Інтернет-журналістика як новітній різновид журналістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Журналістика»

за темою:

«Інтернет-журналістика як новітній різновид журналістики»

Київ 2015



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І

1.1 Інтернет сьогодні

1.2 Поняття Інтернет-журналістики

1.3 Інтернет як ЗМІ

1.4 Історія

1.5 Сучасні тенденції

1.6 Риси та переваги інтернет-ЗМІ

1.7 Критика Інтернет-ЗМІ

1.8 Інтернет-журналістика в Україні

РОЗДІЛ ІІ. БЛОГИ

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Мережа справді культивує легкість, поквапливість і негайність реалізації бажань. Та, попри те, варто застерегти читача від надмірних ілюзій, зокрема в журналістиці. Висловитися в Мережі дуже легко. Настільки легко, наскільки важко бути почутим.

Текст у Мережі постає як результат інформаційної гри, такого собі пасування м'яча поміж гравцями команди, кількісний склад якої відкритий і може збільшуватися до нескінченності. Якийсь анонімний пас може раптом круто перемінити хід усієї гри, а тисячі елементів, ураз перегрупувавшись, як у дитячій забавці-калейдоскопі, створять зовсім інший візерунок. Тут уже важко однозначно сказати, хто кого творить: Гравці - Гру чи навпаки. Не викликає сумніву, що Гра стимулює Гравців. Вона більшою мірою стає Суб'єктом, аніж самі Гравці.

Інтегруючи всі можливі у світі інформаційні потоки, веб породив надію на досягнення стану, який можна означити біблейським поняттям «всевідання». Мережева комп'ютерна технологія є надзвичайно потужним каталізатором, який з небаченою досі інтенсивністю і швидкістю дає змогу поєднувати внутрішні світи мільйонів індивідуумів, творячи віртуальну сферу. Тому віртуальність - це також інша свідомість або свідомість іншого, яка входить у мою. Тут можна було б вжити поняття «колективна» чи «велика свідомість» (докладніше про наше розуміння віртуальності див. розділ «Термінологія»).

У наші дні журналіст, який не вміє використовувати Інтернетом у своїй роботі, - такий же анахронізм, як домогосподарка, яка не вміє користуватися газовою плитою.

Журналіст працює з фактами, подіями і думками, які він впорядковує, осмислює, тлумачить і представляє у вигляді деякої історії. У тому, як він викладає факти, або розглядає проблему, завжди виявляється його індивідуальна (суб'єктивна) позиція, проте він завжди спирається на документальні (об'єктивні) свідоцтва. У своїй роботі журналісту доводиться використовувати безліч різних джерел інформації. У наші дні одним з таких джерел є всесвітня комп'ютерна мережа Інтернет.

Інтернет у багатьох своїх проявах сам по собі є величезним медійним простором, в якому відбувається бурхливе становлення ЗМІ нового типу. Електронні ЗМІ тіснять на ринку ЗМІ традиційні, нерідко випереджаючи останні як в плані оперативності, так і за якістю розробки інформації. Гіпертекстові та мультимедійні можливості електронних ЗМІ привертають до них як читачів, число яких стрімко зростає, так і рекламодавців. У Мережі формується новий клас журналістів; розвивається мережева (онлайнова) журналістика зі своїми особливими прийомами і методами; виникають свої профспілки і "зірки", репортери і оглядачі з традиційних ЗМІ поступово перетікають в Онлайн.



РОЗДІЛ І

1.1 Інтернет сьогодні

В даний час Інтернет швидко розвивається і стає головним способом міжнародного спілкування для комерційних фірм, некомерційних організацій, незалежних друкованих та радіомовних засобів масової інформації та урядів. Мільйони людей щодня використовують Інтернет для різних цілей. Найпоширеніший з них - електронна пошта, яка стала особливо важливою для громадян, що встановлюють контакти з людьми за кордоном. До того ж, у часи кризи, Інтернет виявився постійним джерелом новин та інформації - в основному через те, що його не можна повністю відключити.

Ніхто не знає точно, але оцінено, що на сьогоднішній день від 15 до 30 мільйонів людей у всьому світі з'єднані з Інтернетом. Вони з'єднані телефонними лініями, оптоволоконними кабелями, або супутниковими передачами - або комбінацією всіх трьох.

Серед переваг програми TCP / IP її вкрай децентралізована система. Ні уряд, ні корпораційні монополії не мають контроль над її роботою. З'єднання з Інтернетом також не вимагає офіційного дозволу. Навпаки гілки Інтернету розростаються горизонтально, демократично, майже анархічно, в той час як нові регіональні комп'ютерні служби Інтернету в усьому світі купують потужні сервери, встановлюють програму TCP / IP, приєднуються до іншого TCP / IP комп'ютера мережі, і надають доступ до Інтернету окремим особам і місцевим організаціям. Будь-яка система комп'ютерів, яка бажає приєднатися до Інтернету здатна це виконати.

Інтернет розвивається так швидко, що його зростання вимірюється у відсотках на місяць. США, в той же час, є "лідером під'єднання", маючи більше половини комп'ютерних систем Інтернету всього світу і понад три чверті загального інформаційного потоку. Ці статистичні дані зміняться зі збільшенням числа людей і держав, які приєднуються до Інтернету. "Неконтрольоване" і вкрай децентралізоване зростання Інтернету значно сприяло розвитку мереж і швидкої появи нових ринків.

