10 способів маніпулювання за допомогою засобів масової інформації Ноама Хомського (на прикладі друкованих засобів масової інформації)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Філологічний факультет

Кафедра журналістики

Контрольна робота

З предмету: «Журналістика»

На тему: «10 способів маніпулювання» за допомогою засобів масової інформації Ноама Хомського (на прикладі друкованих ЗМІ)»

Викладач - Бондар С.О.

Одеса 2015

1. Відволікання уваги

Ключовим елементом управління суспільством є відволікання уваги людей від важливих проблем і рішень, прийнятих політичними та економічними правлячими колами, за допомогою постійного насичення інформаційного простору малозначними повідомленнями.

«Нікого те турбує, що на батьківщині Лесі Українки і Максима Рильського, у місті, де жив і працював Олександр Довженко, досі не має монументів, до яких житомиряни могли б прийти вшанувати імена цих видатних особистостей нашої культури»

Шпак, В. Креатив чи мода на дурість / Віктор Шпак //Урядовий кур'єр. - 2015. - № 63. - 7 квітня - С. 3.

1. Створювати проблеми, а потім пропонувати способи їх вирішення.

Даний метод також називається «проблема-реакція-рішення». Створюється проблемна «ситуація», що розрахована на те, щоб викликати певну реакцію сере населення з тим, щоб воно само вимагало вжиття заходів, які необхідні правлячим колам.

«…рівень застосування сили до правопорушників [на майдані] з боку правоохоронців не відповідав …обстановці, що склалася»

Буча, В. Ситуація на Майдані не відповідала рівню застосованої сили / Вадим Буча // Урядовий кур'єр. - 2013. - №237. - 21 грудня. - С.2.

«Нестабільна ситуація, яка склалася останнім часом здебільшого у південно-східних регіонах, не просто підбурює й лякає суспільство, а й загрожує територіальній цілісності України»

Сила не може змінити закон // Урядовий кур'єр. - 2014. - №56. - 27 березня. - С.8-9.

«Уряд ухвалив пакет законопроектів з реформування органів внутрішніх справ…

…ми робимо великий крок у справжній реформі колишньої радянської системи міліції і перехід до європейської української поліції»

Мацегора, К. Зміна системи є філософією реформ / Катерина Мацегора / Урядовий кур'єр. - 2015. - №63. - 7 квітня. - С.2.

2. Спосіб поступового застосування

Щоб домогтися прийняття будь-якого непопулярного заходу, досить впроваджувати його поступово, день за днем, рік за роком.

3. Відтермінування виконання

Інший спосіб протиснути непопулярне рішення полягає в тому, щоб представити його в якості «болючого і необхідного» і домогтися в даний момент згоди громадян на його здійснення в майбутньому.

На мою думку, спосіб маніпулювання 3. та 4. - подбні ,їх майже неможливо відділити один від одного, так як сучасна влада використовує їх разом («якщо не «виходить» спосіб поступового застосування - спробуємо спосіб відтермінування; якщо знову реакція народу не задовольняє - повертаємось до поступового застосування»).

«З 1 січня 2014 року ціни на природний газ зменшилися…Цьому сприяло ухвалення урядом постанови «Про зниження ціни на природний газ»…

Мацегора, К. Ціну на природний газ зменшено / Катерина Мацегора // Урядовий кур'єр. - 2014 . - №1. - 3 січня. - С.2.

«Потрібно нарешті встановити повну прозорість у відносинах між споживачами та природними монополіями.

Зростання тарифів на комунальні послуги восени 2014 року призвело до того, що майже половина населення перестала платити за комунальні послуги…»

Прудка, Н. Як зупинити вал неплатежів у комунальному господарстві / Наталка Прудка // Урядовий кур'єр. - 2015. - №22. - 6 лютого. - С.8.

«Враховуючи зростання цін на енергоносії … зміну рівня мінімальної зарплати …перегляд тарифів на житлово-комунальні послуги та приведення їх до економічно обґрунтованого рівня є …необхідністю»

Миколаєнко, І. З 1 квітня подорожчає тепло і гаряча вода / Інна Миколаєнко // Урядовий кур'єр. - 2015 . - №52. - 21 березня. - С.4.

