Розвиток художніх жанрів на сучасному українському телебаченні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

РОЗВИТОК ХУДОЖНІХ ЖАНРІВ НА СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ТЕЛЕБАЧЕННІ

спеціальність 26. 00. 01 - Теорія та історія культури

ОБОРСЬКА Аліна Василівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України, м. Києві

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Танчер Віктор Володимирович,

Київський національний університет культури і мистецтв.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Легенький Юрій Григорович,

Київський національний університет культури і мистецтв.

Кандидат історичних наук

Сибірякова Олена Олександрівна

науковий консультант агентства «Група «Рост»

Захист відбудеться 05.11.2009 р. о 15 годині

На засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул.. Щорса. 36)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул.. Щорса. 36)

Автореферат розісланий 02.10.2009_р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Л.Г.Петрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Телебачення стає активним чинником повсякденного буття пересічної людини, формує споживача культури екрану, яку можна ідентифікувати з культурою споживання. Доба сучасності, яка має назву постмодерн, розпочинається з 60-тих років ХХ століття, позначилась інтенсивним його розвитком і глобальним поширенням. Еволюціонують засоби формотворення художніх жанрів на телебаченні. У зв'язку з цим, актуалізується потреба у дослідженнях природи телебачення, наданні адекватних характеристик жанрів телебачення, які формуються в др. пол. ХХ - поч. ХХІ століть. Це завдання несе в собі багато аспектів, а саме: соціокультурний, мистецтвознавчий, мистецький, культурологічний, естетичний, політичний, психологічний та інші, які належать внутрішнім ознакам телевізійного видовища.

Категорія „жанр” в мистецтвознавстві та теорії журналістики телебачення була переосмислена в контексті сучасних інновацій культури, збільшення інформаційних потоків, формування масової культури. Так, частина дослідників категорію „жанр” вважають занадто метафоричною (А.В.Яковець) таким, який втратив свій евристичний потенціал (П.Паві), інші наполягають на більш однозначному її визначенні.

Ми вважаємо, що категорія „жанр” в контексті сучасної постмодерної культури потребує уточнення. Тому вживається неологізм „жанровий формат”, який означує сфери відображення реальності: інформаційну, ігрову, репрезентативну, естетичну та ін.

Категорія ”художній жанр” вживається як специфічна для телевізійного мистецтва, яка відповідає висхідним етимологічним ознакам мистецтва: вмінню, майстерності та творчості. Так, розвиток художніх жанрів визначається як вміння відобразити інформацію (інформаційний жанровий формат); майстерність визначає утворення художнього образу (жанровий формат ігрових ігор, Ріеліті); творчість, яка характеризує сферу самодостатнього естетичного бачення реальності (жанровий формат елітарного ТБ, телевізійного кіно та ін.). Таким чином, розвиток художніх жанрів на сучасному українському телебаченні відбувається як синтетична мистецька реальність, де домінує вміння, майстерність та творчість.

Слід також надати визначення номінації „українське телебачення”. Зрозуміло, що ані мовні, ані образні реалії телебачення не роблять його „українським ”. Будь-яке визначення в контексті глобалізації культури та універсалізації комунікативно-інформаційного простору буде умовною. Тому ми приймаємо функціональне визначення: „українське телебачення” - це екранний простір, в якому здійснюється трансформація інформації ЗМІ українських телерадіокомпаній.

Надзвичайно важливим є аналіз поняття „жанровий формат ” в контексті сучасної культури, який є концептуальним на сьогодні в практиці телебачення. Якщо жанр пов'язується з тим чи іншим форматом подачі інформації, то ''жанровий формат '' - це більш обмежена рамка, яка несе в собі генеалогію екранних видів мистецтв. Важливо поєднати генеалогію формату як рамки просторових видів мистецтв і формату як специфікацію події на ТБ. „Жанровий формат '' - це субструктура телевізійного мистецтва, конфігурація, яка несе в собі атмосферу часу і простору. Саме ця концептуальна засада дає можливість поєднати мистецтво телебачення з мистецтвом постмодерної культури в цілому.

Також є важливим уточненям терміну „ТБ рекреація ”. Рекреація стає одним з універсальних засобів інтерпретації культури, який переходить з географії та архітектури в простір теоретичних витоків екранних видів мистецтв. Рекреація - це елемент, який спонукає до розвитку найкращих сил людини, до задоволення її потреб в духовному оздоровленні і дає можливість створення креативного простору. „Телевізійна рекреація ” - це інструмент оперативного діалогу з екраном, який належить глядачу, але монтується режисером, грунтується на креативному потенціалі програм, що закладений з метою маніпулювання.

Об'єкт дослідження - жанрова палітра сучасного українського телебачення.

