Гендерний чинник у видавничій справі України: історія та сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

УДК 070(09)(477)

ҐЕНДЕРНИЙ ЧИННИК У ВИДАВНИЧІЙ СПРАВІ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

ШКОЛИК Ірина Василівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі видавничої справи і редагування Української академії друкарства.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ЗЕЛІНСЬКА Надія Віталіївна, Українська академія друкарства, завідувач кафедри видавничої справи і редагування

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор КРУПСЬКИЙ Іван Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра радіомовлення і телебачення

кандидат філологічних наук ХОНЮ Вікторія Вікторівна, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, викладач кафедри філології

Захист відбудеться «14» вересня 2009 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.33 в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано «3» серпня 2009 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук Шевченко В.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасне українське суспільство після низки трансформацій у всіх царинах життєдіяльності фактично лише зараз переживає перетворення, які свого часу відбувалися в соціостатевих відносинах планетарного масштабу. Сьогодні ґендерна проблематика - центральний елемент усіх державних стратегій і програм в Україні, а тому потребує особливого наукового осмислення та академічного вивчення у різних галузях соціогуманітарних наук.

Впровадження ґендерного підходу в дослідницькі студії не лише становить питання соціальної справедливості, але й є умовою рівноправного та стабільного людського розвитку. Як інноваційний науковий та освітній напрямок ґендерні студії актуально та доцільно застосовувати в дослідженні історії та сучасних процесів розвитку вітчизняної видавничої справи. По-перше, така методика дозволяє з'ясувати тут місце та роль жінки, а по-друге, ввести дисципліни видавничої галузі в ґендерний дискурс. Останнє особливо важливе, оскільки у системі наук із соціальних комунікацій видавнича справа займає одне з чільних місць, а від рівня ґендерної освіченості фахівців галузі залежить і ґендерна культура друкованих видань, і рівень представленості ґендерної тематики на книжковому ринку. Посилює доцільність впровадження ґендерних студій у досліджувану царину й те, що сьогодні особливо гострою у процесі реформування системи освіти є проблема маскулінізації виховання. Тривале ігнорування цієї проблеми зумовило, за станом на сьогодні, високий показник смертності серед хлопчиків та юнаків, а також той факт, що в Україні чоловіки на дванадцять років живуть менше, ніж жінки. Ґендерна освіта видавничих працівників - дієвий та ефективний засіб вирішення цієї негативної динаміки у вітчизняній демографії.

Актуальність дисертації також у тому, що на тлі специфіки сучасного політико-економічного розвитку нашої держави, з одного боку, та утвердження ґендеру як методу для розуміння людини та її світогляду, з іншого, - дисципліни видавничої справи пропонують власний підхід у системі ґендерних знань, який ґрунтується на виданні друкованої продукції з розумінням людини та її світогляду, з урахуванням рівності соціальних статей. Запропонована у роботі апробація ґендерної методології продемонструвала новий вимір наукового студіювання галузі із врахуванням взаємозв'язку: «хто» - «яким способом» - «з яким рівнем ґендерної освіченості» організовує видавничий процес.

Вибір теми зумовлений браком комплексного дослідження значення та ролі ґендерного чинника у видавничій справі. Крім того, виникає необхідність наукового аналізу впливу ґендерної дискримінації на розвиток галузі та впливу видавничої справи на популяризацію державної політики ґендерної рівності.

Доцільність дослідження зумовлена тим, що завдяки особливостям використання специфіки ґендерних знань у студіюванні сучасного розвитку книговидання виокремлено явище вертикальної ґендерної сеґреґації - на тлі масової жіночої зайнятості на посадах редакторів, коректорів, працівників відділу збуту та реклами - керівні, а відповідно і високооплачувані, посади займають чоловіки. Звідси виокремлюється й інша проблема, - нереалізації на вищих владних ієрархіях галузі фахово підготовлених працівників, випускників вищих спеціалізованих навчальних закладів, якими, згідно з статистикою, є здебільшого жінки (84%).

У контексті історичного виміру вкрай важливо дати належну оцінку, простудіювати, а відтак - з'ясувати роль та місце жіноцтва у формуванні видавничої справи України. Виокремлення ґендерного чинника у розвитку видавничої справи на теренах Галичини кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя створило умови для повернення із небуття низки імен жінок-видавців, а також належного оцінювання їхніх видавничих здобутків, особливо із врахуванням ґендерної нерівності тогочасного галицького суспільства, яка фактично позбавила жінок будь-яких шансів на інтелектуальну кар'єру, зокрема й кар'єру редактора та видавця.

Тема цієї дисертаційної роботи важлива та актуальна для України, найбільшою мірою в контексті популяризації та практичного втілення міжнародного та вітчизняного ґендерного законодавства, в якому задекларовано курс на «досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Відповідно, видавнича справа покликана забезпечити «виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності».

Період, який вибрано для з'ясування ролі та значення ґендерного чинника в історичному контексті - кінець ХІХ - початок ХХ сторіччя. Дослідження сучасного видавничого процесу розпочинається із проголошення незалежності України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науковою проблематикою досліджень кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства, зокрема: «Інформаційний маркетинг на книжковому ринку України» (2000-2005 рр.), «Творення інформаційного продукту: теоретичні та практичні аспекти» (2007-).

Мета дисертаційної роботи - виокремити ґендерний чинник в історичному (кінець ХІХ - початок ХХ сторіччя на території Галичини) та сучасних процесах розвитку видавничої справи України.

