Книгодрукування в XVI-XVII столітті в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь

на тему: "Книгодрукування в XVI-XVII столітті в Україні"

Виконав :

Студент ЕКО-11

Федюк Дмитро

Перевірила:

Клинова-Дацюк Г.Д.

1. Початок книгодрукування, перша надрукована книга

Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвитку літератури і книгодрукування. Винахід І. Гуттенберга (40 р. XV ст.; він винайшов спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер і сконструював друкарський прес), перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку книжкової справи в Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

У кінці XV- на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав І. Федоров, який відновив занедбане друкарство, втік з Москви від переслідування реакційного духовенства, у 60-х роках XVI ст. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий "Апостол" (збірник опису життя святих). Дана книга сприяла розвиткові українського письменства, яке відіграло важливу роль у захисті української національної церкви і національної справи взагалі. Наприкінці львівського видання "Апостола" І. Федоров помістив герб Львова і свій власний герб, що був своєрідним екслібрисом знаменитого друкаря. У післямові до "Букваря" він писав, що мав намір подбати і про видання інших потрібних книг. Організацію виробничого процесу в перших друкарнях можна в певній мірі відтворити на основі даних про наявність у них друкарського обладнання.

Після смерті І. Федорова, була відмічена такса (інвентарний список) Львівської друкарні Івана Федорова, яка була складена після смерті першодрукаря, називає таке устаткування:

1. Друкарський дерев'яний прес.

2. Латунний гвинт з надгвинтником.

3. Рама для складання набору.

4. Дві латунні таблиці, одна вживалася як основа для наборної форми, другою притискували папір до набору.

5. Наборна каса.

6. Матриці для відливання літер.

7. Шрифт.

8. Метал для відливання літер та інші речі.

(В процесі друкування набір, вкладений в раму і скріплений гвинтом, клали на латунну дошку, яка вміщалася на дерев'яному талері друкарського преса. На набор наносилася шкіряними подушками фарба. Після цього на нього накладали аркуш паперу разом з шкіряним декелем і при допомозі рукоятки підводили під прес). Федоров витворив свій стиль графіки, на який взорувався ряд тогочасних майстрів.

Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, - одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К. Острозького здійснюється грандіозний проект - готувалося до друку перше у слов'янському світі видання Біблії. Для цього він в академії створив спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581 р. "Острозька Біблія" (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У церковнослов'янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуку достовірного тексту К. Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при Острозькій Москві Біблія переписувалася, так що "Острозька Біблія" довго залишалася єдиним подібним виданням.

Серед стародруків у XVI ст. з'явились численні твори українською мовою, а також переклади з південнослов'янських оригінальних творів. Визначною пам'яткою перекладної літератури є "Пересопницьке Євангеліє", перекладене з болгарської мови на слов'яно-руську Михайлом Василевичем із Сянока (1556--1561 рр.). Дана книга знаменита тим, що вона є найкращим зразком української мови того часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оформленням.

В оздобленні великоформатних видань пізніші острозькі майстри продовжували традиції попередніх кириличних друків. Натомість для публіцистичних книг меншого обсягу вони впровадили засади оформлення, прийняті в книговиданні західних країн для книг такого жанру: обрамлення титулів складаними виливними оздобами, стриманість орнаментики. Всі острозькі видання, крім “Книги о постничестві” та “Маргариту”, за поліграфічним виконанням значно поступаються книгам, що їх надрукував Іван Федоров. Обставини зумовили прагнення здешевити друк. Однак острозькі видавці дбали про досконалість тексту, передруковували розділи книги або окремі сторінки для усунення помилок.

2. Друкарні які з'явилися після друкарні І. Федорова

Безпосередніми наступниками львівської та острозької друкарень Івана Федорова були друкарня Львівського братства і друкарня в Острозі, яка залишилася власністю К. К. Острозького. Спершу обидві ці друкарні не змогли втримати на належному рівні технічне виконання своїх видань, зате значно розширили їх тематичну різноманітність. Львівська братська друкарня, яка діяла з 1591 р. аж до скасування братства в 1787 р. , наприкінці XVI-го першій половині XVII ст. опублікувала цінні пам'ятки письменства: граматику грецької і церковнослов'янської мов, ряд віршів і драматичних творів. Друкарня Львівського братства протягом тривалого часу була справжньою школою майстерності для цілої плеяди працівників друкарської справи.

