Концептуально-тематичні особливості української публіцистики другої половини 80-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 80-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

(на матеріалах журналів "Київ" і "Вітчизна")

Спеціальність 27.00.04 - теорія та історія журналістики

ЖЕЛІХОВСЬКА Наталія Степанівна

Київ - 2008

Дисертація є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціальних комунікацій Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

РІЗУН Володимир Володимирович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики,

завідувач кафедри соціальних комунікацій,

директор Інституту журналістики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

ВАСИЛЕНКО Микита Кімович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики,

доцент кафедри періодичної преси

кандидат філологічних наук

РОМАНЮК Світлана Дмитрівна,

Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника,

завідувач відділу “Науково-інформаційної і

організаційно-виставкової роботи”

Відділення “Палац мистецтв імені Т. і О. Антоновичів”

Захист відбудеться “13” жовтня 2008 р. о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

публіцистичний журнал український правдивість

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю вивчення процесу трансформації української публіцистики 1985-1990 років, яка довгий час перебувала під тягарем ідеологічних утисків. У період так званої перебудови на теренах українського інформаційного простору готувалося підґрунтя для становлення України як незалежної держави й українців як культурно-історичної і державотворчої спільноти. Зважаючи на специфіку нашого минулого, зокрема на тривалий період бездержавності, українську публіцистику більшість сучасних науковців розглядає як складову частину системи державотворення та процесу становлення громадянського суспільства. Формуючи громадську думку та суспільну свідомість, публіцистика функціонує як високорозвинена система духовного виробництва, яка забезпечує продукування й поширення культурних цінностей, їх зберігання і передавання наступним поколінням. Про значний вплив публіцистики на соціум свідчить бурхливе обговорення актуальних питань культурного та соціально-політичного життя суспільства після їхнього висвітлення у пресі.

Українська публіцистика - явище багатогранне, різнопланове і по-своєму унікальне, адже феномен української публіцистики полягає у необхідності письменницького слова бути і “дзвонами гучного бою”, і політичною трибуною, і “криком та стогоном” суспільства. Історичний розвиток свідчить про те, що цей феномен мав свої особливості у різні періоди суспільно-політичного життя країни. Унікальність публіцистики періоду перебудови полягає в обговоренні болючих проблем національного самоствердження з позицій історичної правди, моралі та загальнолюдських цінностей із залученням читачів до щирої та відвертої розмови, що є універсальним засобом розвитку самосвідомості нації.

Трансформація суспільної свідомості наприкінці 80-х років минулого століття спричинила якісні перетворення у царині публіцистичного слова, що супроводжувались виникненням нових стандартів мислення і сприйняття соціальної дійсності. У полі зору публіцистів “Києва” і “Вітчизни” цього періоду - споконвічні духовні цінності, національні та моральні традиції, духовне і фізичне здоров'я людини та суспільства.

Вибір теми дослідження зумовлено необхідністю виявити характерні тенденції розвитку української публіцистики зазначеного періоду. Виступи українських публіцистів протягом останніх років, що передували проголошенню незалежності України, досі залишаються “відкритою темою” для дослідників: не вивчені характерні тенденції та закономірності розвитку, ідейний діапазон і тематична палітра.

Теоретичною основою для написання дисертаційної роботи стали наукові праці провідних учених, статті й виступи відомих публіцистів про роль публіцистики в житті суспільства, специфіку публіцистичної творчості та ін. Зокрема, праці з теорії публіцистики українських науковців Ю. Лазебника, В. Здоровеги, Д. Прилюка, В. Шкляра, російських дослідників Є. Прохорова, М. Черепахова, В. Ученової та ін. Дослідженню різних аспектів публіцистичної творчості присвячені праці В. Різуна, Н. Сидоренко, А. Москаленка, А. Погрібного, М. Тимошика, С. Квіта, Н. Зелінської, С. Романюк, М. Василенка, В. Демченка, О. Коновця, О. Мукомели, Ю. Ярмиша, О. Коновця, О. Глушка, І. Михайлина, М. Нечиталюка, В. Лизанчука, Й. Лося, В. Галич, О. Кузнецової, Л. Василик, С. Гришиної, М. Воронової, В. Буряка, О. Барчан, Н. Шаповаленко, Т. Хоменко та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація “Концептуально-тематичні особливості української публіцистики другої половини 80-х років ХХ століття (на матеріалах журналів “Київ” і “Вітчизна”)” має безпосередній зв'язок із науковими розробками Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації пов'язана з комплексною науковою темою Інституту журналістики НДР № 06БФ045-01 “Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія і стандарти”, що виконується в межах комплексної наукової програми “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне вивчення концептуально-тематичних особливостей української публіцистики у період її трансформації, з'ясування ролі й місця публіцистики в процесі відродження національної ідеї та формування колективної національної ідентичності.

Досягнення основної мети передбачає виконання таких завдань:

вивчення розвитку найважливіших напрямів наукових досліджень у галузі публіцистики і виявлення характерних ознак, властивих українській школі теорії публіцистики;

з'ясування новітніх тенденцій теорії публіцистики перехідного періоду;

аналіз ідейно-тематичних особливостей публіцистичних творів у журналах “Київ” та “Вітчизна” (1985-1990);

порівняння динаміки концепції висвітлення актуальних проблем у матеріалах зазначених видань;

дослідження використання на сторінках журналів етноніма “українці” (“український”) та інтерпретації поняття правдивості як складових концепції української публіцистики періоду перебудови.

Об'єктом дослідження стали публіцистичні матеріали журналів “Київ” і “Вітчизна” протягом 1985-1990 років.

Предмет дослідження - ідейне й тематичне спрямування публіцистичних творів, тенденції і концепції, характерні для розвитку української публіцистики другої половини 80-х років ХХ століття.

