного діяча в проведенні Львівського псевдособору 1946 року по ліквідації Берестейської унії та фальсифікацій, пов'язаних із його вбивством. Відповідно визначені й такі ЗАВДАННЯ:

- проаналізувати стан дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити об'єктивність і повноту її науково-теоретичного осмислення;

- вивчивши весь арсенал архівних матеріалів та забороненої донедавна літератури, укласти правдивий життєпис Г.Костельника, його екогенез, спрямований на розвінчування антинаукових стереотипів у його біографії;

- простежити еволюцію знаменитого теолога в напрямі візантійської орієнтації, який усвідомив роль Церкви в житті народу як фактора здобуття державної незалежності;

- з'ясувати негативне ставлення Г.Костельника до нав'язуваних Польщею і Римом Українській Церкві засобів латинізації;

- обгрунтувати суспільно-політичне значення редагованого протопресвітером журналу "Нива" з урахуванням його консолідуючої ролі в контексті еволюції національно-визвольного руху України;

- розкрити основні тематичні аспекти публікацій Г.Костельника на сторінках часописів "Нива", "Дзвони", "Божі сліди";

- довести актуальність публіцистики Г.Костельника в розкритті злочинних ідеологічних намагань Москви, спрямованих на знищення української духовності та її носія - народу;

- визначити місце та значення художніх і літературно-критичних праць Г.Коcтельника в українському літературознавстві початку XX століття.

ОБ'ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є величезний пласт теологічних, філософських, публіцистичних, письменницьких надбань Г.Костельника, його редакторська діяльність, пов'язана з виданням журналів "Нива", “Божі сліди" та плідна участь у функціонуванні таких часописів, як "Дзвони" і “Діло”, що були важливим джерелом впливу на формування національної свідомості українців.

ПРЕДМЕТОМ НАУКОВОГО АНАЛІЗУ послужила ідеологічна платформа Г. Костельника як поборника ідеї Незалежності України, єдиної Помісної Церкви східної орієнтації, непримиренного борця проти полонізації та русифікації українського народу й латинізації його Церкви.

Недругорядна роль у цьому плані відведена злободенній тематиці художніх творів, публіцистики та літературно-критичного набутку протопресвітера, без введення якого до наукового обігу немислимо збагнути правдешню історію Української Церкви, стан філософської науки та літературознавства початку XX століття.

При аналізі цього величезного науково-публіцистичного й художнього пласта доводилося послуговуватися МЕТОДАМИ наукового аналізу: історико-порівняльним, типологічним, біографічним, проблемно-тематичним, жанрово-стилістичним, суб'єктивного та об'єктивного ідеалізму, метафізичного матеріалізму, методом сугестії.

НАУКОВА НОВИЗНА дисертації полягає в тому, що в ній уперше здійснено скрупульозний аналіз праць Г.Костельника найрізноманітнішої тематики, розкиданих на сторінках численної галицької та закордонної періодики, в процесі якого автор відмовилась від практикованих у радянські часи купюризації, кривотлумачень, натягувань на “ідею”. У дослідженні концептуально обгрунтовано позиції журналу “Нива” як консолідуючого органу в контексті національно-визвольних змагань України.

Висвітлення проблеми не ущерблено офіційним, релігійним максималізмом, тим паче суб'єктивним міркуванням. При всіх "за" і "проти" домінували неупередженість, наукова екзегеза.

Автором дисертації вперше залучено до наукового обігу літературно-критичні матеріали, рецензії, нотатки, зарисовки, новели, оповідання, про які не згадано в жодному літературознавчому дослідженні. Певний акцент зроблено й на стигматичній продукції теолога, пропагувати яку покликаний був редагований ним журнал "Божі сліди".

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ. Залучення до наукового обігу невідомих та маловідомих фактів із біографії Г.Костельника, зокрема тих, що зберігаються у фондах силових відомств України та Росії (переважно стосовно інспірованого Москвою Львівського псевдособору 1946 року та методів знищення найголовніших його свідків) дасть змогу нівелювати полярні підходи в оцінках цієї неординарної особистості, збагнути спрямування його філософсько-релігійної та світської публіцистики, визначити коло адресатів художніх творів, проповідей, повідомлень. публіцистика український костельник

Матеріали дослідження можуть бути використані при укладанні мартирології Української Греко-Католицької та Православної Церков, написанні історії української літератури та журналістики, створенні спецкурсів.

АПРОБАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. У процесі опрацювання науково-публіцистичної та літературно-критичної спадщини Г.Костельника дисертанткою надруковано такі статті: "Публіцистика Гавриїла Костельника на сучасному етапі" //Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період.-К.,1999.-С.180-183; "Він вірував у силу слова Божого" //Інформаційна сфера як духовне явище.-К.,1999.-С.85-89; "Богослужіння рідною мовою в інтерпретації Г. Костельника" // Дивослово.-К., 2000.- №11.-С. 53-54; "Джерело творчості - Абсолют чи звичайне суспільне тло? // Іван Франко в оцінках Г.Костельника// Українська мова та література. К., -2000.-Ч.48. -С. 6-7; "Чесність з собою" В.Винниченка в оцінках Г.Костельника //Проблеми сучасної філології. Літературознавство. Зб.наук. праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип.ІХ.-Рівне:РДГУ, 200І.-С.134-138; "Кермую, поки здужаю!": Гавриїл Костельник як літературний критик" // Зб.праць Науково-дослідного центру періодики.- Вип.8.-Львів, 2000.-С.450-463; "Хіба й собі поцілувать пантофлю папи?" Поезія П.Тичини крізь призму сприйняття Г.Костельника" // Лінгвістичні студії. Черкаський держуніверситет. Вип.У.-Черкаси:Сіяч, 2001. С. 34-39.

У неваківських виданнях надруковано такі дослідження: "Верхи на вождях - у Биківню"// Київ. -1998.-№ 11-12. -С.140-146; "Проблеми духовності тюрських народів в інтересах українських учених та письменників 2-ї пол. XIX ст." // Майдан. -1998. -№ 1-3. -С.12-18 ( у співавторстві ); "Схід у творчості Олександра Олеся //Етноси України.-К., 2000.-№1.-С. 149-152; "Пісня, якої не вбити" // Освіта.-1999. -27січня; "Осколок у серці віри" // Українська культура. -К., 2001. -№4. -С. 18-24; "На штиках російського православ'я" // Освіта. -1999.-19 вересня.

