Стилістичне використання антонімів у текстах засобів масової інформації

Прийом антонімічної іронії полягає в тому, що слово сприймається в протилежному розумінні, стає самоантонімом. Велике значення під час творення цієї стиліситичної фігури у текстах засобів масової інформації має ситуативний контекст. Адже іронія - це троп, де "з метою прихованого глузування або для легкого, добродушного жарту мовна одиниця з позитивно стверджувальними (в широкому розумінні) значенням, конотацією або модальнісю вживається з прямо протилежними характеристиками" [30, с. 230].

""Він паркується, як ідіот? Нехай країна дізнається про своїх героїв!" - закликають автори проекту" (УТ7). У антонімічній іронії може змінюватися не саме лексичне значення слова, а лише ставлення мовця до об'єкта його позначення.

Висновки до розділу ІІ

У сучасній українській публіцистиці продуктивно функціонують загальномовні та контекстуальні антоніми. Контекстуальні антоніми - це слова, що протиставляються в певному контексті. Вони оказіональні, зумовлені певними стилістичними завданнями. Протилежність семантики таких слів не закріплена в мові, вона має індивідуальний авторський характер.

Загальномовні ж антоніми мають суспільно усвідомлені системнимні відношення, стійку належність до певної лексико-граматичної парадигми. Вони становлять об'єктивну сукупність антонімічних можливостей загальномовної системи.

Завдяки своїм внутрішнім семантичним можливостям, пов'язаних із називанням протилежних за значенням реалій та гнучкості, необмеженості антонім є одним із важливих стилістичних засобів, адже автор може використати їх не тільки за усталеною формою, а залежно від рівня ерудованості, індивідуального світосприйняття, таланту і т. ін. Крім того, контекстуальні антоніми завжди образні, тому вони більш експресивні ніж загальномовні.

Основна функція антонімів - вираження протилежностей, яка може бути використана з різною стилістичною метою: вказати на межу прояву ознак, дій, тенденцій; актуалізувати висловлювання чи посилити образ, враження; виразити оцінку протилежних якостей предметів, дій; ствердження двох протилежних ознак; ствердження однієї із зіставляючих ознак, дій або явищ дійсності, відкидаючи іншу; для ствердження проміжної якості тощо. Антоніми відіграють неоднорідну стилістичну роль у різних групах жанрів публіцистики. Стилістичні функції антонімії: протиставлення, зіставлення, антонімічна градація реалізовуються в усіх жанрах публіцистики, проте з різним ступенем продуктивності.

Антоніми можуть реалізовуватся в публіцистиці у складі художньо-зображальних прийомів: антитези, епітета-оксюморона, антонімічної іронії.

Загальні висновки

Антоніми - один з ефективних експресивних стилістичних прийомів у текстах сучасних засобів масової інформації. Зіткнення антонімічних слів може робити контекст більш виразним, особливо, якщо одночасно брати до уваги відповідне переносне або контекстуальне їх значення. Від того, наскільки влучно журналіст використає антоніми, великою мірою залежить образна структура твору.

Загальномовні та контекстуальні антоніми дають невичерпні можливості для створення матеріалів, у яких використовується пряме і переносне значення слів, несподіване та різке зіткнення різнорідних понять, явищ, подій, тенденцій об'єктивної реальності, яка є джерелом фактажу для створення текстів засобів масової інформації.

Усі антоніми можна класифікувати за трьома критеріями: у семантичному плані - за типом протиставлення; у структурному - поділ на різно- і спільнокореневі; у стилістичному - на загальномовні і контекстуальні. Усі ці типи антонімів активно функціонують у текстах сучасної публіцистики.

Найбільший клас, що виділяється у семантичному відношенні - градуальні антоніми. Вони позначають два діаметрально протилежні з мірою або ступенем вияву видові поняття якості. Між крайніми виявами поняття можливі проміжні ланки - мезоніми. Антоніми цього типу використовуються у журналістських матеріалах для посилення контрасту між явищами об'єктивної реальності та коментарями людей, їхніми поглядами, обіцянками; реаліями минулого та досягненнями сучасності тощо.

Інша група - комплементарні антоніми, що позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, при поєднанні яких утвориться певне родове поняття, без проміжних ланок. У публіцистиці вони функціонують для утвердження двох протилежних ознак, дій, тенденцій.

Третя група - різноспрямовані антоніми (векторні). Також є координатні антоніми, які наближаються до векторних, а за структурою опозиції нагадують - можливою наявністю проміжного члена - градуальні антоніми. Опозицію між словами-антонімами визначає наявність спільного семантичного елемента, на основі якого протиставляються антоніми. Здебільшого використовуються у лаконічних заголовках, що містять основний конфлікт всього матеріалу.

