Видавнича та редакторська діяльність Михайла Максимовича

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 10.01.08 - журналістика

УДК 070.41 (092) : 94 (477) (092)

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

АВТОРЕФЕРАТ

ВИДАВНИЧА ТА РЕДАКТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА МАКСИМОВИЧА

Рясна Олена Олександрівна

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Тимошик Микола Степанович, Інститут журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри видавничої справи та редагування.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Лизанчук Василь Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення кандидат філологічних наук, професор Полковенко Віктор Васильович, Головна редакція зводу пам'яток історії та культури України при УЕ ім. М. Бажана, науковий редактор.

Провідна установа: Українська академія друкарства ім. Івана Федорова (Львів), Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “14” грудня 2004 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “13” листопада 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філологічних наук, професор Н. М. Сидоренко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Умови незалежного політичного розвитку України дають можливість науково об'єктивно і з позицій української державності осмислювати та оцінювати практично всі сторони суспільного, громадсько-політичного життя, економіки і культурології. Особливо це стосується такої важливої проблеми, як розвиток видавничої справи в Україні і зокрема внесок у становлення українського друкарства М. Максимовича - однієї з найвизначніших постатей наукового та культурного життя України першої половини ХІХ століття.

Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю комплексного вивчення діяльності М. Максимовича як видавця і редактора альманахів та інших видів видавничої продукції.

М. Максимович відомий нам як природознавець, філолог, історик та фольклорист. Часом непросто визначити, якій науці він віддавав перевагу. Але однозначно головною ознакою усієї спадщини вченого є її національна спрямованість, служіння інтересам українства. І якщо подивитися на доробок М. Максимовича під цим кутом зору, то з певністю можна сказати, що історія України для нього була однією з основних наук, адже з позицій українського вченого написані не лише його історичні, а й мовознавчі, літературознавчі праці, а також дослідження з фольклористики. Протягом багатьох десятиліть учені по-різному підходили до тлумачення наукових та громадянських поглядів М. Максимовича. Однак не завжди їх твердження і висновки були науково виваженими й об'єктивними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з науково-дослідною держбюджетною темою № 01БФ-045-01 “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Текст дисертації може бути використаний для створення навчального посібника для студентів Інституту журналістики.

Метою роботи є комплексний аналіз видавничого, редакторського і наукового доробку М. Максимовича у контексті становлення та розвитку української видавничої справи і журналістики.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань.

1. Висвітлити особливості початкового періоду журналістської та видавничої діяльності М. Максимовича, проаналізувати роботу М. Максимовича над збором, редагуванням і виданням збірок українських пісень та їх концептуальні ідеї, а також охарактеризувати теоретичні засади правописної системи М. Максимовича, яка лягла в основу його редакторської роботи.

2. Простежити історію видання альманахів “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”, їх типологію, структуру, зміст, проаналізувати спільні та відмінні риси названих альманахів.

3. Дослідити подвижницьку освітньо-видавничу діяльність М. Максимовича у підготовці підручників для вищої школи і книг для народних шкіл та училищ.

4. Проаналізувати редакторські набутки М. Максимовича під час підготовки до друку історико-археографічних видань І. Фундуклея, “Пам'ятників”, виданих Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, та на посаді головного редактора “Русской беседы”.

5. Охарактеризувати основні принципи редакторської діяльності М. Максимовича.

Об'єктом аналізу є видавнича та редакторська діяльність ученого.

Предметом дослідження є значна за обсягом наукова, публіцистична, епістолярна, журналістська та видавнича спадщина М. Максимовича, яка зберігається у фондах бібліотек та архівів України.

Методи дослідження. Головними методами дослідження є різного роду аналіз і синтез (емпіричний аналіз і синтез, зворотний, або елементарно-теоретичний, аналіз і синтез, структурно-генетичний аналіз і синтез). При підготовці додатків використовуються елементи контент-аналізу з метою подачі змісту інформації через деякі кількісні показники.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Багатогранна особистість М. Максимовича не обділена увагою вчених, адже не одне покоління науковців займалося вивченням його діяльності. Численні наукові дослідження широко розкрили справді дивовижний талант вченого-енциклопедиста. Але залишаються проблеми, які потребують комплексного підходу і більш детального вивчення. Однією з них є діяльність М. Максимовича як засновника, видавця і редактора цілого ряду книжкової та журнальної продукції. Окреслене питання порушувалося у ряді розвідок дослідників його діяльності (С. Пономарьова, Г. Житецького, В. Данилова, Г. Маркова, С. Біленького та інших), але проблема редагування та видавництва розглядалася побіжно у зв'язку з іншими, головними завданнями, що їх ставили собі за мету ці вчені. Із вагомих досліджень на цю тему можна виокремити передусім наукові праці М. Тимошика.

