Проблема розуміння інформації в журналістиці

Розуміння як метод не замінює собою інші методи журналістики та журналістикознавства. В діяльності працівників ЗМІ залишаються на своїх місцях методи отримання інформації, її літературно-публіцистичного опрацювання, періодичного поширення на масову аудиторію, забезпечення ефективності та дієвості тощо. Справжня сутність розуміння як методу виявляється в його ставленні до інших методів: воно є неодмінною складовою всіх інших її методів як умова їхнього застосування.

У підрозділі 4.1 “Структури здійснення розуміння журналістом” показано, як на цьому етапі дослідження виникає потреба структурування діяльності ЗМК на цьому напрямі та, відповідно, методів розуміння оточуючого світу та його перетворення.

“Розмивання” пізнавально-перетворювальної функції преси змістом функцій “пропаганди, агітації та організації мас” в суспільствах недемократичних моделей не призводить, однак, до її повної втрати. Це спостереження підтверджує тезу про існування базової пізнавально-перетворювальної функції журналістики, якій відповідають пізнавально-перетворювальні методи.

Визнання пізнавально-перетворювальної функції як базової, функції журналістики (у складі трьох послідовно втілюваних ланок: пізнавальної, комунікативної та конструктивної) допомагає також упорядкувати “функціональний простір” журналістикознавства та дати належні підстави для розвитку його методології.

У дисертації запропоновано триланкову структуру здійснення розуміння в журналістиці, названу “герменевтичний міст”. В ній відображено, як саме рухається думка, що розуміє факт, коли спочатку обирає “цю” інформацію з безлічі інших і визнає тим самим її як соціально значущу, потім, через процеси аналізу і синтезу, надає їй якості масової (розтиражованої) і врешті - соціальної інформації, після її споживання масовою аудиторією.

У пресі соціально відповідальної моделі, в демократичному суспільстві журналіст не отримує інтерпретації подій у готовому вигляді із зовнішнього центру, а має сформулювати її сам і під власну відповідальність.

Дослідження руху інформації шляхом її засвоєння (розуміння) почергово джерелом інформації, журналістом, читачем та масовою аудиторією дозволило проаналізувати змістове наповнення триланкового герменевтичного ланцюга, а саме - перебігу розуміння інформації від першоподії до інтерпретації та до створення тексту, і так - по трьох послідовно розташованих ланках, від розуміння джерела інформації, через розуміння журналіста до розуміння читача та до дії.

Наведена базова схема викладає перебіг розуміння інформації по черзі від попереднього до наступного учасників масовокомунікаційної дії, від першоподії до кінцевої масової дії, від індивідуального першорозуміння до масового розуміння. При цьому проаналізовано на прикладі вченого або хірурга, як взята ними від невідомого (хаосу) або створена інформація проходить у їхній свідомості першорозуміння, апперцепцію, інтерпретацію, складається у твір. Цей твір стає відомим журналісту, так починає розгортатися друга герменевтична ланка. У ній журналіст в жодному разі не розуміє напряму, що саме відбулося на початку ланцюга. Насправді він розуміє, як джерелом інформації (вченим, хірургом) було викладено те, як ним було інтерпретовано те, що відбулося. Думка, що розуміє, фактично рухається у зворотному напрямку через усі ланки розуміння, що їй передували. Першорозуміння - одне для всіх, усі бачать чи чують одне й те саме, але інтерпретацій та творів може бути багато. У другій ланці журналіст починає інтерпретувати те, що він зрозумів з твору, в якому джерелом інформації інтерпретовано його нове знання.

Кінцева ланка починається з третьої події: читач ознайомився з текстом, зрозумів його. При цьому герменевтична сутність того, що відбувається, вміщує в себе всі переходи “назад”, до попередніх ланок: читач ні в якому разі не розуміє прямо суть події, що відбулася на початку. Ні: він пізнає, як саме журналіст виклав у своєму творі те, як він проінтерпретував ту інформацію, що він зрозумів з твору джерела інформації, в якому джерелом інформації інтерпретовано те знання, яке воно отримало внаслідок здійснення події.

Внаслідок третьої інтерпретації кожен з безлічі читачів складає третій, власний твір щодо події, яка відбулася, при цьому він, свідомо чи несвідомо, вбирає чи відкидає вплив кожної з попередніх ланок.

Далі настає найголовніша подія. Читач завершує весь герменевтичний ланцюг дією: застосуванням нової інформації у повсякденній практиці та остаточною перевіркою їхньої істинності.

