Мотиви державотворення в письменницькій публіцистиці кін. ХХ – поч. ХХI ст.: еволюція, поетика, прагматика

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 070:[821.161.2-92.09:321]“198/200”

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

Мотиви державотворення в письменницькій публіцистиці кін. ХХ - поч. ХХI ст.: еволюція, поетика, прагматика

Спеціальність 27.00.04 - теорія та історія журналістики

Біловол Юлія Євгеніївна

Запоріжжя - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі журналістики і видавничої справи Державного закладу “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Галич Валентина Миколаївна, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри журналістики і видавничої справи.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Лизанчук Василь Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення;

кандидат філологічних наук, професор Карпенко Віталій Опанасович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, завідувач кафедри журналістики.

Захист відбудеться “21” квітня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.05 Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70 Б.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Класичного приватного університету (69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70 Б).

Автореферат розісланий “19” березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к. філол. н., доц. Л. Г. Пономаренко.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертації зумовлена відсутністю в сучасній теорії масової комунікації комплексного дослідження мотивів українського державотворення, зафіксованих у письменницькій публіцистиці, необхідністю вивчення й надання належної оцінки творчості визначних письменників-публіцистів у період зміни суспільно-політичного устрою України й набуття нею нового політичного статусу. Аналіз мотивів державотворення дозволяє представити уроки довершеності публіцистичного слова, акумульовані у творчості письменників, та, спираючись на їх досвід, краще зрозуміти особливості політичного дискурсу незалежної України й спроектувати можливі моделі її розвитку.

Вважаємо, що О. Гончар, І. Драч, П. Мовчан, Ю. Мушкетик, Б. Олійник, Д. Павличко й В. Яворівський - найяскравіші представники державотворчого процесу серед митців кін. ХХ - поч. ХХI ст., а їхня публіцистика - зразок індивідуальної майстерності, джерело, на основі якого можна повно й усебічно дослідити мотиви державотворення України й тим самим заповнити лакуну в історії національної журналістики. Обрані особистості були не лише свідками, а й реальними учасниками державотворення нашої країни. Їх публіцистика на зламі епох, що охопила перебудовчі процеси, розпад величезної імперії СРСР, утворення нових незалежних держав і перші десятиліття їх існування, часто була тим аналітичним і впливовим носієм інформації, що висвітлював і аналізував ці історичні події.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація має безпосередній зв'язок із розробкою комплексної теми “Дослідження в галузі соціальної комунікації: історія, теорія, регіональний дискурс” (номер державної реєстрації 01080008990), якою займається кафедра журналістики і видавничої справи Державного закладу “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

Мета дослідження - виокремити мотиви українського державотворення та з'ясувати специфіку їх утілення в національно-світоглядній публіцистиці письменників.

Зазначена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- розглянути мотиви українського державотворення в системних зв'язках, указавши на їх еволюцію, локалізацію в них націєтворчого змісту;

- простежити, яким чином у структурі форми та змісту мотивів державотворення проявилися тенденції доби та особливості індивідуального стилю письменників-публіцистів;

- дослідити потенційні можливості публіцистичних жанрів у реалізації мотивів державотворення;

- проаналізувати державотворчий зміст публіцистики письменників у вимірах поетики;

- розкрити прагматичний потенціал державотворчого змісту публіцистики письменників, ураховуючи результати психолінгвістичного експерименту.

Об'єкт дослідження - письменницька публіцистика О. Гончара, І. Драча, П. Мовчана, Ю. Мушкетика, Б. Олійника, Д. Павличка й В. Яворівського кін. ХХ - поч. ХХI ст.

Предмет дослідження - мотиви державотворення, еволюція їх змісту відповідно до запитів доби та індивідуальні особливості реалізації у творчості письменників-публіцистів.

Джерельну базу дисертації становлять публіцистичні тексти, надруковані в періодиці кін. ХХ - поч. ХХI ст., а також подані в книгах О. Гончара “Чим живемо: На шляхах до українського Відродження” (К., 1993), І. Драча “Політика” (К., 1997) та “Від Форуму до Форуму” (К., 2006), П. Мовчана “Координати часу” (К., 1999), Б. Олійника “Криниці моралі та духовна посуха” (К., 1990) та “Переклади. Публіцистика” (К., 2006), Д. Павличка “Біля мужнього світла” (К., 1988) та “Українська національна ідея” (К., 2004), В. Яворівського “І засурмив янгол…” (К., 1993) та “Що ж ми за народ такий?” (К., 2001, 2002).

Теоретико-методологічну базу дослідження склали праці з теорії масової комунікації, зокрема публіцистики (О. Богуславський, В. Буряк, М. Бутиріна, В. Галич, М. Житарюк, В. Здоровега, Н. Зелінська, В. Карпенко, Е. Лазарева, Ю. Лазебник, В. Лизанчук, Й. Лось, І. Лубкович, А. Москаленко, Д. Прилюк, Є. Прохоров, В. Різун, М. Скуленко, О. Тертичний, В. Шкляр, Н. Шудря), дослідження, що стосуються медіатексту (А. Мамалига, З. Партико, Б. Потятиник, О. Селіванова, М. Феллер), дискурсу (Л. Павлюк, К. Серажим, О. Тріщук, Г. Яворська), елементів політичної комунікації (А. Баранов, І. Брага, Х. Дацишин, Г. Почепцов, І. Філатенко, О. Чадюк, А. Чудінов), наукові студії з когнітивної лінгвістики (Дж. Лакофф, М. Джонсон, Е. Маккормак) й мовної комунікації (Н. Арутюнова, Т. ван Дейк, О. Сербенська) та сформували його термінологічний апарат.

