Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного простору

Третій розділ - «Мовна репрезентація дискурсу (лінгвістичні особливості та жанрові форми політичного дискурсу у сучасному інформаційному просторі України)» розкриває варіативність мовного втілення дискурсу. На матеріалі політичних текстів сучасної української періодики проаналізовано мовне розгортання теми у політичному дискурсі, особливості (у тому числі лексико-фразеологічні) мови журналістських текстів політичного спрямування, новий стилістичний канон політичного мовлення (підрозділ 3.1 «Політична мова як відображення політичної діяльності»). В розділі з'ясовано також дискурсні можливості та властивості інтерв'ю з політиком, виділено й досліджено як оригінальні жанрові форми актуалізації сучасного політичного дискурсу такі тематично та функціонально розмаїті жанри, як політичний фольклор і гасло (підрозділ 3.2 «Жанрова палітра сучасної політичної преси»).

Політичний дискурс є інституціональним видом спілкування і визначається нами як смислове наповнення тексту, що відображає політичну ситуацію в соціумі. Наявні досі схеми лінгвістичного аналізу політичних текстів здебільшого однобокі та поверхові. У нашому дослідженні (пункт 3.1.1 «Основні підходи до аналізу мовної репрезентації політичної діяльності») пропонується новий, значно деталізованіший підхід до аналізу мови політичного тексту, що передбачає його розгляд за такою схемою:

1. Прагматичний аналіз: 1.1. Мовна функція тексту; 1.2. Ступінь мовної дії тексту у соціально-політичних умовах (мовних іграх); 1.3. Наявність мовних ознак, в яких прямо чи опосередковано висловлена думка автора.

2. Лексичний аналіз: 2.1. Доцільність та особливості вживання окремих ключових понять і значущих слів; 2.2. Лексичний склад тексту (полісемія, омонімія, синонімія, антонімія, архаїзми, неологізми, евфемізми й перифрази); 2.3. Функції стилістично маркованої лексики; 2.4. Вплив стилістично маркованої лексики на сприйняття теми тексту; 2.5. Образна та емоційно-експресивна лексика (наявність/відсутність «малюнка» у тексті).

3. Семантичний аналіз: 3.1. Вживання тропів та стилістичних фігур; 3.2. Значення вживання фразеологізмів у прагматичному аспекті; 3.3. Синтаксис тексту; 3.4. Відповідність структурованості мовних та синтаксичних одиниць головній темі тексту.

4. Тексто-лінгвістичний аналіз: 4.1. Наявність основних ознак тексту (континуум, когезія, інтеграція); 4.2. Мовне функціонування логіко-аргументаційного підходу до вираження теми.

5. Стилістично-візуальний аналіз: 5.1. Стилістична належність мовних одиниць; 5.2. Цілісність стилю; 5.3. Дотримання стилістичних норм.

Існуючи у межах ширшого - загальнокультурного дискурсу - політичний дискурс як різновид масово-інформаційного охоплює більшість тем, що стосуються різних сфер суспільного життя. Для усього жанрового розмаїття політичних текстів ЗМК (за винятком інтерв'ю, якому властива аморфна тематична структура) характерне обмеження, як правило, однією провідною темою. Основним засобом досягнення тематичної однорідності тексту виступає тематична близькість окремих висловлювань (речень, надфразних єдностей і т. д.), що проявляється у зв'язках тематичних аспектів, підтем.

Нами запропонована схема (пункт 3.1.2 «Мовне втілення теми у політичному дискурсі»), що дає змогу структурувати процес аналізу тематики політичного дискурсу:

1. Макротема тексту: 1.1. Тип тематичної структури; 1.2. Тип розвитку теми або підтем основної теми; 1.3. Наявність тематичної близькості між висловлюваннями підтем однієї теми або двох різних тем у межах однієї макротеми; 1.4. Дотримання часових меж розгляду теми.

2. Тип формулювання теми (докладний, за допомогою ключових слів).

3. Наявність і вмотивованість латентної теми.

Розгляд сучасного українського політичного дискурсу через призму наявних у ньому семантико-мовних опозицій (пункт 3.1.3 «Мовна опозиція як дискурсивний чинник») виявляє, що найчастіше тут використовуються ті пізнавальноціннісні парадигми, котрі можна подати як ментальні співвідношення «конфлікт - насилля - загибель (хвороба)»; «неприйняття - співчуття - звинувачення»; «хворобливість - аморальність». На мовну структуру, зорієнтовану на референційну ідеографічну парадигму «конфлікт - насильство - загибель», накладається модальна ідеографічна парадигма «неприйняття - співчуття - звинувачення». Модус неприйняття є одним із найпоширеніших у публіцистиці взагалі, і виражається він раціонально-оцінним повтором старого та емоційного образним зіставленням його у підтексті з новим. Модус співчуття і модус звинувачення також виражаються як у підтексті, так і у вигляді образного зіставлення.

