Лексична сугестія публіцистики друкованих засобів масової інформації України дискурсу політичного протистояння

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

Лексична сугестія публіцистики друкованих засобів масової інформації України дискурсу політичного протистояння

Белецька А.В.

спеціальність 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій

Київ - 2008

Вступ

Соціальна комунікація і, зокрема, її політична складова в умовах швидкої демократизації суспільного життя мають особливо велике значення, оскільки стають невід'ємними атрибутами політичного дискурсу будь-якої політичної партії чи окремого політика. Колізії політичної діяльності в Україні за останні роки викликали науковий інтерес до мовного аспекту реалізації дискурсу протистояння між різними політичними силами країни. Науковий аналіз газетного мовлення як способу актуалізації політичного дискурсу відкриває можливість отримати чітке розуміння розвитку соціальної комунікації в країні і засобів її моделювання.

Актуальність теми. Виявлення, опис та обґрунтування комунікативної та прагматико-семантичної функції лінгвістичних одиниць у процесі соціальної комунікації, що реалізується за посередництвом друкованої вітчизняної суспільно-політичної преси і є вагомим чинником політичного дискурсу України, було визначено як актуальне дослідницьке завдання. Журналістський матеріал у пресі розглядається у цьому дослідженні як явище, що відображає публіцистичну творчість і як процес, і як результат діяльності публіциста та ЗМІ у конкретних політичних умовах 2004 - 2006 рр. Урахування важливості дискурсивних чинників під час розробки теми та вербального її втілення дає публіцистам можливість краще прогнозувати міру прагматичності та ефективності власної творчості, а читачам - робити більш свідомий вибір інформаційного джерела з потоку масової інформації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого державного розвитку України" та зокрема в рамках бюджетної комплексної НДР №06БФ045-01 Інституту журналістики "Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія і стандарти" (керівник доктор філол. наук, проф. Різун В. В.) та таких її підрозділів:

"Розробка методологічних засад українського журналістикознавства".

"Створення поняттєво-термінологічної системи українського журналістикознавства".

"Вивчення місця українського журналістикознавства у системі європейських наукових стандартів".

Дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Мета роботи: на основі дослідженого теоретичного й практичного матеріалу з'ясувати сутність, прагматичний потенціал та ефективність мови сучасної української публіцистики як засобу впливу на масову свідомість. Вивчення технологій впливу на суспільну думку через політичну публіцистику сучасних суспільно-політичних ЗМІ дасть можливість більш відповідально ставитися до подібних технологій вітчизняним журналістам та покращити якість комунікаційних процесів як частини політичного дискурсу.

Завдання дослідження зумовлені необхідністю досягнення цієї мети:

- виявити взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників функціонування мови друкованої публіцистики ЗМІ України на прикладах центральних та регіональних суспільно-політичних, опозиційних та провладних, партійних та непартійних газет;

- розглянути специфіку використання публіцистами друкованих ЗМІ мови дискурсу в процесі соціальної комунікації задля досягнення політичних цілей організаторів дискурсу протистояння;

- дослідити емоційно-оцінну номінативну лексику в парадигмі "слово - емотема - текст - дискурс" з акцентом на прагматичній меті використання емотивної лексики публіцистики;

- простежити взаємодію втілених у тексті газетної публіцистики ідей, мисленнєвих процесів мовця, мовних особливостей тексту як джерела інформації й структури мовленнєвої ситуації (стосунки між адресантом та адресатом), що становить дискурс сучасної політичної преси;

- дослідити роль мовної особистості у політичному дискурсі в аспекті емоційних ментальних дилем "Схід - Захід", "центр - регіони", "провладні інститути - опозиція " та її актуалізації у центральній та регіональній пресі;

- висвітлити дискурсологічний конфлікт між результатами політичної комунікації та мовними способами реалізації політичного дискурсу через публіцистику учасників дискурсу протистояння.

Під час реалізації цих завдань дослідницький інтерес до слів у публіцистичних текстах поєднується з увагою до сукупності текстів досліджуваного друкованого видання.

Об'єктом дослідження є політична публіцистика друкованих суспільно-політичних ЗМІ України 2004 - 2006 рр. як засіб маніпулятивного впливу на читача у процесі реалізації дискурсу політичного протистояння. Об'єктом дослідження стала публіцистика І. Бокия, Б. Олійника, Д. Дуцик, В. Якімова, О. Черевка, О. Маначинського, В. Цвіда, В. Волкова, Л. Степко, П. Яреська, І. Фаріон, В. Лиса у газетах "Сільські вісті", "Вечірні вісті", "Без цензури", "Комуніст", "Товариш", "Наша газета+", "Україна і світ сьогодні", "Жінки за майбутнє", "Високий замок", "Кримська світлиця", "Донеччина", "Волинь".

