Шляхи підвищення наукометричних показників автора

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В останнє десятиріччя тема відкритого доступу активно обговорюється в колі науковців, бібліотекарів, педагогів та інших фахівців. Сам термін «відкритий доступ», як відомо, було запроваджено на Будапештській конференції 2002 р., відтоді його значення змінилося мало. На сьогодні під поняттям «відкритий доступ» до рецензованої наукової літератури розуміють «вільний доступ до неї через публічний Інтернет і право кожного користувача читати, завантажувати, копіювати, поширювати, друкувати, шукати або робити посилання на повнотекстові статті, здійснювати пошук роботами-індексаторами, уводити їх як дані в програмне забезпечення або використовувати для інших законних цілей за відсутності фінансових, правових і технічних перешкод, за винятком тих, які регулюють доступ власне до Інтернету». Проте варто зауважити, що ознакою української науки XXI ст. все-таки залишається її географічна ізольованість і, як наслідок, низька цитованість наукового доробку, низька конкурентоспроможність вітчизняного виробництва.

Отже, інтеграція вітчизняної науки у світову академічну спільноту є однією з найактуальніших проблем сьогодення. З метою підвищення авторитету українського науковця, забезпечення міжнародної співпраці й відкритого неупередженого наукового діалогу Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 р. № 318 і розпорядженням Кабінету Міністрів від 08.10.2012 р. № 780-р передбачено запровадити міжнародні критерії та механізми оцінювання діяльності наукових працівників. Також у процедурі атестації ВНЗ серед інших параметрів велике значення надається критеріям якості й ефективності наукової діяльності професорсько-викладацького складу закладу. Наказ Міністерства освіти й науки України «Про затвердження Порядку оцінки розвитку діяльності наукової установи» від 03.04.2012 р. № 399 передбачає оцінювання динаміки розвитку наукового потенціалу й результативності наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності установи за низкою критеріїв, серед яких зазначається й такий показник, як кількість статей у вітчизняних і закордонних наукових журналах, що входять до міжнародних баз даних. Отже, питання поширення наукових здобутків і збільшення авторитету українського науковця у світі набуває дедалі більшої актуальності.

Стаття має на меті визначити роль журналів відкритого доступу в поширенні наукового знання та окреслити шляхи підвищення наукометричних показників і міжнародного рейтингу українського дослідника. Для реалізації цієї мети також передбачено вивчення стану розроблення проблеми в науковій літературі, формулювання базових вимог до журналу відкритого доступу та визначення основних кроків у напрямі збільшення ефективності діяльності українських науковців, що пов'язана з публікацією у виданнях відкритого типу.

На сьогодні в центрі уваги вітчизняних і зарубіжних дослідників перебувають різні аспекти проблеми відкритого доступу до рецензованої наукової літератури. Зокрема, О. Чернобай і Ю. Аксенова розглядають можливості журналів відкритого доступу як нової моделі наукової комунікації та обґрунтовують роль університетської бібліотеки в її реалізації. Роботи Т. Ярошенко присвячені визначенню переваг ідеї відкритого доступу як ефективного способу наукової комунікації на сучасному етапі. Л. Бакуменко аналізує досвід зарубіжних і вітчизняних бібліотек із питань створення корпоративних інституційних електронних архівів (репозитаріїв), визначає перспективи їхнього розвитку в Україні. У збірнику наукових праць Британської академії подано різновекторні погляди науковців щодо ідеї відкритого доступу та можливості практичного вирішення проблем правового, політичного, культурного й технічного характеру, що з ним пов'язані. М. Діаринг описує зміни, що відбуваються у видавничій практиці, і моделі забезпечення відкритого доступу. Те саме питання є предметом обговорення на міжнародних конференціях, форумах, семінарах. Зокрема, у червні 2014 р. в Копенгагені відбувся Європейський науковий форум (Euroscience Open Forum, ESOF 2014), на якому серед інших розглядалися питання відкритого доступу до наукових знань, у тому числі й відповідальності автора за результати своїх наукових пошуків. Отже, останнім часом проблема відкритого доступу набула значної ваги у світовому масштабі й вимагає перегляду всієї концепції наукової комунікації, її модернізації задля забезпечення сучасних потреб науковців і академічних установ загалом.

На сьогодні в Україні існує 1 753 фахові видання для публікації результатів кандидатських і докторських дисертаційних робіт. Більшість із них видаються невеликим накладом і підтримують традиційний паперовий формат. Це значно знижує можливості українських авторів у поширенні своїх наукових здобутків, а отже, і популярність, авторитет самих науковців, світовий імідж української науки. Для того щоб бути визнаним як авторитетне, високоякісне джерело інформації, журнал має бути легкодосяжним. На нашу думку, перехід наукового журналу в режим відкритого доступу - украй необхідний крок, що дасть змогу значно підвищити індекс його цитування, а отже, осмисленість, відповідальність і продуктивність роботи науковців, котрі публікують результати своїх досліджень у такому журналі.

Основними вимогами до електронної версії наукового журналу є наявність інформації про галузь і проблематику журналу, його засновника та видавця, членів редколегії із зазначенням регалій і місця роботи, наявність контактної інформації. На сайті мають бути чітко подані положення про політику розділів журналу, редакційна політика й публікаційна етика, максимально висвітлений процес подання статті і її рецензування. Також обов'язково прописуються положення про авторські права та конфіденційність. Сайт має надавати вільний доступ до повнотекстових статей авторів, подавати анотації, ключові слова, список літератури рідною й іноземною (іноземними) мовами. Бажано, щоб технологічна платформа такого електронного журналу надавала можливість здійснювати пошук за автором, назвою, номером журналу, розміщувати новини, вести діалог і підтримувати весь життєвий цикл журналу від подання статті автором до її публікації, забезпечувати можливість відстеження статусу поданого в редакцію матеріалу. Інтерфейс користувача має забезпечити наочність і зрозумілість подання структури розміщеної на ньому інформації та швидкий логічний перехід між розділами й підрозділами сайту. Такі вимоги мають на меті вивести українські фахові видання на міжнародний рівень і відповідати високим світовим стандартам, а також полегшити аналітичну роботу, що стосується сфери бібліометрії й наукометрії.

