"Громадська думка"/"Рада" (1905–1914 рр.) – перша щоденна українськомовна газета Наддніпрянської України: утвердження національної ідеї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

УДК 070 ( 477.4) "19"

"Громадська думка"/"Рада" (1905-1914 рр.) - перша щоденна українськомовна газета Наддніпрянської України: утвердження національної ідеї

Спеціальність 10.01.08 - журналістика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Кобинець Алла Володимирівна

Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії літератури та журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор СИДОРЕНКО Наталія Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, завідувач кафедри історії літератури та журналістики

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор КРУПСЬКИЙ Іван Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет журналістики, професор кафедри радіомовлення і телебачення

кандидат філологічних наук ДРОЗДОВСЬКА Олеся Романівна, науковий співробітник відділу дослідження української преси Науково-дослідного центру періодики Львівської національної бібліотеки імені В. Стефаника НАН України

Провідна установа: Національний університет "Києво-Могилянська академія"

Захист відбудеться "17" жовтня 2005 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (04119, Київ, вул. Мельникова, 36/1).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий "16" вересня 2005 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук, професор . Ф. Іванов

українськомовна газета цензура журналістський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Початок ХХ століття в Україні ознаменувався утвердженням національної преси на всіх українських територіях. Цей процес був активним і бурхливим, утім, формування українських друкованих видань відбувалося за складних суспільно-політичних та економічних умов: українське слово жорстоко переслідувалося, чому сприяв, за висловлюваннями канадського вченого Я. Рудницького, "лінгвоцидний" ("мововбивчий") закон 1876 року, котрий забороняв вживати рідну мову, друкувати українські книжки та періодику. Оскільки цензурна політика російського самодержавства щодо всього українського велася досить жорстко, спроби представників української громадськості, які зверталися в різні державні установи, включаючи Сенат, упродовж майже всього 1905 року, щоб отримати дозвіл на видання українською мовою газети чи журналу, залишалися безрезультатними. Виступаючи на з'їзді журналістів у Петербурзі (березень 1905 р.), відомий громадський діяч, публіцист, меценат і видавець Є. Чикаленко наполягав на відкритті українських видань, пояснюючи це необхідністю поставити українське слово в рівні цензурні умови з російським. Його принципову позицію розділяли інші свідомі патріоти.

Нове століття в тодішньому суспільстві було позначене багатьма особливостями, на які вплинули революційні події 1905-1907 рр. Вони активізували рух українських політичних партій, національно свідомої інтелігенції. Цей час знаменний національним піднесенням, появою на території Наддніпрянської України культурно-просвітницьких організацій, клубів, гуртків, а також українськомовної періодики. Позитивні зрушення відбулися в царині друкованого слова: на тлі зростаючого невдоволення народних мас уряд Миколи II пішов на деякі демократичні поступки. Маніфестом від 17 жовтня 1905 р. народам Росії обіцяно "свободу особи, слова, сумління, зібрань та спілок". Із 1905 по 1914 р. до Головного управління у справах друку надійшло понад 100 клопотань про видання українськомовних часописів на землях Російської імперії. Протягом цього часу своє існування підтвердили 45 газет і журналів. Серед цих видань була й щоденна газета "Громадська думка" (31 грудня 1905 р. - 18 серпня 1906 р.), наступницею якої став щоденник „Рада" (15 вересня 1906 р. - 20 липня 1914 р.). З першого номера газета почала відстоювати право українського народу на автономію, самобутність, про що йшлося в передовиці "Київ, 31 грудня", а також боролася за розвиток рідної мови, національної культури, школи. Коло газети гуртувалися Б. Грінченко, В. Леонтович, С. Єфремов, Д. Дорошенко, Є. Чикаленко, Ф. Матушевський, С. Петлюра, яких з гордістю можна назвати "цвітом української інтелігенції, письменства й публіцистики".

Сьогодні національна преса в незалежній Україні стоїть на ґрунті тих надбань, які створили її попередники, торуючи нелегкий шлях становлення українського друкованого слова, що є значним набутком для використання досвіду своїх попередників. Ідеологічні нашарування минулого часу, які не дозволяли об'єктивно оцінити саме національні часописи, завдали непоправної шкоди цілому пласту національно-патріотичної преси, починаючи з другої половини ХІХ - першої чверті ХХ ст., позбавивши права знати про неї, досліджувати її та вивчати.

Аналіз національно-патріотичної преси початку ХХ століття нині доволі актуальний: на сучасному етапі державного будівництва в Україні журналістика як суспільне явище і вид суспільної діяльності відіграє важливу роль культурно-політичного чинника у розвитку нації: несе не лише інформацію, а й впливає на формування суспільних взаємозв'язків, допомагає у визначенні духовних орієнтирів.

Актуальність дисертаційного дослідження пов'язана з аналізом ролі, значення, впливу щоденника "Громадська думка" / "Рада" на складні процеси суспільно-політичного та духовно-культурного розвитку української нації в контексті становлення національної періодичної преси. Важливим є визначення досліджуваного видання як першої щоденної українськомовної газети Наддніпрянської України та її впливу на формування громадської думки, політичної культури, свідомості української нації, нового, прогресивного мислення: його ролі у розвитку публіцистичних жанрів періодичної преси, становленні національної школи, рідної мови, культури, підготовці журналістських кадрів, розробці та веденні актуальних тем тощо. Уроки подібних видань мають для українського журналістикознавства неоціненне значення з огляду на започатковані ним традиції, громадянську мужність і приклад високого служіння рідному народу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами простежується в тому, що вибрана тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір" (№ 01БФ-045-01) у розрізі теми кафедри історії літератури та журналістики "Духовно-культурна компонента інформаційного суспільства".

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у комплексному вивченні першого щоденного українськомовного видання Східної України початку ХХ століття через призму національної ідеї, умов його функціонування у складний історичний період 1905-1914 рр., визначенні особливостей, структури, характеру, змісту та ідейно-тематичного спрямування публікацій, їх рівня у контексті суспільно-політичних подій, що відбувалися в Україні.

