Сучасна релігійна преса України: типологія, характеристика, домінанти

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Після довгих років заборони відроджується і структурно формується релігійна преса, яка з 1991ого року динамічно розпочала заповнювати інформаційний простір паралельно з відродженням релігійного життя у всіх регіонах України. Провідне місце у релігійній сфері держави зайняли християнські Церкви, зокрема православні деномінації (Українська православна Церква (Московський патріархат), Українська православна Церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна Церква), а також католицькі Церкви - Українська грекокатолицька Церква, Римськокатолицька Церква в Україні. У зв'язку з динамічним зростанням цих конфесій почав формуватися новий сегмент української періодики - релігійна преса. У радянські часи вона взагалі не вивчалася або оцінювалася з негативної точки зору.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що українська релігійна преса в сучасній науці системно не досліджується. Маловивченими є закономірності становлення і розвитку системи релігійної преси України. Недослідженими залишаються питання функціонування цього сегмента періодики в українському інформаційному просторі. Сьогодні в сучасному пресознавстві переважно проводиться фрагментарний аналіз тематики і проблематики деяких релігійних газет, журналів, альманахів; мінімально розглядаються їх типологічні і жанротворчі фактори.

У період незалежності в українському журналістикознавстві з'явилися наукові напрацювання про релігійну пресу, які здебільшого враховували історичний аспект, зокрема період кінця XIX і до середини XX ст.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є встановлення системи сучасної релігійної преси України, з'ясування типології цього сегмента періодики, виявлення й аналіз провідних тематичних блоків релігійної преси в період незалежності, виділення домінант ідейно-тематичних напрямів та визначення ступеня їхньої важливості в релігійному та суспільному житті України.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) проаналізувати літературу і джерела, які стосуються цієї наукової проблеми та виявити її недосліджені аспекти; 2) показати специфіку та завдання “релігійної преси”; 3) розкрити методологічний аспект функціонування сучасних релігійних видань; 4) системно розглянути генезу релігійної преси на територіях, які сьогодні належать до держави Україна; 5) визначити типи сучасної релігійної преси України в період незалежності; 6) проаналізувати тематичні блоки релігійних газет, журналів, альманахів; 7) виділити домінанти ідейно-тематичних напрямів сучасної релігійної преси України і показати їхній феномен.

1. Ґенеза сучасної релігійної преси України

Зроблено спробу вивчити науковий стан проблеми, розглянуто методологічний аспект функціонування релігійної преси та коротко осмислено процес становлення і розвитку цієї періодики з кінця XIX ст. і до кінця 80их років XX ст.

Проаналізовано історіографічну та релігієзнавчу літературу, яка стосується теми дисертації - дослідження, які містять короткі довідки про релігійну пресу; наукові праці і статті про українську грекокатолицьку пресу; наукові праці і статті про проблематику православної періодики України.

У процесі опрацювання історіографічної літератури ми виділили дослідження, в яких преса православної Церкви стала джерелом вивчення історичних подій та суспільних процесів. Виділено ще монографії, в яких історичні та літературознавчі проблеми розглядаються також в контексті публікацій грекокатолицької преси.

Вивчення наукового стану проблеми дозволило зробити висновок, що дослідження релігійної преси як у минулому, так і в сучасному журналістському процесі в Україні мають обмежений і фрагментарний характер.

Визначено, що релігійна преса пропагує богословську доктрину конкретної Церкви або релігійної громади, яка є її засновником, а також оцінює суспільні, економічні, культурні процеси з її точки зору.

Виділено також специфіку і завдання цих видань в сучасному інформаційному просторі з допомогою напрацювань дослідника А. Юраша і виступів православного богослова В. Вігілянського. Визначено методологічні аспекти функціонування релігійної преси. Зокрема, у баченні Івана Павла II релігійна преса сьогодні може стати прекрасним знаряддям донесення основ християнської віри. Проаналізовані виступи, публікації православних богословів засвідчили, що вони у багатьох аспектах збігаються із поглядами католицької Церкви на цю тему.

Запропоновано таку періодизацію генези релігійних видань: перші релігійні видання кінця XIXпочатку XX ст., преса перших десятиліть XX ст. і преса РПЦ в колишній УРСР.