Очевидно, що ця базова схема (що сама може бути представлена як перша модель - модель інтервґю) легко розгортається в своєму реальному застосуванні у наступні три моделі. Друга - джерел інформації більше ніж одне, але журналіст один (модель оглядача). Третя - джерело одне, але журналістів багато (модель прес-конференції). Четверта - багато джерел інформації та багато журналістів (розгорнута модель).

У підрозділі 4.2 “Процеси досягнення журналістського розуміння” проаналізовано, як на цьому етапі дослідження з необхідністю виникає проблема джерел, або ресурсів розуміння, зокрема, підстав для інтерпретування інформації учасниками масовоінформаційного обміну (передусім - журналістом, але також і літературним редактором, редакційними менеджерами, засновниками ЗМК тощо). Створена модель з чотирьох пар таких підстав пропонує працівникам ЗМІ надійний механізм вирішення цієї проблеми: світ зовнішній - і світ внутрішній, закон - і мораль, загальнолюдські цінності - і партійність, професійний обовязок - і стан та потреби масової свідомості. Ці джерела основних підстав журналістського розуміння інформації складно структуровані в собі, перебувають у складних взаємовідносинах, і вони, як і в цілому процес формування соціальної позиції журналіста, піддані в дисертації ретельному розгляду.

Іншу групу процесів висвітлює модель журналістського розуміння як відчуження. В ній послідовно розкрито, в який спосіб пересічний працівник ЗМК крок за кроком опановує зміст соціально значущої інформації. Знання цих етапів допоможе журналістові точніше контролювати хід власного розуміння, зокрема, діагностувати хиби на цьому шляху.

У підрозділі 4.3 “Проблематика розуміння інформації масовою аудиторією” показано, що кінцева мета журналіста - розуміння інформації масовою аудиторією - має свої відмінності, зумовлені якісними характеристиками, ставленням до джерел інформації. Таке розуміння є наслідком розвитку розуміння індивідуального, воно поділяється на фази (дотекстову, текстову та післятекстову). Воно має чинники свого здійснення, які структуруються за джерелами дії (як внутрішні та зовнішні для даної масової аудиторії); за силою впливу - нездоланно сильні, сильні, звичайні, слабкі, невловимо слабкі (цей чинник є особливо перемінним, будь-яка зміна інформаційної ситуації може привести до того, що, скажімо, колишні слабкі чинники переходять до розряду нездоланно сильних); за способом дії: пасивні короткотермінові (набуте через масове розуміння знання швидко забувається), пасивні тривалі (такі, що призводять лише до запамятовування розуміння надовго, може навіть назавжди, але до дії не ведуть), активні відкладені (можуть привести до дії, але тільки за умови, що колись складуться для цього певні умови), активні невідкладні - вимагають від читача негайної реакції на прочитане, почуте., за силою впливу, за способом дії, має різні рівні тощо. Знання їх професіоналами та науковцями, використання у повсякденній діяльності допоможе значно покращити ефективність, дієвість, загалом - результативність преси.

Масова аудиторія (як категорія журналістикознавства), на відміну від індивідуального читача, має незрівнянно невизначеніші (зокрема, через їхню повсякчасну стрімку змінюваність) герменевтичні характеристики: як кількісні, так і якісні, як вихідні, так і прикінцеві. Вона інтегрує індивідуальні розуміння, впливає на них силою авторитету спільної думки, спільного досвіду. Принциповим висновком дослідження є невідділення розуміння інформації масовою аудиторією від інших (попередніх та наступних) етапів розгортання процесу розуміння інформації.

Основні характеристики, процеси, етапи й механізми розуміння інформації масовою аудиторією, які є спільними для журналістики та інших видів суспільної вербально-інформаційної діяльності, були досліджені М.Д. Феллером, Н.П. Чепелєвою тощо. Це творчий процес, що збагачує створений журналістом текст, доповнюючи його думками, оцінками читачів. Останні стають, по суті, активними співавторами, вони завершують роботу по розумінню інформації, розпочату джерелом інформації та продовжену журналістом. Інакше, на наш погляд, не може бути, тож саме це дає нам нові підтвердження значення інтерсубєктності як загальної умови розуміння, і не тільки у масштабах усього процесу масового розуміння, а й на його окремих відтинках. Розуміння частини інформації має відповідати розумінню цілого, це є умовою їхньої істинності в сфері масової комунікації. Умовою успіху герменевтичної взаємодії читача з текстом автора (розумінням через ЗМК замість розуміння віч-на-віч у бесіді) є оцінювальне ставлення читача до тексту, передусім до його змісту.

