Видавнича діяльність української діаспори в Австралії (1948–2008 pp.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Дослідження видавничої діяльності закордонного українства, яка об'єктивно сприяла збереженню цілісності та національно-культурної ідентифікації українців в умовах еміграції, має сьогодні важливе значення для загального розвитку українознавчих досліджень. Водночас, велика кількість видань, створених українською діаспорою, є органічним сегментом загальноукраїнського книжкового руху, важливою часткою наукових та культурних здобутків українців поза межами України, що потребує окремого історико-книгознавчого вивчення.

Зародження організованої української діаспори в Австралії датується 1948-1951 рр. Впродовж тривалого часу - до 1990-х рр., порівняно з іншими, австралійська діаспора не відрізнялася великою потужністю, але на відміну від інших українських спільнот відзначалася згуртованістю, великою дієвістю щодо збереження національної самобутності. Лише на початку 90-х рр. ХХ ст. було відкрите Почесне Консульство України у Мельбурні, активізувалися українсько-австралійські зв'язки в галузі культурного обміну і бібліотечної справи. З перших років незалежності до України почали регулярно надходити видання з Австралії. Нині архівні документи та видання українців Австралії зберігаються в архівах та бібліотеках м. Києва, Дніпропетровська, Луцька, Львова, Одеси, Тернополя та ін.

З огляду на специфічні соціально-політичні умови, в Австралії був напрацьований унікальний досвід організаційно-видавничої діяльності вчених, громадських і політичних діячів української еміграції. Тому, об'єктивне вивчення історії видавничої діяльності української еміграції в Австралії, аналіз та узагальнення її досвіду, дослідження репертуару видань, ролі окремих осіб, оцінки значення книговидання у процесі збереження та розвитку української спільноти, її місця і значення у загальному історико-культурному процесі є важливим книгознавчим та бібліографознавчим завданням, актуальним для історичної науки в цілому.

Метою роботи є дослідження історії видавничої діяльності та репертуару видань українських навчальних закладів, наукових і громадських осередків української еміграції в Австралії за період 1948-2008 рр.

Відповідно до мети поставлено такі завдання:

- встановити джерельну базу дослідження та ступінь розкриття теми у попередніх дослідженнях;

- дослідити основні етапи української еміграції в Австралії, створення та діяльність культурних осередків, громадських об'єднань, що здійснювали не лише культурно-освітню, а й видавничу діяльність;

- з'ясувати основні чинники, що впливали на розвиток видавничої справи осередків українського поселення в Австралії в зазначений період;

- провести бібліографічну реконструкцію і систематизувати основні складові книговидавничого репертуару;

- узагальнити досвід видавничої діяльності та виявити провідні напрями видавничої діяльності осередків;

- визначити внесок науковців, громадсько-політичних та культурно-освітніх діячів у розвиток видавничої діяльності української діаспори Австралії, у поширення об'єктивної інформації про Україну серед неукраїнського населення Австралії та зарубіжних країн.

1. Історіографія та джерельна база дослідження

Присвячений історії вивчення, аналізу джерел, характеристиці основних категорій та понять, використаних здобувачем.

Розглянуто питання щодо сучасного переосмислення самого поняття терміну “українська діаспора”, необхідності наукового вивчення історії діаспори як явища в Україні та її сучасного стану, розвитку стосунків з незалежною Українською державою, проаналізовані роботи вітчизняних дослідників історії діаспори, зокрема, А. Атаманенко, В. Губарця, В. Євтуха, Ф. Заставного, М. Зубалія, В. Ігнатова, А. Попка та ін.

Вивченням історії та феномену української діаспори і засад її соціального буття, дослідженням форм, засобів збереження й реалізації української етнічності, особливостей взаємозв'язків між українською діаспорою і Україною на різних історичних етапах розвитку займалися такі вчені, як І. Винниченко, А. Загребська, В. Кабузанов, П. Кравчук, В. Маркусь. Зі здобуттям незалежності Україна стала центром згуртування українців світу. Створено умови для співпраці та розвитку співробітництва між Україною й українською діаспорою, що реалізується Державними програмами “Українська діаспора” на період до 2000 р., “Закордонне українство” на період до 2010 р., визначені Законом України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” (2001), рішенням колегії Державного комітету архівів України ”Про створення баз даних на зарубіжні документи історико-культурної спадщини України та документи іноземного походження з історії України” (2001).