Наукова новизна. Робота є першою розвідкою у вітчизняній науці, у якій комплексно досліджуються особливості редакторської та видавничої діяльності видатного ученого ХІХ століття М. Максимовича. Для цього була розроблена авторська концепція добору та формування емпіричного матеріалу, яка базувалася на поєднанні хронологічного та тематичного принципів аналізу зібраних фактів та явищ. У дисертації робиться спроба максимально повно відібрати необхідну джерельну базу, згрупувавши її в окремі тематично близькі блоки. З нових позицій висвітлюються погляди М. Максимовича щодо організації видавничої справи в Україні, принципи редакторської роботи у відборі та компонуванні матеріалу.

Емпіричною базою дослідження є книжкові, журнальні та газетні фонди Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України (відділи стародруків, колекцій та історичних зібрань, газетний), Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Тараса Шевченка в м. Черкасах. Використані також рукописні матеріали Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України, Державного архіву м. Києва, Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Значний масив емпіричного матеріалу зібрано з редагованих М. Максимовичем альманахів “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”, журналу “Русская беседа” та видань творів М. Максимовича, які в різні роки виходили в Україні та Росії. Результати аналізів цих матеріалів наводяться у відповідних розділах дисертації, а також в окремих публікаціях.

Теоретичне значення роботи. У дисертації охарактеризовано теоретичні засади правописної системи М. Максимовича, особливості його редакторської роботи над виданнями збірок українських народних пісень, простежено історію видання М. Максимовичем альманахів і виявлено їх спільні та відмінні риси. Висвітлено новаторство М. Максимовича як видавця книг, проаналізовано структуру його видань, охарактеризовано основні види та принципи редакторської діяльності вченого і видавця. Зроблено спробу класифікувати його видавничу продукцію за формою і матеріальною конструкцією, за цільовим або соціально-функціональним призначенням, за адресністю читача, за кількістю видань, за періодичністю випусків, за способом укладання текстів і за тематикою.

Практичне значення дисертації. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні нових розвідок з історії українського друкарства, видавничої справи та журналістики, а також при створенні синтетичних праць з філологічних і культурологічних дисциплін; у навчальному процесі при читанні курсів “Історія видавничої справи”, “Історія журналістики”, “Історія української мови”, спецкурсу “Історія української графіки та орфографії”, а також у науково-дослідній роботі студентів при написанні курсових, кваліфікаційних, дипломних та магістерських робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконано дисертанткою самостійно.

Апробація результатів дослідження здійснювалась на кафедрі засобів масової комунікації Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, на кафедрі видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження було представлено в наукових доповідях на Першій всеукраїнській науково-технічній конференції студентів і аспірантів “Друкарство молоде” (Київ, 2001), Всеукраїнських єфремовських читаннях (Черкаси, 2001), Міжнародній науковій конференції “Журналістыка - 2003” (Мінськ, 2003), Всеукраїнських максимовичівських читаннях (Черкаси, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 200-річчю з дня народження видатного вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича (Канів, 2004). Одержані результати дослідження використовуються в процесі науково-методичного опрацювання матеріалів навчальних дисциплін “Історія журналістики”, “Історія видавничої справи”, “Історія української мови”, спецкурсу “Історія української графіки та орфографії”, які викладаються на факультеті української філології та журналістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дослідження викладено у трьох статтях, опублікованих у фахових журналах та збірниках, а також у чотирьох статтях у спеціалізованих виданнях та тезах повідомлень у збірниках матеріалів всеукраїнських та міжнародних конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (261 позиція) та двох додатків. Загальний обсяг дисертації - 219 сторінок, з них 183 сторінки - основного тексту, список використаних джерел займає 21 сторінку, додатки - 15 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь наукового опрацювання проблеми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету й основні завдання роботи; розмежовано об'єкт і предмет дослідження; описано методи; зазначено емпіричну базу дисертації й арґументовано наукову новизну. Окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, подано відомості про апробацію положень дисертації, а також вміщено опис структури дослідження.

Перший розділ - “Становлення М. Максимовича як видавця і редактора” - складається з чотирьох підрозділів, у межах яких висвітлюється сумарний досвід дослідження проблеми вивчення творчої спадщини М. Максимовича, проаналізовано особливості початкового періоду його журналістської та видавничої діяльності, досліджено роботу вченого над збиранням, редагуванням і виданням збірок українських пісень та їх концептуальні ідеї, а також охарактеризовано теоретичні засади правописної системи М. Максимовича, яка лягла в основу його редакторської роботи.

У підрозділі 1.1 - “До проблеми вивчення творчої спадщини М. Максимовича” - здійснено огляд монографічних, архівних, періодичних та автобіографічних джерел, які лягли в основу наукового пошуку; окреслюється внесок вітчизняних та російських науковців у дослідження журналістських, літературознавчих, видавничих та редакторських набутків М. Максимовича.

Підрозділ 1.2 - “Перші спроби журналістської та видавничої діяльності” - характеризує початковий етап діяльності М. Максимовича як журналіста та видавця. Гарною практикою та основою становлення М. Максимовича як видавця і редактора стала його журналістська діяльність у російських періодичних виданнях. З роками вчений шліфував свій стиль, удосконалював методи роботи.

