Розвиток української преси під Росією в 1905-1914 роках

По довших дебатах на Загальних Зборах Т-ва, а потім на Раді вирішено приступити до видання наукового органу п. н. «Записки Українського Наукового Товариства в Києві». Спочатку неперіодично - коло 10 аркушів кожної книжки.

Перша книжка появилася 1908 р. за редакцією М. Грушевського, Гр. Павлуцького і В. Перетця. Охоплювала вона собою розвідки, критичні статті, матеріяли з різних галузей знания, а передовсім - з українознавства, огляди та інше. Деякі поодинокі випуски присвячені були пам'яті визначніших діячів української науки і національно-громадського життя: (П. Житецькому, В. Антоновичу та іншим). П'яту книжку присвячено М. Гоголю з працями М. Грушевського, П. Петровського, К. Невірової.

Старшій українській письменності київського періоду присвячені були праці Сушицького, Шахматова; середньої доби української літератури торкається праця В. Адріянова. Чимало праць торкаються ХУІ-ХУІІ ст. (М. Петров, В. Перетць, Ів. Франко, С. Гаєвський, Л. Карпович та інші).

3 історії української мови - праці Е. Тимченка, Ів. Огієнка, К. Михальчука. Дослідам українського фолкльору присвячені були праці М. Грушевського, Б. Грінченка, I. Каманіна та інших. 3 історії українського мистецтва появилися праці Н. Біляшевського, А. Но-вицького та інших. Спеціяльно історії та археологи присвячені були праці М. Грушевського, Ол. Грушевського, Ор. Левицького, Васи-ленка та інших.

Крім того з питань економіки і статистики були тут праці М. Стасюка («Економічні відносини України до Великобританії і Польщі»), С. Драгоманова, М. Порша та інших.

Таким, в загальних рисах, був зміст «Записок».

3 початком 1914 р. Т-во приступило до видання другого науко-вого органу, призначеного для ширших кіл суспільства. Був ним квартальник, названий: «Україна», як орган українознавства. Почав він виходити під безпосереднім проводом М. Грушевського. В 1914 р. появилося чотири книжки, після чого журнал було припинено. Відновився він в 1917 р., коли появилися дві подвійні книжки, а р. 1918 - одна подвійна.

Доцільно бодай, коротенько згадати про зміст цього органу того часу, щоб побачити, наскільки цінним було його появления.

Крім М. Грушевського, який дав тут довгу низку своі'х праць (згадати хоч б такі, як: «Український рух на Схід: Розселення за московською границею до 1648 р.», «Історія Хмельниччини, списана Силуаном Мугжилтським», «Велика, Мала і Біла Русь», «Сполучення України з Московщиною», «Новий хозарський текст про войни Олега» та інші), появилися тут праці Ол. Грушевського («з настроїв і думок Кирило-Мефодієвців», «Сучасне архивознавство», «3 початків нової української історіографії», Шевченківська література за останні роки» та інші), Ор. Левицького, П. Житецького, О. Бо-гумила («Начерк історії літератури української мови до Ів. Котля-ревського «), С. Возняка («Початки української комедії та інші), В, Степового (В. Біднова) - («До історії задунайської Січи»), Е. Перфецького («Угорська Русь-Україна в першій половині XVII ст.», «До питания про Нестора Печерського» та інші), К. Жироцького з українського мистецтва, В. Перетця, М. Василенка та інших. Тут же вперше опубліковано записки В. Білозерського: «3 ідеології Кирило-Методіївців, що була відома в Переказах. Окреме місце займає відділ матеріялів і заміток, де було подано низку цінних розвідок, оглядів, критичних заміток тощо (В. Міяковський, I. Каманін, Е. Онацький, К. Широцький та інші). Року 1918 видання «України» знову припи-нилося, щоб відновитися вже при інших обставинах і умовах. Ста-лося це 1924 р., коли по повороті М. Грушевського з еміґрації до Киева стала вона органом історичної секції Української Академії Наук.

Ідеологічна диференціяція та її органа «Українська Хата»

Ідеологічна диференціяція політичної думки, що виявилася вже з початком революцїі (1905), вимагала, крім часописів, розрахованих на широкого читана, також ідеологічно-провідних органів. Першу спробу до певної міри в цьому напрямі робить петербурзька «Вільна Україна». Після того щойно в 1909-13 рр. появляються журнали, що приносять розроблення ідеологічних основ визвольного руху та національного і соціяльного світогляду.

Року 1909 з'являється журнал, що займає в цьому питанні виразно радикальне становище. Був ним місячник молодих сил п. н. «Українська Хата» - за редакцією П. Богацького і при найближчій участі Микити Шаповала, що був душею того напрямку, який цей орган зайняв. Виникнення журналу в'яжеться з альманахом «Терновий Вінок» та гуртком, що коло нього скупчився. Були тут крім згаданих (П. Богацького та М. Шаповала) -- Ол. Коваленко, В. Скрипник, Ю. Будяк, Ю. Сірий, (Тищенко) та інші. В наслідок полеміки, що в 1908 р. розгорнулася між цим гуртком та передплатниками поміркованих напрямків, речником яких у першу чергу була «Рада», постало питання створення свого друкованого органу. Спочатку була думка обмежитися альманахом. Потім вирішено використати дозвіл на видання тижневого журналу, що його вже мав С. Коваленко. Зміну періодичности та назви пощастило перевести без великих перешкод. 24.III. 1909 р. появилася перша книжка журналу п. н. «Українська Хата».

Становище журналу щодо українського визвольного руху визначено було оцими словами М. Шаповала (М. Сріблянського):

«Національність, - писав він - до якої прагнемо, має величез-ний етичний зміст. Ми повинні казати не тільки «так-так», «ні-ні», що ми українці та и годі. Ні, треба, щоб українство було ще и цінністю загальною,... Українство наше мусить виступити, як вічна цінність. Українство... в етичному розумінні мусить стати і на оборону істини... Українство, як житьова течія, - це еманципація від всіх сторонніх моральних, розумових, соціяльних і інших впливів. Воно мусить мати свої подібні елементи в собі, ними жити, їх переформовувати, відкидати, творити і в своєму життьовому процесі мусить спиратися само на себе, в собі мусить знайти ту силу, яка двигає вперед і дає опору в житті... мусить видвигнути виразно свою індивідуальність... «

Виходячи з цього, «Українська Хата» виступила з гострою критикою традицій дрібних діл та психологи решток т. зв. українофільства з його поміркованим лібералізмом, поверховним демократизмом, льояльністю, угодовством та орієнтацією в національно-визвольній справі на чужі суспільні сили. Натомість висувала вимогу поглиблення національно-політичного світогляду, його викристалізування у формі рішучої боротьби в напрямі соціяльного і національного визволення, в основу якого клала погодження особи з суспільством. Завершениям цього погодження вбачала вона у відродженій Україні, в якій мусіли б знайти свою синтезу соціялізм і індивідуалізм.

