Організаційно-видавничі та редакторські аспекти діяльності Марії Грінченко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

Організаційно-видавничі та редакторські аспекти діяльності Марії Грінченко

Спеціальність 27.00.05 -- теорія та історія видавничої справи та редагування

Думанська Марія Ігорівна

Запоріжжя - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі видавничої справи і редагування Української академії друкарства

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

ОГАР Емілія Ігорівна,

Українська академія друкарства,

професор кафедри видавничої справи і редагування

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент

ФІНКЛЕР Юрій Едуардович,

Галицький інститут ім. В.Чорновола

Національного університету “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри редакторської та рекламної майстерності

кандидат філологічних наук, доцент

ХІТРОВА Тетяна Володимирівна,

Інститут журналістики і масової комунікації Класичного приватного університету,

завідувач кафедри теорії і практики журналістики

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Стан розвитку українського книго- та пресовидання завжди віддзеркалював ступінь політичної, економічної та інтелектуальної свободи українського народу, адже книга - не лише основний засіб збереження та передавання різноманітної інформації, а й важливе культурне і соціальне явище, визначальний чинник формування духовності та національної самосвідомості. Унаслідок непростих соціально-політичних та культурних обставин формування української нації це явище перейшло і через періоди піднесення та бурхливого розвою, і через періоди спаду та вимушеного затишшя. На злам ХІХ - ХХ ст. припав власне період розквіту: появи перших українських видавництв, становлення видавничої справи як сфери професійної діяльності, розбудови теоретичних підвалин редакторського фаху, спричинені активізацією суспільного руху за національне самовизначення.

Персоніфікація історії української видавничої справи через комплексне дослідження і висвітлення діяльності окремих постатей, які активно долучилися до розбудови видавничого процесу в Україні та сприяли закладанню підвалин для майбутнього його розвою, дає можливість скласти загальну історичну картину, оцінити, переосмислити й актуалізувати редакторсько-видавничі здобутки наших попередників.

Тому вельми важливим є вивчення досвіду тих українських інтелектуалів, суттєвою складовою професійної біографії яких була редакційно-видавнича діяльність. За останні два десятиліття в українську історію повернуто низку незаслужено забутих імен громадських діячів, письменників, науковців, які безпосередньо долучилися до українського книго- і пресовидання (О. Барвінський, Є. Чикаленко, Ю. Меженко, С. Петлюра, І. Кревецький, Є.-Ю. Пеленський, І. Тиктор, М. Таранько та ін.). Однак цей процес триває, бо чимало біографій і далі залишаються не вивченими.

Це стосується і професійної діяльності Марії Миколаївни Грінченко (1863--1928), яка в історії письменства найбільш знана під псевдонімом Загірня. Упродовж 1990-х років з'явилися поодинокі розвідки про її літературну та освітню діяльність, та щодо редакторської і видавничої справи, яка, як виявилося в результаті нашого дослідження, була найпріоритетнішою, відомо дуже мало. До того ж, у нечисленних присвячених їй публікаціях Марія Грінченко постає радше як талановита і свідома самопожертви “половина”, вірна помічниця свого знаменитого чоловіка Бориса Грінченка, аніж постать, достойна окремого - повного і самостійного - дослідження.

Усебічний аналіз редакторської та видавничої діяльності Марії Грінченко дає можливість заповнити одну із прогалин в історії вітчизняної видавничої справи; актуалізувати перевірений часом цінний практичний досвід - авторства і перекладацтва в царині української науково-популярної і дитячої літератури, редакційно-видавничої підготовки творів цих видів літератури; увиразнити роль жінок-інтелектуалок в українській історії. Обрана проблема важлива і актуальна для об'єктивного і цілісного вивчення історії української видавничої справи, для осмислення впливу так званого особистісного аспекту на розвиток національної культури кінця XIX -- початку XX ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, проблемами, темами. Виконана робота пов'язана з науковою проблематикою досліджень кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства, зокрема: “Інформаційний маркетинг на книжковому ринку України” (2000-2005 рр.), із держбюджетною темою “Українська книга в соціокультурному просторі” (2001-2003 рр., № держреєстрації 0101U004041), “Творення інформаційного продукту: теоретичні та практичні аспекти” (2007 р. -).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексний аналіз редакторсько-видавничої та літературної діяльності Марії Грінченко як автора і перекладача творів для народу і для дітей у контексті загальної історії української видавничої справи кінця XIX--початку XX ст., її внеску у просвітницько-видавничий рух цього періоду.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

1) вивчити стан дослідженості проблеми в українській та зарубіжній історіографії;

2) описати історичні суспільно-культурні чинники, якими наприкінці ХІХ ст. стимулювався розвиток української видавничої справи;

3) обґрунтувати ефективність ґендерного підходу в аналізі діяльності Марії Грінченко;

4) виокремити із загальної багатоаспектної культурно-громадської діяльності Марії Грінченко творчі, організаційні та власне редакторсько-видавничі аспекти, систематизувати та описати пов'язані з ними факти;

5) дослідити основні творчі та редакторські підходи Марії Грінченко в опрацюванні творів різних видів літератури;

6) проаналізувати принципи авторедагування, редагування перекладених й адаптованих текстів, застосування прийомів популяризації спеціальних знань у творах для тодішнього українського читача;

7) на основі отриманих результатів визначити вплив практичної редакторсько-видавничої діяльності Марії Грінченко на подальше викристалізовування і формування основних засад теорії видавничої справи та редагування, її значення для сучасних редакторів і видавців.

Об'єктом дослідження обрано творчу і редакторсько-видавничу діяльність Марії Грінченко як жінки-видавця.