Для досягнення поставленої мети передбачено розв'язати такі завдання:

· проаналізувати основні складові ґендерної методології, визначити особливості їхнього застосування в системі академічних та освітніх дисциплін видавничої галузі, а відтак - сформувати видавничий підхід у системі ґендерних знань;

· з'ясувати роль та місце жінки у розвитку видавничої справи України;

· довести вплив ґендерної дискримінації на процес формування книго- та пресовидання Галичини кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя;

· визначити функції видавничої справи як одного з основних засобів популяризації ґендерної проблематики;

· виокремити сучасні проблеми вітчизняної книговидавничої галузі, зумовлені ґендерним чинником.

Об'єктом дослідження є видавнича справа України в історичному (на прикладі книго- та пресовидання Галичини кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя) та сучасному дослідницьких вимірах.

Предметом дослідження є ґендерний чинник у розвитку вітчизняної видавничої справи. гендерний жінка книговидавничий галичина

Методи дослідження. Для висвітлення задекларованих завдань, зумовлених метою роботи, було використано загальні методологічні принципи наукового дослідження. Це, зокрема, принцип єдності логічного та історичного. Ґендерне осмислення видавничої справи в історичній площині, зокрема кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя на теренах Галичини, з детальною характеристикою впливу історичного тла на її встановлення. Завдяки аналітико-синтетичному методові розглянуто цілісно, а також виявлено окремі тенденції та закономірності жіночої видавничої діяльності. Крім того, розкрито внутрішню логіку та вплив ґендерної дискримінації на розвиток галузі. Застосовано також принципи системного підходу: комплексне студіювання історії видавничої справи із врахуванням умов соціальної реалізації ґендерних одиниць.

Використані у роботі порівняльний та структурно-функціональний методи, дозволили встановити спільне та відмінне щодо принципів та підходів організації видавничої діяльності залежно від соціальної статі. Завдяки методові каузального аналізу, який передбачає з`ясування причин виникнення того чи іншого явища, було висвітлено конкретні історичні обставини, на тлі яких функціонувала видавнича справа, та сучасні, - які формують та корегують видавничий процес України. Бібліографічно-описовий метод зумовив розширення джерельної бази матеріалів дослідження. Під час опрацювання теми використано також порівняльно-історичний метод, хронологічний (у контексті організації та видання видавничих проектів) та метод періодизації. Застосовано біографічний метод - для аналізу здобутків провідних видавців Галичини досліджуваного періоду.

Наукова новизна визначається темою, яка досі не була об'єктом комплексного наукового дослідження і належним чином не вивчена. Вперше здійснено аналіз ролі ґендерного чинника в історичному та сучасному розвитку видавничої справи України, з метою введення його результатів у науковий обіг.

Знакові наукові результати, які формують новизну наукового дослідження та особистий внесок авторки в розробку проблеми й виносяться на захист, викладено у таких положеннях:

· вперше апробовано особливості ґендерних знань у дослідженні вітчизняної видавничої справи на тлі міждисциплінарного та трансформаційного характеру ґендерного методу; виходячи з цього, запропоновано ґендерне наукове студіювання видавничої галузі із врахуванням взаємозв'язку: «хто» - «яким способом» - «з яким рівнем ґендерної освіченості» організовує видавничий процес;

· з'ясовано місце та роль галицького жіноцтва у розвитку видавничої справи краю кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, основний акцент поставлено на переосмисленні оцінки жіночих видавничих здобутків із врахуванням впливу ґендерної дискримінації;

· доведено нерівність стартових умов та можливостей для професійного розвитку провідних видавців Галичини І. Тиктора та О. Кисілевської. З'ясовано, що ґендерна дискримінація сформувала особливості жіночої видавничої діяльності: впровадження інноваційних підходів, вивчення європейського досвіду, масштабну діяльність у пропагуванні процесу читання та культивуванні серед жінок купівлі та передплати друкованої продукції;

· запропоновано новий аналіз видавничих здобутків Союзу Українок із урахуванням міри їхнього впливу та значення в популяризації серед жінок та молоді ідеї Української держави. На прикладі Союзу Українок доведено взаємозв'язок між прорахунками у видавничій діяльності та формуванням суспільної думки щодо функціонування жіночих організацій;

· обґрунтовано суспільну значущість видавничої галузі в контексті популяризації задекларованих вітчизняним законодавством норм ґендерної рівності;

· вперше завдяки аналізові розподілу ґендерних ролей на сучасному книговидавничому ринку праці України, виокремлено невирішені проблеми галузі: явище вертикальної ґендерної сеґреґації; фахової реалізації випускників спеціалізованих навчальних закладів, ґендерної освіти видавничих працівників;

· визначено роль видавничої справи у популяризації ґендерної проблематики. На прикладі провідних видавництв України доведено, що книговидання забезпечило розширення меж ґендерного дискурсу у вітчизняній соціогуманітарній науці;

· на основі комплексного маркетингового аналізу книжкового ринку видань ґендерної тематики за останні сімнадцять років проарґументовано зростання на них читацького попиту.

Теоретичне значення цього дисертаційного дослідження передусім у тому, що виокремлення ґендерного чинника в історії та в сучасних умовах розвитку вітчизняної видавничої справи вводить навчальні дисципліни досліджуваної галузі у загальнонауковий ґендерний дискурс. Здійснений у роботі аналіз ролі та місця жінки в розвитку видавничої справи Галичини кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, дозволяє означити перспективи подальших студій у комплексній історії вітчизняної видавничої справи.