Предметом дослідження є спроби організаторів політдискурсу маніпулювати громадською думкою через використання емотивності публіцистики в процесі реалізації дискурсу політичного протистояння напередодні президентських та парламентських виборів в Україні у 2004 -2006 рр.

Методи дослідження, використані для виконання завдань, поставлених у дисертації:

- метод ідентифікації - для з'ясування ступіня експресивного забарвлення лексичної одиниці внаслідок її зіставлення з нейтральним (номінативним) словом;

порівняльний - для виявлення спільного, відмінного й особливого у підходах науковців до різних проблем мови ЗМІ у дискурсі політичного протистояння; у основній частині дисертації цей метод використано для визначення інтенсивності емотивної якості газетної публіцистики центральної та регіональної, провладної та опозиційної, партійної та непартійної преси;

описовий метод - для визначення мовно-маніпулятивного потенціалу українських ЗМІ, опису механізмів сугестивного впливу мови газетної публіцистики;

біхевіористський метод - з метою виявлення особливостей поведінки та сприйняття аудиторією повідомлень, від врахування яких залежить ступінь маніпулятивного впливу публіцистики;

метод контент-аналізу - для вивчення емотем з іменниками та прикметниками в основі словосполучень з метою квантифікаційної обробки текстів із подальшою інтерпретацією результатів для з'ясування прагматичної ролі у дискурсі досліджуваних публіцистичних текстів;

метод експерименту - для проведення експериментального дослідження ефективності впливу емотивної публіцистики сучасних ЗМІ України та читацької довіри до неї.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження зумовлена сукупністю поставлених завдань і полягає в тому, що в дисертації:

- уперше у вітчизняному журналістикознавстві розкрито суть дискурсу політичного протистояння у зв'язку з інституційними ієрархіями українського суспільства та з аудиторією друкованих суспільно-політичних ЗМІ України.

- уперше журналістикознавче дослідження прагматичності вітчизняної публіцистики проведено як соціальний експеримент, коли політичні технології реалізації політдискурсу змінювалися внаслідок втрати чи здобуття влади суспільними інститутами, й ці зміни відображалися на якості публіцистичних матеріалів друкованих ЗМІ України зазначеного періоду;

- визначено, що емотивність мови друкованої публіцистики як складової частини дискурсу протистояння покликана здійснювати приховане керування свідомістю читачів, але природа її сугестії є сьогодні більш складною, ніж її уявляли до цього у дещо спрощених уявленнях про газету як помічника партії та інструмент її впливу на аудиторію. У результаті стрімких та потужних процесів демократизації українського суспільства, цей зв'язок значно ускладнився, а спроби публіцистів вступають у дискурсологічний конфлікт із результатами політичної комунікації. Виявлено, що підвищена емотивність, відірвана від реалістичності та об'єктивності, не приносить результатів у політичній боротьбі та погіршує якість соціальної комунікації, перетворюючи її на однобічну.

- розвинуто підстави для ствердження про якісні пріоритети регіональної преси порівняно зі всеукраїнськими суспільно-політичними виданнями: регіональні друковані ЗМІ більш емотивно виважені й надають власні шпальти для публіцистики протилежних політичних дискурсів або ж не приховують перехід газети до дискурсу опонента.

Теоретичне значення виконаного дослідження полягає у створенні теоретичної концепції прагматичної емотивності публіцистичних текстів сучасних друкованих ЗМІ України, в обґрунтуванні мотивації використання публіцистами семантичних субкатегорій - емотивності, оцінності, інтенсивності, образності тощо.

Концептуальні засади, узагальнення й висновки роботи поглиблюють відомі та формують нові знання про особливості семантики і функціонування у політичному дискурсі експресивних текстів як засобів актуалізації політичного дискурсу. Комплексний аналіз емотивної лексики публіцистики дав змогу зробити нові, теоретично важливі узагальнення щодо типів лексичної експресивності, шляхів інтерпретації емотивної лексики аудиторією, засобів вираження емотивно-оцінних значеннєвих планів емотивів, механізмів актуалізації експресивної лексики та підвищення експресивності нейтральних лексичних одиниць.

Практична цінність дослідження. Дисертація сприяє вдосконаленню вміння журналістів суспільно-політичних ЗМІ України використовувати емоційно-експресивну лексику, експресію власних назв, зображувальні засоби з метою ефективної реалізації політичного дискурсу і водночас дає оцінку політичній культурі газет.

