Історія виникнення та розвитку бібліотекознавства як наукової дисципліни

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Бібліотека - це один з найважливіших продуктів розвитку людської цивілізації. Її діяльність пов'язана з суспільством протягом усієї історії його існування. Виникнення цієї соціальної організації було зумовлене потребами людства у накопиченні та зберіганні знань. З самого початку бібліотека стала мірилом духовності суспільства, і в наступні часи була закладом, цілі діяльності якого відповідали прагненням панівних класів.

Визначаються три джерела формування бібліотекознавчої думки: бібліотечна практика, професійна свідомість, соціальні замовлення.

Будучи типовим науковим феноменом, бібліотекознавство водночас характеризується власним генезисом і розвитком. Їх вивчення вимагає історичного підходу, який дозволяє простежити виникнення і основні етапи формування бібліотекознавства, рух теоретичної думки від пропозицій і припущень до наукового знання, побачити перспективні напрямки його розвитку.

Історія розвитку бібліотекознавства у всесвітньому масштабі поки вивчена недостатньо.

У розвитку бібліотекознавства можна накреслити декілька етапів:

І - передісторія формування наукової думки: осмислення бібліотечної практики, поява перших праць (І тисячоліття до н. е. - ХVІ ст.);

ІІ - оформлення наукових шкіл, професійних спілок, наукових журналів (кінець ХІХ ст.);

ІІІ - утвердження наукового статусу, входження в клас гуманітарних наук (початок - середина ХХ ст.);

ІV - перетворення у продуктивну силу сфери діяльності, трансформація, зміна предмета і об'єкта (80-ті роки ХХ ст. - ХХІ ст.).

1. Передісторія бібліотекознавства (виникнення і розвиток бібліотекознавчої думки, середина II тисячоліття до н.е. - XVIII ст. ст.)

Сьогодення нам диктує свої вимоги стосовно організації каталогів та використання розмаїття систематизаційних прийомів й методів класифікації інформації. Водночас постає закономірна необхідність дослідження питань еволюції класифікації з огляду на потребу розуміти, яким чином, в якому ракурсі та в якій послідовності формувалися групи знань. Це дасть змогу глибше зрозуміти основоположність змісту класифікацій наук стосовно змісту бібліотечно-бібліографічних класифікаційних систем, що, в свою чергу, дозволить, спираючись на досвід, формувати перспективні проекти організації систематизації в бібліотеці, тенденційність яких розглядається нами як перший крок до формування принципово нових класифікаційних механізмів.

Під бібліотекознавчої думкою розуміються самі початкові, самі елементарні ідеї і уявлення про бібліотеки і бібліотечну справу, які ще не придбали рівня власне наукового знання, що не утворили дисциплінарну систему, представляючи собою лише емпіричне сприйняття бібліотечної справи свідомістю людини. Це буденне, а не строго наукове знання про бібліотеки і бібліотечну справу. Зв'язок бібліотекознавчої думки і бібліотекознавства криється у тому, що перша послужила відправною точкою виникнення, становлення і розвитку останнього як наукової та навчальної дисципліни. Хронологічно бібліотекознавча думка більш ніж на два тисячоліття випереджає бібліотекознавство, і є його передісторією. Загальна періодизація світового бібліотекознавства:

4. Період поділу бібліотекознавства на соціалістичне і буржуазне (XX в.).

5. Період розвитку бібліотекознавства як єдиної науки на методологічній основі загальнолюдських цінностей (XXI ст.).

Для виникнення бібліотекознавчої думки повинен був існувати цілий комплекс об'єктивних причин і умов. Безпосередньо вона пов'язана з виникненням перших бібліотек приблизно в середині II тисячоліття до н.е. По мірі збільшення числа найдавніших бібліотек відбувалося поступове накопичення даних про їх діяльність, а потім виникла об'єктивна потреба в осмисленні наявних відомостей, їх аналізі, узагальненні, виявленні найкращих способів організації роботи бібліотек і т.д. Ці функції спочатку і взяла на себе бібліотекознавча думка.