Найгарячіші виступи проти «Української Хати» були на сторінках газети «Рада» та її колах. Пізніш, часом, відгукувався «Дзвін» та інші. Між «Радою» та «Українською Хатою» розвинулася гостра і жива полеміка, що не вгавала впродовж всього часу, витворивши два кола прихильників: «радян» і «хатян».

Навколо «Української Хати» гуртувалася переважно молодь, нимало народніх учителів, подекуди дрібні урядовці. Були це ті, що в перший же рік дали журналу до 400 передплатників, не рахуючи дрібного продажу (до 300 примірників).

3 молодих сил склався і перший кадр співробітників. Побіч Мик. Шаповала та П. Богацького були тут: літературний критик М. Євшан (Федюшка), публіцист А. Товкачевський, а далі такі, як: О. Олесь, Гр. Чупринка, О. Коваленко, Галина Журба. Тут же роблять свої перші виступи М. Рильський та П. Тичина. Книжка за книжкою і журнал міцніє. А в новий рік вступає він вже цілком скріпшим. На його сторінках з'являються такі імена, як О. Кобилянська, В. Винниченко, М. Вороний, С. Черкасенко; стають до співробітництва и ті, що ще не так давно поборювали його початки. Зі сторінок журналу линув бадьорий, молодий голос. Літературна і публіцистична праця розгорталася і росла, здобуваючи симпатиків. Але світова війна 1914 р. що так боляче вдарила по всій українській пресі, не минула и «Українську Хату», обірвавши її існування.

«Дзвін»

Тоді ж, на шестому числі II річника з наказу Начальства київської військової округи припинено и другий літературно-науковий і мистецький ілюстрований журнал, що ставив заеданиям поширення ідеологічних підстав захисту інтересів робітничих верств суспільства. Був ним місячник «Дзвін», що почав виходити у Києві з 1-го січня 1913 р. за редакцією В. Левинського. Тут, побіч із статтями ідеологічного та тактичного характеру, відведено було поважне місце добре підібраному відділу красного письменства з творами ліпших українських авторів. Позбавлений тенденційности ней відділ разом з тим гармонізував з цілістю ідеологічних основ світогляду, який журнал заступав. Зміст його складався з творів таких письменників, як: Леся Українка («Оргія» та інші), В. Винниченко («По - свій», «Божки», «Молода кров»), Гр. Чупринка (спроба драматичного етюду - «Самогубець»), С. Черкасенко («Казка старого млина»), М. Вороний, Петро Стах (С. Черкасенко), Хр. Алчевська (поезії), Ю. Сірий (ескізи) та інші.

Публіцистичний відділ давав чимало матеріялу, що ставив широку програму, висвітлюючи ідеологічне становище в поточному суспільному житті, літературні питання, питання мистецтва тощо. На теми національного і робітничого питання публікувалися тут статті Л. Юркевича (Л. Рибалки), В. Садовського, К. Миргородського та інші. В. Левиський провадив постійний огляд галицько-української політики і робітницького руху в інших країнах. Тут же статті та огляди Дм. Донцова («3 українського життя», «Українське студентство і аполітизм»).

Свое становище в українському суспільстві визначив «Дзвін» словами Л. Юркевича. Виступаючи проти погляду української одноцілости, що був поширений серед суспільства, підкреслював він, що «ми що дуже мало думали і говорили про себе, як про головного ворога всяких змагань помирити все суспільство і... зв'язати спільною ідеєю, в тім випадку ідеєю національною».

Виходячи з цього, «Дзвін» звертав увагу на прояви «міщанської ідеології» в українській пресі («Рада», «Літературно-Науковий Вістник», «Українська Хата»), на її характер та вказував на її не-безпеку.

Це становище не могло лишитися без відповіді. Почулися в пресі критичні відгуки, почалася полеміка, але в цілому появления нового органу зустрінуто було, як факт додатній. Зокрема було це підкреслено «Літературно-Науковим Вістником», який писав про тих, що згуртувалися навколо «Дзвону», що вони «мають за собою певні здобутки в нашему громадянстві, налічують чимало видатних своїх робітників, тому і появу їхнього культурного органу можна привітати» (А. Ніковський).

Іншими словами привітали російські журналісти, а в першу чергу марксистсько-большевицького напрямку на чолі з В. Леніним. Головне вістря його виступів проти «націоналістично-шовіністичного органу», як був ним охрещений «Дзвін», скеровано було в напрямі основної ідеологічної його сили і провідника Л. Юркевича.

Розгалуження української преси під Росією

Побіч органів суспільно-політичного та літературно-наукового характеру виникають по революції 1905 р. органи, що ставлять спеціяльні завдання, зв'язані з вимогами і потребами суспільства. Відбувається розгалуження української преси. Виникають органи: мистецькі, педагогічні, дитячі. З'являється орган українського студентства. Виходять часописи: господарські, природознавчі, кооперативні, медично-санітарні і врешті сатирично-гумористичні.

3 січня 1913 р. за редакцією О. Корольчука починає в Києві виходити місячник, присвячений українському мистецтву п. н. «Сяйво».

Про виникнення цього часопису розповідає в «Бібліографічних Вістях» його ініціятор П. К.(овжун).

«Починаючи приблизив з 1911 р. я був тісно зв'язаний з А. Терниченком... В розмові я часто скаржився, що немає жодного журналу, який хоча б трохи висвітлював українське мистецтво.

«Організуйте свій журнал» - порадив А. Терниченко, і після того думка ця глибоко запала мені в голову... і в мене виникла думка творити щось подібне до тодішнього російського журналу «Сонце Росии». Я навіть хотів назвати той новий журнал - «Сонце України» та з різних міркувань... назвав його «Сяйво». Багато старих українських громадян дивилося на це, як на утопію... Але було багато теж старих українських діячів, які і підтримували мою думку і обіцяли допомогти... Серед таких найбільше чуло поставилися Іван Матв. Стешенко, Микола Федот. Біляшевський, Микола Вітал. Лисенко та почасти Микола Карп. Садовський, який переконав О. Корольчука взяти на своє ім'я дозвіл у губернатора на видання журналу «Сяйво». Сам я не мав права взяти дозволу, бо не мав літ... і я міг бути тільки адміністратором. «А гроші ж у вас є на видання? - запитав мене О. Корольчук.

