Інноваційні процеси в сучасному медіатексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інноваційні процеси в сучасному медіатексті

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Мова українських засобів масової інформації кінця ХХ - початку ХХІ століття зазнала істотних змін, які потребують ретельного і всебічного вивчення з метою виявлення основних закономірностей її функціонування в політичному дискурсі, дослідження шляхів еволюції мови мас-медіа і тих чинників, що впливають на її розвиток. Це сприятиме вдосконаленню журналістського тексту, підвищенню його ефективності та сили впливу на аудиторію.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю ґрунтовного вивчення мови українських мас-медіа кінця ХХ - початку ХХІ, зокрема її словника. Розпад радянської імперії, проголошення незалежності України, нові суспільно-політичні реалії в державі спричинили глибинні зміни в українському суспільстві, що знайшло своє найповніше відображення у мові засобів масової інформації. Аналіз інноваційних процесів сучасного медіатексту на лексичному рівні дозволить простежити основні тенденції в оновленні мас-медійної лексики, здійснити семантичний аналіз новацій іншомовного походження, з'ясувати сфери їх поширення і дати їм оцінку, дослідити неологізми-новотвори в мові сучасних мас-медіа і визначити найпродуктивніші способи їх творення, виявити особливості експресивного мовлення сучасних українських засобів масової інформації. Пропоноване дослідження має не тільки науково-пізнавальний характер: його матеріали можуть бути корисними для журналістів-практиків, які прагнуть удосконалювати свій професійний рівень, дбають про добірність і правильність мови при написанні матеріалів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з комплексною темою кафедри мови засобів масової інформації факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка «Основні тенденції та закономірності розвитку мови засобів масової інформації».

Мета роботи - проаналізувати інноваційні процеси в сучасному українському медіатексті на лексичному рівні, зокрема відстежити тенденції оновлення словника мас-медіа, вивчити специфіку функціонування неологізмів на сторінках друкованих видань та особливості експресивного мовлення як інструменту образного мислення журналістів. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

- охарактеризувати сучасний стан мови українських засобів масової інформації кінця ХХ - початку ХХІ ст.;

- виявити й проаналізувати основні тенденції в оновленні словника сучасних мас-медіа;

- здійснити семантичний аналіз інноваційної іншомовної лексики, що функціонує в медіатекстах аналізованого періоду, схарактеризувати сфери її поширення та джерела;

- з'ясувати питому вагу та причини активізації запозичень у досліджуваний період і дати їм оцінку;

- розглянути процес оновлення мови власне українськими новотворами, проаналізувати їх тематичні групи та способи деривації;

- дати характеристику основних лексичних засобів експресивності в сучасному українському медіатексті;

- укласти частотний словник уживання актуальної лексики в українських друкованих ЗМІ початку ХХІ ст.

Джерельна база дослідження - тексти загальноукраїнських періодичних видань «День», «Дзеркало тижня», «ПіК», «Голос України», «Молодь України» кінця ХХ - початку ХХІ ст. різної тематики, що охоплюють лексику на позначення всіх галузей суспільного життя. Картотека фактичного матеріалу налічує близько 3000 одиниць. У дослідженні використано також матеріали сучасної лексикографії, праці з прагмалінгвістики, соціолінгвістики, лінгвістики тексту та культури мови.

Методологічною основою дисертаційної роботи стали праці дослідників з історії, теорії української журналістики, теорії й практики масової комунікації В. Здоровеги, А. Москаленка, В.Різуна, М. Яцимірської, А. Мамалиги, Н. Непийводи, В. Габора, В.Іванова, В. Лизанчука, Г. Почепцова, О. Зернецької, В. Шкляра, О. Пономарева, Б. Чернякова, А.Чічановського, І. Крупського, О. Коновця та інших науковців.

Об'єкт дослідження - інноваційні процеси мови засобів масової інформації кінця ХХ - початку ХХІ століття.

Предмет дослідження - сучасні тенденції в оновленні мас-медійної лексики, неологізми, їх види, специфіка функціонування в сучасних медіатекстах, особливості використання експресивних засобів як чинника актуалізації мови ЗМІ.

Матеріалом дослідження є понад 3000 фрагментів газетних сторінок, що ілюструють досліджувані явища.

Серед методів дослідження основними є описовий, аналітичний, зіставний методи, метод лексико-семантичної ідентифікації, метод лексикографічного опрацювання зібраного матеріалу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в українському журналістикознавстві запропоноване дослідження є першою спробою системного й ґрунтовного аналізу інноваційних процесів мови українських друкованих видань кінця ХХ - початку ХХІ ст. Вирішення поставлених завдань дослідження дає можливість:

- визначити сучасний стан і з'ясувати тенденції розвитку мови українських мас-медіа досліджуваного періоду;

- узагальнити й систематизувати інноваційну лексику, що функціонує в мові сучасної української преси;

- розглянути якісний склад новацій іншомовного походження та з'ясувати основні причини активізації запозичень у сучасному медіатексті;

- проаналізувати словотвірні особливості питомо української неологічної лексики у мові засобів масової інформації;

- визначити основні лексичні засоби експресивності сучасного публіцистичного стилю;

- виявити частотність уживання актуальної лексики сучасних українських мас-медіа.

