Сучасна українська портретистика: жанрова диференціація і поетика

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.08 - журналістика

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПОРТРЕТИСТИКА: ЖАНРОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ І ПОЕТИКА

Виконала Воронова Мальвіна Юріївна

КИЇВ - 2006

АНОТАЦІЯ

Воронова Мальвіна Юріївна. Сучасна українська портретистика: жанрова диференціація і поетика. -- Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 -- журналістика. -- Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. -- Київ, 2006.

У дисертації здійснено комплексний аналіз сучасного жанру публіцистичного портрета, висунуто і доведено гіпотезу функціональної незалежності, методологічної і поетикової самодостатності жанру. Історико-порівняльний метод існуючих портретних зразків дозволив сформувати загальну концепцію жанру і сформулювати його особливу роль у формуванні естетичної думки та створенні історичної пам'яті в іменах.

Системно-типологічний метод дозволив виділити концепт жанру «об'єкт -- мета» і на його основі диференціювати різновиди публіцистичних портретів у однорідні типологічні ряди. Дисертація також містить аналіз еклектичної, імпровізаційної, феноменальної за своєю інтелектуальною розкутістю природи публіцистичного портрета.

портрет публіцистичний видання

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасних журналістикознавчих дослідженнях портрету відмовлено у самостійності, дослідники, відносячи його в ряд нарисової групи, яка фактично зникла зі шпальт видань, позбавляють цей жанр функціональної незалежності і поетичної самобутності, хоча він є одним із найдавніших жанрів в історії публіцистики і одним із найбільш розповсюджених і популярних жанрів сучасності. За своїм функціональним діапазоном портрет є унікальним жанром: від біографічного інформування про особистість -- до осягнення її духовної сутності та виділення індивідуальної домінанти; портрет виконує інформаційну, політико-пропагандистську, просвітницьку, естетичну та креативну функції. Жанр характеризується стійким об'єктом зображення, який обумовлює всі портретні різновиди і, водночас об'єднує їх у цілісне текстове утворення із характерною структурою, сформованою концепцією та аутентичними характеристиками, індивідуалізуючи, сприяє гуманізації публіцистики, яка дедалі більше стає жорстко інформаційною, уніфікованою і антигуманістичною.

Фактичне, дійсне, буквально матеріальне існування жанру портрета на шпальтах ЗМІ є вже достатньою підставою для його дослідження з метою вивчення його функціональних і текстотворчих особливостей, незважаючи навіть на присутність чи відсутність теоретичних досліджень з даної проблеми. Сам процес портретування настільки багатовимірний, а різновиди портретів -- настільки розмаїті, що дослідження жанру, будь-якого аспекту типології чи поетики є вмотивовано необхідним і доцільним.

Крім того, жанр портрета не є новим, він має свій генезис і сформовані аутентичні характеристики. Існує незаперечна теоретична необхідність дослідження публіцистичного портрета, який ще жодного разу в історії і теорії публіцистики не розглядався як особливе текстове утворення, тоді як в інших формах мистецтва він давно займає обґрунтовані незалежні позиції. У сучасних жанрових концепціях дослідники відносять портрет до нарисової групи, наслідуючи радянську традицію, скоріше, за звичкою, а не за практичним досвідом. Це стосується і вітчизняних робіт, наприклад: «Журналистика и журналисты» В. Моїсеєва , «Основи журналістики» І. Михайлина і зарубіжних досліджень: «Жанры периодической печати» О. Тертичного, «Очерк: теория и методология жанра» М.Л. Кіма. Не заперечуючи вагомий внесок радянського журналістикознавства в теорію та історію вітчизняної журналістики, все ж не можна погодитися з тим, що нарис залишився достоту таким, яким він був за радянські часи, і що портрет, як і раніше, має винятково нарисову форму. Принаймні, аналітичний метод в політичному і літературно-критичному портреті свідчить про існування відмінних від нарисових портретних зразків.

Упродовж останніх десяти років цей жанр у ЗМІ значним чином еволюціонував і змінив своє місце в системі жанрів, вийшовши на перші позиції серед рейтингових жанрів, таких як: стаття, інтерв'ю та рецензія.

Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена сучасним «спалахом» цього жанру, але разом з тим пов'язана з мотивами позачасовими, самою теоретичною необхідністю розроблення цілісної концепції жанру, який має тривалу історію, не маючи при цьому теоретичної основи.

