Засоби масової інформації в умовах глобалізації

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут післядипломної освіти

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

«Засоби масової інформації в умовах глобалізації»

з навчальної дисципліни: Засоби масової комунікації

виконала студентка 1 курсу

заочної форми навчання

Карпунець Олександра

Викладач: Назаренко Г.І.

Видатні теоретики медіа в епоху глобалізації

Елвін Тоффлер

Елвін Тоффлер народився 4 жовтня 1928 року в Нью-Йорку напередодні епохи Великої депресії, і досвід сприйняття економічної стагнації і породжуваних нею випадків нерівності справив на нього великий вплив.

Тому в роки студентства Елвін був одним з активістів лівого руху. Після закінчення університету в 1949 році, Елвін і його дружина Хейді працювали на фабриці на виробничій конвеєрній лінії. Мабуть, їхній інтерес до профспілкової діяльності стимулювалося не тільки лівими переконаннями, але також і бажанням познайомитися з промисловими технологіями та їх впливом на повсякденне життя людей.

Після завершення своїх фабричних пригод Е. Тоффлер вирішив зайнятися журналістикою. В кінці 1950-х рр. він був вашингтонським кореспондентом кількох газет, а з 1959 по 1961 рр. обіймав посаду заступника редактора журналу «Fortune».

Протягом цього періоду інтенсивної журналістської діяльності Е. і X. Тоффлери писали статті для самих різних видань - від «Fortune» до «Playboy», а також для «Annals of the American Academy of Science». Після занять журналістикою Е. Тоффлер вирішив присвятити себе науці і з 1965 по 1970 рр. працював викладачем у різних університетах.

Уявлення Е. Тоффлера про взаємозв'язки технології та соціально-економічних змін сформувалися в 1960-і рр., коли компанія IBM замовила йому статтю про довгострокові соціальні та організаційні наслідки впровадження комп'ютерів. Саме в цей період зародились деякі з фундаментальних ідей наступних робіт вченого. Вперше деякі теми його досліджень були намічені в статті «The future as a way of life» («Майбутнє як спосіб життя»).

Головними в ній були думки Е. Тоффлера про те, що в майбутньому швидкість змін, мабуть, повинна наростати і що результатом цього процесу стане глибока дезорієнтація людей, не підготовлених до настання прийдешніх подій. Для того, щоб описати відчуття страху, яке будуть випробовувати «застряглі» в минулому суспільства, Е. і X. Тоффлери ввели спеціальне поняття «шоку майбутнього».

Книга Елвіна Тоффлера «Future Shock» («Шок майбутнього») одразу стала міжнародним бестселером і з тих пір продовжує викликати інтерес багатьох читачів. У ній Е. Тоффлер показав себе не тільки одним з видатних футурологів нашого часу, але й блискучим популяризатором ідей про інформаційне суспільство. Його наукові заслуги були визнані в усьому світі. Після виходу в світ книги «Future Shock» став відомим у всьому світі автором і консультантом. Розробив поняття «Третьої хвилі», яке містить основи для розуміння, що відбуваються в сучасному світі глобальних змін. Основний науковий внесок Е. Тоффлера полягає в тому, що він наочно продемонстрував широкому колу читачів результати процесу технологічних змін. цивілізація комунікаційний тоффлер

Можливо, більшою мірою, ніж будь-хто інший, він досяг успіху в інформуванні ділових кіл про глибоку прихованому значенні відбуваються в останній третині XX ст. безперервних змін. Саме його інтуїтивне розуміння перетворюючого впливу галузі з виробництва знань дозволило на порівняно ранньому етапі виявити те, що згодом стало однією з найбільш значних тенденцій розвитку нашої епохи. Ще в середині 1960-х рр. Е. Тоффлер стверджував, що в економіці майбутнього чільна роль буде належати інформаційним технологіям. Грунтуючись на своїх здогадах, він зробив висновок про те, що відтепер технологічні зміни будуть відбуватися з якісно більшою швидкістю, ніж у минулому.