Висновки результатів дослідження оприлюднені на таких науково-практичних та теоретичних конференціях: "Українська періодика: історія і сучасність": Шоста всеукраїнська науково-теоретична конференція. - ( Львів, 2000 р, 11-13 травня ) ; "Роль християнства у вихованні національної еліти": Міжнародна конференція, присвячена двотисячоліттю Різдва Христового. - ( Київ, 2000 р.); "Дні преси" :Міжнародна виставка. - ( Мюнхен, 2000 р., 6-8 листопада ) ; "Єдина Церква, єдина мова - єдина Україна": Всеукраїнська конференція . - ( Київ,2001 р.).

Усі структурні частини дисертації забезпечені публікаціями загальним обсягом близько трьох друкованих аркушів, у тому числі за темою- 10 наукових статей.

СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ. Дисертацією є рукопис обсягом 190 стор., що складається зі вступу, трьох розділів / 9 підрозділів /, висновків, списку використаних джерел -290 посилань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір наукової теми, її актуальність, зв'язок роботи з науковими темами Інституту журналістики, де виконана дисертація, предмет та об'єкт наукового пошуку, називаються обрані методи дослідження, розкривається новизна і практичне застосування одержаних результатів, вказується особистий внесок здобувача в науку, подається апробація результатів наукового пошуку на конференціях, круглих столах, наводиться список опублікованих праць.

У першому розділі "Україна в долі Гавриїла Костельника" , що має методологічний характер, здійснено огляд джерел, архівних і бібліографічних, які лягли в основу наукового пошуку; окреслюється внесок вітчизняних та зарубіжних науковців у дослідження процесів зближення УГКЦ з УПЦ, природи так званого львівського Собору 1946 року, журналістських, філософсько-релігійних, літературознавчих, публіцистичних надбань Г.Костельника та його місце в побудові Незалежної України.

Найсправедливішу оцінку Г.Костельнику, який посів чільне місце в історії Української Церкви та культури, дав архієпископ Йосип Оксіюк, один із ініціаторів УАПЦ: "Справді, час не владний над пам'яттю о.Гавриїла, не присипає він її порохом забуття. Навпаки, він дедалі глибше розкриває велич заслуг о. Гавриїла Костельника перед нашою Церквою та її віруючим народом"1. Хоч і народився Г.Костельник (15 червня 1886 р.) у давньому українському поселенні Руський Керестур сербської провінції, своєю батьківщиною він завжди вважав Україну. Паростки патріотизму майбутнього теолога з'явилися під опікою батька, уніатського священика, який як і його кумир - Київський Митрополит Сильвестр Косов (р.н. невід. - 1657 ) - виступав проти приєднання України до Росії та її Церкви, будучи водночас і противником Берестейської унії.

1. Оксіюк Й. Протопресвітер Гавриїл Костельник і його вибрані твори // Костельник

Гавриїл. Вибрані твори.- К.,1987. -С.5

Нестримне бажання пізнати власний родовід веде юнака до Львівської духовної семінарії, а згодом - до Фрайбурзького університету ( Швейцарія ), де він здобув учений ступінь доктора філософії.

Повернувшись до Львова, Г.Костельник у 1915 році приймає сан священика і впродовж 55 років служить на цьому посту в ряді церков Львова. Одночасно він викладає Закон Божий у гімназіях та Духовній Академії, а також редагує журнали "Нива"( І920-І929) та “Божі сліди” (1939).

Висвітлюючи численні грані діяльності Г.Костельника, скрізь і всюди натрапляємо на потребу реставрації паралізованої поневолювачами національної української ідеї, необхідність вироблення патріотичного імунітету співвітчизників та сміливість протидії у змаганнях із фальсифікаціями нашого минулого й сьогодення. Це було найголовнішим завданням протопресвітера в умовах відсутності української державності та безпросвітного поневолення. І найсокровенніші надії у виході з кризового становища він покладав на релігію, Церкву і пресу як надійні засоби подолання летаргічного спання.

Значна частина першого розділу присвячена аналізові матеріалів так званого Львівського Собору 1946 року та ідеологічним маніпуляціям довкола цього акта. Хоч і твердять церковно-ідеологічні опоненти Г.Костельника, що, очолюючи Ініціативну групу по підготовці Собору, протопресвітер стояв виключно на боці Москви, низка архівних документів та свідчення сучасників спростовують таке твердження. Адже відомо, що під час німецької окупації Львова два сини протопресвітера - Іриней та Зиновій - добровільно пішли в Українську Дивізію не без підтримки батька. У Державному архіві Львівської області /ф.3, спр.71/ пощастило віднайти підтвердження таким вчинкам теолога.

В одній з проповідей, виголошених в Преображенському соборі, значиться: "Вірні, у кого є сини, ви повинні направити їх у Дивізію. Цим ви сприятимете розгромленню та недопущенню сюди більшовиків".

Ведучи мову про певний альянс Г.Костельника з московськими окупантами у справі підготовки псевдособору 1946 року, слід передусім мати на увазі нестерпні тортури та знущання над протопресвітером у каральних органах, які погрожували його сім'ї, закатувавши напередодні війни сина Богдана, не приховуючи намірів знищити все греко-католицьке духовенство. "Добровільна" згода очолити ганебну акцію по ліквідації УГКЦ грунтується, мабуть, на бажанні врятувати велику кількість пастирів від переслідування й ув'язнення. Тим паче, що "панорама” окупантів була привідкрита - арешти Митрополита Й.Сліпого, єпископів Микити Будка, Миколи Чернецького та інших.Одночасно щоденні виклики до НКВД, стеження за кожним його кроком призвели до згоди очолити “Ініціативну групу по возз'єднанню Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою". Кінцевий результат діяльності Ініціативної групи, як відомо, призвів до повної ліквідації УГКЦ та проведення псевдособору 1946 року при сприянні НКВД й Російського Патріархату. Режисери цієї політичної акції головне вістря всенародної ненависті спрямували проти Г.Костельника, якого власними ж руками знешкодили як найнебезпечнішого свідка 20 вересня 1948 року. Нині простежуються певні спроби багатовекторних церковно-ідеологічних інтересів перетягти цю неординарну постать у своє лоно. Так, прихильники Московського Патріархату дають протопресвітерові щонайвищі оцінки, автокефалісти ставляться до нього стримано, натомість греко-католики по інерції піддають необ'єктивній критиці. В результаті маємо складну й суперечливу постать, яку належить, не впадаючи в крайнощі, сприймати неупереджено, по-науковому чесно. При цьому варто дотримуватися мудрої ради знаменитого Спінози: людських вчинків не слід ні оправдувати, ні гудити, їх потрібно розуміти. На справедливе висвітлення Львівського псевдособору 1946 року та трагедію Г.Костельника, пов'язану з цією акцією, майже до недавнього часу було накладено табу. Тільки в останні роки з'явилася низка публікацій у львівській газеті "Вірую", що найоб'єктивніше характеризує цю особистість: Я.Дашкевича 1, О.Петрука 2, І.Костельника 3, В.Козачка 4, І.Карп'яка 5. Але це всього-навсього окремі фрагменти до осмислення життєпису Г.Костельника, окремих ситуативних моментів, пов'язаних з проведенням псевдособору 1946 року та його наслідків. За межами наукових інтересів дослідників залишилася його журналістська діяльність та участь у часописах "Діло", "Дзвони", "Мета" та ін. Не торкалася, на жаль, рука науковців таких сфер його діяльності, як філософія, теологія, літературна критика, художня література ( проза й поезія ), мовознавство тощо.