Активно розвивається українсько-австралійський архівний проект, розроблений з урахуванням об'єднання зусиль бібліотечних фахівців двох країн та української громади Австралії, спрямованих на збирання, вивчення, опрацювання та державне зберігання документів про 50-річну історію українського поселення в Австралії. Тристоронній Договір про співпрацю у справі збереження і вивчення документальної історії української діаспори Австралії між Одеською державною науковою бібліотекою ім. М. Горького (ОДНБ), Стейтовою бібліотекою штату Нового Південного Вельсу (НПВ) і Фундацією українознавчих студій в Австралії (ФУСА) був підписаний в Одесі (1994).

У державній бібліотеці НПВ в Сіднеї було започатковано архівний фонд “Українці в Австралії”, а в ОДНБ у квітні 1996 р. відкрився зал “Українці в світі”, в якому представлена значна частина матеріалів з Австралії. Опрацьовано 50 особистих і громадських архівів та складено інформаційні покажчики, які занесено на постійне державне зберігання до Стейтової бібліотеки НПВ і до фондів ОДНБ.

Результатом співпраці фахівців ОДНБ і ФУСА стало видання методичного посібника “Українська діаспора” (2001) та науково-допоміжних покажчиків “Голодомор в Україні 1932-1933 рр.” (2001, 2008).

Розглянуто ступінь вивчення теми й подано огляд наукового доробку істориків, бібліографів та книгознавців з питань видавничої справи української діаспори. Аналіз праць С. Петлюри, С. Наріжного, Л. Биковського, С. Сірополка, М. Марунчака, Ф. Заставного, В. Трощинського, А. Шевченка, І. Ткачука, показав, що основну увагу було приділено окремим аспектам суспільно-політичного, культурного і релігійного життя української діаспори. Визначальне значення для методології та напрямів дослідження мали праці з історії української бібліографії, української книги Л. Дубровіної, Я. Ісаєвича, Т. Ківшар, Г. Ковальчук, В. Омельчука, О. Онищенка та ін.

Комплексне дослідження історії створення та функціонування архівних осередків української політичної еміграції в країнах Європи у міжвоєнний період, комплектування та організацію зберігання документальних фондів викладено у монографії М. Палієнко. Дослідженню видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в Чехо-Словаччині між двома світовими війнами присвячено дисертаційне дослідження О. Заремби. Розвиток концепції національної бібліографії України у ХХ столітті розглядалося у праці І. Лиханової. Українській діаспорі Австралії як суб'єкту політики присвячене дисертаційне дослідження І. Бойко. Українська преса Австралії як чинник збереження національно-духовних цінностей розглядається у дисертаційному дослідженні Т. Моісеєвої. Книгознавчі і бібліографознавчі аспекти історії видавничої діяльності української діаспори Австралії комплексно досліджуються вперше.

Джерелами дослідження, бібліографічного пошуку про українські книжкові видання Австралії були видання національної бібліографії Австралії “Australian National Bibliography”, ретроспективні та поточні бібліографічні покажчики: “Бібліографічний покажчик української преси поза межами України” (1966); “Бібліографія видань жіночої творчості поза межами України (1940-1973)” Н. Чапленко”; “Бібліографія видань української еміґраційної літератури у вільному світі, 1945-1970 рр.” Б. Романенчука; квартальник “Українська книга” (1972, 1982); “Коротка бібліографія україніки в Австралії (1975-1997)” С. Радіона; “Бібліотека української діаспори” (2006); “Українці зарубіжжя та Україна” (2007) та ін.

Джерельною базу є комплекс архівних матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України), Інституту рукопису НБУВ, відділу рідкісних видань і рукописів ОДНБ, матеріалів періодичних, енциклопедичних, довідково-бібліографічних та продовжуваних видань. Значний дослідницький матеріал містять фонди “Українських товариств і громадських організацій” (ф. 5110) та “Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном” (ф. 4629) ЦДАВО України. Окрему групу архівних джерел складають фонди особового походження - письменників, літературознавців, культурно-освітніх діячів: П. Богацького (ЦДІВО України, ф. 3634; ІР НБУВ, ф. 369), С. Радіона (ОДНБ, ф. 99), О. Терлецької (ОДНБ, ф. 103). Залучалися також опубліковані матеріали і документи, що характеризували розвиток видавничої діяльності української діаспори в Австралії у різних аспектах, зокрема, часописи “Вільна Думка”, “Церква і Життя” тощо.