Предмет дослідження - становлення та розвиток художніх жанрів на українському телебаченні як феномен культуротворчості.

Мета дослідження - проаналізувати еволюцію художніх жанрів на сучасному українському телебаченні.

Завдання дослідження:

дослідити стан наукової розробки проблеми;

уточнити культурологічний зміст понять: ``Художній жанр``, ``Жанровий формат``, ``Телевізійна рекреація``,;

охарактеризувати засоби образного формування інформаційних, інформаційно-документальних програм в жанрових форматах теленовин, репортажу, коментарів, дискусій;

визначити мистецький інструментарій формоутворень видовищних програм в жанрових форматах теледебатів, телемостів, ігрових шоу, ріаліті;

охарактеризувати образи та концепти телебачення в жанровому форматі культурних програм, філософських, наукових, політичних диспутів;

дослідити трансформацію жанрів та стильові образні модифікації на українському телебаченні кінця ХХ - початку ХХІ століть на прикладі каналів “Першого національного ” та “Культура”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в руслі державної комплексної програми Міністерства культури і мистецтв України. Затверджено постановою кабінету міністрів України від 26.04.2005 №1235, а також відповідає планам наукової роботи кафедри теорії та історії культури КНУКіМ, зокрема програмі „Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України”, нормативно-реєстраційний № 0107U009539. Тема дисертації затверджена головною вченою радою КНУКіМ.

Теоретико - методологічні засади дослідження. Реконструкція понять художні жанри телебачення, реальність дії, телевізійна подія, жанровий формат та ін. в контексті культури сучасності вимагає звернення до певних механізмів цілісного та системного аналізу, який включає в себе риси компаративістського підходу, що можуть допомогти в трансформації поняття телевізійного видовища в образи постмодерної естетики. Для цього відбувається звернення до феноменологічних, естетичних і філософських досліджень культурологічного типу, які орієнтовані на мистецькі практики та мистецтвознавче занурення. Автор звертається до досліджень естетиків, філософів, мистецтвознавців постмодерну, зокрема до робіт Ж.Бодрійяра, Ю.Крістевої, М.Ліотара, М.Фуко, та ін. Також актуальними є дослідження К.Апеля, П.Ейзенмана, О.Лосева, А.Швейцера, О.Шпенглера, та ін., до дослідників кіно, ТБ - робіт Е. Багірова, А. Базена, Р.Борецкого, А.Вартанова, С.Ейзенштейна, В.Пудовкіна, Б.Потятиника, І.Лося, . Із українськох дослідників класичними є роботи Е.Багірова, С. Безклубенка, Р.Борецького, В. Горпенка, З.Дмитровського, Г. Кузнєцова, Т. Лютого, І. Мащенка, Д.Рутковського, та Г.Чміль.

Важливо, що саме видовище екрану потрібно побачити в контексті сучасної культурології, що спонукають до всезагальних культурологічних імплікацій телевізійної події як події естетичної, культурологічної. Телевізійне видовище вивчається в філософському, естетичному та мистецтвознавчому колі, які свідчать про самоідентичність людини у світі, про її засоби ідентифікації з телевізійною реальністю, а також про те, як відбувається ця ідентифікація. В дослідженні використані феноменологічний, історико-порівняльний, генетичний методи аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

- досліджено історико-культорологічні аспекти розвитку художніх жанрів на сучасному українському телебаченні в контексті культуротворчих реалій постмодерну;

- уточнено мистецький культурологічний зміст понять: ``жанр``, ``художній жанр``, ``жанровий формат``, ``телевізійна рекреація``, в контексті розвитку сучасного телебачення;

- запропоновано теоретичну модель розвитку художніх жанрів телебачення, що буде сприяти подальшому дослідженню даної проблематики для вдосконалення художнього рівня сучасного телебачення, українського зокрема;

- охарактеризовано провідні поняття телевізійного мистецтва; визначено напрямки розвитку жанрів в контексті культуротворення постмодерну: телевізійна подія, жанровий формат, телевізійна темпоральність мистецтва ТБ екрану, телевізійна рекреація, дискурс легітимації, програма телебачення як складові постмодерних формотворчих реалій екранних мистецтв;

- визначено принципи специфіки телевізійної події в жанрових форматах програм як певних видових ознак телебачення;

- охарактеризовано засоби образного формотворення інформаційних програм.