«Знайдуться - відповів я... Я запрошував всі культурні українські сили, що були поза Киевом, до участи в журналі і всі вони згодилися, а лише Ів. Франко не тільки згодився, а надіслав і матеріяли для друку; решта ж згодом запитала, по скільки ми будемо платити за їхню працю, але як такої «моди» ми не думали і не мали змоги вводити в журнал, то і творів їх не одержали. Минуло кілька місяців і О. Корольчук одержав дозвіл на видання журналу... Думка була видати перше число в кінці грудня 1912р. з датою 1-го січня 1913 р. М. Лисенко пообіцяв дати даремно для цього числа 2 сторінки ориґінальних, ніде не друкованих, нот, але, на жаль, перше число довелося присвятити М. Лисенкові, який не діждав бачити першого на Україні мистецького журналу. Журнал так і вийшов в грудні... і на багатьох зробив велике вражіння.

«Після виходу Ч. 1 фактичним редактором журналу став Ів. Стешенко... і громадянство вже не так скептично ставиться до «Сяйва»; починає як не писати, то давати хоч поради».

У вересні 1910 р. появляється у Києві і перший на українських землях під Росією педагогічний український журнал п. н. «Світло». Одним з ініціяторів і душею журналу та його першим редактором був народній учитель, автор «Коротко!' граматики для школи» Гр. Шерстюк, а по його смерті (24.X. 1911 р.) видавцем і відповідальним редактором стала його дружина Любов Шерстюкова, яка і довела журнал до 1914 р.

За ввесь час видання вийшло 36 чисел (по 9 чисел річно), в яких вміщено низку статтей педагогічно-методичного і національно-публіцистичного характеру, а відділ «3 біжучого життя» зібрав найповніші дані про становище освіти в Україні.

Серед співробітників були: X. Алчевська, Никифор Григоріїв (Г. Наш), Д. Дорошенко, С. Єфремов, Мод. Левицький, I. Липа, В. Прокопович, С. Русова, Ю. Слюсаренко, I. Сташенко, С. Черка-сенко, С. Шелухин та інші.

Ініціятори вірили, що часопис об'єднає національно свідоме вчительство навколо інтересів національного виховання і не помилилися.

Вступаючи в третій рік видання, редакція вже писала:

«Ми не самотні... Український народній вчитель, в руках якого доля рідної освіти, думає однаково з нами, прагне того, чого і ми, не зважаючи на які утиски і кари...»

Але и не тільки серед учительства здобув журнал популярність.

Впродовж свого існування здобув він її и серед широких кіл українського суспільства.

Ще перед виходом «Світла», а саме 1906 р., за редакцією Олени Пчілки почав виходити місячник для дітей старшого і молодшого віку п. н. «Молода Україна», що користувався глибокою симпатією як дітей, так і їх батьків.

Виникає і орган українського студентства. Крім рукописного «Громадянина», що його видають студенти Політехнічного Інституту в Петербурзі (появилося двое чисел) за редакцією Е. Нероновича, у квітні 1913 р. там же починає виходити часопис п. н.

«Український Студент». Був це орган всього українського студенства за редакцією згаданого вже Е. Нероновича. Ставив він своїм зав-данням: «дати активних, бадьорих, свідомих і освічених робітників на громадській ниві».

3 осени 1914 р. мав він стати періодичним органом. На перешкоді цьому стала перша світова війна.

Тоді ж заходами фельдшерського Т-ва в Полтаві за редакцією Коваленка появляється вісник гігієни, санітарії і природознавства п. н. «Життє і Знание» (з 1914 р. «Життя і Знания»).

Появляються такі господарські часописи, як: «Рілля» у Києві та «Українське бджільництво» в Петербурзі, а потім у Києві, за редакцією Е. Архипенка.

Року 1911 часопис «Рілля» відзначений був на сільсько-господарських виставках у Ромні срібною медалею і в Галичині золотою.

Цікаву згадку присвячує цьому часопису та його редакторові А. Терниченкові А. Н.(іковський).

Відвідавши редакцію часопису, так описує умови, в яких прова-дилася праця:

«Вся редакція, контора, експедиція журналу, а також і помешкання редактора містились в одній маленькій кімнатці з единим вікном... Уявіть собі кімнату, забиту пачками журналу так, що і повернутись ніде; в кімнаті один невеличкий столик, вкритий газетою, лише один стілець і скромне студентське ліжко, ввесь простір під яким теж забито пачками «Ріллі». У цій обстанові сидів з вимазаними у клейстер руками блідий від утоми редактор-видавець журналу і бандеролював свій журнал...

«Коли ми вийшли від Терниченка, то в мене від цього побачення було вражіння, наче б я побував у келії аскета...

«Треба було мати залізну волю, щоб без ніяких засобів до життя, без ніякої чужої матеріяльної допомоги, без ніякого власного досвіду і досвіду попередників і навіть більше - без видимого співчуття з боку громадянства, розпочинати видання журналу, що мав нести в українську масу зерна сільсько-господарських знань... і в цьому находити моральну нагороду за свою працю, бож матеріяльної и не могло бути від 700 передплатників напочатку і навіть 2000 у 1914 році».

У січні 1913 р. виходить «Наша Кооперация» - часопис, що його породило саме життя. За короткий час свого існування, бо протримався лише до початку війни 1914р., виховав він цілу школу українських кооператорів.

Тоді ж почав виходити «Муравейник-Комашня». За війни матеріяли українською мовою тут було заборонено містити, а навіть наказано було назву часопису друкувати лише по-російськи («Муравейник»).

Врешті гумористичні часописи. Першим з них був «Шершень», що почав виходити у Києві з 6-го січня 1906 р., як сатирично-гумористичний тижневик за редакцією В. Лозинського. Перше число було конфісковано. Протримався півроку. Ще коротший вік був часопису «Хрін», якого вийшло одно число з 13.IV. 1908 р. за редакцією П. Богацького зі змістом, присвяченим Третій Державній Думі, та інше.

Загальний образ розвитку української преси під Росією в 1905-1914 рр. Порівняння з пресою інших народів

Всього в 1905-14 рр. виходило української преси

Роки	Назв
1905	3
1905	17
1906	9
1907	8
1908	10
1909	13
1910	16
1911	16
1912	16
1913	19
1914	17

3 початком війни 1914 р. українську пресу було заборонено. На 1915 р. пощастило залишитися лише двом леґальним часописам, два часописи почали виходити наново, а три виходили нелегально. Отже, з 17 часописів, що виходили в 1914 р., леґальних органів було лише 4.

Цікаво порівняти стан увраїнської преси з пресою російською за зазначену добу, що ваходила на українських землях, та з пресою інших народів під Росією. Взявши 1910 р., як середній рік, бачимо, що цього року було 13 назв українських органів на 226 назв російських на українських землях. 3 цих 226 органів російської преси виходило у Києві - 54, в Одесі - 48, у Харкові - 35 і т. д. Того ж року на 13 органів української преси виходило в Росії: польських - 234, німецьких - 69, жидівських - 31 (в жидівській мові), вірменських - 21, грузинських - 13.