1.2 Поняття Інтернет-журналістики

Інтернет-журналістика - різновид журналістики, що передбачає поширення журналістських матеріалів через мережу Інтернет. Також близькими є найменування «мережева журналістика», «веб-журналістика», «онлайн-журналістика». У вузькому значенні інтернет-журналістикою є ті матеріали, що публікуються в онлайн-ЗМІ, тобто у мережевих версіях традиційних ЗМІ, або в самостійних онлайн-виданнях. В широкому значенні до інтернет-журналістики можуть відносити також блоги, соціальні медіа та інші засоби масової комунікації, що використовуються в Інтернеті, для позначеня яких закордонні фахівці вже давно використовують термін «[соціальні медіа]». З одного боку, інтернет-журналістика диференціювалась як четвертий вид ЗМІ, а з іншого саме онлайн-видання поєднали в собі риси всіх інших різновидів медіа. Поняття «нові медіа», «інтернет-ЗМІ», «інтернет-медіа» зазнали відчутного впливу процесів, які унеможливили в багатьох випадках чітке й однозначне окреслення їхніх меж. Онлайн-ресурсами називають мережеві об'єкти, до яких належать інтернет-видання, індивідуальні авторські проекти, блоги, інтернет-радіо та інтернет-ТБ, новинні агрегатори, дайджести й інші елементи інтернет-медій. Однак поняття «інтернет-ресурс» занадто широке. Воно може виходити далеко за межі того, що заведено вважати журналістикою. Наприклад, надавати інформацію про погоду, курси валют, вмикати електронну пошту чи навіть служити інтернет-крамницею.

1.3 Інтернет як ЗМІ

Часто використовують фрази «Як пишуть в Інтернеті», «Інтернет стверджує» - вислови, що впродовж останніх 20 років набули рис сталих мовних зворотів. Тобто для декого Інтернет став синонімом засобів масової інформації. У сучасному журналістикознавстві питання належності Інтернету до ЗМІ остаточно не вирішене. На думку Г. Штромаєра інтернет в жодному разі не можна безумовно вважати засобом масової інформації. По-перше не всі люди використовують його як ЗМІ. Не у всіх є доступ до інтернету. Деякі дослідники говорять про те, що Інтернет загалом слід відносити до ЗМІ. Ще в 2002 році І. Михайлин писав, що «Інтернет - новий рівень журналізму, як у технічному, так і в змістовому аспектах». Технічний аспект пов'язаний зі швидкістю поширення інформації, а змістовий - з тим, що зникають всі опосередковуючі обставини. Журналісти та люди, що виступають в ролі журналістів, напряму здійснюють свої інформаційні функції. На думку Михайлина, це сприяє максимальній об'єктивності повідомлень. Борис Потятиник про Інтернет говорить так: «По суті йдеться про нове інтегроване інформаційне середовище, яке увібрало в себе пошту, бібліотеку, періодичні видання, телебачення, радіо, телефон і навіть музей чи картинну галерею. Додаймо сюди ще віртуальний університет та електронну комерцію, щоб збагнути найголовніше: йдеться не просто про арифметичну суму старих ЗМІ. Ця сума створює принципово нове комунікаційне середовище». Д. Мак-Квейл порівнює Інтернет із медійними інституціями та пише, що він «відійшов від них вже за трьома з п'яти пунктів. По-перше, тепер він займається не лише виготовленням та поширенням повідомлень, а й нагромадженням, переробленням, обміном. По-друге, нові медіа - це інститут і особистої, і громадської комунікації, і контроль за ними залежить саме від цього. По-третє, діяльність таких медій непрофесійна, їх не організовують бюрократично, як діяльність мас-медій». На думку Д. Мак-Квейла, ці розбіжності дуже вагомі, адже підтверджують, що в нових медій така ж поширеність та доступність, як і в мас-медій. Також він зазначає, що «Інтернет поступово переймає багато функцій «традиційних» мас-медій, наприклад, рекламу, новини та інформацію». На думку Герда Штромаєра, збільшення кількості користувачів Інтернету, послаблення «типовості» користувача всесвітньою павутиною ніяк не впливає на той факт, що Інтернет ще ніхто не використовує як «класичний» ЗМІ. Окрім того, в Інтернеті відбувається не лише безпосереднє, одностороннє спілкування одного комуніката з великою кількістю дисперсних комунікантів (схема, за якою працюють традиційні ЗМІ), а й пряма, особистісна та інтерактивна комунікація двох чи більше комунікаторів. Тобто інтернет-журналістика є лише невеликою частиною Інтернету загалом.

М. Чабаненко вважає,що виділити Інтернет-ЗМІ можна за такими ознаками:

· наявність редакції;

· інформація на сайті організована професійно, відчувається рівняння на кращі зразки світової журналістики;

· повідомлення мають соціально-значущий характер і можуть зацікавити масову аудиторію;

· більша частина повідомлень-власні матеріали;

· передруки з інших видань оформлені належним чином;

· використання різних журналістських жанрів;

· помітні партнерські зв'язки сайту з іншими Інтернет-ЗМІ;

· медіа-контент сайту оновлюється не рідше ніж раз на тиждень;

· достатній рівень відвідуваності або, якщо сайт новий помітною є турбота про його підвищення.