«Фахівці стверджують, що ймовірність відключення електроенергії в регіонах велика… причини такого стану … величезна заборгованість ,яка утворилася між виробниками і споживачами електроенергії»

Прокопчук, С. Чи можливий блекаут в Україні? / Станіслав Прокопчук // Урядовий кур'єр. - 2015. - №59. - 1 квітня. - С.8.

«Топ-темами нового політичного тижня в парламенті буде …доцільність зростання тарифів на енергоносії та комунальні послуги»

Шевченко, А. Парламент перевірить факти щодо корупції в уряді та формування тарифів / Анна Шевченко // Голос України. - 2015. - №62. - 7 квітня. - С.3.

«Розпочато роботу з виготовлення підприємствами, які надають послуги з газопостачання, електропостачання та центрального опалення, бланків заяви про призначення житлової субсидії та декларації про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням субсидії»

Слід знати, як скористатися субсидіями // Урядовий кур'єр. - 2015. - №63. - 7 квітня. - С.1.

4. Звертатися до народу як до малих дітей

У більшості пропагандистських виступів, розрахованих на широку публіку, використовуються такі доводи, персонажі, слова і інтонація, начебто мова йде про дітей шкільного віку із затримкою в розвитку або розумово неповноцінних індивідуумах.

« Доброго вечора всім. Я звертаюся до вас, щойно отримавши інформацію про те, що Янукович наказав мене заарештувати.

Сьогодні у мене ще є всі можливості отримати політичний притулок у будь-якій іншій країні та захистити своє життя, свою свободу, бути щасливою зі своєю родиною. Але я нікуди не буду бігти з України. І для цього у мене є вагомі причини.

По-перше, я не порушувала закон. Я жила і працювала для вас. У мене немає приватизованих на свою користь заводів, електростанцій, земель, корисних копалин, державних дач. Все, що має держава, я ставила на службу вам, а не крадіям від політики. Я не порушувала закон, намагалася діяти справедливо, і тому мені немає чого бігти зі своєї рідної землі.

По-друге, я не буду нікуди ховатися, бо працюючи в політиці останні 10 років, я дуже добре знаю ціну політикам та штатним борцям за народ. Все куплено, продано і перепродано. Вам у вашій біді майже немає на кого спертися. Тому скільки буде сил та життя - буду захищати і вас, і Україну, так як зможу, так як мені дозволите ви.

Остання і головна причина, чому інстинкт самозбереження, страх у моєму випадку не спрацьовують, бо за всі роки незалежності ще ніколи Україна не була в такій біді як сьогодні. Ще ніколи в такому важкому становищі не опинялися українські родини як зараз. Ще ніколи так жорстоко не виривали в України її душу, не забирали майбутнє у її дітей. Сьогодні я ще на свободі, але завтра вже буду за гратами. Знаючи на що я іду, я так само знаю, що повернуся до вас ще сильнішою.

Крім запроданих судів Януковича є й інші, вищі суди. Існує Європейський суд, де буде доведено мою юридичну правоту. Існує суд українського народу, який доведе мою політичну правоту. А є ще Божий суд, від якого не захистить ні влада, ні гроші тих, хто чинить несправедливість.

Будьте впевнені - вони мене ніколи не зламають. Я не підведу вас - 11 мільйонів людей, які повірили мені на президентських виборах. Я не підведу і тих, хто голосував за Януковича, бо відповідальність за свою країну відчуваю і перед ними.

Прошу всіх, хто здатен боротися, згуртуватися навколо тих, хто встояв і перед пряниками, і перед батогами влади.

Незалежно від того, де я буду - на свободі чи за гратами, - я відчуваю достатньо сил, щоб пройти через усі уготовані випробування та разом з вами повернути нашу державу на шлях процвітання, справедливості, зміцнення національного духу та гідності.

Слава Україні! І до скорого побачення, бо справедливість живе якщо за неї боротися!»

Звернення Тимошенко до народу, записане перед арештом // Українська правда. - 2011. - 05 серпня.

