Семіотичний інструментарій у комунікативній стратегії українського телебачення

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Бабенко Вікторія Володимирівна

УДК 070: 654. 197: 81' 22

СЕМІОТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ У КОМУНІКАТИВНІЙ

СТРАТЕГІЇ УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Спеціальність: 27.00.06 - прикладні соціально-комунікаційні технології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Сербенська Олександра Антонівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри радіомовлення і телебачення

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Шумарова Наталія Петрівна, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри мови та стилістики

кандидат філологічних наук, доцент Косюк Оксана Михайлівна, Волинський національний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри теорії літератури, зарубіжної літератури та журналістики

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 58)

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук Корнєєв В. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З розвитком телебачення зросла потреба у використанні результатів науки про знакові системи, розуміння їхньої ролі у формуванні інформаційного простору. Вивчення семіотичного інструментарію українського телебачення зумовлене вимогою подальшого дослідження аудіовізуальної культури як екстенсивної і динамічної семіосфери, знаки якої є найбільш експресивним опосередкуванням людського буття. У сучасному телезнавстві відчутне прагнення розширити теоретичні надбання тележурналістики та узагальнити набутий досвід. Проблеми, пов'язані з комунікативними процесами в Україні, стали об'єктом дослідження багатьох видатних учених, які значну увагу звернули на особливості архітектоніки медійного дискурсу, на його інтерактивність, жанрову специфіку, психолінгвальні риси; зроблено важливі наукові узагальнення (Ф. Бацевич, А. Бойко, В. Буряк, М. Василенко, О. Гоян, М. Демченко, В. Здоровега, Н. Зелінська, В. Іванов, О. Коновець, В. Корнєєв, В. Лизанчук, А. Мамалига, І. Мегела, О. Мелещенко, З. Партико, О. Порфімович, Г. Почепцов, В. Різун, М. Романюк, К. Серажим, Н. Сидоренко, Ю. Фінклер, О. Холод, А. Чічановський, Б. Черняков, В. Шкляр, Н. Шумарова). Українська наука має певні здобутки також у вивченні культури ефірного мовлення (Б. Антоненко-Давидович, Н. Бабич, Ю. Єлісовенко, А. Капелюшний, Н. Непийвода, О. Пономарів, О. Сербенська, Н. Сологуб та ін.). Важливі проблеми телезнавства в останні роки розглянуто у ряді кандидатських дисертацій (М. Воронової, В. Гоян, Н. Гусак, О. Косюк, Н. Темех, Т. Шальман).

У XX ст. увагу вчених у сфері гуманітарних наук привертали семіотичні системи. Досвід семіотичного аналізу текстів аудіовізуальних засобів масової інформації представлено здебільшого в роботах зарубіжних вчених, написаних за останні десятиліття (йдеться насамперед про представників Московсько-Тартуської школи, яку очолював Ю. Лотман). Важливі наукові пошуки для розвитку знакового декодування культури реалізували Р. Барт, Ж. Бодріяр, С. Жижек, К. Леві-Строс, Ю. Степанов, М. Фуко, С. Холл, Ч. Чендлер. Розгляд екранної діяльності як знаково-символічної репрезентують роботи Е. Багірова, С. Ейзенштейна, С. Уорта, Дж. Фіске. В Україні помітні спроби застосувати методи семіотики для медіадосліджень (В. Владимиров, С. Вовканич, С. Квіт, О. Косюк, О. Кузнецова, Л. Павлюк, Б. Потятиник, В. Скуратівський). Відсутність ґрунтовних праць про знакові системи, які взаємодіють у телевізійній комунікації, і визначає актуальність теми дисертації. Ця актуальність зумовлена об'єктивною потребою комплексно дослідити різні знаки, що творять семіотичний інструментарій, володіння яким стає важливим компонентом професіограми тележурналіста.

Зв'язок роботи з науковими програмами, проблемами, темами. Тема дисертації пов'язана з науковою проблематикою факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема пріоритетними напрямами наукових досліджень кафедри радіомовлення і телебачення “Електронні засоби масової інформації в контексті формування національного інформаційного простору” (№ держреєстрації 01054004949) та держбюджетними: “Нові параметри розвитку українського публічного мовлення” (№ держреєстрації 0104U002132), “Мовностилістичні аспекти підвищення ефективності публіцистичного мовлення на українському телебаченні” (№ держреєстрації 0105U002221) .

Мета дослідження зумовлена потребою вивчення телевізійної діяльності, зокрема періоду, який передує сучасності, - 2003-2007 рр., коли в аудіовізуальній комунікації проходять активні процеси самоорганізації, пов'язані з розвитком інформації в умовах конвергенції та відчутними позитивними зрушеннями в телеповідомленні. Мета - виявити різновиди знакових систем в теледискурсі, довести, що у процесі використання семіотичного інструментарію (під яким слід розуміти системи різних знаків) формується архітектоніка телепродукції.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

простежити стан вивчення проблеми, описати джерела, які живлять телевізійну творчість; тележанр комунікативний семіотичний тема

звернути увагу на особливості сучасного теледискурсу як транссеміотичного універсуму знакових систем;

обґрунтувати поняття “телевізійний текст”, продемонструвати функціонування в ньому різних кодових систем; виділити синкретичні моделі телевізійного продукту;

показати здатність телетексту “говорити різними голосами” (багатоаспектне явище інтертекстуальності) у процесі кодування дійсності екранними засобами;

визначити комунікативні стратегії тележанрів, розкрити роль семіотичних технологій для консолідованих зусиль втілення теми на екрані, зокрема можливості художньо-образного відтворення дійсності (на прикладі нарису);

сформулювати основні засади використання семіотичного інструментарію у творчо-виробничій діяльності, проаналізувати виражальні засоби авторського висловлювання, розкрити значення невербальної семіотики учасників комунікації на телеканалі.