Методи дослідження. Теоретичні висновки та положення ґрунтуються на використанні наукових принципів історизму, об'єктивності, комплексності та достовірності. Використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення. Для аналізу ідейно-тематичної спрямованості публіцистики використано такі конкретні методи дослідження: системно-хронологічний, порівняльно-аналітичний, системності класифікації і аналізу документальної інформації, зокрема, метод контент-аналізу.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період перебудови - суспільно-політичних змін, які сталися впродовж 1985-1990 років і кардинально вплинули на розвиток української публіцистики.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертаційному дослідженні вперше здійснено комплексний аналіз концептуально-тематичних особливостей української публіцистики періоду перебудови на рівні тем, ідей, тенденцій. Вперше здійснено повну класифікацію публіцистичних матеріалів, опублікованих у журналах “Київ” і “Вітчизна” протягом 1985-1990 років за такими напрямами: тематикою, ідейним спрямуванням, динамікою виходу.

У роботі окреслено найхарактерніші визначення терміна “публіцистика”, та на основі аналізу наукових джерел запропоновано уточнену дефініцію. Здійснено ґрунтовне вивчення проблемно-тематичних та ідейних аспектів публіцистичних творів досліджуваного періоду, акцентовано увагу на висвітленні морально-етичної, історичної та культурологічної проблематики на шпальтах журналів “Київ” і “Вітчизна”, що в цій площині досі системно не вивчалися. Зокрема, проаналізовано аспекти висвітлення питання української національної ідентичності та особливості інтерпретації поняття правдивості в публіцистиці згаданого періоду, з'ясовано трансформацію української публіцистики у контексті суспільно-політичних змін 1985-1990 років.

Практичне застосування одержаних результатів полягає у можливостях використання представленого в роботі фактичного матеріалу, основних теоретичних положень та висновків у розробці спеціальних і узагальнюючих курсів лекцій з українського журналістикознавства, підготовці довідкової та навчальної літератури вказаного комплексу дисциплін. Основні положення дисертації можуть бути використані у викладанні курсу „Публіцистика”, „Історія української журналістики”, а також для створення спеціальних курсів із проблематики ЗМІ України для студентів факультетів, відділень і кафедр журналістики вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення роботи, виконані дисертанткою самостійно.

Апробація результатів дослідження відбувалася під час виголошення доповідей на п'ятьох конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні теоретичні і прикладні проблеми сучасних мас-медіа” (Рівне, 2-3 березня 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку” (Черкаси, 20-21 квітня 2007), Міжнародній студентській науковій конференції “Журналістська практика студентів у контексті Болонського процесу” - засідання кафедри історії літератури та журналістики “Українська журналістика ХХ століття: досвід, традиції, практичні уроки” (Київ, 29-30 березня 2007), ХІІІ міжнародній науково-практичній конференції з проблем функціонування і розвитку української мови “Мовні процеси в сучасному медіа просторі” (Київ, 29 березня 2007), Міжнародній науково-практичній конференції “Студентська наука і практика: моделі трансформації, Болонський процес та розвиток інформаційного простору” - “круглий стіл” кафедри історії журналістики “Постаті в історії журналістики: невідоме про відомих, нові факти про забутих діячів” (Київ, 3-4 квітня 2008).

Публікації. Основні положення і результати дослідження викладено у 6 наукових статтях, у тому числі 4 - у фахових виданнях, 2 - у збірниках наукових праць, а також 3 - у тезах і матеріалах доповідей, вміщених у збірниках наукових конференцій.

Структурно за обсягом робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів, висновків (разом 178 сторінок), списку використаних джерел (168 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, аргументовано наукову новизну і практичне значення дисертації. З'ясовано зміст понять “концепція” і “публіцистика”, спираючись на визначення В. Здоровеги, запропоновано уточнену дефініцію: публіцистика - це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються із загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість та соціальну практику.

У першому розділі - “Наукові дослідження у галузі публіцистики (1950-1990)” - проаналізовано теоретичні підходи українських і російських дослідників щодо поняття публіцистики, її функцій, предмета, методу, форми та змісту.

У підрозділі 1.1. “Започаткування української школи теорії публіцистики (наукові розробки Ю. Лазебника, В. Здоровеги, Д. Прилюка)” - розглянуто основні наукові дослідження з питань теорії публіцистики провідних українських учених Ю. Лазебника, В. Здоровеги і Д. Прилюка. Проаналізовано їхні погляди на визначення терміна “публіцистика”, зв'язок публіцистики з наукою та літературою, проблеми публіцистичної майстерності, роль і місце публіцистики в суспільному житті.

Зазначено, що праці українських учених стали не тільки помітним явищем на новому дослідницькому напрямку, але й поштовхом до бурхливого, часто дискусійного розвитку досліджень теорії публіцистики у тогочасній радянській науці.

У підрозділі 1.2. „Дискусії щодо предмета, змісту, форми та функції публіцистики українських та російських учених” - простежено суперечливі погляди теоретиків публіцистики на природу публіцистичної творчості, її внутрішні закономірності.

Формування загальної теорії публіцистики у 60-70-х роках відбувалось у гострих суперечках українських і російських дослідників. Під час проведення семінарів та конференцій у Москві, Львові, Києві та інших містах відбулися дискусії, на яких ішлося про функції, предмет, зміст, форму, метод публіцистики. Особливо спірним виявилось питання визначення терміна “публіцистика”.

Полемічні погляди В. Здоровеги, Є. Прохорова, М. Черепахова, Д. Прилюка, В. Ученової, Г. Колосова, А. Бочарова та інших учених повною мірою було розглянуто під час наукової дискусії на сторінках “Вестника Московского университета” у 1968 році. Після дискусії, яка була кульмінаційним моментом у полеміці, сталося певне розмежування між українською і російською школами теорії публіцистики. Сформувалися у чомусь спільні, а в чомусь відмінні концепції, однак домінуючим став функціональний підхід, властивий російській науковій школі, який вплинув на весь розвиток публіцистики та напрями теоретичних розробок. У наступні роки основну увагу науковці приділяють дослідженням, що безпосередньо пов'язані з функціями публіцистики - впливу, переконанню, аргументації тощо.