Результати дослідження можуть використовуватись у практиці редагування журналістських матеріалів та вдосконалення творчого процесу журналістів суспільно-політичних ЗМІ України. У дисертаційному дослідженні визначено заходи, які мають сприяти обмеженню мовного політичного маніпулювання в українському суспільстві, зокрема:

- продовження наукових досліджень мови політичного дискурсу, що дозволить викривати глибинні, приховані мотиви організаторів та реалізаторів дискурсу політичного протистояння;

- обмеження ролі політиків у створенні публіцистичних матеріалів;

- висвітлення на конференціях та семінарах громадських організацій проблем маніпулювання свідомістю читачів через українські друковані ЗМІ;

- формування громадянської та політичної культури журналістів, які задіяні в реалізації політичного дискурсу певної політичної сили.

Зібраний фактичний матеріал, результати й висновки дослідження впроваджені в навчальний процес кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка у спецкурсі «Політичний дискурс». Також можливе їх використання у теоретичних курсах із журналістикознавства, загального мовознавства, лексикології, стилістики, лінгвокраїнознавства, психолінгвістики, у практиці викладання мови (курсів "Мова засобів масової інформації", "Українська мова для журналіста", "Психологія журналістської творчості" тощо).

Джерельна база дослідження. Для дослідження було обрано низку суспільно-політичних видань України: "Сільські вісті", "Вечірні вісті", "Без цензури", "Комуніст", "Товариш", "Наша газета+", "Україна і світ сьогодні", "Жінки за майбутнє", "Високий замок", "Кримська світлиця", "Донеччина", "Волинь". Вибірка обумовлена наступними ознаками видань: масовістю, популярністю, відсутністю мовного та стилістичного консерватизму, дотримання певної політичної орієнтації та включеністю до дискурсу політичного протистояння у 2004 - 2006 рр. Загальна сукупність оброблених лексичних одиниць дослідженої публіцистики становить близько 52 000.

Апробація результатів дисертації.

Рукопис дисертації, основні положення й результати дослідження обговорено на засіданні кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Матеріали були викладені на міжнародних науково-практичних конференціях "Дискурс у комунікаційних системах - 2" (Київський міжнародний університет, 19-20 березня 2005р.); "Журналістика - 2005 у контексті сучасних професійних стандартів та трансформації журналістської освіти" (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 26 - 28 травня 2005 р.); "Професійні медіа в демократичних суспільствах" (для представників медіа з України, Франції, Німеччини, Польщі: Київ, 16 - 19 лютого 2006 р.); "Мас-медіа і демократизація світу" (Київський міжнародний університет, 23 березня 2006 р.); "Журналістика - 2006: українське журналістикознавство та освіта у контексті євроатлантичного процесу" (Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 25 - 26 травня 2006 р.); ХІ Міжнародній науково-практичній конференції "Текст як засіб комунікації" (Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 30 березня 2006 р.); XV Міжнародній науковій конференції "Мова й культура" ім. проф. Сергія Бураго (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 19 - 23 червня 2006 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових статей, 5 з них - у фахових виданнях, затверджених ВАК України (3,5 а.а.).

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел (166 позицій) та 12 додатків. Основний текст викладено на 172 сторінках, загальний обсяг дисертації - 245 сторінок комп'ютерного тексту.

1. Основний зміст роботи

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дисертації та її зв'язок із науковими темами Інституту журналістики, в якому виконано роботу; визначено мету й завдання, об'єкт, предмет, наукові методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення дисертації. Вказано особистий внесок здобувача з досліджуваної проблематики та поінформовано щодо апробації результатів наукового дослідження на міжнародних і українських конференціях, наукових семінарах Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Перший розділ -- "Теоретико-методологічні засади дослідження емотивності публіцистичних текстів" -- присвячено аналізу основних наукових джерел за цією темою, здійснено огляд загальнонаукових і галузевих (комунікаційних, психологічних, структурних, літературознавчих тощо), теоретичних і методологічних підходів до вивчення публіцистики ЗМІ як частини соціальних комунікацій.

Узагальнено, що емоційність, експресивність та емотивність як лінгвістичні категорії прагматичного тексту, розглядалися в найрізноманітніших аспектах: психолінгвістичному (В. Левицький, В. Грідін, О. Леонтьєв, Б. Додонов), соціолінгвістичному (В. Чабаненко, Є. Петрищева, Д. Шмельов), стилістичному (М. Кожина, Т. Винокур, І. Арнольд, Є. Азнаурова, Ф. Литвин), синтаксичному (О. Карпов, В. Маслова, В. Болотов та ін.), семантичному (В. Шаховський, Й. Стернін, В. Телія).

Вивчення власне прагматичності ЗМІ як частини соціальної комунікації у контексті дискурсу спирається на наукові дослідження вчених В. Різуна, В. Іванова, К. Серажим, Н. Непийводи, О. Пономарева, М. Феллера, А. Мамалиги, Н. Шумарової, О. Холода, Г. Почепцова, В. Оссовського, Н. Арутюнової, В. Циганова, Т. Дейка, П. Лафарга, П.Серіо та інших. Протягом останніх десятиліть акцент у наукових дослідженнях мови політичної комунікації змістився з описово-стилістичного до прагматичного. Сучасні вчені поглиблено займаються дослідженням не так слова, як прагматичної сукупності слів у тексті, ролі слова у дискурсі.

