Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

Проблеми згортання наукової інформації та значення в умовах "інформаційного вибуху"



ПЛАН

• ВСТУП
• 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО НАУКОВУ ІНФОРМАЦІЮ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ЗГОРТАННЯ
• 1.1 Інформація: характеристика, властивості, види
• 1.2 Документи та їх види як основа наукової інформації
• 1.3 Поняття «згортання інформації»
• 2. РІЗНОВИДИ ДЖЕРЕЛ НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ОСНОВНІ ФОРМИ ЇЇ ЗГОРТАННЯ
• 2.1 Інформаційний аналіз і синтез як основа згортання наукової інформації. Основні види аналітико-синтетичної переробки наукових документів
• 2.2 Бібліографічний опис як форма згортання наукової інформації і модель первинного документа. Інформативність елементів опису. Бібліотечні каталоги
• 2.3 Різновиди згортання наукової інформації
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

Актуальність. З кожним роком в епоху «інформаційного вибуху» зростає обсяг і потужність інформаційного потоку. Упорядкувати цей потік і тримати його в контрольованому руслі можна тільки за допомогою автоматизованих систем обробки та переробки інформації. В основі цих систем (методів) лежать процеси аналізу первинних документів (індексація і предметизація) і синтезу (генерація вторинних документів, складання каталогів).

Поняття «аналітико-синтетична обробка документів» має різне тлумачення і різне наповнення. Спираючись на сучасні термінологічні словники, стандарти, посібники, можна встановити, що в інформатиці під аналітико-синтетичною обробкою інформації розуміють переробку інформації, що міститься в документах з метою вилучення необхідних відомостей, їх оцінки, порівняння і узагальнення.

В бібліографії аналітико-синтетичну обробку документів розуміють як процес бібліографування, а саме процеси, що забезпечують ідентифікацію документів, інформацію про них.

В каталогізації метою аналітико-синтетичної обробки є розкриття складу і змісту документального фонду, що дає можливість ідентифікувати документи і здійснювати бібліографічний пошук.

Кожна галузь визначає певні види або процеси аналітико-синтетичної обробки. В інформатиці це, як правило, анотування, реферування, вилучення фактів і підготовка оглядів; в бібліографії - складання бібліографічних описів, анотування, індексування, складання бібліографічних оглядів та покажчиків; в каталогізації - складання бібліографічних описів, індексування, анотування.

Основою АСПДІ є згортання інформації - зменшення фізичного обсягу інформаційного повідомлення, що поширене в багатьох галузях знання.

Для задовольняння потреб споживачів застосовуються різні способи згортання інформації: семантичне й лексичне, макро- й мікроаналітичне.

При макроаналітичному згортанні наводять формальні відомості про документ і найзагальніші - про його зміст, при мікроаналітичному - детально розкривають зміст документа (основні й побічні теми, аспекти їх розгляду).

Мета курсової роботи в теоретичному обґрунтуванні розглянути проблеми згортання наукової інформації та її значення в умовах «інформаційного вибуху».

Поставлена мета визначає головні завдання, що підлягають вирішенню в даній роботі:

- розглянути сутність інформації;

- розкритим поняття «згортання інформації»;

- розглянути, які джерела інформації відносяться до наукової інформації.

Об'єктом курсової роботи є процес дослідження застосування аналітико-синтетичної переробки наукової інформації в умовах «інформаційного вибуху».

Предметом курсової роботи є теоретичні аспекти з вивчення застосування аналітико-синтетичної переробки наукової інформації в умовах «інформаційного вибуху».

Методами курсової роботи є метод ситуаційного аналізу, методи порівняльного та системного аналізу.

Основними теоретичними і методологічними джерелами при написанні даної роботи були літературні джерела, наукові статті, журнали.



1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО НАУКОВУ ІНФОРМАЦІЮ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ЗГОРТАННЯ

документ бібліотечний каталог науковий

1.1 Інформація: характеристика, властивості, види

Сучасний період розвитку суспільства характеризується переходом від індустріальної до інформаційної цивілізації. Побудова інформаційного суспільства стає пріоритетним завданням. У новому суспільстві потрібен новий тип освіти - «випереджаючий». Фахівцем сьогодні стає лише той, хто постійно засвоює нові знання, обсяг яких подвоюється кожні півтора року. Зростає необхідність отримання нової інформації, оновлення знань, підвищення кваліфікації, освоєння нових видів діяльності. Існуючий ринок інформаційних послуг у відповідності зі своєю структурою вимагає від користувача певної суми знань, навичок, умінь. Користувач повинен знати свої інформаційні потреби, вміти трансформувати їх у запити на інформаційному мовою, який притаманний даній структурі, мати навички користувача в системі комунікацій ринку інформаційних послуг [18, c. 189].

Людина інформаційно грамотна - це та, який усвідомлює потребу в інформації, вміє її шукати, отримувати, оцінювати і творчо використовувати. Але, перш за все, необхідно з'ясувати, що слід розуміти під інформацією.

Інформація (information від лат. informatio - роз'яснення, усвідомлення) - це зміст будь-якого повідомлення, дані про щось, які розглядаються в аспекті їх передавання у просторі та часі; значення даних, фактів. Інформація може існувати у двох формах - прихованої, яку використовуючи термін Р. Герца, можна назвати потенційної, і явною, актуальною, яка можлива лише при наявності суб'єкта, певної третьої сторони, здатної її вловити, витягти, оцінити і використати - соціальної.

Соціальна інформація являє собою відображення виявлених людиною у своїй життєдіяльності відмінностей у якісному стані об'єктів, їх зв'язків і взаємовідносин. Пізнаючи природне інформацію, людина переводить її в соціальну, але як мисляча істота і сам виробляє останню. Таким чином, інформацію, що передається в людському суспільстві і активно бере участь у формуванні суспільної свідомості, називають соціальною. Соціальній інформації притаманні властивості, що відрізняють її від інших матеріальних об'єктів. Вони поділяються на атрибутивні і ціннісні. Атрибутивні властивості об'єктивні, тобто не залежать від людини, її волі і бажань. До них відносяться:

- невіддільність матеріального носія та мовної природи інформації;

- дискретність - властивість передаватися, зберігатися та використовуватися за частинами;

- надмірність інформації - властивість багаторазово дублюватися в структурі матеріальних носіїв, що гарантує стійкість і надійність її передачі;

- розсіяння - властивість, що сприяє хаотичного, неконтрольованого поширення інформації у часі і просторі, внаслідок чого утруднюється її використання. Дана властивість відображає прагнення інформації розширювати сферу свого впливу;

- концентрація - звуження поля можливого поширення інформації, обмеження її розповсюдження різними рамками [22].