Положення і висновки дисертаційної роботи та введені до наукового обігу матеріали й інформація, викладені у дослідженні, дозволять заповнити лакуни вітчизняних ґендерних студій, а також сприятимуть розширенню теоретичної бази історії журналістики та книговидавничої справи.

Крім того, оскільки матеріал запропонованої дисертаційної роботи торкається проблеми ґендерної освіти видавничих працівників, результати дослідження можуть бути використані для подальшого теоретико-методологічного удосконалення процесу роботи редактора з авторським текстом як основного етапу редакційно-видавничого процесу.

Практичне значення отриманих результатів зумовлено тим, що зміст дисертаційної роботи пов`язаний із темами навчальних курсів: «Історія книжкової справи», «Проблеми сучасного маркетингу у видавничій справі», «Історія редагування в Україні», «Сучасна книговидавнича справа», «Основи менеджменту і маркетингу у видавничій справі» та ін., - обов`язкових для студентів спеціалізованих вищих навчальних закладів України. Відповідно, це дозволяє використовувати результати дисертаційного дослідження у викладанні зазначених вище навчальних дисциплін. Матеріали роботи також можуть бути використані при написанні спеціальних узагальнювальних праць, підручників і навчальних посібників з історії журналістики та книговидавничої справи Галичини кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, а також із досліджень сучасних процесів розвитку видавничої справи України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дослідження обговорювалися на методологічних семінарах та засіданнях кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства. Апробація результатів відбувалася на міжнародних та вітчизняних конференціях, зокрема: науково-технічній конференції професорсько-викладацького складу, наукових працівників і аспірантів Української академії друкарства (31 січня по 3 лютого 2006 р., м. Львів); IV Тикторівських читаннях: «Видавнича справа в Україні - міст між минулим і майбутнім» (26-27 жовтня 2006 р., м. Львів); ІІ Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми журналістикознавства», (19-20 квітня 2007 р., м. Одеса); VIII Міжнародній науково-технічній конференції студентів і аспірантів «Друкарство молоде» (16-18 квітня 2008 р.), Х Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська періодика: Історія і сучасність» (31 жовтня-1 листопада 2008 р.).

Публікації. Основні положення і зміст дисертації викладено в шести одноосібних публікаціях автора, три з яких розміщено у виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові. Крім цього, як результат участі в наукових конференціях, вийшли друком тези двох доповідей.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 182 сторінки основного тексту. Список літератури містить 330 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі вміщено обґрунтування актуальності теми дисертаційного дослідження, показано зв'язок роботи з науковими програмами, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання дисертації, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, форми його апробації та структуру.

Перший розділ «Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження» присвячено аналізові загального стану розробленості теми. Авторка, досліджуючи праці вітчизняних та зарубіжних науковців, розкриває ступінь наукового застосування ґендерних знань, глибинність студіювання ґендерного чинника, ретельно вивчає праці з історії та сучасного розвитку видавничої справи України.

Арґументуючи багатоаспектністю поставлених завдань, особливістю обсягу та системністю використання теоретичної та джерельної бази, дисертантка опрацьований масив літератури поділила на три групи.

Згідно з запропонованим поділом, першу групу складають наукові роботи з основ та теорії ґендеру вітчизняних та зарубіжних науковців. Зокрема, праці українських дослідників: Т. Мельник, І. Головашенко, Н. Чухим, Л. Малес, П. Горностай, С. Оксамитної, Л. Смоляр, Н. Грицяк, З. Дон, О. Кікінежді, - вперше у вітчизняному контексті систематизовано й цілісно розкривають суть основних понять, структуру й тематику ґендерних досліджень. Авторка наголошує, що саме вони стали основою застосування ґендерних знань у дослідження розвитку видавничої справи. Крім того, дисертантка ретельно опрацювала досягнення світової наукової думки з ґендерної проблематики таких дослідників: С. де Бовуар, К. Мілет, Р. Айслер, Е. В. Алісон, Н. Гапон, Д. Елштайн, М. Кіммел, М. Дж. Стюарт, Дж. Мітчелл. Серед зазначених праць на окрему увагу заслуговує робота М. Кіммела «Ґендероване суспільство», у якій висвітлено соціальні ресурси, що формують ґендер, суть терміна ґендер, його семантику, що «відбиває універсальну нерівність між жінками й чоловіками».

В роботі виокремлено, що знакового наукового обґрунтування набули ґендерні дослідження в низці соціогуманітарних наук. Важливість їхнього студіювання для досягнення мети дисертації авторка арґументує тим, що наукові та академічні дисципліни видавничої справи є складовими соціогуманітарної науки, а тому можуть застосувати апробовану в літературознавстві, соціології, історії, правознавстві ґендерну методологію. Такими дослідженнями у літературознавстві є праці: С. Павличко, Т. Гундорової, В. Агеєвої, Н. Зборовської, О. Забужко; в історії: М. Богачевської-Хом'як, О. Маланчук-Рибак, О. Кривошиї, В. Борисенко, О. Стяжкіної; в соціології: Н. Лавриненко, А. Мартинової, М. Прокопенко, О. Стрельнік, Є. Луценко, А. Міщенко, О. Руднєвої; у правознавстві: К. Левченко, Т. Мельник.