- означено мистецький інструментарій телевізійних програм в контексті жанрового формату телемостів, ігрових шоу, рієліті;

- охарактеризовано образи та концептуальні поняття, як масового, так і елітарного телебачення; визначено критерії оцінки телевізійних творів, які дозволяють виокремити їхні ключові художні й технологічні риси, їх місце в жанровій градації;

- досліджено образні трансформації, які відбулися на телеканалах „Культура” та ''Першому Національному''.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що отримані матеріали охоплюють широке поле як історії сучасності в плані культури постмодерну, так і телевізійного мистецтва, тобто засобів, жанрів формотворення і проектування відеоматеріалів. Все це дає можливість використати їх в різних аспектах, як і в практичному плані трансформації сучасних реалій телевізійного екрану на українському телебаченні, так і в педагогічній і науковій практиці. Зокрема, доцільним є використання дослідження в контексті історії екранних видів мистецтв, спецкурсів, призначених комунікативним процесам на телебаченні; спецкурсів, які розкривають поетику як засіб формотворення жанрів телебачення, зокрема мистецьких, що пов'язані з жанровими форматами, інформаційними, видовищними та репрезентативно-легітимними. Матеріали були апробовані і знайшли своє відображення в практичній діяльності дисертантки на телебаченні, де було здійснена трансформація жанрів і форматів програм в ранг культуротворчих реалій постмодерного осмислення телевізійної події. В педагогічній праці використано основні положення дослідження в спецкурсах, які читалися в КНУКіМ.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях: Четвертій міжнародній конференції „Реклама і дизайн: освіта, бізнес, менеджмент”, Київ, вересень, 2003; Міжнародній конференції „Педагогічні і рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля”, Київ, червень, 2004; Міжнародній конференції „Простір гуманітарної комунікації”, Київ, жовтень, 2008; Всеукраїнській науково-практичній конференції „Мистецька освіта України: історія, сьогодення, поступ”, Київ, листопад, 2008, „Культура ХХІ століття: стан, проблеми, перспективи”, Рівне, листопад, 2008; „Українські культурні індустрії: стан, проблеми, перспективи”, Київ, травень, 2008, конференціях професорсько-викладацького складу, докторантів та аспірантів Київського національного університету культури і мистецтв. Дисертаційне дослідження стало засадою для читання лекцій з теорії сценарної майстерності, історії екранних видів мистецтв.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, п'яти підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг основного тексту дисертації становить 173 сторінки, список використаних джерел налічує 264 найменуваня.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується вибір теми, актуальність, наукова новизна роботи, визначені об`єкт, предмет, мета та завдання дисертаційного дослідження, його практичне значення, охарактеризована джерельна база дослідження та стан наукової розробки проблеми, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

У розділі 1 - “Теоретико-методологічні засади дослідження” надається історіографія проблеми, визначаються концепти „телевізійна подія”, „жанр” та ін. Зазначається, що телебачення є синтетичним видом мистецтв. Воно увібрало в себе генеалогію естетичних надбань фото, кінематографу, віртуальної реальності, все те, що прийшло з мистецтвом кліпів, відео і мас-медіа в широкому розумінні. Адже загальної теорії телебачення, як естетичного і культурологічного феномена досі не сформовано.

Зараз на телебаченні іде хвиля самопізнання своєї природи, яка формується в колі професійно орієнтованих інтересів, під кутом зору журналістики телебачення. Здійснення програм журналістського визначення телевізійного образу не відповідає загальним культурологічним реаліям телевізійної події. Декларації щодо культурологічного виміру телебачення і сподівання, що саме він надасть ТБ бажані якості: мистецькі, естетичні і навіть психоделічні, поки що залишаються лише прожектами. Тому проблема дослідження сфокусована на достатньо вузьку, а разом з тим і конкретну програму адаптації телевізійного мистецтва до мистецтва доби постмодерну; більше того - інсталяції сучасної культури в простір телебачення, реконструкції категоріального апарата телевізійного ''світу'' в контексті культурології і естетики сьогодення.

Проблема діалогу була зафіксована досить рано, в 20-ті роки ХХ ст., в працях М. Бубера і М. Бахтіна. Діалог, як мистецтво реальності, універсалізується і стає надуніверсалією, якою описуються будь-які відносини: діалог культур, діалог “Я” і “Ти”, які заміщують будь-які об'єкти культури. Діалог стає тим інтерпретативним механізмом який свідчить не просто про комунікативність, а про донесення інформації.

Можна вважати, що кіно входить в простір ТБ великим часом мистецького простору, а ТБ не витримує цього. Простіше наситити телеекран бойовиками, в яких немає часу і простору, є лише подія. Можна вважати, що поетика кіно, яку засвідчив А. Безен як щось проміжне між екраном і буттям, як пересування буття і життя в екранну реальність, дуже нагадує поетику телебачення.

Однією із синтезуючих робіт, яка не минає проблему жанрів, а намагається структурувати проблему видовища, як екранної реальності, є дослідження „Відеологія” С.Безклубенка. Ця робота проведена за домінантою кіно. Саме кіно стає тим епіцентром видовищного бачення, що надає можливість інтерпретувати культуру як кінематику, як динамічний процес. ТБ народилося із кінематики, але воно стає іншим дискурсом, засобом мовлення або телемовлення. ''Відеологія'' С.Безклубенка важлива як один із принципів типологізації і логічного осмислення видовища. Це концептуальне бачення образних реалій, що виникають на екрані.