Для реалізації поставленої мети окреслене таке коло завдань:

- вивчити умови розвитку та функціонування першої українськомовної щоденної газети в Наддніпрянській Україні, а також труднощі у створенні видання, показати суспільне підґрунтя, на якому відбувалося її становлення;

- з'ясувати специфіку роботи колективу редакції в умовах гострих цензурних переслідувань, налагодження психологічного клімату та взаєморозуміння між співробітниками часопису;

- проаналізувати тематику, висвітлення на сторінках газети актуальних тем, пов'язаних із національно-визвольним рухом, національно-патріотичне забарвлення публікацій щоденника;

- дослідити становлення журналістських жанрів, їх використання на шпальтах „Громадської думки" / „Ради";

визначити засоби популяризації та впливу на читацьку аудиторію, поширення на виховання національної свідомості читачів;

- простежити конкретний внесок досліджуваного видання у розвиток української національної преси початку ХХ ст. в таких аспектах: мовні питання; авторський колектив, публіцистична майстерність;

- показати, що газета заклала підвалини національної преси, виховала низку публіцистів, які стали національно свідомими борцями за незалежну Україну, її будівничими, громадськими діячами;

- виявити через призму щоденника зв'язок преси і культурно-освітнього та національно-патріотичного руху.

Об'єктом дисертаційного дослідження є щоденна київська газета "Громадська думка" / „Рада" (31 січня 1905 р. - 20 липня 1914 р.).

Предметом дослідження стали особливості функціонування щоденного українськомовного періодичного видання (від початку заснування і до моменту закриття) в контексті українського національно-культурного руху. Видання проаналізоване за кількома напрямками: щоденник і суспільна думка початку ХХ століття, газета і розвиток української мови в Україні; щоденник і національна справа в Україні; видання і проблеми освіти в Україні початку ХХ століття; газета та формування української публіцистичної школи, жанрів; видання в контексті явищ і подій початку ХХ століття.

Джерельну базу дослідження складають примірники газет "Громадська думка" та "Рада" (зокрема вивчення архівних - редакційних примірників часопису); архівні документи, що стосуються розвитку преси початку ХХ ст.; збірники документів і матеріалів тієї доби; біографічні довідки про письменників, публіцистів і громадсько-політичних діячів, чия діяльність пов'язана з київським щоденником; щоденники та спогади сучасників газети; праці журналістикознавців, як історичного, так і теоретичного надбання в царині української преси.

Хронологічні рамки дослідження: кінець 1905 року - середина 1914 року; від революції 1905 року до початку Першої світової війни.

Методологічна основа дослідження визначена принципами історизму, наукової об'єктивності, комплексності, достовірності. При аналізі джерел для виявлення загальних та особливих рис у процесах та явищах застосовано такі загальнонаукові методи як пізнавально-аналітичний, логічний, проблемно-порівняльний. Для комплексного дослідження видання застосовано такі методи дослідження: порівняльно-історичний, конкретно-типологічний, суцільного моніторингу щоденника "Громадська думка" / "Рада", а також текстологічний, жанровий, мовно-стилістичний, проблемно-тематичний. Цей комплекс методів дозволяє реально відобразити тенденції існування досліджуваного щоденника на тлі історичного розвитку національної преси початку ХХ ст.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснене комплексне дослідження "Громадської думки" / "Ради" - першої щоденної українськомовної газети Наддніпрянської України, зокрема: всебічно проаналізовані особливості щоденного друкованого органу (мова, культура видання, основні теми, що впливали на пробудження і розвиток національної самосвідомості, жанрова палітра), подана інформація про авторський колектив, детально розглянуті окремі постаті журналістів, редакторів та видавців; здійснений аналіз проблем, які виникали в процесі виходу у світ видання; визначений вплив газети на читацьку аудиторію; простежені взаємозв'язки редакційного колективу, авторського активу й національно-визвольного руху в Україні на початку ХХ ст.; доведено, що "Громадська думка" / "Рада" як щоденне видання стало справді трибуною національної думки та української ідеї на підросійській Україні на початку ХХ ст.; продемонстрована роль газети як достатньо впливового чинника на формування ідеї консолідації українців у контексті суспільно-історичного процесу першої чверті минулого століття; окреслена роль щоденника як складової національно-патріотичного руху, як потужної сили впливу на свідомість суспільства.

Практичне значення роботи полягає в тому, що одержані наукові положення та висновки є переконливі й аргументовані, підтверджені значним фактологічним матеріалом публікацій щоденника "Громадська думка" / "Рада" (1905-1914 рр.), сприяють поглибленій систематизації українських друкованих видань початку ХХ ст. Викладені в дисертації положення можуть бути використані для узагальнюючих праць з історії українського журналістикознавства. У роботі застосовано науковий підхід до вивчення історичного образу української преси початку ХХ століття, що може бути використано в практичній діяльності журналістів, науковців.

Досвід вивчення щоденника "Громадська думка" / "Рада" дасть можливість теоретикам та історикам національної журналістики отримати об'єктивну картину існування періодичного видання в контексті розвитку суспільства, з'ясувати його вплив на вирішення проблем національно-патріотичного виховання. Матеріали цього дослідження використовуються в авторській творчій майстерні "Історія та практика газетної журналістики" на базі газети "Запорізька правда" під час проходження виробничої практики студентів факультетів журналістики ЗНУ, ЛНУ імені Івана Франка. Окремі результати роботи можуть застосовуватися для підготовки монографічного видання, посібника для студентів. Досвід вивчення щоденника дасть можливість історикам, теоретикам української журналістики, а також тим, хто цікавиться українською пресою початку ХХ століття, отримати об'єктивну картину функціонування щоденника "Громадська думка"/"Рада" (1905-1914 рр.) у контексті розвитку суспільства, з'ясувати його вплив на вирішення проблем національно-патріотичного виховання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати, рекомендації, які становлять теоретичну і практичну основи дисертаційного дослідження, оприлюднені на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема таких, як: „Українська періодика: Історія і сучасність" (Львів, 17-18 трав. 2002 р.), "Журналістика 2004 у світлі підготовки журналістських кадрів" (Київ, 27-28 травня 2004 р.), „ЗМІ у сучасному світі: Петербурзькі читання" (Санкт-Петербург, 15-16 квітня 2005 р.), "Вплив ЗМІ на мовну свідомість сучасників" (Київ, 30 березня 2005 р.), "Глобалізація та проблеми вітчизняного медіапростору" (Запоріжжя, 10-13 травня 2005 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 4 статті у фахових виданнях, а також 3 повідомлення у матеріалах конференцій. Усі публікації виконані одноосібно.