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно. Вже в перших виданнях братства були спроби застосувати, щоправда лише в заголовках і великих літерах у тексті, спрощений шрифт, значно подібніший до сучасного українського і російського шрифту, ніж "гражданка" доби Петра І. Цей шрифт і вважають одним з джерел пізніших "гражданських шрифтів". Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609) з'являється новий елемент оздоблення - сюжетно-фігурна гравюра. Вдосконалювалась організація друкарської справи у друкарні Львівського братства. Духовні особи займали такі посади: керівника друкарні, загального наглядача за друкарськими матеріалами. На друкарські посади запрошували світських осіб. Такими посадами були: "типограф" - складач і метранпаж, "наборщик" - помічник типографа, "столпоправитель" - головний коректор, "батирщик" - накатник фарби на складальну форму, "ізобразителі" - люди, котрі готували малюнки до гравюр. У друкарнях також працювали допоміжні робітники та учні, що виконували другорядні роботи.

Мистецтво книгодрукування цілком залежало від майстерності робітників словолитних та палітурних майстерень. Власне словолитні майстерні як окрема одиниця з'являються значно пізніше. У другій половині XVI ст. вони існували як частина друкарень.

На відміну від європейських та південнослов'янських першодрукарів, українські майстри у видавничій справі не використовували пергамент, книги друкувалися на папері. Папір був частково привозним, але переважна більшість його виготовлялась на вітчизняних фабриках (папірнях). Папір був особливим, з філігранями - водяними знаками. Для філіграней використовували герби засновників папірень, зображенням монастирів або ратських церков, яким належали друкарні, герби міст тощо.

Діяльність Острозької друкарні відновилася в другій половині 80-х років XVI ст. Крім навчальних і богословських книг, видано цілу низку публіцистичних творів, найвідоміший серед них український текст "Апокрисиса", видрукуваний близько 1598 р. в Острозі (польський текст вийшов у краківського друкаря Олекси Родецького, який часто виконував замовлення протестантів). Автор книги, що виступає під псевдонімом Христофор Філарет, гостро засуджував церковну унію, закликав до боротьби проти наступу католицизму на Україні і в Білорусії.

а) Друкарство в Києво-Печерській лаврі.

У першій половині XVII сторіччя виникає друкарство в центральній частині України Києво-Печерська Лавра з 1616 р. приступила до видання книг. Засновником друкарні в Києві став син дяка львівської Успенської церкви Хоми з Рогатина Єлисей Плетенецький, довголітній архімандрит Києво-Печерської лаври. Він купив "припале пилом" обладнання Стрятинської друкарні, влаштував для потреб друкарні папірню в м. Радомишлі. Першими виданнями Києво-Печерської друкарні були "Часослов" для потреб школи (1616-1617), твір Олександра Мигури "Візерунок цнот" - панегірик на честь Плетенецького, врешті монументальний "Анфологіон" (1619) - збірник святкових служб. Над перекладом "Анфологіона" з грецької мови і редагуванням працювали визначні науковці й письменники Іван Борецький, Захарія Копистенський, Памво Беринда.

Публікація цієї книги, розкішно оформленої, насиченої матеріалами, про свята і традиції східної церкви, мала цілком виразне антикатолицьке спрямування. Згодом виходять полемічна "Книга о вірі", упорядником якої був Захарія Копистенський, монументальні Бесіди Іоанна Золотоустого на 14 послань апостола Павла (1629), його ж Бесіди про діяння апостольські (1624), "Толкування на Апокаліпсис" Андрія Кесарійського. Не лише зміст цих книг, але й мова (церковнослов'янська з численними українізмами), багате художнє оформлення мали на меті дати гідну відсіч публікаціям прибічників католицизму.