Об'єкт дослідження - телевізійна продукція загальнонаціональних каналів України як репрезентант соціальної комунікації. Предмет дослідження - знакові системи телевізійних програм, виявлення взаємодії кодів, принципи кодування-декодування, дослідження семіотично ускладненого тексту.

Джерельна база дослідження. Шляхом суцільного та вибіркового аналізу підібрано фактичний матеріал різних за жанром телепрограм (“Точка зору”, “Імена”, “Подробиці тижня”, “5 копійок”, “Закрита зона”, “Я так думаю”, “Документ”, “ТСН”, “Без табу”, “Підсумки”, “Факти тижня з Оксаною Соколовою”, випуски новин на “24 каналі” та ін.) із загальнонаціональних телеканалів “Перший Національний”, “1+1”, “Інтер”, “5 канал”, “СТБ”, “ICTV”, “ТРК 24 канал”. Для розкриття поставлених завдань проаналізовано 200 програм, загальним обсягом понад 200 годин відеозапису.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань було використано семіотичний аналіз, за допомогою якого здійснено розгляд телепродукції з опертям на знакову природу складників комунікації і виявлено одиниці коду та їхні особливості. Застосування прагматичного методу дало можливість виокремити стратегічні засоби у телевізійній діяльності. Структурний аналіз допомагає показати телекомунікацію як цілісну функціональну систему. Органічний для дослідження телеповідомлення - дискурс-аналіз сприяє вияву соціального контексту у зв'язку між мовними кодами. Застосування трансакційного методу полягає у розгляді міжособистісних стосунків з допомогою мовних і паралінгвальних (жест, постава тіла тощо) знаків. Використання цих методів ґрунтується на загальнонаукових принципах об'єктивності та системності.

Наукова новизна роботи полягає у вивченні телеповідомлення з позицій засад семіотики, застосуванні семіотичних знань в екранній культурі. У роботі досліджено вплив семіотичного інструментарію на якість телевізійної продукції українських загальнонаціональних каналів залежно від обраної тактики та стратегії в соціокультурній діяльності. Під семіотичним інструментарієм розуміємо ситуативно зумовлену групу знаків, у якій відтворено інтеракцію (взаємодію комунікантів у процесах спілкування), зображально-виражальні засоби екранної продукції, традиційні та нові технології творення аудіовізуального продукту для досягнення поставленої мети; для цього використовуються органічні для телетворчості системи кодування.

Результатом науково-теоретичного аналізу проблеми стали положення, що вирізняються науковою новизною:

встановлено, що вивчення змісту телебачення як синтезованої екранної культури зумовлене процесами взаємовпливів та взаємопроникненням семіотичних систем. Запропоновано ввести в науковий обіг термін “телезнавство”; виявлено комбінації знаків на екрані, які показують нам “неочевидне і нечутне” в аудіовізуальному дискурсі;

звернено увагу на найголовнішу властивість телезнака - єдність в ньому інформаційної картини світу і авторської інтерпретації. Узагальнено знання про мовно-емоційні концепти. Запропоновано шляхи підвищення світоглядного та національного рівнів телеіндустрії. Описано телевізійну продукцію з погляду теорії тексту;

розроблено схему знакового аналізу телевізійної продукції, що дасть змогу застосовувати її під час творення телепрограм. Систематизовано головні засади “комунікативного комфорту”. На основі досягнень сучасної комунікативної лінгвістики розглянуто окремі жанри, зокрема з погляду засад семіотики проаналізовано телевізійний нарис (програма “Імена”), присвячений Соломії Крушельницькій;

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Ідеї та одержані результати впроваджено у процес викладання курсів “Телевізійна публіцистика” та “Журналістська майстерність”, їх можна також використати при читанні спецкурсу “Семіотичні системи тележурналістики”. Матеріали та висновки дисертації можна ввести в університетські курси із семіотики, а також критично підійти до них при написанні наукових робіт. Рекомендації щодо поліпшення ефективності телепрограм можуть бути використані в роботі телевізійників-практиків для урізноманітнення циклів передач, поглибленого “прочитання” аудіовізуальних програм, для вивчення ідіостилю телеканалу. Ознайомлення з положеннями дисертації підвищуватиме комунікативну і соціокультурну компетенцію працівників телебачення. Комплексний підхід стимулюватиме зменшення патогенних текстів та сприятиме розвитку позитивних виявів телевізійної культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертацію, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення роботи, дисертантка виконала самостійно.