Методи дослідження. Для розкриття наукової проблеми використано методи: добору й систематизації матеріалу, описовий, історичний, компаративний, системний, біографічний. Особливості їх застосування викладені в окремому підрозділі дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що

вперше:

- висвітлено поступальний перехід України на самостійний шлях розвитку на матеріалі комплексного вивчення основних мотивів державотворення в публіцистиці письменників;

- розкрито прагматичний потенціал публіцистичних текстів митців із залученням наслідків психолінгвістичного експерименту (на рівні інтерпретації концептуальних метафор у різній читацькій аудиторії);

- розроблено типологію заголовків публіцистичних текстів письменників за державотворчим змістом;

удосконалено:

- розуміння ролі й місця письменників-публіцистів як поборників української незалежності;

- сприйняття публіцистичного образу держави, створюваного на основі метафоричного наповнення головних концептів, що лягли в основу мотивів українського державотворення;

набули подальшого розвитку:

- підходи аналізу жанрів публіцистичних текстів письменників з позицій наповнення їх державотворчим змістом і як комунікативних каналів для передачі інформації.

Теоретичне і практичне значення. Фактичний матеріал та одержані результати дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблем письменницької публіцистики, розкриття її ролі й значення в становленні України на позиції незалежної європейської держави; при написанні навчальних посібників з публіцистики й історії України, викладанні спецкурсів з історії та теорії журналістики, зокрема письменницької публіцистики; при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт. Дисертація є першим комплексним дослідженням мотивів українського державотворення на матеріалі письменницької публіцистики як невід'ємної частини української журналістики.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення, результати дисертаційної роботи були оприлюднені на Міжнародних наукових конференціях: “Харків і Харківський університет у розвитку української журналістики: від тижневика “Харьковские известия” до газети “Харківський університет” (До 190-річчя університетської преси)” (Харків, 2006), “Методологічне забезпечення підготовки журналістських кадрів у процесі роздержавлення мас-медіа та створення системи суспільних та громадських ЗМІ” (Київ, 2007), “Журналістика - 2008: стан, проблеми і перспективи” (Мінськ, 2008), “Соціальні комунікації сучасного світу” (Запоріжжя, 2009); Всеукраїнських: “Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів” (Луганськ, 2006), “Слобожанщина: літературний вимір” (Луганськ, 2007, 2008, 2009, 2010), “Документалістика початку ХХI століття: проблеми теорії та історії” (Луганськ, 2007, 2009), “Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору” (Тернопіль, 2007), “Регіональні ЗМІ України: історія, стан і перспективи розвитку” (Луганськ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 9 публікаціях, 3 з них - у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел (306 позицій) і додатків (“Змістові складники парадигми мотивів державотворення в письменницькій публіцистиці кін. ХХ - поч. ХХI ст.” та “Психолінгвістичний експеримент”). Загальний обсяг дисертації - 223 сторінки, основний текст викладено на 177 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок із розробкою наукової проблеми установи, окреслено мету й завдання дисертації, сформульовано її об'єкт і предмет, схарактеризовано теоретико-методологічну базу й методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення здобутих результатів, подано дані про апробацію роботи та кількість публікацій.

Перший розділ “Письменницька публіцистика на зламі століть як предмет наукового пошуку” має теоретико-методологічний характер.

У підрозділі 1.1 “Стан розробки проблеми” розглядається в трьох напрямках джерельна база дослідження. По-перше, аналізуються праці, у яких закладені теоретичні основи як публіцистики в цілому, так і письменницької зокрема, по-друге, залучається історіографія творчості досліджуваних нами письменників, по-третє, висвітлюється проблема розвитку української державності, що знайшла своє наукове обґрунтування в теоретичних розробках учених. Здобутки науковців у сфері теорії масової комунікації, зокрема публіцистики, забезпечили ґрунтовну теоретичну базу дослідження й дозволили переконатися в потребі докладного вивчення й аналізу запропонованих у дисертації положень.

Підрозділ 1.2 “Методи дослідження”. Предметом дисертаційної роботи зумовлені соціокультурний, історичний, мовностилістичний, прагматичний аспекти дослідження. Дібрати, синтезувати публіцистичні тексти письменників і закарткувати матеріал, необхідний для здійснення наукового пошуку, допоміг метод добору й систематизації матеріалу. Описовий метод використовуємо при інтерпретації мотивів державотворення, історичний - дозволив простежити розвиток об'єкта дослідження в контексті політичного життя доби, компаративний - дав змогу виявити спільні й специфічні риси у висвітленні письменниками-публіцистами мотивів державотворення незалежної України, відстежити еволюцію їхніх поглядів. Системний метод дав можливість представити публіцистику письменників як сукупність елементів, що структурувались у різні за тематикою системи, з'ясувати функціональне навантаження кожного з них у певній ієрархії.