Одночасно воно характеризує здатність шляхом відображення у структурі матеріальних носіїв накопичуватися, зберігатися в часі. Інформація, крім перерахованих вище атрибутивних властивостей, також має низку властивостей, які характеризують ступінь її корисності для споживача.

Ці властивості носять відносний характер.

Якісні характеристики:

- достовірність (наближеність інформації до джерела або точність її передачі);

- об'єктивність (інформація, очищена від неминучих спотворень, що виникають при її передачі, наприклад, по неформальним каналам);

- своєчасність;

- релевантність (ступінь відповідності інформації завданню);

- актуальність (важливість інформації в конкретний момент часу).

Кількісні характеристики:

- повнота (інформація без «інформаційного шуму»);

- достатність (кількість інформації, достатня для прийняття певного рішення).

Ціннісні характеристики:

- цінність (ціннісна інформація для розв'язання конкретної задачі);

- вартість (всі витрати за фактом отримання інформації).

Рівень корисності соціальної інформації визначається ступенем її впливу на сприймаючого суб'єкта. Якщо індивід, що отримав інформацію, придбав необхідні йому знання, виробив правильну поведінка, випробував емоційне задоволення і т. д., то інформацію слід вважати корисною [1].

Будь-яка інформація для когось завжди буде новою. Отже, інформацією можна вважати будь-які відомості, якими володіє людство. Чим же тоді інформація відрізняється від знання - не менш поширеного поняття? Чітко вираженої відмінності тут немає.

«Знання» теж багатозначне поняття. Але в мовній практиці слово «знання» частіше вживається для позначення усталених, перевірених, наведених у систему відомостей, багато в чому узагальнених - до рівня законів природи, суспільства, мислення. Знання є результатом пізнавальної діяльності. Кажуть, що знанням опановують, а інформацію отримують. Отже, інформація - це знання, і в той же час найбільш активна, поширювана його частина. Інформація перетвориться в знання, яке, в свою чергу, стає інформацією для кого-небудь. Головне у інформації - її зміст, але давно помічено, що йому сприяють емоції передачі і сприйняття, що існує різноманіття способів фіксації і сприйняття інформації.

Домінуюча ознака соціальної інформації - її суспільне призначення, згідно з яким виділяють інформацію масову, групову та міжособистісну. Масова інформація - це різновид соціальної інформації, призначеної для всіх і використовується всім населенням. Вона збирається, накопичується, обробляється і передається по офіційним каналам з допомогою засобів масової інформації.

Групова інформація відображає більш глибоке уявлення про різні сторони матеріального світу, суспільства і людського мислення. Специфічна особливість групової інформації - однорідність споживачів і орієнтація на цільові соціальні групи. У свою чергу, групова інформація диференціюється за галузями знань (математика, астрономія, фізика, медицина тощо) та галузями виробничої діяльності (будівництво, транспорт, машинобудування тощо). Реалізується групова інформація в таких видах документів, як наукові і виробничі видання, листування установ і організацій, науково-технічні звіти, депоновані рукописи тощо.

Міжособистісна інформація адресується колу осіб, пов'язаних родинними, дружніми, професійними та іншими відносинами. При документуванні цей вид інформації фіксується в листах, фотографіях, малюнках. Особливістю цих документів є чітка спрямованість адресату.

В груповій інформації доцільно виділити інформацію наукову, технічну, виробничу, науково-технічну. Особливо важливу роль відіграє наукова інформація.

Наукова інформація - отримується в процесі пізнання, це логічна інформація, яка адекватно відображає явища і закони природи, суспільства і мислення і використовується в суспільно-історичній практиці. Адекватність відображення науковою інформацією реального світу означає, що вона повинна володіти здатністю підвищувати рівень людських знань. Створити істинно наукову інформацію індивід здатний тільки в тому випадку, якщо він опанував сучасним рівнем знань [12, c. 21].

Технічна інформація створюється в процесі досліджень і розробок в області механізації і автоматизації трудової діяльності, виробнича виникає у сфері виробництва, збуту і використання промислової і сільськогосподарської продукції. Відомо, що одним із законів суспільного розвитку є взаємозв'язок науки, техніки і виробництва. Більш того, наука стала безпосередньою продуктивною силою, що обумовило тісний взаємозв'язок наукової і технічної інформації. Саме тому в практиці інформаційного обслуговування користуються поняттям «науково-технічна інформація», яка має відношення до науки, техніки і виробництва.

Наукова і технічна інформація займає особливе місце в життєдіяльності суспільства, оскільки спрямована на підтримку всіх її сфер: науки, освіти, виробництва, економіки і соціальної сфери. Це свого роду елемент, що забезпечує взаємодію різних сфер життєдіяльності.

Таким чином, виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що інформація - це відомості або дані, що об'єктивно відображають різні сторони та елементи навколишнього світу і діяльності людини на певному етапі розвитку суспільства, представляють для нього будь-який інтерес і матеріалізовані у формі, зручній для використання, передачі, зберігання і обробки людиною або автоматизованими засобами [16, c.18].

1.2 Документи та їх види як основа наукової інформації

Найважливішим джерелом наукової інформації є документ (від латинського слова documentum - свідоцтво) - інформація, зафіксована спеціальним чином на матеріальному носії з реквізитами, що дозволяють ідентифікувати документ в процесі його обробки, пошуку, використання та зберігання. У широкому розумінні документ є засобом закріплення і передачі інформації, знань, духовних і матеріальних здобутків людського суспільства.