Другу групу складають дослідження історії видавничої справи Галичини кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. Наукові студії: О. Бочковського, О. Богусловського, М. Галушко, М. Гдакович, Є. Грицака, А. Животка, Н. Зелінської, І. Павлюка, С. Сірополка, В. Владимирова, С. Костя, І. Крупського, М. Нечиталюка, М. Романюка, Н. Cидоренко, М. Тимошика, - по-перше, ґрунтовно висвітлюють процес становлення та розвитку видавничої галузі на теренах Західної України, а по-друге, досліджують діяльність видавництв, подають тематико-типологічний аналіз знакових періодичних та книжкових видань. Слід зазначити, що ці праці авторка також умовно поділила на дві групи. Перша група - це ті, в яких історія видавничої справи Галичини досліджуваного періоду обмежується здобутками громадсько-політичних діячів галицького краю чоловічої статі: О. Бочковського, О. Богусловського, М. Галушка, В. Владимирова, В. Дмитрука, А. Животка, І. Крупського, С. Костя, Н. Олешко, С. Наріжного, М. Нечиталюка. Другою групою дисертантка подає праці, які висвітлюють жіночу видавничу діяльність: Л. Волинець, М. Гдакович, В. Передирій, Л. Кліщ, С. Луцька, Н. Олійник, Л. Смоляр, Т. Старченко, Н. Сидоренко, Б. Савчук, В. Глаголюк.

Для арґументації зазначених міркувань авторка провела тематико-типологічний аналіз часописів Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст.: «Зоря Галицька», «Новини», «Слово», «Вечерниці», «Мета», «Нива», «Русалка», «Правда», «Батьківщина», «Діло», «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Новий Час», «Народня Справа», «Золотий Колос», «Дзвіночок», «Комар», «Наш Прапор», «Наш Лемко». Основну увагу, силою методологічного підходу, приділила жіночим часописам: «Мета», «Жіноче Діло», «Наша Мета», «Жіночий Вісник», «Нова Хата», «Жіноча Доля», «Українська Господиня», «Жіночий Голос», «Жіноча Воля», «Світ Молоді», «Жінка», «Громадянка», «Світ Українки», «Українка».

До третьої групи теоретичного масиву досліджуваної тематики віднесено праці, присвячені сучасним проблемам вітчизняного книговидання. Крім того, для проведення паралелей із закордонним видавничим досвідом у роботі ретельно простудійовано видання американського дослідника А. Косер-Левіса «Книжки: культура та комерція книговидання», яке містить детальний аналіз ролі жінок у розвитку видавничої галузі та особливість їхньої зайнятості на ринку праці в сучасних умовах розвитку галузі за кордоном. Понадто, третя група охоплює праці провідних фахівців видавничої справи, які аналізують та пропонують шляхи вирішення сучасних проблем вітчизняного книговидання. Такими є роботи: М. Тимошика, Н. Черниш, Н. Зелінської, Е. Огар, І. Копистинської, О. Сушкової, Р. Іванченко, М. Романюка, В. Хоню. Безпосередньо про висвітлення ґендерних студій зазначено у праці І. Лазар «Сучасний стан ґендерних досліджень». Жодним чином не применшуючи значення цієї розвідки, дисертантка, втім, зазначає, що значна кількість вміщених тут праць російських ґендерологів нівелює будь-яке твердження про «сучасний стан» розвитку ґендерної науки в Україні.

Для висвітлення задекларованих завдань роботи авторка використала загальні методологічні принципи наукового дослідження: принцип єдності логічного та історичного, системного підходу, аналітико-синтетичний метод, порівняльний та структурно-функціональний методи, метод каузального аналізу, бібліографічно-описовий, порівняльно-історичний, хронологічний, біографічний методи та метод періодизації.

У другому розділі «Міждисциплінарний та трансформаційний характер ґендерного методу» висвітлено основні поняття, структуру й тематику ґендерних досліджень. Аналізуючи ґендерну методологію, авторка арґументує її застосування у вивченні видавничої справи України. Крім того, у роботі розкрито особливості багатоаспектного процесу введення терміну ґендер у науковий дискурс.

Підрозділ 2.1. «Становлення ґендерного методу та його роль у системі загальнонаукової методології» подає аналіз причин, які зумовили зародження ґендерного методу. Проаналізувавши результати застосування ґендерних знань у вітчизняній соціогуманітаристиці, авторка доводить важливість, актуальність та доцільність вивчення ролі ґендерного чинника у розвитку видавничої справи України. Для цього в процесі роботи використано методологічну систему ґендерних знань, яку запропонувала дослідниця Т. Мельник. Згідно з цією системою основним методом ґендерних знань є - теоретичний метод, який визначив перелік основних проблем досліджуваної галузі, унаочнив предмет вивчення. Історико-генетичний метод дав можливість, по-перше, з'ясувати місце та роль жінки у розвитку вітчизняної видавничої справи, а по-друге, запропонував новий підхід в аналізі жіночих видавничих здобутків. Завдяки соціально-психологічній складовій дисертантка доводить вплив ґендерного чинника на формування редакційно-видавничої політики. До ґендерних знань Т. Мельник також віднесла соціологічний метод, який авторка запропонованої роботи використала для визначення розподілу ґендерних ролей на сучасному книговидавничому ринку праці. На основі статистичного методу дисертантка, апелюючи до з'ясованих за кількістю назв показників виходу видань із ґендерної тематики за останні сімнадцять років, робить висновок про розширення меж ґендерного наукового дискурсу. Аналізуючи сучасний контекст видавничої справи крізь емпіричний метод, вона унаочнює факт вертикальної ґендерної сеґреґації на ринку праці, який в українських реаліях проявляється у нереалізації на вищих владних ієрархіях галузі книговидання фахово підготовлених спеціалістів, якими, згідно з статистикою, є здебільшого жінки (84%).

