Інтелектуальні рамки досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтелектуальні рамки досліджень

Перед тим як перейти до аналізу вивчення масових комунікацій, нам слід звернути особливу увагу на термін «журналістикознавство», який побутує в Україні. Він належить до найбільш комічних інтелектуальних продуктів горбачовської «перебудови». Оскільки різні українські дослідники пропонують навдивовижу відмінні визначення, доцільніше буде звернутися до словника В. Підлубияка, який підсумовує майже всі варіанти, що побутують. Відтак, журналістикознавство - це наука про природу і закони літературно-публіцистичної творчості, походження журналістики, закономірності її розвитку, суспільне значення, про організацію роботи редакцій преси, радіо, телебачення, а також видавництв. За специфікою близьке до літературознавства. Умовно журналістикознавство можна поділити на дві основні складові: теорія журналістики, що вивчає специфіку і особливості публіцистичних методів, жанрів і стилів, зображувальні засоби і мову творів; історія журналістики, яка простежує шлях її становлення, розвитку і сучасного середовища.

Із цього еклектичного поняття ми можемо зробити щонайменше два висновки. По-перше, воно зовсім не відбиває того, що в західній науці іменується власне дослідженнями масових комунікацій, або медіа-дослідженнями. По-друге, показово, що журналістикознавство споріднене з літературознавством. Термін «журналістикознавство» невдало намагається, з одного боку, прикрити майже цілковиту відсутність в Україні досліджень медій/масових комунікацій, а з другого - свідчить про ігнорування практичних потреб сучасних ЗМК, які можуть бути виявлені в результаті практично орієнтованих досліджень. Тобто сучасні українські медіа-дослідження є частиною переважно філологічних (зокрема мовознавчих) чи історичних досліджень, які головним чином зосереджуються на текстах.

Академічна традиція вивчення масових комунікацій, або медіа-досліджень, свідчать І. Бертнанд і П. Гаґес, має багато назв. У США вона більше відома як «комунікаційні студії» та «медіа-грамотність», у Великій Британії та Австралії - «медіа-студії». Варто зробити уточнення стосовно медіа грамотності, яка не є звичайною університетською дисципліною. Це також американська концепція, спрямована на просвіту найширших верств суспільства щодо медійної проблематики. Як об'єкт дослідження ЗМК та масові комунікації мають співзвучні значення. Мається на увазі, що в центрі масових комунікацій стоять мас-медіа. Для того, щоб зорієнтуватися у найважливіших термінах, ми, послуговуючись працею І. Бертнанд і П. Гагеса, спробуємо їх розташувати за градацією значень.

Отже, метод - це специфічна дослідницька процедура (анкетування, інтерв'ю з усної історії). Тоді методологія виступає послідовним набором методів і технік, які використовуються разом і роблять можливим перебіг самого дослідження (польові дослідження). Модель - це концептуальний інструмент для сортування і впорядкування одержаних даних або створення певних інтелектуальних рамок чи, інакше кажучи, парадигми. У свою чергу парадигмою в межах дослідження називають здебільшого рамки такого знання, котре визначає коло питань, що можуть бути порушені і заперечують чинність інших питань (іноді називаються моделлю). Концепт1 є ідеєю, котра походить із моделі та визначається специфічно в межах цієї моделі (патріархальність в межах феміністичної теорії). Теорія - не що інше, як набір концептів, що утворюють модель і пояснюють феномен або практику. Це також форми пояснення (інтерпретації) одержаних даних, які випливають з визначених інтелектуальних рамок та підтримують їх.

