Роль галицької дитячої періодики 20-30-х рр. ХХ ст. у становленні української пізнавальної літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

УДК 655.41:070-053.2](477.83/.86)„192/193”(091)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

Роль галицької дитячої періодики 20-30-х рр. ХХ ст. у становленні української пізнавальної літератури

Спеціальність 27.00.05 -- теорія та історія видавничої справи і редагування

Стадницька Юлія Василівна

Київ 2009

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Внаслідок впливу чинників історичного, соціально-політичного і культурного характеру, за умов відсутності в Галичині на початку ХХ ст. повноцінної різновидової та різножанрової літератури, адресованої українським дітям, дитяче періодичне видання виявилося чи не єдиним друкованим засобом, покликаним, а - головне - здатним одночасно задовольняти інформаційно-пізнавальні, навчальні, естетичні та духовні потреби тогочасної дитини. Стимульована активізацією просвітянського руху, галицька дитяча періодика в 20-30-і рр. ХХ ст. набула пізнавального характеру і стала найдієвішим каналом популяризації знань серед дітей. Дитячі періодичні видання були орієнтовані на специфічну вікову групу читачів - дітей 6-15 років (окремі журнали враховували й запити дітей дошкільного віку), світогляд яких формувався у процесі соціалізації. Таке читацьке призначення визначало зміст, тематику видань, характер викладу матеріалу, популяризаторські стратегії та конкретні прийоми популяризації.

У сучасному книго- і пресознавстві існують дослідження різних аспектів розвитку української дитячої періодики, однак як видавничий носій пізнавальної інформації вона залишається мало вивченою. Найменш дослідженим є період 20-30-х рр. ХХ ст., хоча саме у цей час закладалися основи видавничої комунікації з дитячою читацькою аудиторією, формувалася типологія журнальних та книжкових видань, відбувався активний пошук засобів для популяризації наукових знань серед дітей.

Феномен галицьких дитячих журналів 20-30-х рр. ХХ ст. як основних форм видавничого втілення української пізнавальної літератури (науково-популярної літератури для дітей), як друкованого засобу популяризації знань серед дітей вимагає системного, комплексного вивчення його історії та теорії, критичного осмислення та вироблення на основі раціонального досвіду минулого науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо підготовки та видання творів сучасної української пізнавальної літератури. Вивчення масиву дитячої періодики 20-30-х рр. ХХ ст. важливе й для виявлення закономірностей розвитку національного видавничого процесу загалом та становлення української пізнавальної літератури зокрема.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науковою проблематикою досліджень кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства, зокрема: „Інформаційний маркетинг на книжковому ринку України” (2000-2005 рр.), з держбюджетною темою „Українська книга в соціокультурному просторі” (2001-2003 рр., № держреєстрації 0101U004041), „Творення інформаційного продукту: теоретичні та практичні аспекти” (2007 р. -).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз галицької дитячої періодики 20-30-х рр. ХХ ст. як видавничого носія науково-популярних матеріалів для дітей та визначення її ролі у формуванні української пізнавальної літератури. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

· проаналізувати стан вивчення проблеми в українській та зарубіжній історіографії;

· з'ясувати передумови появи перших дитячих газет і журналів у Галичині, охарактеризувати роль просвітянського руху в становленні дитячої періодики;

· визначити концептуальні засади створення галицьких періодичних видань для дітей у 20-30-і рр. ХХ ст.;

· окреслити основні тенденції розвитку дитячої періодики у 20-30-і рр. ХХ ст.;

· проаналізувати специфіку формування основних типологічних характеристик дитячого періодичного видання у зв'язку з інформаційними та духовними потребами, психологічними можливостями та інтелектуальним розвитком тогочасних галицьких дітей;

· охарактеризувати особливості зародження та розвитку української дитячої публіцистики;

· дослідити основні стратегії та прийоми популяризації наукових знань на сторінках дитячих періодичних видань;

· виявити і проаналізувати пізнавальні функції галицької дитячої періодики, її роль у формуванні української пізнавальної літератури.

Об'єкт дослідження - галицькі дитячі періодичні видання 20-30-х рр. ХХ ст.: „Світ Дитини”, „Молода Україна”, „Наш Прапор”, „Наш Приятель”, „Дзвіночок”, „Веселка”, „Приятель Дітей”, „Вовченята”, „Юні Друзі”, „Орленя”, „Малі Друзі”, „Віночок для українських католицьких дітей”, „Колосок”, „Діточа Нивка”.

Предмет дослідження - основні типологічні характеристики галицьких періодичних видань для дітей, особливості дитячої публіцистики, популяризаторські адаптаційні прийоми і засоби викладу пізнавальної інформації, зацікавлення читача та активізації когнітивних процесів дитини.

Методи дослідження. Реалізація мети та завдання дисертації зумовила застосування загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення. Для розкриття теми, знаходження маловідомих у науковому дискурсі опублікованих джерел використано історично-описовий, бібліографічно-описовий, порівняльно-аналітичний, проблемно-тематичний та жанрово-видовий методи.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 20-30-і рр. ХХ ст., на які припадає інтенсивний розвиток галицької дитячої періодики. Для комплексного розуміння умов, що сприяли становленню дитячих періодичних видань у 20-30-і рр., проаналізовано також період появи перших дитячих журналів на теренах Галичини наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українському книго- і пресознавстві комплексно досліджено роль галицької дитячої періодики 20-30-х рр. ХХ ст. у становленні української пізнавальної літератури. Простежено етапи виникнення, розвитку і вдосконалення періодичного видання, призначеного дітям. Проаналізовано теоретичні та практичні засади створення українського поліфункціонального дитячого періодичного видання, виявлено причини переважання в ньому пізнавальної складової. Доведено, що поява та формування галицької дитячої періодики були стимульовані активізацією просвітянського руху на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Ця обставина здебільшого й визначила тематичне наповнення та соціально-функціональне призначення дитячих періодичних видань. Особливу увагу приділено явищу української дитячої публіцистики - специфічній, створеній спеціально для дитячої періодики групі текстів, покликаних виконувати інформувально-пізнавальну та навчально-розвивальну функції. Доведено, що сформовані на сторінках галицької дитячої періодики стратегії і прийоми популяризації спеціальних знань серед дитячої аудиторії згодом увійшли до практики створення та видавничої підготовки української науково-популярної літератури, призначеної дітям.

