Саморедагування Олесем Гончаром публіцистичного твору: модифікація, прагматика, інтерпретація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Саморедагування Олесем Гончаром публіцистичного твору: модифікація, прагматика, інтерпретація

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми зумовлена кількома важливими чинниками. Виокремившись із журналістикознавства в самостійну наукову галузь, теорія видавничої справи та редагування спрямувала зусилля науковців у річище акумуляції національних джерел вивчення питань історії видавничої справи й редагування, поглиблення спеціалізації наукового предмета й переведення векторів теоретико-методологічних засад на врахування кращих набутків минулого. Сьогодні приділяється багато уваги вивченню креативних пошуків редакційних колективів та різним аспектам стосунків редакцій видавництв з авторами, проте поза увагою теоретиків видавничої справи й редагування залишаються питання доредакційної підготовки тексту до друку в процесах авторського редагування. Воно генетично й історично передує літературному редагуванню, зосереджене у творчості видатних українських письменників, які поєднували літературну працю з редакторською та видавничою діяльністю. Авторське редагування заклало підвалини теоретичної бази літературного редагування, виробило канони нормативних засад, посилило наукові положення яскравими прикладами творчих пошуків реалізації суспільно вагомої думки. Без узагальнення досвіду видатних вітчизняних авторів, а серед них і письменників-публіцистів, творчість яких пробуджувала національну самосвідомість і вела народ шляхом поступального й прогресивного розвитку, неможлива повноцінна історія видавничої справи і редагування в Україні. Розгляд у ракурсі вказаних актуальних проблем творчості видатного українського письменника О. Гончара як публіциста та саморедактора збагатить історію публіцистики й теорію видавничої справи ілюстраціями його самовідданої праці над словом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з розробкою комплексної теми кафедри журналістики і видавничої справи Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» «Дослідження в галузі соціальної комунікації: історія, теорія, регіональний дискурс», номер державної реєстрації 01080008990.

Мета наукової праці - розкрити сутність творчої лабораторії саморедагування Олесем Гончаром публіцистичних творів як глибинного прочитання їх значущого соціально-комунікативного змісту - реалізується в таких завданнях:

? систематизувати й уточнити низку термінів, пов'язаних зі сферами авторського редагування як творчого акту та його наукового дослідження;

? проаналізувати джерела вивчення процесів саморедагування;

? окреслити й охарактеризувати суспільно-політичні, літературно-естетичні та психологічні фактори, що зумовили динаміку та особливість авторських змін у ході підготовки творів до друку й сприяли проведенню найбільш повного дискурсивного аналізу саморедагування митця;

? застосовуючи зіставно-стилістичний аналіз варіантів публіцистичних текстів, з'ясувати їх творчу історію, відтворити хронологічну динаміку за варіантами; проінтерпретувати авторські правки стосовно доцільності та прагматичної спрямованості;

? охарактеризувати індивідуальні риси письменника як саморедактора шляхом вивчення модифікацій творів Гончара-публіциста з урахуванням їх жанрової специфіки та правки у вимірах поетики.

Об'єкт дослідження ? рукописи та варіанти друкованих публіцистичних творів О. Гончара.

Предметом дослідження є: культура саморедагування О. Гончара як сторінка історії видавничої справи і редагування; особливості його авторського редагування; специфіка саморедагування публіцистичного тексту; соціально-комунікативна спрямованість динаміки авторської правки.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використовуються такі методи і прийоми: добору й систематизації авторських виправлень публіцистичного твору; описовий; компаративний; класифікації; герменевтичний; зіставно-стилістичний; біографічний; дискурсивного аналізу, контент-аналізу з використанням прийомів статистичного й експериментального дослідження.

Джерельною базою дисертації послужили рукописні та машинописні варіанти публіцистичних творів (97 текстів), що знаходяться в родинному архіві О. Гончара, Державному архіві Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Центральному державному архіві громадських організацій України; друковані тексти, уміщені в прижиттєвих збірниках публіцистичних творів та в періодиці; збірниках літературно-критичних праць та нарисів, есе, присвячених творчості публіциста, а також епістолярій та щоденникові записи митця.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що

вперше здійснено:

? вивчення проблем авторського редагування публіцистичного твору та комплексну репрезентацію лабораторії Гончара-саморедактора;

? систематизацію та уточнення низки термінів, пов'язаних із теорією й практикою авторського редагування;

? аналіз джерел вивчення творчих процесів саморедагування О. Гончара;

? реконструкцію хронологічної творчої динаміки публіцистичних текстів письменника із залученням архівних та рукописних матеріалів;

? класифікацію авторських правок письменником заголовків і метафор;

удосконалено:

? науково-методичні підходи аналізу авторського редагування в межах розкриття когнітивного та діалогічного механізмів поетики;

? інтерпретаційний підхід до сприйняття авторського редагування як невід'ємного складника творчості публіциста;

набули подальшого розвитку:

? концепція письменницької публіцистики як найвишуканішої та філігранної форми її представлення;

? розкриття феномена саморедагування письменника ? автора публіцистичних і художніх текстів.