1.4 Історія

Входження Інтернету в масовий ужиток розпочалося в першій половині 90-х рр. XX ст., до чого особливо прислужилося широке запровадження технології WWW, починаючи з 1991 р. (звідси також - веб-журналістика). Одним з лідерів серед перших інтернет-ЗМІ став «Nando.net», ресурс американської газети «The News & Observer» (Ралі , штат Північна Кароліна), створений на початку 1990-их. За словами Стіва Єлвінгтона, «Nando.net» став першим серйозним новинним сайтом на World Wide Web. Першим онлайн-виданням, що не мало друкованої версії, став ресурс «The Electronic Trib», заснований Девідом Карлсоном у 1990 році. А «Salon», заснований у 1995 році, є одним із найвідоміших серед таких ЗМІ. Аудиторія онлайн-ЗМІ постійно зростає. У 2008 році американські користувачі медіа вперше повідомили, що отримують новин перважно з Інтернету, а не преси. Молоді люди у віці від 18 до 29 майже завжди отримують новини лише через Інтернет. У 2010 р. кількість комп'ютерів з виходом в Інтернет наблизилася до півтора мільярда. Відтак Інтернет набув рис грандіозної комунікаційної структури - фактично найбільшої за всю історію людства. В епоху Інтернету кордони між пресою, радіо і телебаченням втратили колишню неприступність. В системі медіа другої половини XX ст. телебачення посідало центральне місце. Проте в першій половині XXI ст. йому на зміну приходять нові інтегровані медіа. Уже в 90-х рр. минулого століття стало зрозуміло, що документальна відеоінформація, шоу та кінофільми зберігатимуться на потужних комп'ютерних серверах з відкритим доступом. Зрештою, і ТБ частково перемістилось у Мережу. Інетернет-телебачення є частиною інтернет-журналістики. Навіть так звані «живі» передачі, що транслюються у режимі реального часу, вже не є чимось дивним для інтернет-простору. Асоціація онлайн-ЗМІ (Online News Association), заснована в 1999 році, є найбільшою організацією, що представляє інтернет-журналістів.

1.5 Сучасні тенденції

Інтернет-журналістика передбачає діяльність, окреслену вимогами і стандартами журналістської професії (збір, перевірку інформації, підготовку та подачу матеріалів, організацію редакційної роботи). Будь-які інтернет-проекти, хай і невеликі, які декларують і/або на практиці підтверджують відповідність згаданим стандартам професії, є сенс зараховувати до інтернет-журналістики. При цьому важливим критерієм має бути продукування саме нової інформації. Тобто автоматичні агрегатори новин та інші пошуково-інформаційні механізми хоч і є очевидним складником засобів масової комунікації (ЗМК, ЗМІ), проте не належать до журналістики у вузькому розумінні. Шукаючи, сортуючи та акумулюючи новини, вони не продукують нової інформації. ЗМІ, які без будь-яких змін і доповнень (додаткова текстова інформація, інтерактивність, коментування) з'являються в Мережі, не можна автоматично зараховувати до мережевої журналістики. Це традиційні ЗМІ, що лише знаходяться в Мережі, поширюють свій сигнал через комп'ютерну систему. Є велика різниця між простою трансляцією в Мережі телепрограми і телевізійним сайтом; між простою електронною копією газети в Мережі і повноцінним інтерактивним новинно-аналітичним ресурсом з можливістю архівного пошуку, коментуванням, мультимедійністю тощо. Щомісяця в Мережі збільшується кількість інтернет-ресурсів, які, хоч і не закорінені в традиційних медіях, проте безпосередньо вишукують, перевіряють та опрацьовують первинну і цілком оригінальну інформацію, тобто беруть інтерв'ю, пишуть репортажі й аналітику. Серед таких сайтів варто згадати дуже популярний в США «ТРМ» («Talking Points Memo»). Цей ресурс започаткував ще 2000 р. Джош Маршалл, подаючи там роздобуту власноруч інформацію. Залучивши рекламу і наростивши прибутки, Маршалл отримав нагоду залучити додаткових співробітників. Сайт став настільки впливовим, що наприкінці свого першого десятиліття Джош Маршалл здобув престижну журналістську нагороду імені Джорджа Полка. Зараз ресурс є одним з найбільш відвідуваних політичних сайтів в усьому світі. Окрім блогу Маршалла, сайт має багато інших рубрик та розділів: «Журналістські розслідування», «Столиця» та ін. Традиції якісних медіа продовжує, переповнений аналітичною інформацією, діаграмами та графіками, сайт «ProPublica».



1.6 Риси та переваги інтернет-ЗМІ

Інтерактивність.

Діалог, інтерактивність закладена в технологію WWW.

Нове завдання буде вносити істотні зміни в стильові особливості журналістської роботи, в організаційні аспекти видавничої діяльності тощо. Тобто журналіст може для досягнення результату використовувати різні підходи, наприклад, фото- і відеоматеріали з метою більшого привертання уваги користувачів.

Персональний підхід.

