Видання правничої літератури в Україні: історичний, типолого-тематичний та редакційно-видавничий аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

ВИДАННЯ ПРАВНИЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ, ТИПОЛОГО-ТЕМАТИЧНИЙ ТА РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування

ЖЕНЧЕНКО Марина Іванівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ТИМОШИК Микола Степанович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, завідувач кафедри видавничої справи та редагування

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

МЕЛЕЩЕНКО Олександр Костянтинович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, завідувач кафедри міжнародної журналістики

кандидат філологічних наук, доцент

ЧЕРНИШ Наталія Іванівна,

Українська академія друкарства,

професор кафедри видавничої справи і редагування

Захист відбудеться 13 жовтня 2008 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано 10 вересня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент В. Е. Шевченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

видавничий право авторський тематичний

Актуальність дослідження. Перші роки незалежності Української держави внесли значні корективи у структуру національного видавничого ринку.

По-перше, перехід з централізовано-планової до ринкової економіки призвів до того, що книга стала сприйматися не як духовна цінність, а як товар, котрий може приносити прибуток. По-друге, зміцнення незалежної України як демократичної, правової держави, створення нового правового поля, якого за радянських часів в УРСР практично не існувало, сприяли значному підвищенню попиту на літературу правової тематики. Разом з економічною, художньою літературою та навчальними виданнями для шкіл вона очолила список найпопулярніших видань. Зважаючи на це, почали створюватися спеціалізовані юридичні видавництва та видавничі організації переважно приватної форми власності. Так, якщо до 1991 р. правничу літературу випускали здебільшого «Наукова думка», «Політвидав України» та «Вища школа», то у 2006 р. на ринку правничої літератури працювало вже понад 700 суб'єктів видавничої справи різних форм власності, серед яких близько 30-ти спеціалізувалося на випуску саме правничих видань.

Таким чином, за роки незалежності в Україні сформувався та активно розвивається ринок правничої літератури, що й зумовлює актуальність дослідження усіх аспектів видання правничої літератури, котра, з одного боку, є своєрідним віддзеркаленням рівня правового розвитку держави, а з іншого -- виступає важливим показником функціонування сучасного видавничого ринку України.

Необхідність розробки обраної теми в історичному, типолого-тематичному та редакційно-видавничому зрізах пов'язана зі специфікою правничої літератури, видання якої залежить від суспільно-політичної ситуації в країні, розвитку законотворчого процесу держави. Зважаючи на це, можна говорити про особливості формування сучасного ринку правничих видань порівняно із загальними тенденціями українського книговидання, наявність видів правничих видань, не властивих іншим тематичним групам літератури, залежність видавничого репертуару від розвитку певної галузі права, використання спеціальних підходів при редакційно-видавничому опрацюванні тощо.

Актуальність теми підтверджується також відсутністю спеціального дослідження, яке б містило ґрунтовний аналіз зазначених проблем видання правничої літератури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми «Наукові проблеми державотворення» в рамках НДР № 01БФ045-01 «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір», що розробляється в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка у розрізі теми кафедри видавничої справи та редагування «Сучасні тенденції розвитку видавничої справи».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне вивчення на широкому документальному матеріалі історичного, типологічного, тематичного та редакційно-видавничого аспектів видання правничої літератури в Україні. Для реалізації поставленої мети окреслено таке коло завдань:

? визначити основні осередки видання правничої літератури на теренах України та у діаспорі до проголошення незалежності України та охарактеризувати їх діяльність;

? дослідити особливості формування сучасної видавничої мережі у галузі права як складової українського видавничого ринку;

? проаналізувати масив виданої за роки незалежності літератури з типологічної та тематичної точок зору;

? вивчити шляхи формування авторського середовища літератури даного напряму;

? окреслити основні підходи до редакційного опрацювання правничих видань;

? визначити форми реклами та методи розповсюдження правничої літератури;

? сформулювати рекомендації видавцям щодо шляхів підвищення якості та напрямів подальшого розвитку випуску видань правничої тематики в Україні.

Об'єктом дослідження стали осередки видання правничої літератури з кінця XIX ст. до 2006 р., а також масив виданих протягом 1991-2006 рр. книжкових правничих видань (7 071 друк. од.) та періодичні й продовжувані правничі видання (167 назв), котрі виходили друком станом на січень 2007 р. Слід також зазначити, що поняття «література» у роботі вживається у вузькому значенні -- лише як сукупність видань. Таким чином, рукописні твори та окремі публікації на сторінках газет чи журналів, тобто не самостійні видання, не є об'єктом нашого дослідження.

Предметом дослідження є процес становлення і розвитку видавничої мережі у галузі права, типолого-тематична структура, авторське середовище, особливості редакційного опрацювання, форми рекламування і методи розповсюдження правничої літератури.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1991-2006 рр., оскільки саме за роки незалежності в Україні сформувався ринок власне української, створеної на основі нового українського законодавства, правничої літератури. Обмеження дослідження 2006 р. пояснюється тим, що об'єктивні дані про правничі видання 2007 р. можна буде отримати лише наприкінці 2008 р. через несвоєчасність надходження обов'язкових примірників видань до Книжкової палати України. Для показу передумов формування новітньої видавничої мережі в галузі права подано історичний екскурс, який розпочинається від XIX ст., коли завдяки збільшенню накладів та здешевленню, спричиненому технічним переоснащенням книгодруку, з'являються перші осередки видання правничої літератури, і закінчується 1990 р. Така схема дає змогу розглядати масив правничої літератури як інформаційну систему, що відбиває не лише стан організації суспільних відносин, а й стан соціальних і читацьких потреб, їхнє врахування (неврахування) певними державними, громадсько-політичними, фаховими структурами.

