Тенденції розвитку видавничої справи в часи незалежності України

Урядом забезпечується фінансування програм підтримки української книги. Зокрема, на реалізацію програми "Українська книга" Державним бюджетом України 2006 року було передбачено 18 млн. грн. У 2007 році - 20 млн. грн.

У рамках Програми видаються книги до ювілеїв відомих українських письменників, митців, політичних діячів, а також до знаменних і пам'ятних дат у житті держави. Видані книги відзначаються оригінальним змістовим наповненням, високим рівнем художнього оформлення та поліграфічного виконання. Вони неодноразово отримували нагороди на престижних міжнародних виставках-ярмарках.

Із метою популяризації української книги та враховуючи те, що національна книга є одним із чинників формування позитивного іміджу України на міжнародній арені. Урядом забезпечується участь вітчизняних видавців у престижних міжнародних виставках та ярмарках: Мінська міжнародна виставка-ярмарок, Київська міжнародна книжкова виставка-ярмарок, Франкфуртський міжнародний книжковий ярмарок.

Позитивним результатом цієї роботи стало вперше за роки незалежності запрошення України як книговидавничої держави бути Почесним гостем 52-го Варшавського міжнародного книжкового ярмарку. Почесними гостями цього ярмарку, що проводиться з 1955 року, вже були Франція, Німеччина, Швейцарія, Росія.

У зв'язку з цим уряд України наголосив: "Для України участь у Варшавському міжнародному книжковому ярмарку цього року особлива, адже наша держава вперше на книжковому заході європейського рівня має статус Почесного гостя. Тому українські видавці, книгорозповсюджувачі готувалися до цієї події з великою відповідальністю. Символічно, що запрошення бути почесним гостем збіглося з проведенням у 2007 році в Україні року книги".

Українська делегація на чолі з Віце-прем'єр-міністром України Дмитром Табачником презентувала національну книговидавничу індустрію. У Палаці культури та науки м. Варшави був обладнаний національний павільйон, в якому в повному обсязі була представлена книговидавнича справа та книгорозповсюдження України. Експозиція "Книги України" займала близько 600 кв.м і була найбільшою за площею. Фахівці та відвідувачі надзвичайно високо оцінили естетичне оформлення українського стенду та представленої поліграфічної й сувенірної продукції.

Понад 150 працівників українських видавництв презентували у Варшаві 2,5 тис. книжок, виданих останнім часом. Десять видавництв України в рамках національної виставки мали особисті експозиції. Представили свою творчість учасникам виставки зі всього світу й найпопулярніші сучасні українські письменники, публіцисти та мистецтвознавці - Андрій Курков, Юрій Андрухович, Ірен Роздобудько, Юрій Покальчук, Галина Тарасюк, Марія Матіос та інші.

Із метою проведення Року української книги в 2007 році Кабінетом Міністрів України затверджено Організаційний комітет та за участю громадських організацій розроблено план заходів, яким, зокрема, передбачено проведення "круглих столів" з проблемних питань розвитку галузі, презентацій, конкурсів, вітчизняних та міжнародних виставок.

Реалізація Плану заходів сприятиме подальшому розвитку книговидавничої галузі держави, поступу української книги та утвердженню України як книжкової держави.

2.3 Видання дитячої книги в Україні

Якщо розглянути питання випуску дитячої літератури, то можна помітити не дуже оптимістичні тенденції. Щорічний випуск дитячої літератури в Україні протягом 1991-2004рр. коливався від 172 (1994 р.) до 592 (2003р.) назв видань (кількість друкованих одиниць), що складає, відповідно, лише 3,6 % та 4,7 % від кількості усіх випущених видань (аналогічна ситуація спостерігалася в "революційно-воєнному" 1920 році - 4,6 %). І це незважаючи на те, що в Україні сьогодні існує розвинена інфраструктура дитячих видавництв. Щорічний середній наклад одного видання з року в рік постійно зменшується (з 126,9 тис. прим. У 1991 р. до лише 3,6 тис. прим. У 2004 р.) [26, с. 455]. Цілком очевидно - він не здатний задовольнити реального попиту.

1997 р. випуск дитячої літератури склав 223 друкованих одиниць тиражом 2143,3 тис. примірників, із них: науково-пізнавальної 38 друк. одиниць тиражом 566,5 тис. примірників, українською мовою 150 друк. одиниць тиражом 1303,8 тис. примірників, російською - 52 друк. од. тиражом 739,3 тис. примірників, перекладено українською мовою 27 друк. од. тиражом 271,7 тис. примірників. Шкільних підручників видано 714 друк. од. тиражом 20584,3 тис. примірників, із них українською мовою - 494 друк. од. тиражом 15752,2 тис. примірників, російською - 121 друк. од. тиражом 3647,4 тис. примірників. Книжок-каpтинок для малечі - 28 друк. од. тиражом 285,0 тис. примірників, книжок-pозмальовок - 50 друк. од. тиражом 966,8 тис. примірників.

Серед видавництв видавництво " Веселка" видало 22 назви тиражом 415,0 тис. примірників, "Вища школа" - 44 назви тиражом 331,5 тис., Освіта - 154 назв тиражом 5491,6 тис., "Грай лик" - 2 назви тиражом 25,0 тис.

Періодичних і продовжуваних видань (без газет) видано відповідно 33 і 177 номерів, pазовим тиражом 237,6 тис. примірників; журналів - 30, 167, 230,3; збірників - 2, 9, 2,3; газет - 19, кількість номерів - 324, pазовий тираж 3552,5 тис.

