Інтернет комунікації як фактор політичних протестів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки

Інтернет комунікації як фактор політичних протестів в Україні

Михальчук С. О.,

аспірантка

Досліджується вплив Інтернет-комунікацій на розвиток політичних протестів в Україні. З метою визначення протестного потенціалу Інтернет- комунікацій, автором проаналізовані основні протестні події, що мали місце в новітній історії України: акція «Україна без Кучми», Помаранчева революція і Революція гідності. Встановлено, що політичні протести 2000-2001, 2004, та 2013-2014 рр. відрізняються за рівнем мережевої технологічної інфраструктури, а також за формами та засобами комунікації. Проте, зауважується, що протести 2000-2001 та 2004 рр. були схожими з огляду на тогочасний рівень проникнення і використання мережі Інтернет, а також функціонування таких форм комунікації як сайти Інтернет-ЗМІ, політичні сайти, форуми. В свою чергу, події 2013-2014 рр. мали кардинально інші технологічні і функціональні умови, сприятливі для розширення впливу Інтернет-комунікацій на реалізацію протестних намірів. Автор вказує на тенденцію до зростання впливу Інтернет-комунікацій на розвиток політичних протестів, зокрема в Україні.

Ключові слова: Інтернет, Інтернет-комунікації, політичний протест, політичний сайт, соціальна мережа, нові і традиційні медіа.

Беззаперечним є твердження, що сучасні суспільно- політичні процеси перебувають під трансформуючим впливом інноваційних мережевих комунікацій. Зокрема, інтернет-комунікації мають значний протестний потенціал, який полягає в інформуванні, мобілізації, координації прихильників тих чи інших актів непокори. Україна, маючи досвід протестних подій 2000-2001, 2004, 2013-2014 рр. теж може скласти емпіричну базу для дослідження ролі мережі Інтернет в організації та координацій політичних протестних акцій. Досвід України важливий для розуміння умов, при яких соціальні медіа стають «рупором» революцій.

Проблема Інтернету, соціальних мереж як засобу політичної взаємодії та інструменту соціально- політичних протестів досліджується багатьма вченими, як зарубіжними (К. Ширка, Є. Морозов, Г Рейнгольд, М. Гладвелл, З. Туфекці), так і вітчизняними (Г Почепцов, Є. Ланюк, Н. Хома, С. Даниленко, К. Василенко, О. Третяк). Актуальним вбачається комплексне дослідження ролі Інтернет-комунікацій як інструменту протестних акцій в Україні, що є частиною невирішеної проблеми.

Мета дослідження полягає в аналізі Інтернет- комунікацій як фактору політичних протестів в Україні: на прикладі акції «Україна без Кучми», Помаранчевої революції та Революції гідності.

Порівняння подій 2000-2001, 2004 та 2013-2014 рр. буде недоречним, без урахування динаміки розвитку мережевої технологічної інфраструктури. Рівень використання і проникнення Інтернету в Україні суттєво зріс з 2000-2004 рр. про що свідчать дані, як міжнародних так і вітчизняних соціологічних компаній.

Так, ресурс Internet Live Stats використовуючи дані Міжнародного телекомунікаційного Союзу, Світового банку, ООН надає статистику «Internet Users by Country» - Інтернет-користувачів за країною. В Україні, станом на 1 липня 2014 р. Інтернетом користуються 16, 849, 008 осіб, приріст користувачів за 1 рік становить 1, 433, 455 осіб [16].

Згідно з даними ITU (Міжнародний телекомунікаційний союз) у 2013 р. 41,8% населення України користувалися Інтернетом. Таким чином, зростання числа користувачів триває - адже у 2012 році таких було тільки 35,27%, а в далекому 2000-му тільки 0,72% [17].

Internet World Stats надає дані користувачів мережі Інтернет за 2000, 2006 та 2010 рр.: 1) 2000 р. - 200,000 користувачів; 49,084,600 населення; 0,4%; 2) 2006 р. - 5,278,100 користувачів; 45,833,977 населення; 11,5%; (очевидно, що тут сайт помилково подає чисельність населення в 45 млн., тоді як чисельність населення України станом на 1січня 2006 р. склала 46 929, 5 млн. [14]); 3) 2010 р. - 15,300,000 користувачів; 45,415,596; 33,7% [18]. Дані Internet World Stats не є достатньо вивіреними, проте, й ці показники є важливими для розуміння цифрового розриву у 2000-2010 рр.

