Написання новин на радіо й телебачення: спільні риси й особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Написання новин на радіо й телебачення: спільні риси й особливості

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Правила написання новин на радіо й телебаченні

РОЗДІЛ 2. Особливості оформлення новинних текстів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

новина радіо телебачення текст

Актуальність обраної теми полягає в самих викликах, які ставить сьогодні перед нами журналістика. Перш за все - це вміння не просто знаходити інформацію, а й подавати її в ефір. Незважаючи на деякі спільні риси звучання інформації на радіо чи у телеефірах, вони мають свої особливості.

Мета реферату - знайти спільне і відмінне на всіх етапах роботи з інформацією для радіо й телебачення. Визначити, які особливості притаманні новинам, що звучать на радіо, чи телепросторі. Виявити закономірності та правила, за якими створюються тексти новин для ефіру.

Завдання, які сприятимуть досягненню мети:

Аналіз контенту новин на радіо й телебаченні (за один і той самий період)

Виявлення особливостей у подачі інформації у різні часові проміжки

Дослідження факторів сприймання новин

Виокремлення обов'язкові елементів тексту новин для радіо і телебачення

Знаходження спільного й відміного у написанні новин на радіо й телебаченні

Розділ 1. Загальні правила написання новини на радіо й телебаченні

Люди залежать від новин. І в цьому полягає відповідальність тих, хто знайомить людей з цими новинами. Певна річ, йдеться про журналістів. Вони мають розуміти, наскільки важливо точно, зрозуміло й вичерпно описувати події.

Телераддіожурналістика безперервно вдосконалюється. Це вимагає від журналістів додаткових навичок і вмінь. Особливо це стосується такої галузі як написання новин.

Адже текст, написаний журналістом має бути не просто прочитаним - він має бути прочитаним в ефірі. Абревіатури, цифри, слова, символи, незрозумілі правки, неохайно чи незрозуміло надрукований текст - усе, що може змусити диктора зупинитися чи запнутися - погіршує якість новин.

Для того щоб захистити дикторів і забезпечити порядок в ефірі, ньюзруми електронних ЗМІ мають розвинену систему правил написання текстів. Засвоєння цих правил є першим кроком у створенні новинного продукту. Було би досить нудно, якби правила репортерського стилю наслідували лише через те, що так було завжди. На щастя, електронні ЗМІ занадто молоді, щоб бути переобтяженими традиціями. Крім того, ці правила не мають на меті задовольнити вуха численних слухачів лінгвістичними прикрасами. Зазвичай текст читається лише однією людиною -- диктором, для якого насамперед важливо, щоб текст був послідовним і легким для читання [1].

Використання комп'ютерів у відділах новин змінило деякі стилістичні правила написання текстів. Та перше правило, згадане вище, все одно залишається незмінним. Усі тексти мають бути надрукованими. Під час ефіру немає часу на з'ясування того, яку саме літеру позначає якась петля -- о чи е. Отже, каліграфія разом із рукописними текстами вже давно відійшла у минуле.

Нікого не цікавить, скількома пальцями ви набираєте текст, головне, щоб він був набраний вчасно, читабельно і без помилок. Журналісти електронних ЗМІ щодня друкують набагато більше текстів, ніж їхні колеги-газетярі. Відтак їм доводиться друкувати зі швидкістю не менше 40 слів за хвилину. Рівно о дев'ятій в ефір виходить п'ятихвилинний випуск новин. Він не може бути ані затягнений, ані скорочений.