Комплексне системне дослідження портрета відсутнє. У тих небагатьох теоретичних роботах, які дотичні до окресленої теми, портрет розглядався як елемент художнього тексту (Б. Галанов «Искусство портрета»), як необхідний результат (наслідок) біографічної розповіді (Д. Жуков «Биография биографии»), як естетична категорія (М. Андронікова «Об искусстве портрета»). У тих дослідженнях, де портрет розглядався як жанр, відсутній узагальнюючий погляд, який би об'єднував всі типи портретів і всі етапи процесу портретування. Окремі дослідження присвячені літературному портретові, що належить до жанрів літературної критики: І. Велієв «Литературный портрет: его функция и типология», Ф. Білецький «Жанрові форми літературної критики». В інших роботах портрет розглядається як вид нарису: Т. Беневоленська «Портрет современника: очерк в газете.», Г.Колосов «Поэтика очерка», М.Стюфляєва «Человек в публицистике». Немає жодного дослідження, в якому б усі типи портрета, представлені у ЗМІ, були вивчені з метою виявлення характерних ознак жанру в цілому (жанроутворюючих факторів), класифікації портретних типів (у тім числі їх залежності від стилістики видання), методів і засобів творення жанру (поетики). Необхідність такого дослідження є очевидною.

У ході дослідження було виявлено серйозну проблему єдності термінології. Оскільки портретом називають:

1) опис зовнішності людини,

2) образ у художньому творі,

3) зображення людини у мистецтві,

4) публіцистичний жанр -- суперечки навколо терміну та його змісту серед дослідників не вщухають.

Для термінологічної єдності необхідно наполягати на універсальності процесу портретування. Досліджуючи окремо літературні, соціальні, мистецькі, історичні, професійні портрети, варто наголосити, що всі портрети є проявом одного явища -- зображення (відтворення різними засобами) людини. За будь-якими способами портретування залишається постійним об'єкт -- людина; і постійна мета -- відтворення людини в найхарактерніших її рисах. Відтак, з філологічної точки зору «портрет» є багатозначним словом з корінним, первинним, основним значенням. Ця багатозначність є водночас і першим свідченням багатомірності явища.

У сучасних жанрових дослідженнях портрета недостатньо вивчене взаємопроникнення і кордони жанрів, таких як: портрет - нарис, портрет - біографія, портрет - інтерв'ю, портрет - стаття. Для теорії портрета конче необхідно визначити стрижень жанру, що виділило б його з-поміж інших жанрів як окрему, самобутню форму. Сучасні портрети свідчать про гнучкість жанру, який легко адаптує елементи інших форм, пристосовуючи їх для реалізації своєї мети. Проблема домінування і адаптації в жанрі портрета також перебуває в площині основних теоретичних завдань цієї наукової роботи.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з окреслених теоретичних і практичних потреб, мета роботи полягає у доведенні гіпотези незалежності портрета в системі публіцистичних жанрів та у диференціюванні портретних видів. Відповідно до поставленої мети, завдання дисертаційного дослідження полягає в наступному: з'ясувати концепт жанру; сформулювати визначення жанру; розробити класифікацію жанру портрета; розмежувати портрет і різні дотичні до нього жанри; дослідити методи і засоби творення кожного окремого портретного типу, композиційні і стилістичні особливості; розробити на основі досліджених композиційно-змістових блоків схеми жанру для практичного вжитку.

Предметом вивчення є жанр портрета в періодиці (тексти різноманітних ЗМІ) та окремі портретні збірники і портрети-книги.

Об'єктом вивчення є сам процес портретування (зображення, відтворення, характеризування) засобом слова; філософське сходження зображення до психологічно-естетичного процесу пізнання людини.

Джерельною базою цієї наукової роботи є:

1. ЗМІ за період 1995 -2005 рр. (деякі зразки належать до більш раннього періоду, вони використані з метою унаочнення тенденції, методу чи прийому, вони є генезисною ілюстрацією). З метою виявлення портретних зразків було досліджено газети: «Дзеркало тижня», «День», «Киевский телеграф», газета «2000», «Коммерсант», «Столичные новости», «Українське слово», «Україна молода», «Сегодня», «Вечерние вести», «Киевские ведомости», «Галицькі контракти»; «Літературна Україна», журнали: «ПІК», «Корреспондент», «Експерт», «Україна», «Публичные люди», «Дніпро», «Вітчизна», «Дивослово», «Українська мова і література в школі»,»Політологічні читання», «Жінка», «Женский журнал», «Натали», «Космополитен», «Караван», «Наш»);

2. Окремі видання (збірники портретів та портрети-книги);

3. Теоретичні дослідження: ті, що безпосередньо стосуються обраної теми -- жанру портрета в публіцистиці і ті, які є дотичними до теми, -- містять аналіз портрета як естетичної категорії чи як елементу тексту. Теоретичні дослідження, використані в роботі, часовими рамками не обмежені.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження визначена системою принципів (наукова об'єктивність, комплексність, достовірність, історизм) і методів. У роботі застосовані такі методи: аналітичний та історико-порівняльний методи. За їх допомогою було вивчено основні структурні елементи текстів сучасних портретів, що, в свою чергу, дало підстави робити висновки про жанроутворюючі фактори портрета, які виділяють його в системі жанрів, не дозволяють розчинитися в них та характеризують як текстову цілісність, характерне утворення з набором усталених ознак.