Компетенція читачів, а отже й масової аудиторії ЗМК, яка поділяється на оперативну, когнітивну, операціональну та міжтекстову, є передумовою розуміння інформації масовою аудиторією і в журналістиці. Професіонал не може не брати до уваги цих фонових якісних характеристик стану його масової аудиторії, а отже, повинен їх знати у динаміці їхніх повсякчасних змін.

Досліджено також такий феномен і чинник читацького розуміння, яким є мовчання журналіста або засобу масової комунікації. Його причинами можуть бути або відсутність інформації у журналіста і в його аудиторії, яка, у свою чергу, може бути випадковою, а може виявитися наслідком заздалегідь прийнятого кимсь рішення про її приховування. Отож і мовчання ЗМК може бути керованим, а отже і використовуваним.

Розділ V “Перешкоди у процесах масового розуміння та методи їх подолання” присвячено порівняно малодослідженій у журналістикознавстві проблематиці. При оцінці його значення ми виходимо з того, що розуміння завжди настає через подолання певних перешкод.

Їх розгляд розпочато у підрозділі 5.1 “Витоки герменевтичних перешкод у сфері масової комунікації” від такої особливості людської свідомості, що виявляється як у індивідуальному, так і (особливо) у масовому масштабах, - економити у процесі спілкування час, енергію, інформацію. Вагомі внески у ці наукові розвідки зробили О.О. Потебня (вчення про блоки), У.Ліппман (вчення про стереотипи) та інші вчені різних країн. У дисертації ці вчення розвинуто шляхом їх порівняння й подальшого створення структури блоків-стереотипів у складі: стереотип (формальна частина) - блок (зміст), у ньому: оболонка - середина - осереддя - ядро - центр - імя - місія.

. За умови, коли всім учасникам комунікації основна маса інформації відома і кожен (серед усіх) відслідковує тільки зміни ситуації, - застосовується певний автоматизм сприйняття й розуміння. Такий механізм, на наш погляд, має у своїй основі явище апперцепції, розвинуте для умов його використання при опрацюванні великих обсягів інформації на гранично високих швидкостях спілкування.

Водночас таке явище виступає і як потужна сила мисленнєвої інерції, вона здатна перешкоджати розумінню нової інформації через її несприйняття як істинної, через її відкидання, якщо її зміст оцінюється як такий, що вступає у протиріччя з наявним змістом, вже верифікованим за інших, можливо - застарілих умов.

Розуміння інформації завжди відбувається через подолання перешкод. Це єдиний шлях для різних видів діяльності, але він має на теренах журналістики певні особливості. У них також виявляється те суттєве, що масове розуміння додає до класичної герменевтики, поширюючи її найглибші загальнофілософські положення на власних найширших теренах масового розуміння.

Подальше дослідження привело у підрозділі 5.2 “Типологія перешкод розуміння інформації та шляхів їх подолання журналістом” до структурування перешкод розуміння за певними їхніми ознаками. Оскільки у процесі розуміння інформації виникає оновлення розуміння, цей процес має два вектори своєї реалізації: перший - змістового наближення до істини, другий - вектор віддалення від істини або зростання нерозуміння. Нерозуміння є загальною формою перешкод і водночас воно є найменш дослідженою ланкою теорії розуміння, передусім тому,.що вимагає створення для себе теорії нерозуміння, нині відсутньої.

Недооцінювати цієї небезпеки не можна: якщо є розуміння, то є й долання перешкод. Найглибші корені нерозуміння є в нас самих - як у тому, хто каже, так і в тому, хто розуміє та відповідає. Найгірше з нерозумінь - те, коли ми не розуміємо, чого саме ми не розуміємо. Однак Г.-Ґ. Ґадамер попереджав про небезпеку надмірної уваги до перешкод на шляху розуміння. На його думку головним є не те, чому ми не розуміємо або розуміємо погано: головним є те, як ми розуміємо добре, у тому числі й у нашому соціальному бутті. Ці думки класика, застосовані до сфери журналістики, озброюють працівників редакцій ЗМК баченням додаткових підстав для прийняття рішень, не тільки підтверджених емпірично, але й обґрунтованих теоретично.