5. Робити наголос на емоції в набагато більшому ступені, ніж на роздуми

Вплив на емоції представляє собою класичний прийом, спрямований на те, щоб заблокувати здатність людей до раціонального аналізу, а в результаті і взагалі до здатності критичного осмислення того, що відбувається. З іншого оку, використання емоційного фактора дозволяє відкрити двері в підсвідоме для того, щоб спроваджувати туди думки, бажання, страхи, побоювання, примусу або стійкі моделі поведінки.

«У Києві в грудні відбулася Міжнародна конференція «Як викинути Леніна з голів українців?»…. Українські та європейські інтелектуали розмірковували над тим, як пам'ять про тоталітаризм впливає на майбутнє суспільства…»

Конарева, Л. Скидаючи пам'ятники Леніну, українці ментально звільняються від радянського минулого / Лариса Конарева // Урядовий кур'єр. - 2014. - №244. - 30 грудня. - С.11-12.

6. Тримати людей в невігластві, культивуючи посередність

Домагатися того, щоб люди стали нездатні розуміти прийоми і методи, використовувані для того, щоб ними керувати і підкоряти своїй волі. Низький рівень освіти, неуцтво і посередність - потужні знаряддя в руках ЗМІ.

«…новий закон «Про вищу освіту» передбачає фактичне нищення мережі освітніх закладів, які готують фахівців з неповною вищою освітою… Україна за якістю освітньої системи посідає 49 місце у світі (Нігерія - 48)»

Домінський, О. Коледжі треба зберегти в системі вищої школи / Олег Домінський // Урядовий кур'єр. - 2015. - 18 березня. - № 49. - С.1.

7. Спонукати громадян захоплюватися посередністю

Впроваджувати в населення думку про те, що модно бути тупим, вульгарним і невихованим.

«Рубаха парень из полесского села [Олег Ляшко], воспитанник детдома и интерната … в вишиванке ,с вилами и улыбкой… в АТО … гоняет по пеклу полосатых чертей, которые от страха бросают свои флаги своей новороссии…»

Гордон, Д. Олег Ляшко. Мужской разговор / Дмитрий Гордон // Бульвар Гордона. - 2014. - №35. - 2 сернтябрь. - С 12-15.

8. Посилювати почуття власної провини

Змусити людину повірити в те, що тільки він винен у власних нещастях, які відбуваються за браком його розумових можливостей, здібностей або прикладених зусиль. В результаті, замість того, щоб повстати проти економічної системи, людина починає займатись самознищенням, звинувачуючи в усьому саму себе, що викликає пригнічений стан.

«Нікого не треба переконувати в тому, що нинішня війна на сході є, зокрема, й наслідком безпечного українського романтизму. Він, на жаль, панував у нас усі роки нашої державної незалежності. І ґрунтувався на принципі «ми ні до кого претензій не маємо, то чому хтось повинен мати якісь претензії до нас»

Мельник, В. Без правди державу не збудувати / Валерій Мельник // Урядовий кур'єр. - 2015. - №47. - 14 березня. - С. 3.

9. Знати про людей більше, ніж вони самі про себе знають

Протягом останніх 50 років успіхи в розвитку науки привели до утворення всезростаючого розриву між знаннями простих людей та відомостями, якими володіють і користуються панівні класи.

«…Мінсоцполітики обліковує людей з обмеженими фізичними можливостями …Державна служба зайнятості та інші міністерства й відомства для власних потреб ведуть чимало різних реєстрів [населення України]»

Коваль, Л. Реєстр, який знатиме все і про всіх / Любомира Коваль // Урядовий кур'єр. - 2012. - №164. - 12 вересня. - С.8.

10. Журналістський жанр, зображений лише в друкованих ЗМІ

Кожен рід журналістики використовує свій власний, специфічний спосіб відображення життя, створення журналістських творів, кожен створює індивідуальну, не схожу на інших, доріжку до умів і сердець, очам і вухам читачів, слухачів, глядачів. Найменуваннями споживачів інформації все сказано. У газетярів один інструмент - написане (надруковане чорними літерами на білому папері) слово. Співробітники друкованих видань описують словами подія, факт, ідею - читач пробігає очима по рядках, складає букви в слова, слова - в пропозиції, окремі фрази - в контекст і декодує прочитане, сприймає його в тому ключі , в якому це замислив журналіст, або розуміє написане інакше - і це вина не читача, але автора.

