Публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність Євгена-Юлія Пеленського

Размещено на http://allbest.ru

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.01.08 - журналістика

Публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність Євгена-Юлія Пеленського

Виконала Cілевич Лілія Іванівна

Львів - 2005

Анотація

Сілевич Л.І. Публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність Євгена-Юлія Пеленського. - Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - журналістика. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2005.

У дисертації вперше у вітчизняній науці здійснено комплексне дослідження результатів багатогранної публіцистичної, наукової, бібліографічної та редакторсько-видавничої діяльності відомого українського науковця і книгознавця Євгена-Юлія Пеленського. Уперше в науковий обіг введено масив архівних джерел, завдяки яким удалося встановити особливості роботи редакцій заснованих і редагованих Є.-Ю. Пеленським часописів, стиль його редакторської співпраці з авторами, нереалізовані видавничі плани. Проаналізовано проблематико-тематичні та жанрово-стилістичні особливості його публіцистичної спадщини. Доводиться новаційність видавничих проектів та наукових розробок ученого у літературознавстві й бібліології, актуальність та цінність заснованих ним періодичних видань, їх беззаперечна роль у збереженні національних науково-культурних надбань, підтримці молодих літераторів та науковців у складних суспільно-політичних умовах існування українського населення Галичини у 30-х рр. ХХ ст. та під час Другої світової війни. Обґрунтовується необхідність широкого використання досягнень, суджень та висновків Є.-Ю. Пеленського у вітчизняних наукових дослідженнях з історії української журналістики й бібліографії, історії української літератури та літературної критики.

пеленський часопис преса публіцистичний

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Історія українського пресознавства пов'язана з тисячами імен діячів науки, культури, освіти, які, незважаючи на важкі випробування долі, увесь свій талант, зусилля, активність віддавали служінню українському друкованому слову. Однак замість пошани, захоплення, вдячної пам'яті вони внаслідок усім відомих причин понад півстоліття були приречені на забуття. Серед таких постатей, реабілітованих віднедавна, але ще повністю не пізнаних, не вивчених, не оцінених належним чином, є Євген-Юлій Пеленський - український редактор, публіцист, видавець, книгознавець, бібліограф, етнограф, педагог, дійсний член НТШ, член Історично-філологічного товариства в Празі, доцент української літератури Українського Вільного Університету, активний діяч Пласту. Одним з найменш досліджених аспектів творчого життя є його внесок у розвиток української видавничої справи. Донині повністю не досліджена діяльність Є.-Ю. Пеленського як видавця і редактора часописів, укладача бібліографій і шкільних підручників, упорядника збірників письменницьких творів тощо. Така ж ситуація і з публіцистичною спадщиною талановитого митця слова, яка розсіяна на сторінках української преси Галичини 20-30-х рр. ХХ ст. та еміграційних періодичних видань. Немає детальних описів виданих у видавництвах Є.-Ю. Пеленського окремих книг, книжкових серій, рівно ж як і не досліджені проблематика й тип цих видань.

Тому актуальним сьогодні є завдання не лише повернути в Україну ім'я Є.-Ю. Пеленського, його величезну літературознавчу, бібліографічну, педагогічну публіцистичну спадщину, а й ретельно вивчити її, заповнивши таким чином ще одну прогалину в пресо- і книговидавничому процесі. Оскільки важливим компонентом дослідження історії української журналістики є визначення ролі окремої особистості, впливу її таланту, переконань і вчинків на плин тих чи інших процесів, а також місце конкретного часопису в системі української преси певного періоду, його актуальність та доцільність, то без їхнього вивчення історія української преси буде неповною. Саме тому видавничо-редакторська, публіцистична діяльність Є.-Ю. Пеленського, історія започаткованих ним часописів “Вогні”, “Дажбог”, “Українська книга”, аналіз основних проблематико-тематичних аспектів їхніх матеріалів як окремі й досі малодосліджені фрагменти історії української преси справедливо вимагають певної уваги до себе і потребують детального наукового вивчення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, проблемами, темами. Дисертаційне дослідження є інтегральною частиною наукових проблем, що розробляються у Науково-дослідному центрі періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, кінцевим результатом роботи якого є створення національної бібліографії періодичних видань, написання фундаментальної “Історії української преси ХІХ-ХХ ст.” та видання багатотомного енциклопедичного словника “Українська журналістика в іменах”.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі переосмислення досягнень історіографії проблеми, опрацювання та введення у науковий обіг недослідженого масиву архівних джерел створити комплексне дослідження основних етапів і напрямів формування публіцистичної спадщини та редакторсько-видавничого доробку Є.-Ю. Пеленського.