Перешкоди розуміння інформації можуть бути розглянуті як надмірне або, навпаки, недостатнє використання наявних можливостей. Те, що створює небезпеку правильному розумінню, може бути, у разі їхнього зрозуміння, використане як суттєвий ресурс і для власне журналістського розуміння інформації, і для забезпечення її розуміння масовою аудиторією. Знати це, збагачувати такі знання через дослідження власного досвіду та знайомство з надбаннями журналістикознавства у цій сфері - означає для працівників ЗМК реально збільшувати власні інтелектуальні можливості у процесі перетворення реальних перешкод на ефективні ресурси. У дисертації поглиблено розглянуті стереотипність мислення, зміна герменевтичної мети, упередженість, облуда, авторитет, традиція, нездатність до розмови, приховування, приховування як помилка спілкування, небажання розмовляти, мовчання тощо.

Отже, щоб уникнути помилок розуміння, які можуть зявитися з власних, а не зовнішніх джерел, методично керованому розумінню треба не тільки реалізувати передбачуване ним, а й усвідомити свої передбачення, щоби використати це “перехідне”, допоміжне розуміння та здобути правильне розуміння, виходячи із самої суті справи, а не з власних сподівань. Перекручення під час інформації, неминуче в такому складному процесі, як масове її розуміння, може бути передбачуване журналістами, редакторами і, до певної міри, кероване ними.

Зміст підрозділу 5.3 “Масове перекручення інформації та управління ним” виводить дослідження подолання перешкод як настання розуміння від індивідуального рівня на масовий. Протилежність феноменологічного “пере-живання” (за Е. Гуссерлем), або буття-тут-і-зараз, “дазайн” (за його наступником і опонентом М. Гайдеґґером) і розуміння в його герменевтичній трактовці, зокрема, в працях Г.-Ґ. Ґадамера, постає в журналістиці як протилежність між покірним простуванням за перебігом історично і соціально обмеженого буття - і його соціально активним сприйняттям-розумінням-перетворенням в межах соціальних завдань журналістики та особливостей пізнавально-творчого інструментарію, що його історичний досвід та властивості її як професії надали журналістам для виконання своєї місії. Так має бути обстояне право журналіста втручатися в пере-живання, брати в ньому участь, а не тільки підкорятися його примхам. Так повинна запроваджуватися суспільна та корпоративна вимога до авторів свідомо робити неуникненне перекручення інформації під власну відповідальність, але з врахуванням його подальшого перекручення у масовій свідомості.

Масові перекручення інформації є неуникненним явищем у сфері масової комунікації. Неформалізовані інформаційні і масовоінформаційні стосунки завжди існуватимуть, і не тільки у вигляді чуток, пліток, а також і як достовірна інформація, що поширюється по тих самих неформалізованих інформаційних каналах. Натомість через формалізовані канали, тобто, передусім, ЗМК отримують додаткові підстави для масової інтерпретації. Журналіст може реально вплинути на такі стихійні, неформалізовані інтерпретації єдиним чином - шляхом постачання до масової свідомості, відповідно до функцій ЗМК та грунтуючись на принципах журналістики, інформацію як таку - обґєктивну, гуманістичну, актуальну, злободенну, оперативну тощо. Інших можливостей у розпорядженні журналіста і журналістики немає.

Дослідження розуміння інформації масовою аудиторію дає підстави твердити: новий напрям у розвитку журналістикознавства відкриває включення до її теоретичного і методологічного потенціалу герменевтики, певних філософських аспектів семіотики й соціальної психології та сучасних поглядів на хаос .

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і вирішення такої наукової задачі: розуміння інформації в журналістиці існує як проблема журналістикознавча, і її необхідно досліджувати саме як наукову проблему. Вона має свої власні обєкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи вирішення. Обєктом розуміння інформації в журналістиці є процеси руху інформації від її появи на межі незнання через ланцюг розуміння до останніх етапів - розуміння необхідності певної дії, її перебігу та розуміння її наслідків. Предметом розуміння інформації в журналістиці є процеси створення та опрацювання інформації, тобто відображення фрагментів обєктивної дійсності, взятих у їхній соціальній значущості, масовості та соціалізованості, підданих літературно-публіцистичній обробці та періодично розповсюджуваних на масову аудиторію. Мета розуміння інформації журналістом - надання масовій аудиторії більших підстав для прийняття нею рішень щодо власних наступних дій. Мета розуміння журналіста масовою аудиторією - отримання додаткової інформації. Завдання розуміння інформації в журналістиці - забезпечення надання інформації масовій аудиторії через послідовно здійснювані процеси її набуття, створення (кодування) і декодування знаків, піднесення розуміння з індивідуальних рівнів на масові. Це методологічно відбувається через проходження етапів першорозуміння, апперцепції-інтерпретації, аплікації, верифікації, повсякчасного подолання перешкод розуміння, інтегрування індивідуального розуміння у масове. Кожен з цих етапів передбачає наявність окремих методів мисленнєвої дії.