Апробація результатів дослідження відбувалася під час виголошення доповідей на міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Дискурс у комунікаційних системах - 2” (2005) у Київському міжнародному університеті; “Глобалізація та проблеми вітчизняного медіапростору” (2005) у Запорізькому національному університеті; “Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ століття” (2005) у Дніпропетровському національному університеті; Проблеми української термінології (2006) в Національному університеті “Львівська політехніка”; “Актуальні проблеми регіональних засобів масової комунікації” (2006) в Гуманітарному університеті “ЗІДМУ”; на міжнародному науковому конгресі “Іван Франко: дух, наука, думка, воля (до 150-річчя від дня народження) ” (2006) у Львівському національному університеті імені Івана Франка; “Текст як засіб комунікації” (2006) у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; на вісімнадцятій науковій сесії наукового товариства ім. Шевченка (2007) у Львові; “Мовні процеси в сучасному медіапросторі” (2007) у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; на щорічних звітних наукових конференціях викладачів та співробітників Львівського національного університету імені Івана Франка (2006, 2007, 2008); на засіданнях наукового семінару кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (2005, 2006, 2007).

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у десятьох публікаціях (із них п'ять - у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України).

Структура дисертації. Дисертацією є рукопис, що складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (390 позицій, з них теоретичні праці - 286) та 6 додатків. Обсяг основного тексту - 186 сторінок, загальний - 229 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми та доцільність її вибору, формулюється мета, зміст поставлених завдань, об'єкт, предмет, зазначено обрані методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, вказано особистий внесок дисертанта.

У першому розділі - “Телевізійна культура як явище синкретизму” - окреслено стан вивчення проблеми, обґрунтовано методологічну стратегію дослідження. Охарактеризовано екранну джерельну базу, беручи до уваги мистецькі, технічні засоби, творчі наміри, сучасні технології. Виокремлено нові моделі соціальних, культурних, національних ознак телеекрану в процесі еволюції складних систем, що самоорганізуються, проходячи свій процес становлення і формування.

Підрозділ 1.1. - “Тележурналістика в системі сучасних знань”. У теорії і практиці тележурналістики українські дослідники (В. Бебик, В. Гоян, О. Гоян, О. Гриценко, З. Дмитровський, В. Здоровега, І. Мащенко, А. Москаленко, Т. Приступенко, І. Слісаренко, Ю. Шаповал, В. Шкляр) багато уваги приділили розглядові різних аспектів журналістської майстерності. Показано, що особлива увага вітчизняних та зарубіжних дослідників зосереджена на вивченні психологічного “механізму” індивідуальної майстерності, процесу діалогової взаємодії (І. Михайлин, В. Аграновський, Є. Багіров, А. Юровський, М. Муратов, В. Саппак, В. Цвік, Г. Кузнецов, М. Лукіна, Р. Кемпбел, Д. Рендал). Виокремлюються ґрунтовні роботи про особливості розвитку новинної індустрії, явище теледипломатії (В. Іванов, Н. Лігачова, О. Порфімович). Важливим об'єктом стали правові та етичні обов'язки журналіста (О. Кузнецова, І. Лубкович). Взято до уваги здобутки телевізійної критики, яка вчить відходити від усталених стереотипів, спонукає до пошуку нових форм комунікативної діяльності (Н. Непийвода, Б. Потятиник).

Підрозділ 1.2. - “Філософсько-семіотичні аспекти телевізійної творчості”. Ґрунтовні дослідження у цій сфері дають змогу вивчати телевізійне буття в синтезі кіно- і театрального мистецтва (М. Голдовська, В. Горпенко, Р. Ширман, А. Князев). Показано, що знакове тлумачення візуальної продукції знайшло яскраве втілення в працях французького вченого Р. Барта (друга половина 60-х років). Для з'ясування багатьох проблем обраної теми використано праці Ф. де Соссюра, Ч. Пірса, О. Потебні, Ю. Лотмана, М. Бахтіна, Б. Успенського, Ю. Степанова, В'яч. Іванова, В. Топорова, М. Зубрицької, Р. Ганкевича, О. Галети, О. Лосик. Важливе значення має розгляд комунікації в концепції Дж. Пітерса; актуальними є погляди на нову парадигму розвитку соціальної комунікації Ж. Бодріяра, П. Бурдьє, Г. Маклюена. Підкреслено, що телебачення постійно збагачується новими ідеями, набуває виразних ознак національного, активно освоює досягнення науки і техніки.

У другому розділі - “Телетекст у світлі досягнень семіотики” - охарактеризовано основні тенденції вивчення поняття текст, екстрапольовано семіотичні засади на дослідження телепродукції; окреслено основні інтертекстуальні взаємини; зроблено детальний аналіз багатьох телевізійних передач. Значну увагу зосереджено на з'ясуванні семантики терміна текст, який семіотики трактують як усе, що продукує та сприймає людина. У 90-х роках ХХ століття в англомовній науковій літературі з'являється термін медіатекст. Введено термін телетекст, який тлумачимо як один із складних витворів людської культури, у якому виявилося тяжіння до синкретизму, видовищності.