Загалом вербальні форми існування сучасного українського політичного дискурсу, описані у пункті 3.1.4 «Лексико-фразеологічна характеристика сучасного політичного дискурсу», характеризуються, з одного боку, стандартизацією істотно оновленого словника функціональної політичної лексики та фразеології (у тому числі - і шляхом запозичень) і переходом до нормального стилістичного тексту; з іншого боку - тенденцією до метафоризації та деспеціалізації політичної мови, використанням у ній розмовно-зниженої лексики. Окрім того, політичній мові сьогодення, як показано у пункті 3.1.5 «Неоднозначність та езотеричність політичного мовлення», притаманні змістова невизначеність, неоднозначність (що спричинено як семантичними (абстрактність та широта значення, розмитість семантичних кордонів, складність значення, відносність визначень), так і прагматичними (маніпулятивність, рятування іміджу, уникнення конфлікту або контролю) чинниками), а також таємничість мовлення, езотеричність, котра частково компенсується здатністю реципієнтів політичного дискурсу до здогадування.

У дисертації наводяться результати дослідження молодіжного політичного тезаурусу (базові актуальні політичні поняття - політика, мітинг, вибори, влада), одержані під час експерименту, що проводився з групою студентської молоді (80 осіб) Київського національного університету ім. Тараса Шевченка за методом вільних асоціацій (пункт 3.1.6 «Молодіжний тезаурус політичного дискурсу»). Аналіз отриманих даних свідчить, що навіть в однорідних соціальних групах (у нашому випадку мова йде про студентів) поки що немає єдиних політичних еталонів вибору. Звичайно в описі своєї політичної поведінки молодий міський виборець здебільшого послуговується загальноприйнятою політичною лексикою: політик, демократ, влада, депутат, диктатор тощо. Однак тлумачення цих еталонних слів дуже далеке від того, що можна вважати нормою, а в асоціаціях, які вони викликають, домінує негативне емоційне забарвлення. Головний висновок, який випливає з контексту наших міркувань, зводиться до того, що якщо ми не можемо зафіксувати цілісний політичний дискурс у соціально однорідній групі, то тим більше проблематичним стає політичний дискурс у великих «горизонтальних» і «вертикальних» загалах - тут можна стверджувати про існування своєрідних розривів у ланцюзі політичних комунікацій.

Однією з причин такої неоднорідності і нестабільності сучасного українського політичного дискурсу є загальновідомі суспільно-політичні зміни наприкінці минулого століття на тепер уже пострадянському просторі. Лінгвістично їхні наслідки виявилися, зокрема, й у тому, що у цей період (кінець 80-х - початок 90-х років ХХ століття) почала формуватися нова стилістична норма (особливості цього процесу висвітлено у пункті 3.1.7 «Новий стилістичний канон у мові політики»), що передбачало ліквідацію з узусу тієї частини мовного фонду ЗМІ, яка пов'язується у свідомості носіїв мови із віджилою системою ідеологічних та культурних цінностей. Особливої стилістичної значущості набувають стилістичні «стикування» мовних одиниць, котрі об'єднують старі й нові тенденції слововживання (цей мовний прийом включення «нових» слів у старі серії фразеологізмів, кліше використовується у більшості сучасних видань), - такі семантико-стилістичні «зриви», контрасти, виступають внутрішньо виправданим, семантично багатим елементом системи.

Зміни загальних параметрів стилістичної норми відбуваються в трьох основних напрямках:

По-перше, чинник теми повідомлення поступово втрачає релевантність, тобто зі змістової структури тексту усувається основний стилетвірний центр (у радянські часи саме тема задавала спосіб породження текстів відповідно до газетної норми, тобто вона визначала функціонально-комунікативний тип тексту - основну інтенцію та мовні засоби її втілення).

По-друге, різні чинники (перехід на новий код, комунікативний намір автора) спричинили відродження такої органічної риси газетного тексту, як стилістична багатомірність (втрачена в радянський час). Це стилістичне явище відповідає «плюралізму» (розмаїттю індивідуальних лексиконів, поданих у газетній мові без попередньої модифікації, правки [йдеться, звісно, не про літературну редакцію, а про уніфікацію, «унормування»]).

По-третє, якщо основу стилістичної норми мови радянської преси творила схема розподілу мовних засобів (парадигма «трьох стилів»: високе - нейтральне - знижене), «верхнім» полюсом якої була «передова стаття», всілякі офіційні інформації, а «нижнім» - фейлетон, то нова система успадкувала від зруйнованої старої лише її «нижній» полюс. Ознаки фейлетону сьогодні поширені на всі функціонально-комунікативні типи текстів. Фейлетон як самостійний жанр майже цілком зникає з газети; «фейлетонні» правила побудови тексту застосовуються для всіх типів текстів.

Дослідження жанрового розмаїття сучасного українського політичного дискурсу (підрозділ 3.2 «Жанрова палітра сучасної політичної преси»), яке охоплює потужний спектр класичних публіцистичних жанрів, а також специфічні форми художньої публіцистики та фольклору, здійснене на прикладі інтерв'ю (один з найбільш популярних у сфері політики класичний жанр), гасла (жанр, що реалізує себе лише в ідеолого-політичній сфері) та політичного фольклору (оригінальний специфічний жанровий прояв політичного дискурсу).