Незважаючи на те, що як редактор і видавець М. Максимович формувався у російському середовищі, він зміг виробити для себе патріотичні принципи діяльності, прагнення творити для України, результатом чого стало видання М. Максимовичем значного масиву продукції на українознавчу тематику.

Діяльність М. Максимовича, пов'язана з активною організацією друкарні при Університеті Св. Володимира, свідчить про серйозність його намірів. Прикметно, що вчений, залучаючи до видавничої діяльності студентів, відбирав ті твори, які відзначалися українознавчою тематикою. Це свідчить про наміри видавця зробити університетську друкарню культурологічним осередком українського спрямування.

Крім цього, М. Максимович стає ініціатором та автором програм двох періодичних видань при Київському університеті (наукового журналу “Ученые записки” та популярного журналу “Киевские новости”). Хоч наміри видавати зазначені друковані органи не здійснилися, але сама спроба заснувати подібні видання мала важливе значення у науковому та суспільному житті Києва, оскільки планувалися вони як перші періодичні друковані органи у цьому місті.

У підрозділі 1.3 - “Вироблення норм правописної системи “максимовичівка” - проаналізовано теоретичні засади правописної системи М. Максимовича, яку він розробив на початку своєї діяльності. Відправним пунктом при її створенні була умова максимальної відповідності графічної та фонетичної систем української мови. Найперше це стосувалося способів передачі на письмі голосних звуків. Розв'язанню такого непростого завдання передувала ретельна наукова робота в царині дослідження українського вокалізму: “Про голосні звуки”, “Про постійні та випадні звуки”, “Про звуки напівголосні”, “Про перетворення голосних звуків у носові”.

При виборі правописної системи М. Максимович орієнтувався на давні українські тексти, ретельно опрацьовував їх, результатом чого і була вироблена оригінальна методика позначення голосних, що відрізнялися між собою своїм походженням.

Створення українського правопису “максимовичівка” було не тільки і не стільки результатом наукового пошуку вченого, скільки проявом внутрішнього почуття любові до рідного краю, свідченням непідробного патріотизму і прагненням утвердження батьківського слова щонайменше нарівні з мовою російською. Це підтверджує навіть і його прихильність саме до історично-етимологічного правопису, а не до фонетичного, принципи якого були на той час новішими, а значить - і поширенішими. Залюбленість М. Максимовича в історію батьківщини, у її минуле визначила і його філологічні уподобання: писати не так, як говорять (говорять люди по-різному, оскільки усне мовлення значно швидше реагує на соціальні, культурні та інші зміни), а чітко дотримуватися традицій старого написання, хоч при цьому намагатися максимально відбивати і специфіку усного мовлення.

Додатковий коментар з питань слововживання і словозміни по своїй суті може визначатися як прообраз порівняльної граматики, оскільки запропоновані граматичні норми української мови послідовно зіставлялися з нормативною базою аналогічних мовних одиниць російської мови.

Крім цього, М. Максимович розробив рекомендації щодо читання відповідно до української вимови, які є, по суті, правилами сучасної української орфоепії. Ці рекомендації були вміщені в обох виданнях “Украинца”: буква љ вимовляється по-українськи завжди як тонке або гостре и (наприклад, љжте хлљбъ - йижте хлибъ); так само, тобто як тонке або гостре и, слід вимовляти букви в, ы, о, ф, к (наприклад, лктать - литать, кфнь - кинь тощо); букву ы слід вимовляти м'яко на відміну від російської мови; так само вимовляються и, і, не позначені значком ^ (наприклад, выходили, мы говорили, другій милый: тут ы, и, і - один і той самий м'який звук, середній між гострим и та грубим російським ы, якого зовсім немає у чистій українській мові); буква е вимовляється м'яко; буква є вимовляється тонко або гостро (наприклад, немає тебе, єдине, синє небо); буква е в українській мові перетворюється у гостре о (йо) не скрізь, як у російській мові; тому вимовлять йо слід тільки там, де у російській мові написано ё (наприклад, ёго, ёму); буква г вимовляється гортанно, як латинське h; букву в не слід вимовляти як ф.

Підрозділ 1.4 - “Збірка “Малоросійські пісні”: історія видання та концептуальні ідеї” - подає специфіку роботи М. Максимовича над виданням українських пісень, що полягала у зборі матеріалу, редагуванні тексту народних творів, компонуванні пісень за тематичним принципом у групи та у організації їх друку.

Слід зазначити, що завдяки набуттю вченим майстерності редактора-видавця збірники українських народних пісень удосконалювалися з кожним виданням. По-перше, еволюція помітна в назві: якщо у першому збірнику пісні названі “малоросійськими”, то в другому і третьому - “українськими”. По-друге, зміни зустрічаються в обсязі книг: перші два збірники складаються з чотирьох розділів основного тексту, третій - з шести.

Особливість редакторської роботи М. Максимовича над виданнями українських пісень полягала в тому, що він, по-перше, творчо підійшов до редагування народних творів: одну пісню розділяв на дві, об'єднував дві пісні в одну, пропускав строфи, по-своєму розставляв крапки і дефіси тощо; по-друге, замінював російські слова, які траплялися в піснях, українськими.