Теоретико-методологічною базою роботи стали наукові дослідження тенденцій сучасного книговидавничого ринку (О. Афонін, Г. Блощицька, Н. Зелінська, І. Копистинська, М. Тимошик), проблем української статистики друку (М. Низовий), а також роботи, присвячені методиці типологічного аналізу книжкових, періодичних та електронних видань (О. Акопов, О. Гречихін, С. Гур'єва, Я. Засурський, І. Моргенштерн, Д. Теплов, М. Тимошик, Б. Тяпкін, А. Черняк, Г. Швецова-Водка, Г. Шерстюк), особливостям редагування юридичних документів (А. Красницька, Л. Чулінда, О. Юрчук), видавничому маркетингу та книготоргівлі (Е. Бейверсток, Я. Влодарчик, Б. Єсенькін, О. Зімарін, І. Копистинська, Ю. Майсурадзе, М. Тимошик).

Методи дослідження. Застосування у роботі проблемно-хронологічного

та порівняльно-історичного методів дозволило показати у хронологічній послідовності історію видання правничої літератури. За допомогою статистичного, аналітико-синтетичного, порівняльного, системно-структурного та структурно-типологічного методів досліджено особливості формування сучасної видавничої мережі, типологічний та тематичний репертуар правничих видань. Редакційно-видавничий аспект видання правничої літератури досліджувався на основі методу моніторингу діяльності понад десяти спеціалізованих юридичних видавництв.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що це перше комплексне дослідження, в якому аналізуються історичний, типолого-тематичний та редакційно-видавничий аспекти видання правничої літератури в Україні. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі:

- вперше досліджено історію видавничої діяльності в галузі права і юридичних наук, зокрема визначено та охарактеризовано діяльність основних осередків видання правничої літератури на українських землях та у діаспорі від кінця XIX ст. до 1990 р., а також розглянуто особливості формування і розвитку національної мережі видавничих організацій, редакцій періодичних видань правничої тематики у роки незалежності України;

- дістало подальший розвиток дослідження проблем типології видань, зокрема уточнено зміст поняття «типологія видань», запропоновано визначення понять «тип видання» і «вид видання», виявлено основні типологічні ознаки та розроблено типологічну класифікацію правничої літератури, на основі якої здійснено аналіз кількості назв та накладів виданих у 1991-2006 рр. правничих видань за кожною з ознак типологічної схеми, що дозволило виявити тенденції щодо змін видової структури правничої літератури, котрі відбувалися протягом розглядуваного періоду, та з'ясувати їх вплив на подальше формування типологічної системи правничої літератури;

- доведено залежність тематичної палітри правничої літератури від суспільно-політичної ситуації в країні;

- обґрунтовано залежність методів формування авторського середовища правничої літератури від виду видання (замовні та гонорарні) та форми власності і підпорядкування суб'єкта видавничої справи або ж засновника періодичного видання;

- розроблено методику підготовки до друку чинних нормативно-правових актів, котра не лише дозволить заповнити прогалину в теорії редагування офіційних видань, а й допоможе видавцям правничої літератури зрозуміти важливість редакційного етапу при підготовці до друку офіційних текстів законів та підзаконних актів, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню якості останніх;

- визначено особливості рекламування та розповсюдження літератури правової тематики.

Крім цього, до наукового обігу введено статистичні дані (отримані дисертантом на основі самостійно здійснених підрахунків) щодо кількості назв та накладів усіх, виданих протягом 1991-2006 рр., правничих книжкових видань у розрізі видавництв та видавничих організацій, видів за функціональним призначенням, інформаційними ознаками, обсягом, структурою, оригінальністю змісту, ознакою повторності випуску, мовною ознакою та тематичних груп.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані для подальшої теоретичної розробки порушених у роботі питань, при створенні нових підручників і посібників, викладанні курсів з історії видавничої справи, видавничого бізнесу, редагування офіційних видань, читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів. Окремі результати дисертації стануть у нагоді авторам, видавцям, книгорозпов-сюджувачам для кращого задоволення читацького попиту у виданнях правничої тематики як основа при формуванні напрямів товарної та комунікативної політики видавництв. Створений довідник періодичних правничих видань може бути використаний видавцями правничої літератури як джерело для аналізу ринку правничої періодики.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, а також опубліковані наукові статті, в яких викладено основні положення роботи, виконано самостійно.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні результати дисертації оприлюднено на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: «Національна періодика початку XX століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення» (К., 2006), «Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку» (Черкаси, 2007), «Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору» (Тернопіль, 2007), «Журналістыка-2007» (Мінськ, 2007).

Публікації. Результати наукових пошуків і досліджень знайшли відображення у 9 публікаціях, зокрема 6 надруковано одноосібно в наукових фахових виданнях, 1 -- у не фаховому виданні, 2 -- у матеріалах конференцій.

Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (236 позицій) та 3 додатків на 89 сторінках. Основний текст викладено на 170 сторінках, проілюстровано 2 діаграмами. Загальний обсяг дисертації -- 282 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету та завдання, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами кафедри, визначено об'єкт і предмет, хронологічні межі, теоретико-методологічну базу та методи дослідження, сформульовано наукову новизну та практичне значення дисертації, подано відомості про особистий внесок здобувача, апробацію, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Історіографічна та джерельна база дослідження» охарактеризовано ступінь наукової розробки теми та проаналізовано джерельну базу дослідження.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблеми» здійснено огляд наукових праць. Аналіз досліджуваної тематики засвідчив, що літератури, безпосередньо присвяченої нашій темі, немає. Ми можемо знайти лише розрізнені відомості щодо окремих аспектів видання правничої літератури у роботах близької тематики. Наприклад, інформацію про основні осередки правничого книговидання на Україні та у діаспорі у період від XIX ст. і до 1990 р. можна знайти у працях, присвячених опису діяльності певних видавничих осередків. Так, дані про правничу літературу товариства «Просвіта» та Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові (НТШ) вміщено у працях І. Андрухіва та П. Арсенича, В. Дорошенка, В. Кубійовича, В. Лева. Видавнича діяльність Союзу Українських Адвокатів (СУА) та Товариства Українсько-Руських Правників (ТУП) у Львові коротко висвітлюється у статтях Л. Ганкевича, К. Левицького, О. Надраги, К. Паньківського. Вичерпний бібліографічний опис, а також умови створення, видання та зміст правничих часописів Західної України XIX -- початку XX ст. подано в історико-бібліографічних дослідженнях М. Романюка та М. Галушка. Видавнича діяльність правничих установ в системі Академії наук розглядається у колективній праці «Юридична наука і освіта на Україні», монографіях Б. Бабія, статтях Т. Вересовської та В. Врублевського.