Виходячи з окресленого кола порушеної проблеми, лише окремі з названих аспектів діяльності Г.Костельника залучено до дисертаційного дослідження, за межами якого залишилися поетичні надбання протопресвітера, численні різновиди прози, проповіді, праці теологічного характеру, рясне листування, спогади сучасників.. Саме через це ми не претендуємо на наукову вичерпність. При цьому орієнтиром наших пошуків послужили праці: В. Антоновича, І.Біласа, Л.Білецького, С.Горевалова, М. Грушевського, М. Драгоманова, С. Єфремова, В. Іванова, Іларіона / Митрополита/, В. Качкана, В. Лизанчука, В. Липківського, О. Лотоцького, Є. Маланюка, А.Погрібного, О. Пономаріва, В.Різуна, М. Романюка, Н. Сидоренко, С. Квіта, В. Сергійчука, Д. Степовика, В. Стуса, М.Тимошика, В. Чемериса , Б. Чернякова, Філарета / Патріарха /, Ю.Шаповала, А.Шептицького, В.Шкляра, В.Щурата та інших.

1. Дашкевич Я. Гавриїл Костельник - постать складна чи ускладнена // Вірую.- 1996.- 17 вересня

2. Петрук О.Ми повинні бути гранично чесними з собою // Вірую.- 1996.- 9 квітня

Його ж. Репортаж, запізнілий на півстоліття // Там само. - 1996.- 21вересня

3. Костельник І. Мій батько завжди був "восточником" // Вірую.- 1995.- 14 червня

4. Козачок В. Спомин про о. др. Гавриїла Костельника, катехета філії Львівської Академічної гімназії // Україна в минулому.Вип.V П. -К.,1995

5. Карп'як І. Протопресвітер о. д-р Гавриїл Костельник. - Львів, 1976.

Розділ другий "Аспекти публіцистики Г. Костельника на матеріалах журналів "Нива" і "Божі сліди" складається з чотирьох підрозділів, в яких грунтовно аналізується теологічна спадщина протопресвітера глибокого ідейно-патріотичного спрямування, де розвінчано численні намагання Риму латинізувати Українську Церкву та посягання Москви втягнути її в трясовину російського православ'я. Спостерігаючи за суспільно-політичними баталіями більшовицької Росії, теолог настирливо розвінчував атеїстичні процеси, що роз'їдали людську мораль, релігійні традиції, розуміння сутності світобудови.

У підрозділі 2.1. "Горизонти журналів "Нива" та "Божі сліди" під орудою Г.Костельника" зазначено, що цими виданнями талановитий теолог прислужився могутньому піднесенню не тільки національно-релігійної свідомості мас, а й естетичних уподобань, їх моральному злетові та ідейному прозрінню у змаганнях за утворення Незалежної України. Його злободенна публіцистика підносила до європейського рівня усвідомлення співвітчизників, що вони є древнім народом із особливими рисами ментальності, сформованої на волелюбних традиціях, високого гатунку культурних надбань, працьовитості, мовної специфіки.

Поза сферами "Ниви" та "Божих слідів" теолог не полишав нагоди співпрацювати з багатьма періодичними виданнями Галичини першої половини XX ст., друкуючи там у популярній формі статті про витоки християнства в Україні-Русі, богослужіння рідною мовою, органічну приналежність УГКЦ до Константинопольського патріархату, структуру й обрядовість нашої Церкви.

Журнал "Нива", зокрема, вирізнявся широтою тематичних рубрик: "Історія нашої Церкви", "З історичного минулого", "Наука і культура", "Новинки літератури", "Доля унії", "Куток мови" та ін. На шпальтах часопису найчастіше зустрічаються імена В.Гнатюка, В.Лаби, Л.Глинки, В.Масцюха, М.Бобовника, О.Годунька, Ю.Гірняка, І.Ковача, А.Іщенка та багатьох інших.

Підрозділ 2.2. ”Г. Костельник про першопричини та характер церковних уній" присвячено важливим проблемам екуменічних рухів серед християн світу, намаганням усунути суперечності між Східною й Західною Церквами. Попри догматичні непорозуміння, що певною мірою вдавалося нівелювати, незмінною залишалася сама їхня сутність - непоступність у правах зверхності.

Головна хиба всіх історичних уній, на думку Г.Костельника, полягає в тому, що Схід прямував до унії в ролі прохача, а Захід - у ролі подавача милостині. Слабкість християнського Сходу була спричинена народами мусульманського віросповідання (арабами, турками, татарами), а не католицьким Заходом, який завжди виступав у взаєминах зі Сходом із позиції сильного, хоч, ніде правди діти, па перших порах виявляв певну поблажливість: не диктував, а конферував, переконував. А будь-яка домовленість базувалася на засадах відносної рівності сторін, при тому на чолі з Папою як главою Церкви.