Як уже згадувалося вище, вагомими показниками ефективності наукової діяльності є публікаційна активність та індекс цитувань науковців, що надають можливість об'єктивно визначати рівень, значущість, популярність їхніх наукових досліджень. Результативність роботи науковця оцінюється головно за якісними й кількісними показниками. Якісні параметри базуються на висновках експертів, тоді як кількісні оцінки основані на інформації про загальну кількість публікацій; показники цитованості; індекс Гірша; імпакт-фактор наукового журналу, у якому опубліковані роботи; кількість отриманих вітчизняних і міжнародних грантів, стипендій, премій, участь у роботі редколегій наукових журналів тощо. науковий журнал видавець редколегія

Із зазначених вище останнім часом найбільший інтерес становлять наукометричні показники. Міжнародна практика наукометричних досліджень спирається на використання міжнародних баз даних, оснащених інструментами для відстеження цитованості статей, опублікованих у наукових виданнях, що до них (баз) уходять. Згідно з даними сайту «Наука України в дзеркалі наукометричної бази даних SciVerse Scopus» на 18.04.2014 р., рейтинговий список налічує 118 вишів України, серед них найвищі показники цитованості мають Київський національний університет імені Тараса Шевченка (індекс Гірша становить 65) - перша позиція; Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (індекс Гірша становить 50) - друга позиція; Львівський національний університет імені Івана Франка (індекс Гірша становить 41) - третя позиція. Про що це свідчить? По-перше, про відповідний статус освітньо-наукової установи, що бере активну участь у реалізації державної та світової наукової й науково-технічної політики. По-друге, про результативність і вагомість для міжнародної спільноти результатів наукових пошуків професорсько-викладацького складу цих закладів.

Отже, завдання якнайширшого подання результатів наукових досліджень працівників українських вишів у сучасному світовому форматі постає як пріоритетне. Реалізації цього завдання, на нашу думку, сприятимуть кроки, спрямовані на таке:

- умотивування та заохочення професорсько-викладацького складу до публікації в авторитетних міжнародних виданнях, які мають високі наукометричні показники (як індивідуального автора, так і у співавторстві із зарубіжним колегою);

- збільшення обсягу та якості англомовної наукової продукції вищих навчальних закладів, покращення якості підготовки наукових журналів вишу відповідно до вимог міжнародних на- укометричних баз з метою подальшого їх включення до цих баз;

- розвиток інституційної політики щодо вільного доступу до повних текстів відрецензованих наукових робіт працівників закладу;

- забезпечення оприлюднення показників публікаційної активності професорсько-викладацького складу вишу;

- формування атмосфери наукової відкритості, демократичності, чесності; підвищення особистої відповідальності за результати наукових досліджень; суворе дотримання норм наукової етики; протидію фальсифікації наукових ідей; утвердження високого наукового іміджу українського науковця.

При цьому авторові, який прагне максимальної цитованості своїх праць і збільшення наукового рейтингу, варто стати на шлях:

- вивчення актуальних питань міжнародної проблематики, підвищення рівня теоретичної/практичної значущості дослідження для міжнародної наукової спільноти;

- публікації у високорейтингових міжнародних виданнях, що входять до світових наукометричних баз, самоархівування;

- підвищення якості публікацій відповідно до міжнародних стандартів, якості англомовних анотацій і оформлення пристатейних списків літератури (адже це єдине джерело, що дає змогу міжнародній аудиторії скласти враження про рівень наукової роботи її автора);

- збільшення інформативності й змістовності назви наукової статті, анотації та ключових слів;

- цитування робіт науковців, які мають високі наукометричні показники, у своїй публікації;

- збільшення кількості посилань на власні роботи (само-цитування);

- створення персональної сторінки, що відображає професійну діяльність науковця (наприклад, у мережі Ukrainian Scientists Worldwide), реєстрація у відкритих реєстрах і встановлення унікального ідентифікатора науковця (наприклад, Researcher ID, ORCID тощо);

- підвищення рівня міжнародної наукової комунікації, участі у вебінарах, конференціях, форумах, ведення наукових блогів, розширення наукових зв'язків і діалогів.

Усе це в сукупності сприятиме виведенню українського науковця на міжнародний рівень, збільшить показники цитованості його робіт і забезпечить визнання міжнародною науковою спільнотою. При цьому журнали відкритого доступу відіграють визначальну роль у справі поширення результатів наукових досліджень індивідуальних авторів, а отже, безпосередньо впливають на збільшення кількісних показників ефективності їхньої діяльності, надають реальну картину якості наукової роботи, що провадиться в науково-освітніх і дослідницьких установах, сприяють збільшенню їхньої соціально-наукової ролі. Актуальність порушеної в роботі проблеми, звичайно, не вичерпується викладеним тут матеріалом, адже процес забезпечення відкритості, доступності, затребуваності результатів наукових досліджень вітчизняних науковців є тривалим і передбачає осучаснення моделі наукової комунікації, поширення прогресивного досвіду зарубіжних колег в Україні, а також розв'язання низки дотичних до цього питань, від технічних до етично-правових.

Размещено на Allbest.ru