Матеріали щодо правничого книговидання діаспори вміщено у дослідженнях, присвячених культурологічній діяльності української еміграції, зокрема ґрунтовних працях С. Наріжного, роботах С. Віднянського, М. Євтуха та В. Кеміня, В. Маруняка, В. Трощинського, статтях І. Ільницького, В. Комаринського, І. Новосівського, А. Яковлєва.

Єдиною роботою, в якій піднімається питання видання правничої літератури в незалежній Україні, є дисертація на здобуття ступеня кандидата історичних наук О. Васюк, присвячена вивченню інформаційно-бібліографічного забезпечення юристів. Проте у ній об'єктом аналізу виступають не правничі видання, а документний потік із правознавства та правничих наук, до того ж лише за 1991-1999 рр. Таким чином, матеріали автора можуть бути лише частково використані при проведенні нашого дослідження. Певний інтерес представляє також стаття І. Ворони, автор якої аналізує видання правничої літератури у 1997-1999 рр. Окремі аспекти редакційно-видавничої підготовки правничої літератури розглядаються у статтях та дисертаційному дослідженні Є. Мохнач-Галицької, а також у посібниках А. Красницької, Л. Чулінди.

Отже, як показує аналіз наукових праць, діяльність окремих осередків, певні аспекти випуску правничої літератури вивчались українськими вченими, проте узагальнюючого дослідження, яке б розглядало історію, сучасний стан та перспективи розвитку видання літератури правничої тематики в Україні, в історіографії немає, що дає змогу зробити висновок про актуальність і перспективність теоретичного опрацювання зазначеної проблеми.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» охарактеризовано комплекс архівних даних, опублікованих документів та статистичних даних, що були використані при здійсненні дослідження. Так, цінний матеріал щодо видавничої діяльності правничих організацій на Західній Україні кінця XIX -- першої половини XX ст. міститься у Центральному державному історичному архіві України м. Львова (ЦДІАЛ), де зберігаються матеріали про діяльність Головної управи, філій і читалень товариства «Просвіта» (ф. 348), протоколи засідань правничої секції НТШ (ф. 309). Інформацію про еміграційні осередки правничого книговидання можна знайти у фонді 3859 (Український вільний університет у Празі (1921-1944 рр.), фонді 3795 (Українська господарська академія в Подєбрадах (1923-1938 рр.) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).

Важливим доповненням до архівних джерел стали бібліографічні видання та статистичні збірники. Наприклад, аналіз видання правничої літератури на Західній Україні кінця XIX -- першої половини XX ст. проводився на основі даних, вміщених у бібліографічному покажчику «Видання "Просвіт" Галичини: книги та аркушева продукція (1868-1938)», бібліографічному дослідженні «Українське правознавство в Україні, країнах Європи та Америки: Матеріали до бібліографії XIX-XX століть» М. Петрова. У ході вивчення правничої літератури в системі Академії наук використовувався бібліографічний покажчик «Видання Академії наук УРСР (1919-1967): Суспільні науки». Фактично єдиним джерелом інформації про видавничу діяльність «Юридичного видавництва Наркомюсту УРСР» став каталог видань зазначеного видавництва за 1924-1928 рр.

Дослідження тенденцій випуску правничої літератури у діаспорі здійснювалося з використанням документальних даних, вміщених у повідомленнях про діяльність УВУ; «Бібліографічному покажчику наукових праць української еміграції. 1920-1931», складеному П. Зленком; бібліо-графічних дослідженнях «Наукові праці українських правників в галузі права в Чехо-Словацькій Республіці в 1921-1940 рр.» М. Петрова, «Труды русской, украинской и белорусской эмиграции, изданные в Чехословакии в 1918-1945 гг.», «Українське зарубіжжя: бібліографічний покажчик (1900 -- травень 2002 рр.)».

Основним матеріалом для вивчення особливостей формування сучасної видавничої мережі у галузі права, типологічної та тематичної структури масиву виданих у 1991-2006 рр. правничих книжкових видань стали статистичні підрахунки, самостійно здійснені дисертантом. Здійснення самостійних статистичних підрахунків було викликано об'єктивною необхідністю, оскільки при зверненні до Книжкової палати України з проханням надати статистичну інформацію про випуск правничих видань у 1991-2006 рр. у розрізі суб'єктів видавничої справи, видів за різними типологічними ознаками та тематичних груп було з'ясовано, що можливість швидкого автоматизованого отримання статистичної інформації з комп'ютерної бази Книжкової палати України існує лише за тими ознаками, за якими працівники відділу статистичного обліку класифікують видання для формування статистичного збірника «Друк України». Дані ж щодо кількості правничих видань у розрізі видавництв та видавничих організацій, тематичних груп тощо відсутні. Зважаючи на це, співробітники відділу статистичного обліку Книжкової палати України запропонували дисертанту зробити необхідні для дослідження підрахунки самостійно, дозволивши користуватися матеріалами бази даних.

