Журнали "Українська хата" (Київ, 1909-1914) та "Нова Україна" (Прага, 1922-1928) як головні репрезентанти ідейного наповнення та особливостей публіцистики Микити Шаповала

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

Спеціальність 27.00.04 -- теорія та історія журналістики

ЖУРНАЛИ «УКРАЇНСЬКА ХАТА» (КИЇВ, 1909--1914) ТА «НОВА Україна» (ПРАГА, 1922--1928) ЯК ГОЛОВНІ РЕПРЕЗЕНТАНТИ ІДЕЙНОГО НАПОВНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ ПУБЛІЦИСТИКИ МИКИТИ ШАПОВАЛА

Привалова Світлана Федорівна

Київ - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Публіцистична спадщина визначних постатей для соціальних комунікацій є не лише важливим складником в історії розвитку журналістських жанрів, а й елементом змістової характеристики періодичної преси, коли газети та часописи були головними виразниками актуальних питань суспільно-політичної та культурної царини українства. Публіцистична творчість Микити Шаповала - непересічного журналіста початку ХХ ст. вивчена недостатньо, адже без уваги науковців залишаються його журналістські матеріали як уособлення ідейно-духовних настанов журналів «Українська хата» (Київ, 1909--1914) і «Нова Україна» (Прага, 1922--1928). Дослідження спадщини публіциста - це також крок до розуміння дискурсу між народниками та модерністами (український період творчості), що у свою чергу є історично важливим, як антагонізм двох розбіжних у світогляді поколінь, а також розкриття концепції триєдиної незалежності України з її етапами відродження та визволення (празький період).

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах науково-дослідної теми «Український медійний контент у соціальному вимірі» (№11БФ045-01) Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертаційної роботи безпосередньо пов'язана з науковою проблематикою кафедри історії журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, з навчальною програмою курсів «Історія української журналістики», «Сучасна українська публіцистика», «Публіцистика».

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні ідейного наповнення та особливостей публіцистики Микити Шаповала, зокрема в публікаціях на сторінках журналів «Українська хата» (Київ, 1909-1914) і «Нова Україна» (Прага, 1922-1928).

Відповідно до визначеної мети поставлено такі завдання:

з'ясувати особливості публіцистики М. Шаповала у сфері соціальних комунікацій;

дослідити історіографічний аспект постаті публіциста в гуманітарних науках;

проаналізувати «хатянський» період творчості журналіста;

визначити роль М. Шаповала у творенні часопису «Нова Україна»;

узагальнити концепцію триєдиної незалежності України в трактуванні М. Шаповала;

простежити особливості жанру рецензії у творчості публіциста як одного з провідних жанрів журналістської спадщини М. Шаповала;

визначити «знаки» особистості в текстах журналіста.

Об'єктом дослідження обрано публіцистичні твори М. Шаповала, передусім у тих виданнях, де він активніше друкувався (літературно-науковий місячник «Українська хата» (1909-1914) та суспільно-політичний журнал «Нова Україна» (1922-1928)). До аналізу також залучено й публікації на сторінках «Трудової України» (1932-1937) - центрального органу Української партії соціалістів-революціонерів, «Вільної Спілки» (1921-1939) - неперіодичного видання соціалістично-революційного руху в Празі, щоденники діяча, особисті листи, конспекти лекцій, нотатки, рукописи статей і доповідей.

Предмет дослідження - ідейне наповнення та особливості публіцистики М. Шаповала, що презентують публікації журналіста в періодиці.

Джерельною базою дослідження є передусім часописи «Українська хата» за період 1909-1914 рр. (1909 (№ 1-4, № 6-8); 1910 (№ 10); 1911 (№ 1-9); 1912 (№ 1-2, № 5-6); 1913 (№ 1-6, № 12); 1914 (№ 1, № 5-6)); журнал «Нова Україна» (1922 (№ 12-15), 1923 (№ 1, № 4-6, № 10), 1925 (№ 2-3, № 7-8), 1926 (№ 1-2, № 11), 1927 (№12)); неперіодичне видання «Вільна Спілка» (1923, 1927-1929); «Трудова Україна» (1932 (№1, № 3-4), 1937 (№ 2)).

Важливими для дослідження є архівні справи, що доповнюють і деталізують концепції модерністичної творчості та триєдиної незалежності України як основних ідей публіцистичної творчості автора: особистий фонд Микити Шаповала № 3563, що зберігається в ЦДАВО України (№ 5, 7, 11, 13-14, 18, 30-31, 40-41, 46, 49, 50, 60, 53, 58а, 60, 81, 87, 216-218, 221); фонди Олександри Куліш Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (Ф.1. - Спр. № 30925-30927) та Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка Національної академії наук України (Ф. 19. - Спр. № 1621-1622); справи фондів Христі Алчевської (Ф. 36. - Спр. № 1863-1866, 1868-1870, 1872, 1874), Михайла Яцкова (Ф. 98. - Спр. № 166, 168), Павла Богацького (Ф. 34. - Спр. 1493), Михайля Семенка (Ф. 156. - Спр. № 36) Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка Національної академії наук України.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період активної журналістської діяльності публіциста в журналах «Українська хата» (1909-1914) та «Нова Україна» (1922-1928).