Широта діапазону семантики одного антоніма може не відповідати кількості значень іншого. В таких випадках до одного значення приєднується кілька антонімів. Багатозначні слова можуть мати кілька антонімів. Саме на основі полісемії антоніми можуть реалізовувати свій стилістичний потенціал у журналістському тексті. Вони можуть бути контекстуальними та загальномовними.

Контекстуальні антоніми більш образні, вони дають змогу автору реалізувати свій задум відповідно до вимог стилістики сучасної української мови та жанрових особливостей твору, адже образність - невід'ємна ознака журналістського матеріалу, яка відрізняє публіцистичний стиль від усіх інших і споріднює його з художнім. Загальномовні антоніми теж можуть бути продуктивними стилістичними засобами, але їхнє завдання обмежується загостренням конфліктів, посиленням стилістичного контрасту висловів, хоча вони активно сприяють творенню у текстах ЗМІ таких художньо-зображальних засобів як антитеза, оксюморон, рідше - антонімічної іронії. Особливо продуктивні загальномовні антоніми у заголовках, адже вони закладають конфлікт уже в саму назву матеріалу. Це привертає увагу читача до тексту, тому стилістичне значення такого явища як загальномовні антоніми ігнорувати не можна.

Стилістичні фігури, в основі яких лежать антоніми, мають різний ступінь продуктивності у сучасній публіцистиці. Основними стилістисними фігурами, які утворюються за допомогою антонімів є антитеза, еіптет-оксюморон, антонімічна іронія. Продуктивність їхнього використання у журналістських матеріалах неоднорідна. Це зумовлено кількома факторами. Дві перші мовні фігури досліджені найкраще в українській мові. У публіцистиці антитеза відіграє важливу роль. Вона не лише протиставляє та зіставляє порівнювані явища, тенденції, ситуації, ознаки тощо, а й поєднує їх в одному контексті для виконання кількох функцій: досягнення певного виражально-зображального ефекту, тобто, увиразнення протилежності; підкреслення несумісності чи діалектичного співіснування контрастних понять у межах певного цілого. Антитеза - поширений мовно-стилістичний зворот у текстах публіцистичного стилю. Адже в основі кожного журналістського сюжету обов'язково повинна бути якась подія, тенденція, явище, що стали об'єктом журналістської уваги, а значить, будуть ним проаналізовані, розглянуті з різних боків і оприлюднені уже як цілісний матеріал, що містить не просто резонансний факт, а й ставлення автора (авторську оцінку - в окремих жанрах), погляди кількох експертів, чи інших осіб. Ці погляди і будуть створювати головний конфлікт матеріалу, репрезентувати який допомагають антоніми, роблячи контрасти більш чіткими.

Антоніми реалізовують свій стилістичний потенціал у складі епітета-оксюморона - стилістичної фігури, що полягає у спеціально заданому порівнянні слів з протилежним значенням або взаємовиключними значеннями для вираження нового цілісного поняття або окремого явища, привертаючи в оригінальній формі увагу до його суперечливої природи. Епітет-оксюморон менш продуктивний, ніж антитеза у сучасних текстах засобів масової інформації, проте цей художній засіб стилістично виразний, він може бути навіть більш експресивним у певному контексті, ніж антитеза, адже утворює парадоксальну семантичну сполуку слів. Його переваги - лаконічність і точніть, тому він часто використовується журналістами під час написання заголовків, які привертають увагу читачів, роблять матеріал більш резонансним.

Антонімічна іронія менш продуктивна у сучасній публіцистиці, оскільки вона уже в своєму значенні містить оцінне судження, яке притаманне лише певним жанрам публіцистики: памфлету, фейлетону, есе, тобто формам, які допускають завуальованість оцінного судження.

Сучасні теоретики журналістики виділяють три групи публіцистичних жанрів: інформаційну, аналітичну та художньо-публіцистичну. Кожній з цих груп жанрів притаманні свої ознаки, методи відображення та пізнання об'єкта, робочі функції, пізнавальні та виховні завдання, формат та спектр висвітлення дійсності, масштаби висновків і узагальнень. У інформаційних жанрах відсутня авторська оцінка події, явища, тенденції; коментарі та погляди експертів або інших осіб. Основне завдання інформаційних жанрів - проінформувати читача про суспільно значимі події. Тому антоніми можуть використовуватись для відображення внутрішніх контрастів явищ чи подій об'єктивної дійсності, про які повідомляється у журналістському матеріалі.

У аналітичних жанрах мають відображатися конфлікти поглядів, контрасти між реальністю та коментарями посадових осіб. Адже антоніми в мові функціонують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями. Тому антоніми допомагають реалізувати текстову категорію референційності (співвіднесення фактів з дійсністю).