У підрозділі 1.3. “Тенденції теорії публіцистики періоду перебудови (1985-1990)” - з'ясовано напрями теоретичних досліджень українських науковців наприкінці минулого століття, які сприяли процесу відродження української публіцистики.

А. Москаленко, В. Шкляр, В. Здоровега. Б. Потятиник, Н. Сидоренко, О. Кузнєцова, Й. Лось, В. Лизанчук, І. Лубкович, В. Гой та інші учені розмірковували над такими поняттями як правдивість, моральність, дієвість та ефективність, образність та аргументація у публіцистиці, досліджували проблему об'єктивності критики. Зокрема, йшлося про складність розуміння проблеми правдивості, яка розглядалась у розрізі гносеологічних, тобто теоретико-пізнавальних і морально-політичних аспектів, наголошувалось на необхідності усвідомлення існування теоретичної помилки щодо абсолютизації ідеологічного чинника.

У другому розділі роботи - “Аналіз тематично-ідейного наповнення публіцистичних матеріалів журналів “Київ” і “Вітчизна” - досліджено концептуально-тематичні особливості журнальної публіцистики протягом 1985-1990 років.

У підрозділі 2.1. “Специфіка ідейно-тематичного спрямування публіцистичних творів журналу “Вітчизна” - проаналізовано висвітлення соціально-економічної тематики та екологічної проблематики на сторінках журналу. З'ясовано місце й роль, які відводили публіцисти проблемам культури, освіти, науки, медицини, суспільної моралі та ідеології. Простежено тенденції розкриття воєнно-революційної теми, кримінальної відповідальності, висвітлення історичних ретроспектив.

Публіцистичні матеріали, опубліковані у журналі протягом 1985-1986 років, відповідають “вимогам”, які ставилися до публіцистики в застійні 70-ті. Зокрема, переважають рубрики, присвячені уславленню героїзму в роки Великої Вітчизняної війни і революції - “Сяйво Перемоги”, “Шляхами Жовтневої ери” та досягненням в галузі соціально-економічного розвитку - “Фронт Продовольчої програми” , “НПТ: проблеми і люди”, “Від З'їзду до З'їзду”. У матеріалах простежується тенденція до викриття “окремих” недоліків на фоні позитивних прикладів ефективного господарювання. Автори публікацій апелюють до совісті і сумління, намагаються “всемірно розвивати” у кадрів ініціативу і соціалістичну діловитість, уміння бачити перспективу і мобілізовувати колективи трудящих на розв'язання поставлених завдань. Головними винуватцями виступають “бездушні” керівники, які начебто не хочуть ні мислити, ні працювати, ні навіть помічати очевидно прогресивного.

У творах ідеологічного спрямування, опублікованих впродовж 1985-1986 років під промовистою рубрикою “На барикадах ідей”, викриваються вади капіталістичного способу життя: “бідність мільйонів на тлі розкішного життя кількох мільйонерів”, безробіття, наркоманія, пропагування мілітаризму та расизму. Публіцистичні матеріали цього періоду виступають яскравим прикладом тогочасного перекручування фактів, маскування національного питання і замовчування проблеми розвитку української нації. Автори намагаються переконати читачів, що КПРС і Радянська держава виявляють чуйне, дбайливе ставлення до національних цінностей, українська мова розвивається і збагачується, а зменшення темпів приросту населення УРСР в 30-ті роки - наслідок не організованого голоду, а результат “культурної революції”, що активізувала міграційні процеси, головним чином із заходу на схід.

Варто зазначити, що протягом 1985-1986 років у журналі “Вітчизна” не опубліковано жодного матеріалу з проблем культурного або історичного розвитку українського народу. Перший матеріал, в якому висвітлюються проблеми культури, журнал “Вітчизна” друкує у 1987 році - “Рідна хата” В. Бойченка. Автор розмірковує над проблемою занепаду славетних українських культурних заповідників і над долею так званих неперспективних сіл, які поволі зникають з мапи України. Висловлюється ідея про необхідність увічнення пам'яті корифеїв українського театру та створення відповідних умов для інтелектуального, морального, естетичного розвитку свідомої особистості.

У 1987 році, який можна вважати переломним для української публіцистики, журнал відмовляється від багатьох попередніх рубрик. Загальні тенденції висвітлення актуальних суспільно-політичних проблем поки що не зазнають докорінних змін, але зменшується кількість таких матеріалів: якщо протягом 1985 року у журналі “Вітчизна” було опубліковано 47 публіцистичних матеріалів, у 1986 - 34, то у 1987 - всього 14 матеріалів, більшість з яких присвячено проблемам економіки. Суттєве зменшення кількості матеріалів пояснюється тією невизначеністю, що панувала в суспільстві, зокрема, щодо подальших напрямів політичного і соціально-економічного розвитку. Автори аналізують уже не стільки “окремі” недоліки, скільки економічну ситуацію в цілому, зазначають відсутність “економічно зрілої політики”, критикують старі методи господарювання. Це, передусім, твори Л. Вернигори, О. Рогинського, М. Дивака.

У 1988 році на сторінках журналу “Вітчизна” збільшується кількість публіцистичних матеріалів, розширюється спектр нових тем. Зокрема, у творах Ф. Зубанича, Л. Єфімова, М. Біденка аналізуються питання розвитку соціально-економічної галузі. Проблеми, які раніше замовчувались, автори досліджують під новим кутом зору: наявність у країні дефіциту - як прорахунки планової економіки; черги - як характерну ознаку радянського обслуговування; атомну енергетику - як небезпеку і загрозу. Публіцисти аналізують актуальні проблеми життя села, зокрема введення нових форм господарювання, викривають наслідки гігантоманії, що призвела до появи “неперспективних” сіл.