Рівень наукового опрацювання публіцистичної спадщини громадських діячів початку ХХ ст. підноситься, проте журналістський доробок М. Шаповала досі залишається маловивченим. Його ім'я згадується в численних журналістикознавчих, історичних, літературознавчих працях.

Для виконання наукового дослідження використано журналістикознавчі праці Ю. Лазебника «Проблеми літературної майстерності в журналістиці» (1963); Д. Прилюка «Теорія і практика журналістської творчості (проблеми майстерності)» (1983); В. Здоровеги «Мистецтво публіциста» (1966), «У майстерні публіциста» (1969), «Теорія і методика журналістської творчості» (2004); В. Шкляра «Журналістська майстерність: поетика журналістського твору» (1995), «Основи теорії міжнародної журналістики» (2002); наукові статті та хрестоматії за укладанням Н. Сидоренко «Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ ст.» (2001), «Потужна сила рідного слова» (2005); праці В. Різуна «Маси» (2003), «Теорія масової комунікації» (2008), «Методи наукових досліджень в журналістикознавстві» (у співавторстві з Т. Скотниковою) (2005), «Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства» (у співавторстві з Т. Трачук) (2005); І. Михайлина «Історія української журналістики: книга перша» (2000), «Основи журналістики» (2002), «Історія української журналістики. Період становлення: від журналістики в Україні до української журналістики» (2004); В. Іванова «Контент-аналіз: методологія і методика дослідження ЗМК» (1994), «Методологія та методи дослідження журналістики» (1997), «Соціологія масової комунікації» (2000); Й. Лося «Публіцистика й тенденції розвитку» (2008); Б. Потятиника «Медіа: ключі до розуміння» (2004); О. Глушка «Журналістське розслідування: історія, теорія, практика» (2006); Ю. Ярмиша «Жанри сатиричної публіцистики» (2003) та ін.

Сама постать і творча спадщина М. Шаповала також привертали увагу науковців. Захищено одну дисертацію з української літератури (О. Бартко) та дві з історії, що стосуються політичної діяльності М. Шаповала (О. Чумаченко, Д. Курас). Важливими у вивченні творчості публіциста є численні монографії (І. Крупського, С. Павличко, О. Гнідан, А. Білої, М. Шкандрія, О. Ільницького, О. Богуславського), праці (Б. Гомзина, А. Животка, В. Терещенка, С. Жадана), статті (Н. Сидоренко, О. Лупейка, О. Юренка, А. Кобинець), але в них, на жаль, М. Шаповал згадується лише побіжно, або автори фрагментарно аналізують його участь у творенні періодики.

Методологічна основа та методи дослідження. Для досягнення мети й розв'язання поставлених завдань було використано такі загальнонаукові методи дослідження: порівняльно-історичний, біографічний, класифікація, аналіз документальної інформації; традиційні методи аналізу текстів (визначення теми, ідеї, стилю автора); спеціальні методи: контент-аналіз, статистичні ряди розподілу. Крім того, був застосований метод збирання даних опитування - фокус-групове інтерв'ю (формалізоване, коротке) у малій групі.

Наукова новизна обраної теми полягає в тому, що в дослідженні чітко окреслено ідейне наповнення публікацій і особливості публіцистики М. Шаповала двох періодів його творчості, зростання від переконаного модерніста (переосмислення українського руху 10-х рр. з позицій нетрадиційного, індивідуалістичного визначення особи у творчості й політиці) до затятого соціаліста (пропагування ціннісних орієнтирів і принципів соціальної спрямованості цивілізаційного процесу, його підпорядкованість інтересам свободи та всебічного розвитку особистості).

Наукові результати, що підтверджують новизну дослідження, та особистий внесок авторки у вивчення публіцистичної спадщини М. Шаповала викладено у таких положеннях:

Вперше:

розмежовано періоди публіцистичної творчості журналіста й розглянуто їх у хронологічній послідовності через ідейні характеристики його публікацій;

відтворено головні ідейні концепції «хатянського» і празького періодів творчості М. Шаповала;

визначено особливості індивідуального стилю публіциста;

введено до наукового обігу понад 60 текстів (публікації, рукописи статей) публіцистичного доробку М. Шаповала.

Удосконалено:

метод вивчення одного зі складників поетичного інструментарію журналістики - авторського «я» у тексті як носія певних характеристик особистості автора.