Системно-типологічний метод дозволив окреслити основні типи портретів та розробити класифікацію портретів.

Наукова новизна. Дисертаційне дослідження є першою спробою системного, комплексного аналізу жанру портрета на тлі української публіцистики. Портрет є одним із найдавніших публіцистичних жанрів, який попри значні часові, ідеологічні, текстологічні зміни в публіцистиці, і сьогодні зберігає свій стрижень -- гуманістичний рух у напрямку пізнання сутності кожної окремої особистості в історії людства. У своїй еволюції портрет незмінно залишається джерелом історичної пам'яті про людей і час.

Наукове дослідження портретистики вже давно назріло і в контексті часу (останні роботи, присвячені портретам, датуються 70-ми рр. XX ст.), і в контексті сфери -- публіцистики (тут комплексних досліджень не існує зовсім; тільки поодинокі дослідження нарису, та окремо -- літературних портретів). Новизна даного дисертаційного дослідження є очевидною, як у часових межах, так і в теоретичних, оскільки цілісний текст портрета досі не було досліджено.

Практичне значення наукової роботи. Дане наукове дослідження має соціокультурну цінність, розкриваючи естетичну основу жанру портрета як особливої форми інтелектуальної, соціальної, креативної діяльності публіциста. Водночас наукова робота може бути практично корисною тим журналістам, які б хотіли спробувати працювати в цьому жанрі, оскільки містить детальний аналіз текстотворення кожного окремого різновиду жанру. Оцінка естетичного рівня, змістової і композиційної досконалості (і недосконалості) окремих портретних публікацій, сподіваємося, буде корисною всім тим, хто хотів би покращити якість своєї творчої діяльності, у тім числі, якість портретування.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, опубліковані статті, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконані самостійно.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі пояснюється вибір теми, її актуальність і наукова необхідність, зв'язок роботи з науковими темами Інституту журналістики, де виконувалася дисертація. Тут ставиться основна мета дослідження і необхідні для її виконання завдання, визначається предмет і об'єкт наукової розвідки, вказуються методи дослідження, обґрунтовується його теоретична і практична доцільність, загальнонаукове значення одержаних результатів і запропонованих висновків, відзначається особистий внесок здобувача та апробація результатів наукового дослідження на конференціях та при викладанні практичних дисциплін.

У першому розділі «Портрет як жанр» наголошується на тому, що фактично до останнього часу не було досліджень, присвяченихкомплексному вивченню жанру портрета, і дана робота є першою спробою обгрутнування самостійності, функціональної самодостатності та поетикової самобутності жанру. У підрозділі 1.1. «Історіографія жанру портрета» дається історико-порівняльний аналіз наукових праць, присвячених жанру портрета. На підставі аналізу виділено:

1) прямі дослідження жанру (в яких жанр портрета розглядається як текстове утворення),

2) дотичні до проблеми дослідження (в яких жанр портрета розглядається на тлі різних форм мистецтва). Ті дослідження, що розглядають портрет як текстове утворення диференційовано на видові дослідження, що зосереджені на вивченні одного портретного різновиду і на ті, що присвячені вивченню поетики портретування. Наголошено на важливості для теорії портретування наукових досліджень В. Шкляра1, який першим зафіксував функціональні зміни жанру політичного портрета.

Історіографія портрета є ілюстрацією безсистемного, непослідовного, уривчастого дослідження жанру, що обумовлено причинами об'єктивного характеру: складною методологічною природою жанру; еволюцією публіцистики в цілому, тощо. Але не можна виключати й суб'єктивні причини непослідовності вивчення жанру, як то: довільний підхід науковців у виборі предмету дослідження (за відсутності загальної концепції жанру, роботи, присвячені вивченню окремих прийомів портретування, не могли прислужитися формулюванню концепту жанру); складання науковцями неоднорідних класифікацій, які вносили неясність в розуміння не тільки типології, але й самої структури жанру. Всі ці перепони стояли на заваді до появи цілісної теорії жанру портрета.