Стаття - це один із найпоширеніших публіцистичних жанрів у періодичній пресі; це дослідження на якусь значну й важливу суспільно-політичну, літературно-мистецьку або якусь іншу тему, у якому автор аналізує факти і явища з життя, доносить з допомогою відповідних аргументів певну думку, ідею. увага відволікання емоція провина

Аналітична стаття характеризується одним дуже важливим компонентом - в ній читачеві не просто розказують про певний факт, подію; журналіст робить спробу проаналізувати цей факт чи подію обов'язково к контексті проблеми. Дуже часто, поява аналітичної проблемної статті певною мірою сприяє стимуляції читацької уваги.

Проблемними статтями у світовій журналістській практиці прийнято вважати такі, що порушують нагальні, подекуди гучні, соціально-економічні проблеми.

Проблемні статті притаманні лише друкованим засобам масової інформації.

Проблемні статті мають відповідати кільком головним вимогам:

- Проблемна аналітична стаття інформує читача про те, чому та чи інша норма з часом перестає відповідати соціально-історичним, політичним та економічним реаліям цивілізаційного розвитку;

- Аналітика має навести неспростовні докази необхідності вирішення поставленої проблеми;

- В ідеалі аналітична стаття має сказати і варіанти можливих шляхів подолання кризи, вирішення вказаної проблеми.

Мостова, Ю. Шмаття гніву / Юлія Мостова // Дзеркало тижня. - 2015 .- №11. - 27 березня.