Набули подальшого розвитку:

теоретичні аспекти вивчення творчості публіцистів;

дослідження ролі особи автора у процесі текстотворення.

Теоретичне значення полягає у подальшому вивченні творчої спадщини представника нової генерації початку ХХ ст. М. Шаповала, як важливої сторінки історії української журналістики.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що вивчене наповнення матеріалів М. Шаповала може слугувати джерелом для підручника з «Історії української журналістики», доповненням до ретроспективи ХХ ст., а вивчення «знаків» особистості в публікаціях критика є прикладом оптимального використання засобів тексту (мовних, стилістичних, текстових) під час дистанційної комунікативної взаємодії.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, опубліковані наукові статті, в яких викладено основний зміст роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри історії журналістики та апробовані в формі доповідей на міжнародних конференціях: «Молодіжна журналістика в системі євроатлантичних професійних та етичних стандартів» (Київ, 2006), «Національна періодика початку ХХ століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення» (Київ, 2006), «Харків і Харківський університет у розвитку української журналістики: від тижневика «Харьковские известия» до газети «Харківський університет»» (Харків, 2006), «Журналістська практика студентів у контексті Болонського процесу» (Київ, 2007), «Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі» (Кам'янець-Подільський, 2007), «Студентська наука і практика: моделі трансформації, Болонський процес та розвиток інформаційного простору» (Київ, 2008), «Українство у світі: Україна є там, де живуть українці» (Чернігів, 2008), «Національна інтелігенція в історії та культурі України» (Вінниця, 2008), «Журналістика-2008: стан, проблеми, перспективи» (Мінськ, 2008), «Соціальні комунікації сучасного світу» (Запоріжжя, 2009), «Стан і перспективи розвитку реґіональної журналістики в умовах світових глобалізаційних процесів» (Кам'янець-Подільський, 2011) та всеукраїнських конференціях: «Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку» (Черкаси, 2007), «Українська преса початку ХХ століття як націєтворчий чинник» (Полтава, 2005), «Актуальні проблеми реґіональної журналістики в Україні» (Кам'янець-Подільський, 2008), «Редакторська і журналістська майстерність» (Кременчук, 2009), «Журналістика, філологія та медіаосвіта» (Полтава, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 15 публікаціях, 5 з яких надруковано у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (304 позиції), додатків (А, Б, В, Д, Ж). Загальний обсяг - 195 сторінок комп'ютерного набору, із них 27 - список використаних джерел, 10 - додатки.

публіцистика шаповал видання письменницький

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та основні завдання, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами кафедри, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, подано відомості про особистий внесок здобувача, публікації, апробацію і структуру роботи.

Перший розділ «Публіцистика Микити Шаповала як об'єкт дослідження: історіографія та джерела» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Вивчення публіцистики М. Шаповала в сфері соціальних комунікацій» проаналізовано визначення поняття «публіцистика у науці соціальних комунікацій» (В. Здоровега, Ю. Лазебник, Є. Прохоров, Д. Прилюк, І. Михайлин, С. Корконосенко). Умовно дослідження публіцистики у сфері соціальних комунікацій було поділено на кілька груп:

1) дослідження особливостей поетики, архітектоніки, ідейного наповнення, тобто того, що являє собою публіцистичний текст автора (В. Галич, Н. Зелінська, Ю. Залізняк, О. Федоренко, Г. Гопко, Т. Хоменко);

2) публіцистика в контексті певних подій (вплив на суспільну свідомість, сприяння доленосним процесам відродження, поступу тощо), певного історичного періоду, коли публіцистика є репрезентантом доби (О. Барчан, С. Гришина, О. Почапська, О. Романчук, Б. Залізняк); праці, що охоплюють специфіку явища та історичний контекст (О. Теребус, Я. Прихода, Л. Павлюк, Н. Желіховська, О. Лебедєва-Гулей, О. Левкова, Л. Масімова, В. Стадник).

Винятковість публіцистики М. Шаповала запропоновано розглядати за допомогою тематичних досліджень Е. Шестакової, Г. Гевків, Й. Лося як взаємовплив художньої («Сни віри» (1908), «Самотність» (1910), «Лісові ритми» (1917), «Мандрівні враження (у віршах)» (1919)) і журналістської творчості.