За результатами опитування, що провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) 13-23 вересня, 49,8% дорослого населення України користувалися Інтернетом. За даними КМІС, кількість Інтернет- користувачів у 2000 році складала 3%, 2001 - 5%, 2004 - 15% [8].

Наведені вище соціологічні дані дещо різняться, проте вони, без сумніву, свідчать, що рівень розвитку мережевої технологічної інфраструктури 2013-2014 рр. суттєво зріс у порівнянні з періодом 2000-2004 рр. Опираючись на представлені вище соціологічні дані, спробуємо проаналізувати головні соціально-політичні протестні події, що мали місце в новітній історії України.

Так, «Україна без Кучми» - це кампанія протестів в Україні в 2000-2001 рр., організована політичною опозицією й спрямована на відставку президента Л. Кучми та керівників силових відомств, а також справедливе розслідування справи про зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Перша акція протесту розпочалася 15 грудня 2000 року, коли на головну площу Києва зібралося близько 100 чоловік. 19-го грудня до Верховної Ради йшли, за найскромнішими підрахунками, 20 тисяч громадян. У грудні 2000-го соціально-політичні протиріччя українського суспільства вилились на вулиці Києва та багатьох українських міст. Вимоги учасників протестів вийшли за межі «справи Гонгадзе». Вони добивалися не тільки відставки президента Кучми та повалення системи президентського авторитаризму, але й зміни системи соціальних, економічних та політичних відносин. Ця вимога - вимога системних змін - тоді була вперше артикульована в Україні. «Україна без Кучми», участь у якій взяли студенти, робітники, селяни, інтелігенція та дрібні підприємці, стала справді соціальним рухом. Вона була першим в незалежній Україні масовим рухом за громадянські права, демократію та проти системи олігархічного капіталізму [13].

Окрему роль у цій акції відіграли й Інтернет- комунікації. Насамперед, слід віддати належне інформаційній діяльності Інтернет-газети «Українська правда», заснованій у 2000 р. Георгієм Гонгадзе. Поза тим, 20 грудня 2000 р. в мережі з'явився офіційний сайт акції «Майдан». Новий ресурс став джерелом інформації про акцію, а також виконував функцію координації та комунікації активістів по всій території України і закордоном. Учасники спільноти на волонтерських засадах повідомляли про події, пов'язані з акціями протесту у своїх містах, а також перекладали новини акції протесту англійською мовою. Завдяки підтримці діаспори, пікети на підтримку «України без Кучми» в перші тижні акції проходили також у Німеччині та США [10].

Як стверджує А. Бондаренко - активний учасник адмінгрупи сайту «Майдан» з 2001 по 2006 рр.: «Сайт «Майдан» - спільнота громадян, які хотіли реалізувати гасло «Україна без Кучми». Вони його реалізували. Пояснення успіху цієї спільноти просте - з самого початку свого існування сайт «Майдан» був офіційним сайтом акції «Україна без Кучми». Спочатку там були новини та оголошення, потім з'явився форум - головна складова сайту, як на мене. І на цьому форумі одразу ж виникло ядро спільноти - люди, які чітко знали, що їм не подобається. Це були різні люди - але їх об'єднувала одна мета. Україна без Кучми» [1]. Очевидно, що гасло «Україна без Кучми» було реалізоване вже у 2004 р., що дозволяє почасти розглядати події 2000-2001 та 2004 рр. як один соціально-політичний протест.

Щодо Помаранчевої революції, то як стверджують І. Жданов та Ю. Якименко, у Ющенко була істотна перевага в Інтернет-просторі. Саме в цей період найвпливовіші опозиційні сайти стали реальними засобами формування суспільної думки. Під час подій 2004 р. відвідуваність Інтернету зросла в десятки разів [3].

За масштабом використання нових технологій «Україна без Кучми» та Помаранчева революція були схожими, оскільки використовували Інтернет-ЗМІ, політичні сайти та Інтернет-форуми, головно для інформування прибічників. Важливо розуміти, що у 2000-2004 рр. ще не було соціальних мереж та блогосфери.

Н. Хома, порівнюючи дві найбільші революції в Україні, стверджує, що Помаранчева революція і Революція гідності відрізняються за роллю Інтернету: у 2004 р. Інтернет був рупором і платформою інформування прихильників і противників протесту, але не засобом згуртування величезної спільноти; у 2014 р. кіберпростір став не лише засобом миттєвого інформування, але інструментом узгодження, координації дій між протестантами, розрізненими насамперед у просторі. Інтернет періоду Революції гідності став основою самоорганізації громадян у групи - різні за завданнями та кількістю учасників, а соціальні мережі стали найоперативнішим джерелом інформації про події на Майдані [12, с. 69].