Концепція, висловлена Е. Тоффлером у «Future Shock», виражала його бачення суспільства, яке все більше і більше розривалося на частини передчасно наступаючим майбутнім. Швидкоплинність стала основною прикметою нашого життя і призвела до корінної зміни всіх її сфер - від економічної до суто особистої. На думку Е. Тоффлера, уряд і представники бізнесу повинні були бути готовими до всього і не очікувати в майбутньому нічого схожого на те, що було в минулому. У наші дні ця точка зору має значний вплив на теорію менеджменту, проте на початку 1970-х рр., уявлення Е. Тоффлера про незворотність змін розглядалося як дивне і ексцентричне. Розглянемо теорію та концепцію «трьох хвиль».

Хвильова концепція розвитку суспільства Елвіна Тоффлера -- одна із систем періодизації розвитку суспільства. Виділяються три основні стадії («хвилі») розвитку людства: аграрна, індустріальна, постіндустріальна.

Перша хвиля - аграрна. Розпочалася близько 10 тисяч років тому з переходом до осілості, прирученням (одомашнюванням) тварин, початком вирощування овочів та зернових культур. Характерними рисами першої хвилі є:

- вкрай повільне економічне зростання;

- невпинне зростання кількості населення;

- низький рівень споживання у переважної більшості населення;

- поділ праці існував у досить простих формах;

- основним видом енергії була сила м'язів людини та тварини;

- соціальна та просторова мобільність практично були відсутні.

Друга хвиля - індустріальна. Друга хвиля цивілізації почала підійматися в XVI ст. і привела до створення у другій половині XIX ст. індустріальної цивілізації.

Особливими рисами другої хвилі розвитку цивілізації стали:

· швидке економічне зростання;

· значне зростання чисельності населення;

· зростання споживання, рівня та якості життя (ці процеси характеризувались нестабільністю, циклічністю та нерівномірністю за країнами та регіонами);

· розподіл праці досяг дуже високого рівня;

· основний вид енергії -- механічна (парові двигуни, двигуни внутрішнього згоряння та різноманітні генератори);

· основний соціальний конфлікт -- між працею і капіталом;

· соціальна структура суспільства опирається на майнові фактори і формально не є жорстко ієрархічною;

· соціальна та просторова мобільність суттєво зросли.

Третя хвиля - постіндустріальна. Третя хвиля цивілізації почала підніматися в середині XX ст. Вона призведе (а в деяких країнах вже призвела) до формування постіндустріальної (інформаційної) цивілізації. Суспільство третьої хвилі характеризується такими ознаками:

· суттєво знижуються темпи економічного зростання, але воно стає більш рівномірним;

· різко знижуються темпи зростання населення, а в окремих країнах, наприклад в Україні та інших пострадянських державах, навіть є від'ємні;

· рівень споживання передусім у високорозвинених країнах характеризується переходом від «кількості» до «якості» життя, від «суспільства масового споживання» до пошуку шляхів якісного вдосконалення умов життя людини;

· знижується рівень спеціалізації, і дедалі більший попит мають спеціалісти «широкого профілю»;

· основний вид енергії поки що важко визначити, але зрозуміло, що це буде один із нетрадиційних, альтернативних видів -- ядерна (а можливо й не обов'язково), сонячна, геотермальна, енергія вітру, хвиль, припливів-відпливів або ще будь-яка інша, поки що невідома;

· головним засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 % працездатного населення;

· основний конфлікт -- між знанням та некомпетентністю;

· паралельно змінюються і соціальна структура суспільства -- на місце класового поділу приходить професійний;

· соціальна та просторова мобільність багаторазово зростає

Мануель Кастельс

Народився в провінційному каталонському містечку на північному сході Іспанії в родині службовців міністерства фінансів. У віці 16 років вступив до Барселонського університету, де навчався за двома спеціальностями -- право й економіка. У 1960 році прилучився до таємного ліворадикального Робочого фронту Каталонії, що виступав проти режиму Франциско Франко. Коли в 1962 році почалися арешти університетських друзів Кастельса, йому довелося залишити Іспанію, не закінчивши навчання.