Оскільки М. Шаповал починав свій творчий шлях як поет-модерніст, актуальним є питання: чи розглядати доробок публіциста як приклад письменницької публіцистики? На прикладі порівняльного аналізу фрагмента письменницької публіцистики І. Багряного та журналіста початку ХХ ст. В. Павловича, проведеного на рівні поетичного інструментарію та ідентифікації залучених авторами репрезентаційних каналів, показано, що в матеріалі письменника реципієнт чіткіше «бачить» (візуальна система), гучніше «чує» (аудіальна система), логічніше «усвідомлює» (дискретна) і через домінантну кінестетичну систему може осягнути явище в усій повноті, не завдяки психологічній «співзвучності» з читачем, а через виключно художньо-образне обрамлення. Відповідно масштабний образний потенціал публікацій М. Шаповала - це його письменницький хист у журналістиці. Але оскільки, як письменник, М. Шаповал себе уповні не реалізував, у дослідженні публіцистика журналіста не класифікується як письменницька.

У підрозділі 1.2. «Постать М. Шаповала в гуманітарних науках: стан дослідження» узагальнено вивчення діяльності й творчості публіциста у галузі соціальних комунікацій, літературознавстві, історії, соціології. У підрозділі запропонована класифікація проаналізованих джерел, що стосуються постаті публіциста:

* особисті документи: «Щоденник» публіциста у двох частинах, що охоплює період лютий 1919 р. - січень 1932 р.;

* архівні документи: особистий фонд у ЦДАВО України (3563); справи (листи до однодумців, колег, друзів), що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського та Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України;

* дисертації (О. Бартко, О. Чумаченко, Д. Курас);

* праці про життя і творчість (Б. Гомзин, В. Терещенко);

* збірки на пошану («Вільна Спілка», «Микита Шаповал - видатний державний діяч, учений, патріот»);

* наукові статті (Н. Сидоренко, Н. Миронець, С. Павличко, О. Лупейко, О. Юренко);

* матеріали в фахових хрестоматіях («Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ ст.», «Хрестоматія української легальної преси Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944»);

* побіжні згадки в дисертаціях, монографіях, щоденникових записах, статтях (з історії української журналістики - А. Животко, І. Крупський, Н. Сидоренко, О. Богуславський, А. Кобинець; з літературознавства - С. Жадан, О. Ільницький, А. Біла, М. Шкандрій; історичні дослідження Т. Бевз, Д. Яневського, В. Лозового, Г. Касьянова, Р. Млиновецького та ін.).

Другий розділ «Хатянська» доба у творчості Микити Шаповала» складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Модерністична природа часопису «Українська хата»» розглянуто ідеологічну специфіку художньої творчості в трактуванні «хатян». Головним завданням часопису було висвітлення літературного процесу з позицій критики «старого» народництва, або українофільства, у всіх його політичних і мистецьких виявах.

Працівники «Української хати» закликали до розширення меж мистецтва, переймання європейського літературного досвіду. Митець у творчому процесі мав стати вільним від тенденцій сучасності. Уособленням нового руху став поет Михайль Семенко, але його творчість категорично заперечували «хатяни».

М. Шаповал у статті «Етюд про футуризм» (1914) та рецензії «Михайл Семенко. Кверофутуризм» (1914) розкритикував творчість футуристського поета. Його дратували мовні експерименти («пахучососни», «очезпідбровено», «рухотіні», «обезпаморочено» тощо), спосіб вираження індивідуальності у творі («Завод ім. Мих. Семенка», «Повема про те, як постав світ і загинув Михайль Семенко»), споріднення з однойменним російським літературним напрямом, що М. Шаповал назвав «азіатським наслідуванням». Критика М. Шаповалом української футуристичної течії довела, що спроба «хатян» долучитися до європейського мистецького поступу була знівельована.

У підрозділі 2.2. «Складники концепції модерністичної творчості М. Шаповала» розглянуто концепцію модерністичної творчості, яку пропагував М. Шаповал у публікаціях. Такими складниками були: індивідуалізм, принципи національності та патріотизму, нова естетика, що ґрунтується на концепції надлюдини Ф. Ніцше.

Пропагування індивідуалізму й ніцшеанства в публікаціях М. Шаповала («Молода Україна» (1909), «З літературного життя на Україні за р. 1910» (1911), «Ів. Федорченко. Благодать» (1911), «Боротьба за індивідуальність (з літературного життя на Україні р. 1911)» (1912), «Поет і юрба» (1912), «Проблема культури» (1912), «Законопроект єпископа Никона» (1913), «Олелько Островський. Корсунь» (1914) тощо) було свідченням захоплення журналіста культурологічним явищем модернізму, що не варто ототожнювати лише з певною стильовою течією в літературі. Індивідуалізм постав як втілення пошуку чогось нового, нетрадиційного у мистецтві, а ніцшеанство - як підтримка філософії модернізму - «філософії життя».

Самовизначення (індивідуалізм) та існування сильних особистостей (ніцшеанство) у мистецтві й суспільно-політичному житті, на думку публіциста, мали забезпечити самодостатній розвиток українського мистецтва.