Вперше укладено бібліографічний покажчик публіцистичних текстів (із зазначенням їх жанрів), опублікованих у найпопулярніших галицьких дитячих журналах 20-30-х рр. ХХ ст.: „Світ Дитини”, „Молода Україна”, „Дзвіночок”, „Наш Приятель”. Вперше до книго- і пресознавчих досліджень уведено результати різноаспектних психолого-педагогічних студій 20-30-х рр., що вплинули на формування типологічних ознак тогочасного дитячого періодичного видання пізнавального характеру, на пошуки найефективніших засобів впливу на дитину через публіцистичний текст, визначили стиль і манеру спілкування з дитячою аудиторією різного віку.

Практичне значення отриманих результатів. Фактичний матеріал, представлений у дисертації, може використовуватися у подальшому дослідженні поставлених проблем. Основні положення та висновки роботи можуть стати базою при укладанні навчальних посібників, текстів лекцій, розробці загальних і спеціальних курсів з історії дитячої літератури, історії та теорії видавничої справи, історії та теорії журналістики та їх викладанні на відповідних гуманітарних факультетах вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднено на 7 конференціях: XIV Міжнародна науково-практична конференція ім. професора С. Бураго „Мова і Культура” (Київ, 2005), Міжнародна конференція „Українська журналістика та закономірності розвитку сучасного світового інформаційного простору” (Дніпропетровськ, 2006), ХІІ Міжнародна науково-практична конференція з проблем функціонування і розвитку української мови „Текст як засіб комунікації” (Київ, 2006), ІІІ Тикторівські читання „Видавнича справа в сучасному світі: традиційне і новітнє” (Львів, 2005), IV Тикторівські читання „Видавнича справа в Україні: міст між минулим і майбутнім” (Львів, 2006), V Тикторівські читання: „Видавнича справа та редагування в Україні: фах - наука - професійний вишкіл” (Львів, 2007), Всеукраїнська науково-практична конференція „Комунікативна ідентифікація в інформаційному просторі України” (Львів, 2009).

Публікації. Основні положення та результати роботи викладено у 7 статтях: 6 - опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України; 1 - у збірнику матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертацією є рукопис, основний обсяг якого 187 сторінок. Робота складається зі вступу, 3 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (213 позицій), списку аналізованих публікацій (218 позицій), 5 додатків: 1 містить бібліографічну інформацію про дитячі видання, у 4-х зібрано репертуар пізнавальних текстів (124 сторінки), опублікованих у журналах: „Світ Дитини”, „Молода Україна”, „Наш Приятель”, „Дзвіночок”.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет, наукові методи дослідження, аргументовано наукову новизну отриманих результатів та їхнє практичне значення, відзначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, наведено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів і структуру дисертації.

У першому розділі „Галицька дитяча періодика 20-30-х рр. ХХ ст.: історіографія, становлення та розвиток” охарактеризовано розвиток української та зарубіжної історіографії та джерельну базу проблеми; описано основні етапи становлення дитячої періодики в Галичині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. і особливості її розвитку у 20-30-і рр. ХХ ст.

У підрозділі 1.1 „Історіографія та джерела вивчення” описано, коли означена проблематика вперше привернула увагу науковців, яким був процес її наукового осмислення. За хронологією масив джерел поділено на 3 періоди. Перший (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) характеризується спорадичним обміном досвідом між просвітянами, які видавали дитячі журнали (П. Кирчів, Б. Грінченко), на сторінках фахової періодики. На початку ХХ ст. особливо активними були діячі Руського товариства педагогічного (О. Барвінський, К. Малицька та ін.), напрацювання яких ґрунтувались на практичному досвіді та були апробовані в процесі створення журналу „Дзвінок” (1890-1914). На другий період (20-30-і рр. ХХ ст.) припадають численні книгознавчі та психолого-педагогічні дослідження (С. Сірополко, Є. Грицак, І. Ющишин, В. Калинович, С. Русова), які виявилися важливими джерелами інформації про тогочасну дитину як читача та її можливості розуміння художнього та нехудожнього тексту, про закономірності формування основних типологічних ознак видань для дітей, про особливості створення пізнавальних текстів для дітей та системи засобів популяризації наукових знань. Третій період (1946-2009 рр.) об'єднує десятиліття, різні за історичними подіями. У 40-і рр. ХХ ст. найактивніше в царині української дитячої літератури працювали дослідники української діаспори: Б. Гошовський, А. Животко. „Радянські” вчені у 50-80-і рр. вимушено „забули” про період 20-30-х рр. ХХ ст. З початку 90-х рр. дослідження активізуються, періодичними виданнями, адресованими дітям, цікавляться українські вчені. Вивчення дитячої періодики ґрунтується на: а) дослідженнях з видавничої справи і редагування (В. Різуна, М. Тимошика, Н. Зелінської та ін.); б) працях з історії та теорії українського пресовидання (М. Романюк, Н. Сидоренко, Л. Сніцарчук, Б. Черняков та ін.); в) дослідженнях з розвитку науково-популярної літератури (О. Коновець та ін.); г) дослідженнях різних аспектів функціонування дитячої періодики (Е. Огар, Л. Кусий, В. Передерій, Г. Корнєєва, Т. Давидченко та ін.)

Для вивчення історичної ситуації використано матеріали Центрального державного історичного архіву в м. Львові (фонд: Ф. 528 „Видавництво „Світ Дитини” (Львів, 1920-1938 рр.)) та епістолярну спадщину, збережену в фондах відділу рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України.

У підрозділі 1.2 „Поява перших галицьких періодичних видань для дітей (кінець ХІХ - перше десятиліття ХХ ст.): реалізація просвітницьких завдань” проаналізовано передумови появи на галицьких землях перших дитячих журналів. Цьому сприяли політична ситуація, активізація просвітянського руху, усвідомлення ролі друкованого слова у всебічному вихованні тогочасної української дитини, а відтак суспільне визнання потреби у створенні видань, адресованих безпосередньо юним читачам. Зусиллями видатних українських просвітян вперше в українській історії з'являється дитяче періодичне видання пізнавального спрямування, яке бере на себе найширший спектр можливих соціально-комунікативних функцій: поширювати знання, допомагати в опануванні навички читання, задовольняти пізнавальні та духовні потреби.