Підрозділ 1.2. «Генезис та еволюція жанру» містить історичний огляд першоджерел публіцистичного портретування та аналіз перших зразків публіцистичного портрета, їх структурних та функціональних особливостей. Проведений аналіз генезису та еволюції жанру портрета дозволив виявити його аутентичні характеристики та історичні тенденції. Публіцистичне портретування у всіх його напрямках (політичному, літературному, історичному, соціальному) відбувалося паралельно із дотриманням основних завдань -- зображення персонажу з метою виявлення його духовної сутності і створення цілісного образу. Виявлення еволюції персонажу публіцистичного портрета як основної смислової категорії жанру і об'єкту зображення стало підтвердженням того, що самеоб'єкт зображення є основним жанроутворюючим фактором, який обумовлює його концептуальні засади і структуру кожного окремого типу, а іноді повністю змінює концепт жанру. Зникнення прорадянського портретного нарису, героєм якого була пересічна людина, обумовлено зникненням суспільної зацікавленості до персонажів такого типу.

У підрозділі вказано на суперечності в називанні всіх портретів нарисами за традицією радянського журналістикознавства. Доведено, що не всі сучасні портрети є нарисовими за об'єктом зображення, методами творення та поетиковими особливостями. І сам нарисовий метод у сучасній публіцистиці значним чином змінився. Зазначено, що у паралельному існуванні з аналітичним методом модифікований нарисовий метод є свідченням методологічної поліфонії жанру, який за своєю природою неодмінно зберігає структурну єдність і первинність завдань.

У підрозділі 1.3. «Портрет -- самостійний публіцистичний жанр» досліджується полемічна проблема функціональної незалежності, методологічної і поетикової самобутності публіцистичного портрета. На підставі екстраполяції портретних досліджень в образотворчому мистецтві на публіцистичне портретування доводиться, що публіцистичний портрет має ті ж підстави до виокремлення у самодостатнє текстове утворення, що й живописний та фотопортрети. Коріння портрета як жанру є спільним для всіх видів мистецтва. Усі роди портретів (образотворчий, фотографічний, публіцистичний) покликані відтворювати людину у найхарактерніших її проявах, розкриваючи неповторність кожної зображуваної індивідуальності. Засоби, які обирає портретист: фарбу, глину, плівку чи слово -- не змінюють основи портретування, основне завдання якого, зобразити, відтворити і пізнати людину. На основі різних форм творчості виділено: живописний портрет, фотопортрет, телевізійний портрет, словесний портрет. За ступенем естетичності портрети умовно диференційовано на:

1) службово-ділові: мало естетичні чи неестетичні

2) естетичні, з високим ступенем художньо-зображального начала. За обсягом варто визначити: портрети-тексти (жанри) та портрети-образи (загальне зображення персонажа в художній і художньо-документальній літературі та в кіно). Запропоновано розрізняти в портретах-образах зовнішній портрет (зображення зовнішності людини); внутрішній портрет (зображення характеру, психологічного типу). У підрозділі виділено декілька передумов самостійності жанру: філософсько-естетична передумова (виокремлення портрета як самостійної категорії в межах інших видів мистецтва); генезисна передумова (формування жанру в історії вітчизняної публіцистики); текстологічна передумова (визначення концепту жанру»об'єкт-мета»).

Другий розділ дисертації «Класифікація публіцистичних портретів» містить диференціацію портретних різновидів на тлі широкого емпіричного матеріалу. Запропоновано класифікацію публіцистичних портретів, яка є, фактично, першою повною класифікацією, що характеризується однорідністю і емпіричною обгрунтованістю. Незважаючи на доцільні методологічні підходи, запропоновані в інших класифікаціях (Д. Антоняна, М. Кіма, В. Шкляра), ці наукові праці не охоплювали всіх типів портретів, і потреба у повній диференціації жанру та класифікації залишалася актуальною. Концепт «об'єкт - мета» став засадним у створені єдиної класифікації. Керуючись концептом «об'єкт-мета», було виділено портрети: літературний (об'єкт зображення -- письменник), політичний (об'єкт зображення -- політик), історичний (об'єкт зображення -- історично значуща особа), мистецький (інша назва -- «творчий»; об'єкт зображення -- представник творчої професії, професійний (інша назва -- «соціальний»; об'єкт зображення -- представник нетворчої професії). Вказано на гіпотетичне існування соціологічного портрета (інша назва -- портретний нарис, об'єкт його зображення -- представник соціального класу) та автопортрету. Емпіричний матеріал свідчить, що соціальний портрет та автопортрет сьогодні неактуальні і зустрічаються у засобах масової інформації рідко.