Ще одним елементом «нової» творчості, за М. Шаповалом, мав стати принцип національності, що у публікаціях журналіста протиставлявся явищу «офіційного» українства як носія проросійської орієнтації у мистецтві й суспільно-політичному житті. М. Шаповал за шість років роботи в редакції «Української хати» поступово перейшов від відстоювання принципу національності як творчого принципу письменства до пропагування його як основного у суспільно-політичному житті. Залежно від інформаційного приводу та фактологічної основи публікації, національність виявлялася або як специфіка поводження в суспільному контексті, або як характеристика ідейного змісту творів («Боротьба за індивідуальність (з літературного життя на Україні р. 1911)» (1912), «З громадського життя» (1912), «Порожнє місце» (1913), «З Новим роком» (1914) тощо).

«Хатянська» доба публіцистичної творчості М. Шаповала - це відхід від культурних цінностей XVII-XIX ст. та проголошення нового підходу до цінності, що був втілений в теоретичній концепції модерністичної творчості публіциста, яка довела неможливість свого існування на практиці.

Третій розділ «Ідеї визволення й відродження України в публіцистичній діяльності М. Шаповала празького періоду» складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Нова Україна» (Прага, 1922-1928) як виразник ідейних настанов української еміграції» розглянуто празький період публіцистичної творчості журналіста, що почався з 20-х рр., коли М. Шаповал емігрував до Чехії. Період 1914-1922 рр. - це час активної політичної діяльності критика, тому журналістська творчість зазначених років не розглядається.

За сім років існування журналу «Нова Україна», на його шпальтах з'явилось 37 публікацій М. Шаповала на суспільно-політичну тематику та 12 - матеріали, що стосувалися мистецької царини (рецензії рубрики «Бібліографія»).

Суспільно-політична тематика висвітлювалася публіцистом у межах такої проблематики: українська еміграція; Україна і Росія; питання визволення й відродження українського народу («Визволення і відродження України», «Свідомість і політика», «Засади української визвольної програми», «Українська еміграція в Європі», «Українсько-московська проблема», «Україна і Росія (політична розвідка)»).

Культурологічна проблематика осмислювалася М. Шаповалом за допомогою виявлення у творчості індивідуальності автора («Ювілейна іронія (Замість рецензії)», «Під білим парусом («Сагайдак»)», «Из воспоминаний левого эсера. (Подпольная работа на Украине) (Главполитпросвет)», «Всеволод Петрів: Спомини з часів української революції (1917--1921 рр.)» тощо).

Аспекти журналістської творчості М. Шаповала розглянуто на основі досліджень Є. Прохорова:

семантичний - дійсність журналіст розглядав з позицій головних завдань української еміграції («На боротьбу з злочинством. Отвертий лист до громадянства»);

синтаксичний - поетика публікацій нагадувала виступи на партійних засіданнях, або програмні тези до партійного статуту («Складка сил»);

прагматичний - публіцист намагався дати відповіді на актуальні запитання організації еміграційних кіл у Празі («Приятель української культури»).

У підрозділі 3.2. «Концепція триєдиної незалежності України в трактуванні М. Шаповала (за матеріалами видань «Нова Україна», «Трудова Україна», «Вільна Спілка»)» проаналізовано публікації М. Шаповала, тексти його рукописів, конспекти, щоденникові записи, що підтверджують захоплення публіцистом у 20-х рр. ідеєю відродження Української держави. Цей процес він розглядав у межах концепції триєдиної самостійності України, автором якої був видатний громадський діяч М. Драгоманов. Концепція полягала в здобутті Україною незалежності в трьох галузях - культурній, господарській, політичній.

М. Шаповал розглядав процес формування культури як вияв національності за допомогою розвитку науки, виховання й формування громадської думки («Визволення і відродження України», «Засади організації українського визволення», «Етюд про футуризм», «Нотатки до лекцій по історії України», «Рукописи «Свідомість і політика»).

Впорядкування господарчої галузі Української держави журналіст бачив у звільненні від фінансового податку й організації українських кооперативів («Україна і Росія (політична розвідка)», «Міжнародні движущі сили і Україна», «Лекції про соціалізм»).

Соціалізм як потенційний суспільно-політичний устрій України осмислювався публіцистом одночасно як загальнолюдський ціннісний орієнтир («Рукописи «Історія української суспільної думки», «Рукописи «Партійність і безпартійність»).

Четвертий розділ «Особливості журналістської майстерності М. Шаповала» складається з двох підрозділів. У підрозділі 4.1. «Специфіка жанру рецензії у творчості Микити Шаповала» розглянуто жанр рецензії як один із найуживаніших у журналістській творчості М. Шаповала: 91 матеріал на сторінках «Української хати» та 12 - на шпальтах «Нової України». За видовою диференціацією він належав до літературних, оскільки об'єктом відображення виступали явища національного літературного процесу початку ХХ ст.