Сучасне становище Української Церкви переконує, що через певні ситуації унійські історії мають схильність повторюватися, звичайно, як зі своїми плюсами, так і мінусами. На Заході пам'ятають, що внаслідок слабкості Сходу зростають шанси для унії, що засвідчує, на нашу думку, візит Папи Римського в Україну. Красномовним прикладом у цьому ракурсі є Берестейська унія, яку було реалізовано не з вини України, а через об'єктивні обставини. Зіграла тут, на нашу думку, не другорядну роль й українська вдача, схильна до будь-яких чужинецьких ініціатив, зокрема на території тодішньої Галичини, де під польським гнітом народ вирізнявся інертністю та приспаною пасивністю. Натомість, ті верстви українського народу, в котрих був більш розвинений державницький інстинкт, виступили проти унії. Це були козаки, у свідомості яких унія асоціювалася зі зрадою українській історії та усталеним традиціям. Свідомість запорожців на той час була вищою, ніж у галичан, які опинилися у вирі жахливих асиміляцій. Однак, як звісно, в результаті об'єктивних процесів акцент національної самоповаги змістився зі Сходу на Захід, не зачепивши, щоправда, підвалин унії, саме існування якої у свідомості західних українців стало трафаретним стереотипом. І не останню роль у цьому поступі зіграла релігійна публіцистика Г.Костельника та редагований ним журнал "Нива".

Підрозділ 2.3. "Г.Костельник про необхідність богослужіння рідною мовою" присвячений проблемі, яку з волі окупантів упродовж століть не вдається вирішити в Україні, осередку прийняття християнства.

Успадкувавши від Візантії грецьку ортодоксію, українці перейняли разом з тим і грецькі культурні форми з філософськими набутками християнства. А в результаті на базі древньоруського язичництва ми отримали новий вияв культурного симбіозу, що вилився в релігійний ренесанс Володимира Великого. Увиразнено цей культурний сплав приходом на Русь Кирила й Мефодія, які запровадили у новохрещеній державі старослов'янську мову як консолідуючий чинник на обширних територіях. Окрім суспільно-політичного значення, це була основа книгодрукування та літературної творчості.

Але цей великий плюс таїв у собі й значну небезпеку: мова нашого простолюду поступово дистанціювала від церковної, що стало певним гальмом релігійної сугестії. У зв'язку з цим Г.Костельник застерігає: церковна мова ніколи не була витвором нашого народу, а книжки, написані нею, сприймалися виключно як канонічна традиція, хоч і читалися з українською вимовою. Так само чинили у себе й московити. Тому продукція, що друкувалася в Москві для потреб її церков, мала тамтешнє забарвлення. Це, в свою чергу, призвело до того, що й літературні твори, включаючи ХVIII ст., позбавлені рис істинно народного мовлення. Церковна мова, вважає Г.Костельник, з інструментарію прогресу перетворилась у велике гальмо в процесі літературного розвитку слов'янських народів грецького релігійного обряду . Починається, образно кажучи, нелегкий і болісний процес вивільнення з-під штучної оболонки, відхід від колишнього мовного прогресу. Власне, якщо враховувати нинішні політичні маніпуляції Москви релігійного й лінгвістичного характерів, то розмежування ще не завершилися. Нагадаймо при цьому, що процес переходу до народної мови для слов'ян латинського релігійного обряду був практично безболісним, оскільки між церковною та народною мовою не було ознак схожості. У цьому плані вони мали яскравий приклад сусідніх народів, що скинули з себе латинську мантію.

Докорінно відмінною була доля у середовищі слов'ян візантійського обряду, які змирилися з думкою, ніби-то література, створена старослов'янською мовою, - це природний продукт їх власного життя. Лише величезними зусиллями класиків української літератури, мовознавців і теологів пощастило переконати загал в необхідності богослужіння рідною мовою. І не остання роль в цьому процесі належить працям Г.Костельника: "Народна чи Вселенська Церква", "Як нам вимовляти церковно-слов'янські слова?", "Спір про епіклезу між Сходом і Заходом" тощо.

У підрозділі 2.4. "Г. Костельник про генезу антиукраїнських суспільно-політичних інвектив" висвітлено аспекти довголітньої боротьби протопресвітера з намаганнями римокатоликів латинізувати нашу Церкву, спотворити природнє сприйняття оточуючого світу (”Ватикан і Православна Церква”, “Пізнання зовнішнього світу”, “Три розправи про пізнання”), розвінчування спроб філософських кривотлумачень ("Моральне зло", "Ідея і дійсність", "Матерія і дух", "Боротьба за людську природу", "Любов ближнього, її основи і функції"), насаджуванням атеїзму ("Границі демократизму", "Справжнє джерело атеїзму", "Чому большевики переслідують релігію?", "Становище й походження людини"), природи національного нігілізму ("Одиноко правильна лінія", "Доля унії", "Наш напрям", "Відповідь панові Смольці").

У статті "Боротьба за людську природу" Г.Костельник стверджує, що розвиток філософських рефлексій у давньогрецькій науці призвів до того, що софісти й скептики почали розважати не світ, а людину, внаслідок чого дійшли до суб'єктивізму, нігілізму та атеїзму. Ще більш деформованих ознак набула проблема ця в новочасному світі, коли ведеться запекла боротьба за людину, її природу. Належить вирішити проблеми: віра чи безвір'я, моральність чи аморальність? Як дійти до пізнання Бога?

Виходячи з ментальності українського народу, незаперечним фактом є його глибока набожність, боязнь щодо скоєння гріха, повага до старших та пошанування рідних, що відійшли у вічність. Саме ці риси нашого народу та любов і прив'язаність до землі були кісткою в ідеологічній горлянці творців "світлого майбутнього". Тому так потужно натискали на атеїстичні граблі селекціонери бездушних мутантів, особливо в Україні. Філософсько-релігійні засади розглянутих праць Г.Костельника становлять своєрідне ідейно-наувове підгрунтя його літературно-критичної спадщини, що закономірно інтегрувалася в культуру нашого народу.

У розділі третьому "Г.Костельник як історик і критик української літератури" на тлі теоретичної канви простежуються тенденції української літературознавчої науки до інтеграції з загальноєвропейськими естетичними законами. Адже у вітчизняній літературній критиці початку XX ст., незважаючи на несприятливі умови, спостерігаємо характерний процес консолідації прогресивних сил з західноєвропейськими традиціями та розмежування з реакційно налаштованими "керманичами", ревними хранителями патріархальщини та етнографізму. Домінуюча першість у визначенні ідейних напрямів тогочасної літератури належить, без сумніву, І.Франкові, який надавав пальму першості виражальним художнім засобам. "Нова белетристика, - писав він у статті "З останніх десятиліть XIX в." , - се незвичайно тонка філігранова робота; її змагання - наблизитися, скільки можна, до музики. Задля сього вона незвичайно дбає о форму, о мелодійність слова, о ритмічність бесіди".

