Експресія власних назв як засіб публіцистики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.01.08 - журналістика

Експресія власних назв як засіб публіцистики

Ільченко Володимир Іванович

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Пономарів Олександр Данилович, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри мови та стилістики.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Лизанчук Василь Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет журналістики, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення;

кандидат філологічних наук Масенко Лариса Терентіївна, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри української мови.

Провідна установа: Національний технічний університет України „КПІ”, кафедра видавничої справи та редагування (Міністерство освіти і науки України).

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філологічних наук, професор Сидоренко Н.М.

Анотація

Ільченко В.І. Експресія власних назв як засіб публіцистики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - журналістика. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2003.

У дисертації здійснено комплексне дослідження стилістичного функціонування, експресії власних назв у публіцистичному стилі. На матеріалі з українських, російських та англомовних ЗМІ показано, що актуалізація стилістичних можливостей онімії є одним з найпопулярніших засобів публіцистики. Розглянуто особливості творення соціальних конотацій власних назв у ЗМІ залежно від екстралінгвальних чинників, проаналізовано прийоми актуалізації соціального складника у значенні реального імені, побудовані на різних способах тропеїчного вживання онімів, а також синтаксичних фігурах. Досліджено особливості експресивного вживання імен у заголовкових комплексах та на рівні тексту.

Ключові слова: експресія, власна назва, публіцистичний стиль, заголовковий комплекс, текст.

Аннотация

Ильченко В.И. Экспрессия имен собственных как средство публицистики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 - журналистика. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2003.

В диссертации осуществлено комплексное исследование стилистического функционирования, экспрессии имен собственных в публицистическом стиле.

В диссертации анализируется ряд факторов, от которых зависит стилистический потенциал онимии в СМИ, - социальная роль носителя имени, его популярность и связь с общественно значимыми событиями. Чем известнее денотат, тем шире стилистические возможности имени. Названия таких объектов нередко становятся идентификаторами связанных с ними событий.

В работе рассматриваются социальные коннотации значения имени, актуализирующиеся путем введения имен в определенные онимические гнезда лингвостилистическими средствами, а также контекстом в целом. Придание экспрессии реальным именам является одним из самых популярных средств достижения публицистичности. Об этом свидетельствует большой массив проанализированных в диссертации публикаций из украинских, российских и англоязычных изданий и Интернет-сайтов.

Автор акцентирует внимание на том, что образность, созданная путем реализации стилистических возможностей онимии, используется, во-первых, для привлечения внимания к носителю имени, событию, факту и, во-вторых - для повышения публицистической “ценности” самого материала: должного художественного уровня текста, его выразительности, социальной заостренности, благозвучия и пр., а также выражения отношения к денотату, его оценки. Актуализация социального компонента значения онима, оценка носителя имени осуществляется, в частности, путем этимологизации, парономазии, реализации звукового потенциала имен. Эти средства служат основой для различных стилистических приемов - тропов и синтаксических фигур. Асимметрия, многоплановость семантики имени проявляется в его тропеическом употреблении. Утверждается, что любой троп, в котором задействовано имя собственное, связан с деонимизацией - потерей признаков онима и сближением его с именем нарицательным, или перенесением имени с одного денотата на другой.

Диссертант рассматривает специфику онимии СМИ: в масс-медиа употребляются преимущественно реальные имена, значение которых предусматривает наличие социального компонента; пресса как “четвертая власть” сама выступает в качестве социума, играющего главную роль в творении и распространении социального значения онимов; СМИ делают имена известными, формируя мотивирующие признаки, которые служат основой для переносного употребления. Нередко в функции имен собственных используются апелятивы. Такая стилистическая онимизация имеет окказиональный характер и также связанна с тропеическим употреблением слов и выражений. СМИ нередко сами выступают в роли номинаторов предметов и явлений, не имеющих имени, или эти предметы индивидуализируются с целью усиления экспрессии.

Подробно рассматривается функционирование реальных имен в заголовочном комплексе. Доказывается, что любое имя, употребленное в заголовке, стилистически маркировано. Имена собственные устанавливают смысловые связи заголовочного комплекса с конкретными объектами реальности. Реализация экспрессивных возможностей онимов зависит, в частности, от синтаксической позиции, занимаемой ими в заголовочной конструкции, а также в соответствии с актуальным членением предложения.

Исследуется также функционирование имен на текстуальном уровне. Публицистичность достигается при помощи как лингвостилистических средств, так и “включения” ассоциативно-смысловых связей между именами. Эти связи формируют своеобразные онимические гнезда, включающие тематически родственные (в основном - через отношения смежности) имена собственные. Онимия газетного текста обнаруживает внутреннюю организацию, отображая в той или иной степени внетекстовую тематическую отнесенность имен.

Ключевые слова: экспрессия, имя собственное, публицистический стиль, заголовочный комплекс, текст.

Annotation

Ilchenko V.I. Stylistics of proper names as a mean of media expressive facilities. - Manuscript.

The thesis is presented for the scientific degree of candidate in Philology with journalism as a major - 10.01.08. - Institute of journalism, Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2003.