Документ є результатом і предметом духовної та матеріальної культури. Документи можуть містити текстову, цифрову, графічну та аудіо інформацію, вони можуть піддаватися процесам запису, пошуку, передачі, отримання, збору і читання.

Найбільша група документів - видання, підрозділяються на кілька підгруп за цільовим призначенням, читацькою адресою, характером інформації тощо.

За соціальним статусом документи поділяються на опубліковані, неопубліковані і не печатні документи.

Опубліковані документи - це документи, що пройшли редакційно-видавничу обробку: книги, брошури, монографії, збірники, тези доповідей, періодичні та продовжувані видання, патенти і авторські свідоцтва, препринти, стандарти, нормативно-технічні документи, прейскуранти, каталоги, автореферати дисертацій, рекламні видання. Вони призначені для широкого розповсюдження і тиражуються друкарським або іншим способом.

Неопубліковані документи - це документи, які не пройшли редакційно-видавничу обробку і існуючі на правах рукопису: звіти про науково-дослідні роботи, дисертації і, опису алгоритмів, програм, проекти, кошториси. Не розраховані на широке поширення [2, c. 210].

До неопублікованих документів належать депоновані рукописи. Не печатні документи - рукописні матеріали суто особистого характеру (листи, щоденники та ін.), не призначені для публікації, які з часом можуть бути опубліковані. Наприклад, Генеральний план розвитку і реконструкції м. Києва, у міру роботи над ним архітекторів, проектувальників та інших фахівців, належав до групи неопублікованих документів. Однак, у міру закінчення роботи над ним, відповідно до закону, проект повинен був бути винесений на публічне обговорення та громадські слухання. Таким чином, Генеральний план розвитку і реконструкції м. Києва стає загальнодоступним документом.

Документи з грифом «Таємно» (не печатні) при попаданні в засоби масової інформації (у результаті журналістського розслідування або витоку інформації) стають опублікованими. Дуже делікатна тема - особисті листи і щоденники.

Всім відомо, що читання їх сторонніми особами традиційно засуджується в суспільстві. Проте, як бути з листами великих людей, наприклад з листуванням А. С. Пушкіна? Причому, пушкінське листування припадає на той короткий період в історії літератури, коли приватний лист сприймався сучасниками як явище літератури. Чи не тому М.І. Цвєтаєва не тільки дбайливо зберігала чернетки своїх листів, але і з часом вносила в них правки, примітки і коментарі (практично, готувала їх до публікації)? До того ж більшу частину історико-культурної спадщини людства і складають як раз особисті листи, записи, щоденники - навіть такі археологічні артефакти як новгородські берестяні грамоти колись були непечатними документами, особистими листами, рахунками, розписками [20, c. 31].

В залежності від характеру обробки даних, документи прийнято розділяти на первинні і вторинні.

Первинний документ - будь-який матеріальний носій, безпосередньо фіксує будь-який результат пізнання реального світу або духовної, творчої та інформаційної діяльності (у вигляді опису фактів, відносин між ними, виявлених закономірностей, концепцій, гіпотез тощо). Документ, що містить оригінальний витвір, звід творів, матеріали і результати досліджень і розробок: первинну статистику, фактографічну та нормативно-правову інформацію; навчальні, інструктивно-методичні, практичні матеріали та посібники, а також літературно-художні, образотворчі, музичні та аудіовізуальні твори.

До вторинних відносяться документи, що є результатом аналітико-синтетичної, логічної переробки одного або декількох первинних документів. У їх числі: бібліографічні посібники, реферативні збірники, огляди, рецензії. Вторинні документи виконують дві основні функції:

- оперативно сповіщають про появу первинних документів;

- у стислому вигляді викладають основний їх зміст.

Вони так само, як і первинні, можуть бути періодичними, неперіодичними, триваючими. Вважається, що в первинних документах відображаються безпосередні результати пізнання, а у вторинних - результати аналітико-синтетичної переробки інформації, що міститься в первинних документах. Однак історично сформована система наукових документів така, що багато з них містять одночасно і результати наукових досліджень і переробку колишніх відомостей, що містилися у раніше опублікованих документах. Прикладом можуть служити і статті в наукових журналах, монографії і підручники, і особливо - довідкова література. Тим не менш, поділ є зручним, так як дозволяє характеризувати різні потоки документів в інформаційній діяльності [5].

Первинними вважаються ті документи та видання, в яких переважно містяться нові відомості або нове осмислення відомих ідей і фактів, а вторинними ті документи та видання, в яких містяться відомості про первинні документи. З урахуванням зроблених застережень до первинних документів і видань можна віднести більшість книг (за винятком довідників), журнали, газети та серіальні видання, описи винаходів, стандарти, звіти, дисертації, переклади, а до вторинних - довідники і енциклопедії, огляди, реферативні журнали, бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчики і картотеки.

До останнього часу важливим вважався поділ наукових документів на опубліковані і непечатні. Ще кілька десятиліть тому ідеї і факти визнавалися введеними в обіг лише після їх опублікування, яке означало широке поширення і офіційну реєстрацію документів, у яких вони містилися.

Для інформаційної діяльності це розмежування менш суттєве, адже, по-перше, у неопублікованих документах міститься багато цінної інформації, а, по-друге, нові засоби репродукування роблять це розмежування дуже умовним. Такі наукові документи, які вважаються зазвичай неопублікованими, як звіти, дисертації, переклади, часто поширюються сотнями і навіть тисячами примірників [10].



1.3 Поняття «згортання інформації»

Згортання (розгортання) інформації - зміна фізичного обсягу повідомлення (документа) унаслідок аналітико-синтетичного опрацювання документа (АСОД), що супроводжується зменшенням (або збільшенням) його інформативності. Поняття «згортання» набуло поширення в багатьох галузях знання - філософії, природничих науках, інформатиці, мовознавстві та ін. Воно означає обмеження, зменшення, виділення й концентрацію певних властивостей або ознак. Прикладами такого згортання можна вважати закони в системі окремих наук, теореми, формули тощо. Вони мовби згортають, ущільнюють великий обсяг фактичних даних, результатів конкретних досліджень, містять найважливіші узагальнення, концентрують знання.

