Концепція людини та світу у публіцистичній і художній творчості Умберто Еко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

УДК 82-92.131.1 ЕКО

Спеціальність 27.00.04 - теорія та історія журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДИНИ ТА СВІТУ В ПУБЛІЦИСТИЧНІЙ І ХУДОЖНІЙ ТВОРЧОСТІ УМБЕРТО ЕКО

Масімова Лариса Гагіківна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Старченко Тамара Володимирівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, доцент кафедри історії журналістики

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор Шкляр Володимир Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, професор кафедри міжнародної журналістики

- кандидат філологічних наук, доцент Яковець Анатолій Володимирович, Національний університет "Києво-Могилянська академія", доцент Могилянської школи журналістики

Захист дисертації відбудеться " 8 " вересня 2008 року о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий " 5 " серпня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцент В.Е. Шевченко

Анотації

Масімова Л.Г. Концепція людини та світу у публіцистичній і художній творчості Умберто Еко. - Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 - теорія та історія журналістики. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

В дисертаційному досліджені здійснено спробу осмислення публіцистики як складової частини журналістики, обґрунтовано розуміння наукової публіцистики як жанрової групи публіцистики.

В дисертації досліджено взаємодію публіцистики і художньої творчості У. Еко. Виявлено особливості постмодерністського творчого методу У. Еко. Охарактеризована концепція людини та світу, в основі якої три складники: система поглядів на середньовічну людину та світ, що дозволяє говорити про сучасну людину в історичній перспективі, тілесність людини, котра пропонує філософське осмислення людини та роль читача як основна соціальна роль людини інформаційного суспільства.

З'ясовано характер духовно-культурного впливу творчості У. Еко на український інформаційний простір.

Ключові слова: публіцистика, жанри публіцистики, Умберто Еко, постмодернізм, семіотика, концепція людини та світу, інформаційне суспільство.

Масимова Л.Г. Концепция человека и мира в публицистическом и художественном творчестве Умберто Эко. - Рукопись.

Диссертация представлена на соискание научной степени кандидата наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.04 - теория и история журналистики. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации осуществляется попытка теоретического осмысления публицистики как составной части журналистики. Обосновывается необходимость рассмотрения научной публицистики как жанровой группы публицистики. Выявлены функциональные особенности научной публицистики. Уточняется содержание понятия "семиотика", одного из методов анализа, применяемого гуманитарными дисциплинами.

В диссертации осуществлено исследование публицистики Умберто Эко, где анализируются оригиналы публицистических текстов. Рассматривается постмодернизм как творческий метод не только художественного, но и публицистического творчества писателя. Исследование выявляет философские, социологические источники, которые повлияли на формирование концепции человека и мира в публицистическом и художественном творчестве У. Эко.

Анализ творчества итальянского писателя и публициста позволил преодолеть распространенное среди исследователей мнение о пессимистической природе творчества У. Эко, а также трактовки постмодернизма как системы разрушения традиционных ценностей. В работе удалось раскрыть гуманистическую природу творчества итальянского интеллектуала, продемонстрировать не только актуальность для мирового сообщества поднятых тем (война, расизм, терроризм, противостояние Востока и Запада, деятельность СМИ и другие), но и оригинальность выводов и предложений по преодолению многих проблем современности.

В системе взглядов на человека и мир итальянского публициста выявлены три составляющие, которые постоянно взаимодействуют и существенно влияют на тематику его творчества. Первая - демонстрирует осознание особой роли эпохи Средневековья для современного западного человека. Вторая включает в себя понимание телесности, которая формирует как физические, так и духовные потребности человека. Третья составляющая связана с обоснованием особой роли читателя в современном информационном обществе. Роль читателя понимается предельно широко, это не только потребление, но и активный поиск и обработка информации. Анализ публицистики У. Эко дает все основания утверждать, что она демонстрирует не только осмысление реалий современного информационного общества, но и реализует образовательную функцию публицистики: воспитание грамотного потребителя информации с помощью овладения приемами аналитического чтения.

В диссертации впервые произведен анализ художественного творчества У. Эко с учетом взаимосвязи и взаимовлиянии с его публицистикой. Продемонстрирована также эволюция художественного творчества в сторону публицистичности и документальности.

Концепция человека и мира в публицистическом и художественном творчестве У. Эко воплощается как на содержательном, так и на формальном уровне. Доказано, что использование многих средств художественной выразительности, способов организации и структурирования материала подчиняется одной цели - продемонстрировать и выявить целостность современного мира, взаимообусловленности его событий и явлений.

В диссертации произведен анализ украинских изданий относительно рецепции творчества У. Эко. Выявлен характер его духовно-культурного влияния на украинское информационное пространство. Проанализированы типичные ситуации возникновения неточной информации. Предложены практические рекомендации, которые могут предупредить возникновение некорректной информации.

Теоретические и практические выводы диссертации могут быть использованы в процессе становления и развития социально-ответственной журналистики и при разработке концепции интеграции Украины в мировое информационное пространство.

Ключевые слова: публицистика, жанры публицистики, научная публицистика, публицистичность, Умберто Эко, постмодернизм, семиотика, концепция человека и мира, информационное общество.

Masimova L.G. The concept of man and world in Umberto Eco's journalistic and literary works. - Typescript.

Thesis for the Ph.D. in Social Communications, specialty 27.00.04 - Theory and history of journalistics. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalistics. - Kyiv, 2008.

The thesis makes an effort to comprehend the journalistic works as a part of journalistic science. It is argued that scientific journalism should be understood as a genre group of journalistic works.

The thesis explores interrelationships between journalistic and literary works of Umberto Eco. Specific features of U. Eco's postmodernist method of composition have been defined. Characterized also is the concept of man and world bearing the three fundamentals: a system of views at Medieval man and world which is used to discuss a contemporary man in a historic perspective, man's corporality which offers a philosophical comprehension of man, and reader's role as the basic social role of an information society man.

The thesis also explores spiritual and cultural influence of U. Eco's works at an information sphere of Ukraine.