Теоретичне значення дослідження полягає в комплексно-інтеграційному підході до вивчення саморедагування письменника як унікального соціокомунікативного явища, а його наукові положення й висновки можуть бути використані в теорії видавничої справи і журналістики, а також у наукових пошуках в інших сферах гуманітарного спрямування та соціальної комунікації.

Практичне значення наукової праці пояснюється тим, що одержані результати, зібраний матеріал передбачається покласти в основу підручника й хрестоматії з авторського редагування та посібника для початківців і використати у викладанні низки курсів на спеціальностях «Видавнича справа та редагування» і «Журналістика.

Апробація наукової роботи пройшла на Міжнародних наукових конференціях: «Методологічне забезпечення підготовки журналістських кадрів у процесі роздержавлення мас-медіа та створення системи суспільних громадських ЗМІ» (Київ, 2007); «Журналістика - 2007» (Мінськ, 2007); «Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи» (Бердянськ, 2008); «Соціальні комунікації сучасного світу» (Запоріжжя, 2009); Всеукраїнських: «Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів» (Луганськ, 2006); «Слобожанщина: Літературний вимір» (Луганськ, 2007, 2008, 2009); «Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку» (Черкаси, 2007); «Документалістика початку ХХІ століття: проблеми теорії та історії» (Луганськ, 2007); «Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору» (Тернопіль, 2007); «Регіональні ЗМІ України: історія, стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2008); «Творчість О. Гончара в соціокультурному й національному параметрах» (Дніпропетровськ, 2008). Автор - лауреат Міжнародної літературної україно-німецької премії імені Олеся Гончара (2008) у номінації «Наукове дослідження».

Публікації. Основні наукові положення викладені в 12 статтях, 4 з яких опубліковані у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і додатків. Список літератури містить 333 найменування. Ілюстративний матеріал охоплює архівний матеріал, 12 діаграм і 1 схему. Загальний обсяг дисертації 483 сторінки, з них основного тексту - 186.

Основний зміст дисертації

гончар авторський само редагування письменник

У Вступі обґрунтовано актуальність і новизну теми та її зв'язок з науковими програмами; розкрито мету й завдання роботи; виділено об'єкт і предмет дослідження; наведено методи; зазначено джерельну базу дисертації; окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів; викладено відомості про апробацію дисертації.

У першому розділі «Авторське редагування публіцистичного твору як наукова проблема» розглянуто рівень її вивченості, що лягло в основу дослідження та визначило його новизну й методологію, наголошено на епізодичному інтересі науковців до неї та відсутність окремих монографій.

У підрозділі 1.1 «Стан розробки». Теоретико-методологічне підґрунтя дисертації складають праці з теорії масової комунікації, зокрема публіцистики Т. Боневоленської, М. Воронової, В. Галич, С. Гришиної, Н. Заверталюк, В. Здоровеги, В. Іванова, Л. Кайди, В. Качкана, І. Михайлина, М. Парцея, Д. Прилюка, В. Різуна, К. Серажим, М. Стюфляєвої, О. Тертичного, О. Холода, М. Черепахова, О. Чернікової, В. Шкляра та ін., а також дослідження з теорії видавничої справи та редагування Т. Бондаренко, Н. Зелінської, Р. Іванченка, А. Капелюшного, В. Карпенка, В. Різуна, З. Партика, М. Тимошика, М. Феллера та ін.

Проаналізована наукова література та історіографія творчості О. Гончара сприяли формуванню теоретичної моделі саморедагування письменника-публіциста, розкриттю дискурсу творчого процесу, спрямованого на пошук найоптимальнішого варіанту тексту.