У підрозділі 2.2. «Ґендерні дослідження у світовій та вітчизняній науці» авторка доводить, що входження терміну ґендер у суспільно-гуманітарний дискурс - еволюційний процес, який продемонстрував його трансформаційний характер відповідно до царин застосування: соціологія, літературознавство, політологія, філософія та інші науки. Крім того, аналізуючи ґендер як термінологічну одиницю, дисертантка простежує ґенезу ґендерного дискурсу у світовій науковій думці, виокремлює основні відмінності між поняттями «ґендер» та «стать», враховуючи водночас особливості творення національного відповідника іноземному терміну.

Апелюючи до праць українських дослідників: Н. Чухим, О. Головашенко, О. Маланчук-Рибак, С. Павличко, Л. Смоляр, - авторка висновує: ґенеза ґендерної науки у досягненнях неофеміністського руху.

У третьому розділі «Ґендерний метод у дослідженні видавничої справи Галичини кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя» вперше розкрито зародження ґендерної традиції в дослідженнях вітчизняних істориків видавничої справи. Крізь призму ґендерних знань проаналізовано основні видавничі здобутки на західноукраїнських землях досліджуваного періоду. На прикладах видавничої діяльності О. Кисілевської та І. Тиктора виокремлено ґендерний чинник у формуванні книго- та пресовидання кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, доведено його значущість та визначальність.

У підрозділі 3.1. «Зародження ґендерної традиції у вивченні історії вітчизняної видавничої справи» дисертантка відстежила традицію жіночих студій в історії видавничої справи. Детально проаналізувавши праці дослідників історії пресо- та книговидання України, вона віднайшла поодинокі свідчення про жінок, які стояли біля витоків вітчизняного книго- та пресовидання, зокрема у роботах М. Тимошика, І. Крупського, Б. Савчука, О. Забужко.

У межах підрозділу 3.2. «Дослідження основних видавничих здобутків Галичини кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя крізь призму ґендерних знань» зазначено, що аналіз досліджуваного періоду базується на апробованій класифікації А. Животка, Я. Кравчука, Л. Волинця, Б. Савчука, Л. Кліща, згідно з якою часописи галичанок початку ХХ сторіччя позиціонуються як «жіноча періодика», а не як «преса для жінок».

Для виокремлення впливу ґендерного чинника на формування галузі, дисертантка перші видавничі здобутки жінок Галичини: «Мета», «Жіноче Діло», «Жіноче Питання», «Наша Мета» - комплексно аналізує із тими, що видавали провідні чоловічі сили галицького краю кінця ХІХ сторіччя: «Зоря Галицька», «Новини», «Галичо-Руський вісник», «Вечерниці», «Мета», «Нива», «Русалка», «Правда», «Батьківщина», «Діло», «Зоря», «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», «Народ», «Хлібороб», «Радикал», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник». Водночас критично аналізує часописи для жінок С. Шеховича «Русалка» та «Лада». Отож, враховуючи, окрім ґендерного, визначальність історичного чинника на розвиток галузі, авторка доводить, що на зламі сторіч галицька еліта була готова до сприйняття ідей жіночої емансипації, а також професійної реалізації інтелектуального жіночого потенціалу. Забезпечити цей процес мали жіночі газети, журнали та просвітницькі науково-популярні видання.

У підрозділі 3.3. «Перший Вінок» Н. Кобринської - провісник жіночих періодичних видань Галичини» з'ясовано, що видання «Першого Вінка» - це не лише знаковий жіночий видавничий проект, але й ефективний засіб, який обрала «піонерка жіночого руху» на західноукраїнських землях Н. Кобринська для пропагування та суспільного обговорення жіночого питання. Аналізуючи тематичне наповнення, науковий рівень та літературну якість альманаху, авторка зазначає, що розвідками Н. Кобринської, О. Франко, О. Окуневської, А. Павлик, К. Довбенчукової (К. Павлик), О. Левицької та С. Навроцької, «Перший Вінок» продемонстрував зародження жіночого дискурсу у винятково чоловічих сферах інтелектуальної діяльності, а також довів, що тільки через нерівні шанси життєвого розвитку жінки залишилися на марґінесі змін у суспільно-політичному та культурно-науковому житті країни. Для підтвердження слушності цього міркування дисертантка наводить приклад А. Павлик, яка, як зазначають сучасники М. Грушевський та І. Франко, тільки через ґендерну нерівність не реалізувала значно сильніший науковий та творчий потенціал, ніж був у її брата, - М. Павлика. А тому, авторка робить висновок, що в особі А. Павлик та низки інших жінок, які дебютували якісними науковими розвідками у «Першому Вінку», українське суспільство втратило відмінних науковців, літераторів, а також, що особливо важливо для предмету дослідження, - видавців та редакторів.

Продовжуючи свій аналіз видавничої діяльності Н. Кобринської, дисертантка визначає її знакову роль у започаткуванні жіночої традиції у книго- та пресовиданні Галичини. Зокрема, наголошує на актуальності видавничого досвіду: рекламі друкованої продукції; цілеспрямованому відбиранні авторських оригіналів просвітницької та науково-популярної літератури; багатофункціональності видавничої роботи, тісній співпраці із авторами всеукраїнського масштабу.