Середньовіччя наклало відбиток на бібліотекознавчу думку. Майже монопольне становище церкви в галузі бібліотечної справи зумовило її релігійну спрямованість. Бібліотеки розглядалися в якості осередків поширення клерикальної культури, і цей підхід зумовлював зміст і форми їх роботи. Основна увага приділялася збереженню і заощадженню книжкових скарбів, їх обліку, розстановці, опису, каталогізації, а не використанню. Широке поширення отримали заборони на читання "єретичної" літератури, складання списків заборонених, "відречених", "ложнонапісанних" та інших книг, що характеризувалися інакомисленням. У цей час бібліотекознавча думка знаходила відображення в різних церковних інструкціях, настановах, пам'ятках. Після винаходу друкарства з'явилися перші друковані праці з керівництва бібліотечною справою: "Рада, як влаштувати бібліотеку" (1627) Г. Ноде та ін. Характерною рисою середньовічної бібліотекознавчої думки було розуміння бібліотеки як місця зібрання книг, доступного лише вузькому колу. Цю особливість О.С. Чубар'ян образно позначив як "кнігосховищний ухил".

У період Великої французької революції (1789-1794) намітився досить помітний зсув у розвитку бібліотекознавчої думки. Так, радикально змінилося саме уявлення про бібліотеку. Вона починає розглядатися як "школа для громадян", покликана відігравати важливу роль в організації шкільного, позашкільної освіти та безперервної самоосвіти. У первинному вигляді зароджуються ідеї громадської бібліотеки, спеціальної бібліотеки, мережі бібліотек для всіх кол читачів. Революція з'явилася апофеозом розвитку всієї попередньої бібліотекознавчої думки, особливо в плані її демократизації.

Активно бібліотекознавча думка розвивається в XVIII ст. Її характерними особливостями є увага до проблем призначення і ролі бібліотек у розвитку науки і освіти, тенденція до їх демократизації, постановка завдання організації світського читання та ін. Важливий внесок у розвиток бібліотекознавчої думки внесли М.В. Ломоносов, В.Н. Татищев, А.І. Богаднов та ін.

Розвиток бібліотечної справи не могло йти успішно не спираючись на досить вивірені наукові основи, раціональні норми. У змінених умовах їх могла дати тільки наука. Під впливом практичних потреб, накопичені раніше емпіричні знання і уявлення про бібліотеки прискорено трансформувалися в певну наукову систему, яка незабаром отримала назву "бібліотекознавство". Саме з цього часу відкривається другий, тобто власне науковий, етап у розвитку бібліотекознавства, який триває по теперішній час. Першим, хто найбільш ясно усвідомив кульмінацію потреби введення поняття "бібліотекознавство", був мюнхенський бібліотекар М. Шреттінгер. Саме він вперше в історії згадав слово "бібліотекознавство" у своїй двотомної праці "Досвід вичерпного підручника з бібліотекознавства, або керівництво по досконалому веденню справ бібліотекаря",що видавався з 1808 по 1829 р. У 1834 р. робота була перевидана під назвою "Керівництво з бібліотекознавства". Теоретичні позиції Шреттінгера були обмежені історичними умовами. Шреттінгер, відокремив бібліотекознавство від бібліотечної справи, під яким він розумів практичні знання. Особливість його поглядів - підвищена увага до практичних питань організації та пристрої бібліотеки, в чому він вбачав сутність бібліотечної роботи, а також бібліотекознавства. Ця позиція залишила глибокий відбиток на всьому закордонному бібліотекознавстві XIX і почасти XX ст. Що згодом дало підставу розглядати бібліотекознавство як вузкотехнічну, практичну, прикладну науку, позбавлену соціального змісту. Праця М. Шреттінгера поклала початок цілій серії видань з питань бібліотекознавства, які за своїм ідейно-теоретичного змісту поділяли погляди Шреттінгера.