Key words: journalistic works, genres of journalistic works, Umberto Eco, postmodernism, semiotics, concept of man and world, information society.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сьогодні українське суспільство "активно переймає європейський інтелектуальний досвід" (М. Попович) і необхідно, щоб цей процес був свідомим. З цього погляду важливим є наукове осмислення творчості Умберто Еко (італійського науковця, журналіста, письменника), якого вважають виразником ідеології постмодернізму. Але на сучасному етапі, незважаючи на численні публікації, присвячені творчості У. Еко, більшість із них мають або суто інформативний характер, або стосуються окремих аспектів його доробку, тому можна вважати, що його творчість є недостатньо дослідженою.

Тема дисертаційної роботи дозволяє розкрити світоглядну позицію письменника, узагальнити й уточнити його творчі принципи, звільнитися від певних упереджень стосовно його ідеологічних поглядів. Аналіз концепції людини та світу дозволяє створити той контекст, у межах якого можна детальніше осмислити окремі аспекти творчості У. Еко (наукової, публіцистичної, художньої). Узагальнювальний характер дослідження дозволяє розширити коло актуальних наукових проблем, що впливають на сучасний інтелектуальний клімат українського суспільства.

У. Еко входить до когорти найвпливовіших інтелектуалів планети саме завдяки своїй журналістській діяльності. У публіцистичній творчості Умберто Еко здійснюється глибокий аналіз сучасного суспільства та людини, пропонуються шляхи розв'язання нагальних проблем світової спільноти. Тому актуальним є вивчення досвіду італійського публіциста, використання його в професійній діяльності українських журналістів, що сприятиме процесу інтеграції вітчизняних ЗМІ у світовий інформаційний простір та формуванню української відповідальної журналістики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою комплексної програми науково-дослідних робіт Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір" (номер державної реєстрації № 01БФ 045-01) та пов'язана з темою "Духовно-культурна компонента формування інформаційної моделі сучасних українських ЗМІ", що її розробляє кафедра історії журналістики.

Мета роботи - з'ясувати систему понять про людину і світ на основі дослідження публіцистичної та художньої творчості Умберто Еко.

Поставлена мета дослідження передбачає такі завдання:

· виявити принципи постмодернізму як творчого методу У. Еко;

· з'ясувати філософські джерела концепції людини та світу митця;

· визначити складники концепції людини та світу в публіцистичній і художній творчості У. Еко;

· охарактеризувати художню творчість письменника у її взаємозв'язку з публіцистикою;

· проаналізувати публіцистику У. Еко та виявити її ідейно-тематичні й формально-структурні складники, з'ясувати їхню роль у створенні загальної картини сучасного світу;

· дослідити особливості сприйняття та використання творчості Умберто Еко в українському інформаційному просторі.

Об'єктом даного дослідження є публіцистика та художня творчість Умберто Еко другої половини ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Предмет дисертаційного дослідження - система понять про людину та світ в публіцистичній і художній творчості Умберто Еко.

Методи дослідження. Складність дисертаційної теми, у межах якої поєднуються різні сфери соціальної комунікації, вимагає використання низки методів дослідження. Семіотика як метод аналізу найбільше відповідає міждисциплінарному характеру дослідження та комунікативній природі публіцистичного тексту, що є основним об'єктом аналізу. Проблемно-тематичний аналіз публіцистичної та художньої творчості дозволяє визначити її своєрідність у контексті соціальних, психологічних та естетичних аспектів. Синтез як метод необхідний для створення цілісної концепції, яка поєднала б усі елементи, виявлені в процесі дослідження, в єдину систему.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

уперше досліджено, систематизовано та синтезовано погляди У. Еко на людину і світ у цілісну концепцію, що демонструє основу його світогляду і, відповідно, є підґрунтям для публіцистичної та художньої творчості;

запропоновано нове осмислення наукової публіцистики, а також такі дефініції основних понять журналістикознавства, які покликані визначати взаємини у системі журналістика - публіцистика. Отже, удосконалено положення про функціональні властивості наукової публіцистики, поглиблено уявлення про її соціальне призначення;

уперше здійснено аналіз наукової публіцистки італійського вченого з урахуванням її жанрової своєрідності;

обґрунтовано доцільність застосування до публіцистичних текстів моделі відкритого твору, яка є інструментом вдосконалення людини інформаційного суспільства;

у науковий обіг уведено аналіз оригіналів публіцистичних і художніх текстів У. Еко, які не потрапляли в поле зору українських дослідників;

з'ясовано і обґрунтовано принципи постмодернізму як творчого методу художньої та публіцистичної творчості У. Еко, встановлено специфіку постмодерністського творчого методу в публіцистиці;

знайшло подальший розвиток дослідження публіцистичності як властивості художнього тексту; доведено, що художня творчість У. Еко еволюціонує до свідомої публіцистичності та документальності, що є наслідком інтеграційних процесів в публіцистиці і художній творчості італійського інтелектуала.

Практичне значення. Робота може стимулювати подальше вивчення творчості У. Еко й передусім його публіцистичного доробку.

Аналіз сучасних українських видань щодо рецепції творчості У. Еко визначив способи і специфіку використання творів та імені італійського інтелектуала на сторінках української преси. У результаті розкрито особливості духовно-культурного впливу творчості У. Еко на український інформаційний простір, виявлено певні недоліки в публікаціях українських журналістів та розроблено конкретні рекомендації щодо їх уникнення.