У підрозділі 1.2 «Термінологічна база» з'ясовано, що авторське редагування поряд з розумінням його як творчого процесу повинно осмислюватись як наукова й навчальна прикладна дисципліна, однак досі наукова література демонструє те, що в теорії видавничої справи та редагування простежується постійний інтерес лише до технології підготовки викінченого тексту. Проте «Авторське редагування» мусить мати свій предмет, об'єкт, мету, завдання, методи дослідження. Цю важливу складову методології ілюструємо у своєму дослідженні, прагнучи заповнити одну з лакун цієї науки, проблеми якої розпорошені в едито-, текстологічних та літературознавчих дослідженнях, ? з'ясувати специфіку її термінологічної бази у зв'язку із своєрідністю саморедагування письменником публіцистичного твору.

Узагальнюючи досвід українських і зарубіжних науковців, подаємо багатоаспектне визначення термінів «авторське редагування (саморедагування)», «авторське редагування як наукова навчальна дисципліна», «дискурс авторського редагування», «прагматика авторського редагування», «інтерпретація авторського редагування», «авторське редагування як знак» та розмежовуємо поняття «текстологія» й «авторське редагування», уводимо до наукового обігу термін «палімпсестний текст». Авторське редагування (саморедагування) - це наукова дисципліна теорії видавничої справи та редагування, що з урахуванням стадій психології текстотворення (зародження, осмислення, реалізації задуму) досліджує креативні дії автора, спрямовані на оптимізацію повідомлення на шляху процедури підготовки його до друку, а саме: здійснення заключної перевірки тексту з позицій сприймання, що має контрольний характер, розкриття еволюції змісту й форми твору (творчу його історію), аналіз соціологічних й культурологічних позатекстових чинників, що її зумовлюють, кваліфікує унесені до тексту зміни як самовираження й волю автора.

Підрозділ 1.3. «Методи дослідження». Міждисциплінарний характер теоретико-методологічної бази та складність наукового предмета й площин його розробки зумовили специфічну парадигму загальнонаукових та спеціальних методів і прийомів дослідження. Метод добору й систематизації матеріалу реалізувався за допомогою прийомів збору, реєстрації та карткування авторських виправлень; описовий ? сприяв вивченню проблеми авторського редагування крізь призму аналізу первинних і вторинних публіцистичних текстів; компаративний ? допомагав у зіставленні та порівнянні авторських виправлень; герменевтичний - дозволив здійснити інтерпретацію авторських модифікацій; метод контент-аналізу з використанням прийомів статистичного й експериментального дослідження дав можливість виявити цілісність тематики змісту і кількісних параметрів інформації.

Другий розділ «Особливості редагування письменником публіцистичних творів різних жанрів» присвячено з'ясуванню специфіки авторського редагування текстів різних жанрових форм, відзначено жанрову дифузію, притаманну індивідуальному стилю Гончара-саморедактора.

У підрозділі 2.1 «Жанр як фактор динаміки творчих пошуків» з'ясовано, що дослідження процесів авторського редагування, зумовлених дотриманням жанрової диференціації, дозволяє проаналізувати й проінтерпретувати еволюцію композиційних змін та мовностилістичної структури публіцистичного твору в дотичності до його сюжету й конфлікту.

У підрозділі 2.2. «Авторське редагування рецензій, передмов та післямов з погляду літературних саморефлексій» розкрито проблематику літературних саморефлексій, що своєрідно проявляються в епістолярії, мемуаристиці О. Гончара та пройнятій публіцистичним пафосом літературній критиці, зокрема в таких жанрах, як рецензія та передмова. Кожен з них постає як частина метатексту О. Гончара, присвяченого літературній саморефлексії, що окреслює стратегію мислення письменника як творця.

Наголошено на тому, що під пером письменника рецензії («Звук павутинки», «Зустріч з цивілізованими людьми», «У поєдинку з вічністю»), набирають рис публіцистичного твору. Автор, добре знаючи природу літературної творчості, «оживлює» константи етимологічного значення терміна «рецензія», перетворюючи їх на важливі чинники процесів саморедагування. Крім того, рецензія саме письменника, а не критика, що практикує, виявляє характерні риси, притаманні індивідуальній манері автора, що часто призводить до розмивання жанрових канонів літературно-критичного твору. Відзначаємо, що модифікації продиктовані не лише жанровою специфікою рецензії, а й прагненням Олеся Гончара виступати об'єктивним критиком, який прагне дати неупереджену оцінку прочитаному, зосереджуючи увагу частіше на позитиві. Публіцист, ураховуючи попередні творчі досягнення майстрів слова, на художні полотна яких пише рецензії, у процесі саморедагування концентрує свої коментарі навколо жанрово-стильових особливостей твору, пов'язуючи його аналіз з викликами часу. Тексти рецензій, написані О. Гончаром, доволі часто виходили за жанрові межі, оскільки публіцист, посилюючи соціально-комунікативний зміст, порушував низку історичних, суспільно-політичних, етичних, естетичних й філософських проблем епохи, що не вкладалися в загальноприйняті канони жанру.