Поняття «концепт» е поширеним і модним, зазначають П. Емерт і В. Брукс. Воно вживається різними людьми по-різному. Для непрофесіонала концепт, як правило, позначає ідею або думку, тобто певний об'єкт значення. Для вчених, які досліджують, наприклад, поведінку, концепт може використовуватися для систематичного опису фактів, випадків, стосунків та інших спеціальних речей, якими вони займаються. По-перше, наголос може робитися на логічному процесі} які концепти окреслюють в науці. Тоді термін «імітація» е концептом, що узагальнює спостерігання певних дій, котрі копіюють інші дії з певною визначеною точністю. По-друге, це узагальнення тих зв'язків, які має концептуально-організуючий процес із певною теорією. Теоретичні й гіпотетичні пропозиції формуються в одну концептуальну схему. Іноді тут краще вживати термін «конструкт». Коли всі пропозиції логічно взаємопов'язані, на цій основі формується теорія. По-третє, всі концепти формулюються людиною. Через це деякі з них можуть бути помилковими, можуть мати чи, навпаки, не мати зв'язків із реальністю. Концепт є нічим більше, ніж те, що виявляється через нього.

Важливо зрозуміти, що таке інтелектуальні рамки дослідження. Вони визначають його перебіг ще до початку самого процесу, вказуючи, в якому напрямку розвиватиметься дослідження, на які вихідні положення воно буде спиратися. Інтелектуальні рамки також зумовлюють інтерпретацію одержаних результатів. Окрім того, вони свідчать про особистий професіоналізм самого вченого, що також впливає на рівень і цінність дослідження. І. Бертнанд і П. Гаґес поділяють медіастудії на вивчення авдиторії, інституцій і текстів. Для дослідження авдиторії звичайно використовуються теорії про те, як ми знаємо (позитивізм, бігевіоризм, структурний функціоналізм), чи те, що ми знаємо, наприклад, про такі соціальні категорії, як класи (різні форми марксизму) та ґендер (фемінізм чи інші форми політики ідентифікації).

Емпіричні дані, зібрані соціологами, та документальні свідчення, якими оперують історики, ніколи не промовляють самі за себе. Вони потребують належного аналізу і представлення. Інтерпретаційні рамки, що зазвичай створюються для інституціональних досліджень, належать до галузі історії та історіографії для свідчень з минулого, а також до політичної науки й соціології організацій для даних, які характеризують теперішній стан справ. Сучасний дослідник історії повинен мати, як мінімум, певні ідеї стосовно таких питань:

* Онтологія: Що таке історія? (події? письмові свідчення про них? те й інше?) Що таке писання історії? (спекуляція? наука? дискурс? ідеологія?) Який із двох концептів має сенс: історичний факт чи історична подія?

* Епістемологія: Що створює «історичне свідчення» і як це може бути описане? Звідки історики знають, «що насправді трапилося»? Що пов'язує істориків із написанням історії (об'єктивність є можливою чи бажаною)? Ми пишемо історію заради розуміння минулого «в його власних термінах» чи заради теперішнього?

* Методологія: Які форми збирання даних, аналізу та інтерпретації, а також написання звіту є прийнятними для онтологічної та епістемологічної позиції, обраної дослідником? Стосовно досліджень медіа-текстів, І. Бертнанд і П. Гаґес радять розглянути базові питання, які характеризують різні підходи:

* Контент-аналіз: Наскільки точно це повідомлення відбиває реальний світ через коди?

* Семіотичний аналіз: Як цей текст репрезентує світ через коди?

* Структурний аналіз: Яким чином структури цього тексту створюють значення?

* Літературна критика: Що цей текст (інтуїтивно) означає?

* Герменевтичний аналіз: Що автор хотів передати через цей текст?

* Феноменологічний аналіз: Що цей текст означає для мене?

* Постструктуралістський аналіз: Як значення цього тексту конструюється в межах даного культурного контексту?