Результати роботи можуть бути використані в українських періодичних виданнях і безпосередньо журналістами для вдосконалення своєї професійної майстерності. Висновки дисертації можна використати і для викладання спецкурсів "Наукова публіцистика", "Зарубіжна публіцистика", а також курсу "Постмодернізм" у середніх і вищих навчальних закладах і написання підручників, посібників або монографій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат й опубліковані наукові статті, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були апробовані на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема "Журналістика-2005" (Мінськ, 2005), "Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта" (Алушта, 2006), "Методологічне забезпечення підготовки журналістських кадрів у процесі роздержавлення мас-медіа та створення системи суспільних і громадянських ЗМІ" (Київ, 2007), "Сучасний інформаційний простір: журналістика та медіаосвіта" (Алушта, 2007), на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору" (Тернопіль, 2007).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дослідження викладено в 5 наукових статтях, у тому числі 3 - у фахових виданнях, 2 - у наукових збірниках, які раніше були фаховими зі спеціальності "журналістика", та в 2 тезах доповідей, уміщених у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, що містять 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (314 найменувань). Загальний обсяг роботи - 195 сторінок (список джерел - 27 сторінок).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й основні завдання дослідження, об'єкт, предмет, методи дослідження, аргументовано наукову новизну, теоретичну і практичну цінність дисертації, наведено відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження, показано структуру дисертації.

У першому розділі "Концептуально-теоретична та джерельна база дослідження" визначені основні теоретичні поняття і обґрунтовані концептуальні засади дослідження, висвітлено ступінь наукового опрацювання проблеми та джерельна база роботи.

Підрозділ 1.1 "Основні поняття дослідження" розкриває теоретико-методологічні засади наукової роботи. Розглядаються такі поняття, як "концепція", "людина", "світ" у філософській та соціологічній інтерпретації. На основі аналізу численних наукових праць здійснено спробу визначити основні теоретичні поняття - це випливало з потреби узгодити та уніфікувати термінологічні поняття журналістикознавства.

Праці В. Здоровеги, В. Горохова, У. Еко, М. Кіма, Л. Кройчика, Ю. Лазебника, А. Москаленка, І. Михайлина, Д. Прилюка, Є. Прохорова, О. Тертичного, В. Учонової, М. Черепахова та ін. допомогли виявити суперечності в теорії журналістикознавства. Дослідження О. Грищенко, Л. Губерського, В. Іванова, В. Карпенка, В. Корнєєва, Г. Лазутіної, О. Мелещенка, А. Москаленка, В. Різуна, Б. Потятиника, Г. Почепцова, Є. Прохорова, Ю. Фінклера, А. Чічановського, В. Шкляра та інших, що вивчали зміст таких понять, як "масова комунікація", "соціальна інформація", "інформаційний простір", "інформаційне суспільство" підштовхнули до усвідомлення центрального поняття журналістики - поняття "комунікації": "В той момент, коли ми стикаємося з проблемою передачі інформації від однієї людини до іншої, теорія інформації стає теорією комунікації..." (У. Еко).

Запропоновано розуміти журналістику як діяльність, що передбачає створення та поширення журналістського тексту, головною метою якого є забезпечення комунікативних процесів у суспільстві. Публіцистика - це рід літератури, який поєднує корпус журналістських текстів, здатних створити загальну базу для раціонального суспільного обговорення важливих проблем і реалізувати зв'язок публічної та приватної сфер життя. У підрозділі запропонована нова дефініція наукової публіцистики як жанрової групи публіцистики, що поєднує створені науковцями журналістські тексти, які зберігають логіку наукового дослідження з метою забезпечення масового читача інструментарієм і практичними прийомами аналітичного мислення, і які, разом з тим, адаптовані для масового читача на рівні комунікативної структури. Комунікативну структуру розуміємо як стратегію спілкування, закладену автором тексту.

Виокремлено етапи вивчення наукової публіцистики. 60-80 роки ХХ ст. (Д. Біленкін, Д. Гулієв, В. Друнін, Ю. Ківі, Б. Колтовой, М. Корольов, Є. Лазаревич, А. Мандругін, С. Мокшин, В. Мякушков, М. Ребров, М. Сорока, В. Тростніков, Ю. Фішевський, В. Учонова та ін.) - етап, коли вивчення наукової публіцистики виходило з розуміння науки як фактора виробничого процесу, який забезпечує соціальний прогрес. На цьому етапі переважав дескриптивний характер наукових розвідок. Наступний етап, який починається з 90-х років ХХ ст. і дотепер (В. Коновець, Н. Зелінська, С. Соловйов, М. Тимошик), де домінує аналітичний метод аналізу наукової публіцистики, є періодом, що готує необхідні умови для розуміння інформаційного суспільства, в якому прогрес пов'язують з розвитком окремої особистості.

Встановлено, що на сучасному етапі науковій публіцистиці притаманні такі функції:

інформаційна - забезпечити суспільство науковою інформацією, щоб підвищити інтелектуальний рівень кожного члена суспільства;

світоглядна - сформувати науковий світогляд у суспільстві й об'єктивувати уявлення про науку;

комунікативна - створити умови для обміну інформацією між поколіннями науковців і на рівні міждисциплінарних зв'язків, розв'язання проблем, запропонованих науковими революціями;

практична - забезпечити кожну людину прийомами самостійного аналізу інформації, навичками здобуття якісної інформації;

виховна - демонструвати процесуальний характер науки, живий зв'язок людини з історією, її замкненість в просторово-часових координатах.

Основні функції наукової публіцистики відповідають основній меті журналістики, тобто забезпечити комунікативні процеси в суспільстві, а не продукувати нову систему знань, що властиво для науки.

Отже, публіцистика, на наш погляд, має чотири групи жанрових утворень - наукова публіцистика, інформаційна публіцистика, аналітична та художньо-публіцистична.

Публіцистичну творчість У. Еко ми розглядаємо як авторську публіцистику, що використовує багатожанрову палітру.

Спираючись на праці У. Еко, Ю. Лотмана, А. Мамалиги, Г. Почепцова, В. Різуна, М. Феллера, розкрито зміст поняття "семіотика як метод аналізу", який є основним методом аналізу в дисертаційному дослідженні. Семіотика як метод аналізу виходить із розуміння тексту як комунікативного акту, що потребує врахування обставин комунікації (контекст) як складову тексту. Методом семіотики є опис структур тексту як таких, що забезпечують комунікацію.

Питання, пов'язані з взаємодією публіцистики та літератури, досліджуються в дисертації на основі здобутків українських науковців Ю. Лазебника і В. Шкляра.