Протягом 1988-1990 років журнал “Вітчизна” продовжує відмовлятися від рубрик, у 1989-1990 роках залишається тільки одна - “Дебют у “Вітчизні”. З'являється нова тематика: публіцисти (О. Глушко, О. Дмитренко, В. Брюховецький, В. Яворівський, І. Дзюба та ін.) більше уваги приділяють проблемам екології, історичним розвідкам правдивого відображення минулого українського народу, звертаються до проблем розвитку української мови та культури.

У підрозділі 2.2. - “Ідейно-тематичні особливості публіцистичних творів журналу “Київ” - проаналізовано висвітлення на сторінках журналу питань економічної та екологічної політики, проблем суспільної моралі та ідеології, культури, мови, освіти, воєнно-революційної теми та історичних розвідок.

Публіцистичні матеріали, опубліковані у журналі впродовж 1985-1986 років, мають багато спільного з матеріалами журналу “Вітчизна” аналогічного періоду щодо ідейно-тематичного наповнення. Зокрема, переважають рубрики, присвячені уславленню героїзму в роки Великої Вітчизняної війни і революції 1917 року - “З вогненних літ”, “Незабутні”, “Революційні зорі” та досягненням в галузі соціально-економічного розвитку - “На вістрі проблеми”, “ХХVІІ з'їзду КПРС - гідну зустріч”. Запорукою успіхів економічного зростання у публікаціях цього періоду виступають свідомість, ініціативність та інші високі моральні якості працівників. Основна ідея, що виражає концепцію висвітлення соціально-економічної проблематики в 1985-1986 роках - науковий прогрес в економіці має своїх визначних героїв і своїх “безіменних уповільнювачів”, які своєю інертністю та безініціативністю перешкоджають досягненню успіхів у народному господарстві.

У матеріалах ідеологічного спрямування, опублікованих у 1985-1986 роках під рубриками “Ідеологічний фронт”, “На чатах”, пропагується марксистсько-ленінська ідеологія, обстоюється думка про те, що більшість українців, які проживають за кордоном, - “недруги”, які настирливо і послідовно шукають шпарин, через які можна пролізти, щоб нашкодити, заподіяти зло. Про “українських буржуазних націоналістів” пишеться як про “бандерівців”, “кривавих фашистських холуїв”, “політичних терористів”, які чинили проти нашого народу жахливі звірства.

Варто зазначити, що протягом 1985-1986 років у журналі “Київ” не опубліковано жодного матеріалу з проблем культурного або історичного розвитку українського народу.

У 1987 році журнал відмовляється від багатьох попередніх рубрик і починає використовувати нові, на вимогу часу, наприклад, “Ритми перебудови”, “Письменницька анкета”, в яких публікуються критичні матеріали про розвиток української культури, мови, літератури. У 1988 році на сторінках журналу з'являється принципово новий матеріал, у якому проблеми соціально-економічної галузі тісно переплітаються з проблемами освіти, моралі та культури - “Обкрадені села” С. Колесника.

Критикуючи застійний період, сталінізм, публіцисти піддають критиці і власне безсилля та плазування, кон'юнктурщину, графоманство і бюрократизм у літературному середовищі. Д. Кремінь, О. Бердник, В. Ілляшенко, М. Попович, М. Петренко, В. Іванисенко, Р. Іваничук занепокоєні процвітанням національного нігілізму та зневаги до української культури. Крім споживацтва, зневажливого ставлення до рідної мови та культури, головною небезпекою для розвитку української культури публіцисти вважають рештки провінціалізму, породженого радянською командно-бюрократичною системою, і неправду як форму відбиття дійсності у літературі.

Публіцисти порушують актуальні проблеми збереження культурно-історичних пам'яток, відродження національних традицій, міркують над проблемою виникнення духовної кризи в суспільстві - втрату ідеалів, збайдужіння, падіння моралі, починають висвітлювати заборонені теми. Але питання національної ідентичності по-справжньому постає на сторінках журналу “Київ” лише у публікаціях 1990 року. Із виникненням таких рубрик, як “Українська діаспора”, “Українці в світі”, “Слово”, “Рух”, з'являються принципово нові проблемні матеріали (І. Драч, Є. Сверстюк), в яких переоцінюються ідеологічні постулати щодо українського націоналізму та негативного образу українців-емігрантів. Вперше у публіцистичних творах з'являється позитивний образ українців, які проживають за кордоном. Публіцисти починають переосмислювати минуле і сьогодення української нації у контексті її права на самовизначення. Якщо протягом 1985-1988 років у журналі висміюється та засуджується антирадянська діяльність “українських буржуазних націоналістів”, їхнє бажання бачити Україну самостійною і незалежною, то у 1990-му журнал змальовує позитивний образ українців за кордоном як справжніх патріотів, що вболівають за долю своєї країни.

У третьому розділі - “Характеристика концептуальних особливостей публіцистичних творів у журналах “Київ” і “Вітчизна” - здійснено порівняльний аналіз проблемно-тематичних та ідейних аспектів публіцистичних творів досліджуваного періоду, акцентовано увагу на висвітленні морально-етичної, культурологічної та історичної проблематики на шпальтах журналу “Київ” у 1988-1990 років. З'ясовано особливості інтерпретації поняття правдивості та висвітлення питання української національної ідентичності у публіцистиці згаданого періоду.