До цього переліку необхідно додати ще два популярні методи дослідження: дискурс-аналіз і фрейм-аналіз. Перший походить з галузі лінгвістики і зосереджується на стилістичних особливостях риторики або способу діяльності. Як правило, йдеться про дослідження певних текстів у соціальному контексті, також про взаємодію чи діалог між промовцями. Перспектива дискурс-аналізу може визначатися шляхом вивчення ситуативного і галузевого застосування мови, за допомогою якої будуються соціальні взаємини, влада, ідентифікація. Тобто мова тут виступає радше не структурою, а змістом різних соціальних практик. Якщо дискурс-аналіз розглядає певну сукупність текстів, то фрейм-аналіз зосереджується на самому тексті, включно з усіма можливими нюансами і наголосами, які зумовлюють позицію автора. Цей метод вивчає різні типи аргументації - логічну, композиційну, метафоричну, стилістичну, через використання стереотипів, пряму і приховану тощо - у спробі донести зміст повідомлення, спрямувати авдиторію в певному напрямку і, так чи інакше, вплинути на неї.

Соціологічний сегмент

Без соціологічної науки неможливо собі уявити сучасні медіа-студії, передусім із погляду вивчення медіа-впливів. Д. Пері підкреслює, що дослідження масової комунікації зумовлюються нагальними потребами суспільства. Тобто вони мають виразну соціальну заангажованість і передбачають відгуки на стурбованість суспільства масово-комунікаційною проблематикою, медіа-освіту та поведінку масової авдиторії. Із цього погляду медіа-дослідження є відгалуженням соціологічних студій. Р. Віммер і Дж. Домінік розрізняють дослідження в друкованих та електронних медіа, в рекламі і РИ (зв'язках із громадськістю) та - вивчення медіавпливів. Будь-який дослідницький проект включає в себе таку послідовність дій:

* визначення проблеми і вибір теми;

* вивчення літератури, ознайомлення з існуючими працями і теоріями за обраною темою;

* формулювання гіпотез та питань щодо дослідження;

* вибір методу або методів;

* збір даних, нотування інформації;

* аналіз та інтерпретація результатів;

* оприлюднення результатів;

* включення їх до наукового та професійного обігу, що, можливо, спричинить подальші студії.

Медіа-дослідження можуть бути якісними та кількісними. Якісні дослідження ґрунтуються на таких соціологічних методах, як фокус-групи, польові спостереження, глибинне інтерв'ю, вивчення випадків. Вони дають можливість досліднику побачити картину дій без умовностей, які іноді супроводжують експериментальне чи опитувальне дослідження. Окрім того, якісне дослідження може збільшити глибину розуміння вченим досліджуваного феномену. Це особливо важливо, коли цей феномен перед тим не вивчався.

Кількісні дослідження спираються на такі соціологічні методи, як репрезентативні вибіркові опитування, кількісний контент-аналіз медійних повідомлень (медіа-продукції), структуровані спостереження, математико-статистичний аналіз зібраних даних. Використання відповідно розрахованої великої кількості прикладів, репрезентативної для певної категорії випадків, дає змогу досягти значної точності в результатах. За допомогою кількісних досліджень можна з'ясувати, наприклад, преференції того чи того телеканалу щодо кандидатів на пост президента країни, збільшення або зменшення кількості сцен насильства на телебаченні з року в рік.

Для проведення медіа-досліджень слід розрізняти теорії та методи, а також послуговуватися іншими термінами і поняттями. Попри наявність деяких відмінностей у застосуванні, важливо зрозуміти їхню спільну внутрішню логіку. Для цього ми подаємо визначення різних авторів. Е. Гіденс каже, що теорії є спробами пояснити конкретні сукупності соціальних умов або види подій. Вони зазвичай формуються у процесі дослідження і формулюють проблеми, які мають стояти у центрі дослідницької роботи. До теорій, наприклад, відносимо структуралізм, символічний інтеракціонізм, бігевіоризм. Методи вказують шлях дослідження, тобто яким чином воно проводитиметься, включно з послідовністю кроків і визначенням процедур. Приклади методів - інтерв'ю, фокус-групи, масове опитування. Крім того, треба вміти оперувати такими поняттями, як репрезентативна вибірка (група досліджуваних осіб повинна відображати соціально-демографічні та інші характеристики населення - генеральної сукупності) та експеримент (спроба дослідника перевірити гіпотезу в суворо контрольованих умовах). Нижче подано роз'яснення важливих соціологічних термінів, які використовуються у медіа-дослідженнях.