Значна частина дисертаційної роботи присвячена розгляду особливостей постмодернізму як творчого методу У. Еко, оскільки в українському науковому просторі ствердився погляд на постмодернізм як на напрям, що не вірить у прогрес, заперечує історію, руйнує традиційні моральні цінності тощо. З'ясовано, як саме розуміє постмодернізм У. Еко, що виявилося важливим етапом у дослідженні не лише художньої, але і публіцистичної творчості італійського вченого. Світоглядна складова творчого методу та цілісний характер доробку У. Еко дозволяють припустити, що постмодерністський творчий метод письменник поширює і на публіцистичну творчість.

У підрозділі 1.2 "Стан вивчення проблеми та джерельна база дослідження" розглянуто стан розробленості проблеми по напрямках: публіцистика та художня творчість. Найбільший інтерес дослідників М. Сезара, І. Знепольскі, М. Зубрицької, Д. Ребекіні, А. Скурані, Д. Прокопіва, А. Усманової та інших викликають наукові праці У. Еко із семіотики. Аналіз наукових і науково-публіцистичних праць У. Еко згадані дослідники здійснюють без урахування жанрової специфіки цих творів. Дослідники Ю. Жицінський, С. Квіт, А. Цофнас будують свій аналіз творчості У. Еко, виходячи з розуміння постмодернізму як песимістичної і руйнівної системи цінностей.

Науковці О. Злобіна, С. Квіт та О. Уланов розглядають публіцистику У. Еко як постмодерністську, не обґрунтовуючи своєї позиції. Публіцистика є найбільш недослідженою сферою діяльності У. Еко.

Такі дослідники художньої творчості письменника, як О. Голіно, С. Зенкін, С. Кузнецов, І. Мусарра-Шредер, О. Ломоньєр, Ю. Лотман, Т. Стодер та інші, зверталися до аналізу одного з романів У. Еко для визначення його жанрової своєрідності. Є. Волощук пропонує вивчати художню творчість У. Еко з урахуванням взаємозв'язків з його публіцистикою. Педагогічна преса запропонувала статті Б. Бігуна, С. Васильєва та В. Назарця, Ю. Ковбасенка, у яких роман "Ім'я троянди" залучався як ілюстративний матеріал для вивчення теми постмодернізму. У працях Я. Вовка, Г. Кохана, К. Межанова, Т. Литвиненко аналізується роман У. Еко "Ім'я троянди" поза контекстом його художньої та публіцистичної творчості. Концепцію людини та світу У. Еко й досі не запропоновано для вивчення.

Джерельною базою дисертаційного дослідження є наукові праці з історії, теорії й практики журналістики, філософські та соціологічні дослідження, праці з семіотики та теорії літератури; тексти Умберто Еко (публіцистика та художня творчість). Основу джерельної бази становлять оригінали творів У. Еко, значна частина яких і досі залишається неперекладеною українською та російською мовами. Серед них збірки публіцистики "Про літературу" (18 творів), "Торбинка Мінерви" (149 творів), роман "Таємний пломінь королеви Лоани". Остання збірка публіцистики "Кроком рака" (85 творів), хоча й була перекладена російською мовою під назвою "Повний назад!", але не зовсім відповідає змісту книги, адже з неї вилучено понад десять оригінальних джерел автора, до того ж ця книга дещо інакше структурована. В останньому розділі дисертації проаналізовано тексти українських журналістів останнього десятиріччя, які запропонували газета "День", тижневик "Дзеркало тижня", журнали "Всесвіт" і "Телекритика" стосовно рецепції творчості У. Еко.

Другий розділ "Середньовічна людина та світ у творчості Умберто Еко" присвячений дослідженню середньовічної людини та її світу як елементів концепції людини та світу У. Еко. У наукових працях, науковій публіцистиці, публіцистиці та художній творчості Умберто Еко реалізовує цілісну систему поглядів на епоху Середньовіччя. У. Еко звертається до Середньовіччя не тільки з метою відшукати паралелі, він намагається розширити і поглибити знання пересічного читача про цю епоху, подолати упередження, які існують стосовно історії Середніх віків. Публіцист постійно зауважує, що Середньовіччя - це не "темні століття", а Високе Середньовіччя, яке подарувало світові багато видатних мислителів, дало поштовх до розвитку наук, характеризувалося високою інтелектуальною активністю. Звернення до цієї епохи відбувається на філософському й історико-соціальному рівнях.

У підрозділі 2.1 "Середньовічна людина та світ у наукових працях та науковій публіцистиці Умберто Еко" проаналізовано монографії "Еволюція середньовічної естетики" (1959), "Поетики Джойса" (1966) і науково-публіцистичні праці "Мистецтво та краса в середньовічній естетиці" (1986), "Замітки на полях "Імені троянди"" (1983).

Зіставлення монографії "Еволюція середньовічної естетики" та науково-публіцистичного нарису "Мистецтво та краса в середньовічній естетиці" - творів, що мають спільний зміст, але належать до різних жанрових форм, дозволяє осягнути процес перетворення наукового твору на твір науково-публіцистичний. Проведене дослідження дозволяє визначити науково-публіцистичний нарис як науковий твір, що застосовує описовий підхід до вивчення об'єкта дослідження, у комунікативній структурі якого закладено орієнтацію на масового читача.

На філософському рівні Середньовіччя - це епоха, головними ознаками якої є гармонійна людина та гармонійний всесвіт, де система цінностей людини не конфліктує з реальністю.