Інтерпретація конверсивів у передмовах («Із книги народної шани», «Той тридцять третій», «Витязь молодої української поезії», «Читаючи Бориса Олійника», «Живописець правди» та ін.) переносить проблеми літературної саморефлексії в площину практики, коли митець не тільки тлумачить певні теоретичні питання літератури, а й, звертаючись до аналізу суспільного та естетичного досвіду як комунікантів інших письменників, у творчих актах саморедагування показує, яким повинен бути майстер слова. Докладно здійснено аналіз саморедагування письменником передмов («До португальських читачів», «До словацьких читачів», «К немецкому изданию», «Поетичний пунктир походу» та ін.) і післямов («Уважному читачеві ? на роздум») до власних творів, що демонструють загальні канонічні риси жанру, наділені специфікою, яка проявляється в тому, що подібні тексти знаходяться на межі публіцистики й літературознавства й відбивають складність їх прагматики та комунікативної стратегії, механізму психологічної мотивації творчих актів автора. Доведено, що задуми як окремий мотив публіцистики О. Гончара специфічно проявляють себе саме в автопередмовах, доповнюючи й своєрідно інтерпретуючи проблематику літературних саморефлексій. Про це красномовно свідчить динаміка саморедагування письменником творів цього жанру. Автопередмови він пише винятково у випадках повторної публікації своїх творів або їх фрагментів у періодиці. Як правило, вони супроводжують видання творів за кордоном. Цим мотивується багатошаровість прагматики авторської правки.

У підрозділі 2.3. «Стаття: аргумент, факт, образ» доводиться, що конверсійний аналіз системи аргументація - факт - образ окреслюється формою логічної подачі змісту.

Проблемні статті («Нотатки із сьогодення», «З приводу одного інтерв'ю», «Скликає Мати…») були написані під тиском зовнішніх суспільних, економічних, культурних змін, які відбулися в державі внаслідок проголошення Незалежності. Дослідження дискурсу саморедагування О. Гончаром ювілейних («Геній світлоносний», «Співець життя народного», «Увінчаний шаною всенародною», «Народився, щоб осяяти Україну») та літературно-критичних («Шевченко і сучасність», «Безсмертний полтавець», «Наша Леся», «Майстер суворий і ніжний», «Перший симфоніст української прози») статей підтвердило всеохопність суспільно-політичних та психологічних факторів, які зумовлювали динаміку творчих процесів, та інтерпретацію її доцільності. Доведено, що авторська правка публіциста була спрямована на головне - досягнення об'єктивного й багатогранного висвітлення порушених актуальних проблем та прогнозування їх розв'язання. Реконструкції досліджуваних текстів засвідчують, що письменник завжди тяжів до поєднання суб'єктивних оцінок суспільних і літературних явищ з об'єктивними їх характеристиками у філософському вимірі. Дотримуючись жанрових канонів, він активно використовував різні художні засоби, які посилювали актуальність та злободенність статей.

У підрозділі 2.4 «Нарис: діалектика об'єктивного і суб'єктивного» з'ясовано, що твори цього жанру окреслюють найбільш інтимну сферу суспільного й творчого буття О. Гончара. Саме тому порівняно з іншими жанрами публіцистики вони з початку журналістської діяльності публіциста відзначалися найменшою політичною заангажованістю, першими засвідчували ознаки еволюції світогляду автора, які виразно проявлялися вже в 60-і рр. Притаманність нарисового мислення в роботі над художнім твором та художнього ? у публіцистичному відтворенні дійсності, уміння в долі окремої людини відчути буття народу, держави й пульс планети, прагнення до вираження свого літературно-естетичного кредо та допитливість мандрівника, що й на чужоземних теренах завжди відчував себе українцем, - явили світу Гончара-нарисовця. Авторська правка нарисів розкриває творчі наміри О. Гончара, у цілому вона ілюструє художні прийоми й техніку вдосконалення тексту, які повторюючись від твору до твору дають підстави говорити про індивідуальну манеру саморедагування письменника.

Конверсійний аналіз варіантів нарисів (подорожніх: «Японські етюди», «На землі Камоенса», «Из американских впечатлений»; портретних: «Чарівниця», «Пам'яті Василя Бережного») увиразнює проблему суб'єктивного і об'єктивного в творчості нарисовця-портретиста, дає змогу підсумувати: психологія й журналістика тісно взаємопов'язані, оскільки творча сфера переплітається зі сферою психологічною.