Спеціалізоване видавництво "Веселка", яке друкувало 45 % книжкової продукції для дітей і підлітків у 1997 р. за даними Книжкової палати видало всього 3 %. Видавництво "Грай лик" видало 4 %, а "Молодь" - 1 %. Дещо розширило свою діяльність одеське виробниче редакційно - видавниче мале підприємство "Два слони" (з 3 % у 1992 р. до 7 % у 1997 р.) Це видавництво випускає ряд серій: "Перша книга для дітей", "Литературная сказка", "В кругу семи", "Детективный клуб", "Бібліотечка школяра", адpесованих не лише дітям, а й підліткам та юнацтву. По 4 дитячі книги на рік випускають чернігівський редакційно - видавничий відділ, ужгородське видавництво "Карпати", луцьке видавництво "Надстир'я", Харківське видавництво "Прапор", що разом складає 4 % від загалу. По 3 книги на рік видають київське ВВФ "Котигорошко" і РПО "Поліграф книга", дніпропетровське видавництво "Поліграфіст", одеський "Маяк", хмельницьке видавництво "Поділля", що становить 8 %. По 2 книги - київські видавництва "Молодь", "СІ", "Транспорт України", книговидавничий центр "Посередник", товариство "Русское собрание", львівський "Оскарт", сімферопольська фірма "Бізнес-інформ" та ще деякі, що становить 12 %. 33 % із загального потоку складають книги інших видавничих фірм, які випускають всього по 1 книзі на рік.

У 1997 рр. видано художньої літератури для дітей 1480,7 тис. прим., з них: українською мовою - 1062,2 тис. прим. (822,9 прим. українського. авторів), останні - авторів іноземного походження. Ситуація в державному секторі: "Веселка" - 18 друк. од. 346 тис. примірників. "Вища школа" - 39 друк. од. 319,9 тис. примірників. "Грай лик" - 1-5 тис. прим. "Освіта" - 142-4720,1 тис. прим. Скоротилася кількість видань для дітей і юнацтва (на 30 %). Якщо у 1996 р. було видано 299 назв дитячих книг тиражом 3183,5 тис. прим., то в 1997 р. - тільки 219 назв тиражом 2050,1 тис. примірників.

У напрямі видання художньої літератури, адресованої дітям і підліткам, постійно працюють тільки 17 видавництв та видавничих організацій, серед яких попереду йде виробниче редакційно-видавниче мале підприємство "Два слони" (Одеса) і київські підприємства: видавництво "Грона", видавничо-виробнича фірма "Котигорошко" і мале спільне підприємство "Інтерпрес". Відсоток дитячої художньої літератури становить 4,65 від загальної кількості. Як і раніше, серед видань переважають російськомовні перекази відомих зарубіжних детективів, фантастики і пpигодницьких серіалів.

На жаль, дитячі видання часто є невисокоякісним товаром на ринку книги. Ті поодинокі успішні видавничі проекти, які все ж трапляються у вітчизняній практиці, є скоріше винятком, ніж правилом. Поруч із одним оригінальним високоякісним за змістом і формою виданням, скажімо, "А-БА-БИ..." або "Кашалота" бачимо з два десятки перевидаваних, часом навіть важко визначити вкотре, творів та ліцензованих видань, нашвидкуруч перекладених поганою українською мовою, практично не адаптованих до читацьких потреб та інформаційних запитів юного українця [19, с. 3].

Однією з хронічних хвороб українського дитячого книговидання можна вважати постійну видавничу "експлуатацію" творів, написаних давно, в інших історичних реаліях. При цьому, сучасної тематики, сучасних героїв, сучасних проблем у сучасній дитячій літературі відчутно бракує. На наш погляд, усе це є результатом наполегливого ігнорування особливостей психології сучасної дитини, рівня її інтелектуального розвитку та інформованості (однозначно іншого, ніж був у їхніх однолітків 10-20-30 років тому), її підвищеної здатності до сприйняття абстракцій, символів, метафор тощо. Не піддаючи сумніву високу художню цінність спадщини відомих дитячих авторів минулого, варто наголосити: щоб книга могла по-справжньому ефективно впливати на юного читача, вона повинна бути сучасною за всіма критеріями [10, с. 157].

Задавненою проблемою є також помітне переважання у випуску вітчизняної літератури для дітей видань художнього характеру, серед яких різні види казок. Причому складається враження, що коло авторів і назв є вже стандартним - практично всі спеціалізовані видавництва мають у своєму репертуарі як не "Українські народні казки", то "Казки народів світу". Про моновидання, скажімо, "Лисички і журавля", "Кози-дерези" чи "Колобка", "Снігової королеви", "Кота у чоботях" та "Попелюшки" годі й говорити. Світ традиційної казкової літератури надзвичайно багатий і різноманітний. "Кожна казка, і авторська також - це своєрідний живий організм, який містить у собі широкий спектр пізнавальних, етичних і естетичних елементів, здатних випромінювати певні імпульси різної потужності, призначені читачам різного віку" [22, с. 440]. Проте, інерційне задоволення особливої дитячої прихильності до фантастики і пригод, переважно казками, суттєво звужує арсенал засобів літературно-естетичного впливу на юних читачів. Українські видавці не надто обтяжують себе пошуком і плеканням сучасних талановитих авторів, вважаючи, що "найгеніальніший", але "нерозкручений" автор - збитковий, а ми не такі багаті, щоб працювати на перспективу - бракує обігових коштів.

На відміну від тенденцій світового дитячого книговидання, де небувалого розквіту набула дитяча пізнавальна книга, сегмент вітчизняної літератури нехудожнього характеру (науково-пізнавальної, довідкової, розвивально-ігрової) - незначний і також не надто різноманітний у жанрово-видовому аспекті. Його представляють, переважно, "веселі абетки" і "букварики" (що інколи до непристойного переспівують одні одних), книжки-розмальовки, ліцензійні перекладні універсальні енциклопедії. Переважна більшість ліцензованих енциклопедій, як показує уважний аналіз, не пристосована для сприйняття українськими дітьми. Роблячи основну ставку на зовнішню привабливість таких видань, видавець не ускладнює собі життя серйозним адаптаційним опрацюванням вміщуваного у них матеріалу.

Справжнім ноу-хау останніх років стали такі собі дайджести з різних шкільних предметів відповідно до чинних навчальних програм ("Довідник школяра молодших класів", "Великий довідник школяра", "Універсальний довідник школяра"), а також "золоті учнівські твори" та шпаргалки для школярів, хрестоматії української та зарубіжної літератури, де великі твори переказані в межах двох сторінок. Учні перестали читати першотвори - перестануть користуватися й підручниками. Довідник чи пізнавальна книжка, як відомо, покликані доповнювати, поглиблювати знання, отримані дітьми у школі, підсилювати зацікавлення певними темами, предметами, а не повторювати скорочено навчальне видання, створюючи у такий спосіб благодатний ґрунт для "експрес-навчання", для отримання поверхневих "дайджест-знань".