У підрозділі 1.3 “Термінологічна база” розглянуто поняття “мотив” і “письменницька публіцистика” в аспекті теорії масової комунікації. Зокрема, під мотивом у публіцистиці розуміємо найдрібнішу, повторювану, стійку змістовну одиницю, яку можна виокремити як у межах одного тексту автора, так і в контексті всієї творчості письменника. Однією з ознак цього поняття в публіцистиці є прирощуваність (багатошаровість) змісту одного мотиву (а1+а2+а3+…). У публіцистичних творах письменників мотиви постають як наскрізні лінії сюжету, що взаємодіють, доповнюючи одна одну, переплітаються, іноді важко виокремлюючись, знаходять свій вияв з меншою чи більшою силою в тому чи іншому творі. Повторюючись зі своєю емоційною тональністю, яка була закладена публіцистом у тексті, вони створюють відповідний настрій та формують активну позицію реципієнта в ставленні до актуальних і гострих моментів державного будівництва.

Узагальнюючи досвід теоретиків письменницької публіцистики, наголошуємо на її державотворчому змісті як одній з домінантних ознак поряд з мовною майстерністю, жанровим різноманіттям, прозорим і вишуканим механізмом прагматики, ускладненою інтертекстуальністю й філософічністю. публіцистичний психолінгвістичний державотворчий

У другому розділі “Парадигма мотивів державотворення в письменницькій публіцистиці кін. ХХ - поч. ХХI ст.” відтворений процес становлення й утвердження України на позиції незалежної держави крізь призму висвітлення його письменницькою публіцистикою.

У підрозділі 2.1 “Державницький поступ України: від перебудови до утвердження незалежності” розкривається активна участь публіцистів на початковому етапі українського державотворення. Залучення до аналізу текстового ілюстративного матеріалу дозволило простежити суспільну позицію митців та оцінку ними зміни вектора історичного розвитку країни. Як довгоочікувана подія, що знайшла своє логічне завершення в останнє десятиріччя ХХ ст., була сприйнята ними незалежність України. Кожен етап (перебудова, здобуття незалежності, розвиток суверенної України), доленосні документи (Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України) знаходили своє відображення в публіцистичному слові, спрямованому до українців. З перебігом часу, дещо змінивши піднесено-емоційну тональність, публіцистика стає орієнтиром серед проблем державотворення, виявляючи всю їхню реальну складність, намагаючись наголосити на них і вказати на шляхи розв'язання.

У підрозділі 2.2 “Мотив національної гідності й самосвідомості українців” акцентовано увагу на проблемах, що порушуються в письменницькій публіцистиці: подолання національного нігілізму, позбавлення комплексу меншовартості й вироблення концепції національного розвитку. Якщо до здобуття Україною незалежності публікації мали обережний тон висловлювань із залученням ідеологем радянського часу й були лише спробами висвітлення складових національного питання кожного народу, то з набуттям нею нового статусу та деідеологізацією з'явилась можливість відкрито заявити про національну ідентичність. Схематично виокремлення мотиву національної гідності й самосвідомості українців і локалізацію в ньому націєтворчого змісту можна зобразити так: інтернаціоналізм > обстоювання пріоритетів кожного радянського народу > національна ідея в Україні > українська національна ідея.

У підрозділі 2.3 “Мотив утвердження й повноцінного розвитку української мови на теренах України” доведено, що цей мотив є провідним у публіцистиці кожного письменника й реалізується в таких підтемах: утвердження української мови на позиціях державної; робота над Законом УРСР “Про мови в Українській РСР”; конституційний статус української мови; позиції рідної мови на рівні регіонів; програми захисту й сприяння розвитку рідної мови; мовна політика. Мовний мотив у письменницькій публіцистиці пережив еволюцію разом з еволюцією поглядів письменників на мовну проблему - від оспівування краси та багатства української мови до усвідомлення її нагальних суспільно-державних функцій. Використовуючи широкий спектр засобів аргументації, потужний потенціал впливу публіцистичного слова на думку суспільства, свої зусилля письменники спрямовують не на опис почуття гордості за самобутність рідної мови, а на потребу відновлення її комунікативної функції й боротьбу з диглосією. Митці постають соціально активними особистостями, реалізуючи свій творчий потенціал на рівні публіцистики.

У підрозділі 2.4 “Мотив духовного й культурного відродження української нації” наголошується на взаємозв'язку між мовним питанням і культурним розвитком нації. Розгляд проблеми відбувається крізь призму взаємодії двох мов - української й російської. Серед змістових складників цього мотиву в письменницькій публіцистиці виокремлюємо: труднощі існування української книги, співіснування україномовних/російськомовних ЗМІ в Україні, розвиток кіноіндустрії, явища комерціалізації культури.