Менше ніж українці, мали татари - 11, азербайджанці - 6, білоруси - 1 і чехи - 1.

Адміністративна практика. Цензура. Законопроект про друк і українська преса

Не минуло і двох місяців після оповіщення Маніфестом 17 жовтня (ст. ст.) 1905 р. волі друку, як показалися перші ягідки адміністративної практики супроти української преси. А в наступних роках мобілізована була повна скаля поліційно-адміністративних чинників, починаючи від губернаторів і до сільських стражників включно, покликавши на допомогу місцеву шкільну, лікарську, поштову та церковну адміністрацію, ба, навіть подекуди представників земства.

Однією з перших адміністративних ягідок стала заборона пропускати на села «Хлібороба». А коли попадав таки він на село, то починали діяти стражники, відбираючи його з рук читачів.

В наступних роках ця практика набрала розмірів широкоорганізованого фронту проти читачів та передплатників, вживаючи до того заборон, репресій, переслідувань тощо.

Досить тут спинитися хоч би на кількох фактах із безлічі їх. Одним із перших - обіжник київського губернатора (1911), яким заборонявся доступ українських часописів до сільських кооперативних товариств Київщини. Мотиви заборони: ідея українського національного сепаратизму та друковання статтей «новоствореною т. зв. «Українською мовою», з новим українським правописом, з метою привчити грамотну сільську людність і робітників до цієї нової мови і правопису і прищеплювати їм фікцію якоїсь окремішної з національного і культурного боку України...»

А ось один із засобів боротьби з поширюванням відомостей про українські часописи через оповістки. До газети «Каневская Неделя», що була прихильна українству, були надіслані оповістки про передплату часописів. Щоб мати дозвіл на їх друк, було подано їх до справника (п. Жежелевського). За кілька днів була відповідь:

«Що це за мова у цих оповістках? Я сам малорос, але тієї «мови» не розумію. Що це за «балаганщина», і що це за акцент такий?»

Так і лишилися ці оповістки (на ЛНВ, «Світло», «Добру Новину») у п. Жежелевського, не побачивши світу.

У деяких місцях «урядники» (поліційні) збирали відомості про передплатників. Про наслідки говорять листи до редакцій:

«... я мушу просити негайно припинити її («Раду») висилку мені... хочуть звільнити зі служби і викинути з сім'єю на вулицю. Такс горе!»

Або так, напр., пише одна з учительок із Таврії: «Через незалежні від мене обставити прещиро прохаю Вас по одержанню цього листа неодмінно припинити мені висилку «Ради», ... бо тепер такого дочекалась, що навіть газети не можна одержувати. Прикро, шкода, але... «давление свьіше». Сумно, дуже сумно розставатися...»

В інших місцях інспектори просто ставили вчителям ультиматум: «або «Рада», або посада». Подекуди розпорядження давалися на пошту.

«Од начальника нашої пошти - писали з місць - ми дізналися, що учителі не маюгь права вашего шановного часописа одержувати...» Та не лише вчителі були поставлені в такі умови, а також і лікарі та фельдшері. «... нас не пускають до нашого кращого читача - сільського інтеліґента, з яким поводяться вже зовсім рішуче...» писала «Рада» в 1912р.

Врешті, з ще більшою ретельністю провадилася охоронна акція перед небезпекою, що загрожувала з боку української преси серед учнів різних шкіл. Читання українського часопису, хоч би був він навіть чисто фаховий, але український, в українській мові, загрожувало завжди виключенням зі школи.

Але боротьби з передплатниками та читачами було не досить. Потрібна була відповідна увага і до самих органів. Це припадало, головним чином, на обов'язок цензури, праця якої часом доводила до абсурдности и відбувалася в повній гармонії з діяльністю адміністраційних чинників. Досить згадати хоч би довгу низку конфіскат, грошевих кар та арештів, що безперестанно сипалися на українську пресу и часто досягали своєї мети - часописи примушені були припиняти свое існування, а редактори не тільки відсиджували звичайні арешти, але потрапляли і до фортеці и навіть на заслання. Грошові кари накладалися не тільки за каригідні статті з погляду цензора, але і за «тенденційний склад хроніки» тощо.

Щождо конфіскат, то українська преса була в спеціяльних умовах, коли порівняти з пресою російсьою чи інших національностей. Не раз, напр., траплялося, що часопис карано за ту чи іншу статтю, яка в переклад! проходила в російському журналі без жадних кар і перешкод. Або ось такий приклав: було сконфісковано чотири книжки «Літературно-Наукового Вістника» за переклад відомого «Острова Пінгвінів». Конфісковано було той же журнал за статтю М. Грушевського про Мазепу і Виговського, переклад якої одночасно був опублікований в російській газеті і не викликав жадної репресії. Або ще - стаття С. Єфремова п. н. «3 громадського життя» цілком вільно публікується в «Русском Богатстве» і кон-фіскується в українському часописі і т. д., і т. д.

Така була практика цензури і адміністрації в боротьбі з українською пресою.

Року 1914 всі ці способи мали бути узаконен! законопроектом про друк, поданим міністром внутрішніх справ Держави и Думи. Проект було передано комісії, яка виготовила власну редакцію, що позбавляла пресу будьякої ґарантії вільного існування і розвитку. Зокрема залишала вона органи спеціяльного догляду в центрах, вводила нові обмеження для редакторів, санкціонувала карну систему, заведену вже адміністративним шляхом, зміцнюючи її новими засобами.

Українську пресу законопроект бив, головним чином, двома точками. Однією з них передбачалося підпорядкування провінційної преси місцевій адміністрації зо всіма наслідками необмеженого її самовільства. Друга точка - це норми, що робили можливим існування преси, організованої на капіталістично-комерційній основі - за системою грошового забезпечення и відповідальности. Укра-їнська преса не мала ні одного часопису, організованого на комерційній основі. Всі вони видавалися шляхом ідейної підтримки і ледве щастило зводити кінці часто ціною неймовірних зусиль. Коли б за законопроектом була введена згадана система, то ставала загроза, що в короткому часі українська преса зовсім зникла б з українських земель.

Проти законопроекту виступило з протестом «Всеросійське Літературне Т-во» та Київське Т-во періодичної преси, до якого прилучилися провінціяльні члени Т-ва зо всіх українських земель.

Збори цього Т-ва (12-13.IV.1914) винесли спеціяльні постанови та ухвалили спаціяльну резолюцію в справі української преси та преси інших недержавних народів такого змісту:

«Загальні Збори, вислухавши доклад про становище української преси..., визнаючи за кожною національністю право мати пресу в своїй мові або наріччю, вважають, що законопроект комісії Державної Думи особливо тяжко відіб'ється на становищі цієї преси, і що інтереси її треба так само захистити, як і інтереси преси в російській мові».