До явної диспропорції у забезпеченні дітей літературою різного жанрово-видового характеру, різної тематики додається не менш серйозна диспропорція задоволення читацького попиту всіх вікових категорій дітей та підлітків. Серед нових оригінальних видань лідирують ті, які адресуються дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. Для старших залишаються видання програмних творів. Брак книжок для всіх вікових категорій юних читачів український видавець часто намагається компенсувати в оригінальний спосіб адресувати одне видання одразу кільком читацьким групам, скажімо, так: "для дітей молодшого та середнього шкільного віку". Та різниця в читацьких запитах першокласника і семикласника-підлітка є абсолютно очевидною. Щоправда, протягом останніх двох років на цьому сегменті ринку відбулися зрушення. До цього видавця спонукав бум довкола "поттеріани", з якою почалося навернення підлітків до читання. Майже порожня до того ніша сучасної вітчизняної підліткової літератури почала стрімко заповнюватися. Сьогодні школярі середнього шкільного віку, отримавши оновленого В. Нестайка, цікаві захопливі твори Л. Воронини, Ю. Ячейкіна, Г. Малик, О. Дерманського, нарешті відчули смак "своєї", а не дорослої "на виріст" літератури. Та ці позитивні зміни поки що дуже локальні, і про повноцінне задоволення попиту всіх вікових категорій читачів говорити завчасно.

Ще одним з вразливих місць сучасного українського дитячого книговидання, на нашу думку, можна вважати відсутність чіткого визначення поняття "національна дитяча книга". У нас воно зводиться часто лише до мовного критерію. На жаль, в історії вітчизняного книговидання навіть факт україномовності видання ще не забезпечує його справді української природи і часто виступає лише формальним чинником. В інтерпретації частини українських видавців та авторів україномовна дитяча книга залишається доволі "космополітичним" продуктом [14, с. 4]. Інші видавці, навпаки, перебуваючи в полоні архаїчних народницьких традицій, українське наполегливо ототожнюють із селянським, вмонтовуючи цей стереотип у масову свідомість за допомогою сталої системи змістових та графічних маркерів. І хоч, на перший погляд, ситуація з україномовною книгою начебто задовільна: за останні роки її частка в масиві дитячої літератури постійно зростає - з 77 % (1997 р.) до майже 82 % (2004 р.). Однак при цьому, наклади україномовної літератури, порівняно, скажімо, з накладами її основного конкурента - російськомовної літератури (випущеної в Росії чи Білорусії), нижчі. До того ж, російські видання дешеві. Як наслідок - україномовні (українські) видання відсуваються на периферію того ж таки українського ринку.

Ментальний тиск (не секрет, що соціокультурне середовище в країні не є сприятливим для стимуляції розвитку національної книги) супроводжується тиском товарним. З аналізу якісних характеристик репертуару стає зрозумілим, що стоїть за "благополучними" цифрами: високу частку україномовної літератури забезпечують перевидання програмних творів українських письменників, здебільшого ХІХ-початку ХХ ст. (П. Куліш Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка) та українські переклади згадуваної вище світової класики. А публікацією "непрограмного" наш видавець себе не обтяжує: до середньовічної, ренесансної та барокової літератури слово "видається" застосувати взагалі якось незручно - у кращому випадку це хрестоматії, де під одну обкладинку "втиснено" 800 років нашої літератури. Із літературою 70-х, 80-х та 90-х років минулого століття на видавничому полі теж проблеми - про неї не чули не лише учні, а й учителі. З літературою для молодших школярів узагалі сумно. Тексти, пропоновані для читання, - переважно бездарні, а цікаві - "заскладні". У результаті, маємо низьку мотивацію з боку школярів до вивчення української літератури.

Найуспішнішим українським дитячим видавництвом можна вважати "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" - провідне українське дитяче видавництво "для малят від 2 до 102..." Видавництво засновано 1992 року відомим українським поетом Іваном Малковичем. Назва видавництва походить з оповідання Івана Франка, в якому хлопчик Грицько на батькове запитання: "Що ви сьогодні вчили у школі?" слухняно відповідав: "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ" (тобто абетку).

Ядром видавництва стали провідні українські художники та письменники різних поколінь. Висока художня та поліграфічна якість вигідно відрізняють "абабагаламазькі" видання, які щорічно відзначаються найвищими нагородами престижних книжкових форумів. Видавництво видає книги для дітей, які користуються попитом. Так, актуальною на сьогоднішній день є книга про Гаррі Поттера.

Першу книжку про Гаррі Поттера "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" презентувала в ніч з 13 на 14 квітня 2002 року. То було грандіозне шоу на нічному Хрещатику, на яке зібралося більше тисячі людей з дітьми. Ось цитата з "Книжкового огляду": "У ніч з 13 на 14 квітня пересічні кияни і гості столиці могли спостерігати справжнє диво: справді, де ще зараз в Україні можна зустріти велику чергу? Та ще й опівночі? І не просто чергу, а чергу за книгою? За україномовною книгою? Таке може бути лише тоді, якщо до справи береться Іван Малкович та його видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"…".

На той час більшість країн Європи уже видали або готували до друку четверту книжку про пригоди юного чарівника. На українському ринку на повну потужність продавався третій том російського перекладу. Цей факт давав українським видавцям чимало приводів для песимізму - нині навіть не віриться, що директор видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" Іван Малкович збирався друкувати перший том Гаррі Поттера тиражом 4 тисячі екземплярів, що відповідало уявленням про середній тираж української книжки, про її затребуваність на ринку (щоправда, після довгих вагань стартовий наклад першого тому пригод Гаррі підвищився до 10 тисяч).

За три з половиною роки "стахановської праці" "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" видала усі 5 томів "Гаррі Поттера". Разом з першим накладом шостої книги загальний наклад українського "Гаррі Поттера" майже наблизиться до позначки в півмільйона примірників.