Умовно рецензії публіциста можна поділити на дві групи:

схвальні («Ів. Франко. Украдене щастя», «Писання Івана Франко», «О. Олесь. Поезії», «Орест Левицький. Волинські оповідання», «В. Товстокос. Червоний вогонь», «Ген. Всеволод Петрів: Спомини з часів укр. революції (1917-1921)» тощо);

критичні («Андрій Бабенко. Перевесло», «Т. Осадчий. На грані ХХ століття», «П. Ковальчук. На струнах», «Надія Кибальчич. Оповідання», «Я. Жарко. Байки», «Проф. П. А. Сорокин: Современное положение России», «Від ІІІ Інтернаціоналу до ІІІ Риму («Смєна вєх»)» тощо).

Рецензії двох періодів творчості журналіста різняться тим, що в «Українській хаті» автор - палкий поборник індивідуалізму у творчості й суспільно-політичному житті, безкомпромісний критик тенденційності, а на сторінках «Нової України» М. Шаповал постав як поміркований читач.

Літературні рецензії М. Шаповала фактично поділили представників літературного життя України на два умовних табори в літературі й суспільно-політичних поглядах: ті, які творили (індивідуалізм, проукраїнська орієнтація), і ті, які дотримувалися тенденції (народництво, проросійська орієнтація).

У підрозділі 4.2. «Знаки» особистості в публікаціях журналіста» проаналізовано тексти публіцистики М. Шаповала як носії характеристик індивідуальності автора. Зіставлення спогадів сучасників критика (Є. Чикаленко, М. Грушевський, С. Петлюра) й аналіз особливостей його публікацій під час фокус-групового опитування під назвою «Виявлення рис індивідуального стилю та акцентуації текстів М. Шаповала» (Додаток Ж), що було проведено в малій групі (п'ять журналістів телебачення, які мають журналістську освіту), свідчать про те, що публіцист і його журналістські матеріали характеризувалися надмірною емоційностю, «впертістю», упередженістю, упевненістю, категоричністю тощо. Це дало підстави вивчати «знаки» особистості у публікаціях за допомогою специфіки організації авторського тексту.

М. Шаповал у публікаціях повсякчас використовував авторський курсив, що підсвідомо впливало на сприйняття тексту читачем та формувало емоційне ставлення до нього. Застосування різного шрифту (перцептивних гачків) допомагало авторові в розставленні акцентів публікації в обидва періоди творчості («Про чеське письменство» (1909), «Testimonium paupertatis» (1911), «Апотеоза примітивній культурі» (1912), «Порожнє місце» (1913), «Те, що дає радість життя» (1914), «Складка сил» (1923), «Приятель української культури» (1925), «На боротьбу з злочинством. Отвертий лист до громадянства» (1926)).

У празький період на позначення підтексту, крім перцептем у вигляді курсиву, публіцист вживав слова в лапках. Така лексема виступала антонімом до прямого значення слова («Кінець лєґенди» (1927), «З Новим роком!» (1932)).

Вивчення систематично повторюваних стійких елементів - патернів усіх репрезентаційних систем дозволило визначити переважне вживання журналістом у рецензіях за 1911 р. (11 публікацій) кінестетичної системи (понад 80 % патернів), що свідчить про першочерговість відчуття для автора.

Таким чином, від художніх творів М. Шаповал вимагав посиленої чуттєвості не лише через специфіку творчого методу модернізму, а й через те, що його особистий спосіб сприйняття навколишнього світу відповідав логіці напряму.

Наявність ознаки акцентуації публікацій М. Шаповала, що була виявлена під час фокус-групового опитування, дала змогу розглянути його твори за допомогою аналізу інструментарію поетики авторського «я» і автобіографізму. Відповідно до класифікації акцентуйованих особистостей німецького вченого К. Леонгарда виявлено, що у публікаціях М. Шаповал найбільш близький до афективно-екзальтованого типу. У своїх матеріалах він уособлював темперамент «щастя і тривоги»: бурхливо реагував на життя, був схильний до натхнення, поривчастий, вразливий, творчий («Поет і юрба» (1912), «Законопроект єпископа Никона» (1913), «Етюд про футуризм» (1914), «Ив. Алексеев (Небутев). Из воспоминаний левого эсера. (Подпольная работа на Украине) (Главполитпросвет)» (1925)).

Позиція М. Шаповала в публікаціях, за розробкою американського психолога Е. Берна, характеризувалась надмірністю, інтонацією заборони, ознаками протекціонізму, тобто мала характеристики его-стану батька («Поміж сусідами. Українство і Великороси» (1909), «На сучасні теми» (1911), «Порожнє місце» (1913)). Відповідно до цього публікації характеризувалися наростанням емоцій і наявністю «твердого» сценарію, тобто пропагування автором безальтернативних дій («Проблема культури» (1912), «Етюд про футуризм» (1914)).