Підрозділ 2.1. - “Текстові засоби вираження авторської думки на телеекрані”. “Телевізійний текст” розглянуто як групу узгоджених знаків, символічну структуру, відкритий семіотичний простір, де взаємодіють різні культурні коди. Завдяки суцільному опрацюванню телевізійної продукції вдалося встановити основні вияви інтертекстуальності (Ю. Крістева) на екрані, до яких зараховуємо пряму та непряму мову, приховане висловлювання, різноманітні способи подання інформації, серед них схеми повідомлення, жанри. З'ясовано, що цитування може бути явним, прихованим, анонімним, несвідомим. Найпоширенішою формою вживання чужого в аналізованих текстах є використання елементів інтерв'ю, цитат, ремінісценцій з інших текстів, алюзій. Нового комунікативного контексту та інтенцій інтертекстуальність набула у програмі “Свобода Савіка Шустера” (Інтер). Студія оформлена у вигляді Британського парламенту, який британці образно називають пульсуючим серцем політичного життя країни. Спостереження дають підставу стверджувати, що телетекст - це текст, в який включені фрагменти з інших текстів.

Підрозділ 2.2. - “Інтертекстуальність телепродукції в умовах інформаційного поступу”. Виходимо з положення, що інтертекстуальність на екрані проявляється у взаємозв'язку між текстом і назвою програми (паратекстуальність). Це розглянуто на прикладі програм - “Без табу”, “Я так думаю”, “Документ”, “Точка зору”. Виразною є тенденція до презентації тексту як певної речі в собі, для розуміння якої потрібен додатковий етап засвоєння інформації (метатекстуальність), а це полягає в тому, що тележурналісти дописують образи, наповнюючи їх соціальними смислами. Це властиво для телемемуаристики (автори І. Павленок, О. Пахар, В. Доброта), виявляється також у коментарях, які є підстави трактувати як підтекст (О. Богданова, О. Кашпор у соціально-мистецькій тематиці). Індивідуальний шлях до візуальності декодуємо в семіотичному інструментарії О. Загородного, який про політичні перипетії говорить з усмішкою, відповідно і підбирає ракурси для монтажу відеосюжету. Журналісти О. Душка, С. Войцехівська, Н. Фібріг фіксують візуальне повідомлення з місця події, збагачуючи його вербально-зоровими образами. Гіпертекстуальність як висміювання або пародіювання інших текстів у сучасному телепросторі спостерігаємо рідко (“5 копійок”). Гіпертекстом доцільно вважати багаторівневу систему інформаційних блоків, в якій реципієнт самовільно нелінійним способом прокладає шлях до прочитання інформації та її розуміння (опитування, SMS, дзвінки в студію). Своєрідно, переважно в жанровій палітрі, виявляється архітекстуальність (на позначення цієї властивості використовують ще термін дифузія). Серед порівняно нових жанрів звертаємо увагу на сторі та лайф.

Підрозділ 2.3. - “Функціональна структура сучасного телевізійного дискурсу”. Аналіз змісту програм засвідчив важливі засади формування теледискурсу, який здебільшого представлений політичним дискурсом - це випуски новин, виступи політиків у прямому ефірі, підсумкові програми тощо. Маємо підстави стверджувати, що поширюється агресивний дискурс, який активізується у стратегії конфлікту (відчутне загострення різних точок зору учасників комунікації) та у стратегії маніпуляції (захоплення смислового комунікативного простору для того, щоб нав'язати свою стратегію). Встановлено, що освітній дискурс розширює світосприймання глядача в процесі пізнання, дає вдячний матеріал для формування концептуальної картини світу, символів. Важливе місце у теледискурсі належить виховним програмам, до цієї групи зараховуємо трансляції спектаклів, сімейні передачі, програми, присвячені фактам з історії науки або мистецтва, медицини, культурологічним процесам. Детальний аналіз відкритого суспільного діалогу дає підстави твердити, що на українському телеринку відчутний тематичний “голод”, потреба спеціалізованих програм - публіцистичних, пізнавально-розважальних, гумористичних, вузькоспеціалізованих прямих трансляцій.

У третьому розділі - “Знак як категорія телевізійної продукції” звернено увагу на трактування поняття знак, проаналізовано основні знакові сполучення на екрані, досліджено критерії формування семіотичної діяльності. Як відзначає більшість дослідників (Р. Барт, Ю. Степанов, М. Фуко), знак - це матеріальний об'єкт, який у комунікативному процесі є аналогом іншого поняття, предмета, явища, дії і репрезентує їхнє соціально зумовлене значення. У процесі семіозису взаємодіють різні знакові системи: природні (вербальні мови спілкування) та штучні (телевізійна мова). Семіотичний підхід до аналізу програм дає підстави говорити про те, що на телебаченні функціонує семіотичний ансамбль вербальних та невербальних знаків - слово, мова тіла, звуки, шуми, жанр, образ, монтаж, план, ракурс, колір.