Структура й обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена характером і змістом, завданням дослідження. Наукове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Основний зміст викладений на 193 сторінках, загальний обсяг дисертації 222 сторінки. Список використаних джерел містить 232 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі до дисертації обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність та особливості, визначено наукову новизну роботи, мету і завдання дослідження, його хронологічні рамки, методику і методи вивчення предмета; визначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; подаються результати апробації дисертації, визначена кількість публікацій за темою роботи, а також викладений погляд автора на можливість практичного застосування положень дисертаційного дослідження.

У першому розділі "Історіографічні джерела та науково-публіцистичні дослідження" зроблена спроба за допомогою наявних джерел простежити над розвитком першої українськомовної щоденної газети і показати, в яких умовах відбувалося її становлення. Зокрема, акцентується увага на загальних напрямках еволюції історії української журналістики як самостійної науки, спираючись на досвід відомих пресознавців (І. Франка, М. Грушевського, О. Маковея, В. Щурата. М. Возняка, Б. Грінченка С. Єфремова, І. Брика, В. Ігнатієнка, А. Животка, М. Бернштейна, О. Дея та ін.), а також теоретиків та істориків журналістики другої половини ХХ століття: В. Здоровеги, Ю. Лазебника, Д. Прилюка, В. Дмитрука, П. Федченка, М. Нечиталюка, Й. Цьоха, І. Крупського, М. Романюка, Н.Сидоренко, А. Москаленка, Г. Вартанова, В. Різуна, О. Мукомелу, В. Іванова, В. Шкляра, Б. Чернякова, В. Лизанчука, І. Михайлина, Н. Зелінську, М. Тимошика, В. Буряка, В. Демченка, А. Бойко, К. Серажим, О. Мелещенка та ін.

Першу групу джерел, використаних для розкриття теми дисертації, становлять історичні праці з журналістики та літератури, нотатки співробітників друкованих видань кінця ХІХ-початку ХХ ст., зокрема Б. Грінченка, Є. Чикаленка, С. Єфремова, Д. Дорошенка, А. Животка, В. Ігнатієнка та інших, в яких мова йде про досліджуваний щоденник. Так, Б. Грінченко у програмній праці "Тяжким шляхом" торкнувся важливої проблеми ідеологічних умов становлення національної преси, звернув увагу на розвиток рідної мови та широкого її застосування у друкованих виданнях; А. Животко здійснив аналіз діяльності щоденника за роками, охарактеризував тематику, торкнувся проблем зворотного зв'язку між газетою та читачами тощо.

У нарисах Ю. Тернопільського, Д. Дорошенка на тлі "українського питання" в Росії висвітлені проблеми преси, названі імена яскравих особистостей, які пов'язали своє життя з редакційно-видавничою діяльністю. Зокрема, Д. Дорошенко багато уваги у своїх книжках присвятив громадському діячу, меценату і незмінному видавцю щоденника "Громадська думка" / "Рада" Є. Чикаленку, а також самому виданню, його поширенню на теренах України. Важливими для українського журналістикознавства і вивчення історії щоденника є праці В. Ігнатієнка, в яких розроблена детальна періодизація розвитку української преси, а також вміщена вартісна інформація про вихідні дані газети (кількість номерів, імена видавців, адреси друкарень, додатки тощо).

Серед досліджень української преси зустрічається неоднозначна оцінка ролі щоденника в історичному процесі як такого, що носив "ліберально-буржуазний характер" (видавався на кошти ліберальних підприємців та ліберальних поміщиків). Про це йдеться в колективному підручнику "Історія української дожовтневої журналістики" (К., 1983) та монографії В. Кізченко "Первая российская революция и культурный процесс на Украине" (К., 1984).

Достовірним джерелом для роботи над досліджуваною темою слугують праці І. Крупського, О. Мукомели, С. Сірополка та О. Бочковського, П. Феденка, Н. Сидоренко, О. Сидоренка, О. Коновця, О. Голобуцького, В. Кулика, І. Зайченка, О. Яцини, в яких показано вплив щоденника на вирішення проблем українізації, формування національної свідомості українців. Зважаючи на важливість їхніх наукових розвідок, можна зробити висновок, що видання є унікальним джерелом інформації у багатьох аспектах: науковому, історичному, мовно-лінгвістичному, видавничо-поліграфічному тощо. Тому для історії української журналістики найбільш корисним є синтез відомих досліджень, а також узагальнення і класифікація фактичного матеріалу.

Другу групу джерел становлять архівні матеріали, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України (ЦДІА) в м. Києві, Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України (ІР НБУВ). Значна увага під час дослідження звернута на матеріали Київського тимчасового комітету у справах друку (ф.295), Київського губернського жандармського управління (ф.274), Київського охоронного відділення (ф.275), Київського тимчасового комітету у справах преси міністерства внутрішніх справ (ф.295), а також Подільського (ф. 301), Полтавського (ф.320), Харківського (ф.336), Катеринославського (ф.313) губернських жандармських управлінь, Полтавського охоронного відділення (ф.321) і т. д., які містять повідомлення начальників жандармських управлінь у Департамент поліції про події, пов'язані з національним рухом, ставлення до них офіційної влади. Важливим фактором є те, що в більшості випадків прямо чи опосередковано ці події були пов'язані з газетою "Громадська думка" / "Рада", яка поширювалася на всій Україні, а отже й у вищезазначених губерніях, і не стояла осторонь того, що відбувається в суспільстві (висвітлювала події, давала їм оцінку, що не завжди збігалося з офіційною точкою зору, а швидше за все, суперечило їй, отримувала попередження від цензорів, штрафи, судові позови). Вищеназвані матеріали дали змогу „реставрувати" документальну й детальну картину національно-визвольного руху, а також визначити у ньому місце та роль щоденника.