Процес комунікації між журналістом і фахівцем у політичному інтерв'ю (аналізується у вузькому його тлумаченні - як розмова журналіста з політиком) виступає у вигляді дискурсу, з огляду на зумовленість інтерв'ю екстралінгвістичними чинниками, подієвим аспектом, цілеспрямованістю соціальної дії (описані в пункті 3.2.1 «Дискурсні можливості та особливості інтерв'ю з політиком»). Основною його одиницею є так званий дискурсивний хід. Вихідним пунктом для класифікації дискурсивних ходів виступає властиве для діалогічного принципу розходження між ініціювальним і респондентським ходами, яке, все ж, не охоплює всі основні типи дискурсивних ходів, оскільки існує ще й змішаний (реактивуючий) хід, що містить як ініціювальні, так і респондентські компоненти (характерно для дискурсів з рівноправними учасниками). Ця взаємозалежність дискурсних ходів - дискурсивна когеренція - базується на зумовленості кожного наступного дискурсивного ходу попереднім і виражається в специфічних граматичних, тематичних і комунікативно-функціональних відношеннях між ними. Усі діалогічні репліки інтерв'ю, не залежно від їхнього типу, у своїй сукупності «працюють» на досягнення його цільових завдань, що визначає, крім іншого, і вибір стратегії при створенні певного тексту.

Тематично та функціонально розмаїтим жанром, котрий акумулює на собі зміни суспільно-політичного життя, є політичне гасло - концентрована політична ідея (докладно аналізується у пункті 3.2.2 «Гасло як жанр у функціональній структурі жанрового політичного простору в період передвиборчих кампаній»). Нерідко воно виявляється вторинним за походженням, оскільки жанрова подвійність програми партії (належність до агонального та ритуально-епідейктичного жанрів) уможливлює перетворення її основних принципів на гасла, що використовуються політиками - представниками цих партій - під час їхньої передвиборчої кампанії. Результативність використання цього жанру значною мірою залежить від ступеня дотримання таких сформульованих нами вимог, як лаконічність, інформативність, емоційність, переконливість, оригінальність, повторюваність різними ЗМІ у різних - текстових, звукових, візуальних та графічних - формах (листівки, плакати, бігборди, політичні ролики тощо).

Оригінальною жанровою формою актуалізації сучасного політичного дискурсу є різновиди художньої публіцистики та фольклору (висвітлюються в пункті 3.2.3 «Сучасний політичний фольклор»). Це, по-перше, так звана «громадянська поезія» на політичну тематику (вірші від професійних поетів та «вірші з пошти»); політична частівка; «лубкова» пісенна поезія, що має як усну, так і письмову форму буття; по-друге, такі численні та розмаїті поетичні і прозові жанри, як байка, «казка», гумористичні та абсурдні жанри, памфлет, епіграма, анекдот на політичну тему; по-третє, малі форми: політичні афоризми, «крилаті слова», своєрідні «обзивання» та ін. Усе це розмаїття жанрових форм поєднують насамперед спільні функції: примітивізації та структуризації складної картини світу, афективна та формально-конструктивна функції. Спільною, що не менш важливо, є і їхня модальна домінанта - іронія або сарказм. Найбільшу інтенсивність породження текстів цих художньо-публіцистичних і фольклорних жанрів спостерігаємо в опозиційних виданнях, адресатом яких є, передовсім, люди старшого покоління.

У тісному співіснуванні інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних жанрових форм сучасного українського політичного дискурсу втілюється протистояння двох різноспрямованих тенденцій: з одного боку - до жанрової компресії текстів ЗМК, з іншого - до їх інтелектуально-смислової ампліфікації.

Висновки

У дисертаційному дослідженні узагальнено наукові погляди на проблему категоріальних елементів наукового поняття дискурсу, вироблено прагматико-семантичну модель дискурсу, а також виявлено комунікативну та національно-культурну специфіку її актуалізації в українській газетній політичній публіцистиці, що дало змогу зробити низку висновків:

І. Дискурс - це складний соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного середовища, який, по-перше, детермінується (прямо чи опосередковано) його соціокультурними, політичними, прагматично-ситуативними, психологічними та іншими (конституючими чи фоновими) чинниками, по-друге, має «видиму» - лінгвістичну (зв'язний текст чи його семантично значущий та синтаксично завершений фрагмент) та «невидиму» - екстралінгвістичну (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта, необхідні для розуміння цього тексту) структуру і, по-третє, характеризується спільністю світу, який упродовж розгортання дискурсу «будується» його репродуцентом (автором) та інтерпретується реципієнтом (слухачем, читачем тощо).

Вихід сучасної теорії журналістики на рівень дискурсу - об'єднувального начала процесу комунікації, уведення поняття дискурсу у категоріальний апарат журналістикознавства матиме не лише методологічне значення - це внесе відповідні корективи й у саму практику журналістської творчості, оскільки, усвідомивши важливість врахування дискурсивних чинників (і на етапі вибору теми, і під час її розробки), журналісти отримають змогу творити інформаційно виразніші, зрозуміліші читачеві (слухачеві, глядачеві) тексти, що, закономірно, суттєво посилить ефективність упливу сучасних ЗМІ на формування громадської думки українського соціуму.

ІІ. Становлячи передовсім мовний потік, мову в її постійному русі, що вбирає в себе все розмаїття історичної епохи, індивідуальних і соціальних особливостей комунікантів та тієї комунікативної ситуації, в якій відбувається спілкування, дискурс стає відображенням національного менталітету і культури (національної, загальної та індивідуальної) у всіх її проявах.