У підрозділі 2.5 “Збереження навколишнього середовища й екологічної безпеки Української держави в публіцистиці письменників” конкретизуються проблеми екологічного характеру, пріоритетність у розробці яких, вважаємо, належить О. Гончару. Письменники чи не першими відкрито й гостро заговорили про екологічні реалії України, акцентуючи особливу увагу на чорнобильській трагедії, намаганні побудувати на території України ще дві атомні електростанції - Чигиринську та Кримську, необдуманому спорудженні каналу Дунай - Дніпро, забрудненні водних ресурсів і питанні утилізації радіоактивних відходів. Своїм публіцистичним словом письменники сприяли активізації громадськості, були на чолі екологічного руху України й відстоювали її природні багатства. Письменники-публіцисти одностайні в тому, що Чорнобиль пришвидшив утілення державницьких прагнень українців, а екологічна криза в цілому є породженням духовної кризи суспільства.

У підрозділі 2.6 “Міграційні процеси й питання діаспори: точки зіткнення й аспекти взаємодії” простежено, що мотив існування українців за межами батьківщини й проживання національних меншин на території України реалізується письменницькою публіцистикою через ствердження таких проблем: налагодження економічних, суспільно-політичних контактів між незалежною Україною та світовим українством; взаємовигідна співпраця на різних рівнях із ліквідацією погляду на діаспору як на донора; підтримання постійних культурних, духовних зв'язків; сприяння нашої країни розвиткові культурних, творчих об'єднань, національних громад на теренах інших держав у місцях компактного проживання українців; піклування про дотримання прав закордонних українців; створення умов для гідного проживання національних меншин на території України і їхній повазі до традицій, мови, національних інтересів нашої країни; спільна праця щодо створення й утвердження позитивного іміджу України у світовому співтоваристві незалежних держав. Наголошується на тому, що на прикладі публіцистичної творчості митців можна констатувати еволюцію громадської свідомості від інтернаціоналізму до усвідомлення необхідності збереження національної ідентичності за кордоном.

У підрозділі 2.7 “Мотиви розвитку економіки, армії та зовнішньої політики” з'ясовано, що цим питанням відводиться порівняно небагато місця в публіцистиці митців. Серед порушуваних проблем: перипетії з національною грошовою одиницею до введення гривні, економічна криза, приватизація, що характеризується не інакше, як “прихватизація”. Пріоритетними напрямками зовнішньої політики України, на думку письменників-публіцистів, є активізація діяльності в ООН, ЄС, Раді Європи, інших загальноєвропейських структурах. На особливу увагу заслуговують двосторонні відносини з Росією, які повинні базуватися на принципах рівності й добросусідства. Через стереотипне сприйняття блоку НАТО, насаджуване радянською пропагандою, складним є процес вступу нашої держави до цієї міжнародної організації. Публіцисти схвалюють відмову України від ядерного потенціалу, однак наголошують на необхідності з подвійною зосередженістю дбати про безпеку держави.

Третій розділ “Жанрове втілення мотивів державотворення в публіцистиці письменників” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Загальні тенденції” виокремлено жанрові форми (промови, статті, інтерв'ю), до яких найчастіше звертаються письменники-публіцисти для висвітлення, розробки й аналізу актуальних проблем національного, політичного, соціального, духовного, екологічного й економічного характеру, що виникають на шляху поступального розвитку України як незалежної європейської держави.

У підрозділі 3.2 “Комунікативна стратегія впливу на реципієнта жанру промови” продемонстровано, що промова в системі публіцистичних жанрів письменників посідає особливе місце й характеризується досконалою риторичною структурою, чіткою внутрішньою логікою, експресією, умінням добирати потрібні засоби впливу й урахуванням комунікаційної ситуації. Промови письменників-публіцистів мають соціально-політичний характер і поділяються нами на дві групи. До першої зараховуємо ті, у яких комплексно висвітлюються актуальні й вагомі питання державотворення, а до другої - промови, присвячені конкретній проблемі (мовній, екологічній тощо). Як жанр, що характеризується впливом на масового адресата, публіцистичні промови письменників вирізняються високим громадянським пафосом, індивідуальним стилем риторів, майстерним використанням емоційно-оцінної лексики, тропів і риторичних фігур. На підтвердження зазначеного вище нами проаналізована доповідь Б. Олійника “Мова - це голос народу” (1989), що належить до другої групи промов.

У дисертації (на прикладі публіцистичної програми В. Яворівського “Двадцять хвилин з Володимиром Яворівським”) звертається увага на такий жанр письменницької публіцистики, у якому втілено мотиви державотворення, як радіовиступ. Як політик і громадський діяч В. Яворівський не тільки володіє важливою суспільно-політичною інформацією, а ще як досвідчений письменник-публіцист уміє донести її до масового адресата, проникнути в його свідомість, задіяти його розумову й емоційну сферу. Оскільки в радіомовленні інформація передається тільки за допомогою аудіального каналу комунікації, В. Яворівський виважено добирає засоби виразності мови (метафори, порівняння, фразеологізми), риторичні фігури, що в сукупності забезпечує сугестивний потенціал його радіотексту.

У підрозділі 3.3 “Стаття як спосіб актуалізації проблем та шляхів їх вирішення” обстоюється думка, що цей жанр дає широкі можливості письменникам-публіцистам порушити важливі для життя держави питання з їх теоретичним осмисленням і оцінкою. Найчастіше звертаються вони до такого його різновиду, як проблемна стаття, що характеризується чіткою системою аргументації (конкретні факти, яскраві приклади), точністю наведених даних, послідовністю викладу думок. У такій статті виразно простежується особистість автора, його позиція, що, однак, не применшує об'єктивності оцінок і значущості аналізованої в ній проблеми. Як приклад проблемної статті в публіцистичній творчості письменника нами розглянутий твір Б. Олійника “Чи відають, що творять” (1987).