У різних відділах новин користуються власними правилами вживання великих та малих літер у текстах. Деякі друкують весь текст великими літерами, сподіваючись зробити його у такий спосіб легшим для читання. Інші використовують стандартне поєднання великих та малих літер, яке є більш звичним і дає більше візуальної інформації. Наприклад, відмінність між власними назвами і рештою слів є очевиднішою у тексті, надрукованому з икористанням великих і малих літер:

Війна в Сирії, активація і розширання «ІДІЛ», агресія Росії, яка полягає не лише в жорсткій риториці Кремля, а й у конкретних діях щодо окупації територій і навіть порушення повітряного простору країн-членів НАТО [4]

Більшість телевізійників використовують під час набору своїх текстів виключно великі літери. Проте є й винятки з цього правила. «Деякі наші кореспонденти надають перевагу традиційному поєднанню великих і малих літер, -- розповідає Марвін Рокфорд, колишній режисер служби новин на KCNC-TV у Денвері, -- і решті наших журналістів доводиться з цим миритися». У деяких відділах новин великі чи малі літери використовують для передачі технічної інформації: слова, які не треба читати вголос, можуть бути надруковані малими літерами, позаяк решта слів -- великими.

Який же стиль друку кращий? Попри те, що більшість журналістів обирає великі літери, очевидна перевага на боці використання традиційного стилю, що поєднує як великі, так і малі букви. Зробити літеру великою дуже легко -- для цього вам потрібно лише натиснути клавішу Shift. Але якщо ви засвоїте набір лише великими літерами, вам буде складніше перелаштуватися, коли ви потрапите до редакції, де використовують традиційний стиль друку. Тож використання водночас великих і малих букв є більш практичним.

І насамкінець, ще одне правило друкування: розділяйте рядки подвійними або навіть потрійними інтервалами. В такому випадку дикторам буде легше читати текст, і у них буде місце для правок, якщо він цього потребуватиме.

Текст, розтягнений по всій сторінці, важко читати. Широкі поля якнайкраще підходять для текстів телевізійних та радіоновин. Більшість радіожурналістів залишають з обох боків сторінки поля шириною 2,5 см. Таким чином, у кожному рядку залишається місце для 55-60 літер. Необхідно, щоб усі рядки мали приблизно однаковий розмір -- це дасть змогу розрахувати час, потрібний на його прочитання [2].

Тексти радіоновин зазвичай короткі, тому їх краще розташовувати ближче до центру сторінки, відступаючи кілька рядків зверху (6-7 см).

У телевізійних новинних текстах використовують інші поля

Якщо якась історія потрапляє до відділу новин, їй доводиться проходити через комп'ютери, редакторів та дикторів. Для того щоб із нею можна було працювати, їй необхідно дати заголовок. На кожній сторінці має бути заголовок, що позначає текст, розташований на ній. Немає часу на те, щоб давати детальний опис кожної історії -- потрібен лише необхідний мінімум інформації.

Назву тексту зазвичай дає автор. Це одне або кілька слів, яким працівники відділу новин позначають сюжет під час роботи над ним. Під цією самою назвою сюжет зберігається в архіві, і його легко знайти в комп'ютері. Наприклад, сюжету про повернення на ринок автомобілів «Chevrolet» можна дати назву CHEVY.

Назва має бути короткою. Журналісти, як правило, використовують у назвах своїх текстів одне -- максимум два слова. Постанову сенатора Джозефа Бідена щодо кандидата на посаду Верховного судді можна назвати просто БІДЕН. Історії про терористичного лідера Осаму Бен Ладена підійде назва ОСАМА -- цього буде цілком досить.

Назва має бути зрозумілою. Назва має чітко відображати тематику сюжету. Не варто виявляти надмірну винахідливість, називаючи сюжет про якусь невдачу міської ради НІЩО. Це, звісно, може розважити ваших колег, але може і ввести в оману. Оберіть одне або два слова, що якнайвлучніше відбивають суть вашого сюжету. У цьому випадку можливі варіанти МІСЬКА РАДА чи НЕВДАЧА МЕРІЇ. Стежте за тим, щоб вашу назву не можна було прилаштувати і до інших сюжетів того самого дня. ВБИВСТВО -- не найкраща назва для відділу новин, розташованому у великому місті. В цьому випадку потрібна більш оригінальна назва, така як НОЖОВЕ ПОРАНЕННЯ чи ЗАДУШЕННЯ. Аналогічний випадок маємо з ім'ям президента. Воно зустрічається у дуже великій кількості історій, тож сюжет про плани президента щодо ветеранів можна назвати ВЕТЕРАНИ, а історію про його європейське турне -- ЄВРОПЕЙСЬКЕ ТУРНЕ.