Предметом дослідження є особливості різних аспектів цієї діяльності, зокрема редакційно-видавничої практики, редакторських підходів щодо опрацювання різних видів літератури, популяризаторських і перекладацьких прийомів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець XIX - першу половину XX ст., на які припадає редакторсько-видавнича діяльність Марії Грінченко (1863--1928).

Методи дослідження. Використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення. На різних етапах роботи застосовано описовий та порівняльно-аналітичний методи, метод класифікації та ідеалізації, ґендерний підхід, бібліографічно-описовий, біографічний, проблемно-тематичний методи, які стали важливим механізмом для розкриття теми, залучення до наукового обігу нових архівних документів, маловідомих видань, що сприяло висвітленню редакторсько-видавничої діяльності Марії Грінченко.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що вперше в історії української видавничої справи проведено комплексне дослідження видавничої діяльності Марії Грінченко та особливостей її редакторських підходів; проаналізовано практичні засади її роботи над різними видами літератури, до видання яких вона долучалася; уперше задіяно цінні архівні матеріали, що відображають особливості і послідовність опрацювання створюваних і редагованих матеріалів, унаслідок чого простежено і, у міру можливості, відтворено невідомі раніше етапи роботи над текстом та їх послідовність.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що основні положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути використані при укладанні навчальних посібників, текстів лекцій, розробці загальних і спеціальних курсів з історії та теорії видавничої справи і редагування та їх викладанні на відповідних гуманітарних факультетах вищих навчальних закладів, а також при подальшому розробленні зазначеної теми.

Результати роботи можуть зацікавити істориків, зокрема дослідників видавничої справи, книгознавців, теоретиків і практиків редагування, ставши ґрунтом і поштовхом для нових наукових досліджень у цьому напрямку.

Особистий внесок здобувача. Дисертацію, автореферат, публікації, у яких викладено основні положення наукового дослідження, дисертантка виконала самостійно.

Апробація результатів дисертації відбувалася під час виголошення доповідей на всеукраїнських та міжнародних конференціях: IV Тикторівські читання “Видавнича справа в Україні: міст між минулим і майбутнім” (Львів, 2006); Всеукраїнська студентська науково-практична конференція “Молодь України в контексті міжкультурної комунікації” (Дніпропетровськ, 2006); ІІІ Всеукраїнська студентська науково-практична конференція “Актуальні проблеми журналістикознавства” (Одеса, 2007); Восьма Міжнародна науково-технічна конференція студентів і аспірантів “Друкарство молоде” (Київ, 2008); ХVI Міжнародна наукова конференція молодих науковців (Запоріжжя, 2008); Всеукраїнська науково-практична конференція “Журналістика, філологія та медіаосвіта” (Полтава, 2009).

Публікації. Основні положення та результати роботи викладено в 7 статтях, 6 з яких міститься у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 у науковому журналі; а також у 4 доповідях, опублікованих у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертацією є рукопис, який складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (308 найменувань) і двох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з яких основного тексту 167.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано методи проведеного дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи, визначено особистий внесок дисертанта, наведено дані про апробацію результатів дослідження, подано перелік публікацій на заявлену тему.

У першому розділі - “«Історія жінки»-видавця як об'єкт дослідження” - проаналізовано джерельну базу роботи, яка репрезентує особливості наукового опрацювання теми; обґрунтовано доцільність аналізу творчої та редакторсько-видавничої діяльності Марії Грінченко з позицій ґендерного підходу; охарактеризовано основні суспільно-культурні передумови, які визначили розвиток української видавничої справи наприкінці ХІХ ст.

Підрозділ 1.1. “Історіографія та джерела” містить огляд історико-теоретичної бази дослідження: неопублікованих архівних матеріалів та опублікованих праць, які прямо чи опосередковано стосуються громадсько-культурної і редакторсько-видавничої роботи Марії Грінченко.

Зумовлена специфікою обраної теми історико-теоретична база дослідження представлена кількома групами джерел. Передусім, це праці, в яких висвітлено історію українського книго- та пресовидання. У процесі дослідження було опрацьовано низку ґрунтовних праць відомих українських істориків книги та преси, книжкового, просвітницького руху в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.: А. Животка, Н. Зелінської, Я. Ісаєвича, В. Качкана, Т. Ківшар, О. Коновця, М. Нечиталюка, М. Романюка, Л. Сніцарчук, М. Тимошика, Ю. Шаповала, Б. Якимовича. Особливе місце серед джерел посідають колективні праці “Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела (ХІХ - перша третина ХХ ст.)” та “Іван Тиктор: талан і талант”, в яких через персоніфіковану історію видавничої справи в Україні вивчається багатий редакційно-видавничий досвід визначних українських письменників, політиків, учених, просвітян і доводиться тяглість національної традиції в організації видавничої справи та фахова самодостатність української школи редагування.

Цінними для дослідження були й ті праці, в яких висвітлювалася багатогранна і плідна діяльність відомого літератора, етнографа, перекладача, учителя і культурного діяча Бориса Грінченка, оскільки подружжя було й успішним професійним тандемом. Саме в літературі, присвяченій його подвижницькій діяльності, і натрапляємо на більшість принагідних згадок про Марію Грінченко. Тут варто згадати праці наших сучасників: М. Веркальця, А. Животенка-Піанківа, А. Погрібного; наукові публікації М. Кучинського, О. Неживого, М. Одінцової, М. Пентилюк; а також розвідки учених початку XX століття: В. Дурдуківського, С. Єфремова, М. Плевака, П. Стебницького.

Праць, безпосередньо пов'язаних із діяльністю Марії Грінченко, виявилося найменше. Єдина на сьогодні ґрунтовна робота про Марію Грінченко - монографія Л. Неживої “Марія Загірня: Літературний портрет” (2003), що є успішною спробою комплексно проаналізувати літературну спадщину діячки в контексті культурно-громадського життя кінця XIX--початку XX ст.