Подалі ця загальна класифікація деталізувалася шляхом диференціації підходів у вивченні і зображенні персонажу; змістового тла (літературно-критичний, літературно-біографічний, критико-біографічний портрети); функцій, що виконують портрети у ЗМІ (політичний портрет, портрет політика, міжнародний політичний портрет). Зафіксовано, що методологічний критерій поділяє портрети на аналітичні та нарисові; критерій актуалізації диференціює публіцистичні портрети на: меморіальні і немеморіальні.

У підрозділі 2.1. «Літературний портрет» подано повну диференціацію цього портретного різновиду, в основі якої декілька напрямків пошуку духовної домінанти письменника: суто творчий напрямок (за думкою К. Юнгом); суто біографічний (за Д. Жуковим); творчо-біографічний. Відповідно до цих концептуальних підходів літературні портрети поділяються на: літературно-критичний, літературно-біографічний та критико-біографічний. Підрозділ містить дефініцію кожного різновиду, текстологічний аналіз окремих зразків-ілюстрацій та виокремлені композиційно-змістові елементи, характерні і повторювані у представленій емпірично типологічній системі різновиду, а також функціональну характеристику кожного портретного типу. Зазначено позитивні і негативні тенденції сучасного портретування. Виділено окремо критико-біографічний портрет-есе як особливий суб'єктивно-авторський портретний вид та представлено декілька своєрідних методів творення образу в літературних портретах, авторами яких є письменники, зокрема: метод перевтілення, метод превалювання, метод відтворення (термінологія є авторською, розробленою на підставі досліджених зразків).

Підрозділ 2.2. «Політичний портрет» містить дефініцію жанру та детальну його диференціацію на основі специфічних функціональних характеристик та особливої ролі, пов'язаної із впливом на громадську думку. Відповідно до функціональних особливостей жанру виділено:

1) замовні політичні портрети, що виступають як відкрита чи прихована політична реклама;

2) незамовні політичні портрети, що виступають у якості авторського незалежного дослідження політичної постаті на тлі політичної ситуації. Зазначено, що об'єктами політичного портретування виступають як вітчизняні політики, так і політичні лідери інших держав, що зумовило поділ політичних портретів на власне політичні портрети (персонажами яких є вітчизняні політики) та міжнародні політичні портрети (персонажами яких є іноземні політичні лідери). На підставі емпіричного матеріалу і типології В. Шкляра за способом відображення особистості виокремлено: політичний портрет (в ньому політик розглядається як представник політичної сили, ідеології, зі своїм бізнес-ресурсом, бізнес-інтересом) та портрет політика (політик зображується як особистість у контексті загальнолюдських цінностей, поглядів, особистого життя, уподобань).

Окремо в підрозділі проаналізовано політичні портрети-книги та збірники політичних портретів, їх політико-соціальну вагу, ступінь можливого впливу на громадську думку, текстову, публіцистичну вартість і неупередженість. Виділено композиційно-змістові елементи кожного різновиду.

У підрозділі 2.3. «Історичний портрет» міститься дефініція історичного портрета, визначено його роль у сучасних ЗМІ і місце в системі портретних різновидів. Проведено порівняльний аналіз історичних портретів за змістовою якістю персонажів на підставі чого виділено: аналітичний історичний портрет та нарисовий історичний портрет. У підрозділі розглянутосвоєрідні функції, які виконує історичний портрет у ЗМІ, наведені характерні композиційно-змістові елементи різновиду. Проаналізовано тексти-ілюстрації історичних портретів з метою виділення типових прийомів зображення персонажів, зафіксовано тенденції сучасного історичного портретування.

Підрозділ 2.4. «Мистецький портрет» складається з дефініції різновиду, аналізу тенденцій, виявлених у мистецькому портреті з екстраполяцією їх на різні типи видань, у яких цей жанр найбільш представлений. Підрозділ містить виділені функції жанру та характеристику його місця і ролі в сучасній портретистиці і публіцистиці, містить також детальний текстологічний аналіз окремих текстів-ілюстрацій. Залежно від переваги творчого чи біографічного тла, на якому твориться образ творчої особистості, виділено: суто біографічний мистецький портрет та творчо-біографічний мистецький портрет. Умовно розрізнено:

1) класичні мистецькі портрети (персонажами яких є представники класичної культури),

2) популярні мистецькі портрети (персонажами яких є представники масової поп-культури). У розділі представлено композиційно-змістові елементи суто біографічних і творчо-біографічних мистецьких портретів.