У підрозділі 1.1. -- "Мова ЗМІ як інструмент впливу у політичному дискурсі" -- наведено сукупність наукових дефініцій дискурсу, зроблено аналіз теоретичних підходів зарубіжних та українських дослідників дискурсу (Т. ван Дейка, П. Серіо, А. Клепікова, В. Вовк, Г. Почепцова, Ю. Степанова, К. Серажим) до вивчення політичного дискурсу та ролі у ньому мови ЗМІ. Взявши за основу визначення К. Серажим про "дискурс боротьби" як "складне комунікативне явище, що містить декілька дискурсів, авторами яких є потенційні і реальні суб'єкти влади, а також групи підтримки", нами було визначено поняття "дискурс протистояння". Його учасники також працюють над формуванням суспільної думки, але роблять це не короткотерміново, не під час окремих виборчих кампаній, а перманентно. Перше поняття має бути пов'язане з подією, друге - з низкою подій, тобто з процесом.

У підрозділі 1.2 -- "Сугестивний потенціал емоційної публіцистики у масовій комунікації" міститься огляд результатів дослідження можливостей публіцистики у політичному дискурсі таких вчених, як О. Вольф, В. Грідіна, Н. Костіної, О. Мягкової, В. Оссовського, В. Іванова, А. Мамалиги, О. Пономаріва, В. Різуна, К. Серажим, М. Феллера, Н. Шумарової) на різних етапах становлення соціальної комунікації суспільства. Зазначено, що дослідники публіцистики найчастіше робили акцент на її якості, емоційно-експресивній насиченості, але мало враховували кількісні показники використання лексики у публіцистичних матеріалах. Тому об'єктивні закони функціонування суспільної думки та суспільних емоцій майже не враховувалися у процесах масової комунікації. Зроблено припущення, що доказом прагматичності публіцистики та наявності сугестії в її текстах може служити зміна якості емотивності її публіцистичних текстів зі зміною політичних уподобань організаторів політдискурсу, до котрого включено газету. Аналіз сучасної публіцистики друкованих ЗМІ України має довести, що в межах досліджуваного періоду нарощування негативної чи позитивної емотивності відбувалося у повністю або частково прихованій формі навіювання через емоційне збудження аудиторії з метою її масифікації чи демасифікації (терміни В. Різуна).

Підрозділ 1.3 -- "Методика дослідження емотивності публіцистики сучасних суспільно-політичних ЗМІ" -- містить огляд основних наукових методів, якими було здійснено дослідження (порівняльний, описовий, ідентифікації, біхевіористський, методи контент-аналізу та експерименту), та мотивацію використання методу контент-аналізу як провідного, найбільш об'єктивного та перспективного, що дав можливість сходження від тексту до позатекстової реальності й переходу від кількісних параметрів тексту до якісних його характеристик.

У другому розділі - "Емотивність публіцистики суспільно-політичних газет як чинник дискурсу політичного протистояння 2004 - 2006 рр." - аналізуються показники контент-аналізу номінативної лексики вітчизняної публіцистики під час проведення виборів Президента України (2004 р.) та парламентських виборів (2006 р.).

У першому підрозділі - "Емотивна лексика публіцистики центральних суспільно-політичних газет" - аналізується емотивність тексту як "мовленнєве вираження емоцій" (В. Шаховський) у публіцистиці партійних та незалежних центральних друкованих суспільно-політичних виданнях (класифікація ЗМІ за О. Гриценко).

У параграфі 2.1.1. "Емотивність публіцистичних текстів центральної партійної преси" демонструються результати контент-аналізу провідних всеукраїнських партійних газет в опозиції "провладні - опозиційні". Контент-аналіз лексики публіцистів провладних газет ("Україна і світ сьогодні" (НДПУ), "Наша газета +" (СДПУ (о), "З жінками за майбутнє (ВПО "Жінки за майбутнє")) у 2004 році доводить їх емоційну стриманість, поміркованість, що сприяє зниженню протестних настроїв електорату - демасифікації. Одночасно над масифікацією електорату працюють опозиційні на той час партійні газети ("Комуніст" (КПУ), "Товариш" (СПУ)). Аналіз використання пейоративної лексики у досліджуваних суспільно-політичних газетах у липні та грудні 2004 р. показав: щойно організатори дискурсу усвідомлюють критичність моменту (передача влади іншим соціальним інститутам), змінюються методи ведення політичної боротьби - у тому числі й емотивність публіцистики.