Основний корпус джерел до теми, використаний нами у дослідженні, зберігається Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (фонди 1 і 170). Переважно це рукописи, які становлять авторські оригінали творів Марії Грінченко і репрезентують особливості процесів створення, авторедагування і редагування текстів, а також документи, що свідчать про громадську і видавничу активність письменниці - довідки, службове листування та ін.

Інформаційно вартісною, однак вельми нечисленною групою матеріалів, є статті про Марію Грінченко в тогочасній періодиці, зокрема в часописах “Діло”, “Новий час”, “Життя і знання”, а також листи Х. Алчевської, П. Грабовського, М. Коцюбинського, Панаса Мирного, І. Франка, до Марії Грінченко, спогади С. Єфремова та Є. Чикаленка.

Названі неопубліковані архівні матеріали та опубліковані праці дозволили дослідити різні аспекти обраної теми, виявити та проаналізувати особливості творчої та редакторсько-видавничої діяльності Марії Грінченко, відтворити історичні умови, за яких вона формувалася як професійний видавець і редактор, автор і перекладач, просвітницька діячка, виявити їх значення для розвитку теоретичних і практичних засад українського книговидання.

У підрозділі 1.2. - “Особливості ґендерної інтерпретації” - висвітлено основні засади використання теорії та методології “жіночих студій” і ґендерного підходу до вивчення професійної та культурно-просвітницької діяльності Марії Грінченко. У загальному історико-культурному контексті такий підхід, як показує дослідження, дає нові аналітичні можливості для розуміння соціального та гуманітарного аспектів знання, дозволяє вивчити неписаний і часто навіть невисловлений бік подій, явищ і процесів, суспільну активність жінок не стільки з метою вписати їх в історію, скільки написати нову історію.

Найчастіше дослідники потрактовують Марію Грінченко як автора творів для дітей і кількох оповідань з народного життя (власне під згаданим псевдонімом Загірня), що сформувалася винятково під авторитетним чоловіковим впливом. Беручи до уваги той факт, що подружжя справді, маючи спільні погляди і переконання, працювало пліч-о-пліч, ми все ж робимо спробу закцентувати на тих маловідомих донедавна фактах, якими підтверджується цілковита самодостатність її професійної та громадської діяльності, самобутність її власного письменницького і перекладацького таланту, редакторського хисту. Як активна громадська діячка, Марія Грінченко організовувала хати-читальні, цілеспрямовано вивчала читацькі інтереси, співпрацювала з багатьма редакціями, видавничими спілками, друкарнями, бібліотеками; долучалася до діяльності громадських організацій і благодійних товариств, була членом “Просвіти”, ініціювала разом з іншими однодумцями заснування Жіночої громади в Києві, керувала одним з п'яти (мистецьким) секторів Союзу українок тощо.

Використовуючи ґендерний підхід, ми намагаємося вивести постать Марії Грінченко “з тіні” її видатного чоловіка й утвердити в історії українського книговидання та пресовидання насамперед як досвідченого професіонала, глибокого знавця редакторсько-видавничої справи.

Підрозділ 1.3. - “Соціально-культурні чинники формування видавничої біографії Марії Грінченко” - висвітлює суспільно-культурні реалії кінця XIX - початку XX ст. - того історичного зламу, в умовах якого жила і працювала письменниця, громадська діячка і редактор, розглядає умови, в яких розвивалася українська видавнича галузь та формувалися основні принципи її функціонування.

Виокремлений період позначений переосмисленням поглядів на видавничу діяльність, пошуком і запровадженням нових ідей та вибудовуванням передумов для становлення і розвитку української національної книговидавничої справи, яка через відомі обставини радянської дійсності й ідеологічні норми довгий час не могла бути об'єктивно вивчена і описана. Кінець XIX - початок XX ст. - це не лише час боротьби за національне самовизначення й державну незалежність, а й період становлення видавничої справи як виду професійної діяльності, період, коли особливо активно і плідно формувалися основні теоретичні та методичні засади редакторського фаху.

Традиційно розвиток просвітницької діяльності пов'язують з історичними етапами науково-технічного прогресу, та українська хвиля просвітницького руху, яка зринула у другій половині XIX ст., була зумовлена не тільки і не стільки злетом наукової думки чи особливим етапом її розвитку, а головно тими геополітичними і суспільно-культурними умовами, в яких тоді опинилися українці. У відповідь на територіальну розмежованість, постійні обмеження, економічні труднощі, тотальну неосвіченість “людей з народу” і - основне - усупереч цим чинникам тодішня інтелігенція спрямовувала свою діяльність на роботу з масами, тісно пов'язуючи суспільно-національне визволення із просвітництвом. Усе це спричинило появу перших українських видавництв - київське видавництво “Вік”, чернігівське видавництво подружжя Грінченків та ін.

Активна просвітницька діяльність стимулювала попит на україномовну літературу. Засноване 1868 р. товариство “Просвіта” мало на меті піднести освіченість простого народу, популяризувати знання, які б сприяли інтелектуалізації і відродженню української нації. Одним із засобів досягнення цієї мети було видання і розповсюдження україномовних книжок серед охоплених просвітницьким рухом верств суспільства. Так звані “книжки для народу” розглядалися як основне джерело пропагування національно-культурних ідей і чи не єдиний засіб підвищення рівня письменності переважно серед сільського населення.

Марія та Борис Грінченки продемонстрували вміння правильно організувати редакційно-видавничу роботу, просування та збут своєї видавничої продукції, що за тогочасних економічних та суспільно-політичних умов було доволі важко.