У першому пункті розділу визначено, що українська релігійна преса зародилася наприкінці XIX ст. в підросійській Україні і австроугорській Галичині. Звернено увагу на такі видання: православний журнал “Труды Киевской духовной академии”, видання “Слово истины”, “Світова зірниця”, грекокатолицький часопис “Сіон Рускій”, часопис “Місіонар” та ін. У той же час відбувалося становлення римськокатолицької преси у Центрі України, зокрема в Києві видавався “Lud Boїy”.

У другому пункті розділу подано систему релігійних видань, які виходили в Галичині і на Закарпатті в перші десятиліття XX ст. Це, зокрема, грекокатолицькі газети, адресовані різним суспільним групам: “Мета”, “Нова Зоря”, “Христос - наша сила”, “Богословія”, “Миссійный Вђстник” та ін.; православні часописи (короткий період видавалися “Віра і Держава”, “Православна Волинь”), “Церква і життя”, “Український Православний Благовісник”, на Закарпатті - “Русскій Православный Вђстникђ” та ін. В цьому пункті констатовано, що видання автокефальної православної Церкви та видання РКЦ були ліквідовані наприкінці 20их - на початку 30их років XX ст. у Центрі і на Сході України через переслідування та репресії щодо їхніх видавців.

Зазначено, що у зв'язку з репресивними наслідками Львівського собору 1946 року грекокатолицька преса припинила своє існування в Західній Україні.

В останньому пункті цього розділу наголошено, що в колишній УРСР у 30их роках розпочалося видання цілком нового типу релігійної преси, видавцем якої була РПЦ, це, зокрема, “Журнал Московской Патриархии”. На Заході України він поширився з 1945 року, крім цього в цій частині колишньої УРСР видавався журнал “Православний вісник” (з 1946 року по 1989 рік). Наголошено, що важливим тематичним напрямом “Журналу Московской Патриархии” стала православна доктрина російської Церкви та пропаганда деяких гасел радянської влади.

Вивчається зумовленість появи цього сегмента періодики у колишньому СРСР, в якому почався процес розпаду. Вони тісно пов'язані із тими традиціями, які продовжили грекокатолицькі і православні видання в середовищі діаспорних українців в Європі і Америці. Визначено, що на території колишнього СРСР наприкінці 80их років XX ст. зародилися перші релігійні видання, які інформували своїх читачів про релігійні права і свободи, а також спонукали читацький загал до активний дій заради відродження християнських традицій. У цьому пункті наведено історичні факти, які сприяли тому, що релігійні видання тих конфесій, що перебували у зародковому стані, набули нової динаміки в умовах відновленої держави Україна.

2. Типологія та характеристика сучасної релігійної преси України в період незалежності

На початку коротко розглянуто різні підходи до визначення типології сучасних релігійних видань (таких дослідників як А. Бойко, О. Кузнецова, А. Юраш). Наголошено на доцільності використати типологічний принцип “за статусом видавця” в контексті конфесійної приналежності конкретних релігійних видань.

Відображає окремі факти становлення даної конфесії за умов релігійної свободи. Наведено статистичні дані про динаміку відродження Церкви. Передусім охарактеризовано загальноцерковне видання - архиєпархіальну газету “Мета” (рік заснування - 1991). Внаслідок тематичного аналізу встановлено, що “Мета” інформувала про життя грекокатоликів в Україні та діаспорі, відображала функціонування парафіяльних громад, відроджувала імена визначних духовних осіб Церкви. Щодо типу “єпархіальні видання”, то встановлено їхню приналежність до конкретної адміністраивної одиниці УГКЦ. Це, зокрема, газети “Нова Зоря” (ІваноФранківськ), “Жива вода” (м. Трускавець), “Божий сіяч” (Тернопіль), “Християнський вісник” (Коломия).