In the thesis a complex research of the proper name stylistics in the media style is carried out. Ukrainian, Russian and English-language papers convince, that actualization of stylistic possibilities of onoma is one of the most popular means of the media expressive facilities. There are considered different factors on which creation of social connotations of proper names depends, as well as ways of actualization of social components in the meaning of a real name, based on the various methods of figurative usage of names, in particular on tropes and rhetorical constructions. Also the particularities of expressive use of names in the headlines and newspaper texts are studied.

Keywords: stylistics, proper name, mass media style, headline, text.

1. Загальна характеристика роботи

публіцистика онім семантичний

Власні назви займають особливу лексичну нішу в мові. Їхня відособленість виразно проявляється на мовленнєвому рівні, зокрема в газетному тексті. У період суспільно-політичних зламів, коли міняються суспільні установки, цінності, переосмислюється ставлення до осіб, подій, історичних періодів, соціальний складник у семантиці власних назв набуває особливого “публіцистичного” значення.

Образ у ЗМІ, зокрема й пов'язаний зі стилістикою імені, є, так би мовити, “соціальним” образом, що виступає як “елементарна частка” переосмислення суспільно важливих подій, а також бере участь у творенні механізму впливу на поведінку і діяльність людей, формування громадської думки, смаків, ставлення до фактів та явищ дійсності.

Актуальність теми. Журналісти та редактори надають великого значення експресії реальних онімів, справедливо розглядаючи актуалізацію стилістичного потенціалу імен як один з найефективніших мовностилістичних засобів публіцистики. Особливо активно він реалізується в умовах демократизації преси та розвитку ринку ЗМІ, оскільки допомагають привернути увагу читацької аудиторії до тієї чи іншої публікації, а також точніше висловити ставлення до конкретних осіб, фактів, подій, явищ тощо.

Функціонування імен у мовленнєвих ситуаціях, якими є газетні публікації, стилістичні можливості реальних власних назв у ЗМІ потребують комплексного дослідження саме як засоби публіцистичності, котрі все ще випадають з поля зору дослідників мови засобів масової інформації.

Зв'язок роботи з проблемами і темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з держбюджетною темою № 01БФ-045-01 “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір”, яку розробляють співробітники Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження Мета дисертації полягає у виявленні особливостей стилістичного функціонування різних видів реальних власних назв у публіцистиці - на сторінках періодичних видань, у теле- й радіопрограмах, стрічках агентств та Інтернет-газет.

Досягнення цієї мети передбачало розв'язання таких завдань:

- довести наявність залежності експресивних можливостей імені від соціальної ролі його носія;

- дослідити, як формується соціальне поле власних назв у ЗМІ і як воно співвідноситься з їх експресивною функцією;

- проаналізувати особливості стилістичного функціонування онімів, їхні семантичні, морфологічні та фонетичні можливості з погляду творення публіцистичності;

- з'ясувати роль тропеїчного вживання імен у публіцистичному стилі;

- вивчити, як деонімізація імен співвідноситься зі способами переносного вживання імен, які особливості метафоричного, метонімічного та інших способів перенесення значення власних назв у ЗМІ;

- зіставити експресивний потенціал реальних імен у живому мовленні та в публіцистиці;

- визначити способи стилістичної онімізації, особливості набуття загальними назвами ознак імен;

- виявити специфіку використання імен у газетному заголовку;

- установити закономірності стилістичного функціонування імен на текстуальному рівні.

Об'єкт дослідження - реальні оніми, мовні одиниці, що функціонально близькі до імен, та відонімні деривати в публіцистичних текстах і заголовкових конструкціях.

Предмет дослідження - стилістичне функціонування власних назв та похідних утворень як засобу публіцистичності.

Методи дослідження. Досліджуючи імена у ЗМІ, дисертант користувався загальнонауковими методами та прийомами, а також специфічними - прийнятими в поетичній ономастиці та стилістиці, як то: збирання матеріалу (у ЗМІ), текстологічний та стилістичний аналіз, класифікація ономастичного матеріалу, часом структурний, етимологічний та словотворчий аналіз, аналіз варіантів імен, синтез та виявлення закономірностей. Для проведення паралелей між номінацією в живому мовленні та в публіцистичному стилі, а також для вивчення впливу ЗМІ на творення прізвиськ та інших назв автор вдавався до “польових досліджень”, які мають у роботі факультативне значення.

Наукова новизна одержаних результатів. Комплексний підхід до проблем функціонування власних назв у публіцистичному стилі застосовано вперше.

Дослідження соціальної експресії, механізмів актуалізації експресивних можливостей імен, виявлення залежності цих можливостей від соціальної ролі денотата, запропоновані класифікації стилістичних прийомів допомагають розкрити в дисертації мовленнєвий потенціал ономастичного пласту лексики, а також суть одного з найпоширеніших засобів досягнення публіцистичності.

Практичне значення одержаних результатів. Проведене дослідження може бути використане у ряді фундаментальних дисциплін: теорії і практиці журналістики, лексикології, ономастиці, стилістиці, сучасній українській мові. Окремі висновки та положення дисертації можуть слугувати для читання лекційних курсів з мови ЗМІ, теорії і практики преси, практичної стилістики, літературного редагування, поетичної ономастики, знайти застосування при розробці довідкових видань, навчальних посібників та підручників, методичних матеріалів для студентів, що вивчають журналістику, зокрема газетну справу, а також стилістику онімії. Робота може згодитися для укладення словників публіцистичних лексем, частотності використання імен, різних тлумачних, ідеографічних словників, словників парафраз, метафор, метонімій тощо.