Терміни, що використовуються в соціології

журналістика преса видавництво

Д. Брайант і С. Том пеон підкреслюють, що сенс медіа досліджень полягає у їх величезному практичному значенні. Якщо нас називають «суверенними споживачами» інформаційної доби і ми хочемо, щоб це споживання було плідним, ми маємо бути добре поінформованими про те, яку роль медії відіграють у нашому житті. Ці автори роз'яснюють сутність основних соціологічних методів.

Лабораторний експеримент вважається одним з найпопулярніших. Одна група дивиться, слухає або читає певні види медіа-продукції (які містять сцени насильства, сексуально відверті, такі, що лякають, або якісь інші). Друга група учасників сприймає медіа-продукцію нейтрального змісту. Потім ті зміни, що піддаються вимірюванню, порівнюються у представників обох груп. При цьому можуть бути використані особисті звіти учасників за спеціально запропонованою формою або об'єктивні вимірювання. Останні можуть здійснюватися через спостереження за діями учасників; оцінки різних видів діяльності учасників; вимірювання певних фізіологічних параметрів (тиску крові, частоти пульсу, температури тіла); реєстрації психофізіологічних параметрів когнітивної діяльності (альфа і бета-хвиль головного мозку), яка проводиться при перегляді, прослуховуванні або читанні медіа-продукції.

Експерименти можуть ускладнюватися за рахунок використання контрольної групи індивідів (які не читають, не дивляться і не слухають ніякої медіа-продукції). Такі комплексні експерименти також застосовуються для одночасного дослідження впливів кількох змінних - наприклад, впливу медіа-продукції, що лякає, або нейтральної на хлопців і дівчат різного віку. Кожний метод, у т. ч. лабораторний, має свої позитивні і негативні риси. Це найкращий дослідницький метод соціальних наук для встановлення причин-но-наслідкових відношень. Він дає добру можливість контролю, не вимагає значних фінансових затрат. Експеримент можна повторити. З другого боку, штучність ситуації для його проведення впливає на поведінку учасників, дослідник також може впливати на результати, маючи такий намір чи ні.

Опитування. Включає в себе письмове або усне анкетування, у т. ч. за допомогою телефону чи Інтернету, для визначення видів і обсягів медіа-впливів на індивіда; власної оцінки індивідом свого ставлення до асоціальної чи про-соціальної поведінки. Мета подібних досліджень часто полягає у визначенні специфічних соціально-демографічних або психографічних чинників, які можуть впливати на відношення між змінними, тому що зазвичай проводять опитування не всього населення, а групи його представників (вибірка). Використовуючи добре сплановане опитування, можна водночас вивчати кілька потенційних джерел певних видів медіавпливів. Тому дослідники часто поєднують експеримент із масовим опитуванням учасників. Опитування є зручним засобом для виявлення зв'язків чи відношень між змінними.

Польовий експеримент, тобто експеримент, який проводиться в реальних умовах. Він не дає таких можливостей для контролю, як лабораторний. А втім, використання методів статистичного аналізу в польових умовах дало змогу вченим домогтися більшої контрольованої сторонніх змінних. Польові експерименти характеризуються високим ступенем зовнішньої валідності, тобто можливістю узагальнення достовірних результатів дослідження. Ставлення чи поведінка учасників експерименту вивчається не в штучних умовах лабораторії, а в реальних ситуаціях. Це дає підставу для припущення, що поведінка учасників є природнішою. У деяких випадках учасники можуть не усвідомлювати себе об'єктом дослідження і тому поводитись більш невимушено, що, однак, викликає сумніви з етичного погляду.