Наприкінці XIX в. з'явилися перші ознаки відділення бібліотекознавства як науки від практики. Найбільш істотний внесок вніс німецький бібліотекознавець А. Грезель. У зв'язку з цим він писав: "Подібно до того, як будь-яка наука відокремлюється із загального людського знання і відповідно до принципу упорядкування в цілісність утворює дисциплінарне знання, так само і бібліотекознавство є упорядкована сукупність всіх безпосередньо віднесених до бібліотечної справи знань ". Таким чином, бібліотекознавство починає виступати не в якості "практичного знання", а як сукупність наукових знань, тобто як наукова дисципліна.

Інтерпретація бібліотекознавства в кінці XIX в. як самостійної наукової дисципліни одночасно поставила питання про предмет цієї науки. Одна з перших спроб цього рішення належить А. Грезелю. "Теоретичні питання, писав він, що мають відношення до бібліотек, історії бібліотечної справи взагалі та окремих книжкових фондів утворює предмет самостійної науки - бібліотекознавства".

В Україні термін "бібліотекознавство" отримав поширення з середини XIX в. Вітчизняне бібліотекознавство, як і закордонне, являло собою сукупність наукових знань. Значну роль у розвитку бібліотекознавства зіграли В.І. Собольщиков, Н.А. Рубакін, А.А. Покровський, К.І. Рубинський, Л.Б. Хавкіна та ін. Вони характеризували бібліотечну справу як важливу галузь освіти, підкреслювали велику культурну роль бібліотек, їх важливе місце в самоосвіті та читанні населення. Розвиваючись в руслі світового бібліотекознавства, вітчизняна бібліотечна наука в той же час мала самобутні риси. Так, бібліотекознавці наполегливо виступали за розширення кола читачів, загальнодоступність бібліотек. Велика увага приділялася вивченню читачів, розкриттю книжкових фондів, полегшенню їх використання. Багато в чому оригінальний характер носили погляди вітчизняних бібліотекознавців на комплектування бібліотечних фондів, їх каталогізацію, організацію бібліотечних фондів, інші проблеми бібліотечної справи. Розвиваючись як наукова дисципліна, бібліотекознавство в XIX ст., у зв'язку з появою перших бібліотечних шкіл і курсів, викладається і як навчальна дисципліна. При цьому, обидва процеси йшли майже паралельно. Вже на самому першому визначенні бібліотекознавства Шреттінгером був зафіксований його навчальний аспект. Як навчальна дисципліна, бібліотекознавство також характеризувалося прикладною, практичною спрямованістю. Таким чином, у XIX - на початку XX ст. бібліотекознавство сформувалося як наукова та навчальна дисципліна. Водночас, бібліотекознавство являло собою здебільшого формально-технічну дисципліну, що характеризується високою питомою вагою проблематики практичної спрямованості. Особливість світового бібліотекознавства зазначеного періоду полягає в тому, що воно розвивалося як єдина в світовому масштабі наука.

3. Розвиток бібліотекознавства в XX ст.