Журнал „Дзвінок” (1890-1914) вперше на галицьких землях репрезентував нову модель періодичного видання, орієнтованого на особливу за віковими критеріями читацьку аудиторію. Пропонуючи юним читачам найрізноманітніші теми та різножанрові матеріали, він систематично впливав на виховання та освіту тогочасних українських дітей, на формування їх світогляду та рівня поінформованості. Практичний досвід і теоретичні напрацювання творців „Дзвінка” стали орієнтирами для видавців 20-30-х рр. ХХ ст.

У підрозділі 1.3 „Відродження дитячого пресовидання у 20-і рр. ХХ ст.: утвердження типу видання” проаналізовано, як після повоєнної економічної кризи з появою журналів „Світ Дитини” (1919-1939) і „Молода Україна” (1922-1926) М. Таранька та „Наш Приятель” (1922-1939) Марійського товариства молоді розпочався підйом у розвитку галицької дитячої періодики. Особливу роль у цих процесах відіграв засновник одного з перших спеціалізованих дитячих видавництв у Галичині М.Таранько, педагогічний досвід якого допоміг створити нову концепцію дитячого видання, в основі якої лежала орієнтація на психологічні можливості дитини на різних етапах її дорослішання та соціалізації. Він вперше у видавничій практиці здійснив поділ журналів за віком читачів, створивши окремо видання для старших і молодших дітей.

Протягом 20-х рр. концепція дитячого періодичного видання поступово трансформується. Якщо до поч. ХХ ст. випуск журналів для дітей був швидше справою гуманітарного характеру (цим на громадських засадах займалися лише просвітяни, які розглядали їх як інструмент всебічного виховання українських дітей), то у 20-і рр. у дитячих журналах починають бачити комерційно привабливий видавничий продукт, справа їх видання стає на професійні рейки. Як показує аналіз, такий підхід не вплинув на соціальні функції періодичних видань для дітей, навпаки, найвитривалішими виявилися ті видавничі проекти („Світ Дитини”, „Молода Україна”, „Наш Приятель”), видавцям яких вдалося успішно сполучити комерційний зиск із суспільною відповідальністю.

Розвитку галицької дитячої періодики у цей період сприяло й вивчення інтересів читацької аудиторії, зумовлене прагматичною потребою видавців добре знати структуру і характер попиту. У зв'язку із цим відбулась важлива трансформація у підході до дитячого періодичного видання та доборі матеріалів: на шпальтах з'явились тексти, які відповідали дитячим інтересам, створені із врахуванням вікових можливостей реципієнтів.

У підрозділі 1.4 „Розквіт дитячої періодики у 30-і рр. ХХ ст.: вироблення ринкових засад функціонування” розглянуто особливості розвитку дитячого пресовидання у 30-і рр. Збільшення кількості журналів, посилення конкуренції стимулювали пошуки нових ефективних форм спілкування з дитячою аудиторією, оптимального задоволення попиту. Звідси - розмаїття тем і проблем на шпальтах видань, а також диференціація періодики за віком читачів, чітке окреслення їх цільового призначення. В умовах конкуренції видавці змушені були удосконалювати й форми просування видавничої продукції на ринку. Широко застосовувалося розміщення оголошень, рекламних статей у фахових і розважальних виданнях; акційне зниження цін; подарунки для передплатників; участь у благодійних акціях; поповнення читалень. Успіх діяльності галицьких видавців у 30-і рр. зумовлювався досконалим знанням запитів дитячої аудиторії, розширенням тематичного і жанрового спектру публікацій, орієнтацією на вік читача, залученням талановитих авторів, вмінням просувати видання на ринку, створювати мережу передплатників.

Характерною ознакою створених у 30-і рр. журналів „Дзвіночок” (1931-1939), „Юні Друзі” (1934-1935) „Малі друзі” (1937-1938), „Орленя” (1938-1939) та ін. була їхня орієнтованість на ефективне задоволення пізнавальних запитів читачів. Важливо й те, що вони були національними за територіальними, мовними ознаками і за змістом, впливали на формування національної ідентичності.

Другий розділ „Формування типологічних ознак дитячої періодики у 20-30-і рр. ХХ ст.” складається із 3 підрозділів, кожен з яких присвячений аналізу однієї з основних типологічних ознак дитячих періодичних видань.

У підрозділі 2.1 „Дитина як читач у контексті психолого-педагогічних, книгознавчих і пресознавчих досліджень початку ХХ ст.” показано, як активізація наукового зацікавлення проблемами дитинства і дитини сприяла формуванню основної типологічної ознаки дитячого періодичного видання - її адресності. Тут описано погляди вчених на інформаційні, когнітивні, емоційні та духовні потреби дитини і те, як видавці враховували їх у своїй практиці.

Спершу за основну диференційну ознаку поділу юних читачів на групи брався соціальний стан. Випуск різних видань для сільських і міських дітей спирався на погляди педагогів, які обстоювали думку про те, що формування особистості та її зацікавлень зумовлювалися соціальними чинниками. Однак результати опитувань та спостережень, які проводили В. Калинович, І. Ющишин, Є. Грицак у 20-30-і рр., засвідчили, що дітей, незалежно від соціального походження, цікавили одні й ті ж теми - природознавство, історія, нові наукові й технічні досягнення.