Законопроект мав прийти на пленум Державної Думи десь на осінь 1914 р. Але в цей час настали вже воєнні часи зі своїми законами і умовами.

Українські органи в чужих мовах «Украинский Вестник» і «Українская Жизнь»

Потреба в українському органі, який би мав своїм завданням інформувати російське суспільство і пресу про українську справу, стала на порядок дня зараз же, як тільки настали деякі цензурні полегші. Першою спробою було видання в Петербурзі тижневого журналу п. н. «Украинский Вестник». Почав він виходити з 21.У. 1906 р. за редакцією М. Славінського і при активній участи Дм. Дорошенка, як секретаря редакції.

Свої завдання орган цей зформулював так: ...»з'ясувати українське національне питания з історичної, побутової, соціяльної и еконо-мічної сторінки, визначити місце і значения України поміж іншими областями нової демократичної Росії, сприяти справедливому вирішенню національного і обласного питания взагалі».

На час виходу журналу приїхав до Петербургу М. Грушевський і взяв у ньому активну участь. Його перу належать найвідпові-дальніщі передові статті. Більшість їх пізніше ввійшла до Збірника п. н. «Освобождение России и украинский вопрос».

Журнал мав тісний зв'язок з українськими послами Першої Державної Думи, з яких брали в ньому участь: П. Чижевський, В. Шемет, I. Шрам, М. Біляшевський, як також член Державної Ради Д. Багаллій. 3 інших - проф. Д. Овсяніко-Куліковський та М. Туган-Барановський. Врешті члени петербурзької української колонії, серед яких: О. Лотоцький, П. Стебницький, М. Монгилянський, Ол. та Софія Русові, Ф. Вовк, С. Бородаєвський та інші. Із західньоукраїнських земель - I. Франко та інші.

Бадьорий тон, цікавий зміст, виразне накреслення перспектив, все це приваблювало увагу до цього органу як українців, так і деяких російських труп. Та не двогий був його вік. Вже через три місяці стала перед ним загроза припинення. Довідавшись про те, Ол. Русов так писав в одному з листів до Л. Жебуньова:

«Я повернувся з Чернигівщини до Петербурга, а там мені кажуть: припинити «Український Вістник», бо грошей нема на що видавати .Звісно, українці - які це передплатники? Як зробив я статистуку, то вийшло всіх передплатників 198 (на всю Україну!), а «Основа», як знаєте, за два роки видання придбала 180, значить поступ на 10%... а з цих 198 передплатників «Українського Вістника» з 8 українських губерній було тільки 96, та и то тільки, 76 справжніх, 20 таких, яким «Український Вістник» висилали замість «Свободи і Культури»... Закриймо кажуть - шкода праці! Та ні ж. На зло землякам, хоч для тих 102, що з Великоросії, Сибіру, Польщі та з-за границі передплачують - будемо таки видавати! Ну, днів 3-4 на біганину за грішми витратили, а таки спромоглися і 12 ч. ... випустили... Здобули 2000 карбованців, а ще 1 000 треба здобути, тоді і до кінця року додержимося».

Не пощастило. Встигло вийти всього 14 чисел. Вмер «Украинський Вестник» разом з Першою Думою.

Минуло з того часу майже шість років, поки пощастило знову виступити з подібним органом, але на цей раз уже в Москві, де з січня 1912р. почав виходити за редакцією С. В. Петлюри місячник «Украинская Жизнь».

Впродовж п'яти років перехрещувалися тут українські погляди і змагання з поглядами російськими та зрусифікованих земляків. Крім інформативних завдань ставила «У. Ж.» також критику та розкриття псевдонаукових теорій, скерованих проти українських національних прав та захист українського руху від наклепів та інсинуацій, що сипалися з боку певних кіл російського суспільства.

Притягнула вона до співпраці ширші кола українських журналістів та наукових сил, а також представників поступової частини російського суспільства, серед яких був відомий оборонець прав українського народу акад. Ф. Корш. 3 представників польської наукової думки був тут проф. Л. Васілевскі та інші.

Свою позитивну роботу в добу розквіту російського велико-державницького шовінізму виконував цей журнал, непохитно стоячи на захисті інтересів українського руху, аж до перших днів російської революції 1917 р.

Зрозуміло, що вже з першої книжки підпав він під особливий догляд московського цензора Сидорова. Пильно стежили за «У. Ж.» також і київські «спеціялісти» українського руху, серед яких одно з перших місць займав лихої пам'яті україножер С. Щоголев. Зокрема чутливо прислухалася до журналу газета «Киев», що постійно сипала добірні лайки і прокльони на його редактора С. Петлюру.

«Ruthenische Revue»

У квітні 19'01 р. за редакцією молодого журналіста Ром. Сембратовича почав у Відні виходити часопис німецькою мовою під модерною в той час назвою «5ггаЬ1еп». Виходив тричі на місяць.

Присвячений був українським справам в Австрії та Росії. Проіснував щось з півроку. Натомість також у Відні Р. Сембратович почав видавати інформативний двотижневик п. н. «Ruthenische Revue».

Найбільшу уваги в цьому часописі присвячено було польському пануванню на українських землях та забороні українства 1876 р. під Росією. Тут же переклади творів українських письменників, їх характеристика тощо. Часопис зацікавив чужинців. Передруки з нього почали з'являтися в чужинецькій пресі (німецькій, французькій, італійській, еспанській, шведській, норвезькій, ба, навіть часом в японській).

3 відгуків досить згадати хоч би такі імена, як: Г. Брандес, Ж. Жорес, Момзен, Бернстерне-Бернсон та інших. Б. Бернстон м. ін. писав:

«3 усіх починів сучасного життя Ваш почин видається мені най-грандіознішим. Піднести до рівня свідомого культурного народу 30 мільйонів українців, збудити їх від вікового гніту, - це повинно одушевляти! 3 того часу, як мене це почуття захопило, - до появи «Ruthenische Revue» я нічого не знав про це, - мое життя стало багатшим, моя віра в людство посилилась. Я уважно слідкую за Вашим словом. Воно таке свіже, нове, справедливе і різке, - це захоплює».

В р. 1904 “Ruthenische Revue « перевело анкету в зв'язку з указом 1876 р. Відгукнулися згаданий Б. Бернсон, проф. Кембріджського університету О. Броунінґ, шведський посол до парляментй А. Гедін, проф. А. Леруа-Болиє, соціолог Ф. Опенгаймер, Ф. Герц, I. Гижйо і багато інших.