В Інституті рукопису НБУВ опрацьовані особисті фонди ряду видатних діячів українського національно-просвітнього руху, зокрема таких постатей, як Є. Чикаленко, Б. Грінченко, М. Грушевський, С. і О. Русови, М. Аркас, А. Ніковський, М. Порш, П. Богацький, С. Єфремов, О. Олесь, В. Доманицький, Д. Дорошенко. Л. Жебуньов, а також архіву газети "Рада". Оглянуті архіви поповнили дослідження про газету непересічним фактичним матеріалом. Зокрема, фонд А. Ніковського містить матеріали досі ніде не опублікованого листування з Є. Чикаленком. Важливий фактажем насичені листи 1910-1914 рр. (серед них, зокрема, оригінал довіреності на ім'я А. Ніковського, яка давала право проводити розрахунки, пов'язані з ліквідацією газети. Документ датований 3 січня 1915 р., м. Петроград).

Загалом опрацьовані архівні матеріали містять важливі відомості про особливості процесу українського відродження початку ХХ ст. хоч і не в повному обсязі вони використані в даному дисертаційному дослідженні, але можна стверджувати, що наявність цих джерел має значення для встановлення історичної достовірності подій і фактів із життя окремих національно-культурних діячів, а також у поширенні національних ідей засобами преси; впровадження в освіту, культуру, громадське життя й побут української мови; дозволяє повернути із забуття імена цілої низки учасників національного руху.

Третю групу джерел складають матеріали періодичних видань зазначеного періоду. Це насамперед повний комплект досліджуваного щоденника "Громадська думка" / "Рада", гонорарний примірник газети, що знаходиться в Інституті рукопису НБУВ. В процесі підготовки дисертації довелося ознайомитися з низкою інших видань, що виходили в Києві паралельно з "Громадською думкою" / "Радою" з метою зіставлення умов функціонування, особливостей тематичного наповнення, політичного спрямування, дискусійного характеру. Зокрема, журнал "Українська хата" (1909-1914) розглядався для з'ясування питання полемічного загострення між публіцистами та літературними течіями (так звані „хатяни" і „радяни") представників обох часописів.

Глибше ознайомитися з персоналіями, почерпнути додаткові відомості про специфіку журналістської діяльності початку ХХ ст., творчі тенденції того часу дозволяє щоденникова та мемуарна література, передусім „Щоденник" та „Спогади" видавця Є. Чикаленка, „Мої спогади про давнє-минуле" Д. Дорошенка, „Сторінки минулого" О. Лотоцького, літературні та публіцистичні нотатки Б. Грінченка, С. Єфремова, М. Грушевського, М. Шаповала, Ю. Тищенка (Сірого), С. Русової, К. Антонович, М. Лівицької та ін., де об'єктивні ситуації доповнюють суб'єктивні висновки тощо. Багатим фактичним матеріалом наповнені спогади В. Кедровського "Обриси минулого", Л. Васильківського "Роздуми на схилі життя" та Л. Лукасевича "Роздуми на схилку життя", які проливають світло на стан національної преси початку ХХ ст.

У другому розділі "Громадська думка" / "Рада" - перше щоденне українськомовне видання: особливості становлення та функціонування" висвітлено специфіку формування газети, яка передусім полягала в тому, що вона була щоденною, виходила українською мовою і розповсюджувалася на всій території України (у багатьох краях Російської імперії та Австро-Угорщини), а також у тому, що колектив визначив її як "політичну, економічну і літературну". Розглядаються такі аспекти як передісторія виникнення, ситуативні чинники діяльності газети; специфіка формування редакційного та авторського колективу на тлі жорсткої цензури обмеження свободи слова; структура видання (заголовки, рубрикація, жанрова характеристика та особливості поліграфічного оформлення); подієва картина суспільно-політичного та культурного життя на шпальтах щоденної газети; рекламна служба видання (оригінальність подачі рекламних образів).

Щоденник "Громадська думка" / "Рада" з часу появи міцно утвердився в інформаційному просторі Наддніпрянської України початку ХХ ст. Незважаючи на існуючі труднощі та перешкоди, які створювала офіційна влада, газета з кожним днем набувала популярності, привертаючи увагу широкого кола читачів передусім рідною мовою, досить насиченим та оперативним відображенням національних і загальнодержавних подій (як єдине щоденне українськомовне видання на території Наддніпрянської України того часу), конкуруючи з іншими газетами - передусім російськомовними, які мали більше можливостей і досвіду на ринку преси.

Авторитетності часопису сприяла тематика публікацій, які були гострими, актуальними, відображали реальну картину тогочасного суспільства. З перших номерів редакція взяла курс на висвітлення права народу на освіту, навчання рідною мовою, економічну незалежність, федералізм та автономію України. Щоденник намагався відстоювати інтереси селянства, тому одразу підтримав наміри проведення в Києві селянського з'їзду. Газетні статті були настільки злободенними, що відразу після виходу перший номер "Громадської думки" був конфіскований. За словами Є. Чикаленка, після цього довелося знімати з чергового номера найбільш гострі статті. Загалом, як зазначав у "Спогадах" Є. Чикаленко, перший рік видання щоденної газети виявився дуже важким через постійні цензурні утиски, заборони. Так, на думку цензури, антидержавні мотиви простежувалися в передовицях 12, 13, 19 січня 1906 р.; київський губернатор призупиняв на кілька днів вихід газети, і лише заява видавця В. Леонтовича змусила його змінити гнів на милість, тому 4 лютого 1906р. заборона на газету була знята; переслідуванням була піддана стаття "Чи буде наука по вищих школах" (1906. - 2 серп.); за статтю "Село і розпуск Думи" (1906. - 18 лип.) "Громадська думка" була арештована і її примірники вилучалися з продажу; перший номер "Ради", як і попередниці, був конфіскований.

Вдосконалення газети відбувалося від номера до номера: це відчутно в якісному, проблемно-тематичному наповненні щоденника, турботі про літературну мову, використанні всієї палітри журналістських і художніх жанрів. Особлива увага зверталася на передові та редакційні статті, фейлетони (гостре й дотепне висвітлення актуальних проблем суспільства), політичні, економічні, театральні огляди, кореспонденції, нариси тощо. Постійно на сторінках „Громадської думки" і „Ради" присутні інформаційні рубрики, як-от: "По Росії", "По Україні", "Телеграми", "У Києві", "За кордоном" та їм подібні. Жодне число не обійшлося без "Дописів", "Літератури, науки та умілості", "З газет та журналів", "Оповісток", "Бібліографії" тощо.