Недругорядну роль в історії української літератури та поточної критики того часу, поруч з О.Маковеєм, В.Гнатюком, А.Крушельницьким, належить і Г.Костельнику, який, слідом за І.Франком, захищав реалізм, народність та ідейність мистецтва. Він допоміг утвердитись на грунті рідної літератури таким молодим письменникам, як Наталена Королева, Юрій Липа, Іван Липа, Богдан-Ігор Антонич, Богдан Кабарівський, намагаючись упродовж усього життя виробити системний погляд на мистецтво як форму суспільної свідомості у взаємодії з усіма його різновидами - релігією, літературою, малярством, музикою, а також політикою та мораллю. У цьому плані найвигідніше вирізняються його дослідження: "Ломання душ", "Границі демократизму", "Шевченко з релігійно-етичного становища" та ін.

Реферований розділ складається з п'яти підрозділів. У першому з них - 3.1. "Релігійні мотиви творчості Т. Шевченка крізь призму проглядів Г.Костельника" намагаємось збагнути сутність поетичної спадщини Кобзаря як наслідок впливу на неї Біблії, Святого Письма, Мінеї, українських народних вірувань. При цьому робляться екскурси в спостереження таких авторитетів, як Л.Білецький, М.Грушевський, М.Драгоманов, В.Щурат, які однозначно твердили про єдність Т.Шевченка з Абсолютом. На думку Л.Білецького, дух Т.Шевченка є занадто складний і загадковий, оскільки не дає можливості легко його збагнути, особливо в такій глибокій сфері, як віра.

Свіжим і оригінальним струменем естетичної думки України був вихід у Львові 1910 року накладом часопису "Нива" аналітичної праці Г.Костельника "Шевченко з релігійно-етичного становища". Задум розвідки спричинений тою гострою полемікою, що розгорнулася довкола спадщини Т.Шевченка між церковниками та атеїстами. Автор, на відміну від крайніх опозиціонерів, відкрито заявляє про наявність у творчості поета глибоко набожних мотивів, зокрема у листах до друзів та знайомих. Так, у листі до князя Рєпніна він пише: "Жахлива безнадійність. Така жахлива, що тільки одна філософія християнська спроможна боротися з нею...Єдина моя втіха тепер - святе Євангеліє". 1.

Як зауважує Г.Костельник, тільки в єдності Шевченкових поглядів на суспільно-політичні явища можна оперувати його висловлюваннями. Якщо, наприклад, опиратися на роздуми, висловлені в поемі "Єретик", то виявляється, що Т.Шевченко не настільки ворожий догматам католицизму, скільки виродженню його клеру. Отже, з тієї самої причини, з якої боровся він проти реакційних проявів московського православ'я, провадить боротьбу й проти католицизму. Вихований у дусі прадідівської віри, він по-своєму зрозумів відрив католицизму від первісної чистоти християнства, передусім, як аморальний прояв, зініційований римським папством.

У підрозділі 3.2. "Іван Франко в оцінках Г.Костельника" з'ясовується суспільно-політичний ідеал автора "Вічного революціонера", вплив на його творчість ідей М.Драгоманова, раціоналізму західноєвропейського типу та марксівського атеїзму.

До постаті І.Франка Г.Костельник звертається не тільки з естетичних міркувань, але й християнсько-етичних, стверджуючи, що він не належить до "категорії геніїв", хоч на поетичному грунті був і залишається великим майстром. Адже, на думку рецензента, геній творить серцем, переважно інтуїтивно, прямуючи до дискурсивності; майстер, навпаки, творить більше розумом, ніж серцем. У цьому аспекті найбільше важить вишкіл. Свою думку Г.Костельник ілюструє розбором таких поезій І.Франка, як "Бунт Митуси", "Аскольд і Дір", "Коляда", а найбільше- його національних адаптацій - "Лицар" (за Гейне), "Русалка" (за Пушкіним) "Нещаслива" (за О.Толстим), "Керманич" (за Гете).

Г.Костельник намагається відповісти на запитання, яку сферу діяльності І.Франка збагатив догматизм та матеріалістичний атеїзм? І відповідає: абсолютно нічого в позитивному плані, спустошивши водночас те найсвятіше, що було почерпнуте з батьківської віри, з народної душі. На цьому грунті й зародилися у поета мотиви песимізму, зокрема в "Каменярах", де пафос оптимізму заперечується змалюванням "понурої праці хмурих, мовчазних невільників".

1. Шевченко Т.Г. Твори: у 10 т .-Т. 9.- К., 1997. -С.146

Це призвело в свою чергу до звуженого кута бачення: суспільно-політичного становища з "вільнодумним" забарвленням. Візьмімо хоча б його "Картку любові"("3 вершин і низин"), яку однозначно можна назвати "карткою любові" без любові, оскільки саме тут любов - всього - на -всього згадка в умовах, коли серце б'ється суспільно-революційною душею.

Виїмкою з-поміж заполітизованої поезії І.Франка, на думку Г.Костельника, є "Жидівські мелодії", зворушливі й приємні серцю читача, де багато естетичних аналогій з українським фольклором.

З погляду морально-етичного приємно вражає збірка І.Франка "Мій ізмарагд", де відчутна рука неперевершеного майстра.

У статті "Плюси й мінуси в поезії Івана Франка”, яка вважається третім розділом літературно-критичного дослідження Г. Костельника "Ломання душ" /Львів, І923/, натрапляємо на категоричне твердження автора, що поет уміє заглиблюватися у внутрішню сутність явищ та речей", навіть здатність осмислювати порухи власної душі. Попри все це, на думку критика, герой "Зів'ялого листя" штучний і неприродний. Хто не читав його листів до А.Кримського, легко може повірити критикові. Адже у листі за 8 серпня 1898 року сказано: “Майже всі мої писання пливуть з особистих імпульсів, з чуття далеко більше, як з резонів". Власне, у цьому ж листі автор пояснює, що ключем до розуміння всієї збірки є поезія "Тричі мені являлася любов".