У підрозділі 3.4. «Ґендерні особливості умов формування книго- та пресовидання початку ХХ сторіччя на теренах Галичини» подано комплексну характеристику видавничого процесу Західної України. Висвітлюючи вплив історичних факторів на формування галузі, дисертантка аналізує специфіку роботи, спеціалізацію та читацьку спрямованість видавництв: «Діла», «Чайки», видавництва І. Огієнка, концерну «Українська Преса», видавництва Наукового товариства ім. Т.Шевченка, «Знання - то сила», «Русалки», «Світ дитини», «Доброї книжки», «Поділля» Українського богословського товариства о.о.Василіян, «Жіночої Долі», «Ватри» та «Бистриці». На її думку, особливе місце серед тогочасних видавничих здобутків займають перші часописи галичанок: «Мета», «Жіноче Діло», «Жіноче Питання», «Наша Мета». Виходячи з цього, вона виокремлює, по-перше, успішну фахову реалізацію на ниві пресо- та книговидання таких науковців, громадських діячок, письменниць та публіцисток, як: М. Рудницька, К. Малицька, О. Кисілевська, К. Гриневичева, Д. Старосольська, О. Охримичівна-Залізнякова, І. Січинська та ін., а по-друге, доводить високу популяризаторську цінність цих часописів, зокрема щодо пропагування ідеї жіночої рівноправності. Між тим, авторка справедливо констатує: за якістю тематичного наповнення та рівнем опрацювання матеріалів зазначені жіночі часописи та додатки поступалися авторитетній галицькій пресі, яку видавали провідні чоловічі сили. Водночас, наголошує, що на відміну від чоловіків для налагодження видання жіночих часописів Н. Кобринська, К. Малицька, М. Рудницька, О. Кисілевська через брак однодумців та освічених кадрів та задля довготривалого діалогу із читачами виконували значно більше видавничих функцій, частіше експериментували та активніше апробували закордонний досвід видання.

Аналіз видавничих здобутків Союзу Українок: «Жіночий Вістник», «Жінка», «Громадянка», «Українка», «Світ Українки», «Нова Хата» подано у підрозділі 3.5. «Пропагування національно-патріотичної ідеї на сторінках видань Союзу Українок». На відміну від традиційної, авторка дає їм іншу оцінку, наголошуючи на тому, що у пропагуванні національно-патріотичної ідеї, плеканні образу української жінки-патріотки, формуванні національно-свідомого українського суспільства ці часописи жодним чином не поступалися тодішній націоналістичній пресі. Крім того, дисертантка виокремлює та високо оцінює видавничі якості голови організації М. Рудницької. На її думку, саме М. Рудницька забезпечила якісно новий зміст жіночих часописів, зуміла силою друкованого слова та сильною представницькою позицією українського жіноцтва у Європі вивести фемінний дискурс далеко за межі вітчизняного контексту, а обговорення українського питання - на міжнародний рівень. Між тим, авторка критично аналізує усі прорахунки Союзу Українок у видавничій діяльності. Насамперед те, що будучи активним представником недержавної нації на світовій геополітичній арені, організація впродовж дванадцяти років не змогла налагодити видання власного друкованого органу. Крім того, окремими прикладами дисертантка доводить, що таке тривале ігнорування друкованим словом негативно позначилося на суспільному сприйнятті та розумінні ідей жіночого руху, а відтак - засудженню засад ґендерної рівності.

Детально простудійовано у підрозділі також один із найуспішніших жіночих часописів Галичини «Нову Хату». Визначаючи основні уроки та принципи видавничої діяльності М. Громницької та Л. Бурачинської-Рудик, авторка виокремлює ті, які досі не втратили своєї актуальності: європейський контекст видання, стратегічну та продуману передплатну політику, високу тематичну якість опублікованого матеріалу та майстерне художньо-технічне оформлення кожного числа журналу.

У підрозділі 3.6. «Порівняльний аналіз видавничої діяльності О. Кисілевської та І. Тиктора крізь призму ґендерних знань» дисертантка на конкретних прикладах діяльності видавця-жінки та видавця-чоловіка доводить вплив на неї ґендерного чинника. Порівнюючи моделі введення видавничого бізнесу чи не найуспішніших видавців свого часу О. Кисілевської та І. Тиктора, авторка робить висновок про актуальність та доцільність вивчення досвіду їхньої роботи, виокремлює спільні та відмінні риси видавничих концепцій. Зокрема, свою видавничу діяльність і І. Тиктор, і О. Кисілевська вибудовували на задоволенні запитів читачів різного віку, соціального стану та майнового забезпечення (особливо авторка виокремлює основне досягнення видавців - залучення до купівлі книжок та журналів сільського читача). Крім того, на думку дисертантки, спільними напрямками видавничої діяльності зазначених видавців є: ретельний тематичний відбір матеріалу, реклама, промоція та агітації до передплати друкованої продукції. Основна відмінність видавничих концепцій І. Тиктора та О. Кисілевської, - зумовлена ґендерним чинником. Окрім несприятливих для налагодження видавничої діяльності чинників історичного, політичного та економічного характеру, для видавця та редактора О. Кисілевської роль основного гальмівного фактора відіграла ґендерна дискримінація. Між тим, на основі тематико-типологічного аналізу: «Жіночої Долі», «Жіночої Волі», «Світу Молоді», «На новий шлях», «Наш Світ», «Наша Книга», «Для неї все!» дисертантка доводить, що О. Кисілевській вдалося залучити до читання та передплати альманахів та часописів сільське та провінційне жіноцтво, яке до проблем соціальної рівноправності, жіночого руху було, якщо не ворожим, то принаймні байдужим. Виходячи з цього, авторка виокремлює ще один аспект впливу ґендерного чинника на формування видавничої галузі Галичини - у сприйнятті та ставленні до книжки, журналу, газети та й загалом друкованого слова читачів жіночої статі.