Для вивчення випуску періодичних та продовжуваних правничих видань було використано збірник «Друковані засоби масової інформації» (Ч. 1. Газети; Ч. 2. Журнали), матеріали передплатних каталогів періодичних видань України за 2000-2007 рр., власне правничі періодичні видання, випущені у 2006 р., а також офіційні сайти юридичних видавництв та громадських, навчальних, наукових юридичних організацій.

Формування авторського середовища, форми рекламування і методи розповсюдження правничої літератури вивчалися на основі даних, отриманих під час особистого спілкування автора дослідження з керівниками юридичних видавництв та видавничих організацій, зокрема «Атіка», «Ін Юре», «Істина», «Парламентське видавництво», «Юридична думка», «Юридична практика», «Юстиніан», «Юрінком Інтер». Особливості редакційного опрацювання правничих видань досліджувалися на матеріалах видавництва Верховної Ради України «Парламентське видавництво».

У другому розділі «Історія становлення та особливості формування сучасної видавничої мережі в галузі права» визначено основні осередки видання правничої літератури на теренах України та у діаспорі з кінця XIX ст. по 1990 р. та подано ретроспективний огляд їх діяльності, а також розглянуто особливості формування новітньої видавничої мережі у галузі права в незалежній Україні.

У підрозділі 2.1. «Основні осередки видання правничої літератури в Україні (кінець XIX ст. -- 1990 р.): ретроспективний огляд», який складається з трьох пунктів, визначено центри видання правничої літератури на західноукраїнських землях, що перебували під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини, у східних і центральних регіонах України, котрі були частиною Росії, в радянській Україні та охарактеризовано їх діяльність.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. видання правничої літератури зосереджувалось у Східній Галичині. Саме тут діяли громадські, наукові, студентські та професійні правничі організації, які спеціалізувалися переважно на випуску правничих видань з конкретним функціональним призначенням: органи державної влади друкували офіційні видання, товариство «Просвіта» видавало популярні книжки для народу, НТШ -- збірник наукових праць, наукові часописи та монографії; «Кружок правників» -- навчальну літературу, ТУП і СУА -- фахову періодику та окремі наукові праці. Багато видань виходили друком без зазначення видавничої організації або ж коштом авторів та спонсорів. Таким чином, почали з'являтися такі популярні сьогодні «замовні» видання.

На Східній та Центральній Україні видання правничої літератури активізується після 1917 р., що пов'язано з проведенням радянською владою політики українізації. У цей період активно друкуються офіційні періодичні видання вищих органів влади, створюється «Юридичне видавництво Наркомюсту УРСР» (з 1931 р. -- «Видавництво радянського будівництва та права при ВУЦВК», а з 1936 р. -- видавництво ЦВК УРСР «Радянське будівництво і право», проіснувало лише до початку Другої світової війни), яке випускало в світ офіційні, навчальні, виробничо-практичні правничі видання та правничу періодику. Попит у науковій літературі з різних галузей права задовольняли Комісія для виучування західно-руського права та Комісія для виучування звичаєвого права Соціально-економічного відділу ВУАН.

Після Другої світової війни, внаслідок приєднання західноукраїнських територій до СРСР, правничі організації Західної України припинили існування або ж продовжили свою діяльність за кордоном, як, наприклад, НТШ та ТУП. На всій території радянської України було встановлено ієрархію повноважень вищих органів влади, а також жорстку систему повноважень у виданні певних видів документів для кожної структури. Особливо це стосувалося літератури правового характеру. Так, кодифіковані тексти окремих законодавчих актів зі змінами на певний період часу, а також коментарі до них друкував винятково «Політвидав України». Наукову літературу видавало видавництво відновленої у повоєнні роки Академії наук «Наукова думка», навчальну -- університетські видавництва, а пізніше -- об'єднання «Вища школа», видання з окремих галузей права друкували також спеціалізовані видавництва -- «Техніка», «Здоров'я» та ін.

У підрозділі 2.2. «Видання правничої літератури в українській діаспорі (1919-1990)» визначено основні центри видання правничої літератури у діаспорі та охарактеризовано їх діяльність.

У перші роки української еміграції (1919-1921) правнича література випускалася у Відні, де діяло невелике українське видавництво «Історія і право». У 1923 р. центр книговидання української діаспори переміщується до Чехо-Словаччини. Тут виходили друком наукові та навчальні видання викладачів правничих факультетів вищих навчальних закладів -- Українського Вільного Університету (УВУ), перенесеного з Відня до Праги, Української господарської академії (УГА) в Подєбрадах та Українського Технічно-Господарського Інституту позаочного навчання (УТГІ). У післявоєнні роки видання правничої літератури зосереджується у Західній Німеччині, що пояснюється перенесенням УВУ з Праги до Мюнхену, а УТГІ -- з Подєбрад до Регенсбурга. Поодинокі видання, переважно з державного та конституційного права, видавали також науково-освітні організації Америки та Канади -- НТШ в Америці та Канаді, УВГ Америки, Товариство Українських Правників в США.

Підрозділ 2.3. «Формування новітньої видавничої мережі в галузі правничих наук (1991-2006)» присвячено виявленню особливостей формування сучасного ринку правничої літератури, зокрема досліджено процес утворення нових спеціалізованих юридичних видавництв різних форм власності, розроблено статистику видання правничої літератури у розрізі видавництв та видавничих організацій, на основі якої виявлено лідерів з видання правничої літератури за назвами і накладами та вивчено їх видавничий репертуар.