Світ побачили лише чотири збірки, але відомо, що М. Максимович планував ще декілька видань українських пісень, причому матеріал до них уже був зібраний і опрацьований. Саме для видання “Малоросійських пісень” М. Максимовичем був вироблений власний варіант українського правопису.

У другому розділі - “М. Максимович - організатор і видавець альманахів” - простежено історію видання альманахів “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”, їх типологію, структуру, зміст, проаналізовано спільні та відмінні риси названих альманахів.

Будучи вже сформованим ученим-природознавцем і спробувавши себе в якості редактора і видавця, М. Максимович настільки захоплюється видавничою справою, що вирішує поставити її на систематичну основу. Після невдач, пов'язаних зі спробами заснувати періодичні друковані органи, М. Максимович обирає інший шлях - випуск альманахів. Першою спробою була “Денница”, три книги якої побачили світ у Москві (1830, 1831, 1834 рр.); київський період видавничої діяльності М. Максимовича ознаменований появою трьох книг альманаху “Кіевлянин” (1840, 1841, 1850 рр.). “Украинец” став, по суті, його продовженням (1859, 1864 рр.).

У підрозділі 2.1 - “Літературний альманах “Денница” - наголошено на тому, що альманах М. Максимовича “Денница”, попри свої недоліки, займає помітне місце у науковій і видавничій спадщині М. Максимовича. По-перше, це був перший крок ученого до оволодіння складною справою редактора-видавця. По-друге, “Денницу” можна вважати надбанням не тільки російської культури, а й української. До останньої вона причетна тим, що її видавець - українець; М. Максимович у цілому ряді публікацій замінив російський правопис на свій (наприклад, вживання літери і: примерзнувшій, пріятель); деякі твори, хоч і були написані російською мовою, але на українську тематику (наприклад, “Ночлег гайдамаков” П. Байського); в останньому випуску вміщений твір про Україну (“Малороссиянке”).

Уже видання “Денницы” засвідчило вміння М. Максимовича вести видавничу справу в несприятливих умовах.

Підрозділ 2.2 - “Історико-літературний альманах “Кіевлянин” - розглядає “Кіевлянина” як найпомітніше явище серед альманахів, виданих М. Максимовичем. Зазначене видання посідає значне місце в історії української видавничої справи, незважаючи на незначну кількість випусків (всього лише три). Передусім ідеться про тематичну насиченість публікацій та їх високий науковий рівень.

Найчастіше тут друкувалися статті суто історичні або топографічні. Крім цього, авторів цікавили й політичні проблеми (наскільки це було можливим в умовах жорсткої цензури); одна з провідних тем у цьому плані - тема польського поневолення України. Історичними статтями альманах забезпечував в основному сам видавець. Постійним співробітником журналу став В. Домбровський.

На противагу науковим статтям, значно слабшим виглядає розділ белетристики. Стрижня, який єднав би тематику цього розділу, у видавця не було. М. Максимович друкував ті твори, які надсилалися. Хоч в окрему тематичну групу можна виділити поезії та оповідання, що стосуються українського життя, і яких, як це не дивно (пригадаймо ту ж таки цензуру), у кожному числі було все більше.

Значним досягненням, зважаючи на скромні можливості тогочасної друкарні, стали різноманітні ілюстрації, що вміщувались у кожному числі альманаху.

У підрозділі 2.3 - “Трансформація ідей “Кіевлянина” у виданні “Украинца” - наголос робиться на тому, що “Украинец” відрізняється від попередніх альманахів, виданих М. Максимовичем, насамперед тим тим, що в ньому надруковані роботи лише самого видавця. Це пояснюється тривалим у часі перебуванням М. Максимовича на Михайловій Горі і лише нечастими відвідуваннями Києва чи Москви, що позначилося на діяльності головного редактора. Проблем з підбором матеріалу не існувало: у вченого було багато власних напрацьовок, які й склали зміст обох видань “Украинца”. Але крім видавця у цих збірниках більше ніхто не друкувався. Хоча ми можемо припустити, що це не ознака самотності, а задум Максимовича систематизовано видавати власні твори.

“Украинец” отримав чимало негативних рецензій від сучасних йому критиків (на відміну від читачів, серед яких альманах користувався неабиякою популярністю). Це пояснюється національним спрямуванням “Украинца”, що викликало роздратування та занепокоєння насамперед російських критиків, але на сучасному етапі ми з повагою можемо високо оцінити значення цього видання для трактування подій історії України.

Проведене дослідження дає підстави виявити спільні й відмінні риси трьох альманахів М. Максимовича.