Концепція наукової роботи передбачає виконання таких завдань:

- проаналізувати стан вивчення проблеми в українській історіографії, виявити й дослідити нові історичні джерела, визначити повноту її джерельної бази;

- вивчити структуру, проблемно-тематичні напрями і жанрову специфіку змістового наповнення заснованих Є.-Ю. Пеленським часописів;

- визначити основні напрями публіцистики Є.-Ю. Пеленського;

- дослідити вплив публіцистичного доробку вченого на розвиток таких вітчизняних наукових галузей, як літературознавство, бібліографія, педагогіка;

- вивчити діяльність видавництв, заснованих і очолюваних Є.-Ю. Пеленським;

- з'ясувати місце й роль Є.-Ю. Пеленського в українському пресо- і книговидавничому процесі 20-50-х рр. ХХ ст.

Об'єкт дослідження - різноаспектний публіцистичний доробок Є.-Ю. Пеленського, засновані й редаговані ним часописи (“Вогні”, “Дажбог”, “Українська книга”) та численні книжкові видання створених чи очолюваних ним видавництв.

Предмет дослідження склали особливості редакторської, видавничої, публіцистичної діяльності Є.-Ю. Пеленського, її вплив на розвиток української бібліографії, літературознавства, педагогіки, пресо- та книгознавства, системність та об'єктивність його публіцистики у відображенні культурного життя українського народу першої половини ХХ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють весь комплекс публіцистичної (1925-1956 рр.) та редакторсько-видавничої (1930-1956 рр.) діяльності Є.-Ю. Пеленського.

Методологічною основою дослідження є наукові принципи історизму, об'єктивності, комплексності та достовірності. У дослідженні застосовано такі методи: компаративістсько-історичний, порівняльно-аналітичний, системно-типологічний, жанрово-видовий, проблемно-тематичний, бібліографічно-описовий.

Наукова новизна дисертації. Уперше в історії українського журналістикознавства комплексно досліджується величезний пласт публіцистичної та редакторсько-видавничої діяльності Є.-Ю. Пеленського. Здійснено цілісне вивчення структури, змісту, жанрової специфіки та проблемно-тематичних аспектів публіцистичного доробку; узагальнено фактологічну інформацію про серійні книжкові видання, які він видавав, друкарні й видавництва, які він засновував. З'ясовано вплив науково-публіцистичного доробку вченого на розвиток національного літературознавства й бібліології та розвиток культурного життя на західноукраїнських землях (як у міжвоєнний період, так і в роки Другої світової війни) й в еміграційному середовищі. А також визначено місце заснованих ним часописів у системі української преси того часу й з'ясовано вплив очолюваних ним видавництв на розвиток українського друкарства. Дисертант вперше вивчила, проаналізувала й залучила до наукового обігу значний масив архівних матеріалів, завдяки яким удалося відтворити цілісну картину наукової і журналістської творчості Є.-Ю. Пеленського та його редакторсько-видавничої діяльності.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що опрацьований та узагальнений фактологічний матеріал, основні теоретичні положення й висновки можуть бути використані при вивченні історії й теорії української журналістики, літературознавства, бібліографії, педагогіки, видавничої справи, а також для написання узагальнюючих праць з цих наукових дисциплін. Матеріали дисертації можуть бути використані для підготовки відповідних спецкурсів і спецсемінарів у вищих та середніх навчальних закладах; для розширення тематики досліджень науковців, зокрема істориків, філологів, журналістів, об'єктом зацікавлення яких є українська періодика минулого, а також при створенні навчально-методичних посібників з вказаних дисциплін.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, об'єкт, предмет, хронологічні межі дисертації, наукові принципи та методи дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, аргументовано її наукову новизну та практичне значення отриманих результатів і пропонованих висновків, відзначено особистий внесок здобувача й апробацію наукового пошуку.

У першому розділі “Історіографія та джерела”, який складається із двох підрозділів, аналізується стан наукової розробки проблеми у контексті історіографії української журналістики та характеризується джерельна база дослідження.

Вагомий внесок Є.-Ю. Пеленського як видавця, редактора й публіциста у розбудову системи української преси 20-50-х рр. ХХ ст. є складовою історії української журналістики, що вимагає подачі загального огляду історіографії національної журналістської науки. Цьому питанню присвячено підрозділ 1.1 “Історіографія проблеми”.

Перші спроби наукового вивчення історії вітчизняної преси й публіцистики в Україні були зроблені ще наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. й пов'язані з іменами І. Франка, О. Маковея, Б. Грінченка. Значного розвитку історіографія української журналістики набула у міжвоєнне двадцятиліття. У цей час з'явилася низка донині науково вартісних напрацювань про проблеми становлення й розвитку української преси, її бібліографічні дослідження таких авторів, як: В. Ігнатієнко, І. Кревецький, В. Міяковський, Р. Лукань, І. Брик, С. Дністрянський, В. Бачинський.