Наслідком згортання завжди є зменшення фізичного обсягу повідомлення. У процесі згортання текст не просто скорочується, урізується, а згортається саме таким чином, щоб за потреби можна було «розгорнути» його, подати більш повно і, виходячи з цього, вирішити питання про доцільність звернення до первинного документа.

Близьким за суттю процесом є конспектування, коли записується головна інформація, що згодом дає змогу подумки відтворити законспектований текст.

Одним із перших, хто став використовувати терміни «згортання» та «розгортання», був німецький мислитель і церковний ієрарх Микола Кузанський (1401-1464). Абсолютну єдність він порівнював з крапкою, послідовність розгортання якої утворює лінії, поверхні та об'єми. Крапка, таким чином, містить у собі в згорнутому вигляді всі форми світу, існуючи в кожній з них: «Крапка... так згортає в собі лінію, як і лінія розгортає крапку... лінія розгортає те, що згорнуто в крапці».

З появою перших бібліотек і архівів як організованих сховищ пам'яток писемності та потребою знайти стислі, точні і зручні форми відображення складу фондів і змісту документів, пов'язане виникнення перших формальних способів згортання інформації - списків літератури на глиняних табличках у Шумері, «Таблиць» Каллімаха та ін. У подальшому процесизгортання постійно удосконалювались і нині в багатьох бібліотеках, інформаційних центрах є машинними (автоматизованими) [19].

Згортання і розгортання інформації є двома протилежно спрямованими, але нерозривно пов'язаними один із одним, взаємозалежними процесами, що забезпечують потрібну інформативність повідомлень. Слід враховувати, що різноманітність згорнутих текстів не є еквівалентною різноманітності текстів, отриманих в результаті розгортання: перше завжди обмежене, друге практично безмежне. Розрізнять семантичне і лексичне згортання інформації. Семантичне згортання передбачає зміну інформативності повідомлення, лексичне залишає зміст відомостей без змін, але перетворює його знакову форму. Проте такий поділ має дещо умовний характер, оскільки семантичне згортання звичайно супроводжується лексичними перетвореннями; з іншого боку, іноді скорочення навіть одного слова змінює зміст повідомлення, піднімає його на вищий рівень узагальнення, наприклад: вторинний документ - документ.

Існують також поняття «згортання інформації» і «згортання документа». У фаховій літературі ці поняття майже не розрізняються, хоча вони не є синонімічними. У випадку «згортання інформації» йдеться про текст, повідомлення, що не обмежується рамками конкретного документа. При «згортанні документа» створюється новий документ.

Залежно від глибини відображення ознак документів розрізняють макроаналітичне і мікроаналітичне згортання. Макроаналітичне згортання полягає у відображенні у вторинному документі формальних ознак первинного та загальних відомостей про його зміст; прикладами є такі види АСОД як бібліографічний опис та анотування, результатом яких є створення бібліографічних описів і анотацій. При мікроаналітичному згортанні детально розкривають зміст документа: основні та другорядні теми, аспекти їх розгляду; прикладами такого АСОД є реферування та індексування [13].



2. РІЗНОВИДИ ДЖЕРЕЛ НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ОСНОВНІ ФОРМИ ЇЇ ЗГОРТАННЯ

2.1 Інформаційний аналіз і синтез як основа згортання наукової інформації. Основні види аналітико-синтетичної переробки наукових документів

Відомо, що аналіз і синтез є головними методами мислення. Аналіз (від грец. analysis - розкладання, розчленування) і синтез (від грец. synthesis - з'єднання, поєднання, складання) - це процеси уявного розчленування цілого на складові частини і возз'єднання цілого з частин.

Важливо підкреслити, що аналітико-синтетична переробка (АСП) інформації має місце не тільки в науково-інформаційної діяльності (НІД), але і в інших видах пізнання. Що ж у такому випадку визначає специфіку НІД? Для того, щоб відповісти на це питання, можна порівняти НІД з такими видами пізнання, як науково-дослідницька діяльність, з одного боку, і науково-технічна розвідка - з іншого.

Метою науково-дослідницької діяльності і АСП інформації в її ході є витяг з документів нових фактів або інформації, які в цих документах в явному вигляді не виражені. Нові відомості логічно виводяться з наявної інформації, причому для цього додатково залучається так звана екстралінгвістична інформація (тобто інформація, що міститься у цих документах) [15].

Наприклад, для отримання відповіді на питання, якого числа була дуель між Онєгіним і Ленським в романі Пушкіна «Євгеній Онєгін», потрібно провести розумовий аналіз. В п'ятому і шостому розділах вказується, що дуель відбулася на другий день після іменин Тетяни. Оскільки за православним календарем день святої мучениці Тетяни припадає на 25 січня за новим стилем, можна зробити висновок, що дуель між Онєгіним і Ленським відбулася 27 січня. Таким чином, з тексту шляхом логічного аналізу були отримані відомості, що не містяться в ньому у явному вигляді.

Подібним же чином будується діяльність, яка іменується науково-технічною розвідкою. Відомо, що в мирний час не менше 80 % розвідувальної інформації видобувається шляхом АСП відомостей, що витягаються з несекретних джерел - газет, журналів, книг, теле- і радіопередач, матеріалів всесвітньої павутини та ін. Завданням фахівця-аналітика в цьому випадку є витяг з тексту одного або кількох документів таких відомостей (частиною засекречених), які в цих документах в явному вигляді не містяться.

Що стосується специфіки АСП інформації при НІД, то вона полягає у групуванні, порівнянні, оцінці та узагальненні тієї, і лише тієї інформації, яка є в цих документах, а також у поданні узагальненої інформації в компактному вигляді, зручному для її практичного використання.

Аналітико-синтетична переробка (АСП) документів полягає в представленні кожного окремого документа чи їх певної сукупності в такому вигляді, який максимально відповідає тій чи іншій завдання науково-інформаційної діяльності. Потреба в аналізі і синтезі наукової інформації, що здійснюється спеціальними службами, виникла внаслідок прискореного розвитку науки і техніки, що згодом отримало назву «інформаційного вибуху».