Параграф 2.1.2. "Динаміка емотивності публіцистики центральних незалежних суспільно-політичних газет" містить аналіз емотивності публіцистики непартійних вітчизняних газет "Без цензури", "Сільські вісті", "Вечірні Вісті" у 2004 році. Методом контент-аналізу підтверджено неафішовані політичні симпатії журналістів цих газет та їх участь у реалізації дискурсу політичного протистояння. Наприклад, у статті "Хто нагнітає в Україні політичну шизофренію?" І. Бокия співвіднесеність пейоративної до позитивно забарвленої лексики - 5% до 1,3% й активною є лексика на позначення симптомів психічних розладів: "взірець типової параної", "шизофренія", "політична шизофренія", "маніакально-параноїдальних вигадок", "шизофренічна маячня", "шизофренічний шал" ("Сільські вісті". - 2006. - 21-23 бер.). Емотив "шизофренія" використано у матеріалі незалежних "Сільських вістей" 7 раз, у той час, як публіцист партійного "Комуніста" В. Якимов згадав "шизофренічне забарвлення", "у психушці", "маніакальна ідея", "буйне божевілля" 4 рази ("Комуніст". - 2004. - 30 черв.).

У параграфі 2.1.3. "Вибори 2006 року та прагматичність публіцистів" доводиться, що зі зміною політичного статусу у парадигмі "опозиція --провладна сила" змінюється якість емотивності публіцистичних текстів газет. Це залежить від провладного чи опозиційного статусу політичної сили, у дискурс якої включена газета, та політичного контексту. Цей факт демонструє діаграма кількісних показників пейоративності публіцистики досліджених друкованих ЗМІ:

Другий підрозділ другого розділу 2.2 -- "Лексична емотивність публіцистики регіональної преси у ментальній дилемі "Схід --Захід" -- присвячений дослідженню емотивності публіцистики газет "Волинь" (Луцьк), "Високий замок" (Львів), "Кримська світлиця" (АР Крим) та "Донеччина" (Донецьк). Публіцисти цих видань у 2004 - 2006 рр. зменшували позитивну емотивність своїх текстів та нарощували кількість пейоративної лексики. Регіональні газети також були включені до реалізації політичного дискурсу у своїх регіонах, але саме на шпальтах регіональних ЗМІ констатується найбільша помірність та виваженість у використанні емотивної лексики. Це найкраще демонструють публікації газети "Волинь" (2004. - 13 лип.), де вміщені публіцистичні матеріали двох протилежних дискурсів (опозиційного та провладного), або рівне співвідношення позитивних та негативних емотивів у публіцистичному матеріалі Б. Олійника "Тихі, як осінній падолист" у газеті "Кримська світлиця" (2004. - 2 лип.).

У третьому розділі дисертації -- "Шляхи актуалізації емотивності публіцистики та їх ефективність" досліджено основні прийоми використання лексики для підняття рівня позитивної чи негативної емотивності.

Перший підрозділ 3.1 -- "Лексичні засоби створення емотивності текстів як інструмент навіювання" -- складається з п'яти параграфів, де аналізуються особливості використання авторами творчих методів актуалізації емотивності як інструменту навіювання. Аналіз та синтез у системі сугестії відбувається одночасно, тому варто говорити не про протиставлення планів вираження та змісту, а про формотворення, змістову форму й формальний зміст у їхній взаємодії.

У параграфі 3.1.1. "Прийоми трансформаційної граматики" пояснюється, як шляхом насичення тексту прикметниками та віддієслівними іменниками відбувається трансформація оцінних особистісних переконань аудиторії. Відчувається умовна домовленість публіцистів використовувати прикметники-кліше стосовно НАТО: "Адже багато країн Європи дозволили себе втягнути в злочинну авантюру і по вуха загрузли в американському багні", похідних іменників "нашисти", "бушизм" ("Комуніст". - 2004. - 30 чер.), нагромадження емотивів-кальок з прикметником "совєтський", свідомо не перекладаючи слово українською: "совєтськими" стереотипами", "совєтського" минулого" ("Без цензури". - 2006. - 14 бер.).

У параграфі 3.1.2. "Повторювання емотива у межах публіцистичної статті (персеверація номінативів)" розкривається сугестивне значення процесу. Ключові слова, або персевери формують його ключову ідейну заданість, а неодноразове повторення одного й того ж емотива у межах одного номера видання впливають на підсвідомість. У грудні 2004 року у публіцистів провладних ЗМІ ("Наша газета +". - 2004. - 3 груд.) актуальними були лексеми "криза" (використано дев'ять разів у межах одного тексту), "нетолерантність" (п'ять разів), "нетерпимість" (чотири рази), "незворотні наслідки", "незворотні процеси" (чотири рази), "конфлікт" (тричі). Такі емотеми, як "розвал України", "розподіл нації", "перспектива розколу", "розкол суспільства", емотеми з єдиним початком "так званий…"- "у так званій революції", "так званих переможців", "у так званий постреволюційний період", "так звана опозиція з невдах-чиновників" мали створити враження нереальності подій на столичному Майдані Незалежності під час Помаранчевої революції 2004 року.