Теоретична цінність дисертації визначається тим, що її результати сприяють вивченню актуальних проблем теорії і практики журналістики, зокрема мови засобів масової інформації. Результати роботи доповнюють здобутки науковців у галузі вивчення лексичного фонду сучасних ЗМІ, засобів підвищення ефективності журналістського тексту та шляхів його вдосконалення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх у наукових дослідженнях із мови засобів масової інформації, сучасної української літературної мови, стилістики та у вузівській практиці - при читанні курсів із мови ЗМІ, стилістики сучасної української літературної мови, культури мови. Матеріали дисертації можуть бути використані при укладанні нових словників різних типів (зокрема, тлумачних словників і словників іншомовних слів), а також у щоденній роботі журналістів-практиків.

Особистий внесок здобувача. Опубліковані статті, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Рукопис дисертації, основні положення й результати обговорено на засіданнях кафедри мови засобів масової інформації Львівського національного університету імені Івана Франка та розширеному засіданні кафедри журналістики Ужгородського національного університету. Матеріали дисертаційної роботи та практичні результати дослідження апробовано на наукових конференціях, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Національна журналістика і європейський вибір України» (Львів, 2000), Міжнародній науковій конференції «Засоби масової інформації та становлення державності в Україні» (Ужгород, 2000), Міжнародній конференції «Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)» (Дніпропетровськ, 2001), Міжнародній науковій конференції «Українська література в загальноєвропейському контексті» (Ужгород, 2001) та на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету (1999-2003). Окремі положення дисертації випробувано на наукових семінарах кафедри мови засобів масової інформації факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, а також у лекційних курсах та лабораторних заняттях із дисциплін «Мова ЗМІ (лексикологія)», «Практична стилістика», «Культура мовлення друкованих ЗМІ», «Літературне редагування» тощо.

Публікації. Результати дисертації опубліковані у восьми фахових виданнях та одному науковому збірнику.

Структура та обсяг роботи. Структура дослідження зумовлена специфікою дослідницької концепції: дисертація складається зі списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг 171 сторінка), списку використаних джерел (286 найменувань), додатка А.

Основний зміст роботи

український словник деривація

Список умовних скорочень містить скорочення назв видань, використаних у дисертаційному дослідженні.

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й основні завдання, визначено об'єкт, предмет, джерельну базу, наукові принципи й методи дослідження, аргументовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації.

У першому розділі - «Мова і стиль журналістського тексту кінця ХХ - початку ХХІ ст.» - викладено джерельну базу дослідження, проаналізовано літературу, присвячену вивченню актуальних проблем сучасної журналістики, теорії масової комунікації, особливостей мови засобів масової інформації останніх десятиліть, визначено основні динамічні процеси сучасного медіатексту, з'ясовано особливості мови газети як засобу масової інформації.

Вивченню української журналістики та засобів масової інформації кінця ХХ - початку ХХІ століття присвячено чимало праць відомих журналістикознавців в Україні, зокрема В. Здоровеги, А. Москаленка, В.Різуна, В.Іванова, В. Лизанчука, Г. Почепцова, О. Зернецької, В. Шкляра, В. Миронченка, А. Чічановського, І. Крупського, Б. Чернякова та інших науковців.

Надзвичайно важливим чинником ефективності медіатекстів є мова засобів масової інформації, адже журналістський текст живе лише в мові й реалізується саме в мові. З огляду на це мова преси є об'єктом наукових зацікавлень багатьох сучасних українських науковців, зокрема О. Пономарева, В.Різуна, О. Сербенської, К. Серажим, Н. Непийводи, А. Мамалиги, М. Феллера, С.Єрмоленко, М. Яцимірської та багатьох інших.

На сучасному етапі досліджень у галузі пресолінгвістики спостерігаємо перехід від вивчення мови як замкненої системи до вивчення мови в її численних зв'язках і функціях. Наслідком цього є виникнення й розвиток комплексних наук, зокрема соціолінгвістики, психолінгвістики, прагмалінгвістики, лінгвокультурології, лінгвофілософії, когнітивної лінгвістики, медіалінгвістики тощо.

Мова газети є багатогранним поняттям, оскільки на її сторінках представлені всі функціональні стилі української мови. Звернення до масового читача, орієнтація на найрізноманітніші мовні смаки, публіцистичність визначають мову газети як засіб масової комунікації, для якого характерними є соціальна оцінність; комунікативна загальнозначимість; особливий характер експресивності; поєднання експресії та стандарту. Ядро словника газети становить суспільно-політична, концептуальна лексика, яка відображає її ідеологію й безпосередньо пов'язана з функцією впливу. Це зумовлює особливий характер експресивності мови преси: експресія тут має підкреслено соціальний характер, вона передусім цілеспрямована, вибірна й оцінна.

У другому розділі - «Сучасні тенденції в оновленні мас-медійної лексики» - проаналізовано основні процеси, що діють у мові української преси кінця ХХ - початку ХХІ ст.