З'явилася можливість враховувати потреби і звички конкретного користовуча і / або групи читачів.

Інфоцентричність.

Можливість як ієрархічності інформації допускає за участі читача практично будь-якого ступеня деталізації викладу, не завантажуючи непотрібними деталями.

Це говорить про можливості залучати користувачів до обговорення найбільш цікавих тем.

Оперативність.

Схематично мережу Інтернет можна уявити собі як центральну частину, швидкість передачі інформації в якій постійно зростає і здешевлюється, і периферійну частину від провайдера до клієнта. Швидкість передачі інформації в центральній частині робить найбезпосереднішим засобом мас-медіа.

Масштабованість.

Мережа має інструменти (наприклад, лічильники відвідувань), що дозволяють швидко оцінити популярність тієї чи іншої публікації. Елементи медіамаркетингу, таким чином, виявляються автоматично вбудованими в саму систему з усіма наслідками, що звідси витікають. Простий підрахунок клацань користувачів на рекламних матеріалах дозволяє (приблизно і навіть з певною точністю) визначити, який матеріал викликав інтерес, а який - ні.

Гнучкість.

Дозволяє викладати матеріал найхитромудрішим чином і швидко його оновлювати, дає можливість відвідувачам самим брати участь у побудові сторінки, підтримуючи таким чином у них постійний інтерес.

Взаємопов'язаність.

Коріння гіпертекстової мови пов'язують з текстами ченців XVIII ст. У комп'ютерну еру гіпертекстову мову пов'язують з есе В. Буша (1945 р) «As We May Think». Есе містить не тільки опис гіпертекстового мови, але і передбачає мікрофільмування, цифрові фотографії, персональні комп'ютери і інші сучасні технології.

Економічність.

Невелика веб-сторінка - безкоштовна послуга провайдера при підключенні до інтернету. Розгорнуте веб-видання - складна конструкція, забезпечена безліччю інструментів - системою авторизації, банерами, пошуковими засобами, системою безпеки. Це вимагає залучення високопрофесійних фахівців, а отже, і чималих витрат. І все ж веб-видання за інших рівних умов набагато дешевше паперового .

Треба також зазначити, що саме електронні ЗМІ, до яких відносяться інформаційні агенції та інтернет-видання, представляють в режимі on-line різного роду інформацію в таких жанрах, як новини, статті, коментарі, інтерв'ю. Такі матеріали можна зустріти в інтернет-виданнях «Українська правда», «Коментарі», інформагентствах «ЛігаБізнесІнформ», «УНІАН», «Інтерфакс-Україна».

Інтернет-журналістика відрізняється від традиційної журналістики тим, що в більшості випадків вона висловлює позицію окремого журналіста, який може писати під псевдонімом свої матеріали і коментувати під так званим «ніком».



1.7 Критика інтернет-ЗМІ

Основні аспекти критики:

1. «Паразитизм»: онлайн-видання користуються інформацією традиційних ЗМІ, не займаються репортерством. В той самий час велика кількість друкованих видань використовує ці ж інтернет-матеріали.

2. «Телевізійний» принцип роботи: спершу користувачі Інтернету були зорієнтовані на активний, самостійний і вільний пошук інформації. Проте ситуація змінилась, коли в Інтернет прийшли сотні мільйонів споживачів, чиї смаки сформувались під впливом телебачення. Вони прийшли туди з відчуттям і потребою бути кимось провадженими і «годованими». Найбільші інтернет-медіа почали готувати для мільйонів своїх споживачів «джентльменські набори» з віртуальних супермаркетів, комерційної реклами, розбавленої новинами зі сфери політики, спорту та шоу-бізнесу. Новин на вхідній сторінці зазвичай не більше, ніж п'ять, щоб не перевтомлювати споживача та не відвертати його уваги від важливіших речей, передусім реклами.Отже, комерційна мегамашина прийшла в Інтернет і майже заполонила його.

3. «Неохайність»: велика кількістью фактичних і граматичних помилок, що є платою за гіпероперативність;

4. «Смерть наративу»: руйнування здатності читача концентруватися на текстах великого обсягу.

1.8 Інтернет - журналістика в Україні

Щодо історії українських інтернет-видань, то можна говорити про те, що вагомим внеском було створення українського домену у грудні 1992 р. «За даними Державного комітету зв'язку та інформатизації, станом на січень 2005р. в Україні користуються послугами Інтернет 8,4% жителів, проти 8% у 2003 році. За іншими оцінками, ринок Інтернет за 2004 рік становив 48,7 мільйона доларів. Сьогодні в Україні працюють 280 інтернет-провайдерів, які забезпечують доступ в Інтернет».

Сьогодні в Україні функціонує багато інтернет-видань, багато й таких, що лише копіюють електронні видання, насправді ж вони є електронними версіями друкованих ЗМІ. Серед електронних видань, що в яких нема друкованої версії , але є український домен, можна назвати, наприклад, «Дзеркало тижня», «ХайВей», сайт агентства «Укрінформ»; серед інтернет-ЗМІ: «КореспонденТ.net», «ТСН.ua», «ZAXID.NET», «Газета.ua», «СЕГОДНЯ», «Українська правда».