У 1991 р. на ринку правничої літератури працювало 27 видавництв, серед яких 22 були державними. Протягом 1992-1995 рр. відбувалося поступове збільшення загальної кількості видавництв та видавничих організацій (у 1992 р. -- 40; у 1995 р. -- 52), переважно за рахунок відкриття нових суб'єктів видавничої діяльності недержавної форми власності, частка яких зросла з 19 до 38 відсотків. Значне зростання кількості видавництв, котрі займалися правничим книговиданням (1996 -- 111; 1997 -- 147; 1998 -- 162; 1999 -- 168; 2000 -- 174; 2001 -- 191; 2002 -- 226), а також частки приватних видавничих структур на ринку правничої літератури (до 51-65 відсотків), відбувалося протягом 1996-2002 рр. При цьому у 1996-2000 рр. спостерігалася тенденція до паралельного збільшення кількості суб'єктів видавничої діяльності як приватної, так і державної форм власності, різниця між якими коливалася лише у межах 5-12 видавничих структур на користь приватного сектору книговидання, що пояснюється виходом у зазначений період на видавничий ринок юридичних державних вищих навчальних закладів. Разом зі збільшенням кількості видавничих організацій, у 1996-2002 рр. спостерігалося й зростання кількості назв правничих видань, а також частки правничих видань у загальній кількості виданих книжок, котре відбувалося на фоні загального зменшення обсягів виробництва друкованої продукції. Така особливість видання правничої літератури пов'язана з тим, що, на відміну від інших видів літератури національного виробництва, правничі видання не відчували значної конкуренції з боку російських видавництв, книги яких мали вищу поліграфічну якість та меншу собівартість за рахунок нульової ставки податку на додану вартість, аніж українські.

У 2003-2006 рр. кількість видавців поступово зменшувалася (2003 -- 172; 2004 -- 135; 2005 -- 130; 2006 -- 139), що було викликано досить жорсткою конкуренцією та певним перенасиченням ринку правничою літературою.

Спираючись на статистичні підрахунки, визначено, що першість як за кількістю назв, так і за накладами належить видавництвам недержавної форми власності, друге місце посідають: за назвами -- державні навчальні заклади, а за накладами -- видавничі організації приватної форми власності. Незважаючи на значну загальну кількість суб'єктів видавничої діяльності, які протягом

1991-2006 рр. працювали на ринку правничої літератури (737), більше половини з них (553) видали за 15 років лише 1-5 назв накладом 1-3 тис. примірників і не мали суттєвого впливу на процес формування видавничої мережі у галузі права. Лідерами з випуску правничих видань як за загальною кількістю назв, так і за загальними накладами випущеної протягом 1991-2006 рр. правничої літератури є: «Парламентське видавництво», видавництво «Юрінком Інтер», концерн «ВД "Ін Юре"», видавництво «Атіка», ВД «Фактор», СПКФ «Консум», видавництва МАУП, «Право» (Харків), «Істина» (подаються у порядку зменшення кількості назв виданої правничої літератури). Крім зазначених, заслуговує на увагу також видавництво «Юридична думка», котре було засноване 2004 р. і лише за три роки свого існування видало 38 правничих видань. Видавничі організації «Прецедент», «Юстініан» та «Юридична книга» випустили у світ відповідно 22, 26 та

19 книжкових видань, проте, враховуючи, що вони створені у 2004, 2001 та 2000 рр., можна сподіватися на подальше збільшення ними обсягів виробництва.

У розділі 3 «Типолого-тематичний аспект видання правничої літератури» визначено критерії типологічного поділу, запропоновано концепцію типологізації та подано типолого-тематичну характеристику масиву виданої у 1991-2006 рр. правничої літератури.

У підрозділі 3.1. «Визначення основних понять типології та критеріїв типологічного поділу» на основі аналізу наукових джерел визначено теоретичні засади типологічного аналізу правничої літератури й описано механізм виникнення і творення її основних структурних категорій: тип, вид. Аналіз і синтез наукових надбань дослідників дозволив запропонувати власне визначення понять «тип видання», «вид видання» та виявити, що книжкові, газетно-журнальні та електронні видання мають різні критерії типологічного поділу (типологічні ознаки), зокрема: книжкові видання -- функціональне призначення, обсяг, склад основного тексту, матеріальна конструкція, періодичність, структура, оригінальність змісту, повторність випуску, мовна ознака; журнальні та газетні видання -- функціональне призначення, періодичність, форма власності та підпорядкування засновників, мовна ознака; електронні видання -- функціональне призначення, періодичність, мовна ознака, тип носіїв та «самостійність» видання.

У підрозділі 3.2. «Типологізація та типологічна характеристика правничих видань», котрий складається з трьох пунктів, здійснено типологізацію (класифікування) видань за визначеними у пункті 3.1. типологічними ознаками, у результаті якої отримано типологічну схему, застосовану в процесі кількісно-якісної характеристики виданої у 1991-2006 рр. правничої літератури.

Серед книжкових правничих видань за функціональним призначенням переважають як за кількістю назв, так і за накладами, нормативні (офіційні тексти законодавчих та нормативно-правових актів) та навчальні (навчальні посібники) видання. Проте, починаючи з 2005 р., спостерігається тенденція до зменшення кількості назв офіційних видань, котра, на нашу думку, зберігатиметься й надалі, адже все більше читачів віддають перевагу електронним виданням офіційних текстів нормативно-правових актів. За обсягом протягом 2000-2006 рр. частка книжок у загальній кількості правничих видань збільшилась до 90 відсотків.

За матеріальною конструкцією та періодичністю для правничих видань є характерними такі невластиві іншим видам літератури види, як книжково-карткові видання та книжкова періодика, наявність яких пояснюється частими змінами в українському законодавстві. За структурою правничі видання є переважно однотомними, проте останніми роками поступово зростає частка серій. За оригінальністю змісту правничі книги здебільшого оригінальні, за ознакою повторності випуску -- перші видання, а за мовною ознакою -- українськомовні видання.

Більшість правничих газетно-журнальних видань випускається у вигляді журналів (72 назви), на другому місці -- газети (44 назви), далі -- збірники (34 назви) і бюлетені (17 назв). За функціональним призначенням серед правничих журналів переважають наукові видання (збірники наукових праць, вісники), а серед бюлетенів -- нормативні. За формою власності та підпорядкуванням засновників серед правничих журналів та збірників перше місце за кількістю займають видання вищих навчальних закладів та наукових державних організацій, серед газет -- суб'єктів видавничої діяльності приватної форми власності; серед бюлетенів -- органів державної влади та недержавних громадських організацій.