Загалом, «Україну без Кучми» та Помаранчеву революцію можна характеризувати як протести ери Web 1.0, тоді як Революція гідності - це революція Web 2.0. Для елементної бази Web 1.0 характерні статичні сторінки, які наповнюються розробником замість динамічного контенту, що генеруються програмами та користувачами. Принципи Web 2.0 - співпраця розробників та користувачів у відкритій інформаційній інфраструктурі; соціальні мережі та блогосфера, які вивели спілкування та інформаційну взаємодію між користувачами на абсолютно новий рівень [2].

Революція гідності - це справді революція Web 2.0, протестний потенціал якої побудований на використанні соціальних мереж (Facebook, Twitter, почасти Вконтакте), блогосфери та численних Інтернет-ЗМІ, які покликані інформувати, мобілізовувати, організовувати, координувати прихильників (Євромайдан) та противників (Антимайдан).

Засновник «Watcher» М. Саваневський пригадує хронологію подій Революції гідності: «Близько 15.00 стало відомо, що уряд прийняв рішення про «призупинення проведення переговорів з ЄС», протягом 15-20 хвилин про це написали топові Інтернет-ЗМІ, інформація миттєво поширилась соціальними мережами. І десь ближче до 16.00 відбувся гігантський стрибок у відвідуванні новинарних ЗМІ. 21 та 22 листопада мали найвищий рівень відвідуваності українських онлайн-ЗМІ за всю історію спостережень». З 21 по 28 листопада #євромайдан був найпопулярнішим хештегом в Україні. Інтенсивність публікацій з його використанням сягала до 1500-3000 повідомлень на годину [9].

Прийнято вважати, що закликом до протесту став пост тоді ще українського журналіста і блогера Мустафи Наєма у Facebook в якому він запитав своїх підписувачів чи готові вони вийти на Майдан Незалежності. Вже через годину після публікації бажаючих вийти на Майдан в Києві було більше тисячі. Пост Мустафи - приклад того, як соціальні мережі можуть стати інструментом мобілізації прихильників протестної акції. Мустафа, публікуючи свій пост в режимі он-лайн, сподівався на те, що акція перейде з віртуального у реальний світ. Саме тому, у першому пості, автор одразу зазначив, що «лайки» про готовність вийти не рахуються, лише коментар «Я готовий». Друге повідомлення М. Наєма містило інформацію про місце і час зустрічі, організовуючи і координуючи акцію протесту.

Twitter використовувався в українських подіях не настільки активно (як під час «Арабської весни»), але Twitter-стрічка і в Україні була оперативним джерелом інформування [12]. М. Саваневський знову пригадує, що з появою перших людей на Майдані - почав працювати Twitter. Facebook - це соціальна мережа, яка прив'язана не до часу, а до друзів. Користувач отримує зріс інформації про те, чим живуть його друзі, та люди, з якими він найбільше взаємодіє. Twitter, натомість, дає зріз того, що відбувається прямо зараз - в цю хвилину часу. І саме такий контент був найбільше затребуваний в перші дні Майдану. Тому ця соцмережа стала одним з основних джерел інформування про події на Євромайдані [9].

27 січня 2014 року розпочався твіттер-шторм в підтримку Євромайдану. Хештег прихильників Євромайдану #digitalmaidan очолив першу десятку лідерів в Twitter. Багато людей стали одночасно розміщувати в Twitter велику кількість повідомлень з цим хештегом. Організатори твіттер-шторму підготували близько 100 твітів, націлених на телеканали, газети, чиновників, відомих людей за кордоном. «Об'єднавшись разом в Twitter storm за допомогою повідомлень, можна підвищити інформованість користувачів Twitter про становище протестувальників і про те, що поставлено на карту» [11].

Якщо Facebook був інструментом інформування та мобілізації прихильників Євромайдану, то російська соціальна мережа Вконтакте - головно його противників (прихильників Антимайдану). У Facebook з'явилися групи «ЄвроМайдан - EuroMaydan, «Євромайдан Львів», «Євромайдан SOS». Сторінки Євромайдану є у Твіттері: «Євромайдан» («ЄвроМайдан» (офіційний Твіттер Євромайдану). У мережі Вконтакте також є групи, присвячені Євромайдану: «Українська революція | Євромайдан», «Євромайдан | Кіборги | ВСУ | АТО», «Майдан | Євромайдан | АТО | Моя Украина - Официальная группа новостного сайта vidverto.net - Все новости Украины», «Євромайдан SOS».