ХХ століття в історії сучасної української літературної мови позначилося двома знаковими подіями, що вплинули на її розвиток: революцією 1917 року й проголошенням суверенної Української держави. Перша породила, за Дж. Оруеллом, new speak - тоталітарну новомову, зброю уярмлення, друга принесла мові звільнення й відродження на всіх рівнях, що стимулювало передусім розвиток її лексичного фонду. Мова ЗМІ, зокрема її лексична база, - надзвичайно чутлива до змін і зовнішніх упливів підсистема сучасної української мови, яка постійно еволюціонує.

Докорінні зміни в суспільно-політичному устрої держави, реформування економічної системи, звільнення засобів масової інформації від ідеологічного тиску колишньої тоталітарної держави спричинили значні зрушення в лексиці на семантичному рівні. Мова йде про повернення до активного словника потужного шару лексики, що за Радянського Союзу відображала реалії закордонного або дореволюційного життя, а нині репрезентує українську дійсність: імпічмент, Кабінет Міністрів, коаліція, лобі, олігархія, опозиція, парламент, Президент; акція, аукціон, бартер, бізнес, біржа, девальвація, дивіденд, монополія; бакалавр, гімназія, ліцей; казино, кондиціонер, лімузин, тоталізатор тощо.

Водночас у мові медіатекстів кінця ХХ - початку ХХІ століття спостерігаємо тенденцію до відродження ендемічної лексики, до вживання питомих українських відповідників запозичених лексем (летовище, світлина, мапа, прямовисний та ін.). Співіснують на сторінках сучасної преси лексеми фактор - чинник, процент - відсоток, тираж - наклад, журнал - часопис, інгредієнт - складник, сфера - галузь - царина, прогрес - поступ, номер (газети, журналу й под.) - число, поїзд - потяг тощо.

Паралельно з активізацією відбувається процес пасивізації частини лексики. Зі сторінок періодичних видань зникли й перетворилися на історизми слова й словосполучення з яскраво вираженим ідеологічним забарвленням Радянський Союз, п'ятирічка, держплан, соцзмагання, ЦК КПРС, більшовик, жовтеня, піонер (у значенні «член масової дитячої комуністичної організації, що об'єднувала радянських школярів віком від 9 до 14 років»), комсомолець, стаханівець та інші.

Наслідком актуалізації лексичних одиниць став процес розширення їх сполучуваності, який спостерігаємо на сучасному етапі розвитку мови: бізнес (відкритий бізнес, готельний бізнес, збройовий бізнес, малий бізнес), криза (економічна криза, парламентська криза, політична криза, урядова криза, фінансова криза), реформа (адміністративна реформа, бюджетна реформа, економічна реформа, політична реформа, судова реформа), ринок (валютний ринок, відкритий ринок, вітчизняний ринок, внутрішній ринок, газовий ринок, енергетичний ринок, житловий ринок, західноєвропейський ринок), політика (антимонопольна політика, валютна політика, гендерна політика, грошова політика, економічна політика, європейська політика).

Домінантною тенденцією в лексиці друкованих ЗМІ аналізованого періоду є кількісне поповнення її складу словами іншомовного походження, зумовлене як екстралінгвістичними, так і внутрімовними чинниками. Новації мови мас-медіа аналізованого періоду охоплюють здебільшого суспільно-політичну, економічну, науково-технічну, спортивну, побутову галузі.

Активною в мові сучасних медіа є тенденція до детермінологізації спеціальної лексики. Залучення широких верств населення в процес розбудови політичної та економічної системи України, посилена увага до політико-економічних подій у державі тощо зумовлюють активне використання термінологічних слів за межами їх терміносистем. Широковживаними стали суспільно-політичні терміни імпічмент, референдум, парламент, олігарх та ін.; спеціальні слова з галузі економіки бартер, акція, патент, субсидія тощо, спортивні терміни на зразок раунд, тайм-аут, аутсайдер. При цьому, як зазначає Н. Непийвода, термін втрачає такі основні властивості, як системність, однозначність, стилістичну нейтральність. Виникає нове слово з термінологічним значенням, яке потребує тлумачення, а не дефініції.

Традиційним і потужним джерелом збагачення словникового фонду мови є словотворення. Особливо продуктивним у мові сучасної преси є суфіксальний, префіксальний способи творення нових слів, композиція, що детального розглянуто в наступному розділі дослідження.

Характерною ознакою мови сучасних мас-медіа є посилення тенденції до використання розмовних лексичних елементів у журналістському тексті як засобу оновлення образності, створення колориту розмовності, пожвавлення викладу, характеристики персонажів. Розмовна лексика в мові ЗМІ неоднорідна за своїм складом. Вона охоплює: 1) емоційні синоніми до стилістично нейтральних слів (нагармузляти, сунутися); 2) розмовно-просторічну лексику, яка включає також вульгаризми (лафа, лохотрон, порнуха), кримінальну лексику (ксива, глухар, опустити, шмон) та елементи сленгу (розкручений, шара, відмазка, фішка); 3) живорозмовні новотвори (даїшник, заєдист, соціалка, мажоритарка, кучмагейт, суркізація).

Сучасні тенденції в оновленні лексики українських мас-медіа кінця ХХ - початку ХХІ ст. ілюструє укладений нами «Частотний словник найуживанішої лексики в сучасних ЗМІ», що базується на вибірці близько 800 різножанрових текстів видання «День» за 2002 рік й охоплює 350 лексичних одиниць. Словник відображає актуальну лексику українських ЗМІ аналізованого періоду.