Ще за життя І.Франка більша частина українців з великим ентузіазмом сприйняла його поему "Мойсей", що роздмухала приспану національну свідомість. Не випадково О.Кониський у передмові до 2-го видання збірки "Із днів журби" підкреслював, що "Мойсей" - найвище слово нашої поезії, що прозвучало після смерті Т.Шевченка. Г.Костельник, в свою чергу, розглядаючи шедевр крізь релігійну призму, зауважує, що "фанатичний раціоналізм та убогий матеріалізм" не помстилися над І.Франком з такою силою, як у "Мойсеї", не беручи до уваги навіть написаного за щасливих обставин вступу до поеми. Доречно зауважити, що до цього твору ставився спочатку майже негативно й Д.Донцов. Тільки в післявоєнні роки, осмисливши глибше творіння І.Франка, він дав йому щонайвищу оцінку.

Не причисляючи Г.Костельника до представників реакційної критики, не можемо, однак, твердити, що він висловив думку прогресивного загалу, а вчинив, так би мовити, бунт Митуси, який додав сміливості недругам поета.

Підрозділ 3.3. "Роман В. Винниченка "Чесність з собою" в оцінках Г.Костельника " синтезовано на матеріалі книги "Ломання душ" та роздумів найавторитетніших критиків початку XX ст. Сам заголовок рецензованої книги засвідчує турботу критика з приводу масової пропаганди комуносоціалістами новітнього атеїзму, що є руйнівною силою суспільства, творячи з людини аморального звіра, а з людської спільноти - стадо людиноподібних істот. На жаль, зауважує протопресвітер, на вудочку цього страшного лиха клюнув один з найталановитіших українських письменників серед молоді - В.Винниченко, тяжіючи, вслід за російськими "модерністами та декадентами", до національного нігілізму. Збочення такого гатунку різко критикує не тільки Г.Костельник, а й С.Єфремов у статті "Літературний намул", маючи на увазі п'єсу "Щаблі життя". Опинившись перед загрозою потонути у багні "нової моралі", один з героїв "Чесності з собою"- Тарас так міркує над проблемою моралі й гріха: "Коли є душа, то є все: є й гріх, є і закон, і злочинство, і моральність...Правда? А коли нема? Га? Коли нема ніякої душі, що тоді?" Будучи породженням епохи раціоналізму, в атмосфері новітніх ідеологій, В.Винниченко спостерігав за "героями", подібними до Тараса, що був прототипом самого автора, намагаючись збагнути моральні принципи прихильників атеїзму. Звідси в нього й висновки: жодна з тих новітніх "конструкцій" не є виявом норми людяності, через що не може слугувати взірцем на шляху до мети. Врешті-решт, обездушені герої твору, опинившись над моральною прірвою, безславно гинуть. Вважаємо, що доводи В.Винниченка - не на користь комуністичного "привиду", який полум'ям охопив Європу. Швидше за все це було намагання автора проілюструвати наслідки раціонального духу епохи. Власне, якщо навіть і захоплювався В.Винниченко на початку творчого шляху модними віяннями філософії, то в пізніших своїх творах він дійшов цілком протилежної думки: тільки у вірі - порятунок людства ("Божки", "Пророк" ).

Гріховність типу Винниченкової "нової моралі" доведена самим життям, прямуванням до "світлого майбутнього", на небосхилі якого доходила апогею не тільки бездуховність, вседозволеність, аморальність, а й ганьба безбатченків-манкуртів та христопродавців.

У підрозділі 3.4." Г.Костельник: Злети і падіння П.Тичини" розглядаються підходи теолога до ранньої лірики автора "Сонячних кларнетів".

Розуміючи засади мистецтва, покликаного формувати не тільки естетичні смаки, а й душу людини, її набожність як найголовніші чинники сутності, Г.Костельник завжди дбав про вищі реєстри всякої творчості. Бо саме мистецтво, на його думку, зокрема література, є інструментарієм наближення людини до Творця. Чистота духовної атмосфери завжди прямо пропорційна станові релігійного виховання, ролі Господнього храму, що є панацеєю від численних недуг.

Цей бік мистецтва мав на увазі редактор "Ниви", коли детально, крізь "побільшуюче скло" глянув на книгу П.Тичини "Золотий гомін", яка зусиллями Ф.Федорціва видана 1923 року у Львові. До книги, як відомо, увійшли збірки "Сонячні кларнети", "Плуг", "Замість сонетів і октав".

Безпомилковість рецензента полягає в тому, що ранню лірику П.Тичини він бачить зітканою з таємниць оточення та барв астральних звуків, які полонили душу юного семінариста. Богошукання поета настільки ніжне й індивідуальне, що не викликає найменшого сумніву у намірах зблизитись із Творцем. І збагнути ці намагання зуміла на той час споріднена з поетом душа Г.Костельника, який однозначно заявив на весь світ, що П.Тичина "більший в собі, ніж у своїх творах".

Поети минулих епох, звісно, шукали змісту для своїх творів, а модерні в переважній більшості намагаються творити життя, надати йому нову вартість і кожний - свою індивідуальну, суб'єктивну. До них Г.Костельник зараховує й П.Тичину, формування поетичної душі якого, на перший погляд, незбагненне, анімаційне. Однак, у більшості випадків дотик поета до речей /цілком абстрактних/ робить їх абсолютно земними. Предківський дух анімізму стає наріжним каменем художнього методу автора. При цьому варто наголосити, що образи П.Тичини мають оптичний обман, побудований на психологічній заглибленості у ядро слова, слова не завжди земного, потаємного.

На переконання Г.Костельника, надто цікава й загадкова архітектоніка Тичининого вірша, збудованого за принципом біблійного п'ятикнижжя, де немає зайвих деталей, а все увігнане в строгі класичні форми. У поета царять ритм, мелодія, образи, настрої, а не сенси чи політична плакатність, до чого призвела його згодом "радянська дійсність" ("Пісня трактористки", "Партія веде").

Без сумніву, твердить рецензент, поетична техніка раннього Тичини спричинена ентузіазмом, з яким вітає його наш молодий світ, бо так близько до царства краси не підходив ще ні один з українських поетів. Можливо, це наслідки виховання в духовному оточенні як вдома, так і в семінарії. Адже відсвіт цього вікового життя нашого народу з правдою Христа в грудях сповнює ліризм раннього Тичини і дає духовну наснагу для мальовничої мови ("Квітчастий луг", "Гаптує дівчина й ридає”, "Не дивися так привітно", "Скорбна мати", "Дума про трьох вітрів" ).