Двадцяте століття в розвитку бібліотекознавства - найскладніше і продуктивніше. Бібліотекознавство зарубіжних країн протягом XX ст. пройшло досить складний і суперечливий шлях. Продовжувалася боротьба між прихильниками "теоретичного" і "практичного" бібліотекознавства. Недооцінка наукового початку в бібліотекознавстві зберігалася приблизно до 60-х рр.. (Ф. Мількау, Г. Лей). Прихильники "теоретичного" бібліотекознавства вели активний пошук сутності бібліотекознавства, його наукової основи. Однак цей пошук нерідко супроводжувався помилками. Так, робилися спроби звести сутність бібліотекознавства до бібліографії (Р. Фік), історії літератури чи історії наукових установ та організацій (В. Герзе), до економіки книжкової справи (А. Харнак) і т.п. Були зроблені перші спроби розкрити соціальний, психологічний, історичний аспекти бібліотекознавства (П. Батлер), сформулювати закони бібліотечної справи (Ш.Р. Ранганатана). Продовжувалося дослідження сутності теоретичних підстав бібліотекознавства, його структури як наукової та навчальної дисципліни (Й. Форстіус, Г. Лейдінгер, А. Предеек). Значні зрушення у розвитку зарубіжного бібліотекознавства відбулися в другій половині XX ст. Приблизно з 60 - 70-х рр. воно стало набувати риси справді суспільної науки. Велику роль в утвердженні соціального погляду на бібліотечну справу та бібліотеку зіграв Д.Х. Шира, книга якого "Соціологічні основи бібліотечної справи" вийшла в 1967 р. За нею пішла ціла серія видань, що характеризуються яскраво вираженою соціальною і політичною спрямованістю, причому деякі з них відрізнялися критикою як існуючого суспільного ладу, так і сформованої системи бібліотечного обслуговування населення. Особливу роль в цьому відношенні зіграли "Бібліотечний білль про прав Американської бібліотечної асоціації" (1948), "Маніфест ЮНЕСКО про публічні бібліотеки" (1949), "Хартія книги" ІФЛА (1972) та ін.

Основний зміст цих документів було направлено на затвердження у бібліотечнії теорії та практиці принципів демократії та інтелектуальної свободи. Підкреслювалася неприпустимість обмежень прав людини на доступ до інформації за віком, національностю, релігією, соціальним станом і т.д.

У зарубіжному бібліотекознавстві остаточно утвердилася концепція бібліотеки і бібліотечної справи не тільки як важливого соціального закладу та інституту, але і як інструменту демократії та інтелектуальної свободи. Це означало, що вона остаточно перетворилася в суспільну, гуманітарну науку. Зникли всі підстави розглядати її як формально-технічну дисципліну.

Одночасно в зарубіжному бібліотекознавстві розробляються загальнотеоретичні питання, проблеми методології бібліотекознавства, його наукової методики, статусу, складу та ін. Тоді ж відбулася зміна парадигми бібліотекознавства, обумовлена, небаченним раніше, наростанням значення інформації в житті суспільства. Цей процес, що отримав назву інформатизації, вимагав перенесення акценту з документа на власне інформацію. Закордонне бібліотекознавство відносно швидко подолало виниклу кризу і вийшло на якісно новий рівень розвитку, який отримав образну назву "бібліотекознавство в новому ключі" (Д.Х. Шира). "Новим ключем" для нього стала інформаційна інтерпретація бібліотеки і бібліотечної справи. У зв'язку зі зміною парадигми, принциповою відмінністю сучасного бібліотекознавства зарубіжжя стала асиміляція багатьох ідей фундаментальної інформатики. Не випадково вже в 60-70-ті рр. воно іменується "бібліотечно-інформаційна наука".

Нині закордонне бібліотекознавство є порівняно розвиненим науковим інститутом. Склалася система наукових центрів, безумовне лідерство серед яких належить ряду бібліотечних шкіл та закладів США. Діють сотні національних, регіональних та міжнародних бібліотечних професійних організацій, в завдання яких входить і розробка загальнотеоретичних проблем бібліотекознавства. Видається понад 1,5 тисячі періодичних видань з бібліотекознавства та суміжних питань. Накопичено досить значний теоретичний потенціал за основними напрямками бібліотекознавчих досліджень.