Художні жанри не є особливим окремим розділом, як ми до цього звикли, за визначенням того ж В.Здоровегі та інших теоретиків журналістики мас-медіа. Дослідники, які зверталися до проблеми жанрів (М.Каган, Г.Поспєлов, А.Вартанов та ін.), говорять про жанр саме як про пластичну категорію. Можна стверджувати, що жанр в радянському колі естетики, журналістики був найбільш улюбленою категорією. Він характеризував великий пласт опису матеріалу, і саме тут відбувалися ті об'єктивні реакції, які потім намагалися описати, узагальнити або ввести в контекст ідеологічного дискурсу. Художні жанри - це наскрізна структурність художнього образу, яка притаманна всім жанрам телебачення. Тому ми визначаємо, наскільки в межах об`єктивності журналістської діяльності і журналістського самопізнання можлива естетична та культурологічно уточнена класифікація жанру.

Із наукових робіт, присвячених телебаченню, можна назвати дослідження, які присвячені тій чи іншій сфері телевізійної реальності, В. Аграновського, Р. Борецького, К. Вакуленка, Д. Прилюка, в яких теорія і практика журналістської творчості на телебаченні в контексті мас-медіа дає можливість диференційного визначення тих чи інших проблем. Із української наукової тележурналістики класичними є роботи Е.Багірова, Р.Борецького, З.Дмитровського, В.Здоровєги, Г. Кузнєцова, та ін.

У висновках до першого розділу зазначено, що дослідження проблеми розвитку художніх жанрів на сучасному українському телебаченні знаходиться в процесі свого становлення. Бракує наукових робіт, які б інтегрували окремі наробки щодо жанрової специфіки телебачення; позначається і недостатня розробка самого понятійного апарата та методики дослідження, зокрема, це стосується і поняття „художній жанр ”.

У розділі 2 - ”Сучасні жанрові формати українського телебачення” охарактеризовано засоби образного формування інформаційних програм в жанрових форматах теленовин, репортажу, коментарів, дискусій. Надано визначення художньому інструментарію формотворення видовищних програм: жанрові формати телемостів, ігрових шоу, Ріеліті. Проаналізовано образи та концептуальні поняття „елітарного телебачення” в жанрових форматах культурних програм, філософських, наукових, політичних диспутів.

У підрозділі 2.1 - ''Інформаційні програми на телебаченні: жанрові формати теленовин, репортажу, коментарів, дискусій'' - здійснюється диференціація, яка полягає в тому, що є інформація сама по собі і є публіцистичний факт, який стає інтерпретацією інформації. Це свідчить про те, що немає «чистої» інформації - вона уся більш чи менш естетично трансформована, тобто подана як певна композиція, де є перші інформаційні висхідні реалії, які можуть нести головний нарратив, є кульмінація, зав'язка, підсумок. В тій чи іншій мірі ця схема є об'єктивістською, яка стверджує, що факт, документ і його коментар існують паралельно. Аналіз жанрових конфігурацій сучасного телевізійного простору є достатньо складним.

Жанр є композиційною цілісністю нарративу, образу та певною диспозицією зображення і вербального дискурсу. Таким чином, поняття „жанровий формат” - це рамка, де домінує факт, гра, діалог. Вона дає можливість симультанного бачення телевізійності, зчитки інформації, де жанри існують в контексті більшої рамки сучасної культури, в контексті іронії, гри, алюзій, всього того, що характеризує постмодерне мистецтво як еклектику, колаж і палімпсест.

У підрозділі 2.2. - ''Рекреаційно-розважальні програми: жанрові формати телемостів, ігрових шоу, Ріеліті''- зазначається, що дві інновації - ток-шоу і Ріеліті-шоу - набувають все більшої і більшої поширеності. Сама конфігурація шоу, цей новий жанровий формат, тяжіє до камерного телевидовища, де є правила гри, певна інтрига в діапазоні можливих і не можливих положень.

Філософія Ріеліті пов'язана з так званою „машиною бажань ”, за Ж.Дельозом і Ф.Гваттарі, з нескінченною ескалацією почуттів та їх загостренням. Водночас, девальвація цінностей на телебаченні легалізує ті низові почуття людського єства, які у культурному цивілізованому світі завжди були табуйованими. Такого кшталту справжності, натуральності, реальності мають ознаки язичницького Ріеліті, що вступає в антагонізм з баченням природного в християнській етиці.