У параграфі 3.1.3. "Навмисне зіткнення у свідомості читача несумісних понять (дипластія номінативів)" констатується наявність цього прийому у публіцистичних текстах досліджуваних ЗМІ з метою нейтралізації психічних механізмів сприйняття інформації. На лексичному рівні це виражається у використанні метафор (оксюморонів), жаргонізмів, неологізмів, що є способом подразнення нервової системи читача. Найактивнішими у цьому заплутуванні аудиторії із метою ввести у транс є оксюморони: "чорні промені", "екзальтована метушня" ("Комуніст". - 2004. - 30 чер.), "царська сверблячка", "позірне геройство" ("Товариш". - 2006. - 21-23 бер.). Емотиви "одружений холостяк", "живий труп", "правда брехні" є внутрішньо суперечливими і служать для введення свідомості читача у транс, затримання цього стану для успішного результату прищеплення необхідної думки.

У параграфі 3.1.4. "Прагматично оцінні конверсиви" фіксується наявність амбівалентної оцінності одних і тих же лексичних одиниць у різних публіцистичних текстах протилежних дискурсів. Вчасна й доцільна актуалізація потворного й позитивного через одні й ті ж лексичні одиниці заплутують читача, коли емотивно-оцінне значення з'являється унаслідок появи паралельного семантичного плану: "Юлечка - радість наша", "жовтогарячі стрічечки", "такого успішного прем'єра Януковича", "бравий майор в Україні", "фахівець з підслуховування" ("Наша газета +". - 2006 - 18 бер.).

У параграфі 3.1.5. "Оцінювання через власну назву (трансонімізація)" аналізуються власні назви (оніми). Трансонімізації власного імені - це перенесення акценту з лексичного значення на соціальний відтінок конотативного. Власне ім'я за задумом публіциста починає ідентифікувати не лише об'єкт, а й саму подію, пов'язану з цим онімом: "П(о)датковий наступ на Трускавець" ("Без цензури". - 2004. - 2.-8 лип.). І Бокий свого політичного опонента, спікера ВР IV скликання В.Литвина позначає прізвиськом "Вава" ( у дитячій лексиці лексема на позначення болячки): "Який з Вави герой?", "Вова-Вава", "Вава світ Михайлович", "старлей Вова-Вава"; імена політиків О.Зарубинського та В. Надраги узагальнює - "з їхніми захисничками надрагами та зарубинськими" ("Сільські вісті". - 2006. - 21-23 бер.).

Підрозділ 3.2. "Реакція читачів на емотивність публіцистики" складається з двох параграфів.

У першому, 3.2.1. "Результати виборів 2004 та 2006 рр. як показник ефективності роботи ЗМІ" констатується частково непередбачувана результативність спроб лексичної сугестії через публіцистику ЗМІ під час виборів Президента України (2004 рік) та парламентських виборів (2006 рік). У результаті стрімких та потужних процесів демократизації українського суспільства, зв'язок між процесом масової комунікації та його результатом значно ускладнився. Так, у 2004 році опозиційний кандидат у Президенти України В. Ющенко здобув перемогу, набравши 51,99 % голосів. На парламентських виборах 2006 року перемогу здобула також опозиційна на той час Партія регіонів (друге місце - у опозиційного БЮТ). Логічно, що більш результативним був дискурс опозиційних партій, спрямований на масифікацію аудиторії, участь у якому брали й досліджувані друковані ЗМІ.

Основна причина того, що дискурс комуністів, соціалістів, НДПУ, СДПУ(о), також спрямований на масифікацію та реалізований за посередництва публіцистики досліджуваних ЗМІ, не дав очікуваних результатів, полягає не в тому, що прийоми суб'єктивного бачення дійсності були неточно використані авторами-публіцистами, а в тому, що це бачення не збігалося з дійсністю. Правдивість публіцистичного тексту має співвідноситися з відповідною емоційністю. У такій гармонії - основний механізм потрібного організаторам політдискурсу сприйняття тексту читачем та раціональний вплив його на масову свідомість.

У параграфі 3.2.2. "Реакція читачів на емотивні номінативи у публіцистиці (соціологічний експеримент)" наводяться дані соціологічного експерименту «Емотивні можливості публіцистики та очікування аудиторії».