Джерельна база дослідження. Дослідження стилістичного функціонування імен у публіцистиці потребувало перегляду публікацій у таких групах періодичних видань: загальноукраїнські та регіональні газети й журнали; московські та російські регіональні видання; англомовні щоденні газети й тижневики. Дисертант не обмежувався якоюсь конкретною категорією газет, але перевага віддавалася загальноукраїнським виданням 1991-2003 років. Ілюстративний матеріал з англомовних та російських видань подається в окремих випадках для зіставлення з українськими прикладами та підкреслення “універсальності” публіцистичних прийомів.

Активно використовувалася мережа Інтернет (Інтеренет-агентства та віртуальні газети), яка відкриває широкі можливості для вивчення мовленнєвих ситуацій, а також публіцистичні тексти, опубліковані в книжках та на веб-сайтах, котрі не є власне ЗМІ. Пошук ілюстративного матеріалу часто здійснювався за допомогою низки пошукових систем в Інтернеті, зокрема українських Meta й Google.

Для аналізу функціонування імен на рівні цілісного газетного тексту обрано дві публікації в тижневиках “Політика і культура” та “Галицькі контракти”.

Апробація результатів дисертації. Рукопис дисертації, основні положення й результати дослідження обговорено на засіданні кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Матеріали були викладені на наукових конференціях “Журналістика й проблема формування нової політичної еліти в посткомуністичних державах” (Київ, квітень 1996 р.), “Молодь і державна мова” (Київ, квітень 2000 р.), “Журналістика 2002” (Київ, травень 2002 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 наукових праць, з них 2 - монографії, 3 - статті у фахових виданнях.

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, у якій викладено авторський підхід до аналізу експресії власних назв у ЗМІ. У виконаній у співавторстві статті авторові належить частина про особливості стилістики антропонімів у ЗМІ, яка займає Ѕ тексту.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 12 підрозділів, висновків (178 сторінок), списку використаної літератури (122 позиції) та списку використаних джерел (731 позиція), додатків (2 публіцистичні тексти) - разом 224 сторінки.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, її новизну й практичну цінність, окреслено мету й завдання роботи, ступінь дослідження тематики, об'єкт і предмет дисертації, визначено джерела та хронологічні межі дослідження, його методологічні основи, вміщено дані щодо апробації результатів роботи, перераховано публікації.

У першому розділі - “Поетика реального імені як предмет дослідження” - розглядається наукова база дослідження, аналізуються праці, котрі так чи інакше торкаються теми дисертації.

Чимало важливих положень щодо загальних проблем стилістики пропріальної лексики міститься в працях з теорії ономастики, зокрема таких лінгвістів, як А. Гардінер, Є. Курилович, В. Болотов, Ч. Пірса, А. Білецького, О. Суперанської, у монографії “Теория и методика ономастических исследований”. Питання поетичної ономастики порушують В. Калинкін, В. Никонов, Л. Колоколова, М. Карпенко. Про соціальну експресію імен пише Є. Макаренко. Окремим видам тропеїчного вживання імен присвячено дослідження С. Перкаса, а також М. Голєва. Про звукову експресію власних назв ідеться у Е. Магазаника та Л. Ройзензона.

Низці проблем поетичної ономастики присвячено збірник матеріалів Шостої республіканської ономастичної конференції (4-6 грудня 1990 року).

Переважну більшість робіт з експресії власних назв присвячено стилістиці імен у художній літературі. Досліджуються головним чином онімія окремих творів чи авторів; загальні закономірності поетичної ономастики; її спеціальні проблеми. Що ж до онімії в ЗМІ, то вивчаються лише окремі її аспекти.

Другий розділ “Соціальні конотації онімів” присвячено питанням актуалізації соціального складника значення власних назв у публіцистиці.

Вступаючи в різноманітні синтагматичні та парадигматичні контакти, імена забезпечують актуальність тексту, відтворюють складну ієрархію відношень об'єктів дійсності, орієнтують читача в просторі й часі. У ЗМІ соціальні компоненти значення імені тісно переплітаються з авторськими семами, які передбачають оцінку об'єкта іменування, емоційно-експресивний заряд.

Газетний текст часто змінює не лише знання про денотат, але й розширює рамки використання імені. Особливістю функціонування власних назв у ЗМІ є набуття ними соціальних конотацій, тобто таких контекстуальних сем, що актуалізуються через відображення соціально значущих фактів, процесів, явищ тощо. Відтворюваність стійких соціальних сем призводить до розширення - своєрідної “соціальної іррадіації” - семантики відомого імені, його символізації, коли ім'я ідентифікує не лише об'єкт, а й саму подію та предмети, пов'язані з об'єктом. Метонімічне розширення значення нерідко підвищує метафоричний “потенціал” імені. Серед екстралінгвальних чинників такої трансонімізації найбільш поширені: катастрофи, стихійні лиха (пор.: Чорнобиль, Титанік, Скнилів як ідентифікатори катастрофи); війни, революції, теракти (Аль-Каєда, Торговельний центр як ідентифікатори терактів); політичні акції, події в соціальноекономічному житті (Гонгадзе, “Кольчуга” як ідентифікатори скандалів); мистецтво, музика, кіно, спорт, наука (“Динамо”, Клички як ідентифікатори спортивних перемог України); діяльність соціально небезпечних осіб (Чикатило як ідентифікатор ґвалтівника); реклама. Стійкі конотації дають підстави кваліфікувати такі денотативні значення онімів як перехідні - ще не мовні факти, але вже й не контекстуальні.