У підрозділі 3.4 “Інтерв'ю: письменник-публіцист і масова аудиторія” наголошується на тому, що активна національно-громадянська позиція репрезентованих нами постатей, не тільки їх теоретичні напрацювання, а й практичні дії щодо розбудови самостійної Української держави, наявність сформованих поглядів, стійких пріоритетів і життєвого досвіду забезпечують постійний попит на бесіду з ними. Інтерв'ю в системі публіцистичних жанрів письменників - це глибокодумна розмова проблемного характеру, закорінена в соціальний контекст доби, в якій митець подає власне бачення політичної, духовної, екологічної ситуації й демонструє чітку громадянську позицію. Працюючи в цій жанровій формі, письменники-публіцисти аргументовано, послідовно, вміло використовуючи всі засоби мови для досягнення потрібного комунікативного ефекту спілкування, чітко обґрунтовують свою позицію й подають індивідуальну інтерпретацію явищ і подій дійсності. Усе це підтверджено на прикладі проаналізованих нами інтерв'ю І. Драча “Я чую цю землю…” (2006) та П. Мовчана “Хто знає історію, витоки свого народу, тому швидше розвидняється” (1997).

У четвертому розділі “Комунікативно-прагматична спрямованість публіцистичних текстів письменників” розглянуто можливості двох визначальних елементів змісту і форми публіцистичного твору - заголовка й метафори - з погляду втілення в них державотворчого змісту творів, спрямованих до масової аудиторії.

Підрозділ 4.1 “Заголовкова система публіцистичних творів письменників”. Ураховуючи те, що заголовки публіцистичних творів письменників є актуальними для нас, перш за все, як матеріалізація мотивів державотворення, ми розподілили їх за державотворчим змістом на такі, що: 1) окреслюють загальні реалії державотворення - “Про незалежність, якої ще немає” (І. Драч), “Тиждень незалежності, або Якщо не загинемо в чергах” (Ю. Мушкетик), “Коли говоримо про нашу демократію, треба додавати - “так звана” (Б. Олійник); 2) указують на конкретні проблеми державотворчого характеру (національну, мовну, соціокультурну, екологічну, зовнішньої інтеграції) - “Національна консолідація історично неминуча” (І. Драч), “Без мови немає народу” (Ю. Мушкетик), “Чим засіяне інформаційне поле?” (П. Мовчан), “Третя світова - Чорнобильська” (В. Яворівський); 3) відображають громадянську позицію письменника-публіциста - “Сприймаю народні болі і проблеми як свої власні” (І. Драч), “Мене цікавить виключно Україна” (П. Мовчан), “Моя позиція: порядок і справедливість” (П. Мовчан); 4) містять повчання, спонукання до дії - “Будьмо на висоті” (О. Гончар), “Будуймо стратегічне партнерство” (Д. Павличко), “Єднаймося під одним прапором!” (Д. Павличко).

Доведено, що мовна майстерність публіцистів сприяє творенню оригінальних заголовків на образно-семантичному рівні, про що свідчить перевага образних хрематонімів над номінативними. Як до засобів підвищення смислової й емоційної рельєфності заголовків митці часто вдаються до антонімів, метафор, фразеологізмів, інтертекстуальності, що сприяє увиразненню соціально значущого змісту твору, посилює його комунікативно-прагматичний потенціал. Використання актуалізаторів, що входять до складу заголовків, робить хрематоніми семантично ємними й наповнює їх діалогічним змістом. Найчастіше такими в назвах досліджуваних нами публіцистичних текстів письменників виступають власні назви, лексеми, що вказують на часові проміжки, незвичні явища, джерела загрози. Серед синтаксичних засобів підвищення соціально-комунікативних конотацій митці найчастіше вдаються до заголовків-антитез, заголовків-інверсій, заголовків-еліпсисів, менше - заголовків-риторичних речень і заголовків-риторичних окликів.

У підрозділі 4.2 “Метафоризація концептів дійсності в публіцистиці письменників” зафіксований у письменницькому публіцистичному дискурсі образ держави аналізується нами на основі метафоризації його основних концептів (держава, нація, мова, культура, Чорнобиль). На прикладі багатоликого публіцистичного образу України розглядається майстерність масовокомунікаційного впливу на почуття й розум аудиторії. Так, характерним для створюваного письменниками публіцистичного образу держави є метафоризація мови за ознаками людини: “З господині у своєму власному домі вона (українська мова. - Ю. Б.) обернута в служницю, яку пани кличуть до столу лише для того, щоб перед гостями продемонструвати свою демократичність і культуру” (Павличко Д. “Оновлення і глибока мерзлота циркулярів”, 1988). За допомогою антропоморфних метафор подібного роду публіцисти наголошують на соціальному статусі української мови як державної, для якої принизливо у власній державі обстоювати своє право на існування.