У другому розділі - “Підготовка видань просвітницької та дитячої літератури” - розглянуто підходи Марії Грінченко до популяризації й адаптації наукової інформації у творах з різним цільовим призначенням і читацькою адресою; охарактеризовано перекладацьку майстерність письменниці у контексті культурно-історичних реалій кінця XIX - початку XX ст.; актуалізовано текстотворчий комплекс прийомів Марії Грінченко відповідно до особливостей сучасного науково-популярного і дитячого книговидання.

Підрозділ 2.1. - “Адаптація як стратегія перекладу творів для дітей” - містить аналіз прийомів, використовуваних Марією Грінченко при перекладі, а також загальних особливостей її роботи над підготовкою творів перекладної літератури.

Упродовж своєї творчої та видавничої діяльності письменниця плідно працювала над творами Г.Х. Андерсена, Г. Ібсена, Г. Бічер-Стоу, М. Метерлінка, Марка Твена, Г. Зудермана, Л. Толстого, І. Тургенєва, М. Салтикова-Щедріна та ін. Перекладені нею твори входять до переліку найвідоміших і найцінніших у світовій літературі. Працюючи вчителькою по сільських школах, Марія Грінченко достеменно знала читацькі запити своєї потенційної читацької аудиторії, а відтак - чого бракує на книжковому ринку. Тому вона бралася до перекладу і адаптування творів “найпроблемніших” на той час на видавничому ринку сегментів - художньої та науково-популярної літератури для дітей. Перекладені Марією Грінченко твори витримували по кілька перевидань, що свідчило про їх популярність і запотребованість. Письменниця своєю перекладацькою творчістю безумовно довела, що перекласти - не просто замінити іншомовне слово першим-ліпшим українським, а зрозуміти, витлумачити, розкрити, знайти найкраще слово-відповідник.

Більшість перекладених Марією Грінченко творів були адаптованими, популяризованими текстами зі змінами, проте їхній уважний аналіз дає нам підстави стверджувати, що письменниця не перекладала надто вільно, не фантазувала на тему і сюжет зарубіжного твору, не викреслювала чи дописувала епізоди, а майстерно і філігранно адаптовувала складну чи незрозумілу інформацію. У цьому контексті Марія Грінченко як перекладач адекватно передавала форму і зміст оригіналу, не порушуючи самобутнього образного світу автора і відповідно впливаючи на читача, а також пам'ятала про функціональну домінанту твору. Вона знаходила ті відповідники транслятем, які мали максимально тотожне за комунікативним ефектом як поняттєво-змістове, так і денотативне й конотативне “навантаження”, тобто дбала і про прагматично-інформативну, і про художньо-образну канву перекладеного твору.

Перекладацький досвід Марії Грінченко, особливо у сфері дитячої літератури, заслуговує на теоретичне осмислення і на практичне опанування. Завдяки природному відчуттю мови, класичній освіті і багатому досвідові письменниця майстерно і влучно використовує мовні ресурси всіх рівнів. Перекладаючи, вона як видавець одночасно адаптує твори, орієнтуючись на їх читацьку аудиторію та функціональне призначення майбутнього видання.

Здійснений порівняльний аналіз перекладів окремих творів, зроблених Марією Грінченко і сучасними перекладачами, дає підстави стверджувати, що після приведення у відповідність до чинних правописних норм перекладні твори Марії Грінченко цілком могли б слугувати за оригінал і приклад для сучасного видавничого втілення, адже часто вони є цікавими й якіснішими в літературному сенсі за деякі сучасні переклади.

У підрозділі 2.2. - “Популяризаторські прийоми у «книжках для народу»” - акцентовано увагу на специфіці підготовки так званих “народнопросвітніх” книг і розглянуто типові засоби популяризації Марії Грінченко як автора науково-популярних текстів для масового читача, а також наголошено на актуальності її підходів для сучасних книговидавців і редакторів.

Марія Грінченко активно виявила себе в літературній творчості: вона автор поетичних, прозових художніх творів, книг просвітницького характеру для народу, публіцистичних брошур, спогадів про відомих сучасників, бібліографічних праць тощо. Серед цього масиву на особливу увагу заслуговують науково-популярні твори письменниці, які можуть стати прикладом популяризаторської майстерності - вдалого поєднання високого наукового рівня і доступності пересічному читачеві - і для багатьох сучасних авторів-популяризаторів. Їх тематична палітра багата і різноманітна: Марія Грінченко писала про “плюси” і “мінуси” щеплень, про винахід Стефенсона - паровоз і будівництво першої залізниці, про шахти та ін., а також цікаво і захопливо розкривала факти з біографії багатьох відомих людей - Лінкольна, Сократа, Сагайдачного, Жанни д'Арк.

“Народнопросвітні” книжки Марії Грінченко - це вишуканий і водночас простий “поліпродукт” як відповідь на інформаційні запити непростої доби: вони природно поєднують у собі риси навчальної, науково-популярної, громадсько-політичної та художньої літератури. Якщо не брати до уваги певних формальних аспектів, то можна з певністю констатувати, що пізнавальні книги письменниці дуже сучасні - навіть зараз, не говорячи вже про той час, коли вони побачили світ. Саме книги, а не лише тексти, тобто книги як сукупність трьох семіотичних рівнів: текстового, ілюстративного і власне “архітектури” (форми) видання.

Марія Грінченко майстерно реалізовує низку засобів масової популяризації матеріалу, чим домагається від малоосвічених / неосвічених реципієнтів максимального зосередження, розуміння, осмислення і запам'ятовування, що так важливо у контексті пізнавальної книги. Вона не вдається до використання традиційних у науково-навчальних матеріалах формул, а майстерно сприяє створенню своєрідної “комфортності” інформаційно-пізнавального тексту, поступово і непомітно збагачуючи читача новими знаннями.