У підрозділі 2.2 - "Середньовіччя в публіцистичній та художній творчості У. Еко" на підставі аналізу публіцистичних статей "Середні віки вже почалися" (1972), "Декілька сценаріїв глобальної війни" (2001), "Тіло і душа" (1993), "Прочитання "Раю"" (2000), "Сила брехні" (1994-1995), "На спинах гігантів" (2001), "Захоплення Єрусалима" (1999) та романів "Ім'я троянди" (1980), "Маятник Фуко" (1988) і "Баудоліно" (2000) з'ясовано, що У. Еко використовує середньовічну тематику у своїй творчості для більш глибокого розуміння сучасних тенденцій і проблем. Наприклад, у статті "Середні віки вже почалися" звернення до Середньовіччя нагадує У. Еко гру, яка дозволяє шукати ознаки історичного минулого в сучасності, але письменник одразу зауважує, що "ніхто ніколи не казав серйозно, що ігри некорисні". публіцистика читач суспільство постмодерністський

У даному підрозділі показується, що публіцистична та художня творчість У. Еко демонструє глибокий зв'язок сучасної західної людини з її середньовічним минулим: "Але Середньовіччя живе в мені. Якщо не як професія, то як хобі і як невідступна спокуса. Я бачу його в глибині кожного предмета, навіть такого, який начебто не пов'язаний з Середньовіччям, а насправді пов'язаний. Усе пов'язано" ("Замітки на полях "Імені троянди""). Середньовіччя в художній творчості У. Еко слід шукати не лише в історичній достовірності, а й у способі мислення його героїв, у структурі романів, у його ритмі.

Середньовічна тематика у публіцистичній і художній творчості У. Еко реалізується на філософському та історико-соціальному рівнях, що демонструє сучасній людині цілісність історичного процесу. Схоластичний спосіб мислення простежується у стилі публіцистики італійського інтелектуала на способі добору аргументів "за" і "проти", що притаманно для середньовічного жанру філософської літератури - суми, який характеризується системним викладом знань.

У розділі 3 "Тілесність як основа концепції людини та світу в публіцистичній і художній творчості У. Еко" розглядаються філософські джерела та способи реалізації основного складника системи поглядів італійського інтелектуала. Підрозділ 3.1 "Філософське підґрунтя концепції людини та світу Умберто Еко" присвячений пошуку філософських джерел, які вплинули на формування його світогляду. З'ясовується, що концепція людини та світу У. Еко формується під впливом середньовічної схоластики з її сприйняттям людини як душевно-тілесної істоти, та постмодерністської ідеї тілесності. Аналіз праць О. Гомілко, М. Мерло-Понті, П. Рікера, Р. Барта, Л. Вітгенштайна, Ж. Лакана, М. Фуко, Ю. Кристевої та ін. дозволив поновити філософський контекст, у якому відбувалося становлення концепції людини та світу У. Еко, а саме її фундаменту - ідеї тілесності.

Під впливом соціологічної концепції М. Маклюена У. Еко говорить про розширення тілесності людини в процесі взаємодії з новими технологіями у науково-публіцистичному есе "Про спосіб формоутворення як відображення дійсності" (1962), де автор пояснює механізм розширення людської тілесності. Цей мотив простежується і в романах письменника.

У підрозділі 3.2 "Тілесність як основа концепції людини та світу в публіцистичній та художній творчості Умберто Еко" аналіз публіцистики та текстів романів "Ім'я троянди", "Маятник Фуко", "Острів напередодні" (1994), "Баудоліно", "Таємний пломінь королеви Лоани" (2004) дозволив охарактеризувати тілесність як основу людського світу, що формує і визначає його. У. Еко використовує у своїй публіцистичній і художній творчості щодо людини слово "тварина". Контекст допомагає зрозуміти, що це слово не має негативної конотації. Навпаки, воно підкреслює природність людини, її чистоту та беззахисність ("хвора тварина", "молода тварина"). Тілесність також покладена в основу природної етики людини: ці принципи обґрунтовані у збірці публіцистики "П'ять есе на теми етики" (1997).

У даному підрозділі демонструється, що неможливо збагнути актуальний зміст романів У. Еко без аналізу публіцистичної творчості письменника. Саме публіцистика є тією лабораторією, де проходить відбір, моделювання, випробовування тематики майбутнього роману У. Еко.

Звертається увага також і на інший аспект взаємозалежності "публіцистика - художня література", пов'язаний із поглибленням у них інтеграційних процесів. Еволюція художньої творчості італійського письменника йде в напрямку від неусвідомленої публіцистичності стилю роману ("Ім'я троянди") до свідомої документальності роману ("Таємна пристрасть королеви Лоани") із залученням фото, промов, журналістських текстів тощо певної епохи, вживляння в художню тканину власних публіцистичних текстів та вибору самої теми роману - формування людини інформаційної доби. Публіцистичність реалізується на рівні соціальних та ідеологічних цінностей. Підкреслюється, що публіцистичність стала органічною властивістю художньої творчості У. Еко ще й завдяки тому, що наративна стратегія постмодерністських романів вимагала від оповідача властивостей, притаманних для автора-публіциста, а саме: дослідження та інтерпретація реальних фактів, на підставі яких відбувалося розуміння й оцінення конкретних явищ життя.

У четвертому розділі "Соціальний вимір концепції людини та світу в публіцистиці Умберто Еко" вперше публіцистика аналізується як сукупний текст, що відбиває цілісність, взаємозалежність і взаємопов'язаність подій сучасного світу. Зокрема, розглянуто, як концепція людини і світу у публіцистичній творчості автора втілюється на змістовному та формальному рівнях, а також продемонстрована основна соціальна роль людини.

У підрозділі 4.1 "Роль читача в концепції людини та світу Умберто Еко" обґрунтовується, що в концепції людини У. Еко визначальною є роль читача. Поняття "читач" і роль читача пов'язані з розробкою теорії "відкритого твору", в якій читач трактується як схема аналізу; відповідно, роль читача сприймається як сценарій комунікації, закладений у структурі тексту. На підставі аналізу творів наукової публіцистики з'ясовується, що текстуальна стратегія і соціальна роль читача має тісний та амбівалентний зв'язок. З одного боку, текстуальна стратегія є педагогічним інструментом, що формує свідомість людини, її уявлення про світ. А з іншого - характер текстуальної стратегії залежить від комерційної необхідності, яку визначають вимоги та смаки більшості читачів. Дослідження публіцистичних текстів У. Еко продемонструвало можливість використання моделі відкритого твору в публіцистиці.