В СРСР започатковано новий напрям міжнародного бібліотекознавства - соціалістичне. Соціалістичне бібліотекознавство спиралося на закони та категорії діалектичного та історичного матеріалізму, праці В.І. Леніна і Н.К. Крупської з бібліотечної справи. Вони розробили і намагалися здійснити в цілому прогресивну програму бібліотечного будівництва, одну з основ якої склали передовий досвід і демократичні досягнення буржуазного бібліотекознавства, наполегливо прагнули в постреволюційній Росії, як і в зарубіжних державах, зробити "величезні неосяжні бібліотеки доступні не для цеху вчених, професорів і т.п. фахівців, а для маси, для натовпу, для вулиці ", або ввести швейцарсько-американську систему. Не випадково в зарубіжному бібліотекознавстві В.І. Ленін і Н.К. Крупська вважалися неабиякими знавцями бібліотечної справи. Але, проголошуючи демократичні гасла: загальнодоступність бібліотек, всебічний і гармонійний розвиток особистості, обмежували їх рамками виховання народу в дусі комунізму. Це призвело до тотальної бібліотечної цензурі, до перетворення бібліотек в опорні бази по комуністичному вихованню трудящих. Тому не випадково в соціалістичному бібліотекознавстві раніше, ніж в зарубіжному, на перший план вийшли соціальні проблеми бібліотечної теорії та практики, велика увага стала приділятися проблемам організації масового читання, ідеологічної та практичної спрямованості роботи бібліотек, планомірної організації та централізації бібліотечної справи. Бібліотекознавство стало розвиватися як суспільна наука, випереджаючи в цьому відношенні закордонне бібліотекознавство. Особливу увагу в бібліотекознавстві було приділено питанню про зміст та призначення роботи бібліотек, про їх соціальні функції в суспільстві. Загальновизнану до того часу точку зору з цього питання висловила "Резолюція Першого Всеросійського бібліотечного з'їзду" (1924), в якій вказувалося, що головною метою бібліотекарів є перетворення бібліотеки в знаряддя вироблення комуністичного світогляду, у вогнище виховання і освіти мас в дусі марксизму-ленінізму. Утвердженню цієї точки зору сприяла розгорнута на початку 30-х рр. дискусія з теоретичних питань книгознавства, бібліотекознавства та бібліографії. У ході її були розкритиковані принципи "буржуазного об'єктивізму", "надкласовості" бібліотечної роботи. Було висунуто вимогу збагачення бібліотекознавства досягненнями марксистсько-ленінської філософії, критичного перегляду всієї колишньої теорії і методики бібліотечної роботи в світлі марксистсько-ленінської науки. У ході дискусії огульної критики зазнали бібліотекознавці, що розділяли "реакційні" принципи буржуазного бібліотекознавства. Важливою віхою в розробці наукових основ соціалістичного бібліотекознавства стало теоретична нарада з питань бібліотекознавства та бібліографії (1936). Вона ще більш затвердила необхідність вирішення всіх теоретичних проблем з урахуванням ленінських вказівок з бібліотечної справи, з позицій марксизму-ленінізму.

Вітчизняне бібліотекознавство, як і закордонне, велику увагу приділяло розробці проблеми сутності бібліотекознавства як науки, її місця та взаємозв'язкам в системі наук. Так само, як зарубіжна бібліотечна наука, воно не уникло серйозного різнобою в поглядах на ці питання. Так, в 20-і рр. існувало, щонайменше, п'ять типових для того часу точок зору на сутність бібліотекознавства. Перша передбачала інтерпретацію бібліотекознавства як складової частини книгознавства, друга - бібліографії, третя - педагогіки, четверта - психології. Нарешті, п'ята розглядала бібліотекознавство як самостійну науку, об'єктом якої є бібліотека, а предметом - методика бібліотечної роботи. Утвердилася концепція бібліотеки як самостійної науки. Тоді ж були зроблені перші спроби визначити не тільки сутність бібліотекознавства, але і його структуру, основний понятійний апарат і інші важливі характеристики. Таким чином, вже в 30-і рр. остаточно склалося уявлення про бібліотекознавство як про самостійну соціальну науку, в методологічну основу формування якої було покладено марксистсько-ленінська ідеологія. У наступні роки одне з центральних місць в бібліотекознавстві зайняли проблеми предмета і об'єкта бібліотекознавства, його взаємозв'язків з іншими науками, статусу в системі наук, методології, методики бібліотекознавчих досліджень та ін. Так, в 40-60-ті рр. проблемам наукового обґрунтування бібліотекознавства велику увагу приділяли В.А. Артісевіч, Ю.В. Григор'єв, А.І. Месеняшін, О.С. Чубар'ян та ін. Однак у цей час ще не існувало чіткого розмежування об'єкта і предмета бібліотекознавства. Багато бібліотекознавці ототожнювали їх.