Мікроклімат у колективі редакції був доволі складним: про це Є. Чикаленко згадував у "Спогадах", характеризуючи його як певну психологічну несумісність кількох ключових фігур (Б. Грінченка, С. Єфремова, С. Петлюри, М. Шаповала та ін.). Однак формування редакційного колективу відбувалося поступово, і це було дуже важливою передумовою успіху видання. Незважаючи на те, що на початку ХХ ст. журналістському фаху ніде не вчили, бажаючих прислужитися першій українській щоденній газеті, а отже - й українській ідеї - було достатньо: в редакції працювали і відомі майстри слова (Б. Грінченко, М. Загірня, С. Єфремов, Ф. Матушевський), й початківці на літературній ниві (М. Вороний, О. Олесь, С. Петлюра, М. Шаповал, С. Васильченко, А. Тесленко, І. Огієнко), й обнадійливі студенти різних професійних спрямувань (А. Ніковський, М. Синицький, А. Терниченко, П. Сабалдир та ін.). Всі вони опановували "ази" журналістської майстерності безпосередньо в редакції: доводилося писати, редагувати, організовувати матеріали, вести листування, „замовляти" кореспонденції і дописи щоденно. Нерідко дехто з них ночував у конторі редакції (найчастіше це випадало редактору Ф. Матушевському, якого видавець Є. Чикаленко справедливо назвав „мучеником преси").

Також редколегія, завідувачі відділів („відділоводи") та окремі постійні співробітники працювали з авторами, опрацьовували листи читачів, які надходили з усієї України та інших територій, де мешкали українці та прихильники їхніх ідей. Завдяки публікаціям „Громадської думки" і „Ради" українська журналістика збагатилася іменами С. Єфремова, А. Ніковського, Д. Дорошенка, В. Самійленка, М. Павловського, І. Огієнка, О. Лотоцького, М. Гехтера, В. Доманицького, С. Черкасенка, С. Петлюри, Є. Чикаленка та інших. Їхній доробок досить вагомий з огляду на важливість порушених тем, глибину їхнього розкриття, публіцистичне звучання, оригінальність почерку. Творці першої українськомовної газети дбали про національний авторитет видання, переймалися не тільки „виробничими" проблемами розповсюдження часопису, а й виховання народу, зміцнення національних основ.

Обмеження свободи друку в Російській імперії, традиційна сила цензурного тиску, адміністративно-політичні утиски обумовлювали звернення до псевдонімів. Особлива пильність і пересторога висловлювати „крамольні думки" якомога відверто, гостро й правдиво змушували авторів київського щоденна часто приховувати справжнє ім'я, активно використовувати псевдоніми, криптоніми, фіктоніми тощо. Ця форма „втаємничення" підпису набула значного поширення у різних видах зустрічалися:

ініціали імені і / чи прізвища - М. Д., М. З. (Микола Залізняк), В. Г. (Валентин Галевич), В. Д. (Василь Доманицький), В. К. (Василь Королів), В. П. (Віктор Піснячевський), Г., М. Г. (Максим Гехтер), І. О. (Іван Огієнко);

фіктоніми (вигадані імена та прізвища, що створюють враження справжніх) - С. Васильченко (С. Панасенко), Ол. Суботович (Олександр Кузьмінський), Гр. Трейман (Юхим Квасницький), Андрій Горленко (Віктор Піснячевський), А. Ільченко (Андрій Жук);

узагальнюючі псевдоніми (із вказівкою на національність, певну територію, соціальне становище, партійність, вік професію, особисті прикмети тощо) - Л. Чулий (Леонід Пахаревський), Лука Вільшанський (Микола Галаган), Кий-Киянин, Земляк, Самотній, Свояк (Олександр Кузьмінський), Імпресіоніст, Кубанець, Є. Іногородній (Юхим Квасницький), М. Хист, Сторонній (Микола Залізняк), Кооператор (Валентин Галевич), Дід, Театрал (Спиридон Черкасенко), Дописуватель (Олександр Русов), Ладько (Володимир Дорошенко), Сивенький (Володимир Самійленко), Тінь минулого (Людмила Старицька-Черняхівська;

кінцеві літери прізвища та імені -й, -в, -р (Сергій Бердяєв, Володимир Кушнір);

використання чужих мов чи букв - А. Moll, M-ed (М. Павловський), Amator (В. Королів, М. Павловський), Amicus (М. Вороний), B-dur (В. Дурдуківський), Litera (Л. Пахаревський), N. (Н. Григор'єв, Н. Грінченко, О. Сластьон), N. N. (С. Вікул, А. Жук, О. Кузьмінський, М. Павловський), Q. (Ю. Квасницький), Z. (С. Єфремов, Гр. Коваленко, М. Павловський, С. Черкасенко);

імена та скорочені прізвища - С. Б-а (Сергій Буда), М. В-ний (Микола Вороний), Василь К. (Василь Кужель), Грицько К. (Григорій Коваленко), Є. Кв-цький (Юхим Квасницький), М. Л-кий (Микола Лозинський), Сергій Є. (Сергій Єфремов);

сатиричні імена - Виборний Макогоненко (Модест Левицький), Горобець Тиберій, Щиглик (Олександр Кузьмінський), Баламут Юрко (В. Дубровський);

псевдоандроніми (жіночої форми імені замість чоловічої чи навпаки) - Красолька Ганна (Олександр Кандиба-Олесь).

На досліджуваному етапі проаналізовано, які псевдоніми та криптоніми використовувалися на сторінках "Громадської думки" і "Ради", кому належали, а також доведено їхню обґрунтованість.