Вагомим чинником авторського редагування нарисів стала пам'ять. Письменник часто використовував її властивості для внесення доповнень і змін до текстів цього жанру. Відтворюючи під час правок окремі виразні деталі, автор виходив з прагматики твору, гармонізуючи його композицію, динамізуючи сюжет, поєднуючи воєдино суб'єктивне й об'єктивне в мисленні. Досить часто креації тексту базуються на увиразненні якоїсь змістовно наповненої деталі, що іноді виноситься до заголовка, набуваючи символічного значення. Інколи екзотична символіка знаходить прямий перегук з національними відповідниками (японська сакура - українська вишня - «Японські етюди»).

Усунення окремих фрагментів текстів нарисів при повторному виданні в 90-і рр. часто пов'язане з намаганням О. Гончара відійти від ідеологічних штампів радянської доби, удосконалити мовлення, упорядкувати перебіг думки, вступити в полеміку з ідеологемами минулого.

Еволюція назви нарисового твору зумовлена з прагненням автора привернути увагу реципієнта до різних компонентів змісту, щоб наголосити на важливих складових соціального підтексту твору й посилити діалогізм змісту.

Третій розділ «Авторське редагування митця у вимірах поетики» присвячено дискурсивному аналізу еволюції таких концептуальних складників форми і змісту публіцистичних текстів О. Гончара, як заголовок і метафора.

У підрозділі 3.1. «Заголовок у майстерні саморедактора» класифіковані назви творів та виявлені їх потенційні комунікативні можливості, що проектували прагматику тексту, а отже, спрямовували процеси саморедагування.

Зважаючи на специфіку жанрової системи публіцистики Олеся Гончара, її суспільно-політичні та естетичні чинники, хрематоніми групуються за факторами, що зумовлювали їх еволюцію: 1) тематичним змістом: а) що представляють суспільно-політичні й культурологічні проблеми («Вітаємо ваші світанки» > «Вітаємо вас, молоді»; «Душа народу» > «Душа України» > «Місто п'ятнадцяти віків» > «Місто, де все тобі дороге» > «Великая связь времен»); б) екологічні проблеми («Творити людину» > «Безнастанна праця душі»; «Мыслить по-новому» > «Більше совісті, людяності, більше правди в усьому»; «По зову души и разума» > «Для счастья планеты»); 2) прагматичним змістом («Відлито у вогнях душі» (промова) > «Гордість України» (стаття); «Довженків світ» (стаття) > «Від Сосниці - до планети» (нарис); «Слово на Тарасовій горі» (промова) > «Співець єднання» (стаття) об'єднані заголовки, правка яких зумовлена жанровими змінами, типом видання й спрямованістю на цільову аудиторію; 3) естетичним змістом, тобто наявністю тропеїчних засобів («Подвиг Каменяра» > «Йому жити в віках» > «Вічний революціонер» > «Жити йому у віках»; «Предостережение будущему» > «Дзвони Чорнобиля». Установлено, що заголовки творів О. Гончара повністю відповідають жанровим вимогам, вони лаконічні, чіткі, зрозумілі, неповторні, відтворюють авторську індивідуальність.

Методологія підрозділу 3.2. «Метафора крізь призму авторського редагування» ґрунтується на традиційному баченні метафори передусім як засобу творення публіцистичного образу і на новітніх підходах до журналістського тексту, що виявляється в специфічному розумінні цього тропа у сфері політичної комунікації, когнітивно-прагматичних аспектах вивчення, усвідомленні соціо-, психолінгвістичних засад інтерпретації та близькості до метафори в науковій публіцистиці. Доведено, що цей троп генерує мислення публіциста, розкодування якого можливе за допомогою конотативно-асоціативних та художньо-образних психологічних каталізаторів свідомості реципієнта. Їх трансформації допомагають реконструювати підвалини його метафоричної творчості, а різні тлумачення ефективності креативних дій сприяють розкриттю імпліцитних значень тексту, які в тоталітарну добу могли бути донесені до читача здебільшого в метафоричній формі.

Прагматичні настанови адресанта при уживанні ним метафор з мейоративними або пейоративними характеристиками концентрують увагу адресата, продукують його мислення, виражають взаємозв'язок між раціональним і емоційним, суб'єктивним і об'єктивним. Вивчення тропа в аспекті авторського редагування розкриває не тільки мовну, а й політичну картину світу українського народу, що стає можливим за допомогою метаморфози світу реалій дійсності (явищ, фактів, подій) у світ ідей у свідомості публіциста.