ІІІ. З огляду на надзвичайну неоднорідність своєї природи, вербальної та невербальної водночас, дискурс як комунікативне явище потребує комплексного підходу і залежно від поставленої дослідником мети може вивчатись як суто лінгвістичними методами, так і методами інших гуманітарних наук (психології, загальної теорії комунікацій, філософської герменевтики тощо). Проведене нами дисертаційне дослідження (із врахуванням наукових здобутків лінгвістики та багатьох суміжних галузей гуманітарного знання) дає підстави зробити такі висновки:

1. Дискурс як явище сучасного комунікативного середовища є результатом мовленнєво-комунікативної діяльності. Однак, усупереч поширеним у сучасній науці поглядам, дискурс завдяки своїй комунікативно-діалогічній природі постійно розвивається, набуваючи дискретних характеристик.

2. В основі будь-якого дискурсу, в якій із форм - монологічній чи полілологічній - він не існував би, лежить внутрішня діалогічність, котра є організуючим принципом, спільним і для діалогу, і для монологу.

3. Ключовим моментом у розвитку дискурсу - як ситуативно-зумовленого, так і ситуативно-вільного - є суперечність у сферах: суб'єкт/суб'єкт, суб'єкт/об'єкт або суб'єкт/цінність. Дискурс може бути спрямованим на попередження суперечності, на її подолання чи, навпаки, на загострення.

Подолання суперечності відбувається лише в умовах реальної комунікації - саме тоді й можна вести мову про справді комунікативний дискурс. Ідеальною для комунікативного дискурсу мовленнєвою ситуацією є така, за якої діалог не спотворюється ні випадковим упливом зовнішніх чинників, ні перешкодами, що виникають у самій структурі комунікації. Подібна мовленнєва ситуація унеможливлює перекручення дискурсу, зумовлюючи таку структуру комунікації, яка створює однакові (симетричні) умови вибору та здійснення мовленнєво-комунікативних дій для всіх учасників.

4. Комунікативний дискурс як засіб соціальної взаємодії є новою формою політичної, наукової, організаційної й технічної сили суспільства, за допомогою якої індивід чи сукупність індивідів здійснюють обмін інформацією. Виконуючи зв'язну функцію, комунікативний дискурс виступає найважливішим механізмом становлення індивіда як суспільної особистості і провідником настанов соціуму, що регулюють дії учасників дискурсивного діалогу. Одним із основних чинників породження комунікативного дискурсу є комунікативний акт, у котрому беруть участь комуніканти, що у формі безпосереднього чи опосередкованого діалогу творять висловлювання (тексти) та інтерпретують їх засобами національної мови.

5. Основна відмінність дискурсу від тексту полягає у властивих першому ідеях розвитку та зумовленості екстралінгвістичними чинниками, а відмінність між дискурсом і мовленням - у чітко вираженій соціальній орієнтації першого й індивідуальному характерові другого. Дискурс - це своєрідне «віддзеркалення» тексту в свідомості конкретного індивіда у конкретній ситуації в конкретний момент. На відміну від тексту, він є носієм не тільки інформації, а й усього, що її спричинило: чинників, що породжують нову інформацію і нові тексти. «Записати» дискурс повністю так само неможливо, як неможливо «записати» хоча б одну мить життя людини - у всій сукупності її слухових і зорових вражень, дотикових, нюхових, смакових, соматичних відчуттів, психологічних переживань, потоку думок тощо. Текст становить «упаковану» комунікацію, включаючи в згорненому вигляді не тільки всі елементи комунікативного акту, а й сигнали для їх дешифрування, але це ні в жодному разі не означає, що текст є дискурсом, адже дискурс у філогенезі передує тексту, подібно до того, як діалог передує монологу, а мовлення - мовній системі.

6. Архітектоніка дискурсу - це своєрідна макроструктура, яка, з одного боку, є семантичною, бо вміщує в собі основну тему, представлену у вигляді ієрархії семантичних пропозицій, а, з іншого - прагматичною, що задає прагматичну спрямованість мовлення і водночас об'єднує дискурс як послідовність в єдине ціле. Здійснення дискурсиву на семантичному рівні є необхідною передумовою здійснення його на рівні прагматичному.

7. Основними елементами прагматичної структури дискурсу є прагматичний фокус, що маючи характер універсалів відображає найбільш загальні та істотні ознаки дискурсу і так звані «периферійні» об'єкти, котрі подаються як наявна реальність, що її необхідно окреслити. Прагматичний фокус виступає зв'язною ланкою між учасниками дискурсу - у випадку політичного - політиком/політологом/журналістом (і його ставленням до дійсності, яку він описує, коментує, аналізує тощо) та читачем/слухачем/глядачем (і його ставленням до тексту - матеріального сліду дискурсу).

8. Прагматична організація дискурсу залежить від використаних у процесі його породження стратегій. Під час творення політичного дискурсу комунікантами звичайно застосовуються такі стратегії: конструктивно-генеративна (передбачає побудову тексту згідно з чітко визначеним комунікативним завданням), транспозитивна (передбачає «переклад» однієї з форм безпосередньої усної комунікації у текстову форму); побудови дискурсу за існуючою або аналогічною текстовою моделлю (використовується під час створення гасел, агіток тощо); безадресатна (записи «для себе») та трансформуюча (пов'язана з переробленням тексту, в результаті якої з'являються тексти інших прагматичних класів).