За мовною ознакою основний масив виходить друком українською мовою, на другому місці -- двомовні (українсько-російські) видання, на сторінках яких деякі статті подаються українською, а деякі -- російською мовою (залежно від того, якою мовою написано статтю).

Електронні правничі видання за функціональним призначенням є офіційними (тексти нормативно-правових актів) та навчальними. Видавці правничої книги віддають перевагу допоміжним електронним виданням of-line, тобто виданням на дисках CD-ROM, котрі випускаються разом із паперовим варіантом книги. Правничі газети та журнали виходять здебільшого як допоміжні видання on-line (інтернет-версії друкованих видань). Проте останнім часом на ринку з'являється все більше «самостійних» видань of-line (видання законодавчих актів CD-видавництва «Инфодиск») та «самостійних» видань on-line (інтернет-видання «Юриспруденція on-line», «Нотаріат. Адвокатура. Суд»).

У підрозділі 3.3 «Тематична характеристика масиву виданої у 1991-2006 рр. правничої літератури» на основі аналізу масиву книжкових правничих видань з'ясовано, що найбільшу кількість назв книжкових правничих видань надруковано за тематичними групами «Цивільне право» та «Право в цілому». На другому місці такі тематичні групи, як кримінальне, адміністративне, державне та міжнародне право. За накладами дещо інший розподіл -- на першому місці роботи з конституційного права, на другому -- з цивільного права, права соціального забезпечення, права в цілому, кримінального та виборчого права. Найменша кількість видань вийшла друком із таких галузей права як: житлове, будівельне право, авторське право у літературі та мистецтві, повітряне право, атомне та релігійне право. Така ситуація пояснюється передусім незначним попитом на літературу даної тематики. Серед правничих періодичних та продовжуваних видань виділено дві основні групи: політематичні (переважають за кількістю) та монотематичні видання.

У розділі 4 «Редакційно-видавничий аспект випуску правничих видань» визначено особливості формування авторського середовища, редакційно-видавничого опрацювання, а також форми реклами та методи розповсюдження правничої літератури.

Підрозділі 4.1. «Пошук авторів та формування авторського середовища як складові підготовчого етапу видавничого процесу» присвячено опису механізмів формування авторського середовища видавництвами та видавничими організаціями різних форм власності, а також редакціями періодичних та продовжуваних правничих видань.

У підрозділі 4.2 «Особливості редакційної підготовки видань правничої тематики» з'ясовано, що оскільки правничі видання або містять офіційні тексти нормативно-правових актів (офіційні видання), або ж написані на основі певних законів чи підзаконних актів (навчальні, виробничо-практичні, наукові, довідкові видання тощо), редактор має не лише знати норми літературного редагування, а й володіти законодавчою технікою, знати мову законодавства, котра характеризується особливою стилістикою, внутрішньою побудовою, суто юридичними поняттями і термінами. Особливу увагу приділено дослідженню методики підготовки до друку вже схвалених вищим органом влади нормативно-правових актів на етапі їх оприлюднення у періодичних офіційних виданнях та при подальшому тиражуванні чинних актів законодавства у вигляді книжкових чи електронних видань, оскільки сьогоднішній ринок правничої літератури перенасичений законами та кодексами, котрі просто «скачуються» з Інтернету, нашвидкуруч верстаються і випускаються в продаж, оминаючи редакційний етап. На основі аналізу видань офіційних текстів законів та кодексів понад десяти різних видавництв, а також досвіду роботи дисертанта у «Парламентському видавництві» подано рекомендації видавцям щодо оформлення реквізитів та основних структурних елементів текстів нормативно-правових актів, а саме:

1) на титульному аркуші обов'язково слід зазначати станом на яке число видається законодавчий акт, адже повідомлення на початку тексту «із змінами, внесеними згідно із законами № 1344-III від 27.11.2003.., № 2285-IV від 23.12.2004» не дає читачу можливості зрозуміти, чи це видання станом на 23 грудня 2004 р., чи просто після 23 грудня 2004 р. до закону не вносилося жодних змін;

2) подвійний номер закону (№ 1344-IV (1344-15) треба скорочувати, оскільки друга частина (1344-15) є не номером закону, а гіперпосиланням, вставленим виключно для зручності користування комп'ютерною базою;

3) англійську літеру N, якою в комп'ютерній базі позначають номер закону, слід замінювати на знак №.

У підрозділі 4.3. «Форми реклами та методи розповсюдження правничої літератури» визначено, що для просування правничої книги на ринку переважно використовують друковані засоби поширення реклами, зокрема різні форми прямої (безпосередньої) реклами. Для розсилки рекламних матеріалів кожне видавництво намагається створити власну базу даних потенційних замовників, доступ до якої старанно оберігається від конкурентів.

Основними способами розповсюдження правничої книги на сьогодні є продаж через книжкові магазини, книготорговельні фірми, інтернет-магазини. Правничі періодичні та продовжувані видання, котрі видаються з навчальною, науковою метою, розповсюджуються переважно серед викладачів та студентів певних навчальних закладів, передаються для комплектування бібліотек. Видання ж, що випускаються заради отримання прибутку, розповсюджуються за передплатою через Державне підприємство «Преса», недержавні передплатні агентства або безпосередньо через редакцію.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження і сформульовано основні положення дисертації.