У підрозділі 3.1. “Порівняльний аналіз динаміки висвітлення актуальних проблем на сторінках журналів “Київ” і “Вітчизна” - зроблено порівняльний аналіз динаміки зміни концепції публіцистики 1985-1990 років відповідно до таких тематичних блоків: “Економіка”, “Екологія”, “Медицина і наука”, “Освіта”, “Культура”, “Суспільна мораль та ідеологія”, “Воєнно-революційна тема”, “Історичні розвідки”, “Кримінал”. Картина динаміки зміни концепції публіцистики відтворена за допомогою дев'ятьох діаграм, на кожній з яких зображена відповідна група матеріалів обох журналів для порівняння.

У підрозділі 3.2. “Використання інтенції правди в публіцистиці періоду перебудови” - за допомогою контент-аналізу досліджено 42 публіцистичні твори, опубліковані під рубрикою “Публіцистика” на сторінках журналу “Київ” протягом 1988-1989 років. Одиницею вимірювання обрано слово “правда” та його спільнокореневі слова: правдивий, правдиво, правдивість. Під час обліку не враховувались слова “неправда”, “правда” як вставне слово, як назва газети, а також усталений вираз “всіма правдами і неправдами”.

Проаналізовано такі категорії: можливість використання інтенції правди протягом радянського періоду (до перебудови); застосування принципу правдивості в період перебудови (реальне і бажане); необхідність правдивості у житті та літературі як основний принцип. Під час аналізу слово, що відповідає одиниці вимірювання, зафіксовано (загальна кількість - 143) у таких твердженнях:

До перебудови правда була у кращих зразках літератури і мистецтва - 19. Наприклад: “Написаний майже два десятиліття тому, роман Гончара з його центральними образами здається створеним сьогодні - така в ньому жива правда і точність влучання в больові проблеми часу” (1988. - №4. - С. 6).

У період сталінізму та застою правда замовчувалась, або проявлялась недостатньо - 23. Наприклад: “Гірка правда трактувалась як “паплюження” і була смертельно небезпечною” (1989. - № 10. - С. 6).

Правдивість як ознака перебудови - 16. Наприклад: “Про тяжку спадщину застійного періоду, з якою дехто і в наші дні не хоче розлучатися, письменник говорить, як завжди, емоційно, слова його сповнені гіркоти й гніву, але правда їхня - неспростовна” (1988. - № 4. - С. 8).

Ознака перебудови слабка або її немає зовсім - 10. Наприклад: “Нині всі мають можливість говорити правду, найболючішу, найпекучішу - і що ж? Лише кілька членів із нашої письменницької родини користуються прерогативами демократичної гласності” (1989. - № 9. - С. 100).

Торжество правди ще попереду - 12. Наприклад: “Ще буде написано нову, правдиву історію радянської літератури, яка визначить дійсні цінності, створені в минулі роки і відмете все, що недостойне високих традицій українського письменства, традицій вірного, саможертовного своєму народові в найтяжчі моменти його історичного буття” (1989. - № 5. - С. 131).

Правдивість - необхідна умова для літературної праці - 29. Наприклад: “Щоб не втратити себе, потрібно єдине: працювати на повну силу і працювати чесно, як підказує совість, талант, писати правду” (1988. - № 5. - С. 105).

Правда - основоположний принцип життя - 34. Наприклад: “Щирість, яка неодмінно передбачає повагу до істини, ґрунтується на правді, - це не просто гідна людини форма існування, а й рятівний засіб виживання в сучасному світі” (1989. - № 10. - С. 10).

Зважаючи на результати аналізу, можна зробити висновок, що утвердження принципу правдивості в літературній діяльності й визнання правди, як основоположного принципу життя - основні тенденції української публіцистики періоду перебудови. Поняття правдивості в своїх творах публіцисти трактували по-своєму, але кожен з них говорив про правдивість як про важливу морально-етичну та суспільну категорію. Так, Л. Федоровська, Р. Іваничук, М. Петренко, О. Сизоненко, В. Іванисенко, А. Колісниченко, С. Колесник обстоювали правдивість як необхідну умову для утвердження ідеалів гуманізму в суспільстві, як рятівний засіб виживання в сучасному світі.

У підрозділі 3.3. “Етнонім “українці” (“український”) як вияв національної ідентифікації на сторінках журналу “Київ” - досліджується використання публіцистами етноніма “українці” (“український”), розглядаються міркування щодо сутності понять “український народ”, “національна ідея”, “ми - українці” відомих науковців та літературознавців М. Грушевського, І. Франка, В. Винниченка, Д. Донцова, Ю. Бадзьо.

Виходячи з того, що об'єднують народ, згуртовують націю позитивні цінності й усвідомлення спільних інтересів та перспектив історичного розвитку, проблема української національної ідентичності аналізується за такими критеріями: 1) використання етноніма “українці” (“український”) у схвально-позитивному контексті; 2) використання етноніма “українці” (“український”) у критично-негативному контексті.

За допомогою методу контент-аналізу проаналізовано 42 публіцистичні твори, опубліковані під рубрикою “Публіцистика” на сторінках журналу “Київ” у 1988-1989 роках. Одиницею вимірювання обрано слова “українці” та “український”, одиницею контексту - речення або кілька речень, які виражають закінчену думку з приводу певного судження.

Досліджено такі категорії: схвалення - “українці” та “український” у схвально-позитивному світлі, як ознака передового, героїчного, правдивого; критика - “українці” та “український” в негативному контексті, як ознака провінційності, відсталості та пригніченості. Одержані результати свідчать про тенденцію тяжіння публіцистики до критичних матеріалів, а отже, і до створення негативного стереотипу. Так, протягом 1988-1989 років на сторінках журналу “Київ” слова “українці” та “український” у категорії “схвалення” зафіксовано 174 рази, зокрема, у словосполученнях: українська література - 20, українська культура - 48, українська мова - 47, український народ - 16, українська школа - 0, українці - 18; у категорії “критика” - 301 раз: українська література - 63, українська культура - 74, українська мова - 73, український народ - 17, українська школа - 14, українці - 18. Порівняння “український” - “російський” на користь останнього - 17. Наприклад: “Отже, українська література не в застої перебувала, як російська, а в мало не розгромі” (1988. - №11. - С. 5). У поодиноких словосполученнях (український простір, український читач, український чорнозем, українське село, українська ментальність тощо) у позитивному контексті етнонім “український” вживався 25 разів, у критичному або негативному - 35. Наприклад: “Що й казати, не терпіли злодіїв у старому українському селі!” (1989. - № 5. - С. 130) “Цілком згоден із цим і дуже хочу, щоб наша українська “рвійність” якомога менше кристалізувалася у мрії про те, щоб “у сусіда корова здохла” (1988. - № 3. - С. 138).