Методом досягнення прагматичних цілей політичного дискурсу є аргументація, у процесі якої в ідеалі відбувається синхронізація та узгодження перебігу думок автора (професійного політика чи журналіста) з думками реципієнта, а також максимально можливе зближення авторської та реципієнтської ментальних моделей об'єктивного світу, їхніх політичних переконань. Аналіз сучасного українського політичного дискурсу в динаміці його розвитку за роки незалежності України свідчить, що якщо на початку 1990-х років перевага надавалася емоційній аргументації, то з часом українські політики почали звертатись і до інших її типів, а саме: логічної, котра передбачає звертання до вже існуючих цінностей адресата; діалектичної, що відображає зміни ціннісних переваг, тобто переструктурування ціннісної ієрархії адресата; породжувальної, що стимулює оновлення системи цінностей, тобто заміну у свідомості адресата старих елементів-категорій новими.

9. Дискурс має передовсім соціальне спрямування, а текст є, по суті, системою, зорієнтованою відносно центру, яким виступає «я» мовця, що моделює дискурс (через призму власних цінностей) у двох вимірах: «тут» і «тепер». Стосовно політичного дискурсу можна говорити про кореляцію його елементів у ЗМК - двох його центрів, виражених через поняття «я» та «універсум» і модальності як такої характеристики журналістського тексту, без якої світ цього тексту не існує. Це співвідношення задане особистісними характеристиками суб'єкта дискурсу (зокрема, його дискурсивними можливостями, що визначаються особливостями його внутрішнього мовлення, наявністю спільних із реципієнтом фонових знань тощо) та його комунікативною метою як ключовими чинниками, котрі детермінують увесь розвиток дискурсу.

З огляду на те, як співвідноситься сказане мовцем з реальністю, яку мету щодо відтворення цієї реальності він ставить і за яким принципом будується дискурс, що постає як результат мовленнєвої діяльності, спрямованої на відображення в той чи інший спосіб цієї реальності, можна виділити кілька основних прагматичних моделей дискурсу - модель-реалію, квазіреальну модель, модель-метаморфозу, модель-алегорію та категорійну модель. Сучасний політичний український дискурс твориться переважно за реальною прагматичною моделлю у таких її різновидах, як актуальна, евокативна, екстраполяційна, оптативна та ілюзорна.

10. Змістова структура дискурсу є результатом комунікаційного синтезу змістових аспектів мовного, психологічного, соціологічного, когнітивного та естетичного явищ. Комунікативна цілісність дискурсу виражається у комунікативній наступності його складників, тобто у присутності в ньому змістової ієрархії, за якої кожне наступне судження спирається у комунікативному плані на попереднє: тема-рематичний поділ властивий як кожному окремому висловлюванню, так і дискурсу загалом. Саме завдяки своєму відновлювальному характеру, тема-рематичний ланцюжок утворює тимчасові змістові межі дискурсу.

Процес семантичного розгортання дискурсу фіксується у сукупності синтагм, котрі можна виділити на всіх рівнях мови (як на рівні словосполучення, так і на морфемному (морфосинтагми), на міжфазовому (фразосинтагми) рівнях і т. п.). Будь-яка синтагма, в силу реляційно-операційної двоїстості дискурсу, може бути подана і як двокомпонентна структура, і як двофазова дія. Синтагма, як мовна дія, складається з двох фаз: підготовчої (профази) і виконавчої (епіфази); друга фраза випливає з першої. У значеннєвому плані епіфаза перетворює або ж результує той зміст, носієм якого є профаза.

11. Семантичне наповнення і прагматика політичного дискурсу зумовлюють наявність у його основі оцінних концептів, які нерідко мають категорійне значення. Безпосередній зв'язок політичного дискурсу з ціннісними орієнтаціями в суспільстві дає всі підстави віднести його до оцінних дискурсів, в яких визначальними прагматичними структуро-творчими чинниками є аксіологічні стратегії.

12. Категорійне значення для аналізу семантики політичного дискурсу мають поняття «своє» та «чуже», котрі нерідко виступають синонімами понять «добре» і «погано», «прийнятне» і «неприйнятне». Комунікативна категорія «чужого», яка лежить в основі дискурсу боротьби, стосується практично всіх сторін політичної комунікації і проявляється на всіх її рівнях: і в структурах висловлювань, і в текстовій організації, і в комунікативній структурі дискурсу в цілому. Опозиція «своє» - «чуже» (стара стилістична норма) поступово трансформується в опозицію «нове» - «старе», що передбачає повноцінне функціонування сфери «своє» в межах національної політики. Нова стилістична норма формується на тлі старої, водночас відбувається руйнація старої стилістичної системи, що зумовлено її непридатністю для сучасного газетного узусу. Центром у новій стилістичній нормі стає особистість журналіста, який творить новий тип журналістського тексту, без старих стереотипів та кліше.