Відмінні риси: 1) “Денница” і “Кіевлянин” - це збірники наукових статей та художніх творів різних авторів, а “Украинец” - збірник наукових (історичних) та літературних праць видавця, що зумовлено життям на Михайловій Горі і лише нечастими відвідуваннями Києва чи Москви під час роботи над “Украинцем”; 2) “Кіевлянин” охоплював вужче коло проблем (лише історію Київщини), а “Украинец” - відповідно ширшу (різні сторінки з історії України); 3) у “Кіевлянине” були вміщені не тільки наукові історичні статті (хоча вони складали більшу частину альманаху), а й літературознавчі, в “Украинце” ж - лише історичні; 4) у “Деннице” і “Кіевлянине” була надрукована значна кількість художніх творів (поезій та оповідань) різних авторів, в “Украинце” художню частину складали лише переклад “Псалмів” і “Слова о полку Ігоревім”; 5) різниця у поліграфічному оформленні полягає у тому, що лише “Кіевлянин” із усіх трьох альманахів був ілюстрованим виданням.

Спільні риси: 1) ознаки альманаху в “Украинце”: праці упорядковані за одним принципом - тематичним; 2) “Украинец” є спадкоємцем “Кіевлянина”. Його основне завдання - друкувати наукові дослідження, присвячені історії України. Показовим для обох видань є те, що М. Максимович не просто описує події з історії України, а порівнює праці різних учених-істориків, указує неточності, а іноді й викривлене бачення суспільних процесів, подає свої версії, обов'язково підтверджуючи власну думку історичними документами.

Слід зазначити, що значний масив уміщеного матеріалу в альманахах - це твори самого видавця, у яких порушуються українознавчі проблеми.

Третій розділ - “М. Максимович як видавець книг” - присвячено дослідженню подвижницької освітньо-видавничої діяльності вченого під час підготовки підручників для вищої школи і книг для народних шкіл та училищ. У розділі зроблено спробу класифікувати книжкову продукцію М. Максимовича, виділено у ній ознаки наукових та навчальних видань і обґрунтовано критерії віднесення досліджуваного матеріалу до останніх. Навчальні видання М. Максимовича в свою чергу можна поділити на два види: 1) підручники для вищих навчальних закладів: “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими” та “Історія стародавньої руської словесності”; 2) книги для читання для народних шкіл та училищ: “Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”. редактор журналістський альманах видання

Крім того, у третьому розділі акцентовано увагу на тлумаченні М. Максимовичем назв Русь, руський у значені український.

Своїми освітніми книгами М. Максимович прагнув охопити усі вікові категорії населення, започаткувавши видання серії книг для народних училищ та підручників для вищих навчальних закладів. Прикметно, що саме за допомогою цих видань, особливо книг для вищої школи, видавець прагнув донести до широкого загалу свої дослідження про походження українців та самобутність їхньої мови.

М. Максимович у своїй діяльності враховував особливості наукового книговидання: під час роботи над історичними книгами редактор обирав основним джерелом документи, архівні матеріали тощо, оскільки у розвідках різних авторів може зустрічатися багато неточностей і перекручених фактів.

У підрозділі 3.1 - “Історіософське дослідження “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими” - проаналізовано історію написання та видання зазначеної праці, відгуки на неї сучасних критиків. Детально розглянуто структуру підручника, оскільки структурування змістової частини є основним етапом роботи редактора над книгою. Робиться висновок про те, що структура зазначеної праці відповідає типовій схемі для підручника: зміст, передмова, основний текст. Наголошується на тому, що назване дослідження було одним з перших солідних за обсягом видань, які вийшли з університетської друкарні. У зв'язку з цим, коротко окреслено специфіку роботи друкарні у той час та умови видання у ній книг викладачів університету.

Підрозділ 3.2 - “Підручник для вищої школи “Історія стародавньої руської словесності” - розглядає назване видання як логічне продовження попереднього підручника М. Максимовича “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”. У зв'язку з цим книги мають багато спільних рис, насамперед це час написання і проблематика. Слід зазначити, що світ побачила лише перша частина “Історії стародавньої руської словесності” із запланованих видавцем трьох, але й вона була надрукована у скороченому вигляді. Структура книги схожа до структури попереднього видання, хоч має і певні відмінні риси: 1) окремо вміщені передмова і вступ, причому вони написані до всіх трьох запланованих видань; 2) основна частина чіткіше структурована і складається з десяти розділів.

У підрозділі 3.3 - “Видання книг для народної освіти” - досліджено історію видання М. Максимовичем посібників для народного читання та їх тематику: вони охоплюють більшість предметів, передбачених початковою освітою - основи грамотності і письма (“Короткий буквар для руського народу”), географія та астрономія (“Книга Наума про великий Божий світ”), історія (“Сказання про стародавніх людей Київської землі”).

Робиться висновок про те, що книги для народних шкіл та училищ, видані М. Максимовичем, відповідали вимогам, оголошеним Комітетом грамотності щодо книг, що видаються для освіти народу (наукове і практичне значення видань, їх освітній вплив; зрозумілий, послідовний і дохідливий для народу виклад матеріалу; правильна, проста народна мова; невисока ціна видань тощо).

У книговидавничій сфері М. Максимович виступив як новатор:

- його дослідження “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими” - це перша книга, надрукована в університетській друкарні;

- виданням “Книги Наума про великий Божий світ” він започаткував серію популярних книг для народної освіти.