Ставши політичним утікачем, він оселився в Парижі й вступив на факультет права та економіки в Сорбонні, де одним з викладачів у Парижі був Ален Турен. На початку наукової кар'єри вивчав проблеми урбаністики. Викладав соціологію в Вищій школі соціальних наук (Париж, Франція). З 1979 року - професор Каліфорнійського університету в Берклі. В якості запрошеного професора читав лекції в найбільших університетах світу. З 1984 року неодноразово відвідував СРСР, а потім -- Росію. Вважається одним з найбільших соціологів сучасності, який спеціалізується в галузі інформаційного суспільства.

Є автором терміну мережеве суспільство - суспільство, яке ґрунтується на горизонтальних соціальних зв'язках і головну роль в якому відіграють не ієрархічні моделі, а соціальні мережі.

Значну роль в формуванні такого суспільства відіграють сучасні комунікації, особливо мережевого типу на зразок Інтернету. Сьогодні все частіше вживаються поняття «мережа», «мережеве суспільство», які ще не досить досконало досліджені і багато вчених покладають надії і сподівання на формування нового глобального мережевого суспільства, яке в майбутньому можливо і вирішить проблеми усього людства. Вступ людства в ХХІ сторіччя ознаменоване двома факторами, які мають всесвітньо-історичне значення.

Першим з них є глобалізація - як «процес універсалізації, становлення єдиних для всієї планети Земля структур, зв'язків і стосунків в різних сферах життя суспільства» та як процес становлення єдиного взаємопов'язаного світу, в якому народи не відокремлені один від одного звичними протекціоністськими бар'єрами та межами, які одночасно і перешкоджають їх спілкуванню, і захищають їх від невпорядкованих зовнішніх впливів. Другим фактором є інформатизація - «процес оволодіння інформацією як ресурсом управління і розвитку за допомогою засобів інформатики з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства, його членів, який забезпечує подальший прогрес цивілізації» або ж як назвав цей процес М. Кастельс - «інформаціоналізм», як новий спосіб розвитку. Його специфіка полягає в формуванні нового джерела креативності в сучасній цивілізації, яке заключається в «технології генерування знань, обробці інформації та символічній комунікації». Становлення інформаційного суспільства призвело до всезагальної комп'ютеризації і введення інформаційно-телекомунікаційних технологій в усі сфери життя. В даному суспільстві знання та інформація відіграють неабияку роль, а отже і специфіка інформаційного способу розвитку в тому, що головним джерелом виробництва в даному випадку є «вплив знання на саме знання». Але в той же час, незважаючи на широке використання в політиці, філософії, соціології такого терміна, фахівці досі не мають єдиного розуміння його змісту.

Переважно вважається, що це суспільство, де забезпечуватиметься «легкий і вільний доступ до інформації з усього світу». Однак поки що ніхто цілком не уявляє як цього досягти в умовах суверенних держав. Поступово наукове співтовариство почало звертати увагу на нові виклики і проблеми, які несе бурхливий економічний і технологічний розвиток інформаційного суспільства. Було встановлено, що збільшення об'єму інформації не обов'язково призведе до приросту знань. Усе більш очевидним ставав той факт, що таке суспільство не гарантує якості і безпеки життя своїх громадян. Суспільство знань та інформації панує в світі і сьогодні. Але і на цьому етапі вивчення суспільства вчені не зупиняються.