При лонгітюдних дослідженнях певні явища вивчаються і порівнюються через певні періоди часу. Ті самі респонденти дають інформацію в різний час, а це означає, що їх потрібно розшукувати і заохочувати до участі у дослідженнях, що вимагає від дослідника значних фінансових і часових затрат. Попри це, лонгітюдні дослідження часто дають переваги, які перевершують витрати. Е. Ноель-Нойман і Т. Петерсен для розгляду даних, зібраних у різний час, і виявлення динаміки певних явищ уживають термін «трендовий аналіз». Для поглиблення якісних характеристик такого роду досліджень застосовується т.зв. панельний метод, спрямований на багаторазове опитування тих самих осіб.

Триангуляція методик (комплексне дослідження). Оскільки кожний зі згаданих первинних методів у чомусь обмежений, дослідники часто використовують для вивчення медіа-впливів кілька різних методів. Наприклад, щоб визначити, наскільки альтруїзм телевізійних героїв впливає на благочинність глядачів, можна використати лабораторний експеримент, польовий експеримент і опитування. Ще краще застосувати всі три методи водночас, тобто використати триангуляцію методик. Якщо дані, одержані за допомогою трьох різних методів, є близькими, сукупні результати є набагато достовірнішими, ніж результати від застосування якогось одного дослідницького інструменту. Таке комплексне використання різноманітних методик має назву програмного дослідження медіа-впливів. Цей підхід сприяє тому, що результати комплексних досліджень сприймаються з більшою довірою не лише у науковому середовищі, а також політиками і журналістами.

Контент-аналіз використовується для того, щоб виявити наявність, відсутність чи кількість певних медіа повідомлень, котрі, за припущенням, сприяють певним впливам. За допомогою контент-аналізу можна скласти профіль змісту медіа-продукції (смислових одиниць медіатексту, що стійко повторюються), здатної зумовлювати асоціальні чи просоціальні медіа-впливи. Для доказів існування певного впливу як такого контент-аналіз необхідно використовувати у поєднанні з іншими методами. За словами Г. Почепцова, контент-аналіз визначають як статистичну семантику; техніку для об'єктивного й кількісного описання змісту комунікації; техніку вироблення висновків на базі об'єктивного й систематичного встановлення характеристик повідомлення. В. Іванов також вказує, що контент-аналіз - це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури.

Мета-аналіз застосовується для систематизованої інтеграції наявних даних багатьох емпіричних досліджень, об'єднаних спільною темою. Для створення «загальної картини» застосовуються статистичні методи. Оскільки процедури мета-аналізу науково обґрунтовані й вичерпні, правильно проведений мета-аналіз може дати аналітичне витлумачення різних соціально-культурних явищ і процесів. Така інформація потім може використовуватися у поєднанні з традиційними оглядами наукової літератури для глибшого розуміння впливу ЗМК на суспільство.

Статистичні методи. Найбільш застосовуваним статистичним інструментом у цій галузі можна вважати індуктивну статистику. Така статистика припускає, що окремі представники населення, відібрані за допомогою простої вибірки, мають ті самі характеристики, що й загальна (генеральна) сукупність населення, з якої сформована вибірка. Тому результати опитування відібраних представників можуть бути, з певними застереженнями, узагальнені стосовно генеральної сукупності в цілому. Статистичні методи засновані на законах математичної імовірності з урахуванням чинника випадковості. Тому похибки, зумовлені чинником випадковості, враховуються під час остаточних узагальнень результатів опитування.

А. Берґер наголошує на тому, що погано, коли студенти не мають справ із реальними дослідженнями і компенсують їх виключно роботою в бібліотеці. Звичайно, суто бібліотечні розвідки також приносять певну користь. Але майбутньому журналістові необхідно включати в них елементи роботи з людьми та інституціями. Такі дослідження розвивають професійні навички не лише із суто наукового погляду. Вони безпосередньо вчать культурі професії журналіста. Адже для того, щоб написати матеріал чи підготувати сюжет до етеру, репортер щоразу проводить справжнє дослідження з обраної теми. Досліднику медій, каже А. Берґер, як і будь-якому іншому дослідникові, слід мати на увазі наведені нижче запитання. Зрозуміло, що не завжди є можливість і потреба на них відповідати, але вони так чи інакше випливають із суті дослідницького процесу, і тому про них потрібно пам'ятати.