З радянських видань не втратили фактологічної цінності наукові розвідки з історії української преси М. Бернштейна, В. Дмитрука, Ф. Погребенника, М. Федченка, М. Нечиталюка, О. Дея, Я. Дашкевича, М. Олексюка, Й. Цьоха. Водночас над вивченням історії української журналістики працювали й українські науковці з діаспори, як-от: А. Животко, Ю. Тернопільський, М. Боровик, Ю. Власт, І. Назарук, С. Наріжний, Д. Дорошенко, М. Марунчак, О. Залізняк, напрацювання яких завдяки насиченості фактологічними матеріалами дають змогу сучасним пресознавцям відтворити об'єктивну історико-функціональну характеристику української преси минулого.

Із становленням державної незалежності України у 90-х рр. ХХ ст. розвивалася логічна тенденція до стирання граней поміж вітчизняним та діаспорним пресознавством і вироблення єдиної концепції історії української журналістики. Сьогодні українська преса стала об'єктом монографічних та колективних досліджень, які містять чимало цінних фактів про українську періодику загалом, про регіональні видання, часописи певного напряму, присвячені дослідженню місця й ролі преси у суспільно-політичному житті нації, розкривають творчість конкретних діячів газетно-журнального чи книговидавничого процесу. З дотриманням нових концептуальних та методологічних засад до висвітлення цих проблем підійшли В. Качкан, І. Крупський, В. Лизанчук, І. Матяш, І. Михайлин, О. Мукомела, М. Нечиталюк, І. Павлюк, М. Присяжний, М. Романюк, Н. Сидоренко, Л. Сніцарчук, М. Тимошик, Б. Черняков та ін.

Уперше історичний підхід до аналізу науково-публіцистичного доробку (налічує близько 250 праць у галузях вітчизняного літературознавства, бібліографії, краєзнавства та педагогіки), пресо- і книговидавничої діяльності Є.-Ю. Пеленського застосовано колективом науковців Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, який 1994 р. видав збірник аналітико-оглядових статей відомих українських громадсько-політичних діячів, рідних, друзів й колег ученого і журналіста (І. Пеленської, Я. Падоха, А. Курдидика, З. Книша, В. Дорошенка та ін.). Однак матеріали цього збірника неповні і дещо взаємосуперечливо трактують певні події, факти й не дають повного уявлення про весь обсяг різнобічних журналістських зацікавлень Є.-Ю. Пеленського.

Відзначимо також біобібліографічні розвідки В. Качкана й Н. Лисенко, які проливають світло на організацію Є.-Ю. Пеленським редакційного процесу, його стосунки з авторами, переважно тими, що публікувалися у часописах “Вогні” і “Дажбог”, а також розкривають маловідомі факти з його життя.

Змістові особливості заснованих і редагованих Є.-Ю. Пеленським часописів “Дажбог” і “Українська книга” аналізували І. Мазур та М. Бутрин, історію створення, особливості функціонування й проблематико-тематичні напрями газети “Краківські вісті” (у створенні якої вчений брав участь і був одним із її співробітників) досліджували Т. Борисенко й К. Курилишин, науково-публіцистичний доробок вченого з питань історії української літератури та літературної критики вивчали І. Пеленська та М. Ільницький. Окремі ж відомості про наукову, публіцистичну та редакторсько-видавничу діяльність Є.-Ю. Пеленського у Кракові та Німеччині подано в монографічних дослідженнях Н. Антонюк і Н. Сидоренко, наукових розвідках Л. Головатої та О. Луцького.

Цінним для роботи є тритомне історико-бібліографічне дослідження “Українські часописи Львова 1848-1939 рр.”, підготовлене Науково-дослідним центром періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, яке містить анотовані описи заснованих і редагованих Є.-Ю. Пеленським часописів “Вогні”, “Дажбог” й “Українська книга”.

Опрацьований матеріал дозволив дійти висновку, що в українській історіографії з досліджуваної теми хоча і є певний масив наукових розвідок, дотичних до різних аспектів проблеми, але вони не охоплюють її у повному обсязі, а мають доволі обмежений, фрагментарний характер.

З метою доповнення, розкриття невідомих чи належним чином не відображених в історичній літературі фактів життєпису, публіцистичної, редакторської та видавничої діяльності Є.-Ю. Пеленського дисертаційне дослідження опирається насамперед на архівістику й опубліковані документи й матеріали, мемуарну літературу, пресу й публіцистику 20-50-х рр. ХХ ст., багату творчу спадщину Є.-Ю. Пеленського, наукові праці про осіб, із якими він співробітничав. Розкриттю масиву цих матеріалів присвячено підрозділ 1.2 “Джерельна база дослідження”.