У третьому розділі - «Неологізми сучасного медіатексту як віддзеркалення суспільного поступу» - проаналізовано інноваційну лексику сучасних мас-медіа з погляду походження, з'ясовано причини активізації запозичень у пресі, визначено найпродуктивніші способи творення новацій у мові українських ЗМІ кінця ХХ - початку ХХІ ст.

З погляду походження неологічна лексика, що функціонує в українських ЗМІ досліджуваного періоду, поділяється на дві групи: новації іншомовного походження й новотвори, що виникли на власне українському ґрунті. Важливим стимулом активізації засвоєння іншомовної лексики носіями сучасної української мови стали процеси усвідомлення належності України до цивілізованого світу; перевага інтегративних тенденцій над тенденціями протиставлення радянського суспільства буржуазним зразкам; переоцінка цінностей; орієнтація на Захід у багатьох галузях громадського життя тощо.

З-поміж новацій-запозичень, неоднорідних за походженням, частотністю вживання, стилістичним і жанровим використанням, домінують книжні одиниці. Відповідно до сфер уживання сучасні запозичення діляться на такі групи.

1. Суспільно-політична лексика, яку репрезентують слова на зразок імплементація, кіднепінг, мас-медіа, моніторинг, паблік рилейшнз, прайм-тайм, саміт, харизма. До цієї групи відносимо також назви людей за характером діяльності, фахом: дилер, дистриб'ютор, іміджмейкер, кліпмейкер, ньюсмейкер, ріелтер, промоутер, спін-доктор, спічрайтер, трейдер.

2. Економічна лексика: бонус, бренд, грант, дефолт, євро, консалтинг, тендер, транш тощо.

3. Спеціальна лексика зі сфери інформатики, високих технологій: банер, і-мейл, Інтернет, провайдер, сайт, сервер, роумінг, транкінг та інші.

4. Новації з галузі культури й мистецтва: блокбастер, караоке, кліп, перформенс, промоушн, ремікс, римейк, саундтрек, сейшен тощо.

5. Неологізми зі сфери спорту: аквабайк, армрестлінг, боулінг, віндсерфінг, дайвінг, плеймейкер, плей-оф, серфінг, сноубордінг, трансфер.

6. Побутова інноваційна лексика: бутик, джакузі, паркінг, супермаркет; лейбл, маркер, скотч, степлер; банкомат, ноутбук, пейджер.

Помітною тенденцією розвитку словника мови сучасних мас-медіа є збільшення кількості варваризмів на зразок Green Card, happy end, McDonald's, non-stop, second hand, public relations, week-end тощо.

З-поміж основних причин активізації процесу запозичення в мові сучасних ЗМІ варто зазначити потребу в номінації; необхідність розмежування близьких за змістом слів, спеціалізацію понять щодо сфери й мети їх використання; тенденцію до відповідності цілісності поняття з нерозчленованістю номена; престижність інщомовних слів.

Одним із найпотужніших джерел поповнення лексичного фонду кожної мови є деривація. У мові сучасних українських медіа функціонує багато неологічних одиниць - вторинних номінацій, які постали в результаті деривації. Переважну більшість таких слів становлять похідні, утворені морфологічним способом із власне українських словотворчих компонентів. Аналіз цих лексем ми здійснюємо за способами словотворення.

1. Особливою продуктивністю в мові сучасної української преси відзначається суфіксація. За допомогою цього способу утворилися такі лексико-граматичні групи нових слів.

- Іменники: а) назви осіб за фахом, характером діяльності, що мотивуються переважно іменниковими основами й утворені за участю суфіксів - ник, -іст (-ист), - ець, - ик: комп'ютерник, грантист, податківець, силовик, тіньовик тощо; б) відабревіатурні найменування людей за їх приналежністю до певної політичної партії, громадської організації, руху, а також різних установ та інституцій, утворені за допомогою вищеназваних формантів, а також суфіксів -івець, - овець: пеерпіст, євросоюзівець, піарник та ін.; в) іменники - назви осіб, утворені на основі антропонімів із тим же словотвірним значенням, що й лексеми попередньої групи: кучмівці (кучмісти), морозівці, тимошенківці; г) неологічні віддієслівні іменники середнього роду на позначення опредмеченої дії, що утворилися за допомогою форманта - н'н': інтегрування, імплементування, клонування; ґ) назви різних предметів і явищ переважно на позначення опредмеченої дії, які виникли на базі дієслів недоконаного виду з допомогою надзвичайно продуктивних запозичених формантів -ізацій-/-изацій-, - ацій- : бартеризація, європеїзація, комп'ютеризація; д) відприкметникові та відсубстантивні іменники - абстрактні назви різних явищ і процесів з інтернаціональним суфіксом - изм / -ізм: євроатлантизм, ізоляціонізм, бісексуалізм; е) відсубстантивні іменники середнього роду - назви абстрактних і збірних понять - із суфіксом - ств(о): відеокліпмейкерство, відеопіратство, президентство.