У підрозділі 2.3. - ''Жанрові формати на українському телебаченні'' - автором з'ясовано, що елітарне телебачення є саме тією конфігурацією, яке спонукає до роздумів, діалогу, а отже до проблематизації дійсності. Зокрема, зазначається, що саме тяжіння до проблематизації дійсності є маргінальним явищем на сучасному телебаченні. Очевидно, що телебачення тут не працює на таку масову аудиторію як інформаційні новини, як ігрове шоу, ток-шоу або шоу Ріеліті. Це видовище для інтелектуалів, для тих, хто хоче задуматися над проблемами буття, звертається до проблем сьогодення не як експрес-інформації, ігрового характеру, а як світоглядної конфігурації.

Аналіз програм, вироблених в жанрі елітарного телебачення, засвідчує, що цей формат теж може бути монологічним, якщо тут є явною домінанта ведучого програми. Саме тому має існувати розгорнута опозиційна структура питань, яка утворює простір диспуту. Ще однією особливістю цих програм є те, що вони пов'язані з цінностями культури, носять патерналістський характер культурного простору. Ці проблеми пов'язані з національною культурою, етнокультурою, збереженням цінностей культури взагалі. Вони є достатньо популярними і потребують достойних ведучих: діячів культури, художників, критиків, мистецтвознавців та тих, які мають авторитет серед глядацької аудиторії. В такому разі виникає консенсус, фактор довіри, ідентичності як ідентифікації персоніфікатора інформації і глядача.

У висновках до другого розділу наголошується, що жанрові формати телебачення є тим полем, в якому відбувається фактуальна визначеність, ігрова трансформація реальності і діалогізуючий дискурс. Умовно їх можна поділити так: блок, де домінують новини (формат новин) та інформаційний блок, який тяжіє до об'єктивістської чистоти інформації. Окремо слід виділити такий різновид телевізійних програм, які можна визначити як елітарні. Це міжжанровий феномен, який може набувати різних форматів. Важливо також відмітити, що елітарні програми несуть в собі квінтесенцію телебачення, живий ефір, діалог і певну сповідь, реальність жанру, який нагадує, якщо не проповідь, то в усякому разі пошук істини на очах у глядача.

В розділі 3 - ”Трансформація жанрів на українському телебаченні кінця ХХ - початку ХХІ століть” надається аналіз стилю і образу ''Першого національного'' каналу, образних метаморфоз телерадіоканалу „Культура”.

У підрозділі 3.1 - ''Стиль і образ Першого національного каналу'' - зазначено, що це канал, який одночасно витримує і не витримує перевірку на ''кризу репрезентативності'' за визначенням В.Беньяміна. Рейтинги визначаються саме в цих телелабораторних коридорах легітимації влади. Зрештою, постаті перших осіб в державі сходять з політичного олімпу на багато раніше, вмираючи на екрані. Рейтинги визначаються саме в цих лабораторних коридорах легітимації влади. ''Перший національний'' канал стає тим «полігоном», який має подолати кризу презентації. Зрештою, вона стає кризою персоніфікації влади. Якщо цю кризу не долає канал, то політикум змінює постать ведучого, вже інша постать у владних коридорах дискурсу ''Першого національного'' каналу знов потрапляє у обставини ''кризи репрезентації''.

Мистецтво телебачення повинно усунути цю кризу для того, щоб відбувся зворотній елемент тотальної презентативності. Якщо ця презентативність здійснюється, екран тут же втрачає довіру, цей канал стає рупором однієї гілки влади. Автор дослідження вважає, що в такій ситуації гостро постають концептуальні питання, без яких неможливо сформулювати стратегію розвитку національного телемовлення. А саме: що ж таке ''Перший канал''? Чому він ''перший''? І чому він національний? Якщо він національний, то мусить нести в собі ментальність українців, ментальність культури на межі між Сходом і Заходом, але яка разом з тим має інтегральну основу. Канал мусить складно балансувати між дискурсом Америки і дискурсом Росії, як головних диспозиціонерів в контексті глобалізації метакультурного телевізійного простору зокрема.

У підрозділі 3.2 - ''Образні метаморфози телерадіоканалу „Культура”- розглянуто процес і обставини появи телеканалу “Культура” в порівняльному співставленні з російським аналогом. Рішення щодо реалізації цього проекту було визначено соціокультурною ситуацією. Адже, щоб здійснити цей проект, створити телерадіоканал "Культура", потрібні були серйозні матеріальні ресурси. Варто згадати, що на телерадіоканал “Культура” в Росії було спочатку виділено 120 мільйонів доларів. В Україні серйозних фінансових потоків на цю мету не скеровувалося. Невеличка група ентузіастів з О.Біймою включилася в реалізацію цього проекту на фоні практичної знищеності студії "Укртелефільм". Завдяки приходу туди О.Бійми, Студія знов стає функціональною. Величезний потенціал, який був створений цілою групою професіоналів, українських теоретиків кіно, телебачення і культури в цілому, які могли б здійснити цю програму в повному обсязі - фільми з історичної тематики, історико-культурної, наукової, став підґрунтям для створення телеканалу.