У художньо-публіцистичній групі жанрів антонімія розширює свої стилістичні можливості, адже автор має найбільше простору для прояву своєї творчості і таланту. Фактологічний матеріал у аналітичних матеріалах відіграє другорядну роль. Головне - авторська майстерність у використанні стилістичних засобів творення експресивного тексту. Антоніми виконують три основні стилістичні функції у всіх текстах публіцистичного стилю: протиставлення, зіставлення та антонімічної градації, проте з різним ступенем продуктивності.

Зіставлення антонімів у висловлюванні надає особливу значущість кожному з названих ними предметів, що підсилює виразність мови. Їм властиве переважно контактне використання в певних контекстах, в яких і розкриваються їхні найважливіші функції.

Багатоманітність антонімів в українській мові створює необмежені виражальні можливості і, водночас, зобов'язує журналістів уважно та грамотно добирати потрібні контрастні слова під час створення публіцистичного тексту.

Список літератури

1. Агеєва В.П. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. - К.: Факт, 2008. - 360 с.

2. Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації // Мовознавство. - 1983. - №6

3. Винник В.О., Горобець В.Й., Карпова В.Л. Історія української мови: Лексика і фразеологія. - К.: Наук. Думка, 1983. - 743 с.

4. Виноградов В.В. Основные типы лексического значения слова. - В кн.:

5. Дудко О. С. Вступ до журналістики: навчальний посібник. - Київ, 2009. - 204 с.

6. Дятчук В. В., Пустовіт Л. О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. - К.: Наук. думка, 2011. - 156 с.

7. Жанри і стилі в історії української літературної мови / В.В. Німчук, В.М. Русанівський, І.П. Чепіга та ін. - К.: наук. Думка, 2009. - 288 с.

8. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси. - К., 1970.

9. Журавель Н.В. Засіб експресії - антонімія // Культура слова.- К.: Наук. думка, 1981.- Вип.20.- С.32-34.

10. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. - 3-тє вид. - Львів: ПАІС, 2008. - 276 с.

11. Иванова В.А. Антонимия в системе языка.- Кишенев: Штиинца, 1982.- 162с.

12. Інформаційне законодавство України: Науково-практичний коментар / За ред. Ю. С Шемшученка, І. С. Чижа. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка"", 2006. -232 с.

13. Ковалик І.І., Мацько Л.І., Плющ М.Я. Методика лінгвостилістичного аналізу тексту. - К.: Вища шк., 2006. - 120 с.

14. Кочерган М.П. Слово і контекст: Лекс. сполучуваність і значення слова. - Львів: вища школа, 1980. - 182.

15. Комиссаров В.И. Проблема определения антонимов // Вопросы языкознания.- 1957.- №2.- С.49-58.

16. Кривошея Г. П. Довідник журналіста: навч. посібник. - К.: Книжкове вид-во НАУ, 2008. - 76с.

17. Кривошея Г.П. Теорія і практика журналістики: навч. посібник. - К.: Книжкове вид-во НАУ, 2007. 220 с.

18. Лисиченко Л.А. Антоніми в сучасній українській мові // Українська мова і література в школі.- 1976.- №1.- С.26-33.

19. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2/ Авт.-уклад. Ю.І. Ковалів. - К.: ВЦ "Академія", 2008. - 624 с.

20. Лексикология и лексикография: Избр. труды. - М.: Наука, 1977. - 312 с.

21. Максимов Л.Ю. Антонимия как один из признаков качественности прилагательных. Автореферат диссертации … канд. филол. наук.- М., 1958.

22. Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови.- К.: Наукова думка, 1977.- 237с.

23. Новиков Л. А. Антонимия в русаком языке. - М., 1973. - 290 с.

24. Новиков Л.А. Антонимия, ее типы и место в лексико-семантической системе языка // Тезисы докл. научн конф. Вопросы описания лексико-семантической системы языка. Ч.II.- М., 1971.- С.57-60.

25. Новиков Л.А. Логическая противоположность и лексическая антонимия. Рус. язык в школе.- 2009.- №4.- С.79-87.

26. Повний словник антонімів української мови [ авт.-уклад. Л. М. Полюга]. - 4-те вид. - К.: Довіра, 2008. - 510 с.

27. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної українськрої мови: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 248 с.

28. Солганик Г.Я. Лексика газеты. - М.,1981.

29. Стилістика української мови: Підручник/ Л. І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; за ред.. Л. І. Мацько.20ге вид., - К.: Вища шк., 2005. - 462с.

30. Українська мова: Енциклопедія/Редкол.:Русанівський В.М., Тарасенко О.О., М.П.Зяблюк та ін. - 2-ге вид., випр. І доп. - К.: Вид-во "Укр. Енцикл." ім. М.П. Бажана, 2010. - 824 с.

31. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. - К.: Вища школа, 2009. - 167 с.

Размещено на Allbest.ru