Підрозділ 3.1. - “Комунікативна стратегія тележанру”. Беручи до уваги те, що діяльність тележурналіста передусім комунікативна, важливим аспектом його діяльності є поширення національних орієнтирів на основі знакових систем, кодів. У дискурсивній діяльності тележурналістів маємо підстави виділити дві основні комунікативні стратегії - репрезентативну та наративну, тактика яких спрямована на якісне видовище. Репрезентативну стратегію декодуємо в інформативних жанрах, яка відбувається шляхом зображення подій і фактів у поєднанні іконічних звукозображальних знаків, де автор і глядач перебувають у спільному часопросторі, а візуальний ряд суголосний із помірно прискореним темпом мовлення (Стрічка “Могутнє серце” стала однією з найбільш обговорюваних прем'єр на цьогорічному Канському кінофестивалі. ТРК 24 канал). Щоб допомогти глядачеві зрозуміти зміст проблеми, тележурналісти використовують оцінні мовні засоби, які найкраще висвітлюють стан явища (Сьогодні в Україні півмільйона дітей з вадами слуху, і щороку їх, на жаль, не меншає. ТСН). Наративна стратегія дає змогу відтворити особливості авторської позиції. У названих вище телеканалах орієнтація на реакцію глядача здійснюється спонукальними жанрами, переважно через стимулювання практичної активності (Найбільші автокомпанії активно займаються розробленням новітніх, досконаліших систем безпеки на дорогах. ТРК 24 канал). Кожна монтажна деталь, різні мовні одиниці набувають додаткових стилістичних відтінків. Важливе значення має етика спілкування: автори передають настрій, індивідуальні особливості, ритм через сугестивний монтаж (Анатолій з гордістю показує листа від Американської кіноакадемії. Там привітання й запрошення на церемонію. ТСН). Комунікативна стратегія зорієнтована на моделювання дійсності вербальними одиницями з опорою на візуальні коди. Дослідження мовних жанрів у телепрограмах свідчить про те, що комунікативна мета, етикет, тональність спілкування впливає на формування професійної компетенції і мовної культури журналіста.

Підрозділ 3.2 - “Семіотичні ресурси телевізійної продукції (на прикладі нарису)”. Сьогоднішні реалії значною мірою відновлюють одну з головних духовних цінностей - людську особистість у синтезі її найкращих рис. У цьому плані розглянуто семіотичні ресурси портрета, присвяченого славетній оперній співачці Соломії Крушельницькій, у програмі “Імена” О. Марченко. Глядач одержує одночасно декілька повідомлень, які надходять від декорацій, одягу, освітлення, розташування об'єктів (різних знакових систем). Творчий колектив програми “Імена”, маючи на меті правдиво і яскраво розкрити образ героїні, увиразнити ситуацію, використовує деталі (щоб не думати про велику сцену, Соломія примушувала себе куховарити і навіть шити одяг), подробиці (коли Крушельницька вирішила піти зі сцени, їй було трохи за сорок, вона ще мала сильний і гарний голос, але вважала, що всі партії її репертуару написано для молодих жінок), контрасти (як згадували пізніше її сестри, той спекотний серпень тридцять дев'ятого року був надзвичайно веселим і радісним ніщо не віщувало біди). У нарисі незаперечну роль відіграють інтерв'ю з мистецтвознавцями, родиною, учнями, а саме з М. Скориком, В. Овсійчуком, Г. Тихобаєвою, Г. Генсінруком, Р. Савицьким та ін. Автор фокусує увагу на визначальних характеристиках особистості, окремих “квантах” фрагментів життя. Щоб створити образ головного персонажа, розкрити внутрішній стан героїні, автор використовує такі екранні символічні знаки, як художнє моделювання дійсності (фотографії, вирізки з газет), публіцистичну тональність у творенні тексту, асоціативність. Однак портретистика в українському телепросторі перебуває ще на стадії становлення.

Підрозділ 3.3. - “Роль різних знаків у творенні телевізійного образу”. Телевізійна культура в процесі семіозису зосереджує увагу на “зображенні” і “змісті”. Відчутна загальна тенденція до візуалізації, яку у другій половині
ХХ століття соціологи та філософи визнали панівною. Можемо констатувати, що візуалізується те, що раніше осягалося мисленнєвими процесами (економіка, історія, важливі соціальні події тощо). Аналіз телевізійної продукції дає підстави стверджувати, що телевізійний образ - це ланцюг знаків, основою для творення яких є думки, емоції, почуття, смаки. У системі знаків важливе місце належить кольору як невід'ємному компонентові екранного образу, концептуальне значення якого закладено в його семантиці, соціально-психологічних характеристиках. Сьогодні спостерігаємо тяжіння до червоних (1+1, Інтер, СТБ, 24 канал) та оранжевих відтінків (ICTV), які символізують оперативність, першість, динаміку. Важливий знаковий комплекс - “візуальний дотик”; він дає можливість чуттєвого контакту з реалією та підкреслює, що в деяких видах комунікації зображення виразніше за слово. Подання відеоматеріалу без звукового супроводу, що рельєфно відображено у випусках “Без коментарів”, забезпечує активізацію глядача, який відтворює явище, довільно його інтерпретуючи. Такий прийом найпоширеніший на 5 каналі.

У четвертому розділі - “Знакові засоби вираження емоційного стану мовця” - з'ясовано доцільність знакового тлумачення в ефірному мовленні, проаналізовано жестову діяльність мовця, вказано на важливість мови тіла учасників комунікації в телевиступах, досліджено особливості жесту як знаку з погляду семіотики, показано роль міміки у розкритті особистості тележурналістів. Обґрунтовано, що невербальні засоби комунікації інколи передають думки точніше, ніж ретельно підібрані слова. Хоча головний засіб спілкування - мовний код, вторинні комунікативні системи - паралінгвальні (позамовні) і кінестетичні (рухові) - невід'ємні частини комунікації, оскільки взаємодія комунікантів відбувається завдяки обміну інформаційних знаків, сигналів.