Стан, в якому перебуває на даний момент телеканал або телерадіоканал «Культура», визначається в роботі як маргінальний. Серед виявлених причин автором звертається особлива увага на невідповідність якості розвитку каналу сучасним стандартам і реаліям, пов'язаних з особливостями еволюції суспільства: не тільки політична ситуація, соціокультурна, економічна, а отже і свідомість телеглядача. В редакційній політиці каналу не враховано принципову зміну трьох факторів: глядача, темп подачі інформації, акцентів телевізійного відображення самої реальності.

Канал, як проект культури України, більше не може залишатися в тому форматі, який існував в часи його витоку. Жанровий формат піднесеного романтизму просто стає не актуальним, він зараз губиться в просторі сучасної комерціалізованої культури. Тут потрібна не просто програма, яка б адаптувала до справжніх цінностей і намагалася донести їх в цілісності, в збереженому вигляді і форматі, а програма, яка б допомагала побачити образ світу Культури як інше буття, яке належить нашій країні. Потрібна програма, яка б намагалась відійти від шкільного викладення історії, визначати не політичний аспект, а культурно-екологічний, етичний, а також визначати саму ментальність культури як потребу, як дух.

У висновках до третього розділу з'ясовано, що жанровий формат визначає кадрову конструкцію, інтертекст і мовну метрику донесення інформації. Телевізійна темпоральність характеризує часовість, яка пов'язана з презентацією часу в ТБ - програмі, структурність культурно-історичного часу. Визначено, що телевізійна рекреація - це та категорія, яка розкриває можливість креативного потенціалу телереальності; це певний простір в просторі, текст у тексті, які свідчать про потенціал вербального та зображувального дискурсу екранної культури

Висновки. 1. Розвиток художніх жанрів протягом еволюції українського телебачення свідчить про те, що вони є наскрізною реальністю, яка входить в простір інформаційних, ігрових, діалогізуючих передач. Жанри характеризуються як одна з складових сучасної культурології, як певний формат, що несе в собі антропологічні визначення образу в контексті культури сьогодення на телебаченні.

Аналіз наукової літератури з предмету дослідження свідчить про те, що наукові праці, присвячені вітчизняному телебаченню, можна розподілити на кілька категорй: загального спрямування - праці Р. Ільїна, І.Мащенка, М. Пащина, В.Цвіка та ін.; телебачення як засобу масової комунікації і виду екранної культури - С.Безклубенка, Г.Чміль; дослідження телебачення як засобу масової комунікації - Т.Кисельової, І.Побєдоносцева, Ю.Усенко; як галузь тележурналістики - В. Коляденко, А.Костирєва, О.Пантелеймонова, М. Бурмаки, В. Гояна, І. Пенчука, В. Аграновського, Р. Борецького, К. Вакуленка, Д. Прилюка. Проблему жанрів на телебаченні аналізують Є.Багіров, Р.А.Борецький, В.А.Качкан, В.В.Лізанчук, А.Яковець. Друга категорія наукових досліджень, пов'язаних із телебаченням, - це аналіз останнього як комунікативного феномену. Ще один аспект досліджень подається через призму синтезу мистецтв, яке має свою специфіку в телебаченні.

Отже, аналіз наукової літератури з предмету дисертаційного дослідження свідчить, що дослідження художніх жанрів на сучасному українському телебаченні знаходиться в процесі свого становлення.

2. Окремо слід виділити такий різновид телевізійних програм, які можна визначити як елітарні. Це міжжанровий феномен, який може набувати різних форматів. Елітарне ТБ як діалогізуючий жанр і дискурс, який тяжіє до діалогу, несе в собі дві крайнощі: одна свідчить про те, що сама комунікація, гідність комуніканта, комунікантів, адресанта і адресата має бути опосередкована тими цінностями доби, які є вічними, а, з іншого боку, вона тяжіє до знов - таки до жанру Ріеліті, ігрового мізансценування. Ці аспекти створюють проміжні жанри, які проходять здебільшого у форматі гри.

Елітарне телебачення може формуватися як діалог віч-на-віч, коли коментатор і персона-опонент ведуть співбесіду. Інколи це одна постать, яка веде монологізуючий діалог з глядачами; маска своєрідного інтелектуального пригодництва, коли людина пропонує певну стратегію того чи іншого сценарію та її версифікацій як можливостей розвитку трансформації суспільства і культури.