Проведений нами психолінгвістичний експеримент (110 респондентів) дозволив виявити рівень сприйняття студентами експліцитного та імпліцитного соціального змісту політичних метафор, ужитих у творчості публіцистів, перевірити ефективність їх масовокомунікаційних стратегій. Завданням було розкриття значень і функцій метафор у десяти публіцистичних текстах письменників, що подавались із вказівкою на їх жанрову форму, назву, рік видання. За його результатами 41 % студентів указав на те, що в пропонованих уривках за допомогою метафори письменники привертають увагу соціуму до проблем держави, а отже, ці художні засоби виконують функцію психологічного впливу, що підтвердило призначення публіцистичного слова й засвідчило реалізацію митцями прагматичного потенціалу публіцистичних текстів. Крім того, студенти відзначили емоційно-оцінну (23 %), образну (19 %) й акцентуаційну (17 %) функції метафор.

Висновки

1. Письменницька публіцистика на зламі століть - непересічне явище журналістики, що викликає значну увагу науковців. Зміна вектора історичного розвитку держав-республік, що входили до складу СРСР, зумовлена дезінтеграцією імперії як монолітного конгломерату країн, сприяла піднесенню рівня національної самосвідомості колонізованих народів, засвідчила вагому роль публіцистики в процесі демократизації життя як ефективного засобу впливу на громадську думку. Особливої ваги в цей період набуло публіцистичне слово письменників - реальних учасників зміни державного устрою й політичної системи України, осіб, що користуються повагою в суспільстві й мають досконалі комунікативні здібності. Публіцистика О. Гончара, І. Драча, П. Мовчана, Ю. Мушкетика, Б. Олійника, Д. Павличка та В. Яворівського кін. ХХ - поч. ХХI ст. є унікальним джерелом вивчення політичних, національних, соціокультурних, екологічних проблем, що постали в період прогресивного поступу України на шляху ствердження своєї незалежності.

Публіцистичний зміст поняття “державотворення” розкривається в парадигмі мотивів творчості українських письменників (національної гідності й самосвідомості українців; утвердження й повноцінного розвитку української мови; духовного й культурного відродження української нації; збереження навколишнього середовища й екологічної безпеки Української держави; існування українців за межами батьківщини та проживання національних меншин на території України; розвитку економіки, армії та зовнішньої політики), що формують у свідомості соціуму цілісний публіцистичний образ України. У їх реалізації митцями спостерігається домінування мовного й екологічного мотивів наприкінці 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст. та мовного й національного на межі століть. У публіцистиці письменників мотиви державотворення становлять цілісну систему: вони тісно пов'язані між собою, переплітаються, що дозволяє говорити про їхню єдність і важливість у цілому для розвитку незалежної Української держави. Також констатуємо глибинний взаємозв'язок між мотивами державотворення публіцистичних творів і підтекстами художніх творів письменників.

Письменницька публіцистика державотворчого змісту - визначне надбання української журналістики. Вона справила відчутний уплив на свідомість зденаціоналізованого українського соціуму й водночас сама зазнала еволюційних змін як на рівні окремих мотивів, так і публіцистичної творчості митців у цілому. Початковий етап позитивних емоцій від здобуття Україною державного статусу поступово змінився констатацією кризи в політичному й проблем у духовному, соціокультурному житті країни. Нагальним стало усвідомлення письменниками-публіцистами не стільки окреслення актуальної проблеми, скільки пропозиції щодо можливих шляхів її розв'язання. Усе ж таки жоден з митців не зневірився в Українській державі як єдино прийнятній формі її існування й утвердження українського народу у світовому співтоваристві.

2. На рівні тематичної диференціації мотивів державотворення в письменницькій публіцистиці помітна підвищена увага О. Гончара, Б. Олійника та В. Яворівського до екологічних реалій життя країни, І. Драча - питань діаспори, Д. Павличка - зовнішньої політики України, П. Мовчана - культурного розвитку нації при беззаперечному домінуванні мовного й національного мотивів у публіцистичній творчості кожного з них. Вивчення рис індивідуального стилю публіцистів дало змогу констатувати тяжіння Б. Олійника й І. Драча до метафорики як засобу сугестії, О. Гончара - філігранного поєднання факту й образу, Д. Павличка та Ю. Мушкетика - стрункої системи аргументації при пропагуванні ідей та суджень, П. Мовчана - підвищеної інтелектуалізації публіцистичного тексту, В. Яворівського - висвітлення подій крізь призму політичного життя держави.

3. Публіцистика О. Гончара, І. Драча, П. Мовчана, Ю. Мушкетика, Б. Олійника, Д. Павличка та В. Яворівського вкладається в широку жанрову парадигму. Кожен із використовуваних письменником жанрів характеризується відповідальністю автора за виголошене слово, утвердженням ним державних інтересів України, високим комунікативним потенціалом. Активна громадянська позиція митців, наявність власних оцінних суджень щодо історичного поступу України формували їх риторичну майстерність і сприяли розвиткові такого жанрового різновиду, як промова. Він вирізняється високим сугестивним потенціалом слухових образів, а отже, задіянням аудіального каналу комунікації, має соціально-політичний характер змісту й розмежовується нами на промови, у яких комплексно висвітлюються проблеми державотворення (їх більшість) та виступи, увага масового адресата в яких зосереджується на конкретній проблемі (національній, соціокультурній тощо).