А саме:

- Кількість виникаючих наукових документів по будь-якому, навіть самому вузькому предмету стало настільки великим, що вчений або фахівець вже давно не має часу читати або хоча б переглядати всі відповідають його інтересам джерела;

- Виникла гостра необхідність не тільки у відомостях про наукову інформацію, але і в самій науковій інформації, тобто в конкретних фактичних даних, або у так званій фактографічні інформації. Така інформація повинна бути попередньо віддана критичній оцінці і оброблена з урахуванням її призначення та використання;

- У науково-технічній літературі публікується дуже багато наукової інформації, яка є ненадійною, застарілою або навіть неправильною. До того ж наукова інформація зазвичай буває розсіяна по різних документах, опублікованих або підготовлених у різний час, на різних мовах і в різноманітній формі. Тому виникла необхідність не тільки у зборі, систематизації і фізичній «конденсації» такої інформації, але і в її критичній оцінці та узагальненні [26].

Основними видами АСП документів є:

- бібліографічний опис;

- їх класифікація (індексування);

- анотування;

- реферування;

- переклад з однієї мови на іншу;

- складання оглядів.

Кожному виду такої переробки властиве певне співвідношення аналізу і синтезу. Ніякого синтезу не проводиться при науковому перекладі, в той час як при підготовці оглядів питома вага синтетичної роботи досягає свого максимуму. У процесі створення вторинного документа здійснюється згортання інформації, яке полягає у зменшенні її фізичного обсягу, зміну знакової форми (при індексуванні), оцінці новизни, наукової, практичної та іншої цінності документа.

Перераховані види АСП документів удосконалювалися протягом століть у зв'язку з розвитком видавничої, книготорговельної та бібліотечної справи, бібліографії, прикладної лінгвістики та організації наукової праці. Однак тільки з виникненням інформатики вдалося виявити їх внутрішню взаємозв'язок, належність до одного типу операцій, а також поставити питання про їх механізацію і автоматизацію [4, c. 40].



2.2 Бібліографічний опис як форма згортання наукової інформації і модель первинного документа. Інформативність елементів опису. Бібліотечні каталоги

Бібліографічний опис (БО) документа - це частина бібліографічного запису, яка представляє собою сукупність бібліографічних відомостей про документ, наведених за певними правилами, що встановлюють порядок проходження областей та елементів, призначених для його ідентифікації та загальної характеристики. БО являє собою бібліографічну модель документа, оформлену у вигляді системи взаємопов'язаних елементів з попередньою розпізнавальною пунктуацією.

Бібліографічний запис (БЗ) - це елемент бібліографічної інформації, що фіксує в документальній формі відомості про документ, які дозволяють його ідентифікувати, розкривати його складові частини та утримання в цілях бібліографічного пошуку.

До складу БЗ входять:

- БО;

- заголовок БЗ;

- терміни індексування (класифікаційні індекси і предметні рубрики);

- анотація (або реферат);

- шифр зберігання документа;

- дата завершення обробки документа;

- відомості службового характеру [27].

Обов'язковим елементом БЗ є БО, інші ж компоненти можуть змінюватися в залежності від цілей і завдань. БЗ обов'язково включає шифр зберігання документа і призначена для бібліотечного каталогу, називається каталогозаційним записом. Якщо розглядати складання БО як процес, то він полягає в зіставленні по визначеним правилам переліку відомостей про який-небудь документ, який ідентифікує цей документ і дозволяє знаходити його серед багатьох інших.

При бібліографічному описі науковий документ піддається аналізу, для чого цей документ розчленовується на складові частини. Головним об'єктом аналізу є не зміст тексту і не сам текст, а його зовнішні розпізнавальні ознаки. Цей процес проводиться за суворими правилами, виробленими багатовікової суспільною практикою. В результаті такого аналізу визначається заголовок документа (тексту), ім'я його автора, надзаголовкові і підзаголовкові дані та інші розпізнавальні ознаки документа.

Далі проводиться синтез отриманих відомостей з метою складання БО документа. Для цього вони наводяться в строго встановленій послідовності і формі:

- ім'я автора;

- заголовок;

- підзаголовкові дані;

- вихідні дані;

- кількісна характеристика;

- надзаголовкові дані;

- примітки [7, c. 52].

Створене в результаті такого синтезу БО дозволяє однозначно ідентифікувати кожний науковий документ, без чого неможливе створення документальних інформаційно-пошукових систем, що реалізуються як у традиційній формі (карткові каталоги, бібліографічні покажчики, реферативні журнали, бібліотеки), так і за допомогою засобів автоматизації [23, c. 194].



2.3 Різновиди згортання наукової інформації

2.3.1 Анотування

Анотація - коротка характеристика первинного документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Носить довідковий або рекомендаційний характер. Служить в якості засобу інформаційного пошуку документів.

Анотацією (від лат. annotatio - примітка) називається зв'язний текст, коротко характеризує документ з погляду його призначення, змісту, виду, форми та інших особливостей. Існує класифікація анотацій за різними ознаками (цільовим призначенням, способом характеристики, обсягом, ступенем використання засобів автоматизації та ін). При анотуванні головним об'єктом аналізу є текст документа. Такий аналіз може переслідувати дві різні цілі:

- виявлення центральної теми або предмета, розгляду якого присвятив цей документ сам автор, а також основних ідей і фактів, пов'язаних з цією темою або предметом;

- визначення того, наскільки даний документ за своїм семантичним (змістовим) змістом відповідає науковим або практичним інтересам певної групи вчених і фахівців.

Результати аналізу синтезуються в певний комплекс понять, який виражається і записується на природній мові. Для виконання аналізу і синтезу вимагається знання хоча б основ тієї галузі науки або техніки, до якої належать піддаються переробці документи. Високоякісне ж анотування наукових документів можуть проводити лише фахівці. Анотації використовуються в області бібліотечної справи і бібліографії, у видавничій та книготорговій справі і в науково-інформаційної діяльності [25].