"Гаррі Поттера" можна сміливо вважати великим українізатором, на думку редактора видавництва. Не секрет, що багато дітей в Україні саме завдяки "Гаррі Поттеру" прилучаються до україномовного читання. До речі, дві великі російські книготоргівельні компанії знову купують у нас чималий тираж 6-го тому, щоб продавати його в Росії.

Стартовий наклад п'ятої книжки "Гаррі Поттер та Орден Фенікса" - 70 тисяч примірників (він уже проданий наперед), і цими днями починається друк додаткового тиражу. Над шостою книгою працювала стара команда - переклад Віктора Мороза за редакцією Олекси Негребецького та Івана Малковича. Книги в "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ":

"Крихітка Цахес" (1997), "Тарас Бульба" (1997), "Снігова Королева" (2000), "Аліса в країні чудес" (2001), "Казки Туманного Альбіону" (2003), "Мандри Гуллівера" (2005). Зараз працює над "Маленьким принцом" (орієнтовна дата виходу книги зразу в 7 країнах світу - осінь 2006 р.).

"А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" володіє ексклюзивним правом на українське видання книжок про Гаррі Поттера, які видає у власних обкладинках (художник Владислав Єрко), чого домоглися дуже небагато видавництв у світі.

За час існування видавництва видано близько 100 книг загальним накладом понад 2,5 млн. прим. Наймасштабніший проект видавництва - одногривнева книжкова серія "Міні-Диво" загальним накладом 1,5 млн. прим.

Найуспішніші видання "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ": "Українська абетка", "Улюблені вірші" (книга + касетка та CD), "Дитяча Євангелія", "Снігова Королева", "Аліса в країні чудес", "Казки Туманного Альбіону", "Тореадори з Васюківки", "Чарлі і шоколадна фабрика", "100 КАЗОК", серія книжок про Гаррі Поттера.

2.4 Сучасні українські видавництва

Видавництво - це створене у відповідній організаційно - правовій формі підприємство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випуск і реалізація різних видів друкованих, електронних та комбінованих видань. У світовій практиці існують різні типи сучасних видавництв та їх систем.

За формою власності: державне, комунальне, приватне, колективне.

За формою об'єднання майна засновників: АТ (акціонерне товариство), ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю), ТДВ (товариство з додатковою відповідальністю).

За способом формування статутного фонду: унітарні, корпоративні видавництва. За економічною природою господарювання: комерційні, некомерційні. За обсягом випущеної продукції: великі, середні, малі.

За тематичним репертуаром видань: вузькоспеціалізовані, специфічної тематики, універсальні. За читацьким колом: для дітей, школярів "Веселка", "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", для молоді - всім відоме в радянські часи видавництво "Молодь". За знаковим принципом творення видання: текстові, електронні, картографічні та мистецькі видання. За структурною підпорядкованістю: самостійні видавництва, філії, представництва.

Усього в Україні внесено до єдиної бази даних більше 1200 видавництв різної форми власності та декілька десятків - державної форми власності. З усієї кількості видавничою справою займаються близько 1000 суб'єків видавничої діяльності, інші - виготовленням, розповсюдженням видавничої продукції.

Засновниками видавництв виступають фірми, асоціації, агентства, акціонерні товариства, приватні підприємства, громадські, релігійні організації. Однак переважна більшість видавництв - малопродуктивні, а деякі за останній рік не надрукували жодної книжки. Збільшується кількість видавництв, які спільно співпрацюють з російськими колегами, видаючи україномовні якісні книги (наприклад видавництво "Махаон - Україна" - 80 % україномовної літератури, 20 % - російськомовної на українському ринку).

Проблемою залишається географічний аспект поширення книговидавничої діяльності в Україні. Зокрема серед регіонів, де на сьогодні створено найбільше суб'єктів видавничої діяльності, - Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Львівська області. Лідирує у цьому списку місто Київ. Із найцікавіших видавництв районних центрів - видавничо-поліграфічна фірма "Абетка" з Кам'янця-Подільського, "Відродження" (Дрогобич), "Українське народознавство" (Опішне).

Українські видавництва, які не втрачають популярності за останні 10 років: "Кальварія", "Основи" Соломії Павличко, "Фоліо", "Махаон - Україна". В рейтингу видавництв Інтернет - сайту "Книжка року" з 2001 до 2006 року в 10-ку найкращих видавництв входять "Наукова думка", "Просвіта", "Києво-Могилянська академія", "Критика", "Дух і Літера", "Факт". В 90-х роках провідну українознавчу роль відігравали видавництва "Смолоскип" та "Либідь". Саме вини започаткували тенденцію видання творів, заборонених протягом ХХ ст., а також виданих у свій час за кордоном. Сьогодні "Смолоскип" видає дебютні книжки наймолодших авторів та створює всі умови для популяризації цих книг в Україні та за кордоном.

Одним з потужних видавництв в Україні є "Фоліо". За період з січня по липень 2007 року у цьому видавництві було надруковано: українською мовою - 72 видання загальним накладом 266550 примірників. Російською мовою - 105 видань, накладом в 494050 примірників. Видавництво є одним з найбільших українських "ненавчальних" видавництв. Головною спеціалізацією "Фоліо" є художня література.

Видавництво "Кальварія" приємно відрізняється на видавничому ринку тим, що принципово видає книги тільки українською мовою. Середній річний наклад: 120-130 тис. Це книги української художньої літератури. Саме "Кальварія" успішно представляє українську книгу на виставках у Москві, а також у Польщі, Франції, Німеччині, Канаді, Австралії, США. Серед головних завдань "Кальварії":

- розвиток ринку україномовної книжки і українських мас-медіа,

- підтримка видання книжок і журналів,

- розробка і реалізація комплексних програм в сфері культури і мистецтва,

- реалізація просвітницьких програм в сфері інтелектуальної власності і проведення антипіратських кампаній у видавничій сфері,

- промоція і підтримка легальної діяльності в сфері інтелектуальної власності в Україні,

- промоція творів українських авторів в Україні та за кордоном,

- промоція кращих взірців світової науки, літератури та мистецтва в Україні,

- розвиток української перекладацької школи.