Чи не найбільше уваги приділяє Марія Грінченко реалізації наукової інформації, яку вона викладає настільки легко й ненав'язливо, туго переплітаючи з художньою ниткою, що читач навіть не помічає, скільки важливого він вбирає в себе. Однією з найтиповіших характеристик її “народнопросвітніх” книг є сюжетність пізнавальних творів, що забезпечує “плинне” введення незнайомої читачам, екзотичної для них інформації у текстову канву: такий спосіб викладу не передбачає попереднього активізування уваги і налаштування на засвоєння нових знань (часто - як у виданнях навчального характеру для дітей) і забезпечує майже неусвідомлене, “мимохітне” запам'ятовування матеріалу чи всотування соціально важливої, просвітницької інформації. Чергування інформативно насичених фрагментів тексту із “зонами відпочинку”, образність описів, введення фактичного матеріалу в загальну канву оповіді, інколи - жвавий діалогічний виклад, - все це свідчить про високу майстерність Марії Грінченко як популяризатора.

“Народнопросвітні” книги реалізують не лише інформувальну, пізнавальну, просвітницьку настанови, а й виконують виховну, художню, естетичну функції. Вони збагачують читача фактичним матеріалом, розширюють його світогляд, спонукають до подальших роздумів і пошуків, а також розвивають естетичний смак реципієнта, відчуття “художності” твору, його літературної цінності. Загалом всі елементи згаданих книг “працюють” на ідею масової популяризації: від окремих речень і пасажів до своєрідного гіпертексту, який сам є мегапопуляризаційним засобом.

У третьому розділі - “Видавничо-редакторська діяльність” - висвітлено ключові аспекти редакторської та видавничої роботи Марії Грінченко, розглянуто особливості її прийомів редагування власних текстів, а також інших текстів, переважно Бориса Грінченка.

Підрозділ 3.1. - “Організаційний досвід у сфері книговидання” - характеризує пріоритетний аспект роботи Марії Грінченко, пов'язаний із організацією редакційно-видавничої діяльності.

Українські видавництва почали виникати на Наддніпрянщині у 90-ті роки XIX ст. Спочатку книжки видавали окремі особи чи невеликі гуртки, які не мали легалізованих прав. Саме таку роботу і провадило подружжя Грінченків у Чернігові впродовж 1894--1902 років, долаючи незліченні утиски і працюючи всупереч матеріальним, адміністративним та цензурним перешкодам. видавничий грінченко перекладання

Важливо, що редакційно-видавнича робота не була для Марії Грінченко “лубочною” - вона пройшла школу легальної видавничої діяльності у Петербурзі у “Благотворительном обществе для издания общеполезных и дешевых книг”. Ця підготовка, а також багаторічний педагогічний, літературний, популяризаторський та інший досвід дозволили пізніше Марії Грінченко мати справу із низкою видавничих органів та структур: із Всеукраїнським кооперативним видавничим союзом, видавничим товариством “Слово”, із видавництвами “Криниця”, “Поступ”, “Сіяч”, “Друкар”, “Час”, “Рух”, “Книгоспілка”, “Український робітник”. Упродовж 1910--1918 років вона керувала видавництвом ім. Б.Грінченка.

Як засвідчили архівні матеріали та інші джерела, Марія Грінченко, попри ґрунтовну і повсякчасну допомогу своєму відомому чоловікові Борисові Грінченку у багатьох його культурно-просвітницьких і видавничих починаннях, провадила активну самостійну і фахову редакторську-видавничу діяльність.

У підрозділі 3.2. - “Принципи та прийоми авторедагування” - на основі рукописних архівних матеріалів розглянуто особливості редакторського опрацювання Марією Грінченко текстів її власних творів.

Про фаховий підхід письменниці й редактора до роботи і ступінь її відповідальності перед читачем свідчить те, що усі проаналізовані нами тексти оригіналів перечитувалися неодноразово. Результатом ставали зміни, які беззаперечно доводять, що їх автор і водночас редактор цілком чітко усвідомлювала читацьке (для кого?) і функціональне (для чого? з якою метою?) призначення майбутнього видання.

Опрацювавши оригінали творів, опубліковані в пізнавальних “книжках для народу”, можемо реконструювати поетапно особливості їх удосконалення: “поточні” переробки, викреслення, дописки, заміни, що стосуються як мовностилістичного вираження тексту, так і понятійно-змістового аспекту, логіки викладу. Переважно процес редагування не обмежувався одним перечитуванням твору: після наступного читання / наступних читань були внесені нові правки, а під час останнього вичитування - лише дуже незначні корективи. До редагування активно долучався і Борис Грінченко. Ступінь його втручання у текст, як свідчать редакторські виправлення, неоднаковий у різних рукописах. Показово, що правки Марії Грінченко майже ніколи не стосувалися ужитих засобів і прийомів популяризації - вони були органічною основою її огирінального тексту.

Аналізуючи архівні матеріали, ми знайшли чимало доказів того, що Марія та Борис Грінченки плідно працювали у парі. Марія Грінченко іноді залишала Борису Грінченкові для доопрацювання певні елементи у тексті: добирання влучніших відповідників, стилістичне шліфування фраз, фактологічні доповнення, узагальнення тощо. Однак, як випливає із правок, внесених в оригінали, після чоловікових корективів письменниця завжди ще раз наскрізно перечитувала твори, покладаючи відповідальність за їх остаточну редакцію на себе.

Важливо зазначити й те, що, вносячи авторські правки, Марія Грінченко прагнула удосконалити текст не лише з мовностилістичного боку, а поліпшувала його, аби досягнути виразності, зрозумілості й доступності для реципієнтів, запити яких вона досконало знала.

Усвідомлення Марією Грінченко як автором і водночас редактором потреб і можливостей потенційних читачів у поєднанні з часто інтуїтивним, не підкріпленим сформованими рекомендаціями, пошуком найадекватніших форм утілення “потрібного” матеріалу, стало підґрунтям подальшого вироблення редакторських і видавничих теоретичних концепцій.