Проведені дослідження дозволили зробити висновок, що умовою соціокультурного масштабу для повного розгортання герменевтичного потенціалу журналістики є інтерсубєктність масовоінформаційних відносин, у яких журналіст посідає особливе, медіа-субєктне місце. Дослідження динаміки перебігу ролей субєктів та обєктів розуміння привело до визначення структурних утворень масової аудиторії - “герменевтичних трикутників”: джерела інформації - журналіста - споживача інформації. Розвинуто теоретичні положення журналістикознавства, зокрема, з позицій герменевтики було переглянуто теорію соціальних функцій преси, запропоновано її місію (“надфункцію”) та базову пізнавально-перетворювальну функцію, якій відповідають базові підзнавально-перетворювальні методи. Проаналізовано зміст основних принципів журналістики у світлі теорії розуміння, що дозволило обґрунтувати висновок про існування єдиного, вищого принципу журналістики - принципу нерозривної єдності обєктивності та гуманізму. Розвідки в історії преси, зокрема, нацистської Німеччини та СРСР, дали змогу запропонувати шестирівневу 16-секторну схему чотирьох основних моделей розуміння інформації в журналістиці, виходячи з інформаційних моделей ЗМК та з соціально-політичних моделей суспільства, а також порушити питання співвідношення (балансу) різних моделей масового розуміння інформації у різних суспільствах. Запропоновано механізм масової верифікації інформації (герменевтична “дзига”), а також триланковий герменевтичний ланцюг, восьмикомпонентна структура джерел журналістського розуміння, схема журналістського розуміння як відчуження з двох шарів (першорозуміння й інтерпретації) та 12 етапів, зокрема етапів називання, відмежування, відрізнення, протиставлення, відокремлення, віддалення, відчуження тощо. Створена чотирирівнева 12-ступенева схема розгортання індивідуального розуміння у масове тощо. Досліджено перешкоди розуміння, як індивідуального, так і масового, і доведено, шо вони у журналістиці є результатом або надмірного, або недостатнього використання підстав для розуміння. Запропоновано методи їх подолання та перетворення на додаткові ресурси розуміння.

На отриманому вперше теоретико-методологічному матеріалі зясовано, які саме процеси розуміння інформації та яким чином надають журналістам якісно нові рівні мислення. Порушена теоретично, проблема розуміння інформації в журналістиці має численні можливості практичного вирішення. Її осмислення має надати допомогу журналістам-практикам, літературним редакторам, керівникам редакцій ЗМК у точнішому їх самовизначенні під час спілкування з різними учасниками масовоінформаційного процесу. Проходження “герменевтичної школи” має стати неодмінною складовою високого професіоналізму працівників ЗМІ, її необхідно вважати важливим чинником при визначенні підстав для прийняття кадрових рішень у редакційних колективах тощо.

У відкритому, демократичному суспільстві вільний субєкт, на власний вибір та під власну відповідальність, розпочинає, розгортає й завершує кожну дію розуміння. Цей процес складається з нескінченної послідовності взаємоповязаних герменевтичних актів і являє собою основу буття людини, її розуміння-як-буття. Оскільки розуміння виявляє себе як активність субєкта, масове розуміння являє себе як інтегрована активність масових субєктів. В соціокультурних масштабах це масове-розуміння-як-масове-буття, а одним з головних його чинників є журналістика, яка, потужно впливаючи на стихійне, неформальне комунікування, перетворює його на соціальне-розуміння-як-соціальне-буття. У найширшому тлумаченні це є соціальне-розуміння-як-соціальне-буття-в-світі.

Така постановка питання відкриває перед наукою широкі перспективи. Застосування сучасних поглядів на хаос, доробків герменевтики (як теорії та методології розуміння) та загальної (філософської) філології й певних напрямків семіотики та соціальної психології, взятих у комплексі, до журналістики й журналістикознавства особливо плідне в цьому контексті. Вони створюють теоретико-методологічну базу під новими науковими дослідженнями, що суттєво розширить класичне бачення теоретичних і методологічних проблем журналістикознавства. Так, свої відмінності має розуміння інформації у інформаційній, аналітичній журналістиці та публіцистиці, тобто відмінності розуміння у статичних системах (5 W), динамічних системах та динамічних системах, що базуються на нестабільності людського фактора.