У даному підрозділі підкреслюється, що для італійського інтелектуала роль читача - це головна соціальна роль сучасної людини, це та роль, яка пов'язує людину з минулим і визначає її майбутнє в інформаційному суспільстві. На вдосконалення цієї ролі й спрямована публіцистика У. Еко.

Жанр науково-публіцистичного есе, який став основним предметом аналізу в підрозділі, пропонується розглядати як журналістський текст, що зберігає властивості наукового есе, але комунікативна структура якого пристосовує його до сприйняття масовим читачем.

Аналіз публіцистичних і науково-публіцистичних творів, що увійшли до збірки "Про літературу" (2003), показує, що У. Еко наголошує на провідній ролі духовної структури суспільства у соціальному прогресі. Жанр науково-публіцистичної статті, що використовується у збірці, розуміється як журналістський текст, що розглядає наукову проблему, спираючись на наукову методологію, але комунікативна та аргументаційна структура якої зорієнтована на масового читача.

У підрозділі 4.2 "Спосіб життя сучасної людини в публіцистиці Умберто Еко" аналіз збірок "П'ять есе на теми етики", "Торбинка Мінерви" (2004) та "Кроком рака" (2006) дозволив виокремити у публіцистиці автора загальнолюдську та соціальну тематику. Публіцистика У. Еко звертається до актуальних проблем людства. Вона демонструє безглуздість війни, трактує мир як найвище завоювання людства, розглядає тероризм як результат неправильної політики наддержав і вказує на шляхи, що допоможуть подолати це явище. Вона досліджує проблеми міжкультурних відносин, які виникають, передусім, через необізнаність з культурою інших людей. Публіцистична творчість У. Еко також засуджує прояви расизму й різних форм нетерпимості.

У публіцистиці У. Еко розглядаються й соціальні проблеми: вади політичного режиму, утиски громадянських свобод, роль опозиції в суспільстві і засоби опозиційної боротьби, характеристика популізму, аналіз прийомів передвиборчої боротьби, проблеми культури і освіти тощо.

У. Еко в сучасному суспільному житті бачить ознаки інформаційного суспільства, у якому зростає роль засобів масової комунікації. Тому в публіцистиці У. Еко, з одного боку, звертається до аналізу роботи ЗМІ, наполягає на необхідності врахування психологічного, політичного, культурного контексту, який може змінювати сприйняття журналістських творів. Він демонструє, що не лише зміст, але й форма та інтенсивність роботи ЗМІ впливають на психологічний клімат суспільства. З іншого боку, в кожному явищі суспільного життя У. Еко намагається виявити особливості, які залежать або формуються під впливом роботи ЗМІ.

Наголошується на тому, що постмодернізм у публіцистиці У. Еко втілюється не лише в ідеологічному вимірі, а й має формальні ознаки. Публіцист вдається до таких авторських жанрових форм, як фальшива рецензія, прямий репортаж із минулого, науково-фантастичні оповідання, а також традиційних - памфлет, автобіографічні замітки.

У цьому підрозділі виокремлюється низка прийомів публіцистики У. Еко, запозичених у художнього стилю: розгорнута метафора, текст у тексті, літературна притча, художній вимисел, антитеза, оксюморон тощо. Інші засоби, що використовуються в публіцистиці, властиві для наукового стилю: зіставлення та порівняння, моделювання, експеримент, доведення від протилежного. Такі риси, як цитування і самоцитування, іронічність і метафоричність стилю, гра з читачем, пропозиція шукати висновки в структурній організації публіцистичного тексту (використання моделі відкритого твору), - все це дозволяє говорити про публіцистику У. Еко як про постмодерністську.

У розділі 5 "Рецепція творчості Умберто Еко в українському інформаційному просторі" виявлено та систематизовано способи використання доробку та імені італійського публіциста. Розрізняється первинна репрезентація як безпосереднє ознайомлення з фактами творчої біографії письменника, інтерв'ю з ним, знайомство з текстами його творів, і вторинна - коментування, цитування, переказ і застосування імені письменника як знака. Показується, що навіть при первинній репрезентації існує небезпека спотворення інформації у разі некоректної подачі матеріалу, адже на сприйняття тексту впливає і його ситуативний контекст (зміст ліду, назва рубрики, інші твори, що розміщені на шпальті тощо). Підкреслюються можливості вторинної репрезентації, у разі майстерного використання, зробити публіцистичний текст більш містким, виразним і цікавим. Але вона також може стати небезпечною можливістю продукування хибної інформації у разі неточного цитування або розуміння тексту. Проаналізовані причини виникнення неточної інформації.

Підрозділ 5.1 "Особливості сприйняття та використання творчості Умберто Еко в суспільно-політичних виданнях" присвячений рецепції творчості У. Еко на сторінках газети "День" і тижневика "Дзеркало тижня". Підкреслено, що для газети "День" ознайомлення читача з творчістю У. Еко є наслідком продуманих програмних вимог видання. Акцентується цікавий досвід запозичення та використання творчості У. Еко досвідченими українськими журналістами К. Родиком, О. Романчуком, Н. Лігачовою, філософами С. Кримським, М. Поповичем, письменником Ю. Андруховичем, політиком В. Литвиним тощо. Так, високий професіоналізм українського журналіста Костянтина Родика дозволяє майстерно використовувати цитування як засіб, що робить текст інформаційно насиченим і цікавим, збагачує його емоційне сприйняття. Неточного цитування можна уникнути, навівши у статті список "співавторів", тобто вказавши джерела цитування.