Формальність поділу читацької аудиторії за соціальними ознаками підтвердили і психолого-педагогічні дослідження українських вчених (С. Русова, П. Кривоносюк), які перейняли досвід у зарубіжних психологів (Ж. Піаже, С. Гола, Д. Болдуіна та ін.). Отримані результати вплинули на визнання більшістю тогочасних галицьких науковців і видавців зв'язку між процесом читання і психічним розвитком особистості. Саме від сформованого у 20-30-і рр. ХХ ст. знання про особливості розвитку дитини на кожному віковому етапі походить ідея вікової диференціації видань для дітей. Завдяки здобутками тогочасної дитячої психології стало відомо, як тогочасні діти у різному віці сприймали і розуміли текст, а також, які теми їх цікавили. Таким чином визначальною було визнано ознаку віку. На сторінках педагогічної преси з'явились перші класифікаційні схеми дитячих видань, де за основний брався не соціальний, а віковий критерій. Використовуючи надбання науки, М. Таранько поділив своїх потенційних читачів за основними, визначеними психологами, віковими періодами розвитку особистості. Створений ним ще на початку 20-х рр. журнал „Молода Україна” призначався підліткам 10-15 років, а „Світ Дитини” орієнтувався на дітей віком від 3 до 10 років. Щоправда, в умовах економічної скрути видавці не могли видавати одночасно кілька журналів (так, М.Таранько був змушений „закрити” „Молоду Україну”), а тому часто свідомо йшли на розширення потенційної читацької аудиторії своїх видань, публікуючи „під одним дахом” матеріали різні за складністю, тематикою, жанрами, тобто орієнтовані на різного за віком, а відтак і уподобаннями читача. Так, у „Дзвіночку”, „Нашому Приятелі”, „Світі Дитини” (у 30-і рр.) вірші та казки призначались найменшим, а нариси, статті, огляди - підліткам.

Та попри це, до кінця 30-х рр. більшість видавців усвідомила соціально-комунікативну доцільність диференціації видань за віком, наприклад, видавництво „Українська Дітвора” створило три журнали для різних вікових груп: „Малі Друзі”, „Молоді Друзі”, „Дорога”. Видавництво „Українська Рекляма” видавало журнал „Юні Друзі” для читачів чітко визначеного віку: 10-13-літніх дітей.

У підрозділі 2.2 „Поліфункціональний характер дитячих періодичних видань” проаналізовано цільове призначення галицьких дитячих журналів 20-30-х рр. ХХ ст., охарактеризовано обставини, якими воно визначалося.

Цільове призначення конкретного журналу (мета, цілі, функції), зазвичай, декларувалося у редакційній статті його першого числа. Вивчення змісту і характеру публікацій показало, що більшості дитячих періодичних видань була властива поліфункціональність, вони намагалися одночасно реалізували виховні, навчальні, пізнавальні, ідеологічно-пропагандистські та ужитково-розвивальні цільові настанови.

Реалізації виховної функції сприяла публікація повістей, оповідань, біографічних нарисів, статей і заміток, героями яких були діти. Йшлося про різні проблемні ситуації, які могли виникати в житті дітей, і про способи виходу з них. Діти пізнавали суспільні моральні норми, навчалися системі правил, за якими співіснували із членами суспільства: „Як Никола Барвінок учився розуму” („Дзвіночок”), „Намамега й Ватомілко. Пригоди Марійки серед індіян північної Америки” („Наш Приятель”), „Гануся і Мартуся” („Малі Друзі”), „Пригоди Юрчика Жвавого” („Орленята”).

Функція формування релігійного світогляду, духовного виховання притаманна усім аналізованим дитячим виданням, а „Віночок для українських католицьких дітей” і „Приятель Дітей” взагалі позиціонувалися як релігійні. галицький дитячий періодика література

Із виховною пов'язана ідеологічно-пропагандистська функція. Представники різних політичних течій активно використовували можливості періодики впливати на юних українців. Особливо активно втягували дітей у політичну полеміку москвофільські „Колосок” і „Діточа Нивка”. „Орленя”, „Веселка”, „Юні Друзі”, „Малі Друзі” часто потерпали від конфіскат через пропагування української ідеї. „Світу Дитини”, „Дзвіночку”, „Нашому Приятелю” вдавалося, публікуючи матеріали патріотичного звучання, конфіскацій усе ж уникати.

Публікуючи найрізноманітніші матеріали з передбачених школою дисциплін, дитячі періодичні видання перебирали на себе й функцію навчання. В умовах, коли відчутно бракувало україномовних підручників, саме дитячі журнали активно використовувалися педагогами у навчальному процесі. За допомогою рубрик „Вчімся по німецьки!”, „Вчімся по англійськи!” („Дзвіночок”); „Освітній фронт” („Веселка”); „Іграшки з числами” („Молода Україна”); „Вчимося рідної мови” („Юні Друзі”) стимулювалася практика самоосвіти, добровільного навчання, яке, як відомо, формує інтелектуально самостійну особистість.

Пізнавальна функція реалізувалась через пізнавальні тексти, що відображали дійсність за принципом „тут і тепер”. Пізнавальні матеріали становили основний зміст галицьких періодичних видань для дітей аналізованого періоду. На відміну від більшості передрукованих художніх текстів, їх писали спеціально для періодики. Їх автори (науковці та практики з різних галузей знань) знайомили дитину з явищами та процесами життя на прикладі реальних фактів. Пізнавальність виразно домінувала у журналах „Світ Дитини”, „Молода Україна” „Дзвіночок”, „Юні Друзі”, „Малі Друзі”, „Наш Приятель”, які, по суті, компенсували тогочасним дітям, особливо підліткового віку, брак пізнавальних книг.

Довідкова та інформативна функції реалізувалися в контексті пізнавальної: замітки, адаптовані для дітей передруки з енциклопедії, коментарі та примітки до творів часто містили визначення невідомих предметів і явищ; про поточні події в світі інформували замітки рубрик: „Що де чувати?” („Наш Приятель”); „З краю і зі світа” („Світ Дитини”); огляди „Що мудра сова бачила та чула”; „Що пише крилатий новинкар” („Дзвіночок”).

Ужитково-розвивальна функція реалізовувалась за допомогою блоку загадок, ребусів, „хрестиківок”, шарад, витинанок, ломиголівок, практичних порад, ігор, які розвивали логічне мислення, кмітливість, інтелект, формували творчі здібності, практичні навики у різних сферах. Про користь таких матеріалів багато писали у ті роки психологи і педагоги.

Дитячі журнали (за винятком, москвофільських) сприяли вихованню мовленнєвої культури української дитини, формуванню та збагаченню її словника, що в умовах панування у суспільстві польської мови набувало особливого значення. Вони також прищеплювали навички читання, популяризували серед дітей позитивне і зацікавлене ставлення до книжок, публікуючи рекламні оголошення, рецензії на книжки, написані спеціально для дітей.