Серед ознак перехідних значень онімів, що актуалізуються у мас-медіа, виокремлюються такі: межі між ономастичними полями розмиті (у реченні “Європа нас не чекає” Європа, залишаючись географічним об'єктом, дістає додаткове значення - демократичне, розвинуте суспільство); додаткова сема має експресивний, часто емоційно-оцінний характер; власні назви з “розширеним” значенням можуть утворювати деривати (азаровщина; багатоВікторна політика); газетні конотації нерідко створюються шляхом використання експресивних варіантів імен (Юля - Юлія Тимошенко); створення стійких соціально-експресивної конотацій пов'язане з часовим чинником (наприклад, “життя” семи хабарник в імені Лазаренко може обмежуватися періодом кримінального переслідування носія імені); емоційно-оцінний характер семи зумовлений суспільними реаліями, зокрема установками, уявленням певних соціальних груп; таким семам властива відтворюваність у публікаціях. Соціальний компонент денотативного значення онімів у мові ЗМІ часто несе головне змістове навантаження. Наприклад, читачі “лівої” преси можуть з “розумінням” сприймати негативну оцінку таких власних назв, як НАТО, Міжнародний валютний фонд, не маючи чіткого уявлення про їхнє денотативне значення.

ЗМІ беруть активну участь у номінації щодо нових соціально значеннєвих реалій, а також роблять ці реалії соціально значеннєвими (пор.: касетний скандал, іракгейт, темники).

Експресивний потенціал власних назв залежить від соціального компонента значення імені. Чим відоміша власна назва, чим актуальніша вона для соціуму, тим активніше використовується зі стилістичною метою і тим більші її “деривативні” можливості (Кравчук - кравчучка, Кучма - кучмократія).

У цьому ж розділі докладно розглядаються конотації, які створюються в результаті вживання різних модифікацій та варіантів імен осіб як найбільш “соціальних” денотатів в українських ЗМІ. Різного “публіцистичного” ефекту досягають форми іменування людей: ім'я - по батькові - прізвище; ім'я та по батькові; ім'я та прізвище; прізвище без імені; особове ім'я; по батькові; прізвище-ім'я (по батькові); звороти з апелятивними назвами товариш, пан, містер тощо.

Актуалізація тих чи інших соціальних сем у значенні імені може слугувати для творення специфічних синтаксичних фігур, наприклад, для зіставлення компонентів значення того самого оніма (Литвин - спікер і Литвин - голова президентської адміністрації).

У третьому розділі - “Лексичні, морфологічні та звукові засоби ономастилістики” - аналізуються основні стилістичні прийоми за участю власних назв, що використовуються з метою створення публіцистичності.

Стилістична етимологізація полягає в семантичній актуалізації внутрішньої форми імені (Стоян вистояв; Орел уже до ЄС долетів”; “Наших” - БЮТ). Стилістична етимологізація в поєднанні з парономазією може слугувати основою для створення розгорнутого образу. Актуалізація внутрішньої форми використовується й для суто формальних атракцій, часто для творення каламбурів (НАТОмість - нічого). Іноді до цього залучаються власні назви, не пов'язані з текстом: Dear Bertie, could ya trot(sky) on down to RTE (Троцький до суті замітки з цим заголовком у газеті “Санді Триб'юн” не має жодного стосунку). Часто актуалізація внутрішньої форми оніма слугує для негативної характеристики денотата (У Нацраді забагато Холода”). Етимологізація оніма може відбуватися шляхом створення антитези (Тепловий удар по Морозу). Значеннєва опозиція нерідко має оказіональний характер (Семен Уманський у Луганську”). Актуалізація внутрішньої форми часом відбувається шляхом уведення імені в омонімічне висловлювання, у якому реалізується як онімічне, так і апелятивне значення власної назв (Яка “Ера” в Україні?; “Ера” - телерадіокомпанія).

Стилістична фіктонімізація - перетворення реальних імен у значеннєві за допомогою фонетичних, морфологічних, лексичних засобів - використовується у памфлетах, фейлетонах, в алегоричних текстах, часто так, аби носій імені легко впізнавався. Трансформовані таким чином власні назви виконують у публіцистиці значною мірою такі самі функції, як значущі імена в художній літературі. Але в ЗМІ вони не вигадуються, а начебто “підлаштовуються” під властивості, якості, ознаки денотата. Між реальними іменами та фіктонімами встановлюються різні види семантичних відношень: синонімії (Пискун - Свистун); когіпонімії (Толстоухов - Толстоусов); суміжності (Кулик - Хвалиболото). Нерідко використовується прийом “перекладання” з однієї мови на іншу (Юрий Мєшков - Юрко Лантухів). Семантизація імені пов'язана з соціальною роллю денотата, яка підкреслюється значеннєвим компонентом фіктоніма (Ющенко - Гривнющенко). У фразових іменах можуть замінятися стилістично нейтральні лексеми на стилістично марковані: “Жінки за майбутнє України” - “Тітки за майбутнє”).