Велике значення для вирішення конкретних теоретичних питань бібліотекознавства мала дискусія кінця 70-початку 80-х рр. Незважаючи на те, що в ході її висловлювалися різні точки зору, більшість бібліотекознавців дійшли висновку, що об'єктом бібліотекознавства є бібліотечна діяльність. У ході дискусії була розглянута і проблема предмета бібліотекознавства. Узагальнена точка зору з цього питання була виражена в підручнику "Бібліотекознавство. Загальний курс "(1988). У ньому підкреслювалося, що предметом бібліотекознавства є виявлення і дослідження закономірностей, принципів формування розвитку, функціонування бібліотечної системи, взаємодії бібліотек в різних аспектах. Друга половина XX в. характеризується серйозним посиленням загальнотеоретичних досліджень в бібліотекознавстві, їх багатоплановістю. Важливим досягненням вітчизняного бібліотекознавства стало виділення в його структурі наукового та навчального розділу, який отримав назву загального бібліотекознавства. Так, в 1960 р. був виданий перший у світі підручник "Загальне бібліотекознавство", написаний засновником цього розділу бібліотечної науки - О.С. Чубар'яном. Провідні поняття, структура і зміст розділу викладені в монографії "Загальна бібліотекознавство: підсумки розвитку і проблеми" (1973). Зазначений підручник витримав три видання. Суттєво важливим кроком стало видання підручника "Бібліотекознавство. Загальний курс "(1988). Основне завдання цього розділу, як вказувалося в ньому, полягала в тому, щоб "розкрити і вивчити загальні принципи та закономірності процесу організації громадського використання книжкових багатств, складові теоретичну і методологічну основу радянського бібліотекознавства". Створення та розробка розділу загального бібліотекознавства з'явилося серйозним науковим досягненням вітчизняного бібліотекознавства.

В Україні сформувалося чотири типи наукових шкіл, відповідно до прийнятих в наукознавстві критеріїв. Перша школа це наукова спільнота, що працює в суміжних наукових дисциплінах, об'єднаних фундаментальними ідеями, висунутими і розробленими лідером наукової школи (належать О.С. Онищенко, Л.А. Дубровіна, А.Г. Бровкіна, О.В. Воскобойнікова-Гузєва та інші). Друга школа - наукова спільнота, що поділяє важливі для одного або кількох розділів конкретної науки, концептуальні ідеї і методологічні підходи (до неї належать А.С. Чачко, О.В. Башун, О.О. Грозовська, О.В. Кашкарьова та інші). Щодо третьої школи, то це науково-освітній тип школи, який складається з наукового керівника і його учнів, які вчаться в нього в аспірантурі, докторантурі або як пошукачі і захистили дисертації (до неї належать В.С. Бабич, О.І. Кащук, Ю.І. Лазаренко, Я.Є. Сошинська та інші). Четверта школа це наукова спільнота, яка під керівництвом лідера формує фундаментальну теорію, що зумовлює новий стиль мислення в конкретній науці, її нову парадигму і новий період розвитку (належать М.С. Слободяник, В.О. Ільганаєва, О.Л. Біличенко, О.М. Кобєлєв та інші).

Дослідження наукової школи М.С. Слободяника закладають теоретико-методологічне підґрунтя для формування нової парадигми розвитку бібліотеки, яка полягає у використанні можливостей новітніх технологій для забезпечення користувачів документами, інформацією та інтегрованим і синтезованим знанням. Накреслено перспективні напрями структурно-функціонального та організаційно-технологічного забезпечення розвитку бібліотеки за цією парадигмою. Побудовано моделі бібліотеки, що базуються на новій парадигмі її розвитку. До ядра цієї школи входять кандидати наук О.Б. Виноградова, С.Л. Зворський, О.Г. Кириленко, Т.В. Коваль, Л.О. Черепуха, Л.А. Пинда, В.П. Ярощук. Професор М.С. Слободяник обґрунтував системно-функціональну модель бібліотеки, яка працює в умовах інформатизації суспільства.