У підрозділі 2.5. «Професійний портрет» подано дефініцію цього портретного різновиду, визначено його роль у системі портретних видів, проаналізовано його кількісну і якісну репрезентативність в сучасних ЗМІ. Виділено найтиповіших персонажів професійних портретів і типи ЗМІ, які найчастіше послуговуються цим жанром. Також виокремлено композиційно-змістові елементи жанру на підставі проаналізованих текстів-ілюстрацій.

Підрозділ 2.6. «Соціальний і соціологічний портрети, автопортрет» ґрунтується переважно на теоретичних засадах, вироблених попередніми дослідниками, зокрема, М. Стюфляєвою та В. Шклярем, і мало підкріплений емпіричним матеріалом. Доцільність виокремлення соціального, соціологічного портретів та автопортрету є, скоріш, теоретико-історична, аніж теоретико-практична, оскільки ці різновиди мало представлені у ЗМІ. Водночас, їх не можна ігнорувати і виключати із загальної класифікації, оскільки час від часу публіцисти до них звертаються, і цілком ймовірно, що ці портретні форми ще повернуться до широкої публіцистики.

Третій розділ «Поетика публіцистичного портрета» присвячено дослідженню особливої еклектичної природи публіцистичного портрета, методам, прийомам і засобам творення портретного образу. Усі науково-теоретичні розбіжності і протиріччяспричинені феноменальною природою публіцистичного портрета: схильністю до взаємопроникнення з іншими жанрами, його здатністю поєднувати різні методи зображення, комбінувати художні засоби відтворення об'єкту з аналітичним способом його пізнання, пограничним існуванням на межі критики, літератури, публіцистики і науки. Еклектичність, імпровізаційність, інтелектуальна розкутість -- характеристики поетики жанру, яка є надзвичайно гнучкою у виборі засобів зображення, задля достовірного і повного відтворення об'єкту і створення пластичного образу.

У підрозділі 3.1. «Гранична природа публіцистичного портрета» проведено порівняльний аналіз портрета і біографії у якості жанрів і методів. Це дозволило виявити особливості використання біографічного матеріалу як змістового тла, сенсоутворюючої категорії, яка містить естетичний заряд, драматичну напругу і може бути сюжетним каркасом чи рушійною композиційною силою в окремих портретах. Доведено граничну сутність двох взаємопов'язаних, споріднених, але не тотожних жанрів, портрета і біографії, вказано на можливість існування в якості методів і самодостатніх жанрів та на здатність взаємопроникнення з іншими жанрами. Проведено паралельний аналіз методів, які можуть бути самодостатніми жанрами, але в портреті виконують допоміжну функцію (нарисовий, аналітичний, метод-інтерв'ю).

Підрозділ 3.2. «Способи і засоби відображення характеру в портреті» містить аналіз основних текстуальних і контекстуальних прийомів і засобів відтворення характеру героя в публіцистичному портреті. Зазначено, що домінуючим завданням кожного портретиста, незважаючи на інформативну стислість та жорстку адресацію публіцистики, залишається розкриття характеру героя (особливо, коли портретист обирає нарисовий метод творення образу). Усупереч побоюванням науковців Е. Журбіної, Г. Колосова, М. Стюфляєвої, які ще за радянських часів писали про відхід портретистів від творення характеру героя в портреті, найкращі зразки сучасного жанру свідчать про тяжіння до інтерпретації характеру, що дозволяє найбільше проникнення у духовну сутність людини.

У підрозділі 3.3. «Образ автора в публіцистичному портреті» зосереджено увагу на дослідженні авторського образу як особливого структурного елемента портретних текстів. Виявлено, що автор є другим персонажем у публіцистичному портреті, який безпосередньо чи опосередковано вступає у взаємодію із зображуваним героєм, впливає на «звучання» його образу та випромінює на нього світло власної харизми. Оскільки поетика портрета характеризується імпровізаційністю, еклектичністю та структурною розкутістю, в тексті, як правило, паралельно з образом героя твориться образ автора, контекстуально чи текстуально. У публіцистичному портреті автор може займати різні позиції стосовно свого героя, вільно обирати способи пізнання, оповіді, характеризування, інтерпретації, але при цьому шляхи, прийоми і засоби, якими портретист створює образ героя, є змістовим пластом його власного образу в тексті. На жаль, сучасні ЗМІ переповнені портретами, в яких втілено провінційні, егоцентричні, поверхові авторські образи, що характеризують портретистику і публіцистику в цілому не з найкращого естетико-інтелектуального рівня.