Безумовно, їхня робота стосується саме інтернет-журналістики. Як зазначають дослідники О. Калмиков і Л. Коханова, «інтернет-журналістика - це якісно новий культурний і цивілізаційний феномен, що являє собою діяльність з формування й подання інформаційних образів актуальності, причому носіями цих образів може бути не тільки слово, а й картинка, фотографія, кіно, відео, звук, веб-сторінка - будь-який об'єкт, здатний виступати в ролі носія інформації або тексту в широкому сенсі цього слова».

Науковець М. Чабаненко подає такі характеристики інтернет-видань:

1. Наявність редакції, подібної до редакції традиційних мас-медіа.

2. Медіа-інформація на сайті організована професійно, відчувається рівняння на кращі зразки світової веб-журналістики.

3. Повідомлення на сайті мають соціально значущий характер і здатні зацікавити масову аудиторію. інтернет журналістика блог україна

4. Більша частина повідомлень (або усі) є власними матеріалами.

5. Републікації з інших інтернет-видань, оформлені належним чином.

6. Окрім новин, веб-сайт пропонує матеріали в інших класичних журналістських жанрах (репортажі, огляди, нариси, аналітичні статті, кореспонденції, рецензії тощо).

7. Помітні партнерські зв'язки сайту з іншими інтернет-ЗМІ.

8. Медіа-контент сайту оновлюється не рідше, ніж раз на тиждень, що говорить про наявність функції інформування про поточні події.

9. Достатній рівень відвідуваності.

Саме різний рівень відвідуваності можна побачити в таких реггіональних інтернет-виданнях, як наприклад, «Схід-інфо», «Ірта-факс», «Луганськ. Коментарі», «Східний варіант» за допомогою статистики i.ua

Однак станом на сьогодні в УаНет (українському Інтернет) активно розвиваються і інші види інтернет-ЗМІ - медіа, які не мають аналогів у інших версіях, а існують лише у формі інтернет-видань. Причому, тут наявні два основні види інтернет-ЗМІ: 1) абсолютно самостійні і цілісні інтернет-медіа (видання, які самостійно збирають, обробляють і поширюють новини та інші журналістські матеріали);2) інтернет-дайджести (так званий вид інтернет-видань у форматі "паук новин", коли інформаційна продукція самостійно не виробляється, а вся діяльність зводиться до збирання і подання у власній структуризації новин з інших медіальних джерел).Коли говорити про такі видання, то очевидно, що ми маємо справу із абсолютно новим видом медіа, який можна ставити в один ряд із пресою, радіо і телебаченням, як четверту форму журналістики - інтернет-журналістику.На чому ґрунтується твердження про коректність категорії "інтернет-журналістика"? В першу чергу на тому, що інтернет пропонує нові можливості подачі інформації та її донесення до читача. Маємо тут на увазі і он-лайн режим, коли інформація про подію з'являється в лічені хвилини після самого факту події, і інтерактивний режим спілкування журналістів із читачами (розділ "Форум"), і наявність та можливість оперативного використання "підшивки" інтернет-видання (розділи "Архів" і "Пошук"). Можна наводити ще багато інших особливостей інтернет-журналістики, однак вже зазначених моментів достатньо, щоб зрозуміти, що у випадку із інтернет-виданнями ми маємо абсолютно нову галузь журналістики.Тепер щодо мотивів створення інтернет-видань чи інтернет-версій інших видів ЗМІ. У випадку інтернет-версій газет, радіо чи телебачення основним мотивом є бажання іти в ногу з часом, а також бажання використовувати Інтернет для популяризації свого ЗМІ (газети, радіо чи телебачення). Звідси і різні похідні цілі - розширення аудиторії споживачів, бажання відстежити структуру цих споживачів тощо. Крім того, потенційно наявний, однак ще мало розвинутий в Україні комерційний мотив створення та існування інтернет-версій ЗМІ в Україні.



РОЗДІЛ ІІ. БЛОГИ

У науковій літературі простежуємо позиції від категоричного заперечення належності блогів до сфери журналістики і до визнання їх авторськими проектами, «газетами з одним журналістом»,«громадянською», «громадською» або «любительською» журналістикою. Та й справді маємо чимало прикладів, коли нікому невідомі блоґери ставали широкознаними журналістами, а їхні авторські проекти переходили з інформаційних марґінесів у мейнстрім. Задавши відповідний інтернет-пошук, легко з'ясувати, що термін «блоґ» веде свій родовід від 17 грудня 1997 р., коли Джон Бергер вжив слово weblog (пізніше воно трансформувалося в іменник blog) стосовно свого мережевого журналу Robot Wisdom. Спочатку було дієслівне словосполучення logging the Web, що можна перекласти, як «вести в мережі щоденник». Це власне і відображено у перших визначеннях блоґа: сайт, на якому автор публікує приватний щоденник зі своїми роздумами і коментарями і, поміж іншого, подає гіперпосилання на інші сайти. Проте з того часу поняття «блоґ» значно розширило своє значення і увійшло в широкий вжиток. Свого часу редакція “Merriam-Webster” назвала “блоґ” найпопулярнішим (за пошуковими запитами) словом 2004 р.