2. Суспільно-політичне та культурне життя української спільноти Австралії

Досліджено, що хоч перші українці в Австралії з'явилися упродовж XIX - початку XX-го ст., власне про українську діаспору як етнічне та культурне явище можна говорити тільки починаючи з другої половини XX-го ст., особливо після ухвалення австралійським урядом у 1948 р. імміграційного закону. Процес масового переселення з Європи в Австралію відбувався упродовж 1949-1951 рр.

Першу Українську громаду Південної Австралії було засновано в травні
1949-го р., а згодом почали діяти Українська громада Вікторії, Українська громада НПВ, Українська громада Квінсленду, Українська громада Західної Австралії, Українська громада Канберри, Українська громада Тасманії.

У 1950 р. створено Об'єднання Українців Австралії (ОУА) в Мельбурні. У 1953 р. відбувся 4-й надзвичайний з'їзд Об'єднання і було затверджено нову назву - Союз українських організацій в Австралії (СУОА) та новий статут. СУОА стала центральним об'єднанням українських громадських організацій Австралії для координації їхньої діяльності, планування спільних акцій, популяризації української культури, шкільництва та поширення наукових зв'язків.

Сприяло розвитку культурно-мистецького, літературного життя українців те, що в Австралії було знято вимогу про негайне включення емігрантів в орбіту англомовної спільноти та її культуру. У 1985 р. уряд країни запровадив політику багатокультурності одночасно акцентуючи на самобутності австралійської нації та австралійському патріотизмі. У рамках цієї політики часткову допомогу отримали українознавчі програми в австралійських університетах, деякі департаменти освіти спонсорували обмін науковців і студентів між Австралією та Україною.

Кількість українського населення в Австралії за офіційними даними перепису 2006 р. нараховує 37584 особи.

Наявність серед українських іммігрантів певного прошарку національно свідомої інтелігенції дозволила українській діаспорі організаційно згуртуватися і створити власні культурні осередки, які розпочали активну просвітницьку діяльність. Важливу роль у цьому процесі відіграло видання книг, часописів та іншої друкованої продукції.

Визначено, що жіноцтво українських громад Австралії сприяло розширенню видавничої діяльності, застосовуючи різні форми і методи організації інформаційно-видавничого процесу.

Головну роль у цьому відіграв Союз українок Австралії (СУА), заснований ще в таборі емігрантів, у Коврі, 17 вересня 1949 р. Основну увагу відділи СУА приділяли співпраці з українськими організаціями, українськими громадами, рідними школами, літературними товариствами, створенню при бібліотеках відділів українських книг.

Першим періодичним виданням, що почало систематичне висвітлення на своїх шпальтах діяльності жіночих організацій, є газета “Вільна Думка” (рубрика “Жіноча сторінка”).

У 1964 р. з обранням Л. Гаєвської-Денес головою Крайової Управи, розпочався активний розвиток видавничої діяльності. Важливу роль у популяризації завдань жіночого руху в Австралії відігравав журнал “Наше Слово” (1965-1979, відновлений 1986 р.) На сторінках журналу друкувалися інформаційні матеріали про діяльність жіночих організацій та осередків, твори красного письменства, вітання, подавалися відомості про українське життя в Австралії та новини з України, містилися рубрики, присвячені національній культурі, народному мистецтву і традиціям.

Українки Австралії упродовж 60-ти рр. видали 54 книжки, що становить 14 % усіх видань, написаних і виданих українцями в Австралії. Власними коштами вийшли окремі збірки З. Когут, Б. Коваленко, О. Терлецької, Л. Далекої, К. Фольц, Я. Голуб, Л. Богуславець, Л. Гаєвської-Денес. Тематика видань була різноманітною за жанрами: вірші, проза, нариси, спогади.

У 90-х рр. ХХ ст. розширилися зв'язки з Україною, проводилися літературні зустрічі з гостями із України, а деякі члени СУА неодноразово відвідали Україну. Л. Богуславець, Б. Коваленко, З. Когут стали членами Національної спілки письменників України.