Варто підкреслити, що в "Громадській думці", а потім і в "Раді", журналісти користувалися цілою низкою псевдонімів (розрізнити справжніх авторів можна за „гонорарними" примірниками газети). Завдяки цим незначним "хитрощам" вдавалося жити й творити спокійніше, не озираючись на адміністрацію та жандармів після кожної публікації. Зокрема, один із офіційних редакторів "Ради" (1910. - № 137-297; 1911. - № 1-86) В. Галевич мав такі псевдоніми та криптоніми: В. Г., Вал. Г., Вал. Гал., Галич Вал., Г-ч Вал., Ко-тор, Александрович М., Валентин Г., Вега, Громадянин, Гуртовий, Доля В., Кооператор, Сумний, Тось, Хмурий, Valle). Так, у М. Павловського в арсеналі було 62 варіанти „імені", М. Гетера - 45, С. Черкасенка - 43, Л. Пахаревського - 21, В. Піснячевського - 19, Ф. Матушевського - 16, А. Терниченка - 14.

Важливим чинником діяльності редколегії щоденника став акцент на інформацію як жанр журналістики, котра стисло, коротко, оперативно повідомляла про характерні події, злободенні факти, про чиюсь діяльність. Істотно, що жанри інформаційної групи займали близько 50 відсотків площі, інформаційна палітра видання була досить строкатою. Передусім, багато місця виділялося під події з життя Києва (рубрика "У Києві" іноді займала третину газетної шпальти), причому оперативності тодішніх газетярів можна позаздрити: увечері відбувалася подія, а вранці вона вже була в номері. Подавалися новини досить грамотно (зі збереженням хронологічної чіткості й послідовності): висвітлення „вчорашньої ситуації", як правило, розпочиналася зі слова "вчора".

Також увагу до себе газета привертала не лише актуальністю, а й гостротою публікацій, в яких містилася критика існуючого ладу. Особливо це помітно з фейлетонів. Розквіт цього жанру на сторінках щоденника був стрімким і успішним; практично щономера під рубриками "Маленький фейлетон" і "Фейлетон" (в оригінальному написанні „фельєтон") вміщувалися сатиричні твори, які торкалися всіх граней суспільного життя. Гострий меч сатири спрямований на адресу урядовців, чиновників, думських парламентаріїв, бюрократів різного ґатунку, деяких друкованих видань, шовіністично настроєних представників влади чи інтелігенції. Загалом злободенна сатира щоденника представлена фейлетонами конкретними і безадресними, а отже роль автора як майстра сатиричного жанру була дуже важливою. Майстрами фейлетону зарекомендували себе В. Самійленко (фактично, він "відкрив" цю самобутню рубрику), С. Черкасенко, С. Єфремов, М. Вороний, М. Чернявський, М. Павловський, О. Кузьмінський, А. Терниченко, С. Пригара, Г. Чупринка. Видання прикрасили фейлетони Як я перейшов од слова… до думки", "Дума-цяця" В. Самійленка, "Жарти життя", "Преса про третю Думу" С. Черкасенка, "Трошки провокації" О. Кузьмінського та ін.

Великою заслугою колективу щоденника було й те, що він не обходив увагою губернії, в тому числі й російські (цьому сприяла розгалужена мережа дописувачів, яких репрезентувала рубрика "Од власного кореспондента", а також читачів, котрі намагалися взяти участь у створенні номера, надсилаючи свої листи, повідомлення, дописи); вміщував кореспонденції з-за кордону (Австро-Угорщина, Америка, Далекий Схід). Інформативні матеріали були присвячені як культурно-мистецькій тематиці ("З наукового, літературного та артистичного життя", "Театр і музика"), так і політико-економічній, соціальній сферам (з часом з'явилися рубрики "З робітничого життя", "Економічне життя України, "Політичний огляд", "З життя партій", "З життя недержавних націй", "Політичний огляд", "З селянського життя" та ін.).

Тематична та географічна різноманітність підкреслювали цілісність концепції щоденної газети всеукраїнського спрямування: редакції та читачам було цікаве життя українців на Кубані, в Галичині, на Зеленому Клину, в Канаді. Інформували спеціальні та власні кореспонденти (з Галичини писав М. Лозинський, з Петербурга - О. Лотоцький, В. Піснячевський), „Громадську думку" і „Раду" короткими і щирими рядками підтримували вчителі, лікарі, кооператори, робітники, селяни, чиї листи зберігає архів "Ради" (ІР НБУВ, ф. 44).

З точки зору поліграфічного оформлення газета робилася грамотно: секретаріат вдавався до різних видів газетної верстки (горизонтальної, вертикальної, змішаної), урізноманітнював шрифти (використовувалася гарнітура рубана, з насічками, брускова, а також широкий діапазон кеглів), з'явилася реклама, а почасти - й фотоілюстрація. Редколегія дбала, щоб заголовки були влучними, привертали до себе увагу. Важливу роль відігравали й рубрики - як постійні (їх було майже три десятки), так і "одноденки", які пожвавлювали зовнішній вигляд газети, поглиблювали її зміст.

У третьому розділі дисертаційного дослідження "Ідеологічні та соціальні компоненти газети "Громадська думка"/"Рада" в контексті щоденної подачі інформації" часопис розглядається під кутом зору впливу його як громадської інституції на населення Наддніпрянщини. Справді, з моменту першого виходу у світ і до останніх чисел 1914 р. це періодичне видання відстоювало народні інтереси, перетворившись на істинну трибуну суспільної думки. Видавець Є. Чикаленко та редколегія газети робили все для того, щоб часопис не втрачав популярності (прикладом є лист до передплатників "Ради" 1910 р., на заклик якого українські громади великих міст пообіцяли зібрати 4 тис. крб., про що записав Є. Чикаленко у "Щоденнику"). У кінці 1912 р. редколегія знову звернулася до читачів, і тираж зріс більш, ніж на 600 примірників. Перед війною 1914 р. він сягав 4 тисяч.

У розділі розглянута низка аспектів, що характеризують видання як загальнополітичне, економічне та літературне, а саме: висвітлені політичні трансформації в суспільстві та їх відтворення засобами друкованого слова на шпальтах досліджуваного щоденника; мовно-стилістичні особливості газети як відображення мовної картини початку ХХ століття; проблеми національної освіти, шевченківська тематика; полеміка між представниками двох протилежних напрямків у боротьбі за єдину українську літературу.

"Громадська думка" / "Рада", заявивши про себе як про видання політичне, знаходилася в гущавині суспільних подій, особливу активність виявилася напередодні виборів до першої Державної Думи, а потім - і до наступних. Крім того, спеціальні кореспонденти з Петербурга постачали газету "думськими" новинами, коментували роботу українських представників у парламенті, висловлювали пропозиції тощо. Активну позицію щоденник посів у висвітленні партійного життя: для цього були навіть введені спеціальні рубрики - "Партійне життя", "З життя політичних партій".