Найбільшу групу архівних документів (890 аркушів), які зберігаються у фондах відділу рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника, утворює епістолярна спадщина за 1922-1939 рр. (ф. 232) колег, співробітників, однодумців, друзів ученого. Проаналізовані листи Б.-І. Антонича, К. Гриневичевої, Є. Грицака, Д. Донцова, Д. Дорошенка, А. Животка, Р. Завадовича, П. Зленка, П. Ісаїва, Н. Королеви, А. Курдидика, Ю. Липи, Є. Маланюка, К. Малицької, Л. Мосендза, І. Огієнка, С. Охримовича, У. Самчука, С. Смаль-Стоцького, О. Теліги, І. Филипчака, І. Чолгана та ін. дозволили з'ясувати характер взаємин видавця-редактора з адресатами, встановити рівень популярності його видавничих проектів, віднайти достовірні причини успіхів, тих чи інших невдач.

Для написання роботи були опрацьовані архівні фонди М. Возняка (ф. 422), Б.-І. Антонича (ф. 10) та Д. Дорошенка (ф. 238), які висвітлюють деякі факти із життя, наукової (зокрема співпраця з НТШ) та редакторсько-видавничої роботи Є.-Ю. Пеленського.

У роботі використано також збірки української періодики Львова і Кракова (часописи: “Батьківщина”, “Молоде життя”, “Вогні”, “Дажбог”, “Українська книга”, “Дзвони”, “Новий час”, “Вістник”, “Краківські вісті”, “Життя і знання”, “Сьогочасне й минуле”, “Обрії”), які якнайповніше представлені у фондах відділу україніки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

Використані для написання роботи архівні та друковані джерела дозволили крок за кроком відтворити особливості видавничої та редакторської діяльності Є.-Ю. Пеленського, одним із елементів якої була робота з авторами. Водночас завдяки цим матеріалам вдалося простежити певні взаємини в українських літературно-мистецьких колах Галичини та в еміграції 30-50-х рр. ХХ ст., реставрувати реальні умови функціонування і з'ясувати засоби популяризації, просування на ринок заснованих Є.-Ю. Пеленським часописів й книжкових видань, які виходили у його видавництвах, а також дослідити основні принципи журналістської діяльності науковця, особливості стилю і проблематико-тематичну специфіку його науково-публіцистичного доробку.

У другому розділі “Майстерність публіцистичного тексту Є.-Ю. Пеленського: проблематика, жанрово-стилістичні особливості”, який складається із трьох підрозділів, проаналізовано весь комплекс публіцистичної спадщини вченого, окреслено основні проблематико-тематичні напрями та жанрово-стилістичні особливості його газетно-журнального доробку.

У багатій публіцистичній спадщині Є.-Ю. Пеленського, яку віднаходимо у понад 30 українських періодичних виданнях, що впродовж 20-30-х рр. ХХ ст. виходили у Галичині, а у 40-50-х рр. - як на теренах краю, так і у Польщі, Німеччині, США, Австралії, найвагоміше місце посідають дослідження з питань розвитку української літератури, мови, книго- та пресознавства, музейництва, бібліографії, педагогіки.

Літературознавчий науково-публіцистичний доробок науковця, який аналізується у підрозділі 2.1 “Новаторство літературознавчої публіцистики”, налічує понад 130 проблемних, аналітичних, оглядових і критичних статей, 12 окремих книжкових видань і 24 видання творів українських письменників, що вийшли за його редакцією і з передмовою, понад 20 рецензій на творчість українських письменників й українські літературно-мистецькі періодичні видання. У цій кількісно найбільшій групі творчих напрацювань вченого-публіциста виокремлюємо два періоди:

1) 1928 р. - до вересня 1939 р. У цей час відбувається розкриття хисту Є.-Ю. Пеленського як науковця-філолога, критика, публіциста. Серед опублікованих літературознавчих напрацювань переважають газетно-журнальні матеріали, які з зростанням досвіду автора набували характеру наукової публіцистики;

2) кінець 1939 р. - 1956 р. У цей період у друкованих працях ученого (в основному ґрунтовні наукові розвідки, які видавалися окремими брошурами або книжками, передмови до упорядкованих науковцем чи за його сприяння й редагування збірок вибраних творів українських письменників) відзначаємо перевагу наукового стилю.

На основі проблематики літературознавчу публіцистику науковця поділяємо на дві групи:

1) матеріали з історії української літератури (біобібліографічні та літературознавчі аналітичні розвідки про П. Білецького, Г. Квітку-Основ'яненка, М. Коцюбинського, О. Маковея, І. Франка, М. Шашкевича, Т. Шевченка та ін.),

2) літературно-критична публіцистика (портретні нариси про О. Влизька, Д. Загула, М. Зерова, М. Івченка, П. Карманського, Б. Лепкого, Н. Лівицьку-Холодну, Є. Маланюка, Л. Мосендза, О. Ольжича, В. Підмогильного, В. Стефаника, П. Тичину, З. Тулуб, М. Хвильового, С. Черкасенка та ін., аналітичні та оглядові статті, замітки, рецензії, відгуки, огляди, нариси про їхню творчість).