Попри поліфункціональний характер галицької дитячої періодики 20-30-х рр. ХХ ст., можна говорити і про те, що в конкретних видавничих проектах домінувала та чи інша функція. Це дає нам підстави диференціювати їх за цільовим призначенням на: пізнавальні та навчально-виховні - „Світ Дитини”, „Молода Україна”, „Наш Приятель”, „Дзвіночок”; ідеологічно-пропагандистські - „Орленя”, „Веселка”, „Юні Друзі”, „Малі Друзі”, „Діточа Нивка”, „Колосок”; релігійні - „Віночок для українських католицьких дітей”, „Приятель Дітей”.

У підрозділі 2.3 „Тематико-змістове наповнення дитячих періодичних видань” розглянуто тематичне наповнення дитячих журналів, зумовлене попередньо описаними типологічними характеристиками - читацькою адресою та цільовим призначенням, проаналізовано жанрову палітру публікацій. Дослідження виявило, що у 30-і рр. ХХ ст. започатковано традицію вивчення тематичних запитів дитячої читацької аудиторії (Є. Грицак, В. Калинович, І. Ющишин), що сприяло підвищенню комунікативної ефективності періодичних дитячих видань.

Запити галицьких дітей охоплювали спектр наукових дисциплін. Аналіз публікацій показав, що автори і видавці досить сміливо експериментували із жанрами матеріалів для висвітлення тем. У 30-і рр. навіть окреслилася певна залежність між тематикою і жанром публікації, в якому вона зазвичай розкривалася. Кожен жанр мав свої можливості для висвітлення специфіки тієї чи іншої теми. Так, наприклад, матеріали природничої тематики втілювалися у популярні серед молодших дітей жанри казки, оповідання, вірша. Для підлітків призначалися нариси, дорожні записки, статті. Для розкриття гуманітарних тем частіше використовували казки, оповідання, повісті, нариси, вірші, замітки. У 30-і рр. почали друкувати нариси, присвячені темі українського виробництва, які, окрім іншого, мали рекламно-інформаційний характер, адже розповідали про відомі в Галичині торгові марки. Відомості з математики найкраще „вписувалися” у форми математичних завдань, вправ, загадок. Зафіксовано випадки публікації „математичних” казок, оповідань і статей.

Диференціація дитячих періодичних видань за цільовим призначенням зумовлювала й їхні тематичні пріоритети. Так, в центрі уваги релігійних видань „Приятель Дітей”, „Віночок для українських католицьких дітей” перебували питання катехизації дітей, віри, історії церкви тощо. Домінантною темою у патріотично орієнтованих „Малих Друзях”, „Юних Друзях”, „Орленяті” були проблеми державотворення. Та найпопулярніші „Світ Дитини”, „Дзвіночок”, „Наш Приятель” прагнули до політематичності, щороку розширюючи коло висвітлюваних проблем.

У третьому розділі „Пізнавальність як основна тематико-видова характеристика дитячих періодичних видань 20-30-х рр. ХХ ст.” показано, як на сторінках дитячої періодики закладалися підвалини української дитячої публіцистики, формувалися стиль науково-популярного викладу, орієнтованого на дитячу аудиторію, композиційні, мовностилістичні й жанрові прийоми адаптації наукового знання, які стали засадничими для створення і розвитку української пізнавальної літератури.

У підрозділі 3.1 „Зародження на сторінках періодики 20-30-х рр. ХХ ст. української дитячої публіцистики” визначено поняття „дитяча публіцистика”, проаналізовано найбільш ефективні для комунікації з дитячою аудиторією жанри публіцистичних текстів. Типовим для дитячих журналів було публікування нехудожніх текстів - специфічної групи, створеної спеціально для дитячих періодичних видань із врахуванням реальних пізнавальних потреб читацької аудиторії. Їх мета - зрозумілою мовою донести до дітей знання про системність навколишнього світу, охарактеризувати окремі предмети та явища і пояснити причинно-наслідковий зв'язок між ними. Вони творили основу більшості дитячих періодичних видань, виконували пізнавальну, навчальну, довідкову, інформативну функції. Протягом 20-30-х рр. ХХ ст. формувалася їхня жанрова палітра, поступово набуваючи сталих ознак.

Для означення типу нехудожніх текстів у роботі ми використовуємо термін „пізнавальні” тексти. Опубліковані на сторінках дитячих періодичних видань, вони об'єднуються нами у збірне поняття „дитячої публіцистики”. Обґрунтування цієї позиції здійснено на основі подібності об'єкту, предмету, сфери функціонування, мети текстів публіцистики і нехудожніх (пізнавальних) текстів дитячої періодики.

Для дитячої публіцистики властиве поєднання образної форми викладу з документальністю, достовірністю і точністю фактів, що зумовлюється конкретно-образним мисленням дітей, емоційною формою осягнення ними дійсності. Серед завдань дитячої публіцистики - формування світогляду дитини, збагачення її інтелекту, всебічний розвиток.

Аналіз показав, що тогочасна дитяча публіцистика охоплювала публіцистичні, аналітичні та інформативні жанри журналістики (які набули рис публіцистичності). Це пов'язано із віковими особливостями читача, який перебував у неперервному пізнавальному процесі: будь-яке інформування дитини не могло бути звичайним інформуванням (як це відбувалося за допомогою матеріалів інформаційних жанрів у періодиці для дорослих), воно обов'язково потребувало пояснення, коментування, обґрунтування - прийомів, властивих публіцистичним жанрам. Навіть у замітках з'являвся сюжет, викладення фактів набувало образних, часто експресивних форм.

На сторінках аналізованих журналів вперше з'явився комікс, який виконував пізнавальну та розважальну функції, а також сформувалися жанри науково-художнього оповідання, науково-художньої казки, науково-художньої повісті, які поєднували в собі образну форму викладу та документальну інформаційну основу. Більшість опублікованих в дитячих журналах 20-30-х рр. ХХ ст. п'єс також можна віднести до науково-художніх, оскільки вони містили історичні, географічні, соціальні, літературні та інші відомості. Науково-художні тексти ідеально підходили для поширення наукових знань серед наймолодшої читацької аудиторії.