Підрозділ 4.1 - “Вербальні засоби вираження емоційного стану мовця у телепрограмах” присвячений описові слів, які кодують людські емоції; це носії культурної пам'яті народу, які поступово переходять із чуттєвого образу в мисленнєвий. Сучасні дослідники, зокрема В. Іващенко, вживають термін “концепти-емотиви”, розуміючи під цим суб'єктивне оцінювання певних подій, емоціогенних ситуацій, причини їхнього виникнення, а також власне емоції, що продукуються в таких ситуаціях, і наслідки такого переживання. Розкрито роль емотивів на прикладі телевізійних програм. Так, у політичній програмі, здавалося б, не до любові. Втім, Р. Чайка звертається до концепту “любов” із жартівливою манерою оповіді: слід любові, легкий флірт, улюбленець долі, герой-коханець, любив владу, полюбив свободу. Для В. Ар'єва любов - це духовна потреба: добро - це любити людей, не змушувати їх страждати, не вбивати, не красти, це - жити для інших; це також почуття прихильності: дарують людям свою любов (про тварин). Це святе почуття в житті людства та найуживаніший концепт програми “Імена”. Любов-пристрасть, потяг автор змальовує словами: стріли амура вразили молодого кінорежисера Єжи Гофмана; неймовірні подвиги заради коханої Люсі. Цей концепт-емотив функціонує як знак загального визнання та прихильності: не був обділений любов'ю та визнанням. Отже, комунікативна компетенція тележурналістів, яку слід розглядати в індивідуально-психологічному аспекті, надзвичайно важлива.

Підрозділ 4.2 - “Мімічний паспорт” тележурналіста. У телевізійному тексті інтерпретуються реальні події та світосприймання журналістів через переведення їх на мову знаків. Навіть на думку авторитетних журналістів-практиків, найточніше внутрішній стан мовця відображає міміка. Рухома міміка свідчить про швидку зміну вражень і внутрішніх переживань
(О. Фроляк), малорухлива - відображає врівноважений внутрішній стан мовця (В.Ар'єв). Виразна міміка, у якій виявляється індивідуальність, властива В. Ар'єву, А. Безулик, В. Ілащукові, С. Коляді, Ю. Макарову, Г. Масанзі, Н. Мосейчук, Ю. Погребнякові, С. Полховському, Л. Таран, О. Фроляк, В. Шаповській, Д. Яневському. Необхідність такого спостереження вмотивована тим, що дослідження мови обличчя набуває важливого значення у комунікативній стратегії. Уміння свідомо контролювати вираз свого обличчя, “читати” мову обличчя інших людей дає змогу журналістові скласти психологічний портрет людини, оскільки міміка таємне робить явним.

Підрозділ 4.3 - “Жести на екрані як система кінетичних знаків”. Телевізійна продукція змінила давню традицію нетривалості та недовговічності мови тіла. Нові технічні записи фіксують кінетичну поведінку у просторі і часі. Жест як знак має подвійну сутність: позначуване (форму) і позначувальне (зміст), при цьому синтактика (відношення знака до інших знаків) та прагматика (відношення знака до того, хто ним користується) залишаються його важливими характеристиками. Жестикуляція - комунікативна система, план вираження якої полягає в кінематичній формі. Деякі жести характерні для всіх часових координат впродовж століть вони не змінили своєї форми та змісту, а в історичному розвитку людства стали символами. Важливими для глядача є жести політиків. Виділяють незабутні жести відомих політичних діячів; кілька поколінь пам'ятає переможне “V” В.Черчілля, знесені догори руки Ш. де Голля, канцлера В. Брандта, що стає навколішки у Варшаві, папу Іоана Павла ІІ, який щоразу цілує землю відвідуваної ним країни. Оскільки людина існує в безперервному виробництві і споживанні знаків, то предметом семіотики часто стає її невербальна поведінка. Автор дисертації підсумовує, що жестова поведінка на екрані в процесі кодування та декодування полягає в передачі та одержанні інформації за допомогою різного роду сигналів і символів.

ВИСНОВКИ

У Висновках дисертації узагальнено та синтезовано результати наукового пошуку і викладено основні положення.

1. У другій половині ХХ ст. формується нова галузь наукового пізнання - телезнавство, яке вимагає комплексного підходу з огляду на сучасні науково-технічні досягнення, зокрема на вироблені засади семіотики, основним принципом якої є розгляд реалій життя з позицій взаємодії знакових систем. Усвідомлення всеосяжної природи знака, суті “знаковості” дає змогу виробити загальні принципи в процесі “означення”, виявляти закономірності у взаємовідношеннях знаків, сприйняти знак як важливий об'єкт у процесі реалізації комунікативної мети. Особливість телебачення полягає в синкретизмі різних знакових систем - в органічному поєднанні зображення, слова, акторської майстерності тележурналіста, звукового поля тощо.