У мережі Вконтакте є сторінки противників Революції гідності і АТО, зокрема це група «Антимайдан», «АнтиМайдан Харків», «АнтиМайдан Маріуполь». Сторінки Антимайдану є також у Twitter і Facebook.

Цікаво, що українці у своїх протестних акціях не використовували український сегмент соціальних мереж, оскільки їх просто не було. Так, альтерантивні українські соціальні мережі Druzi.org.ua та Weua.info запрацювали з березня-квітня 2014 року.

З 9-19 жовтня 2014 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів всеукраїнське опитування громадської думки «ЗМІ та довіра до українських і російських ЗМІ». На запитання «З яких джерел Ви дізнаєтеся новини про ситуацію в Україні? Вкажіть, будь ласка, три основних джерела» 83,5% населення України вказали, що джерелом таких новин для них виступає українське телебачення, 31% - Інтернет-сайти, 29% - знайомі та родичі, 21% - російське телебачення, 29% - українські газети та журнали, 16% - українське радіо, 11% - соціальні мережі, блоги, 2% - російські газети та журнали, 1% - російське радіо [6]. Вищенаведені дані дають змогу стверджувати, що традиційні медіа поки що зберігають свої позиції в інформуванні населення. Проте, не варто недооцінювати й нові медіа, адже 42% (Інтернет-сайти та соціальні мережі) використовують Інтернет, як джерело інформації.

Слід вказати на важливий зв'язок соціальних і традиційних медіа, який був присутній під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Так, В. Ющенко провів свою президентську кампанію в умовах інформаційної блокади і при цьому виграв. На той час найбільш рейтингові телеканали стали основними джерелами негативної інформації про Ющенко. Основними каналами поширення інформації про кампанію В. Ющенка стали інтернет-сайти, власні газети, «5 канал», ТРК «Ера» [3].

У грудні 2013 р. у Facebook з'явився пост Романа Малко, який звинуватив керівництво «Першого національного» у постановці дискримінаційних завдань з метою «викривлення» картини подій на Майдані [7]. Журналісти українського телеканалу «Інтер» закликали своє керівництво не викривлювати події, що відбуваються в Україні. Прохання про об'єктивність вони виклали в офіційному листі-зверненні до керівництва [4].

Таким чином, вагомий вплив соціальних медіа на сучасні суспільно-політичні процеси зумовлений почасти недалекоглядною політикою традиційних ЗМІ. На фоні подання недостовірних, а часто просто брехливих даних про події 2013-2014 рр. телебаченням, люди почали вбачати в соціальних мережах єдине джерело об'єктивної інформації.

Під час подій 2013-2014 рр. виокремилась ще одна форма мережевої комунікації, яка була спрямована на інформування міжнародної спільноти, і можливий вплив на прийняття політичного рішення - йдеться про онлай- петицію на платформі «We the People».

26 листопада на платформі «We the People», що є сервісом на офіційному веб-сайті Білого Дому, з'явилась петиція, яка закликала адміністрацію Барака Обами накласти персональні санкції на Януковича та Кабінет Міністрів України у разі не підписання угоди про асоціацію Україна-ЄС на саміті Східного партнерства у Вільнюсі, 29 листопада 2013 р. [15].

Станом на 30 листопада 2013 р. петиція зібрала 100, 115 підписів. Під петицією міститься офіційна відповідь Білого Дому про те, що народ України має право визначати своє власне майбутнє - мирним шляхом і в атмосфері стабільності. Президент Обама підписав Указ про можливість накладення санкцій та візових обмежень на фізичних і юридичних осіб, відповідальних за діяльність, яка підриває демократичні процеси або інститути в Україні, погрожуючи миру, безпеки, стабільності, суверенітету і територіальної цілісності України [15].

Режим Януковича зважив на протестний потенціал соціальних медіа, й відповів на це одним з «диктаторських законів». Йдеться про ухвалення 16.01.2014 р. Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян» (скасований парламентом 28 лютого 2014 року) [5]. Внесення цих змін було нічим іншим, як спробою Януковича і його оточення впровадити жорсткий режим регулювання Інтернет-простору.