Тріодь пісна 1627 р. містила, крім церковнослов'янського тексту, "синаксарі" українською літературною мовою, що їх переклав Тарас Земка безпосередньо з грецького оригіналу. Ця Тріодь, як і видання наступних років (Тріодь цвітна 1631 р., Євангеліє учительне 1637 р.), має численні дереворитні ілюстрації, деякі з них відображають реальні сценки з тодішнього життя. До найцінніших київських видань належать знаменитий "Лексикон славенороський" Памва Беринди, "Тератургіма" Афанасія Кальнофойського, в якій вміщено також плани Києва, врешті "Літос" Євсевія Пимина (вважають, що це псевдонім Петра Могили), ряд панегіриків політичним і культурним діячам. З самого початку діяльності Києво-Печерської друкарні тут працює чималий колектив граверів, які помічають свої твори лише ініціалами: "Т. П. "," Т. Т. "," М. Т. "," Л. М. "," В. Р. "," К "," Г. "," Л. Т. ". Майстром складних розповідних композицій був монограміст "Т. П."(може, Тимофій Петрович?). Цей майстер у своїх гравюрах уже відходить від іконописних традицій площинної будови, компонує за ренесансними принципами, в просторі відповідно до перспективних планів. Пейзаж, архітектуру зображує так, ніби малює з натури. Малюнок гравера "Т. Т. "більш примітивний, але привертає до себе увагу правдивістю, своєрідним світосприйманням, прагненням до найповнішої розповідності.

Гравер "Л. Т. "- майстер складних композицій, професійно володіє різцем. У своїх композиціях декоративного характеру широко використовує елементи ренесансного орнаменту; він уже знайомий зі стилем бароко, окремі сцени в своїх заставках та кінцівках замикає в барочні картуші. Барокові ілюстрації книг лаврської друкарні поєднували старе і нове, церковне і світське, все більше використовували в іконописі світські образи. Текст книги друкувався в рамці, іноді орнаментованій. Сторінки оформлялись заставками, кінцівками. Лаврські видавці намагались яскраво оформити сам текст. Вони використовували двоколірний друк -- чорною та червоною фарбами, різноманітність шрифтів. Оправу лаврських видань виготовляли з дощечок, обтягнутих шкірою,прикрашених тисненням, рамкою з орнаментом, в центрі вміщувався медальйон із зображенням євангельських сцен.

Зближення у мистецтві ідеального буття і щоденної реальності позначилося на зображенні людини, поглиблювало гуманістичну інтерпретацію її, природи і суспільства. Зосередивши навколо себе визначних діячів, друкарня Києво-Печерської лаври стала найважливішим видавничим осередком України.

3. Мандрівні друкарні

Цікавим явищем у культурному житті України були мандрівні друкарні. Відомий письменник і освітній діяч Кирило Транквіліон Ставровецький 1618 р. видав власним коштом у Почаєві свою працю "Зерцало богословії" (розпочату, ймовірно, попереднього року під час перебування автора-друкаря в Уневі), а в 1619 р. опублікував складене ним же "Учительне євангеліє" вже у Рахманові, куди переїхав разом з друкарнею. Обидві книги були засуджені православною ієрархією як на Україні, так і в Росії. Це, мабуть, викликало довгу перерву в діяльності мандрівної друкарні Ставровецького, яка була востаннє пущена в рух щойно 1646 р., цим разом у Чернігові.

В різних селах і містах випускав книжки також мандрівний чернець-друкар Павло Домжив Люткович Телиця: в Угорцях (тепер Нагірне) поблизу Самбора (1618-1620), в с. Четвертні Луцького повіту (1625), далі в Луцьку (1628) і в с. Чорне біля Рівного (1629). Спільник Телиці ієродиякон Сильвестр передав цю друкарню Луцькому братському монастирю. У Крем'янці в 1638 р. діяла друкарня, яка видала навчальну граматику церковнослов'янської мови.

4. Друкарні Михайла Сльозки-талановитого та Гавганеса Карматененца (Івана Муратовича)

У Львові, крім братської, в 1638-1667 рр. працювала друкарня Михайла Сльозки-талановитого і різнобічного майстра. Він мав неабиякий літературний хист, сам умів вирізувати шрифти, оправляти книжки, успішно торгував ними на ярмарках. Крім творів українських письменників і літургічних церковнослов'янських видань, Сльозка друкував також книжки латинською і польською мовами. Незважаючи на те, що він мав конфлікти з братчиками на ґрунті конкуренції з їхньою друкарнею, Михайло Сльозка співпрацював з Львівським братством, брав участь у його суспільно-політичній діяльності. В 1645-1646 рр. книги друкувалися ще в друкарні епіскопа Арсенія Желиборського при львівській церкві Юра. Таким чином, характерною рисою видавничої справи на Україні була децентралізованість, наявність одночасно діючих друкарських центрів у різних частинах краю. Змагання між друкарнями і видавцями сприяло піднесенню рівня видавничої справи, створювало сприятливі умови для діяльності митців і літераторів.