«Р озв'язку конфлікту між олігарх-губернатором Ігорем Коломойським та державою в особі олігарх-президента Петра Порошенка всі бачили на телеекранах і в Youtube. Президент був упевнений у собі, жорсткий, але коректний. Екс-губернатор, що не звик до акторства, але усвідомлював необхідність демонструвати смирення, був схожий на Сором'язливого з "Білосніжки". "Дякую за співпрацю", -- сказав екс-губернатор президентові. Одне слово, "аки-паки, житіє моє". Про те, що привело Ігоря Коломойського та осіб супроводу з автоматами в тенісних сумочках в "Укртранснафту", а потім, як наслідок, уже особисто його -- в президентський кабінет, знають усі, зокрема, з численних публікацій у "Дзеркалі тижня", яке відстежувало етапи великого шляху "губернатора-патріота" і "бізнесмена-мародера". Пригадуєте, як в "Операції "И" Віцин узявся за нижній у величезній гірці нічний горщик? Пригадуєте, що сталося далі? Так само, благословивши заміну очільника "Укртранснафти", Порошенко смикнув за основу всього нафтового бізнесу "Привату". Коломойський кинувся рятувати конструкцію і при цьому погарячкував. Дуже. Що передувало телеспектаклю, після якого у вузького кола учасників кисті боліли не від оплесків, а від судом, що крутили дулі в кишені? Майже 10 годин перемовин між Порошенком, Коломойським, Боголюбовим і Ложкіним. Коли президент відволікався на виконання державних обов'язків, давні знайомі й партнери виходили в кабінет голови адміністрації. А потім знову поверталися до президента для продовження ревізії відносин, а головним чином -- виписування правил гуртожитку на майбутнє. Взагалі-то, цих переговорів могло й не бути. Порошенко і Коломойський -- дуже схожі емоційним складом люди -- були готові з розгону застромити бивні один в одного. Просто один відірвався від землі, а другий відчув, що його в землю хочуть загнати. Але річ у тому, що, заступивши за межу, яка визначає монопольне право держави застосовувати силу, Ігор Коломойський програв. Президент такого залишити без покарання не міг. І це абсолютно правильно. Петро Олексійович був готовий до війни зі знахабнілим губернатором і бізнес-конкурентом. Він її не боявся. І, я б навіть наважилася припустити, -- не перший місяць чекав приводу у вигляді очевидної для широких народних мас помилки державного бізнес-службовця. Просто Порошенко не був упевнений, що у разі розгортання війни з особливим губернатором він виграє: під пальцями Коломойського -- прем'єр, міністр внутрішніх справ, рейтинговий ТБ-канал, масив украй неприємних для президента знань, батальйони, серйозний фінансовий ресурс і навіть голка життя української фінансової системи -- "Приватбанк", у якому, до речі, досі перебуває багатомільйонний депозит, що належить нерядовому вкладникові -- Петру Порошенку. Позиції глави держави зміцнив Захід. У цьому питанні, як стверджують джерела DT.UA, все обійшлося без розшаркувань та туманних дипломатичних формулювань. Навіть те, що вийшло на публіку, свідчило про жорстку позицію, яку зайняли західні партнери, -- нікому не дозволено кидати виклик владі, застосовуючи приватні воєнізовані структури. Навіть виявилося, що міністр закордонних справ ФРН Штайнмайєр уміє розмовляти зрозуміло і чітко формулювати меседжі -- не так, як у питаннях російської агресії та оцінки дій терористів на території України. Американці й британці у публічних заявах також були чорно-білі. Але ними не обмежилися. Як стверджують джерела в Кабміні, після розмови з віце-президентом США Байденом Арсеній Яценюк зрозумів, що мусить бути солідарним із президентом під час вирішення проблеми Коломойського. Стверджують, що необхідність цього розуміння було донесено і до міністра внутрішніх справ. Різні дуже компетентні в питаннях кримінального минулого та бізнес-сьогодення англомовні пани зустрілися як із Геннадієм Корбаном, так і з власниками групи "Приват". А президентові просто дали карт-бланш і запитали: "Чи, може, нам надалі говорити з Коломойським?". Розв'язка гострої фази конфлікту відбулася за найм'якішим із варіантів. Стверджують, що в президента їх було три. І два незастосовані передбачали не тільки облави ГПУ й СБУ на ряд членів команди губернатора (для чого було чимало підстав), а й серйозне (до несумісності з життям) ураження інтересів групи "Приват". Спочатку переговорів не хотіли ні Коломойський, ні Порошенко. Але глава адміністрації президента Борис Ложкін (екс-партнер Коломойського і Боголюбова в "Українському медіа-холдингу") виступив ефективним посередником. Крім того, "заспокійливий заштрик" своєму партнерові зробив Геннадій Боголюбов -- людина, із бізнес-апетитами не меншими, ніж у Коломойського, але цілком позбавлена політичних амбіцій. І, певна річ, західний чинник, що начертав