Дві сфери діяльності Олеся Гончара - літературна і громадсько-політична - чітко відтворилися в тематичному змісті публіцистичних метафор. Це дало підстави розподілити їх на дві групи: а) культурологічні, що пов'язані з висвітленням літературного процесу й місця в ньому письменника, філософським осмисленням ролі митця в суспільстві, а також розкриттям проблем примноження й збереження пам'яток культури; б) суспільно-політичні, які у теорії масової комунікації частіше називаються «політичними метафорами». У кожній із цих груп проведена класифікація за концептуальним змістом цих тропів.

Додатки до дисертації поглиблюють та ілюструють теоретичні положення розділів. У додатку А докладно розкриті такі джерела дослідження саморедагування О. Гончара, як: історіографія творчості, епістолярій, щоденникові записи, до яких дисертант лише принагідно звертався в тексті дисертації. Додаток В. 1 висвітлює наслідки експерименту, що ілюструє поєднання внутрішніх (психологічних) і зовнішніх (суспільних) чинників читацької перцепції, демаскує сприймання твору з різнобічних позицій, увиразнює поетикальний вимір його саморедагування.

Висновки

Дослідження саморедагування публіцистичних творів О. Гончаром засвідчує, що громадська діяльність автора завжди була спрямована на врахування запитів конкретного читача і суспільства в цілому, а культурна - змушувала передусім усвідомлювати роль власного, доведеного в процесі саморедагування до якісного рівня твору, як складника інтелектуального й духовного простору нації. Це дало нам можливість дійти таких висновків:

1. Авторське редагування потребує ґрунтовного дослідження досвіду саморедагування відомих публіцистів, формуванню теоретико-методологічної бази, уніфікації й спеціалізації термінології, усвідомленню його місця в системі наук про видавничу справу, результати якого знайдуть використання в рекомендаціях із саморедагування для початківців. В українській культурі авторське редагування як сфера особистісного ствердження високоінтелектуального текстотворця-письменника, що поєднував літературну, публіцистичну та видавничу діяльність, генерувало прогресивний розвиток видавничої справи, спрямувало заснування в ній інституту редакторства. Публіцистичний доробок О. Гончара в сукупності рукописних і друкованих творів - благодатний матеріал для з'ясування цих проблем.

2. Історіографія творчості, епістолярій, щоденникові записи, як джерела вивчення проблем авторського редагування містять цінну інформацію, що дає можливість усвідомити стереотипи підходів автора до тексту й технологій роботи над словом, мотивувати динаміку правки, фіксувати еволюцію його свідомості й літературно-естетичних позицій, багатоаспектно інтерпретувати творчі пошуки. Відповідно до жанрової специфіки вони висвітлюють питання саморедагування митця різними засобами: логіки наукової критики, публіцистичності оцінок, сповідальності, ліричності й автобіографічного синергену.

3. Врахування суспільно-політичних (сталінізм, хрущовська відлига, застій, перебудова, проголошення Незалежності України), літературно-естетичних (жанрова природа тексту, прагнення автора дистанціюватися від авторитарності соціалістичного реалізму, новаторські пошуки, цілісність його художньої системи) та психологічних (життєвий досвід, авторська свідомість) факторів, що зумовлюють жанрову еволюцію публіцистичних текстів та явища дифузії в них, інформаційно-комунікативне наповнення їх змісту, сприяє проведенню найповнішого дискурсивного аналізу авторської правки письменника в ракурсі претекст ? текст ? післятекст. Ці чинники важко розмежувати в аналізі творчих процесів саморедагування, оскільки вони діють на формування авторської свідомості комплексно. Разом із суспільною еволюцією України зростав й авторитет О. Гончара - як письменника, громадянського й політичного діяча - змінювалось його місце в парадигмі «суб'єкт - маси»: з одного боку, він виступав носієм масової свідомості українця ХХ ст., а з іншого - тим, хто її формував. Вивчення творчих пошуків Гончара-саморедактора з позицій масології дають можливість увиразнити когнітивно-комунікативний аспект, відкинути обвинувачення письменника в конформізмі, потрактувати присутність у його творчості мовних засобів з риторикою уславлення комуністичних ідеологем проявом щирої віри письменника в світлі ідеали, засновані на загальнолюдських цінностях та роздвоєності свідомості митця як феномена тоталітарної доби, коли він мусив приховувати думки в підтексті, вдаватися до самоцензури. Попри всі складнощі доби, слово Гончара живилось і випромінювало ідеї, естетичні орієнтири та духовні шукання, які не підвладні скороминущим політичним та ідеологічним вимірам і моральній девальвації. Процеси демократизації суспільства, що набули розмаху в перші роки незалежності України, дали можливість публіцисту вивести соціальний підтекст на поверхню змісту, формуючи інші, прозорі для читача конотації з характером ідеологічної критики.