Активною діячкою СУА у сфері культури і суспільної опіки, зокрема видавничої справи, була Є. Островська, керівник створення в Аделаїді Музею українського мистецтва. Вона була ініціатором видання “Пропам'ятна книга: Огляд і матеріали десятиліття діяльності 1987-1997 рр., Союзу Українок ім. Лесі Українки Ньюкастла і Долини Гантер” (1997). З ініціативи Управи Союзу українок Південної Австралії (СУПА) з нагоди 50-річчя поселення українців в Австралії та заснування жіночої організації - СУА у 1999 р. вийшла книга “Українки Південної Австралії: 50 років поселення та діяльності СУПА”. Над ґрунтовним виданням “Союз українок Австралії ім. княгині Ольги” (2001), працювала редакційна колегія в складі: С. Добрянської-Радивил, Н. Гриневича, Б. Коваленко, Т. Сліпецької, Л. Айткен.

У третьому підрозділі “Роль церковних організацій Австралії в згуртуванні української спільноти, виданні часописів, української книги, створенні бібліотек” показано, що особливе місце в житті австралійських українців відіграли українські католицькі та українські автокефальні православні церкви. Їм належить важлива роль в адаптації українців до австралійських умов, збереженні національної ідентичності, української мови, народних традицій.

Періодичні та неперіодичні видання церковних організацій на своїх сторінках висвітлювали основні напрямки духовної єдності та інформували читачів про релігійні справи. Друкованими органами для католиків стала газета “Церква і Життя”, а для православних - журнал “Праця і Життя”. Релігійна преса намагалася подавати також інформаційну панораму життя в Україні.

Для внутрішньої інформації і зв'язку віруючих в рамках окремих парафій видавалися різноманітні церковні бюлетені. Друкарня “Просвіта” видавала душпастирські календарі, звіти українських організацій, програми, запрошення. Сестри Василіанки друкували допоміжні матеріали для навчання релігії, а з нагоди 25-ліття свого перебування в Австралії видали в Сіднеї альбом “Срібний ювілей праці Сестер Василіянок в Австралії”, двомовний (українсько-англійський) молитовник, українською та церковнослов'янською мовами, а також українською і англійською мовами підручник “Приготування до Першого Святого Причастя” (1985). При всіх парафіях (УКЦ) відкриті бібліотеки. Єпархіальна бібліотека, зібрана особистими зусиллями Владики І. Прашка, налічує понад 15 000 томів. Цінним є творчий доробок о. І. Шевціва: брошури “Ukraine a Christian Nation”, “За єдність церкви і народу”, “Millennium of Christianity in Ukraine”, “Збірник статей, доповідей, промов”. Зі своїх заощаджень І. Шевців створив півмільйонну Фундацію свого імені в Українському католицькому університеті (Рим) на допомогу бідним студентам і видання наукових праць (1995). Окрім вибраних творів “Християнська Україна” (2003), в Україні надруковано книгу-хроніку “Парафія св. Андрія в Сіднеї (1948-1998) (1999)” та бібліографічну збірку “З Богом та Україною в серці” (2001). Фонд “Церква в Потребі” видав і розповсюдив безкоштовно близько 30 назв власних книг, а в 1996 р. передав до Богословської Академії і Духовної Семінарії у Львові понад 5000 видань.

3. Становлення та розвиток української видавничої справи в Австралії

Досліджено розвиток української літературно-видавничої справи. Беручи до уваги загальну кількість українців в Австралії, розвиток і розповсюдження друкованого слова в Австралії мають незаперечні успіхи. Всього українцями Австралії з 1948 по 2008 р. опубліковано 406 видань різних за жанром і цільовим читацьким призначенням (з яких 85 % надруковані в Австралії, 15 % - в інших країнах).

Діячі науки і культури вважали своїм громадським обов'язком та особистим переконанням працювати на ниві просвітництва та культури, незважаючи на те, що по приїзді до Австралії майже всі були змушені займатися тяжкою фізичною працею.

Значний внесок у розвиток літератури зробили Д. Нитченко (1905-1999) та С. Радіон (1912-2000). Д. Нитченко був засновником і головою Літературно-мистецького клубу ім. В. Симоненка в Мельбурні (1954), який видавав альманах “Новий Обрій”, згуртовував українських письменників Австралії та віддзеркалював не лише літературну творчість, а й культурно-мистецьке життя української еміграції. Клуб ім. В. Симоненка у співпраці з іншими організаціями видає збірки поезій, оповідань, романів, спогадів, написаних українськими емігрантами в Австралії. Заходами членів клубу були започатковані в Мельбурні щотижневі радіопрограми українською мовою.