Четвертий розділ - “Редакторські набутки М. Максимовича” - присвячено аналізу редакторської діяльності вченого під час підготовки до друку історико-археографічних видань І. Фундуклея, “Пам'ятників”, виданих Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, та на посаді головного редактора “Русской беседы”.

У підрозділі 4.1 - “Редагування “Пам'ятників”, виданих Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів” - розглянуто особливості редакторської роботи над “Пам'ятниками”, виданими Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, які полягали у тому, щоб відбирати із усього доставленого матеріалу ті історичні джерела, які, на думку редактора, можна рекомендувати до друку; поряд із науковими інтересами редакторів враховувати офіційні настанови генерал-губернатора та його прибічників; структурувати видання; при компонуванні матеріалу у тексти усіх томів видання дотримуватися визначених принципів (географічного, тематичного чи хронологічного); дбати про належне розміщення текстів, їх ретельне технічне редагування; оформляти посилання на використані джерела; давати заголовки документам; укладати примітки. Підкреслюється, що саме М. Максимович, працюючи редактором зазначеного видання, започаткував традицію друкувати акти з історії братств у першому відділі усіх томів “Пам'ятників”, виданих Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів.

Підрозділ 4.2 - “Підготовка до друку історико-археографічних видань І. Фундуклея” - подає розроблені самим М. Максимовичем основні обов'язки при редагуванні “Огляду Києва стосовно старожитностей” та “Огляду могил, валів та городищ Київської губернії”, виданих І. Фундуклеєм: написання вступної статті, правка тексту з метою виправлення історичних та археографічних неточностей, укладання приміток, компонування матеріалу, ведення переговорів з цензором та друкарнею. Зазначено, що робота над другим виданням по праці І. Фундуклея була ускладнена двома обставинами: по-перше, один з авторів тексту (С. Грабовський) допустив багато грубих помилок у змісті, по-друге, редагований текст слід було перекласти з польської мови.

Наголошено на особливостях структурування М. Максимовичем книг І. Фундуклея: великі розділи розбиті на підрозділи з метою деталізації матеріалу; до кожного розділу подається загальна характеристика; більша частина споруд і предметів, описаних в основній частині, відбита в малюнках та кресленнях.

Зроблено висновок, що при редагуванні історико-археографічних видань І. Фундуклея та “Пам'ятників”, виданих Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, М. Максимович використовував власний досвід, набутий ще за часів видання альманаху “Кіевлянин”. Результатом цього стало значне поповнення редагованих книг власними матеріалами. Видавцям була відома глибока обізнаність М. Максимовича в історичних та археографічних питаннях, тому вони й залучали його до редакторської роботи.

У підрозділі 4.3 - “М. Максимович як редактор журналу “Русская беседа” - досліджено характерні особливості роботи М. Максимовича як редактора “Русской беседы”, результатом чого стало те, що у російському друкованому органі йому вдалося умістити значну кількість матеріалів, присвячених українським питанням. Скориставшись можливостями головного редактора, М. Максимович друкує чимало своїх статей, у яких порушуються проблеми походження українців та їх мови. Усі ці розвідки написані у формі листів до своїх опонентів з метою виправлення неточностей, які були ними допущені.

У процесі редагування “Русской беседы” М. Максимович дотримується правил, визначених його попередниками ще при укладанні програми першого числа цього друкованого органу. Серед критеріїв оцінки редакторської діяльності М. Максимовича взагалі і “Русской беседы” зокрема можна виділити три основних: патріотизм, любов до істини, об'єктивно-критичне ставленні до джерел і фактів.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає змогу сформулювати конкретні висновки теоретичного і практичного значення.

Від початку видавничо-редакторської роботи М. Максимович вдумливо виробляв і запроваджував певну систему, методику випуску періодичного видання, опрацювання матеріалів, критеріїв їх оцінок, у результаті чого він виробив власні принципи редакторської діяльності:

1. Чітко визначати програму своїх видань і, відповідно до неї, розробляти їх структуру. Видання М. Максимовича чітко структуровані.

Для альманахів притаманна така структура:

рубрики відсутні: проза, поезія та наукові статті в альманасі чергуються, хоча у змісті розбиті на окремі частини. Виняток складає останнє видання “Кіевлянина” за 1850 рік: альманах розбитий на дві частини - прозу (наукові статті та художні твори) та поезію;

зміст подано наприкінці.

Книжкові видання мають таку структуру: зміст, передмова, основний текст, примітки.

Слід зазначити про те, що структура вдосконалювалася у наступних виданнях М. Максимовича, наприклад: в “Історії стародавньої руської словесності” чіткіша система рубрикації, ніж у книзі “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”.

2. Правдивість друкованого слова, чесна й відверта позиція редактора.

3. Правильна організація роботи, яка полягала у тому, щоб згуртовувати навколо себе здібних, талановитих авторів, дбати про те, щоб уміщені матеріали були цікавими, суспільно значущими.