Публіцистичний жанр вважається історично усталеним типом відображення дійсності. Так, в рамках публіцистичного жанру виділяються такі субжанри: замітка, виступ, інтерв'ю, прес-конференція, репортаж. До піджанрів, що пов'язані з аналітичною публіцистикою відносять бесіду, коментар, кореспонденцію, огляд. До художньої публіцистики - замальовку, нарис, есе, фельєтон, памфлет. Якщо йдеться про розвиток художніх жанрів, то не можна їх вписувати саме в контекст останніх дефініцій, бо якщо вважати, що бесіда, коментар, кореспонденція, огляд позбавлені художніх ознак, то можна сказати, що його позбавлена і все телевізійне мистецтво.

3. Історія українського телебачення спонукає до роздумів, особливо щодо інформаційних передач і каналів. Вони стають лакмусовим папірцем, що свідчить про чистоту жанрів, їх незаангажованість. Це спонукає до того дискурсивного простору, який можна побачити у просторі видовищних програм. Можна стверджувати, що інформаційна програмність існує і у видовищних програмах, але вона відбувається в іншому контексті логічної матриці, або в „чотирьохкутнику Г.Греймаса”. Важливо відмітити, що видовище на телебаченні є наскрізним явищем, його не можна прописати як жанрову характеристику тих чи інших програм.

Саме телебачення - це є видовище, але є програми які специфікують це видовище як подію саме ігрового типу. Адже шоу, зокрема, дві іновації - ток-шоу і реал-шоу або Ріеліті набувають все більшої і більшої розповсюдженості. Це дійсно складні інноваційні проекти, в яких інколи людина потерпає від таких обставин, від яких вона не потерпала в житті. Інколи все це зіграно, змонтовано і виглядає реальним простором прямого телебачення, тоді як це зовсім не так. Ток-шоу - це, передусім, розмова ведучого і аудиторії. З одного боку - це може бути прямий ефір, а інколи - це повністю зіграна сцена, яку потім видають як певний симулякр прямого ефіру. Ток - шоу несе в собі глобальну ілюзію причетності аудиторії до обговорення, до диспуту, до діалогу, до широкого консенсусу, який можливий як обмін думками.

Філософія Ріеліті виходить з того, що реальність як така близька до документального кіно, а, з іншого боку, вона є справжньою, побутовою реальністю існування людей в складних обставинах. Проте це телебачення не стільки розважальне, скільки є моделлю суспільства, яка віддзеркалює соціум, це справжня модель виживання людини в соціумі.

Важливо, що жанр Ріеліті, який в Україні стає достатньо популярним, як і увесь спектр розваг, перверсій, трансверсій - це певне випробування на вміння бути людиною. Це випробування є спокусою телевізійної реальності.

4. З'ясування сутнісних характеристик концептуальних засад і образів телебачення в жанровому форматі культурних програм, філософських, політичних, наукових диспутів засвідчило, що елітарне ТБ є саме тією конфігурацією, яка спонукає до роздумів і діалогу. Телебачення тут не працює на таку масову аудиторію, як інформаційні новини і як ігрове шоу, ток-шоу або шоу Ріеліті. Це програми для інтелектуалів, для тих, хто хоче порозмислити над проблемами буття, сьогодення не як експрес-інформації, а як світоглядної конфігурації.

Можна сказати, що передачі в форматі елітарного ТБ вже достатньо опрацьовані. Це ''похід'' в історію, в метакультурний простір. Якщо говорити про філософські дискусії, які існують на телебаченні у вигляді філософської публіцистики, то цей жанр ще більш маргінальний, тобто він майже вмирає. Дуже мало тих людей, які намагались би з позиції світоглядних уявлень простою мовою донести до глядача проблемне поле сьогоднішніх станів - душевних і духовних, які ставлять людину в позицію випробувань вже не Ріеліті, а реальності, історії, культури.

5. Аналіз трансформації ''Першого національного каналу'' в контексті жанрового розмаїття дає підстави стверджувати про доволі повільну динаміку його становлення. Оскільки канал є неспеціалізованим з точки зору жанровості, на ньому представлені різні жанри. Деякі з них розвивалися за період останніх півтора століття динамічніше, деякі повільніше. Враховуючи його специфіку як національного телеканалу, можна, зауважити на необхідності більш виваженої політики.

Провівши аналіз трансформації телеканалу „Культура”, автор відмічає, що не зважаючи на спеціалізований характер каналу, номенклатурна політика може бути визначена як така, що потребує удосконалення, у тому числі з точки зору жанрової збалансованості представленості на каналі більшої кількості субжанрів. Потребує розширення репертуар записів культурних вистав і подій, які транслюються на телеканалі. Певні проблеми каналу пов'язані з його фінансуванням.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ОПУБЛІКОВАНІ У НАСТУПНИХ ОДНООСІБНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Оборська А.В. Роль місцевого телебачення у формуванні іміджу політичного лідера / А.В. Оборська // Вісник КНУКіМ: Збірник наукових праць. Серія «Мистецтвознавства». - Вип. 9. - К.: КНУКіМ. - 2003. - С. 86

2. Оборська А.В. Засоби образного формування інформаційних програм на ТБ / А.В. Оборська // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності.Збірник наукових праць/ Зб.наук. праць, випуск 22 / Відповід. ред.: М.М.Бровко, О.Г.Шутов, - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2008. - С. 175 -183.