Аналітичне осмислення письменниками-публіцистами актуальних для України питань державотворчого характеру відбувається за допомогою жанру статті (здебільшого проблемної), який виокремлює чітка авторська позиція, логічність викладу думок, наявність переконливої системи аргументації, заснованої на гармонійному поєднанні факту й образу, що в цілому забезпечує впливогенний потенціал публікацій цієї жанрової форми.

Популярність діалогічних жанрів, продиктована, з одного боку, постійним зацікавленням аудиторії життям та діяльністю публічних осіб, а з іншого - потенційними комунікативними можливостями творчої особистості, зумовила велику кількість інтерв'ю в публіцистиці митців, що дозволяє не тільки отримати відповіді на суспільно значущі питання, вербалізувати оцінку письменником певних подій і явищ, але й відтворити інтимну сферу розкриття власного “я” письменником-публіцистом.

Маргінальне місце в жанровій парадигмі публіцистичних творів митців, присвячених висвітленню національних, мовних, суспільно-політичних, соціокультурних, екологічних проблем державного будівництва України, належить таким жанрам, як лист і заява.

4. Заголовок є постійним елементом архітектоніки текстів письменників-публіцистів, який, наголошуючи в конденсованій формі на значущих проблемах поступального розвитку України, не лише увиразнює державотворчий зміст публікацій письменників, але є досить ефективним засобом впливу на формування суспільної думки. Хрематоніми публіцистичних текстів державотворчого змісту позначені інтертекстуальністю, заснованою на семантичних перегуках із міфопоетичними та біблійними образами, крилатими висловами, цитатами з художніх творів, фразеологізмами.

За допомогою класифікаційних парадигм проведено комплексне дослідження стилістико-синтаксичних і структурно-семантичних особливостей заголовків публіцистичних текстів письменників, простежені лексико-фразеологічні й синтаксичні прийоми підвищення виразності й діалогізму хрематоніма, форми зв'язку між ним і текстом, оцінено його комунікативно-прагматичний потенціал як репрезентанта публіцистичного змісту.

Метафора в публіцистичному творі постає сугестивним згустком думки автора та яскравим засобом переконування, яку важко спростувати. Вона відтворює індивідуально-авторську мовну картину світу митців і формує глибокий впливогенний потенціал тексту, що сприяє успішності комунікативного акту. Виконуючи в публіцистиці емоційно-оцінну функцію, метафори дозволили говорити про світогляд, ціннісні орієнтири письменника і його ставлення до інтерпретованих проблем суспільно-політичного життя країни. Розгляд метафоричного наповнення провідних концептів публіцистичного образу держави (нація, мова, культура, Чорнобиль), створюваного публіцистикою письменників, засвідчив домінування негативної конотації суспільно-політичних метафор. Принцип семантичної класифікації цих вербальних засобів дозволив виокремити такі типи метафор у письменницькому публіцистичному дискурсі, як антропоморфна, метафора будови, рідше - релігійна та ботанічна.

5. Психолінгвістичний експеримент виявив високий рівень усвідомлення студентами значення й ролі політичної метафори у творенні публіцистами багатогранного образу держави. Респонденти продемонстрували глибокий рівень асоціативного декодування запропонованих художніх засобів. У більшості з них відбувалась екстраполяція значень цього тропа кін. 80-х - поч. 90-х рр. на реалії сьогодення із залученням проблем політичного, національного, соціокультурного, екологічного характеру нашого часу. Психолінгвістичний експеримент засвідчив наявність діалогу між автором і реципієнтом, дав змогу виявити розкодування адресатами метафор на когнітивному й психологічному рівнях, указати на особливості мовної картини світу українців кін. ХХ - поч. ХХI ст.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у фахових виданнях

1. Біловол Ю. Є. Національний мотив державотворення в письменницькій публіцистиці кінця 80-90-х років ХХ століття / Ю. Є. Біловол // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Філологія. Ї 2007. Ї № 766. Ї С. 223Ї226.

2. Біловол Ю. Є. Проблеми державотворення в українській письменницькій публіцистиці кінця 80-90-х років ХХ століття / Ю. Є. Біловол // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філол. науки. Ї 2007. Ї № 2 (119). Ї С. 168Ї174.

3. Біловол Ю. Є. Заголовок у письменницькій публіцистиці: прагматичний потенціал і засоби увиразнення / Ю. Є. Біловол // Соціальні комунікації сучасного світу : наук.-теорет. зб. Ї Запоріжжя. Ї 2009. Ї С. 50Ї52.

Статті в інших наукових виданнях та матеріали конференцій

4. Біловол Ю. Є. Чорнобильська трагедія й проблема збереження навколишнього середовища в письменницькій публіцистиці / Ю. Є. Біловол // Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів : зб. наук. праць. Ї Вип. ІV. Ї Луганськ, 2006. Ї С. 158Ї162.

5. Біловол Ю. Є. Мовний мотив державотворення в письменницькій публіцистиці: проблеми й перспективи / Ю. Є. Біловол // Методологічне забезпечення підготовки журналістських кадрів у процесі роздержавлення мас-медіа та створення системи суспільних та громадських ЗМІ : матеріали міжнар. наук. конф. [Київ, 24Ї25 трав. 2007 р.]. Ї К. : Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2007. Ї С. 8Ї17.