1. До проголошення незалежності в Україні не існувало видавничої мережі у галузі права. Основними осередками видання правничої літератури наприкінці XIX -- у перші десятиліття XX ст. були на Західній Україні громадські організації, наукові товариства, студентські та професійні організації Львова -- товариство «Просвіта», НТШ, «Кружок правників», ТУП, СУА, а у центральних та східних регіонах -- вищі органи державної влади, «Українське правниче товариство у Києві», «Юридичне видавництво НКЮ УРСР» та правничі комісії Соціально-економічного відділу ВУАН. За радянських часів видання правничої літератури зосереджувалося у видавництвах «Наукова думка», «Політвидав України», видавництвах Київського, Львівського та Харківського університетів (пізніше -- видавничому об'єднанні «Вища школа»). В українській діаспорі також не існувало видавництв, котрі спеціалізувалися б на виданні правничої літератури, центрами правничого книговидання були вищі навчальні заклади -- УВУ, УГА, УТГІ, розташовані в різні періоди на території європейських країн -- в Австрії, Чехо-Словачини, Західній Німеччині.

Таким чином, видання правничої літератури в Україні в різні періоди її історії було пов'язано з діяльністю окремих навчальних, наукових, культурно-просвітніх та громадських організацій. Спеціалізоване юридичне видавництво проіснувало всього вісім років (1923-1931 рр.).

2. Після проголошення незалежності в Україні почалося формування новітньої видавничої мережі у галузі права, котре відбувалося за рахунок виходу на видавничий ринок юридичних вищих навчальних закладів та видавництв при вищих навчальних закладах, які мають юридичні відділення, а також заснування близько 20 суб'єктів видавничої діяльності (переважно приватної форми власності), котрі спеціалізуються виключно на виданні правничої літератури. Таким чином, на ринку правничої літератури спостерігається тенденція до лідерства спеціалізованих видавництв, котра, на нашу думку, буде й надалі зберігатися, оскільки саме завдяки вузькій спеціалізації видавництва мають можливість готувати правничі видання на більш високому професійному рівні, адекватніше реагувати на зміни попиту, залучати до співпраці відомих авторів.

3. Аналіз масиву виданої у 1991-2006 р. правничої літератури з типологічної точки зору засвідчив:

1) книжкові, газетно-журнальні та електронні видання мають різні критерії типологічного поділу, за якими має проводитися типологізація зазначених видань;

2) основний масив правничих видань становлять книжкові видання, далі йдуть журнальні, газетні та електронні видання;

3) серед книжкових правничих видань як за кількістю назв, так і за накладами переважають нормативні та навчальні видання. Найменше випускається громадсько-політичних та рекламних книг правничої тематики. Науково-виробничі видання, незважаючи на передостаннє місце, останніми роками збільшують свою популярність на ринку правничої літератури, переважно за рахунок такого виду, як науково-практичні коментарі, кількість яких щорічно зростає;

4) все більшої популярності набувають книжково-карткові видання, книжкова періодика та різноманітні серії. Частка останніх зросла з 10-15 відсотків у 1991-1999 рр. до 30 відсотків у 2005-2006 рр.;

5) більшість правничих книжок є оригінальними, вперше надрукованими та українськомовними (80 відсотків) виданнями;

6) переважну більшість правничих журналів та збірників становлять наукові видання (збірники наукових праць, вісники) вищих навчальних закладів та наукових державних організацій, бюлетенів -- нормативні видання органів державної влади;

7) електронні правничі видання є переважно нормативними або навчальними за функціональним призначенням та допоміжними виданнями за ознакою «самостійності» видання. Проте останніми роками на ринку поступово збільшується кількість самостійних правничих видань, як of-line (на дисках), так і on-line (в Інтернеті);

8) тематична структура правничої літератури залежить не лише від попиту читачів, а й від розвитку законотворчого процесу в країні, тому спостерігається тенденція до періодичного різкого збільшення кількості видань певної тематики у разі прийняття нового законодавчого акта в цій галузі права.

4. В основі формування авторського колективу правничих видань лежать переважно особисті контакти. Зважаючи на це, засновниками юридичних видавництв та видавничих організацій є юристи-практики або редактори, поліграфісти, котрі мають досвід роботи у видавництвах юридичного профілю. Поширеним явищем є також створення окремими авторами приватних видавничих структур для видання спочатку власної літератури, а потім й робіт інших авторів. Формування авторського колективу правничої періодики також залежить від того, ким і з якою метою було засновано видання.

5. Підготовка до друку текстів нормативно-правових актів після їх офіційного оприлюднення, незважаючи на заборону внесення будь-яких змістових та мовностилістичних правок, обов'язково вимагає ретельного редакційного опрацювання, в основі якого лежить зчитування «витягнутого» з комп'ютерної бази тексту нормативно-правового акта з офіційним текстом первинного закону без змін, а також з офіційними текстами усіх законів, якими вносилися зміни до даного законодавчого акта, для перевірки правильності їх внесення (офіційними текстами нормативно-правових актів є тексти, оприлюднені в офіційних періодичних виданнях -- «Відомостях ВРУ», «Урядовому кур'єрі», «Голосі України» та ін). Крім того, у процесі редакційного опрацювання необхідно визначити загальні правила редакційного оформлення реквізитів та окремих структурних елементів видання, котрі в подальшому будуть дотримані у всіх виданнях законодавчої літератури.

6. Основними каналами розповсюдження правничої книги, за якими працюють фактично всі видавництва та видавничі організації є відділи маркетингу видавництв (прямий продаж), книжкові магазини різних форм власності, книготорговельні фірми. При цьому деякі юридичні видавництва мають власну торговельну мережу, виступаючи водночас і видавничою, і книготорговельною організацією, наприклад, ВД «Фактор». Дуже активно для розповсюдження своєї літератури видавництва використовують інтернет-магазини. Правнича періодика розповсюджується переважно шляхом передплати. Деякі правничі газети та журнали наявні у вільному доступі в Інтернет.