2. У пошуках засобів найефективнішого впливу на аудиторію журналісти вдаються до семіотичного інструментарію, за допомогою якого здійснюється тимчасова транспозиція, тобто перенесення глядача в екранний світ, який створюється із знакових комплексів та декодується глядацьким сприйняттям. Семіотичний аналіз допомагає зрозуміти ідеї автора телетексту, дає змогу з'ясувати, як організоване телеповідомлення, що воно виражає, за допомогою яких елементів компонується.

3. Важливим для розуміння телетворчості стає поняття телевізійний текст, що сприймається як полісемія знаків, нашарування індивідуальних барв, як динаміка композиційних, тематичних, лексичних та прагматичних рівнів у творчоцентричному процесі. Кількарічне спостереження над фактичним матеріалом, переважно загальнонаціональних каналів, свідчить, що в українському телебаченні проходять активні процеси саморганізації, пошуки ефективних форматів. Однак ще недостатньою є кількість навчально-освітніх, художньо-публіцистичних, спеціалізованих (тематичних), дитячих програм. Можливості телебачення належним чином не використовуються для формування свідомої, духовно розвиненої особистості, виховання почуття відповідальності, вироблення у громадян України державницької позиції.

4. У національному інформаційному просторі спостерігається засилля російськомовної продукції через ретрансляцію (Інтер, 1+1) та ліцензійний показ (СТБ), що зумовлює використання відповідного семіотичного інструментарію. Ситуація ускладнюється недостатньою кількістю національної телепродукції. Така практика сприяє поширенню російських культурних зразків на теренах України. Проблемою є двомовність телеканалів, відхід від загальнолюдських та національних цінностей, заміна живого слова субтитруванням. Таким чином послаблюється соціокультурна домінанта.

5. Виходимо з засади, що телебачення формує стійку систему соціально-політичних настанов та стереотипів, отже, для суспільства, що розвивається, використання системи символів є одним з головних завдань. У національному інформаційному просторі це - національні константи, аксіси (національні цінності), історико-культурні персоналії, мистецькі твори, фольклор, топонімічні назви, церковні ритуали тощо. Усвідомлення цього важливого завдання реалізується у створених останнім часом документальних фільмах, циклах передач та в окремих програмах. Недостатня увага до символів, архетипів послаблює процес формування у громадян державницького світогляду.

6. Розвиток семіотики дає цінні імпульси для вивчення феномену ефірного мовлення, яке, залишаючи позаду монолог, удосконалює прийоми діалогічності, використовуючи й давній засіб комунікації - “розсіювання”. Однак роль комунікативного знака у цих процесах ще недостатньо вивчена. Взаємодія знаків у подачі інформації удосконалює телебачення як дієвий канал соціальної комунікації, у якому глядачі перебувають у полі взаємної емоційної та інтелектуальної індукції. Семіотичний аналіз дав змогу не лише виявляти використання знакових систем, а й розкривати їхню маніпулятивну сутність. Аналіз телепродукції передбачає всебічний підхід до неї, врахування різних рівнів насамперед суб'єктивно-авторського, тобто позиції автора в розкритті теми, подачі життєвих фактів, розуміння мети журналістського виступу (новини - 24 канал, 1+1, інформаційно-аналітичні програми - 1+1, Інтер, 5 канал); важливим є врахування жанрово-стильового рівня, коли беруться до уваги тональність, образні ресурси, естетичні засоби висловлювання (культурно-просвітницькі передачі - Перший національний); метафізичного, тобто враховується, який моральний урок передбачено для аудиторії (документальні проекти - Перший національний, 1+1).

7. Телебачення - важлива суспільна форма комунікації і водночас естетичний феномен, який вимагає активного мистецтвознавчого, філософського, естетичного, соціологічного, семіотичного пізнання; це постійні пошуки реалізації творчих потенцій, символ інформаційної глобалізації в контексті загальнолюдських і національних засад.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Бабенко В. Телевізійний образ та його компоненти як семіотична категорія / В. Бабенко // Телевізійна й радіожурналістика. - 2005. - Вип.6. - С.16 - 26.

Бабенко В. Жест сучасного політика на телеекрані / В. Бабенко // Нова філологія. Збірник наукових праць Запорізького національного університету. - 2005. - № 3(23). - С. 11- 21.

Бабенко В. Вербальні засоби вияву емоцій у телепрограмах / В. Бабенко // Вісник Львівського університету. Серія : Журналістика. - Вип. 27 - 2006.- С.3 - 11.

Бабенко В. “Мімічний паспорт” тележурналіста / В. Бабенко // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія : Літературознавство. Журналістика. - Вип.8. - 2006. № 1. - С.55 - 61.

Бабенко В. Навчально-методичні засади творення телетексту (з досвіду роботи) / В. Бабенко // Телевізійна й радіожурналістика. - 2007. - Вип.7.- С. 161- 179.

Інші публікації:

Бабенко В. Терміни телезнавства : проблеми і пошуки / В. Бабенко // Вісник: проблеми української термінології. - 2006, № 559.- С.299 - 303.

Бабенко В. Тележурналіст у темних окулярах / В. Бабенко // Медіакритика. - 2006. - Ч. 1 (12). - С.63 - 66.

Бабенко В. Основи телетворчості: Практикум / О.Сербенська, В. Бабенко. - Львів : ПАІС, 2007 - 112 с.