червоними прапорцями напис: "Нікуди втікати. А коли що, то й грошей на втечу не буде", -- зіграв свою роль. За результатами багатогодинних квартетних чатувань одна зі сторін пропонувала підписати такий собі документ про досягнуті домовленості. Простіше кажучи, "понятійку". Не на серветці в шинку, як багато разів до цього робили обидві сторони у своєму бізнес-житті, а на гербовій. Після того, як стороні пояснили всю недоречність і неадекватність "печенізької" пропозиції, домовленості залишилися в усній формі. За дотримання їх стороною "Привату" відповідає глава АП. За дотримання їх президентом -- ніхто. Навколопосвячені кола, багато років знайомі з високими договірними сторонами, по-різному оцінюють життєздатність напрацьованого "комплексу заходів": одні дають тиждень, інші вважають, що сяк-так, а до нових виборів угоди дотримуватимуться. Бо Петру Порошенку достатньо фронтів, і тих, які є, і майбутніх, щоб не ускладнювати й так складну ситуацію. А Ігорю Коломойському, який опинився без статусу губернатора й усвідомив, що весь його вплив, нагромаджений за останній рік, нічого не вартий при зіткненні з інститутом держави, за яким сьогодні стоїть сила фінансової розвідки та спецслужб США, просто нікуди буде втікати у разі програшу. Хіба що в Ізраїль, на пенсію. А це для Коломойського -- те саме що ув'язнення в мідній лампі. У чому полягає "золотий парашут" екс-губернатора і страховий поліс чинного президента? Про це знають тільки четверо. А про все й до кінця -- тільки двоє: на завершальній стадії закулісних перемовин, перед виходом на сцену, Порошенко й Коломойський говорили віч-на-віч. Нам залишається тільки спостерігати: чи підставить держава 9-мільярдне плече "Приватбанку", якому, до речі, вчора НБУ вже погодив "трійку" рефінансу; чи буде канал "1+1" лояльним до президента; хто очолить після 31 березня "Укртранснафту"; наскільки педантично пройде аудит роботи цієї державної компанії за попередні періоди, а головне -- в чиїх інтересах здійснюватиметься керівництво нею; хто очолить після конкурсу (чи без нього) "Укрнафту"; за якою ціною держава купуватиме в "Укрнафти" газ; за якою ціною "Укрнафта" продаватиме газ "Дніпроазоту"; які дивіденди "Укрнафта" виплатить державі за результатами своєї діяльності й за попередні періоди; чи буде проведено інвентаризацію нафтових свердловин; чиї структури поставлятимуть вугілля із зони АТО -- близькі до Порошенка чи до "Привату"; чи увійде в береги державного контролю Дмитро Ярош; чи буде (і з якою політичною позицією до президента) розвиватися проект створення партії "Відродження"; як поводитимуться стосовно президента депутати, котрі перебувають у різних парламентських фракціях, але контролюються Ігорем Коломойським; як довго зберігатиме за собою посаду очільника Дніпропетровської ОДА вихованець привато-ложкінського УМХ пан Резніченко; чи залишиться на посаді губернатор Одеської області, бізнес-партнер Коломойського Ігор Палиця; чи будуть переслідуватися в кримінальному порядку значущі для Коломойського держ- і бізнес-менеджери... Наскільки досягнуті домовленості сумісні з інтересами суспільства і держави? Побачимо у процесі їх реалізації. Чи виконуватимуться вони? Це залежить від того, що візьме гору -- раціо чи емоціо. Запитання, яке дуже цікавить Банкову: "На чиєму боці виявиться суспільна думка?" Стосовно Порошенка і Коломойського доречна скоромовка: "Піарник піарника перепіарить і перевипіарить". А доки одні кричать: "Він на армію жертвував. Має право заробити!" -- інші резонно їм відповідають: "Він заробляв на країні мільярди багато років. Може трошки й потратитися на вибавлення". Скільки перших, а скільки других -- нехай лічать президентські соціологи. Чи залишиться Коломойський електоральним латифундистом, якими свого часу були Лазаренко з "Громадою" та Янукович із ПР, -- покажуть уже місцеві вибори. Країні, яка повинна "жити по-новому" важливо, щоб дотримувався закон -- як Коломойським і Ко, так і стосовно Коломойського й Ко. Запитання, яке цікавить суспільство: "Чи не послабить оборону країни відставка Коломойського з посади губернатора?" Ну, оскільки не всі бачать залежність між забезпеченням армії та поповненням держбюджету реальними податками, виплатою дивідендів і невиплатами з бюджету мільярда "лівого" ПДВ, то подивімося на ситуацію трохи з іншого боку. Внесок дніпропетровського губернатора в купірування розповзання сепаратистської недуги по Південному Сході не можна недооцінювати. І річ не тільки у фінансуванні, забезпеченні та формуванні боєздатних частин, чим досить ефективно займався Геннадій Корбан. Головною заслугою Коломойського є той факт, що він блискавично й жорстко взяв під контроль ключові фігури, які курирують криміналітет у