Намагання відмежувати журналістику від блоґосфери є цілком зрозумілим. Поблажливе, якщо не сказати зневажливе, ставлення до блоґів насамперед пов'язане з надзвичайно простою процедурою відкриття/реєстрації блоґа. Блоґ може відкрити хто завгодно, а процедура мало різниться від реєстрації звичайної скриньки електронної пошти. На практиці сьогодні у світі щосекунди відкривають кілька нових блоґів. Абсолютна більшість з них не мають нічого спільного з журналістикою. З іншого боку, з-поміж мільйонів блоґів маємо чимало таких, які претендують називатися журналістикою: вони можуть охоплювати широкий спектр тем - від політичних коментарів і новин, до різних захоплень, займатися журналістськими розслідуваннями, подавати достовірні факти, містити інтерв'ю і таке ін. Отже, проблема полягає в різноманітності і різнотипності блоґів.

Чимало інтернет видань в Україні і світі (напр., «Українська правда», «Кореспондент», «Захід.нет») мають рубрику «Блоґи». Вести її можуть як журналісти (наприкла блоґ головного редактора «УП» Олени Притули), так і відомі інтелектуали з-поза меж редакцій. За своїм жанром це старі добрі «авторські колонки» або «Щоденники» - рубрики що здавна практикуються в традиційній друкованій періодиці. Щоправда тут є щонайменше дві суттєві різниці.

Перша полягає в тому, що автори блоґів на сторінках відомих ЗМІ мають персональний доступ до цього розділу сайту і публікують там матеріали у власній редакції, без втручання ззовні. Тобто внутрішньоредакційна цензура чи редагування, зазвичай відсутні.

Друга відмінність - кількісна. Традиційна паперова газета могла собі дозволити одну-дві авторські колонки. Натомість блоґерів тієї ж «УП» - близько півсотні. Щодня з'являється щонайменше 3-5 публікацій цієї рубрики. Особливі події можуть змусити вийти в світ із своїми міркуваннями водночас кілька десятків блоґерів, оскільки кількісних обмежень, на відміну від традиційних ЗМІ, в інтернет-журналістиці немає. В результаті, маємо підстави вести мову про новий розквіт есеїстики і публіцистики на сайтах інтернет-видань.

Про що це свідчить? По-перше, аж ніяк не можна стверджувати, що блоґи під однойменними рубриками відомих інтернет-видань доповнюють професійну журналістику чи становлять альтернативу до неї. Навпаки, такі матеріали сьогодні є органічною і невід'ємною частиною професійної журналістики. Це саме можна сказати про незалежні блоґи, автори яких дотримуються стандартів журналістської професії, пишуть репортажі і проводять журналістські розслідування. Такі незалежні журналістські блоґи, як свідчить практика, можуть належати як редакційним працівникам, так і незалежним журналістам. У цій справі також мало важить формальна журналістська освіта. Головне, як уже мовилось - дотримання професійних стандартів збору інформації і підготовки публікацій, серед яких далеко не останнє місце посідає журналістська етика.

Таким чином дотримання чи недотримання професійних стандартів, з нашого погляду, і є тим водорозділом, який визначає приналежність блоґа (чи інших нестандартних форм масової комунікації) до журналістики.

Ще можна почути міркування, що журналістський блоґ - це чернетка, перший начерк статті чи есею. Це правда тією ж мірою, якою чернетками можна вважати записи у звичайних (не мережевих) щоденниках.

З іншого боку, матеріали багатьох блоґів - аж ніяк не чернетки. Це, як уже згадувалось, - окремий жанр, наближений до жанру авторської колонки. Тобто міркування чи коментарі, позначені яскравим, часто емоційно насиченим авторським стилем, з акцентом на особистій точці зору. Окрім матеріалів цього жанру, у блоґах все частіше можна зустріти репортажі, журналістські розслідування, звіти та інші, побудовані на конкретних фактах, матеріали.

Таким чином, швидкий розвиток Інтернету на межі ХХ-ХХІ ст. відкрив нові можливості для розвитку недорогих демократичних медіа і в такий спосіб дав друге дихання класичній теорії вільної преси з її постулатом загальнодоступності медіа-ринку та широкого суспільного діалогу. Частина медіа-експертів вважають блоґоферу найдемократичнішим і найпопулярнішим медіумом за всю історію ЗМІ. Є в блоґосфері і професійні журналісти, яких мейнстрім витіснив на маргінеси. Усе це може означати, що “журналізм знову стає демократичним медіумом, який нікому не належить і який відповідає гаслу Скупа Ніскера: “Якщо вам не до вподоби новини, які вам пропонують, то творіть їх самі!” [О'конор Рорі, Пейн Корі. Блоґосфера -- сфера найпопулярніших медіа // МедіаКритика. 2005. № 11. C. 60.].

З огляду на аморфність і багатоаспектність блоґосфери, можна також говорити про блоґи як альтернативу «великим медіа»: вони привертають аудиторію, яка дещо розчарувалась у достовірності та об'єктивності традиційних ЗМІ. Натомість послуговуються громадянською інформаційною сферою, де панує гасло “Кожний громадянин - репортер”. Щоправда, упродовж останнього часу маркетологи і політтехнологи належно оцінили маніпулятивні можливості блоґосфери і розпочали активно опрацьовувати цю сферу з метою отримання політичного чи комерційного зиску.