Журнал “Місіонар”, відроджений 1992 року, охарактеризовано як приналежний до типу видань монаших Чинів і Згромаджень. Встановлено його богословський та історикоцерковний напрям. Подібним до нього був ще один журнал - “Милосердний самарянин”, який видавався короткий період часу (19961997). У цьому підрозділі охарактеризовано тематичні видання, зокрема молодіжну газету “Вірую”, засновану в 1994 році. Вагоме місце серед тематичних видань посіли журнали “Лавра” (рік заснування - 1999) і “Київська Церква” (рік заснування - 1998), видавцями яких стали відповідно монахистудити і монахивасиліани. Встановлено, що за своєю концепцією ці журнали стали науковими виданнями популярного характеру. Наведено фрагменти значущих публікацій на культурні та релігійні теми. Охарактеризовано також газету “Арка” (2000 р.), яка порушує суспільнорелігійні проблеми.

Подано основні факти з історії РКЦ в Україні, включно із сучасним станом у державі. Характеризується загальноцерковне видання - “Парафіяльна газета”, заснована 1989 року. Констатовано, що газета в 1990их роках стала речником громад РКЦ в Україні. Визначено такі тематичні напрями “Парафіяльної газети”: інформативний, історичний, релігійнокультурний. Тип “дієцезіальні видання” представлений часописами “Радість віри” (Львів), “Християнський вісник” (Житомир), “Воланє з Волині” (Рівне), які мають богословськокатехитичний, історичний напрями і цим подібні до єпархіальних видань УГКЦ. Наведено цитати із важливих публікацій.

Визначено, що зразок типу “видання монаших орденів” - часопис “Християнське Слово”, заснований в 1993 році, - як і “Місіонар”, є релігійним виданням популярного характеру. Тип “тематичні видання” проілюстрований на прикладі наукового журналу “Колегія” (рік заснування - 1994). Він відображає богословські пошуки сучасних теологів; культурні, історичні теми в пізнавальному ракурсі.

Подано факти про становлення цієї конфесії та її місце в сучасному православному просторі. Характеристика загальноцерковної газети “Наша віра” зайняла найбільшу частину цього розділу. У процесі дослідження визначено, що газета має чіткий релігійнокультурологічний напрям. На сторінках “Нашої віри” в досліджуваний період містилися фрагменти богословських та філософських творів українських та зарубіжних авторів (І. Огієнко, П. Юркевич, О. Мень та ін.), публікації на культурологічні (архітектура храмів, музика, мистецтво) та на літературознавчі теми (аналіз творчості Т. Шевченка, П. Куліша, В. Стуса та ін.). Визначено історичний напрям, представлений статтями про відомих єпископів і священиків, кількісні втрати церков і майна, духовенства в період переслідувань радянським режимом.

Інше видання УАПЦ - газету “Успенська вежа” - віднесено до типу “регіональні”, тому що її засновником є конкретна релігійна організація Церкви у Львові. Визначено, що на відміну від двох попередніх Церков, УАПЦ не має в своєму ідеологічному арсеналі видань монаших спільнот (через їх відсутність) і поважних тематичних видань.

Наведено факти про становлення цієї конфесії в 1990их роках та сучасний стан УПЦ КП. Охарактеризовано два загальноцерковні видання. Газета “Голос православ'я”, заснована у 1998 році, відзначається хронікальністю у відображенні релігійної діяльності УПЦ КП. Визначено, що в ній переважає інформування про служіння патріарха, подаються відомості про важливі події з життя конфесії, наявні проповіді предстоятеля. Значну увагу приділено публікації патріарха Філарета про історію створення УПЦ КП. У цьому підрозділі вказано на публікації культурного та історичного напрямку.

Журнал “Православний вісник”, маючи загальноцерковний характер, є ідентичний за назвою до офіційного релігійного видання часів УРСР. У нових історичних обставинах змінилася концепція видання. Провідне тематичне спрямування -офіційна хроніка УПЦ КП. На підтвердження цього зроблено посилання на відповідні публікації, які відображають хроніку богослужінь предстоятеля Церкви, його проповіді з нагоди християнських свят. Богословський напрям журналу включає в себе пояснення догм православ'я, відповідне порівняння із догмами католицизму. Звернена увага ще на історикокультурні публікації о. Д. Бурка. Серед видань монаших Чинів виділено журнал “Чаша”.