Проведений прагматичний аналіз публікацій доводить, що особа автора (М. Шаповала) була визначальною в процесі текстотворення, оскільки тексти є проекцією характеру публіциста.

ВИСНОВКИ

Ідейне наповнення публіцистики М. Шаповала розглянуто за допомогою концепції модерністичної творчості (журнал «Українська хата») та концепції триєдиної незалежності України (часопис «Нова Україна»). Особливості публіцистики журналіста проаналізовано у межах жанру рецензії та з позиції «знаків» особистості в текстах.

У результаті проведеного дослідження сформульовано висновки теоретичного й практичного значення:

У науці соціальних комунікацій вивченню публіцистики окремих постатей присвячено чимало наукових досліджень. Результати їх свідчать про те, що публіцистичну спадщину М. Шаповала варто розглядати з якісного (ідейне наповнення, особливості авторського стилю) та кількісного аспектів (статистичні методи дослідження).

Проаналізовані джерела підтверджують, що детально вивченою є лише суспільно-політична діяльність М. Шаповала. У працях істориків вичерпно викладено його політичні погляди. Журналістська творчість публіциста висвітлена лише в фрагментарних згадках про його участь у творенні періодики початку ХХ ст., дискусіях, що часто позиціонують М. Шаповала як суперечливого, категоричного, не беручи до уваги його погляди на мистецтво, творчість, літературу. Дослідження постаті публіциста в гуманітарних науках не розкривають непересічності автора, значення його творчості в контексті розвитку української преси.

На сторінках «Української хати» публіцист постав як поборник модернізму не лише літературного напряму, а й у розумінні пошуку нетенденційного в мистецтві (136 публікацій). М. Шаповал, захопившись модерністською естетикою, заперечив у публікаціях суспільно-політичної (рубрики «З громадського життя», «На сучасні теми») та культурологічної (рубрика «Бібліографія») тематики традицію в літературі як симбіоз тенденції, «браку вільної істоти» і почуття триєдності народів (залежності від Російської держави). Приклад «Української хати» засвідчив, що журналістська творчість М. Шаповала здійснювалася в межах комунікативної стратегії часопису, яка була питанням віри (переконань автора), а не продуманим вибором.

Журнал «Нова Україна» став трибуною М. Шаповала в празький період журналістської діяльності (1922-1928). Публіцист як один із ідеологів часопису й співредакторів був автором матеріалів, присвячених визволенню й відродженню українського народу, його політичній організації. Помірна журналістська активність М. Шаповала (49 публікацій) в порівнянні з «хатянською» добою (204 публікації) свідчить про перевагу політичної діяльності в його житті. Це вплинуло на поетику публікацій (зникнення образної палітри матеріалів), авторську стилістику (надмірне вживання ідеологічно маркованих лексем), жанрове оформлення публікацій у формі теоретичної статті й публіцистичного коментарю.

Концепція триєдиної незалежності українського народу, обґрунтована в журналістських публікаціях і наукових роботах М. Шаповала, була основою політичної програми діяча. Крім абстрактних роздумів, критик намагався аргументувати програму триєдності відродження за допомогою соціологічних досліджень, рукописи яких зберігаються в архівах. Потенційні звершення, на думку вченого, у згаданих галузях життєдіяльності української нації мали відбутися на користь соціалістичного майбутнього.

Жанр рецензії двох різних періодів творчості М. Шаповала яскраво проілюстрував зміну авторської позиції від категоричної критики в період «хатянства» до лояльного сприйняття письменницьких творів у празьку добу. Це пояснюється тим, що в «Українській хаті» публіцист був одночасно активним учасником літературного життя, а під час творення журналу «Нова Україна» лише іноді друкував поодинокі поезії, переважно віддаючись політичній роботі. Суперечність публіциста в рецензіях постала у вигляді зловживання журналістом емоційними засобами аргументації у публікаціях, подання «факту як фетишу».

Особливістю публіцистики М. Шаповала була емоційна акцентуація текстів журналіста, що дало підстави стверджувати: особа публіциста, а не форма (жанр публікації) є першочерговою в процесі текстотворення. Експресивність, надмірна емоційність характеру та особистості журналіста виявилася не лише на рівні поетичного інструментарію, а й завдяки графічним елементам тексту (авторський курсив, лапки). Публікації М. Шаповала за характеристикою наростання емоцій фактично були проекцією автора, про що свідчать спогади сучасників публіциста.