З кожним місяцем в Мережі збільшується кількість інтернет-ресурсів, які, хоч і не закорінені в традиційних медіях, проте безпосередньо вишукують, перевіряють та опрацьовують первинну і цілком оригінальну інформацію, тобто беруть інтерв'ю, пишуть репортажі та аналітику. Серед таких сайтів варто згадати дуже популярний в США TPM - (Talking Points Memo). Цей ресурс започаткував ще 2000 року Джош Маршал (Josh Marshall), подаючи там роздобуту власноруч інформацію. Залучивши рекламу і наростивши прибутки, Маршал отримав нагоду залучити додаткових співробітників. Сайт став таким впливовим, що під кінець свого першого десятиліття Джош Маршал здобув престижну журналістську нагороду імені Джорджа Полка (George Polk Award). Нині TPM є одним з найбільш відвідуваних політичних сайтів в усьому світі. Окрім власне блоґу Маршала, сайт має багато інших рубрик та розділів: «Журналістські розслідування», «Столиця» та інші.

Традиції якісних медіа продовжує, переповнений аналітичною інформацією, діаграмами та графіками сайт ProPublica. Окрім таких великих сайтів, в інтернеті є безліч блоґів серйозних фахівців у своїх ділянках (хай це буде політика Ірану чи доля українських газопроводів), які з тих чи інших причин не вийшли в мейнстрім, тобто залишалися відносно маловідомими. Тому не дивно, що більшість журналістів перед тим, як взятися за новий матеріал, звертаються до блоґосфери. Як приклад, називають блоґ «Інформований коментар» (Informed Comment) Хуана Соула (Juan Sole) з Мічиганського університету. Багато читачів вважають, що цей автор дає ґрунтовнійший аналіз подій в Іраці та Ірані, ніж розквартировані там репортери.

Поряд з такого роду блоґами маємо безліч прикладів іншого ґатунку: на блозі немає нічого окрім посилань чи анотацій з посиланнями на інші публікації в Мережі - такі собі рукотворні агрегатори.

Чи це можна відносити до ЗМІ? Агрегатори, як і соціальні мережі є важливим елементом сучасної системи масової комунікації. Точніше, елементом поширення інформації, але не її творення. Тому це, з нашого погляду, - не журналістика.

Новинні інтернет-агрегатори не відносяться до журналістики у вузькому розумінні цього слова. Проте загалом вони, подібно до дайджестів чи рефератів, є важливим складником медійної індустрії, допомагаючи аудиторії структурувати і споживати інформацію. Агрегатори, на кшталт Google News, не продукуючи жодного газетного матеріалу, використовують у своїх новинних підбірках заголовки й анотації найпопулярніших і найважливіших публікацій з різних джерел. Для того щоб прочитати весь текст, користувач переходить на відповідний веб-сайт.

Закінчуючи міркування на цю тему, варто зауважити їхню умовність і тимчасовість у такому мінливому світі віртуальних медій. Передусім йдеться про умовність межі між журналістикою і не-журналістикою. Вище ми наче дійшли висновку, що блоґерів, які ведуть мережеві щоденники, не можна автоматично зараховувати до числа журналістів. Усе залежить від того, чи дотримуються вони стандартів журналістської професії.

А як бути з мікроблоґами такого популярного сьогодні соціального сервісу Twitter, розмір повідомлення в яких не може перевищувати 140 знаків? Ніхто не заперечує, що мікроблоґи нерідко є важливим і достовірними джерелами фактологічної інформації. Скажімо, останнім часом інтернет-ЗМІ в Україні неодноразово посилалися на мікроблоґ Народного депутата Лесі Оробець, яка оперативно, із особистого смартфона виставляла там інсайдерську інформацію про події у Верховній Раді України. Причому ця інформація була недоступною для численних журналістів, які акредитовані у ВРУ.

Можна сказати, що згаданий мікроблоґ є джерелом первинної інформації, яку використовують журналісти. А сама Леся Оробець - політик, а не журналіст. До того ж, за її мікроблоґом стежить якась сотня-друга журналістів та інших політиків, що важко вважати масовою комунікацією. З іншого боку, ніхто не заперечить, що політик водночас може бути журналістом, свідченням чого є публіцистика Бенджаміна Франкліна чи нариси Володимира Винниченка. А сам мікроблоґ завтра потенційно може мати тисячу чи десять тисяч відвідувачів.

Для читача, що не замислювався над проблемами визначення журналістики, такі міркування здадуться крайнім виявом схоластики, яка не має практичного значення. Хіба що уявити викладача факультету журналістики, який дав студентові завдання написати та опублікувати кілька інформаційних заміток, і от студент приносить йому інформаційну добірку зі свого власного мікроблоґа. У такому разі наша схоластична дискусія набуде цілком практичного виміру, точніше оцінки у «заліковці».



ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, ще раз перелічимо основні пункти наших розмірковувань:

1. Інтернет-ЗМІ кількісно складають дуже незначний сектор Мережі, включаючи такі елементи як інтернет-видання, теле- і радіопроекти в Інтернеті, певну частину блогів, різноманітні авторські проекти,соціальні мережі, агрегатори новин, дайджести тощо. Сюди ж входить банерна, контекстна та інші різновиди реклами, вебсайти, які виконують функції реклами, промоції та зв'язків з громадськістю.