Тому "Кальварія" у видавничих колах вважається найбільш "просунутим" видавництвом.

Уже понад 10 років видавництво "Навчальна книга - Богдан" працює над забезпеченням потреб національної школи і вузу у навчальній літературі, створюючи нові оригінальні підручники, словники, методичні посібники, довідники та енциклопедичні видання, що відповідають сучасним світовим та державним стандартам. Крім того, видавництво друкує дитячу та художню літературу, перекладені твори відомих світових письменників.

Видавництво займається також книготорговельною діяльністю, співпрацює з більшістю видавництв України, зарубіжними видавництвами, має налагоджену власну мережу збуту, мережу магазинів "Дім книги". Видавництво багато зробило у царині випуску найнеобхіднішої для української освіти, літератури.

Таким чином, розмаїтість видавництв, які сьогодні активно працюють на книжковому ринку, створює позитивні умови для друку україномовних творів та розвитку української літератури сучасності.

2.5 Шляхи вдосконалення роботи українських видавництв

Головна з причин критичного стану українського книговидання полягає саме в тому, що ні уряди, ні Верховна Рада не змогли з високим рівнем об'єктивності проаналізувати сукупність усіх факторів, які впливають на формування конкурентного середовища для розвитку суб'єктів галузі, та закріпити ці чинники у відповідних законах, урядових рішеннях та на організаційному рівні.

Поки що не можна говорити про конкурентоспроможність українських підприємств (а отже і продукції) на єдиному з російськими та білоруськими видавцями інформаційному просторі за умов, що другі мають кошти й суттєву державну підтримку, а перші - ні.

Важливий сегмент інформаційної та ідеологічної політики - книговидання захоплюють сусідні держави й "глобалісти". Вони визначають, що мусить бути надруковано, і зокрема контролюють асортимент книг за назвами (варто почитати проект перекладів міжнародного фонду "Відродження"), а також створюють у народу України викривлене уявлення щодо "загальнолюдських цінностей" та переваг західного способу життя.

Це є не що інше як інформаційна війна проти українського народу. Національне книговидання й книго розповсюдження Забужко О. вважає потрібно кардинально змінювати. З огляду на створену законодавцями ситуацію уряд повинен вирішити ряд організаційних питань.

Передусім потрібно:

1) розробити теоретичні основи національної безпеки, приділивши головну увагу доктрині інформаційної безпеки;

2) відновити при Державному комітеті телебачення та радіомовлення роботу Управління науково-дослідних робіт, стандартизації та впровадження нових технологій;

3) зорієнтувати Національну програму підтримки книговидання "Українська книга" на випуск енциклопедій, словників, видань, що виховують патріотизм і любов до своєї країни;

4) створити дієву систему книгорозповсюдження на основі нових інформаційних технологій із використанням електронних баз бібліографічної та книготорговельної інформації [16, с. 10].

Інформаційна індустрія має свої органи управління. Органи управління інформаційною індустрією в Україні: Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України (Держкомінформ), Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, Комітет у справах свободи слова та інформації ВР України, місцеві управління у справах преси та інформації, сектор моніторингу розвитку культури і духовності секретаріату Кабінету Міністрів України. Ці органи мають сприяти розвиткові українського книговидання та розповсюдженню української книги серед широкої читацької аудиторії.

На сьогоднішній день держава має підтримати українських видавців у двох напрямках: допомогти організувати систему книгорозповсюдження і організувати цивілізовану систему ціноутворення. На сьогоднішній день ціноутворення є великою проблемою. В усіх західних країнах з ринковою економікою система ціноутворення досить проста. Тобто ціну визначає видавець книги і дає можливість дистриб'юторам або посередникам знижувати або збільшувати ціну. Але в рамках ціни, визначеної видавцем. Тому, варто, ґрунтуючись на досвіді західних країн, урегулювати цінову політику книговидання [27, с. 21].

Сьогодні ситуація така, що більшість ринку української книги займає не українська, а саме російська книга. За останні 15 років у порівнянні з падінням випуску книжок, які видавались наприкінці 90-х років у 3,5 рази, а кількість книжкових магазинів, які реалізували ці книжки в кінці 80-х років, сьогодні зменшилось майже у 11 разів. Навіть ту незначну, з точки зору європейських країн, кількість книжок, які видаються в Україні, реалізувати не можна. І левова частка залишається на складах, видавництвах, не маючи змогу дістатись до читача. І це є два основних блока тем, на яких мусить зупинитись держава, виконати ці дії, прийняти ці заходи для того, щоб забезпечити фінансування видавничої сфери за рахунок кредитів і вирішення проблем адміністративного характеру на рівні центральних органів виконавчої влади і місцевих органів влади. Щоб відродити книготорговельні мережі потрібно надати приміщення, створити можливості для організації торгівлі книжками в кожному населеному пункті, де нараховується більше тисячі мешканців.

Для прикладу наведемо декілька цифр. Росія видає 90 тисяч назв книжок тиражами майже 1млрд. В Україні видається близько 16 тисяч назв книжок. Якщо подивитися на кількість книжок на одного жителя України, то найкраща ситуація книговидання була у 30-х роках. Тоді видавалось 33,1 книжки на кожного жителя. Зараз видається трошки більше однієї книжки на українця.

У цих умовах, безумовно, українські видавці потребують підтримки з боку держави. І підтримка держави повинна бути суттєвою. Можна додати лише одне: безумовно, багато книжок не доходить до читачів у зв'язку з відсутністю нормальної мережі книгорозповсюдження. Книжкова палата України намагалася певний час видавати каталоги всіх книжок, які виходять на території України. Але ці книжки до книжкової палати надходять із запізненням, і буває так, що книжка вийшла, а у каталог вона потрапляє десь через 7-8 місяців. І це, безумовно, не сприяло поширенню цієї книжки і ми відмовились видавати такий каталог.