З цими ранніми надбаннями поета дисонує певною мірою лірика збірки "Плуг", нафарширована мотивами з революційних катаклізмів. На думку В.Барки, порівняно з пишними самоцвітами ранньої майстерності поета, у збірках "Плуг", "Вітер з України" починає затухати блаженне звучання на користь так званої радянської дійсності ("Перед пам'ятником Пушкіну в Одесі" ).

Чим ближче до "патріотичної" радянської лірики, тим зриміше поет віддаляється не тільки від Творця, а й від самої природи. Навіть там, де ці образи ще присутні, він тільки бачить, але привабливих думок не висловлює.

Якщо в "Скорбній матері" поет у полоні християнських символів та молитов, то в богохульному циклі "Мадонно моя" він міняє Марію на блудницю, наче іудеї Христа за Вараву. У цьому чаді запаморочились у П. Тичини, як справедливо зауважує Г.Костельник, навіть національні почуття, що були колись джерелом патріотичного виховання. П. Тичина поміняв "золоті кларнети" на заржавілу ідеологічну дудку.

Підрозділ 3.5. "На сторожі творчої молоді” присвячено виключно аналізові літературно-критичних надбань Г.Костельника з приводу виходу в світ поетичних збірок та прозових творів початкуючих письменників: Б-.І.Антонича, Д.Віконської, Б.Кабарівського, Н.Королеви, Ю.Липи, С.Семчука, І.Черняви та інших, що присвячені в переважній більшості "демонтажу нашого внутрішнього малоросійства" й формуванню української національної ідеї.

Г.Костельник добре розумівся на мистецтві слова, оскільки сам був автором низки поетичних та прозових творів. Будучи здебільшого об'єктивним в оціночних судженнях, він, на думку М.Євшана, інколи забуває, що першим і останнім обов'язком критика має бути "уміння читати", яке подекуди "шкульгає" у нього на обидві ноги. Однак, ніде правди діти: він був неординарним обсерватором в українській літературі, маніфестуючи свій принцип словами "кермую, поки здужаю",

У процесі дослідження обраної теми сформульовано конкретні висновки теоретичного і практичного значення:

Вивчення творчої спадщини Г.Костельника як теолога, філософа, письменника, літературного критика, що є вагомою часткою українських національних надбань, засвідчує нагальну потребу включення її до наукового обігу з намірами заповнити прогалини багатьох складників нашої культури.

Численний масив релігійно-філософських надбань Г.Костельника, пропущений крізь призму дослідження, дає підстави вважати його не тільки найбільшим знавцем християнської ідеології, а й її національним теоретиком, що в умовах глобального поневолення зіграла консолідуючу роль у пробудженні національної свідомості.

На підставі численних архівних документів у дисертації доведено, що домінуюча роль Г.Костельника у проведенні псевдособору 1946 року -абсолютна ідеологічна фікція, розрахована на втягування греко-католиків України в лоно Московського патріархату та знищення найголовніших свідків цієї ганебної акції.

Результати дослідження дають підстави твердити, що Г.Костельник, очолюючи журнали "Нива" і "Божі сліди", активно виступаючи на сторінках часописів "Дзвони" й "Діло", вважався найавторитетнішим журналістом Галичини на теологічній ниві, захисником та пропагандистом греко-католицької віри з найдавнішими витоками східного православ'я.

Аналіз літературно-критичної спадщини протопресвітера засвідчує його активну роль у спрямуванні творчої молоді в річище критичного реалізму, наближення до проблем європейської модерної естетики. Доказом цієї батьківської турботи є творча еволюція Б.-І.Антонича, Д.Віконської, Б.Кабарівського, Н.Королеви, Ю.Липи, С.Семчука, І.Черняви.

Пильне вивчення праць Г.Костельника, присвячених аналізові творчості Т.Шевченка, І.Франка, В.Винниченка, П.Тичини дає підстави твердити, що в головних оціночних підходах критик не розбігався з думкою провідних літературознавців початку XХ століття, випереджаючи нерідко позиції С.Єфремова, Є.Маланюка, Д.Донцова.

Науково-практичні рекомендації Г.Костельника зводяться до переконання, що за умов відсутності єдиної державної мови та Помісної Церкви під загрозою опиниться незалежність України, на що глобальні сподівання покладають наші недруги, пропагуючи настирливо шовіністичну білінгвістичну політику та провокуючи міжконфесійні чвари.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Вежель Л. Публіцистика Гавриїла Костельника на сучасному етапі // Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період. - К., І999. -С.180-183.

2. Вежель Л. Він вірував у силу слова Божого // Інформаційна сфера як духовне явище. - К., 1999. -С.85-89

3. Вежель Л. Богослужіння рідною мовою в інтерпретації Г.Костельника // Дивослово. -2000. - №11. -С.53-54.

4. Вежель Л. Джерело творчості - Абсолют чи звичайне суспільне тло? ( І.Франко в оцінках Г.Костельника) // Українська мова та література, - 2000. - Ч.48. - С.6-7.

5. Вежель Л. "Кермую, поки здужаю!”: Гавриїл Костельник як літературний критик //3б. праць Науково-дослідного центру періодики. - Львів, 2000. Вип.8 - С.450-463.

6. Вежель Л. Хіба й собі поцілувать пантофлю папи?" ( Поезія П.Тичини крізь призму сприйняття Г.Костельника) "// Лінгвістичні студії. Черкаський держуніверситет. - Черкаси, 2001. Вип.V - С. 34-39

7. Вежель Л. "Чесність з собою " В.Винниченка в оцінках Г.Костельника // Проблеми сучасної філології: Літературознавство. 3б. наук. праць Рівненського держ. гуман. ун-ту. - Рівне: РДГУ, 2001. Вип.ІХ. -С. 134-І38.

8. Вежель Л. Пісня, якої не вбити // Освіта. -1998.- 18 вересня.

9. Вежель Л. Верхи на вождях - у Биківню // Київ. - І998. - № І2.- С.140-146.

10. Вежель Л. Проблема духовності тюркських народів в інтересах українських вчених та письменників 2-ї пол. ХІХ ст.( у співавторстві ). // Майдан. -1998. -№ 1. - С. 12-18.