Актуально й патріотично звучали на шпальтах газети публікації про проблеми розвитку української мови на терені Наддніпрянської України. Несформовані мовні норми позначалися передусім на якості друкованих видань. Крім того, населення, якому довго й послідовно насаджувалися лінгвоцидні ідеї, до сприйняття рідної мови в багатьох сферах життя було не зовсім готовим. Воно вимагало винятково "мови Шевченка", не уявляючи, яка вона. І щоденник, заявивши в першому числі про необхідність пропаганди рідної мови, залишився на цій позиції до кінця. Зі шпальт видання справжньою українською мовою до народу промовляли М. Грушевський, Є. Чикаленко, Б. Грінченко, А. Тесленко, Д. Дорошенко, С. Васильченко, С. Петлюра, Олександр Олесь. Газета порушила питання націоналізації школи, необхідності відкриття українських кафедр у провідних університетах і послідовно провадила цю освітню політику на своїх сторінках. Однією з постійних та впливових тем видання була шевченкіана. "Громадська думка" / "Рада" не лише знайомила читачів із творчістю Кобзаря, а й ініціювала увіковічення його пам'яті. Зокрема, це стосувалося побудови пам'ятника Т. Шевченку в Києві: видання відвело цій темі постійну рубрику, всебічно підтримувало ініціаторів збору коштів для такої важливої справи і навіть подавало списки благодійників, які робили пожертви. Великого значення колектив редакції надавав висвітленню роковин із дня народження та смерті поета. Особливо гостро звучала ця тема в 1914 році, коли владою була накладена заборона на відзначення 100-річного ювілею Кобзаря; показовою в цьому плані є стаття С. Єфремова "Без ювілею" (1914. - № 29), де висловив припущення, що "знов доведеться святкувати його в серцях своїх".

Завоювання ринку періодики вже на початку ХХ ст. було складною і почасти невдячною справою. На цьому тлі виникали різноманітні непорозуміння між виданнями, полемічні виступи на адресу того чи іншого друкованого органу. 1910 рік позначився гострою дискусією між "Радою" та місячником "Українська хата". На ґрунті громадсько-літературних непорозумінь окреслилися дві полемічні течії - відповідно "радяни" та "хатяни". І хоча суперечки виникли радше на підставі одвічних непорозумінь між старшим поколінням літераторів і молодшим, на кшталт "батьки - діти" не заважали авторам "Ради" друкуватися на сторінках "Української хати". Тому полеміку слід розглядати передусім як намагання знайти власну літературно-публіцистичну "нішу" у реаліях тогочасного суспільства.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дослідження й викладено основні положення дисертації. Констатується, що національна преса в Україні має потужні витоки, її можна з упевненістю вважати важливим чинником у формуванні національної свідомості українського народу, пробудженні його патріотичних почуттів. Стрімкий розвиток масових українськомовних видань, який розпочався на початку ХХ століття, зобов'язує дослідників до осмислення історичного минулого, прагнення зберегти давні джерела, примножити набутки попередників.

Перші українськомовні видання заклали міцний фундамент майбутньої журналістики з національно-патріотичним підґрунтям, що ставила на меті передусім пробудження народних мас від „летаргічного невольничого сну", консолідацію українства в боротьбі за свою державність. Прикметно, що слідом за виданнями Західної України в Наддніпрянщині патріотично настроєні українці добилися заснування українських газет. Це, зокрема, попередники досліджуваного щоденника: газета "Хлібороб", вихід якої у 1905 р. у Лубнах став справжньою сенсацією - у Києві та Полтаві її "виривали з рук газетчиків". Вік цього видання обчислювався п'ятьма номерами. За кілька днів до появи "Громадської думки" в Полтаві з'явився "Рідний край", який одразу потрапив у немилість до чиновників. Щодо київського щоденника "Громадська думка" / "Рада", то, зважаючи на важливість низки наукових розвідок, можна зробити висновок, що це видання - унікальне джерело інформації в багатьох аспектах: історичному, літературознавчому, мовознавчому, культурологічному, видавничому тощо. Досліджуване видання, незважаючи на всі складнощі, які його супроводжували протягом майже дев'яти років (цензурні утиски, закриття, штрафи, репресії проти редакторів, літературних і технічних працівників), виходило щодня на всю Україну, намагалося якнайповніше відобразити реалії життя.

1. У дисертаційному дослідженні висвітлені умови, в яких розвивалася перша щоденна українськомовна газета в Наддніпрянській Україні на початку ХХ століття, проблеми, пов'язані з цим, а також визначено, який внесок зроблений нею в розвиток української національної преси цього періоду, продемонстровано зв'язок преси, культурно-освітнього й національно-патріотичного руху, обґрунтовано важливість видання для дослідження історії української журналістики та його вплив на розвиток національно-визвольної боротьби в Україні.

2. Досліджені жанри публікацій, тематика; особлива увага приділена матеріалам, які могли впливати як на формування національної свідомості читачів, так і на суспільство в цілому; обґрунтована важливість щоденника для вивчення історії української журналістики початку ХХ століття, доведено, що газета заклала підвалини національної преси. Доведено, що видання зробило значний вплив на становлення публіцистичних жанрів (стаття, коментар, відкритий лист, рецензія, огляд, фейлетон, нарис), в яких широко представлені жанрові особливості - композиційна гнучкість, вільна асоціативна побудова, образ, аналіз і т. д., а також розвинуло їх, зробило кращими зразками української публіцистики.

3. На багатьох прикладах доведено, що видання було справжньою "кузнею" журналістських кадрів: зі стін редакції вийшли непересічні особистості, які стали відомими публіцистами, громадськими та державними діячами, вченими, будівничими української нації. Істотним здобутком для національного журналістикознавства може стати дослідження творчості окремих співробітників та авторів щоденника.