На сьогоднішній день політики мають зрозуміти, що книга, а, власне, українська книга, є стратегічним продуктом, який більше, ніж інший продукт, зокрема засоби масової інформації, впливає на свідомість людей, на формування української нації, на освітній, інтелектуальний і культурний її розвиток [28, с. 96]. Протягом п'ятнадцяти років незалежності України було чимало підходів, коли уряд починав працювати і одразу закінчував роботу, а новий склад, який приходив, заявляв про те, що йому це нецікаво і взагалі хай видавці не набридають зі своїми проблемами.

Подібну ситуацію ми мали 2002 року, коли 18 листопада Верховною Радою вперше за всі часи існування незалежної України було проголосовано за "Закон про державну підтримку книговидавничої галузі" 406 голосами народних депутатів при цьому утримався один. Але буквально наступного дня перший віце-прем'єр-міністр, міністр фінансів пан Азаров подав протест на ім'я Президента з вимогою накласти вето на цей Закон, тому що він завдасть великих збитків державі. Хоча й на сьогодні ніхто не аргументував, звідки ці збитки були і, на щастя, цих збитків для державної казни ніхто не бачить, ніхто не назвав реальної суми збитків, яких має зазнати держава в результаті впровадження Закону з 1 липня 2004 року.

Питання існування книги сьогодні - це питання насичення галузі грошима, яка залишається з точки зору інвестицій нецікавою для вітчизняних та закордонних інвесторів. І розвивається вона, на жаль, за тими напрямами, за якими вона розвивалася, починаючи з 1994-1995 років: за рахунок російських коштів і власності росіян на території України.

Сьогодні більшість видавництв на зразок "Махаон - Україна", "АСТА-прес Україна" - це структури, які мають у своїй основі російський капітал і які зорієнтовані на просування російського культурного, мистецького продукту, яким є російська книга, на території України.

Сьогодні протидія з боку влади практично відсутня. Сьогодні кажуть, що у нас дуже багато адміністративного ресурсу в питаннях, що стосуються книговидання. На жаль, це так. Хоча адміністративний ресурс потрібний, але не в тому вимірі, в якому він існує, бо у нас адміністративний ресурс поширюється на розподіл бюджетних грошей, які виділяються на видання підручників і посібників для середньої загальноосвітньої школи, а також на видання так званих соціально значущих видань через Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Це відомство не цікавить стан книжкової справи в цілому. Там, де припиняється бюджетне фінансування, припиняється інтерес державних службовців до книги.

Сьогодні всі дії, до яких вдаються Кабінетом Міністрів, (збирається Міжвідомча група, яка має розробити комплекс заходів щодо сприяння розвитку книговидання і книгорозповсюдження в Україні, саме сприяння, а не керівництво) дають певну надію [31, с. 7].

Сьогодні, безперечно, головним питанням є насичення галузі грошима, зміни вектору використання бюджетних грошей, які надходять для видання підручників і соціально значущої літератури, з фінансування видавця, виробника до фінансування споживача - у даному випадку шкіл і бібліотек, і, безперечно, розвиток системи книжкової торгівлі, тобто сприяння створенню, зокрема за рахунок адміністративного ресурсу, тих преференцій, які б дозволили відродити, відновити в населених пунктах України систему книжкової торгівлі.

За радянських часів існувала державна книжкова торгівля у прямому розумінні - "Укркнига", існувала система "Укоопспілки", яка мала у населених пунктах свої точки, існувала система місцевої комунальної книжкової торгівлі, існували мережі "Військова книга", "Медична книга" тощо, які були підпорядковані відповідним відомствам. Сьогодні ця система фактично зруйнована. Потрібно, принаймні на комунальному рівні, відновлення мереж системної книжкової торгівлі. Хоча зрозуміло, що відродити, як каже дехто із службовців, колишню "Укркнигу" сьогодні не вдасться нікому - ані державі, ані якимсь іншим структурам, але сприяти розвитку декількох книготорговельних мереж і дистрибуційних компаній з боку держави через створення умов для нормального кредитування, створення умов для надання приміщень під бази, під книжкові магазини - це усе в силах влади.

Тому сьогодні постає питання сформувати чітку програму послідовних дій, початку цих дій. Потрібний моніторинг ринку, потрібне докладне вивчення ситуації, яка склалася на ринку книговидання, як наповнені сектори, куди йде українська книга, російська книга, провести широкі соціологічні дослідження на рівні інституту соціології і для цього не треба якихось особливих розпоряджень. Частина грошей, яка виділена в рамках бюджетного року, вона може бути зорієнтована саме на такі дослідження, які мають стратегічний характер для майбутнього України, особливо з точки зору нинішньої ситуації з мовами.

На сьогоднішній день Україні потрібна цілісна стратегія розвитку українського книговидання. Говорячи про проблеми вітчизняного книговидання, можна виділити низку питань, що на даному етапі є найбільш актуальними. Серед них:

- брак системної підтримки україномовної книжки;

- скорочення фінансування Урядом ключових програм, спрямованих на підтримку української книги;

- питання тендерної закупівлі книг, відсутність системи їх розповсюдження та продажу;

- незахищеність національного книжкового ринку тощо.

Сьогодні українська книга не домінує на українському ринку. Такий стан речей є наслідком непродуманої національної політики у цьому питанні, недбалого ставлення до культури українського слова, книговидання.

Варто звернув увагу на відсутність формування для книговидавців мотивів для їхньої діяльності - перш за все, фіскальних, бюджетних. Говорячи про систему розповсюдження та продажу книг, можна сказати, що сьогодні в Україні вона практично відсутня. При цьому слід наголосити, що Україні не потрібне відродження радянської системи, натомість має бути сформована ефективна дієва модель, яка забезпечить потреби читачів бібліотек тощо. У цьому контексті варто відзначити актуальність проблеми виселення або перепрофілювання книгарень, які перебувають у комунальній власності.

Щороку в Україні видається близько 50 млн. екземплярів книжок, при тому, що попит на них, за оцінками експертів, становить 300-350 млн. екземплярів. Відтак, практично п'ять книжок з кожних шести завозять в Україну з-за кордону - як правило, з Росії чи Білорусі.