«Ukrainische Rundschau»

український преса Росія

Наприкінці 1905 р. Р. Сембратович на 30-му році життя вмер. Спадкоємцем « Ukrainische Revue» став місячник « Ukrainische Rundschau «, який придбав у світі ще більше признания. До співпраці стали поели західньоукраїнських земель: Ст. Дністрянський, О. Колесса, Е. Левицький та В. Кушнір. В. Кушнір був і редактором впродовж всього часу існування часопису. Почали з'являтися тут праці визначніших представників українського журналістичного, наукового, культурного та громадсько-політичного життя. Це були такі співробітники, як: Ю. Романчук, Ос. Турянський, В. Щурат, I. Крип'якевич, М. Кордуба, Ст. Дністрянський, Б. Лепкий, М. Ло-зинський, I. Макух, Дм. Дорошенко та інші, з чужинців Б.Бернсон, Маріяно де Кавія, С. Ляндау, д-р I Фекете де Нагнівані та інші.

3 самого початку часопис висилався даром світовим редакціям, дипломатам і письменникам. Помітний був інтерес до цього і серед ширших кругів чужинців, що можна бачити з передплат. Напр., сама Німеччина дала понад 200 передплатників. Були вони і в інших країнах.

3 метою пожвавити інформаційну службу з почину В, Кушніра почав виходити ще один орган, а саме « Ukrainische Korrespondenz».

Проіснували обидва ці органи до першої світової війни. В час війни заступив їх новий органу п. н. «Ukrainische Nachrichten», який виходив з вересня 1914 до 1916 рр. за редакцією Ом. Бачинського і В. Біберовича.

Українська преса західньоукраїнських земель перед першою світовою війною. Загальний стаи.

На початках XX ст. аж до першої світової війни розвиток укра-їнської преси на західньоукраїнських землях йшов прискореним темпом. Разом із тим відбувався дальший процес розгалуження і спеціялізації та народження нових органів на провінції.

Були тут органи, присвячені питанням господарським, правничим, педагогічним, часописи для дітей, жіночі, просвітні, мистецькі, релігійні і врешті сатирично-гумористичні.

Господарсько-кооперетивна преса

Першим часописом, присвяченим господарству та промислу, треба вважати часопис п.н. «Господар» - письмо практично-наукове по части господарства рільного, огородництва, садівництва, розплоду худоби і промислу». Почав він виходити у Львові 10.VII. 1869 р. за редакцією Сев. Шеховича. Виходив до 1872 р. двічі на місяць (від половини 1871 р. - латинкою).

Року 1879 появляється «Господар і Промишленик» у Станиславов! (1879-1882), а потім у Львов! (1883-1887) за редакцією А. Ничая, А. Глодзінського, В. Нагірного. Року 1881 у Львові виходить «Бескид» з додатком: «Листок виігришей». У Львов! 1886 р. появляється «Провідник рільничих кружків - рільнича часопись», що проіснував до 1914 р. Від 1898 р. о. I. Негребецький видає в Перемишлі часопис «Господар», що виходив до 1913 р. з додатком від 1902 р. п. н. «Економіст», а В. Король в 1901-1902 рр. видає у Львов! «Газету Господарську». На ці ж роки припадає вихід органу Наукового Т-ва ім. Шевченка п. н. «Часопис правнича і економична» (1902-1914).

Дал! з'являються так! часописи, як: «Молочарська Часопись» (Львів, 1914), «Рільничі Відомості» (Львів, 1906-14), «Торговельно-Помислові Відомості» (Львів, 1908), «Земледілець» (Львів, 1912), «Торговельно-промисловий Вістник» (Стрий, 1912-1913), «Вісти Промислової Комісії» (Львів, 1913), що його видає Міщанське Братство. Врешті з січня 1914 р. Краєве Т-во Українських Пасічників у Тернополі приступило було до видання органу п. н. «Український Пасічник», що виходив до липня того ж 1914 року.

Були всі ці часописи переважно ділом приватної ініціятиви. Довго не утримувалися. Впродовж 1890 рр. та на початку теперішнього століття виступає кооперативна організація, що оформлюється в «Народню Торгівлю». Появляється господарське Т-во «Сільський Господар», організується «Дністер» і низка кредитових та іншого роду кооператив з Краєвим Союзом на чолі.

3 ініціятиви цього Союзу з січня 1904 р. починає виходити «Економіст», місячник економічно-господарський, орган стоваришень заробкових і господарських».

У цьому ж часі основуєтьсє Краєвий Ревізійний Союз і «Економіст» стає його офіційним органом. Був це перший теоретичний орган, присвячений економічним справам взагалі, а кооперації зокрема, присвячуючи місце і справам рільничим. Першим його редактором (1904-1908) був Кость Панківський, який і заповнював переважну частину часопису. Писав він під власним іменем і під псевдонімом Кость Федьків, або К. Ф., чи просто - Ф. Постійним співробітником був I. Петрушевич - секретар, «Народньої Торгівлі». 3 інших - - Кость Левицький, М. Коцюба, А. Глодзінський, О. Саєвич та інші. 3 січня 1908 р. постійним співробітником стає А. Жук, який з лютого 1909 р. перебирає редакцію і провадить часопис до вибуху війни 1914 р. Тоді ж починає виходити популярний додаток п. н. «Самопоміч» (редактор А. Жук).

Тоді як сам «Економіст» призначений був для Управ кооператив та інтеліґенції, і наклад якого виносиа 1 000 примірників, «Самопоміч» мала стати часописом широких має, чого вона і осягнула, довівши вже 1910р. свій наклад до 10000 примірників.

В цих же роках (1909-10) з провінціяльного зав'язку в Олеську постає велика станова організація «Сільський Господар» у Львові. 3 1910 р. починає він видавати свій часопис п. н. «Господарська часопись», присвячений сільському господарству. Протримався він до 1918 р. Тоді ж (1904-21) у Львові виходить же «Часопис для Спілок Рільничих», як орган Краевого Патронату для рільничих спілок. А з 1909 р. виходить «Господар і Промисловець», як орган Краевого Союзу молочарського у Стрию (1909), а потім у Львові (1910-11).

Правничі органи

Першим українським правничим часописом був орган Наукового Т-ва ім Шевченка п. н. «Часопись Правнича (1889-1899). 3 1900 р. заступає його «Часопись Правнича і Економічна» за редакцією Ст. Дністрянського. Участь у цих органах, крім К. Левицького та Ст. Дністрянського, які дали цінні праці и розвідки («Правда Руська» пам'ятник законодатний... з XI в.», «В справі нашої термінології» - К. Левицького, «Права рускої мови у Львівськім Університеті», «Причинки до теорії соціології - Ст. Дністрянського та багато інших), далі брали участь А. Горбачевський, Ол. Огоновський, Евг. Олесницький, П. Стебельський, М. Шухевич, Дан. Стахура, А. Гошовський, М. Новаківський, I. Франко, Ів. Макух та багато інших.