Є.-Ю. Пеленський аналізував письменницькі стилі, зокрема особливості системи виражальних засобів й композиції у творах красного письменства провідних митців художнього слова, визначав їхню роль і місце в українській літературі, вплив світогляду на творчість, акцентував на яскравих, найбільш цінних, з мистецького погляду, взірцях письменницької майстерності, зокрема й на злободенних за проблематико-тематичним спрямуванням творах. Одним із перших він видав комплексне дослідження українського письменства 30-х рр. ХХ ст. й понад 20 різножанрових газетно-журнальних публікацій про життя, зацікавлення, творчі напрацювання Т.Г. Шевченка, які згодом вийшли друком окремою книгою “Шевченко-клясик 1855-1861” (Львів; Краків, 1942).

Окремо слід відзначити особливості літературознавчої публіцистики вченого, друкованої у редагованих ним часописах: у “Новому часі” домінують портретні нариси й оглядові матеріали про сучасних йому українських письменників переважно Наддніпрянщини, в “Дажбозі” переважають рецензії, в “Українській книзі” - розвідки на теми історії української літератури, зокрема шевченкіана. Таким чином, літературознавчі дослідження Є.-Ю. Пеленського, незважаючи на значною мірою популярний виклад, є цінним матеріалом для дослідників історії української літературної критики.

У науково-публіцистичному доробку Є.-Ю. Пеленського віднаходимо праці у таких галузях бібліології, як бібліографія, пресознавство, історія й організація друкарської справи, розвідки на теми культурно-громадського значення книжки, проблеми її реєстрації, аналізу та зберігання, визначення ролі друкованого слова у національному відродженні українського народу та збереженні його самобутності. Творча спадщина науковця зазначених проблемно-тематичних напрямів аналізується у підрозділі 2.2 “Книгознавча тематика творчого доробку вченого”.

Багату бібліографічну спадщину Є.-Ю. Пеленського аж ніяк не можна розцінювати як публіцистику у класичному трактуванні цього терміна. Але, зважаючи на те, що левова частка його бібліографічних праць вперше доходила до читача на газетно-журнальних сторінках, у контексті нашого дослідження розцінюємо ці праці не лише як фундаментальний внесок науковця-журналіста у розвиток вітчизняної бібліографії чи тих галузей знання, яких стосуються бібліографовані твори, а до певної міри й як внесок у розвиток української книгознавчої преси.

Є.-Ю. Пеленський належить до новаторів у галузі вітчизняної бібліографії вищого ступеня, бібліографії бібліографії і документації українського минулого. Він першим упорядкував і видав бібліографію україніки західноєвропейськими мовами, бібліографію шевченківської бібліографії, бібліографію української мовознавчої бібліографії, бібліографію українського друкарства й книгознавства, бібліографію української бібліотекознавчої літератури, а також бібліографію творчого доробку Б. Лепкого, Марка Черемшини, М. Шашкевича, перекладів і переспівів Овідія українською мовою, бібліографію власних праць, а спільно із З. Кузелею - М. Левитського та І. Нечуя-Левицького. Водночас Є.-Ю. Пеленський одним із перших порушив питання про необхідність опрацювання і вивчення бібліографії українських стародруків й висунув ідею про потребу упорядкування бібліографічного покажчика української літератури про паломництва до Єрусалима.

Загалом Є.-Ю. Пеленський написав 27 ґрунтовних статей та значну кількість інформаційних матеріалів бібліологічної тематики.

Пресознавча публіцистика Є.-Ю. Пеленського містить цінні відомості до історії українського журналістикознавства. З-поміж них необхідно відзначити науково-популярні розвідки “Українська преса до світової війни” й “Українська преса в повоєнних роках”, у яких автор, подаючи кількісні та якісні характеристики видань, аналізував процес становлення української преси за періодами, та історико-бібліографічну розвідку “Украинская Литературная Лhтопись”. Перший український книгознавчий журнал (1856-1860)”. Не менш інформативно важливими для українського пресознавства є спогади Є.-Ю. Пеленського “Перед двома роками”, у яких відтворено процес створення й функціонування “Краківських вістей” та інших українських часописів у Генеральній Губернії.

Аналіз творчості публіциста дає підстави твердити, що в його журналістському полі зору постійно перебували освіта, пізнання рідного краю, звичаї, мова й культура рідного народу та світові культурні надбання. Ця проблема досліджується у підрозділі 2.3 “Єдність проблематики у тематичній поліаспектності публікацій Є.-Ю. Пеленського”.