Результати проведеного аналізу дають підстави зробити висновок про слабку присутність позитивного іміджу, пов'язаного з етнонімом “український”.

У висновках узагальнено основні наукові результати проведеного дослідження:

1. В результаті детального аналізу поглядів українських теоретиків на основні аспекти публіцистичної творчості, визначено багато спільного щодо принципових моментів розуміння поняття публіцистики, її функцій в суспільстві. Ю. Лазебник, В. Здоровега і Д. Прилюк фактично започаткували своїми розробками українську школу теорії публіцистики, яка відрізнялась від російської з деяких принципових позицій. Українські вчені досліджували публіцистику, в першу чергу, з онтологічної точки зору, наголошуючи на діалогічній природі цього явища. Науковці не прийняли запропонованої Є. Прохоровим концепції створення ідеалізованої моделі публіцистики - універсальної теорії, яка не спирається на емпіричний матеріал, відриває теорію від історії, заперечує важливість вивчення практики. Однак домінуючим став функціональний підхід, властивий російській науковій школі, який вплинув не лише на напрями теоретичних розробок, а й на весь розвиток публіцистики. У наступні роки основну увагу науковці приділяють дослідженням, що безпосередньо пов'язані з функціями публіцистики - впливу, переконанню, аргументації тощо. У практичній площині такий підхід зробив єдино можливим розвиток ідеологічно заангажованої публіцистики, яка виконувала роль маніпулятора суспільною свідомістю.

2. Аналіз теоретичних розвідок українських науковців у період перебудови свідчить, що праці учених сприяли процесу відродження української публіцистики. Досліджуючи проблему критики, учені наголошували на важливості таких понять, як об'єктивність, правдивість та моральність, а також на необхідності усвідомлення існування теоретичної помилки щодо абсолютизації ідеологічного чинника. Це сприяло зміні концепції висвітлення актуальних питань у публіцистиці.

3. З'ясовано, що період 1985-1990 років характеризується активною трансформацією концепції української публіцистики, яка, відгукнувшись на демократичні перетворення у суспільстві, зробила спробу відмовитись від нав'язаних стандартів та орієнтирів. Проголошена гласність сприяла трансформації української публіцистики: спочатку відбулися зміни на рівні обрання тематики матеріалів, а згодом було здійснено ідеологічну переорієнтацію. Простежується різноманітна, інколи діаметрально протилежна ідейно-тематична спрямованість матеріалів журналів “Київ” і “Вітчизна” відповідно до різних періодів, які умовно можна позначити такими роками: 1) 1985-1986 роки; 2) 1987 рік; 3) 1988-1990 роки.

Маючи ґрунтовну наукову базу, українська публіцистика 1985-1986 років не мала належного об'єктивного розвитку, її роль тлумачили виключно ідеологічно спрямованою: влада визначала концепцію висвітлення актуальних питань й контролювала публіцистику, а публіцистика формувала суспільну свідомість, здійснюючи маніпулятивний вплив. Існував лінійний односторонній зв'язок, який і визначав концепцію публіцистики відповідно до вимог ідеологічної політики компартії: влада - публіцистика - суспільство. Впродовж 1987 року невизначеність політичного курсу зумовила певну невизначеність у висвітленні актуальних питань суспільно-політичного життя й ослаблення нав'язаних радянських стандартів функціонування публіцистики. Починаючи з 1988 року, українська публіцистика наповнюється новим змістом і починає активно розвиватися в напрямах культурного відродження і національного самоствердження. Створюється демократична модель взаємозв'язків у соціумі на основі діалогу: публіцистика формулює й формує громадську думку, суспільство обирає підзвітну владу, а влада сприяє розвитку засобів масової комунікації.

4. Порівняльний аналіз динаміки висвітлення актуальних питань на сторінках журналів “Київ” і “Вітчизна” свідчить про наявність спільних тенденцій. Протягом 1985-1986 років на сторінках обох журналів друкуються матеріали, що належать до наступних тематичних блоків: “Економіка”, “Ідеологія та суспільство”, “Воєнно-революційна тема”. Слід зазначити, що журнал “Вітчизна” зберігає жваве зацікавлення економічною проблематикою впродовж усього досліджуваного періоду. Зменшується, але не зникає зі сторінок видання тема кримінальної відповідальності. Невелика кількість творів ідеологічного характеру з'являється після трирічної перерви лише у 1990 році. У 1988-1990 роках часопис публікує історичні розвідки, які майже витісняють воєнно-революційну тему. Журнал „Київ”, на відміну від „Вітчизни”, починаючи з 1987 року майже не приділяє увагу економічній галузі. Натомість на сторінках „Києва” зростає кількість матеріалів з проблем суспільної моралі та ідеології, історичних розвідок. Особливо значною є кількість публікацій, в яких досліджуються проблеми розвитку української мови та культури.

5. У дослідженні встановлено, що одна з провідних тенденцій публіцистики періоду перебудови - інтерпретація поняття правдивості. Наприкінці 80-х років українських публіцистів найбільше хвилювала необхідність обґрунтування дотримання принципу правдивості в літературі й визнання правди як основоположного принципу життя. Публіцисти наголошують, що навіть у найтяжчі для України радянські роки правда жила у кращих зразках літератури і мистецтва. Рівень “гласності” у період перебудови не задовольняв потреб українського суспільства щодо історичної та життєвої правди, тому для утвердження справедливості очікувались кращі часи.