Ономастична парономазія та омонімічна атракція передбачають передусім звукове зближення, через яке відбувається значеннєве зіставлення атрактантів. Діапазон звукової атракції досить широкий: від алітерації, асонансів (Естонія йде в ЄС) - до паронімів, омонімів (“Дніпро” грає на берегах Дніпра). Для створення різних конотацій оніма часом використовується прийом “розшифровування” його шляхом розчленування на значеннєві чистини або семантичної актуалізації однієї з частин: БаламУТ” (ідеться про працівника УТ). Цей прийом слугує основою для творення різних стилістичних фігур.

Нерідко використовуються можливості звукової експресії імен у поєднанні зі створенням додаткових конотацій. Актуалізація звукового потенціалу здійснюється по-різному: використанням іншомовних власних назв та їх компонентів; введення українських імен у “чуже” ономастичне оточення. Ономастична лексика може отримувати експресивно-емоційне забарвлення шляхом “змішання” стилів. Деякі імена відповідно до їхньої звукової форми (часто з урахуванням енциклопедичного значення та семантичного наповнення відповідного апелятива) можуть асоціюватися з “високим” або “низьким” стилями (пор. народні анекдоти, побудовані на протиставлені автомобілів “Запорожець” та “Мерседес_600”). Зі стилістичною метою використовується евфонія імен, яка актуалізується відповідним контекстом. Експресивного забарвлення можуть набувати немилозвучні оніми, імена з неприродним для мови поєднанням звуків, занадто довгі власні назви. Актуалізація різних компонентів значення та звукової форми може мати автонімний характер (“Лабух” - це звучить гордо). Звуковий потенціал імен нерідко реалізується в різних стилістичних фігурах: повтор імені: (Париж як Париж); нагромадження різних імен (Ех, Гоголя нема на наші суди, Щедріна нема і Дударя нема!”).

Тропеїчне вживання імен (власних назв у ролі загальних і апелятивів - у функції онімів) слугує важливим елементом публіцистичності.

Імена у ЗМІ нерідко піддаються різним ступеням деонімізації, зближуючись з апелятивами, але не пориваючи з ономастичною лексикою, чим забезпечується образність їх вживання. Виділяються метафоричні, метонімічні, модифікаційні, умовні, символічні та паронімічні способи деонімізації та трансонімізації. З погляду творення публіцистичності, особливої уваги заслуговують лексико-стилістичні аспекти відонімної деривації. Ім'я в метафорі зазнає істотних трансформацій у разі вживання його в позиції метафоричного фокусу. На метафоризацію відомих імен впливають телебачення, гучні скандали, які широко висвітлюються у ЗМІ, “розкрутки” спортивних, естрадних, телевізійних зірок, реклама (“О, Штірліц плаче!”; Солодка парочка Кіркорова-Пугачової). До метафоричних моделей деонімізації належать порівняльна (Бермудський трикутник Чернівців) та узагальнювальна (Стусів судять нові волики). Метонімічна деонімізація охоплює різні типи метонімій - означальні, обставинні, об'єктні. Крім досліджених раніше позесивних, генетичних, лімітативних, релятивно-номінативних зв'язків між родовим та видовим компонентами метонімії, у дисертації розглянуто відношення умовної тотожності (пор. ксерокс як позначення копіювальної техніки будь-якого виробника; Іван - будь-який росіянин), а також означеності - неозначеності (їздити по Парижах; депутат Петя). Метонімізація пов'язана з творенням відонімних прикметників, прислівників та дієслів, що розглядається в межах транскатегоріального метонімічного способу. Модифікація імен (ідеться про модифікаційний спосіб) здійснюється переважно морфологічними засобами й покликана висловити ставлення автора до денотата, стилістично маркувати його. Символічний та умовний способи (коли імена даються без будь-якої видимої мотивації) мають обмежені стилістичні можливості, проте часом до такої номінації привертається увага ЗМІ (пор. заголовок “Президент” на палочке, де “Президент” - назва морозива). Виокремлюється паронімічний спосіб, за якого онім виступає в ролі мотиваційного імені на основі звукового зближення з дериватом (пор. назву рубрики щодо ринку газу “Сектор газа”).

Індивідуально-авторська онімізація пов'язана з бажанням дати емоційно-експресивну оцінку денотатові, творенням авторських понять, котрі потребують номінації. ЗМІ активно творять “ситуативні” імена, що функціонують як власні назви, хоча й належать до фонду апелятивної лексики. Це - апелятивні замінники онімів (11 вересня), парафрази, різні авторські назви (Орли гнізда Смирнова; Вічність; протистояння Куніцин - Грач). Найчастіше онімізація відбувається з апелятивними назвами “унікальних” посад; органів влади й організацій; акцій та об'єктів, пов'язаних з діяльністю людини; дат і подій; географічними термінами. Парафрази найчастіше заміняють імена людей, географічні назви, найменування об'єктів діяльності людини. Найбільше онімічний характер парафрастичних зворотів виявляється, якщо до складу їх входять власні назви.

У четвертому розділі “Імена в заголовку та в тексті” розкривається специфіка стилістичного функціонування імен у заголовкових конструкціях та на рівні тексту загалом.