Підрозділ 3.4. «Текстотворчі особливості публіцистичного портрета» присвячено вивченню дотекстового і текстового етапів творення публіцистичного портрета. Сформульовано основні вимоги до роботи з біографічними фактами, вироблено рекомендації щодо пошуку наскрізної ідеї портретного тексту. У частині підрозділу, що стосується безпосереднього текстотворення, досліджено основні мовні засоби творення образу, зокрема епітет як один із найбільш розповсюджених мовних засобів, вживаних в газетних портретах задля характеризування героя.

Останній розділ наукової роботи разом із теоретичними висновками і загальним підсумком проведеного дослідження містить практичні результати. Практичним наслідком цієї наукової роботи є розроблені схеми портретів на основі виявлених типових композиційно-змістових блоків. Ці схеми, безумовно, не є статичними і догматичними, вони можуть служити тільки каркасом, повідомленням про структуру і основні змістові позиції жанру, макетом для навчання, але не шаблоном для практичного використання і механічного наповнення.

У «Висновках» узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.

Для висунення гіпотези незалежності публіцистичного портрета було декілька вагомих передумов. Раціонально-матеріалістична передумова: функціонування в пресі окремих текстових утворень з позначкою «портрет», «літературний портрет», «політичний портрет», «штрихи до портрета», «ювілейний портрет» (і постійна кількісна градація їх), які виходили за традиційні положення про портретний нарис (який вже було виокремлено в теорії журналістикознавства) і, відповідно, потребували іншої назвиі теоретичного перегляду. Філософсько-естетична передумова -- виокремлення портрета як самостійної категорії в межах інших видів мистецтв (в образотворчому мистецтві та у фотографії).

Словесні засоби мають не менше можливостей зображення людини, аніж названі види мистецтва, що також служить на користь гіпотези незалежності словесного/публіцистичного портрета.

Генезисна передумова -- портрет як цілісне текстове утворення формувався протягом всієї історії вітчизняної публіцистики та в контексті світового становлення і розвитку інтелектуально-естетичної думки, сьогодні має цілком сформовану типологічну систему. Текстологічна передумова -- портрет є одним із тих жанрів, яких однозначно визначає і виокремлює з-поміж інших жанрів об'єкт зображення і такий жанроутворюючий тандем як «об'єкт - мета» (об'єкт -- людина, мета -- зображення людини задля її духовного пізнання), змістова якість якого обумовлює методи, підходи, прийоми і засоби творення кожного тексту.

ВИСНОВКИ

1. Наслідком дослідження емпіричного матеріалу став виділений загальний концепт жанру -- «об'єкт-мета».

Об'єкт зображення (тобто персонаж) обумовлює такі концептуальні засади тексту: змістове тло (літературна творчість -- у літературно-критичному портреті; політична діяльність -- у власне політичному портреті; біографічні відомості -- у портреті політика, літературно-біографічному портреті, тощо); способи вивчення персонажу (критико-текстологічний спосіб -- літературно-критичний портрет; дослідницько-пошуковий спосіб -- історичний портрет; соціологічний спосіб -- професійний портрет і т.д.); методи творення (аналітичний метод -- політичний, літературно-критичний, критико-біографічний портрети; нарисовий -- портрет політика, історичний, професійний портрети); функціональні особливості (просвітницька функція -- міжнародний політичний портрет, мистецький портрет, інформаційно-розважальна функція -- мистецький, професійний портрети, рекламна функція -- політичний портрет).

У ході дослідження було виявлено теоретичні передумови домінування портрета над будь-якими методами, що лежать в основі жанру на підставі первинної, аутентичної, історичної мети (завдання) -- зображувати, відтворювати, пізнавати людину. Виділення завдання, як кореня самого процесу портретування, дозволило об'єднати розрізнені, на перший погляд, прояви портретування в єдину типологічну систему. А об'єкт зображення став критерієм диференціації жанру.

2. Виходячи з концепту жанру, було сформульовано загальне визначення публіцистичного портрета, спільне для всіх його типів. Під публіцистичним портретом ми розуміємо цілісний текст, у якому відтворено конкретну людину, її зовнішність, риси характеру, діяльність, події життя з метою створення цілісного її образу, достовірного та впізнаного.

3. Виділено концепт і сформульовано загальне визначення портрета дали змогу долучити до єдиної класифікації ті портретні різновиди, які тривалий час були осторонь, зокрема, всю гілку літературних портретів, історичний та творчий (мистецький) портрети. Загальна диференціація жанру портрета відбувалася на основі загальної системи принципів: на підставі якості персонажу - об'єкту (як творчого, суспільно вагомого, носія ідей, тощо); на підставі диференціації методів відтворення персонажу в тексті; на підставі функціональних особливостей; на підставі екстраполяції загально публіцистичних вимог до кожного різновиду портретів.