Наведено факти про її створення в Україні та подано статистику кількісного стану УПЦ (МП), найкращого порівняно зі всіма іншими релігійними організаціями. Охарактеризовано тип “загальноцерковне видання” на прикладі журналу “Православний вісник” - офіційного органу Церкви. У ньому, як і в однойменному журналі УПЦ КП, подана хроніка служіння предстоятеля, відображено головні події з життя вселенського православ'я. У богословській частині видання містяться проповіді духовних осіб. Визначено історикопізнавальний характер публікацій про святині православного світу.

Констатовано, що УПЦ (МП) має найбільшу кількість єпархіальних видань. Приділено увагу газеті “Світло православ'я” (рік заснування - 1994). У цьому виданні відображено цінність храмів, ікон православного світу, в історичному ракурсі осмислена “уніатська” тема. Єпархільне видання - газета “Запорожье православное” (рік заснування - 1996) відзначається різноманітністю публікацій на духовні теми. Зацитовано найцікавіші місця, які ілюструють сучасний стан богословської думки. Визначено літературознавчий напрям цієї газети.

Стисло охарактеризовано одне з тематичних видань - науковий журнал “Вера и разум”, заснований в 2000 році. У ньому виділено такі тематичні напрями як богословський, історичний, літературний.

3. Феноменологія та домінанти ідейнотематичних напрямів релігійної преси в контексті перспектив

Відображено сукупність ідей католицьких та православних публіцистів. Показано актуальні, інколи гострі проблеми суспільного та релігійного життя держави з використанням проблемнотематичного аналізу.

Проаналізовано широкий спектр публікацій журналу “Православний вісник”. Встановлено, що домінантою ідейнотематичних напрямів стала підтримка офіційної ідеології РПЦ, часткова пропаганда ідей політичного змісту часів колишнього СРСР. Звернено увагу на гостру критику деяких авторів журналу, переважно священнослужителів РПЦ, на адресу Ватикану та українських грекокатоликів.

Взято за основу вагомі публікації грекокатолицьких газет “Мета”, “Нова Зоря”, “Вірую”, “Місіонар”, “Арка” (з погляду проблематики та форм її вираження). Показано, як автори названих видань толерантно висловлюються про інші конфесії. Визначено, що сучасним виданням УГКЦ не притаманний агресивний тон щодо них, натомість характерна виваженість у вирішенні проблеми єдності Церков.

Окрім домінанти “релігійна толерантність” виділено моральні проблеми із соціальним навантаженням: алкоголізм (Й. Воротняк), розлучення родин (В. Громик), знедолені і покинуті діти (О. Єжижанська) та низка інших.

У сучасних виданнях УГКЦ визначено пріорітет моральноетичних цінностей, які впливають на утвердження християнської поведінки в соціумі і приватному житті. Зазначено, що інша домінанта - взаємовідносини Церкви і держави - не є новою для грекокатолицької преси. Звернено увага на відповідні публікації, де показано погляди авторів на суспільнополітичні процеси з християнської точки зору.

Звернено увагу на особливість доктрини католицької Церкви щодо соціальних питань і виділено низку проблем сучасності. Це, зокрема, адаптація неповносправних у суспільстві (В. Єзеницький, “Колегія”); торгівля жінками в західних країнах (Н. Попач, “Парафіяльна газета”); соціальне сирітство (С. Вдовенко, “Парафіяльна газета”); алкоголізм (Збігнєв, “Парафіяльна газета”).

Показано вагоме місце моральних проблем у римськокатолицьких виданнях. Передусім це аборти, які розглянуті крізь призму соціальних і духовних проблем. Іншою домінантою преси РКЦ в Україні стала проблема моральності суспільства і громадянина. На прикладі редакційної статті “Парафіяльної газети” показано важливість християнських принципів в посткомуністичному суспільстві. Звернено увагу на проблеми, порушені у названому виданні: моральна “розкутість” ЗМІ, етична відповідальність у медичній сфері, релігійне виховання у школі.

На прикладі публікацій Б. Боцюрківа, І. Муштафіна, Д. Яворської. Останньою встановленою домінантою цієї преси стали міжконфесійні проблеми, показані з допомогою деяких інтерв'ю з релігійними діячами сучасної України.