Висновки. Загалом, протестний потенціал Інтернету у подіях 2000-2001, 2004, 2013-2014 рр. є різним з огляду на динаміку розвитку технологічної інфраструктури. Так, учасники «України без Кучми» та Помаранчевої революції використовували Інтернет-ЗМІ, політичні сайти, та Інтернет-форуми для інформування прихильників, тоді як під час Революції гідності вагому роль відіграли соціальні мережі та блогосфера, функції яких полягали не тільки в інформуванні, а й в організації, мобілізації та координації. Онлайн-петиція, теж стала дієвою ініціативою в інформуванні міжнародної спільноти, а також вплинула на прийняття політичного рішення керівництвом США. політичний протест інтернет медіа

Цікавим є зв'язок нових і традиційних медіа. Під час Помаранчевої революції телебачення, за винятком «5 каналу» та ТРК «Ера», поширювало лише негативну інформацію про опозиційного лідера. Деякі телеканали (Інтер, Ут-1), що висвітлювали події Революції гідності були звинувачені у викривленні новинарної картини. Виникло певне протиставлення телебачення і Інтернету: у 2004 р. інформаційна блокада кампанії Ющенка спонукала шукати інформацію в Інтернеті, тоді як непрофесійна і неетична політика деяких українських і втручання російських телеканалів у 2013-2014 рр. зробило з мережі джерело об'єктивної інформації.

Україна має досвід спроби законодавчого регулювання Інтернет-простору, з метою збереження стабільності існуючого режиму (режим Януковича).

Таким чином, досвід України дійсно важливий для розуміння сутності Інтернет-комунікацій як фактору соціально-політичного протесту.

Перспективи подальших розвідок у даному напряму передбачають здійснення порівняльного аналізу ролі Інтернет-комунікацій в соціально-політичних протестах в Україні та закордоном, зокрема в Росії, Білорусії, Молдові.

Список використаних джерел

Бондаренко А. Секрети успішної революції - на прикладі спільноти сайту «Майдан» [Електронний ресурс] / А. Бондаренко. - Режим доступу: http://www.maidan.org.ua/static/mai/1258627229.html

Еволюція Веб [Електронний ресурс]. - Режим доступу: [victoria.lviv.Ua/html/wp/lecture/8.1.doc]

Жданов І., Якименко Ю. Формула помаранчевої перемоги: нотатки несторонніх спостерігачів [Текст] / І. Жданов, Ю. Якименко // Дзеркало тижня. - 2005. - №2. - С.5.

Журналисты украинского телеканала «Интер» заявили о жесткой цензуре [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.profi-forex.org/novosti-mira/novosti-sng/ukraine/ entry1008200401.html

Закон від 16.01.2014 №721-УП «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян» (Закон втратив чинність на підставі Закону №732^П від 28.01.2014, ВВР, 2014, №22, ст.811) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/721-18/page

Новікова Л. ЗМІ та довіра до українських і російських

ЗМІ: Прес-реліз Київського міжнародного інституту

соціології [Електронний ресурс] / Л. Новікова. - Режим доступу: http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=425&page=1.

Оператор розповів, що відбувається на Першому національному [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. pravda.com.ua/news/2013/12/12/7006592/

Прес-реліз КМІС «Динаміка використання Інтернет в Україні» вересень 2013 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=199&page=1

Саваневський М. [Електронний ресурс] / М. Саваневський. - Режим доступу: #євромайдан: українська цифрова революція та останній шанс аналоговим політикам стати цифровими [http://watcher. com.ua/2013Z11/29/yevromaydan-ukrayinska-tsyfrova-revolyutsiya-ta- ostanniy-shans-analohovym-politykam-staty-tsyfrovymy/]

Сирінська О. Як виник сайт «Майдан». Витяг з політичної

енциклопедії [Електронний ресурс] / О. Сирінська. - Режим доступу: http://maidan.org.ua/aboutmaidan/yak-vynyk-sajt-majdan-

vytyah-z-politychnoji-entsyklopediji/

Хэштег #Евромайдан за несколько часов стал трендом в украинских социальных сетях [http://ru.tsn.ua/foto/heshteg- evromaydan-za-neskolko-chasov-stal-trendom-v-ukrainskih- socialnyh-setyah-335085.html]

Хома Н. Роль соціальних мереж у координації протестних акцій [Текст] / Н. Хома. - Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 22. [Відп. ред. О. В. Бабкіна]. - К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 2014. Вип.15. - 206 с.

Чемерис В. Декабрьские тезисы к 10-летию массовых протестов в Украине 15 декабря 2010 [Електронний ресурс] / В. Чемерис. - Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2010/12/15/5675106/

Чисельність населення України на 1 січня 2006 року. - http://2001.ukrcensus.gov.ua/news/article;225

Размещено на Allbest.ru