Тексти дитячої публіцистики, представлені різноманітними журналістськими жанрами і трансформованими художніми жанрами, вдало доповнювались ужитково-розвивальним блоком матеріалів, що сприяли розвитку мануально-практичних, сенсорних, інтелектуальних, творчих здібностей, логічного мислення, кмітливості; навиків читання та письма. Сьогодні такі ужитково-розвивальні тексти є основою пізнавальних видань для дітей дошкільного віку.

У підрозділі 3.2 „Адаптаційні прийоми і засоби викладу пізнавальної інформації” проаналізовано палітру популяризаторських засобів, за допомогою яких автори доступно і зрозуміло описували в журнальних публікаціях здобутки тогочасної науки, цікаві відкриття, важливі для кожної освіченої людини факти, адаптували наукову інформацію до можливостей дитячого сприйняття і розуміння.

На основі наскрізного аналізу опублікованих різножанрових матеріалів ми виявили низку типових композиційних, фактичних та мовностилістичних прийомів: побудова тексту у формі запитання - відповідь; пояснення головної тези за допомогою кількох загальновідомих положень; підведення до узагальнення через послідовне пояснення одного питання, нанизування пов'язаних між собою фактів, логічний виклад інформації; уведення експериментальних завдань у текст, створення проблемно-пошукової ситуації; вправне пояснення термінів у тексті. Якісному сприйманню, глибокому розумінню та запам'ятовуванню текстів дитячої публіцистики сприяли: звернення до особистого досвіду читача, уведення вдалих природничих порівнянь; послідовний і систематизований виклад пізнавального матеріалу в текстах, щоб читач разом з автором здійснював операції аналітико-синтетичного характеру; уведення цікавих фактів; повторення інформації; продуманий науково-довідковий апарат; мовностилістичні засоби. Використання засобів популяризації знань допомогло авторам розмовляти з дитиною про серйозні речі зрозумілою їй мовою. Пошуки ефективних форм для втілення пізнавальної інформації стимулювали розвиток дитячих періодичних видань досліджуваної доби, їхнє типологічне оформлення, змістове наповнення. Створена система засобів популяризації знань серед дітей у подальшому вплинула на розвиток пізнавальної літератури, увійшовши до арсеналу дитячих публіцистів і популяризаторів.

У підрозділі 3.3 „Прийоми зацікавлення та засоби активізації когнітивних процесів дитини” розглянуто засоби популяризації, за допомогою яких в дитини підтримувався інтерес до тексту і видання в цілому, активізувались когнітивні психічні процеси. У 20-30-і рр. внаслідок авторських та редакторських експериментів і досліджень психології „діточого зацікавлення” у дитячій публіцистиці з'явились різноманітні засоби залучення дитини до читання, активізування її емоцій, утримування уваги, стимулювання уяви та тренування пам'яті. Вони допомагали викликати і підтримувати емоційне зацікавлення до твору, від чого залежало засвоєння дитиною інформації.

Для підтримки зацікавлення, активізації уваги, пам'яті, пробудження уяви широко використовувалися засоби художнього викладу: уведення персонажів у тексти будь-яких жанрів; вплітання сухих наукових фактів у канву цікавого, захопливого сюжету; поєднання різних форм викладу - бесіди, опису, розповіді, дидактичної гри; чергування інформаційно насичених фрагментів тексту з цікавими фактами, яскравими прикладами, ліричними відступами; використання експресивних заголовків, орієнтувальних питань, а також різних гумористичних прийомів. Завдяки таким популяризаторським прийомам наукові знання ставали доступними для дитячого сприймання. Замість дидактичних лекцій дитина отримувала цікаві за змістом і за формою тексти. Спершу стихійне застосування тих чи інших засобів згодом оформилось у систему сталих прийомів, ефективність впливу яких була перевірена часом.

Уміння впливати на емоції дитини допомогло публіцистам створити міцний комунікативний зв'язок із тогочасною читацькою аудиторією. Це підтверджено успішним функціонуванням дитячих журналів „Світ Дитини”, „Дзвіночок”, „Наш Приятель”, творчі колективи яких, опираючись на відповідні теоретичні напрацювання, невпинно шукали нових шляхів удосконалення видань і зацікавлення читачів. Проаналізовані прийоми до сьогодні залишаються актуальними і широко використовуються при створенні текстів пізнавальної літератури.

Висновки

1. Аналіз історіографії проблеми аргументує доцільність ґрунтовного вивчення галицьких дитячих періодичних видань 20-30-х рр. ХХ ст. як основного видавничого носія пізнавальних творів для дітей, як своєрідної творчої „майстерні” вироблення науково-популярного стилю, орієнтованого на особливості дитячого сприйняття і розуміння. Дитяча періодика у різні історичні періоди вивчалася у різних аспектах. Наприкінці ХІХ ст. - початку ХХ ст. її дидактично-виховні можливості зацікавили діячів українського просвітництва; у 20-30-і рр. ХХ ст. до просвітян приєдналися книгознавці, педагоги та психологи, що дало можливість розширити кут бачення: дослідження особливостей дитячого сприйняття, здобутки вікової психології дозволили виробити певні практичні рекомендації щодо створення і видання творів дитячої літератури. У середині ХХ ст. та на початку ХХІ ст. галицьку дитячу періодику вивчали здебільшого як складову історії української преси. У нашій роботі вона вперше стала об'єктом комплексного книго- та пресознавчого аналізу в контексті формування української пізнавальної літератури.

2. Поява періодичного видання, що призначалося дитячій читацькій аудиторії, була стимульована просвітянським рухом, який активізувався на галицьких землях наприкінці ХІХ ст., усвідомленням суспільної ролі друкованого слова у всебічному вихованні української дитини, а відтак суспільним визнанням потреби у створенні видань, адресованих безпосередньо юним читачам. Долучення просвітницьких товариств до створення видань зумовило виразний пізнавальний компонент дитячих журналів і газет. Завдяки впливу просвітян в українській історії з'являються дитячі періодичні видання пізнавального спрямування, які беруть на себе найширший спектр можливих соціально-комунікативних функцій: поширювати знання, допомагати в опануванні навички читання, задовольняти пізнавальні та духовні потреби.