2.3.2 Індексування

У будь-якій бібліотеці або в інформаційному центрі наявна у фонді література зберігається не як доведеться, а в суворій відповідності з інформаційно-пошуковою системою (ІПС). Саме ця умова й забезпечує швидкий пошук документів та їх видачу читачам. Для того щоб включити нову одиницю у фонд, необхідно її індексувати, тобто зіставити зміст тексту документа з термінами даної мови ІПС. До традиційних ІПС відносяться каталоги і картотеки. ІПС будується на основі інформаційно-пошукової мови (ІПМ). Так називається штучна мова, призначена для вираження змісту документів та інформаційних запитів. Він будується на базі відповідного природної мови (наприклад, англійської або російської), але має ряд обов'язкових вимог. До них відносяться:

- однозначність (кожен запис на ІПМ повинен мати тільки один сенс, а будь-яке поняття має отримуватися засобами мови однаковий запис);

- семантична відповідність (здатність відображати з необхідною повнотою і точністю смисловий зміст документів і запитів певної предметної області);

- відкритість, дає можливість коригування мови.

В якості прикладів ІПМ можуть бути названі:

- Десяткова класифікація Дьюї (ДКД);

- Універсальна десяткова класифікація (УДК);

- Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК);

- Класифікація двокрапкою Ш. Р. Ранганатана (КД);

- Бібліографічна класифікація Р. В. Блісса (БК);

- Класифікація бібліотеки Конгресу США (КБК).

Для кожного ІПМ характерні своя лексика (словниковий склад), базисні (аналітичні) відносини, граматика, система позначень (алфавіт), система ведення (зміни і доповнення), правила утворення з простих лексичних одиниць (слів, рубрик, індексів) складних або складових, а також правила інтерпретації (перекладу з природної мови на ІПМ і навпаки).

Процес індексування включає в себе:

- аналіз змісту матеріалу, що індексується, і вибір з нього лексичних одиниць, слів або словосполучень, що виражають смисловий зміст тексту;

- перетворення вибраних лексичних одиниць природної мови в лексичні одиниці ІПМ, тобто нормалізацію перших за формою і змістом;

- формування пошукового образу документа (ПОД) або запиту з введенням в нього граматичних засобів ІПМ або без них. Як ПОД виступають поєднання предметних рубрик, індексів будь класифікації (УДК, ББК та ін.) або ключових слів, дескрипторів).

Таким чином, індексування означає кодування за певними правилами змісту документів для її включення в дану ІПС.

Існують два основних види індексування - систематизація і предметизація.

При систематизації зміст документа або запиту виражено класифікаційними індексами відповідно до правил якого-небудь класифікаційного ІПМ (класифікаційної системи).

При предметизації зміст документа або запиту виражено предметними рубриками згідно з правилами предметизаціоного ІПМ.

При систематизації документів на першому етапі безпосередньо знайомляться з документами, виявляють і відбирають їх основні смислові компоненти. Потім словесна форма по спеціальним таблицям класифікації перекладається на мову класифікаційних індексів. На заключному етапі проводиться категоріальний синтез - виявлені класифікаційні ознаки об'єднуються в повному класифікаційному індексі.

При предметизації документа виділяють предмет (предмети) і аспект (аспекти) його розгляду. Потім дані смислові компоненти формулюються у словесній формі у відповідності з прийнятими правилами і принципами предметизації. На заключному етапі предмет і аспекти розгляду позначаються за допомогою предметних рубрик предметного каталогу даної бібліотеки з необхідною і достатньою мірою адекватності. Якщо у словнику (списку) відсутня предметна рубрика, що дозволяє ідентифікувати зміст документа, приймається рішення про включення в неї нової рубрики і одночасно вносяться зміни в довідково-методичну документацію.

В інформатиці часто оперують терміном «координатне індексування», розуміючи під ним метод інформаційного аналізу змісту документів або запитів, у результаті якого лексичні одиниці (ключові слова, словосполучення, рубрики та ін), витягнуті з текстів, з'єднуються між собою координатним зв'язком; при цьому вони можуть комбінуватися в будь-яких відносинах, необхідних для більш точного пошуку інформації.

Індексування відноситься до числа «внутрішніх» бібліотечних та інформаційних процесів, мало помітних сторонньому оку. Однак значення цього процесу важко переоцінити, оскільки саме він, нормалізуючи лексику, забезпечує єдність потоків інформації в ІПС[14].

2.3.3 Реферування

Реферат - короткий виклад змісту первинного документа, що включає основні фактичні відомості та висновки, а так само дані про об'єкти опису. Реферат служить для орієнтації в інформаційних потоках (пізнавальні функції). Реферування - це інтелектуальний творчий процес, що включає осмислення, АСП інформації та створення нового документа - реферату, котрий має специфічну мовно-стилістичну форму.

До реферату пред'являються наступні основні вимоги:

- новизна інформації;

- наукова адекватність реферату джерела;

- виявлення концепції автора і оптимальне поєднання теоретичного і фактичного матеріалу;

- досягнення максимальної інформативності при підвищенні ступеня згортання інформації.

Сформована практика реферування наукової літератури, а також співвідношення обсягу автореферату дисертації і свідчать про те, що оптимальний обсяг реферату повинен становити в середньому 10-15 % реферованого документа (хоча можлива і більша ступінь стиснення інформації). В даному випадку в рефераті повною мірою можна відобразити усі елементи структури, основною фактографічний матеріал, методичні та концептуальні особливості реферованого джерела, статистичні та довідкові дані. Такий реферат може замінити дослідникам і викладачам першоджерелом, який можливо їм недоступний по тим або іншим причинам.

Будучи специфічним жанром наукової інформації, реферат багато в чому за своєю структурою залежить від реферованого документа. Тим не менш, в його структурі зазвичай виділяються три основні частини:

- заголовок;

- текст реферату;

- довідковий апарат.

Назва реферату включає в першу чергу БО реферованого джерела. Якщо ж реферується література на іноземних мовах, то в самому початку дається короткий переклад заголовка, а потім БО документа на мові оригіналу. У зведених рефератах спочатку наводиться назва даного реферату, після чого йде перелік БО реферованих джерел. Причому, черговість їх розташування може базуватися на основі хронологічного або алфавітного принципу.