4. Увагу до себе щоденник привертав тим, що висвітлював близькі до народу теми: проблеми селянства (особливо земельне питання), рідної мови, національної культури, історичної та духовної спадщини, української школи тощо. Особливу увагу редколегія приділяла висвітленню політичного життя суспільства, друкуючи матеріали, котрі містили критику існуючого ладу. Газета перебувала в скрутних фінансових та моральних умовах. З одного боку, її економічне зростання видавець прогнозував не одразу, а отже бюджет газети довгий час потребував "ручної корекції" (додаткових коштів), з іншого - над нею весь час висів "дамоклів меч" закриття через гостру ідейну позицію. Але, незважаючи на матеріальні труднощі та ідеологічні перепони, видання жило, завойовувало авторитет у суспільстві, перетворюючись на трибуну народної думки передусім завдяки правдивим, виваженим і серйозним публікаціям, а також силі духу та великому патріотизму її творців.

5. Щоденник поряд із іншими українськомовними виданнями (котрі виходили незначними тиражами, існували недовго, як-от: „Рідний край", „Дніпрові хвилі", „Українська хата", „Село", „Засів" та ін.) зробив вагомий внесок у розвиток української національної журналістики. Видання сприяло консолідації української нації. Газета стала не лише трибуною національної думки, а була носієм української мови, яка на той час лише формувалася, широко пропагуючи її. Видання було і своєрідним літописом подій в Україні на початку ХХ ст.: вміщені матеріали здебільшого мають точне датування, вказують місця подій, імена, пов'язані з ними. Дисертаційне дослідження дає змогу пізнати в розвитку першу українськомовну щоденну газету "Громадську думку" / "Раду" як визначне явище в українському житті, кращий зразок національної журналістики початку ХХ століття видання та втілення в життя інституту меценатства.

6. Загалом можна стверджувати, що успіх "Громадської думки" / "Ради" полягає передусім в тому, що вона була близькою до народу, намагалася не загравати з ним, а завойовувала авторитет завдяки чіткій громадянській позиції: писати правдиво - для народу і про народ, виховувати національну свідомість.

7. Інформаційний простір незалежної України насичений (на різноманітних засадах) тисячами періодичних друкованих видань. Безперечно, більшість із них стоять на позиціях державотворення, утвердження незалежності, суверенності країни. Але на ринку періодики зустрічається чимало видань, які негативно відображають дійсність, вносячи ворожі нотки в державну ідеологію. І для того, щоб сучасна національна преса вистояла, зберегла своє раціональне зерно, необхідно час від часу звертатися до її історичних витоків. Одним із таких виважених в ідеологічному та національно-патріотичному плані джерел і є досліджуване в дисертації щоденне видання "Громадська думка" / "Рада".

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА РЕЗУТЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО АВТОРОМ У ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Кобинець А. Шевченківська тематика на шпальтах щоденника "Громадська думка" / "Рада" (1905-1914) // Образ. - К., 2003. - Вип. 4. - С. 70-79.

2. Кобинець А. Київська хроніка на шпальтах щоденника "Громадська думка" / "Рада" (1905-1914) // Образ. - К., 2004. - Вип. 5. - С. 58-65.

3. Кобинець А. Псевдоніми та криптоніми на сторінках щоденника "Громадська думка" / "Рада" (1905-1914) // Вісник Київського університету. Серія журналістика. - К., 2004. - Вип. 12. - С. 13-16.

4. Кобинець А. Українська національна школа: проблеми, пошуки, дискусії на сторінках щоденника "Громадська думка" / "Рада" (1905-1914) // Образ. - К., 2005. - Вип. 6. - С. 73-79.

5. Кобинець А. Висвітлення проблем охорони здоров'я та санітарної грамотності на сторінках запорізької преси (кінець ХІХ - початок ХХ століття) // Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. та повідомл. сьомої Всеукр. наук.-теорет. конф., Л., 17-18 трав. 2002 р. / За ред. М. М. Романюка. - Л., 2002. - С. 235-239.

6. Кобинець А. Щоденник "Громадська думка"/ "Рада"(1905-1914 рр.) "кузня" журналістських кадрів // Журналістика 2004 у світлі підготовки журналістських кадрів: Тези конф. / Ін-т жур-ки КНУ ім. Т. Шевченка. - К., 2004. - С. 29-30.

7. Кобинец А. К вопросу об источнике исследования (газета "Громадська думка") // СМИ в современном мире: Тезисы конф. - СПб, 2005. - С. 327-328.

АНОТАЦІЇ

Кобинець А. В. "Громадська думка" / "Рада" (1905--1914 рр.) - перша щоденна українськомовна газета Наддніпрянської України: утвердження національної ідеї. - Рукопис. Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - журналістика. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005.

У дисертації здійснене комплексне дослідження першої українськомовної щоденної газети "Громадська думка" / "Рада", яка виходила в Києві в 1905-1914 роках, розглянуто процес становлення, розвитку та умови функціонування щоденника, дана оцінка його внеску історію національно-патріотичної преси початку ХХ століття. Проаналізовано специфіку виходу газети; охарактеризовано творчі та ідеологічні особливості на фоні суспільно-політичних та соціально-економічних процесів Наддніпрянської України зазначеного періоду. Розглянуто актуальні проблеми виживання національно-патріотичної преси в умовах підросійської України, взаємозв'язку преси і національної свідомості. У дисертації доведено, що газета "Громадська думка" / "Рада" протягом всього часу існування в інформаційному просторі Наддніпрянщини мала значний вплив на широку читацьку аудиторію, стояла на позиціях автономії України, відстоювала право на існування національних школи, культури, мови.

Ключові слова: щоденна українськомовна газета, національна ідея, жанрові та структурні особливості, псевдоніми, редакційний колектив.

Кобинец А. В. "Громадська думка" / "Рада" (1905-1914 гг.) - первая украиноязычная газета Надднепрянской Украины: утверждение национальной идеи. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 - журналистика. - Институт журналистики Киевского университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2005.

Дисертация содержит исследование условий появления, становления и развития первой ежедневной украиноязычной газеты Надднепрянской Украины "Громадська думка" / "Рада", которая выходила в Киеве в 1905--1914 гг., анализ условий сложного процесса создания ежедневника, специфики профессиональной деятельности издателей и журналистов в контексте жизнедеятельности печатного органа, характеристику его особенностей и влияние на формирование в обществе национально-патриотических настроений.