- Дієслівні словотвірні новації, утворені шляхом додавання до іменникової твірної основи суфіксів - ува-, -ізува- : демпінгувати, інвестувати, презентувати, спонсорувати.

- Прикметники: а) прикметникові новації, що мотивуються іменниковими основами й утворені за допомогою суфіксів - ськ-, - н-, - ов- : промоутер > промоутерський, тендер > тендерний, бізнес > бізнесовий та ін.; б) прикметники, утворені на базі власних назв та абревіатур шляхом додавання формантів -івськ-, - овськ-, які характеризуються у мові ЗМІ відчутним розмовним забарвленням: євросоюзівський, кабмінівський, піарівський.

2. Значною продуктивністю в мові українських медіа кінця ХХ - початку ХХІ ст. відзначається префіксальний спосіб словотворення. Сучасні неологізми, утворені цим способом, включають такі розряди лексем: а) похідні прикметники, що виникли шляхом додавання до мотивуючої основи (зазвичай прикметникової) префікса про- : проєвропейський, прозахідний, пропрезидентський і под.; б) лексичні новації, утворені за допомогою активних загальноєвропейських префіксів і префіксоїдів де - (деприватизація, декриміналізація, департизація), ре - (реприватизація, реструктуризація, реорганізація), пост - (поствиборний, пост'єльцинський, посттоталітарний), екс - (екс-президент, екс-спікер, екс-чемпіон); віце - (віце-президент, віце-прем'єр, віце-спікер), супер - (суперакція, суперприбутковий, суперінфляція), анти - (антидемпінговий, антимонопольний, антинародний, антиукраїнський), з-поміж яких лише морфеми де-, ре-, анти-, супер - зафіксовані в «Словнику українських морфем» Л.М. Полюги (Львів, 2001).

3. Одним із найактивніших сучасних засобів словотворення є композиція, що спричинює широке функціонування в мові ЗМІ слів-композитів. Зокрема, численними стали утворення з препозитивним незмінним компонентом, які виникли під упливом англійської мови й стосуються сфер, що зазнають найбільшого розвитку й активізації: арт- : арт-бізнес, арт-менеджер, арт-ринок, арт-фестиваль, арт-форум; бізнес: бізнес-еліта, бізнес-лобі, бізнес-клас, бізнес-план, бізнес-центр; євро: євроінтеграція, єврокомісія, єврокорпус, євроструктури; медіа: медіагігант, медіаімперія, медіаінвестор, медіамагнат, медіапростір, медіатекст; інтернет: інтернет-бізнес, інтернет-видання, інтернет-журналіст, інтернет-компанія, інтернет-магнат тощо.

4. Потужним і ефективним способом творення нових слів у медіатекстах аналізованого періоду є абревіація. Зібраний нами фактичний матеріал дозволяє виокремити такі групи широковживаних у мас-медіа абревіатур: 1) ініціальні: а) буквені: КМ, ЦВК, АП, ДПУ, ПЗУ, НДП, НРУ, СПУ; б) звукові: ОДА, НАН, КУН, ПЕК, в) буквено-звукові: РБ ООН, ПАРЄ, ЄЕСУ; 2) уламкові: Мінфін, Держкомстат, Центрвиборчком, Кабмін; 3) усічено-словесні: Держбюджет, Нацбанк, Держскарбниця, Генпрокуратура; 4) словоформні: Міноборони, Мінагрополітики; 5) ініціально-цифрові: С-17, Г-20, АН-124. Найбільш численними у мові мас-медіа є ініціальні буквені абревіатурні утворення.

5. Неологічна лексика медіатекстів аналізованого періоду охоплює також новації, утворені лексико-семантичним способом. Це переважно ергоніми на зразок «Центр», «Яблуко», «Справедливість», «Батьківщина», «Єдність», Велика сімка тощо.

6. У мові сучасної преси спостерігаємо процес розширення значення слова, що є результатом семантичного способу словотворення. Маємо на увазі розширення семантики лексичної одиниці, що дає можливість її використання для позначення ширшого кола понять і явищ. Наприклад, лексема формат у сучасних медіатекстах позначає не лише розмір книги, газети, аркуша, ілюстрації, довжину і висоту полоси набору, довжину рядка, а набуває нового значення - «своєрідність, сутність певних явищ, відповідність певній ситуації; концепція», не закріплене жодним словником: формат відносин, формат фестивальної публіки, формат передачі. Спостерігаємо також розширення семантики таких слів, як пірат, варяг, пілот, вождь, команда тощо.

Таким чином, найпродуктивнішими способами творення неологізмів у сучасному медіатексті є суфіксація, префіксація, осново - та словоскладання, семантичний та лексико-семантичний способи.

У четвертому розділі - «Експресивні засоби мови як чинник інтелектуалізації мовлення ЗМІ» - проаналізовано основні лексичні засоби експресивності мови української преси кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Найбільш типовими джерелами експресії в мові преси є рефлексія розмовності, звертання до іншомовної лексики, актуалізація загальномовних одиниць, метафоризація тощо. Ми зосередили увагу на аналізі лексичних засобів експресивності з огляду на їх розмаїття та з урахуванням теми дисертаційного дослідження. Розглянемо засоби творення образності й експресії з погляду їх походження й умов виникнення.