Сам текст реферату містить науково значиму інформацію, отриману шляхом АСП реферованого документа. У тексті застосовуються цитати, формули, таблиці та ілюстрації. У ньому даються відомості про автора реферованого джерела (вчений ступінь, місце роботи та ін.), подається структура і особливості першоджерела, документальна база дослідження, зазначається актуальність та ступінь новизни реферованій роботи, викладаються концептуальні погляди автора.

Довідковий апарат реферату зазвичай включає відомості, які додатково характеризують першоджерело:

- індекс УДК;

- шифр або номер реферату;

- довідки про кількість ілюстрацій і таблиць у реферованому документі, про наявність у ньому бібліографії;

- посилання та примітки референта;

- прізвище референта або назва організації, що склала реферат.

Основні правила складання реферату:

1. загальне ознайомлення з документом, що реферується (читання авторського резюме, введення, зміст і висновки, перегляд тексту, додатків та довідкового апарату), в ході якого визначається його наукова значимість і актуальність, тип майбутнього реферату;

2. читання документа з метою виділення істотних, ключових елементів його змісту, визначення глибини і ступеня новизни інформації, виявленої в реферованому джерела тощо;

3. аналіз виділених відомостей і остаточний їх відбір для включення до реферату;

4. побудова схеми викладу матеріалу реферату з тим, щоб він логічно і адекватно відображав документ, що реферується;

5. написання і наукове оформлення реферату [9].

2.3.4 Складання оглядів

Огляд - це результат аналітико-синтетичної переробки сукупності документів з певного питання (проблеми, напрямом), що містить систематизовані, узагальнені і критично оцінені відомості. Огляд може являти собою окремий науковий документ, але може бути і частиною іншого документа: дисертації, монографії, статті, курсової або дипломної роботи, звіту про науково-дослідній роботі та ін.

Увага широких кіл світової наукової громадськості до проблеми підготовки оглядів було вперше залучено так званою «доповіддю Вейнберга» - документом під назвою «Наука, уряд та інформація», підготовленою за дорученням президента США Дж. Ф. Кеннеді. Цей звіт був представлений 10 січня 1963 р. групою з 13 великих американських вчених і фахівців під головуванням директора Окріджської національної лабораторії США А. Вейнберга. «Наука, - зазначалося в доповіді, - може в кінцевому рахунку впоратися з «інформаційним вибухом», якщо тільки достатня кількість її найбільш обдарованих представників буде призводити до компактного вигляду, готувати огляди та інтерпретувати літературу як для свого особистого використання, так і для вчених більш вузьких спеціальностей. Комісія вважає, що така діяльність може, зрештою, зайняти в науці майбутнього становище, порівнянне зі становищем теоретичної фізики в сучасній фізиці».

У підготовці оглядів беруть участь найбільш кваліфіковані фахівці, що володіють широким науковим кругозором і добре знайомі з досягненнями у своїй галузі. Крім того, такі фахівці повинні в повній мірі володіти теорією й методами своєї науки.

Огляди бувають аналітичні, реферативні, бібліографічні. Важливо відзначити, що реферативний огляд відрізняється від аналітичного меншою глибиною аналізу документів. У ньому, як правило, дається тільки систематизація та узагальнення даних з первинних джерел. Реферативний огляд може не містити аргументованої оцінки матеріалу та обґрунтованих висновків для його практичного використання. Тим не менш, правильно складений реферативний огляд є цінним видом інформації, що дозволяє зосередити увагу на найбільш важливих документах.

При складанні реферативного огляду з'ясовуються тематичні та часові межі використовуваного матеріалу, визначається значення та актуальність теми, зміст і методи теоретичних розробок, відомості технологічного, економічного і організаційного характеру [11]. В процесі оглядового реферування використовуються документи і матеріали всіх видів, якщо вони містять новітні відомості, факти та ідеї: постанови і розпорядження урядових установ, вітчизняні та зарубіжні періодичні видання, книги, звіти про науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, приватні технічні рішення з неопублікованих документів, описи вітчизняних і закордонних винаходів, відомчі, фірмові рекламні видання, дисертації, матеріали виставок, звіти про відрядження, технічні умови та нормалі, матеріали нарад, симпозіумів, конгресів тощо. У вступі до огляду розглядається значення та коротка історія питання, зазначається взаємозв'язок із суміжними областями, визначається читацьке призначення огляду. Текст огляду являє собою послідовне, логічно пов'язане виклад ідей і фактів. Однак він повинен бути не механічним переказом джерел, а творчим синтезом, узагальненням містяться в них найважливіших відомостей. У разі необхідності огляд ілюструється фотографіями, графіками, діаграмами, кресленнями, функціональними, принциповими або монтажними схемами. У висновку підводиться порівняльний підсумок головних положень і дані огляду, але без їх критичної оцінки та конкретних висновків. Виявляються лише загальний рівень і тенденції розвитку даної галузі або питання. Огляд закінчується списком використаних джерел, розташованих в тій послідовності, в якій вони згадувалися в огляді. Огляди, об'ємом понад одного авторського аркуша, доцільно супроводжувати змістом. Аналітичні огляди літератури - найбільш складний, синтетичний вид інформації. Як правило, в кожному огляді використовуються десятки джерел. Їх мета - узагальнити основні тенденції розвитку наукової думки (стан досліджень корінних проблем тієї чи іншої галузі знань, наукові школи та теорії, погляди провідних представників тощо). Таким чином, аналітичний огляд є документом, який містить інформацію, отриману на основі аналізу, систематизації й узагальнення інформації та першоджерел [24].



ВИСНОВКИ

Процеси згортання інформації (аналітико-синтетична переробка наукової інформації) - це процеси перетворення інформації, що міститься в первинному документі, з метою створення вторинних документів, або їх згортання. У цьому ж сенсі, зважаючи на застосування загальнонаукових методів аналізу й синтезу під час створення наукових інформаційних документів, уживаються й інші терміни, наприклад, «наукова обробка документів», «аналітико-синтетична обробка документів», «інформаційний аналіз/синтез».