Підрозділ 3.3. - “Редакторські підходи до композиційного та мовностилістичного опрацювання оригіналів” - містить розгляд прийомів Марії Грінченко у роботі над текстом відповідно до цільового і - особливо - читацького призначення видань.

Турбота Марії Грінченко про читача (власне турбота, а не просто споживацьке “ринкове” ставлення) за низки вже окреслених цензурних, економічних та інших чинників, а також практичної невиробленості методологічних і навіть термінологічних “риштовань”, на які можна було б опертися у вивершенні видавничого продукту, ставала чіткою ідейно-стратегічною настановою усієї її професійної діяльності.

Потреба в єдиному для всіх українських теренів правопису, яка гостро постала наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., спричинила активну увагу видавців і редакторів до мови видань. Ці проблеми хвилювали й Марію Грінченко, яка дуже уважно і прискіпливо ставилася до мовної культури створюваних, перекладених і редагованих нею творів.

Значна частина її виправлень спрямована на логічне уточнення, унаочнення фрази, конкретизацію, пояснення, вибудовування ясніших причиново-наслідкових зв'язків (для підтримки зв'язку з попередньо викладеною, найчастіше - новою для потенційного читача інформацією), досягнення переконливого звучання. Багато правок Марія Грінченко робить для того, щоб дібрати точніший, влучніший відповідник. Деякі заміни і дописки здійснено з метою белетризації викладу, часто - за рахунок уведення емоційно-експресивних, оцінних елементів на противагу нейтральним мовним засобам.

Зауважимо, що ці виправлення не є штучним “оживленням” матеріалу: методи красного письменства Марія Грінченко застосовує не механічно, тому вони значно пожвавлюють виклад, роблять його цікавішим, плиннішим і, зрештою, “легшим” та “природнішим” для малоосвіченого / неосвіченого реципієнта. Інколи Марія Грінченко викреслює цілі шматки тексту, які підлягають або остаточному вилученню, або переписуванню з метою логізації, мовностилістичного увиразнення, унаочнення тощо. Інколи редактор, навпаки, робить розлогі вставки, керуючись принципами уведення в текст нового фактичного матеріалу, забезпечуючи для цільової аудиторії полегшене сприйняття, чергуючи інформативно насичені уривки із так званими “зонами відпочинку”.

Визначальним принципом у доборі текстів творів та їх редакторському опрацюванні для Марії Грінченко була орієнтація на потреби потенційного читача, причому йшлося не стільки про своєчасність “оповіщення” реципієнтів, скільки про виховання так званої масової аудиторії. Перебуваючи у постійному контакті зі своїми читачами, вона уважно стежила і за реакцією на прочитане, аби в подальшому удосконалювати свою літературну і редакторську майстерність. Викладаючи факти, певні наукові судження й узагальнення, Марія Грінченко часто вдавалася до засобів, властивих художній оповіді. Талановито поєднуючи різні елементи, зазвичай несумісні в одній текстовій структурі, вона, по суті, конструювала принципово нову структуру тексту, в якій така несумісність зникає.

Більшість підготованих Марією Грінченко видань можна розглядати як поліфункціональний продукт: вони поєднували у собі риси науково-популярної, громадсько-політичної, навчальної та художньої літератури. Така багатоцільовість була не випадковою, її зумовлювали соціально-культурні та економічні умови життя тогочасного українства, якому адресувалися підготовлені видавництвом Грінченків “народнопросвітні” книжки.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження дисертантка дійшла таких висновків.

1. Дослідники історії і теорії видавничої справи і редагування за останнє двадцятиліття нагромадили масив праць, присвячених вивченню українського книго- і пресовидання, що, зокрема, повертають у науковий обіг, а також в історію української культури незаслужено забуті постаті, чия діяльність припала на кінець XIX - початок XX ст. Вивчення професійного життєпису видатних осіб минулого сприяє поглибленню розвитку науки на сучасному етапі, та процес наукової і суспільної реабілітації імен ще триває. Дослідження історіографії обраної теми, узагальнення результатів вивчення джерел, використання архівних матеріалів довело, що поза серйозною увагою дослідників і досі залишається постать Марії Грінченко. Уважний аналіз доробку Марії Грінченко засвідчує, що в її особі українська історія має не лише невтомну просвітянку і поплічницю Бориса Грінченка, а й талановитого літератора, перекладача і популяризатора, високопрофесійного редактора і організатора видавничого процесу.

Запропонована дисертація є однією з перших спроб комплексного аналізу організаційно-видавничої та редакторської діяльності Марії Грінченко, її внеску в розбудову української видавничої справи - формування її теоретичних та практичних підвалин.

2. Інтерпретація професійного досвіду Марії Грінченко з ґендерних позицій дозволила оцінити відповідні факти та реалії по-новому - як самодостатнє явище. У результаті Марія Грінченко, тривалий час згадувана здебільшого як дружина Бориса Грінченка, що віддано допомагала йому в освітньо-просвітницькій роботі, а також як письменниця - автор кількох дитячих творів і творів просвітницького характеру, постає у дослідженні як самобутній професіонал, глибокий знавець основних засад редакторського і - ширше - видавничого фаху.

3. Літературна, громадська, освітня, видавнича діяльність Марії Грінченко визначалася і стимулювалася суспільними зрушеннями в Україні, що були наслідком національних і політичних утисків, заборон українського друкованого слова. Характер цієї діяльності, її основне спрямування зумовлювала потужна активізація просвітницького руху на українських землях у другій половині XIX ст., що за тогочасних загальнокультурних і геополітичних реалій означав боротьбу українського народу за національне відродження та самоутвердження. Марія Грінченко спрямовувала свою багатоаспектну, у тому числі редакторсько-видавничу, діяльність на роботу з масами, тісно пов'язуючи суспільне і національне визволення із просвітництвом. Ваги цьому доробку додає і той факт, що як фахівець вона формувалася в період, позначений постійними владними заборонами, фінансовими та економічними труднощами, невиробленістю засад організаційно-видавничої практики, несформованістю читацької аудиторії, так званими “азбучними війнами” тощо.