Назву слід друкувати великими літерами. Це дасть змогу відокремити її від решти тексту.

Заголовок кожної історії має містити дату її написання. Точність є надзвичайно важливою у новинах. Колись у майбутньому комусь треба буде згадати про НЕВДАЧУ МЕРІЇ, і необхідно буде знати точну дату цих подій [3].

Новини на радіо дуже швидко втрачають свою свіжість. Час 7.00, вказаний у заголовку, дає можливість зрозуміти всім, що о 10.00 цей сюжет буде неактуальним. Це дуже важливо.

Ініціали чи прізвище автора. Часто диктори чи журналісти вечірніх випусків новин мають запитання щодо сюжетів. Прізвище автора повідомлення підкаже їм, до кого звернутися за допомогою. Це також вказує на відповідального за сюжет -- кого похвалити чи присоромити.

Незважаючи на масове використання комп'ютерів, більшість радіо- та телестудій ще не відмовилися від використання паперу. Диктори радіостанції NBC, де тексти сюжетів зачитуються безпосередньо зі студійного монітора, все ж почуваються впевненіше, якщо мають у своїх руках роздруківку з текстом.

На телебаченні промптери дають змогу ведучим читати новини, дивлячись безпосередньо у камеру. Та всі ведучі все одно тримають аркуші з текстами на своїх столах. І якщо промптер раптом перестане працювати, диктор зможе продовжити випуск, читаючи з аркуша. Дехто вважає, що диктори новин навіть мають природніший вигляд, коли тримають у руках папірці з текстами.

У зв'язку з цим більшості журналістів доводиться й досі думати про формат сторінки та правила, яких необхідно дотримуватися під час підготовки тексту сюжету. Правило перше: лише одна історія на сторінці. Часто тексти сюжетів доводиться міняти місцями в останню хвилину перед ефіром: деякі історії додаються, деякі вилучаються, а деякі просто замінюються. Якщо ж на одній сторінці буде надруковано два сюжети, такі зміни стануть неможливими.

Радіосюжети зазвичай вміщаються на одній сторінці. З телевізійними текстами таке трапляється рідше. У такому випадку журналіст має намалювати акуратну стрілку під текстом, що показуватиме вправо -- це дасть зрозуміти диктору, що текст продовжується на наступній сторінці. Якщо ж писати на папірцях від руки у вашій редакції не прийнято, ви можете надрукувати внизу під текстом ДАЛІ. Тоді наступна сторінка має містити заголовок ПРОДОВЖЕННЯ. Чому б просто не скористатися нумерацією сторінок: 1, 2, 3? Оскільки більшість комп'ютерів автоматично нумерує сторінки, то під час заміни сюжетів може виникнути плутанина.

Як журналісти позначають те, що текст історії закінчений? Багато хто друкує посередині рядка під текстом -0-, чи -30-, чи ####, або ж ставить кілька рисок після останнього рядка. Дехто взагалі не використовує ніяких символів. Якщо внизу сторінки немає слова ДАЛІ, це означає, що текст закінчений [1].

Деякі журналісти вирішують цю проблему, розписуючи всі цифри словами. Недоліком такого способу є зайвий час, який витрачається для набору довгих чисельників. Крім того, довгі слова на кшталт двохсотп'ятдесятитисячний є складними не лише для сприйняття, а й для прочитання.

Деякі відділи новин просто тренують своїх дикторів швидко читати довгі числа. Проте більшість новинних служб користується низкою правил для чисел, що допомагають максимально полегшити їхнє прочитання в ефірі.

1. Пишуть словами всі числа від одного до одинадцяти. Три, шість, десять -- прості слова, тоді як цифри 1, 8, 11 можуть просто загубитися у тексті.