Інформацію про друковані твори, епістолярій поширював відомий письменник, бібліограф, громадський діяч С. Радіон. У доробку письменника - 15 книг, понад 400 рецензій і більш як 500 статей на різні теми, вірші, нариси, фейлетони, а також переклади українською мовою класиків австралійської літератури.. Найбільше визнання С. Радіон здобув довідковими виданнями про австралійських українців та бібліографією австралійської україніки.

Книговидання і книгорозповсюдження стало одним з найважливіших чинників збереження національної самобутності українців в Австралії.

Відзначено, що українська преса є важливим чинником організованого українського життя в Австралії. Переважно періодичні видання створювалися на громадських засадах, видавалися за фінансової підтримки різних українських установ. У 1960-х рр. виходило систематично понад 20 різноманітних видань. На сьогодні наймасовішими і найвпливовішими є газети: “Вільна Думка” (1949-2009) та “Церква і Життя” (1968-2009).

Періодичні видання української еміграції в Австралії періоду 1948-2008 рр. можна систематизувати за тематикою: партійні, суспільно-громадські, релігійні, культурно-мистецькі, сатирично-гумористичні, професійні; за цільовим та читацьким призначенням: інформаційні, жіночі, молодіжні, студентські, пластові; за видовою структурою: журнали, газети, продовжувані видання, бюлетені, альманахи; за періодичністю: щоденні; ті, які виходили двічі або тричі на тиждень; тижневики; щомісячники; квартальники; щорічники.

Більшість із численних періодичних видань, які з'являлися за час існування української діаспори на п'ятому континенті, через обмежене коло читачів і нестачу фінансових засобів перестала виходити (газети “Єдність”, “Українець в Австралії”, журнали “Промінь”, “Перець” тощо). Окреме місце серед неперіодичних видань займає “Бюлетень СУОА”, який на перших порах виходив як квартальник (1962-1963), після тривалої перерви з 1984 р. розпочав виходити як неперіодичний “Інформативний листок СУОА”, та видання Пластового музею-Архіва в Австралії, який видає “Музейний Вісник” (1981-2009).

Відзначено, що українська спільнота в Австралії за період свого існування досягла значних успіхів в освітньо-виховній сфері.

У 1954 р. створено громадську організацію - Українську Центральну Шкільну Раду (УЦШР). Головним її обов'язком є зв'язок з українськими суботніми школами та координація їхньої діяльності в межах країни. Станом на травень 2009 р., в Австралії діє 8 українських шкіл, загальна кількість учнів у цих школах складає 286 осіб.

У 1964 р. було започатковано неперіодичне видання УЦШР “Інформативно-методичний листок”, який виходив за редакцією І. Брозницького. На його сторінках друкувався допоміжний навчальний матеріал для вчителів та методичні вказівки з українознавчих предметів, зокрема, історії України, географії, літератури і мови, подавалася інформація про діяльність УЦШР і рідних шкіл. З 1998 р. і до тепер він виходить під назвою “Учитель” (Інформативно-методичний журнал). Члени методичної комісії УЦШР видавали допоміжні матеріали з української літератури, історії, географії. Серед допоміжних підручників можна відзначити видання Д. Нитченка “Український орфографічний словник” (1968) та “Елементи теорії літератури і стилістики” (1975; 1993); Л. Гаєвської-Денес “Матеріали для школи” (1980) - методичні поради для вчителів з добірками віршів, пісень, ігор у додатку; Х. Місько “Шукай-вивчай” (1982). У серії “Читай і малюй” вийшло 4 книги Марії Вандер Верф; посібник О. Стефин “Світанок. Дошкільні вправи” (1984) та “Пісні для дітей дошкільного віку” (1984).

У 1960-х рр. розпочинається видання власних підручників. Найбільше в цьому напрямку зробила Марія Дейко, уклавши читанки до 7 класу включно, які були апробовані УЦШР та прийняті в усіх українських школах Австралії та Західної діаспори.

Найважливішими центрами українознавства в Австралії є лекторат україністики ім. М. Зерова при університеті ім. Монаша (Мельбурн) (1983), Центр українознавчих студій при університеті ім. Макворі (Сідней) (1984). Українські центри Австралії спеціалізуються на українознавчих програмах, де основними дисциплінами є мовознавство, літературознавство, сучасна українська лінгвістика. Серед їхніх наукових публікацій - книжкові видання: “Стус як текст” (1992), “Канон та іконостас” (1997) М. Павлишина, доповіді конференцій “Історія українського поселення в Австралії” (1986, 1990) та ін. У центрах українських студій існують перспективні плани розвитку книговидавничої справи, спрямовані на зміцнення бази досліджень, розширення бібліотечного фонду, збирання усної спадщини перших українських поселенців в Австралії.