Отже, у галузі україномовного книговидання існує декілька питань, які варто вирішити владі:

- збереження існуючої книжкової спадщини, цінних раритетних видань і, за змогою, каталогізація та повернення втрачених скарбів української книги;

- державна політика щодо української книги, включаючи книговидання і розповсюдження;

- репертуар української книги;

- включення українського книговидання в сучасні ринкові реалії, маркетингова політика, вивчення книжкового ринку;

- виховання традицій україномовного читання, любові читача до української книги. Без систематичного їх розв'язання не можна казати про духовну перспективу українства.

Висновки

Проведене нами дослідження обраної проблеми дозволяє зробити певні висновки й узагальнення.

У період становлення незалежності України (90-і pоки ХХ ст. -початок ХХІ ст.) відбувалися пеpебудовчі процеси в країні, що потребували нової наукової бази, принципово іншого погляду на читача загалом, врахування його смаків при виданні книг. Починає активно розроблятися одна з важливих проблем сьогодення - читач у нових соціально-економічних умовах та роль і місце видавництв у творенні нового суспільства. Соціальні служби при бібліотеках і науковці- бібліотекознавці, бібліотекарі-практики активно вивчають і впроваджують нові підходи до формування дитячої читацької аудиторії, інноваційні методи і форми впливу на читання. Активно розроблятися одна з важливих проблем сьогодення - читач у нових соціально-економічних умовах та роль і місце книги у творенні нового суспільства.

Пеpебудовчі процеси 90-х років замість очікуваного піднесення національної свідомості і культурного рівня нації, призвели до погіршення становища у культурно-просвітницькій діяльності, занепаду книговидавництва, культурно-мистецької сфери, у т. ч. і видавничої справи. Із отриманням Україною незалежності український інформаційний простір і надалі перебував під владою Російської держави. Цей вплив відчувається і сьогодні.

Продовжувала активно діяти і цензура в умовах незалежної України. І хоча на офіційному рівні декларувалась свобода слова і совісті, реально більшість громадських діячів, державних службовців і журналістів були змушені підтримувати офіційний курс керівництва держави, або зазнати втрат і утисків в професійній сфері або бізнесі.

Слід відмітити, що з перших років незалежності України більш активно розвивалися засоби масової інформації. Книговидання ж знаходилося у так званій кризі через економічні складнощі. На сьогоднішній день можна сказати, що Україна поступово виходить із видавничої кризи. На видавничому ринку діє значна кількість видавництв, як державних, так і приватних, які випускають якісну продукцію. Окремі видавництва спеціалізуються на виданні наукової літератури, навчальної, прерогатива інших - масова література розважального характеру.

На сьогоднішній день залишається нерозв'язаною проблема дитячої літератури, дитячої української книги, оскільки дитячих видавництв в Україні не так багато, і не всі вони можуть похвалитися публікаціями власне української сучасної книги для дітей.

Як уже зазначалося на початку даного дослідження, проблема розвитку видавничої справи в Україні за часів незалежності оцінюється різними дослідниками по-різному. Однак, на нашу думку не можна заперечувати той факт, що українське друковане видання саме зараз знаходиться у стадії розквіту. Про це свідчить участь України у міжнародних книжкових ярмарках, форумах, виставках.

Про підвищення уваги органів влади до видавничої справи свідчить цілий ряд нормативно-правових актів, які регулюють книговидання в Україні, а також той факт, що 2007 рік в Україні проголошено роком книги. Усе це, безперечно, сприятиме подальшому розвиткові видавничої справи в Україні. Книговидавнича справа в Україні, як одна зі складових культурної політики держави, спрямована на задоволення духовних, культурно-освітніх потреб суспільства. Аналізуючи сучасні тенденції українського видавничого ринку, можна з оптимізмом сказати, що найгірші часи для нього залишилися позаду. Розмаїта за своєю структурою книговидавнича система стає самодостатнім рушієм розвитку культурної, зокрема літературної сфери життя суспільства. Функціональні особливості книжки як одного з найвпливовіших засобів масової комунікації та її соціально-культурні й економічні завдання передбачають дієве державне втручання у книговидавничий процес.

Галузь необхідно розвивати як триєдиний комплекс книговидання, поліграфії і книгорозповсюдження. Для цього потрібна відповідна довгострокова програма стратегії розвитку книговидавничої справи, підвищення економічного рівня розвитку держави. Тому законодавчі акти 2006-2007 рр. потрібно і надалі активно впроваджувати в дію. В цьому аспекті важливу роль відіграє діяльність місцевих органів самоврядування.

Завданням видавництв є добір професійних кадрів і цілеспрямоване видання якісної україномовної книги, велику роль у популяризації якої відіграють бібліотеки, навчальні заклади, громадські організації. Стимулює видавничу діяльність проведення традиційних форумів, книжкових ярмарків, інших рекламних акцій. Потрібно до співпраці з українськими митцями слова та книговидавництвами активно залучати телебачення.

В бакалаврській роботі ми намагались відтворити різноманітність та багатство сучасного книговидання, яке представлене іменами, відомими далеко за межами України. Це Ю. Андрухович, М. Матіос, С. Герасим'юк, Л. Базилевський, Ю. Іздрик, Л. Дереш, С. Жадан, Л. Подерев'янський, Ю. Покальчук, І. Роздобудько В. Шевчук, С. Поваляєва та багато інших.

Практичне застосування роботи може здійснюватися на рівні підготовки спеціальності "Видавнича справа та редагування", завдяки якій створюються всі умови для формування професійних рис редакторів, коректорів, поліграфістів. Саме завдяки плідній співпраці цих діячів видавничої справи та науковців, письменників можна повернути славу Україні як мудрої книготворчої держави.

Список використаної літератури

Нормативно-правова база:

1. Закон України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні": Прийнятий 6 берез. 2003 р. № 601 // Голос України. - 2003. - 3 квітня. - С. 6.

2. Закон. України "Про Редакційно-видавниче управління Адміністрації Президента України" //Офіційний вісник України. - 2003. - № 4. - Ст. 101.