Під час соціологічного дослідження було опитано 200 респондентів: студенти 1 курсу Інституту міжнародного права Київського Міжнародного університету (КИМУ, приватний вищий навчальний заклад), студенти 3 курсу денного відділення Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка (державний вищий навчальний заклад), соціальні працівники та волонтери недержавного соціального центру "Громадська організація «Перспектива» м. Києва та їх підопічні - пенсіонери, ветерани війни й праці, домогосподарки. Було складено анкету із завданням: обрати з двох запропонованих заголовків (публіцистики досліджуваних ЗМІ) ті статті, які реципієнт прочитав би передусім.

Результати соціологічного опитування демонструють, що студенти частіше погоджуються ознайомитися з тим текстом, у складі якого є емотивна одиниця негативного значення. Отже, журналісти ще у процесі здобуття професії орієнтуються на використання пейоративної емотивності як на таку, що має прагматичну силу. Натомість, решта опитаних прагнуть більш спокійних в емоційному плані публіцистичних матеріалів.

У "Висновках" узагальнено результати виконання поставлених у "Вступі" завдань дисертації.

Дослідження взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку та функціонування мови публіцистики ЗМІ показало, що прагматично маркований публіцистичний текст допомагає організувати комунікативні процеси масифікації (гуртування аудиторії навколо запропонованої авторами політдискурсу картини світу) або демасифікації (зниження згуртованості аудиторії та нівелювання наявних у суспільстві протестних настроїв). Реалізується цей потенціал через оцінні судження учасників політдискурсу - публіцистів друкованих суспільно-політичних ЗМІ. Контент-аналіз 12 таких видань України за 2004 - 2006 рр. показав, що процесом масифікації через використання емотивно агресивних текстів займаються опозиційні газети, процесом демасифікації, через емотивно нейтральні або позитивно забарвлені тексти, - провладні часописи.

Специфіка емотивності публіцистики у 2004 - 2006 рр. у тому, що вона покликана здійснювати приховане керування свідомістю читачів, але природа її сугестії є сьогодні більш складною, ніж її уявляли до цього у дещо спрощених поняттях про газету як помічника партії та інструмент її впливу. У результаті потужних процесів демократизації українського суспільства цей зв'язок значно ускладнився, результат таких прагматичних дій не завжди позитивний, а спроби публіцистів вступають у дискурсологічний конфлікт із результатами соціальної комунікації.

Емоційно-оцінна номінативна лексика досліджуваної публіцистики у парадигмі "слово - емотема - текст - дискурс" виступає основним мовним подразнювачем психіки читача, готує його підсвідомість до процесу сугестії й призводить до некритичного сприйняття картини світу. Лексична сугестія впливає на емоційну сферу читача. Адже існує певна комунікативна форма взаємодії мовця та адресата у гострих політичних ситуаціях з більш-менш прозорими цілями й завданнями, коли емоційний уплив на адресата повідомлення послаблює його імунітет проти маніпулювання, а емоційне навантаження руйнує захисні механізми свідомості, викривляючи нормальні психічні процеси. Маніпулювання процесами сприйняття читацькою аудиторією дійсності через публіцистичні тексти відбувалося у досліджуваних ЗМІ шляхом цілеспрямованого керування й контролю за доцільним використанням структурних елементів цих текстів (у цьому випадку - емотивної лексики).

4. Взаємодія виражених у газетній публіцистиці ідей, мисленнєвих процесів мовця, мовної особливості тексту й структури мовленнєвої ситуації полягає у зміні архітектоніки політичного дискурсу. Ці зміни будуть настільки радикальні, наскільки того вимагає політична ситуація та прагматична мета організаторів дискурсу протистояння. Контент-аналіз публіцистичних текстів напередодні виборів Президента 2004 р. та Верховної Ради України 2006 р. продемонстрував, що для радикальної зміни якості емотивності публіцистики необхідні були дві умови:

- або кардинальні зміни контексту (втрата раніше відвойованих політичних позицій, відсутність очікуваного результату від застосування попередньої стратегії та тактики організації політичного дискурсу);

- або зміна складу засновників газети та їх політичних поглядів.

5. Роль мовної особистості у політичному дискурсі є особливо важливим фактором участі ЗМІ у політичному дискурсі. Реалізація експресивної функції публіцистичних текстів належить до проявів стилю публіциста, що ґрунтується на численних лексичних особливостях, у тому числі й на авторській системі емотивів.

Найбільш емоційною у дискурсі політичного протистояння є публіцистика партійних газет. Вона спрямована на формування відповідного емоційно забарвленого образу, що має викликати миттєву й неконтрольовану реакцію. Але специфіка такої реакції полягає у тому, що вона нетривала, непостійна й не завжди призводить до очікуваного результату. Незалежні ЗМІ України також задіяні у дискурс протистояння й приховано відстоюють ту чи іншу політичну ідею, але радикальною зміною емотивності публіцистики не користуються.