В науковій роботі побіжно було сказано про портрети, що належать різним типам ЗМІ, різняться технічно й функціонально, становлячи окрему класифікацію (за типом ЗМІ: телепортрети, радіопортрети, друковані портрети), але детально ця класифікація повинна розроблятися в межах різних видів ЗМІ.

4. Стійкий концепт портрета дав змогу довести методологічну еклектичність жанру, що сприймалася іншими дослідниками як «підлеглість» його іншим жанрам. Задля досягнення основної мети (завдання) -- зображення і створення рухливого, пластичного образу, використовуються біографічний, нарисовий, есеїстичний методи та метод інтерв'ю (одноосібно чи в комбінації).

Тривалий час суттєвою перешкодою до виокремлення портрета в самостійний жанр була його належність до нарисової групи. Шляхом зіставлення і порівняння жанротворчих особливостей нарису і портрета було виявлено наступне:

1) радянський нарис як цілісний текст, персонажем якого є пересічна людина, в сучасних ЗМІ не представлений;

2) персонажами сучасних портретів є переважно загальновідомі особистості творчих професій (літератори, митці) і суспільно значущі особи (політики, відомі історичні фігури);

3) деякі портретні різновиди (політичний, літературно-критичний портрети) характеризуються аналітичним методом творення;

4) нарисовий метод зображення персонажу застосовується у тих випадках, коли портретист зосереджується на відтворенні характеру героя, не аналізуючи його творчість і способи втілення в ній особистості.

5. У ході дослідження поетики жанру було виявлено високий ступінь структурної обумовленості (тобто наявності стійких композиційно-змістових блоків у кожному портретному різновиді), але, водночас, і структурної розкутості жанру. Публіцистичний портрет є імпровізаційним жанром, що робить його відкритим для росту, новаторства і залучення індивідуально-авторських стилів.

Еклектика і діалектика жанру, обумовлені концептом «об'єкт - мета зображення», проявляються у пограничному співвідношенні різних засад, як то: критичного, наукового, публіцистичного, соціологічного, літературного, мемуарного; у суміжності поетичного вираження героя і автора в межах одного тексту; у способах неодмінного контекстуально-аналітичного пізнання об'єкту і поетичного його втілення в тексті і т.д.

6. У межах даної наукової праці було розроблено типові портретні схеми на основі повторюваних в емпіричному матеріалі композиційно-змістових структур. Певна річ, вони є тільки навчально-ознайомчим знаряддям, а не шаблоном для механічного використання. Публіцистичний портрет є жанром імпровізаційно-поетичним, в якому неприпустимі механічні підходи зображення, адже йдеться про відтворення духовної сутності людини і про створення історичної пам'яті людства в іменах, яка, в кінцевому результаті, є наслідком публіцистичного портретування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Воронова М.Ю. Авторська позиція і авторське «я» в політичних портретах-книгах // Наукові записки Інституту журналістики. -- К., 2003. -- Т. 13. -- С. 59-65.

2. Воронова М.Ю. Методи творення літературних портретів // Образ. -- К., 2004. -- Інститут журналістики. Випуск 5. -- С. 48-53

3. Воронова М.Ю. Портрет і біографія. Гранична сутність жанрів // Наукові записки Інституту журналістики. -- К., 2004. -- Т. 17. -- С. 44-50.

4. Воронова М.Ю. Сучасна портретистика. Проблема жанру // Там само. -- К., 2002. -- Т. 8. -- С. 145-149.

5. Воронова М.Ю. Литературный портрет. Критико-публицистическая природа жанра // Журналістыка -- 2005: на скрыжаванні часу і прасторы: Матэрыялы 7-й Міжнароднай навук.-практ. канф. (1-2 снежня). -- Мінск, 2005. -- С. 269-271.

6. Воронова М.Ю. Политический портрет. Иллюстрация PR-культуры в Украине // Коммуникация в современном мире: Материалы Всероссийской науч.-практ. конф. аспирантов и студентов «Журналистика, реклама и связи с обществен-ностью: новые подходы» (31 октября - 1 ноября 2005 г.). -- Воронеж: Воронежский государственный университет, 2005. -- С. 93-96.

7. Воронова М.Ю. Портрет и биография // Средства массовой информации в современном мире. Петербургские чтения: Тезисы межвуз. научн.-практ. конф. / Под. ред. В.И. Конькова. -- СПб.: Роза мира, 2005. -- С. 119-121.

Размещено на Allbest.ru