У підрозділі 5.2 "Рецепція творчості У. Еко в літературно-критичних виданнях" аналізуються журнали "Всесвіт" і "Телекритика". Підкреслюється, що журнал "Всесвіт" одним із перших розпочав ознайомлення українського читача з художньою та публіцистичною творчістю У. Еко. Звертається увага на якісні матеріали Ю. Микитенка, В. Скуратівського та М. Прокопович, у яких на високому рівні трактується творчість У. Еко. Відзначаються переваги електронної версії журналу "Телекритика". Зокрема, акцентується вдале застосування засобів семіотичного аналізу феноменів мас-медіа, розроблених У. Еко, в матеріалах Т. Мельник. Цікавим є досвід і Романа Горбика, який, окрім цитування, залучає до свого аналізу феноменів мас-медіа інструментарій, запропонований У. Еко в науково-публіцистичній творчості, що дозволяє без зайвого моралізаторства аргументувати свої спостереження.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне осмислення публіцистики як складової частини журналістики, обґрунтовано розуміння наукової публіцистики як жанрової групи публіцистики, з'ясовано її функціональні ознаки. Вперше здійснений аналіз творчості Умберто Еко з урахуванням глибинних інтеграційних процесів в науковій творчості, публіцистиці та художній літературі. В результаті виявлено та синтезовано погляди італійського публіциста і письменника на людину та світ у цілісну концепцію, яка дозволяє подолати певні упередження стосовно постмодерністського світобачення, з'ясувати прояви постмодерністського творчого методу в публіцистиці. На основі аналізу української преси стосовно рецепції творчості У. Еко виявлено недоліки сучасного журналістського процесу і запропоновані рекомендації щодо їх подолання та запобігання. Аналіз публіцистичної та художньої творчості Умберто Еко дозволяє зробити такі висновки:

1. Постмодернізм є творчим методом публіцистичної і художньої творчості Умберто Еко. На ідеологічному рівні постмодернізм реалізовує спільні уявлення про людину і світ як у публіцистичній, так і в художній творчості італійського інтелектуала. Спільними для обох видів творчості є такі риси постмодернізму:

розуміння автора як соціального педагога, що забезпечує умови для інтелектуального розвитку особистості;

інтелектуальність, що вимагає створення такого тексту, який постає як завдання, яке необхідно розв'язати;

гра з оповідними структурами - це спосіб, завдяки якому письменник говорить про світ і людину;

культурна інтеграція як взаємопроникнення властивостей різних культур і їхніх взаємовпливів, а також розмивання меж між різними видами людської інтелектуальної діяльності для осягнення світу в його неподільній цілісності.

Однак, у публіцистиці У. Еко постмодернізм відповідним чином трансформується. Якщо в художніх творах постмодернізм не відкидає здобутків попередніх літературних напрямів, спирається на їхній досвід, творчо вдосконалює та розвиває їх, то в публіцистиці ця вимога відповідає прагненню розглядати соціальні явища в їх історичній перспективі, залучати історичний досвід до розв'язання нагальних проблем. Якщо іронічність і пародійність у художніх творах італійський інтелектуал використовує як формотворчу властивість тексту, що не заперечує життя, його цінність, а підкреслює складність тексту, то в публіцистиці іронічність стає стилеутворювальним фактором, що веде до заперечення дійсності (традиційне розуміння іронії). У художній творчості У. Еко інтертекстуальність має подвійне кодування, тому осягнути основний зміст твору можна без урахування інтертекстуальних посилань. У його публіцистиці інтертекстуальність завжди має прозорий характер і передбачає лише пряме розуміння тексту.

Таку настанову, як синтез масової та елітарної літератури, коли особливу увагу приділяють сюжету, який повинен розважати, дарувати насолоду і разом з тим не позбавляти літературу її складності та глибини, У. Еко застосовує лише до художньої літератури. У публіцистиці адресат, до якого звертається автор, - це неповторна особистість, а не представник якогось класу чи прошарку суспільства, що суттєво впливає на аргументаційну структуру тексту.

2. У філософських джерелах концепції людини та світу У. Еко можна виокремити два складника: західноєвропейська середньовічна філософія та філософія постмодернізму.

У середньовічній філософії У. Еко звертається до ідей Т. Аквінського, В. Оккама, А. Кентерберійського, Р. Бекона, Д. Скота. Аналізуючи твори цих представників схоластики, У. Еко реконструював уявлення Середньовіччя про людину та світ.

Концепція людини та світу перебуває в живому діалозі з представниками сучасних філософських течій: феноменології, герменевтики, структуралізму, постструктуралізму. Такі автори, як Е. Гусерль, М. Гайдеггер, М. Мерло-Понті, П. Рікер, підкреслюють двоїсту природу людини. Сама структура мислення закладена в тілесності.

Інше коло ідей пов'язане з працями Л. Вітгенштейна, Ж. Лакана, М. Фуко, Р. Барта, Ж. Дерріда, Г. Гадамера, К. Апеля, П. Рікера, що демонструють різні підходи до мови та пізнання. Пізнання життя, його осмислення відбувається через оповідь, що спрямована до іншого.

Важливим джерелом концепції У. Еко стала теорія М. Бахтіна, яка дозволила поєднати в одне ціле спосіб мислення та спосіб відображення людини в епоху Середньовіччя. У. Еко брав за основу теорію "гротескного тіла" М. Бахтіна, ніби добудовуючи її, та запропонував свою теорію "інтелектуального тіла". Відчутним є вплив на У. Еко ідей М. Маклюена про розширення сфери людської тілесності, коли технології змінюють тілесність людини.

3. Концепція людини та світу У. Еко має три складові. Перша включає характеристику середньовічної людини та її світу. Звернення до Середньовіччя має два аспекти. На думку У. Еко, сучасна людина почала формуватися в добу Середньовіччя, тому причину будь-якого явища можна знайти саме в цей період. Знання середньовічної людини та її світу необхідні не лише для того, щоб розширити власну ерудицію, але й щоб зрозуміти спосіб мислення сучасної людини, застерегти її від можливих небезпек. Другий аспект пов'язаний із тим, що в людині Середньовіччя У. Еко побачив ідеал, до якого необхідно прагнути. Ідеал - це гармонізована людина, що з повагою ставиться і до тіла, і до духовних потреб.

Фундаментом для створення концепції людини та світу У. Еко стала друга складова - тілесність. Вона визначає не тільки людину, але і її світ. Життя - це володіння тілом, а смерть - це стан, коли порядок тіла порушений. У тілі концентрується час, воно є межею світу. Усі потреби людини, у тому числі потреба мислити, говорити, писати, - тілесні. Через оповідь людина осмислює себе і світ. Сприймати світ як текст - це психологічна необхідність людини.