Досліджено діяльність приватних видавництв та наукових товариств українців Австралії, наведено дані про видані ними книжки, виявлено, що серед них є не тільки україномовні, але й англомовні видання.

Зі створенням видавництва Д. Нитченка “Ластівка” (1953), починається активізація розвитку видавничої діяльності українців в Австралії. Друкарня Б. Ігнатьєва виконувала замовлення українських організацій під фірмою висилкової книгарні в Мельбурні, друкувала сатиричний журнал “Перець” (1950-1952), газету “Українець в Австралії” (1957-1985), різноманітні книжкові видання. У приватній друкарні “Книга” (засновник М. Цюрак) вийшли передруком праці М. Яворського “Нариси історії України” (1986-1987) та Л. Василевського “Україна та її проблеми” (1988).

Позитивну роль у книговиданні відігравало видавництво “Байда (Bayda books)” (1978), яке заснував Ю. Ткач. Він видав англійською мовою 20 книг українських авторів у власному перекладі. Видавнича продукція видавництва “Фортуна” (1979) представлена книгами-альбомами: “Україна і українці” (1988), “Україна: Історія та мистецтво” (1992), “Українці в світі” (1995), “Слава українського козацтва” (1999), “Злочин” (2003) (до 70-річчя Голодомору). Видавництво масовим тиражем друкує також святкові листівки, листівки-вітання, портрети.

Вагомий внесок у книговидання зроблено П. Вакуленком, засновником видавництва “Australiana” (1962), де окремими книгами для дітей з власними ілюстраціями українською мовою вийшли репортажі з подорожей “В джунглях Нової Гвінеї” (1952), “У царстві коралів” (1977), “Папуа Нова Гвінея” (1979), “Романтика і дикі квіти” (1987). Володимир та Алла Дейко започаткували видавництво “Рідна мова” (2001), яке займається перевиданням і популяризацією читанок і підручників, написаних М. Дейко.

Активну видавничу діяльність розгорнув СУОА. У 1998 р. було видано збірник матеріалів “Українці в Австралії” (2 т.). Варто відзначити роботу Товариства приятелів творчості М. Зерова (1955). Вона присвячена пошуку матеріалів неокласиків, виданню творів та їх розповсюдженню: Corollarium. (1959), “Нове українське письменство” (1960), “Безсмертні” (1963), “Література” (1971), “Михайло Драй-Хмара: з літературно-наукової спадщини” (1979), “Три збірки” (1979), “Letters from the Gulag” (1983).

Вивчення діяльності приватних видавництв та наукових товариств української еміграції дало можливість ґрунтовніше дослідити видавничу мережу української еміграції в Австралії.

Відзначено, що, як у більшості країн українського поселення, провідну роль в українському науковому житті Австралії відіграло Наукове Товариство ім. Т. Шевченка (НТША), засноване в Сіднеї за ініціативою Є.-Ю. Пеленського 28 серпня 1950 р. Згодом постали осередки в Мельбурні, Аделаїді, Канберрі, Сіднеї. За час свого існування НТША згуртувало понад 100 членів. Робота велася в двох напрямках: гуманітарному і математично-природничому. Зокрема, Є.-Ю. Пеленський займався проблемами українознавста; П. Богацький - літературознавства, П. Шулежко - технічними науками; І. Гордієв - економічними науками; І. Рибчин - соціопсихологією і філософією; Т. Ляхович - історією; Р. Микитович - зоологією. Нинішній голова НТША М. Павлишин - літературознавець.

Через брак наукового журналу в Австралії члени НТША друкували свої праці в українських часописах: “Вільна Думка”, “Українець в Австралії”, “Наш фронт”, “Церква і Життя”. Також багато членів НТША друкували свої праці в наукових збірниках, літературно-наукових журналах Америки, Канади і Європи.