Актуальні завдання вітчизняного бібліотекознавства на сучасному етапі його розвитку становить перехід на методологічну базу загальнолюдських цінностей, який вимагатиме суттєвого перегляду багатьох раніше вироблених положень і вирішення цілої низки нових проблем, пов'язаних з цим переходом. В наш час бібліотека і бібліотечна сфера діяльності досягли нового, вищого рівня своєї організації, ознаками якого стали розвинута структура, системна організація діяльності у межах бібліотечних мереж, система соціальних комунікацій, система підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, оформлення професійного друку і наукових установ, визначені суспільні функції, державна і професійна система управління. Поняття об'єкта бібліотекознавства, таким чином, стало більш широким і трансформується відносно нового рівня організації бібліотечної діяльності, яка стала соціальним інститутом. Об'єкт бібліотекознавства визначається як бібліотечний соціальний інститут, тобто інституалізовані і соціально-упорядковані у різних спеціалізованих заходах відносини і поведінка бібліотечного закладу в ході виконання певних соціальних функцій, пов'язаних з розповсюдженням документів, інформації і знань. Нове трактування об'єкта бібліотекознавства дозволяє заперечувати синонімічність понять об'єкта та предмета. Предмет бібліотекознавства можна визначити як вивчення процесів, закономірностей виникнення, становлення, функціонування і розвитку БСІ.

Бібліотека як соціальна організація є одним із каналів передачі знань у суспільстві. За довгу історію свого існування бібліотечна історія набула усіх ознак "соціального інституту": підпорядкованість суспільним потребам відносно структури і функцій; регулятивний характер діяльності; організаційні форми установ, які виконують певні соціальні функції.

Головне завдання бібліотекознавства - вироблення науково обґрунтованої, фундаментально важливої як для самого бібліотекознавства, так і для бібліотечної справи, перспективної в теоретичному і практичному плані відповіді на глобальне за своїми масштабами питання сучасності, пов'язане з інформатизацією суспільства. Успішність вирішення цього завдання світової бібліотечної науки залежатиме від того, наскільки глибоко вона усвідомлює реалії нинішньої бібліотечної справи як однієї з галузей гігантської індустрії інформації, а себе як наукову дисципліну, покликану забезпечити теоретичний фундамент розвитку бібліотечної справи в його новій якості.

Література

1. Алтухова Г.А. Професcиональная этика библиотекаря / Г.А. Алтухова. - Москва : МГУКИ, 2000. - 102с.

2. Бібліотекознавство: теорія, історія, організація діяльності бібліотек : підручник / В.О. Ільганаєва, Г.Д. Ковальчук та ін. - Xарків : Основа, 1993. - 176с.

3. Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні: зб. наук. праць. - Київ: КДУКІМ, 1998. - 108с.

4. Ільганаєва В. Бібліотечна освіта: нова парадигма розвитку / В.О. Ільганаєва, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського - Київ : Бібліотечний вісник, 1996. - 253с.

5. Ільганаєва В. Бібліотечна сфера - соціальний інститут // Бібліотечний вісник. - 1994 - №3.- С. 2-5.

6. Каліберда Л. Загальне бібліотекознавство : Навч. посібник. - Київ, 1998. - 192с.

7. Костенко Л. Інформаційно-комунікативні ресурси бібліотек АН України // Бібліотечний вісник. - 1993. - № 3-4. - С.55-58.

8. Пашкова В. Інтелектуальна свобода та доступ до інформації в бібліотеках: зарубіжний досвід. - Київ, 1998. - 70с.

Размещено на Allbest.ru