Заголовок повноцінно функціонує як власна назва газетного матеріалу, якщо до його складу входять спеціальні слова, які у дисертації іменуються актуалізатори. Ці слова встановлюють змістові зв'язки між самим заголовком та, по-перше, текстом і, по-друге, з об'єктами, фактами, подіями, явищами тощо - усім тим, що визначає об'єктивну реальність. Встановлення зв'язків між текстом заголовка і реаліями здійснюється на кількох рівнях. До конкретнопредметних актуалізаторів належать власні назви та їхні замінники (Президент; місто - у міській газеті), а також подібні до онімів апелятиви (Спокуса більшістю - йдеться про Верховну Раду). Загальнопредметні - охоплюють спеціальну лексику (наприклад, терміни, професіоналізми), дати (Завтра - 23 лютого), соціально значущі цифри (Де взяти 3000000?), слова з загостреним соціальним “звучанням” (Кліщі окупували місто), займенники свій, наш та подібні до них. Номінативно-оцінні актуалізатори - це авторські експресивні назви понять, явищ, подій тощо, подібні до власних назв (Правонесвідомість). Атрибутивно-асоціативні - контекстуальні замінники онімів, цитати, що встановлюють зв'язки з денотатами (Син розійшовся з батьком - про В. Ющенка та Л. Кучму). Апеляція до денотата може мати суто експресивно-емоційне навантаження (Бідні люди - про шляхи подолання бідності, а не про роман Ф. Достоєвського).

Головну роль у референції відіграють власні назви. Без них багато заголовків не мали б жодного сенсу.

У “мові” заголовків активно використовуються “внутрішні” можливості онімічної експресі - фонетичні, морфологічні, семантичні. Серед найпоширеніших у ЗМІ стилістичних прийомів використовується: еліпс імені (Семеновича розміняли), варіативність онімів (Наша Валя), евфонія власних назв (“Hyypia makes Houllier happy), абревіація та акронімізація (Помічники від НР; латинські літери HP - Hewlett-Packard - збігаються з українськими НР - Народний рух), декомпозиція імен (Соло-меа - заголовок до матеріалу про Соломію Крушельницьку).

У дисертації розглядається функціонування імен у різних типах заголовків та залежно від позиції у заголовкових конструкціях.

Номінативний заголовок найбільш відповідає ролі “ярлика”, яку виконують власні назви. Синтагми такого типу часто позначені підкресленим експресивним навантаженням. Вони можуть будуватися на стилістичних прийомах: антитезі (Культурний центр “Бабин Яр”?); метафоричній деонімізаціії (Хмельницький Вавилон); метонімічній деонімізації (Між Багдадом та Прагою); паронімічній атракції (Кошмар Кашміру); трансформації усталених конструкцій (Танталитовы муки, де танталіт - назва мінералу); етимологізації (Вернуть “Девичкам” девственность); стилістичній онімізації й трансонімізації (Корпорація “Правосуддя”). Докладно розглядаються імена у різних позиціях: суб'єкта (Київ і Засуха); атрибутивних зворотах (Самосуд у Запоріжжі) - з різними типами конструкцій, що позначають об'єктні характеристики дії; безособових дієслівних конструкціях (Розвиватися за принципами ЮНІДО). З метою увиразнення онімічних компонентів заголовка використовуються парцеляція (Новий. Одноклітинний. Франкенштейн?) та приєднувальні конструкції (Потяг Донецьк - Станіслав. І навспак).

У дисертації аналізується специфіка стилістичного вживання онімів у заголовках-реченнях. З погляду актуального членування речення, імена в заголовку можуть займати позицію як у темі, так і ремі. Для кожного періоду суспільного життя у ЗМІ можна виділити особливі тематичні імена, котрі часто фігурують у вихідній частині газетних заголовків (наприклад, Ірак: Ірак погодився приймати інспекторів). Тематичні імена функціонують як актуалізатори суспільно найважливіших подій, явищ, осіб; вони вводять читача в “інформаційне поле” країни, світу, області, міста і таке ін. Як правило, вони відомі читачам, до їхніх носіїв прикута увага суспільства. Наприклад, для українських ЗМІ топонім Україна є тематичним, для російських - ні. Відповідно, заголовок до замітки про приїзд Президента Росії В.Путіна в українських ЗМІ може будуватися за таким патерном: В Україну прибув Путін, у російських - Путін прибув в Україну. Значна частина заголовків будується на зіставленні або протиставленні референтів. При цьому створюються конотації, що служать основою для семантичної “колізії”. Опозиція може формуватися на різних осях: просторовій, наявності - браку певної риси, ціновій, кольоровій тощо (Гаррі Поттер заговорив українською). Як правило, задіяння осі опозиційних сем відбувається таким чином: контекст актуалізує один з елементів значення імені в темі чи ремі, одночасно створюючи конотацію (нерегулярне значення) “актуалізатора” в іншій частині речення.

В еліптичних заголовках “актуалізатор” вказується лише в рематичній частині. Тематичні імена можуть бути пропущені зі стилістичною метою, але вони вгадуються з контексту заголовкового комплексу, ілюстративного оформлення газети, її спрямування тощо (Очолив Світову організацію торгівлі; на фото - Супачай Панічпакді).

Обставинні заголовки близькі, з одного боку, до еліптичних конструкцій, з другого - до номінативних. Позбавлені динамізму, обставинні конструкції мають репортажний, описовий характер і часто слугують для йменування замальовок, репортажів, нарисів (На батьківщині Великого Каменяра).