Одержані результати дають підстави зробити висновок про слабку присутність позитивного іміджу, пов'язаного з етнонімом “український”. Виявлено тенденцію тяжіння публіцистики до критичних матеріалів, які сприяють створенню негативного стереотипу. У публіцистичних творах досліджуваного періоду щоразу “український” програвав у порівнянні з “російським”, зовсім відсутні позитивні оцінки української школи. Про українську культуру та мову частіше згадується як про безнадійно занедбаних, а література, хоч і має кращі зразки, не відповідає вимогам часу. Твердження щодо українського народу, зокрема українців, мають майже однакову кількість критичних і схвальних відгуків: публіцисти намагались висвітлити не тільки утиски, які доводилося терпіти народу впродовж століть, а й нагадати про героїчне минуле, високу культуру та освіченість народу, його моральні якості.

Використання публіцистами етноніму “українці” (“український”) у критично-негативному контексті набагато частіше, ніж у схвально-позитивному, не сприяло створенню позитивного іміджу національним ознакам, на основі яких твориться колективна національна ідентичність. Однак варто зазначити, що у другій половині 80-х років минулого століття, у період так званої перебудови, українська публіцистика повною мірою активізувала свою просвітницьку діяльність щодо національного питання, культурного розвитку, встановлення історичної правди й утвердження духовних та моральних цінностей.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Желіховська Н. С. Теоретичне обґрунтування публіцистики як виду літературної діяльності у працях В. Здоровеги / Н. С. Желіховська // Українське журналістикознавство. -- 2006. -- Вип. 7. -- С. 6--14.

2. Желіховська Н. С. Питання української національної ідентичності на сторінках журналу “Київ” (1988-1989 роки) / Н. С. Желіховська // Культура народов Причерноморья. Научный журнал Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. -- 2007. -- № 101. -- С. 255--258.

3. Желіховська Н. С. Інтерпретація поняття правдивості в українській публіцистиці кінця 80-х років ХХ століття / Н. С. Желіховська // Актуальні питання масової комунікації. -- 2007. -- Вип. 7. -- С. 40--44.

4. Желіховська Н. Погляди Ю. Лазебника на публіцистику та публіцистичність / Н. С. Желіховська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. журналістика. -- 2007. -- Вип. 15. -- С. 17--22.

5. Желіховська Н. Етнонім українці (український) як вияв ідеї національної ідентифікації в українській публіцистиці кінця 80-х років ХХ століття / Н. С. Желіховська // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку: Зб. наук. праць / МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького; Відп. ред. : С. М. Квіт, Т. Г. Бондаренко. -- Черкаси, 2007. -- С. 400--402.

6. Желіховська Н. Трансформація концепції української публіцистики перехідного періоду (1985-1990 рр.) / Н. С. Желіховська // Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору : Зб. наук. праць / Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Галицький інститут імені В'ячеслава Чорновола. - Тернопіль - Львів : ЛА “Піраміда”, 2008. -- Том 1. -- С. 49--53.

7. Желіховська Н. Інтенція правди в українській публіцистиці кінця 1980-х рр. / Н. С. Желіховська // Українська журналістика ХХ століття: досвід, традиції, практичні уроки : Матеріали секційного засідання каф. історії літератури та журналістики Міжнарод. студ. наук. конф. “Журналістська практика студентів у контексті Болонського процесу”. -- К., 2007. -- С. 62--64.

8. Желіховська Н. “Обкрадені села” Степана Колесника / Н. С. Желіховська // Постаті в історії журналістики: невідоме про відомих, нові факти про забутих діячів : матеріали секційного засідання каф. історії літератури та журналістики Міжнарод. студ. наук. конф. “Студентська наука і практика: моделі трансформації, Болонський процес та розвиток інформаційного простору”. -- К., 2008. -- С. 80--83.

9. Желіховська Н. С. Функціональний підхід у теорії публіцистики як один з факторів маніпуляційного впливу / Н. С. Желіховська // Актуальні теоретичні і прикладні проблеми мас-медіа : Зб. тез науково-практичної конференції факультету масової комунікації та інформаційних технологій Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. академіка Степана Дем'янчука. -- Рівне, 2007. -- С. 38--39.

АНОТАЦІЯ

Желіховська Н. С. Концептуально-тематичні особливості української публіцистики другої половини 80-х років ХХ століття (на матеріалах журналів “Київ” і “Вітчизна”). - Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата наук з соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 - теорія та історія журналістики. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню особливостей розвитку української публіцистики у період суспільно-політичних змін (1985-1990 років).У роботі проаналізовано розвиток напрямів наукових досліджень у галузі публіцистики і визначено характерні ознаки, властиві українській школі теорії публіцистики; з'ясовано особливості функціонування та концептуальні засади української публіцистики в динаміці її розвитку протягом 1985-1990 років.

Здійснено ґрунтовне вивчення проблемно-тематичних та ідейних аспектів публіцистичних творів досліджуваного періоду, акцентовано увагу на висвітленні морально-етичної, культурологічної та історичної проблематики на шпальтах журналів “Київ” і “Вітчизна”. З'ясовано особливості інтерпретації поняття правдивості та висвітлення питання української національної ідентичності у публіцистиці згаданого періоду.

Ключові слова: українська публіцистика, публіцистичність, теорія публіцистики, перебудова, національна ідентичність, концепція, ідейно-тематичне спрямування.

АННОТАЦИЯ

Желиховская Н. С. Концептуально-тематические особенности украинской публицистики второй половины 80-х годов ХХ столетия (на материалах журналов “Киев” и “Витчизна”). - Рукопись.