2. Використовують цифри для всіх чисел від 12 до 999. Їх легко читати. Крім того, написання їх словами потребує чимало часу і виглядає у тексті -- сімсот дев'яносто три -- досить незграбно.

3. Пишуть словами числа тисяча, мільйон, мільярд, але використовуйте цифри для їх позначення: 75 тисяч, 3 мільйони, 400 мільярдів. Не заплутуйте диктора комами на кшталт 45,672,000. Пишіть 45 мільйонів, 672 тисячі. Оскільки цифри 1 та 11 малі за розміром, їх можна легко загубити в тексті, тому завжди пишіть їх словами, навіть у поєднанні з тисячами, мільйонами чи мільярдами: один мільйон, одинадцять тисяч.

4. Роки є винятком з цього правила -- усі ми вже добре навчилися читати їх завдяки багаторічній практиці. Пишуть 2006, 1492, а не дві тисячі шість.

5. Порядкові числівники до 12 записують обома способами. Обидва варіанти -- третій і 3-й -- читаються легко. Однак числа з 12-го до 999-го краще писати із суфіксом -- 22-й, 456-й. Довгі порядкові числівники слід писати, поєднуючи цифри і слова, -- 13-мільярдний, 5-мільйонний.

6. Усі символи і позначення, що використовують разом із числами, журналісти записують словами. Найпопулярнішим з них є знак долара. Краще писати: 3 мільйони доларів, 48 доларів. Ніколи не використовуйте знак долара ($). Це правило поширюється також на центи, градуси, дюйми, відсотки, фути, милі, акри, роки, хвилини, секунди, години та на всі одиниці вимірів -- 50 літрів, п'ять кілометрів.

7. Частини чисел, такі як десяті і соті, слід завжди писати словами: три чверті, одна половина, дві третини, сім з половиною мільйонів.

8. Числа, що використовують в одному контексті, мають бути написані однаково. Не пишіть від 24 до десяти. Правильніше написати: від 24 до 10. За тим самим принципом числа, що позначають різні одиниці виміру, будуть зрозумілішими, якщо будуть написані різними стилями: Його середній бал становив 60, і він був дванадцятим у нашій групі за успішністю.

Розділ 2. Особливості оформлення текстів новин на радіо й телебаченні

Незважаючи на робочий безлад, що зазвичай панує у відділі новин, там відбувається доволі делікатна робота. Усі тексти, що пишуться цими працівниками, мають бути зрозумілими настільки, щоб диктор (а почасти й кілька дикторів) легко і спокійно міг їх прочитати.

Найкращий спосіб виправити помилку -- зробити це в комп'ютері. Але якщо текст сюжету вже надрукований, правити доведеться просто на аркуші. Робити це треба зрозуміло й охайно. Виправляючи текст радіо- чи телевізійних новин, не можна нічого викреслювати. Не можна також дописувати слова на полях чи малювати у тексті стрілки, аби міняти місцями його фрагменти. Під час ефіру диктор не матиме можливості шукати, куди показує стрілка і де розташоване пропущене слово.

Усі правки, які не вдалося зробити в комп'ютері, мають розміщуватися безпосередньо в тексті -- для того щоб їх легко можна було побачити і прочитати. Вони мають бути зрозумілими й акуратними. Треба вносити правки якомога охайніше і чіткіше, уникаючи нерозбірливих знаків. Ви не почуєте, щоб диктор сказав в ефірі: «Я думаю, що тут написано...»

Паузи

Тексти новин пишуться для того, щоб бути повідомленими людям. Усі паузи, які диктор повинен зробити під час читання сюжету, мають бути зазначені у тексті.

Паузи, які диктор робить між реченнями, допомагають відділити одну думку від іншої:

Сторони залишилися незадоволеними... Переговори продовжаться завтра [5].

За допомогою паузи тексту новин можна додати драматизму:

Вона сказала, що головний її ворог -- ... це вона сама.