Діяльність НТША на сучасному етапі здійснюється у співпраці з Асоціацією україністів Австралії (АУА), осередками українознавчих студій університетів Мельбурна і Сіднею. Члени НТША брали участь у підготовці видання “Українці в Австралії” (1966, 1998), редагуванні 4 т. “Енциклопедії української діаспори” (1995). Наукові праці багатьох членів НТША здобули визнання в Австралії і поза її межами. Доктор Є. Сенета - дійсний член Австралійської академії наук за праці з теорії ланцюгів Маркова та їх практичного застосування в медичній генетиці; доктор В. Мотика, - викладач Ньюкастельського університету у справі бухгалтерської освіти, очолював дирекцію ФУСА; доктор Л. Лаврінський, - голова школи економіки й торгівлі університету Ля Троб у Мельбурні, фахівець з питань стратегії корпорацій і злиття компаній. Історичні праці Т. Ляховича характеризуються об'єктивним відображенням подій та фактів.

Члени НТША відіграли провідну роль в творенні основ громадського, культурного і наукового життя нового українського поселення.

Висновки

еміграція видавничий культурний

1. Набуття Україною незалежності викликало хвилю взаємної зацікавленості політичним та культурним життям історичної Батьківщини як з боку діаспори, так і з боку самих українців до діаспори. Розпочався інтенсивний науковий та культурний діалог, в якому особливе місце належить українській діаспорі Австралії. До України було передано значну кількість наукової та культурної спадщини її видатних діячів, зокрема, архівні документи та друковані видання. Завдяки активній діяльності громадських діячів ФУСА бібліотеки, архіви, музеї, навчальні заклади України поповнюються літературними творами, науковими виданнями, особистими архівами письменників, митців і науковців діаспори. Цим не лише створюється джерельна база для дослідження діаспори, а й відбувається поповнення джерел української національної культури.

2. Видавнича інфраструктура української еміграції в Австралії характеризується різними рівнями активності: низьким (1948-1970) - період створення видавничої інфраструктури, яка сприяла розвитку освіти, науки і культури українців; середнім (1971-1990), для якого характерні стабільність функціонування видавництв, усталеність накладів українських видань; високим (1991-2008), що позначається розгортанням діяльності наукових установ, громадських організацій у поверненні в Україну наукової та культурної спадщини видатних діячів зарубіжжя.

3. Специфіка української діаспори в Австралії після Другої світової війни, на відміну від інших країн, які вже мали традиції еміграції, полягає в розвитку організаційних структур, громадських організацій, веденні активного політичного та культурного життя, а також у тому, що в Австралії життя українців у національному контексті починалося без жодної підтримки. Однак, наявність серед українських емігрантів свідомої інтелігенції не дозволили українцям Австралії розчинитися у іншомовному та іншокультурному середовищі, спонукала зберегти національну ідентичність та культуру завдяки національному книговиданню. Українська діаспора в Австралії змогла не лише задовольнити власні культурні потреби у виданнях різного ґатунку - від шкільних підручників до літературознавчих праць, але й піднятися на більш високий щабель наукового осмислення проблем, свідченням чому є створення таких організацій, як НТША, Центрів українознавства в університетах за фінансової підтримки ФУСА. Книговидавничий репертуар становлять наукові видання, дослідження, розвідки майже з усіх галузей знань. Вагомий внесок у культурно-освітню справу зробив СУОА, який зібрав архів книг і рукописів для видання збірника матеріалів І тому “Українці в Австралії: Матеріали до історії поселення українців в Австралії” з нагоди 15-річчя поселення українців в Австралії і до 150-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка (1966). А в 1998 р. вийшов ІІ том “Українці в Австралії”, в якому зібрано документальний матеріал українського поселення в Австралії від 1966 до 1996 рр. С. Радіон видав “Нарис Історії Наукового Товариства ім. Шевченка в Австралії” (1976), «Словник українських дипломників в Австралії” (1982), “Словник українських прізвищ в Австралії” (1981), “Словник українських громадсько-культурних трудівників Австралії” (1992), “Коротка бібліографію україніки Австраліяни” (1997). За фінансової підтримки ФУСА членами НТША були видані “Будівничі катедри українознавства в Австралії” (1994); “Історія української громади Септон, Бас Гілл, Честер Гілл” (1989); “Альманах українського життя в Австралії” (1994); “Українці в Австралії: Енциклопедичний довідник” (2001), що засвідчує скоординований розвиток українського книговидання в роки незалежності України.