Імена в складних заголовкових конструкціях часто беруть участь у творенні специфічних синтаксичних фігур (Геращенко - гальмо банківських реформ. Ігнатьєв - їх початок). Серед заголовкових поліпредикативних патернів виділяється безсполучникова роз'яснювальна конструкція. У першій частині може фігурувати тематичне ім'я, у роз'яснювальній - подається нова інформація про суб'єкт або авторське бачення пов'язаної з денотатом проблеми (Вашингтон - Києву: тож чи була розмова?).

Запитальні заголовки часто характеризуються підкресленою експресивністю. Вона може породжувати додаткові конотації власних назв, особливо якщо запитання стосується безпосередньо денотата (Для чого нам Євроазес?”).

Однією з особливостей функціонування власних назв в афективно-імперативних заголовках є їхня позиція у звертаннях, головним чином - риторичних (О земле Таврійська, митців даєш ти).

Оніми відіграють важливу роль у системі референції тексту. Онімія газетного матеріалу характеризується наявністю внутрішніх зв'язків між власними назвами незалежно від їх категоріальної належності. Це зв'язки екстралінгвального плану, що залежать від семантики імені, яка є динамічною (на відміну від значення загальної назви), тобто змінюється в часі, залежно від подій, ставлення людей до денотата та уявлення про нього. Кожне “соціально значуще” ім'я у конкретний період часу володіє певним потенціалом щодо утворення асоціативних зв'язків з іншими іменами, входження до своєрідних онімічних гнізд (наприклад, у вересні 2001 року: США, Вашингтон, 11 вересня, Торговельний цент, Джордж Буш, Усама бен Ладен, Афганістан, Третя світова війна і т. д.). Характерно, що саме ЗМІ відіграють головну роль у реалізації цього потенціалу. У кожному матеріалі відтворюються або встановлюються зв'язки між тими чи іншими денотатами. Ці зв'язки можуть мати як об'єктивний характер - коротко- чи довготривалі, залежно від тривалості й значення події, явища та інших екстралінгвальних факторів, з якими співвідносяться конкретні імена, - так і оказіональний. Скажімо, довготривалі зв'язки утримуються між такими власними назвами, як “Динамо”, Валерій Лобановський, стадіон “Олімпійський”, Суркіс. Короткотермінові зв'язки утворюють гнізда імен, що співвідносяться з певними подіями. Імена - на відміну від загальної лексики - пов'язані між собою конкретною соціально значущою подією чи явищем. Їх, як і загальні імена, можна групувати в тезауруси. Оказіональні онімічні гнізда обмежуються ономастиконом одного матеріалу і залежать від стилю автора, його напрямку думок, мети публікації (Борису Березовскому снились “Сибнефть”, “Аэрофлот”, “АвтоВАЗ”, “Атолл”, Дьяченко, Юмашев, Волошин, Абрамович, Аксененко, Рыбкин). Часто в газетних публікаціях імена утворюють онімічні гнізда відповідно до обох принципів: одні власні назви об'єднуються певною подією (явищем, просторовою близькістю тощо), інші - залучаються автором для створення образності, проведення паралелей, протиставлення і т. д.

Особливості функціонування власних назв на текстуальному рівні детально розглядаються в дисертації на прикладах двох публікацій у тижневиках “Політика і культура” та “Галицькі контракти”.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.

Реальні власні назви володіють значним стилістичним потенціалом, який часто реалізується в публіцистичному стилі. Цей потенціал залежить головним чином від низки екстралінгвальних чинників, насамперед - соціального значення носія власної назви, його популярності та зв'язку з суспільно важливими подіями, моди. Назви таких об'єктів нерідко стають ідентифікаторами самих подій. У структурі значення оніма чітко виділяється соціальний компонент, який актуалізується в разі потрапляння імені в ЗМІ.

Соціальне поле власних назв у ЗМІ охоплює “багаторівневу” систему ставлення до денотата: суспільства загалом, конкретного видання, різних соціальних груп, а також автора публікації як представника соціуму. ЗМІ створюють відповідні соціальні конотації значення імені, котрі актуалізуються шляхом введення імен у певні онімічні гнізда, мовностилістичними засобами, а також контекстом загалом.

Соціальна загостреність, що досягається використанням експресивного заряду імені, залежить від стилю видання, його політичної орієнтації, аудиторії, ступеня “жовтизни”, уподобань, смаку й творчої манери автора та редактора. На сторінках офіційних та спеціалізованих видань до цих прийомів вдаються рідше, в масових газетах - частіше.

Надання експресії реальним іменам є одним з найпопулярніших засобів досягнення публіцистичності, особливо в період демократизації преси та розвитку ринку ЗМІ. Про це свідчить великий масив проаналізованих українських, російських і англомовних видань та Інтернет-сайтів.

Аналіз численних текстів показав, що немає принципової різниці в підходах до реалізації публіцистичного потенціалу реальних власних назв в українських, російських та британських ЗМІ - за винятком тих, що стосуються власне мовних можливостей. В англомовних ЗМІ більш поширені стилістичні засоби, пов'язані з варіативністю імен.