Харкові, Одесі, Запоріжжі, ну й у Дніпропетровську, певна річ. "Бізнесмени" від брухту кольорових металів, кримінальні авторитети, батьки-дахувальники міст на півночі й півдні країни знають Коломойського з 1990-тих і 2000-них років як людину справи. І тому ані писнули. Відтак, у чотирьох областях Кремль позбувся можливості діяти за звичною сепароутворюючою схемою: "мозковий центр" -- інструктори від ГРУ та ФСБ -- виходить на кримінальні кола, створюючи з них "кістяк" армії чергової "НР", який згодом обростає "м'язами" більш масової підтримки. Коломойський не дав сформувати цей "кістяк" у ряді регіонів. Тепер же, через рік, регіони, які вважалися слабкими ланками, зрозуміли дві речі: по-перше, що війна, котра точиться в Луганській і Донецької областях, значно страшніша за недолюблювану київську владу, а по-друге, ті хто вважав, що Росія приєднає до себе бунтівні території, як приєднала Крим, на прикладі "ЛНР" і "ДНР" зрозуміли: війна -- це не "шлях додому", а лише дорога до смерті, болю, голоду та крах усіх планів і надій. Це не означає, що центральна влада і її часто бездарні місцеві представники можуть вічно розраховувати на те, що війна буде страшнішою за їхню неефективність. Але колишньої ролі Коломойського в питанні утримання ситуації в областях уже немає. Зрозуміло, якщо він не змінить бік. Багато хто поспішив те, що сталося з Ігорем Коломойським, назвати довгоочікуваним стартом боротьби з олігархією в Україні. На державному рівні. Особисто я не поспішала б. Поки що це була тільки боротьба за владу. Складовими олігархічного впливу є оптові партійні проекти й депутати, куплені поштучно; підконтрольні медіа; розставлені або "придбані" лобісти у виконавчій владі, силових та правоохоронних структурах. Усе це коштує великих грошей. А великі гроші дають тільки монополії. Державна і системна боротьба з монополіями -- це і є боротьба з олігархами. Якщо ситуацію трохи спростити, стане очевидно, що для перетворення олігархів на великих бізнесменів необхідно зробити два кроки: законодавчо забезпечити створення реєстру всіх власників до встановлення кінцевого бенефіціара, а не офшору; виявивши реальних власників і склавши пазл афілійованих осіб, знайти волю застосувати антимонопольне законодавство, яке примусить власника монополії або продати частину свого бізнесу, або (через регулювання ціни товарів чи послуг монополіста) різко скоротити власний прибуток, на який і утримується вся вищезгадана олігархічна надбудова в політиці та владі. Жодного з цих кроків не зроблено. Поки що? Нинішній переділ у країні -- всього лише спроба перейменування монополій і перерозподіл потоків. Про цей процес народу велено знати приблизно стільки ж, скільки і про комерційно-політичні багатогодинні перемовини на Банковій, -- 32 секунди під софітами. Я чесно намагалася зрозуміти -- що головне у всій цій історії. Бог (руками президента) відібрав адміністративний ріг в олігарха, який буцається? Президент нарешті усвідомив свою відмінність від попередніх колег по цеху й тепер сприйматиме як особисту образу будь-які зазіхання на повноваження та інтереси держави? Кожен політик, великий чиновник-бізнесмен усвідомлює, що він для західних спецслужб -- розгорнута бухгалтерська книга? Журналісти замисляться над тим, що не можуть бути сліпою зброєю в тривалих олігархічних війнах, котрі убивають свободу слова так само, як державна цензура? А ще зрозуміють -- що не можна засовувати язик, куди просив Коломойський, коли політик, зірвавшись із ланцюга, ображає ні за що твого колегу? Можливо, трохи прохолонувши, передумають із приводу дій молодих депутатів ті, хто звинувачував їх у продажності та виконанні політичного замовлення, коли неофіти парламенту, спотикаючись і помиляючись, таки добилися прийняття закону, що повертає "Укрнафту" під контроль держави? Крім того… Люди, ви ж не риби, які через дві хвилини забувають, що вони щойно їли! Як можна додуматися звинуватити Сергія Лещенка -- журналіста, який витягнув на світ божий із чорної пітьми режиму Януковича теми Межигір'я, клюєвських афер із сонячними батареями, віденського альянсу між Порошенком і Фірташем, -- у продажності? Вся ця історія з поразкою Коломойського пахне нервами, страхом, грішми. Але вона не пахне болотом, застоєм. Тому що головне в ній -- рух. Це ще не фундаментальні зміни. Але це -- вже зміни. Які стали можливими, до речі, за рахунок хай і не узгоджених усвідомлено, але згенерованих єдиними ціннісними установками дій молодих депутатів, громадянського суспільства та прямого західного впливу. Пам'ятаєте, минулого тижня ми говорили про кліщі з двома "щелепами"? Спрацювало ж. Правда?»

Джерела

http://gazeta.dt.ua/internal/shmattya-gnivu-_.html

Размещено на Allbest.ru