У творчому спадку науковця виділяємо низку різножанрових тематичних груп:

1) газетно-журнальні публікації (в основному на сторінках часописів “Молоде життя” та “Вогні”) та книжкові видання про Пласт і його розбудову;

2) туристико-краєзнавчі нариси й популярні розвідки в пресі до історії українського мандрівництва й про роль туристичних походів рідним краєм у вихованні патріотизму;

3) статті соціальної тематики, у яких автор крізь призму аналізу творчості літераторів подавав огляд тогочасного суспільно-політичного становища українців у Польській та Радянській державах;

4) проблемні статті музейницької тематики - історія становлення і розвитку, діяльність, огляд експонатів Національного музею у Львові, про те, як збирати і зберігати пам'ятки старовини, оглядові статті до історії національного малярства;

5) науково-публіцистичні розвідки на теми народної творчості та етнографії - здебільшого про особливості ведення наукової роботи у зазначеному напрямі на західноукраїнських землях й вплив цих досліджень на піднесення національного відродження;

6) біобібліографічні розвідки про визначних діячів української науки і культури (О. Потебня, М. Грушевський, І. Франко);

7) науково-публіцистичні розвідки мовознавчої тематики - про очищення літературної мови від діалектизмів, впливів польської та російської мов, уніфікування мовних особливостей галичан і наддніпрянців, проблеми стилю літературної мови у творчості українських письменників, реєстр і аналіз мовознавчих досліджень інших авторів;

8) газетно-журнальні статті про проблеми українського шкільництва 30-х рр. ХХ ст., завдання і роль товариства “Учительська громада” в обороні прав вчителів, проблеми створення й завдання організаційного часопису “Українська школа” й видання навчальної та довідкової літератури українською мовою, а також про посібники і підручники для українських школярів.

Таким чином, публіцистична спадщина Є.-Ю. Пеленського була спрямована винятково на збереження, примноження і популяризацію культурних досягнень українського народу, для його просвіти, пропаганди ідеї самобутності нації та її права на власну державність, на самодостатнє вільне життя.

У третьому розділі “Редакторсько-видавнича спадщина Є.-Ю. Пеленського”, який складається із двох підрозділів, проаналізовано видавничу діяльність та редакторський доробок вченого у 30-х рр. ХХ ст. у Львові, під час Другої світової війни у Кракові та в умовах вимушеної повоєнної еміграції у Німеччині й Австралії.

Інтенсивна праця Є.-Ю. Пеленського у редакторсько-видавничій галузі, яка розпочалася по закінченню Львівського університету, зокрема, заснування, видавання та редагування часописів “Вогні” (1931-1939), “Дажбог” (1932-1935) й “Українська книга” (1937-1941), - невід'ємний етап розвитку української преси, бібліографії й книгознавства, а також вагомий елемент українського літературного процесу 30-х рр. ХХ ст. Тому підрозділ 3.1 “Специфіка редагування Є.-Ю. Пеленським періодичних видань” присвячено аналізу пресовидавничої діяльності вченого.

Журнал “Вогні” (1931-1939) став першою спробою Є.-Ю. Пеленського самостійно видавати журнал, завдяки якому стала можливою популяризація ідеології, світоглядних позицій забороненого польськими законодавцями Пласту. Прийшовши на зміну “Молодому життю”, журнал “Вогні” на початку 30-х рр. ХХ ст. був єдиним у Галичині українським часописом такого типу. Красномовним фактом актуальності видання є те, що журнал, користуючись широкою популярністю серед читачів, проіснував до вересня 1939 р. І це незважаючи на тогочасну тенденцію “короткотривалості” української преси через важкі матеріальні та соціально-політичні умови функціонування. Літературно-мистецький місячник “Дажбог” (1932-1935) і науково-популярний бібліологічний журнал “Українська книга” (1937-1941) були вирішальними чинниками відродження й розбудови національної культури у 30-х рр. ХХ ст.

У підрозділі проаналізовано особисті здобутки Є.-Ю. Пеленського на редакторському поприщі в заснованих ним часописах у контексті організації роботи редакційних колегій, формування редакційних портфелів, взаємозв'язків редактор - автор, редактор - читач, редактор - видавець; доведено, що він досконало володів усіма тонкощами редагування, умів віднайти оптимальні структури видань, сформувати повновартісний зміст, залучити добірне коло авторів, чий світогляд відповідав спрямуванню його часописів, відбирав інформацію, вміщуючи на сторінках видань лише ту, яка відповідала його власним політико-культурницьким, науковим, фаховим поглядам, продумано компонував матеріали. Важко переоцінити роль заснованих видавцем-редактором журналів “Вогні”, “Дажбог” й “Українська книга” у вихованні культури читання, прилученні до повноцінного духовного життя через любов до книги, пропагуванні національних традицій книговидання.