Помітний вплив на експресивність журналістського тексту справляють суспільно-політичні чинники: під їх дією у мові преси складається експресивний ідеолексикон, цілий комплекс посилено-виразних слів, які мають соціальне звучання, володіють соціальними конотаціями і здатні виражати соціальну оцінку дійсності. Водночас це створює й можливості для маніпулювання суспільною свідомістю, дезінформації громадськості. Для мови колишнього тоталітарного режиму і, звичайно, для мови тогочасних ЗМІ властивим було привнесення у значення суспільно-політичних слів позитивної чи негативної конотації відповідно до потреб ідеології, тобто надзвичайно відчутним ставав ідеологічний компонент їх семантики. Так, підкреслено позитивного емоційно-експресивного забарвлення в мові тоталітаризму набули лексеми революція, інтернаціоналізм, пролетаріат, комуністична партія, п'ятирічка, комуніст, радянський, генсек тощо, які репрезентували й підтримували пануючу ідеологію. І навпаки, різко негативною оцінністю відзначалися слова контрреволюція, куркуль, НАТО, націоналіст, імперіалізм, буржуазний як символи ворожого капіталістичного світу. У сучасних українських ЗМІ такі ідеологеми зазнали емоційно-оцінних переорієнтацій, переосмислення. Наприклад, слова комунізм, комуніст, партія (у значенні КПРС), пролетаріат, соціалізм, інтернаціоналізм, революція утратили позитивно забарвлену ідеологічну сему й набули в медіа поряд із нейтральним іронічного, а інколи й негативного звучання. Натомість сучасні політичні реалії сприяли втраті негативних конотацій таких лексем, як Президент, Кабінет Міністрів, опозиція, парламент, спікер, мер, фракція, коаліція. Формується новий політичний словник мови газети. Концептуальна лексика сучасного періоду, яку становлять поняття демократія, незалежність, суверенітет, реформи, правова держава, вертикаль влади, відображає процес формування ідеології демократичної орієнтації. Проголошення незалежності України, переосмислення її історії, повернення до національних джерел спричинили реабілітацію затаврованих і викривлених за часів Радянського Союзу слів націоналіст, козак, гетьман, Запорізька Січ, Українська повстанська армія, тризуб та ін., що трактувалися як ворожі радянській системі поняття. У результаті вони втратили негативну сему й вільно функціонують на сторінках періодичних видань у своєму істинному, а не спотвореному значенні.

Експресивність лексем прямо залежить і від конкретної суспільно-політичної ситуації й часу. Наприклад, після вівторка 11 вересня 2001 року надзвичайної експресивності й особливого звучання набули слова й словосполучення «чорний вівторок», тероризм, теракт, міжнародний тероризм, терористи, рух Талібан, пілоти-камікадзе, антитерористична кампанія, «поштовий тероризм» тощо. Вони містять потужний заряд негативних емоцій, асоціюються зі стражданнями, людськими втратами, смертю.

Суспільно-політичні зміни в Україні зачепили й сферу мовного етикету. Повернулися до активного вжитку такі традиційні українські форми звертання, як пане, пані, панно, добродію, добродійко. Натомість звертання товаришу у зв'язку з його активністю в часи тоталітарного режиму набуло дещо негативного підтексту й уживається рідко.

Потужним джерелом експресії в мові сучасних засобів масової інформації є деривація. Для створення атмосфери довіри, симпатії до уявного співбесідника, для висловлення співчуття журналісти часто вдаються до емоційно забарвленої лексики, зокрема до слів зі зменшено-пестливими суфіксами: водичка, ручечка, газетка. Нерідко уживання зменшено-пестливих суфіксів надає словам відтінку іронічності, сарказму, навіть зневажливості. І навпаки, негативне, зневажливе ставлення до описуваного явища передається за допомогою суфіксів згрубілості - ищ-, - иськ-, - ач - (-яч-), - ух - (-юх-), - ущ - (-ющ-), - езн-, - елезн-, що надають словам почуттєво-емоційної експресивності: московщина, потебеньківщина, грубезний тощо. Натомість у слів на зразок катастрофа, аварія, жертва, трагедія, горе, війна, насильство, здирство, злочин, вбивство, небезпека негативна експресивна сема закладена в самому значенні й не залежить від контексту.

Пошуки виразності висловлювання зумовлюють появу ситуативних новотворів, оказіоналізмів, які відзначаються яскравою експресивністю. Сучасні оказіональні утворення можна поділити на дві групи відповідно до того, на основі яких продуктивних типів вони утворилися: 1) оказіоналізми, що виникли на базі продуктивних словотвірних типів із порушенням законів системної продуктивності (суркізація, мафіонізація, заєдаїзм); 2) слова-оказіоналізми, утворені за допомогою непродуктивних типів словотворення (кличкоманія, пивоманія, пакетоманія, вікторіада, литвиніада, іракгейт, гонгадзегейт).