3. Внаслідок політичних та економічних чинників, у 20-30-і рр. концепція дитячого періодичного видання дещо трансформувалась: воно набуло ознак комерційного продукту. Проте від нового підходу дитяча періодика як засіб просвітництва не постраждала, не втратила своїх пізнавальних і виховних функцій. Навпаки, прагнення видавців реалізувати наклад і конкуренція у видавничій сфері в 20-30-і рр. стимулювали творчі пошуки та сприяли створенню якісного, запотребованого продукту, який мав задовольняти найрізноманітніші запити дітей різного віку, насамперед, пізнавальні. Конкуренція також зумовила потребу в просуванні та рекламуванні видавничої продукції, сприяла розвитку механізмів збуту. Успішність дитячих видавництв і популярність пропонованих ними періодичних видань зумовлювались: постійним вивченням потреб читача, розширенням тематики і жанрової палітри публікацій, вмінням просувати видання на ринку, залучати передплатників.

4. Удосконаленню змісту і форми галицьких періодичних видань для дітей 20-30-х рр. ХХ ст., поступовому переходу від експериментального, самодіяльного, інтуїтивного до науково обґрунтованого видавничого процесу сприяли здобутки тогочасної педагогічної науки, новаторські дослідження українських та європейських учених у галузі вікової психології, книгознавства, психології та соціології читання.

Теоретичні та практичні напрацювання у сфері тогочасної дитячої психології справили серйозний вплив на розвиток та функціонування дитячих періодичних видань як носіїв пізнавальної літератури. Опираючись на відповідне теоретичне підґрунтя, видавці могли регулювати кількісні та якісні параметри наповнення журналу пізнавальною інформацією; мотивовано розподіляти тексти за складністю в межах одного видання; виявляти теми, проблеми, які цікавили дітей різного віку; обирати доцільні жанри публікацій; застосовувати нові засоби адаптації наукової інформації для легшого сприймання і розуміння дитиною текстів.

5. Під впливом тогочасних психолого-педагогічних досліджень сформувалися основні типологічні ознаки дитячих періодичних видань. Вивчення здобутків вікової психології довело, що поділ журналів за соціальним статусом дітей-читачів, який переважав наприкінці ХІХ ст., виявився формальним. Натомість у видавничу практику увійшло поняття вікової диференціації дитячої читацької аудиторії. Першим, хто розподілив дитячі журнали за віком читачів, був видавець М. Таранько.

Поступово оформилося і поняття „цільового призначення” дитячих видань. Через брак української навчальної та пізнавальної книги на теренах Галичини, більшості дитячих періодичних видань була властива поліфункціональність, вони намагалися одночасно реалізували пізнавальні, виховні, навчальні, ідеологічно-пропагандистські та ужитково-розвивальні цільові настанови. Однак у конкретних виданнях та чи інша функція увиразнювалася, і це дає підстави умовно поділити досліджувані періодичні видання на пізнавальні та навчально-виховні, ідеологічно-пропагандистські, релігійні.

Тематичне наповнення дитячих періодичних видань залежало від запитів, інтересів дітей, які спеціально вивчались у 20-і рр. під час опитувань, анкетувань і спостережень. Юних респондентів цікавив широкий спектр питань з різних ділянок знань - природничих, гуманітарних і точних. Дитячі журнали намагалися максимально задовольнити ці інформаційно-читацькі запити. Жанрова палітра публікацій у дитячих виданнях добиралась експериментально, але до кін. 30-х рр. взаємозв'язок між тематикою та жанром, в якому вона найефективніше розкривалася, усталився. Як свідчить проведений аналіз, найбільш уживаними жанрами для висвітлення пізнавальної інформації у популярних тогочасних журналах були: оповідання, нарис, стаття, замітка.

6. Зумовлена обставинами виникнення, а також специфічними потребами читацької аудиторії, виразна пізнавальність дитячих періодичних видань стимулювала розвиток дитячої публіцистики. Зорієнтована на можливості дитячого сприйняття, дитяча публіцистика послуговувалась класичними публіцистичними жанрами і „переформатовувала” аналітичні та інформативні жанри журналістики і жанри художньої літератури, які набували рис публіцистичності. Розвиток дитячої публіцистики сприяв тому, що на сторінках тогочасної дитячої періодики формувалися такі жанри творів сучасної пізнавальної літератури, як нарис, науково-художня казка, науково-художнє і науково-фантастичне оповідання. Окрім того, урізноманітнювався блок ужитково-розвивальних матеріалів: загадки, кросворди, ломиголівки, шаради, практичні поради, які були популярні серед дітей-читачів, а сьогодні стають основою для окремих пізнавальних видань для дошкільнят.

7. Необхідність наповнення дитячих видань пізнавальною інформацією спонукала тогочасних авторів та редакторів шукати оптимальних способів її подання. Експериментальним шляхом було вироблено систему засобів адаптації наукової інформації, посилення якісного сприймання і глибокого розуміння дитиною пізнавального матеріалу, які полегшували комунікацію між дорослим автором і дитиною, робили її ефективною. На сторінках дитячих періодичних видань вироблено творчі прийоми зацікавлення дитини науковою інформацією, активізування її емоцій, утримування уваги, стимулювання уяви та тренування пам'яті. Пошуки ефективних форм для викладу пізнавальної інформації стимулювали розвиток дитячих періодичних видань досліджуваного періоду. У свою чергу, тривала практика популяризації спеціальних знань на сторінках дитячих журналів і газет сприяла виробленню стратегії, підходів, системи відповідних засобів. Увійшовши до творчого арсеналу українських популяризаторів, які спеціально писали для дітей, вони сприяли розвитку української пізнавальної літератури, збагаченню її виразового потенціалу.