13. Для вербального втілення політичного дискурсу сучасної України, як засвідчив аналіз газетних матеріалів української преси, характерно: 1) формування нової стилістичної норми; 2) постійне й динамічне оновлення політичного словника; яскрава метафоризація та контрастність політичної мови; 3) широке використання розмовно-зниженої лексики; 4) деспеціалізація термінів і водночас тенденція до їх стандартизації; 5) активізація запозичень (особливо - з англійської мови); 6) змістова невизначеність, неоднозначність, спричинена як семантичними, так і прагматичними чинниками; 7) езотеричність політичного мовлення.

14. Жанрова палітра сучасного українського політичного дискурсу дуже широка - від класичних публіцистичних жанрів до таких форм художньої публіцистики та фольклору, як «громадянська поезія», політична частівка, байка, «казка», гумористичні та абсурдні жанри, памфлет, епіграма, анекдот тощо.

Один із найбільш популярних у сфері політики жанр - інтерв'ю, що становить єдність особистісного та соціально орієнтованого спілкування, в якому на перший план висувається соціальна орієнтація. Одиницями політичного дискурсу, жанрово оформленого як інтерв'ю, є так звані дискурсивні ходи, котрі можуть збігатися з елементарними одиницями комунікації, тобто мовними актами, але, маючи більш комплексну структуру, не дорівнюють їм. Усі дискурсивні ходи перебувають у тісному взаємозв'язку - дискурсивній когеренції, яка ґрунтується на тому, що партнери по комунікації оформлюють кожен дискурсивний хід у змістові та комунікативні рамки, створені попередніми висловлюваннями. Дискурсивна когеренція виражається в специфічних граматичних, тематичних і комунікативно-функціональних відношеннях між окремими ходами. Основним методом, за допомогою якого в інтерв'ю учасниками політичного дискурсу реалізуються певні чітко визначені стратегії, є фокусування, що забезпечує дієвість ілокутивної функції дискурсивного процесу.

До нових жанрових форм вираження політичних поглядів належить гасло - жанр, що реалізує себе лише в ідеолого-політичній сфері, акумулюючи зміни суспільно-політичного життя. Найважливішими передумовами ефективності гасла як жанру політично-громадського заклику є: 1) лаконічність; 2) інформативність та емоційність; 3) доповнення візуальним додатком (фото, малюнок, графіті); 4) повторюваність у всіх видах ЗМК (трансформовано, але не до невпізнанності).

Доволі оригінальний специфічний жанровий прояв політичного дискурсу - політичний фольклор, звернення до якого пояснюється комунікативними та гносеологічними потребами «споживачів» сучасного політичного дискурсу. Художньо-публіцистичний текст (основна тематика: «політична картина світу», «стан справ в українському соціумі», «економічна та політична ситуація в Україні останніх років») дозволяє подавати дійсність з її складними культурно-історичними об'єктами, неоднозначними політичними та економічними явищами у спрощено структурованому та узагальненому вигляді, втілюючи таким чином тенденцію до спрощення мови текстів ЗМК, що протистоїть сильнішій тенденції - до інтелектуалізації мови текстів ЗМК, ускладнення семантики номінативних одиниць і синтаксичної будови тексту.

15. Властивий сучасному українському інформаційному просторові демократизм виявляється не лише у вільному вираженні поглядів, а й у дискурсивному акумулюванні громадського інтелекту, зорієнтованості ЗМК та їхньої аудиторії на розвиток політичних ідей, що обговорюються.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографія

1. Серажим К.С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність [На матеріалах сучасної газетної публіцистики]: Монографія / За ред. В. Різуна / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2002. - 392 с.

Наукові статті у фахових виданнях

2. Серажим К.С. Дискурсивні семантичні моделі в українській публіцистиці // Вісник Київського університету. Серія: Журналістика / За ред. В. Різуна. - К., 2002. - Вип. 10. - С. 27-30.

3. Серажим К.С. Жанри тележурналістики та преси: можливості і особливості трансформації // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук.-метод. праць. - Львів, 2002. - Вип. 4. - С. 62-67.

4. Серажим К.С. Мовна особистість у сучасному політичному дискурсі // Вісник Дніпропетровського університету: Літературознавство. Журна-істика / Відп. редактор д-р філол. наук В. Демченко. - Дніпропетровськ, 2002. - Вип. 5. - С. 122-127.

5. Серажим К.С. Оцінна лексика у політичному дискурсі // Наукові записки інституту журналістики / Гол. ред. В. Різун. - К., 2002. - Т. 9 (жовтень-грудень). - С. 112-117.

6. Серажим К.С. Семантико-мовна опозиція в українській публіцистиці // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Збірник матеріалів Міжнародної наукової конференції «Українська література в загальноєвропейському контексті». - Ужгород, 2002. - С. 303-306.

7. Серажим К.С. Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону // Наукові записки інституту журналістики / Гол. ред. В. Різун. - К., 2002. - Т. 8 (липень-вересень). - С. 88-94.

8. Серажим К.С. Базові категорії дискурсу в комунікативній ситуації // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. - Херсон, 2001. - Вип. IX. - С. 104-109.

9. Серажим К.С. Дискурс як предмет лінгвістичного дослідження // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / Наук. редактор В.О. Горпинич. - Дніпропетровськ: ДДУ, 2001. - Вип. 14. - С. 139-145.

10. Серажим К.С. Евалюативна спрямованість політичного дискурсу // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / Редкол.: С.П. Денисова (відп. ред.) та ін. - К., 2001. - Вип. 6: Лінгвістика і літературознавство. - С. 269-274.