4. Самобутність О. Гончара-саморедактора виявляється у високій мірі відповідальності перед словом, глибокому розумінні його масовоінформаційних можливостей, про що свідчать численні варіанти рукописних та друкованих публіцистичних текстів. Вивчення саморедагування письменника шляхом їх зіставно-стилістичного аналізу та експериментальної перевірки ефективності діалогу автора і читача, засвідчують його високу мовну та комунікативну культуру, що виявляється в намаганні митця в процесі народження й вербально-семантичного розгортання задуму чи фіксування логічної та композиційної побудови постійно удосконалювати твір: працювати над огранкою слова, шліфуванням фрази, творенням цілісного тексту, здатного об'єднувати український народ. Ці творчі процеси, як правило, мотивуються ще й великим часовим проміжком між написанням та перевиданням твору, тобто урахуванням читача нової доби, й комбінуються з усуненням цензурних утручань і всебічним доопрацюванням концепції твору на рівнях факту, образу, жанру й прагматики.

5. Жанрова різноманітність завжди була властива індивідуальному стилю творчості Гончара-публіциста. Цим мотивується доцільність обраного нами жанрового принципу інтерпретації динаміки творчих пошуків письменника, що сприяло розгляду його авторського редагування в процесах текстотворення, реалізації комплексного підходу з урахуванням часо-простору публіцистичної діяльності, який презентує здобуток автора в сукупності різножанрових текстів у варіантах, монолітність його мислення, динаміку співвідношень моральних цінностей та суспільних норм і читацьких очікувань. Він дозволяє представити публіцистичні тексти як своєрідні комунікативні канали, розкрити єдність змістових і формальних характеристик, цілісність думки й образу, культуру письма. Константи жанротворчості О. Гончара, розкриті через майстерню саморедагування, можуть послужити мудрим уроком довершеності для нового покоління журналістів.

Дослідження авторського редагування рецензій, передмов та післямов засвідчило, що публіцист, зважаючи на жанрові канони, торкався теоретичних питань, залучаючи власний досвід, проникливо аналізував творчість інших письменників, ураховував багаторівневу структуру «образу читача», як своєрідної комунікативної категорії, що зумовлювала особливості прагматики авторської правки. Саморедагування своєрідно проявилося в автопередмовах О. Гончара, їх інтерпретація доповнила проблематику літературних саморефлексій письменника, розкрила мотив творчих задумів у його публіцистиці, увиразнила одну з провідних її рис - автобіографічний синерген.

Аналіз композиційних коректив у текстах різних варіантів проблемної, ювілейної, літературно-критичної статей засвідчив незмінність у творчій лабораторії Гончара-саморедактора вимог до логічної й змістової цілісності творів цього жанру й прагматичної спрямованості вставок і вилучень, ретельне опрацювання головних суджень, аргументів, фактів і образів. У тоталітарну добу спостерігається вимушене поєднання творчих процесів саморедагування із самоцензурою.

Еволюція авторської правки в нарисовій творчості О. Гончара свідчить про розвиток його світогляду, що значно пришвидшився у 60-і рр. під впливом хрущовської відлиги. Письменник часто використовував властивості пам'яті для внесення доповнень до текстів нарисів. Відтворюючи в них окремі портретні й мандрівні деталі, автор виходив із жанрової прагматики, гармонізуючи композицію твору, динамізуючи сюжет, поєднуючи воєдино діалектику суб'єктивного і об'єктивного в мисленні.

Творчі задуми та їх виконання - це складний ланцюжок психологічних і розумових операцій, найголовніша з яких - це написання твору, де пріоритетним завданням є добір влучного заголовка, завуальований смисл якого часто кодується в метафорах. Перелік назв публіцистичних творів О. Гончара, що піддавалися трансформаціям, виявляє їх латентні комунікативні резерви, які проектують діалог тексту і реципієнта, а отже, спрямовують процеси авторського редагування. Ураховуючи специфіку жанрової системи публіцистики письменника, дисертант розмежовує заголовки за чинниками, що зумовлювали їх еволюцію, і поділяє на три групи: за тематичним, прагматичним та естетичним змістом.