2. Інтернет-журналістика, відповідно, означає ще вужчий медійний сектор, пов'язаний з незалежним висвітленням фактів і подій, їх інтерпретацією, аналізом, оцінками тощо. Сюди не входять реклама та PR. У країнах з усталеними демократичними традиціями медіа-менеджери намагаються розміщувати рекламні відділи окремо від ньюзрумів: в іншому будинку або хоча б на іншому поверсі. У такий спосіб просторово підкреслюють дистанційованість реклами та PR від журналістики, яка орієнтується не на відпрацьовування тих чи інших замовлень, а на незалежне та неупереджене висвітлення подій. Тобто функції журналістики і реклами багато в чому є прямо протилежними. З погляду рекламодавців, контент - усього лише засіб генерації трафіку. Такий дещо цинічний підхід до контенту перейшов у Мережу з традиційних ЗМІ. Скажімо телерекламісти теж розглядають телевізійні програми як засіб збільшити привабливість їхнього рекламного носія.

3. ІЖ передбачає діяльність згідно із стандартами професії (збір, перевірку інформації, підготовку та подачу матеріалів). При цьому беремо до уваги продукування нової інформації. Цебто автоматичні агрегатори новин та інші пошуково-інформаційні механізми ми не відносимо до журналістики у цьому вузькому розумінні. Будь-які інтернет-проекти які декларують і/або на практиці підтверджують відповідність згаданим стандартам професії, є сенс зараховувати до інтернет-журналістики.

4. Бурхливий і безупинний розвиток комунікативних технологій зумовлює постійне існування «фронтіру», переднього краю, де межі професії виявляються мінливими і розмитими.

Отже, ми дійшли висновку про необхідність чіткого розмежування на рівні дефініцій інтернету як технологічної платформи і власне ІЖ як одного із сегментів мережі, в якому практикують застосування фахових журналістських стандартів. Більше того, варто розмежовувати ІЖ та попередні різновиди журналістики, які «переселилися» в мережу. Скажімо, кожен користувач знає, що в Інтернеті можна переглядати безліч телевізійних програм чи слухати інтернет-радіо. У цьому разі традиційне телебачення чи радіо використовує комп'ютерну мережу як ще один канал доставки свого контенту. З цього погляду, теле- і радіотрансляції, які без будь-яких змін і доповнень (як от додаткова текстова інформація, інтерактивність, коментування) з'являються в Мережі, не можна автоматично зараховувати до мережевої журналістики. Це усього лише старі добрі традиційні ЗМІ - преса, радіо, телебачення, - які наче гостюють у Мережі. Окрім аналогових чи цифрових каналів, вони вирішили поширювати свій сигнал ще й через комп'ютерну систему.

Справді, є чимала дистанція між простою електронною копією газети в мережі і повноцінним інтерактивним новинно-аналітичним ресурсом з можливістю архівного пошуку, інтерактивністю, мультимедійністю та іншими привабами онлайнового життя. Між простою трансляцією в мережі телепрограми і телевізійним сайтом на кшталт cnn.com.

Проте надмірне захоплення таким розмежуванням було би хибним. І не тільки тому, що існує безліч непомітних напівпереходів від так званих традиційних до новітніх ЗМІ. Але й тому, що сучасна журналістика надто зрослася з численними мережевими сервісами, починаючи від пошукових механізмів і до блоґів чи соціальних мереж.

Відповідаючи на питання, що таке ІЖ, можна сказати, що це - журналістика, яка передбачає використання мережі Інтернет як професійного інструмента. Однак таке визначення - занадто спрощене, оскільки Мережа - не просто інструмент. Передусім йдеться про Інтернет як середовище, «дім», в якому власне «мешкає» журналістика. У цьому середовищі шукають, відбирають і перевіряють інформацію, тут здійснюють журналістські розслідування і публікують їх результати, тут-таки спілкуються з читачем (глядачем) як потенційним співавтором публікації. Саме через це специфічне середовище первинний текст зазнає трансформацій, обростає коментарями, провокує дискусії, тобто починає жити окремим життям як типова інтернет-публікація.



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Михайлин І.Л. Основи журналістики - К.: ЦУЛ, 2002

2. Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації - Л.: Літопис, 2010

3. Штромаєр Г. Політика і мас-медіа - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008

4. "Tossed By A Gale". The Economist. May 14, 2009.(subscription required)

5. Peters, Meghan. "Internet Surpasses Television as Main News Source for Young Adults [STUDY].". Mashable. Retrieved 6 April 2012.

6. Online News Association website

7. Потятиник Б. Інтернет-журналістика - Львів: ПАІС, 2

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%82-%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0

http://www.mediakrytyka.info/za-scho-krytykuyut-media/internet-zhurnalistyka-mezhi-profesiyi.html

http://www.evartist.narod.ru/text16/022.htm

http://pidruchniki.com/15970122/zhurnalistika/zhurnalistika_sistema_organiv_masovoyi_informatsiyi

http://www.rusnauka.com/9_NND_2014/Psihologia/12_164452.doc.htm

http://www.media.ho.ua/teach.php?d=0&cid=&SID=&tema=5

Размещено на Allbest.ru

...