Виникає новий тип суспільства- мережеве суспільство, в якому поєднуються особливості попередніх двох суспільств і яке є соціальною структурою, що характеризує інформаційну епоху розвитку суспільства. Його генезис в значній мірі обумовлений ходом історії, а особливо тим, що на початку 70-х років ХХ сторіччя у світі паралельно відбувалися 3 незалежних один від одного процеси: інформаційно-технологічна революція; культурні та соціальні рухи 60-70-х років; кризи, що призвели до перебудови двох існуючих соціально-економічних систем - капіталізму та етатизму.

На сьогодні нова соціальна структура у вигляді мережевого суспільства, характерна для більшої частини планети та заснована на новій економіці. Про мережі вже написано багато книг - про торгівельні мережі, терористичні, комп'ютерні та ін. Але чим більше ми стикаємося з поняттям «мережа» тим більш фундаментально не розуміємо його сутності.

М. Кастельс визначає мережу як «сукупність пов'язаних між собою вузлів». Мережа - напівпрозора система, а, отже, вона є демократичною і надає людям рівні можливості. Мережа дозволяє моментально і майже без зайвих витрат часу, сил та енергії встановити велику кількість прямих контактів і цим полегшує виявлення партнерів, тому знайти людей з необхідними якостями в умовах Мережі набагато простіше, ніж при використанні будь-якої іншої форми взаємодії. Мережі бувають найрізноманітнішими. Це може бути і торгівельна мережа, і розвідувальна, релігійна, мережа агентів впливу або інформаційна, а також Інтернет, який є втіленням всезагальної мережі. Недарма його називають WorldWideWeb, тобто розповсюджене на весь світ павутиння. Основні характеристики та особливості мережевого суспільства:

- мережі є найбільш успішними та конкурентоспроможними проектами в економіці, фінансах, культурі. Вони все частіше заявляють по себе в політиці, витісняючи вимираючі ієрархічні структури - партії;

- знання та інформація є головними джерелами конкурентоспроможності;

- в мережі головною діючою особою є активна особистість, довкола якої формуються союзи та коаліції;

- не лише мережі об'єднують соціальних суб'єктів, але і ці суб'єкти, включаючись в різні мережі, здатні сполучати їх. Сучасні мережі здатні розгортатися і стискатися, відкриватися і закриватися, утворювати найхимернішу геометрію обхвату, оперативно включати нових учасників і звільняти їх;

- ієрархія в мережі децентралізована (аж до феномену «розщепленого лідерства»), тому існують декілька лідерів;

- неформальні відносини іноді важливіші за формальні;

- мережева організація не має структурних підрозділів усередині себе, оскільки є єдиною цілісністю;

- структури в мережевому суспільстві мінливі, існують недовго, тобто, якщо змінюються завдання, то руйнуються вчорашні союзи та виникають нові;

- структури підпорядковуються їх творцю, який вирішує чи виникати їм, чи розпадатися;

- праця стає більш індивідуальною, відбувається децентралізація робочих місць.

Маршалл Маклюен

Маршалл Маклюен (1911-1980), канадський професор, спочатку спеціалізувався в царині англійської літератури, а з 50-х років присвятив себе філософії соціальної комунікації. У 60-і роки одна за одною вийшли в світ його блискуче написані і оригінально оформлені книги «Галактика Гутенберга» (1962 р.), «Медіум -- це Послання» (1967 р.), «Війна і мир в глобальному селі» (1968 р.), які принесли йому світову славу і імідж «пророка з Торонто». Пророчий дар М. Маклюена виявився не тільки в афористичній формі його висловів, але і в тих картинах минулого і майбутнього соціальної комунікації, які малювала його наукова інтуїція, і розквітчувала палка фантазія.

Головне кредо віри (методологічний принцип) учення М. Маклюена можна сформулювати так: духовний і матеріальний прогрес людства визначають не засоби праці або освоєння природи, не економіка, політика чи культура, а технологія соціальної комунікації, тобто комунікаційні канали, які мають у своєму розпорядженні люди.