4. Уперше уведені в науковий обіг й опрацьовані в дисертації неопубліковані архівні джерела та маловідомі публікації допомогли комплексно висвітлити особливості редакторської та організаційно-видавничої діяльності Марії Грінченко, відтворити вироблені нею на практиці вимоги підготовки до видання творів різних видів літератури, редакторські підходи до аналізу авторського оригіналу, рекомендації щодо редакторського удосконалення тексту. Узагальнення опрацьованого матеріалу дає можливість переконатися у вагомості професійного досвіду Марії Грінченко і у впливі його на розвиток української культури та видавничої справи кінця XIX - початку XX ст.

5. Опрацювання різноаспектних виправлень та розлогих коментарів і нотаток у віднайдених в архівних матеріалах рукописах, редагованих Марією Грінченко, дозволило виявити і систематизувати основні її редакторські підходи та прийоми удосконалення творів - зокрема, дитячої та науково-популярної літератури - на логіко-композиційному, фактологічному та мовностилістичному рівнях. Марія Грінченко активно реалізувала свій творчий потенціал у редакторсько-видавничій практиці і часто, інтуїтивно шукаючи найвдаліших літературних і видавничих форм, долучалася до процесу поступового викристалізування основних теоретичних та методичних засад видавничої справи і редакторської майстерності.

6. Марія Грінченко як автор, редактор, перекладач творів різних видів літератури чітко усвідомлювала потреби й можливості потенційних читачів і під час роботи з текстами, попри брак сформованих методичних рекомендацій, завжди знаходила найадекватніші форми втілення, адаптації та популяризації різнопланових матеріалів. Усе це не лише закладало ґрунтовні основи для подальшого вироблення редакторських і видавничих теоретичних концепцій, але й слугувало достойним прикладом для наступників.

7. У сучасних ринкових умовах чинники економічного характеру, проблеми з авторами і кваліфікованим видавничим корпусом зумовлюють незаповненість багатьох тематико-типологічних “комірок”, призводячи не лише до кількісного, а й до якісного браку видань. За таких обставин вивчення досвіду попередників, який пройшов перевірку часом і може слугувати за взірець високопрофесійного і - головне - відповідального ставлення до підготовки видань, набуває особливого значення. Вивчення редакторсько-видавничого доробку Марії Грінченко переконує в тому, що запроваджені нею підходи і прийоми опрацювання авторських оригіналів не втратили своєї актуальності, застосування їх в сьогоднішній редакторській практиці могло б сприяти суттєвому піднесенню культури сучасного книговидання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. Думанська М. Дитяча книга як об'єкт гендерних досліджень / М. Думанська // Друкарство. - 2006. - № 1. - С. 48-51.

2. Думанська М. Громадська і видавнича діяльність Марії Грінченко-Загірньої / М. Думанська // Поліграфія і видавнича справа: наук.- техн. зб. / Українська академія друкарства. - Львів, 2007. - Вип. 2(46). - С. 39-44.

3. Думанська М. Марія Грінченко як авторка і редакторка „книжок для народу” / М. Думанська // Діалог: Медіа-студії: зб. наук. пр. / Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 2007. - № 6. - С. 33-42.

4. Думанська М. Марія Грінченко як видавець і редакторка: спроба комплексного дослідження / М. Думанська // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Літературознавство. Журналістика. - Дніпропетровськ, 2007. - Вип. 9. - С. 42-47.

5. Думанська М. Читач і „народнопросвітній” текст: із досвіду редакторської роботи Марії Грінченко / М. Думанська // Збірник праць Науково-дослідного Центру періодики / ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. - Львів, 2007. - Вип. 15. - С. 436-443.

6. Думанська М. Незнана Марія Грінченко / М. Думанська // Збірник праць Науково-дослідного Центру періодики / ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. - Львів, 2008. - Вип. 1(16). - С. 434-444.

Статті в інших наукових виданнях

7. Думанська М. Особливості перекладацької творчості Марії Грінченко для дітей (на прикладі казки Г. К. Андерсена „Соловейко”) / М. Думанська // Вісник Сумського державного університету: зб. наук. пр. Серія: Філологія. - Суми, 2007. - № 1. - Т. I. - С. 26-31.

Матеріали конференцій

8. Думанська М. Genderforschungen in der modernen Linqistik: Entstehen und Entwicklung der Richtung (Гендерні дослідження у сучасній лінгвістиці: становлення і розвиток напряму) / М. Думанська // Молодь України в контексті міжкультурної комунікації. Тези доповідей Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції (Дніпропетровськ, 27 квітня 2006 р.) - Дніпропетровський університет економіки та права: Дніпропетровськ: ДУЕП, 2006. - С. 48.

9. Думанська М. Поетичні тексти Марії Грінченко для дітей: емотивність як інформаційна домінанта / М. Думанська // Наука і вища освіта. Тези доповідей ХVI Міжнародної наукової конференції молодих науковців (Запоріжжя, 17-18 квітня 2008 р.): У 4 т. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя: КПУ, 2008. - Т. 3. - С. 30.

10. Думанська М. Популяризаторська майстерність Марії Грінченко (на прикладі «народнопросвітніх» видань) / М. Думанська // Друкарство молоде. Тези доповідей 8-ї Міжнародної науково-технічної конференції студентів і аспірантів (Київ, 16-18 квітня 2008 р.). - Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». - К., 2008. - С. 300-302.