Третя складова концепції - роль читача, головна соціальна роль людини. У. Еко підкреслює важливість цієї ролі й на особистому, і на соціальному рівнях. У поняття "роль читача" він вкладає широкий зміст. Читач - це людина, яка активно здобуває інформацію. Вона здатна самостійно орієнтуватися в інформації та аналізувати її. В інформаційному суспільстві людина за допомогою цієї ролі визначатиме свій культурний, соціальний і матеріальний статус.

Роль читача є підґрунтям для більш складної соціальної ролі - інтелектуала, власна критична позиція якого стає здобутком усього суспільства, але його дистанція щодо реальних подій дозволяє об'єктивно оцінити їх і спрогнозувати їхній розвиток. З поміж інтелектуалів особливу відповідальність У. Еко покладає на науковців. Вони дбають про науковий прогрес суспільства та здійснюють місію пропаганди точних наукових знань і піднесення рівня свідомості в суспільстві до наукового.

4. Еволюцію художнього доробку Умберто Еко можна зрозуміти, лише усвідомивши посилення впливу публіцистичної діяльності на художню творчість письменника. Публіцистика У. Еко має лабораторний характер, де визрівають теми для наукової та художньої творчості. Саме тому залучення публіцистики стає необхідним для вивчення як художньої творчості, так і наукових розробок письменника.

Взаємовплив публіцистики і художньої літератури характеризується інтеграційними процесами. Одним із проявів цих процесів є зростання публіцистичності художньої творчості У. Еко, яка проявляє себе як актуальний світогляд, що реалізовує соціальні та ідеологічні цінності. Публіцистичність реалізовується також за допомогою оповідача, який здійснює наративну стратегію за законами публіцистичного тексту. Публіцистичність проявляє себе на рівні стилю, що характеризується репортажністю, дослідницьким характером та документальністю.

З іншого боку, активне використання засобів художньої виразності в публіцистичній творчості зумовлює народження нових властивостей публіцистики, яка потребує інтерпретаційних зусиль. Саме завдяки використанню прийомів художньої літератури (відкрита кінцівка, цитування або зіставлення, яке не коментують, інтертекстуальність, яка створює умови для багатозначного прочитання тощо) можливе існування в публіцистиці відкритого твору, який автор свідомо робить інструментом для пізнання людиною світу та вдосконалення власної особистості. Відкритий твір у публіцистиці покликаний розширювати компетентність читача та спонукати його до самостійних висновків.

5. Тематика наукової публіцистики відображає коло наукових інтересів У. Еко. Тексти, що належать до його наукової публіцистики, можна поділити на три тематичні блоки: історико-філософські, літературознавчі та семіотичні. Автор продублював тематику наукової публіцистики в аналітичній публіцистиці та художній творчості. Цей прийом забезпечує багатоаспектний аналіз подій і явищ людського життя.

У. Еко у своїй аналітичній та художньо-публіцистичній публіцистиці порушує актуальні для всього людства теми: війна, расизм, тероризм, протистояння Заходу і Сходу, екологічні, психологічні й етичні проблеми людини та суспільства, діяльність ЗМІ, сучасна політика, культура, наука, освіта тощо.

Можна виділити такі наскрізні теми його публіцистики, як міжкультурні відносини, карнавалізація життя, популізм. Деякі теми розроблені настільки, що можна говорити про створення певної системи поглядів: діалектична концепція війни та миру, концепція універсальної природної етики, концепція людини-інтелектуала.

Осмислення й аналіз сучасного життя спирається на загальнолюдські цінності, виходить із глибокого розуміння людини, її психологічних і фізіологічних властивостей. Кожне соціальне явище У. Еко ретельно досліджує в його витоках, звертається до історичних аналогій, прогнозує можливий розвиток, піднімається до філософського узагальнення. Тобто він демонструє єдність світу не тільки в його синхронії, але й у діахронії.

У. Еко власною публіцистичною творчістю демонструє впевненість, що будь-які проблеми людського існування людина здатна розв'язати завдяки інтелекту й здоровому глузду. Його публіцистика спирається на глибоку віру в людину, її розум, віру в науковий, соціальний і моральний прогрес людства, тобто сутнісною характеристикою публіцистичної творчості У. Еко є її гуманістична спрямованість.

Аналіз збірки публіцистичних праць як цілісного твору розкриває нові можливості публіцистики. Читач має можливість осягнути події, свідками яких він був, з нової часової відстані, що означає по-новому осмислити їх, зрозуміти логіку їхнього розвитку, виявити певні закономірності. Структурованість збірки допомагає встановити зв'язки, які поєднують різні події та явища, що відповідно свідчить про єдність і взаємозумовленість подій сучасного світу.

Публіцистика У. Еко ґрунтується на семіотиці як методі аналізу соціальних явищ. Використання цього методу допомагає якісно реалізовувати прогностичну функцію журналістики.

6. Аналіз таких українських видань, як газета "День", тижневик "Дзеркало тижня" та журнали "Всесвіт" і "Телекритика", продемонстрував, що українська преса активно використовує ім'я і творчість італійського письменника й публіциста Умберто Еко.

Але говорити про ідеологічний вплив творчості Умберто Еко ще не можна, мова може йти про використання її окремих ідей. Недостатня увага до творчості У. Еко з боку науковців і перекладачів призводить до спотворення його світоглядних принципів, у деяких випадках і до негативного оцінення його діяльності. Це одна з причин, яка дозволяє говорити не про запозичення чи вплив, а, скоріше, про продукування хибних уявлень про творчість У. Еко. На сприйняття його творчості впливають такі типові вади журналістської діяльності, як некоректна подача інформації (неточна назва, зміст ліду, ситуативний контекст тощо), неточне цитування або переказ (наявність фактичних помилок), недоречне цитування (коли воно не відповідає логічній структурі тексту тощо). Ці ситуації є фактором ризику не тільки щодо творчості У. Еко, тому пропонуються наступні практичні рекомендації:

...