Залежно від домінуючих засобів масової комунікації (mass media) історія людства ділиться на чотири епохи:

* епоха «дописьмового варварства» характеризується наївно-безпосереднім відношенням людей до оточуючого середовища. Їх вищим комунікаційним досягненням була членороздільна мова, що сприймалася на слух, звідси -- формування «людини, що слухає». «Людина, що слухає», використовує природні комунікаційні канали, живе у відкритому акустичному просторі, є особисто причетною до подій, що відбуваються навколо, а це сприяє гармонійному розвитку її психічного світу;

* епоха письмового кодифікування порушила духовну гармонію і «сенсорний баланс» безграмотного варвара; тепер в комунікації головує не слух, а зір, не акустичне повідомлення, а усвідомлювані розумом тексти, закодовані знаками. Залучення до розумових операцій кодування-декодування сенсів зробило людину раціоналістичним і обачливим «стороннім спостерігачем історичного процесу»;

* епоха Гутенберга остаточно покінчила з природною гармонією первісної людини. Наступила «друкарська ера», що дала можливість звертатися до масової «безособової» аудиторії. Людина стає «розумнішою» не за рахунок спілкування з іншими людьми, а за рахунок індивідуального читання. Замість «людини, що слухає» з'являється «людина, що дивиться», у якого атрофовані всі сенсорні канали -- слух, нюх, смак, гіпертрофований зір.

Особисте мислення все більше поступається місцем орієнтації на друкарське слово і «книжкові» авторитети.

Люди почали довіряти «мертвій букві» більше, ніж живому слову, відчуження придбало в суспільстві загрозливі масштаби. Залежність людей від продукції «Гутенбергівської Галактики» призвела до сумних наслідків.

На думку М. Маклюена, масові політичні і релігійні рухи, криваві революції, світові війни -- все це наслідок гіпнотичної дії друкарських видань.

Такі потворні риси європейської цивілізації, як індивідуалізм, егоїзм і загальне відчуження, націоналізм і безбожжя, інформаційні перевантаження і психічні розлади, пояснюються тривалою монополією книги як пануючого засобу комунікації;

* сучасна епоха -- синтез «людини, що слухає» і «людини, що дивиться» (стадія постнеокультури). Електричні і електронні засоби зв'язку, за словами М. Маклюена, це «комунікаційна революція» в історії людства. Характерна особливість сучасних комунікаційних засобів в тому, що вони діють не на окремі органи чуття, а на всю нервову систему людини. Навколишня реальність знову постає в своїй живій конкретності, а людина отримує ілюзію співучасті в поточних подіях. До людей повертається «сенсорний баланс» епохи дописемної комунікації.

Електронні технології спілкування сприяють злиттю міфологічного (безпосереднього) і раціоналістичного (опосередкованого) способів сприйняття світу, створюють передумови для цілісного розвитку особи. Прийдешня усесвітня цивілізація, -- пророкував М. Маклюен, -- буде суспільством «гармонійної комунікації» і «образного мислення», що є обов'язковою умовою формування вищих культур. Такий він був - наївний фантазер!

М. Маклюен формулював свої передбачення в 60-і роки, відштовхуючись від потенціалу телебачення, що з'явилося в цей час. Він передбачав захід «Галактики Гутенберга» і появу гармонійного «хомо телевізіоніс».

Він не враховував перспективи комп'ютерної техніки, бо в його час вона ще не стала комунікаційним інструментом; не було персональних комп'ютерів, банків даних з дистанційним доступом, електронної пошти, «світової павутини» Інтернет. Але Маклюен передбачив появу «гіпермедіа» -- єдність звуку, статичних і динамічних зображень, реалізовану в системах мультимедіа.

З позиції метатеорії соціальної комунікації великий інтерес представляють його періодизація комунікаційних «епох» і висновки про дію комунікаційних технологій на історію людства, які, правда, швидше нагадують наївні утопії, ніж наукові прогнози. Тим не менш, є підстава вважати Маршалла Маклюена за пророка електронної комунікації.

Размещено на Allbest.ru