Зазвичай паузи у тексті позначаються відповідними розділовими знаками: крапкою, комою та крапкою з комою. Останній знак використовується для розділення двох довгих різних частин одного речення. Однак у новинних текстах такі довгі речення не використовують, а тому не застосовують і знак крапки з комою. Решта знаків -- кома і крапка -- використовують у новинних текстах, проте журналісти не застосовують їх для позначення пауз. Для людини, яка читає текст, звичайна кома чи крапка є лише візуальними розділовими знаками, які не обов'язково позначають паузу. Натомість тире (-) чи три крапки (...) завжди вказують читачеві на паузу між словами. Тому журналісти новин зазвичай використовують саме ці знаки.

Слухачі можуть не помітити орфографічних помилок у тексті, але вони неодмінно почують неправильну вимову. Неправильно вимовлена назва може призвести до непорозуміння. Але неправильно вимовлене ім'я може призвести не лише до непорозуміння, а й сприйнятися як образа.

Вимова відіграє особливо важливу роль у рубриці міжнародних новин, проте помилки у місцевих назвах та іменах можуть викликати набагато більше проблем, наприклад, у невеличкому місті. Молодому журналістові, який працює на маленькій місцевій радіостанції, може бути складно довідатися, як правильно вимовляється ім'я радника -- Маккой чи Маккоф. Аналогічна ситуація із прізвищем шкільного об'єднання -- Фінкельштейн чи Фінкельштін. Одні мешканці міста можуть називати його Фінкельштейном, інші -- Фінкельштіном, а дехто взагалі -- Фінкельштайном.

Є кілька правил, що допомагають уникати помилок у вимові:

1. Перевіряйте вимову всіх сумнівних і складних імен та назв методом опитування. Коли берете в людини інтерв'ю, запитайте у неї самої, як правильно пишеться її ім'я і на який склад потрібно ставити наголос. Можна навіть записати на диктофон чи камеру, як людина сама вимовляє своє ім'я. Якщо ж ви не маєте можливості поспілкуватися з людиною особисто, зателефонуйте їй або ж проконсультуйтеся з тими, хто цю людину знає.

Газетний текст вимірюється кількістю знаків. Текст на телебаченні та на радіо вимірюється секундами. З газетної статті можна видалити п'ятдесят знаків, щоб текст вмістився на одній сторінці. Телевізійний сюжет можна скоротити на двадцять секунд, щоб історія вмістилася у випуску. Якщо текст виявиться надто коротким, може виникнути «мертва пауза» -- тиша. Якщо ж він буде надто довгим, то може перекрити початок наступної історії.

Яким чином журналісти визначають хронометраж своїх сюжетів? Вони просто читають їх уголос у тому самому темпі, в якому текст читатиметься в ефірі, і заміряють час секундоміром. Головне -- прочитати текст із такою самою швидкістю, з якою його читатиме ведучий. Для цього потрібно читати вголос, тому що самі собі ми зазвичай читаємо швидше. Якщо є час і можливість, попросіть самого диктора прочитати текст.

Звісно, підраховування хронометражу кожного сюжету може забрати чимало часу. Проте згодом можна економити час, застосовуючи деякі прийоми. Ви можете простежити, за скільки секунд ваш диктор читає один рядок тексту, і потім за допомогою звичайної арифметики підрахувати час, який йому знадобиться для прочитання всієї історії.

В середньому людина читає рядок із 55-60 знаків за три з половиною -- чотири секунди. Однак не варто покладатися на ці дані. Вирішальним фактором є швидкість, із якою людина читає текст. Тому треба орієнтуватися на швидкість кожного окремого диктора. Варто лише один раз підрахувати, і тоді сміливо можна робити підрахунок хронометражу сюжету за кількістю рядків. Професійні диктори завжди намагаються читати текст з однаковою швидкістю. Проте з дикторами-початківцями такий прийом не спрацює.

Тривалість аудіовставок, які часто використовують на радіо, також треба брати до уваги під час підрахування хронометражу. Телевізійники, своєю чергою, мають включати у загальний хронометраж тривалість синхронів, інтерв'ю та інших звукових матеріалів.