Диссертация представлена на соискание научной степени кандидата наук социальных коммуникаций по специальности 27.00.04 - теория и история журналистики. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации осуществлено комплексное исследование особенностей развития украинской публицистики в период общественно-политических изменений (1985-1990 годов). В работе проанализировано развитие направлений научных исследований в области публицистики и определены характерные признаки, свойственные украинской школе теории публицистики; выяснены функциональные особенности и концептуальные основы украинской публицистики в динамике ее развития на протяжении 1985-1990 годов.

Досконально изучены проблемно-тематические аспекты публицистических материалов исследуемого периода, акцентировано внимание на освещении морально-этической, культурологической, исторической проблематики на страницах журналов “Киев” и “Витчизна”. Рассмотрены особенности интерпретации понятия правдивости и освещение вопроса украинской национальной идентичности в публицистике исследуемого периода.

Анализ теоретических исследований украинских ученых периода перестройки свидетельствует о том, что их работы содействовали возрождению украинской публицистики. Исследуя проблему объективности критики, А. Москаленко, В. Шкляр, В. Здоровега и другие ученые подчеркивали важность таких понятий как правдивость и моральность, настаивали на необходимости осознания существования теоретической ошибки в вопросе абсолютизации идеологического фактора. Это содействовало изменению концепции освещения актуальных проблем в украинской публицистике.

Актуальность темы диссертационного исследования вызвана необходимостью изучения процесса трансформации украинской публицистики, которая долгое время находилась под идеологическим прессом. Трансформация общественного сознания в конце 80-х годов прошлого столетия стала причиной качественных изменений в сфере публицистического слова, которые сопровождались возникновением новых стандартов мышления и восприятия социальной действительности.

Интерес к изучению публицистики значительно возрос в период становления независимости нашего государства. Духовное возрождение Украины подтолкнуло к объективному научному анализу публицистического наследия. Особенно актуальными остаются публикации, в которых публицисты раскрывают историческую правду, проповедуют моральные и культурные ценности народа. Именно эти проблемы активно освещаются на страницах журналов “Киев” и “Витчизна”. Проекция основ морали через публицистику на сознание читателей дает возможность известным писателям декларировать свою позицию и таким образом влиять на аудиторию.

Исследованные материалы дают основание сделать вывод о том, что украинская публицистика, откликнувшись на демократические изменения в обществе в период перестройки, сделала попытку отказаться от навязанных ранее стандартов и ориентиров. Провозглашенная гласность содействовала трансформации концепции украинской публицистики: сначала произошли изменения на уровне выбора тематики материалов, а потом на уровне идеологической переориентации, которая способствовала созданию коллективной национальной идентичности. Прослеживается разнообразная, иногда диаметрально противоположная идейно-тематическая направленность публицистических материалов на страницах журналов “Киев” и “Витчизна”, соответственно периодам: 1) 1985-1986 годы; 2) 1987 год; 3) 1988-1990 годы.

Украинская публицистика 1985-1986 годов, имея солидную научную базу, была лишена соответствующего объективного развития, ей навязывалась исключительно идеологически направленная роль: власть определяла концепцию освещения актуальных вопросов и контролировала публицистику, а публицистика формировала общественное сознание посредством манипуляции. Неопределенность политического курса в 1987 году вызвала неопределенность в вопросе освещения актуальних проблем общественно-политической жизни и ослабила влияние советских стандартов функционирования публицистики. На протяжении 1988-1990 годов, украинская публицистика наполняется новым смыслом и начинает активно развиваться в направлениях культурного развития и национального возрождения. Создается демократическая модель взаимосвязей в обществе на основе диалога: публицистика формулирует и формирует общественное мнение, общество выбирает правительство, которое защищает его интересы, а правительство создает условия для свободного развития средств массовой коммуникации.

Проведенное исследование засвидетельствовало, что одной из характерных тенденций украинской публицистики периода перестройки является интерпритация понятия правдивости. В конце 80-х годов украинские публицисты большое внимание уделяли необходимости обоснования соблюдения принципа правдивости в литературе и признания правды в качестве основополагающего принципа жизни.

Следует отметить, что в период перестройки (1985-1990), украинская публицистика активизировала свою просветительскую деятельность в вопросах национального возрождения, культурного развития, установления исторической правды, утверждения духовных и моральных ценностей.

Ключевые слова: украинская публицистика, публицистичность, теория публицистики, перестройка, национальная идентичность, концепция, идейно-тематическое направление.

ANNOTATION

Zhelikhovska N. S. Conceptual and thematic peculiarities of Ukrainian publicism of the second part of the 80-th of XX century (on the materials of the journalistic genre magazines “Kyiv” and “Vitchyzna”). - Manuscript.

Ph.D. thesis is given for the competition of academic degree of the candidate of science of social communications, speciality 27.00.04 - the theory and history of journalism. - Institute of Journalism, Kiev Taras Shevchenko National University. - Kiev, 2008.

The thesis is dedicated to the peculiarities of the development studies of Ukrainian publicism during the period of social and political changes (1985-1990). The lines of investigation in the field of publicism are analyzed in the work. The typical characteristic of the Ukrainian school of the theory of publicism and the peculiarities of functioning and conceptual principles of Ukrainian publicism are ascertained in its development during 1985 - 1990.

The fundamental study of the problematic and thematic aspects of publicistic works are investigated in Ph.D. thesis; the mental and ethical, cultural and historical problematic are accentuated in the context of the journalistic genre magazines “Kyiv” and “Vitchyzna”. Also the peculiarities of interpretation of the conception of the veracity and interpretation of the Ukrainian national identity question in the publicism of the idem period are cleared up in Ph.D. thesis.

Key words: Ukrainian publicism, publicistic, the theory of publicism, reconstruction (the former USSR notion), the national identity, conception, ideal and thematically direction.

Размещено на Allbest.ru

...