Традиційним засобом експресії в масовій комунікації є переносне вживання слів, зокрема метафора, якій у публіцистиці властивий ряд функцій, зокрема функція передачі інформації, власне номінації, впливу на емоції реципієнта, активізаційна й естетична функції. Однак у текстах політичного дискурсу метафора має низку специфічних властивостей і завдань, серед яких виокремлюється функція згладжування небезпечних політичних висловлювань щодо суперечливих питань, що мінімізує відповідальність мовця за інтерпретацію його слів адресатом, а також створює у співрозмовників загальну платформу, яка сприяє засвоєнню адресатом оригінальних думок комунікатора. Зазвичай метафора є вторинною номінацією, що створює умови для вираження за її допомогою різних експресивних відтінків.

Доволі часто метафоричного переосмислення в мові друкованих видань зазнають терміни різних терміносистем: медичної термінології (санація влади, громадська амнезія, синдрому національного імунодефіциту); термінології з царини економіки (позитивне сальдо політичної довіри виборців, дефолт слів, демпінг власної особи); спеціальної лексики з галузі мистецтва (політичний «екшн», рімейк історії, ноктюрн на трубі великого діаметра, ренесанс туберкульозу»); спортивної термінології (чемпіонат регулярної активності, парламентського регбі, мерському дербі, політичний футбол); інших терміносистем («екологія тиші», каталізатора об'єднавчого процесу, корозія інвестиційної привабливості). Однак образність метафоричних зворотів у медіатекстах швидко стирається, що призводить до утворення штампів: анатомія конфлікту, кредит довіри, політичні дивіденди, політична кон'юнктура, інфляція інформації, архітектура більшості, амністія капіталів тощо.

Яскравим і дієвим засобом досягнення експресії в журналістських матеріалах є перифрази. Як правило, в основі перифрастичних зворотів лежить підкреслення якоїсь характерної риси, яскравої видільної ознаки особи, явища, предмета, що сприяє їх легкому розумінню. Наприклад, Президента України Леоніда Кучму називають гарантом Конституції, верховним арбітром нації, господарем першого кабінету на Банковій; леді Ю., газовою леді, залізною леді - Юлію Тимошенко; податківцем №1 - Миколу Азарова; головним приватизатором - Олександра Бондаря. Значення таких одиниць підсилюється контекстом і найповніше реалізується саме в ньому. Здебільшого перифрази є індивідуально-авторськими зворотами, що виконують у мові засобів масової інформації функцію характеристики й оцінки, а також виступають важливим засобом синонімії.

Нерідко для реалізації задуманого й досягнення певної комунікативної мети журналісти вдаються до епітетів, визначальною рисою яких у публіцистиці є оцінність: влучно дібране означення сприяє створенню у читача бажаного для комунікатора образу, враження. Наприклад: тефлоновий Ющенко, брошконосна Мадлен Олбрайт, свіжозарізаний Президентом закон.

Традиційним джерелом експресії в мас-медіа є розмовна лексика, яка оновлює образність, створює колорит розмовності, пожвавлює виклад, уживається для характеристики персонажів. Характерною рисою мови медіатекстів аналізованого періоду є збільшення частки розмовних елементів на сторінках періодичних видань, що свідчить про демократизацію стилю засобів масової інформації та помічене багатьма дослідниками розмивання меж літературних норм. Це засвідчує й негативна тенденція до використання у журналістських матеріалах вульгаризмів, які не виконують спеціальної стилістичної функції й знижують значення, стиль, загальний тон публікацій. Серед найуживаніших вульгаризмів мови сучасних ЗМІ можна назвати лохотрон, лох, дебіл, забембаний, сексодром, шашні, бариші, псих, порнуха та інші. Варто також відначити активізацію в українській публіцистиці останніх років жаргонної лексики, особливо кримінального походження на зразок ксива, ботати по фені, фільтрувати базар, набити стрілку, надавати дах, що є неприпустимим з погляду літературних норм.

Отже, найпотужнішими лексичними експресивними засобами в мові українських часописів є ідеологеми, демінутиви та оказіональна лексика, перифрази, епітети, метафори, розмовна лексика.

Висновки

1. У дисертації наведене теоретичне обґрунтування й узагальнення проблеми вивчення інноваційних процесів у сучасному українському медіатексті. Відповідно до мети дослідження здійснено аналіз новітніх процесів, що спостерігаються в мові сучасних медіа, з'ясовано характер функціонування інноваційної лексики в ЗМІ та сфери її поширення, описано основні експресивні засоби сучасного медіатексту. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є першою спробою системного аналізу інноваційних процесів мови сучасних українських друкованих видань.

Дев'яності роки ХХ століття стали знаковими для Української держави. Розпад Радянської імперії, проголошення незалежності України докорінно змінили життя українського суспільства. Надзвичайно чутливо на суспільно-політичні, економічні та інші зміни в державі відреагувала мова засобів масової інформації як найдинамічніший підстиль публіцистичного стилю, що зумовлено її тісним зв'язком із навколишньою дійсністю. Про це свідчить передусім словниковий фонд сучасних медіатекстів, який зазнав помітного оновлення в аналізований період. Відбуваються процеси перерозподілу активної і пасивної лексики мас-медіа, розширення сполучуваності слів, поповнення словника новаціями іншомовного походження, детермінологізації спеціальної лексики на сторінках періодичних видань, збагачення мови засобів масової інформації новотворами, активного використання розмовної лексики у сучасному журналістському тексті.