Деякі досвідчені диктори радіоновин дійшли висновку, що, якщо вони знають, скільки в них аудіоматеріалу, вони завжди можуть подивитися на годинник і збільшити чи зменшити швидкість читання для того, щоб вкластися у потрібний хронометраж. Але подібне чуття приходить до людини з досвідом. Тож поки у вас його ще немає, підраховуйте тривалість кожного сюжету.

Журналісти записують хронометраж сюжету в секундах внизу чи зверху сторінки. Часто обводять цю цифру в коло. Використання двокрапки надає їм можливість уникнути написання слова секунди

Радіо- та теленовини не пишуться з метою вразити чи підняти настрій. Завдання новин -- донести інформацію, а отже, вони мають бути написані мовою, зрозумілою для слухачів. Це означає не використовувати надмірних словесних прикрас, громіздких слів, незрозумілих жаргонізмів тощо. Сленг дозволяється використовувати лише в тому випадку, коли він є цілком зрозумілим аудиторії. Прикраси заважають розмові.

Новини на радіо і телебаченні розповідють простою мовою. Зазвичай в цих текстах можна виявити таку закономірність:

«Неформально»

Як часто у розмові ми вживаємо слово констатувати? «Цей чоловік констатував, що він повернувся». Це слово не належить до числа тих, якими ми користуємося під час розмови. Воно звучить надто офіційно й претензійно. Тому подібним словам не місце у новинах.

Для написання текстів розмовною мовою журналісти користуються тим словниковим запасом, який люди застосовують у розмові.

Підводка не відокремлюється від решти сюжету --  слухачі навіть не знають, що вонислухають підводку. Написання вдалої підводки є запорукою вдалого сюжету.

 Теле та радіоісторії такі короткі, що з самого початку мають бути цікавими. Дужеважливо захопити увагу аудиторії з першого ж речення. Своє найкраще речення журналісти виносять на початок.

Слухачів та глядачів легко спантеличити. Вони можуть заплутатися в купі фактів; можуть пропустити ключові факти; і можуть не встигнути за ходом розумної, але заплутаної думки. Щоб цього уникнути, слухачів і глядачів треба обережно проводити всередину історії. Отже, підводки мають подвійне завдання. Вони не лише мають привернути увагу аудиторії, вони мають підготувати людей до сприйняття фактів.

Радіостанції рідко мають на роботі водночас більше ніж двох репортерів; телебачення, можливо, десь із півдюжини. Навіть якщо ці репортери зайняті якоюсь сенсацією -- наприклад, кримінальною чи політичною новиною -- вони все одно мають бути готовими до того, щоб виїхати на місце важливішої події. Деякі репортери можуть мати якісь спеціальні завдання, але більшість повинна також бути готовою до того, щоб написати загальний репортаж для найближчого випуску новин. Для виконання цього завдання зазвичай не доводиться йти далі телефона, за допомогою якого можна отримати коментар від детектива щодо розслідування вчорашнього вбивства чи реакцію іншого кандидата на заяву міністра. Але часто за новиною доводиться йти до її безпосереднього джерела -- в кімнату, де міністр охорони здоров'я проводить прес - конференцію, на місце злочину, на вулицю, де відбувається парад.

Як повинна виглядати історія з аудіоматеріалом на папері в тексті, що читатиметься в ефірі? Дослівне переписування синхронів забирає багато часу і приносить мало користі. Дикторам потрібен текст, який вони читатимуть -- підводка і відводка -- плюс інформація, достатня для того, щоб вони могли зрозуміти, коли синхрон закінчується і їм слід знову читати.