4. В Австралії існували потужні періодичні та церковні видання, зокрема, тижневики „Вільна Думка” та „Церква і Життя”. Однак, видавнича справа мала й слабкі сторони: певна інформаційна ізольованість українських еміграційних громад, їх нечисленність, що зумовило обмеженість наукової та творчої діяльності; розпорошеність діаспори та складний матеріальний стан емігрантів, що ускладнювало процес видання, викликало закриття різних видів видань через відсутність передплатників, надійної поліграфічної бази. Незважаючи на спроби окремих діячів налагодити систематичну видавничу діяльність, вона залишилася справою ентузіастів. Самофінансування книговидання гальмувало книгорозповсюдження. Водночас, з огляду на такі умови розвитку, не можна не відзначити значний вплив видавничої діяльності на розвиток наукової та літературної творчості, збереження української національної ідентичності, мови, культури, патріотичних форм історико-політичного самоусвідомлення українців Австралії.

5. Загальний аналіз видавничої мережі української еміграції в Австралії дозволив встановити специфіку видавництв - це громадські, приватні та видавництва установ і товариств, які сприяли поширенню українського друкованого слова. Книговидавничий репертуар у період 1951-2008 рр. було представлено науковими публікаціями майже з усіх галузей знань, навчальними, історичними, публіцистичними виданнями, а також альманахами, пам'ятними книгами, спогадами, нарисами та репортажами. Загальна кількість виявлених видань нараховує 406 назв.

6. Представники української спільноти мусили інтегруватися в австралійське суспільство, стати його повноправною та органічною часткою, однак вони не забували про історичну Батьківщину, зуміли не лише зберегти її культурні надбання, але й примножити їх за рахунок власної творчості. “Повернення” діаспори до Батьківщини у науковому, культурному плані, зокрема у вигляді такого феномену української еміграції, як національна видавнича продукція, дозволяє зарахувати ці досягнення до загальної культурної спадщини українства, осягнути українську культуру як цілісне явище у всій її багатобарвності та специфічності.

Особливу роль у літературно-видавничому процесі відіграв талановитий письменник та літературознавець Д. Нитченко, який заснував і постійно очолював Літературно-мистецький клуб ім. В. Симоненка. Видання альманаху „Новий обрій”, антології української поезії „З-під евкаліптів” та антології української прози в Австралії ”On the Fence: An Antology of Ukrainian prose in Australia” сприяли створенню літературного-видавничого середовища. Активну роль в організації видавничої справи відіграли видавці Володимир та Марко Шумські; письменник, бібліограф та критик С. Радіон; літературознавець і громадський діяч І. Прашко; письменник та літературознавець П. Богацький; літературознавець, бібліограф, дослідник історії української книги, педагог Є.Ю. Пеленський; літературознавці Г. Кошарська та М. Павлишин. На особливу увагу заслуговують З. Когут, В. Онуфрієнко, Б. Коваленко, П. Вакуленко, К. Фольц, Я. Голуб, М. Дейко, Л. Гаєвська-Денес, Є. Островська, які дбайливо збирали, зберігали та пропагували культурні цінності, докладали зусиль до стримання асиміляції українців в Австралії та робили свій внесок у розвиток українського літературно-видавничого процесу.

Література

1. Саєнко Л.І. Видавнича діяльність української діаспори Австралії / Л.І. Саєнко // Вісн. Книжк. палати. - 2002. - № 5. - С. 10-12.

2. Саєнко Л. Марія Дейко - для нащадків / Л. Саєнко // Українознавчі діалоги в наукових дослідженнях та практичній діяльності: до 5-річчя відкриття канадсько-українського бібліотечного центру: [матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 8-9 жовт. 2003 р.]; відп ред. В.Г. Волох. - К., 2003. - С. 65-67.

3. Саєнко Л. Про традиції збереження спадщини українців в Австралії / Л. Саєнко // Українська ментальність: діалог світів: [матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 2-3 жовт. 2003 р.]; відп ред. О.І. Бондар. - Одеса, 2003. - С. 258-262.

4. Саєнко Л. Степан Радіон - літописець австралійської україніки / Л. Саєнко // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В.І. Вернадського. - К., 2003. - Вип. 11. - С. 383-390.

5. Саєнко Л. Українська періодика в Австралії / Л. Саєнко // Українська періодика : історія і сучасність: [доп. та повідом. 8 Міжнар. наук. конф., Львів, 24-26 жовт. 2003 р.]; за ред. М.М. Романюка. - Л., 2003. - С. 189-194.

6. Саєнко Л. Українська австраліана: архів Степана Радіона / Л. Саєнко // Особисті книжкові колекції та особові фонди діячів української діаспори в бібліотеках та архівах України: [зб. матеріалів конф.]. - К., 2004. - С. 51-58.

Размещено на Allbest.ru