Подальше розгортання теорії масового розуміння може дати підстави для розвитку теорії масового спілкування: розглянута проблема якраз і є одним з її наріжних каменів. За нею відкривається перспектива створення теорії масового пізнання. А це, у свою чергу, може стати кроком до створення значно ширшої теорії масового співіснування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Владимиров В.М. Журналістика, особа, суспільство: проблема розуміння. Монографія/ Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: 2003. - 282 с.

2. Владимиров В. М. До питання про принципи журналістики // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. - Луганськ, 1999. - № 2 (12). - С. 92 - 95.

3. Владимиров В. Онтологія герменевтики у сфері масового спілкування // Слово і суспільство: Зб. наук. праць / За ред. О. Д. Пономаріва. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2000. - Ч. І. - С. 149 - 151.

4. Владимиров В. М. Інтерпретація тексту в журналістиці (критика поглядів філософа П. Рікьора, або похвала соціологу П. Рікьору за його філологічну помилку) // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство і журналістика. - Дніпропетровськ, 2001. - Вип. 4. - С. 11-16.

5. Владимиров В. М. Преса тоталітарної моделі: насильство над свободою інтерпретації // Наукові записки Інституту журналістики. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2001. - Т. 5. - С. 52 - 61.

6. Владимиров В.М. Структура масової свідомості: погляди У. Ліппмана та О. Потебні й спроба їх актуалізації // Науковий вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. - Запоріжжя, 2002. - № 3. - С. 30 - 35.

7. Владимиров В.М. Хаос, герменевтика, журналістика, або Світоглядницькі засади творчості у мас-медіа // Наукові записки Інституту журналістики. К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. -Т. 6. - С. 77 - 84.

8. Владимиров В.М. Від дискурсу до інтеркурсу // Наукові записки Інституту журналістики. К.: Інститут журналістики Київ. нац ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. - Т. 7. - С. 68 - 69.

9. Владимиров В.М. Стереотипи Уолтера Ліппмана та блокова структура масової свідомості // Актуальні питання масової комунікації. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. - Вип. 2. - С. 32 - 35.

10. Владимиров В.М. Індивідуальне й соціальне у масово-інформаційних процесах // Актуальні питання масової комунікації. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. - Вип. 3, частина 1. - С. 23 - 28.

11. Владимиров В.М. Журналістика як сфера масового розуміння // Українське журналістикознавство. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2000. - Вип. 1. - С. 12 - 16.

12. Владимиров В.М. Розуміння як відчуження: механізми журналістського пошуку змісту // Українське журналістикознавство. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. - Вип. 2. - С. 35 - 40.

13. Владимиров В.М. Ім'я й розуміння, або журналістика як ономастика // Стиль і текст. - Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2000. - Вип. 1. - С. 15 - 31.

14. Владимиров В.М. Теорія розуміння чи теорія читабельності? // Стиль і текст. - Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. - Вип. 2. - С. 25 - 45.

15. Владимиров В.М. Місія журналістики: у порядку постановки питання // Наукові записки Інституту журналістики. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. - Т. 2. - С. 91 - 98.

16. Владимиров В.М. Інформація, комунікація, спілкування: відмінне й спільне у просторі масового розуміння // Наукові записки Інституту журналістики. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. - Т. 3. - С. 58 - 63.

17. Владимиров В.М. Від масового незнання до масового розуміння: шлях герменевтики через терени журналістики // Наукові записки Інституту журналістики. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2001. - Т. 4. - С. 47 - 55.

18. Владимиров В.М. Особливості розуміння журналістського твору, або Апперцепція у сфері масового спілкування // Стиль і текст. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. - № 3. - С. 49 - 64.

19. Владимиров В.М. Принципи журналістики у світлі теорії розуміння // Українське журналістикознавство. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. - Вип. 3. - С. 35 - 41.

20. Владимиров В.М. Герменевтична спіраль від індивідуального до масового розуміння // Бахмутський шлях. Історичні і філологічні науки. - Луганськ, 2003. - № 1-2. - С. 153 - 156.

21. Владимиров В.М. Герменевтичний універсум і межі журналістики // Наукові записки Інституту журналістики. - К.: Інститут журналістики Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка, 2002. - Т. 9. - С. 155-158.

22. Владимиров В.М. Журналістика класична і некласична. Передбачення існування післянекласичної журналістики // Науковий вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. - Запоріжжя, 2003. - № 1. - С. 37 - 43.

Размещено на Allbest.ru