Є.-Ю. Пеленський упродовж 30-50-х рр. ХХ ст. зініціював і втілив у життя низку новаторських видавничих проектів, які реалізовувалися у заснованих ним же видавництвах. Аналіз цього аспекту здійснено у підрозділі 3.2 “Видавнича діяльність Є.-Ю. Пеленського”. Найпліднішим із них є видавнича кооператива “Вогні”. Тут видавалися часописи “Вогні” й “Дажбог” та низка книжкових серій, які уміщували як науково-популярну, так і белетристичну літературу. Серед них: “Бібліотека “Вогнів”, “Бібліотека “Дажбога”, “Українська бібліотека”, “Книгознавчі записки”, “Українська книгознавча бібліотека”, “Літературна бібліотека” (дві останні були відновлені у 40-х рр.). Особливістю виданих Є.-Ю. Пеленським понад 200 книг, продовжуваних видань, серій, “бібліотек” були політична незаангажованість, науковість змісту, популярність, доступність пересічному читачеві викладу, нормованість мовного та стилістичного аспектів, художнього оформлення.

Одним із ефективних засобів популяризації національних науково-літературних досягнень Пеленський-видавець вважав серійні книжкові видання. Він самостійно здійснював їх наукове редагування, зокрема, це стосується матеріалів, надрукованих у серії “Українська книгознавча бібліотека”, яка продовжувалася й у роки Другої світової війни - під час співпраці Є.-Ю. Пеленського з “Українським видавництвом” й діяльністю приватного видавництва “Бистриця”. Загалом світ побачило 10 випусків цієї серії, а значна частина розвідок була передруками опублікованих на сторінках журналу “Українська книга” досліджень.

Упродовж років активної видавничої діяльності (поділяємо на три періоди:

1) львівський (довоєнний);

2) краківський (воєнний);

3) еміграційний (повоєнний) Є.-Ю. Пеленським було випущено у світ чимало текстів українських письменників із науковим апаратом, що надавало їм і зберігає досі особливу наукову цінність. Серед них слід згадати повне видання творів Марка Черемшини (у трьох томах), яке побачило світ у Львові 1937 р. Подібним чином видав Є.-Ю. Пеленський твори Остапа Вишні, Івана Величковського, антологію української поезії 30-х рр. ХХ ст.

Видавнича діяльність Є.-Ю. Пеленського під час Другої світової війни та у роки німецької й австралійської еміграції яскраво свідчить про його уміння працювати в найскладніших умовах та розуміння необхідності популяризації рідного слова. Ще на початку 40-х рр. ХХ ст. він належав до співзасновників і був першим директором, а згодом позаштатним співробітником, радником “Українського видавництва” УЦК у Кракові-Львові. Заснування приватного видавництва “Бистриця” давало можливість Є.-Ю. Пеленському реалізовувати власні проекти - більше уваги зосереджувати на популяризації творів українського красного письменства та літературознавчих працях. Його передмови до видань серії “Літературна бібліотека” (упродовж короткого часу вийшло вісім книжок - як правило, збірки творів українських письменників, народної пісенної творчості з передмовами, коментарями видавця), пояснення опублікованих текстів є цінним набутком як історії української літератури, так і її теорії. Окрім того, у роки Другої світової війни Пеленський, продовжуючи працювати як педагог, методист, науковець і публіцист, зініціював та видав низку українських книг найширшої тематики - від шкільних підручників і дитячих книжок до наукових розвідок. Причиною таких змін стали воєнна розруха, еміграція, які призвели до перегляду видавцем пріоритетних позицій щодо першонеобхідності книжкової продукції, до якої, на його думку, мали з огляду на той час належати шкільні підручники й видання для дітей.

Висновки

Зокрема, підкреслюється, що комплексне осмислення історії української преси вимагає введення в історико-журналістський контекст імен, які досі не здобули належного вивчення, й доводиться, що цілісна історія української журналістики неможлива без постаті справжнього велетня національного відродження першої половини ХХ ст. Євгена-Юлія Осиповича Пеленського, який залишив для нащадків новаторські знахідки в різних царинах науково-культурного життя.

Огляд історіографії української журналістики дає підстави твердити, що жодного ґрунтовного наукового напрацювання, за винятком наукових розвідок автора дисертації, в якому можна було б знайти відповіді на чимало запитань, пов'язаних із видавничо-редакторською та публіцистичною діяльністю Є.-Ю. Пеленського, донині немає. Відсутні також і розвідки, які розцінювали б його творчу спадщину як складову історії української журналістики.