В 1910-1914 рр. Т-во Українських Правників за редакцією Ст. Дністрянського видавало квартальник «Правничий Вістник».

Часописи педагогічні та дитячі. Станові органи українського вчительства

Українське Т-во Педагогічне майже одночасно починає видавати два часописи: «Учитель» (1889-1914) з додатком «Шкільний Порадник» та ілюстрований часопис для дітей і молоді п. н. «Дзвінок» (1890-1914). Обидва здобули широку симпатію. «Дзвінок» став популярним серед дітей і батьків як на західньоукраїнських, так і на східньоукраїнських землях. Один з його редакторів - Катря Гриневичева, по двадцяти роках каже про пройдений ним шлях:

«Розпочинаючи двадцять перший рік існування, «Дзвінок» може з вдоволенням глянути на успіхи своєї праці... чимраз кріпшаюче зацікавлення «Дзвінком» із боку нашего патріотичного загалу і щирість та признания, з яким відносяться до нас родичі та вихованці, переконують нас, що двадцятилітній труд не пішов на марне...»

Був це часопис, що давав літературно вартісні речі побіч із історичною повістю, цікаво опрацьовані речі наукові, поезію, веселий кутик та відомості з поточного життя. Все це в супровді ілюстрацій талановитого артиста-маляра Косинина.

3 1909 р. Т-во «Учительська Громада» видає у Львові науково-педагогічний квартальник п. н. «Наша Школа». Виходив до 1915р. Року 1911 «Учительська Громада» об'єднується у виданні цього часопису з Т-вом ім. Сковороди у Чернівцях. 3 праць і статтей, опублікованих в цьому квартальнику, звертають увагу зокрема такі, як: з історії українського шкільництва С. Томашівського; з історії видавниігґва українських шкільних книжек К. Лучаківського про шляхи до тілесного виховання Ів. Боберського, про національне виховання і школу В. Панейка та інших.

Крім названих, брали участь в журналі I. Раковський, В. Левицький, А. Жук («Статистика українських бурс в Галичині»), А. Крушельницький, Н. Даниш («Життє молоді української гімназії в Коломиї»), М. Кордуба та інші. Тут же дописи з українських земель під Росією.

3 липня 1911 р. у Станиславові почав був виходити двічі на місяць становий орган учительства п. н. «Український Учитель» з педагогічним додатком: «Рідна Школа». Появилося лише п'ять чисел. Довше протрималося «Учительське Слово» - орган станової організації «Взаїмна Допомога». Почав він виходити з 15.IX.1912 р. двічі на місяць і виходив до війни 1914 р. Так само і суспільно-науковий орган галицько-буковинського вчительства «Промінь», що виходив у Вашківцях (Буковина) з 1904 до 1907 рр. 3 інших того роду органів слід згадати ще часопис п. н. «Луна».

Преса української молоді. Січові та пластові органи

3 початком 1900 р. появляються органи української молоді. Крім рукописних та відбиваних часописів, починають виходити друковані. В першу чергу треба згадати місячник п. н. «Молода Україна» (Львів 1900-1906) при ближчій участі В. Старосольського, А. Крушельницького та при співробітництві I. Брика, Ст. Чарнецького, Л. Цегельського та інших. В 1912-14 рр. виходить «Житє», як неперіодичний орган, що ставив своїм завданням: «не обмежуючись на поглядах якоїсь одної групи... давати місце всім здоровим та хосенним напрямам української поступової думки».

Виходив цей орган при участі М. Павлика, О. Безпалка, Р. Заклинського та інших.

Проти «Житя» в 1913 р. виступив новий орган п. н. «Відгуки», відмовляючи йому рацію існування з огляду на його пропаґандивний шлях, замість організації фізичної сили.

Врешті орган студентства п. н. «Шляхи», що його в 1913-14 рр. видавав Український Студентський Союз за редакцією Р. Заклинського і Юл. Охримовича.

В 1912-14 рр. появляються січові та пластові органи. 3 перших - «Січові Вісті» (1912-1914) за редакцією Дм. Катамая при «Громадськім Голосі», другим був «Пласт», що почав виходити в 1914р. в Скалі, як гектографічне видання.

Просвітянська преса

Розвивається і просвітянська преса. Беручи початок з місячника «Письмо з Просвіти», що виходив ще в 1877-79 рр. за редакцією Ом. Партицького та Н. Вахнянина, проходить вона через часопис «Читальня» (1893-94), а 1907 р. відновлює попередню назву («Письмо з Просвіти») за редакцією Яр. Весоловського, Е. Озаркевича та Юл. Бачинського. Спочатку - літературно-науковий орган, пізніш - орган теорії і практики просвітянської праці. В такому вигляді дає багато вказівок для організаторів і робітників на просвітянському полі.

Органи українського мистецтва

Робить спробу видання свого органу і Союз Співацьких та Музичних Т-в у Львові. Стає ним ілюстрований місячник п. н. «Артистичний Вістник». Перше число його появилося в січні 1905р. при найближчій редакційній участі С. Людкевича, I. Труша та Ол. Бережницького. Спробі цій не повелося. Вже у другому числі редакція змушена була зазначити, що «нема в нас численної інтеліґентної публіки, яку інтересували б спеціяльні питания з обсягу музики і пластичних штук», а тому «щоби бути корисними для ношої громади та пропаґувати серед неї свої ідеї, мусимо... передовсім інтересуватися загальними культурними справами, актуальними в нашій суспільності».

3 виходом подвійного числа за вересень-жовтень, часопис цей, як місячник, перестав існувати з тим, щоб перейти на річні випуски, що і виходили до 1907 р.

Народження преси українського жіноцтва

Народжується в ці часи так само преса українського жіноцтва. її попередниками були: «Жіночий Альманах» (1887 р.) та три випуски «Жіночої Долі» (1893, 1895 та 1896 рр.) за редакцією Наталі Кобринської. Щойно 1908 р. появляється у Львов! перший часопис українського жіноцтва п. н. «Мета». Видає його «Кружок Українок» за редакцією Дарії Старосольської.

Поява цього часопису оживила організаційний рух жіноцтва, що вилився у великий з'їзд у грудні 1908 р.

По з'їзді часопис перестав виходити.