11. Вежель Л. На штиках російського православ'я // Освіта. -1999. - 19 вересня.

12. Вежель Л. Схід у творчості Олександра Олеся // Етноси України. -2000. -№ I. -С.149-153.

13. Вежель Л. Осколок у серці віри // Українська культура. -К., 2001. №4. -С.18-24.

АННОТАЦИЯ

Вежель Л.М. Гавриил Костельнык как журналист и литературный критик.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 - журналистика.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

В диссертации освещено становление Гавриила Костельныка как общественно-политического деятеля, активного защитника Греко-Католической Церкви Византийской традиции, его мнимое причастие к Львовскому псевдособору 1946 года и коварное убийство органами НКВД в 1948 г.

Одно из ведущих мест исследования занимает журналистская деятельность теолога, связанная с изданием журналов "Нива" и “Божі сліди", на страницах которых печатались его религиеведческие труды, разоблачавшие стремление Рима латинизировать Украинскую Церковь, игнорируя унийные договоренности 1596 года. Автор разоблачает имперские стремления ополячить и русифицировать западноукраинское население путем втягивания его в лоно враждующих сторон.

Значительное внимание уделено литературно-критическому наследию Г. Костельныка, обнародованному на страницах периодических изданий "Дзвони" и "Діло", содействующие формированию патриотизма и национальной идеи среди галицийского общества.

Свежей и оригинальной струёй эстетической мысли Украины стало издание аналитического труда Г.Костельныка "Шевченко из религиозно-этических позиций" (1910). Замысел исследования, вне всякого сомнения, между духовенством Галиции и атеистами вызван острой полемикой вокруг наследия Т. Шевченко .

Важную воспитательную роль в жизни галицийского общества первой половины XX века сыграла монография Г.Костельныка "Плюсы и минусы в поэзии Ивана Франко", в которой обращено внимание не только на эстетическую сторону творчества писателя, но и просчёты рационального характера, не свойственные истинным гениям.

В 1925 году Г. Костельнык издал книгу под названием "Увечение душ", в которой глубоко проанализировал повесть В.Винниченко " Честность из самим собой", осуждая не только вырождение морали героев произведения, но и следование писателя атеистическим течениям.

В упомянутой книге имеется раздел "Павел Тычына ( Из современной украинской лирики)", написанный по поводу львовского издания "Золотого шума", где подчёркивается высокий эстетический уровень ранней поэзии автора "Солнечных кларнетов" и угасание гения, свойственное творчеству советского периода.

В диссертации довольно глубоко освещено литературно-критическое наследие Г. Костельныка, касающееся произведений молодых писателей: Б.-И. Антоныча, Н. Королевы, Ю. Лыпы, В.Кархута,Б. Кравцива, И. Чернявы и многих других.

Ключевые слова: Греко-Католическая Церковь, Православие, уния, латинизация, богослужение, философия, литературная критика, эпиклеза, национальная идея, эстетические приобретения.

Вежель Л.М. Гавриїл Костельник як журналіст і літературний критик.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - журналістика.- Інститут журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

У дисертації висвітлено становлення Гавриїла Костельника як українського громадсько-політичного діяча, активного захисника Української Греко-Католицької Церкви Візантійського обряду, його мниму причетність до Львівського псевдособору 1946 року та підступне вбивство органами НКВД у 1948 р.

...

Подобные документы

  • Життєва і творча біографія М. Євшана - одного з діячів національної журналістики Східної України початку ХХ століття, його особистість у літературно-критичному громадському місячнику "Українська хата". Аналіз публіцистичного доробку цього часопису.

    реферат [19,9 K], добавлен 14.05.2009

  • Художньо-публіцистичний жанр як одна з найпопулярніших ніш серед журналістів. Дослідження жанрового розмаїття матеріалів на шпальтах газет. Види нарису: портретний, подорожній, науково-популярний. Розгляд технічних та програмних засобів журналістів.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 19.10.2012

  • Роль творчості Еміля Золя в історії французької літератури та публіцистики. Розкриття письменника-реаліста як сміливого критика капіталізму. Аналіз його публіцистичних робіт і статей. Огляд справи, в якій Еміль Золя мужньо боровся проти сил реакції.

    курсовая работа [58,0 K], добавлен 09.03.2015

  • Розглядається поняття релігійної публіцистики. Проведений дискурс-аналіз релігійної публіцистики Романа Рахманного та встановлення авторської особливості розкриття питань релігії як чинника формування не лише образу Церкви, але й України загалом.

    статья [30,3 K], добавлен 06.09.2017

  • Журналістика як професія справедливих, наполегливих, відчайдушних людей, які прагнуть змінити світ на краще. Особливості професії журналіста, її переваги та недоліки. Роль журналістів в сучасному житті. Труднощі спеціальності, професійні обов'язки.

    презентация [846,1 K], добавлен 05.12.2016

  • Взаємозв’язок дефініцій "культура мови" і "мовна особистість". Мовна компетентність телевізійних журналістів у прямоефірному мовленні. Хибне слововживання паронімів внаслідок незнання журналістами їх значень. Характеристика ритму мовлення Анни Безулик.

    курсовая работа [63,1 K], добавлен 14.07.2013

  • Газета "Голос України". Журналіст І. Науменко. З’ясування законності наказа Міністерства транспорту України про передачу державними портами теплоходів об’єднанню "Український комерційний флот". С. Павленко та його стаття "Кривавий гетьман Сагайдачний".

    реферат [16,1 K], добавлен 17.07.2008

  • Специфіка журналістської діяльності, оцінка її ролі та значення в сучасному суспільстві. Аналіз необхідності захисту журналістів та нормативно-правові основи даного процесу, відображення в законодавстві України. Міжнародна федерація журналістів.

    реферат [21,9 K], добавлен 04.12.2014

  • Структурно-хронологічна періодизація журналістського процесу за Животком. Формування історії журналістики як науки в Україні. Наукове вивчення історії української преси та видавничої справи на початку 90-х років. Принципи партійності та правдивості преси.

    статья [20,1 K], добавлен 12.10.2009

  • Огляд місця засобів масової інформації в інформаційному просторі. Виявлення основних порушень правових норм у журналістиці. Регулювання діяльності журналістів під час виборів в Україні та виявлення порушень на прикладі аналізу виборчих кампаній.

    курсовая работа [72,7 K], добавлен 24.02.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.