7. З огляду на проведене дослідження видання правничої літератури в Україні можна сформулювати такі рекомендації видавцям:

1) намагатися розширити та урізноманітнити видавничий репертуар, наприклад, за рахунок видання такого невластивого правничій літературі виду, як художні правничі видання, зокрема правничої мемуаристики, випуску електронних правничих видань, навчальних видань у вигляді тек з роз'ємними замками тощо;

2) уважніше ставитися до редакційного опрацювання текстів чинних нормативно-правових актів, не оминаючи етап звіряння з первинними текстами, надрукованими в офіційних періодичних виданнях, оскільки не відповідність офіційному тексту значно впливає на якість видання та на імідж видавництва в цілому;

3) більше уваги приділяти рекламуванню видань, особливо засобам книжкової промоції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ НА ТЕМУ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Женченко М. І. Формування в Україні новітньої видавничої мережі у сфері правничих наук (1991-2004) / М. І. Женченко // Наукові записки Інституту журналістики. -- Т. 17. -- К., 2004. -- С. 101-106.

2. Женченко М. І. Видавнича діяльність правничих комісій ВУАН та Юридичного видавництва при Наркомюсті УРСР в перше десятиліття радянської влади / М. І. Женченко // Наукові записки Інституту журналістики. -- Т. 18. -- К., 2005. -- С. 76-79.

3. Женченко М. І. Основні осередки видання правничої літератури в Чехо-Словаччині між двома світовими війнами / М. І. Женченко // Наукові записки Інституту журналістики -- Т. 19. -- К., 2005. -- С. 81-84.

4. Женченко М. І. Видання правничої літератури на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини та Польщі (1848-1939 рр.) / М. І. Женченко // Друкарство. -- 2005. -- № 1. -- С. 76-78.

5. Женченко М. І. Особливості підготовки до друку законодавчих та нормативно-правових актів / М. І. Женченко // Друкарство. -- 2005. -- № 6. -- С. 18-21.

6. Женченко М. І. Роль правничих часописів Галичини кінця XIX -- початку XX ст. у формуванні національної самосвідомості українського народу / М. І. Женченко // Наукові записки Інституту журналістики -- Т. 26. -- К., 2007. -- С. 249-251.

7. Женченко М. І. З історії правничого книговидання в українській діаспорі (1919-1990) / М. І. Женченко // Вісник Книжкової палати України. -- 2004. -- № 3. -- С. 40-43.

8. Женченко М. І. Сучасна правнича періодика : характеристика засновників, видавців та читацької аудиторії / М. І. Женченко // Українська журналістика : умови формування та перспективи розвитку : Зб. наук. пр. / МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького ; Відп. ред. С. М. Квіт, Т. Г. Бондаренко. -- Черкаси, 2007 -- С. 322-326.

9. Женченко М. І. Правничі журнали України: типологічна характеристика / М. І. Женченко // Журналістыка -- 2007: Надзённыя праблемы. Перспектывы : Матэрыялы 9-й Міжнароднай навукова-практычнай канферэнцыі (6-7 снежня). -- Мінськ, 2007. -- С. 220-222.

AНОТАЦІЯ

Женченко М. І. Видання правничої літератури в Україні: історичний, типолого-тематичний та редакційно-видавничий аспекти. -- Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.05 -- теорія та історія видавничої справи та редагування. -- Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. -- Київ, 2008.

У дисертації здійснено комплексне дослідження процесу видання правничої літератури в Україні. Проаналізовано історію видавничої діяльності в галузі права і юридичних наук, з'ясовано особливості формування сучасної мережі видавничих організацій, редакцій періодичних видань юридичної тематики. Визначено теоретичні засади типологічного аналізу, основні типологічні ознаки, здійснено типологізацію та охарактеризовано видані у 1991-2006 рр. правничі видання за кожною з ознак типологічної схеми.

У роботі досліджено тематичний репертуар, методи формування авторського середовища правничої літератури, теоретичні засади редакційного опрацювання текстів чинних нормативно-правових актів, особливості рекламування та розповсюдження літератури правової тематики.

Ключові слова: правниче видання, книжкове видання, редакційно-видавниче опрацювання, нормативно-правовий акт, тематичний репертуар, авторське середовище, рекламування, книгорозповсюдження.

АННОТАЦИЯ

Женченко М. И. Издание литературы правовой тематики в Украине: исторический, типолого-тематический и редакционно-издательский аспекты. -- Рукопись.

Диссертация представлена на соискание ученой степени кандидата наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.05 -- теория и история издательского дела и редактирования. -- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт журналистики. -- Киев, 2008.

В диссертации на широком документальном материале осуществлено комплексное исследование процесса издания юридической литературы в Украине. В работе проанализирована история издательской деятельности в отрасли права и юридических наук, определены основные центры издания юридической литературы с конца XIX ст. до 1990 г. в восточных и центральных регионах Украины, которые были частью России, на западноукраинских землях, которые находились в составе Австро-Венгрии, Польши, Румынии, Чехо-Словакии, в диаспоре и охарактеризована их деятельность. Рассмотрены особенности формирования в независимой Украине сети издательских организаций, редакций периодических изданий юридической тематики, определены издательства-лидеры по количеству названий и тиражам выпущенных на протяжении 1991-2006 гг. юридических книг и изучено их издательский репертуар.

Анализ и синтез научных достижений исследователей позволил предложить собственное определение понятий «тип издания», «вид издания» и выявить основные типологические признаки книжных, газетно-журнальных и электронных юридических изданий, создав универсальную классификационную схему, примененную в процессе типологической характеристики изданной в 1991-2006 гг. юридической литературы. В частности, книжные издания анализировались по функциональному назначению, объему, составу основного текста, материальной конструкции, периодичности, структуре, оригинальности содержания, повторности выпуска, языку издания. Журнальные и газетные издания -- по функциональному назначению, периодичности, форме собственности и подчинения основателей, языку издания. Электронные

...