4. Дотримання безкомпромісності та принциповості: особисте його ставлення до людини, симпатії чи антипатії не ставали на перешкоді оцінки рукопису; якщо він відчував, що той чи інший матеріал вартий уваги, то твір був надрукований. Більше того, М. Максимович міг умістити дискусійний матеріал з метою подальшого обговорення питання (наприклад, полеміка з М. Погодіним на сторінках редагованої ним “Русской беседы”).

5. Шанобливе ставлення до читачів, турбота про своєчасну доставку продукції до них.

6. На останніх сторінках видання видавець обов'язково зазначав виявлені у сигнальному примірнику друкарські помилки та виправлення до них.

7. До особливостей редакційно-видавничої діяльності М. Максимовича слід віднести його неабияку наполегливість у досягненні своєї мети, вміння вести справу в несприятливих умовах (йдеться про русифікаторську політику влади, відмови на видання “Ученых записок” та “Киевских новостей”, негативні рецензії на його окремі друки, особливо “Денницу”, матеріальні труднощі, проблеми зі здоров'ям). Але незважаючи на це, наполегливий видавець не зупиняється, хоч названі фактори значно зменшують його потенційні можливості. Наслідком стало те, що ряд видань, запланованих М. Максимовичем, не були видрукувані. Зокрема це стосується збірок українських народних пісень, українського словника, який уже був укладений, української енциклопедії, другого та третього тому “Історії стародавньої руської словесності” та ряду інших видань.

8. Видавничий досвід М. Максимовича є цінним для нас і в контексті подальшого побутування виданого ним твору. Автор дбав, аби книга була помічена читачами, фахівцями. Тому велику увагу він надавав опрацюванню рецензій та відгуків, які забезпечували зворотний зв'язок між автором і адресатом.

9. Принципи, покладені М. Максимовичем у основу редакторської та видавничої діяльності, є особливо актуальними сьогодні, коли у зв'язку із непростим формуванням нової структури видавничої справи в жорстких умовах ринку більшість видавців і головних редакторів друкованих органів керуються комерційними принципами заробітчанства. У М. Максимовича на перший план була поставлена мета популяризувати свої дослідження, донести наукові розробки до широкого загалу, часто навіть зі збитками для себе як видавця.

Доробок М. Максимовича складається з таких видів видавничої продукції:

1. За формою і матеріальною конструкцією:

книжкові видання (“Малоросійські пісні”, “Українські народні пісні”, “Голоси українських пісень”, “Збірник українських пісень”, “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”, “Історія стародавньої руської словесності”, “Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”);

журнальні видання (альманахи “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”).

2. За цільовим або соціально-функціональним призначенням:

літературно-художні видання (збірники українських народних пісень, альманахи “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”);

навчальні видання (підручники для вищих навчальних закладів “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”, “Історія стародавньої руської словесності” та книги для читання для народних шкіл та училищ “Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”);

довідкові (не видані, але укладені М. Максимовичем й підготовлені до друку український словник та українська енциклопедія).

3. За адресністю читатача:

для широкого кола читачів (збірники українських народних пісень, альманахи “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”);

для дітей та юнацтва (“Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”).

4. За кількістю видань:

стереотипне видання (“Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”);

перше видання (решта).

5. За періодичністю випусків:

усі видання є неперіодичними.

6. За способом укладання текстів:

однотомне (“Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”);

багатотомне (українські народні пісні, планувалися як багатотомні “Історія стародавньої руської словесності”, “Книга Наума про великий Божий світ”);

серійні видання (серія книг для народної освіти: “Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”).

7. За тематикою:

- фольклор (видання збірок українських пісень);

історія України, археологія та археографія (альманахи “Кіевлянин”, “Украинец”, підручник “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”, “Огляд Києва стосовно старожитностей”, “Огляд могил, валів та городищ Київської губернії”, “Пам'ятники”, видані Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, деякі матеріали “Русской беседы”);

- історія мови (“Історія стародавньої руської словесності”);

природознавство, граматика та інші дисципліни, що вивчаються в народних училищах (“Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ НА ТЕМУ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Рясна О. О. Альманах М. Максимовича “Кіевлянин”: історія видання, проблематика // Наукові записки Інституту журналістики. - К., 2001. - Т. 4 (липень-вересень). - С. 63 - 72.

2. Рясна О. О. “Грішний янгол” Михайла Максимовича: місце альманаху “Денница” у видавничій спадщині вченого // Наукові записки Інституту журналістики. - К., 2001. - Т. 5 (жовтень-грудень). - С. 62 - 69.

3. Рясна О. О. “Украинец” Михайла Максимовича як втілення національної ідеї // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Журналістика. - 2003. - Вип. 11. - С. 25 - 28.

4. Рясна О. О. “Наступив, здається той час, коли визнають справжню ціну народності…”: до історії видання збірників українських пісень М. Максимовичем // Друкарство. - К., 2001. - № 3 (травень - червень). - С. 10 - 12.

5. Рясна О. О. М. Максимович як видавець книг для народної освіти // Друкарство. - К., 2004. - № 5 (вересень-жовтень). - С. 84 - 87.