8. До кінця 30-х рр. ХХ ст. галицькі дитячі періодичні видання, поява яких була стимульована завданнями українського просвітництва, а розвиток - здобутками педагогіки, психології, книго- та пресознавства, в умовах конкурентної боротьби на видавничому ринку, набули особливих ознак і функцій, стали найкращими у той період видавничими формами для втілення пізнавальної інформації, компенсували дітям відсутність навчальної та пізнавальної книги. Дитяча публіцистика, народжена на шпальтах періодики, стала невичерпним ресурсом форм, жанрів, популяризаторських прийомів, засобів адаптації наукової інформації та зацікавлення читача для подальшого розвитку української пізнавальної літератури.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Стадницька Ю. Дитяча публіцистика як об'єкт дослідження / Ю. Стадницька // Вісник Сумського державного університету: зб. наук. праць. Серія : Філологічні науки. - Суми, 2006. - Вип. 3 (87). - С. 20-24

2. Стадницька Ю. Жанрово-стилістичні особливості пізнавальних текстів для дітей (на матеріалах української періодики 30-х - поч. 40-х рр. ХХ ст.) / Ю. Стадницька // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 8. - Т. 8. - С. 235-239

3. Стадницька Ю. Особливості становлення галицької періодики для дітей (на матеріалах часописів 20-х рр. ХХ ст.) / Ю. Стадницька // Вісник Львівського університету : Серія Журналістика. - Львів, 2007. - Вип. 31. - С. 251-257

4. Стадницька Ю. Особливості формування дитячої пізнавальної періодики середини ХХ ст. (на матеріалах часопису „Юний Натураліст”, 1938-1941 рр.) / Ю. Стадницька // Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Літературознавство. Журналістика. - Дніпропетровськ, 2006. - № 1. - С.363-365

5. Стадницька Ю. Просвітянство кінця ХІХ - початку ХХ ст. і становлення дитячої періодики / Ю. Стадницька // Поліграфія і видавнича справа: наук.-техн. зб. / Українська академія друкарства. - Львів, 2007. - Вип.46. - С. 112-118

6. Стадницька Ю. Публікації пізнавального характеру на сторінках дитячих часописів 30-х років ХХ ст. (на прикладі часопису „Дзвіночок”) / Ю. Стадницька // Поліграфія і видавнича справа: наук.-техн. зб. / Українська академія друкарства. - Львів, 2006. - Вип. 43. - С.72-80

7. Стадницька Ю. Формування типологічних характеристик галицької дитячої періодики 20-30-х рр. ХХ ст. / Ю. Стадницька // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / ЛНБ ім. В. Стефаника. - Львів, 2006. - Вип. 14. - С.374-382

Анотація

Стадницька Ю.В. Роль галицької дитячої періодики 20-30-х рр. ХХ ст. у становленні української пізнавальної літератури. - Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.05. - теорія та історія видавничої справи і редагування. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Здійснено комплексне дослідження процесів зародження і формування галицьких дитячих періодичних видань 20-30-х рр. ХХ ст. як видавничих форм втілення пізнавальної літератури. Доведено, що поява та формування галицької дитячої періодики були стимульовані активізацією наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. просвітянського руху, який здебільшого й визначив тематичне наповнення та соціально-функціональне призначення дитячих періодичних видань. Простежено етапи розвитку і вдосконалення типів періодичного видання, призначеного дітям. Особливу увагу приділено явищу української дитячої публіцистики - специфічній, створеній спеціально для дитячої періодики групі текстів, покликаних виконувати інформувально-пізнавальну та навчально-розвивальну функції. Доведено, що дитяча публіцистика стала ресурсом форм, жанрів, прийомів популяризації, засобів адаптації наукових знань, активізації когнітивних процесів та зацікавлення читачів для становлення української пізнавальної літератури.

Ключові слова: пізнавальна література, дитячі періодичні видання, дитяча публіцистика, типологія видань, прийоми популяризації, засоби адаптації наукової інформації.

Аннотация

Стадницкая Ю.В. Роль галицкой детской периодики 20-30-х гг. ХХ века в формировании украинской познавательной литературы. - Рукопись.

Диссертация представлена на соискание ученой степени кандидата наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.05. - теория и история издательского дела и редактирования. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Осуществлено комплексное исследование процессов возникновения и формирования галицких детских журналов 20-30-х гг. ХХ в. как основных издательских форм воплощения познавательной литературы (научно-популярной литературы для детей). Проанализированы исторические причины возникновения детской периодики вследствие просветительского движения в ХIХ в. и ее формирования в условиях конкурентной борьбы в 20-30-х гг. ХХ в. Исследованы особенности типологии изданий того периода, жанрово-тематическая специфика текстов познавательного характера. Акцент сделан на изучении особенностей детской публицистики, возникшей на страницах журналов и ставшей ресурсом форм, приёмов популяризации, способов адаптации научных знаний, активизации когнитивных процессов и стимулирования интереса читателей для формирования украинской познавательной литературы.

Впервые возникновение галицкой детской периодики связывается с просветительским движением, которое активизировалось в конце ХIХ века. Работа просветителей повлияла на формирование детской периодики и превратила её в средство просвещения и популяризации научных знаний среди юной аудитории. Детское периодическое издание с успехом восполнило отсутствие качественной познавательной и учебной литературы.

Определено, что развитие детских изданий после Первой мировой войны характеризовалось особенными условиями и механизмами: детский журнал, который до этого имел только просветительское значение, обрёл черты коммерческого продукта. Желание реализовать тираж и конкуренция на рынке детских изданий обусловили активные действия издателей в изучении читательских интересов аудитории, что привело к лучшему выполнению познавательной функции детским изданием.

Основные типологические характеристики детского периодического издания формировались на протяжении 20-30-х гг. под влиянием проводимых в тот период исследований в сфере педагогики, детской психологи, библиопсихологии. Теоретические и практические наработки помогли издателям профессионально подойти к вопросу дифференциации изданий по возрасту читателей. Постепенно оформилось и понятие целевого назначения изданий. Из-за отсутствия качественной литературы, большинству детских журналов была присуща полифункциональность, они пытались реализовать воспитательную, учебную, познавательную, пропагандистскую и другие функции. Постепенно в отдельных изданиях конкретная функция начала выходить на передний план, и мы можем условно поделить детские журналы на познавательные и учебно-воспитательные, пропагандистские, религиозные. Тематика изданий напрямую зависела от интересов детей, которые изучались с помощью анкетирования, опросов и наблюдений. Юных респондентов интересовал широкий спектр гуманитарных, естественных и точных наук. Издатели старались формировать репертуар журналов таким образом, чтобы удовлетворить интересы детей-читателей.