Визначено меншу кількість домінант порівняно з попередніми підрозділами. Показано важливе суспільне значення публіцистичних виступів Є. Сверстюка, який у “Нашій вірі” розмірковував над причинами морального падіння суспільства і пропонував шляхи його духовного оновлення. Його статті показали, що тоталітарна система не давала громадянинові можливості для духовного зростання. Інші автори “Нашої віри” також засвідчили, що духовність і віра в період формування незалежності держави можуть давати позитивні імпульси для розвитку багатьох сфер життя.

Визначено ще таку домінанту, як відродження християнських цінностей у суспільстві, та проілюстровано її відповідними статтями М. Мариновича, С. Ванчицького, М. Хмільовського та ін.

Публікації про міжконфесійні відносини в газетах “Наша віра” та “Успенська вежа” показали полярність думок щодо відносин з грекокатоликами та представниками інших православних Церков.

З допомогою релігійних публіцистів осмислено суперечливі процеси в українському православному просторі. У цьому контексті звернено увагу на статті А. Бондарчука, В. Лотоцького в “Голосі православ'я”, в яких простежується обгрунтування законної діяльності УПЦ КП як релігійної організації на противагу закидам з боку представників іншої конфесії.

З використанням проблемноготематичного методу визначено полемічні публікації, особливо на адресу УПЦ (МП). Це цикл матеріалів М. Благовойченка “Канонічні казки від Московського патріархату” і статті Г. Стодолі та інших авторів у вищеназваному виданні. Лише ця одна домінанта ідейнотематичних напрямів дає підстави вказувати на її феноменальний характер, тому що в ній охоплені характеристики усіх т. зв. традиційних Церков України. Це означення УПЦ (МП) як представництва РПЦ та її геополітичної ролі в Україні; обгрунтування законної релігійної діяльності УПЦ КП; заклики до єднання православних в одній Церкві заради майбутніх поколінь та оцінка УАПЦ як додаткової сили у православ'ї, врешті нейтральне ставлення до римо та грекокатоликів.

Встановлено, що характерною рисою преси УПЦ (МП) є особлива критична тональність стосовно інших релігійних конфесій, яка переходить у полеміку релігійного і політичного характеру. Це обгрунтовано низкою публікацій в “Світлі православ'я”, “Запорожье православном”, “Православному віснику”. У цій пресі не пропагується ідея порозуміння між православними громадами цілої України заради їхнього об'єднання. Визначено найбільш нетерпиму публікацію на сторінках видань УПЦ (МП) - статтюзвернення архиєпископа Феодосія “Щире слово до галицької молоді”.

Представлено тези певних полемічних публікацій, які відзначаються політичним змістом. Зокрема, в деяких єпархіальних виданнях УПЦ (МП) зроблено акцент на антиукраїнських гаслах. Домінанта “духовне життя людини” проілюстрована такими питаннями: правдиве поняття “християнин” (В. Гуменюк), віра, незалежна від соціального становища людини (С. Тараненко), комп'ютероманія (о. Д. Журавель); небезпека сектантства, псевдомедицина XX ст. (М. Баранов).

Висновки

Вивчення наукового стану проблеми дослідження показало, що в сучасному пресознавстві майже немає комплексних праць про українську релігійну пресу, які би докладно висвітлювали її становлення і розвиток, методологічний аспект функціонування, типологію та характеристику цього сегмента періодики.

У процесі вивчення методологічного аспекту функціонування релігійних видань визначено, що преса є новим чинником суспільного поступу, вона повинна “підживлювати” релігійні почуття та сприяти побудові цивілізації любові, згідно з висловом Івана Павла II. Якщо порівняти положення Ватикану і тези представників православних Церков щодо методологічного аспекту, то помітна подібність у наголосі на шляхетній місії релігійних журналістів. Представники обох течій християнства - католицизму і православ'я, - розглядаючи це питання, неодмінно звертаються до Біблії та канонічних текстів Церкви.

Виділені в цьому дослідженні три періоди становлення і розвитку релігійної преси України засвідчують її тісний взаємозв'язок з історією християнства. Релігійні видання різних Церков були адресовані різним соціальним групам і порушували актульні питання тодішнього релігійного і суспільного життя. Проте періодизація цієї преси може бути скоригована майбутніми дослідниками, враховуючи глибше осмислення тематики і проблематики колишніх релігійних видань України.