Завдяки опрацьованим архівним та друкованим джерелам удалося простежити певні взаємини в українських літературно-мистецьких колах Галичини та еміграції 30-х рр. ХХ ст., реставрувати реальні умови функціонування і з'ясувати засоби популяризації, просування на ринок заснованих видатним діячем національної філологічної науки і культури часописів, книжкових видань, які виходили у його видавництвах.

Багатогранна, різнотемна науково-публіцистична творчість Є.-Ю. Пеленського, яка налічує десятки книг і сотні наукових розвідок, науково-популярних статей, газетно-журнальних матеріалів коротких жанрів, спрямована на збереження, популяризацію і примноження культурних надбань українського народу, виконуючи у першу чергу просвітницьку і популяризаторську місії. Аналіз газетно-журнальних текстів науковця-редактора-видавця дозволив спостерегти і відзначити особливості стилю й архітектоніки його публіцистичної спадщини.

Водночас Є.-Ю. Пеленський був талановитим завбачливим видавцем-підприємцем, що приносило успіх заснованим ним часописам, робило його пресові проекти не лише широко популярними, а й, незважаючи на підцензурне функціонування, довготривалими. Часописам Пеленського притаманні оптимальна структура, повновартісні, до деталей продумані зміст і форма, добірне коло співробітників (зумів залучити до співпраці низку авторитетних у тогочасній українській філологічній науці імен), особливості співпраці редакції і читачів.

Упродовж неповних десяти років Є.-Ю. Пеленський був головним ініціатором й організатором низки видавничих проектів, поставивши справу так, що вони, незважаючи на численні перепони як матеріального, так і соціально-політичного характеру, були реалізовані. Найуспішніший з них - видавнича кооператива “Вогні” та її продукція - часописи “Вогні” й “Дажбог”, книжкові серії науково-популярної та белетристичної літератури: “Бібліотека “Вогнів”, “Бібліотека “Дажбога”, “Українська бібліотека”, “Книгознавчі записки”, “Українська книгознавча бібліотека”, “Літературна бібліотека”.

Робота “Українського видавництва” (Краків; Львів) - найпотужнішого у 40-х рр. ХХ ст. українського пресо- та книговидавничого центру з універсальним репертуаром (від популярних видань до наукових розвідок, монографій і бібліографій), співзасновником, директором, а з часом радником і співредактором книжкових видань якого він був, - яскраво свідчить про його уміння працювати в найскладніших умовах та розуміння необхідності популяризації рідного слова. Заснування ж приватного видавництва “Бистриця” давало можливість Є.-Ю. Пеленському реалізовувати власні проекти - більше уваги зосереджувати на популяризації творів українського красного письменства та літературознавчих працях.

Досвід редакторсько-видавничої та науково-публіцистичної творчості Є.-Ю. Пеленського - взірець подвижницької праці науковця-популяризатора на ниві українського пресо- і книгознавства, літературознавства, видавничої справи тощо. Засвоюючи уроки Євгена-Юлія Пеленського та інших видатних представників української етнокультури, сучасні вітчизняні науковці, публіцисти, видавці і редактори мають змогу підвищувати свою теоретико-методологічну компетентність і майстерність, віднаходити ефективні шляхи донесення до широкого читацького загалу науково вартісної та популярної інформації.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Із редакторсько-видавничого досвіду Євгена-Юлія Пеленського (за архівами та раритетами) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / Ред. кол.: М.М. Романюк (відп. ред.) та ін. - Львів, 2003. - Вип. 11. - С. 749-763.

2. Журнал “Дажбог” (Львів, 1932-1935 рр.) як етап видавничо-редакторської діяльності Є.-Ю. Пеленського // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / Ред. кол.: М.М. Романюк (від. ред.) та ін. - Львів, 2004. - Вип. 12. - С. 441-459.

3. Літературознавчі студії Є.-Ю. Пеленського на сторінках української галицької періодики // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / Ред. кол.: М.М. Романюк (відп. ред.) та ін. - Львів, 2005. - Вип. 13. - С. 349-363.

4. Творчий внесок Євгена Пеленського в діяльність часопису “Новий час” (Львів, 1930-1936 рр.) // Вісник Київського міжнародного університету. - К., 2004. - Вип. 3. - С. 147-156.

5. Є.-Ю. Пеленський і “Вогні” (Львів, 1931-1939) - сторінки історії української преси // Українська журналістика в контексті доби: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, 23-24 вересня 2004 р., м. Львів / За ред. С. Костя. - Львів, 2004. - С. 152-157.

6. Публіцистика Євгена Пеленського // Українська періодика: історія і сучасність: Доповіді та повідомлення восьмої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, Львів, 24-26 жовтня 2003 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики; За ред. М.М. Романюка. - Львів, 2003. - С. 895-901.

Размещено на Allbest.ru