Видавнича справа в України (20 рр. ХХст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Видавнича справа в України (20 рр. ХХст.)

Кондратенко Світлана

Студентка 4 курсу фінансово-гуманітарного факультету

Спеціальність «Документознавство»

Науковий керівник: д.і.н.,професор кафедри Молоткіна В.К.

Key words: publishing business, publishing house, printed matter, magazine, ideology, book, literature, periodical, periodicals, policy of ukrainisation.

Ключевые слова: издательское дело, издательство, печатная продукция, журнал, идеологизация, книга, литература, периодические издания, периодика, политика украинизации.

Ключові слова: видавнича справа, видавництво, друкована продукція, журнал, ідеологія, книга, література, періодичні видання, періодика, політика українізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та практичні аспекти досліджуваної проблеми знайшли своє відображення у працях Молоткіної В.К. , Животко А. , Зелінської Н. В. , Коваль Т. В. , Тимошик М..

Мета написання статті. Полягає в тому, щоб на основі вивчення та узагальнення архівних джерел, опублікованих документів і наукових праць здійснити комплексний історичний аналіз становлення та розвитку видавничої справи України в 20 рр. ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. Вивчення історії розвитку культури має надзвичайно важливе значення для незалежної України, для розвитку громадянської свідомості, визначення та ствердження її національних ідеалів [1]. Важливим складником історії культури є історія друкарської справи та книговидання. Інтерес до історії української видавничої справи в наш час є частиною процесу відновлення історичної пам'яті, який спостерігається в Україні після здобуття незалежності і сприяє формуванню і зміцненню української національної свідомості [3].

Для вивчення історії української видавничої справи надзвичайно цінними є журнали 20-х рр. Становище преси України після громадянської війни та національних утисків було складне. Єдині стандарти щодо видання журналів відсутні та й саме поняття "періодичні видання" не чітко окреслене. Тому установи та видавці не дотримувалися загальних правил. Різнобій в орфографії свідчить про неусталеність тогочасного правопису. Також не було систематичного накопичення бібліотеками повних комплектів періодичних видань. У ті часи закладалися основи величезного посилення ідеологічного тиску на суспільство засобами преси, розпов- сюдження масових друкованих матеріалів для політичного перевиховання населення. Уся видавнича діяльність в Україні була зорієнтована на виконання конкретних полі- тичних, ідеологічних, економічних та господарських завдань Комуністичної партії. Для їхнього розв'язання внесли корективи в структуру та профілювання преси, створили різні типи журналів та газет, які задовольняли інформаційні потреби всіх верств населення, відповідали різним рівням їхньої полі- тичної, культурної, освітньої підготовки. Розпочався процес диференціації преси, спеціалізації для найефективнішого інформаційного впливу на різні групи населення. Взагалі, преса того періоду відбивала класову структуру суспільства. Враховуючи той факт, що переважну частину населення України становило селянство, особлива увага приділялася селянській пресі, зокрема виданням, розрахо- ваним на бідняків, батраків, середняків, кооператорів. Іншим напрямом диференціації преси було створення нових спеціалізованих тематичних журналів на основі головної типологічної ознаки рядянської преси -- соціальної. Формувалися нові видання, які висвітлювали питання політики, торгівлі, промисловості, сільського господарства тощо, задовольняли інформаційні запити читачів у загально- освітній, культурній, мистецькій сферах, висвітлювали питання науки, техніки з урахуванням специфіки робітничої та селянської читацької аудиторії [2].

Щодо книговидання то саме на 1920 рік припадає справжня руїна українського книговидання, коли слідом за закриттям видавництв влада ліквідовує й ті осередки, де вони накопичували, зберігали і продавали свою продукцію. Чи не першою “впала” книгарня “Освіта”, що містилася в будинку Київського губернського земства. За нею закриваю ться книгарні “Часу”, Друкаря”, “ Криниці” , “Дзвону”. До літа книготоргівля була розгромлена, всі книж кові магазини націоналізовані. Заборонялася й приватна торгівля. Скажімо, у збереженій книгарні “Дніпросоюзу” книги можна було купувати лище оптом. Найбільше скористалася нова влада з матеріальної бази існуючих видавництв. Практично все друкарське обладнання як приватних, так і кооперативних (акціонованих) видавництв відразу ж стало конф ісковуватися і передаватися новим влас никам. Скажімо, на майно друкарні Києво-Печерськоїлаври претендували дві солідні радянські установи, між якими через це навіть розгорілася неабияка суперечка: новоутворена радянська Академія наук та такий же новоутворений трест “ Київ-Друк” . Ряд імпортних друкарських машин, так званих американок, було вивезено з території лаври “вневідомому напрямку”, а саму друкарню таки виборола Академія наук. Саме державне об'єднання підприємств поліфафічної промис ловості “ Київ-Друк” стало поповнюватися майном інших друкарень. Зроблено це було з метою “посилення ідейно-виховної і культурної роботи і початком нового етапу в розвитку радянської видавничої справи”, як зазначали автори академічного видання “ Книга і друкарство на У країні” . Щоправда, забиралося не все друкарське обладнання, а лише те, що було придатне для роботи (передусім, справні верстати). С кажімо, старовинні дубові скрині з лаврськими шрифтами, з яких ще друкувалася Острозька Біблія і які в середині XIX століття опинилися, як позичені на певний час, у друкарні університету Св. Володимира і чудом пережили всі лихоліття, тоді не викликали ніякого інтересу в новоявлених “експропріаторів”[4].

Висновки:Отже, 20 рр. ХХст. були надзвичайно важливими в історії видавничої справи. Саме в цей період, незважаючи на систематичний ідеологічний нагляд та контроль за всіма видами друкованої продукції, склались основні принципи та риси радянського українського друку. Видавнича справа стала складовою національно-культурного відродження. Глибоке ідеологічне зацікавлення з боку влади сприяло створенню інфраструктури вітчизняного книговиробництва, відповідної правової бази.

Сьогодні, враховуючи досвід минулих літ держава повинна на законодавчому рівні вирішити питання про поліпшення фінансування вітчизняного книговидання, відмовитися від залишкового принципу бюджетної підтримки національної книги, надаючи допомогу насамперед тим друкованим виданням, які створюють належні умови для підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної поліграфії і, водночас, стимулюють книговиробника, запровадити пільгове кредитування для вітчизняних видавців, забезпечити контроль над обсягами та спрямованістю літератури, що ввозиться в Україну із-за кордону. Видавництвам варто взяти до уваги історичний досвід здійснення рекламно-агітаційної роботи минулого, враховувати помилки і прорахунки пройдених етапів розвитку. []

преса видавничий документ архівний

Список використаної літератури

1.Дробот І. Видавнича справа в Україні 20-30-х рр. ХХ ст. / І. Дробот // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки: Зб. наукових праць. - Випуск 9: Ювілейний випуск до 70-річчя професора Борисенка Володимира Йосиповича. - К., 2012. - С. 349-350.

2.Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні : історія та сучасний стан / Н. В. Зелінська. -- Львів, 2002, -- С. 58--63.

3.Молоткіна В.К. Становлення та розвиток видавничої справи в УСРР-УРСР у 20- 30-ті роки ХХ ст. / В.К. Молоткіна. - Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич О.М., 2012. - 416 с.

4. Тимошик М. С. Історія видавничої справи: Підручник. - К.: Наша культура і наука, 2003. - 326 с.

Размещено на Allbest.ru