У дослідженні визначено, що релігійне видання має доступно і детально пояснювати вчення свого засновника, яким здебільшого є релігійні структури. Наголошено, що основними завданнями релігійного пресового органу є утвердження читачів у догмах і засадах християнської віри (відповідно з богословським вченням конкретної Церкви), інформування широкого кола реципієнтів про релігійноцерковні події та формування погляду на суспільнополітичні, культорологічні, моральні теми у світлі релігійного вчення конкретної Церкви.

З допомогою структурнотипологічного методу визначено, що сучасна релігійна преса України поділяється на загальноцерковні, єпархіальні видання (в РКЦ - дієцезіальні, в УАПЦ - регіональні), видання монаших Чинів і Згромаджень (в РКЦ - видання монаших орденів). Самостійний статус мають релігійні видання, які присвячені провідній тематиці - молодіжній, науковій, суспільнорелігійній та ін. Вони видаються конкретними релігійними організаціями, зокрема католицькими і православними Церквами в Україні.

У контексті цієї типології введено в науковий обіг близько 40 назв видань п'яти Церков - УГКЦ, РКЦ в Україні, УАПЦ, УПЦ КП, УПЦ (МП) і охарактеризовано близько 20 газет, журналів, альманахів. Окрім цього, окреслено широку автуру цієї преси, до якої належать релігійні журналісти, публіцисти, богослови, релігієзнавці, культурологи та усі зацікавлені релігійною тематикою.

Короткий тематичний аналіз блоків української релігійної періодики в період 19912000 рр. показав, що провідними темами є релігійні, культурні та історичні події у житті конкретних Церков; релігійна свідомість читачів; важливі богословські питання. У процесі характеристики сучасної релігійної преси визначено, що автори пропагують релігійнокультурну спадщину українського народу. У дисертації акцентовано на окремих блоках публікацій з цієї тематики у виданнях “Київська Церква”, “Лавра”, “Парафіяльна газета”, “Наша віра”, “Православний вісник” (УПЦ КП) та низці інших. Релігійна преса повертає з небуття забуті імена культурних діячів, які проектували українські храми, малювали ікони, наснажували українську літературу християнськими ідеями. У більшості релігійних видань особлива увага звертається на історію храмів, духовне служіння окремих священнослужителів, деякі епізоди з життя релігійних громад та ін.

При визначенні домінант ідейнотематичних напрямів сучасної релігійної преси України з'ясовано цілий ряд ідей та поглядів, висловлених авторами католицьких і православних видань України. У контексті сьогодення вони становлять релігійну та суспільну значущість. Це, зокрема, релігійна толерантністьнетерпимість, соціальні принципи християнства, питання взаємодії Церкви і суспільства, місце моральноетичних цінностей в особистому житті християнина та в державі, духовне життя людини, ідея всеукраїнського релігійного порозуміння і єдності Церков, канонічність релігійних організацій України. Деякі з названих питань вперше розглядаються в контексті загальної журналістської практики.

У дисертації показано універсальний характер тем та проблем сучасної релігійної преси України, беручи до уваги перспективи розвитку релігійного життя держави.

Література

1. Скленар І. Церква і засоби масової інформації / Ігор Скленар // Вісник Львівського університету: серія журналістика. - Львів, 2001. - Вип.21. - С. 218224.

2. Скленар І. Християнський часопис “Місіонар” як взірець сучасного релігійного видання журнального типу / Ігор Скленар // Вісник Львівського університету: серія журналістика. - Львів, 2002. - Вип.22. - С. 324335.

3. Скленар І. Сучасна церковна преса в Україні: проблематика та зміст / Ігор Скленар // Вісник Львівського університету: серія журналістика. - Львів, 2003. - Вип.23. - С. 257269.

4. Скленар І. Католицька преса в умовах відновленої Української держави (19912001) / Ігор Скленар // Вісник Львівського університету: серія журналістика. - Львів, 2003. - Вип.24. - С. 169179.

Размещено на Allbest.ru