3. Закон. України "Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидання і книго розповсюдження": Указ... 19 листоп. 2000 р. № 1217/2000 //Офіційний вісник України. - 2000. - № 46. - Ст. 18.

4. Закон. України "Про Державну програму розвитку національного книговидання і преси" на період до 2000 року Президент. Україна (1994-; Л.Д. Кучма).: Указ... 28 лют. 1995 р. № 158/95 // Уряд. кур'єр. - 1995. - 4 берез. - С. 3.

5. Кабінет Міністрів України "Про затвердження Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Вірменія про співробітництво в галузі інформації, книговидання, книгорозповсюдження і поліграфічного виробництва": Постанова... 24 лют. 2003 р. № 236 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 9. - С. 121.

6. Кабінет Міністрів України "Про забезпечення діяльності Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання": Постанова... 26 листоп. 1998 р. № 1870 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 47. - Ст. 17.

7. Абліцов В. На 100 громадян - 7 україномовних і 54 - російськомовних періодичних видань //В. Абліцов /Голос України. - 1997. - 6 травня.

8. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України // Національна безпека і оборона. - 2001. - №1. - с. 4-5.

9. Антоненко А. Головне завдання Форуму видавців - не в доброму виторгові: [Інтерв'ю з директором львівського видавництва "Кальвія"]/ А. Антоненко// Запитувала Д. Костюк // День. - 2001. - 4 жовтня. - С. 5.

10. Афонін О. Державотворча сутність книжки: ["Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні"]// О. Афонін// Уряд. кур'єр. - 2002. - 8 жовтня. - С. 5.

11. Афонін О.В. Проблеми книговидання України в контексті розвитку громадянського суспільства //О.В. Афонін //Українська академія друкарства. Наукові записки: Наук. -техн. зб. - Львів, 2001. - Вип.4. - С. 152-154.

12. Білякова Л. Українська книжка: політика чи економіка: [Виставка - ярмарок "Книжковий сад 2002"]// Л. Білякова //Україна і світ сьогодні. - 2002. - 8-14 черв. - С. 1-6.

13. Боженко О.М. Використання науково-технічного потенціалу для розвитку національного книговидання // О.М. Боженко //Українська академія друкарства. Наукові записки: Наук. -техн. зб. - Львів, 2001. - Вип.4. - С. 157-159.

14. Драч І. Як облаштувати інформаційний простір // І. Драч//Людина і влада. - 2001. - №1-2.

15. Друкарі книг небачених у нас є. Немає лиш української книжки: [Нарада в Адмін. Президента України за участю Л. Кучми, присвяч. пробл. укр. книговидання]// Уряд. кур'єр. - 2000. - 11 листоп. - С. 1-2.

16. Забужко О. Те, що зробила українська держава з українським книгарством, можна назвати геноцидом...: [Про сучасне книгарство] // О. Забужко//Слово Просвіти. - 2002. - 31 трав-6 черв. - С. 10.

17. Зелінська Н. Дзеркало сучасної науки: книговидання в Україні: [Про українське наукове книговидання]//Н. Зелінська// Слово і час. - 2001. - № 9. - С. 75-82.

18. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. //О.В. Зернецька// - К.: Освіта, 1999. - 351 с.

19. Зінченко Н. "Книжковий сад" ніколи не розквітне, якщо не буде конкурентоспроможних творів і держава не знизить податків: [Книговидавнича справа в Україні]//Н. Зінченко// Хрещатик. - 2002. - 24 трав. - С. 3.

20. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, Розвиток, проблеми // Я. Ісаєвич //Розбудова держави. - 2002. - № 7-12. - С. 60-62.

21. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод в Україні: перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. //Н.І. Карпачова// - К., 2000.

22. Ключковська Г. Деякі актуальні питання розвитку книговидання в Україні //Г. Ключковська // IV Міжнародний конгрес україністів. - К., 2000. - Кн.2. - С. 440-449.

23. Коваль О. Книговидавничий бізнес в Україні: важко, але не безнадійно // О. Коваль //Книга і преса в контексті культ.-іст. розвитку укр. суспільства: Зб. наук. пр. - Львів, 1998. - Вип.2. - С. 145-151.

24. Масова комунікація: Підручник / А.З. Москаленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов, В.А. Вергун. - К.: Либідь, 1997. - 216 с.

25. Микита О. Державна політика у сфері книговидання (політико-економічний аспект) //О. Микита // Розробка державної політики: Аналіт. записки. - К., 2002. - С. 120-126.

26. Огар Е. Українське дитяче книговидання: реалії та прогнози //Е. Огар // IV Міжнародний конгрес україністів, Одеса, 26-29 серпня 1999 p.: Літературознавство: Доп. та повідомл. - К., 2000. - Кн.2. - С. 455-462.

27. Осадчук П. Право на загибель - відмінити! [Про затяжну кризу в українському книговиданні]// П. Осадчук //Літ. Україна. - 2002. - 10 жовт. - С. 2.

28. Різун В.В. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС /В.В. Різун, О.К. Мелещенко// Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 1992. - 96 с.

29. Семиноженко В. Книговидання в Україні - відкрита книга // В. Семиноженко //Уряд. кур'єр. - 2002. - 9 листоп. - С. 6-7.

30. Тимошик М. Краху національного книговидання можна уникнути, якщо в цей процес терміново втрутиться держава // М. Тимошик //Літ. Україна. - 2003. - 23 січ. - №4(4997). - С. 3.

31. Тимошик М.С. Українські видавничі стандарти: до питання про концепцію розробки і впровадження у практику вітчизняного книговидання //М.С. Тимошик// Наукові записки Ін-ту журналістики / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2001. - Т.3 (квітень-червень). - С. 41-49.

32. Тимошик М. Тенденції сучасного українського книговидання //М. Тимошик // Вісн. Кн. палати. - 2001. - № 7. - С. 6.

33. Швайка Л.А. Досвід і сучасні проблеми реформування управління підприємницькими структурами книговидання //Л.А. Швайка // Українська академія друкарства. Наукові записки: Наук.-техн. зб. - Львів, 2001. - Вип.4. - С. 125-126.

Размещено на Allbest.ru

...