11. Серажим К.С. Еволюція понять «текст» і «дискурс» у сучасній лінгвістиці // Наукове видання: Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць. - Ужгород, 2001. - Вип. 3. - С. 198-203.

12. Серажим К.С. Комунікативні моделі мовленнєвого копіювання дискурсу //Ех рrofesso: Зб. наук. праць / Відп. редактор д-р філол. наук В.Д. Демченко. - Дніпропетровськ, 2001. - Вип. 3. - С. 439-446.

13. Серажим К.С. Комунікативно-функціональні теорії дискурсу // Вісник Дніпропетровського університету: Літературознавство. Журналістика / Відп. редактор д-р філол. наук В. Демченко. - Дніпропетровськ, 2001. - Вип. 4. - С. 99-104.

14. Серажим К.С. Комунікаційні аспекти організації тексту // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. - Xарків, 2001. - Вип. 6. - С. 240-256.

15. Серажим К.С. Лексика та фразеологія політичного дискурсу // Наукові записки Інституту журналістики / За ред. В. Різуна. - К., 2001. - Т. 5 (жовтень-грудень). - С. 70-72.

16. Серажим К.С. Семантико-прагматична організація тексту // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. статей. Філологічні науки / Головний редактор В.О. Толок. - 3апоріжжя, 2001. - № 3. - С. 121-125.

17. Серажим К.С. Термін «дискурс» у сучасній лінгвістиці // Вісник Харківського національного університету. - Xарків, 2001. - № 520. Вип. 33. Філологічні аспекти дослідження дискурсу. - С. 7-12.

18. Серажим К.С. Український публіцистичний дискурс: полярні виміри // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. - Черкаси, 2001. - Вип. 24. - С. 155-158.

19. Серажим К.С. Аргументативні схеми у політичному дискурсі // Проблеми славістики. - Луцьк: Волинськ. держ. універ., Волинськ. Академ. Дім, 2000. - № 3-4. - С. 34-40.

20. Серажим К.С. Дискурс як соціокультурна парадигма // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2000. - Вип. VIII. - С. 200-205.

21. Серажим К.С. Базові текстоутворюючі чинники // Проблеми славістики. - Луцьк: Волинськ. держ. універ., Волинськ. Академ. Дім, 2000. - № 2. - С. 24-30.

22. Серажим К.С. Синтагматична та парадигматична номінації у тексті // Філологічні студії. - Луцьк: Волинськ. держ. універ., Волинськ. Академ. Дім, 2000. - № 1. - С. 194-199.

23. Серажим К.С. Структура публіцистичного тексту: загальні підходи до текстологічного аналізу // Наукові записки інституту журналістики. - К.: КНУ, 2000. - Т. 1 (жовтень-грудень) / Гол. ред. В. Різун. - С. 103-114.

24. Серажим К.С. Текст як комунікаційне вираження дискурсу // Вісник Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2000. - № 1. - С. 109-115.

25. Серажим К.С. Текстові моделі навчального викладу // Слово і суспільство: Зб. наук. праць. - К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2000. - Ч. І. - С. 100-105.

26. Серажим К.С. Психологія запам'ятовування журналістського тексту // Вісник Київського університету. Серія: Журналістика. - К., 1997. - Вип. 5. - С. 59-66.

27. Серажим К.С. Структура тексту як складова процесу комунікації // Вісник Київського університету. Серія: Журналістика. - К., 2000. - Вип. 8. - С. 60-63.

28. Серажим К.С. Текст і дискурс модернізму //Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Зб. наук. праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. Х, спеціальний. - Рівне, 2001. - 268 с.

29. Серажим К.С. Текст як основний інструмент масової комунікації // Актуальні питання масової комунікації. / Гол. ред. проф. В. Різун. - К.: Інститут журналістики КНУ, 2000. - Вип. 1. - С. 19-22.

Статті у наукових виданнях та матеріали конференцій

30. Серажим К.С. Фольклор як форма актуалізації політичного дискурсу // Літературознавство. Фольклористика. Культурологія: Наукові записки кафедри української літератури та компаративістики / Черкас. держ. ун-т ім. Б. Хмельницького. - Черкаси: Брама, 2003. - С. 129-136.

31. Серажим К.С. Особливі жанрові форми втілення політичного дискурсу у сучасній українській пресі // Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. та повідомл. сьомої Всеукр. наук.-теорет. конф. Львів, 17-18 трав. 2002 р. / За ред. М.М. Романюка. - Львів, 2002. - С. 490-493.

32. Серажим К.С. Еволюція поглядів на дискурс // Актуальні проблеми журналістики: Зб. наук. праць. - Ужгород: МП «Ліра», 2001. - С. 207-215.

33. Серажим К.С. Тексти-міркування і тексти-докази: семантичне та стилістичне розмежування // Стиль і текст / За ред. В. Різуна. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Вип. 2. - С. 87-99.

34. Серажим К.С. Релевантність смислової структури та розуміння журналістського тексту // Українська періодика: Історія і сучасність / Доп. та повідомл. шостої Всеукр. наук.-теорет. конф. 11-13 трав. 2000 р. - Львів, 2000. - С. 209-214.