Тези доповідей:

Бабенко В. Телезнавство в системі наук / В. Бабенко // Дні науки : зб. тез доповідей : в 4 т./ Гуманітарний університет “ЗІДМУ”. - 2006. - Т. 4 - С.372 - 373.

Бабенко В. Телебачення як явище культурного синкретизму / В. Бабенко // Пресознавчі студії : історія, теорія, методологія. Збірник праць кафедри української преси і дослідницького центру історії західноукраїнської преси. - 2007. - Вип. 8. - С. 143 - 146.

АНОТАЦІЇ

Бабенко В.В. Семіотичний інструментарій в комунікативній стратегії українського телебачення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.06 - прикладні соціально-комунікаційні технології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

У дисертації розкрито соціокультурний аспект телевізійного комунікативного синкретизму, зумовленого семіотичними, психологічними, технологічними чинниками, з максимальним врахуванням антропоцентричної домінанти. В результаті дослідження виявлено комунікативні особливості телебачення як інтерактивного засобу взаємодії тележурналіста з аудиторією, проаналізовано інформаційно-естетичні засади, які в семіотичному інструментарії через зображення (кадр, колір, графіку), звук (голос, шум, музику) та усне слово актуалізують різні рівні чуттєвої сфери, підсилюють сугестію екранного контексту телепродукту. Обґрунтовано наукову інтегративність телезнавства, його інформаційну міждисциплінарність. Семіотичне прочитання екранної продукції дало змогу розкрити специфіку екранних форм, усвідомити особливості “телевізійного тексту”. Показано, що застосування семіотичного інструментарію, обізнаність із технологічними процесами формує у тележурналіста відповідний тип мислення, сприяє виробленню ефективних методів творчості, завдяки яким створюються тексти нових форматів.

Ключові слова: соціальна комунікація, телезнавство, знак, телетворчість, семіотичний інструментарій, телетекст, інтертекстуальність, невербальна діяльність, комунікативний комфорт.

Бабенко В.В. Семиотический инструментарий в коммуникативной стратегии украинского телевидения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.06 - прикладные социально-коммуникативные аспекты. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации представлены результаты комплексного исследования теледискурса с точки зрения принципов семиотики. Исследована диалектика взаимовлияния технических и творческих решений (синкретических моделей) в телевизионной продукции. Обращается внимание на психологические закономерности восприятия изображения, проанализирована природа семиотического инструментария экранного творчества, рассмотрено традиционные и новые технологии творения телетекста, которые влияют на эстетику экранного образа, коммуникативную стратегию телеиндустрии. Значительное внимание уделено процессу отождествления индивидуумом себя с текстуальными средствами (семиотическим инструментарием) как образцом для достижения коммуникативного комфорта, учитывая национальные традиции, социокультурные аспекты. На современном этапе изучения телекоммуникации актуальной задачей, стоящей перед исследователями, является совершенствование методики анализа телетекста как целостной семиотической системы, которая постоянно эволюционирует. Продемонстрировано явление интертекстуальности, которое активно воплощается в экранных формах. Обнаружены тематические особенности современного телевизионного дискурса. Семиотический подход дал возможность выяснить механизмы создания жанра, эстетику его влияния на аудиторию, имплицитные внутрижанровые связи.

Систематизированы знания о способе отображения кинематического комплекса человеческого подсознательного (семиотизация коммуникативного поведения), эти исследования проведены на материале выступлений публичных личностей. Обращено внимание на невербальный язык, подчеркнута необходимость более пристального внимания к культуре невербальной речи как важному компоненту коммуникативной стратегии и успешного общения. Основные положения диссертации углубляют знания о национальном медиапространстве, а также помогают понять возможные попытки манипуляции зрительской аудиторией. Выводы диссертационной работы будут стимулировать уменьшение патогенных текстов и содействовать развитию позитивных проявлений телевизионной культуры.

Ключевые слова: социальная коммуникация, телеведение, знак, телевизионное творчество, семиотический инструментарий, телетекст, интертекстуальность, невербальная деятельность, коммуникативный комфорт.

Babenko V.V. The Semiotic Instruments in the Communicative Strategy of the Ukrainian Television. - Manuscript.

Thesis for Candidate's Degree of Social Communication. Speciality 27.00.06 - аpplied socio-communicative technologies. Kyiv National Taras Shevchenko University.- Kyiv, 2008.

The thesis reveals socio-cultural aspect of television communicative syncretism caused by semiotic, psychological and technological factors, with the anthropocentric dominant taken into account at most. The television information-aesthetic principles are analysed. These principles in the semiotic instruments by means of display (frame, colour, graphics), by use of sound (voice, noise, music), by oral speech actualize different modi of the sensory sphere, intensify suggestion of the screen context of the TV product. The scientific integrativeness of the television science and its information interdisciplinarity are proved. The semiotic reading of screen product has made it possible to reveal specific character of screen forms, to study the specific a “television text”. It is shown that the use of semiotic instruments and the knowledge of technological processes influence the formation of the appropriate mind-set of the TV journalist, favours working out of the effective methods of art due to which texts of new formats are created.

Key-words: social communication, television science, sign, TV art, semiotic instruments, TV text, intertextuality, non-verbal activity, communicative comfort.

Размещено на Allbest.ru