6. Рясна О. О. “Новий етап у розвитку громадської думки на Україні”: діяльність Михайла Максимовича в оцінках Сергія Єфремова // Матеріали всеукраїнських єфремовських читань. - Черкаси: Відлуння-плюс, 2002. - С. 159 - 162.

7. Рясна О. О. М. Максимович як редактор історико-археологічних видань І. Фундуклея // Журналістыка-2003: Матэрыялы 5-й Міжнароднай навукова-практычнай канферэнцыі (4 - 5 снежня). - Вып. 5 / Рэдкал.: В. П. Вараб'ёу (адк. рэд.) і інш. - Мінск, 2003. - С. 213 - 215.

АНОТАЦІЯ

Рясна О. О. Видавнича та редакторська діяльність Михайла Максимовича. - Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - журналістика. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2004.

Роботу присвячено дослідженню видавничого, редакторського і наукового доробку М. Максимовича у контексті становлення і розвитку української видавничої справи та журналістики. У праці здійснено комплексний аналіз діяльності М. Максимовича як видавця і редактора альманахів та інших видів видавничої продукції.

У дисертації висвітлено становлення М. Максимовича як видавця і редактора, його перші спроби журналістської та редакторської діяльності.

Важливе місце у роботі відведено дослідженню організації та видання М. Максимовичем альманахів “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец” та книжкової продукції.

Значна увага приділяється аналізу редакторських набутків М. Максимовича під час підготовки до друку історико-археографічних видань І. Фундуклея, “Пам'ятників”, виданих Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів та на посаді головного редактора “Русской беседы”.

Дисертанткою проаналізовано основні принципи редакторської діяльності М. Максимовича та зроблено класифікацію його видавничої продукції за різними критеріями.

Ключові слова: видавнича справа, редагування, друкарня, правописна система, альманах, видання, наукове видання, підручник, посібник.

Рясная Е. А. Издательская и редакторская деятельность Михаила Максимовича. - Рукопись.

Диссертация представлена на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 - журналистика. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2004.

Работа посвящена комплексному исследованию издательской, редакторской и научной деятельности М. Максимовича в контексте становления и развития украинского издательского дела и журналистики.

В диссертации освещены особенности начального периода журналистской и издательской деятельности М. Максимовича. Анализируется его редакционно-издательская практика по уложению сборников украинских песен, а также их концептуальные идеи. Кроме того, дана характеристика теоретических принципов системы правописания М. Максимовича, которая легла в основу его редакторской позиции.

Особое внимание уделено анализу истории издания альманахов “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”, их типологии, структуре, содержанию, анализируются их общие черты и отличия.

В диссертации осуществлена попытка классификации книжной продукции М. Максимовича, определены признаки научных и учебных изданий, обоснованы критерии, по которым исследуемый материал относится к учебным. В работе раскрываются особенности деятельности М. Максимовича при подготовке учебных изданий: учебников для высшей школы (“Откуда идет русская земля. По сказанию Несторовой повести и по другим старинным писаниям русским” и “История древней русской словесности”) и книг для народных школ и училищ (“Книга Наума о великом Божьем мире”, “Краткий букварь для русского народа” и “Сказание о стародавних людях Киевской земли”).

Анализируется редакторская работа М. Максимовича при подготовке к печати историко-археографических изданий И. Фундуклея, “Памятников”, изданных Временной комиссией для разбора древних актов, на должности главного редактора журнала “Русская беседа”.

В результате исследования дана характеристика главных принципов редакторской деятельности М. Максимовича, предложена классификация его издательской продукции по различным критериям (формы и материальной конструкции, целевого или социально-функционального назначения, адресата, количества изданий, периодичности выпусков, способа составления текстов, тематики).

Ключевые слова: издательское дело, редактирование, издательство, система правописания, альманах, издание, научное издание, учебник, пособие.

Ryasna O. O. Mykhailo Maxymovych's Publishing and Editing Activity. - The manuscript.

The dissertation is presented to obtain the Candidate Degree in Philology, Speciality 10.01.08 - Journalism. - Institute of journalism Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to the investigation of M. Maxymovych's editing and publishing activity in the context of journalism in Ukraine. The activity of M. Maxymovych as an editor of almanac is analyzed in the work. His first steps in journalism and editing activity are highlighted. The investigation of organisation and publishing of such almanacs as “Dennytsa”, “Kyevlyanyn”, “Ukrainets” by M. Maxymovych is the central point of dissertation.

Much attention is payed to Maxymovych's work as an editor-in-chief of the journal “Russkaya beseda” during the preparation of Phundukley's historical and archeological publications, by the Temporal Comission.

The dissertation deals with the main principles of Maxymovych's activity as an editor-in-chief and it also presents the classification of Maxymovych's publications as an outstanding literary figure. The classification is carried out on the basis of different criteria.

Key words: publishing activity, editing, printing house, spelling system, almanac, edition, scientific edition, school book, text book.

Размещено на Allbest.ru

...