Четвертий розділ «Впровадження ґендерного підходу до вивчення особливостей сучасного функціонування видавничої справи України» присвячено виокремленню ґендерного чинника в умовах сучасного розвитку галузі. Завдяки особливостям використання специфіки ґендерних знань визначено основні проблеми книговидання, з'ясовано роль видавничої справи в популяризації ґендерної проблематики.

У підрозділі 4.1. «Функції видавничої галузі в реалізації ґендерного законодавства України» на основі аналізу вітчизняної ґендерної нормативно-правової бази дисертантка визначила видавничий механізм забезпечення задекларованого законом «виховання і пропаганди серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі». Водночас, авторка доводить, що від виконання цих функцій залежить процес інтеграції України у Європейське співтовариство, яке за станом на сьогодні демонструє позитивне вирішення проблеми ґендерної рівності. Критично проаналізувавши основні статті Конституції України, Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Указу Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року», дисертантка висновує, що в Україні на законодавчому рівні цей стандарт закріплено, одначе на практиці низка положень зазначених нормативно-правових актів не впроваджується та не виконується. Ґенеза цього, на дуку авторки, у тому, що й досі невирішеними залишаються такі інституції, які, за М. Кіммелом, формують соціальні ресурси, як ідентичність (identity) - соціальне самовизначення особистості та інтеракції (interactions) - стосунки і взаємодія особистості з оточенням. Крім того, дисертантка арґументує неефективність ґендерної нормативно-правової бази й економічним чинником, який в сучасних українських реаліях нівелює напрацьовані вітчизняними інституціями теоретичні механізми виховання та плекання ґендерної культури у суспільстві.

У підрозділі 4.2. «Розподіл ґендерних ролей на ринку праці сучасної книговидавничої галузі України» завдяки особливостям використання специфіки ґендерних знань авторка визначила проблеми видавничої галузі, зумовлені ґендерним чинником. По-перше, це вертикальна ґендерна сеґреґація на ринку праці вітчизняного книговидання; по-друге, практична нереалізація фахово підготовлених спеціалістів вищих навчальних закладів; по-третє, ґендерна освіта видавничих працівників.

У цьому контексті основну увагу зосереджено на проблемі вертикальної ґендерної сеґреґації. Арґументуючи показниками статистики ґендерних ролей на ринку праці за останні три роки, авторка висновує, що попри масову жіночу зайнятість (на посадах редакторів, коректорів, менеджерів із продажу та менеджерів реклами книжкової продукції), показник якої становить 98%, у галузі основну видавничу політику провадять чоловіки. Показник чільників видавництв чоловічої статі (69%) суттєво перевищує той, який відображає керівників видавничих структур жіночої - 31%. Виходячи з цього, дисертантка виокремлює проблему фахово-освітньої підготовки керівних кадрів видавничої галузі. Так, зокрема, ґендерний аналіз статистики студентів та випускників, які здобувають та здобули фах за кваліфікацією «видавець, редактор», дав їй усі підстави стверджувати, що фахово підготовлені спеціалісти (87% із загальної кількості яких - жінки) фактично залишилися на марґінесі видавничої політики.

Вивчаючи закордонний досвід книговидання, де «жіночі спеціальності» найчастіше зосереджено у дитячій літературі, літературі для масового читача, сферах зв'язків із громадськістю та рекламному менеджменту, дисертантка зазначає, що в Україні феноменом і досі залишається потужна наукова редакторська жіноча школа («Наукова думка», «Світ», «Либідь» «Видавництво Соломії Павличко «Основи»). Крім того, у роботі доведено, що сьогодні видавнича справа, здебільшого як різновид середнього бізнесу, стала тою сферою, де жінка-підприємець успішно втілює власні моделі та концепції книговидання. З іншого боку, дисертантка виокремлює керівну роль жінок, які очолюють видавництва державного значення («Наукова думка», «Либідь», «Край»).

Розглядаючи третю задекларовану проблему ґендерної освіти видавничих працівників, авторка наголошує, що сьогодні в процесі реформування системи освіти особливо важливою є боротьба із маскулінізацією виховання. Критично аналізуючи ґендерні стереотипи у книжках, вона доводить, що саме видавничі працівники, працюючи із автором, мірою ґендерної освіченості та культури, повинні забезпечити вихід у світ видань, позбавлених стереотипів та канонів поведінкових ролей соціальних статей.

Підтверджуючи міркування про суспільну популяризаторську значущість видавничої галузі, дисертантка у підрозділі 4.3. «Видавнича галузь - один з основних засобів популяризації ґендерної проблематики в Україні» здійснила дослідження міри впливу видавничої галузі на популяризацію ґендерних знань.