Метафора в публіцистичній творчості О. Гончара є генератором думки публіциста, презентує складне лексичне, художнє та соціально-комунікативне явище, що виявляє актуальні проблеми українського суспільства другої пол. ХХ ст. До творення метафор письменник підходить з особливою відповідальністю, часто перероблюючи їх, що вказує на неординарність і семантичну згущеність його мислення. Вивчення трансформацій метафоричного змісту в його публіцистиці актуалізує питання складної діалектики об'єктивного і суб'єктивного, конкретного і абстрактного, реальності й домислу, факту й образу, автора і читача, а отже, конденсує соціально означену інформацію та особливості її перцепції.

Список опублікованих праць за темою дисертаціі

1. Куцевська О.С. Історіографія творчості Олеся Гончара як джерело вивчення проблеми авторського редагування / О.С. Куцевська // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Ї 2007. Ї №2 (119). Ї С. 179Ї184.

2. Куцевська О.С. Інтерпретація авторської правки публіцистичного тексту (на матеріалі нарису «Чарівниця» Олеся Гончара) / О.С. Куцевська // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Ї 2007.Ї №766. Ї С. 259Ї262.

3. Куцевська О. Щоденникові записи Олеся Гончара як джерело вивчення проблем авторського редагування / О. Куцевська // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку: зб. наук. пр. Ї Черкаси, 2007. Ї С. 184Ї187.

4. Куцевська О.С. Авторське редагування як наукова проблема / О.С. Куцевська // Соціальні комунікації сучасного світу: науково-теоретичний збірник. Ї Запоріжжя. Ї 2009. Ї С. 212Ї215.

5. Куцевська О.С. Авторське редагування публіцистичного тексту як складник його дискурсу (на матеріалі творчості Олеся Гончара) / О.С. Куцевська // Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів: зб. наук. пр. Ї Луганськ, 2006. Ї Вип. ІV. Ї С. 178Ї186.

6. Куцевская О. Публицистика Олеся Гончара в авторской редакции / О. Куцевская // Журналістыка-2007: надзенныя праблемы, перспектывы: матэрыялы 9-й Міжнароднай наукова-практычнай канферэнцыі, Мінск, 6Ї7 снежня 2007 р. Ї Мінск: БДУ, 2007. Ї Вып. 9. Ї С. 240Ї242.

7. Куцевська О.С. Епістолярій Олеся Гончара 30-х рр. як джерело вивчення питань авторського редагування / О.С. Куцевська // Методологічне забезпечення підготовки журналістських кадрів у процесі роздержавлення мас-медіа та створення системи суспільних та громадських ЗМІ: Матеріали міжнародної наукової конференції, Київ, 24Ї25 травня 2007 р. Ї К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2007. Ї С. 125Ї134.

8. Куцевская О. Эпистолярий и дневниковые записи Олеся Гончара как источники изучения вопросов саморедактирования писателя / О. Куцевская // Журналістыка-2008: стан, праблемы і перспектывы: матэрыялы 10-й Міжнароднай наукова-практычнай канферэнцыі, Мінск, 11Ї12 снежня 2008 р. Ї Мінск: БДУ, 2008. Ї Вып.10. Ї С. 282Ї284.

9. Куцевская О.С. Дискурс саморедактирования публицистических текстов Олеся Гончара / О.С. Куцевская // Журналистика и медиаобразование-2008: сб. трудов ІІІ Международной. научно-практической конференции в 2 т., Белгород, 25Ї27 сентября 2008 г. Ї Белгород: БелГУ, 2008. Ї Т.1. Ї С. 338Ї343.

10. Куцевська О.С. Епістолярій Олеся Гончара 40-х - 90-х років як складова дискурсу авторського редагування / О.С. Куцевська // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Ї 2008. Ї №3 (142).Ї С. 234Ї242.

11. Куцевська О.С. З творчої лабораторії саморедагування Олеся Гончара: нарис «Пам'яті Василя Бережного» / О.С. Куцевська // Таїни художнього тексту: зб. наук. пр. Ї Дніпропетровськ, 2008.Ї Вип.8. Ї С. 53Ї66.

12. Куцевська О. Практика авторського редагування публіцистичних творів Олеся Гончара / О. Куцевська // Українська періодика: історія і сучасність: доповіді та повідомлення десятої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, Львів, 31 жовтня Ї 1 листопада 2008 р. Ї Львів: ЛННБУ ім. В. Стефаника, 2008. Ї С. 722Ї730.

Размещено на Allbest.ru