Імена є лексичними одиницями, фактами мови. Їхня образність у мовленнєвих ситуаціях забезпечується створенням конотацій - за допомогою актуалізації семантичної асиметрії, евфонії, побудови синтаксичних фігур.

Образність, створена шляхом залучення стилістичних можливостей онімії, використовується, по-перше, для привернення уваги до носія імені, події, факту і, по-друге - для підвищення публіцистичної “цінності” самого матеріалу: належного художнього рівня тексту, його виразності, соціальної загостреності, милозвучності і таке ін., а також висловлення ставлення до денотата, його оцінки.

Актуалізація соціального компонента значення оніма, оцінка носія імені здійснюється, зокрема, шляхом етимологізації, фіктонімізації, паронімічної (омонімічної) атракції, реалізації звукового потенціалу імен. Ці засоби слугують основою для творення різних стилістичних прийомів - тропів та синтаксичних фігур.

Асиметрія, багатоплановість семантики імені виявляється у його тропеїчному вживанні. Будь-який троп, у якому задіяно власну назву, пов'язаний з явищем деонімізації - втратою ознак оніма і зближенням його із загальною назвою, або трансонімізацією - перенесенням імені з одного денотата на інший. Деонімізація може бути метафорична, метонімічна, паронімічна, символічна та умовна. Її спосіб визначається характером відношень між мотивувальним іменем та похідним утворенням. У газетному тексті ці способи нерідко комбінуються. Тропеїчне вживання імені часто поєднується з побудовою синтаксичної фігури.

Стилістичні функції імен у публіцистиці, художній літературі та розмовному стилі мають багато спільного. Однак онімія ЗМІ має чимало специфічних рис: у мас-медіа вживаються переважно реальні імена, значення яких передбачає наявність соціального компонента; засоби масової інформації як “четверта влада” самі виступають як соціум, що відіграє головну роль у творенні та поширенні соціального значення онімів; ЗМІ роблять імена відомими, створюючи мотиваційні ознаки, котрі слугують основою для переносного вживання.

Нерідко у функції власних назв використовуються апелятиви. Така стилістична онімізація має оказіональний характер і також пов'язана з тропеїчним вживанням слів та зворотів. ЗМІ нерідко самі виступають у ролі номінаторів щодо предметів та явищ, котрі не мають власної назви, або ці предмети індивідуалізуються з метою посилення експресії.

Імена, вжиті в заголовку до публікації, завжди стилістично марковані. Реальні власні назви як “актуалізатори” встановлюють значеннєві зв'язки заголовкової конструкції з конкретними об'єктами реальності - людьми, місцями, часовими проміжками тощо. У заголовках особливо яскраво виявляються стилістичні можливості імені, які реалізуються за допомогою різних мовностилістичних прийомів. Реалізація цих можливостей залежить, зокрема, від синтаксичної позиції, яку займає ім'я в заголовковій конструкції, а також відповідно до актуального членування речення.

Експресія власних назв у заголовку виявляється за допомогою актуалізації “внутрішнього” потенціалу імен (незалежно від контексту), а також створення змістових, звукових та стильових опозицій.

У тексті функціонування імен відіграє важливу роль у створенні його публіцистичності за допомогою як мовностилістичних засобів, так і змістово-асоціативних зв'язків. Ці зв'язки формують своєрідні онімічні гнізда, до яких входять тематично споріднені - як правило, через відношення суміжності - власні назви. Онімія газетного тексту виявляє внутрішню організацію, відбиваючи тією чи іншою мірою позатекстову тематичну віднесеність імен. Адже потрапити на сторінки газети імена можуть тоді, якщо вони утворюють певну тематичну єдність. Її диктує осмислена автором об'єктивна реальність.

Функціонування власних назв на текстуальному рівні, ономастична організація газетного тексту потребують подальшого вивчення. Слід також продовжити дослідження публіцистичних і загалом експресивних можливостей реальної онімії у різних стилях.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Ільченко В.І. Експресія імені в засобах масової інформації / Київський нац. ун-т імені Т. Шевченка, Ін-т журналістики. - К.: Ін-т журналістики, 2003. - 64 с.

2. Ільченко В.І. Особливості тропеїчного вживання імен у ЗМІ / Київський нац. ун-т імені Т. Шевченка, Ін-т журналістики. - К.: Ін-т журналістики, 2003. - 64 с.

3. Ільченко В.І. “Актуалізатори” в газетному заголовку // Наукові записки Інституту журналістики. - К: Ін-т журналістики, 2002 . - Том 8. - С. 172-175.

4. Ільченко В.І. Соціально-експресивні конотації онімів у ЗМІ // Наукові записки Інституту журналістики. - К: Ін-т журналістики, 2002 . - Том 9. - С. 145-150.

5. Доломан С.Є. Ільченко В.І. Про деякі способи стилістичного використання антропонімів у поезії та в публіцистиці // Журналістика. (Преса, телебачення, радіо). - Вип. - 23. - К.: Либідь, 1991. - С. 114-125.

6. Ільченко В.І. Експресія імені та “елітарність стилю” // Журналістика й проблеми формування нової політичної еліти в посткомуністичних державах: Матеріали міжнар. науково-практичної конф. / За загал. ред. А.З.Москаленка. - К.: Ін-т журналістики, Фундація “Суспільність”, 1996. - С. 53-54.

Размещено на Allbest.ru