Хто? (першим чи останнім зробив щось, або ж хто несе відповідальність за певну подію, падіння виробництва, низку подій). Чому? (щось трапилося, почалася Перша світова війна, одні люди, інфіковані СНІД, живуть багато років, а інші швидко вмирають). Як? (відбувається певний процес, ми вирішуємо проблему пропусків занять школярами). Що? (ми ставимо це запитання, коли хочемо зібрати кількісну інформацію про певний феномен; наприклад, комерційні фірми, які розміщують рекламу на телебаченні, хочуть знати, яка кількість глядачів дивиться ті чи ті програми і який склад глядацької авдиторії, щоб відповідним чином спрямувати свою продукцію). Коли? (тут ми цікавимося часом та пов'язаними з ним впливами, наслідками діяльності чи певними типами поведінки: коли діти починають курити, коли найдоцільніше просвітити їх щодо питань сексу). Котрий? (це запитання виникає, коли є потреба з'ясувати можливі альтернативи щодо того, який саме елемент є найважливішим з наявної групи елементів - які чинники забезпечують успіх у журналістській освіті). Де? (нам потрібно знати, де саме щось трапилося або може трапитися; де, наприклад, шукати нафту або може бути створений новий університет).

Існують суворі вимоги до структури медіа-досліджень, що обов'язково включає в себе (Р. Віммер і Дж. Домінік): коротке резюме (100-150 слів) ключових положень дослідження; вступ, який складається з формулювання проблеми, обґрунтування її важливості, цілі дослідження; огляд фахової літератури (слід з'ясувати обізнаність із питань попередніх досліджень обраної теми, включно з висунутими гіпотезами, теоретичною й методологічною базою); методологічний розділ, що описує шляхи вирішення обраної для дослідження проблеми, включно з використанням зібраних даних, визначенням меж дослідження, термінологічним описом характеристик, представленням методології, яка застосовується при збиранні та аналізі даних, поясненнями можливих викривлень даних під час їх збирання або аналізування. Частина, яка представляє результати, включає в себе знахідки й відкриття дослідження, поділяючись у свою чергу на опис аналізу даних, опис досягнень і представлення необхідних схем, таблиць і графіків. Останній розділ, обговорення, складається з головних підсумків, їхньої інтерпретації, представлення певних недоліків чи обмежень роботи; висловлюються сподівання і пропозиції щодо наступних досліджень. Наприкінці наводиться повний список використаних джерел.

Досі медіа-дослідження в Україні мають доволі спорадичний і часто непрофесійний характер. Вони здебільшого відбуваються поза університетами. Головним чином застосовуються якісні методи, які не вимагають значних витрат. Той факт, що Україна належить до посттоталітарних країн, зокрема свідчить про те, що політична еліта ще не мислить стратегічно, вона стурбована лише здобуттям і втриманням влади. Тому держава не переймається станом медіа-галузі. З другого боку, Україна ще не має відповідних національних коштів, які громадські організації могли б скерувати у медіа-дослідження. Тому оцінки ролі ЗМК у сучасній Україні переважно спекулятивні. Медіа-дослідження головним чином прив'язуються до виборчих кампаній або визначення рейтингів ЗМК, які впливають на ціноутворення рекламного ринку. Можемо навести лише поодинокі приклади професійних підходів. На медіа-дослідженнях за допомогою контент-аналізу спеціалізується Академія української преси. Також комплексне медіа-дослідження «Чи справді є незворотними помаранчеві зміни в українських мас-медіа?» було організоване Центром мед і а реформ.

Размещено на Allbest.ru