35. Серажим К.С. Засоби актуалізації ідеологічної лексики в українському політичному дискурсі // Стиль і текст / Голова редколегії д-р філол. наук В. Різун. - К.: Ін-т журналістики, 2000. - Вип. І. - С. 155-162.

36. Серажим К.С. Журналістська етика як джерело соціальної стабільності // Українська журналістика - 99. - К.: Центр вільної преси, 1999. - С. 87-90.

37. Серажим К.С. «Кобзар» Шевченка: етнопсихологічні аспекти тексту // Інформаційна сфера як духовне явище. - К.: Центр вільної преси, 1999. - С. 57-58.

38. Серажим К.С. Специфіка сприйняття і розуміння журналістського тексту // Редакційно-видавнича справа: досвід, проблеми, майбутнє. - К.: РВЦ «Київський університет», 1997. - С. 94-111.

39. Серажим К.С. Роль аргументації у сучасному політичному дискурсі // Лінгвістичні студії / За ред. В.П. Мусієнка. - Черкаси: Вид. Черк. держ. ун-ту, 2002. - Вип. IV. - С. 33-39.

Анотація

Серажим К.С. Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного простору (методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти: на матеріалі політичного різновиду українського масово-інформаційного дискурсу). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - журналістика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

На підставі критичного огляду загальнонаукових і галузевих методологічно-теоретичних підходів до тлумачення та вивчення дискурсу сформульовано основні методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу як явища сучасного комунікативного середовища. Досліджено природу і прагматико-семантичну організацію дискурсу - його архітектоніку, основні механізми та засоби породження і розгортання, а також дискурсні можливості мовної особистості та застосовувані нею головні комунікативні стратегії побудови дискурсу. На матеріалі політичних текстів сучасної української періодики розкрито специфіку мовної репрезентації (лінгвістичні особливості та жанрові форми мовного втілення) політичного різновиду масово-інформаційного дискурсу України.

Ключові слова: дискурс, текст, мовлення, комунікативне середовище, мовна особистість, види дискурсу, моделі дискурсу, архітектоніка дискурсу, мовна репрезентація дискурсу.

Аннотация

Серажим К.С. Дискурс как социо-лингвальный феномен современного коммуникативного пространства (методологический, прагматико-семантический и жанрово-лингвистический аспекты: на материале политической разновидности украинского масcово-информационного дискурса). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.08 - журналистика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

В диссертационном исследовании обобщаются научные взгляды на проблему категориальных элементов научного понятия дискурса, создана прагматико-семантическая модель дискурса, а также установлена коммуникативная и национально-культурная специфика её актуализации в украинской газетной политической публицистике.

На основе критического обзора общенаучных и отраслевых теоретико-методологических подходов к толкованию и изучению дискурса сформулированы главные методологические и теоретические основы анализа дискурса как явления современного коммуникативного пространства. Исследована коммуникативная природа и архитектоника дискурса: проведен анализ дискурса как практической модели действительности, описаны семантические механизмы порождения и разворачивания дискурса (с помощью таких его структурных элементов, как когнитивная структура, ментальная репрезентация, сеть семантической зависимости и семантический треугольник), рассмотрены дискурсивные модели отражения семантических модусов реальности, функционально-семантические категории дискурса, а также дискурсивные возможности языковой личности и используемые ею основные коммуникативные стратегии построения дискурса.

На материале политических текстов современной украинской периодики раскрыта специфика языковой репрезентации (лингвистические особенности и жанровые формы языковой реализации) политической разновидности массово-информационного дискурса Украины. Проанализирована языковая архитектоника, основные механизмы и средства порождения и разворачивания, а также дискурсивные возможности языковой личности и используемые его основные коммуникативные стратегии построения дискурса. На материале политических текстов современной украинской периодики раскрыта специфика языковой репрезентации (лингвистические особенности и жанровые формы языковой реализации) политической разновидности массово-информационного дискурса Украины.

Ключевые слова: дискурс, текст, речь, коммуникативное пространство, языковая личность, виды дискурса, модели дискурса, архитектоника дискурса, языковая репрезентация дискурса.

Annotation

Serazhym K. Discourse as a sociolingual phenomenon of contemporary communicative space (methodological, pragmatically-semantic and genre-linguistic aspects: on the basis of political variety of the Ukrainian mass-media discourse). - Manuscript.

This thesis is presented for the Doctoral degree in the field of Philology, Journalism speciality - 10.01.08 - Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalism. Kyiv, 2003.

The main methodological and theoretical grounds of the discourse analysis have been formulated as an event of the contemporary communicative environment on the basis of the critical coverage of the generally-scientific and methodologically-theoretical approaches towards explanation and study of the discourse.

The nature and the pragmatically-semantic organization of the discourse have been researched: its ordonnance, the main mechanisms and means of origin and developing as well as the discourse possibilities of the language personality and its using of the main communicative strategies of the discourse building. Based on the material of the political texts from the contemporary Ukrainian press, the specificity of the language representation of the political variety of the mass-media discourse in Ukraine has been discovered (linguistic peculiarities and the genre forms of the speech implementation).

Key words: discourse, text, speech, communicative environment, speech personality, types of the discourse, models of the discourse, ordonnance of the discourse, language representation of the discourse.

Размещено на Allbest.ru