3. Оборська А.В. Художній інструментарій формотворення видовищних програм, телемостів, ігрових шоу, Realiti на українському ТБ / А.В.Оборська // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб.наук. праць. Випуск ХХІІ. - К.: Міленіум, 2009. - С. 134 - 141.

4. Оборська А.В. Особливості створення телерадіоканалу «Культура»: визначення концепції та перспективи розвитку / А.В.Оборська // Вісник КНУКіМ: Збірник наукових праць. Серія «Мистецтвознавства». - Вип. 22. - К.: КНУКіМ. - 2008. - С. 58 - 63.

5. Оборська А.В. Трансформація проектних парадигм у культурі модерну ХХ століття / А.В.Оборська // Актуальні питання культурології: Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології: Матеріали Іvсеукраїнської науково-практичної конференції „Культура ХХІ століття: Стан, проблеми, перспективи”. - Випуск 7. - Рівне.: РДГУ, 2009. - Т І. - С.77

6. Оборська А.В. Образні та виражальні засоби інформаційних жанрів на ТБ / А.В.Оборська // Тези Всеукраїнської науково-теоретичної конференції „Українські культурні індустрії: стан, проблеми, перспективи”, Київ, 30 травня 2008 р. / М-во культ. і туризму України; КНУКіМ. - К. : Видавничий центр «КНУКіМ», 2008.- С. 63 - 65.

АННОТАЦІЯ

інформаційний видовищний жанровий програма

Оборська А.В. Розвиток художніх жанрів на сучасному українському телебаченні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства із спеціальності 26. 00. 01 - Теорія та історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2009.

Дослідження присвячено мистецтвознавчим проблемам поетики, естетики та комунікації в сучасному телебаченні України. Здійснено аналіз літератури з питань філософських, естетичних, культурологічних, публіцистичних проблем українського ТБ. Проаналізовано проблеми корелятивних відносин поетики постмодерну та поетики ТБ у відповідних жанрових форматах.

Визначаються провідні категорії мистецтвознавчого аналізу поетики ТБ: „телеподія”, „жанровий формат”, „шоу”, „інформаційний простір”, „комунікація” та ін.

Надано аналіз тих трансформаційних процесів, які відбулися в ТБ, зокрема проаналізовано вплив віртуальної реальності, мас-медіа та політизованих шоу на естетику екранного образу.

Ключові слова: телеподія, жанр, жанровий формат, поетика, художній інструментарій.

АННОТАЦИЯ

Оборская А.В. Развитие художественных жанров на современном украинском телевидении. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - Теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств - Киев, 2009.

Исследование посвящено искусствоведческим проблемам поэтики, эстетики и коммуникации на современном телевидении Украины. Осуществлен анализ литературы по вопросам философских, эстетических, культурологических, публицистических проблем украинского ТВ. Проанализировано проблемный ряд коррелятивных отношений поэтики постмодерной поэтики ТВ в соответствующих жанровых форматах.

Определены ведущие категории искусствоведческого анализа поэтики ТВ: „телевидение”, „жанровый формат”, „шоу”, „информационное пространство”, „коммуникация” и др.

Предоставлен анализ тех трансформационных процессов, которые состоялись в ТВ, в частности проанализировано влияние виртуальной реальности, масс-медиа и политизированных шоу на эстетику экранного образа.

Ключевые слова: теледействие, жанр, жанровый формат, поэтика, художественный инструментарий.

ANNOTATIO

Oborska А.V. Development of Artistic Genres on Modern Ukrainian Television. - Manuscript.

The thesis is submitted for a scientific degree of candidate of study of art on the speciality 26.00.01 - Theory and history of culture. - Kyiv national university of culture and arts. - Kyiv, 2009.

This study is devoted to analysis of art problems of poetics, aesthetics and communication within modern television of Ukraine. Also it is analysed the problems of correlative relations of poetics and poetics of TV in the proper genre formats.

The following leading categories of study of art in analysis of poetics of TV are determined: „television event”, „genre format”, „show”, „information space”, „communication” etc.

The analysis of those transformation processes having place in TV is provided, in particular influence of virtual reality and mass-media on aesthetics of screen image.

Keywords: television event, genre, genre format, poetics, artistic tool.

Размещено на Allbest.ru