Досягнуті наукові результати можуть бути використані в поглибленні та розширенні наукових знань про тенденції розвитку української пресової журналістики та культурологічних і суспільно-політичних ідей у період першої половини ХХ століття. Концептуальні положення дисертації можуть бути корисними при викладанні таких дисциплін, як «Історія української журналістики», «Сучасна українська публіцистика», «Публіцистика».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

Дишко С. Ф. [Привалова] Публіцистика М. Сріблянського (Шаповала) на сторінках «Української хати» / С. Ф. Дишко // Журналістика: наук. зб. / [за ред. Н. М. Сидоренко]. -- К., 2007. -- С. 116--121.

Привалова С. Роль мови у культурному розвитку українства (за матеріалами М. Сріблянського («Українська хата», 1909-1914)) / С. Привалова // Наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту. Сер.: Філол. науки. -- 2007. -- Вип. 15. -- С. 211--214.

Привалова С. Українська національна ідея в публіцистиці М. Сріблянського на сторінках «Української хати» (1909-1914) / С. Привалова // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Каразіна. Сер.: Філологія. -- Харків, 2007. -- Вип. 51. -- С. 69--71.

Привалова С. Ф. «Лакмус модерності» хатян. Критика М. Сріблянським творчості М. Семенка / С. Ф. Привалова // Образ: [щорічний наук. зб.] / голова редкол. В. Різун, голов. ред. Н. Сидоренко. -- К., 2009. -- Вип. 10. -- С. 15--19.

5. Привалова С. Ф. Микита Шаповал -- співробітник часопису «Нова Україна» (Прага, 1922-1928) / С. Ф. Привалова // Образ: [щорічний наук. зб.] / голова редкол. В. Різун, голов. ред. Н. Сидоренко. -- К., 2010. -- Вип. 11. -- С. 101--107.

Статті в інших наукових виданнях

6. Привалова С. Національний літературний процес у тлумаченні М. Сріблянського («Українська хата», 1909-1914) / Світлана Привалова // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку: зб. наук. праць. -- Черкаси, 2007. -- С. 449--453.

7. Привалова С. Жанр огляду у журналістській творчості М. Сріблянського / С. Привалова // Наук. пр. Кам'янець-Подільського нац. ун-ту ім. І. Огієнка. Сер.: Філол. науки. -- 2008. -- Вип. 17. -- С. 274--276.

Привалова С. Микита Сріблянський як журналіст та поет на сторінках «Української хати» (1909--1914): особливості творчої майстерні / С. Привалова // Зб. пр. Науково-дослідного центру періодики. -- Л., 2008. -- Вип. 1(16). -- С. 475--483.

Привалова С. Принципи національності та індивідуалізму як складники модерністичної моделі творчості за М. Сріблянським («Українська хата», 1909-1914) / С. Привалова // Український вимір: міжнар. зб. інф., осв., наук, метод. ст. і мат. з України та діаспори. -- Чернігів, 2008. -- С. 573--577.

Привалова С. Листи Микити Шаповала до Христі Алчевської // Соціальні комунікації сучасного світу: наук.-теорет. зб. / голов. ред. О. М. Холод. -- 2009. -- С. 134--136.

Привалова С. Особливості журналістської майстерності М. Шаповала (на прикладі часописів «Українська хата» та «Нова Україна») / С. Привалова // Наук. пр. Кам'янець-Подільського нац. ун-ту ім. І. Огієнка. Сер.: Філол. науки. -- 2011. -- Вип. 25. -- С. 390--394.

Матеріали конференцій

Привалова С. Проголошення антинародницьких позицій у критичних статтях М. Сріблянського («Українська хата, 1909-1914) / С. Привалова // Українська журналістика ХХ століття: досвід, традиції, практичні уроки: матеріали секційного засідання каф. історії літератури та журналістики міжнар. студ. наук. конф. «Журналістська практика студентів у контексті Болонського процесу», Київ, 29-30 березня 2007 р. -- К., 2007. -- С. 50--52.

13. Привалова С. Микита Шаповал в історії української журналістики (короткий бібліографічний нарис) // Постаті в історії журналістики: невідоме про відомих, нові факти про забутих діячів: матеріали секційного засідання каф. історії журналістики міжнар. студ. наук. конф. «Студентська наука і практика: моделі трансформації, Болонський процес та розвиток інформаційного простору». -- К., 2008. -- С. 27--29.

14. Привалова С. Культурно-национальное возрождение в рамках концепции триединой независимости в публикациях Н. Шаповала / С. Привалова // Журналістыка-2008: стан, праблемы, перспектывы: матэрыялы 10-й Міжнар. навук.-практ. канф. -- Мінск: БДУ, 2008. -- Вып. 10. -- С. 215--217.

15. Привалова С. Епістолярна спадщина постаті як джерело журналістикознавчих досліджень / Світлана Привалова // Редакторська і журналістська майстерність: тези доповідей на ІІІ Всеук. наук.-практ. конф. -- Кременчук, 2009. -- С. 53--54.

Размещено на Allbest.ru