6. Біловол Ю. Є. Становлення державності незалежної України в науковій і публіцистичній літературі / Ю. Є. Біловол // Документалістика початку ХХI століття: проблеми теорії та історії : матеріали IV Всеукр. наук. конф. [Луганськ, 19 жовт. 2007 р.]. Ї Луганськ : СПД Рєзников В. С., 2007. Ї С. 178Ї192.

7. Беловол Ю. Писательская публицистика и её роль в становлении независимой Украины / Ю. Беловол // Журналістыка-2008: стан, праблемы і перспектывы : матэрыялы 10-й Міжнар. навук.-практ. канф. [Мінск, 11Ї12 снежня 2008 р.]. Ї Мінск : БДУ, 2008. Ї Вып. 10. Ї С. 338Ї340.

8. Біловол Ю. Є. Державницький шлях України в контексті письменницької публіцистики / Ю. Є. Біловол // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філол. науки. Ї 2008. Ї № 3 (142). Ї С. 145Ї152.

9. Біловол Ю. Є. Жанрова система публіцистичних текстів письменників / Ю. Є. Біловол // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філол. науки. Ї 2009. Ї № 19 (182). Ї С. 55Ї60.

Анотація

Біловол Ю. Є. Мотиви державотворення в письменницькій публіцистиці кін. ХХ - поч. ХХI ст.: еволюція, поетика, прагматика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 - теорія та історія журналістики. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню мотивів українського державотворення, зафіксованих у письменницькій публіцистиці кін. ХХ - поч. ХХI ст. Простежена роль митців - безпосередніх учасників становлення й утвердження України на позиції незалежної держави й оцінка ними зміни вектора історичного розвитку нашої країни. З'ясована жанрова система публіцистичних творів письменників, використовувана ними для втілення державотворчих ідей. Висвітлені класифікаційні особливості заголовкового комплексу публіцистичних текстів і здійснена їх типологія за державотворчим змістом. Образ держави, зафіксований у письменницькому публіцистичному дискурсі, розглянуто на основі вивчення метафоричного наповнення його основних концептів.

Ключові слова: письменницька публіцистика, мотив, державотворення, прагматика, жанр, заголовок, метафора, комунікаційний вплив.

Аннотация

Беловол Ю. Е. Мотивы государственного строительства в писательской публицистике кон. ХХ - нач. ХХI вв.: эволюция, поэтика, прагматика. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук из социальных коммуникаций по специальности 27.00.04 - теория и история журналистики. - Классический частный университет. - Запорожье, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию мотивов украинского государственного строительства, зафиксированных в писательской публицистике кон. ХХ - нач. ХХI вв. Прослежена роль художников слова - непосредственных участников становления и утверждения Украины на позиции независимого государства - и оценка ими изменения вектора исторического развития нашей страны. В рамках обобщения научных студий ученых осуществлена попытка дефиниции понятия «мотив» в писательской публицистике. Рассмотрены мотивы государственного строительства Украины на материале публицистических текстов писателей, выявлены основные из них, наиболее разработанные. Показана эволюция писательской мысли в оценке реалий и основных проблем государственного становления Украины. Выяснена жанровая система публицистических произведений публицистов, используемая ими для воплощения идей государственного строительства. На основе анализа каждой из жанровых форм, нами сформулированы их особенности и представлены писатели как коммуникативные личности. Освещены классификационные особенности заголовочного комплекса публицистических текстов писателей и осуществлена их типология за государствообразовательным содержанием. Зафиксированный в писательском публицистическом дискурсе образ государства рассмотрен нами на основе изучения метафорического наполнения его основных концептов (нация, язык, культура, Чернобыль). Определены семантические типы метафор, в том числе и наиболее продуктивные. Зафиксирована тенденция доминирования общественно-политической метафоры с отрицательными социальными оценками или устойчивая замена мейоративной коннотации пейоративной.

Ключевые слова: писательская публицистика, мотив, государственное строительство, прагматика, жанр, заголовок, метафора, коммуникативное влияние.

Annotation

Bilovol Y. Y. Motives of state creation in writers' journalistic works in the end of 20th - beginning of the 21st century: evolution, poetics, and pragmatics. - Manuscript.

Thesis for Candidate's degree of Social communication in specialty 27.00.04 - The theory and history of journalistics. - Classical private university. - Zaporizhya, 2010.

Dissertation is dedicated to the integrative study of the Ukrainian state creation motives, which were identified in writers' journalistic works of the 20^th century end - the 21^st century beginning. The artists' role was traced in the context of their participation in the establishment of Ukraine as sovereign state. Attention is also paid to their points of view of changes, which took place in the historical direction of our country development. The genre system, in which all the state creation ideas were represented, was also distinguished. Classification particularities of the title complex of journalistic works were studied; their types according to the state creation sense were identified. The image of state, which was fixed in writers' journalistic discourse, was distinguished on the basis of metaphor meaning of the main concepts.

Key words: writers' journalistic works, motive, state creation, pragmatics, genre, title, metaphor, communicative influence.

Размещено на Allbest.ru