Процеси згортання наукової інформації можна розглядати з різних точок зору, різних навчальних дисциплін - це інформатика, бібліографія, каталогізація, всі вони містять у собі певні процеси згортання інформації.

Процеси згортання інформації включають операції аналізу та синтезу; багато спеціалістів вважає, що поняття, яке розглядається, окрім названих процесів включає здійснення наукового перекладу, створення бібліографічних покажчиків, списків інформаційних видань, фактографічних картотек та баз даних, оскільки при цьому не можливо обійтись без цих операцій.

Кожен вид згортання наукової інформації розглядається як процес (метод), за допомогою якого можна створити пошукові образи документів (ПОД) для введення інформаційних масивів; створення електронних каталогів (ЕК), баз даних (БД) різноманітних видів інформаційної продукції в електронному вигляді. Слід зазначити, що в інформаційних масивах представлені не самі документи, а їх ПОД, бібліографічні описи, анотації, реферати, тобто вторинна інформація, тому основним призначенням процесу згортання наукової інформації є створення вторинної інформації. Такий метод суттєво полегшує вирішення проблеми згортання наукової інформації, що так актуально в умовах «інформаційного вибуху».



СПИСОК ВИКОРСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Блозва І.Й. Шляхи удосконалення професійних знань, умінь і навичок під час вивчення спеціальних дисциплін / І.Й. Блозва // Нові технології навчання: Науково-методичний збірник. - 2000. - Вип. 25.

2. Блюменау Д.И. О некоторых направлениях формализации инфопроцессов / Д.И. Блюменау // Проблемы инфовзаимодействия. -Новосибирск, 1993. - С. 206-223.

3. Блюменау Д.И. Формализованное реферирование с использованием словесных клише (маркеров) / Д.И. Блюменау, Н.И. Гендина, Д.Г. Лахути, Е.Б. Федоров. - НТИ. Сер.2. - 1981. - №2. - С.16-20.

4. Блюменау Д.И. Неключевая лексика и ее функции в алгоритмических процедурах избирательного свертывания научно-технических текстов / Д.И. Блюменау, К.В. Перевозчикова, О.С. Сергеева. - НТИ. Сер.2. - 1988. - №12. - С.38-45.

5. Блюменау Д.І. Проблеми згортання наукової інформації / Д.І. Блюменау. - Л.: Наука, 1982. - 166 с.

6. Власова Г. В. Аналітико-синтетична переробка інформації: навч. посіб. / Г. В. Власова, В. І. Лутовинова, Л. І. Титова. - К.: ДАКККІМ, 2006. - 290 с.

7. Гиндин С.И. Методы автоматизированного фрагментирования текста, отражающиеся на характеристике внутреннего состава фрагментов / С.И. Гиндин // Семиотика и информатика. - М.: ВИНИТИ, 1977. - Т. 9. - С. 35-84.

8. Горбатюк Л. В. Управління самостійною діяльністю студентів в умовах інформаційних технологій / Л.В. Горбатюк // Зб. наук. пр. пед. науки / Бердян. держ. пед. ун-т. - Бердянськ, 2003. - № 2. - С. 93-99.

9. Горькова В.И. Реферат в системе научной коммуникации. Направления совершенствования лингвистических и структурных характеристик / В.И. Горькова, Э.А. Борохов // Информатика. Сер. «Итоги науки и техники». - М.: ВИНИТИ, 1987. - Т.11. - 232 с.

10. Губський Г.В. Філософський енциклопедичний словник / За ред. Є.Ф. Губського Г.В., Корабльової, В.А. Лутченко. - М.: Інфра-М, 2007.

11. Зеєр Є.Ф. Особистісно орієнтована професійна освіта / Є.Ф. Зеєр, Г.М. Романцев // Педагогіка. - 2002. - №3.

12. Кочубей Л. До проблеми створення реферативного журналу України «Політика» / Л. Кочубей // Вісн. Кн. палати. - 1997. - №7. - С. 20-23.

13. Кушнаренко Н.М. Документоведение / Н.М. Кушнаренко. - К.: Знання, 2003. - 460 с.

14. Кушнаренко Н.М. Наукова обробка документів / Н.М. Кушнаренко, В.К. Удалова. - К.: Знання, 2006. - 334 с.

15. Лошакова Т.Ф. Педагогічне управління процесом створення комфортного середовища в освітньому закладі: Монографія / Т.Ф. Лошакова. - Єкатеринбург: Вид-во Дому Вчителя, 2001.

16. Сілкова Г. В. Внесок РЖ «Політика. Політичні науки» у вдосконалення системи інформаційних ресурсів України / Г. В. Сілкова// Вісн. Кн. палати. - 1998. - № 10. - С. 17-18.

17. Сілкова Г. В. Інформаційно-аналітичні дослідження в структурі інформаційних ресурсів / Г. В. Сілкова // Вісн. Кн. палати. - 2001. - № 2. - С. 14-15.

18. Сілкова Г. В. Інформаційно-аналітичні дослідження як особливий аспект інформаційної діяльності / Г.В. Сілкова // Українська культура: минуле, сучасне та шляхи розвитку: міжвуз. зб. наук. пр. - К., 1997. - Вип. II. - C. 188-193.

19. Сілкова Г.В. Основи інформаційно-аналітичних досліджень / Г.В. Сілкова. - К., 1998. - 324 с.

20. Соляник А.А. Документні потоки та масиви / А.А. Соляник. - Х.: ХДАК, 2000. - 112 с.

21. Сорока М. Б. Національна система реферування української наукової літератури / М. Б. Сорока. - К.: Нац. б-ка ім. В. І. Вернадського, 2002. -209 с.

22. Столяров Ю.Н. Документный ресурс / Ю.Н. Столяров. - М.: Либерия, 2001. - 152 с.

23. Танатар Н. Інформаційно-аналітичні системи за ключовими фрагментами публікацій як основа для створення електронної бібліотеки соціально-політичного спрямування / Н. Танатар // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. Вернадського. -- К., 2001. - Вип. 6. - С. 190-200.

...