Церковно-релігійна українська преса

Розгорнулася перед війною 1914 р. преса релігійно-церковна. Крім органів адміністративного характеру, як «Відомости Львівсько-Архієпархальні», «Вістник Перемиської Єпархії» та «Вістник Станиславівської Єпархії», появляються станові органи дяків, як напр.: «Голос Галицьких Дяків» (Львів), «Дяківський Голос» (Станиславів), орган православних церковних півців п. н. «Дяківські відомості» в Лукавицях на Буковині та «Ранок» в Мареничах тощо; місійні часописи: «Вісті Місійного Т-ва», «Місячний Листок», часопис для дітей - «Малий Місіонарчик» (Жовква). 3 органів наукового характеру: «Богословський Вістник» (Львів, 1900-1903 р.) та квартальник богосл. молоді п. н. «Католицький Всхід», де містилися праці з історії церковних відносин на українських землях. Тоді ж (1904 р.) почав виходити часопис, присвячений справам суспільно-церковним п.н. «Нива».

Народження лікарсько-санітарного органу

Року 1913 Українське Лікарське Т-во почало видавати свій орган, присвячений справам санітарії і гігієни п. н. «Здоровля», що виходив за редакцією Е. Озаркевича.

Сатирично-гумористичні часописи

Врешті низка сатирично-гумористичних часописів, як напримір, «Комар», «Дзеркало», «Жало» та інші.

Розвиток преси суспільно-політичного характеру

3 органів, що відбивали національно-демократичні та християнсько-народні змагання, крім «Діла» та «Руслана», народжується перед війною 1914 р. низка нових. Крім Львова, де видаються в цей час такі органи, як: «Свобода», щоденна газета «Нове Слово» (з 1912), «Основа» та інші, з'являються подібні органи в низці провінціяльних міст, як: Тернопіль, де в 1904-1907 рр. виходив орган Тернопільської Народної Організації п. н. «Подільський Голос» (тижневик); Перемишль - тижневик «Селянська Рада» (1907-1909); Калуш - двотижневик «Калуський Листок», Станиславів, Яворів ті інші. Центральними і провідними органами цих двох напрямів залишалися: «Діло» і «Руслан».

На цю саме добу припадало 25 років існування «Діла». Було це в час революційного зрушення 1905 р. в Росії, коли там укра-їнський рух вийшов з підпілля. Отже, двое свят заповнюють «Діло». Робиться тут підсумок пройденого газетою шляху та уважний відгук на прояви українського руху під Росією.

Не менш уважний відгук знаходять події за Збручем і в «Руслані».

Відгукуються ці органи і на такі явища, як слов'янські з'їзди 1908-1909 рр., піддаючи ґрунтовній критиці і'х тенденції і становище з погляду українських національних інтересів.

Крім інформації національно-політичного життя та обговорення в більших чи менших статтях, не останнє місце займають тут у цю добу також історичні розвідки, опублікування історичних матеріялів, літературні критичні статті, літературні силюети (сильветки), спомини тощо. Так, напримір, в «Ділі» публікуються правд I. Крип'якевича, Ор. Левицького та інших, літературно-критичні статті та замітки О. Грицая, О. Турянського, М. Сріблянського (М. Шапо-вала) та інших. Тут же листування, зокрема «Листи М. Драгоманова до редакторів російського соціял-революційного видання «Вперед», або «Переписка М. Драгоманова з д-ром Т. Окуневським».

Ще більш у цей час публіковано такого матеріялу в «Руслані». Досить згадати хоч би «Матеріяли до історії зносин Галичини з Буковинцями», «Матеріяли до історії Буковинської Ради» (зокрема про альманах «Руська Хата»), «Матеріяли до політики русинів від часу т. зв. «Нової Ери», що подав А. Вахнянин, листи В. Антоновича до О. Барвінського, листування Ом. Огоновського з П. Кулішем, листи А. Вахнянина до П. Куліша, що дають чимало цінного в зв'язку з виданням «Правди» 1869 р., як також цікаві спомини А. Вахнянина, Ол. Барвінського та інших.

Не зважаючи на певний антагонізм між цими двома органами, вони доповнювали один одного, як з боку політичного, так культурно-наукового, залишивши чимало того, що не втратило цінности в довгих пізніших часах.

3 інших часописів цієї доби можна згадати ще такі, як «Боєвий Прапор», що почав виходити з 19-го січня 1906 р. у виданні и за редакцією А. Яновського (вийшло чотири числа); християнський часопис «Основа» (Львів 1906-1914) за редакцією о. Я. Левицького та о. М. Горникевича: «Народнє Слово», що в 1907-11 рр. виходило тричі на тиждень за редакцією А. Шестака, «Покутське Слово» (з 7.III. 1912-13) за редакцією Е. Кульчицького та чимало інших.

На цей час припадає також розвиток преси української соціял-демокртатії. Року 1899 з Української Радикальної Партії виступили прихильники марксівського напрямку. 3 січня 1900 р. за редакцією М. Ганкевича, а пізніше С. Вітика почали вони видавати свій орган п. н. «Воля». Виходив двічі на місяць і з перервою (1904) протримався до 1907 р., коли його місце заступила «Земля і Воля», яка перейшла до Львова з Чернівців і виходила до 1913 р. Був це тижневик (газета), що за редакцією В. Левинського продовжував завдання організації та національно-політичного освідомлення українського робітництва. Крім програмово-провідних статтей ці органи давали поважне місце оглядам професійного та соціялістичного руху селянським рухам (1902 р.) в Галичині, боротьбі українського селянства за землю під Росією, перебіг нарад Сойму та Державної Думи (Росія). Тут же голоси із-за Збруча, як М. Порша та інших.

Не останнє місце займали виступи проти радикалів та револю-ційної організації «Оборона України», що виникла під Росією та влилася до Української Партії Соціялістів-Революціонерів (1907). Врешті твори з красного письменства, що відбивали соціяльні теми.

У 1911 р. у Львові відбувся IV Конгрес Української Соціял-демократичної Партії, на якому позначився був розділ партії на ґрунті рішучого відсепарування від ППС (Польської Партії Соціялістичної). Саме на цей час припадає вихід спільного органу української Соціял-Демократичної Партії Австрії і з-під Росії п. н. «Наш Голос» (1910-13), що став на бік прихильників відсепарування: Л. Ганкевича, Ю. Бачинського та інших.

Тоді ж у Львов! почала виходити і тижнева газета «Вперед» (1911) за редакцією В. Левинського. Пізніше виходила вона тричі на тиждень, а в 1914 р. раз на місяць. 3 інших часописів цього напрямку були: «Робітник», «Праця», «Добра Новина» тощо, що виходили у Львові. Подібні ж часописи появилися і поза Львовом. У Збаражі 1906 р. Я. Остапчук почав видавати двічі на місяць, а потім тижнево - «Червоний Прапор», що пізніш перенісся до Тернополя; у Дрогобичі за редакцією С. Вітика 1907 р. виходив «Підкарпатський Голос», а в 1911-12 рр. там же за редакцією Б. Скибинського: «Голос Підкарпаття».

...