Деякий час у Львові існувала і вірменська друкарня Говганеса Карматененца (Івана Муратовича), який видав вірменський "Псалтир" (1616) і Молитовник (1618) - єдину друковану книгу вірмено-половецькою мовою. Дуже можливо, що Карматененц оволодів друкарською справою в одній з українських друкарень Львова.

Друкування латинським шрифтом на Україні почало розпізнаватися дещо пізніше, ніж кириличне. В кінці XVI-на початку XVII ст. у Львові змінили одна одну кілька польських друкарень, але кожна з них діяла дуже недовго.

Лише близько трьох років (1608-1611) працювала кальвіністська друкарня в Панівцях на Поділлі. Проте перша постійна польська друкарня з'явилася щойно через півстоліття після першої постійної української друкарні. Це - друкарня Львівського єзуїтського колегіуму (1642-1773) її видання, спрямовані на окатоличення й полонізацію православного населення, не відіграли істотної ролі в культурному житті українського народу.

Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. Так, граматку, атором якої був М. Смотрицький (1619 р.), М. Ломоносов назвав "вратами вченості". Вона перевидавалася біля 150 років практично у незмінному вигляді. Примітний той факт, що в домашніх бібліотеках багатих Львівських міщан нараховувалися десятки і сотні книг.

Поширення письменності було одним з наслідків праці друкарень. Навіть у суворі воєнні роки Києво-Печерська друкарня зберегла славу визначного видавничого осередку. Той же Павло Халебський, відвідавши цю друкарню 1653 р., писав про неї як про чудовий і знаменитий друкарський будинок, з якого виходять книги "різного вигляду і кольорів" і "малюнки на великих аркушах" - станкові дереворити.

Після недовгої затримки Київська друкарня в другій половині XVII ст. стає найважливішим центром публікації оригінальних публіцистичних і літературних творів. Досить назвати такі широко популярні не лише на Україні, але й поза її межами видання, як "Ключ розуміння" І. Галятовського (1659), перше старослов'янське видання Києво-Печерського патерика (1661), "Меч духовний" Лазаря Барановича (1666), "Мир с богом человеку" Інокентія Гізеля (1669) І "Синопис" того ж автора (перше видання 1674 р.). Дуже високого рівня в другій половині XVII-на початку XVIII ст. досягло оформлення київських видань, у якому поєднуються народні традиції із загальноєвропейськими стилістичними рисами доби розвиненого барокко. Особливо багаті київські друки на майстерно виконані сюжетні гравюри, вмонтовані в текст.

З 1670 р. організовується постійне друкарство на Чернігівщині. Характерною особливістю друкарства цього періоду на Україні є те, що друкарні організовуються не лише в більших центрах, а й у невеликих містах: Стрятині, Крилосі, Панівцях, Добромилі, Угорцях, Яворові, Унєві, Кременці, Жовкві і ін.

літературний друкарня шрифт федоров

5. Розвиток друкарської справи

Наскільки швидко відбувався процес розвитку друкарства в XVII сто-річчі на Західній Україні, говорить вказівка угоди Львівського братства з друкарем М. Сльозкою, що "майже кожний дяк і піп старається закласти свою друкарню".

Виробничий процес у друкарнях на початку XVII ст. розчленовується на ряд операцій, відбувається розподіл на основні і допоміжні операції. Робітники закріплюються за окремими операціями, між ними утворюється кооперування. Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися за кошти меценатів, Війська Запорізького. Активно займалися організацією типографій братства.

Зростання книгодрукування в Україні ілюструється такими цифрами. Якщо за 30 років (1574-1605 рр.) друкована продукція всіх друкарень в Україні знаходилася в межах 460 друкарських аркушів (що приблизно еквівалентно 46 сучасним книгам на 150 сторінок), то тільки за 5 років (1636-1640 рр.) - вже понад 1927 друкованих аркушів.

Размещено на Allbest.ru