11. Думанська М. Редакторсько-видавничий досвід Марії Грінченко крізь призму ґендерної теорії: методологічні засади / М. Думанська // Журналістика, філологія та медіаосвіта. Зб. наук. доп. Всеукраїнської науково-практичної конференції (Полтава, 14-15 травня 2009 р.): У 2 т. - Факультет філології та журналістики Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. - Полтава: Освіта, 2009. - Т.1. - С. 96-99.

АНОТАЦІЯ

Думанська М. І. Організаційно-видавничі та редакторські аспекти діяльності Марії Грінченко. - Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2010.

На основі залучення архівних матеріалів і друкованих праць вперше в історії української видавничої справи та редагування здійснено комплексне дослідження видавничої діяльності Марії Грінченко. Висвітлено окремі організаційно-видавничі аспекти, які стосуються співпраці Марії Грінченко із видавництвами, редакціями, друкарнями і засвідчують її самостійність у провадженні редакторської та видавничої діяльності. Вивчено, проаналізовано й актуалізовано популяризаторський, перекладацький і редакторський досвід Марії Грінченко, зокрема пов'язаний із підготовкою до друку творів дитячої та науково-популярної літератури для масового читача. Оцінено її внесок у редагування і видання книг, над якими вона працювала разом із Борисом Грінченком, а також акцентовано увагу на її самостійній діяльності в цій царині.

Ключові слова: видавнича діяльність, редакторські підходи, засоби популяризації, літературний переклад, цільове призначення, читацька адреса, “книжки для народу”.

Думанская М.И. Организационно-издательские и редакторские аспекты деятельности Марии Гринченко. - Рукопись.

Диссертация заявлена на соискание научной степени кандидата наук по социальным коммуникациям специальности 27.00.05 - теория и история издательского дела и редактирования. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2010.

На основании архивных материалов и опубликованных работ впервые в истории украинского издательского дела и редактирования совершено комплексное исследование издательской деятельности Марии Гринченко. Применение гендерного подхода в оценке наследия Марии Гринченко дало возможность вывести женщину “из тени” известного мужа, показать это наследие как самодостаточное профессиональное и социокультурное явление, а ее саму - глубоким знатоком основополагающих принципов редакторского и издательского дела, опытным профессионалом.

Освещены важные организационно-издательские аспекты деятельности Марии Гринченко, касающиеся руководства издательством им. Б. Гринченка, сотрудничества с издательствами “Крыныця”, “Поступ”, “Сияч”, “Друкар”, “Час”, “Рух”, “Кныгоспилка”, Всенародной библиотекой Украины, с редакциями первой ежедневной украинской газеты “Громадська думка”, “Нова Громада”, педагогического журнала “Свитло”, детских журналов “Барвинок”, “Весняни хвыли”, и это свидетельствует о ее самостоятельности в редакторской и издательской деятельности, о значительном вкладе в развитие украинского книго- и прессоиздания.

Изучено, проанализировано и актуализировано популяризаторский, переводческий и редакторский опыт Марии Гринченко, особенно тот, что связан с подготовкой к печати произведений детской и научно-популярной литературы для массового читателя. Осознавая мощь печатного слова в воспитании сознательного образованного украинца, она много сил отдала сочинению и редактированию “книжек для народа”, которые способствовали массовому просвещению и поднимали целый ряд социально важных вопросов. Арсенал использованных Марией Гринченко как автором приемов и инструментов адаптации научной информации в “книжках для народа”, а так же в изданиях для детей, не оставляет сомнения в ее таланте и мастерстве популяризатора.

Оценено и вклад Марии Гринченко в редактирование и издание книг, над которыми она работала совместно с Борисом Гринченко, акцентировано внимание на ее самостоятельной деятельности в этой области. Особое внимание уделено практике совместного редактирования, обозначенного в работе как “тандемное”. Такая методика применялась Марией и Борисом Гринченко в работе над лексикографическим материалом, произведениями художественной, научно-популярной, детской литературы. Вследствие внимательного перекрестного редактирования книги издательства Гринченко отличались высокой культурой текста. Анализ и систематизация многочисленных исправлений и широких комментариев с заметками на полях, обнаруженных в редактированных Марией Гринченко оригиналах, дали возможность определить основные редакторские подходы, приемы улучшения произведения в логико-композиционном, фактическом и лексико-стилистическом аспектах.

Доказано, что Мария Гринченко активно реализовала свой творческий потенциал и редакторское умение; часто, интуитивно подыскивая самые удачные литературные формы, она присоединялась к процессу постепенной кристаллизации основных теоретических и практических принципов издательского дела и редактирования.

Ключевые слова: издательская деятельность, редакторские подходы, приемы популяризации, литературный перевод, целевое назначение, читательский адрес, “книжки для народа”.

Dumanska M. I. Organizing publishing and editorial aspects of Maria Grynchenko's activities. - Manuscript.

The thesis is submitted for the degree of Candidate of social communications in the speciality 27.00.05 - theory and history of publishing and editing. - Classic Private University. - Zaporizhzha, 2010.

On the basis of the enlisted archival and published sources we have done, for the first time in the history of Ukrainian publishing and editing, a complex research of Maria Grynchenko's publishing activity. We have elucidated some organizing publishing aspects concerning Maria Grynchenko's cooperation with publishing houses, the editors, printing-houses and they prove her independence in carrying out editorial and publishing activities. We have studied, analyzed and made topical Maria Grynchenko's popularizing, translator's and editorial experience specifically connected with the preparation for publishing of children's and science popular literature writings for mass reader. We have appreciated her contribution into editing and publishing of books on which she had worked with Boris Grynchenko and we have also accented on her independent activity in this field.

Key words: publishing activity, editor's method, means of popularization, literary translation, target allocation, reader's address, “books for people”.

Размещено на Allbest.ru

...