2. Неологічна лексика, що функціонує в мові сучасних українських часописів, поділяється на дві великі групи: запозичення та слова, що виникли на питомому ґрунті. Основним чинником, який упливає на процес запозичення, є словниковий фонд мови, оскільки завдяки йому регулюється надходження іншомовних лексем і визначається їх зміст. Отже, неологізми іншомовного походження, запозичені української мовою переважно з англійської мови, охопили такі сфери суспільного життя, як суспільно-політична, економічна, спортивна, а також лексику з царини культури, мистецтва, побуту. Важливим стимулом активізації засвоєння іншомовної лексики носіями сучасної української мови, її використання в усіх сферах спілкування стали процеси усвідомлення належності України до цивілізованого світу; перевага інтегративних тенденцій над тенденціями протиставлення радянського суспільства, радянського способу життя буржуазним зразкам; переоцінка цінностей; орієнтація на Захід у багатьох галузях життя суспільства (політико-економічного, культурного-мистецького, спортивного та ін.) тощо.

3. Найбільш продуктивними способами творення неологізмів у мові медіатекстів кінця ХХ - початку ХХІ ст. стали суфіксація, префіксація, осново - та словоскладання, семантичний та лексико-семантичний способи словотворення.

4. Мові засобів масової інформації притаманні певні ознаки, що вирізняють її з-поміж інших функціональних стилів сучасної української літературної мови. До її характерних рис, як відомо, належить соціальна оцінність, комунікативна загальнозначимість, загальнодоступність, безпосереднє вираження авторського «я». Добір мовних засобів у ній здійснюється насамперед з погляду їх оцінних якостей і можливостей, їх здатності ефективно впливати на читача, оскільки в публіцистичному стилі переконання виступає основною функцією мови. Одне з основних завдань засобів масової інформації - формування суспільної думки - неможливе без дієвого, емоційного, виразного, експресивного слова, здатного реально й точно змалювати картину подій, уплинути на свідомість і думки читача, змусити його до рішучих дій, переконати в правильності тієї чи іншої точки зору, позиції. Одним із найяскравіших показників газетно-публіцистичної вправності журналіста є вміле поєднання експресії й стандарту.

Типовими лексичними експресивними засобами у мові українських медіатекстів аналізованого періоду є ідеологеми, демінутиви, оказіональна лексика, перифрази, епітети, метафоризація та розмовна лексика.

5. Укладений нами частотний словник уживання актуальної лексики в сучасних українських ЗМІ, що базується на аналізі близько 800 медіатекстів, виявляє високу активність лексем на позначення суспільно-політичних явищ і процесів: Президент /України/ (749), фракція (547), парламент /України/ (301), саміт (320), реформа (209), партія /політична/ (432), інтеграція (149), вибори (117), парламентарій /Укр./ (167), прем'єр-міністр /України/ (113), опозиція (175). З-поміж економічних термінів найбільшою частотою вживання відзначаються слова й словосполучення ринок (428), бізнес (204), інвестиції (165), інвестор (136), кредит (137), підприємець (125), приватизація (124), конкуренція (112), приватний (108), євро (93), бізнесмен (89), комерційний (88). Питому вагу на сторінках опрацьованих часописів складає лексика з негативним забарвленням: війна (177), смерть (120), криза (120), скандал (117), злочин (112), боротьба (113), зброя (109), трагедія (111) тощо. Таким чином, словник засвідчує формування актуальної лексики медіатекстів аналізованого періоду й становлення нового ідеолексикону.

Мова засобів масової інформації як виразник еволюції суспільної думки зазнає постійного розвитку. Уплив позамовних та інтралінгвістичних чинників зумовив активізацію інноваційних процесів, спрямованих передусім на оновлення словникового фонду мас-медіа, формування нового ідеолексикону, вдосконалення засобів упливу на реципієнта, що сприяє підвищенню ефективності журналістського тексту.

Список опублікованих праць

1. Шаповалова Г.В. Політичні новації в модерному українському публіцистичному тексті (на матеріалі закарпатської реґіональної преси) // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць (Ужгород. держ. ун-т Міносвіти України). - Ужгород, 1999. - С. 194-198.

2. Шаповалова Г. До питання про валентність слів у сучасному українському публіцистичному тексті // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць (Ужгород. держ. ун-т Міносвіти України). - Ужгород, 2000. - Вип. 2. - С. 230-235.

3. Шаповалова Г. Лексичні й семантичні неологізми в мові сучасної української преси // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць (Ужгород. держ. ун-т Міносвіти України). - Ужгород, 2000. - Вип. 3. - С. 234-239.

4. Шаповалова Г. Модерна політична лексика сучасних українських засобів масової інформації (на матеріалі газет «День» (1998-2000) та «Молодь України» (1998-2000) // Вісник Львівського університету. Серія: Журналістика. - Львів, 2001. - Вип. 21. - С. 465-470.

5. Шаповалова Г. Розмовні лексичні елементи в мові регіональної преси (на матеріалі закарпатської газети «Срібна Земля-Фест») // Ex professo: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського університету, 2001. - Вип. 3. - С. 460-465.