Позначки

По - перше, все має бути чітко, як у бухгалтерії. Зазвичай у випуску використовується кілька записів чи синхронів. Щоб бути впевненими у тому, що диктор чи звукоінженер запустить потрібний синхрон у потрібному сюжеті, на більшості станцій журналістів просять позначати номер синхрону і плівки у тексті. Після підводки вони пишуть слово «Синхрон», потім ставлять дві крапки і номер:

Диктори знають, коли повинен початися синхрон -- одразу після підводки. Але як вони дізнаються, що він закінчився і що їм слід читати відводку? Чекання тиші наприкінці синхрону пропустило б цю тишу в ефір, а це неприпустимо. Тож журналісти додають до тексту два важливі види інформації:

Час

Ніщо не підкаже дикторові, скільки часу він має, поки триває синхрон, -- 10 секунд чи хвилину, перш ніж він знову опиниться в ефірі. Для цього у тексті зазначається хронометраж синхрону в секундах

Вихідні позначки.

Прийомом, завдяки якому диктори можуть повернутися в ефір саме в потрібний момент, є підказка. Журналісти пишуть у тексті останні слова синхрону. Ці останні два чи три слова називають вихідними позначками. Диктори чують ці слова і знову починають говорити.

Виняток становлять лише ті випадки, коли останні слова повторюються в синхроні раніше. Це називають «подвійним кінцем».

В інтерв'ю, наприклад, останніми словами героя можуть бути: «Так, правильно», але він міг відповісти так само й на одне з попередніх запитань. Звичайні позначки у тексті можуть спровокувати звукоінженера зупинити синхрон раніше, ніж потрібно.

Щоб вирішити цю проблему, журналісти пишуть: «Подвійний кінець».

Тоді хто б не вмикав синхрон, знатиме, що його треба давати доти, доки останні слова не прозвучать двічі:

Кінець:

Так, правильно.

(Подвійний кінець)

Номер, час і вихідна позначка синхрону пишуться після підводки і перед завершальною частиною, якщо синхрон у сюжеті один. Ця інформація відділяється від загального тексту кількома лініями і часто абзацом -- ви ж не хочете, щоб всю цю технічну інформацію прочитали в ефірі як частину історії.

Деякі станції додають ще одну позначку -- вхідну -- кілька слів, якими починається синхрон. Це допомагає пересвідчитися у тому, що в ефірі відповідний синхрон, хоча це і не дає диктору жодної інформації, потрібної для читання історії. Тож багато станцій їх пропускають.

Висновки

Отже, написання новин на радіо й телебаченні має як спільні, так і відміні риси. Спільним є процес підготовки до написання самої новини. Він включає пошук та збір інформації. І радіо і телебачення можуть мати спільну базу даних: інформаційні агенства, розсилки для ЗМІ, бюлетні, аудіоджерела, прес-релізи, дзвінки, газети, інформаційні ресурси, супутники та інші. А вже процес написання новин має свої особливості.

Для радіо притаманий лаконічний звуковий ряд, нерідко з елементами репортажності. Це необхідно для того, що «увімкнути» уяву реципієнта, компенсуючи відсутність відео супроводу. Текст новини розміщується на одній сторінці і супроводжується графічними позначками.

Новини на телебаченні відзначаються поєднанням в ефірі звукових і відео матеріалів. Та це не зменшує відповідальності журналіста. Навпаки - потребує від нього ще більшої уважності. Текст має гармонійно поєднуватись з картинкою, яка виводиться на екран. Для зручності аркуш ділиться навпіл: сам текст новини пишеться з правої сторони, а з лівої зазначаються позначки щодо відеоматеріалів: назва, хронометраж і так звані тайм коди.

Текст новини і на радіо й на телебаченні має містити підводку, саму новину й відводку.

Список використаних джерел

Мітчел Стівенсон. Виробництво новин: телебачення, радіо, Інтернет / Н. Єгоровець. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 407 с.

Лизанчук В.В. Основи радіожурналістики: Підручник. / Василь Лизанчук. - К. : Знання, 2006. - 628 с.

Потятиник Б. В. Інтернет-журналістика: навч.посіб / Борис Володимирович Потятник. - Львів : ПАІС, 2010. - 246 с.

Сірук М. Сюрприз від Байдена / Микула Сірук. // День. - 2015. - №222. - С. 7.

Малко Р. Розірваний провід / Роман Малко. // Український тиждень. - 2015. - №46. - С. 14-15.

Размещено на Allbest.ru