Найбільш обережною у поводженні із процесами навіювання виявилися регіональних ЗМІ. Саме регіональні видання надають свої шпальти для реалізації двох або й більше протидіючих дискурсів, що наближає ці видання до демократичних стандартів суспільно-політичних ЗМІ. Загальний висновок для всіх видань, що підпали під дослідження: авторами публіцистики найчастіше є провідні політики, що є ознакою прагматичних цілей ЗМІ.

6. Мовні засоби публіцистів вступили у дискурсологічний конфлікт із результатами політичної комунікації, яку вони забезпечували. Виявлено, що підвищена емотивність, відірвана від об'єктивності, не приносить результатів у політичній боротьбі та погіршує якість соціальної комунікації, перетворюючи її на односторонню:

однопланова емотивність публіцистики послаблює роль традиційної соціальної комунікації. Аналіз використання пейоративної лексики у досліджуваних суспільно-політичних газетах показав, що саме під час загострення політичної ситуації у суспільстві завдяки журналістам відбувається нецілеспрямована комунікація, критично налаштована до інститутів влади, що через активізацію емотивності фактично веде пропаганду. Водночас зменшується можливість реальної взаємодії влади із громадськістю, принижується значення політичної комунікації, скорочується ймовірність прийняття правильних політичних рішень;

прагматичний ефект публіцистичного мовлення не можна підвищити тільки за допомогою зміни ступеню/якості емоційності цього мовлення. Не виявилися результативними спроби навіювання через емотивність на виборах 2004 та 2006 років у таких опозиційних політичних інститутів, як КПУ, СДПУ(о), ВПО "Жінки за майбутнє", НДПУ. Мас-медіа, включені до їх дискурсу, не змогли поєднати емотивність із об'єктивністю та ефективно дискредитувати дискурси своїх опонентів;

предметом уваги журналістикознавців повинні стати можливості вербальної сугестії через ЗМІ, оскільки українське суспільство потребує оцінки таким діям ЗМІ.Публіцисти, які беруть активну участь у створенні політичного дискурсу, повинні виходити з того, що вони є реалізаторами політичного дискурсу певної політичної сили, але одночасно є важливою ланкою процесу масової комунікації. А значить, мають бути відповідальними за свою працю перед усіма її учасниками.

У «Додатках» вміщено приклади яскравих емотивів досліджуваної публіцистики друкованих суспільно-політичних ЗМІ України 2004 - 2006 рр.

публіцист друкований дискурс політичний

Публікації за темою дисертації

1. Белецька А. В. Емотивність полеміки партійної преси України / А. В. Белецька // Наукові записки Інституту журналістики: [за ред. В. Різуна]. - 2005. - Т. 18 (січень - березень). - С. 22 - 27.

2. Белецька А. В. Мовна сугестія політичного дискурсу сучасної партійної преси України / А. В. Белецька // Наукові записки Інституту журналістики: [за ред. В. Різуна]. - 2005. - Т. 20 (липень - вересень). - С. 50 - 54.

3. Белецька А. В. Пейоративна лексика як засіб впливу в політичному дискурсі / А. В. Белецька // Стиль і текст: [за ред. В. Різуна, А. Мамалиги]. - 2006. - Вип.7. - С. 90 - 101.

4. Белецька А. В. Роль мовної особистості у політичному дискурсі (за книгою Б. Ковача та Т. Розенстайля "Елементи журналістики") / А. В. Белецька // Наукові записки Інституту журналістики: [за ред. В. Різуна]. - 2006. - Т. 23 (квітень-червень). - С. 19-26.

5. Белецька А. В. Прагматично марковані тексти як засіб сугестії у політичному дискурсі / А.В. Белецька // Наукові записки Інституту журналістики: [за ред. В. Різуна]. - 2007. - Т. 27 (квітень - червень). - С. 31 - 37.

6. Белецька А. В. Мовна сугестія політичного дискурсу партійної преси / А. В. Белецька // Вісник. Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіалінгвістика. Кінотелемистецтво. - 2005. - Вип. 4. - С. 126 - 132.

7. Белецька А. В. Прагматично марковані тексти як засіб сугестії у політичному дискурсі / А.В. Белецька // Мова і культура. - 2007. - Вип. 9. - Т. VІІ (95) Мова і засоби масової комунікації. - С. 150 - 157.

8. Белецька А. В. Основні механізми актуалізації емотивності публіцистики / Алевтина Белецька // Масова комунікація у транзитивному суспільстві. Збірник наукових праць, присвячений 10-річчю факультету систем і засобів масової комунікації та 15-річчю початку підготовки журналістів у Дніпропетровському національному університеті. - Дніпропетровськ, 2006. - С. 48 - 57.

Размещено на Allbest.ru