Апелюючи до висловлювань вітчизняних та зарубіжних науковців Х. Роуз, І. Головашенко, І. Грабовської про визначальну роль видавничої справи в популяризації ґендерних знань, авторка, на прикладі видавництв «Факт», Видавництво Соломії Павличко «Основи», «Либідь», «Літопис», - доводить, що без налагодження видавничої складової, і без відповідного співмірного ґендерного внутрішнього менеджменту видавництв такі знання не набули б такої популярності й не започаткували б ґендерний дискурс у вітчизняній соціогуманітарній науці.

Для унаочнення знаковості отриманих результатів авторка простежила еволюцію, починаючи з 1960-х років минулого сторіччя, розвитку ґендерної тематики у вітчизняній літературознавчій науці. Як наслідок, виокремлює цілковите ігнорування критичного висвітлення феномену жіночої літератури в радянському періоді книговидання України. Між тим, здійснюючи маркетинговий аналіз сучасного книжкового ринку за останні сімнадцять років, вона резюмує про суттєве видавниче зацікавлення ґендерною проблематикою, яке, на її думку, продиктоване не лише вимогою чинного ґендерного законодавства: «поширення просвітницької діяльності у цій сфері», а відтак - і відповідною фінансовою державною підтримкою видання відповідних книжок, але й комерційним успіхом видань аналізованої тематики.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів проведеного в дисертаційній роботі аналізу ролі ґендерного чинника у видавничій справі України дає підстави сформулювати такі висновки:

1. На сьогодні, попри стрімке зацікавлення ґендерною проблематикою, українська наука ще недостатньо повно опрацювала досягнення закордонних ґендерних студій. Мало того, немає комплексних праць, які б досліджували ґендер відповідно до вітчизняного контексту, умов та особливостей розвитку українського суспільства.

Ґендерний метод - сформований метод наукової методології, який поетапно інтеґрується у вітчизняний науковий дискурс. Міждисциплінарність та трансформаційність стали основними умовами формування ґендерних знань, які в своїй основі містять низку загальнонаукових методів: теоретичний, історико-генетичний, соціально-психологічний, соціологічний, статистичний, емпіричний та прогностичний.

Дисципліни видавничої справи сформували власний підхід у системі ґендерних знань, який ґрунтується на виданні друкованої продукції з розумінням людини та її світогляду, з урахуванням рівності соціальних статей. Запропонована у роботі апробація ґендерної методології продемонструвала новий вимір наукового студіювання галузі із врахуванням взаємозв'язку: «хто» - «яким способом» - «з яким рівнем ґендерної освіченості» організовує видавничий процес.

2. Комплексний аналіз процесу розвитку видавничої справи на західноукраїнських землях кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя із застосуванням ґендерних знань виокремлює знакову роль жінки в організації низки видавничих проектів. Жіночі часописи та додатки: «Мета», «Жіноче Діло», «Жіноче Питання», «Наша Мета»; періодика Союзу Українок: «Жіночий Вістник», «Жінка», «Громадянка», «Українка», «Світ Українки», «Нова Хата», - пропагуванням національно-патріотичної ідеї не поступалися провідним націоналістичним галицьким часописам. Крім того, тематико-типологічний аналіз зазначених періодичних видань дає усі підстави стверджувати про високу якість журналістських текстів та продуманість редакторської політики, зокрема часописів «Жінка», «Нова Хата», «Громадянка».

Актуальним і сьогодні залишається досвід видавничої роботи Н. Кобринської, М. Рудницької, М. Громницької та Л. Бурачинської-Рудик. Зокрема Н. Кобринська альманахом «Перший Вінок» започаткувала жіночу традицію у книго- та пресовиданні Галичини. Ця традиція основана на рекламі видавничої продукції; цілеспрямованому відбиранні авторських оригіналів просвітницької та науково-популярної літератури; багатофункціональності видавничої роботи; тісній співпраці із авторами всеукраїнського масштабу.

Голова Союзу Українок М. Рудницька як видавець часописів «Жіночий Вістник», «Жінка», «Громадянка» довела значущість друкованого органу для пропагування жіночого бачення ідеї Української державності.

Окремого вивчення потребують уроки видання періодики видавців «Нової Хати» М. Громницької та Л. Бурачинської-Рудик, які продемонстрували європейський рівень редакційної та художньо-технічної підготовки до друку періодичного видання.

3. Ґендерний аспект у порівнянні моделей введення видавничого бізнесу О. Кисілевської та І. Тиктора унаочнює нерівність умов професійного розвитку жінок і чоловіків на початку ХХ сторіччя на теренах Галичини. З одного боку, діяльність цих видавців засвідчує зародження нового типу видавця - видавця-підприємця. З іншого, - виокремлює чинник ґендерної дискримінації і щодо того, хто видає, і щодо тих, для кого видають. Якщо І. Тиктор запровадив моду на читання серед селян, то видавець О. Кисілевська залучила до читання та передплати друкованої продукції сільську жінку, яка до проблем рівноправності, соціальної рівності статей, була, якщо не ворожою, то принаймні байдужою.

4. В Україні державні інститути влади низкою нормативно-правових актів забезпечили всебічне та рівноправне формування ґендерних особистостей. Аналіз чинного ґендерного законодавства дав можливість визначити функції видавничої справи для практичного його втілення. Передусім, це - силою друкованого слова забезпечити вирішення таких ресурсів, як соціальне самовизначення особистості та стосунки і взаємодія особистості з оточенням. Саме ці ресурси в українському контексті є основними гальмівними факторами формування рівноправного ґендерного суспільства.